11.02.2016

IMG_2039Новини із борцівського килим

У цьому році  ковельські спортсмени  успішно виступили на чотирьох престижних змаганнях.
З початку нинішнього року учні відділення вільної боротьби  Ковельсьої ДЮСШ управління освіти уже взяли участь у чотирьох престижних змаганнях.
Перший старт відбувся в місті Броварах на  Кубку України серед дорослих. Там вдало виступив Тимур Романюк. У ваговій категорії 86 кг він посів третє місце, підтвердивши звання майстра спорту України. Любов Волошина у ваговій категорії 48 кг зайняла п'яте місце. Спортсменка була п'ятою і на чемпіонаті України, що проходив у Кончі-Заспі.
У Харкові на відкритому Всеукраїнському  турнірі пам'яті  заслуженого тренера УРСР Леоніда Дуная серед дівчат 1998-2000 років народження Анастасія Падошик  (вагова категорія 38 кг) стала бронзовою призеркою.
У Кривому Розі на відкритому Всеукраїнському турнірі серед дівчат 2001-2004 років народження Ольга Падошик (вагова категорія до 32 кг) була другою.
Спортсменів до змагань готували тренери Олег Стус та Ігор Падошик.
Далі на вихованців школи чекають змагання у Мінську, Рівному, Львові та рідному Ковелі, які стануть черговими етапами підготовки до чемпіонатів України.
Зичимо нашим борцям успіхів та перемог!
Дирекція та тренери Ковельської ДЮСШ управління освіти висловлюють щиру вдячність усім небайдужим ковельчанам, які допомагають в організації поїздок спортсменів на змагання.
Володимир Олексюк,
директор ДЮСШ міськвідділу освіти.
На знімкАХ: юні борці з тренерами.

У цьому році  ковельські спортсмени  успішно виступили на чотирьох престижних змаганнях...

Запрошено до збірної України

Вихованець Ковельської ДЮСШ  Олександр Климець (тренер Малиш Анатолій Олександрович), викликаний до збірної команди України...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 822
Читати далі
11.02.2016

скачанные файлы (2)“Вісті Ковельщини” – газета для НАС і про НАС!” – стверджують читачі у листах до редакції

Прочитала у "Вістях Ковельщини" нотатки редактора під заголовком "Вистояти і перемогти…" (28 січня ц. р.) і задумалась над проблемою, яку озвучив Микола Григорович. Прикро, звичайно, що в числі тих, хто недопрацював  у передплатній кампанії-2016, назвали наше містечко Голоби. А воно ж першим засвідчило утворення територіальної громади і повинно в усьому бути взірцем. Бо це ж, по суті, колишній Голобський район. 
Так, недопрацювали всі разом. Раз ми попали у число “відстаючих”,  значить не всі передплатники торішні продовжили цікавитись нашою газетою в цьому році. Це, мабуть, як пише редактор, позначилося і на підвищенні ціни не тільки на "Вісті Ковельщини", а й на все.
Пригадую, в день передплатника на пошті було багатолюдно, що ще ніколи, здавалось, стільки не збиралось. То й думалось, що всі разом перепрацювали навіть. Правда, дописувачі до газети зауважили, що з деяких престижних організацій не було того дня представників. 
А на пошті ж працюють хороші фахівці, листоноші вчасно доставляють пресу до читача. Ніяких ніколи претензій до них не маємо. Наприклад, на нашій вулиці Дружби Юлія Гарбарук, коли приносить пенсію, завжди нагадує про передплату.
На мій погляд, міськрайонка, з якою я дружу вже 57 років, всім потрібна, а потім – обласна "Волинь-нова", а решта газет в Луцьку тільки переспівують одна одну, повторюючись. Ось там можна навіть скоротити, щоб зекономити на папері, а це ж і на грошах. Бо в Україні газетний папір не виробляється, то ж все для друку закупляється за кордоном. 
А головне, коли щось не прочитав у обласній, можна взнати про новини Волині в перегляді телепередачі з Луцька о 19 і 22 годинах. А от що робиться в районі, ніде не прочитаєш і не побачиш.
Колись вимагалось передплачувати до 10 екземплярів, а читали останню сторінку, бо, дійсно, не цікаво було, а тепер згідна з Тетяною Гоц із  Любитова, яка читає від першої сторінки до останньої. Для неї, 81-річної жінки, газета – як подруга, що завітає в хату і розкаже про всі новини.
Перша сторінка привертає увагу найважливішими подіями в житті країни і Ковельщини. А де ще ви можете звернутись безпосередньо до когось із очільників міста і району через "гарячу лінію"? Є інформація про погоду, і ніколи не помиляються. 
Не забудуть журналісти нагадати, яка подія важлива наближається, а вже на інших сторінках, як відзначили ту, що вже увійшла в історію. Завжди інформує нас служба 102. Від четверга до четверга ми знаємо про  астрономічні відомості і гороскоп.
Ми тепер знаємо, що робить наша влада, як проходять сесії міська і районна. Слідкуємо за діяльністю наших волонтерів.
Є тут і для душі, і відпочинку. Хто любить відгадувати кросворд, той буде з нетерпінням чекати наступного четверга, щоб заглянути у відповідь і  взнати те, що досі не знав. Часом і до словника треба звернутись, і на географічну карту глянути. Скажете, що немає коли цим займатись? Маєте, бо в барах іноді відпочиваєте. То хіба не краще розширити свій кругозір?
Для вчителя-словесника за програмою "Література рідного краю" є сторінка "Творчий світ", яку упорядковує Віра Семеній. І хто слідкує кожного разу, то вже запам'ятав поетів Ковельщини: Леся Четвероусова, Олена Прадійчук, Галина Оліферчук, Олена Мокроусова, Олена Чабан, Іван Ярошик, Анатолій Семенюк, Ігор Вижовець та ін.  
А Ігор Вижовець не тільки вишукує із відомих лише йому джерел поради для щоденного життя, а й пише такі вірші, з якими можна йти навіть у бій. "Горджуся своїм народом", наприклад, пройнятий великою любов'ю кожним словом, кожним рядочком. Його треба, щоб кожен вчитель прочитав разом з учнями на виховній годині. А також "Не проходьте байдуже!" Якова Лавренка, бо краще за автора й не скажеш, як треба жаліти  тварин і дбати про них.
А скільки в газеті рецептів різних і порад від лікарів!
Газета об'єднує нас в одну дружну і міцну сім'ю. І ми, дякуючи їй, знаємо, що в кожному населеному пункті діється. Ось зачепила мене стаття про село Козлиничі. Їх культпрацівники поставили виставу, а по інших селах не можна? "Беріть приклад з козлиничівців", – так і хочеться сказати.
А послугами реклами користуються, як не дивно, і ті, хто не передплачує "Вістей Ковельщини". Бо де ж ще можна взнати про купівлю-продаж: їхати до Ковеля і на всіх стовпах шукати оголошення чи, сидячи на дивані, прочитати на шпальтах газети?
Зрештою, дехто нарікає на те, що вітань з днем народження багато і некрологів. Так це ж ви їх подаєте, щоб привітати добру людину або згадати рідну, яка відійшла у Вічність, а редакція лише йде назустріч вам, щоб надрукувати. Ось так, шановні читачі, і творимо газету разом.
Йдеться сьогодні про роздержавлення ЗМІ, тобто про приватизацію газет. Що ж тоді буде? На чиєму возі їхатимеш, того й  пісню співатимеш?
Ну й на закінчення побажання: відновити  просять деякі читачі, в кого малеча в хаті, дитячу сторінку, щоб там були і загадки, і життя дошкільнят в садочках, приклади з педагогічної практики. Одним словом, і для дітей, і для батьків щоб було цікаво.
А взагалі, наша газета в тому році витримала випробування, адже йшлося на початку року про те, що, може, скоротитися до одного четверга тільки, а вже місяць 2016 р., а ми ще читаємо і у вівторок. Отже, так тримати! Успіхів, шановні журналісти, і мудрого читача!
Валентина ОСТАПЧУК,
ветеран педагогічної праці, громадський дописувач газети "Вісті Ковельщини" з 1959 року.

Прочитала у "Вістях Ковельщини" нотатки редактора під заголовком "Вистояти і перемогти…" (28 січня ц. р.) і задумалась над проблемою, яку озвучив Микола Григорович. Прикро, звичайно, що в числі тих, хто недопрацював  у передплатній кампанії-2016, назвали наше містечко Голоби. А воно ж першим засвідчило утворення територіальної громади і повинно в усьому бути взірцем. Бо це ж, по суті, колишній Голобський район. 

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 912
Читати далі
11.02.2016

скачанные файлы (3)Вірю  у  зміни  на  краще

Доброго дня Вам, працівники редакції газети "Вісті Ковельщини"!
Нещодавно у моєму житті трапилася приємна подія –  якраз в час передплатної кампанії мені призначили субсидію. Я дуже вдячна нашим соціальним працівникам за такий гарний передноворічний подарунок і бажаю їм миру, добра, благополуччя у 2016-му році.
Субсидія була мені якраз до речі, бо допомогла зекономити кошти. Тому я передплатила свою улюблену газету на цілий рік, маю гроші і на ліки в аптеці, і на оплату комунальних послуг.
А до міськрайонки я з юності причарована. Без неї я не я. Коли не почитаю, то ніби хворію – когось мені у хаті не вистачає. Навіть якщо  пошта й запізнюється з доставкою, я все одно з хвилюванням чекаю на улюблені "Вісті". І я не так приворожена до паперу, на якому вони видрукувані, як до талановитих дописувачів. 
Наприклад, дуже люблю я статті Лідії Гарлінської, яка мені запала в душу ще з молодості. Вона приїхала на роботу у колишній Голобський район зовсім юною, а вже згодом ми пишалися її здобутками у праці.
Дуже шаную "жмудчівську невістку", як ми її називали, Валентину Остапчук. Вона, мабуть, і досі не знає, скільки рукавичок я зв'язала її Віті! Він мені носив сумочку в школу, ще й саму не раз переносив весною через великі баюри, щоб не набрала води у черевики. Добрий був чоловік – Царство йому Небесне! А Вам, Валентино Іванівно, зичу нових творчих успіхів. Знайте: дуже люблю читати Ваші статті.
Валентина Січкар (теж голобчанка) завжди переймається чужими бідами і клопотами, повсякчас турбується про  членів районної ветеранської організації.
Подобається мені активність Антоніни Гладун з Радошина, члена "Союзу Українок". Її портрет, що був у газеті,  я вирізала і поклала у свою папку.
Не можу не згадати Ольгу Тарасюк з Поворська. Її вірші беруть за серце і душу. Вона пише вірші  про колишніх фронтовиків, закликає берегти пам'ять про їх подвиги. На жаль, і зараз в Україні війна. Тож хай ворожий чобіт спопеліє на нашій українській землі!
Поваги і шани заслуговують поезії Олени Мокроусової, від якої, здається, серце у грудях зупиняється. Особливо мені до вподоби вірш "Згадаю все". Мудра, справедлива жінка. Добре, що такі таланти об'єднала у "Творчий світ" Віра Семеній, яка теж часто друкується.
До вподоби мені творчість Анатолія Семенюка. Він пише на різні теми – і трагічні, і  комічні, і духовні, й історико-краєзнавчі. Молодець!
Звичайно, я люблю всіх наших мужчин-дописувачів, але не всіх можна перерахувати – мало буде паперу. Тому прошу у решти вибачення.
Але от декого, кого раніше не знала, хочу згадати. Це Віталій Лихобицький – справжній "шуткар".  Але він не тільки гуморист. Це ж треба так гарно написати "Літо для двох", майстерно викласти на папір людські почуття.
Запам'ятався мені "Сердечний пломінь" Якова Лавренка. Скажу так: якщо знищений один аеродром, то треба шукати інший, бо літа спішать, і на інший літак можна не встигнути.
Спасибі за твори, які опубліковані у "Вістях Ковельщини", Степану Тюбаю, Степану Скоклюку, Івану Ярошику, Ігорю Вижовцю, Аркадію Чабанчуку та багатьом іншим. Написане Вами я перечитую по два рази, а деякі вирізаю з газети і складаю у спеціальну папку. Сподіваюся, що хтось буде читати їх після мене.
Дорогі дописувачі! Від усього серця дякую за Вашу працю, бажаю миру і добра в новому році. Пишіть частіше до газети, вболівайте за неї. Нехай наша міськрайонка стане кращою!
От прочитала я замітку Анатолія Семенюка "Освідчення в любові". На перший погляд, дещо незрозумілий заголовок. Але коли ознайомилася із статтею, зрозуміла: так може написати лише людина щира, добра, закохана у рідне місто Ковель. Любов'ю наповнений кожен рядок, а з фотознімка, на якому – автор, теж струменить добро і милосердя.
Тож будьмо й ми завжди радісні, усміхнені, гуртом переборюймо всі труднощі. І нехай у цьому нам допомагає рідна газета "Вісті Ковельщини"!
Ганна МАР'ЮК.
с. Кашівка.

Доброго дня Вам, працівники редакції газети "Вісті Ковельщини"! Нещодавно у моєму житті трапилася приємна подія –  якраз в час передплатної кампанії...

Ковельщина повинна мати свою патріотичну газету!

Хочу відверто висловити свої думки з приводу нового Закону України про роздержавлення друкованих засобів масової інформації, який вступив у дію з 1 січня ц. р.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 904
Читати далі
11.02.2016

images (2)Друг наш – газета

Не прочитала, а опрацювала, переосмислила статтю М. Г. Вельми за 28 січня "Вистояти і перемогти". Ніколи не могла і думки припустити, що над такою газетою, яка багато років поспіль іде в перших рядах переможців, може нависнути загроза її існуванню. 
Пригадалися перші роки "прихватизації". Зайшла в один із магазинів. Прямую до того місця, де були книги. А там красується плакат "Все для дому". І дійсно: там було все для дому, крім книги. Та куди дінешся? На щастя, є бібліотеки. Але не уявляю, як можна жити без (особливо місцевої) газети?
Для вчителів тут можна почерпнути цікавий матеріал про життя, працю, волонтерську діяльність. На конкретних прикладах, на живих і знайомих людях навчати жити. А хіба не цікаво дізнатися про районний бюджет на наступний рік? А якою буде погода, а як подолати недугу, а які політичні події, а скільки талантів на нашій Ковельщині!
Якби не газета "Вісті Ковельщини", хіба б я знала, що у мене так багато однодумців, таких, як Ігор Вижовець, Любов Карасовська, Лідія Козуля, Любомир Фіалко та багато інших?
До глибини душі схвилювала стаття Михайла Коса "Сьома хвиля". Тут усе те, що і в мене забирає сон: роздуми і прохання, пересторога і болюча правда, яку не можна замовчувати. На жаль, ті, кого найбільше стосується порушена проблема, до кого з великою надією в серці звертається автор, мабуть, газети не передплачують, отже, і не прочитають такого емоційного звернення. А дуже хотілося б! 
Якби не газета, то хіба б я знала, яку роботу проводить священик Свято-Гергіївської церкви? Ремонт всередині і зовні, новозбудована дзвіниця, далеко видно позолочені куполи церкви, гарненька  шопка, цікаві поїздки і дозвілля для парафіян, "гуманітарка", багаті застілля. І гості районні, і місцеві чиновники тут. 
Але молимось: "Боже, не введи у спокусу". У церкві КП всього цього немає, вона бідна у Голобах, як і вся Україна. Обділена увагою, коштами. Що зробить священик Андрій своїми руками, те і є. Але ми стійкі, непохитні, бо любов до людей і України тут понад усе. Коли колядували у дитячому будинку для обділених долею дітей, то у священика на очах були сльози. Хоч мізерні кошти у церкві, але він організовує з дітками з недільної школи екскурсії в ліс, на озеро. 
Брали участь у Дубовому з нагоди Новорічно-Різдвяних свят. Ми про це не афішуємо, бо це щоденна чи щонедільна праця священика. Але чому жодним словом не обмовляться дописувачі про те, що у церкві Свято-Георгіївській після служби, яка повинна закликати до любові, іноді роздають анонімні брошури, які необґрунтовано, брехливо паплюжать церкву КП? Цей сепаратистський непотріб я тримала у своїх руках. 
Про це написала в газету жителька Голоб, бо то – крик душі, але для такого матеріалу не знаходиться місця в газеті поки що. Газета "Вісті Ковельщини" мені дуже дорога за змістом. Дорога вона і коштами. Папір подорожчав, але редакція майже  сторінку дорогого паперу не пошкодувала на публікацію про лучанку, яка поїхала в Італію на заробітки і аж сім світлин.
А висновок, виховний момент який? Їдь, молодь, тікай з України, залишай її, обдерту, згорьовану, закривавлену напризволяще. Саме з газети дізнаємося про ще одну втрату для Ковельщини: від'їзд Оксани Мулярчук. Нехай дасть Бог, щоб їй співалося та творилося і на чужині. Що ж. У кожного своя доля і свій шлях широкий. 
Реформи, роздержавлення друкованих ЗМІ і т. д. – повинне все бути спрямоване на покращення життя людей, а не олігархів, які з'являються, як гриби після дощу. 
Мені сподобалося, що влада матиме право висвітлювати свою позицію через публікацію оплаченої інформації про свою діяльність. Я відразу внесу пропозицію владі: нехай потурбуються, щоб хоча двома лампочками освітити темну і майже неприступну для пасажирів залізничну колію в Голобах. У поїзді "Київ-Ковель" переважно 18-19 вагонів, а інколи і більше. Починаючи із 14 вагону, рампи немає, а викопана канава і обкладена бетонними плитами. До вагонів доступу нема, та ще й темно, як у льоху. Пасажири мучаться, падають.
Микола Григорович пише, що одним із найважливіших напрямів роботи буде зміцнення зв'язків із громадськими дописувачами. Мені здається, що ці зв'язки й до цього були дуже тісними. І все ж  головна ставка – на працівників редакції, здібних, грамотних, конкретних і справедливих  таких, як головний редактор газети М. Г. Вельма, який дав команду: "Вистояти і перемогти! Іншого просто не дано". Нам залишається чітко відповісти: "Готові до виконання!". І – вперед. Газету знищити не дамо!
Лідія ГАРЛІНСЬКА.

Не прочитала, а опрацювала, переосмислила статтю М. Г. Вельми за 28 січня "Вистояти і перемогти". Ніколи не могла і думки припустити, що над такою газетою, яка багато років поспіль іде в перших рядах переможців, може нависнути загроза її існуванню. Пригадалися перші роки "прихватизації". 

Лідія ГАРЛІНСЬКА.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 645
Читати далі
11.02.2016
Свято  всього  села
Нотатки редактора про добрі справи 
мощенської сільської громади та її очільника

DSC04115Свято  всього  села

Нотатки редактора про добрі справи мощенської сільської громади та її очільника

Не перший рік знайомий із Мощенським сільським головою Анатолієм Ліщуком. Ціную його за щиру, відверту вдачу, діловитість і конкретність в роботі. Тому, коли декілька днів тому зателефонував і запросив мене на відкриття дитячого садочка, охоче погодився.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 777
Читати далі
11.02.2016

DSC04116Свято  всього  села

(Продовження)

иємні події в нашому житті.
Урочистість проходила традиційно: вручення хліба-солі, перерізання святкової стрічки, оглядини просторих  і світлих приміщень установи. Не зовсім традиційним був хіба обряд освячення установи, бо отець Іоан із священиками гарно і піднесено відслужили молебень, вклавши у молитву і душу, і серце. Адже робилося це в ім'я найсвятішого – наших дітей та онуків, для яких священнослужителі просили у Господа миру, добра, благодаті. Про це ж сказав о. Іоан Бонис і у своєму виступі.
Привітання виголосив Володимир  Гунчик, який нагородив Анатолія Ліщука Почесною грамотою облдержадміністрації. А Віктор Козак, очільник районної виконавчої влади, наголосив на важливості відкриття "Казки". За його словами, це стало можливим завдяки обласній державній адміністрації, його голови, за сприяння яких інвестиційний проект "Реконструкція адміністративної будівлі під дитячий садок в селі Мощеній Ковельського району Волинської області" був  включений до переліку проектів й успішно реалізований. Загальна вартість виконаних робіт – 1 мільйон 185 тисяч гривень.  807 тисяч – це кошти Фонду  регіонального розвитку, а решта потрібних грошей були відзнайдені в районному та сільському бюджетах.
З добрими побажаннями до присутніх звернувся також голова районної ради Андрій Броїло. Разом із голово РДА він вручив Почесні грамоти районної державної адміністрації і райради слюсарю-сантехніку приватного підприємства "Сантехбуд-К" Олегу Лучку та виконробу приватного підприємства "Златомир" Петру Овчаренку.
До реконструкції приміщення доклався і благодійний фонд народного депутата України Степана Івахіва. Присутній на урочистості Денис П'ятигорець теж щиро привітав мощенців і нагадав, що фонд виділив кошти на придбання меблів й іншого устаткування. По тому дітям були вручені подарунки від дорослих, на що вони відповіли подячними віршованими рядками.
З цікавістю гості ознайомилися із самим приміщенням дитячого садочка. Він і справді нагадує казку: стіни кожної кімнати прикрашені барвистими малюнками. За мотивами українських народних казок створені справжні твори образотворчого мистецтва. Для дітей є затишні кімнати для вмивання, теплі туалети, кімнати для відпочинку та розваг. Діють медичний пункт, пральня, кухня і їдальня.
В цьому – заслуга і працівників виконкому сільської ради, і особисто голови Анатолія Ліщука, і директора закладу Анни Михейчевої, її колег, батьківської громадськості. Спільними силами у порівняно короткий строк здійснено чудову справу. Допомогли й місцеві спонсори – підприємець Микола Кисляк, член сільвиконкому, патріоти села  Андрій Масловський і Микола Масловський.
– Зроблене не межа, – ділиться задумами Анатолій Ліщук. – Із настанням теплих днів потрібно благоустроїти подвір'я дитсадка, озеленити його, зробити гарну зону відпочинку для малят. Маємо й інші цікаві плани на майбутнє.
Принагідно хочу нагадати, що завдяки спонсорській допомозі брата А. Ліщука - Олександра Павловича ( на жаль, покійного) в селі декілька років тому постало приміщення храму Божого, названого на честь Різдва Святої Богородиці. Настоятелем у ньому є молодий священик УПЦ КП Василь Старевич, якого громада обрала депутатом Мощенської сільської ради на недавніх місцевих виборах.
Що ж, залишається лише побажати жителям села Мощеної, органу місцевого самоврядування успіхів в реалізації намічених планів. Переконаний, що в цьому зацікавлені і керівники районної влади, котрі були присутніми на святі, і депутати районної ради Василь Мичко, Георгій Корнієвський, Олександр Титомир та інші, які теж розділили радість новосілля з сільською громадою.
Зі свого боку, редакція "Вістей Ковельщини" надаватиме інформаційну підтримку всіх добрих справ мощенців та органу місцевої влади, котрі люблять і шанують свою, як вони кажуть, газету. У дарунок для початку їм пропонуємо "Пісню про Мощену", яку на наше прохання написав відомий волинський поет Анатолій Семенюк. Річ у тім, що у розмові з мощенськими аматорами сцени у той день ми з'ясували, що у них – співучих, голосистих, талановитих – немає пісні про рідне село.
Отож, дорогі мощенці, прийміть гарні поетичні слова від пана Анатолія, а музику, я думаю,  скомпонуєте самі.
Микола ВЕЛЬМА.

Урочистість проходила традиційно: вручення хліба-солі, перерізання святкової стрічки, оглядини просторих  і світлих приміщень установи. Не зовсім традиційним був хіба обряд освячення установи, бо отець Іоан із священиками гарно і піднесено відслужили молебень, вклавши у молитву і душу, і серце. Адже робилося це в ім'я найсвятішого – наших дітей та онуків, для яких священнослужителі просили у Господа миру, добра, благодаті. Про це ж сказав о. Іоан Бонис і у своєму виступі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 692
Читати далі
11.02.2016

P1140192Легких шляхів у житті не шукав

Іноді можна почути: "Людина — господар своєї долі". В принципі із таким твердженням можна погодитися, але не всім і не завжди.
Адже нерідко буває так, що доля визначає життєвий шлях людини. Особливо у часи жорсткої партійної дисципліни, коли наші батьки і діди раніше думали про Вітчизну, а потім про себе, як співалося у колись популярній пісні. Влада  наказувала, а ти мусив  накази виконувати, хоч, можливо, не завжди вони були тобі до снаги.
До суворої дисципліни і безумовного виконання покладених на нього обов'язків був з юних років привчений Почесний громадянин м. Ковеля Олександр Олексійович Стреков. За національністю росіянин (народився у Воронезькій області 13 лютого 1926 року), він пра-ктично все своє подальше життя пов'язав з Україною. Тут відбулося його становлення як фахівця своєї справи,  громадсько-політичного активіста, а пізніше — як очільника органу місцевого самоврядування у Ковелі.
У 1946 році, закінчивши Воронезький залізничний технікум, отримав спеціальність техніка-механіка паровозного господарства, а відтак був направлений на роботу в  паровозне депо станції Сарни колишньої Ковельської залізниці (була така). Трудову біографію розпочав помічником машиніста паровоза.
У 1948 році його організаторські здібності помітило керівництво, після чого Олександр Стреков уже не був вільним у виборі місць праці і посад. Куди наказували, туди мусив іти. З роками набував досвіду спілкування з людьми, організаторської та виховної роботи.
З 1957 року — у Ковелі, займався питаннями залізничного транспорту. Далі — відповідальні посади в органах влади.
1971 року Олександр Олексійович очолив виконком Ковельської міської ради. Впродовж десяти років займався проблемами транспорту і зв'язку, будівництва і благоустрою. Був вимогливим, але справедливим очільником міської громади, скромним у побуті і принциповим у ставленні до тих, хто не завжди виявляв високі ділові якості. Заочно здобув вищу освіту у  Київському інституті народного господарства.
З 1981 року до виходу на пенсію працював начальником Волинського обласного управління комунального господарства, а далі ще 16 років трудився директором навчально-курсового комбінату обласного комунального управління. Загальний трудовий стаж його — 59 років!
Держава по-належному оцінила трудову і виробничу діяльність ювіляра. Він — кавалер орденів Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани", чисельних медалей. Ковельчани обирали його шість разів поспіль депутатом Волинської обласної ради, де був, до речі, найстаршим за віком. Обов'язки депутата виконував у Ковельській міській раді восьми скликань. Колеги цінували Олександра Олексійовича за великий життєвий досвід, мудрість і виваженість при прийнятті рішень.
На українській землі Олександр Стреков знайшов своє сімейне щастя, одружившись  у 1949 році із Євгенією Артемівною, з якою в любові і злагоді прожили до 2013-го року, коли дружина, на превеликий жаль, пішла у Вічність. Виховали доньку Марину Олександрівну, яка обрала фах педагога, працювала певний період у загальноосвітній школі №5. Її чоловік — Юрій Анатолійович Кобець — відома на Волині людина, займав відповідальні посади в органах влади.
Ковельчани старшого і середнього поколінь добре пам'ятають свого міського голову Олександра Олексійовича Стрекова, цінують його внесок в соціально-економічний розвиток Ковеля. Прикладом служіння інтересам міської громади, українського народу може  ветеран бути і молодшим за віком землякам.
Тож напередодні 90-річного ювілею мешканці міста бажають Почесному громадянину Ковеля міцного здоров'я, активного довголіття, родинного благополуччя і затишку!
Михайло КУЗЬМУК.
НА ЗНІМКАХ: О. О. Стреков в період перебування на посаді голови виконкому Ковельської міської ради в 1971-1981 р.р. ; в сімейному колі.
Фото з домашнього архіву.

Іноді можна почути: "Людина — господар своєї долі". В принципі із таким твердженням можна погодитися, але не всім і не завжди. Адже нерідко буває так, що доля визначає життєвий шлях людини. Особливо у часи жорсткої партійної дисципліни, коли наші батьки і діди раніше думали про Вітчизну, а потім про себе, як співалося у колись популярній пісні....

Михайло КУЗЬМУК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 672
Читати далі
11.02.2016
Порадник на кожен день

Безимени-8Порадник на кожен день

В народі іноді жартують: "Якщо ти вранці прокинувся, і в тебе нічого не болить, значить ти вже не живеш". Жарт, звичайно, "чорнуватий",  та що вдієш, коли нині абсолютно здорових людей немає?...
Микола ВЕЛЬМА.

Оскільки нині в Україні спалахнула епідемія грипу і набрали великого поширення респіраторні вірусні  інфекції, пропонуємо увазі читачів інформацію на цю тему з "Домашньої медичної енциклопедії"...
Уривок із книги Любові та 
Віталія КАРАСОВСЬКИХ “Домашня медична енциклопедія” (на знімку)
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 818
Читати далі
11.02.2016

DSCN0052Вогонь жартів не пробачає

З початку 2016 року у м. Ковелі та Ковельському районі трапилось 16 пожеж, в результаті яких одна людина загинула. 13 пожеж зафіксовано в житловому секторі. Основними причинами їх виникнення були: несправність пічного опалення або порушення правил пожежної безпеки при його експлуатації, коротке замикання електромережі.
З метою попередження пожеж  в житловому секторі та загибелі у них людей  Ковельським МРВ УДСНС України у Волинській області постійно  вживається комплекс організаційних та практичних заходів, спрямованих на запобігання  виникнення пожежам та надзвичайних ситуацій.
Відповідну пожежно-профілактичну роботу серед населення у житловому сек-торі  днями було проведено  інспекторським складом Ковельського МРВ управління ДСНС України у Волинській області, вільним від чергування особовим складом ДПРП-21 смт Голоб у Дрозднівській сільській раді. 
До проведення роз'яснювальної та агітаційної роботи із розповсюдження пам'яток серед населення щодо дотримання правил пожежної безпеки у  житловому секторі залучались працівники сільської ради та соціальні працівники.  
Особлива увага зверталася  на помешкання, де проживають одинокі громадяни похилого віку, багатодітні   сім’ї, інші соціально незахищені верстви населення. 
Ковельський МРВ УДСНС 
України у Волинській області.

З початку 2016 року у м. Ковелі та Ковельському районі трапилось 16 пожеж, в результаті яких одна людина загинула...

Пенсійний фонд України оптимізовує роботу

Наприкінці грудня 2015 року Уряд ухвалив рішення щодо оптимізації структури окремих...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 525
Читати далі
11.02.2016

пара14 лютого – День Святого Валентина

Коли люблять – любові не вимагають

Любов… Спробуй осягти її, коли вона, як світ, – велика і давня. Спробуй опиши, коли люди вклали її в одне-однісіньке слово! Любов - це почуття, про яке писали у всі віки, яке надихало на рицарські подвиги й двобої.
Здавна існує звичай вважати 14 лютого Святом закоханих. Якраз у цей день ті, хто ще не зізнавався у коханні, просто змушені це зробити. А винуватцем цієї гарної традиції є Святий Валентин. Пропоную читачам легенди, у яких йдеться про походження цього свята.
Витоки його варто шукати у могутній Римській імперії. У ІІІ столітті до нашої ери римський імператор Клавдій ІІ видав наказ, який заборонив юнакам одружуватися. На думку  імператора, шлюб утримував чоловіків вдома і заважав виконувати їх основний обов'язок – бути добрим воїном.
За іншою версією, історія цього свята розпочалася ще 17 століть тому, коли солдатам Римської імперії категорично заборонили одружуватися. Єдиним, хто не злякався тієї заборони, був єпископ Валентин, який таємно проводив обряди вінчання. Доля його була сумною: як і багатьох перших християн, його стратили. Однак ім'я цього святого не забулося.
Як би там не було, але 14 лютого кожного року в багатьох країнах світу відзначають День Святого Валентина – покровителя всіх закоханих.
Існує ще одна легенда, що у в'язниці Валентин закохався у сліпу доньку наглядача. Перед стратою, 14 лютого 270 року, він надіслав їй прощальну записку із короткою фразою – "від Валентина". Згодом ця фраза стала означати вічність і кохання. Дата смерті єпископа й започаткувала відзначення цього свята.
Відомий англійський поет ХІV століття Джеффрі Чосер у творі "Пташиний парламент" зазначив, що саме цього дня птахи вибирають собі пару. Коли римляни завоювали Британію, то принесли туди й свої традиції. Згодом багато з них почали поширюватися в усій Європі. День Святого Валентина європейцям особливо припав до душі.
А ось у Франції вважають, що назва "Валентинів" день походить від французького слова "галантів". На початку ХVІІІ століття французи доповнили це свято звичаєм дарувати квіти. Бо на їх думку квіти і є мовою двох. До речі, окрім сердечка, емблемою дня Валентина вважається також червона троянда. Започаткував цю традицію король Франції Людовік ХІV, подарувавши Марії Антуанетті 14 лютого букет червоних троянд.
Перша любов – найчистіше почуття на Землі. Багато людей згадують, що перше кохання запам'ятовується назавжди, і хоч бувають почуття сильніші, перше – найсвятіше.
Каїрська газета "Аль Ахрам" оприлюднила заяву відомого єгипетського нейрохірурга про відкриття в організмі людини "молекул кохання". У формуванні цих молекул вирішальну роль відіграє підсвідомість людини. Вони зароджуються в організмі людини разом з першим її потягом до осіб протилежної статі. "Молекули кохання" жінок дещо відрізняються від таких же молекул чоловіків. Це закладено в їхньому генетичному коді.
Емоційна сфера людини – індивідуальна. Одні генерують більше "молекул кохання", інші – менше. Звідси і неоднозначні реакції на одні й ті самі явища, події. Поведінка "молекул кохання" може вплинути  на фізичний стан людини. Фактор закоханості несе великий емоційний заряд і безпосередньо впливає на психіку людини.
Коли люблять  –  любові не вимагають. Вона сама приходить. Любов  завжди диво. Навіть коли здається, що дива немає – на нього сподіваються, вірять, що прийде хвилина, коли ви покохаєте назавжди. 
Тож вітаю всіх із цим світлим, чистим, чудовим Святом Валентина!
Підготував 
Ігор Вижовець. 

Любов… Спробуй осягти її, коли вона, як світ, – велика і давня. Спробуй опиши, коли люди вклали її в одне-однісіньке слово! Любов - це почуття, про яке писали у всі віки, яке надихало на рицарські подвиги й двобої.

Ігор Вижовець. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1759
Читати далі
123