Ще один з родини Косачів, який так любив Волинь!
До 150-річчя від дня народження Михайла Косача
25 липня (13-го за старим стилем) 1869 року, на рік і п’ять місяців раніше від сестри Лесі, у Новограді-Волинському в сім’ї Петра Антоновича і Ольги Петрівни Косачів народився син Михайло. Бажаний первісток, вродливий, розумний, у майбутньому математик, фізик, метеоролог, літератор, громадський діяч, перекладач, упорядник кобзарських дум, науковець у галузях фізичної оптики, метеорології, фізики електролітів тощо. Син Олени Пчілки, брат Лесі Українки, племінник Михайла Драгоманова, чоловік письменниці, яка друкувалася під псевдонімом Грицько Григоренко.
На жаль, життєвий шлях його виявився дуже коротким. Сучасники змогли високо оцінити його людські якості та внесок у вітчизняну науку та культуру в некролозі у журналі «Кіевская старина» за 1903 р. «3-го октября скончался въ Харькове, а 9-го похороненъ въ Кіеве приватъ-доцент по кафедре метереологіи въ Харьковскомъ университете Михаилъ Петровичъ Косачъ. Молодой ученый, 34 летъ. Только въ 1894 г. окончилъ курсъ въ Юрьевскомъ университете по математическому факультету и былъ затемъ назначенъ ассистентомъ по кафедре физики въ этом-же университете. Два года назад он былъ приглашенъ Харьковскимъ университетомъ для чтенія лекцій по метереологіи, а также въ ветеринарный институтъ для лекцій по физике.
Кроме того, он заведывалъ метеорологической станціей, где составилъ планъ сети метеорологическихъ станцій по всей губерніи. По отзывамъ специалистовъ, съ редким успехомъ начатая имъ ученая карьера обещала очень много добра для науки, а превосходныя лекторскія способности и уменье заинтересовать учащуюся молодежь и оказывать на нее нравственное воздействіе служили гарантій его блистательнаго успеха въ роли профессора. Этотъ человекъ былъ лучшимъ нашимъ другомъ, нашимъ добрымъ, прекраснымъ товарищемъ. Онъ былъ воплощеніем лучшихъ свойствъ любви, доброты и искренности, былъ другомъ юношества и человечества», такъ говоритъ о немъ один из студентовъ-слушателей его в некрологе, помещенномъ въ «С.-Петерб. Ведом.», (№ 282).
Будучи уроженцемъ Малороссіи, выросшій въ семье, проникнутой любовью къ своей родине (мать – известная писательница Олена Пчилка), покойный М. П. Косач, при своемъ влеченіи къ математическимъ наукамъ, въ то-же время обнаруживалъ всегда склонность и къ малоруському писательству. Видя въ немъ для себя отдохновеніе отъ спеціальных занятій, а для своей родины – одну изъ главныхъ задачъ въ решеніи вопросов о культурном самовыраженіи данной народности».
13-річним хлопчиком приїхавши до Колодяжного, Михайло, як і його сестра Леся, поринули у сільську поліську стихію, «цілком перетворилися на якихось первісних дикунів, увесь час блукали десь лісами, не дивлячись на негоду й постійні дощі» (зі спогадів молодшої сестра Ольги). Чари природи єднали Михайла, Лесю й Колодяжне і в подальшому. Ось так поетично 19-річна Леся Українка запрошувала брата додому: «Невже ти так таки й не приїдеш до нас, а вже в нас позюмки настали! Ліси наші гомонять, жита наші хвилюють, садки буйно зеленіють, у нас тепер чистий рай!.. Ой не втерплю заспіваю!
Соловейковий спів навесні
Ллється в гаю, в зеленім
розмаю…»
Якими чарівними видавалися для Михайла Косача Пасхальні дні, коли з Холмської гімназії приїздив до Колодяжного!.. У 1888 році батько пише до сина: «Если тебя отпустят к нам во время говенія, то приезжай. Погода тепер хорошая, и ты по-прежнему с сёстрами будешь ездить к отцу Михаилу» (Михайло Кагачевський – священик Свято-Миколаївської церкви у селі Волошки - авт.).
Михайло Косач вдома багато вчився, читав, захоплювався волинським фольклором, влаштовував робітникам маєтку розповіді на різні наукові теми, а ті захоплено його слухали. Відомо, що у Колодяжному перекладав «Євангеліє» з грецької мови українською. До того часу вже існував переклад Куліша, але не з грецької, тому 19-річний перекладач оцінює його як поганий, а сам про свою роботу пише так: «Мій переклад буде ультра волинський, але се нічого, бо мені здається, що тілько волинський діалект може передати усі одтінки грецької думки».
Це ж як потрібно було любити Волинь, щоб сказати такі слова: «У мене тільки з Колодяжним в’яжеття думка про дім «свій», як ото в Гарольдовій пісні «отцовский дом» співається. Ні про які інші краї я не можу сказати «їду додому». «Як не як, а на Волині ми народилися, на Волині хрестилися, на Волині і помирати нам краще буде, і не мати на своїй країні кутка, куди б голову прихилити, було б дуже смутно». Країною «тихих вод, ясних зір» називав Волинь герой образка «Різдво під Хрестом полудневим» авторства Михайла Косача. Твір є справжнім гімном любові до рідного краю. У ньому розповідається про молодого офіцера на кораблі, який здійснював навколосвітню подорож.
Хлопець так мріяв про море, що при прощанні з дівчиною дозволив собі сказати: «…наша сторона мила, наша Волинь дуже гарна, але хіба ж вона може порівнятися з тою красою, яку я побачу? Ви тілько подумайте, які гарні, які чудові країни я буду бачити!». І, справді, він бачив «рай земний» – «бачив перлину Індійського океану, острів Цейлон, і царицю-ріку Амазонку, що, ніби друге море, вливається могучою хвилею в океан; бачив Таіті й інші острови, що, мов квітки, виринають із моря. Багато-багато всього набачив він у тому «кругосвітньому»!
Та одного разу, стоячи на варті, «Хлопець не почувся, як стиха завів:
Над вертепом звізда ясна
Ввесь світ осіяла!..»
Голос тої тихої пісні зрушив його душу. Так, ту колядку співають на його рідній Волині… Перед його очима стає рідне село, й перелітають рідні картини. Сніг, мороз, аж скрипить під ногами, дорога сверкає проти місяця; скрізь у вікнах видно світло. Дорогою йде купка людей, ось вони підходять до одної хати і… в холодному повітрю залунала колядка. […] Колядки, Різдвяна зоря… Яким урочистим здавався йому ще малому той «святий вечір» проти Різдва, та пізня вечеря після першої зорі.
Згадує він, як вони, вся малеча, вибігають було на двір, підскакуючи на морозі, та задирають голови догори, шукають у блідому небі зірки. Ось він перший побачив і летить прожогом у хату: «Мамо! Мамо! гукає. Вже зоря є!». Ось вони всі сідають вечеряти. Під обрусом шелестить сіно, на покуті стоїть сніп жита, все якось незвичайно й таємничо… – «А що ж ви, – питає дітей батько, – мороза кликали куті їсти?».
2017 року у Київському Видавничому Домі «Комора» вийшла друком книга « Михайло Косач (Михайло Обачний). Твори. Переклади. Листи. Записи кобзарських дум». Упорядкування, біографія, коментарі та примітки Лариси Мірошниченко. У виданні широкі, у багатьох випадках раніше невідомі, відомості проще одну неординарну постать з родини Косачів, так тісно пов’язану з Волинню.
Любов Мержвинська, науковий співробітник Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.
25 липня (13-го за старим стилем) 1869 року, на рік і п’ять місяців раніше від сестри Лесі, у Новограді-Волинському в сім’ї Петра Антоновича і Ольги Петрівни Косачів народився син Михайло. Бажаний первісток, вродливий, розумний, у майбутньому математик, фізик, метеоролог, літератор, громадський діяч, перекладач, упорядник кобзарських дум, науковець у галузях фізичної оптики, метеорології, фізики електролітів тощо. Син Олени Пчілки, брат Лесі Українки, племінник Михайла Драгоманова, чоловік письменниці, яка друкувалася під псевдонімом Грицько Григоренко.
На жаль, життєвий шлях його виявився дуже коротким. Сучасники змогли високо оцінити його людські якості та внесок у вітчизняну науку та культуру в некролозі у журналі «Кіевская старина» за 1903 р. «3-го октября скончался въ Харькове, а 9-го похороненъ въ Кіеве приватъ-доцент по кафедре метереологіи въ Харьковскомъ университете Михаилъ Петровичъ Косачъ. Молодой ученый, 34 летъ. Только въ 1894 г. окончилъ курсъ въ Юрьевскомъ университете по математическому факультету и былъ затемъ назначенъ ассистентомъ по кафедре физики въ этом-же университете. Два года назад он былъ приглашенъ Харьковскимъ университетомъ для чтенія лекцій по метереологіи, а также въ ветеринарный институтъ для лекцій по физике.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 651