Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 8 травня 2025 року №20 (12976)

18 липня 2024 року № 30 (12933) / Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 18 – 24 липня

18.07.2024
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 29оС. Вітер північно-західний помірний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер північний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 28оС. Вітер північний помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 18оС. Вітер південний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність, дощ, гроза. Температура: 26оС. Вітер північний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура:  18оС. Вітер південний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 28оС. Вітер змінний слабкий.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 17оС. Вітер східний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 280С. Вітер східний слабкий.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 19оС. Вітер західний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 30оС. Вітер західний помірний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 20оС. Вітер західний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 23оС. Вітер західний помірний. 

літо Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 29оС. Вітер північно-західний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 111
Читати далі

18 липня 2024 року № 30 (12933) / Повідомлення в номер / Моя рідна газета

18.07.2024
Скільки себе пам’ятаю, у нас на столі вдома завжди лежала газета.
Мої батьки були простими людьми. Батько працював на залізниці, а мамі вистачало роботи вдома. У нас в хліві завжди були кролики, свинка, кури, а біля дому – великий город.
Двір потопав у розмаїтті квітів, жили скромно, але цікаво. Батько ніколи не забував виписати або купити газету. А ввечері, коли всі після вечері збиралися разом, татусь питав, що ми вичитали з газети нового? Деякі видання ще й докуплювали.  Це все передалося нам із сестрою «у спадок».
Ми раніше переважно передплачували газети, а тепер я ходжу сама за нашою «міськрайонкою» до редакції.
Я старенька людина – 85 років. В такому віці потрібно рухатись обов’язково.  Коли не хочеться, то не йду будь-де, але коли є газета, то стаю здоровшою і вирушаю за нею.  Мені офіс «Вістей Ковельщини» – як рідний дім. Приходжу, а там такі приємні дівчата обслуговують! Поговорять, вислухають, як рідненькі.
Виходжу з редакції завжди з бадьорим настроєм. Це – як ліки. Я від душі дякую працівникам редакції за нашу газету «Вісті Ковельщини», за хороше ставлення до людей – ваших клієнтів.
Хай Вам Господь дає міцне здоров’я! Для нас, ветеранів, у такий складний час дуже потрібні шана, повага, турбота, віра в Перемогу над ворогом. Раджу всім ковельчанам читати і передплачувати «Вісті Ковельщини»
З повагою –
Людмила ПРИМАЧЕНКО,
ветеран праці.
l
Від редакції: дякуємо пані Людмилі за добре слово і нагадуємо, що до 25 липня ц. р. можна оформити передплату на «Вісті Ковельщини» на серпень-грудень 2024 року. Не баріться!

b87e2a5b75c59d287ca4415da74cb32b Скільки себе пам’ятаю, у нас на столі вдома завжди лежала газета.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 112
Читати далі

18 липня 2024 року № 30 (12933) / Повідомлення в номер / Пам'ять стукає у серце

18.07.2024
Одне з найскладніших питань у польсько-українських стосунках – так звана "Волинська трагедія". І хоч з того часу минуло багато літ, згоди між обома народами, точніше їх політичними лідерами і керівниками держав, не досягнуто до цих пір. 
Як результат, щороку 11 липня на державному рівні у Польщі вшановують пам’ять жертв трагічних подій на Волині у 1942-1943 р.р. Як стверджують польські історики, саме 11 липня 43-ого був  апогей "волинської різанини", як вони називають ті страшні події. У той день майже одночасно було атаковано понад 100 польських сіл.
Українські науковці зазначають, що Волинська трагедія бере початок у квітні 1943 року, коли поляки разом з нацистами вбили понад 100 мирних мешканців волинських сіл. Всього кількість загиблих українців на всіх територіях українсько-польського конфлікту, за деякими оцінками, сягає 21-24 тисячі чоловік, включаючи Волинь. Польські історики стверджують, що з їх боку тоді загинули більше осіб.
Як би там не було, розв'язати проблему польсько-українського кривавого протистояння не вдалося до цих пір. Причин цього багато, але ми їх аналізувати не будемо. Лише зазначимо, що в минулому робилися спроби досягти консенсусу на рівні перших осіб Польщі та України. Так, ще у 2003 році з нагоди 60-річчя Волинської трагедії президенти Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський відкрили пам'ятну дошку у селі Павлівці Іваничівського району. 13 травня 2006 року на греко-католицькому цвинтарі у польському селі Павлокома у присутності президентів Віктора Ющенка і Леха Качинського відбулося урочисте відкриття меморіалу загиблим українцям.
17 грудня 2014 року президент України Петро Порошенко під час свого виступу перед депутатами польського парламенту за присутності президента Польщі Броніслава Комаровського попросив пробачення у поляків за Волинську трагедію. Ще раніше, у 90-их  роках минулого століття, за підтримки української влади, в тому числі Волинської державної адміністрації, у селі Засмики на Ковельщині було відкрито військовий цвинтар вояків Армії Крайової, зокрема її 27-ї дивізії піхоти, який чинний і нині.
На жаль, кроки до примирення, не завжди знаходять розуміння у деяких радикально налаштованих польських політиків, що особливо помітно сьогодні, коли точиться кривава російсько-українська війна. Зрозуміло, що це лише на руку ворогам України – путінським вбивцям і ґвалтівникам, мета яких – знищити Україну як державу, а українців як націю.   
l  
В наш час залишилося порівняно небагато людей, які були свідками Волинської трагедії або зберегли згадки про неї, ті жертви, яких зазнала волинська земля. Одна з таких наших землячок – Олена Іванівна Чабан, дитинство і юність якої пройшли неподалік села Рокитниці. У книзі "Мій милий світе" в розділі "Події воєнного часу" вона, зокрема, згадує:
“Трагічною сторінкою стали 1943-1944 рр., коли великої активізації набрало польсько-українське протистояння. Місцеве населення дуже потерпало від 27-ї Волинської дивізії піхоти Армії Крайової (27 WDPAK) – місцевої польської самооборони із сіл Засмики, Люблятина та ін. У січні 1944 р. за сигналом "Буря" ця дивізія відкрито заявила про своє формування. Почалося стягування всіх підрозділів у Засмиках і Купичеві, прийшло підкріплення польської поліції з Мацейова. І почалися великі рейди вже більшими силами, ніж загонами польської самооборони. Відбулися, скажімо, напади на Голоби (німці відбили), на Свинаринський ліс (зруйновано базу УПА).
Велика кількість армії потребувала й багато харчів. А тому самооборона, підпорядкована Армії Крайовій, здійснювала грабіжницькі напади на навколишні села. До Рокитниці було рукою подати – дуже близько. Тому село швидко обезлюдніло, було пограбоване, багато жителів знищено. Місцеві українські групи самооборони чинили опір нападникам, але сил було замало. Були жертви як серед мирних людей, так і їх захисників (вояків УПА). Особливо тяжко було тоді, коли у похід ішли ІІІ батальйон 43-го піхотного полку зі Засмик, де командиром був "Сивий". Йому завжди могли надати допомогу  І та ІІ батальйони, що дислокувалися в селі Іванівка (Янівка).
Про велику силу, зосереджену поблизу нашого села, свідчить те, що 27-ма дивізія АК брала участь у боях за Турійськ, Володимир-Волинський. Зі спогадів Козла Андроніка Євтиховича (дата народження 30.05.1928 р.), який у роки війни був жителем села Рокитниця, взимку 1943 року, після нападу польських банд на село, люди втікали за його межі, щоб врятуватися. Та не всім це вдавалося.
"…Ми прийшли в Дроздні, тоді зібралися люди, бо привезли убитих із нашого села. Це були: Гламазда Уляна, Давидюк Микита, Давидюк Тетяна, Козел Федось, Козел Григорій, Козел Дарія, Конащук Яків (72 роки мав), Лозовицький Микола, Петрук Антон, Симоніки – Андрій, Володимир, Каленик, Марія Борисівна, Марія Пилипівна, Олександра, Павло; Яструби – Андрій, дочка Анастасія, Сергій, Уляна.
Порубали їх. Шкодували куль. Ховали їх у Дрозднях, порубаних…" (Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 років. Ковельський район. Твердиня, Луцьк – 2011 р. Стор. 148-149).
Так, зі спогадів Козел (Симонік) Устини Климентівни (дата народження 14.10.1926 р.) дізнаємося, що в селі було вбито за часів протистояння 22 душі. В сусідньому селі Гончий Брід, де були біженці з Рокитниці, на свято Водохреща 1944 року розстріляно понад 60 мирних українців. Тут була забита тітка Устини. Але як проходила страта! Спершу жінку поранили в живіт, а потім кинджалом пронизали її в око. Ще була поранена Соломія, її двоюрідна сестра. Сама очевидиця теж була поранена, батько і мати – також. Ще поранили дочку рідного брата в руку. Устині куля пройшла поблизу серця, але залишилася живою. "Село наше, – оповідала Козел У. К., – повністю спалили і пограбували…"
В роки нацистської окупації, з 1941 до середини березня 1944 року, Рокитниця була під контролем старости, і селяни змушені були виконувати поставки продуктів для вермахту (зерно, м'ясо, молоко). Податок цей був посильним. Виконувалися інші обов'язкові роботи. З переходом української поліції в ліси, з квітня 1943 року, в селі організовано загін самооборони. Влада в селі перейшла до голови управи, який виконував розпорядження командування УПА. Так було до вересня 1943 року. А далі село потрапило в залежність від Армії Крайової, яка нещадно грабувала всіх. Сюди приходила і група ра-дянських партизанів, які чекали матеріальної підтримки.
В період вигнання з Ковельщини німецьких загарбників через Рокитницю проходив важливий транспортний шлях. Тут підвозились боєприпаси, військова техніка, особовий склад поповнення військових з'єднань. В урочищі Боданиха та прилеглих рокитненських хуторах розміщалася 175-та Уральсько-Варшавська дивізія, яка потім брала участь в боях за Ковель. Великою приманкою для ворожої авіації була дорога, що вела із села Ворона через річку до Рокитниці, а далі через міст – до села Білашів, на Зелену і до Будищ, де були бойові окопи. Часто піддавався обстрілам транспорт, були вбиті, поранені. 
До сільських хуторів і лісів перевозилися поранені бійці з передової під Ковелем. Багато з них помирало в місцевих медсанбатах. Тому в сільській окрузі, на кладовищі і навіть біля церкви знаходилися солдатські могили воїнів     60-ї, 76-ї стрілецьких дивізій 47-ї Армії. У повоєнний час рештки воїнів були перевезені до братської могили на кладовище села Білашів.
Сільський міст вороги знищили. У 1944 році до лав червоної армії призвали 90 жителів села (100 відсотків чоловіків). Після детальної перевірки всіх частина їх потрапила до запасного полку, друга частина – на роботи, треті – за вироком суду – на заслання, у тюрми-табори. Цими третіми були в переважній більшості учасники руху самооборони від польських банд та воїнів УПА. Після закінчення війни 22 чоловіки не повернулися з полів битв, кілька – з таборів. Реабілітацію пережили лише 3.
Так, у сім'ї Давидюка Маркіяна троє синів забрала війна: Микита (вояк самооборони, поранений у боях з польськими бандами) помер, Іван (вояк самооборони, засуджений радянською владою) помер у таборі, Михайло (червоноармієць 23-ї стрілецької дивізії) загинув смертю хоробрих у лютому 1945 року у Німеччині. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Односельчани воювали на різних фронтах. Але найбільше їх було у Прибалтиці, Польщі, Німеччині, Чехословаччині. За бойову участь нагороджені орденом Слави Козел Ф. А., Мельник Ф. П., Чуль А. К. Всі фронтовики були активними у відбудові в повоєнний час".
l
Продовжуючи тему, хочу зазначити, що у селі Гончий Брід, про який згадує Олена Чабан, у січні 1944 року вояками Армії Крайової було вбито понад 60 мирних жителів, знищено до 40 садиб. Про цю жахливу трагедію у свій час писала і громадська дописувачка "Вістей Ковельщини" Лідія Гарлінська з Голоб.
З ініціативи тодішнього голови Волинської облдержадміністрації Бориса Клімчука 13 жовтня 2011 року тут було відкрито та освячено пам'ятник українцям – жертвам польсько-українського конфлікту. Серед вбитих був і рідний дід Бориса Петровича – Іван, який нині покоїться на цвинтарі села Волошки.
Пам'ять невинно убієнних у липні 2018 року вшанував і колишній   Президент України Петро Порошенко за участю голови облдержадміністрації Олександра Савченка та голови райдержадміністрації Віктора Козака, громадськості Ковельщини.
Михайло КУЗЬМУК.
НА СВІТЛИНАХ: пам’ятник жертвам польсько-українського конфлікту в с. Гончий Брід; військовий цвинтар вояків  Армії Крайової у с. Засмики.

р1 Одне з найскладніших питань у польсько-українських стосунках – так звана "Волинська трагедія". І хоч з того часу минуло багато літ, згоди між обома народами, точніше їх політичними лідерами і керівниками держав, не досягнуто до цих пір. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 107
Читати далі

18 липня 2024 року № 30 (12933) / Повідомлення в номер / Спогади про Харків

18.07.2024 Семенюк Анатолій Володимирович
Харків... Харків... Харків...
Вбито… Поранено… Зруйновано…
Такі новини і такі реалії щоденно пекельного життя в колишній столиці України станом на сьогодні. Ці  геноцидні вбивці, маючи велику перевагу у засобах масового знищення, поставили світ на коліна, а Україну зробили заручницею ненаситного агресора і злочинного політичного спокою, сильних світу цього. 
Стражденний Харків! А яке було місто: економічно потужне, працьовите, культурологічне і просвітницьке і т. д. і т. п. А скільки геніїв і видатних особистостей вийшло з-під його крила!
…Майже 50 років тому я ступив на цю благодатну землю, щоб поповнити багаж своїх енергетичних знань, і був вражений унікальністю Харкова. Збереглося кілька листів до дружини, які я писав  і надсилав до рідного сімейства в Камінь-Каширський.
Тож невеликі штрихи до портрета Харкова пропоную тобі, мій читачу.  Ось ці міні-історії.
l
“Місто вражає своєю величчю.  Вулиці широчезні з усіма видами транспорту. Майдани, площі, парки просторі, а площа ім. Дзержинського (нині Свободи) – найбільша в Європі. 
Висотні будинки, пам’ятники, реклама заставляють дивитися і сприймати навколишній світ по-іншому. Ця велич переформатовує людину, особливо гостя, на маленьку мізерну піщинку. Але це так – до слова!”.
l
“Сьогодні стояв біля театру ляльок. На вітрині – кактуси. О, яке розмаїття кактусів! Їх сто чи двісті, можливо, й більше, і ні один не схожий на іншого”.
l
“Потужно і гарно виглядає політехнічний інститут – він розташований на високому пагорбі, звідки відкривається вид на церкву. Слід зауважити, що духовна пропаганда на висоті і творить чудеса. Ікони святих писані видатними іконописцями; фрески із зображеннями Ісуса Христа, сяючі позолотою хрести та іконостас мають магію притягувати людину до віри і молитви. 
Мусимо визнати, що культура наша, в цьому сенсі, плентається десь позаду”.
l
“Відвідав зоопарк. Тут є унікальне дитяче містечко, де на розмальованих каретах катаються дітлахи, такі хлопчики, як наші Андрійко та Едік. Око ваблять поні, ослики, маленькі коники. Все, як у казці. А акваріум! У ньому рибки з усього світу – червоні з острова Борнео, чорні з Мексики, срібні з Китаю, рябенькі з Африки і так далі. А поруч триметрові крокодили – страшно! Неподалік воїни неба – орли статні і поважні. 
Найцікавіша забава – це папуги, яскраві, строкаті і різнобарвні. Он красень розмальований, на одній нозі, а в другій тримає шматочок хліба, кимось подарований, вправно подає собі в рот.  Трьох подалі –  менші”. 
l
“Вчора побував у цирку. Виступав знаменитий Кіо. Глядача зацікавлюють унікальні номери. Ось в клітку заходить красуня. Її закривають, а через кілька секунд, відкривши, ми бачимо в тій клітці двох тигрів. Неперевершені акробати, еквілібристи, клоуни і сам цирк великий і красивий. І все це – розум людський і вмілі руки”.
l
“Мене цікавлять не тільки видовища. Ходжу по магазинах. З продуктами тут краще, ніж у нас, а в промисловій групі не густо”.
l
“Їду на 44-му автобусі. Тиск міста відчуваю фізично – стою на одній нозі, друга затиснута і десь загубилася. 
А пасажирів більшає. Зауважую, що в малому містечку жити набагато комфортніше. Такі протиріччя: тут велич і краса, а поруч тиснява, давка, дискомфорт. Але всі чомусь хочуть жити у великих містах. Парадокс. 
Щоранку ходжу в парк. Тут багато бігунів, я переймаю цей досвід оздоровлення. В надвечір’ї в скверах і парках – фанати шахів. Вони відволікаються від міської суєти. Харків’яни люблять своє місто. Воно мені теж подобається, але магнітом притягає свій дім, сім’я і діти”.
l
“Дні повзуть, мов черепаха. Склав календар і викреслював прожиті дні, але час розлуки не меншає. Як хлопці? Порадь Андрійкові не плакати, перемагати біль, адже він – сильний воїн. Передай, що я йому куплю мисливську гвинтівку, яка стріляє, а Едіку – собачку. 
Ось як підуть вони на полювання – ото буде цікаво: Андрій з рушницею на плечі, а Едік з песиком. Дружком на повідку. Враз вишмигне зайчик із-за куща Андрійко: «Ба-Бах», а заєць побіг. Тоді він вдруге: бах-бах, і вцілив”.
l
…Читаю, згадую давні миті. Переживаю. Де ти, мирний український Харкове? Чому із казочки про зайчика ХХ століття виросла братовбивча трагедія ХХІ століття? Із “полюванням” на людей, ракетами, дронами тощо. І не видно цьому ні кінця, ні краю.
Кріпись, Харкове! Тримайсь, Україно! Мусимо вистояти  – іншого не дано.
Анатолій СЕМЕНЮК.

Харків Харків... Харків... Харків...

Вбито… Поранено… Зруйновано…

Такі новини і такі реалії щоденно пекельного життя в колишній столиці України станом на сьогодні. Ці  геноцидні вбивці, маючи велику перевагу у засобах масового знищення, поставили світ на коліна, а Україну зробили заручницею ненаситного агресора і злочинного політичного спокою, сильних світу цього. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 120
Читати далі

18 липня 2024 року № 30 (12933) / Повідомлення в номер / Бунт на кораблі, або Як росіянські сатаністи прискорюють свій кінець

18.07.2024
Під кінець робочого дня, який тривав 13 годин без перерви на обід, Сатана мав вигляд грішника, розп'ятого за непослух.  Чесно кажучи, він втомився робити зло на Землі. Ще б пак: 13 землетрусів, 13 пожеж, 13 повеней – це вам не жарт. Що не кажіть, а вік у більш як дві тисячі років дається взнаки. 
Включивши кондиціонер і щільно причинивши металеві двері до пекла, Сатана втомлено заплющив очі і відкинувся на спинку крісла-гойдалки.  "От би зараз випити чарку-другу смоли з кардамоном, закусити сирим м'ясом вовчатини і заснути хоч б на годину",  – мрійливо подумав.
Але у дворі раптом постукали, і до кабінету зайшов шеф його канцелярії.
– Ваша сатанинська милість! – почав без зайвих передмов. – На кораблі бунт!
– Який бунт? На якому кораблі? – невдоволено пробурчав Сатана.
– На найголовнішому, де зібралися посланці пекла, яким ви довіряєте, як самому собі.
– "Московія"? – одразу здогадався володар пітьми. – Там, де кермує мій кращий друг путін?
– Він, виявляється не друг, а найсправжнісінький зрадник. Разом з купою своїх запроданців.
– А що сталося? – не міг втямити Сатана.
– Зараз про все розповім, – догідливо схилився над столом очільник канцелярії. – Ви пам'ятаєте, як клявся нам путін у вірності, коли ми разом із вами просунули його на посаду президента кацапії?
– Пам'ятаю. Обцілував тоді мої роги і копита, ще й у живіт намагався поцілувати. Кров'ю розписався у моїй книзі доль. А що ж тепер?
– Тепер з його дозволу у тому краї боліт і вурдалаків проголосили початок боротьби з вашими безсмертними ідеями.
– Сатанізмом?
– Так, так. Ось слухайте, що днями повідомило центральне диявольське телебачення у москві.
Голова канцелярії махнув рукою, і просто на стіні з'явилися кадри свіжої політичної хронічки. На цей раз – із засідання якоїсь комісії, що розмістилася у, здавалося б, найнеочікуванішому місці – “державній дурі”, як її охарактеризував голова слідчої комісії бастрикін, котрий теж присягав Сатані.
– Оці  ідіоти, на які ми витрачаємо величезні диявольські кошти, задумали боротися із сатанізмом, – пояснював далі чиновник з пекла. – Очолив похід проти вашої сатанинської милості генерал шаманов.
– Хто він?
– Заступник голови комітету ДД (держдури) із розвитку громадянського суспільства.
– А точніше?
– Ніби наша людина. Весь у людській крові. Розстріляв у 1999 році колону чеченських біженців, у 2000 році знищив до тла одне із тамтешніх сіл. Згідно із рішенням Страсбургзького суду (2006 р.) визнаний військовим злочинцем. І подібних йому на тому збіговиську було чимало.
Сатана на мить задумався, а тоді запитав:
– Чого ж хоче та банда перевертнів?
– Перемогти нас із вами. Наприклад, псевдонауковець Джамбулет Умаров, господар якого рамзан  кадиров вірою і правдою служить вашому троюрідному братові Шайтану, запропонував виховувати молодь на зразках творчості російських письменників Толстого, Достоєвського, Чехова, Пушкіна. Вони ніби-то були істинно віруючими християнами і всіма силами боролися із сатаністами.
– Брехня! – вибухнув гнівом Сатана. – У них християнства стільки, як і в нас з вами. Це – вірні слуги диявола. Толстой все життя пив, гуляв, любив жінок, воював, приборкував невірних, а на старість виступив проти православної церкви,  розлучився з дружиною і жив відлюдником. Його ще за життя зробили боговідступником.
– Чистісінька правда! А Достоєвський чого вартий? Назви його романів говорять самі про себе: "Біси", "Злочин і покарання", "Ідіот", Чехов навіть не пам'ятає, скільки за своє життя занапастив жінок і дівчат. Одні кажуть, що 70, інші – 80, а взагалі, як я підрахував, більше 100. Не кращий Пушкін. Гультяй із гультяїв, розпусник, яких світ не бачив.
Сатана скупо усміхнувся.
– А, може, це й непогано, що в росіянців таких типів рекомендують для наслідування, – задумливо мовив. – Нашого полку сатаністів прибуде.
– Воно-то так, та трішечки не так. Постає запитання: для чого те все затіяли в московії? Не подобається мені їхня вакханалія.
– Ми скрутимо перевертнів у баранячий ріг! – стукнув кулаком по столу Сатана. – У мене є підозра, що путін намірився скоїти переворот і зайняти моє місце у царстві темних сил. Він до того увірував у своє безсмертя,  що бачить себе не лише володарем російської імперії, а й цілого світу й космічних просторів. Звичайно, його ролі у боротьбі із силами добра ніхто не применшує: паскуда, якої пошукати. Одна війна в Україні чого варта. А ще ж Чечня, Сирія, Грузія, країни Африки. Герой! Але своє місце я йому не віддам.  Спалю у гієні вогненній!
– Тільки так, – погодився начальник канцелярії. – путін копає собі могилу сам. Міжнародний кримінальний суд визнав його злочинцем, росію він власноруч перетворює в руїну, землі добровільно віддає Китаю, мільярди кидає на безглузду війну в Україні. З цього приводу є такий анекдот. Розказати?
– Давай, – рішуче мовив Сатана. – А то ми все про сумне і дурне.
– Так от, після смерті путін потрапляє до мене у пекло. Зустрічає його якось покійний Гітлер і каже:
– Слухай, ти зробив те, що не вдалося навіть мені.
– Що саме?
– Знищив росію.
Сатана розреготався.
– То, може, нехай і надалі нищить? – задумливо запитав.
– Нехай. А ми подивимося, як московити із нами будуть "боротися". Їх дурять, а вони вірять фальшивим кумирам. Тим гірше для них.
На цьому зустріч у сатанинському штабі завершилася. Сатана пішов відпочити після трудів праведних. Завтра його чекали нові подвиги і звершення: пожежі, землетруси, повені, катастрофи. В першу чергу – у московії, де насмілилися виступити проти нього, могутнього і непереможного.
Наступного дня про таємну розмову в офісі Сатани стало відомо у кремлі. Інформацію про неї повідомили агенти всюдисущої федеральної служби безпеки росії.
Дізнавшись про це, переляканий путін викликав до себе патрушева і бортнікова.
— Що будемо робити? – запитав розгублено, витираючи серветкою змокрілу лисину.
— Треба діяти. Рішуче і негайно, — заявив майстер провокацій патрушев. бортніков кивнув головою на знак згоди. – В якому напрямку? – не зрозумів кремлівський карлик.
— В українському. Щоб повернути довіру шефа, треба вдарити по Києву з усією силою.
— Атомною бомбою?
— Наразі ні. Ракетами і дронами. Без жалю і співчуття. Можливо, Сатана зрозуміє: ми йому не вороги, а вірні соратники.
Путін схвалив ідею кремлівських сатаністів. У той же день було завдано масованого удару по Києву та інших містах України. Ракета влучила навіть в дитячу лікарню Охматдит. Загинули десятки людей, в тому числі діти. Світ обурився і висловив чергове занепокоєння.
Путін негайно зателефонував володарю пекла і повідомив новину.
— Молодець, – похвалив Сатана. – З тебе ще будуть люди.
Хвильку помовчавши, додав:
— І дивись мені там: крок вліво, крок вправо – розстріл на місці. Зрозумів, сучий сину?
— Зрозумів, мій батьку хресний. Служу вашій милості до останньої краплі крові! Слава Сатані!
Охрім СВИТКА.

путін Під кінець робочого дня, який тривав 13 годин без перерви на обід, Сатана мав вигляд грішника, розп'ятого за непослух. Чесно кажучи, він втомився робити зло на Землі. Ще б пак: 13 землетрусів, 13 пожеж, 13 повеней – це вам не жарт. Що не кажіть, а вік у більш як дві тисячі років дається взнаки. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 152
Читати далі

18 липня 2024 року № 30 (12933) / Повідомлення в номер / На Івана Купала щасливу долю шукала

18.07.2024
З давніх-давен українці сприймали воду як надприродну стихію, силу, що має особливий вплив на долю і життя людини.
Вона вважалася символом здоров’я і чистоти, з нею виконували багато обрядів. Зокрема, у період літнього сонцестояння, на Юр’я, Зелені свята, Івана Купала, коли, за віруваннями наших предків, сила води ще більше зростала. Тому у ці дні старалися скупатися ще до сходу сонця, качалися у росі, збирали її краплі, виводили на неї худобу. А ще здійснювали заготівлю лікарських трав, плели з них вінки.
Очисну функцію води у календарній обрядовості старовижівчан минулого навчального року досліджувала дев’ятикласниця Старовижівського ліцею, слухачка секції «Етнологія» Волинської обласної Малої академії наук Анна Систалюк. Її наукова робота посіла третє місце на обласному конкурсі-захисті наукових досліджень.
Ровесниці Ані, також випускниці дев’ятих класів Старовижівського ліцею Старовижівської селищної ради Ірина Тищук, Олександра Камінська, Ніка Головій та Софія Гапонюк вирішили відтворити на березі річки Вижівка купальські обряди наших предків і таким чином розширити свої знання про традиційну народну культуру.
Крім того, дівчата поспілкувались із гідроспостерігачем Волинського обласного центру з гідрометеорології Ларисою Добиш, котра щодня впродовж уже 32 років проводить дослідження режиму річки Вижівка. Лариса Олексіївна не лише розповіла, які зміни відбувались на водоймі впродовж цього періоду, а й пригадала традиції та звичаї святкування Івана Купала у Брідках та Новій Вижві, обряди з водою, які виконували колись жителі цих сіл в інші дні.
Отож, екскурсія на берег Вижівки видалась дуже цікавою та пізнавальною. Зібрані етнографічні матеріали ляжуть в основу майбутніх наукових досліджень дівчат. Ну, а пущений на воду вінок, сплетений із навколишнього різнотрав’я, нехай принесе їм щасливу долю!
Юрій КОВАЛЬ.
Фото з архіву автора.

мавка1 З давніх-давен українці сприймали воду як надприродну стихію, силу, що має особливий вплив на долю і життя людини.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 103
Читати далі

18 липня 2024 року № 30 (12933) / Повідомлення в номер / ГОРОСКОП з 22 по 28 липня

18.07.2024
ОВЕН. У понедiлок постарайтеся не вплутуватися в авантюри, є ризик великих втрат. Вiвторок i середа можуть виявитися найскладнiшими днями тижня, знадобиться вміння швидко реагувати i мiняти курс.
ТЕЛЕЦЬ. Настає слушний момент для концентрацiї сил i можливостей. На початку тижня до проблем варто ставитися з гумором. У понедiлок головнi подiї можуть чекати на робочому мiсцi. 
БЛИЗНЮКИ. Настають приємнi змiни. Вашi бажання виконуються. Насамперед це стосується  особистої сфери. Улюблена людина, нарештi, усвiдомить, наскiльки ви дорогi йому, враховуватиме вашi побажання. 
РАК. Довколишні почнуть розумiти вашу цінність, не розчаруйте їх, проявiть прихованi таланти. Чим активнiший спосiб життя виберете, тим успішніші будуть справи. 
ЛЕВ. Прагнiть не витрачати час на порожнє базiкання. Все задумане зможете виконати. Перш нiж складати план, варто перевiрити надiйнiсть партнерiв.
ДIВА. Зосередьтеся на першочерговому, зi всiма справами вiдразу не справитеся, особливо без допомоги. Будьте неквапливi i уважнi – поспiх лише збiльшить кiлькiсть роботи. 
ТЕРЕЗИ. Займiться духовним розвитком i самоосвiтою. Дізнаєтеся корисну iнформацiю. У вiвторок вдалi зустрiчi i переговори. У п‘ятницю може чекати приємна зустрiч iз старими друзями. 
СКОРПIОН. Варто займатися повсякденними справами, не замахуючись на щось нове або глобальне. Якщо хочеться щось зробити – робiть, виявiть iнiцiативу. У вихідні мовчання – золото.
СТРIЛЕЦЬ. На початку тижня підбийте пiдсумки своєї дiяльностi i постарайтеся усунути недолiки. Тиждень сприятливий для налагодження i оновлення партнерських стосунків. 
КОЗЕРIГ. Судячи з усього, почнете рухатися до чергової кар’єрної вершини, звiдки вам усмiхається панi Фортуна. Присвячуйте бiльше часу собi i близьким, а ще краще візьміть тиждень вiдпустки. Вiдпочинок – прекрасний засiб, що дозволяє накопичити сили. 
ВОДОЛIЙ. Необхiдно проявити iнiцiативу i смiливiсть, а якщо докладете зусилля, то матимете вигоду. У реалiзацiї iдей потрiбні пiдтримка колег, друзiв. Варто  попрацювати над своїм емоцiйним станом, оскiльки похмурий настрiй вiдштовхне партнерiв.
РИБИ. У понедiлок не знайдеться таких цiлеспрямованих людей, як представники вашого знаку. Зможете впоратися з будь-якою справою, якщо матимете хоча б мiнiмальне уявлення, як це робиться. 
Степан ЗОРЕПАД.

18f3e9e6f106765c01b7f9a103578468 ОВЕН. У понедiлок постарайтеся не вплутуватися в авантюри, є ризик великих втрат. Вiвторок i середа можуть виявитися найскладнiшими днями тижня, знадобиться вміння швидко реагувати i мiняти курс.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 171
Читати далі

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025