Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 1-7 січня

Погода в Ковелі 1-7 січня

02/01/2026 0

Четвер. Мінлива хмарність, сніг. Температура: -3оС. Вітер південно-західний сильний.
В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 0оС. Вітер південно-західний сильний.
П’ятниця. Хмарно, ввечері – мокрий сніг. Температура: 1оС. Вітер південно-західний сильний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність, часом мокрий сніг. Температура: 0оС. Вітер південно-західний сильний. 
Субота. Мінлива хмарність. Температура: -1оС. Вітер південно-західний помірний.
В ніч на неділю. Хмарно, сніг. Температура: 0оС. Вітер східний слабкий.
Неділя. Хмарно, мокрий сніг, ожеледь. Температура: 00С. Вітер східний помірний.  
В ніч на понеділок. Хмарно, часом дощ.  Температура: -1оС. Вітер західний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 0оС. Вітер західний помірний.  
В ніч на вівторок. Хмарно.  Температура: -3оС. Вітер південний слабкий.
Вівторок. Хмарно, по обіді можливий мокрий сніг. Температура: 0оС. Вітер південно-східний помірний. 
В ніч на середу. Хмарно. Температура: -3оС. Вітер західний слабкий помірно сильний.
Середа. Хмарно, можливий мокрий сніг. Температура: -2оС. Вітер західний сильний.

Четвер. Мінлива хмарність, сніг. Температура: -3оС. Вітер південно-західний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 0оС. Вітер південно-західний сильний.

Повідомлення в номер

Хліб від Улянки для воїнів

Хліб від Улянки для воїнів

02/01/2026 0

Із суперечливими почуттями кожен із нас вступає у 2026 рік від народження Христового.
Хто – із смутком і печаллю, спричиненими втратою найрідніших людей у проклятій Богом і людьми війні, розв'язаній рашистами. 
Хто – з радістю і оптимізмом, викликаними поверненням із фронту чоловіка, батька, сина або навіть короткочасним їх перебуванням у відпустці. А ще коли шановані нами Герої змогли в колі рідних зустріти Різдво Христове, то щастю дружин, матерів, дітей і онуків не було меж.
Безперечно, сьогодні важко сказати, коли завершаться бойові дії. Своєю тривалістю вони вже наблизилися до радянсько-німецької війни у 1941-1945 роках, рани від якої до цих пір – на тілі матері-України.
І все ж, попри  розпач, смуток і печаль, не гаснуть у наших серцях Віра, Надія, Любов. 
Віра – у переможний мир, який вистражданий кров'ю і жертвами Захисників і Захисниць, їх безсмертним подвигом в ім'я майбутнього країни.
Надія – на незламність наших Збройних Сил, які своїми вольовими і бійцівськими якостями значно переважають хвалену армію росії, яка фактично виявилася не "другою" воєнною потугою у світі, а набагато слабшою за українську.
Любов – це те, що нас зігріває і єднає у грізні воєнні роки. Випробувань, які випали на долю українців, мабуть, не витримав би жоден народ Європи, не кажучи вже про інші країни світу. Ми сильні, тому що єдині, тому що в серцях наших – Любов до України, рідної землі, один до одного.
Всі ці християнські чесноти Віру, Надію, Любов яскраво демонструють пересічні українці – чоловіки і жінки, ветерани і молодь, представники різних релігійних конфесій, які беруть активну участь у волонтерському русі. Серед його учасників – активісти із Козлинич Поворської територіальної громади.
Переглядаючи соціальні мережі, я натрапив на пости й фотосвітлини  голови місцевої ветеранської організації, шанувальниці газети "Вісті Ковельщини" пані Галини Галайдюк. Вона постійно інформує про добрі справи односельчан у мережі Фейсбук.
З її дозволу цитую подяку, котра нещодавно побачила світ: "Дякуємо всім, хто допомагає хлопцям на передовій! Це – Альона Сачук, Олена Олесик, Валя Миронюк, Люда Степанчук, Ліда Парат, Світлана Затинна, Галина Войтюк, Ніна Велиток, Ліда Климчук, Ганна Бортнічук, Ганна Шемейко, Тамара Руднюк, Надія Корнелюк, Віка Піддубна, Люба Шемейко, Світлана Господарик".
Дописи пані Галини постійно поширює відома на Ковельщині волонтерка Олена Джумберовна, яка одночасно є активною блогеркою в соціальних мережах. Ось деякі з її звернень-подяк:
"Мої мега-круті друзі!
Дякую вам безмежно: с. Пісочне і Надія Магаль, с. Воля Любитівська і Галина Галина, с. Козлиничі і Галина Галайдюк, Бахівська гімназія і Марина Ростун. Іван Оринчак – молодці!“.
l
“Галина Галайдюк! Дякую Вам і Вашим однодумцям за постійну допомогу!
Дякую за коробки з домашніми смаколиками, спечені з материнською любов'ю, а також грошові донати (Руслана Клімчук, Євгенія Літвинчук, Ольга Дементьєва, Галина Літвинчук, Антоніна Руднюк, Галина Овадюк, Тамара Руднюк).". 
l
А незадовго перед Різдвяно-Новорічними святами пані Олена написала: 
"Я ще не встигла подякувати своїм дівчатам з сіл Козлиничі і Шкурат за запашний домашній хліб, пиріжки і солодку випічку!
Марія Вовчик, Оксана, Рая, Люда із с. Шкурат – цьом Вам!
Галина Галайдюк, передайте всім нашим мамусям величезне дякую!!!
Ліза Войтюк, Оля – дівчата, ви супер!
А найбільша вдячність – нашій юній помічниці з с. Козлиничі, дівчинці Улянці, яка у 10 рочків своїми рученятами спекла хліб для наших захисників!
Лариса Філозоф Лукашук – дякую за кручене сало з часником! 
І яка ж поїздка без смаколиків з с. Чудель від Любов Гапонюк і її друзів.
Величезне всім дякую!!!”.
l
“Улянко, маленьке сонечко!
Два дяді Саші й дядя Володя з Куп'янського напрямку (на світлині праворуч) тобі дуже дякують за запашний хлібчик і бажання внести частинку себе в нашу Перемогу!
Красуню! Дай, Боже, щоб ти знала про війну лише з книжок і фільмів".
l
Що можна додати до цих зворушливих слів, написаних нашими чудовими українськими жінками?
Лиш одне: нехай новий 2026-й рік принесе у Ваші родини мир, добро, благополуччя, спокій  і затишок! Господньої Вам ласки на кожен прийдешній день!
Доземний уклін за недоспані ночі, невтомні руки, підтримку Захисників і Захисниць, які щодня, щогодини ведуть бій за нас із Вами, за вільну й щасливу державу.
З такими людьми Україна непереможна!
Микола Вельма.
На світлинах: десятирічна Улянка із спеченим нею хлібом та наші земляки, які його отримали; жінки-волонтерки з Козлинич.
Фото Галина Галайдюк назвала: 
“Ми – до Перемоги!”.

Із суперечливими почуттями кожен із нас вступає у 2026 рік від народження Христового.

Хто – із смутком і печаллю, спричиненими втратою найрідніших людей у проклятій Богом і людьми війні, розв'язаній рашистами. 

Повідомлення в номер

Творчість, не підвладна часу

Творчість, не підвладна часу

02/01/2026 0

В Голобській публічній бібліотеці відбулось чергове засідання клубу "Спілкування для душі". Тема заходу – життя і діяльність письменниці Галини Орлівни-Мневської, репресованої у січні 1931 році за "націоналістичний ухил". 
У 2025 році минуло 130 літ від дня народження пані Галини. Забрано її було з будинку "Слово" у Харкові. Вирок – п'ять років заслання. У цьому ж будинку були заарештовані, а згодом загинули такі відомі особистості, як Лесь Курбас, Микола Куліш, Олесь Досвітній і багато інших.
Чому ми згадали саме про Галину Орлівну? Тому що вона була дружиною голобчанина Якова Возного, з яким познайомилася на засланні. Деякий час проживала у Голобах, і у 1955 році похована на місцевому кладовищі.
Народилася Галина 18 листопада 1895 року на Полтавщині, у селі Калайденці, поблизу Лубен, у сім'ї сільських інтелігентів. Мама – вчителька, батько – службовець. Змалечку дівчинка шанувала народну пісню, батьки прищепили їй любов до літератури. Вчилася у початковій школі, потім у гімназії в Москві. У 1917 році повернулася до Києва, вчилася на Вищих курсах (Ольгинський університет). 
Галина Орлівна (псевдонім) – надзвичайно різностороння і дуже обдарована людина. Письменниця, актриса, вчителька... Деякий час з з першим чоловіком Климом Поліщуком (теж письменником) та донькою Лесею проживала у Львові, а потім – у Харкові. Багато пише, її оповідання та новели друкують у часописах Львова, Відня, Праги. Пік творчості припадає на 1930 рік. Виходять окремими виданнями повісті та оповідання: "Емігранти" (1929), "Бабський бунт", "Нове поле", "Ілішва", "Скарб діда Якова", "Сибірка" (1930). 
Письменниця реалістично змальовує ті непрості процеси, які відбувалися на селі, не прикрашає дійсність. Не всім це подобається, а тому в 1931 році її заарештовують. 
На засланні знайомиться із Яковом Возним, котрий згодом став її другим чоловіком і люблячим батьком для донечки Лесі.
Після звільнення працює вчителькою у тій же Актюбенській області (Казахстан), де відбувала покарання. 
Роки заслання підірвали здоров'я. Хвороба була невиліковною. Яків Захарович намагається її врятувати, возить по клініках Ленінграда, Москви та Києва. Але безрезультатно. 
Наприкінці 1954 року вони приїжджають у Голоби, на батьківщину чоловіка. Зачарувала її наша волинська краса. 
Письменниця продовжила лікування у місцевій лікарні. Але 21 березня 1955 року перестало битися серце чудової людини, Галини Мневської (Орлівни) Возної. Чоловік поховав її на Голобському кладовищі й посадив калину, – так хотіла пані Галина.
Працівники бібліотеки познайомили присутніх із життєвим та творчим шляхом письменниці.
До речі, старовинний рушник, яким ми обрамили портрет Галини Орлівни, багато років тому подарувала для бібліотеки рідна племінниця Якова Возного Ганна Матящук, яка, на жаль, також вже відійшла у Вічність.
Валентина Мельничук, директор Голобської 
публічної бібліотеки.
l
Валентина Василівна Андросюк написала вірш, який присвятила письменниці:
Де ще знайти таку красу,
Як у піснях народ співає.
Не намальовану, а наяву живу,
В очах озер проміння сонця сяє.
А таїнств тут, – стільки не злічить,
Чогось багато з вами ми не знаєм.
Ось в нас, в Голобах, пам'ятник
 стоїть,
Усі йдемо і його обминаєм.
А поселилась тут одна душа навік:
Галина Орлівна – її всі називають.
Із місцини цієї її був чоловік,
А старші покоління родину 
його знають.
Це псевдонім Галини Возної такий,
Різностороння й дуже обдарована
 була людина.
Письменниця, актриса – шлях 
її важкий,
Тяжка була життя її стежина.
А народилась Мневська на березі
 СлучА,
В селі Полтавщини, де у садах 
все потопає.
Дитинство без турбот, кохалася 
в піснях,
Де мама, вчителька, усьому
 доброму навчає.
Від школи початкової в селі,
В гімназію Москви її шлях пролягає.
А далі – Київ, бо люди молоді,
Талант у колі друзів Галини
 процвітає.
Реалістично, без будь-яких
 прикрас, 
Змальовує життя села таким, 
як бачить.
Але комусь то не сподобалося враз, 
У Казахстан на висилку, бо що
 людина значить?
Ось тут і познайомилася з ним, 
Чарівним хлопцем з синьоокої
 Волині.
Листи писала ніжні, непрості,
Не всі йому відсилані й до нині.
Могла любить на відстані життя,
Могла обцілувати, не торкаючись 
губами.
На сцені відтворить могла буття,
Ми про письменницю й акторку 
цю не знали.
І сплив той п'ятирічний термін
 заслання,
Де вчителем була, навчала діток
 мови.
Здавалось, налагодилось її життя,
Ковток повітря хотілося ковтнути
 без утоми.
А доля та лиха, не випускала 
з пазурів,
Заслання підірвало й так хитке
 здоров'я.
Коханий чоловік кругом возив 
до лікарів:
Москва, Одеса, Київ, Наддніпров'я.
Він так хотів вернуть жагу життя,
Те, що в степах далеко заблудилось.
Тремтливе в спогадах до забуття,
Єдине, що йому тоді лишилось.
Коли вже відчувала, що кінець,
Заповіла єдиному йому навіки,
Щоб тіло перевіз він на Волинь,
Калину посадив в узголів’ї й квіти.
Весною, коли біло зацвіте,
Ніби сніги, що вдалині топтали.
Згадає й там, у потойбічному житті,
Всі ті роки, де горя так зазнала.
Ще так багато є незнаних місць,
Ними пройдуть, можливо, 
наші діти.
Отож напишемо, щоб знали всі:
“Тут Орлиця з Полтави оселилася
 навіки”.

В Голобській публічній бібліотеці відбулось чергове засідання клубу "Спілкування для душі". Тема заходу – життя і діяльність письменниці Галини Орлівни-Мневської, репресованої у січні 1931 році за "націоналістичний ухил". 

У 2025 році минуло 130 літ від дня народження пані Галини. Забрано її було з будинку "Слово" у Харкові. Вирок – п'ять років заслання. У цьому ж будинку були заарештовані, а згодом загинули такі відомі особистості, як Лесь Курбас, Микола Куліш, Олесь Досвітній і багато інших.

Повідомлення в номер

Дякуємо всім, хто з нами!

Дякуємо всім, хто з нами!

02/01/2026 0

Сьогодні, шановний читачу, ти тримаєш в руках перший номер "Вістей Ковельщини", що вийшов з друку в перший день січня нового 2026 року.
В цьому факті є щось новорічно-магічне. Можливо, продовження літопису громадсько-політичної газети у Ковелі – це не просто вихід чергового номера газети, а початок чогось нового, незбагненного, до якого ми всі прагнемо – дива припинення війни, нової епохи відродження України після майже чотирьох років жорстокої війни.
Хотілося б, звичайно, щоб так сталося. Хоча правду кажучи, багато незрозумілого діється довкола. Як в Україні, так і за її межами. Ніби всі прагнуть миру, спокою, а насправді ситуація залишається складною і непередбачуваною. У сутінках безнадії і песимізму, в якому перебуває частина із нас, променем світла була, є і залишається "міськрайонка",  яка впродовж усіх майже чотирьох років бойових дій постійно з тобою, читачу, незважаючи на проблеми і негаразди в царині друкованого слова.
Ось чому редакція низько вклоняється усім, хто передплатив газету на 2026-й рік або хто допоміг її передплатити іншим. В цьому почесному ряду – і наші постійні читачі, і меценати та благодійники, і працівники "Укрпошти", і громадські розповсюджувачі преси. Велика Вам подяка!
Сьогодні не будемо багато обіцяти Вам. Скажемо просто: невеличкий колектив редакції за підтримки наших друзів і ділових партнерів робитиме все можливе, щоб "Вісті Ковельщини" продовжили виходити і надалі, несли читачам важливу інформацію, а головне – допомагали українському народу в його священній боротьбі за право бути народом, якого правди сила ніким звойована ще не була.
Разом – до Перемоги!

Сьогодні, шановний читачу, ти тримаєш в руках перший номер "Вістей Ковельщини", що вийшов з друку в перший день січня нового 2026 року.

В цьому факті є щось новорічно-магічне. Можливо, продовження літопису громадсько-політичної газети у Ковелі – це не просто вихід чергового номера газети, а початок чогось нового, незбагненного, до якого ми всі прагнемо – дива припинення війни, нової епохи відродження України після майже чотирьох років жорстокої війни.

 

Повідомлення в номер

Його твори вчать цінностям життя

Його твори вчать цінностям життя

02/01/2026 0

Твори Володимира Лиса цікаві вже тим, що герої його, зазвичай, волиняни, що живуть поруч. Тут і Лучеськ (Луцьк так колись називався) у романі "Максим Гонтар", і Згорани на Любомльщині (роман "Соло для Соломії"), де народився сам письменник. 
Сьогодні нагадаю читачам про роман "Максим Гонтар". Враження незабутні. У ньому переплітаються долі людей різних поколінь сучасного і минулого. Сюжет заставляє замислитись над прочитаним. Бо завжди життя непередбачуване і має два кінці – невідомо, який по тобі “пройдеться”. А щоб не було боляче від необдуманих вчинків, треба задуматись над життям уже, щоб не було пізно.
Головний герой Максим Гонтар є патріотом не на словах, а на ділі. Як кандидат історичних наук, він шукає себе не тільки в історії, яка в свій час передавала викривлену правду (а ми всі вірили), а й в особистому житті. 
Батьки і діти, пошук свого місця в житті, кохання, дружба і зрада, пам'ять і забуття. Ось неповний перелік проблем, які хвилюють героїв і читача. На прикладах їх вчинків книга застерігає не повторювати помилок, бо навіть одне лише слово часто вирішує долю людини. 
Наводжу цей приклад із сюжету: "...Максим раптом пригадав весільну історію, почуту в Києві, яка трапилась у минулому столітті. Одного разу до ресторану завітав пообідати відомий бізнесмен. Йому сподобалась офіціантка. Запропонував їй через пів року руку і серце. Весілля мало відбутися в одному з найкращих ресторанів Києва. А перед застіллям мав пройти обряд реєстрації шлюбу і вінчання в соборі.
На сходах РАЦСу дівчата кидали під ноги молодим троянди, а обабіч музиканти грали урочисту і ніжну мелодію. Радісні й усміхнені, двоє винуватців торжества підіймалися сходинками до свого ще більшого щастя. І тут наречений ненароком наступив на край білої довжелезної, розкішної весільної сукні нареченої. 
– Обережно, козел! – прошипіла наречена тихо, але дуже злісно. 
Звісно, почув обранець, без п'яти хвилин законний чоловік. Він зупинився, підняв руку і голосно промовив: 
– Усі гості з мого боку – за мною! 
І пішов униз, а за ним його колеги по бізнесу, інші гості... 
Від'їхали машини. Залишилася тільки купка людей – гості з боку нареченої. І вона – заціпеніла у неймовірному трансі. 
Отож, слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш.
Валентина Остапчук.

Твори Володимира Лиса цікаві вже тим, що герої його, зазвичай, волиняни, що живуть поруч. Тут і Лучеськ (Луцьк так колись називався) у романі "Максим Гонтар", і Згорани на Любомльщині (роман "Соло для Соломії"), де народився сам письменник. 

З неопублікованого

Рекомендація

15/11/2022 / / 0

Рекомендація

Волинська обласна організація Національної спілки журналістів України  рекомендує до участі в творчому конкурсі НСЖУ «Інформаційна передова-2022» у номінації «Краща журналістська робота» творчий доробок журналістів ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» (Волинська область, м. Ковель) за період 24.02.2022 р. – 10.11.2022 р.

Голова Волинської обласної організації НСЖУ Михайло Савчак.

Важливо!

26/04/2022 / / 0

Шановні користувачі інтернет-сайту газети «Вісті Ковельщини»!

Для того, щоб на сайті переглянути УСІ НОВИНИ чергового випуску газети, які для Вас підготувала команда нашого видання, вгорі праворуч на «Головній» сторінці сайту перейдіть за гіперпосиланням (або номера газети (наприклад Четвер, 21-28 квітня 2022 року №16-17 (12814-12815) або архіву новин "Весь архів випусків").