Повідомлення в номер

14/01/2021 0

У перший день Різдва, 7 січня, біля головної ялинки Ковеля звучали різдвяні піснеспіви, колядки та щедрівки.
У різдвяному концерті взяли участь ковельські колективи – народний аматорський фольклорний гурт "Намисто", хорова група народного аматорського ансамблю пісні і танцю "Лісова пісня", гурти "Барви" та "Родинонька". Також колядувала родина Мигуль.
Завітали на мистецьке дійство і гості із сіл територіальної громади – фольклорний ансамбль "Горлиця" з Доротища, фольклорне тріо "Перевесло", народний аматорський фольклорний ансамбль "Родина"з Білина та колектив з Тойкута.
Особливо тепло глядачі приймали виступ юних колядників – дитячої зразкової студії естрадного співу "Надія", дуету Катерини Броїло та Анастасії Гринь із села Доротища.
На сцені змінювались колективи, але незмінною залишалась атмосфера, яка зачаровувала багатоголоссям колядок і щедрівок. А ведучі заходу Наталія Гончар та Андрій Мигуля веселими жартами, щирими віншуваннями також примножили святковий настрій усіх, хто прийшов послухати піснеспіви.
НА СВІТЛИНІ: хорова група народного аматорського ансамблю пісні і танцю “Лісова пісня” (решта знімків – на 6-й стор. сьогоднішнього номера “Вістей Ковельщини”).
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.
У перший день Різдва, 7 січня, біля головної ялинки Ковеля звучали різдвяні піснеспіви, колядки та щедрівки.
У різдвяному концерті взяли участь ковельські колективи – народний аматорський фольклорний гурт "Намисто", хорова група народного аматорського ансамблю пісні і танцю "Лісова пісня", гурти "Барви" та "Родинонька". Також колядувала родина Мигуль.
Завітали на мистецьке дійство і гості із сіл територіальної громади – фольклорний ансамбль "Горлиця" з Доротища, фольклорне тріо "Перевесло", народний аматорський фольклорний ансамбль "Родина"з Білина та колектив з Тойкута.
 


Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 14 – 20 січня

Погода в Ковелі 14 – 20 січня

14/01/2021 0

Погода в Ковелі 
14 – 20 січня

Погода в Ковелі  14 – 20 січня

Четвер. Хмарно,  сніг. Температура: -6оС. Вітер північний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю. Хмарно, часом сніг. Температура: -10оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
П’ятниця. Хмарно, часом сніг. Температура: -9оС. Вітер північно-західний помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: -19оС. Вітер північно-західний помірний.
 


Повідомлення в номер

Коли батько може піти в декрет

Коли батько може піти в декрет

14/01/2021 0

Коли батько може піти в декрет?

Тато у декреті – велика рідкість в Україні. За статистикою, лише 3-4% від усіх декретних відпусток оформлюють на чоловіків, і на це є чимало причин. Найперше в Україні досить сильні стереотипи про гендерні ролі "тата-годувальника" і "маму-берегиню", тому не кожен чоловік погодиться залишитись вдома. 
Такої ж думки чимало роботодавців, які не завжди готові із розумінням поставитись до бажання батька піти у декрет. Не краща ситуація і на законодавчому рівні, адже досі право на відпустку для догляду за дитиною закріплене за матір'ю і не передбачене окремо для тата. Змінити ситуацію покликаний новий Закон про декретні відпустки, який вже пройшов перше читання у парламенті. Деталі з'ясовували наші експерти. 
Пропозиції Закону
Згідно з чинним законодавством, право батька на відпустку для догляду за дитиною є похідним від права матері. Тато може піти у декрет тільки у випадку, якщо мама дитини повернулася на роботу на повний робочий день. Аби скористатися цим правом, родина має пройти кілька кіл бюрократії: батько має подати роботодавцеві відповідну заяву, копію свідоцтва про народження дитини, надати довідку з місця роботи матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну своєї відпустки і що виплата допомоги з догляду за дитиною їй припинена. 
Звичайно, з оформленням декрету можуть виникнути труднощі. По-перше, якщо батьки працюють неофіційно. По-друге, роботодавець може відмовити в оформленні декрету для чоловіка.
"Хоча Законом це передбачено, все одно можуть відмовити. У нас суспільство ще не готове до цього, і є якийсь моральний бар'єр. Хоча, навпаки, керівництво підприємства, роботодавці мають лояльніше до цього ставитися", – зауважує юрист-медіатор Вадим Лавренюк.
Новий Закон повинен залишити такі ситуації в минулому і закріпити право обох батьків на відпустку незалежно від виду трудового договору. Верховна Рада на початку грудня ухвалила в першому читанні законопроєкт про права тат залишатись із дитиною у декреті. Документ пропонує визначити відпустку для догляду за дитиною до трьох років як рівне право кожного з батьків: матері та батька. Відповідні зміни вносяться до Кодексу законів про працю та Закону  "Про відпустки".
Документ також запроваджує новий різновид відпуски – відпустку при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів, що оплачується за рахунок роботодавця. Згідно із Законом, у таку відпустку може піти: чоловік, дружина якого народила дитину, батько дитини у разі, якщо він не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір'ю дитини, але спільно проживає, а також бабуся або дідусь, які фактично доглядають за дитиною.
Крім того, законопроєкт передбачає можливість скорочувати робочий час для чоловіків, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, та батьків, які виховують дітей без матері.
Наслідки Закону 
Експерти кажуть, що остаточне ухвалення Закону не тільки допоможе батькам легше поєднувати роботу і дім, а й сприятиме утвердженню гендерної рівності. Адже для роботодавця стане менш важливо, кого працевлаштовувати – жінку чи чоловіка, оскільки у декретну відпустку зможе піти як мама, так і тато. 
"Трудове законодавство надає цілий ряд нібито "пільг" для жінок, які насправді ще більше посилюють нерівність. Мова йде про скорочену тривалість робочого часу та додаткові дні відпустки для жінок із дітьми. Хоча для чоловіків, які так само є батьками і виховують дітей із інвалідністю або малолітню дитину, такі пільги не передбачені. Тож ми пропонуємо виправити цю ситуацію та визначити, що тато і мама мають рівні права у догляді за дитиною, а також рівне право на отримання відпустки з догляду за дитиною", – пояснює голова підкомітету Ради з питань дотримання Україною міжнародних зобов'язань у сфері захисту прав людини та гендерної політики Марина Бардіна.
Новий Закон також наближає Україну до стандартів розвинених європейських країн. На цьому наголошує заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк: "Законопроєкт означає рівні разом з мамою права батька у вихованні та догляді за малюками в перші найважливіші місяці їхнього життя. Це право тата взяти додаткову відпустку з догляду за дитиною, як у багатьох країнах Європейського Союзу. Наприклад, у Фінляндії татусям надається до 9 тижнів такої відпустки, в Португалії – 5 тижнів, в Литві – 4 тижні".
Експерти сподіваються, що законодавчі зміни приведуть до перегляду ставлення суспільства до декрету, посилення ролі батька у вихованні дітей та розвитку відповідального батьківства.
Оксана КОВАЛЬ.
Тато у декреті – велика рідкість в Україні. За статистикою, лише 3-4% від усіх декретних відпусток оформлюють на чоловіків, і на це є чимало причин. Найперше в Україні досить сильні стереотипи про гендерні ролі "тата-годувальника" і "маму-берегиню", тому не кожен чоловік погодиться залишитись вдома. 
Такої ж думки чимало роботодавців, які не завжди готові із розумінням поставитись до бажання батька піти у декрет. Не краща ситуація і на законодавчому рівні, адже досі право на відпустку для догляду за дитиною закріплене за матір'ю і не передбачене окремо для тата. Змінити ситуацію покликаний новий Закон про декретні відпустки, який вже пройшов перше читання у парламенті. Деталі з'ясовували наші експерти. 
 


Повідомлення в номер

Переворот у Московії

Переворот у Московії

14/01/2021 0

Переворот 
у  Московії

Переворот  у  Московії

Ви не повірите, але у  наших сусідів за поребриком стався... переворот!
Ні, не військовий. І навіть не цивільний. У Кремлі й надалі кермує Путін та найближчі до нього люди, руки яких по лікті в крові українців, грузинів, сирійців, лівійців, інших народів світу, які зі зброєю в руках відстоювали і відстоюють своє право на волю та свободу. Цим потворам ніщо не загрожує, бо сховалися за кам’яними мурами Кремля або у глибоких, ізольованих від світу підземеллях. На їх сторожі пильно стоїть багатотисячна рать вишколених  осіб із ФСБ, Національної гвардії, поліції  і т д., і т. п. Щільні ряди тих охоронців ні куля не проб’є, ні ракета не уразить.
Але переворот все-таки стався. І  викликали його, як не дивно, не події  в ерефії, де щодня – то аварії, то пожежі, то вбивства, а заокеанський... «Майдан». Як ви вже, мабуть, знаєте, у середу, 6 січня, коли добропорядні українці зібралися родинами на Святвечір, у столиці США – місті Вашингтоні  – відбувся  штурм  цитаделі  американської демократії –  Капітолію, де засідають конгрес і сенат – найвищі законодавчі органи однієї з найпотужніших держав планети.
 


Повідомлення в номер

Баба Ярина

Баба Ярина

14/01/2021 0

Баба Ярина

Доброго дня, 
шановна редакціє! 
Надсилаю вам своє оповідання. Розумію, що воно занадто велике за обсягом. Але оскільки опублікувати його в інших виданнях практично неможливо, пропоную Вам. Моя мета – постаратися зберегти мову наших бабів та дідів. Мову, носіїв якої скоро не стане.
Хочу, щоб, прочитавши моє оповідання, люди дізналися про деякі факти історії нашого краю з перших вуст, а дехто сказав: «Так говорила і моя баба».
3 повагою –
Олександр Мінович.
l
Бабі Ярині майже 100 років, точніше – 98. Суха, зморщена, з випаленим на Сонці лицем, вона може цілий день провести на городі, який тримає в ідеальному порядку, незважаючи на свої літа. Кожен камінчик визбирає, кожну бур'янину виполе та вирве, кожну грудочку розіб'є. Не город, а дослідна ділянка. Проте і городом його називати неправильно, скоріше – полем, бо має 25 соток.
Саме  на такому полі її застала комісія з району та сільради. Брали на облік як старожилку, котрій скоро буде 100. 
Поговорити захотіли:
– Доброго дня Вам, бабо, – сказали. — Що Ви самі ще город обробляєте чи помагає хто?
– Та то якраз не мій гурод. Мій – той, шо ондечки правіш. Я свому давно раду дала. А тутечки я плимяннику пумагаю, бу забулів. Ніс нишку збожа – та й спину їму схватило.
Коли я приїжджаю в село – обов'язково іду до баби Ярини поговорити. В неї чудова пам'ять. І мова. Та мова, яку незабаром забудуть і про яку може невдовзі не залишитися і згадки. Мова, якою говорили в наших селах діди і прадіди.
Б.Я. (Баба Ярина): Шо, вже приїхав? Я ж твеї машини ни зубачила. Кудою то ти їхав? Шо, може, пуза гуродами?
Я: Та ні, напевно, кудись Ви відвернулись і не побачили.
Б.Я.: Як то не пубачила? Ти мині такого не гувори. Я ше все бачу і чую. Ундово бачу вже твую машину.
Сьоня хулудно. Ти б вдєгся. Уно вузьми мую маринарку чи станіка, бу твуя журка якась тонка. Замерзниш.
Я: Не замерзну. Краще давайте поговоримо.
Б.Я.: Пру шо? Я вже тубі сто разув пру все русказала.
Я: Ну давайте ще раз, бо мені цікаво. Давайте, коли Ви народилися, які були тоді часи і що Ви з того пам'ятаєте?
Б.Я.: Ни помню я туго, кули нарудилася. Знаю тико, шо якраз наши всеньким силом пувернулися з Росії.
За спогадами моїх односельчан, царський уряд евакуйовував населення нашого та всіх навколишніх сіл під час Першої світової війни на Південь та Схід України. Старі люди в своїх споминах ці місця називали «Росія» з наголосом на першому складі – напевно, тому, що там, в евакуації, місцеві говорили переважно російською.
Б.Я.: Нарудилася чи то у 18-му чи 20-му, сама ни знаю. Метрики я ни маю, ни виробила. Типеричка в паспурті записали, шо з 20-го, али мині здається, шо нє, бу брат мий з 22-го, а я за його старіша біше, чим на 2 роки.
Я: І що Вам розповідали наші про ту Росію?
Б.Я.: Ничого ни помню. Тико в нас в силі на пумидори казали баклажани, нихто генчуї назви ни знав, тико баклажани, а посля вже стали казати пумидори. Баклажани – то так там, в Росії, кажуть.
Я: А дальше що було?
Б.Я.: За Польщі?
Я: За Польщі.
Б.Я.: Ой, туді бідно жили. Рубили багацько, а жили бідно. В жнива в бодні кавалка жовтуго сала ни в кого ни було. Хіба в пуляков чи в Берка, шо жив тамо кулу лісу. Я дівкою худила ду них худобу пасти, пшаниці жєти, то бачила, шо в їх лєпши, чим в наших. Вуни тургували збожем. Накладуть цілу хурманку і визуть ду Ковля.
Я: І що, мирно тоді жили наші з тими людьми?
Б.Я.: А чом нє? Людинучко добра, ни вуни ду нас діла ни мали, ни ми ду них.
Али тутуво в школу польську худили. Штири кляси мали. Я то тико їден худила. Ниграмутна зусталася. Тико русписатися вмію.
А жили мирно. Ниякої тубі бучи ни було. То вже посля, як вуйна пучалася то туді всі як пудуріли. А ду вуйни всьо було ничо, такуво субі. спукойно. То вже як німци прийшли –  то туді пучали бити їден другого і палити.
Я: Як же то так вийшло, що почали воювати між собою?
Б.Я.: А я знаю, думаїш? Хулєра ясна знає, чуго вони схватилися. Хто їх там  пуйме. Тико, знаїш, кажну нич стріляли.
Ни знаю, як то вуно так вийшло. Але Берко, який все знав, навіття знав зараннє кули вуйна пучнеться, мому батьку казав, шу то спициально сувєти наших стравили з пуляками, бу сувєти знали, шо будуть виртатися. Щоб люде пуд німцьом добре ни жили, ни привикали і шоб менши зусталося їх, бу треба буде в ти кулгоспи заганєти. А в сувєтув було багацько агентув і шпійонув, то то вуни все начверили.
Слово «агенти» баба вимовляє з наголосом на перший склад.
l
Вирішив перевірити, чи дійсно було так багато радянських агентів в ті часи  на Волині. Випадково знаходжу книжку «Розвідка Судоплатова», написану за архівними матеріалами трьома дослідниками: Карпакіді, Чортопруд та Вєдєнєєвим.
Що ж відкрилося цим авторам в архівах?
Виявляється, що органи НКВС «внєдрілі» в УПА та ОУН більше однієї тисячі своїх агентів, із яких 125 потрапили  в центральні ланки підпілля, а 3 використовувались в Центральному Проводі ОУН.
За роки війни НКВС УРСР сформував 677 оперативних груп, які вивели за лінію фронту. Тільки з листопада 1941 року по березень 1942 року на Західну Україну було перекинуто 150 таких груп та 148 окремих агентів.
Такі групи та агенти закидалися і в Польщу, в ті формування, які не підтримували Радянський Союз.
В наших краях діяли чисельні партизанські загони, основу яких складали працівники НКВС. В  1944 році загін Ковпака повністю ввійшов до складу нквс.
Радянською спецслужбою було створено 246 груп, кількістю більше тисячі осіб, які перевдягалися та видавали себе за бійців УПА.
З такою армією агентів можна було спровокувати будь-які конфлікти, які були вигідні радянській владі.
Виявляється, що баба Ярина була правою щодо агентів та знала більше, ніж деякі історики.
Я: А совєти, що, були погані?
Б.Я.: За перших сувєтув було ни вельми пугано. Ше можна було жити. Али перед тим, як німци пришли, то сувєти багато людей пубили, забирали в тюрми, а посля – пустріляли.
Манька Гаприщукова худила ду Луцка свуго брата забирати, пустріляного. То казала, шо людей тамечка пубили стико багато, шо нихто пущитати їх ни міг. Таке то, знаїш, твурили.
Баба Ярина розповідає, як почалася війна в 1941-му. Вона запам’ятала, як в небі летіли важкі літаки, і десь далеко щось гриміло. Як з’явилися в селі перші німці - передовий загін, що пересувався на «роверах». Як німецькі солдати попросили кварту води, а потім налили її в «жилізну бутельку, перемутали гунучі в чобутах, і поїхали далі».
Розповідає, що більше німців ніхто не бачив аж до того моменту, коли вони вже відступали, і тоді теж заходили води напитися.
Б.Я.: Німцюв ни було ни в силі, ни в нас на хутурі. Али вуєнних було багацько. І власувци були, і чирвона партизанка, і польські вуєнни заходили, бульбаші, пуліція. Всі з оружиєм худили, ми й ни всіх рузбирали, хто вуни такі. Хіба їх там пуймеш? Найхужі були власувци і чирвона партизанка - то якісь чужи були люди. Забирали все, шо бачили. Власувци застрелили пуд Гулобами муйого брата. Пуїхав ду млина, щось їм там сказав ни так – взяли й застрелили.
Нам з матирою пиридали, шо вже нимає брата. Худили юго хуронити. Там в Гулобах і пухурунили, бу ни було чим привизти дудом. Всі кони позабирали ти всякі вуєнни люди.
А наши бульбаши, то так ни рубили. Все ни забирали, бу свуї. Як їден хтів забирати устанню курку, то мати їму сказала, шо юго батька знає і тьотку. Шо вуна його впузнала, шо він з Вільки, то як буде забирати – то вуна пиридасть юго батькуві, шо він витвурає.
То встидався і теї курки ни взєв.
А чирвона партизанка курову забрала. Як мати плакала і прусила, шоб ни забирали, бу діти мали. Де там. І слухати ни схутіли. Наставили вінтовку і сказали, шо застрелять, як курову ни уддамо.
Так то вуно було туді.
l
Баба Ярина згадує, як німці забирали її на роботу в Німеччину.
Найсильніше осталося в пам’яті, як вона разом з сільськими дівчатами повинна була роздягатися перед німецькими «духтурами». Для дівчат це було гірше самої смерті, бо вони ніколи ні перед ким не роздягалися. Стид, якого вона тоді зазнала, залишився на все життя.
Коли баба Ярина пройшла медичну комісію і була готова до відправки, хтось підказав їй, що можуть її відпустити додому. Тільки нехай скаже німцям, що вона залишилась в сім’ї одна і що брата вже забрали до Німеччини, а батько і матір вже старі та залишились без догляду.
На превеликий подив, коли вона сказала про таке німецькому начальнику, той її відразу ж відпустив. Виявилось, що цього було достатньо.
Проте баба Ярина потім казала, що пожаліла, що не поїхала, бо сусідка Гантося повернулася з Німеччини «гладка і здурова», привезла з собою «кучу плаття, пацьори і кульчики в вуха, такі хуроши, шо таких ніхто не бачив».
Гантося потрапила до добрих господарів, де вела звичне для себе господарство – поралася біля худоби. “Як приїхала в село, то хвалилася, що   їла там кубасу, мнясо любиве і не клусте, пляцки та навчилася пити якесь кафе».
Тоді як баба Ярина майже всю війну прожила на картоплі, хлібові, цибулі та «гурках», бо скотину майже всю позабирали різні вояки або при йшлося зарізати, щоб не дісталася тим зайдам.
Баба Ярина згадує, що коли в 43-му чи то в 44-му до них на хутір прийшли радянські військові, то вирішили там розмістити свій штаб. Потребували, щоб всі хуторяни протягом двох годин покинули свої оселі. Визначили їм місцеперебування в сусідньому селі, до якого було близько 15 кілометрів. З хат виганяли всіх — від малого до великого. Була морозна ніч. Лежав сніг. Людям не дали зібратися гуртом. Кожен йшов зі своєю сім’єю. Де в цей час були сусіди – ніхто не знав. Підвід не дали – треба було йти пішки.
Подорож по снігу в темну морозну ніч з клунками за спиною була більш, ніж важкою. Ледь добралися.
Але по дорозі була пригода.
(Далі буде).
Доброго дня,  шановна редакціє! 
Надсилаю вам своє оповідання. Розумію, що воно занадто велике за обсягом. Але оскільки опублікувати його в інших виданнях практично неможливо, пропоную Вам. Моя мета – постаратися зберегти мову наших бабів та дідів. Мову, носіїв якої скоро не стане.
Хочу, щоб, прочитавши моє оповідання, люди дізналися про деякі факти історії нашого краю з перших вуст, а дехто сказав: «Так говорила і моя баба».
3 повагою – Олександр Мінович.
ххх
Бабі Ярині майже 100 років, точніше – 98. Суха, зморщена, з випаленим на Сонці лицем, вона може цілий день провести на городі, який тримає в ідеальному порядку, незважаючи на свої літа. Кожен камінчик визбирає, кожну бур'янину виполе та вирве, кожну грудочку розіб'є. Не город, а дослідна ділянка. Проте і городом його називати неправильно, скоріше – полем, бо має 25 соток.
 


З неопублікованого

«Все життя - один політ»

22/12/2016 / / 0

«Все життя  - один політ»

З нагоди 55-ти річчя від дня народження волинського поета зібралися шанувальники творчості Василя Слапчука на годину поезії в актовій залі гуртожитку Ковельського професійного  ліцею. Слапчук Василь Дмитрович – сучасний вітчизняний поет, драматург, літературний критик.

Надія Дятел.

Семінар для педагогів у Люблинці

16/12/2016 / / 0

Семінар для педагогів у Люблинці

Нещодавно на базі ДНЗ смт Люблинець відбувся семінар для педагогів дошкільних навчальних закладів «Національно-патріотичне виховання в дошкільному закладі на традиціях українського народу». Його метою було ознайомлення та практичний показ слухачам форм та методів  організації патріотичного виховання у дошкільному закладі.

 

 

Знайшов зброю – повідом поліцію

16/12/2016 / / 0

Знайшов зброю – повідом поліцію

Звичайно, більшість зброї є зареєстрованою та перебуває у законному користуванні, але багато є й таких, хто якимось чином заволодів вогнепальною зброєю і забув або просто не забажав повідомити про неї відповідні органи.

 

Скажи моїй мамі, що я хочу жити

04/11/2016 / / 0

«Скажи моїй мамі, що я хочу жити!» 

1 листопада ц.р. в кімнаті відпочинку в гуртожитку Ковельського професійного ліцею відбулася бесіда «Скажи моїй мамі, що я хочу жити!». В цей день учні, що проживають в гуртожитку під керівництвом вихователів В. П. Рощук та В. П. Остапука намагались розкрити перед молоддю суть духовного життя людини, розширити їх знання про цінність життя і особливо про життя ще ненародженої дитини...

 Катерина  Яцина.

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

04/11/2016 / / 0

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

Нещодавно  на базі Ковельського професійного ліцею у майстерні перукарів відбувся майстер-клас з основних форм базових жіночих стрижок.

Ірина Кузьмик.