Четвер. Хмарно. Температура: 9оС. Вітер західний помірний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер західний сильний.

П’ятниця. Хмарно. Температура: 8оС. Вітер західний сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 0оС. Вітер північний слабкий. 

Субота. Мінлива хмарність. Температура: 4оС. Вітер східний помірний.

В ніч на неділю. Хмарно, вранці дощ із снігом. Температура:  -1оС. Вітер південно-західний помірний.

Неділя. Хмарно, часом дощ із снігом. Температура: 30С. Вітер  західний помірно сильний.  

В ніч на понеділок. Хмарно, вранці дощ.  Температура: 2оС. Вітер західний сильний.

Понеділок. Хмарно, часом дощ. Температура: 4оС. Вітер південний сильний.  

В ніч на вівторок. Хмарно.  Температура: 1оС. Вітер  південно-східний сильний.

Вівторок. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер південно-східний сильний. 

В ніч на середу.  Хмарно. Температура: 2оС. Вітер південно-східний сильний.

Середа. Хмарно. Температура: 5оС. Вітер південно-східний сильний.

Нещодавно до редакції завітав відомий на Ковельщині активіст фізкультурно-спортивного руху, колишній футболіст команди "Рубін" (була колись така у місті залізничників), шанувальник газети "Вісті Ковельщини" Олексій Вацек.

– Спортивна громадськість нашого краю прикро вражена смертю відомого українського футболіста Володимира Мунтяна, – з неприхованим сумом у голосі сказав пан Олексій. – Це була людина-легенда, якою захоплювалися фанати футболу не лише України, а й усього світу. Сім разів він ставав чемпіоном колишнього срср, є володарем Кубка Кубків УЄФА та Суперкубка УЄФА, учасником чемпіонату світу 1970 року.

Після завершення кар'єри гравця тренував українські та закордонні футбольні клуби, працював старшим тренером молодіжного складу київського "Динамо", виконував обов'язки головного тренера національної збірної України. Із 2007 року – президент Асоціації ветеранів футболу нашої країни.

– Україна гордилася і шанувала Володимира Мунтяна, молодь захоплювалася ним безмежно, – зауважив я.

– Так. Він – повний кавалер ордена "За заслуги" І-ІІІ ступенів (2015, 2007, 2004 р. р.), нагороджений орденом Князя Ярослава Мудрого. А зайшов я до редакції не тільки тому, щоб згадати видатного футболіста. У моєму домашньому фотоархіві я розшукав світлину, на якій зафіксовано Володимира Мунтяна на ковельському стадіоні "Локомотив". 

Ця подія мала місце у 70-их роках минулого століття, коли збірна ветеранів футболу України зустрілася із збірною Ковеля. Як сьогодні, пам'ятаю переповнений стадіон "Локомотив" (ще "старий"), на трибунах якого яблуку ніде було впасти. Мені випала висока честь бути головним суддею матчу.

– Хто був ініціатором цієї захоплюючої зустрічі, про яку писала й наша газета?

– Головою міського спорткомплексу тоді працював покійний уже Євген Михайлович Кондратович, а всі організаційні питання вирішував відомий тренер Йожеф Сабо, який теж був однією з найвідоміших осіб в українському футболі. Очевидно, саме він зумів організувати приїзд ветеранів до Ковеля.

Уважно розглядаю фото (вгорі). В центрі у суддівській формі – Олексій Вацек. Одразу за ним – Володимир Мунтян. Далі – Віктор Колотов, Штефан Решко. 

"А де є Йожеф Сабо?" – запитую у пана Олексія. – "А він нахилився і поправляє собі бутса", – усміхається мій співрозмовник.

Що ж, цікава фотомить із спортивного життя не такого вже й далекого минулого. Жаль, що відходять його учасники в засвіти. Серед них і Володимир Мунтян. Вічна йому пам'ять!

В той день Олексій Вацек продемонстрував мені ще одну світлину. На ній бачимо легенди ковельського футболу (внизу ліворуч). Зліва направо: Анатолій Йоц ("Сільмаш"), Василь Теребейко і Володимир Бернасюк ("Локомотив"), Олексій Вацек ("Рубін"), Олександр Полуектов ("Сільмаш").

– Як швидко пролетіли "буремні" футбольні роки, – із ноткою гіркоти каже мій редакційний гість. – Їх вже не повернути, але тішить те, що маємо ще можливість час від часу зустрічатися. До речі, зроблене фото 25 травня 2024 року.

Мить помовчавши, додав:

– Ковель завжди славився футболом і високими досягненнями команд. А було їх у ті часи аж чотири – "Локомотив", "Сільмаш", "Рубін" і "Колос" (сільський).  Нудьгувати було ніколи, викладалися в іграх завжди “на повну”, ще й багатотисячний загін уболівальників допомагав ковельчанам перемагати.

Щиро дякую пану Олексію за світлини і цікаву розповідь, які збагатили газетний "Несподіваний ракурс". Міцного Вам і хлопцям здоров'я, активного довголіття і перемог на футбольному полі, якщо доведеться ще зіграти, в чому я впевнений.

Микола Вельма.

P. S. Пишучи про Володимира Мунтяна, не можу не згадати про міні-фотоальбом ковельчанина Івана Ярошика, з яким я уже знайомив читачів газети. На одній з його сторінок, пожовтілих від часу, бачимо фото юного Мунтяна з його автографами пану Івану. Вгорі праворуч – Іван Ярошик, який в молоді роки грав за камінь-каширський "Меліоратор", поблизу стадіону імені Валерія Лобановського, кумира мільйонів шанувальників футболу України і світу, в Києві.

М. В.

Літопис волинського села довжиною у століття через призму доль жителів однієї вулиці зумів передати відомий на Старовижівщині краєзнавець Микола Шаясюк у своїй книзі "Дорогами вулиці Ройової". 

Ройова – така назва однієї з вулиць його рідного села Мизове, що на Старовижівщині. Задум розповісти про життєві дороги тих, хто колись поруч сусідив, виник в автора на основі спогадів його мами – нині покійної Олександри Терентіївни, які він записав від неї ще в середині 90-х років минулого століття. Книга стала ілюстрацією того, як волинські селяни споконвіку шукали кращої долі – для себе, своїх дітей та онуків, як сувора дійсність – війни, боротьба за незалежність України, репресії і переслідування, руйнація традиційного сільського способу життя – розбивали їхні мрії. Як наслідок – на багатолюдній колись вулиці зараз залишилося лише сім обжитих осель. Щоправда, влітку оживають подвір'я ще чотирьох обійсть.

– Коли згадую своє дитинство, його найкращі дні влітку, весною чи взимку, то найяскравіше пригадую стежки рідної вулиці, – каже Микола Олександрович. – Ними ми бігали за яблуками, грушами, снували межами. Але найкраще запам'яталися дні великих свят: Різдва Христового, коли ходили колядувати, Великодня, коли билися битками, Трійці, коли носили лепеху з урочища Орахновка і робили з неї м'ячі. 

Назва вулиці, за його словами, виникла, очевидно, тому, що тут здебільшого селилися сім'ями, родинами, – роями. Так і веде автор читача від хати до хати, від обійстя до обійстя. Як правило, сім'ї були багатодітними: шестеро-семеро дітей було майже нормою. 

Микола Олександрович детально описує хату свого діда Терентія Барановського, яка стояла посередні вулиці Ройової. Вона була довжиною 10 метрів: сіни, комора, кімната з піччю, в якій мешкало 12 душ. Від першої дружини, яка померла влітку 1924-го, в діда залишилося четверо дітей. Коли оженився вдруге, прийняв у свою сім'ю дочку другої дружини, а ще мали спільних троє дітей. Тож за 20 метрів від старої почав будувати нову оселю. Однак довго і щасливо пожити в ній не вдалося: її пошкодила бомба, яку скинув фашистський літак у роки Другої світової війни. А стара хата згоріла, коли загарбники спалили село. Відтак добудовувати нову хату дід Терешко зміг лише наприкінці 40-х років. Звідси, з дідової хати, розійшлися його діти. Тепер на його обійсті стоїть будинок доньки Марії, який належить уже його внучці.

Автор "Дорогами вулиці Ройової" Микола Шаясюк нанизує у книзі розповіді про долі своїх сусідів: Гречин, Поляків, Миселюків, Сарапіних, Самолюків, Вороб'їв, Смалів, Куптіїв, Доннікових, їхніх дітей та онуків. За його словами, у 20-30-х роках вулиця Ройова була центром громадського життя села. 

"За свою багаторічну історію вона народила і виховала не одне покоління мизівців, які любили свою землю, працювали на ній, а в роки лихоліть захищали її від поневолювачів. Тут жив і працював голова осередку ОУН Яким Поляк і його заступник Михайло Поляк, голова комірки кпзу Андрій Поляк, – йдеться у книзі. – Хоча вони мали різні політичні погляди, але в боротьбі проти польського поневолення об'єднувалися". 

Згадує автор і ще одного односельця – Лукаша, який у 1917-1919 роках служив в Армії УНР, працював у Ковелі на залізниці. За радянських часів був під постійним наглядом спецслужб кдб. А також пише про Клима Куптія – активного учасника кпзу, який завжди на 1 Травня вивішував червоні прапори на осокорах. 5 грудня 1935 року його разом із братами Іваном та Кирилом Сарапіними польська поліція розстріляла по дорозі у село Седлище. До сьогодні на місці їхньої страти стоїть пам'ятник, а Ройову згодом перейменували на честь Клима Куптія. 

– У всі часи моїх земляків об'єднувало одне бажання: жити краще, не бідувати, мати достаток, – ділиться думками Микола Олександрович. – Були сміливці, які мріяли про свою державу. От тільки намагалися вирватися з-під польського панування різними способами. Одні ставали членами кпзу, другі бачили порятунок в радянському союзі, а ще інші долучалися до повстанців. Тих, хто вирушав за кращою долею на схід, чекали катування, тюрми і навіть смерть. Так, найстарший син діда Терешка Григорій у середині 30-х років разом із Степаном Сарапіним та Павлом Гречиною перебралися через кордон в срср до комуністів будувати комунізм. Григорія сприйняли як польського шпигуна, хоча він був членом кпзу, і розстріляли. Степана кинули у в'язницю на десять років, а Павла засудили на десять років у виправно-трудовий табір.

Микола Шаясюк зібрав відомості і про долю тих земляків, які обрали інший шлях – шлях боротьби за незалежну Україну. Він пише, що ще у 20-х роках минулого століття у його рідному селі Мизове був створений осередок ОУН. Його очолив Яким Поляк, який був столяром, мав свою майстерню. За його ініціативи у кінці Ройової спорудили три символічні "фігури" на знак пам'яті борців за волю України. Одне з таких місць приваблювало молодь у повоєнні роки: тут збиралися хлопці і дівчата зі всього села на танці.

– У повоєнні часи всі наші сусіди жили надіями залікувати рани, нанесені війною, – розповідає автор книги вже зі своєї пам'яті. – Але до рідних домівок повернулися не всі. Чимало чоловіків загинули: хто на фронті, хто в повстанцях. Розкидала доля і жінок та дівчат, яких гітлерівці вивезли на каторжні роботи в Німеччину. Так, Наталія Гречина опинилася у Франції, вийшла заміж за поляка, навіть змінила прізвище та ім'я. Ганна Гречина опинилася в Америці після того, як таких, як вона, остарбайтерів, визволили американські війська. А її сестра Ольга ще до війни вийшла заміж за поляка, прийняла католицьку віру і назавжди залишилася у Польщі.

Великі міста манили селян великими заробітками. Так і потягнулася мизівська молодь із батьківщини: хто на шахти Донбасу або Нововолинська, хто – в Крим чи в Білорусь, або ближче: в Рівне, Луцьк, Рожище, Ковель. Родини, які ще трималися рідних обійсть, уже не були багатодітними: виховували двоє-троє діток. Як пересихають у спеку струмки, що впадають у річку, так і маліли, заростали стежки до батьківських подвір'їв. Усе більше хат сумно дивилися на вулицю зачиненими вікнами.

Але, як пише автор, всі людські досягнення мають залишатися у пам'яті нащадків: дітей, внуків та правнуків кожної сім'ї, яка жила на Ройовій. Саме вони, представники родин, щиро дякували Миколі Шаясюку за збережені спогади про сусідів та односельців під час презентації книги "Дорогами вулиці Ройової", що відбулася торік під відкритим небом, відтворюючи колишні традиції добросусідства.

Валентина БЛІНОВА.

На світлині: автор Микола Шаясюк, його книги.              

       

Я, Гервасій Собчак, ветеран охорони здоров’я Ковельщини, загальний трудовий стаж більше 50 років. Першу медичну середню освіту здобув в Луцькому медичному училищі і попрацював на посадах фельдшера більше п’яти років. Потім — навчання в Харківському фармацевтичному інституті, де здобув спеціальність провізора.

На посаді завідувача Ковельської центральної районної аптеки № 12 трудився тридцять три роки, потім до виходу на пенсію — в приватній аптеці. До складу ЦРА № 12 входило 12 аптек, із них 4  в м. Ковелі. В сільській місцевості вони були при кожній лікарській амбулаторії, а при фельдшерських пунктах – аптечні пункти (76). Переглядаючи свої архівні нотатки та спеціалізовану літературу, випадково натрапив на статтю австрійської цілительки Марії Требен, в якій вона дає рекомендації, як позбутися багатьох хвороб за допомогою народних засобів, обов’язково перед тим порадившись з лікарем. Сьогодні хочу розповісти про омелу.

Більшість людей знає омелу – рослину, що паразитує на всіх листяних деревах, ялинах і соснах, куди її занесли птахи. Це утворення кулястої форми, що ростуть на рослині-господарі. Вічнозелене шкірянисте листя — жовто-зеленого кольору. Ягоди пробілкуваті, в середині слизисті й клейкі.

В минулому лікарі-травознавці лікували нею епілепсію як найефективнішим та найчудодійнішим засобом.

Для заготівлі на зиму, і сушіння збирають листя та малі гілочки (тільки від початку жовтня до середини грудня, а також в березні і квітні, які подрібнюють. В інші місяці омела не має цілющої сили.

Ось чому я звернувся до газети «Вістей Ковельщини» з проханням, щоб стаття про заготівлю омели вийшла якомога швидше, щоб бажаючі встигли заготовити цю лікарську сировину.

Найбільший лікувальний ефект має омела, яка живе на дубах і тополях, а також на ялинах і соснах та фруктових деревах.

Листя і стебла – не отруйні, а ось ягоди, коли їх вживати, – отруйні. Листя і стебла вживають внутрішньо, ягоди зовнішньо в мазях. Про способи застосування, приготування соків, чаїв, мазі поінформую в подальших номерах газети «Вісті Ковельщини». А зараз поспішайте встигнути заготовити лікарську сировину до середини грудня.

Гервасій СОБЧАК,

ветеран аптечної справи.

ОВЕН. Тиждень налаштовує на успiхiв у сферi роботи i бiзнесу. Iдея, яку мимохiдь пiдкажете начальству, може сприятливо вiдобразитися на вашiй кар’єрi. Постарайтеся уникати критики колег, вона може бути хоч і справедливою, але вельми недоречною.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень пiдходить для зустрiчей iз старими друзями i знайомими. Не перевтомлюйтеся і не носіть важкі речі. Бережіть себе і більше гуляйте на свіжому повітрі. 

БЛИЗНЮКИ. У вас все добре i в особистiй, i у фiнансовiй сферах. Бажання можуть здiйснитися в той момент, коли вже втомитеся сподiватися на позитивний результат. 

РАК. Вашi задуми реалiзовуватимуться, немов за велінням чарiвника, про такі результатiв дiяльностi не могли i мрiяти. Постарайтеся не розпилюватися на дрiбницi. Сконцентруйте зусилля для досягнення головної на цей момент мети. I вас чекає успiх.

ЛЕВ.  Новий тиждень принесе чимало позитивних новин. Цей період благодатний для розвитку кар’єри, бізнесу, підписання документів. Не втрачати ресурс допоможуть домашні тваринки: грайтеся з ними частіше.  

ДIВА. Ви самi повиннi розставити акценти на цьому тижнi. Краще знизити темп роботи, щоб уникнути перевтоми. У четвер не зловживайте своїм впливом, i перед вами вiдкриються новi можливостi. Постарайтеся зрозумiти опонентiв, прислухайтеся до їхньої думки.

ТЕРЕЗИ. У вас, схоже, буде фiлософський настрiй. Зможете правильно оцiнити своє мiсце в життi, i навiть зрозумiти, що важливе, а що нi. Нинi будь-яка ваша iнiцiатива має високi шанси принести добрий результат. Можливе втiлення в реальнiсть найчестолюбнiших бажань.

СКОРПIОН. Постарайтеся бути уважнi i коректнi стосовно партнерiв i колег. У понедiлок не варто починати нову справу, не будучи упевненим, що для досягнення успiху зроблено все, що потрiбне. В середу вiдчуєте, що йдете правильним шляхом. 

СТРIЛЕЦЬ. Сприятливi днi для налагодження контактiв i корисних зв’язкiв. Будьте уважні і не попадайтеся на вудку авантюристам, тодi неприємностi обiйдуть стороною. Пiшовши на компромiс, налагодите стосунки з дiловими партнерами.

КОЗЕРIГ. Немало сил доведеться вiддати роботi, ваш бойовий характер допоможе подолати труднощi. Шукайте смисл життя в собi i своїх завданнях. Не виключено, що настає важливий перiод в кар’єрi. 

ВОДОЛIЙ. Схильнiсть до побудови повiтряних замкiв може обернутися купою невiдкладних i запущених справ, якi доведеться переробляти. Не дайте конкурентам обiйти вас, докладiть зусилля до того, щоб вашi iдеї зацiкавили начальство або спонсорiв.

РИБИ. Тиждень може порадувати приємними подiями, побаченнями i  враженнями, тому треба використовувати кожну мить i проживати їх гармонiйно i яскраво. Ваш успiх залежатиме вiд упевненостi в правильностi вибору i злагодженостi дiй. 

Степан ЗОРЕПАД.