Повідомлення в номер

Не забудьте про передплату!

Не забудьте про передплату!

12/12/2019 0

Не забудьте про передплату!

Шановні читачі!
Лічені дні залишилися до завершення передплатної кампанії на 2020-й рік. Сподіваємося, що Ви не забули передплатити й найближчу до Вас і Вашої сім'ї газету "Вісті Ковельщини".
Нагадуємо, що передплатна ціна порівняно невисока і разом з послугами поштового зв'язку  становить всього 29 грн. 44 коп. на місяць. Якщо Ви захочете особисто забирати "міськрайонку" у редакції і не користуватися послугами листоноші, то ціна буде ще менша.
Передплативши "Вісті Ковельщини" на рік або 6 місяців і надіславши копію квитанції до редакції (м. Ковель, вул. Грушевського, 2), Ви отримаєте право взяти участь в традиційній акції "Передплатіть і виграйте!".
Читайте і передплачуйте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!
НА ФОТОСВІТЛИНІ Ви бачите читачів газети – директора Сільцівської школи Світлану БОБКО і вчителя Людмилу БАЙКАЛОВУ.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Шановні читачі!
Лічені дні залишилися до завершення передплатної кампанії на 2020-й рік. Сподіваємося, що Ви не забули передплатити й найближчу до Вас і Вашої сім'ї газету "Вісті Ковельщини".
Нагадуємо, що передплатна ціна порівняно невисока і разом з послугами поштового зв'язку  становить всього 29 грн. 44 коп. на місяць. Якщо Ви захочете особисто забирати "міськрайонку" у редакції і не користуватися послугами листоноші, то ціна буде ще менша.
Передплативши "Вісті Ковельщини" на рік або 6 місяців і надіславши копію квитанції до редакції (м. Ковель, вул. Грушевського, 2), Ви отримаєте право взяти участь в традиційній акції "Передплатіть і виграйте!".
Читайте і передплачуйте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!
НА ФОТОСВІТЛИНІ Ви бачите читачів газети – директора Сільцівської школи Світлану БОБКО і вчителя Людмилу БАЙКАЛОВУ.
Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА.

 


Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 12 - 18 грудня

Погода в Ковелі 12 - 18 грудня

12/12/2019 0

Погода в Ковелі 
12 - 18 грудня

Погода в Ковелі  12 - 18 грудня

Четвер.  Хмарно, невеликий дощ.  Температура: 4оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно, невеликий дощ.  Температура: 2оС. Вітер південно-східний сильний.
П'ятниця. Хмарно, невеликий дощ. Температура:  5оС. Вітер південно-східний сильний.
 


Повідомлення в номер

Свята, які дорогі і близькі нам

Свята, які дорогі і близькі нам

12/12/2019 0

Свята, які дорогі і близькі нам

Так сталося, що на початку грудня ми відзначаємо свята, які дорогі і близькі нам. Це – Міжнародний день волонтера, День Збройних Сил України і День місцевого самоврядування. Відповідно їх ми святкуємо 5, 6, 7 грудня.
З цієї нагоди в міському Палаці учнівської молоді імені Івана Франка минулої п'ятниці відбулися урочистості, в яких взяли участь представники місцевої влади, військової частини, дислокованої у Ковелі, а також військкомату, активісти волонтерського руху, громадськості. В  залі бачимо депутатів Ковельської міської ради, її виконавчого комітету, ветеранів місцевого самоврядування, колишніх міських голів Володимира Бойка і Миколу Вельму.
Серед відомих у місті   особистостей – колишній заступник голови міської ради та її виконкому Сергій Шульган, секретар ради Григорій Бойчук, керуючий справами виконавчого комітету Валерій Зайчук, головний бухгалтер Лідія Роєва, беззмінний секретар міських голів впродовж багатьох років Тетяна Попсуй та багато, багато інших ветеранів місцевого самоврядування. Поруч – їх молодші колеги, які гідно продовжують традиції попередніх поколінь. 
Святкове зібрання вступним словом розпочали ведучі Наталія Гончар та Андрій Мигуля. Вони повідомили, що у зв'язку з неможливістю взяти участь в заході міський голова Олег Кіндер підготував відеозвернення, яке було зачитано з  екрана. Щирі слова привітань і добрих побажань присутні у залі зустріли оплесками.
Далі на сцену піднялася секретар міської ради Віра Федосюк. Звертаючись до колег по роботі, вона сказала: "Ковельчани довірили нам керувати містом, дбати, аби воно ставало дедалі кращим, комфортнішим для життя, сучасним, по-справжньому європейським.
Саме ми з Вами – найближче до людей. До нас вони йдуть зі своїми проблемами і бідами та чекають допомоги. У цьому наша велика спільна відповідальність і, разом з тим, наша мотивація працювати ефективніше". 
Також Віра Іванівна говорила про найбільш шановану нині  професію – військового: "Захисник Вітчизни – це уже виклик і розуміння того, що Ви обрали непростий шлях. Ваш обов'язок – бути готовим у будь-який момент дати відсіч тому, хто посягне на нашу землю. Служити українському народові, забезпечувати територіальну цілісність держави, безпеку її громадян – це найвища честь і покликання".
Наголосила у своєму  виступі секретар міської ради і на вагомій ролі волонтерів:
"Без Вашої підтримки були б неможливими перемоги наших воїнів. Ваша допомога вкрай необхідна людям з інвалідністю,  малозабезпеченим, дітям-сиротам. У щоденних турботах Ви не забуваєте про головне – творити добро, дарувати надію, дбати про ближнього, допомагати, оточувати турботою".
Віра Федосюк  висловила вдячність усім, хто працює на благо громади, стоїть на варті безпеки України, займається  благодійною та  доброчинною діяльністю.
Долучився до привітань заступник міського голови Андрій Товстига, який закликав у подальшому до порозуміння і конструктивної роботи депутатів міської ради  з представниками виконавчої влади міста. На його думку, це буде запорукою нових успіхів на благо Ковеля:
"Насамперед, бажаю  міцного здоров'я, щастя, любові, мирного неба, здійснення усіх задумів. Величезне спасибі усім   за роботу".
Слова поваги і вдячності військовим і волонтерам, представникам органів місцевого самоврядування висловив   заступник міського голови Ігор Прокопів. Він, зокрема,  зауважив: "До нас приходять ковельчани, аби отримати фахову консультацію, пораду, допомогу у складних питаннях. Тож бажаю усім мудрості, а головне – уміння прийняти правильні рішення, які у майбутньому підуть на користь громаді".
У  своїй промові керуючий справами виконкому Володимир Бойко підкреслив: "Найважливіше для усіх на сьогодні – це мир.  Тож хочеться вірити, що він найближчим часом наступить в Україні". Він також сказав:
"Щире спасибі усім колегам за спільну працю, взаєморозуміння та підтримку".
Особливі слова подяки лунали для ветеранів місцевого самоврядування, які віддали чимало років життя служінню громаді,  своєю мудрістю та безцінним досвідом допомагають сучасному поколінню творити майбутнє нашого рідного Ковеля.
Керівники місцевої влади вручили  Почесні грамоти  і Подяки депутатам та працівникам структурних підрозділів виконавчого комітету. Нагородами також відзначено військових та волонтерів.
Зокрема, за сумлінну працю, компетентність при виконанні посадових обов'язків, активну участь у житті громади та з нагоди Дня місцевого самоврядування відзначено  Почесною грамотою міської ради з врученням цінного подарунка – годинника: КЛІМУКА Вадима Валентиновича – депутата міської ради, КОНЧАКІВСЬКУ Надію Павлівну – начальника загального відділу міськвиконкому, КОСЕНЧУКА Назара Васильовича – головного спеціаліста-програміста відділу бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення фінансового управління, РОДЮК Ларису Павлівну – адміністратора сектора соціальної роботи центру надання адміністративних послуг, СЕМЕНЮКА Ігоря Миколайовича – начальника відділу фізичної культури та спорту, СТЕРНІЧУКА Андрія Васильовича – начальника управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства міськвиконкому.
Подякою міського голови нагороджено:  ВИШНЕВСЬКОГО Сергія Павловича – депутата міської ради, ДЕМЧУК Людмилу Анатоліївну – головного спеціаліста відділу земельних ресурсів, ДОРОШ Надію Василівну – прибиральника службових приміщень відділу матеріально-технічного забезпечення та охорони, ДУДКУ Сергія Миколайовича – начальника відділу комунального господарства, ЖАБ'ЮК Ларису Мирославівну – головного спеціаліста управління освіти, ЖОЛІНСЬКУ Лідію Анатоліївну – начальника відділу охорони здоров'я, КАЛІНЧИК Наталію Василівну – головного спеціаліста служби у справах дітей, ОКСЕНЮКА Юрія Вікторовича - депутата міської ради, ПИЛИПЧУКА Віктора Михайловича – головного спеціаліста відділу ведення Державного реєстру виборців, ПОВХ Інну Артурівну – головного спеціаліста відділу програмно-комп'ютерного забезпечення, ПОПІКУ Світлану Петрівну – завідувача сектора містобудівного кадастру відділу містобудування  та архітектури, РОМАШУК Наталію Леонтіївну – адміністратора сектора інформаційно-аналітичної роботи центру надання адміністративних послуг, РУДИНСЬКУ Ірину Юріївну – завідувача сектора адміністрування та дозвільних процедур центру надання адміністративних послуг, РУДЯ Юрія Євгеновича - депутата міської ради, САЧУК Тетяну Іванівну – головного спеціаліста відділу внутрішньої політики, організаційної роботи та зв'язків з громадськістю міськвиконкому, ФЕДЧУК Аліну Олександрівну – головного спеціаліста відділу економічного розвитку та торгівлі.
За сумлінну службу, зразкову військову дисципліну, високі показники у професійній підготовці, особистий внесок у відстоювання миру, цілісності, незалежності країни та з нагоди Дня Збройних Сил України відзначено  Почесною грамотою міської ради з врученням цінного подарунка – годинника: ПАЛІЙЧУКА Олександра Володимировича – старшого лейтенанта, старшого помічника начальника штабу військової частини А2042, ПРИЧЕПУ Олександра Володимировича – майора, начальника відділення забезпечення Ковельського об'єднаного міського військового комісаріату, ТИМЧУКА Сергія Олеговича – капітана, заступника командира з морально-психологічного забезпечення військової частини А2042.
За активну громадянську позицію, благодійну діяльність, патріотизм, безкорисливість й милосердя та з нагоди Міжнародного дня волонтерів відзначено Подякою міського голови волонтерів: КАНІВЦЯ Миколу Леонідовича, колектив громадської організації "Волонтерське об'єднання "Ковель Енімалс", ПРИХОДЬКА Сергія Олександровича, СТЕПАНЮКА Святослава Павловича.
Святкового настрою присутнім додала концертна програма. На сцену Палацу учнівської молоді виходили кращі колективи і виконавці міста. Серед них – хорова група народного аматорського ансамблю пісні і танцю "Лісова пісня" (кер. хору Світлана Труш, кер. оркестру Олексій Кіпень); Вікторія Семенюк, солістка студії естрадного співу "Зорепад" (кер. Руслана Шацька); танцюристи   Заболоцький Дмитро та Міщан Уляна, учасники спортивного клубу "Модерн" (кер. Ігор Ткачук);   народний аматорський чоловічий вокальний ансамбль "Промінь" (кер. Олександр Середа);   народний художній колектив, ансамбль народного танцю "Барвінок" (худ. кер. Любов Ризванюк);   народний аматорський фольклорний гурт "Намисто"  (кер. Наталія Гончар);  тріо у складі Світлани Осокіної, Жанни Будкової та Поліни Панюс;   Андрій Мигуля та Оксана Мизовець;   зразковий аматорський ансамбль народного танцю "Дзвіночок" (кер. Інна Темрук);  Яна Оксентюк, учениця школи мистецтв;  народний аматорський муніципальний естрадно-духовий оркестр (кер. Василь Марцинковський).
Наш кор.
НА ЗНІМКАХ: під час урочистого зібрання в Палаці учнівської молоді імені Івана Франка.
Фото з архіву відділу внутрішньої політики,  організаційної роботи
і зв'язків з громадськістю міськвиконкому.
Так сталося, що на початку грудня ми відзначаємо свята, які дорогі і близькі нам. Це – Міжнародний день волонтера, День Збройних Сил України і День місцевого самоврядування. Відповідно їх ми святкуємо 5, 6, 7 грудня.
З цієї нагоди в міському Палаці учнівської молоді імені Івана Франка минулої п'ятниці відбулися урочистості, в яких взяли участь представники місцевої влади, військової частини, дислокованої у Ковелі, а також військкомату, активісти волонтерського руху, громадськості. В  залі бачимо депутатів Ковельської міської ради, її виконавчого комітету, ветеранів місцевого самоврядування, колишніх міських голів Володимира Бойка і Миколу Вельму.
Серед відомих у місті   особистостей – колишній заступник голови міської ради та її виконкому Сергій Шульган, секретар ради Григорій Бойчук, керуючий справами виконавчого комітету Валерій Зайчук, головний бухгалтер Лідія Роєва, беззмінний секретар міських голів впродовж багатьох років Тетяна Попсуй та багато, багато інших ветеранів місцевого самоврядування. Поруч – їх молодші колеги, які гідно продовжують традиції попередніх поколінь. 
 


Повідомлення в номер

Там, де Стохід тихо плине…

Там, де Стохід тихо плине…

12/12/2019 0

Там, де Стохід тихо плине…

Фоторепортаж з нотками ностальгії і лірики

Із суперечливими почуттями їду кожного разу у будь-яке село Ковельщини. Буваючи там, відчуваю і біль у душі, і одночасно втіху.
Біль від того, що немає в живих людей, котрі закладали підвалини  сільськогосподарського виробництва Ковельщини. Про них сьогодні  дедалі рідше згадують представники теперішньої влади, окремі з яких на повному серйозі вважають, що історія району почалася саме з них. А проте їх попередники  зробили дуже багато для розвитку і становлення сільських чи селищних громад.
Втішно ж стає від того, що, незважаючи на всі труднощі і негаразди, українське село живе, тримається і вірить у зміни на краще. Шкода лишень, що зміни ці відбуваються дуже повільно і не настільки ефективно, як того хотілося б. Про аграрні проблеми практично нічого не говорять,  київські чиновники, окрім, звичайно, майбутнього продажу землі, якого чекають ніби манни небесної. Мені іноді здається, що теперішні урядовці-теоретики навіть не знають, де береться молоко чи м'ясо, як вирощують зернові або технічні культури…
Зрештою, селян тепер це надто не турбує, оскільки переконалися: їх доля і доля дітей та онуків – у власних руках. Як дбатимеш, так і матимеш.
Про все це думав, коли на минулому тижні із колегами Ольгою Стеблевець і Мирославом Данилюком побували на Дні передплатника у населених пунктах колишньої Сільцівської сільської ради, які тепер входять до складу Велицької ОТГ. Скажу чесно: побачене нас, в основному, потішило. Приємно було їхати від Жмудчого в напрямку до Велицька – дорога заасфальтована і трохи нагадує європейську. Щоправда, як нам сказали, благоустрій здійснено за рахунок Голобської об'єднаної територіальної громади. Можливо, тому "європа" закінчилася далекувато від Велицька. А так було б приємно, якби її "протягнули" далі. Однак не склалося…
Коли говорити про дороги, то, їдучи із Сільця до Арсенович і Углів, згадував про покійного нині Анатолія Григоровича Чабана і розповідав про нього Ользі Віталіївні й Мирославу Сергійовичу. Адже це він  у далеких 60-их роках минулого століття, будучи головою колгоспу в Углах, який  носив назву "Іскра", став ініціатором будівництва цієї дороги. Камінь, вкладений у ті часи, тримається й досі, хоч асфальтом їхати, звичайно, приємніше. Однак добре те, що є так, як є, бо пам'ятаю, яким той шлях був у роки моєї  журналістської юності. Як-то кажуть, ні проїхати, ні пройти.
Зрештою,  про Анатолія Григоровича нагадує не лише "його" дорога. В  око впадали побудовані із "червоної" цегли ошатні будиночки і в Арсеновичах, і в Углах, і в інших населених пунктах. Високоякісну цеглу виробляли тоді в Углах, де діяв свій завод. За продукцією, яка була в дефіциті і без якої жодне будівництво не було б можливим, їхали навіть з Ковеля та інших міст Волині.
Після головування в Углах Анатолій Чабан став господарювати в Зеленому, поблизу  Ковеля. Завдяки його наполегливості, діловитості та кипучій енергії до  села проклали асфальт, простягнули газопровід, домоглися величезних зрушень у тваринництві (радгосп так і називався – "Відгодівельний"), розпочали активну забудову довколишньої території. У Зеленому з'явилися просторі споруди  будинку культури з адміністративними приміщеннями, середньої школи, дитячого садочка та інших вкрай важливих об'єктів соціального призначення.
Подумалося: а чи є  в Углах, Арсеновичах чи Зеленому й Волі-Ковельській хоча б одна вулиця, що носить  ім'я Анатолія Григоровича Чабана, Заслуженого працівника сільського господарства України? Якщо є, повідомте, будь ласка, редакції (5-01-27), і ми про це обов'язково напишемо.
l
Повертаючись до Дня передплатника, зазначу, що пройшов цей захід і в  Арсеновичах, і в Сільці майже на "відмінно" – постаралися начальники поштових відділень зв'язку (вони ж і листоноші) Ганна Данилюк та Любов Дудар. Завдяки їх зусиллям кількість передплачених примірників "Вістей Ковельщини" значно зросла, а в Арсеновичах навіть  перевищила цьогорічний рівень більш як утричі.
Звичайно, перебуваючи у згаданих селах, не могли не поспілкуватися з їх мешканцями, поцікавитися, чи краще стало жити в об'єднаній територіальній громаді. Відповіді були різними, але загалом відчувалося, що настрій у співрозмовників   оптимістичний. Щоправда, їх турбує, чи й надалі збережеться Велицька ОТГ, бо ходить чутка про приєднання до Голоб. На цю тему поспілкуватися з велицьким очільником громади Віктором Ковальчуком не вдалося, бо, як нам повідомили, поїхав у відрядження до Луцька. Можливо, він знайде час і роз'яснить ситуацію на шпальтах "Вістей Ковельщини", хоч така проблема не може бути розв'язана без відповідного рішення депутатів сільської ради.
В Арсеновичах люди нарікали на недостатній рівень медичного обслуговування. "Медичка", як її називають, працює лишень два рази на тиждень і доїжджає з іншого села. Сімейний лікар мешкає у Велицьку,  і "добитися" до нього, за словами селян, дуже важко. Ліки на місці придбати неможливо – аптечного кіоску чи хоча б пункту немає. Добре, що хоч підприємець Михайло Киденько забезпечує продуктами харчування, іншими товарами.
– Знаємо, що в Рожищенському районі медики виїжджають у села і там ведуть прийом. Можна й рентген пройти, і обстеження. Нам про таке залишається лише мріяти, – ділилася наболілим жіночка в літах.
– Немає у нас проводового інтернету, а він дуже потрібен, – поскаржився середнього віку чоловік. – Адже знаємо, що у січні запровадять платне телебачення на провідних українських каналах. І як тоді дивитися їх, де взяти гроші на оплату того, що держава має забезпечити безкоштовно?
Відповіді на ці запитання я не дав, бо не знаю їх. На мою думку, запровадження платного ТБ – ще одна авантюра влади і олігархів, котрі є власниками каналів. Здавалося б, засилля реклами на екранах приносить чималі прибутки товстосумам. Так ні: треба ще раз залізти в кишеню громадян, щоб наповнити свої бездонні калитки. В цій ситуації дивує позиція уряду – в умовах інформаційної війни з Росією додуматися позбавити права українців на інформацію! Не варто нагадувати, що власники супутникових антен (а їх досить багато не тільки в згаданих населених пунктах) після 20 січня 2020 року масово переглядатимуть російські телеканали, адже росіяни  їх не кодуватимуть.
Задоволені і в Арсеновичах, і в Углах тим, що тут встановили сонячні батареї. Їх порівняно небагато, але  така новація дозволила обладнати вуличне освітлення. Тепер у темну пору ходити і їздити стало безпечніше.
Мали ми розмову з директором СТзОВ "Вежа", депутатом районної ради Тетяною Василівною Зінчук (на знімку – праворуч). Знаємо її давно і шануємо за працьовитість, людяність, вміння господарювати в непростих умовах сьогодення, а також дружбу із журналістами, яких вона підтримує,   передплачуючи "міськрайонку" ветеранам війни і праці. Дякуємо Вам!
– Рік завершуємо із непоганими показниками, – розповіла Тетяна Василівна. –Господарство наше, як ви знаєте, багатогалузеве. Займаємося і рослинництвом, і тваринництвом, утримуючи чималеньке дійне стадо. Цьогоріч спробували посіяти соняшник – врожай був не надто високий, але цілком нормальний, як на перший раз. Погано тільки, що не маємо необхідної техніки, тому  довелося її орендувати. 
Нагадаю, що "Вежа" сіє зернові та технічні культури, предметно займається кормовиробництвом, бо ж молочне поголів'я потрібно добре годувати. До речі, товариство, яке очолює Тетяна Зінчук, входить до числа чотирьох основних виробників молочної продукції в районі разом із СТзОВ імені Лесі Українки, "Дружба" й "Пісочне". Завдяки цим підприємствам за 9 місяців ц. р. на Ковельщині надоєно 3,8 тисячі тонн молока, що на 1,7 відсотка більше відповідного рівня минулого року.
Зачепили ми з керівником господарства й інші проблеми, які її турбують як директора, депутата районної ради і просто як  людину. Тривожиться за майбутнє нашої держави, молодь, яка масово виїжджає за кордон, ставлення людей до роботи, з чим далеко не все гаразд і у "Вежі", де порівняно висока оплата праці. Але декому бракує почуття відповідальності за доручену справу, націленості на кінцевий результат.
Торкнулася розмова й виховання дітей –  нашого майбутнього, як висловилася Тетяна Василівна. Із задоволенням розповіла, як у Сільці всі гуртом обладнали дитячий майданчик, ініціатором спорудження якого стали Олена Васильєва і Олександр Митюк.
– Працювали всім селом, – усміхаючись,  каже Тетяна Зінчук. – Тепер наш майданчик милує око, дітям є де  цікаво відпочити.
Мить помовчавши, продовжила:
– А взагалі,  у нас живуть чудові люди. Якась особлива аура панує і в Сільці і в Підлісах, і в Арсеновичах, і в Углах. Всі дружні, працьовиті, готові   прийти один одному на поміч.
Що це так, ми переконалися, побувавши у згаданих населених пунктах, поспілкувавшись з його мешканцями. Можливо,  тому, що над цим віддаленим від райцентру куточком панує Божа благодать. Адже тут мальовнича природа, щедрі на гриби,  ягоди ліси, красиві і затишні обійстя, тихоплинна річка Стохід. І в кожному селі – храм Божий. Мабуть, віра в Бога, висока духовність і прагнення робити рідну землю кращою, квітучішою додають нашим землякам сил, викликають бажання кожен день робити добро, йти вперед і добиватися більшого.
Тож нехай їм щастить у цьому!
Микола ВЕЛЬМА.
НА ФОТОСВІТЛИНАХ: Сільце, Арсеновичі, Угли та їх мешканці у День передплатника  і перебування тут журналістів "Вістей Ковельщини".
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА І Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
Із суперечливими почуттями їду кожного разу у будь-яке село Ковельщини. Буваючи там, відчуваю і біль у душі, і одночасно втіху.
Біль від того, що немає в живих людей, котрі закладали підвалини  сільськогосподарського виробництва Ковельщини. Про них сьогодні  дедалі рідше згадують представники теперішньої влади, окремі з яких на повному серйозі вважають, що історія району почалася саме з них. А проте їх попередники  зробили дуже багато для розвитку і становлення сільських чи селищних громад.
Втішно ж стає від того, що, незважаючи на всі труднощі і негаразди, українське село живе, тримається і вірить у зміни на краще. Шкода лишень, що зміни ці відбуваються дуже повільно і не настільки ефективно, як того хотілося б. Про аграрні проблеми практично нічого не говорять,  київські чиновники, окрім, звичайно, майбутнього продажу землі, якого чекають ніби манни небесної. 


Повідомлення в номер

Любов пізньою не буває

Любов пізньою не буває

12/12/2019 0

Любов пізньою не буває

12 листопада 2019 року в місті Ковелі зареєструвала шлюб 500 пара. Нею виявилася ковельчанка Вікторія Беззубова і Момоду Сісей з Гамбії (Західна Африка). Пара познайомилася через інтернет у фейсбуці. Обоє ніколи не були одружені.
– Ми переписувалися більше року, – розповідає Вікторія. – З мовою проблем не було, бо я колись була вчителькою англійської мови, тому спілкування давалося легко.
– Як мама відреагувала на те, що зять буде темношкірий? – питаю У Вікторії.
– Мама не була проти, тільки переживала, як буде з ним спілкуватися. Колір шкіри не мав значення. Його батьки теж не перечили вибору сина. 
Почався довготривалий процес виїзду з Гамбії в Україну.
Проблема полягала в тому, що в їхній країні немає посольства – тож Момоду Сісей мусив їхати в сусідню країну Сенегал по візу. Їздив туди аж чотири рази, поки дали візу. 
Але чого не зробиш заради кохання? Незважаючи на велику різницю у віці, різну культуру і відстань, все-таки Вікторія і Момоду вирішили узаконити свій шлюб, бо в Гамбії за мусульманськими законами не прийнято, щоб пара жила неодруженими. І, щоб це не вважалося перелюбом, Момоду захотів провести церемонії шлюбу. За мусульманським законами дозволяється батькам без наречених провести церемонії шлюбу. І оскільки це був місяць Рамодан (як у нас Пасха), Момоду захотів саме в той час, щоб був звернений обряд. Щоб коли їхати в Україну,  то він був уже одружений, щоб не вважалося перелюбом. І 31 травня 2019 року в Гамбії був зареєстрований шлюб.
Момоду не хотів (як багато його друзів-африканців) їхати нелегально, щоб не було проблем із законом. А ще знає, скільки людей гине в морі і потрапляє до поліції. Тому все робив, як потрібно. Родичі допомогли з грошима. Маючи всі необхідні документи, вирушив у далеку Україну. У Львові його зустрічала Вікторія, а потім добралися до Ковеля. Жив Момоду у Вікторії. Один до одного придивлялися цілих два місяці. Він приїхав у вересні на 3 місяці, щоб ближче познайомитися. Потім подали заяву до рагсу і через місяць узаконили шлюб.
Момоду Сісей з релігійної мусульманської сім'ї. Його дід був імамом ( як у нас священик), тримав мусульманську школу. Бабуся їздила в Хадж  для паломництва. У батька Момоду – 2 дружини і обидві законні. У всіх сім'ях багато дітей (5-6 норма),  а більшість по 10. За їхніми законами, батько однаково ставиться до обох дружин (вони, зазвичай, можуть ніколи не бачитися і жити в різних селах). Дружини не працюють, всім необхідним мусить забезпечити чоловік. 
Обом дружинам має збудувати житло, купити одяг, харчі. Жінка два рази одне і те ж плаття на якийсь захід не одягає – щоразу треба купувати нове. Батько Момоду живе за графіком: два дні в однієї жінки, два дні – в іншої.
– А чи не думала ти, Вікторіє, що у Момоду може бути в Гамбії ще одна дружина?
– Ні. У нього там нема дружини, бо тепер молоді люди перш, ніж одружитися, думають, чи зможуть утримати дві сім'ї, чи ні. Ці традиції вже відходять у минуле, хоча це не забаганка, а швидше повага до жінки. Беруть по  дві дружини  не для того, щоб не було розбещення, а  щоб кожна жінка вийшла заміж: чи то незаміжня, чи то розлучена, чи то вдова (жінка не повинна бути сама). Це робиться з метою милосердя і турботи. Якщо в родині помирає один із братів, то вдову мусить взяти за дружину будь-який із братів, щоб діти сироти залишилися в родині, а вдова не йшла заміж за чужого.
– Чим Момоду завоював твою любов? – питаю я у Вікторії.
– Добрим, лагідним словом, своєю ніжністю (що в українських чоловіків мало від кого діждешся). Він спортсмен, футболіст (грає за збірну свого міста багато років). Момоду привіз мені в подарунок 3 чудові африканські сукні, які не повторюються в орнаменті. До речі, африканки – великі модниці: роблять різні зачіски, перуки, шиньйони. На кожне свято мусить бути нова інша сукня, два рази одну і ту ж не вдягають. Шить одяг з якісної тканини по каталогу і дуже швидко – за два дні плаття готове. Кравці – чудові майстри. Плаття носять обов'язково довгі до землі, але плечі можуть бути відкритими. 
Мусульманки хиджаб (спеціальний одяг) носять за бажанням. А ще Момоду Сісей веде здоровий спосіб життя – не палить і не п'є (на відміну від українських чоловіків). У Гамбії спиртне продають лише туристам, а місцеві не п'ють.
Гамбійці мусять платити і за садочки, і за школи. Школи там різні: мусульманські, французькі, англійські, німецькі. Зранку – навчання, після обіду сам вибираєш, куди іти.
Вікторії Беззубовій дістався турботливий чоловік – сам готує дуже смачні африканські страви. І тепер Вікторії уже не хочеться варити їсти – вона ласує тим, що приготує чоловік. Він навіть уже встиг знайти собі в Ковелі друзів.
– Що любить Момоду з наших українських страв?
– Любить тільки рибу в клярі, смажену картоплю і омлет. І більше нічого. Супів і борщів не їсть (бо любить все густе). Буде їсти кури гриль, а щоб у борщі  варене м'ясо було – то ні. Не може дивитися, як там м'ясо плаває. На вечерю,   обов'язково мають бути фрукти.
Момоду часто готує і рис з рибою, дуже смачний бенягін (наш плов). Гамбійці вживають лише яловичину, баранину і м'ясо кози, яке ціниться найдорожче за інші види м'яса. А ще – рибу, і лише свіжу. Адже поруч – Атлантичний океан, у якому безліч великої риби. Гамбійці не їдять нічого замороженого – все має бути свіже.
Гамбія (звідки родом Момоду Сісей) – курортна місцевість. Багато туди приїжджає туристів з Європи і одружується з темношкірими. Тому чимало міжрасових шлюбів. Це у них норма. Більшість місцевих молодих людей старається виїхати з країни (бо живуть бідно) у пошуках кращого життя.  Багато друзів Момоду виїхали нелегально і загинули. А тому Момоду Сісей все робив законно, щоб не ризикувати своїм життям. Гамбія – туристична зона. Жителі в основному займаються риболовлею: ловлять в Атлантичному океані рибу і продають в ресторани та на місцевому ринку. Там дуже дорогий інтернет, а тому Вікторія і Момоду по скайпу не спілкувалися, а тільки зізвонювалися. Малі діти бояться білих людей, як побачить, то плачуть.  
На вихідні всі сім'ї ідуть на пляжі, на атракціони, влаштовують пікніки. Дуже люблять їсти кури гриль, які до речі, експортують з України. Наші українські соки теж продають в Гамбії. Дуже велика спека: +35, +370С, – завжди палюче Сонце, лише три місяці триває період дощу, а 9 місяців – ні краплі. Тому все треба поливати. Уявіть собі: 9 місяців день у день, щоб щось виросло, треба поливати, а інакше все згорить. Дуже багато вирощують салату, який кладуть у всі страви. Садити можна цілий рік всі овочі такі, як у нас. Найнижча температура +150С, це вважається, що вже дуже холодно. А ще в Гамбії ростуть апельсини, манго, банани, кокоси і баобаби  (і з яких  сік  дуже люблять  туристи).
Момоду нормально переніс вересневий холод, коли приїхав у Ковель. Саме тоді  знизилась температура і випурхав сніг. Він думав, що почалася зима. 
...Зараз щойно створена сім'я  насолоджується медовим місяцем. Адже в грудні Момоду мусить їхати назад в Гамбію, щоб виробити спеціальну візу і приїхати на рік знову в Ковель до дружини. У нього в Африці є спадщина – дідова земля, частину якої він хоче продати і на ті гроші приїхати до коханої. 
Момоду вчить українську мову, щоб вміти нею розмовляти з тещею і якось адаптуватися серед українців.
Вікторія Беззубова дуже щаслива і задоволена, що зустріла своє кохання. І хоча воно прийшло із запізненням – Вікторія і Момоду наздоженуть згаяне. Краще пізно, ніж ніколи.
Галина ОЛІФЕРЧУК. 
12 листопада 2019 року в місті Ковелі зареєструвала шлюб 500 пара. Нею виявилася ковельчанка Вікторія Беззубова і Момоду Сісей з Гамбії (Західна Африка). Пара познайомилася через інтернет у фейсбуці. Обоє ніколи не були одружені.
– Ми переписувалися більше року, – розповідає Вікторія. – З мовою проблем не було, бо я колись була вчителькою англійської мови, тому спілкування давалося легко.
– Як мама відреагувала на те, що зять буде темношкірий? – питаю У Вікторії.
– Мама не була проти, тільки переживала, як буде з ним спілкуватися. Колір шкіри не мав значення. Його батьки теж не перечили вибору сина. 
Почався довготривалий процес виїзду з Гамбії в Україну.
 


З неопублікованого

«Все життя - один політ»

22/12/2016 / / 0

«Все життя  - один політ»

З нагоди 55-ти річчя від дня народження волинського поета зібралися шанувальники творчості Василя Слапчука на годину поезії в актовій залі гуртожитку Ковельського професійного  ліцею. Слапчук Василь Дмитрович – сучасний вітчизняний поет, драматург, літературний критик.

Надія Дятел.

Семінар для педагогів у Люблинці

16/12/2016 / / 0

Семінар для педагогів у Люблинці

Нещодавно на базі ДНЗ смт Люблинець відбувся семінар для педагогів дошкільних навчальних закладів «Національно-патріотичне виховання в дошкільному закладі на традиціях українського народу». Його метою було ознайомлення та практичний показ слухачам форм та методів  організації патріотичного виховання у дошкільному закладі.

 

 

Знайшов зброю – повідом поліцію

16/12/2016 / / 0

Знайшов зброю – повідом поліцію

Звичайно, більшість зброї є зареєстрованою та перебуває у законному користуванні, але багато є й таких, хто якимось чином заволодів вогнепальною зброєю і забув або просто не забажав повідомити про неї відповідні органи.

 

Скажи моїй мамі, що я хочу жити

04/11/2016 / / 0

«Скажи моїй мамі, що я хочу жити!» 

1 листопада ц.р. в кімнаті відпочинку в гуртожитку Ковельського професійного ліцею відбулася бесіда «Скажи моїй мамі, що я хочу жити!». В цей день учні, що проживають в гуртожитку під керівництвом вихователів В. П. Рощук та В. П. Остапука намагались розкрити перед молоддю суть духовного життя людини, розширити їх знання про цінність життя і особливо про життя ще ненародженої дитини...

 Катерина  Яцина.

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

04/11/2016 / / 0

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

Нещодавно  на базі Ковельського професійного ліцею у майстерні перукарів відбувся майстер-клас з основних форм базових жіночих стрижок.

Ірина Кузьмик.