Повідомлення в номер

06/12/2018 0

Добрими справами славиться Волинський обласний ліцей з посиленою військовою підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. Тут зразково організований навчально-виховний процес, юнакам і дівчатам  наполегливо прищеплюють риси патріотів рідної держави, вірність традиціям  борців за волю України.
НА ЗНІМКУ: віце-молодший сержант Михайло ЮРЧЕНКО та ліцеїсти Олександра КАЛЕНІКОВА, Роман БОНДАРУК, Ірина МОРОЗ, Михайло КОВАЛЬЧУК, Софія ШВОРАК, Владислав БОНДАРЧУК.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Добрими справами славиться Волинський обласний ліцей з посиленою військовою підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. Тут зразково організований навчально-виховний процес, юнакам і дівчатам  наполегливо прищеплюють риси патріотів рідної держави, вірність традиціям  борців за волю України.
НА ЗНІМКУ: віце-молодший сержант Михайло ЮРЧЕНКО та ліцеїсти Олександра КАЛЕНІКОВА, Роман БОНДАРУК, Ірина МОРОЗ, Михайло КОВАЛЬЧУК, Софія ШВОРАК, Владислав БОНДАРЧУК.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.


Повідомлення в номер

Погода у Ковелі у найближчі дні

Погода у Ковелі у найближчі дні

06/12/2018 0

Погода у Ковелі 
у найближчі дні

Погода у Ковелі  у найближчі дні

Четвер. Ясно. Температура 1оС. Вітер західний помірний.
В ніч на п’ятницю. Хмарно, можливий сніг. Температура: -3оС. Вітер південний помірний.
П’ятниця. Хмарно, сніг. Температура: -0оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на суботу. Хмарно, дощ. Температура: -1оС. Вітер південний помірно сильний.
Субота. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 3оС. Вітер південний помірний.
В ніч на неділю. Хмарно,  невеликий дощ. Температура: 2оС. Вітер  західний помірний.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 3оС. Вітер південно-західний помірний.
У наступні дні збережеться помірно холодна погода з температурою близько 00С. Опади будуть  переважно у вигляді снігу.


Повідомлення в номер

Треба вірити у краще і працювати задля цього

Треба вірити у краще і працювати задля цього

Треба вірити у краще 
і працювати задля цього

Треба вірити у краще  і працювати задля цього

Напередодні Дня місцевого самоврядування, яке в нашій державі відзначають 7 грудня, ми поспілкувалися із заступником голови Ковельської районної ради, головою Ковельської районної організації "Радикальної партії Олега Ляшка" Олександром Пасенковським та його колегою і  однодумцем В'ячеславом Швораком, який очолює депутатську фракцію "Радикальна партія Олега Ляшка" у Ковельській районній раді,є заступником голови постійної комісії з питань сільського господарства, економічного розвитку, підприємництва, інфраструктури, інвестиційної діяльності та регуляторної політики, земельних відносин,екології та використання природних ресурсів.
– Розпочнемо нашу розмову із Вас, Олександре Сергійовичу. Як відомо, робота на посаді заступника голови  Ковельської районної ради для Вас вже не нова. Якщо не вникати у деталі, що в загальних рисах можете відзначити?


Повідомлення в номер

Просто вчителька

Просто вчителька

06/12/2018 0

Просто вчителька

Ой, давно хата Галини Олексіївни Пушенко (Степанюк) не повнилась таким веселим гомоном, піснями! Це її, ветерана праці, колишню вчительку, а нині голову ветеранської організації Радошина вітали з славним 80-річчям від дня народження.
Разом із щирими словами поздоровлень зичив міцного здоров'я, щасливого довголіття голова районної ради Андрій Броїло, вручивши одночасну Подяку також від районної влади. Привітали ювілярку заступник Голобського селищного голови Наталія Борисюк, представник районної організації блоку Петра Порошенка "Солідарність" Олена Приймак, колишні колеги по роботі. Член "Союзу Українок" Антоніна Гладун приготувала цілу оду про життєвий шлях колеги. Не забарились і працівники культури на чолі з Світланою Кузнєцовою. Пісенні вітання переплітались із віршованими побажаннями, складеними В. Міщук.
А я слухала дивовижну поему життя ювілярки. Скільки пережито, як насичене життя різними подіями, навіть непередбачуваними обставинами, і завжди прагненням творити добро, красу, виявляти милосердя, іти на допомогу тим, хто цього потребує. Життєва дорога – у всіх на виду, чиста, хоч помережана й темними смугами. Іноді було дуже важко, життя ставило важкі випробування, а вона не спіткнулась, витримала.
Як добре, що наші шляхи перетнулись у громадській роботі  з ветеранами! Я можу в неї повчитись, щиро порадитись. Таке їхнє покоління невгамовне: доки живий, маєш  думати про когось, бути корисним людям, які тебе оточують.
Галина Олексіївна розповідала про своє життя, ніби гортала сторінки захоплюючої книги. 
l
…Десь там, за сивим туманом давнини, виринають спогади про батьків, їх життя. Яким воно було? Родина жила в Байківцях. Але важка праця, злиденне життя погнало сім'ю,  як  і багатьох односельчан,  на пошуки  кращої долі. Так опинились за Доном. А тут – Перша світова війна. Виходу не було – треба їхати додому назад. Всю дорогу бачили горе, розруху. Зупинилися в Шепетівці. А далі – скрізь німці.
Порадили шукати  порожню хату. Сім'я обживалась в с. Дерманка. Ніби стало краще жити  –  дідусь був добрим бондарем і талановитим музикантом, тож свіжа копійка завжди водилась у сім'ї. Тут і дочку видали заміж за славного залізничника Олексія, і  щасливій родині Бог подарував маленьку донечку Галинку. І хтозна,  як склалося б життя родини, якби не насунула чорна хмара Другої світової війни із Заходу. Вона розлучила назавжди молоде подружжя. Похоронка прийшла в Шепетівку, коли батьки мами повертались після багатьох важких мандрівок у рідне село, бо тільки вони могли пригасити біль, горе, захистити зболені душі.
І знову дорога війни – згарища, руїни, горе. Скрізь німці, контрольні пости. Виручало те, що мама добре знала німецьку. Маленька Галинка їхала на возі, схована в цеберці.
Їх рідні Байківці зустріли пусткою, обвугленими хатами, горем, бідою. Жили в клуні у родичів. Ішла зима. І тут знову знадобився дідусевий талант. Стали будувати хати (ліпити) серед лісу – аж під Шкуратом. Яка то хата була? Та все ж своя. Отак і  жила сім'я, швидше – виживала.
Коли пишу чи чую розповіді-спогади дітей, котрі пережили страхітливі роки війни, безжальний повоєнний період, серце надривається, хочеться знайти найщиріші, найтепліші слова для тих, кого сьогодні називають "діти-війни". А що за цими словами?
"Ми – згадує Галина Олексіївна, – виживали, бо дуже хотілось жити, бажання вчитися було таким безмірним, що й нині від згадки здригається серце: воно не слізьми нашими обливалось, а  кров'ю. Не думали тоді, в чому одягнені, в чому взуті".
Але на її життя випала така доля. Бачила, як часто плакала мама, притискаючи її, сиротинку, до грудей. Тоді вона не знала, що ті сльози через те, що не вистачало на життя навіть хліба. Хоч праця хлібороба була важкою,  мама в будь-яку пору року з раннього ранку до пізнього вечора була на роботі.
І хоч  яке важке дитинство не було, острівком знань стала  школа, яка тягла, манила у щось таємне, незвідане. Спочатку – Байківська семирічка, а далі через ліс – у Мельницю, де  діяла середня школа. Галина була настільки старанною ученицею, що ніколи не пропускала навчання, хоч і  нині згадує, що страшно  було. Трійка дітей ходила на навчання з її села. Та бажання навчатись переборює всі труднощі, а вдома чекала робота. Пасла вівці, копала торф з мамою – все якась копійка.
l
Коли в Галини зародилась думка стати вчителем, не пам'ятає.
"Я в іншій ролі себе не уявляла з дитинства, – нині говорить Галина Олексіївна. – І скільки було розчарувань, коли саме перед екзаменами до педінституту захворіла. А вчитись хотілось.
Плакала і в  директора Ковельського медучилища, щоб прийняли її на навчання, бо ж рік пропаде. Навчалась два місяці. А що було  б далі, якби не зустрівся їй голова сільської  ради Радошина і  не запросив попрацювати в школі вожатою, не уявляю. На роздуми не мала й  хвилини – покинула все, і  на другий день вже працювала в школі. Мрія збулась!".
Згадки про ті роки і досі тішать душу Галини Олексіївни. Її задумам, планам, винахідливості не було меж. Діти одразу потягнулися до молодої вожатої, як до рідної. Чого тільки не придумували: і танцювали, і  співали, і ставили вистави. І нині колишні вихованці згадують: "Наш  хор був найкращий в районі,  і танцювали ми  найкраще".
Молодого спеціаліста хвалили. Її портрет не сходив з обласної дошки пошани, про неї писали газети. Учні Радошинської школи на обласних, районних олімпіадах займали призові місця. Її любили діти, поважали батьки.
Колектив художньої самодіяльності школи нагороджували туристичними поїздками, вожату відзначали грамотами, подяками. Ось так було майже 20 років. Хтось колись сказав: "Дбай про себе сам і про своє навчання". Як би тяжко не було, Галина Олексіївна знаходила час для навчання: спочатку закінчила Львівський університет ім. Івана  франка, пізніше – інститут культури.
Її помітили. Запропонували очолити сільську раду. Вона успішно налагодила роботу органу місцевої влади. То був такий час, коли в селах активно вели будівництво.
Галині Олексіївні довелось будувати шкільний інтернат, магазини, дбати про благоустрій. Сільська рада завжди виконувала план поставок. А вдома? А вдома уже була сім'я. Її  завжди чекали два Миколи.
Десь там, у  вирі молодого життя, заполонив її серце місцевий футболіст Микола. Футбольна команда, яку він тренував, славилась на цілий район. Бог подарував молодому подружжю синочка – Миколку, батькам втіху і надію. Турбот побільшало. Довелось знову переходити в школу. Важко жінці було зранку допізна на роботі без вихідних. Робота вчителя виходила за межі школи. В селі – самодіяльність. Грала циганку Азу. Довго в селі називали її цим ім'ям.
Хоча в районі  пропонували їм, молодим авторитетним спеціалістам, роботу в Ковелі,  навіть житлом обіцяли  забезпечити. Але на це Галина Олексіївна відповіла: "Я такого Радошина, його жителів не буду мати ніде". І назавжди залишилась в  школі. Коли працювала з дітьми уже вчителем, не помічала плину часу. Не зчулась – пенсійний вік.
l
Але йшли роки праці, життя. Сім'я Степанюків обживалась в Радошині. Побудували свою хату в затишному садочку. Хазяйка завжди засівала і засаджувала подвір'я квітами. Уже й син закінчив Луцький педінститут і став працювати в рідній школі. Одружився, і молоді обдарували батьків онучатами.
Радіти б. Але тільки радість буває очікуваною, а горе приходить неждано. Пішли у Вічність чоловік, її улюбленець і надія – син. Залишили навічно свої сім'ї. Здавалося, для дружини, матері світ втратив світлі кольори, життя потьмяніло.
Просила Бога, шукала сили, як вижити? Як жити? Як вгамувати невгасний біль? 
Слава Богу, прийшла на допомогу невістка. Ні, навіть не невістка – її улюблена донечка. Хоч у їх житті були терни, але Майя свекруху має за матір і є для Галини Олексіївни єдиною опорою.
І нині вона (вчитель місцевої школи) встигає все зробити,  аби зігріти материнське зболене серце, заспокоїти, обігріти.
"Майя – це все, що залишилось в мене,  а ще дорогий онук" – сльози туманять заплакані очі Галини Олексіївни.
Скільки на її долю випало,  думала я,  а вона і  сьогодні мудра, добра, чуйна до чужої біди. Знаходить в собі сили самій вижити і підтримати  інших. Недаремно староста Радошина Дмитро Ковган по-синівськи чуйно, тепло дякував Галині Олексіївні за допомогу. Він, зокрема, сказав:
"Це перша помічниця в роботі і порадниця. До неї звертаюсь, раджусь з деяких питань і завжди ставлю в  приклад. Спасибі Вам за науку, підтримку".
Ось така життєва доля ювілярки. А я  приєднуюсь до всіх вітань і щиро зичу міцного здоров'я, довголіття. Хай Сонце ясне і зоря вечірня ще довго-довго посилають тепло і світло на Ваше заквітчане подвір'я, дорога Галино Олексіївно!
Валентина СІЧКАР, 
голова районної 
ветеранської організації.
Ой, давно хата Галини Олексіївни Пушенко (Степанюк) не повнилась таким веселим гомоном, піснями! Це її, ветерана праці, колишню вчительку, а нині голову ветеранської організації Радошина вітали з славним 80-річчям від дня народження.
Разом із щирими словами поздоровлень зичив міцного здоров'я, щасливого довголіття голова районної ради Андрій Броїло, вручивши одночасну Подяку також від районної влади. Привітали ювілярку заступник Голобського селищного голови Наталія Борисюк, представник районної організації блоку Петра Порошенка "Солідарність" Олена Приймак, колишні колеги по роботі. Член "Союзу Українок" Антоніна Гладун приготувала цілу оду про життєвий шлях колеги. Не забарились і працівники культури на чолі з Світланою Кузнєцовою. Пісенні вітання переплітались із віршованими побажаннями, складеними В. Міщук.
А я слухала дивовижну поему життя ювілярки. Скільки пережито, як насичене життя різними подіями, навіть непередбачуваними обставинами, і завжди прагненням творити добро, красу, виявляти милосердя, іти на допомогу тим, хто цього потребує. Життєва дорога – у всіх на виду, чиста, хоч помережана й темними смугами. Іноді було дуже важко, життя ставило важкі випробування, а вона не спіткнулась, витримала.
Як добре, що наші шляхи перетнулись у громадській роботі  з ветеранами! Я можу в неї повчитись, щиро порадитись. Таке їхнє покоління невгамовне: доки живий, маєш  думати про когось, бути корисним людям, які тебе оточують.
Галина Олексіївна розповідала про своє життя, ніби гортала сторінки захоплюючої книги. 
ххх
…Десь там, за сивим туманом давнини, виринають спогади про батьків, їх життя. Яким воно було? Родина жила в Байківцях. Але важка праця, злиденне життя погнало сім'ю,  як  і багатьох односельчан,  на пошуки  кращої долі. Так опинились за Доном. А тут – Перша світова війна. Виходу не було – треба їхати додому назад. Всю дорогу бачили горе, розруху. 


Повідомлення в номер

Вінець року багатий святами

Вінець року багатий святами

06/12/2018 0

Вінець року багатий святами

Основою народного календаря, на відміну від астрономічного, був вегетаційний рік. Отже, серед сучасних церковних дат неважко віднайти точку відліку зимового циклу. Нею є день Введення в храм Пресвятої Богородиці, тобто 4 грудня. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня).
По всій Україні від Введення починали розучувати колядки, виготовляли «вбрання» для колядників і переряджених. Майже повсюдно вірили в полаз – хто вранці першим завітає до хати, той буде полазником – від нього залежатиме щастя, здоров'я чи лихо. Достаток віщував молодий відвідувач, та ще й коли був з грошима; нещастя – старий, немічний, особливо стара баба або той, що приходив щось позичати. Щоб уберегти себе від таких випадкових відвідувачів, господарі подекуди старалися раненько ввести до хати свого «полазника»: вола, телицю, вівцю – своєрідне втілення селянського добробуту.
До Введення дівчата та молодиці повинні були закінчити тіпати чи терти льон і коноплі. Хто не впорається вчасно з цією роботою, накличе влітку бурю на поля, а на себе – зневагу людей. До того ж, існувало повір'я, що в цей день надзвичайно активною є різна «нечиста сила», особливо відьми, які можуть чаклунськими діями відібрати молоко у корів. 
Ось чому майже по всій Україні люди вдавалися до різноманітних оберегів: обсипали подвір'я і стайні маком-самосівом (видюком), обкурювали зіллям худобу, мастили вим'я маслом, часником, а на дверях стаєнь дьогтем малювали хрестики. Худобу в цей день щедро годували. В окремих районах України спеціально варили з борошна густу киселицю і давали коровам – щоб густою була сметана.
Давніми у цьому святі є і весільні мотиви. Найкраще виражені вони дівочими ворожіннями на щасливе заміжжя. Так, молоді гуцулки зранку на Введення юрмилися біля входу до церкви, аби серед перших увійти до храму слідом за священиком. В інших районах України дівчата «на віддані» потай від сторонніх очей «святили» воду, щоб привернути до себе парубків. Для цього там, де сходяться три потоки, набирали у глечик чи миску води, розкладали поблизу вогнище і над полум'ям, примовляючи щось, переливали воду з посудини в посудину.
Введення в народі ще називали «Видінням». Це зумовлено народним віруванням, згідно з яким Бог у цей день відпускає душі померлих подивитися на своє тіло.
З днем пам'яті великомучениці Катерини (7 грудня) пов'язувалися звичаї «кликати долю», ворожити на щасливе заміжжя.
Робили це переважно дівчата. Вони сходилися до однієї з хат чи до хати, де зимовими вечорами влаштовувались вечорниці. Там варили пшоняну кашу. Коли сутеніло, загортали горщик з кашею у рушник і виходили до воріт «кликати долю». Кожна дівчина по черзі гримала макогоном по воротах і гукала: «Доле, ходи до нас вечеряти». 
Потім прислухалися, чи не чути десь у селі якихось голосів, чи «одізвалася Доля». У Галичині дівчата під час вечері потай зі жменею каші вибігали надвір, кидали кашу на дах і кликали свого судженого кашу їсти.
Багато ворожінь на щасливе заміжжя долучалося і до дня пам'яті апостола Андрія Первозванного (13 грудня). Серед них – відомі «посівання»: набравши у жменю насіння конопель, дівчата вибігали на подвір'я і, розсіваючи його, примовляли:
“Я, святий Андрію,
Конопельки сію. 
Дай, Боже, знати, 
З ким весілля грати”.
Робили це переважно увечері напередодні Андрія. Крім того, дівчата рахували кілки у парканах, плотах, відливали фігурки з воску, пекли і їли на ніч солоного коржа, щоб їм наснився суджений. Коли ж сходилися до гурту, то ворожили на коржиках чи балабушках. 
Приносили із собою борошно, з якого кожна виробляла свого коржика чи балабушка, ще й позначала, щоб із-поміж усіх вирізнявся. Спечені коржики розкладали на лавці, впускали до хати голодного кота чи собаку. Чиє печиво з’їсть кіт чи пес першим, та дівчина першою з гурту заміж піде. Чий коржик надкусить і залишить, цю дівчину спіткає нещастя. 
Увечері влаштовували вечорниці, на які сходилися і парубки. Тоді починалися різноманітні розваги, з яких найпоширенішою була «калита». Так називали круглий, змащений медом і посиланий маком корж, якого на шнурку підвішували до стелі.
З-поміж гурту обирали жартівника за «писаря», який мав розсмішити кожного, хто, підстрибуючи на кочерзі, намагався відкусити шматок підвішеного коржа. Інший парубок був за «вартового»: він то підтягував, то опускав на шнурку «калиту». Тому, хто під час гри розсміявся, але не вкусив коржа, «писар» мастив лице сажею. Якщо вже всі парубки спробували свого «щастя», а корж ще залишався, його ділили на частини і роздавали всім присутнім. Після цього всі сідали за стіл, і починалася вечеря.
Під час вечері дівчина наливала в блюдце вина, горілки або меду, розведеного водою, клала на дно перстень і примушувала свого хлопця дістати його губами. Якщо дістане і носа не вмочить, то ожениться і буде щасливий.
Наступного дня після Андрія Первозванного, 14 грудня, святкували колись пророка Наума. Цього дня добре починати вчити дітей: наука на ум піде. Тому й казали: «Прийшов Наум – навів на ум».
В день Великомучениці Варвари (17 грудня) гріх прати, білити і глину місити. «Можна тільки вишивати та нитки сукати...». Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».
«Варвари» – день повороту на весну. Тому казали, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила». 18 грудня – преподобного Сави, а 19 грудня – Миколая. З цього приводу в народних приповідках говориться: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить», «Варвара мостить, Сава гострить, а Миколай гвоздить», «Варвара заварить, а Микола поставить кола».
В народних легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше – на воді. Всі одеські рибалки у своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, вони брали з собою образ святого чудотворця. З інших народних оповідань виходить, що святий Миколай-Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром. Пропоную читачам «Вістей Ковельщини» одну з таких розповідей.
«Якось чоловік їхав лісом, і захопила його ніч. Мусив ночувати. Випряг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звірине збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді... Таке назбігалося – страх глянути! Сидить заєць поруч із вовком і не боїться його. «Що за дивовижа?», – думає собі чоловік. А коли вже йому від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола – старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха».
22 грудня – день Ганни (Анни), а 25 грудня – Спиридона-сонцеворота, від якого Сонце повертає на літо, а зима – на мороз. Ось цими святами і закінчується місяць та рік.
Підготував 
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Основою народного календаря, на відміну від астрономічного, був вегетаційний рік. Отже, серед сучасних церковних дат неважко віднайти точку відліку зимового циклу. Нею є день Введення в храм Пресвятої Богородиці, тобто 4 грудня. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня).
По всій Україні від Введення починали розучувати колядки, виготовляли «вбрання» для колядників і переряджених. Майже повсюдно вірили в полаз – хто вранці першим завітає до хати, той буде полазником – від нього залежатиме щастя, здоров'я чи лихо. Достаток віщував молодий відвідувач, та ще й коли був з грошима; нещастя – старий, немічний, особливо стара баба або той, що приходив щось позичати. Щоб уберегти себе від таких випадкових відвідувачів, господарі подекуди старалися раненько ввести до хати свого «полазника»: вола, телицю, вівцю – своєрідне втілення селянського добробуту.
До Введення дівчата та молодиці повинні були закінчити тіпати чи терти льон і коноплі. Хто не впорається вчасно з цією роботою, накличе влітку бурю на поля, а на себе – зневагу людей. До того ж, існувало повір'я, що в цей день надзвичайно активною є різна «нечиста сила», особливо відьми, які можуть чаклунськими діями відібрати молоко у корів. 


З неопублікованого

«Все життя - один політ»

22/12/2016 / / 0

«Все життя  - один політ»

З нагоди 55-ти річчя від дня народження волинського поета зібралися шанувальники творчості Василя Слапчука на годину поезії в актовій залі гуртожитку Ковельського професійного  ліцею. Слапчук Василь Дмитрович – сучасний вітчизняний поет, драматург, літературний критик.

Надія Дятел.

Семінар для педагогів у Люблинці

16/12/2016 / / 0

Семінар для педагогів у Люблинці

Нещодавно на базі ДНЗ смт Люблинець відбувся семінар для педагогів дошкільних навчальних закладів «Національно-патріотичне виховання в дошкільному закладі на традиціях українського народу». Його метою було ознайомлення та практичний показ слухачам форм та методів  організації патріотичного виховання у дошкільному закладі.

 

 

Знайшов зброю – повідом поліцію

16/12/2016 / / 0

Знайшов зброю – повідом поліцію

Звичайно, більшість зброї є зареєстрованою та перебуває у законному користуванні, але багато є й таких, хто якимось чином заволодів вогнепальною зброєю і забув або просто не забажав повідомити про неї відповідні органи.

 

Скажи моїй мамі, що я хочу жити

04/11/2016 / / 0

«Скажи моїй мамі, що я хочу жити!» 

1 листопада ц.р. в кімнаті відпочинку в гуртожитку Ковельського професійного ліцею відбулася бесіда «Скажи моїй мамі, що я хочу жити!». В цей день учні, що проживають в гуртожитку під керівництвом вихователів В. П. Рощук та В. П. Остапука намагались розкрити перед молоддю суть духовного життя людини, розширити їх знання про цінність життя і особливо про життя ще ненародженої дитини...

 Катерина  Яцина.

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

04/11/2016 / / 0

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

Нещодавно  на базі Ковельського професійного ліцею у майстерні перукарів відбувся майстер-клас з основних форм базових жіночих стрижок.

Ірина Кузьмик.