Реклама

Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 13–19 листопада

Погода в Ковелі 13–19 листопада

13/11/2025 0

Четвер. Мінлива хмарність.Температура: 10оС. Вітер південно-західний помірний.
В ніч на п’ятницю. Ясно.  Температура: 6оС. Вітер південно-західний помірно-сильний.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер  південно-західний  помірний.
В ніч на суботу. Хмарно, дощ. Температура: 7оС. Вітер північний помірний. 
Субота. Хмарно, дощ. Температура: 5оС. Вітер північний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: -1оС. Вітер південний слабкий.
Неділя. Хмарно, по обіді – дощ.  Температура: 40С. Вітер південний  помірний.
В ніч на понеділок. Хмарно,  можливий сніг. Температура: 3оС. Вітер західний слабкий.
Понеділок. Хмарно, часом  дощ.  Температура: 6оС. Вітер західний помірний.  
В ніч на вівторок. Хмарно, можливий дощ. Температура: 2оС. Вітер  західний помірно сильний.
Вівторок. Хмарно, можливий дощ із снігом. Температура: 5оС. Вітер західний сильний. 
В ніч на середу.  Мінлива хмарність. Температура: 3оС. Вітер південно-східний помірний.
Середа. Хмарно, можливий дощ. Температура: 7оС. Вітер південно-східний сильний.
Четвер. Мінлива хмарність.Температура: 10оС. Вітер південно-західний помірний.
В ніч на п’ятницю. Ясно.  Температура: 6оС. Вітер південно-західний помірно-сильний.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер  південно-західний  помірний.
В ніч на суботу. Хмарно, дощ. Температура: 7оС. Вітер північний помірний. 
 

Повідомлення в номер

Першим завжди важко

Першим завжди важко

13/11/2025 0

Дехто з нас (а, може, й більшість) сповідує принцип: «Прожив день – і слава Богу!». Як правило, ми цінуємо сучасне, шануємо нині сущих, окремим з них співаємо дифірамби. Коли ж події і люди відходять у минуле, згадуємо їх дуже рідко або взагалі забуваємо.
В цьому дивного немає нічого – такі реалії людського буття. Особисто мені це не зовсім подобається,  але вдіяти нічого не можу. Єдине, що можу – на шпальтах газети чи книги згадати тих, хто творив історію нашого краю, залишивши слід на рідній  землі.
З нагоди Дня працівників радіо, телебачення і зв’язку, який відзначатимемо у неділю 16 листопада, виникло бажання бодай коротко розповісти про тих, хто стояв біля витоків радіожурналістики Ковельщини,  сіяв зерна розумного, доброго, вічного у душах і серцях ковельчан. Про багатьох із них представники молодшого (та й середнього) поколінь майже нічого не знають.
Так от, місцеве радіомовлення в Ковелі започаткували з  ініціативи органів тодішньої влади у 60-70-их роках минулого століття. Радіостудія розміщувалася в приміщенні районного вузла зв’язку, фахівці якого на чолі з адміністрацією несли персональну відповідальність за якість передач, охоплення ними якомога більшої аудиторії. Гучномовці, або як їх називали, «брехунці», були практично   в кожному домі, деякі  розміщували на стовпах міських та сільських вулиць.
Дехто з нас (а, може, й більшість) сповідує принцип: «Прожив день – і слава Богу!». Як правило, ми цінуємо сучасне, шануємо нині сущих, окремим з них співаємо дифірамби. Коли ж події і люди відходять у минуле, згадуємо їх дуже рідко або взагалі забуваємо.
В цьому дивного немає нічого – такі реалії людського буття. Особисто мені це не зовсім подобається,  але вдіяти нічого не можу. Єдине, що можу – на шпальтах газети чи книги згадати тих, хто творив історію нашого краю, залишивши слід на рідній  землі.
 

Повідомлення в номер

“Я листопадами вимірюю життя...”

“Я листопадами вимірюю життя...”

13/11/2025 0

Авторська сторінка Анатолія Семенюка

15 листопада ц. р. ексмер Ковеля, Почесний громадянин міста, поет, письменник, журналіст, краєзнавець Анатолій Семенюк відзначатиме свій день народження. 
З цієї приємної нагоди пропонуємо увазі читачів газети авторську сторінку людини, відомої  на Ковельщині, Волині, в Україні.
Щиро вітаємо з Новоліттям, бажаємо многих і благих літ життя, Господньої ласки на кожен день, родинного благополуччя й активного довголіття!
15 листопада ц. р. ексмер Ковеля, Почесний громадянин міста, поет, письменник, журналіст, краєзнавець Анатолій Семенюк відзначатиме свій день народження. 
З цієї приємної нагоди пропонуємо увазі читачів газети авторську сторінку людини, відомої  на Ковельщині, Волині, в Україні.
Щиро вітаємо з Новоліттям, бажаємо многих і благих літ життя, Господньої ласки на кожен день, родинного благополуччя й активного довголіття!

З історії однієї церкви, або Мій обов’язок перед Богом і людьми 

Село, моє рідне село… Сьогодні це – сльозиночка на карті. Так, так. Не краплиночка, не піщинка, а саме гірка сльозиночка. Бо  ж скільки лихоліть вихором над селом пронеслось. Скільки сліз і крові оросило цю благодатну землю. Скільки душ клевечан на небесах, а кості їхні в сирій землі на цвинтарі покояться. 
Перша згадка про  село датується 1511 роком. Вона — від славних князів Сангушиків,  які ревно берегли і розвивали основи православної віри. На тернистих  шляхах  подій і фактів, перемог і поразок, віри й атеїзму народилась цвинтарна церковка в ім’я Петра і Павла в с. Клевецьку.
 
 

Повідомлення в номер

Дві жінки – дві долі

Дві жінки – дві долі

13/11/2025 0

Сьогодні в Україні надзвичайно важкий час – війна. Її чорна хмара  накрила багато родин. І чи не найголовніше для кожного – не втратити себе у жахливій круговерті, вистояти. Не досить просто жити, виживати. Важливо  запалити своїм вогнем любові навколишній світ.
Є люди, від спілкування з якими неодмінно отримуєш задоволення. Їх не часто можна зустріти, але коли з такою людиною поспілкуєшся, то гарний настрій гарантований. Виникає бажання  неодмінно розповісти про їх іншим.
Одна з них – Галина Артемівна Грицюк, друга —  Марія Володимирівна Козачок з Голоб. Перша – вчителька, все життя в школі, інша санітарка, яка життя присвятила роботі в лікарні. Обоє нині – голобчанки. Обоє поєднали в собі найкращі риси жінки- трудівниці, жінки-матері. Для них сім’я, діти  – це найбільше щастя. Попри все, ніколи не схиляли голів перед труднощами. Долати їх завжди допомагали працелюбність, турбота про рідних, щирість. 
Жінки навчились цінувати окраєць хліба, зароблену копійчину, поважати працю. У кожної з них багато доброго, справедливого, мудрого.
Але у кожної своя доля, своя дорога життя. Десь там, за сивими туманами, перетнулись їх життєві шляхи в селищі.  Тут летять, відлітають у Вічність  роки. Але вони ніколи не зітруть з пам’яті спогадів про війну, дитинство, юність.  На їх віку було всього: і доброго, і поганого, і світлого, і темного.
l
Марія Володимирівна Козачок  народилась у с. Бруховичі в далекому 1927 році. Нелегкий то був час. Коли виповнилось 9 років, не стало матері. Її замінила мачуха. І все було б, можливо, добре, якби не війна. Батько назавжди лишився на полі бою, а діти пізнали нелегку ціну  сирітського хліба. І нині Марія Володимирівна іноді задумується, як тоді вижили. Складним було повоєнне життя. Працювала за обід, якусь одежину. Так і минали роки в праці й турботах. 
І хто  зна, як би склалася доля, якби в Голобах не відкрилася лікарня. Її, худеньку, маленьку на зріст, взяли на роботу в пологове  відділення. 
«Не можна було передати мою радість, — згадує ветеранка. – 5 кілометрів було до Голоб, і робота не з легких, але я труднощів не відчувала».  У трудовій книжці – один запис: «В 1946 р. прийнята на роботу в Голобську лікарню». З тих пір – пів століття на одному місці. Її завжди хвалили, ставили в приклад, поважали за працелюбність, старання, відповідальне ставлення до своїх обов’язків. Як пам’ять  про ті часи – багато подяк, грамот і … спогади. 
Згодом вийшла заміж за хорошого хлопця. Доля подарувала молодій парі двох дітей: донечку  Валентину, сина Анатолія. Життя пройшло у праці, домашніх клопотах, турботі про дітей. Сім’я мудро виходила з різних життєвих ситуацій, зберігши впродовж 66 років повагу, любов один до одного. Вже пішов у засвіти господар дому, а діти покінчали навчальні заклади, працюють на відповідальних посадах. І завжди поспішають до батьківської хати.
Не дивлячись на свій вік (незабаром 99), Марія Володимирівна ще дає собі раду. Сама вдома,  правда, рідко буває: навідують добрі сусіди, друзі, соціальний працівник. Порядку, чистоті в обійсті можуть позаздрити навіть деякі молоді господарки.
Марія  Володимирівна дуже любить читати. Книжки вже їй заважко, а от газета – для душі.
«Скільки себе пам’ятаю, — стверджує, — наша районна газета завжди була  в домі. Це – обов’язково. Чоловік дуже її любив, ми часто обговорювали ту чи іншу статтю, подію. Читаю газету, потім перечитую, бо цікаво. Все своє, рідне.  
Дивно, що дехто каже: «Телевізор подивлюсь, і вистачить».   Мій «телевізор»  ось тут на столі – всі газети за рік. Зберігаю ті, де йдеться про селище, людей, яких знаю».
l
«Життя є життя: воно ставить свої перепони, труднощі, але на те дав Бог людині розум, щоб вміти їх долати, не нарікаючи на свою долю», — говорить Галина Артемівна Грицюк, ветеранка педагогічної праці. Про неї кажуть: «Вчитель від Бога». Відмінник народної освіти України, нагороджена багатьма почесними грамотами, подяками, медаллю “За трудову доблесть”, орденом Трудового Червоного Прапора. 
А до визнання і заслужених нагород привела довга дорога вчительської праці, котра розпочалась в її рідному селі Вівчицьк, де народилась, де пройшли дитячі роки.  Пізніше стала працювати в Голобській середній школі. Спочатку – вчителем, а згодом – заступником директора з початкової освіти. 
І де б не працювала, кожен урок педагогині запам’ятовувався дітям надовго, бо це було цікаво, корисно. Її методичні  розробки – важливий внесок у запровадження нових методів навчання й виховання учнів молодших класів. Цими розробками користувались у методичних  кабінетах Києва, Луцька, Ковеля. Свою роботу вчителька за покликанням любила над  усе. Любили Галину Артемівну й діти, поважали батьки. 
В ті далекі часи робота вчителя виходила  за межі школи. Незважаючи на зайнятість, брала активну участь у громадському житті селища. Жінку неодноразово обирали депутатом селищної ради, членом виконкому.
І нині, перебуваючи на  заслуженому відпочинку, не сидить без роботи. Зустрічається з молодими колегами, дітьми. Біля її домівки з ранньої весни до пізньої осені – розмай квітів, що  радують односельчан. 
А ще вона, маючи вільний час, творить цікаву поезію.  В її доробку – три книги. Зокрема, «Вівчицьк. Книга життя мого села” – це своєрідна біографія родоводів її односельчан, історія  села. А ще є «Голос рідної природи», «Стежками дитинства». 
Вдома завжди був надійний тил, який забезпечував чоловік Адам Андрійович. З ним творили сімейний вінок більше 50 років, вплітаючи в нього кольори добра, любові, радості. На жаль, пішов уже з життя. Доля подарувала двох синів. Розлетілись діти, давно  створили свої сім’ї, тішать матусю своїми успіхами, теплом сердець, усмішками онучат. 
Кожному з них невгасимим вогником світить мамине до болю близьке вікно. Завжди поспішають на мамин поклик, котра гарячим серцем розбиває кригу зла і біди  або просто заспокоїть.
Свій 92-й рік народження Галина Артемівна зустріла в доброму настрої, бо цього додали друзі, колеги. Вчителька і нині веде активний спосіб життя. Вона – життєлюб. Як і колись, так і нині її зігріває любов і повага до нашої міськрайонної газети.
«Газета – чудовий дар для нас, ветеранів, бо книги читати не завжди під силу, а газета завжди цікава, і на всі питання дасть відповідь».
Дійсно, газета корисна і потрібна. У Галини Артемівни – оформлено ряд папок з вирізками із «Вістей Ковельщини» різних років видання.  Тут корисні поради,  інформація про лікування травами, смачні й поживні рецепти. Папок  більше 10. Це ніби енциклопедія знань і досвіду,  написана самим життям.
l
Ось так  живуть у селищі дві жінки, які завжди на виду і в повазі односельчан. Різні професії, а такі близькі дороги їх життя, пов’язані з селищем.
Нехай же ще довго не спішать літа на Ваш поріг, дорогі землячки, а  подальші роки будуть здоровими, оточені увагою і турботою про Вас!
Валентина СІЧКАР,
громадський кореспондент газети «Вісті Ковельщини».
Сьогодні в Україні надзвичайно важкий час – війна. Її чорна хмара  накрила багато родин. І чи не найголовніше для кожного – не втратити себе у жахливій круговерті, вистояти. Не досить просто жити, виживати. Важливо  запалити своїм вогнем любові навколишній світ.
Є люди, від спілкування з якими неодмінно отримуєш задоволення. Їх не часто можна зустріти, але коли з такою людиною поспілкуєшся, то гарний настрій гарантований. Виникає бажання  неодмінно розповісти про їх іншим.
Одна з них – Галина Артемівна Грицюк, друга —  Марія Володимирівна Козачок з Голоб. Перша – вчителька, все життя в школі, інша санітарка, яка життя присвятила роботі в лікарні. Обоє нині – голобчанки. Обоє поєднали в собі найкращі риси жінки- трудівниці, жінки-матері. Для них сім’я, діти  – це найбільше щастя. Попри все, ніколи не схиляли голів перед труднощами. Долати їх завжди допомагали працелюбність, турбота про рідних, щирість. 
 

Повідомлення в номер

«Тільки для дорослих»

«Тільки для дорослих»

13/11/2025 0

Як відомо, в колишньому срср сексу не було. Про це якось на так званому центральному телебаченні під час проведення одного з перших американсько-радянських «телемостів», яке вели Філ Донаг’ю та Володимир Познер, гордо заявила московська патріотка.
Фраза стала популярною, бо, звичайно, таємний секс у країні «розвинутого соціалізму»  був, але, як  кажуть, не для всіх і про нього відкрито не говорили, не писали, в кіно не показували. Але в період горбачовської перебудови, коли власне і відбувся той телеміст, слова комуністичної фанатки прозвучали двояко. Всі знали (або здогадувались), що вище партійно-політичне керівництво вело далеко не чернечий спосіб життя, вміє і випити, і закусити, і погуляти.
“Приклад” подавали перші особи партії, як згодом стало відомо широкій громадськості. Їх наслідували молодші за віком і рангом товариші й товаришки, котрі дозволяли собі час від часу «розслабитися». Але робили це тихо, без реклами, як кажуть, шито-крито. Всі знали: вскочиш у гречку, не дотримуючись суворої конспірації, наслідки будуть плачевними. Можеш і партійність втратити, і престижну посаду.
Пам’ятаю, як в одному з волинських райцентрів трапилася трагікомічна історія:   двоє солідних керівників закохалися в одну дуже симпатичну жінку. В українській історії таке траплялося не раз – згадаймо хоча б гоголівські «Вечори поблизу Диканьки». Хитрі й спритні жіночки, які користувалися популярністю у шанувальників їх сексуального таланту, ніколи не відмовляли залицяльникам. Як казала одна досвідчена дама: «Всім хватить, ще й закопають» (перепрошую за натуралізм).
І тут би «вистачило», якби не рідний чоловік тієї красотулі: він написав скаргу на обох начальників першому секретарю райкому партії. Той теж був не святим, але вдіяти нічого не міг: раз один член партії пише одразу на двох членів – реакція має бути. Тому перший скликав бюро райкому кпу. Доки воно збиралося, виникла ще одна надзвичайна ситуація: довідавшись про скаргу, невдахи-коханці вирішили, що її написав… один із них.
Отож, зустрівшись на вулиці, затіяли бійку між собою. Довелося викликати міліцейський наряд. Хлопці  у формі прибули оперативно, склали протокол, але з поваги до солідних персон до кпз не забрали,  а розвезли по домівках. Правда, документи передали до райкому партії.
Особову справу двох членів партії спочатку розглянула партійна комісія, яку очолював колишній  кадебіст (теж не без гріха), а вже потім документи спрямували на бюро. Перший секретар переживав не менше за винуватців конфлікту. Адже обох  добре знав, не раз бували в одній компанії, разом випивали, їздили «на дівчат», а тут така придибенція…
Але дружба  дружбою, а служба службою. Довелося персональну справу войовничих донжуанів розглядати. Щоправда, без участі ревнивого чоловіка та його зрадниці-дружини, котра довго переконувала благовірного у своїй невинуватості.
– Це все наклеп, – доступно пояснила чоловікові. – От побачиш: на бюро розберуться і встановлять справедливість.
І «справедливість» встановили. У «закритому» режимі начальникам пояснили роль і значення морального кодексу будівника комунізму, необхідність жити за його принципами. Члени бюро, не послухавши голову парткомісії, який вимагав вигнати розпусників з кпрс, обмежилися суворою доганою без занесення до особової облікової   картки.
Після засідання бюро перший у своєму кабінеті провів довірливу бесіду із «суворо» покараними  і сказав: «Не вмієте грішити – не беріться. Не ваша то справа. Рекомендую помиритися з автором скарги, поінформувати про рішення бюро, яке у всьому розібралося і визнало вас жертвам наклепу. Йдіть і робіть так, як рекомендую! На посадах залишаєтесь. Бойові члени нам ще будуть потрібні – перебудова тільки починається».
Втілюючи в життя прийняте бюро рішення, начальники помирилися з чоловіком тільки відомими їм методами, реабілітували від несправедливих звинувачень кохану дружину і особистим прикладом довели: в срср сексу нема і не може бути.
Михайло Кузьмук.
Як відомо, в колишньому срср сексу не було. Про це якось на так званому центральному телебаченні під час проведення одного з перших американсько-радянських «телемостів», яке вели Філ Донаг’ю та Володимир Познер, гордо заявила московська патріотка.
 

З неопублікованого

Рекомендація

15/11/2022 / / 0

Рекомендація

Волинська обласна організація Національної спілки журналістів України  рекомендує до участі в творчому конкурсі НСЖУ «Інформаційна передова-2022» у номінації «Краща журналістська робота» творчий доробок журналістів ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» (Волинська область, м. Ковель) за період 24.02.2022 р. – 10.11.2022 р.

Голова Волинської обласної організації НСЖУ Михайло Савчак.

Важливо!

26/04/2022 / / 0

Шановні користувачі інтернет-сайту газети «Вісті Ковельщини»!

Для того, щоб на сайті переглянути УСІ НОВИНИ чергового випуску газети, які для Вас підготувала команда нашого видання, вгорі праворуч на «Головній» сторінці сайту перейдіть за гіперпосиланням (або номера газети (наприклад Четвер, 21-28 квітня 2022 року №16-17 (12814-12815) або архіву новин "Весь архів випусків").