Традиційно щороку в Україні 9 листопада відзначають День працівників культури та майстрів народного мистецтва. Символічно, що це професійне свято співпадає з Днем української писемності і мови, що зайвий раз підтверджує величезне значення мистецтва у всіх його проявах в духовному розвитку суспільства.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 318

Нещодавно на сторінках нашого видання ми проводили бліц-конкурс «Чи знаєте Ви історію бібліотечної справи на Ковельщині?». Оперативно відгукнулися на акцію вихованці гуртка «Літературне краєзнавство», що діє при ліцеї № 3 імені Лесі Українки під керівництвом Лариси Липовської. 

Відповіді на запитання конкурсу вони відтворили в інсталяції (на світлині праворуч), яку оформили у вигляді книги, доповнивши текст світлинами з архіву гуртківців та авторським віршем «Читаюча нація непереможна!». Учні визнані переможцями конкурсу і будуть нагороджені призами.

Гурток у ліцеї діє вже третій рік поспіль, а відвідують його учні 8-9-их класів, які цікавляться історією нашого народу, рідного краю. Саме історія й формує національну свідомість та є дороговказом у житті. Як сказав Григорій Сковорода: «Пізнай свій край, себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш свій шлях у життя…».

Завідуюча бібліотекою Лариса Липовська дуже пишається вихованцями, адже вони ініціативні, наполегливі та дуже допитливі. Вона завжди старається зацікавити юних історичною спадщиною, заохочує до читання книг, а найбільшою винагородою вважає їх заповзятливість у справі.

– У чому особливість вашого гуртка? – запитую Ларису Анатоліївну. – Чи багато дітей його відвідує? 

– Було 15 учнів, але через воєнний стан дехто виїхав за кордон. Тож зараз нас 11. Всі дітки дуже старанні та різнобічно розвинуті. Працювати з ними – одне задоволення. Саме вони часто є ініціаторами масових заходів. Коли я бачу, як «горять» їх очі, радію. 

У рамках роботи гуртка ми займаємось дослідженням та вивченням літературних й історико-культурних надбань рідного краю та України, пізнаємо красу мови через вивчення усної народної творчості.

Особливо цікаво дітям, коли влаштовуємо поетичні години, мандрівки за книгами волинських письменників, екскурсії у галерею мистецтв та історичний музей, вчимося працювати з архівними джерелами, проводимо пізнавальні подорожі вулицями рідного міста. 

Особливу увагу приділяємо вивченню біографій визначних людей Волинського краю: збираємо легенди, перекази, спогади, займаємось пошуком старовинних друкованих матеріалів, речей побуту. 

Шкода лише, що через пандемію та військові дії в Україні не всі задуми вдається втілити у життя. Але віримо, що вже найближчим часом реалізуємо свої плани щодо проведення музейних гостин за участю наших гуртківців, інсценізацій легенд про місто Ковель.

– Чи змінились цінність літературних надбань минулих поколінь, ставлення дітей до України після повномасштабного російського вторгнення?

– Хочу зауважити, що наші діти дуже змінилися за цей час. Вони подорослішали і в плані мислення, і в плані духовності.  В один момент стали дорослими – життя їх змінило однозначно. Вони згуртованіші,  добріші. 

У нас є група, де ми обмінювались інформацією, коли не було змоги працювати навіть дистанційно. Я, бувало, надсилала їм якісь мотивуючі повідомлення, на які, інколи, не всі реагували, та після 24 лютого вони активно підтримують один одного, діляться новинами і з гордістю говорять про Україну. 

Щодо літератури, то ми часто цитуємо великих українських письменників, які возвеличували Україну і чиї слова стали пророчими. Написані у минулих століттях, вони актуальні й сьогодні. Бо у доробках наших митців, слова яких стали класикою літератури, –  частина генетичного коду нації.

– А які ж досягнення вихованців гуртка?

– Як я вже казала, у нашому осередку – дуже допитливі й талановиті діти у яких великий творчий потенціал. Вони залюбки займаються дослідницькою роботою, активні учасники онлайн-конкурсу «Ковель очима дітей» (Артем Романюк, Анна Савенюк, Володимир Титомир, Анна Мельничук, Дмитро Старушик).  

В минулому році гуртківці долучилися до Всеукраїнської краєзнавчої  експедиції учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» у напрямку «З попелу забуття», підготували краєзнавчо-дослідницьку роботу «Капелани – духовний щит України», яка визнана кращою на міському та обласному етапах конкурсу і увійшла в число призерів Всеукраїнського конкурсу. 

Ця робота для нас дуже важлива. Збираючи інформацію, багато спілкувалися зі священниками з Ковеля, Доротища, Люблинця. У юнаків «горіли» очі, вони ніби стали свідками тих подій, про які розповідали їм очевидці. Моментами я не могла стримати сліз, бо чула про те, що ніколи не побачиш по телевізору чи в інтернеті. Ми перейнялися цим всім, плідно попрацювали і тішимось, що нашу працю достойно оцінили.

Артем Романюк та Ліза Голуб вже мають у своєму доробку цікаві казки та оповідання. 

В гуртківців –  чудові артистичні здібності, й до Лесиних днів вони організували інсценізацію казки Лесі Українки «Лелія». Проводили «Андріївські вечорниці», літературні іменини.

– Дехто стверджує, що з цифровим «проривом» друковане слово потрохи відходить у минуле. Що Ви думаєте про це?

– Ніколи не потрібно опускати руки. Кожен приходить у цей світ, щоб творити добро і повинен робите те, що вміє найкраще. 

Щодо книги, то варто популяризувати її, найперше, вдома, щоб у кожній сім’ї та родині вона стала необхідною, як хліб і вода. Коли «тріумвірат» – батьки-вчитель-бібліотека – будуть розповідати про важливість друкованого слова, книги і цінності надбань поколінь, тоді й молодь, яка підростає, і рідна Україна будуть процвітати.   

– Дякуємо за оптимізм, за добро, за зерна вічного, що засіваєте у дитячі серця!

– Ми мусимо, це – наш святий обов’язок! Хочеться, щоб ті зерна, дали хороші сходи. Дай, Боже, щоб вони проросли врожаєм мудрості, любові і до України, і до близьких. Віримо, що невдовзі наші дітки  знову спокійно сядуть за парти, ми будемо жити у мирній країні, тривожні сирени зміняться мирними світанками, і все буде добре. 

Якщо кожен із нас буде щиро любити і поважати свою країну, то її неодмінно  поважатиме світ і ми обов’язково ПЕРЕМОЖЕМО! 

Аліна РОМАНЮК.

На світлинАХ: вихованці гуртка «Літературне краєзнавство» Артем Романюк, Єлизавета Голуб, Володимир Титомир, Анна Савенюк, Дмитро Старушик.

Фото з архіву гуртківців.

Нещодавно на сторінках нашого видання ми проводили бліц-конкурс «Чи знаєте Ви історію бібліотечної справи на Ковельщині?». Оперативно відгукнулися на акцію вихованці гуртка «Літературне краєзнавство», що діє при ліцеї № 3 імені Лесі Українки під керівництвом Лариси Липовської. 

Відповіді на запитання конкурсу вони відтворили в інсталяції (на світлині праворуч), яку оформили у вигляді книги, доповнивши текст світлинами з архіву гуртківців та авторським віршем «Читаюча нація непереможна!». Учні визнані переможцями конкурсу і будуть нагороджені призами.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 185

Ковель днями уклав Договір про партнерство з американським містом Шамблі. Мер Брайан Мок спеціально прилетів за тисячі кілометрів, аби дати старт співпраці між громадами.

Він прибув до нас після того, як наше місто обстріляли ворожі ракети. Тож йому довелось відчути, що таке розпочинати день без світла і води, почути сирену і провести майже дві години в укритті. Але наш гість неодноразово повторював: «Дякую, що дозволили бути тут – поряд з вами».

За два дні хотілось меру показати якнайбільше, познайомити з нашим містом, його людьми.

Квіти шани і пам’яті він разом з Ковельським міським головою поклав до пам’ятника «Борцям за волю України» та стели на честь наших загиблих земляків та Героїв АТО. Оглянули разом виставку на бульварі Лесі Українки, присвячену нашим полеглим захисникам.

Ігор Чайка і провів для гостя екскурсію містом. Прогулянка осіннім Ковелем видалась дуже багатою на приємні моменти і враження, зустрічі з цікавими людьми.

А далі було спілкування в школі англійської мови Євроф’юче та молодіжному центрі «Місто ідей».

Після цих зустрічей на сторінці Євроф’юче у ФБ написали: «Як же класно, коли діти настільки впевнені в собі, що можуть від А до Я прийняти гостей на такому рівні, і як же класно, що мери є настільки відкритими, що дозволяють дітям себе так відчувати».

Наступного дня, після підписання Договору про партнерство, мер Шамблі побував в одному із дитсадків, де малеча привітала його англійською. Програму ж у ліцеї перервала сирена. Тож спілкування відбувалось в укритті.

Мабуть, Брайан і ковельчани запам’ятають цю тривогу надовго. Бо усіх тоді об’єднала українська пісня. І солістом був надзвичайно талановитий Марк Величко. Коли ж небезпека пройшла, то наш гість вирішив пригостити усіх короваєм, який йому вручили напередодні.

Ввечері, під час “круглого столу”, мер міста-партнера ділився враженнями, відповідав на запитання працівників освіти, культури, спорту, молодіжних організацій.

«У моїй країні, якби був один день без електрики, життя просто зупинилося б. А сьогодні, коли я подзвонив Ігореві Чайці і запитав, чи зможемо ми за таких обставин підписати Договір, то почув – так, звичайно. Пізніше ми були в укритті. Була тривога. А ввечері ви знову співаєте. Тепер я розумію, хто такі українці», – поділився він своїми відчуттями.

Мера Шамблі важко було здивувати нашими школами, садками, стадіонами. Люди – це основний капітал України. Про них він говорив, захоплювався. А особливо його вразила наша молодь.

Брайан хоче допомагати Україні, розвивати партнерство між містами. У нього дуже активна проукраїнська позиція. Навіть міська рада у них підсвічується синьо-жовтими кольорами. 

Він мріє створити в Шамблі культурний центр при підтримці Українського Конгресового Комітету, який базується в Атланті. Його представник Андрій Саратчук, який уже вісім років мешкає в Америці, коли ж розпочалась війна повернувся в Україну, приїхав у наше місто теж підтримати Брайана.

Хочеться сказати величезне спасибі молодим людям, які й  познайомили мерів двох міст – Павлу Оксенюку, який був ще й перекладачем під час візиту, Рафаелю Крепалді з Бразилії, а також волонтерам Людмилі Зубарєвій та їх другу Оліверу Пенні з Великобританії.

Спілкування ще вдалось і за допомоги перекладача – Інни Поліщук, керівника школи англійської мови Євроф’юче.

Крім вражень, до Америки поїдуть ще й тисячі фото, які зробив представник американської делегації, аби показати мешканцям Шамблі Ковель, Україну та її прекрасних людей.

Руслана СЕМЕРЕЙ.

Фото автора.

Ковель днями уклав Договір про партнерство з американським містом Шамблі. Мер Брайан Мок спеціально прилетів за тисячі кілометрів, аби дати старт співпраці між громадами.

Він прибув до нас після того, як наше місто обстріляли ворожі ракети. Тож йому довелось відчути, що таке розпочинати день без світла і води, почути сирену і провести майже дві години в укритті. Але наш гість неодноразово повторював: «Дякую, що дозволили бути тут – поряд з вами».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 115

Той ранок, що хмурився рідким сірим туманом, не віщував ні грози, ні буревію. Тепло – плюс десять… Безвітряно, тільки де-не-де в саду листочок шелесне, падаючи на землю. І раптом – голосно гримнуло! Задрижала земля, затремтів будинок, із старих вікон посипалось скло. Над містом в небо здійнялася чорна хмара диму. Зникло електроосвітлення.  

Невдовзі пролунав другий вибух. Через кілька хвилин завили сирени – це наші рятувальники помчали в зону вибухів.

Родичі з Рівного і Луцька теж повідомили про ракетну атаку, запитуючи: «А що у вас?». 

Та неждана атака і трагічна безпомічність паралізують твою свідомість і волю. Особисто я (та й не тільки я) до таких надзвичайних ситуацій не готовий. Скло є, але немає чим вирізати. Запас води також відсутній. З дружиною оглядаємо будинок. Ударною хвилею вибито вікно на горищі, все інше неушкоджене. Забиваю вікно фанерою, а погляд прикутий до місця атаки. Там клубочиться чорна кіптява. Починаєш розуміти, що так буде довго. Знаходжу свічки, сірники і ліхтарик. 

Згодом дим розвіюється. Гарно і оперативно спрацювала рятувальна служба. Та виявляється, що заспокоєння передчасне. Згодом вибухнуло втретє. Стиснуло в грудях, пекучий біль стрельнув у серце.  

Тим часом, в епіцентрі подій вогнеборці, енергетики б’ються з вогнем. Хтось влучно висловився: «Енергетика завжди на війні. В мирний час – із буревіями та грозами, а сьогодні – з рашистським агресором, проявляючи незламність та героїзм”.  

У переживаннях, нав’язливих думках   повільною рікою плине час. З’являється заспокійлива звістка – жертв та поранених немає. Слава Богу! Тривожний день поглинає пітьма сутінків. Близько восьмої вечора сяйнула лампочка телевізора – вона сповістила про перемогу наших хлопців. Я знаю, що попереду на них чекає велика, відповідальна робота, але вони справляться.  

Спостерігаю. Аналізую. Роблю суб’єктивні висновки. Сьогодні ми вже не ті, що були вчора. Немає сенсу нагадувати, яка потужна хвиля єдності, волонтерства і милосердя огорнула нас, який дев’ятий вал опору впав на ординців – ворогів наших. 

Після атаки рашистів мирний Ковель живе своїм життям: немає паніки і немає люті. Ковельчани рухаються в звичному ритмі. В окремих супермаркетах запустили дизель-генератори. В лікарні теж увімкнули своє автономне світло. Там, незважаючи на ракету,   провели успішну операцію по трансплантації серця, врятували життя людини.   

В місті швидко відновили централізоване водопостачання. В звичному режимі працювали на вулицях комунальники. 

Світло на день вимикають для відновлювальних робіт. Лише один раз почув:  «Хоч би попередили». Люди все розуміють.

Не можу не висловити подячне слово редакційній сім’ї газети «Вісті Ковельщини». Попри всі перепони, наша інформаційна свічечка засяяла вчасно, зігріла душі своїх читачів. Так тримати, шановні журналісти! 

Після бандитського удару минуло більше тижня. Плин часу не зупинити. Стоять лагідні, погожі і відносно теплі дні. Вони віщують, що зима буде помірною і не морозною, тобто в душу вселяють надію, що ми переборемо і холод, і нашого лютого ворога.   Я вірю в це і закликаю тебе, мій читачу, боротись і вірити, що ми зустрінемо наступну українську весну в мирній і благодатній праці. 

Анатолій СЕМЕНЮК.

Той ранок, що хмурився рідким сірим туманом, не віщував ні грози, ні буревію. Тепло – плюс десять… Безвітряно, тільки де-не-де в саду листочок шелесне, падаючи на землю. І раптом – голосно гримнуло! Задрижала земля, затремтів будинок, із старих вікон посипалось скло. Над містом в небо здійнялася чорна хмара диму. Зникло електроосвітлення.  

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 230

Шановний Миколо  Григоровичу!

Вже багато років передплачую мою улюблену газету «Вісті Ковельщини». Але щось ніде не зустрічав оголошення про передплату на 2023-й рік. Мене цікавить:  буде передплата  чи ні?

Віктор ЗІНЧУК,

ветеран праці.

х  х  х

Пане Вікторе! Приємно, що Ви – наш читач і  хочете, наскільки я зрозумів,  ним залишитися наступного року. На Ваше запитання відповісти однозначно і легко, і важко.

Легко тому, що «Укрпошта» офіційно розпочала передплатну кампанію-2023. Ковельські журналісти беруть у ній участь, а тому «міськрайонка» включена у каталог місцевих видань України для передплати на 2023-й рік.  

Можу повідомити, що у розділі «Районна сфера розповсюдження» розміщена інформація, що стосується «Вістей Ковельщини». Там, зокрема, зазначено, що вартість її передплати разом із послугами зв’язку становить: на 1  місяць —  39  грн.; на 3 місяці – 112  грн.; на 6 місяців – 218  грн.; на 12 місяців – 430  грн.  Зауважу, що то не найвища ціна в області.  

Оце відповідь, яку я назвав легкою. Але є й друга –  важка. В чому її суть? Спробую пояснити популярно. Ситуація з виданням газети (і не тільки в Ковелі) останнім часом різко ускладнилась.  Причин багато. Перша – це війна, яка триває і яка негативно позначилась на соціально-економічних і фінансових умовах, в яких доводиться працювати українцям, в тому числі й журналістам.

Друга причина – абсолютна неувага органів центральної влади до «малої» преси.  Витрачаючи великі гроші на підтримку телебачення і радіо («Єдиний телерадіомарафон»), офіс Президента «забув» про існування обласних, районних і міськрайонних газет. Програми їх підтримки,  про потребу в якій  не говорить хіба що лінивий, нема і,   очевидно, не буде.  І це в той час, коли дедалі частіше в ряді регіонів країни зникає інтернет, електроенергія, а також  перестають працювати радіо й телебачення, люди залишаються в інформаційному вакуумі.  

Третя причина – фактичне падіння ринку рекламних послуг. Якщо раніше деякі доходи від реклами та оголошень редакція мала,   то нині вони скоротилися до мінімуму. Певною  мірою «Вісті Ковельщини»  тримаються «на плаву» завдяки позиції влади Ковеля в особі депутатів міської ради, її виконкому, керівництва. Програма висвітлення їх діяльності дозволяє донести до ковельчан важливу інформацію.

На превеликий жаль, редакція не змогла укласти  подібну угоду з реформованою районною виконавчою і представницькою владою через відсутність необхідних коштів. В результаті населення Ковельщини позбавлене можливості регулярно отримувати інформацію про роботу і військової районної адміністрації, і районної ради.  Не дуже поспішають активно співпрацювати з газетою голови окремих громад.

l

Перелік  причин   можна продовжувати, але, думаю, суть проблеми Ви зрозуміли. Щоправда, скажете: «То зверніть більшу увагу на режим економії!». Відповім: ми й так економимо у  великому   і  малому. В зв’язку з незадовільним фінансово-економічним станом перейшли на 3-денний режим роботи,  зменшили обсяг видання до 8-ми сторінок. Частина колег перебувала або перебуває в додаткових неоплачуваних відпустках.

Наша ощадливість певний результат дає, але всіх затрат не відшкодує. Адже людям потрібно платити заробітну плату, хоч і не дуже велику, як Ви зрозуміли, сплачувати податки, інші платежі, в тому числі комунальні, поштові, поліграфічні. 

Виходячи з цього, особисто я довго вагався, чи оголошувати передплату на 2023-й рік чи, можливо, змиритися із станом справ і припинити вихід газети.  Трохи зменшило мій песимістичний настрій «відзначення» 83-річного дня народження «міськрайонки»  4 жовтня. Ніяких урочистих заходів ми не проводили і святкових фуршетів не організовували. Як кажуть, не на часі. 

Сил і натхнення додали привітання, які надійшли у той день від передплатників і шанувальників газети, — їх було сотні!  З колегами зрозуміли: МИ ПОТРІБНІ  людям! Це – найголовніший висновок, який дозволяє  мені сказати: ми розпочинаємо передплатну кампанію-2023!

Що потрібно для її успіху?

В першу чергу, звичайно, стабільність у роботі колективу редакції. Маю на увазі чітку організацію праці журналістів, недопущення відключень електроенергії, надійність зв’язку та інтернету, послуг «Укрпошти» і поліграфістів. 

По-друге, чимало значить належна організація передплатної кампанії на 2023-й рік. Головну роль, пане Вікторе, маєте тут відіграти Ви і  тисячі Ваших колег-передплатників. Якщо всі гуртом візьмемося за справу, успіх гарантований. Безумовно, без допомоги працівників поштового зв’язку не обійтися. Обнадіює, що очільник  Волинської дирекції ПрАТ «Укрпошта» Іван Люсак завжди налаштований на конструктивну співпрацю, а тому, думаємо, проблем тут не буде. 

По-третє, увага органів влади різного рівня до передплатної кампанії-2023. В цьому гарний приклад, як уже згадував, подає наша міська рада: торік   її депутати виділили кошти для передплати «Вістей Ковельщини» багатьом ветеранам війни і праці, «дітям війни», учасникам бойових дій. 

За таку турботу на шпальтах газети нещодавно щиро подякували обранцям громади голова міської ветеранської організації Марія Батраченко, яка від імені своїх колег і побратимів попросили виявити таку ж милосердність цьогоріч. 

Звичайно, подбати про людей могли б і в сільських та селищних об’єднаних громадах.  Для цього багато не потрібно – тільки бажання й розуміння потреб своїх виборців, значну частину яких становлять  інваліди, хворі, одинокі. 

l

Не можу не згадати ділових партнерів редакції, які з року в рік допомагають редакції і передплатою, і активною співпрацею. Це – директор  ПТМ «Ковельтепло» Володимир Бойко, директор ТзОВ «Волинь-Кальвіс» Анатолій Понікарчук, Заслужений машинобудівник України Микола Заікін, депутат Волинської обласної ради, керівник ТзОВ «Ідея» Віктор Козак, підприємець Юрій Рахлінський, ексочільник ВООПАС Іван Потапчук, голова благодійного фонду Івана Омелянюка «Майбутня Волинь-Україна» Галина Голубович, директор промислово-економічного коледжу Тетяна Селівончик  та інші добродії.

Редакція намагається співпрацювати із керівниками підприємств, організацій, установ, які зацікавлені у висвітленні роботи очолюваних ними колективів, завжди охоче йдуть назустріч журналістам.  Щире їм спасибі!

Успіх передплати-2023 залежить і від ряду інших чинників, як, зрештою, і її неуспіх – ситуація надто серйозна і не прогнозована.

І все ж  віримо у  краще. Як писала наша славетна землячка Леся Українка, «без надії сподіваюсь». Хоч, можливо,  краще сказати: «Надія помирає останньою»...

Микола ВЕЛЬМА. 

Шановний Миколо  Григоровичу!

Вже багато років передплачую мою улюблену газету «Вісті Ковельщини». Але щось ніде не зустрічав оголошення про передплату на 2023-й рік. Мене цікавить:  буде передплата  чи ні?

Віктор ЗІНЧУК,

ветеран праці.

х  х  х

Пане Вікторе! Приємно, що Ви – наш читач і  хочете, наскільки я зрозумів,  ним залишитися наступного року. На Ваше запитання відповісти однозначно і легко, і важко.

Легко тому, що «Укрпошта» офіційно розпочала передплатну кампанію-2023. Ковельські журналісти беруть у ній участь, а тому «міськрайонка» включена у каталог місцевих видань України для передплати на 2023-й рік.  

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 282

Від четверга  

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 227

Погода в Ковелі  

27 жовтня– 2 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 147

В Україні у ніч з 29 на 30 жовтня о 04:00 год. ранку стрілки годинника слід перевести на одну годину назад (03:00 год.).

Щоб зменшити негативний вплив на здоров’я і швидко відновити біологічний ритм організму:

n за декілька днів до цього прокидайтесь та лягайте пізніше на 20–30 хвилин;

n провітрюйте приміщення та більше гуляйте на свіжому повітрі (це допоможе наситити мозок киснем);

n зранку проводьте розминку для м’язів, більше ходіть пішки;

n дотримуйтесь правильного харчування (бажано виключити алкоголь, шкідливу їжу); 

n вживайте більше природних вітамінів, щодо інших – проконсультуйтесь з лікарем;

n найголовніше – висипайтесь! 

Пам’ятайте дорослій людині для повноцінного відпочинку потрібно не менше 7-9 годин сну, дітям – 9-10 годин).

Вл. інф.

В Україні у ніч з 29 на 30 жовтня о 04:00 год. ранку стрілки годинника слід перевести на одну годину назад (03:00 год.).

Щоб зменшити негативний вплив на здоров’я і швидко відновити біологічний ритм організму:

• за декілька днів до цього прокидайтесь та лягайте пізніше на 20–30 хвилин;
•  провітрюйте приміщення та більше гуляйте на свіжому повітрі (це допоможе наситити мозок киснем);
• зранку проводьте розминку для м’язів, більше ходіть пішки;
•  дотримуйтесь правильного харчування (бажано виключити алкоголь, шкідливу їжу); 
• вживайте більше природних вітамінів, щодо інших – проконсультуйтесь з лікарем;
•  найголовніше – висипайтесь! 

Пам’ятайте дорослій людині для повноцінного відпочинку потрібно не менше 7-9 годин сну, дітям – 9-10 годин).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 263

Знайомтесь: наші мужні Герої! 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 188

Мій побратиме – українцю! Дозволь розділити з тобою деякі думки, які час від часу приходять у мою сивочолу голову звідкілясь – мабуть із неба.  

Погодься: славно бути українцем. Мати добру, українську душу. Пишатись ніжним  солов’їним словом. Насолоджуватися дивною – то тужливою, а то раптом веселою  піснею. Гордитися нашими воїнами світла, їх героїзмом. Відчувати нашу згуртованість та єдність. 

Сотні літ ми тішилися, і, як діти, радіємо, коли чуємо: «Ой, у вишневому садочку, там соловейко щебетав…». Ви чули щось подібне в російській пісні? Тут – щирі, душевно-ліричні, закохано-веселі слова. Може, за цю ніжнотонну, дивосвітну мову вони нас і не люблять? У них – «Побєда»! Зверхність! Гординя! Не Богове,  а бісове. А те  слово  стає ницим, коли вдумаєшся: «по-бєда». Не перемога, не звитяга, не вікторія, а «бєда».  Тож з цим словом несуть рашисти в наш дім насильство, зґвалтування, руйнацію, горе і смерть. Загляньте в їхню душу. Ви там не знайдете людяності – «по-бєдобєсіє» сидить! Воно в них – споконвіку. 

Згадалась бувальщина з подій битви за Ковель у 1944 році. Тітка Марія  (на жаль, покійна) із Клевецька розповідала, що в їхній хаті червоноармійці  влаштували  штаб. За клунею поставили гармату. І раптом над хатою стала кружляти фашистська «рама» – літак такий. Порозбігались всі,  хто куди. А командир (росіянин, офіцер з двома зірочками) під припічок заховався. Закінчилася тривога, а він трясеться, наче осиковий лист, вилізти не може – великий, дебелий, неповоротний був. То тітка Марія  із сестрою ледве живого  витягли із тої схованки. Такі вони, «по-бєдоносці».

Ви думаєте, щось змінилося? Аж ніяк! Під Харковом наші вояки боляче вдарили орків під зад, та так, що аж закуріло. Навздогін влучив «Джавелін» у їхній БМП. І   там наші хлопці побачили  спалену бронемашину, а неподалік …унітаз! Той унітаз вони поцупили із чиєїсь домівки, щоб завезти в подарунок дружині чи матері. Не довезли!  

Безкультурну, дику масу ординців кидає диктатор-вбивця путін  на мирну Україну. І дозволяє «по-бєдоносно» грабувати, мародерити, ґвалтувати людей. Ось «культурний» почерк рашистів на «окупованій території, обличчя «руського міра».

Той «мір» — це натуральна антицивілізація. На окупованій території рашисти нахабно вриваються в людські оселі і крадуть, що бачать. «Бабушка, что ето вісіт у вас?». «То бойлер, синку». «Снімай! Что ти там прячеш? Небось, с’єдобноє». «Боже упаси, там вода гріється, щоб помитися. Он поглянь: і крани тут, і водичка тече». «Нам такоє не нужно. В рєкє умоємся».

Ось він, рівень «по-бєдоносності». На жаль, мій гумор – крізь сльози. Хтось влучно висловився: «Усміхаємося  — значить, перемагаємо». Бо ж як ми можемо не перемагати таку  хижу, дику орду заради себе  і  заради всієї Європи  та й усього світу? А в нас усмішки не  кінчаються, з’являються знову й знову. 

Хіба залишилися байдужими, коли чуєш, що в м. Читі, у дитсадку №30 вручали грамоти з Гербом України переможцям дитячого пісенного конкурсу? Організатори заходу  в соцмережах  вподобали форму, грамоти і кольори ніжнотонні. Ох, переполоху було, коли про це стало відомо. Наче українські ЗСУ явились  в Забайкальський край побратимів визволяти. Звичайно, винуватці отримали  по заслугах – не одна посадова голова полетіла. Не дивуйтесь – це такий стиль, закон диктатури.

Ось інший факт пташкою прилетів із міста Туви. У військовій частині звільнений солдат мав здати на склад недоношені труси, майку та шкарпетки. Він цього не зробив. Тоді йому наказали продовжити контракт і повернути на український фронт, щоб спокутувати «борг»  перед державою.

Той вперто відмовився. Фінал не дивує: рашиста звинуватили у держзраді.

Наші ЗСУ їх б’ють, а вони не каються. Нещодавно українські блогери в соцмережах виставили фейкові світлини наших красунь для знайомств і спілкування. Потрапили рашисти на  гачок – за тими світлинами розвідка встановила місцезнаходження рашистів, боляче бомбанули, та так, що мало чого залишилось від тих закоханих ґвалтівників-мародерів.

Путін не визнає своєї поразки  і проводить нову мобілізацію із зеків та інших людських покидьків. Чорні птахи – дрони каркають над Україною. Запорука нашої Перемоги не тільки зброя, але й звитяжний дух. Гумор, пісня, молитва – це ті атрибути, які поєднають і вселяють надію на Перемогу.

Переживемо, відіб’ємось, збережемо нашу мову, наше слово, нашу  православну віру, надію і любов. Насамкінець – поетичні рядки (на жаль, дещо – сумні). 

х  х  х

Чому?.. Чому?.. Чому?..

Рашисти кинули країну у

 війну.

І в’яне дивовижна квітка

  світу,

Горем оповита нація

  привітна.

А страх, мов чорний птах,

Понад землею вільною

  витає.

Попід крильми –

        розбитий шлях,

І човен в царство ночі

  вирушає.

Двохсоті відпливають –

            «На щиті»…

Куди ви, вої рідні, золоті?

Лиш пам’ять стукає у серце –

У неї не буває мертвих.

Героїв не лякає страх,

Коли земля рідна палає,

І чорний птах зітліє в прах,

І судний день злочинців

  покарає.

Там, на «передку»,

       незламна рать –

Лицарі свободи на смерть

  стоять.

Ні!.. Не марні жертви –

           втікає звір.

Гряде! Гряде і Перемога, й

  мир!

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Мій побратиме – українцю! Дозволь розділити з тобою деякі думки, які час від часу приходять у мою сивочолу голову звідкілясь – мабуть із неба.  

Погодься: славно бути українцем. Мати добру, українську душу. Пишатись ніжним  солов’їним словом. Насолоджуватися дивною – то тужливою, а то раптом веселою  піснею. Гордитися нашими воїнами світла, їх героїзмом. Відчувати нашу згуртованість та єдність. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 239