Успішно виступили вихованці Зразкового аматорського ансамблю народного танцю “Дзвіночок” (керівник Інна Темрук) на Міжнародному фестивалі-конкурсі танців народів світу “Веселкова Терпсихора”, який проходив у Києві і в якому взяли участь 29 хореографічних колективів з різних областей України. Ковельчани стали лауреатами другої премії.

Вітаємо юних танцюристів та їх керівників з блискучим виступом!  Репортаж читайте в наступному номері газети.

Успішно виступили вихованці Зразкового аматорського ансамблю народного танцю “Дзвіночок” (керівник Інна Темрук) на Міжнародному фестивалі-конкурсі танців народів світу “Веселкова Терпсихора”, який проходив у Києві і в якому взяли участь 29 хореографічних колективів з різних областей України. Ковельчани стали лауреатами другої премії.

Вітаємо юних танцюристів та їх керівників з блискучим виступом!  Репортаж читайте в наступному номері газети.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 319

Четвер. Хмарно, невеликий дощ, гроза. Температура: 21оС.  Вітер північно-західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність.  Температура: 14оС.  Вітер  західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 26оС. Вітер північно-західний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 16оС.  Вітер південно-західний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність, невеликий дощ.  Температура:  26оС. Вітер південно-західний помірний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 10оС.  Вітер західний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 24оС. Вітер західний помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність.  Температура:  16оС. Вітер західний  слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність, можливі дощ, гроза. Температура: 23оС. Вітер західний помірний.

В ніч на вівторок. Ясно.  Температура: 15оС.  Вітер західний слабкий.

Вівторок. Ясно.  Температура: 24оС. Вітер західний  помірний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура:  17оС.  Вітер південний  слабкий.

Середа. Мінлива хмарність.  Температура: 26оС. Вітер південно-східний помірний.

Четвер. Хмарно, невеликий дощ, гроза. Температура: 21^оС.  Вітер північно-західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність.  Температура: 14^оС.  Вітер  західний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 355

Ковельський міський голова Ігор Чайка в традиційному відеозверненні «Коротко про головне за тиждень» у мережі Фейсбук запросив мешканців громади до участі у відкритті спортивного ядра стадіону «Локомотив».

—Дорогі ковельчани! Шановні мешканці нашої територіальної громади! – сказав він. – Запрошую вас на урочисте відкриття  спортивного ядра стадіону «Локомотив», побудова  якого завершила реконструкцію колишньої головної спортивної арени Ковеля   у Транскордонний центр діалогу культур імені Гетьманів Ружинських.

Відтепер Ковель матиме повноцінний культурно-спортивний об’єкт, який дозволить учням, молоді, спортивній громадськості міста втілювати  в реальність найсміливіші проєкти”.

Як повідомив міський голова, під час відкриття в суботу, 1 липня ц. р. о 13-й годині розпочнуть свої  виступи творчі колективи, а з 15-ої години відбудуться цікаві футбольні баталії за участю «зірок» українського футболу.

Вл. інф.

Ковельський міський голова Ігор Чайка в традиційному відеозверненні «Коротко про головне за тиждень» у мережі Фейсбук запросив мешканців громади до участі у відкритті спортивного ядра стадіону «Локомотив».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 378

З “бокової” території багатоквартирного будинку по вулиці Володимирській, 85 (дім збудований літерою “Г”) викрадено дитячу  гірку-гойдалку-майданчик. 

Середня вартість викраденого (за теперішніми цінами), складає понад 45 000 грн. Тепер замість дитячого майданчика, котрий милував очі мешканців будинку й був втіхою для малечі, —  перерита поверхня (на світлинах). 

Звісно, що мешканці цієї частини  багатоповерхівки   сумні та в гніві.  Але,  попри їхній сум та гнів,  ніхто з них заяви до поліції не подавав, й навіть в РЖКП  не було повідомлено про цей випадок зникнення.  До того ж дізнатися у “володимирських” ковельчан, коли це сталося – не вдалося. Спілкуються із пресою вони неохоче й “нічого не знають”.

Постає слушне запитання:  яким чином в такій ситуації добитися справедливості та отримати потрібну інформацію, щоб знайти (по “свіжих” слідах!) викрадене та покарати злодіїв? Та як правоохоронцям без відповідної заяви розпочинати кримінальне провадження? Кого обікрали і кому повернути вкрадене? 

Висновки (у цій ганебній для нашого міста справі) зробіть самі! 

Ірина Андріяко,

молодіжно-жіноча громадська діячка з 1993 року та журналістка МО “Веб Асистенти”. 

З “бокової” території багатоквартирного будинку по вулиці Володимирській, 85 (дім збудований літерою “Г”) викрадено дитячу  гірку-гойдалку-майданчик. 

Середня вартість викраденого (за теперішніми цінами), складає понад 45 000 грн.  

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1404

Мабуть, кожному з нас відомі слова: «Стався до інших так, як  би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе».

Здається, зовсім нескладне життєве «правило». Не роби людям зла. Будь чесним у стосунках з ними. Дотримуйся законів і не порушуй норм моралі.  Піклуйся про ближнього  свого, як про  самого себе.

Але от дивлюся в мережі фейсбук відео, зняте депутатом районної ради Валентиною Баланкевич  з Голоб.  Вона – медик, постійно з колегами виїжджає на «швидкій» у сільські населені пункти, щоб вчасно допомогти хворим  і, можливо, навіть врятувати когось від смерті.

Що ж бачимо на відео? Дорогою мчить «швидка допомога», яка поспішає за  викликом. Попереду – «бус», водій якого, не звертаючи уваги на  голосні сигнали позаду, поводиться зухвало і не пропускає авто для обгону. 

Зрозуміло, викладене в інтернет відео викликає шквал коментарів. Не добираючи слів, їх автори  дають волю своєму гніву. Зокрема, Світлана Полівода написала: «На жаль, є такі страшні люди, які не думають, що колись, може, і до них буде їхати «швидка» допомога.

Не втримався від коментаря і я, порадивши, як й інші користувачі фейсбуку, звернутися із скаргою в поліцію. Судячи з усього, медики так і  зробили, про що згодом пані Валентина повідомила: «Водій, котрий перешкоджав «швидкій допомозі», притягнутий до  відповідальності згідно із чинним законодавством і сплатив штраф в сумі 680 гривень».

Далі Валентина Баланкевич на прохання редакції прокоментувати цей прикрий інцидент, зазначила: «Хочу всіх попередити про те, що працівники екстрених служб  у разі необхідності мають право фіксувати на відео подібні порушення й передавати відеоматеріали патрульній поліції для відповідного реагування. Присутність працівників поліції для вжиття заходів необов’язкова».

На підтвердження своїх слів записувачка додала копію постанови про накладання адміністративного стягнення на водія Коренгу В. А., мешканця Голоб, 1962 року народження, підприємця, який 13 червня 2023 року на автодорозі Голоби—Жмудче «при наближенні автомобіля «швидкої допомоги»  з увімкненим проблисковим маячком синього кольору та спеціальним  сигналом не надав переваги в русі та не забезпечив безперешкодний проїзд».

Звичайно, 680 гривень – сума порівняно невелика. Але справа не тільки в цьому. Важливо, щоб для водія-порушника цей випадок став уроком на все життя, бо він сьогодні не знає, що з ним буде завтра. А інші любителі гострих відчуттів, яких сьогодні на наших шляхах-дорогах сила силенна, нехай знають: у час новітніх технологій від відповідальності перед Законом не так просто сховатися. Дякуємо Валентині Баланкевич та її колегам-медикам за виявлені принциповість і непримиренність до тих, хто звик жити, не думаючи про наслідки!

На жаль, таку принциповість виявляють далеко не всі. Активістка громадського життя, ветеран охорони здоров’я Світлана Рудь вже декілька років поспіль б’є тривогу з приводу грубого порушення окремими ковельчанами правил утримання домашніх тварин. 

Суть проблеми полягає в тому, що багато власників чотирилапих улюбленців не звертають абсолютно ніякої уваги на їх поведінку під час прогулянок вулицями, скверами і парками міста. Коти, а найчастіше собаки при потуранні  господарів випорожнюються там, де вважають за потрібне. Відповідно, розводять антисанітарію і створюють умови для поширення інфекційних захворювань, особливо навесні  і влітку. 

І що? А нічого: навіть в центрі Ковеля є непоодинокі випадки подібного неподобства. Зокрема, майже щодня напроти будинку по вулиці Міцкевича, 3 вигулює породистого пса жіночка із модною зачіскою. Пес справляє свої природні потреби там, де заманеться, а його  хазяйка в цей час безтурботно балакає по мобільнику.

— Якби ця пані жила в Німеччині чи Польщі й так себе поводила, то покарання їй не минути б, – сказав мені  перехожий. – А в нас це можна. Невже так важко прибрати після свого улюбленця?  Візьми совочка чи віничка й прибери. В квартирі ж, напевно, подібної антисанітарії нема.

Мить помовчавши, додав:

— А ви, журналісти, куди дивитеся? Взяли б фотоапарат і зазнімкували подібних осіб, які ганьблять наше місто.

Мені не залишалося нічого іншого, як пообіцяти перехожому це зробити. Отож, власники котів  і собак: будьте обережні, якщо не хочете  стати «героями» актуального  фоторепортажу...

Охрім СВИТКА. 

Мабуть, кожному з нас відомі слова: «Стався до інших так, як  би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе».

Здається, зовсім нескладне життєве «правило». Не роби людям зла. Будь чесним у стосунках з ними. Дотримуйся законів і не порушуй норм моралі.  Піклуйся про ближнього  свого, як про  самого себе.

Але от дивлюся в мережі фейсбук відео, зняте депутатом районної ради Валентиною Баланкевич  з Голоб.  Вона – медик, постійно з колегами виїжджає на «швидкій» у сільські населені пункти, щоб вчасно допомогти хворим  і, можливо, навіть врятувати когось від смерті.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 364

— Миколо Григоровичу!

З’ясуйте, будь ласка, чому не працюють касові апарати, встановлені на автомобільних стоянках, що розміщені на привокзальній площі. Адже гроші на їх  встановлення витрачені, мабуть, чималі. Мені, платнику податків у міській бюджет, хотілося б знати, скільки, ким і коли вони заплачені?

Незручно дивитися, як на автостоянці від машини  до машини  бігає якийсь чоловік і бере з водіїв гроші, іноді навіть  не  виписуючи квитанцій. Як в таких випадках вести точний облік коштів, що надійшли від сплати вартості перебування на стоянці?

Я часто буваю за кордоном і добре знаю, як чітко й розумно там організована подібна справа. Ковель часто називаємо європейським містом. То, може, і в справлянні плати за користування автостоянками час використовувати європейський досвід?

Юрій РАХЛІНСЬКИЙ, підприємець.

— Шановний Юрію Миколайовичу!

Ви порушили досить важливе питання. Мені самому як автолюбителю  теж хотілося на нього б почути вичерпну  відповідь від компетентних осіб. 

l

— Пане редакторе!

Чи не варто в газеті опублікувати серію матеріалів, в яких ознайомити нашу молодь з правилами поведінки в громадських місцях, культурою стосунків із старшими особами?

Прикро дивитися, як дехто із юнаків та дівчат лихословить, ображає людей, які їм в батьки годяться, розпиває алкогольні  напої там, де заборонено. Рідко хто з них поступиться місцем в автобусі чи «маршрутці» ветеранам, допоможе при посадці чи висадці.

Василь ЗІНЧУК.

— Пане Василю!

Опублікувати можна, але біда в тому, що сучасна молодь переважно газет не читає. Тут більш важлива роль сім’ї і школи, правоохоронних органів, кожного з нас.  Не будемо байдужими – можливо, й наслідки (позитивні) не забаряться.

l

— Шановний пане Миколо!

В номері газети «Вісті Ковельщини» від 22 червня ц. р. з інтересом прочитав невигадану історію «Проклятий будинок». Чи має намір редакція і надалі друкувати  подібні матеріали? Адже Ви – старожил Ковеля і, напевно, знаєте десятки таких історій. Читачам буде цікаво. 

— Ваше прохання зрозумів. Буду думати.

l

Ветеран житлово-комунального господарства міста Микола Яковець постійно звертається до мене із заявами, що стосуються проблем благоустрою, водовідведення і водопостачання ковельчан, забудови мікрорайонів Ковеля тощо.

Одне із запитань стосувалося реакції на його лист, опублікований у «Вістях Ковельщини» 23 березня ц.  р. під заголовком «Береженого Бог береже». Пан Микола поцікавився, чому на його допис відреагував мешканець Ковеля Валентин Бідзюра, а міська влада – ні?

З цим запитанням ми звернулися до відповідальних працівників міськвиконкому. Цими днями заступник міського голови Віктор Жигаревич відповів: «На Ваше звернення щодо розгляду листа Яковця М. І. повідомляємо наступне.

“При будівництві, реконструкції, капітальному  ремонті  прибудинкових територій та вулиць міста буде враховано необхідність перепідключення мереж водовідведення від господарсько-фекальної каналізації».

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 332

Агресивне і трагічне ХХ століття пронеслось над українцями двома світовими війнами, російським жовтневим переворотом, голодоморами, репресіями,  і естафету нищення всього живого й сущого передало ХХІ-му, озброївши його ще більш витонченими засобами масового знищення  мирних людей.

Кожен з нас бачить кровожерливість російської агресії. Буча, Маріуполь, Бахмут та інші міста-фортеці перетворились на руїни.  Пам’ять нагадує, що Ковель, наш рідний Ковель, у 1944 році  був зруйнований вщент червоною армією.

Свідомість не сприймає цих жахіть і ховає їх в комірки підсвідомості. І ми в мирному Ковелі віншуємо новонароджених, проводимо випускні вечори, відзначаємо пам’ятні дати і ювілеї. Щоправда, дехто скаже: «Не на часі. В країні – війна…». 

Але як інакше? Воїн в бліндажі згадує матір, мирний щасливо-веселий дім. Йому сниться кохана, а в уяві його автомат стріляє трояндами. Так, так… Саме за ці цінності він стоїть на смерть. Ковельчани розуміють і намагаються йому допомогти і морально, і матеріально, і духовно. 

За традицією, у Ковелі в першу неділю липня раніше  відзначали День міста. Сьогодні точиться багато дискусій з приводу перенесення цієї дати, однак конкретного рішення немає. В будь-якому випадку найперше маємо вшанувати пам’ять про героїв наших, посмертно – почесних ковельчан.

Розвіємо попіл війни із  наших душ, витремо сльози з очей, помолимось за всіх живих і мертвих, за майбутню щасливу долю, за столицю нашої душі – Ковель!

Боже, почуй наші молитви!.. Збережи нам благодатну мирну працю, подаруй радісні хвилини дітям, відверни від міста на віки вічні цю війну прокляту.

А мій дарунок рідному місту – поетичні рядки (на жаль, припорошені смутком).

Пісня про Ковель

Плинуть над Ковелем сині

  тумани,

Гудок тепловоза

    пробуджує далі.

Заквітчане й гарне,  в

  любові й пошані,

Місто Європи: історії

  славні скрижалі.

Ковельчани, мої

  ковельчани!

До болю знайомі і рідні

  обличчя.

Я з вами у ратнім труді

  воскресаю,

Я з вами несу в серці рани

  століття.

Сльозина упала на стежку

  героїв,

І мати в скорботі – у чорній

  хустині.

Не слави заради в борні

           наші вої —  

За волю, за Ковель, за

      рідну країну!

Тур’я шепоче, мирну долю

  пророчить,

Розвіються хмари – гряде

     світла днина.

Я бачу незламні, упевнені

  кроки,

 Я вірю в мій Ковель, в

          мою Україну!

Ковельчани, мої

  ковельчани!

До болю знайомі і рідні

   обличчя.

Я з вами – в молитві за

  мирний світанок,

Я з вами! Нехай наша доля

  святиться!

Анатолій СЕМЕНЮК,

Почесний 

громадянин міста. 

Агресивне і трагічне ХХ століття пронеслось над українцями двома світовими війнами, російським жовтневим переворотом, голодоморами, репресіями,  і естафету нищення всього живого й сущого передало ХХІ-му, озброївши його ще більш витонченими засобами масового знищення  мирних людей.

Кожен з нас бачить кровожерливість російської агресії. Буча, Маріуполь, Бахмут та інші міста-фортеці перетворились на руїни.  Пам’ять нагадує, що Ковель, наш рідний Ковель, у 1944 році  був зруйнований вщент червоною армією.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 409

Дві надзвичайно дорогі святкові події сплелись в один вінок у голови ветеранської ради ковельської громади Марії Павлівни Батраченко. У той день ветеран схвильовано вслухалась в набат свого серця. А коли ж воно все пройшло, коли пролетіли   роки, наповнені творчими задумами, працьовитістю, життєвими проблемами? Другий ювілей – 15 років її творчої праці в період пенсійного віку. Бо сама сказала: «На пенсії я була 5 років, а далі – моє життя, моя домівка, моя родина – клуб ветеранів».

І це дійсно так. Хоча в той день клуб не вмістив би усіх ветеранів, що прийшли на свято, тому зібрались у Палаці учнівської молоді в святково прибраній залі. Одразу хочу сказати: надзвичайно добре постарались, щоб ветерани відчули себе комфортно, працівники територіального центру соціального обслуговування м. Ковеля (директор Світлана Смітюх).

До речі, ведуча заходу Світлана Іванівна зробила своєрідний екскурс в історію ветеранської організації міста, познайомила присутніх з роботою університету ІІІ віку для старших людей. Звичайно, все це тісно пов’язане з Марією Павлівною Батраченко – людиною непростої, але прекрасної долі, щедрої душі, творчої особистості з поетичною душею, сповненою віри і любові до життя.

Линули із сцени теплі, щирі слова ведучої, підкріплені світлинами про життєвий шлях ювілярки. Не раз тривожні гіркі події вплітались в розповідь. Бо таке людське життя. Зрештою, Марія Павлівна – живий свідок нашої історії, яка вчилась жити і виживати,   боротись і перемагати. 

Сльози туманять час від часу очі ювілярки. Бо згадалось важке поневіряння в чужій країні, десь, як в тумані, пропливли роки голодного і повоєнного життя уже на нашій землі. В Голобах у власній домівці прихисток дала бабуся. Важко доводилося сім’ї, адже глава її не повернувся з війни. Роки навчання далеко від України також не були легкими.

Були й приємні події – наприклад, диплом вчителя і дорога додому. Якою радісною і щасливою була вона – таке з пам’яті не стирається. Хотілось бути вчителем, хотілось усі знання віддати дітям. Багато літ працювала в ПТУ-7, завжди “виходячи” за рамки навчального процесу. Залучала молодь до участі у художній самодіяльності, різних гуртках. Намагалася зацікавити студентів, працювати так, що сама не помічала плину часу. 

Людмила Стахорська, котрій довелося працювати з Марією Павлівною в тому закладі, згадує:

«Вона не була такою, як ми – в ній жив неспокій, творчі задуми   на кожен день –  організація різних зустрічей, вечорів, екскурсій. Кожен крок в роботі – це диво-відкриття. Любили її діти за простоту, душевність. Повагу викликали щира любов до дітей, знання предмета, глибоке розуміння їх світогляду, запитів, уміння організувати свою роботу». 

І так – до пенсії. А коли настав заслужений відпочинок, неспокійний характер покликав до громадського життя міста. Спочатку – в соціальну службу, але там мало було «простору» для неї, тому організувала клуб ветеранів  (2003 р.). І ось уже двадцять років торує туди стежину. Про це нагадують світлини, де зафіксовано шляхи творчого становлення ювілярки, котрі тісно переплітаються з життям ветеранського колективу. 

15 років тому було відкрито Університет ІІІ віку: своєрідне навчання і відпочинок для старших людей. Але чи не найбільшою втіхою для Марії Павлівни є робота самодіяльного театру «Осіннє золото». До речі, зустрічі з цим колективом завжди є незабутніми. Виступи артистів викликають неперевершені почуття. Саме в цьому творчому колективі зберігають багату скарбницю української народної пісні, драми, гумору, близької, зрозумілої людям. Завдяки безмежній любові авторки-сценаристки до пісень, драматичного мистецтва театр здобув глибоку повагу, щире захоплення та справжню шану.   

А ведуча, підбираючи найкращі, найтепліші слова вітань, вплітала їх у вінок шани ювілярці, прикрашаючи їх віншуваннями та музичними номерами.

Так, Марію Павлівну не втомило життя. Вона, як і раніше, захоплено дивиться на навколишній світ, милується кожною рослинкою, квіткою, бачить в людях тільки хороше. Все робить і нічого не вимагає взамін. Наче розплачується за повагу до неї своєю працьовитістю й активністю. 

Було на життєвому шляху ювілярки і запізніле жіноче щастя: її надія, опора, любов Юрій Топілін. Не судилось довго бути люблячою дружиною. Пішов в засвіти її Юрій, котрий завжди розумів, підтримував, допомагав. Добру згадку залишив, бо прожили хоч не довго, але гарно. Згадує Марія Павлівна про часи спільного життя з ніжністю та болем.  

Ще один штрих її життя: вона – постійний дописувач «Вістей Ковельщини», видала дві книги: «Місячний лабіринт» і «Моє життя – калейдоскоп». Як стверджує ювілярка, її життя нагадує калейдоскоп: яскраве, барвисте, мінливе, цікаве, щасливе. Для неї щастя – бути з людьми і для людей. За роки заслужила великий авторитет, повагу серед ветеранів. 

Не дає спокою і сьогоднішній день. Пережила в дитинстві війну, то й нині не може збагнути, чому кровопролиття, чому гинуть люди, чому стогне і плаче наша прекрасна земля? Хто подумав би колись, що «братній» сусід засадить у спину ножа – підступно, бурхливо, вороже.  

Марію Батраченко вітали, дякували за працелюбність, уміння робити життя прекрасним міський голова Ігор Чайка, його заступник Наталія Маленицька, голова міськрайорганізації  товариства Червоного Хреста Людмила Стахорська, директор Центру професійно-технічної освіти Сергій Антонюк, колеги, друзі.

Щира вдячність – усім, хто, маючи добре, чуйне серце, долучився до цікавого заходу для ветеранів, створивши теплу, щиру атмосферу, подякував  за прожиті роки ювілярці.

І я щиро приєднуюсь до всіх вітань, зичу міцного здоров’я, затишного довголіття, спокою, миру Вам, Маріє Павлівно, і всім ветеранам Ковельщини!

Валентина СІЧКАР,

голова Ковельської районної ветеранської організації.

Дві надзвичайно дорогі святкові події сплелись в один вінок у голови ветеранської ради ковельської громади Марії Павлівни Батраченко. У той день ветеран схвильовано вслухалась в набат свого серця. А коли ж воно все пройшло, коли пролетіли   роки, наповнені творчими задумами, працьовитістю, життєвими проблемами? Другий ювілей – 15 років її творчої праці в період пенсійного віку. Бо сама сказала: «На пенсії я була 5 років, а далі – моє життя, моя домівка, моя родина – клуб ветеранів».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 321

На початку повномасштабної війни парламент майже повністю скасував акциз на пальне. До вторгнення він перебував на рівні 20%, у березні 2022 його знизили до 7%. 

Тоді, на думку законодавців, такий крок був необхідний, щоб стабілізувати ситуацію на ринку, стримати різке підвищення цін та стимулювати ввезення пального з Європи, оскільки Україна відмовилась імпортувати нафтопродукти від найбільшого постачальника – Білорусі, звідки надходило близько 70% від усього обсягу. Ускладнювало ситуацію і подорожчання нафти на світовому ринку до рекордних з 2008 року $140 за барель. 

Вже у вересні минулого року податки на пальне частково підвищили, а із 1 липня ц. р. Верховна Рада має намір повернути їх у повному обсязі, що, вочевидь, може призвести до подорожчання бензину на заправках. Чи справді такий крок держави є необхідним та на скільки можуть зрости цифри на стеллах АЗС,  розбирались у Центрі громадського моніторингу та контролю. 

Податки повертаються

Під час воєнного стану усі податки, які сплачують громадяни та бізнес, витрачають на фінансування Збройних Сил, пояснив в ефірі 24 каналу інвестиційний банкір Сергій Фурса. На його думку, повернення акцизу на пальне під час війни є правильним кроком, який допоможе поповнити державну скарбницю. 

“Податкові пільги є в принципі помилковим рішенням під час війни. Враховуючи те, що всі податки, які платять українці, йдуть на фінансування армії. Тому тут ми повертаємося до нормальності – ситуація, яка була до початку війни”, – відзначив Фурса.

Вочевидь, трейдери, які поставляють нафтопродукти переважно із Європи, аби не зазнати збитків та уникнути дефіциту пального, будуть змушені підвищити ціни. Утім, різкого зростання вартості пального з 1 липня очікувати не варто, вважає енергетичний експерт Геннадій Рябцев. Крім того, воно не буде одночасним й однаковим для всіх мереж АЗС. Усе через різні ланцюжки поставок та цінові політики мереж. Подекуди літр бензину на різних АЗС може відрізнятись у вартості на декілька гривень. 

“Тому в одних мережах може бути і 10 гривень подорожчання бензину, а в інших – 15 гривень. Звісно ж, все перекладається на кінцевого споживача. У нас немає альтруїстів, які будуть з власної кишені платити більше податків. Це буде перекладено на роздрібну ціну”, — пояснює експерт. 

На скільки зростуть ціни

Акциз на бензин із 1 липня має зрости більш як вдвічі. Зі 100 євро за 1000 літрів до 213 євро. На дизель — зі 100 євро до 140, на скраплений газ податок не зміниться.  

За прогнозом директора консалтингової групи А–95 Сергія Куюна, бензин здорожчає в середньому на 11 гривень за літр (станом на 19 червня середня ціна бензину А-95 становить 47,54 грн, А-92 – 48,8 грн/літр), дизель – на 7 гривень (середня ціна 19 червня – 43, 27 грн/літр), автогаз – на 3 грн (19 червня коштував 21,91 грн). 

Оксана КОВАЛЬ.

На початку повномасштабної війни парламент майже повністю скасував акциз на пальне. До вторгнення він перебував на рівні 20%, у березні 2022 його знизили до 7%. 

Тоді, на думку законодавців, такий крок був необхідний, щоб стабілізувати ситуацію на ринку, стримати різке підвищення цін та стимулювати ввезення пального з Європи, оскільки Україна відмовилась імпортувати нафтопродукти від найбільшого постачальника – Білорусі, звідки надходило близько 70% від усього обсягу. Ускладнювало ситуацію і подорожчання нафти на світовому ринку до рекордних з 2008 року $140 за барель. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 292

Починаючи з середини другої половини минулого століття, значна частина людей з Ратнівщини  виїхала у Білорусь. Масово виїжджали  із Самарівських хуторів та прикордонних сіл тодішнього Ратнівського району. 

Людям у селах давали квартири, а працювали вони у колгоспах. Більшість з них живе у селах Кобринського району, а всіх приїжджих українців до цих пір називають «самарами», незалежно, з якої частини України вони приїхали. Лише із села Щитинська Воля у 70 – 80 роках таких «самарів» у Кобринський район виїхала третина села, що становить більше трьохсот чоловік. 

Переселялись  з ряду причин. От, скажімо, ця сама Щитинська Воля – найвіддаленіше село Ратнівщини. Бажання людей мати хоч якусь стабільність змушували їх шукати кращої долі. В ті роки більшість селян постійної роботи не мала. Людям вкрай важко давалась заготівля сіна на неугіддях. Сінокоси наділяли на болотах, і вони могли бути на відстані 7 – 8 кілометрів від села. Селянин долав цю віддаль по багнюці пішки, причому на собі ніс весь інвентар, щоб сіно зібрати і скласти у стіжок. 

Восени всі стіжки обміряли. За тонну заготовленого сіна у 70-х роках селянину платили близько двадцяти карбованців. Він був змушений у радгоспі купувати своє ж сіно за ціною вже 45 карбованців за тонну. Половину заготовленого сіна забирали в радгосп. Якщо селянин утримував три корови, то сіна потрібно було заготовити аж на … шість. Тобто весь літній період вся сім’я працювала біля сіна. 

Другим болючим питанням були дороги. В той час дорожнє покриття сягало з Ратного до Якушева, а далі було бездоріжжя. Дорогу у Щитинську Волю проклали лише в 1989 році. Країна вела пропаганду, що немає коштів. А сьогодні ми бачимо, що фінансування йшло на зброю, яка націлена на Україну. Ось так ми жили. У Ратне добирались через Велику Глушу, що в Любешівському районі. Туди долали пішки віддаль у 20 кілометрів, а далі через Камінь-Каширський автобусом доїжджали до райцентру. Щоб владнати якісь справи, витрачали цілих два дні. Ці та інші проблеми змушували людей змінювати місце проживання на краще. 

  На Ратнівщині українців, що виїхали у Білорусь,  називають «нашими білорусами». 

У той час виїжджали в основному молоді сім’ї. Там вони народжували і виховували дітей, які вже самі стали батьками. Таким чином можна вважати, що нове покоління тамтешніх українців переважає старе. А якщо разом взяти, то вийде значна чисельність населення, що має українське коріння.

Спілкуючись з ними, бачиш, що більшість з них не розуміє реалій війни, розпочатої росією проти України, та не підтримує свою Батьківщину і рідних. Мені довелось поспілкуватись із уродженкою села Межисить, журналісткою Людмилою Приймачук, яка нині мешкає в Луцьку і цікавиться своїми однокласниками, що проживають по той бік кордону:

– До Революції Гідності я часто бачила своїх «білоруських» однокласників. Приїжджали вони на могили родичів на Проводи, а на Трійцю традиційно організовували зустрічі у школі. Та після Революції Гідності білоруська пропаганда змінила світогляд однокласників відносно України. Одні говорять, що Україна продалась Америці, інші – що у нас воюють бандерівці. 

Після Революції Гідності у село стали менше приїжджати чоловіки. Коли я поцікавилась,  чому, то мені один із друзів сказав, що у Білорусі говорять ніби-то на кордоні українські прикордонники роздягають чоловіків і примушують співати Гімн України. А один мій однокласник сказав, що через нас,  бандерівців,  він не може приїхати у своє село. А коли б почалася війна, то пішов би на фронт, щоб позбутись в Україні бандерівців. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну   ні з ким з «наших білорусів» не спілкуюсь, хоча в соцмережах вони мене по-різному критикують”.

 З початком війни старше покоління українців у Білорусі дивиться місцеве телебачення, де мізки їм промивають наративами про страшних бандерівців і націоналістів. Тому від них можна почути докори на адресу українців такого штибу: «Україна хотіла напасти на Білорусь», «У вас воюють американці», «У вас бандерівці воюють між собою», «А чому ви не хотіли бути разом з нами?», «У нас президент, а у вас клоун» та інші. 

По телефону з ними можна говорити про все, але не про війну. А коли зачепити цю болючу тему, то зразу ж вимикають телефон. Кажуть, що за такі розмови їх можуть викликати у КДБ і покарати. Від родичів та знайомих часто чую про те, що у них кращі дороги, порядок, вищі зарплати, пенсії, президент — господар. В Україні ж, мовляв, до влади прийшли коміки, далекі від управління державою. Таким чином, дехто з українців повидаляв із телефону своїх родичів з-за кордону з надією на кращі часи. А ті, що спілкуються, розмовляють на побутові та сімейні справи, бо бояться мати справу з правоохоронними органами.

А ось у молоді міркування інші. Молоде покоління користується Інтернетом, бачить реальний стан війни в Україні. Більшість з них не довіряє брехливим висловлюванням самопроголошеного президента лукашенка. Бо українці – вільні у своєму виборі, а білоруси такої можливості не мають. Окремі молоді люди дзвонять своїм родичам в Україну і співчувають їм, тому що дехто з їхніх рідних вже загинув на війні або ж воює, захищаючи свою Батьківщину. 

У ратнівчан ненависті чи озлобленості до тих родичів чи знайомих, які зараз живуть по той бік кордону і не розуміють українців, немає. Але є велике бажання донести, що війну саме розпочала росія проти народу України і хоче знищити нашу незалежність. Білорусь дала для цього свою територію. Але зламати силу волі українців їм не вдасться. Як сказала жителька Щитинської Волі Тетяна Магдисюк,   «українським білорусам» не слід бути такими наївними. У них політична обстановка вкрай складна. Можливо, настане такий час, що вони повертатимуться   в Україну і проситимуть притулку у своїх близьких.

Микола Денисюк.

Починаючи з середини другої половини минулого століття, значна частина людей з Ратнівщини  виїхала у Білорусь. Масово виїжджали  із Самарівських хуторів та прикордонних сіл тодішнього Ратнівського району. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 210