Їх об’єднала ОДНА мета – Перемога
Добрі, жертовні, працьовиті, незламні та сміливі – це наші українські жінки. І в якій би сфері вони себе не реалізували, велике щастя у житті — стати мамою. Тож напередодні Дня матері ми поспілкувались з людьми, робота яких теж потребує безмежної любові, безкорисливої праці, милосердя та чуйного серця. Люди, в яких немає чужого горя, чужої біди, нема чужих дітей і які завжди готові допомогти. Це — невтомні волонтери Ковельської міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України.
Тут об’єднались люди різного віку і різних професій. Але всі вони віддано працюють на благо інших. Війна показала, наскільки цінним і водночас крихким є людське життя, як надзвичайно кожному з нас потрібні підтримка, материнське тепло, радість і можливість сімейного спілкування. Усе це волонтери Товариства намагаються дати своїм підопічним.
На волонтерських засадах працюють люди, віддані своїй справі, головне завдання яких – допомогти всім, хто цього потребує. Зокрема, головою Товариства вже понад 15 років є Людмила Стахорська. 35 років працює Валентина Канашкова, понад 20 – Марина Козакова, більше 10 – Руслана Голубчук. Інші доєднались з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну.
З цього приводу Людмила Стахорська розповідає:
— На жаль, події 24 лютого не просто змінили життя українців, а й забрали у багатьох найдорожче – життя, дім, родину. Та, на щастя, і об’єднали нас, і показали кожному, що чужого горя не буває. У зв’язку з цим ми активно зайнялися логістикою, адже допомогу почали звозити як місцеві жителі, так і закордонні благодійники.
Завдяки згуртованості місцевого населення Ковельщини нам вдалось достойно організувати прийом біженців, які прибували на вокзал. Через нашу станцію курсувало багато потягів за кордон. В них їхали люди звідусіль: хтось прямував далі, а тих, хто залишався на привокзальній площі, очікував транспорт.
На вокзалі організували цілий харчоблок, де наші волонтери готували повноцінні обіди. Звозили допомогу із церков. Прихожани різних парафій направляли сюди відрами вареники та пиріжки. На місці робили бутерброди, каву, чай, роздавали солодощі. Тут постійно працювало більше 30 волонтерів, які зустрічали та надавали необхідну допомогу.
До співпраці були залучені усі громади, навчальні заклади, організації міста і району. Хтось вареники варив, а хтось сітки і кікімори плів, які дуже потрібні нашим військовим.
– Як ставилися до Вас переселенці?
– Скажу відверто: вони приймали нашу допомогу, але дуже насторожено. Бутерброди підносами, воду оберемками, памперси пакетами, засоби гігієни ми самі заносили у вагони, адже люди, які прибували на початку війни, навіть боялись виходити з потяга. Вони були настрашені, а інколи вороже налаштовані.
Та ми не зважали і продовжували свою справу. Годували, одягали. На вокзалі облаштували соціальну кімнату. Тут можна було взяти потрібний одяг, візочки для дітей, засоби гігієни, іграшки. Постійно працювали волонтери, які підтримували психологічно, забавляли дітей.
Окрім того, була й медична кімната, де можна було отримати психологічну та першу невідкладну допомогу, поміряти тиск, взяти необхідні ліки. За сприяння керівника Ковельського МТМО Валентина Вітра на місці працював кваліфікований лікар.
– З яких напрямків тепер проводите свою діяльність, ким опікуєтесь?
– З початку війни і до сьогодні ми працюємо за різними програми. Одна з перших – це перша невідкладна (долікарська) допомога. Цим у нас займається Руслана Голубчук. Це наш тренер, методист, волонтер. Заходи-тренінги вона проводить і в навчальних закладах, і на підприємствах, і в різних установах, і просто неба у парку.
Жінка вчить, що і як робити, коли ти вперше опинився у небезпечній ситуації, спричиненій військовими діями.
Ставши учасником програми BraVo, що фінансується Червоним Хрестом Німеччини, ми маємо змогу вигравати міні-гранти на реалізацію ідей, які допоможуть людям та завдяки яким маємо подальший план розвитку.
Міні-грант №1 – це допомога хоспісам. Ми забезпечили хоспіс у м. Ковелі тумбочками-комодами, функціональними ліжками, антисептиками, перев’язувальним матеріалом, засобами догляду. Подібну допомогу, а також медичну апаратуру спрямовували і на центральну лікарню, але наразі тут вже є все необхідне.
Допомагаємо ми також школам міста і району. Більше 25 класів ми устаткували меблями та оргтехнікою.
Міні-грант №2 – це відкриття медико-соціальної психологічної кімнати. Тут приймають дітей переселенців, тих, хто втратив батьків, інвалідів. У цьому непростому напрямку працюють наші чудові волонтери Оксана Арутюнян і Микола Гайдук.
Знаходиться кімната на території ЗЗСО № 8 м. Ковеля. Ми зробили там ремонт, облаштували всім необхідним для різного розу занять і відпочинку. Дуже допомогли нам у цьому начальник управління освіти Віктор Бичковський та директор школи Василь Шворак.
Це — велика та затишна зала площею 50 м2, яка дозволяє особливим діткам провести час у хорошій компанії, переглянути фільм, а головне – отримати необхідну психологічну допомогу від спеціалістів. Тут часто збираються і мами цих дітей, жінки, які втратили чоловіків на війні, мами діток-інвалідів. З ними теж проводять час та підтримують їх психологи. Зустрічі тут відбуваються три рази на тиждень.
Ми дуже хотіли відкрити такий кабінет у нашому центрі, що на вул. Олени Пчілки, 17. Планували облаштувати медико-соціальний реабілітаційний центр для військових, інвалідів та «чорнобильців». Фінансову сторону цього питання нам вдалось би забезпечити, отримавши міні-грант №3. Але наразі це питання вирішити не вдалося. Щоб не марнувати час, вирішили закупити інвалідні крісла та спеціальні туалетні сидіння для особливих людей.
– Чи звертаються до Вас зараз інші незахищені верстви населення, окрім тих, які мають статус ВПО?
– Звісно, адже життя триває. І число тих, кому потрібна підтримка, лише збільшилось. У нас активною залишається програма «Догляд вдома» – це захист одиноких, які потребують догляду, людей, які з різних причин не можуть обслуговуватись територіальним центром. Наразі під нашою опікою — шість людей з міста та п’ять з району. З ними працюють наші соцпрацівники. Це – Олена Мерзлякова та Тетяна Томашук, які з любов’ю та турботою піклуються про кожного.
Декілька років у нас активно функціонує і протитуберкульозна програма «Скажи туберкульозу – ні!», яка нині охоплює 50 людей. У цьому напрямку працює Лариса Бартко. Щодня вона відвідує цих людей і роздає таблетки, періодично приносить соціальну допомогу, картки поповнення для телефонів, оформляє повернення коштів за проїзд у Луцьк чи здачу аналізів.
– Приміщення організації не дуже велике, але бачу тут функціонує «Банк одягу». Хто може його отримати?
– Наші волонтери надають все необхідне не тільки переселенцям, а й усім, хто не має можливості придбати. Тут є все і для дітей, і для дорослих. Часто можна отримати й дитяче харчування, памперси. У нас знаходяться лише хороші речі, адже їх відбирають (приймають не такі, які шкода викинути, а ті, які придатні для носіння).
Також у нас є склади, на яких активно працюють наші волонтери: Валентина Канашкова, Марина Козакова, Іван Тиводар, Роман Додарук. Велика вдячність за роботу керівнику гуманітарного напрямку Олександру Савенко, який відповідально курує роботу складів міського і обласного складів організації.
На волонтерських засадах вони займаються роздачею продуктових та гігієнічних наборів, одягу, постелі. Буває, за день звертаються близько 200 людей, яких ми забезпечуємо.
– За багато років роботи з якими труднощами стикалися?
– Вважаю, що було б добре, якби всі благодійні організації, включаючи і нас, об’єдналися і працювали на спільне благо разом. Наприклад, у нас є це – візьміть, а у нас є таке – поділились чи обмінялись. А буває так, що у когось склади тріщать, а в когось вже «голі» руки.
Ми ж ні на чиє «добро» не зазіхаємо, а розраховуємо лише на власні сили. У цій справі головне – допомога людям. І ми робимо все, що у наших силах.
– Незважаючи на перепони, яких було і є чимало, що допомагає рухатись вперед, не полишати цю справу?
– Єдине – милосердя та бажання допомогти. Нині найважливіше – працювати на Перемогу. Тому, окрім основної роботи, ми постійно підтримуємо наших захисників, формуємо і передаємо військовим необхідне обладнання.
– Ви – жінки, мами. Як вдається поєднувати таку складну психологічну і відповідальну роботу?
– Як і всі жінки, ми універсальні й вміємо «переключатись». Але це робота за покликом серця: «Перш думати про людину, а потім – про себе».
Ми вдячні всім, хто підтримує нас. На початку війни навіть була черга з охочих допомогти. Активно працювали понад 200 волонтерів. Була також черга тих, хто пропонував транспортні засоби різних видів. Особлива вдячність — Івану Тиводару, Володимиру і Миколі Гайдукам. З першого дня і до сьогодні вони надають свої авто, реагують на всі наші запити, самостійно ремонтують і заправляють пальним. Нині в штаті — 15 людей, які відповідають за певну ланку роботи.
Великий об’єм роботи виконує наш інформаційний відділ, яким завідує Жанна Литвиненко. Її оперативна робота допомагає нам бути активними у всіх напрямках.
l
До розмови з нами долучилася і заступник голови організації, психолог за освітою Анна Шуляр, яка займається програмами, за якими спрямовують свою роботу працівники Товариства. Вона розповіла, що від початку війни почала надходити дуже велика підтримка від іноземних колег. Але це не лише гуманітарна допомога, а й програма розвитку BraVo.
Завдяки їй вдалось зробити ремонт приміщення організації та обладнати його необхідними меблями і технікою. Для цього довелось переформатувати роботу, оскільки за кошти, які надходять, повинні звітувати.
У розробці — цікавий проєкт, який об’єднає та залучить молоде покоління до співпраці. Це спрямує його бурхливу енергію в правильне русло, навчить співпереживати та підтримувати. Зокрема, за словами Анни Шуляр, психологічної допомоги і живого спілкування потребують сироти.
Найближчим часом організація готується отримати міні-грант №3. Це дуже потрібна програма – прокат реабілітаційної техніки. Планується завезти все необхідне: від милиць до візків, матраци від пролежнів. Ковельські підприємці ще раніше надали склад у розмірі 250 м2, де буде можливість зберігати ці речі.
Приємно бачити, що волонтерські осередки організації не стоять на місці і використовують кожну можливість, аби розвиватися навіть в таких складний час. Про них не часто говорять, але їх праця, жертовність та милосердя, готовність кожному допомогти – красномовніші від найгарніших слів. Так, лише за 2022 рік організація допомогла більш як 12 тисячам громадян.
Тож щира вдячність Вам за невтомну працю на благо людей!
Аліна РОМАНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: волонтери Ковельської міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України.
Фото з архіву організації.
Добрі, жертовні, працьовиті, незламні та сміливі – це наші українські жінки. І в якій би сфері вони себе не реалізували, велике щастя у житті — стати мамою. Тож напередодні Дня матері ми поспілкувались з людьми, робота яких теж потребує безмежної любові, безкорисливої праці, милосердя та чуйного серця. Люди, в яких немає чужого горя, чужої біди, нема чужих дітей і які завжди готові допомогти. Це — невтомні волонтери Ковельської міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 399
Творчий дебют у газеті
Жителі Львівської області зіткнулися з небезпечною аномалією. У ніч на 26 квітня з-під землі почали прориватися гейзери води та газу. У землі з’явилися ями завглибшки до 5 метрів. Вода в колодязі буквально скипіла.
Трапилося цими днями
Від четверга до четверга
ГОРОСКОП з 22 по 28 травня
Погода в Ковелі 11 – 17 травня
Вітаємо щиросердно!
Їх об’єднала ОДНА мета – Перемога
Карантин продовжили до 30 червня
«Наші прийшли!»