Незважаючи на важкі часи, викликані війною з російськими окупантами, редакція "Вістей Ковельщини" цими днями підбила підсумки традиційної акції "Передплатіть і виграйте!". Серед читачів нашої газети, які надіслали копії передплатних квитанцій, розіграні продуктові набори, придбані за сприяння наших спонсорів, які стануть у пригоді їх власникам напередодні одного з найбільших християнських свят – Великодня, котре відзначатимемо вже невдовзі – 16 квітня ц. р.

Отож, переможцями акції стали наші земляки, які передплатили "міськрайонку" на:

6 місяців 2023 року

Бондарук Єва Михайлівна – с. Ситовичі.

Котик  О. Ф. – м.  Ковель. 

Голубова   З. Ф. – смт Голоби.

Скрипець О. М. – м. Ковель.

Шевчик  Світлана – с. Мирин.

Поліщук  Ольга – с. Облапи.

Столярчук  О.  – м. Ковель.

12 місяців 2023 року:

Чайковська  Л. В. – м. Ковель.

Цикун  Аркадій – с. Облапи.

Наумчик  В. В. – смт Турійськ.

Рудик С. В. – с. Любитів.

Бойчук Є. Ф. – м. Ковель.

Гарлінська  Л. В. – смт Голоби.

Мирончук Лідія – с. Кривлин.

Сидорук  І. В. – м. Ковель.

Клімчук  Світлана – с. Пісочне.

Дудзінська  Л. А.  – м. Ковель. 

Ткачук  Н. Г. – м. Ковель.

Остапчук В. І. – смт Голоби. 

Призи можна буде отримати читачам, які мешкають у Ковелі, безпосередньо в редакції газети "Вісті Ковельщини" (вул. Міцкевича, 3), починаючи з понеділка, 10 квітня ц. р.

Жителям сільських населених пунктів сувеніри допоможе отримати "Укрпошта", доставивши їх в найближчі відділення зв'язку або вручивши за допомогою пересувних відділень зв'язку.

l

Хочемо нагадати що акція "Передплатіть і виграйте!" буде продовжена на 2-е півріччя ц. р. Право взяти в ній участь отримають наші земляки, котрі передплатять газету на липень-грудень 2023 р.

Передплачуйте і вигравайте!

"Вісті Ковельщини" – газета для Вас і про Вас!

Редакція.

Незважаючи на важкі часи, викликані війною з російськими окупантами, редакція "Вістей Ковельщини" цими днями підбила підсумки традиційної акції "Передплатіть і виграйте!". Серед читачів нашої газети, які надіслали копії передплатних квитанцій, розіграні продуктові набори, придбані за сприяння наших спонсорів, які стануть у пригоді їх власникам напередодні одного з найбільших християнських свят – Великодня, котре відзначатимемо вже невдовзі – 16 квітня ц. р.

Отож, переможцями акції стали наші земляки, які передплатили "міськрайонку" на:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 231

Акціонерне товариство "Укрпошта" – потужне підприємство поштового зв'язку, єдиним засновником і акціонером якого є держава в особі Міністерства інфраструктури України.

Таке визначення одному з найбільших у нашій державі Товариств дає Вікіпедія. В справедливості подібного визначення переконується кожен із нас майже щодня. Сотні, якщо не тисячі людей, в тому числі волинян, постійно користуються послугами "Укрпошти". А послуги ці різноманітні і дуже потрібні: пересилання простих і рекомендованих листів, посилок, передплата та розповсюдження періодичних видань, виплата пенсій, субсидій тощо.

В останні роки в галузі поштового зв'язку відбулися великі зміни, викликані прагненням працівників галузі йти в ногу з часом, своєчасно і ефективно відповідати на виклики, що постали перед країною. Це, зокрема, неоголошена війна росії проти України, кризові явища в економіці і соціальній сфері.

"Укрпошта" вміло й оперативно перебудувала свою роботу в умовах воєнного стану. Ось тільки деякі факти. Після російського вторгнення мільйонам українців довелося покинути свої домівки та виїхати за кордон, встигнувши взяти з собою лише тривожні валізки з найнеобхіднішими речами. 

З огляду на це поштовики запровадили нову послугу "Посилка з домівки" та домовилася з колегами найближчих західних сусідів про спеціальні умови доставки з максимальною знижкою у 70 відсотків.

З квітня 2022 року, в розпал російської агресії, "Укрпошта" започаткувала доставку гуманітарних вантажів залізницею. Для перевезень використовують 14 залізничних поштових вагонів. Послуга створена спеціально для волонтерів для того, щоб налагодити логістику в умовах війни та збільшити обсяг і швидкість пересилки відправлень по Україні.

Команда "Укрпошти" стала ініціатором багатьох суспільно-значимих акцій та кампаній: "Малюнок герою", "Русскій воєнний корабль…", договір з Київською школою економіки про підтримку освітніх, гуманітарних вантажів, відновлення зруйнованої освітньої інфраструктури на деокупованих територіях.

Але, звичайно, однією з головних турбот поштовиків є передплата і розповсюдження періодичних видань.  Принципову позицію тут займає директор Волинської дирекції АТ "Укрпошти" Іван Люсак:

– Ми розуміємо значення друкованого слова в умовах війни, а тому постійно тримаємо на контролі хід передплатних кампаній на Волині, поглиблюємо співпрацю з редакціями газет, що виходять в області.

У справедливості слів пана Івана постійно переконуються журналісти "Вістей Ковельщини". Нам вдалося забезпечити чітку співпрацю з працівниками поштового зв'язку Ковельщини на чолі з їх керівником Ларисою Філіпчук та  територіальним менеджером Інною Радзієвською. 

Яскравим свідченням цього стало нещодавнє проведення Дня передплатника "Вістей Ковельщини" у поштовому відділенні "Ковель-1". Фоторепортаж про цю подію, в підготовці якої фінансово допоміг депутат районної ради Віталій Власов, читайте на 4-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

Дякуємо "Укрпошті" за розуміння і співпрацю!  Разом – до Перемоги!

Микола ВЕЛЬМА.

НА СВІТЛИНАХ: колектив поштового відділення “Ковель-1” (зліва направо: Тетяна Баглайчук, Людмила Рижко, Галина Проскурнікова, Людмила Поліщук); Інна РАДЗІЄВСЬКА та Лариса ФІЛІПЧУК.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Акціонерне товариство "Укрпошта" – потужне підприємство поштового зв'язку, єдиним засновником і акціонером якого є держава в особі Міністерства інфраструктури України.

Таке визначення одному з найбільших у нашій державі Товариств дає Вікіпедія. В справедливості подібного визначення переконується кожен із нас майже щодня. Сотні, якщо не тисячі людей, в тому числі волинян, постійно користуються послугами "Укрпошти". А послуги ці різноманітні і дуже потрібні: пересилання простих і рекомендованих листів, посилок, передплата та розповсюдження періодичних видань, виплата пенсій, субсидій тощо.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1020

Від часу повномасштабного російського вторгнення на сайті Президента зареєстровано понад 11,6 тисячі петицій.

Які ж питання найбільше хвилюють наших співгромадян цієї тривожної пори? За словами політичного оглядача аналітичного порталу «Слово і діло» Віктора Гаврилюка, на першому місці – нагородження захисників України, котрі виявили мужність і героїзм у запеклій боротьбі з ворогом, але, на жаль, загинули в боях. На другому – проблеми, які стосуються обороноздатності країни. На третьому – петиції щодо врегулювання міждержавних та міжнаціональних відносин. Також українців непокоять теми зарплат, соцзахисту, культури і релігії, податкової та митної політики тощо.

Найбільше – 37159 голосів – набрало прохання до Глави держави розглянути законопроекти про позбавлення мандатів депутатів усіх рівнів, які були обрані від забороненої нині партії ОПЗЖ. Майже 35000 українців підтримали пропозицію накласти вето на закон про посилення покарання військових за службові правопорушення у період дії режиму воєнного стану.

Понад 28 тисяч чоловік підписалися під зверненням із проханням у прискореному порядку надавати громадянство тим іноземцям, які захищають Україну від російських окупантів.

На переважну більшість петицій Президент уже відповів і доручив компетентним органам відреагувати. Нині на розгляді перебуває 10 електронних звернень та ще одне чекає своєї черги.

Трапляється, тематика петицій не належить безпосередньо до компетенції Глави держави або працівників його Офісу. Тоді залучають представників Кабінету Міністрів, інших органів влади та обізнаних експертів у форматі робочої групи. На підставі їхніх пропозицій протягом семи робочих днів формується відповідь, яка публікується на президентському сайті.

Петиції, які не набрали необхідної кількості голосів, розглядаються як звичайне звернення громадян. Відповідь надсилається на адресу електронне пошти, через яку була оформлена петиція.

Марія КРАМАР.

Від часу повномасштабного російського вторгнення на сайті Президента зареєстровано понад 11,6 тисячі петицій.

Які ж питання найбільше хвилюють наших співгромадян цієї тривожної пори? За словами політичного оглядача аналітичного порталу «Слово і діло» Віктора Гаврилюка, на першому місці – нагородження захисників України, котрі виявили мужність і героїзм у запеклій боротьбі з ворогом, але, на жаль, загинули в боях.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 208

Добрий день! Звертається до Вас завідувачка бібліотеки села Вербка Тищук Тетяна. Хотіла б поділитися радістю із вашими читачами. Днями у нашій громаді пройшла презентація книги Лідії Синенко, яка має назву " ВІД БАХОВА ДО ВЕРБКИ вздовж Турії-ріки". 

До цього листа додаю статтю з коротенькими відомостями про автора та про сам захід, а також декілька фото. Сподіваюсь, що ця інформація буде корисною, адже жителі нашої громади читають газету, і хто пропустив презентацію, зможе дізнатись про книгу з ваших сторінок. До речі, кожен бажаючий може придбати книгу в нашій бібліотеці. Мій контактний номер телефону 096-7866107.

З повагою – Тетяна Тищук.

Добрий день! Звертається до Вас завідувачка бібліотеки села Вербка Тищук Тетяна. Хотіла б поділитися радістю із вашими читачами. Днями у нашій громаді пройшла презентація книги Лідії Синенко, яка має назву " ВІД БАХОВА ДО ВЕРБКИ вздовж Турії-ріки". 

До цього листа додаю статтю з коротенькими відомостями про автора та про сам захід, а також декілька фото. Сподіваюсь, що ця інформація буде корисною, адже жителі нашої громади читають газету, і хто пропустив презентацію, зможе дізнатись про книгу з ваших сторінок. До речі, кожен бажаючий може придбати книгу в нашій бібліотеці. Мій контактний номер телефону 096-7866107.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 439

Ціни на пальне в Україні поступово знижуються вже третій місяць. Якщо у грудні минулого року, за даними консалтингової групи А-95, середня вартість літру 95-го бензину коштувала понад 52 грн., то нині середній цінник на стеллах АЗС становить трохи більше 47 грн. Подешевшали й інші види пального. Що спричинило здешевшання бензину та дизелю та чи подорожчають вони найближчим часом – розбирались у Центрі громадського моніторингу та контролю. 

Вартість пального в Україні протягом останнього року напряму прив'язана до цін у Європі. До повномасштабної війни 70% всіх обсягів бензину до України завозили з білоруських НПЗ, від 24 лютого 2022 постачання припинилось. Нині більшість пального до України потрапляє з Європи.

Протягом останніх місяців, на фоні світового падіння цін на нафту, у світі стрімко знижується і вартість пального. Що неодмінно відображається і на цінах на українських АЗС. 

Допомогли знизити ціни і самі українські постачальники пального. На думку директора консалтингової групи А-95 Сергія Куюна, саме ефективність роботи трейдерів та перенасичення ринку пальним дозволили пережити кризові періоди без дефіциту.

"Ми дуже гарно підготувалися до антиросійських санкцій, які були введені з 5 лютого у Європі, введено ембарго на імпорт російських нафтопродуктів, відповідно, уряд ще наприкінці жовтня звернувся до трейдерів із закликом формувати запаси, щоб мінімізувати перебої або якісь кризові явища. В результаті, ми маємо гарні запаси. За січень-лютий на ринку було пального більше, ніж у довоєнні місяці 2022 року", – повідомив Куюн в ефірі національного телемарафону.

Крім потужних запасів пального, зберігати бензинову стабільність допомагає і диверсифікація імпорту. Приміром, у лютому цього року вперше в історії Україна домовилась про імпорт дизпалива з США. Виробником нафтопродуктів є Marathon Petroleum Company. Поставки йдуть не напряму до України: спочатку танкери з дизпаливом прямують до портів у Гамбурзі, а слідом – до терміналів у Польщі.

Загалом, українському паливному ринку вдалось успішно пережити усі виклики воєнного часу: обстріли нафтобаз та НПЗ, дефіцит пального, та різкий "генераторний" стрибок попиту на бензин та дизпаливо внаслідок блекаутів. 

Експерти, зокрема й гравці ринку, прогнозують і подальше зниження вартості пального. Запасів нині стільки, що й посівна, яка традиційно спричиняє більший попит та зростання цін на бензин та дизпаливо – цього року такого ефекту може і не викликати. 

"Я зараз не бачу жодного потенціалу для зростання цін, тільки для падіння", – вважає СЕО WOG Андрій Пивоварський. 

За його словами, за нинішніх умов, паливна криза минулого року не повториться. 

Попри сприятливу ситуацію на ринку, розслаблятись поки не варто, вважає директор консалтингової групи "А95" Сергій Куюн. 

"Маємо тримати ринок палива постійно "залитим". Ми маємо ще додатково його диверсифікувати наскільки це можливо і створювати ще запаси", – зауважив він під час дискусії у Медіацентрі Україна – Укрінформ. Крім того, Сергій Куюн наголосив, що сьогодні потрібно думати над поновленням внутрішнього виробництва. Адже це, за його словами, зменшить попит на імпорт та, як бонус, створить нові робочі місця.

Оксана КОВАЛЬ.

Ціни на пальне в Україні поступово знижуються вже третій місяць. Якщо у грудні минулого року, за даними консалтингової групи А-95, середня вартість літру 95-го бензину коштувала понад 52 грн., то нині середній цінник на стеллах АЗС становить трохи більше 47 грн. Подешевшали й інші види пального. Що спричинило здешевшання бензину та дизелю та чи подорожчають вони найближчим часом – розбирались у Центрі громадського моніторингу та контролю. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 249

під такою назвою стартувала акція у волонтерському штабі "Українська команда", який нещодавно відкрили за адресою: м. Ковель, вул. Брестська, 111.

Волонтерський штаб "Українська команда. Волинь" спільно із партнерами, зокрема й благодійним фондом "Віримо в Україну", надають гуманітарну допомогу у вигляді продуктових наборів, одягу, взуття та речей побутового вжитку для малозабезпечених сімей, багатодітних та одиноких людей у Ковелі. Саме вони зараз найбільше потребують допомоги та дбайливого ставлення до себе.

"Усі, хто через війну опинився у скрутному становищі, можуть отримати таку допомогу. Ми розпочали видавати засоби гігієни, продуктові набори та речі побутового вжитку для тих, хто цього потребує. Саме так ми намагаємося допомогти нашим громадянам. Діяльність штабу буде постійно розвиватися, і ми надалі плануємо ще більше підтримувати наших земляків", – зазначають координатори "Української команди" на Ковельщині. – На нашу поміч можуть розраховувати і вимушено переселені особи, які, втікаючи від жахів війни, зараз знайшли прихисток в Ковельському районі.

Графік видачі 

допомоги:

Вівторок – з 12.00 до 15.00 год.

Четвер – з 12.00 до 15.00 год.

Контактний номер телефону: 

+38-097-3337318. 

Наш. кор.

На світлині: команда-організатор акції "Підтримай ближнього!".

під такою назвою стартувала акція у волонтерському штабі "Українська команда", який нещодавно відкрили за адресою: м. Ковель, вул. Брестська, 111.

Волонтерський штаб "Українська команда. Волинь" спільно із партнерами, зокрема й благодійним фондом "Віримо в Україну", надають гуманітарну допомогу у вигляді продуктових наборів, одягу, взуття та речей побутового вжитку для малозабезпечених сімей, багатодітних та одиноких людей у Ковелі.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 257

Нещодавно у Ковелі відбувся вже традиційний День передплатника газети. Зустріч стала гарною нагодою "живого" спілкування  журналістів з читачами та поштовиками. Приємним бонусом за передплату улюбленого видання "Вісті Ковельщини" були призи.

Щирими посмішками нас зустріли працівники поштового відділення зв'язку "Ковель-1", де ми побували вперше. І хоч воно знаходиться в дуже зручному і людному місці (вул.  Сагайдачного, 6 Б поблизу Центру зайнятості), багато людей не знають про нього. А ті, хто відвідує, мають лише позитивні відгуки, адже тут дуже привітний та відповідальний персонал, який оперативно допоможе вирішити будь-яке питання.

Перелік послуг, які надає "Укрпошта" дуже великий. Нині зручно і значно дешевше тут замовляти і відправляти посилки, є хороші знижки, акції та лояльні пропозиції (особливо тим, хто має "власний кабінет"). Є звісно і незадоволені клієнти, які іноді кажуть: "Чому так довго?". А сповільнює процес і затримує чергу оплата комунальних. Оформлення квитанцій займає певний час, що відповідно не дуже подобається клієнтам. 

Чимало звернень громадян стосуються популярної нині послуги щодо обміну ламп розжарювання на світлодіодні. Скористались такою можливістю і ми. Люб'язно допомогла у цьому процесі начальник відділення Людмила Рижко. 

Запитали ми Людмилу Іванівну і про передплату періодичних видань та отримали цікаву відповідь, що друковані видання читали, читають і будуть читати! 

І, дійсно, хоч з усім зараз можна ознайомитись в Інтернеті (мінус лиш в тому, що новини там дуже швидко оновлюються і вчасно переглянути їх не завжди вдається), у друкованих видань своя особливість. 

"Увечері чи на вихідних ти спокійно береш у руки улюблені "Вісті Ковельщини" і знайомишся з новинами рідного краю. Так, інформація тут обмежена, але вона завжди цікава та пізнавальна. Розглядаєш фотосвітлини, а там знайомі обличчя, вітання. Преса – це "вікно" у світ подій, новин та життя людей, а читання, зауважте,  – чудовий спосіб тренувати пам'ять та зір", – каже пані Людмила.

У цей день,  за хорошою традицією, першим передплатив наше видання Олександр Ярмошевич зі Стеблів. Олександр Савович, виявляється, був постійним читачем "Вістей Ковельщини", коли проживав у Ковелі. У місті багато років працював у ПТМ "Ковельтепло" зварювальником. Каже: "Нема в Ковелі такого будинку, в якому є тепло, щоб я там хоч раз не був". Позитивно відгукувався і про керівництво підприємства, зокрема директора Володимира Бойка. 

Наостанок пан Олександр побажав, щоб ця весна принесла довгождану Перемогу, і всі наші захисники повернулися додому живими.  А далі, обравши в якості призу чай, цукор та Пасхальні прикраси, чоловік поспішив додому, де на нього чекала дружина Людмила, щоб за чашкою гарячого напою розповісти про те, як поїхав у справах, та ще й газету виписав.

У числі перших на наступні три місяці передплатили, отримали подарунки, бажали миру і процвітання "Вістям Ковельщини" і їх читачам Руслана Ковальчук та Галина Книшук.

 Приємно, що завітали на День передплатника і підтримали газетярів територіальний менеджер Волинської дирекції АТ "Укрпошта" Інна Радзієвська, начальниця відділення поштового зв'язку "Укрпошти" Ковель-8 Лариса Філіпчук. Інна Володимирівна, до речі, теж передплатила видання і свої призи поклала у корзину для наших воїнів.

Дякуємо молодим та енергійним працівникам відділення Тетяні Баглайчук, Людмилі Рижко, Галині Проскурніковій, Людмилі Поліщук, які підтримали нашу ініціативу, на совість працювали з клієнтами щодо передплати. 

До співпраці, аби підтримати наше видання у ці скрутні для редакції часи, долучився депутат районної ради Віталій Власов, завдяки якому були закуплені корисні подарунки (продовольчі товари) нашим передплатникам. 

Тож, як бачимо, об'єднавшись отримуємо гарний результат. Дякуємо нашим вірним друзям і постійним читачам за підтримку. Тримаймося, разом – ми сила!

Аліна РОМАНЮК.

НА СВІТЛИНАХ: під час Дня передплатника “Вістей Ковельщини”.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Нещодавно у Ковелі відбувся вже традиційний День передплатника газети. Зустріч стала гарною нагодою "живого" спілкування  журналістів з читачами та поштовиками. Приємним бонусом за передплату улюбленого видання "Вісті Ковельщини" були призи.

Щирими посмішками нас зустріли працівники поштового відділення зв'язку "Ковель-1", де ми побували вперше. І хоч воно знаходиться в дуже зручному і людному місці (вул.  Сагайдачного, 6 Б поблизу Центру зайнятості), багато людей не знають про нього. А ті, хто відвідує, мають лише позитивні відгуки, адже тут дуже привітний та відповідальний персонал, який оперативно допоможе вирішити будь-яке питання.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 262

– Доброго дня, Валаріє Валерієвно!

– Доброго дня і вам!

– А де це ви так довго пропадали?

– Чому довго? Мене лише два дні не було.

– А нам здалося, що два тижні…

Свідком цієї щирої розмови між лікарем-ветеринаром Валерією Жигжжавиною і хазяйкою її чотирилапого пацієнта – фокстер'єра Гаррі стала нещодавно. Саме з цією чудовою жінкою, професіоналом своєї справи мала нагоду поспілкуватися. Вона легко знаходить підхід до своїх хвостатих пацієнтів, з радістю й надією до неї йдуть на прийом їхні люблячі господарі. А вона зустрічає з усмішкою, без зайвих зволікань поспішає на допомогу хворим тваринкам, відкладаючи всі інші справи, не рахуючись із часом. Бо улюблена робота рятує, лікує від страшних спогадів, які довелося їй, мешканці Маріуполя, пережити рік тому, коли на їхнє мирне щасливе життя у рідному місті зазіхнув ненависний ворог…

Пані Валерія з 2008 року – практикуючий лікар-ветеринар. За першою освітою лікар-реабілітолог, вона здобувала другу, як каже жінка, омріяну освіту в Донецьку, де й починався її професійний шлях. Працювала ветеринарним лікарем у притулку для бездомних тварин в Красноармійську, потім у загальній практиці. 

У 2019 році з чоловіком та дітьми повернулася у Маріуполь, а вже 16 березня 2022 року були змушені покинути рідні терена. 

– До 24 лютого 2022 року в місті ніякої напруги не відчувалося. Ніхто і не гадав, що в нас відбуватимуться якісь бойові дії. Ми не були готові до цього, не робили запасів, – пригадує події недалекого минулого Валерія Валеріївна. – У нас було звичайне життя: дім – робота, все у звичному режимі. 22 лютого у мене було день народження, яке, як завжди, відзначала в колі сім'ї та друзів. Ми святкували, раділи цій зустрічі і навіть не уявляли, яке страшне нас чекає післязавтра.

l

Наша розмова розпочалася з цих болючих для моєї співрозмовниці спогадів. Важко було ними ділитися, не хотілося навіть подумки знову опинятися в тому хаосі, серед руїн і розбитих надій, відчувати страх, який сковував душу, аж поки не вдалося вирватися з того пекла. Але таки продовжила, не зупинилась на пів слові.  

– 24 лютого о пів на шосту ранку мені зателефонував чоловік (тренер вищої категорії, суддя міжнародного класу), котрий знаходився у командировці в Луцьку. Він був дуже схвильований, казав, що треба негайно збирати речі, брати дітей і їхати з Маріуполя, бо почалася війна. Казав, що в Луцьку вже були вибухи.

Я тим часом збиралася на роботу. Не могла повірити почутому, бо в нас все було на той момент тихо. Схожі на вибухи звуки періодично вчувалися з боку військової частини, яка розташовувалася неподалік від нашої домівки. Гадала, що це військові навчання, як часто бувало до цього.

Трохи згодом подзвонили друзі з Харкова, які теж говорили про те, що до них прийшов ворог. 

І ось ще один дзвінок – від подруги й колеги, з якою працювала в одній ветеринарній клініці. Вона сказала: "Збирайся! Ми їдемо звідси". Я їй розгублено: "Та як же так? Куди їхати? Нам на роботу – в нас операція". І тоді ще не усвідомила, наскільки все серйозно.

Коли перші пристрасті трішки вляглися, я все-таки зібралася й відправилася на роботу. Але вже десь з 10-ї ранку люди почали відміняти прийоми. З боку центру лунали вибухи, кругом обстрілювали. Рух транспорту призупинився. Люди страшенно панікували. 

Але не пані Валерія. Бо разом з родиною мешкали на лівому березі міста, де все було тихо і спокійно. Увечері того страшного дня настало повне затишшя. Жінка ще й тоді не розуміла і не сприймала того, що розпочалася повномасштабна війна. Це усвідомлення прийшло лише кілька днів потому, коли Маріуполь повністю взяли в облогу рашистські загарбники й з міста вже не випускали. А до цього була можливість виїхати,та нею тоді не скористалася. І довелося побачити багато такого, що й досі не вкладається в неї в голові. 

– 28 лютого перестали працювати магазини, не працювали банкомати. Світла не стало десь 5 березня. Ми й досі залишалися у місті, – оповідала свою історію жінка. – За цей час ми встигли запастися деякими продуктами і не голодували. Але насправді, коли таке відбувається, їсти не хочеться…

l

Мій чоловік перебував у лавах територіальної оборони. Через Київ він приїхав у Маріуполь на початку березня. Тим часом ми не сиділи, склавши руки, бо мали триматися разом, щоб протистояти нападнику. Разом з іншими місцевими активістами формували сухі пайки, складали тушонки та інші продукти, збирали ліки, які роздавали людям, що їх потребували. 

Ми з дітьми переїхали у центр міста, вдома залишилися лише мої батьки і старенька бабуся. На лівому боці стало нестерпно жити: деяких вулиць на той час вже не було, вони були вщент розбиті та спалені. 

– Чи довелося зіткнутися віч-на-віч з ворогом? – не змогла не запитати я.

– Лише на блок-постах, коли вибиралися з міста. У Маріуполь рашисти на той час ще не зайшли, тоді місто обстрілювали з неба. Але страшні наслідки їхнього "визволення" таки відчули на собі.

А як важко бачити, як війна змінює людей. Їхні неадекватні вчинки, м'яко кажучи, лякали. Вони вдиралися до магазинів, мародерили. Забирали речі, які взагалі не потрібні були в той момент. Вломлювалися у крамниці з одягом, навіщось виносили кондиціонери, телевізори…Чи це були наслідки стресу та паніки, чи люди вдавалися до цього задля наживи - не знаю, але й досі не можу згадувати ці події без почуття відрази.

Я тоді працювала в місцевому штабі, куди привозили поранених хлопців, яким намагалася надати первинну допомогу. На цій роботі сконцентрувалася. Мій мозок заблокував усі інші емоції, я усвідомлювала, що не можна зупинятися, і ні в якому разі боятися, бо твій страх може нашкодити, завадити рятувати чиєсь життя.

– Як вдалося виїхати?

– Ми збиралися у непростий момент. Вже не було бензину, автомобілів. Виїжджали під обстрілами, хоч і був відкритий "коридор". Бердянськ, Оріхове, Токмак – це вже були повністю окуповані українські території. З Маріуполя до Токмаку ми їхали цілий день, а з Токмаку до Запоріжжя – ще десь 12 годин.

Ми старалися триматися колони. Можливо, нас рятувало те, що в мого чоловіка донецька прописка. На ворожих блокпостах запитували: "Ви в росію?". Ми змушені були відповідати: "Звичайно, в росію". Іншого виходу в нас не було, бо з нами їхали діти, літні люди. Ми намагалися посміхатися, поводитися невимушено, а насправді страх сковував наші душі. Надія і світло з'явилися, коли ми виїжджали з Токмака – далі ворог не зайшов. Емоції "пішли" вперед, коли нарешті побачили українських військових, синьо-жовті прапори…

l

Ми приїхали в Запоріжжя. Але в мого чоловіка серед знайомих та друзів дуже багато тренерів та спортсменів, які пропонували поїхати в Луцьк. Там нас зустріли так, як ніде ніхто нас ще не зустрічав. Це були неймовірні відчуття. Приймали, наче найрідніших. І лише тоді відчули, що ми в безпеці.

– А в Ковелі як опинилися? Як вдалося продовжити улюблену справу?

– Згодом. Так склалися обставини, що ми переселилися в село поблизу Ковеля. Обжилися з сім'єю там. І домашні улюбленці разом з нами. Саме для них потрібно було придбати дещо у ветаптеці. Чудовий зоомагазин знайшла в Лукові. 

Зайшла туди, поспілкувалася з продавцем-консультантом Мирославою, а вона мені відразу: "Ви – ветлікар". Я їй на це здивовано: "А звідки ж ви знаєте?". Вона мені: "Ви дивитеся, як ветлікар". "А що у вас для мене є робота?" – запитую знову. І чую у відповідь: "Я вас познайомлю з моїм керівництвом. Це – чудові люди". 

Невдовзі мені зателефонувала власниця зоомагазину Світлана Сиротюк і запропонувала роботу. Ось так я потрапила в чудову сім'ю під назвою "Барбос", і опинилася у Ковелі. Працюю вже майже рік.

– Сумуєте за домом? Хтось з рідних людей залишився у Маріуполі?

– Вісімдесят відсотків моїх друзів виїхали з Маріуполя. Хтось у Німеччині, Польщі. Деякі – у росії. Хоча не за своїм бажанням туди відправилися. Як моя подруга, наприклад. Не можу її за це засуджувати, бо на той час іншого виходу вона не мала – потрібно було рятувати важко хвору доньку. Зараз шукає можливість повернутися додому, в Україну. 

Мій тато залишився в Маріуполі. Він працює на дачі, вирощує полуницю. Йому нелегко, звісно, там, але поки справляється. Він не хоче звідти виїжджати, не хоче залишати рідну домівку. Там – його коріння. Та й, зрештою, навіть, якби і хотів, то поки такої можливості немає, бо піклується про нашого родича – інваліда дитинства. Мама зараз тут з нами.

l

"Мрія дитинства" – ось так називає свою професію, яка для неї стала життєвою необхідністю, лікар-ветеринар Валерія Жигжжавина. Мабуть, любов до тварин, прагнення будь що їм допомогти, врятувати, відчувають як господарі чотирилапих наших друзів, так і самі хвостаті брати наші менші. Тому, коли трапляється така необхідність, ідуть до неї, телефонують, консультуються.

– Найскладніше й водночас найприємніше в нашій професії – це спілкування з людьми. Але іноді люди, часто самі цього не усвідомлюючи, можуть бути дуже жорстокими зі своїми "улюбленцями". 

– Тим не менше вони звертаються за допомогою ветеринара?

– Згвертаються. Буває, за тим, щоб перекласти відповідальність на ветлікаря, звинуватити, наприклад, у тому, що ми надаємо послуги дорого, а тварина – безнадійна, й таке інше.

– А в чому проявляється жорстокість?

– Деякі люди навіть не бажають розуміти, що вони поводяться зі своїми підопічними жорстоко. Тварини не отримують належної турботи та догляду. Їх не вакцинують, неправильно годують. А вакцинація та інші профілактичні заходи, правильне харчування – це запорука здоров'я тварин.

Власникам домашніх тварин слід звертатися за допомогою ветеринара, щойно помітять, що їхні хвостаті підопічні погано почуваються, адже вони хворіють на ті ж захворювання, що й люди, тільки не можуть нам про це сказати. Онкозахворювання та інші патології, змінені вірусні інфекції дуже часто доводиться лікувати. І якщо хвороба в занедбаному стані, то дуже важко її побороти, й тваринка гине. За примусовими показниками інколи доводиться застосовувати таку неприємну процедуру, як евтаназія. Це найважче сприймати завжди, жоден ветлікар до цього не звикне і ніколи не примириться з цим. Втрата кожного пацієнта для мене – це особисте горе, великий біль і сльози.

Особливу увагу потрібно приділяти харчуванню домашніх улюбленців, адже якщо не дотримуватися правильного раціону, то можуть виникнути великі проблеми. Люди приходять і кажуть, що весь час годують собаку кістками. Запитують не раз: "Чому не можна ними годувати"? А я у свою чергу запитую у них: "А чому самі їх не їсте?".

Жорстокість виявляється ще й у тому, що господар звертається з проханням приспати тварину, бо вона йому, приміром, набридла, тому що неслухняна, багато гавкає, кусається, ходить в туалет не туди, де треба тощо. Дякую своєму керівництву за те, що я в цій клініці можу дозволити собі забрати тварину, поставити на місце такого горе-господаря.

l

– Але приємні робочі моменти, звичайно, "перекривають" усе прикре – говорить пані Валерія. Це, наприклад, пологи, коли ти чуєш на УЗД серцебиття маленької істоти. Приємно, коли після хвороби тварина починає їсти, оговтується, коли прокидається після важкої операції і радісно виляє хвостиком. Або ж просто коли господарі дякують, телефонують і розповідають, як справи у моїх пацієнтів, присилають їхні радісні фото. І втома тоді зникає, і негативні емоції також.

– А які пацієнти найбільше запам'яталися?

– Один песик був з цікавим випадком. У нього на лапі з'явилося дуже велике новоутворення. І воно росло. Собачку відмовилися оперувати, сказали, що він безнадійний. А ми взялися за цей випадок. На жаль, лапку довелося ампутувати. Але зараз наш пацієнт живий-здоровий, прекрасно почувається і на трьох лапах. 

Співпрацюємо з волонтером Ольгою Телючик, яка займається бездомними тваринами. Робимо їй знижки на послуги, за якими звертається, по можливості надаємо їх безкоштовно.

Ковельчани Леся Ратошинська з чоловіком – не волонтери, але байдуже пройти повз тваринку, що потребує допомоги, не можуть. Вони підгодовують тварин, багато роблять для них процедур.

Безкоштовні послуги ми надаємо домашнім улюбленцям наших військових. Вони платять лише за медикаменти, яких у нас немає в той момент в наявності. Дехто з наших захисників – постійних клієнтів – зараз знаходиться в Бахмуті. Ми за них дуже хвилюємося і молимося за них…

– Маєте вдома своїх чотирилапих друзів?

– Авжеж. Декстер – французький бульдог, який з нами приїхав з Маріуполя. На жаль, мій улюбленець собачка породи кане-корсо Каджар загинув як герой. Він захищав свою територію, і його розстріляли. Я не змогла його забрати з собою. Бо як з дітьми покинула свою домівку 25 лютого минулого року (поїхала зранку на роботу), більше туди не поверталася. Хоча прорватися на лівий берег намагалися не раз…

Маємо лабрадора Паппі – від неї ще щеням відмовилися. Врятований котик, і ще одна кішка теж живуть з нами. Ми приймаємо всіх (усміхається – авт.). А ще у нас в клініці живе кішка Матильда. Господар приніс її присипляти, він не хотів розуміти, що кішечку можна лікувати. В неї патологія серця, зараз вона отримує ліки і почувається тут, наче справжня хазяйка.

– Чи плануєте повертатися у Маріуполь після його деокупації?

– Я дуже сподіваюся, що над українським містом Маріуполем невдовзі знову майорітиме синьо-жовтий прапор. І над усіма українськими територіями, які були загарбані ворогом: над моїм улюбленим Бердянськом, Запоріжжям, Кримом…

Але в Маріуполь я не повернуся. Занадто багато там крові, смерті, важких подій і спогадів. Я дуже полюбила Волинь та Ковель… Зараз ще не розмовляю українською, але обов'язково буду. Так, як наш викладач української мови й не інакше…

А ще хочу залишитися в Ковелі через те, що тут знайшла не тільки прихисток, а й ще одну  дружню сім'ю під назвою "Барбос". Наша команда –  власники ветеринарної клініки "Барбос" Світлана та Микола Сиротюки, мої колеги Богдана і Наталія, продавці-консультанти зоомагазинів Мирослава, Валентина та Ольга. З ними маємо великі плани: як мінімум, відкрити цілодобовий стаціонар у нашій клініці. Й на цьому, звісно, не зупинятися.

Вікторія ЗІНЧУК.

НА СВІТЛИНАХ: робочі будні Валерії ЖИГЖЖАВИНОЇ у ветеринарній клініці "Барбос"; чоловік Валерії Сухебатор з їхнім чотирилапим улюбленцем Каджаром, який загинув у Маріуполі.

Свідком цієї щирої розмови між лікарем-ветеринаром Валерією Жигжжавиною і хазяйкою її чотирилапого пацієнта – фокстер'єра Гаррі стала нещодавно. Саме з цією чудовою жінкою, професіоналом своєї справи мала нагоду поспілкуватися. Вона легко знаходить підхід до своїх хвостатих пацієнтів, з радістю й надією до неї йдуть на прийом їхні люблячі господарі. А вона зустрічає з усмішкою, без зайвих зволікань поспішає на допомогу хворим тваринкам, відкладаючи всі інші справи, не рахуючись із часом. Бо улюблена робота рятує, лікує від страшних спогадів, які довелося їй, мешканці Маріуполя, пережити рік тому, коли на їхнє мирне щасливе життя у рідному місті зазіхнув ненависний ворог…

Пані Валерія з 2008 року – практикуючий лікар-ветеринар. За першою освітою лікар-реабілітолог, вона здобувала другу, як каже жінка, омріяну освіту в Донецьку, де й починався її професійний шлях. Працювала ветеринарним лікарем у притулку для бездомних тварин в Красноармійську, потім у загальній практиці. 

У 2019 році з чоловіком та дітьми повернулася у Маріуполь, а вже 16 березня 2022 року були змушені покинути рідні терена. 

 

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 584

24-25 березня ц. р. року в КЗ " КДЮСШ ім.Є. Кондратовича" проходив Десятий -– традиційний регіональний турнір з плавання пам’яті Заслуженого працівника фізичної культури та спорту України Євгена Михайловича Кондратовича. 

На відкриття змагань були запрошені: начальник відділу у справах молоді, фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради Роман Лис,  дочка   Євгена  Кондратовича   Ірина  Міцкевич, директор КЗ "КДЮСШ ім. Є. Кондратовича", депутат міської ради Олена  Клімашевська.

В змаганнях брали участь команди   міст Ковеля,   Вараша, Луцька  – КДЮСШ № 1, НВК № 26. Змагання проводились серед юнаків та дівчат 2006 р. н. і молодших.  В них взяли участь 52 спортсмени. 

Чемпіонами змагань серед юнаків на своїх дистанціях стали: Ляшук Ілля (50 - 100 метрів "батерфляй", 50 метрів "на спині", 100 метрів "вільний стиль"); Басалка Олександр (50 - 100 метрів "брас"); Скороход Олександр (100 метрів "на спині").  Серед дівчат на своїх дистанціях перше  місце здобули: Єрмолаєва Софія (100 метрів "вільний стиль”);  Падалюк  Наталія (100 метрів  “комплексне плавання”, 50 метрів "брас").

"Срібними"  призерами змагань серед юнаків стали: Мороз Віталій  (50 - 100 метрів "батерфляй"), Скороход Олександр (50 метрів "на спині", 100 метрів "комплексне плавання");  Гузь Святослав (50 - 100 метрів "брас"); Мацюк Владислав (100 метрів "вільний стиль"). 

Серед дівчат  –  Сарапіна Євгенія (50 метрів "на спині"); Тесляр Яна (100 метрів "брас"); Наумчик Наталія (50-100 метрів "батерфляй"); Єрмолаєва Софія  (50 метрів "вільний стиль").

 Бронзову нагороду серед юнаків здобули: Мацюк Владислав (50 метрів "батерфляй"); Басалка Олександр (100 метрів "комплексне плавання"); Мороз Віталій  (50 метрів "вільний стиль"); Миронюк Євген (100 метрів "батерфляй"); Пархомук Владислав (100 метрів "вільний стиль"). Серед дівчат  –  Горбунова Ангеліна (50 метрів "батерфляй"); Сарапіна Євгенія (100 метрів "на спині"); Наумчик Наталія (100 метрів "вільний стиль").

Вихованці КЗ "КДЮСШ ім. Є. Кондратовича в естафеті 4х50 метрів (вільними стилем) юнаки вибороли перше  місце. В естафеті 4х50 метрів вільними стилем команда дівчат посіла друге  місце.

Переможці та призери змагань були нагороджені грамотами, медалями та цінними подарунками.

Сергій МЕДВЕДЮК, 

заступник директора 

КЗ "КДЮСШ імені 

Євгена Кондратовича" 

з навчально-тренувальної роботи.   

24-25 березня ц. р. року в КЗ " КДЮСШ ім.Є. Кондратовича" проходив Десятий -– традиційний регіональний турнір з плавання пам’яті Заслуженого працівника фізичної культури та спорту України Євгена Михайловича Кондратовича. 

На відкриття змагань були запрошені: начальник відділу у справах молоді, фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради Роман Лис,  дочка   Євгена  Кондратовича   Ірина  Міцкевич, директор КЗ "КДЮСШ ім. Є. Кондратовича", депутат міської ради Олена  Клімашевська.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 796

22 березня 2023 року у Ковелі на фасаді культурно-просвітницького центру була відкрита меморіальна дошка громадській діячці, Почесній голові міської філії “Союзу Українок”, Почесній громадянці міста  Аллі Михайлівні Поляковій.

Опісля "союзянки"  з громадськістю міста за сприяння працівників КЗ "Публічна бібліотека" Ковельської громади, зокрема, Ольги Бичковської, провели вечір пам'яті Алли Полякової. 

Захід відкрила своїм спомином нинішня голова "Союзу Українок"  Лілія Єгорова:

"22 березня ковельська прогресивна громадськість відзначає другу річницю з дня відходу у інші світи Полякової Алли Михайлівни (16.06.1941 – 22.03.2021) – громадської діячки, лідера просвітницької справи, активного учасника національно-демократичного руху, Почесної голови ГО "Союз Українок".

Алла Михайлівна була високопрофесійним лікарем. 46 років свого життя присвятила лікарській справі. Поруч з професійною діяльністю брала активну участь у громадському житті рідного міста.

Ініціативна, сповнена патріотичними помислами, Алла Михайлівна у 90-их роках минулого століття  долучилася до утвердження Незалежності на теренах рідного краю. Разом зі своїми однодумцями зробила великий внесок у розбудову Української церкви у місті залізничників. Постійно і повсюдно відстоювала справедливість, людську гідність краян. Зміцнюючи своїми діями українську державність, гуртувала довкола себе однодумців. Саме за сприяння патріотичних сил у 2000 році Алла Полякова відродила громадську організацію "Союз Українок". Будучи незмінним лідером цієї організації впродовж 15 років, зуміла згуртувати довкола себе  патріотичне жіноцтво.  Багато добрих справ, зроблених для рідного міста, свідчать про її дочірню любов до батьківської землі. У співтоваристві "союзянок" очільниця ГО завжди  брала  участь у підготовці та проведенні патріотичних заходів у Ковелі. Опікувалася долею учасниць національно-визвольного руху.

Шляхетна, привітна, щиросердна українка, котра працювала в ім'я духовного розвитку краю, піднесення національної свідомості людей, збереження традицій нашого народу,  – такою ми пам'ятаємо Аллу Михайлівну Полякову. Нехай світлий спомин про неї залишиться назавжди у серцях всіх, хто любив і шанував Аллу Михайлівну! Своїми добрими справами ця Жінка вписала достойну сторінку в історію рідного міста. 

Пам'ятаємо! Рівняємо своє життя на патріотичну і одухотворену Особистість! Світла пам'ять і вічний спокій Вам, дорога посестро!!!"

Своїми спогадами про Аллу Полякову поділилися також отець Ростислав – настоятель храму Преображення Господнього, прихожанкою якого була Алла Михайлівна; Ніна Горик – екс-голова Волинського відділення НСПУ, письменниця (на світлині); лікар Олег Казиміров – колега по роботі; Галина Голубович, Олена Місюра – посестри, донька Олександра та інші. 

Відрадно, що у заході взяли участь вихованці одного із ліцеїв міста Ковеля, котрі, затамувавши подих, слухали історію життя Великої Українки. Саме за їх світле майбутнє боролася Алла Полякова! І саме для них вона буде вічним прикладом служіння людям, прикладом самопожертви в ім'я Батьківщини та її народу.

З почуттям великого суму і світлої любові покидали бібліотечний зал організатори і гості дійства, з відчуттям наповненості душі світлим образом неповторної "союзянки", котра залишається жити поміж нас. Бо, як і у Великої Лесі, так і в серці Алли Полякової є життєва жага і правда, що не вмирають!

Висловлюємо щиру подяку усім, хто долучився до заходів із  вшанування пам’яті Почесної громадянки м. Ковеля Алли  Полякової  та сприяв їх проведенню. Адже це були незабутні моменти відвертості та єднання, добра та людяності, споминів про людину, яка генерувала ідеї, ініціювала заходи та запроваджувала традиції, яка прожила змістовне та насичене життя,  присвячене служінню нації,  та гідне наслідування.

Посестри Ковельського 

осередку “Союзу Українок”.

22 березня 2023 року у Ковелі на фасаді культурно-просвітницького центру була відкрита меморіальна дошка громадській діячці, Почесній голові міської філії “Союзу Українок”, Почесній громадянці міста  Аллі Михайлівні Поляковій.

Опісля "союзянки"  з громадськістю міста за сприяння працівників КЗ "Публічна бібліотека" Ковельської громади, зокрема, Ольги Бичковської, провели вечір пам'яті Алли Полякової. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 241