Повідомлення в номер / Яка вона, доля переселенця?

01.04.2022 Мороз Оксана Леонідівна

Яка вона, доля переселенця?

НАЙЦІННІШЕ – не те, що у нас є, а ті, хто у нас є. І це – істинна правда!

Андрій разом із сином та мамою нещодавно пізнали гіркий присмак життя біженців. Правда, дещо раніше, в мирному минулому, ніхто й подумати не міг, що доведеться похапцем втікати з рідної домівки, прихопивши із собою лише найнеобхідніше.

Родом вони із Київської області. Спочатку втікати від окупантів-рашистів наважились бабуся Інна Олексіївна із онуком Владом.

Андрій практично до останнього не полишав їхньої квартири, хоча в містечку на той час вже були війська противника.

А коли вкотре поспіль почався черговий наступ ворога і зовсім недалеко стали бити “гради”, – за рідними поїхав і він.

До речі, так склалось, що сина виховує він сам, тому йому і за батька, і за матір.

Нелегка дорога цих біженців простяглась довжиною майже на два тижні.

Їм довелось побувати в Хмельницькому, Тернополі, Ужгороді, Львові, Луцьку. І тільки днями, дякувати Богу і добрим людям, сім'я знайшла тимчасовий прихисток в одному із населених пунктів Волині.

Хоча, варто сказати, що спочатку десь далеко їхати не планували. Хотіли просто пересидіти десь цей час, але все склалось не так, як гадалося.

Тож, зробивши вимушений маршрут багатьма містами Західної України, лише тепер вони в спокійному, і, головне, безпечному, місці.

Як розповів Андрій, за цей час довелось пережити на власному досвіді багато чого, але нарікати нема на що. Бо, як додав згодом, є такі люди, яким набагато гірше.

Ночували в школі, садочку та в зовсім незнайомих людей, але скрізь зустрічали вимушених переселенців з турботою й увагою.

"Опинились тут, мабуть, й тому, що звідси родом мій товариш, з яким колись працював. Він радив їхати саме сюди", – мовить чоловік.

А ще Андрій із рідними щиро тішиться, що небайдужі люди не залишились осторонь, всіляко допомагаючи їм.

Нині невеличка родина мешкає в оселі, яку надала їм місцева громада як внутрішнім переселенцям.

"Хатина, хоч і старенька, але є всі умови для проживання. Головне – дах над головою і не чутно пострілів довкола.

Я не цураюсь ніякої роботи. Тож думаю, що з часом облаштую все, як слід", – додає наш співрозмовник.

Андрій радіє, що в сина тут з'явились вже нові друзі, Владу подобається нове місце.

Переживає лише син за матір. Бо в жінки пенсійного віку - цукровий діабет та проблеми з опорно-руховим апаратом, а стрес знову загострив перебіг захворювання.

"Нічого. Розберемось з усім. Нам не вперше. Аби лиш попереду чекало мирне майбутнє", – завершує свою розповідь Андрій.

...Все буде добре: ми – вистоїмо! Переможемо усе – незгоди, проблеми, біди та ВІЙНУ!

Можна зруйнувати будинок, можна зруйнувати ціле місто, можна скалічити людські долі чи життя, але не можна знищити душу справжнього українця, який прагне МИРУ й ДОБРА своїй рідній Україні!

Оксана МОРОЗ.

НАЙЦІННІШЕ – не те, що у нас є, а ті, хто у нас є. І це – істинна правда!

Оксана МОРОЗ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

Повідомлення в номер / Український народ – безсмертний

01.04.2022

Український

народ – безсмертний

Український народ – безсмертний

Боляче писати про мою зболену, окривавлену Батьківщину, але безсмертну і нескорену. Про ту, про яку заговорив весь світ. Прочитала у “Вістях Ковельщини” незбагненне для свідомості нормальної людини: "Росіяни горді, що ведуть війну проти України і хочуть, щоб і надалі президентом був путін".

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 405

Повідомлення в номер / Перервана вечеря

01.04.2022

Перервана вечеря

Напередодні 1 квітня путін, сидячи у бункері, в режимі онлайн вів нараду з найближчими соратниками. На таємну вечерю він викликав шойгу, лаврова, володіна, пєскова. Щоб було трохи веселіше, запросив машку захарову і вальку матвієнко.

– Як там справи? – поцікавився у вихідця з тайожного краю, фанатика містичних обрядів і просто любителя свіжої людської крові шойгу.

– Все йде по плану, товаришу головнокомверх, – голосом, як у сибірського ведмедя, проревів Кугутович.

– Поясніть детальніше, – путін незадоволено зморщив підстаркувате обличчя, яке вже помітно втратило товарний вигляд через нестачу батоксу, який в московію перестали завозити зарубіжні партнери.

– Спеціальну операцію успішно продовжуємо. Правда, є деякі погрішності, але загалом все більш-менш нормально.

– Менш чи більш нормально?

– Як коли. Коли менш, коли більш.

– Наприклад.

– Більш тоді, як бомбардуємо мирні міста і вбиваємо дітей та жінок. Кількість смертей зашкалює. Навіть вашому вчителю і наставнику Гітлеру таке не снилося.

– А менш?

– Коли втрачаємо живу силу в особі генералів, полковників, підполковників і майорів, не кажучи вже про молодших офіцерів і рядовий состав.

– В чому причина втрат?

– Не бережуть себе. Сміливо йдуть у бій і кричать: "За родіну! За путіна!". От їх українці й підстрілюють, як дичину у лісі.

– Молодці!

– Хто? – не зрозумів шойгу в силу своєї дрімучої тайожної неосвіченості. – Нацисти?

– Наші славні воїни! Негайно їх нагородити!

– Так орденів і медалей не вистачить на всіх, – спробував пояснити міністр.

– Терміново дайте замовлення виробникам!

– Та вони стоять, бо сировини з-за кордону не привезли.

– Не знаю, як, але щоб було зроблено! Виконуйте!

Пригладивши свою лису голову, де від збудження піднявся залишок волосся, путін подивився на лаврова.

– А у вас що нового?

– Все нормально, – закивав конячою головою міністр. – Наші дії в Україні рішуче підтримала ще одна країна світу.

– Яка?

– Зараз подивлюся у папери…

– Гівностан, – як завжди вчасно, підказала машка захарова, яка перед тим з валькою матвієнко видудлили останню пляшку віскі з передвоєнних запасів.

– Назва якась підозріла, – знову зморщив лоба путін.

– Яка вже є, – спокусливо усміхнулася машка, заголивши коліна і виставивши їх шефу трохи не під самий ніс на моніторі. Але путіна це не зворушило, бо він давно вже не цікавився жінками. Педофілія не лікується…

– А що скаже товариш володін?

Переляканий голова госдури, вкрившись вологим потом, тільки й спромігся вичавити з себе:

– Буде путін – буде росія!

– Молодець. Правда, пора вже знати трохи більше слів.

Володін спітнів ще більше. Він був не проти вчити слова, але заважав переляк, який відчував, коли дивився в очі шефу. Навіть на моніторі. Адже розумів: в Гаагу поїде разом з путіним, якщо не вріже дуба раніше. Тому тільки й сказав:

– Так точно. Буду вчити.

Валька матвієнко вставила і своїх "п'ять копійок". За походженням українка, вона найбільше боялася, щоб її не звинуватили в нацизмі. Хоч із неї нацистка, як із свині балерина.

– Український народ схвалює ваші дії, – сказала, вставши на весь зріст.

– Та не вставайте, сидіть, – знову зморщився кремлівський карлик. І тут же запитав: – А який народ? Хіба він ще є?

Валька мимоволі згадала слова поета, які пам'ятала ще зі школи: "Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була", але вчасно опам'яталася: за таке можуть і отруїти "Новачком". Тому брякнула:

– Та це вже не народ, а маленький народець. Залишки нацистського охвістя.

Путіну, видно, сподобалася відповідь матвієнко, яку він цінував ще з часів петербурзьких підворіть. Повернувшись у кріслі так, щоб бачити пєскова, наказав: "Поінформуєш засоби масової інформації, що все йде по плану, перемога буде за нами. Тільки не гони пургу, як ти вмієш, бо біда буде твоїй дружині, яка занадто багато собі дозволяє останнім часом".

Пєсков, увібравши голова і рижі вуса у свої худюзні плечі, тільки й сказав: "Буде зроблено!".

– На цьому нашу оперативну нараду завершено, – сказав путін, намагаючись ногами впертися в підлогу, яку останніми днями вдавалося нащупати все важче і яка постійно хиталася, наче палуба на потонулому кораблі “Орськ”. – Дякую всім за роботу. А оскільки завтра, 1 квітня, в нашого народу велике національне свято – День дурня, то дозволяю вам випити по кілька грамів "Бояришника". Машко, наливай!

Захарову не треба було довго просити. Вона швиденько витягнула з-під спідниці пляшку улюбленого московитами напою і почала розливати в алюмінієві кружки. Першим мала на прицілі свого шефа з конячою мордою – лаврова. Але тільки-но взялася за пляшку, як раптом екрани моніторів погасли і образ путіна розчинився в порожнечі. Всі завмерли в очікуванні чогось жахливого, а володін відчув, як мокро стало не тільки під руками, а й між ногами.

– Спокійно, громадяни бандити! – донеслося до присутніх звідкілясь із висоти. – З вами розмовляє головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії Залужний. Щойно ми завдали нищівного удару по цитаделі міжнародного тероризму – місту москві. Всі урядові установи знищені, над кремлем піднято державний прапор України. Ви всі заарештовані. Просимо вийти на подвір'я, де чекає літак спеціального призначення. Пілот першого класу Іван Піддубний доставить вас просто в Міжнародний суд Гааги.

В залі запанувала мертва тиша. Її зненацька порушив гучний постріл: це звів порахунки із життям міністр оборони шойгу.

Заридала машка захарова, яка так і не допила свій "Бояришник". Валька матвієнко у відчаї подумала: "І чому я зрадила Україну й поперлася в ту прокляту московію, будь вона неладна?".

Лавров і пєсков не думали нічого, бо їх шеф давним-давно розучив думати. Один лиш володін розпачливо мізкував над тим, як непомітно сісти у літак з мокрими штанами.

Одному путіну було все фіолетово: з переляку він блискавично помчав туди, куди поплив російський корабель…

Охрім СВИТКА.

Охрім СВИТКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 237

Повідомлення в номер / Буде хліб – буде Перемога

25.03.2022

Буде хліб – буде Перемога

Сьогодні, як ніколи раніше, ми зрозуміли великий зміст слів: "Розпочалася битва за хліб". Так, саме битва. Бо в умовах агресії путінської московії проти України виграти і цю битву – значить зробити вагомий внесок у нашу майбутню Перемогу.

Президент Володимир Зеленський, звертаючись до сільськогосподарських виробників різних форм власності, попросив їх активно включитися у посівну кампанію 2022 року. Адже не секрет: хід цієї кампанії у східних та південних областях України перебуває під великою загрозою. Рашистські вояки вдень і вночі обстрілюють сільські населені пункти Херсонщини, Миколаївщини, Одещини, "засівають" найродючіші землі Європи снарядами, мінами, гранатами, плюндрують господарства, які там розташовані, не шкодуючи ані людей, ані техніки, ані виробничих приміщень.

Світ з тривогою слідкує за звірствами окупантів, дедалі більше усвідомлюючи, що війна, що триває, серйозно загрожує продовольчою кризою планетарного масштабу.

В цих умовах велика відповідальність лягає на плечі аграріїв західних областей України, зокрема Волині. Тут організовано розпочали і продовжують весняно-польові роботи. В області восени посіяли близько 200 тисяч гектарів озимих культур. Наразі погодні умови сприяють їх підживленню. В багатьох господарствах розпочався другий етап цих робіт.

Про це повідомив начальник департаменту агропромислового розвитку військової обласної адміністрації Юрій Горбенко в ефірі телеканалу "Суспільне. Волинь". “Цьогоріч, – зазначив він, – посіви технічних культур зменшуватимемо. Ставку робимо на ярі культури". За його словами, на Волині створено достатній продовольчий ресурс. Проблем з продуктами харчування немає.

Весняно-польові роботи тривають і на Ковельщині. На жаль, з огляду на вимоги воєнного стану ми не маємо права називати конкретні факти і приклади, господарства, де живуть і працюють за принципом: "Весняний день рік годує". Але хочемо запевнити, що трудівники полів розуміють величезне значення своєї праці. На підтвердження цього пропонуємо вашій увазі світлину з одного сільгосптовариства району, де активно підживлюють озимі культури на орендованих землях.

Тож побажаємо аграріям перемог у боротьбі за багатий урожай!

Наш кор.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 378

Повідомлення в номер / “Літній час”: коли переводити стрілки?

25.03.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

“Літній час”: коли переводити стрілки?

У 2022 році переведення годинників в Україні на літній час буде у ніч з суботи (26 березня) на неділю (27 березня) о 3.00 на 1 годину вперед.

Розподіляти час на літній та зимовий в Україні розпочали у 1981 році, а у 1996 законодавчо регламентували цей процес.

Багато хто вважає, що переведення годинників – пережиток минулого. Однак це допомагає зменшити споживання електроенергії.

Необхідність переведення годинників на літній і зимовий час зумовлена й іншим. Україна – досить велика країна, а тому географічні відстані між західною та східною її частинами немаленькі. Періодичне переведення годинників є так званим "часовим компромісом".

Хоча на думку експертів, економія від цієї процедури сьогодні є незначною (1 - 3%). Це пов'язано з більш ефективним розподілом енергії в сучасному світі та більш досконалими технологіями. Зараз переведення годинника скоріше носить номінальний характер. При цьому багато країн від такої практики вже відмовилися.

Більше того, багато експертів вважають, що адаптованим часом для українців вважається постійний зимовий час, а переведення стрілок на літній негативно позначається на здоров'ї. Переведення стрілок годинника на зимовий і літній час збиває графік людей. Це може призвести до тимчасового порушення сну та виникнення стомлюваності.

Перехід на літній час більш негативно впливає на організм, ніж перехід на зимовий час. Так відбувається через те, що стрілки переводять на одну годину вперед, через що люди менше сплять.

Крім того, переведення годинників може викликати проблеми зі здоров'ям у людей, які страждають від серцево-судинних і хронічних хвороб.

Лікарі радять перед переведенням часу максимально вирівняти свій графік сну за тиждень до переведення, зсуваючи час відходу до сну та пробудження на 15 хвилин щодня. Важливі справи і навантаження краще перенести на тиждень вперед. У такий період важливо висипатися, більше гуляти на свіжому повітрі та пити менше кави.

А вже після переведення годинників варто на кілька днів знизити навантаження на організм на роботі й у повсякденному житті. Деякі фахівці навіть рекомендують у цей час не водити автомобіль.

Підготувала

Вікторія ЗІНЧУК.

Підготувала Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

Повідомлення в номер / Об’єднані війною: “Ми всі в одному човні”

25.03.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

Об’єднані війною: “Ми всі

в одному човні”

Об’єднані війною: “Ми всі в одному човні”

Ковель активно приймає переселенців – у нашій територіальній громаді на 22 березня офіційно зареєструвалися 1980 вимушено переміщених наших співвітчизників, які покинули свої домівки, рятуючись від війни.

З переселенцями працюють волонтери, медики, працівники освіти. Ніхто не залишився на вулиці: знайшли дах над головою, забезпечили речами першої необхідності, харчуванням, надали медичну та психологічну допомогу.

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 371

Повідомлення в номер / Хай звучить наш голос набатом!

25.03.2022

Хай звучить наш голос набатом!

Шановна редакціє!

Хочу нагадати, що 13 вересня 2014 року мої діти Олексій, Маркіян, Маріанна та Іванна написали листа донькам президента московії із закликом вплинути на свого батька-убивцю, щоб він зупинив війну з Україною.

Це звернення було публіковано в газеті "Вісті Ковельщини" і, сподіваюсь, зіграло свою роль у формуванні громадської думки на теренах нашого краю, яка була одностайна: "Ганьба путінським головорізам! Україна єдина!".

Сьогодні московія веде широкомасштабну війну проти нашої країни, зухвало ігноруючи будь-які норми моралі і міжнародного права. Щоденно чуємо повідомлення про руйнацію міст і сіл, смерть дітей, жінок, похилих віком людей, хворих і немічних.

Переконливо прошу вас розгорнути на шпальтах газети кампанію громадського протесту проти бандитської влади держави-агресора, її вождів, як, зрештою, безмовних рабів-москалів, які схвалюють злочинну політику путіна та його оточення.

Так, наскільки мені відомо, ректори 260-ти тамтешніх вузів підтримали цю війну. 18 березня ц. р. у москві відбувся багатотисячний мітинг, який радісно і піднесено аплодував своєму кривавому бункерному фюреру, а декілька співаків-пенсіонерів (на щастя, їх було не так багато) ще й бадьоро виспівували.

Вважаю, що варто у цю громадську акцію протесту включитися депутатам рад різних рівнів, очільникам органів влади, представникам освіти, культури. Чекаємо твердого, рішучого слова від людей, котрі носять звання "заслужених", “почесних”, директорів шкіл і навчальних закладів.

Ворог має відчути: нас багато і нас не подолати!

З повагою –

Іван СИДОРУК,

Заслужений працівників культури України.

Шановна редакціє! Хочу нагадати, що 13 вересня 2014 року мої діти Олексій, Маркіян, Маріанна та Іванна написали листа донькам президента московії із закликом вплинути на свого батька-убивцю, щоб він зупинив війну з Україною.

Іван СИДОРУК.

"В злочинах путіна винні і ви!"

В мережі Фейсбук цими днями з'явився пост відомої у Ковелі людини, активного громадського діяча Євгенія Селівончика. Його звернення адресоване підписникам, знайомим і родичам, котрі мешкають в росії і Білорусі. Пропонуємо пост увазі читачів газети, мовою оригіналу.

Наш кор.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 298

Повідомлення в номер / Все буде моя Україна

25.03.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

Все буде моя Україна

Підкажи, мій читачу, як зрозуміти, що діється сьогодні з нами? Яким словом описати цю вбивчу війну? Де взяти сил, ресурсів і духу, щоб вистояти?

Здається, якісь злі вищі сили вибрали українців, щоб випробувати міцність світосистеми та існування людства в ній.

Але цей експеримент далекий від людяності. Він схожий на полювання за піддослідними істотами, яких методично й безжально відстрілюють ракетами та іншими найсучаснішими видами озброєння.

Зійшлись у двобої карлики і гулівери. Хто кого?

Мільйони спостерігають за цими битвами і плескають в долоні стоячи. Мовляв, слава вам, хоробрим і мужнім! Не задумуються, що Маріуполь, Харків – це прелюдія до кінця Світу.

І все ж: "Слава Україні!" – чути звідусіль впевнене. Лунає гімн-молитва перед черговою атакою.

– Героям слава! – відповідаю я.

Вірю, що моя країна переможе, заживе мирним, радісним і щасливим життям!

Рашистам – живим і мертвим

Зозуле, накуй перемогу

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 461

Повідомлення в номер / Нас захищають – ми підтримуємо!

25.03.2022

Нас захищають – ми підтримуємо!

День 24 лютого ц. р. розділив наше життя на До і Після, а людей на дві необхідні нині професії – захищати і надавати допомогу. Нема сьогодні байдужих до долі країни, до долі усіх нас.

Жителі Голобської громади з перших днів включилися в боротьбу з ненависним ворогом. Центром, координатором всієї роботи стала селищна рада. Саме тут вирішуються найважливіші питання. Тут – місце збору і надання допомоги, робота з біженцями.

Багато мешканців громади виявили бажання взяти зброю за покликом серця. У Ковельський військкомат в перші дні прибули 250 молодих відважних хлопців. Уже 114 односельчан мобілізовані. Нині вони дають відсіч ворогам, стоять на сторожі важливих об'єктів, не даючи ворогові здійснити задуману окупацію. І в міру можливостей з ними підтримують зв'язки, надають допомогу.

Відрадно, що у всіх селах громади створили приймальні пункти із збору допомоги армії. Кожен із моїх земляків намагається максимально бути корисним. Люди діляться овочами, консервацією, приносять крупи, вермішель, фрукти, солодощі, теплий одяг, постіль, допомагають коштами – і все це щиро, адже ми просто підтримуємо наших воїнів, ми робимо все можливе для перемоги. І будь-яка допомога – мала чи велика – надзвичайно потрібна, як і молитва, звернення до Всевишнього з проханням захистити Україну, не дозволити впасти воїну, допомогти вистояти. Це так потрібно саме нині!

А які чудові кулінарні здібності у наших жінок, чого тільки вони для своїх дорогих воїнів не придумують! І рум'яні пиріжки, щоб і смачні, і свіжі були, і вареники з різними начинками, і пампушки. В домашніх умовах вони роблять тушонки (вже добре налагоджене виробництво). Одні привозять м'ясо, інші дають кошти на закупівлі. І все це – з любов'ю, найкращими побажаннями для воїнів-захисників. На кожну коробку, відеречко – подяка, найкращі слова впевненості у Перемозі. Взагалі, хто яку б роботу не виконував, вона надзвичайно потрібна. Ніхто нікого не зобов'язує, не заставляє. Люди самі ідуть пропонують, запитують, чим допомогти.

В селищі плетуть маскувальні сітки. Жінки відгукнулись активно. Одні приносять тканину, інші нарізають стрічки. Кому важко прийти, працюють по хатах, а потім приносять готове. Навчились робити основи сіток. Спочатку було важко, а потім робота пішла швиденько. Іноді при згадці останніх новин то в одної, то в іншої матері з'явиться сльоза, усі заплачуть, бо материнське серце болить за кожним втраченим воїном, за кожною вбитою дитиною. Жінки ладні своїми маскувальними сітками не тільки прикрити військову техніку, але й захистити всю українську землю, аби не ранили її ворожі бомби і снаряди.

В громаді вирішують складні гуманітарні проблеми, надають допомогу і для жителів зруйнованих міст і сіл. Голобчани гостинно приймають тих, що евакуювались з небезпечних територій. Їх уже в нас багато, але селищна рада робить все, щоб їх оточити увагою, забезпечити житлом, приділити максимуму тепла, милосердя, особливо – дітям.

За час війни горе здружило, згуртувало людей. Вони гуртом працюють задля Перемоги, аби швидше вигнати з нашої землі агресора, аби швидше закінчилась війна.

Ми, голобчани, віримо: мирна весна у нас буде, і буде вона із синьо-жовтими кольорами.

Валентина СІЧКАР.

Валентина СІЧКАР.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 386

Повідомлення в номер / Муза кличе до бою!

25.03.2022

Муза кличе до бою!

Здавалося б, парадоксальна річ: чим важче доводиться українцям, тим сильнішим є їх потяг до пісні, поезії, жарту. Відчувається це й сьогодні, коли московія та її біснуватий бункерний диктатор розв'язали криваву війну проти вільної, демократичної, європейської держави України. Протиставивши себе світу, москалі нищать наших людей, руйнують міста і села, плюндрують родючі поля і квітучі сади, які з нетерпінням чекають тихої весняної пори.

В цих екстремальних умовах, коли кожен день і кожна мить приносять нам трагічні повідомлення про вбивства, руйнування, обстріли, новими барвами заграла палітра творчого життя наших земляків. Щоденно до редакції приносять або надсилають свої поетичні твори люди, котрим не байдужа доля рідної матері-Вітчизни і котрі швидше хочуть перемогти зухвалого ворога.

Характерно, що пишуть навіть ті, хто до цього не був особливо активним в царині красного письменства, але кому дуже хочеться нині внести і свою дещицю у загальну справу, адже, як відомо, Слово – це теж могутня зброя. Дописують і давні творці поетичних рядків, добре знайомі читачам газети. Сьогодні хочемо надати їм місце на шпальтах видання і подякувати за вірність "Вістям Ковельщини".

Дощ плаче

Дощ плаче у веснянім небі:

На нас напали вороги.

Ми маєм мир завжди

в потребі,

Хай щастям квітують береги.

Біжать під мирним небом

ріки

Весняної цілющої води.

Ми між народами великі,

Бо щирі й дружні ми завжди.

Руського міра злі лиходії

Невинну проливають кров

Ви – правди й радості злодії,

Горить в огні ваша "любов".

Суне московська знов навала.

Навіщо сієш смерть, солдат?

Неправда правду не здолала,

А ти є окупант і гад!

Вам Україну не здолати,

Ми є нескорений нарід.

Ревуть у Києві гармати,

Вставай на битву, наш рід!

Ми є незламні, бо єдині,

І проженем бандитів із землі.

А в нашій вольній Україні

"Навозом" ляжуть москалі.

Ви скоро будете розбиті,

Бо ви брехливі і гнилі.

Ми руським міром давно

ситі,

Вас гоним з рідної землі.

Вже близько наша Перемога

В боях вас безліч полягло.

Я попрошу сьогодні в Бога,

Щоб в пеклі "добре" вам

було.

Україна

Хай пісня лине лебедина

Поміж дерев, поміж лісів.

Чом затужила Україна?

Бо ворог топче наш посів.

Зібрались козаки на віче

Вклонитись матінці-землі.

До бою Батьківщина кличе,

Співають для Героїв солов'ї.

Треба посіяти ту долю,

Щоби калиною цвіла.

За мир, за щастя і за долю

Ми знищим ворога до тла!

Сини і доньки України,

Миролюбивий наш нарід.

Ми підіймемося з руїни –

Богдана Хмеля славний рід.

Пісень весільних нам

співати,

Цвітуть Дніпровські береги.

Нам Україна - рідна мати,

Ми любим з сиром пироги.

Ростуть красунями дівчата,

Які чудові парубки!

Нова сторінка розпочата,

Гуляйте, хлопці-козаки!

Знов пісня лине лебедина,

Поміж озер, степів, лісів…

З руїн повстане Україна –

На троні славний Гетьман сів!

Григорій Шворак.

Герої честі

Стій гідно, козацтво

незбориме,

Гордись нащадком,

велич-люд.

Зросло військо

звитяжно-зримо,

Як свині, згине терористів

муть.

Ви сильні духом, ви – Герої

честі,

Оплот країни, Сил Збройних

міць.

Московії – безслав'я і

безчестя,

Божий подвиг – знай,

двоголова гниль.

Борімось і поборемо,

народе,

Зляже тля Путіна від страху.

Одеса гатить рупором

свободи:

"Рус-корабель, йди на х..!"

Кулаки тримай, Вітчизно,

За воїнів молись.

Вояки в годину грізну

На вірність поклялись.

Кулаки в борні, за волю

Побратими в бій ідуть.

Доле, переможна доле,

Укріпи соборну путь!

Іван Ярошик.

Серце

Допоможи, серденько,

витримати все,

Що посилає світ!

Бог є любов. Він прагне, щоб

жили люди

В любові, злагоді та мирі –

В будинках та в квартирі,

На вулицях чи в морі.

Любили один одного,

Не плакали у бідах, в горі.

У перший день війни

Синочка було вбито.

Більше 20 скорботних днів

Литимуть рідні невтримні

сльози,

В чеканні, щоб похоронити

тіло,

Віддавши матінці-землі.

Як пережити втрату?

Витримати, не зламатись,

Не проклясти, вовком

не завити?

Як, як простити?!

Плаче серце, плаче гірко…

Багатьох синів, онуків, чоловіків, батьків, коханих

Не дочекалася домівка.

Серце плаче,

Плаче гірко.

Націє! Залишайся зі мною!

Тоді ми витримаємо,

Переможемо разом з тобою!

Марія БОГДАНОВИЧ.

Війна

Україна переможе,

інакше бути не може.

Там, де війна, –

несправедливість,

Мародерство, смерть,

терор.

Хто затіяв ту війну - не щирий,

Той тиран, негідник,

трикольор.

Білим цвітом цвітуть

маргаритки.

Весна іде у поле і луги,

А на міста все падають

ракети,

Яке це горе – "Боже,

поможи!".

Вгамуй тирана, хай він

не лютує,

Не розпускає руки,

що гребуть,

А для людей, що хочуть

мирно жити,

Вкажи до щастя світлу путь.

Не треба нам землі чужої,

Лиш спокій, мир був би

в сім'ї,

А для тирана й його

бандитів

Лежати скованим в землі.

Аркадій Цикун.

Переораний Рай

Ще спимо ми маленькі,

Йде до ранечку ніч,

Мати встане раненько

І затоплює піч.

Тепло нам і затишно

В цій весняній порі.

Квітнуть яблуні й вишні

Біля хати в дворі.

Ми росли, як курчата,

Під матусі крилом

Під долонями тата

Разом з рідним селом.

Милий спогад дитинства,

Час надії і мрій,

А тепер ось безчинства

Творять в нашім дворі.

Суне чорна навала,

Топче ниви й поля

В небі Сонця не стало,

Стогне рідна земля.

Хіба є в супостата

Якась честі межа?

Це від Каїна-брата

В спину лезо ножа.

Дике стадо з ножами

Покопитило край.

Нам чужинці плугами

Переорюють Рай.

Будем з Богом стояти,

Як один, пліч-о-пліч,

Бо лишиться від хати

Тільки з комином піч.

Цю жахливу потвору

Із поміткою "зет"

Світла воїни скоро

Змиють в пекла клозет.

За наругу над нами

Скрізь розплата знайде:

Хто прийшов із мечами,

Від меча й пропаде.

Не дамося в окови,

Сонце правди зійде

Відбудуємо новий

Наш квітучий Едем.

Федір Савлук.

Окупанте,

йди геть

із української землі!

Любов до поезії народилась разом зі мною і крокує поруч як в хвилини піднесення, так і відчаю. Цей вірш – голос моєї душі. Я відчуваю і знаю, що українці – сильний народ. Ми вистоїмо та переможемо, за нами – сила, а наша воля нікому непідвладна, окрім Бога.

Автор.

Не одна ще весна зацвіте,

Не один ще зберем урожай,

Сила духу хай нас підніме

Над гарматами у вільності

край.

Окупанте, йди геть із землі,

На вдаряйся чолом у покров,

Вже готовий крематорій

тобі,

Тебе пекло чекає й вогонь.

Не заплаче твоя рідня,

Навіть звістку не зможе

почуть,

Окупанте, йди геть із землі,

Де мирні народи живуть!

Іди із цієї землі,

Як військові твої кораблі,

БТР знищим чи навіть

вкрадем,

Як в Одесі роми змогли.

Разом - сила, і цьому наш дух,

Ми зміцніли, попри все,

навіки,

Окупанте, здавайся в полон,

Лише так залишишся живим!

Ми згуртувались, поряд

з нами йде Бог,

Ангел нас захища у броні,

Окупанте, йди геть із землі –

Україні не треба війни!

Ми піднялись, всі пліч-о-пліч

стоїм,

Не страшні нам окови твої,

Окупанте, йди геть із землі,

Не затримуйся в ній навіки!

Ви прийшли, коли ніхто

не просив,

Ми жили і раділи життю,

Слово "страх" українець

забув,

Ну, а ти, оккупанте, почуй.

Не забудем АЕС й літаки,

Площу Харкова й Бабин

Яр,

Місто Щастя, а ще –

дитсадки,

У які ти бездушно стріляв.

Мрія наша, повір, полетить

Не один здійснить політ,

Птахи з вирію в нас

прилетять,

Україну, окупанте, покинь!

Утікай за Урал і Байкал,

Забирай БТРи свої,

Ти – загарбник сьогодні,

москаль –

Окупанте, йди геть із землі!

Україна, вона процвіте –

Ти почуєш й побачиш могуть,

Бо із нами віра й любов,

А в тобі, окупант, лише лють.

Ірина ЛОБКО.

Не здолати мою Україну!

Україна в борні, Україна

в броні –

Рідна ненька моя Україна.

І як жаль, що це все

не наснилось мені:

Йде війна, де

по-справжньому гинуть.

Гинуть воїни, нас усіх

захисники,

Що посмертно Героями

стали.

Мирні жителі гинуть від злої

руки:

То стріляють кремлівські

васали.

Їх не прийме земля – всі

згорять у вогні,

Бо фашистів ніде не любили.

Все – немов у страшному

жорстокому сні.

Нам любов до життя дає

сили.

Землю нашу загарбати хоче

вона –

Оковита і злом оповита.

Самознищення вибрав

"Вован-Сатана".

Справедливо, хоча і сердито.

Україно кохана, не плач,

не ридай!

Перемога вже не за горами!

Ми боронимо й любимо

вірно свій край,

Тому правда і Бог завжди

з нами!

Наші воїни світла тій чорній

орді

Дають відсіч, історії гідну,

Як князі і гетьмани давно

ще тоді.

Не здолати мою УКРАЇНУ!

Ігор ВИЖОВЕЦЬ.

Все, що можу

Гнітючі дні один за одним

Приносять лихо в

мікрофони.

Щемлять підірвані мости,

Болять цивільні ешелони.

А я сиджу самотній у

квартирі,

Душа потрапила в "полон",

Немає жаданого миру,

І рветься на воєнний полігон.

Рука незрячого ще пише,

Хоч вже не бачу я рядки.

І вітер за вікном колише

З бруньками ніжні гілочки.

Що можу я іще зробити,

Чим помогти тим воякам,

Що хочуть Україну

захистити?

Хоч тисячу "ковідну"

передам.

Яків Лавренко.

Окупанте, йди геть із української землі!

Автор.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 430