Березень – це місяць перших відлиг після затяжної весни. У цей місяць починається підготовка до дачного сезону. Люди висаджують розсаду овочів і квітів, запасаються насінням і необхідним інвентарем. Також проводяться роботи в теплиці, на підвіконні. Для того, щоб рослини добре прижилися, потрібно висаджувати їх по фазі Місяця, оскільки наш супутник сильно впливає на стан рослин та їх ріст.

Коли можна і не можна сіяти й садити рослини

1, 2, 3, 4, 7, 8, 17, 18, 22, 23, 29, 30 і 31 березня – сприятливі дні для посівів і посадок будь-яких рослин.

 9, 10, 11, 12, 13 і 28 березня краще утриматися від посіву, посадки і пересадки будь-яких рослин.

Місячний календар посівних робіт на березень 2021

4 березня – посів томатів, капусти, однорічних і багаторічних квітів на розсаду. Пікірують селеру, баклажан, солодкий перець. Рекомендується полив і підгодівля квітів.

5 березня – рекомендації такі ж, як вчора.

6 березня – рекомендується удобрювати і рихлити грунт, боротися зі шкідниками.

7 березня – посадка рослин на насіння.

8 березня – обробка і пророщування картоплі.

9 березня – не рекомендуються посіви і пересадки.

10 березня – не рекомендуються посіви і пересадки.

11 березня – культивація, полив і внесення добрив. 

12 березня – не рекомендується посів і пересадка. Можна обрізати дерева.

13 березня – не рекомендуються посіви і посадки. Готують грунт до посіву, вносять добрива.

14 березня – не рекомендуються посіви і посадки. Готують грунт до посіву, вносять добрива.

15 березня – посів гострого перцю на розсаду.

16 березня – проводять посів капусти і салату в теплиці, обрізають дерева.

17 березня – проводиться посів томатів, багаторічних квітів, пікіровка солодкого перцю, цибулі-порею, обрізка дерев.

18 березня – рекомендується проводити ті ж роботи, що і днем раніше.

19 березня – видалять зайві пагони, борються зі шкідниками. Посадка дині, квасолі, гороху, огірків.

20 березня – рекомендації повторюють вчорашні.

21 березня – рекомендації повторюють вчорашні. Не рекомендується поливати рослини.

22 березня – садять томат, баклажан, перець, цибулю, горох, різновиди капусти, гарбуз. В саду садять сливу, яблуню, кущі смородини. Проводять підгодівлю мінеральними добривами.

23 березня – не рекомендуються посіви і пересадки.

24 березня – не рекомендуються посіви і пересадки. Можна перекопувати землю, боротися зі шкідниками і хворобами.

25 березня – не рекомендуються посіви і пересадки. 

26 березня – не рекомендується посів на насіння. Можна садити виноград, суницю, однорічні квіти, проріджувати пагони.

27 березня – посів однорічних і витких рослин, побілка і обрізка дерев. Не рекомендується удобрювати грунт.

28 березня – Повний місяць. Роботи з рослинами не проводяться.

29 березня – посів і пересадка кімнатних рослин. Полив, розпушування грунту і підгодівля квітів.

30 березня – проводяться ті ж роботи, що і днем раніше.

31 березня – саджають цибулинні рослини, гарбузові, пасльонові, коренеплоди. Можна боротися зі шкідниками. Не рекомендується обрізати дерева.

Березень – це місяць перших відлиг після затяжної весни. У цей місяць починається підготовка до дачного сезону. Люди висаджують розсаду овочів і квітів, запасаються насінням і необхідним інвентарем. Також проводяться роботи в теплиці, на підвіконні. Для того, щоб рослини добре прижилися, потрібно висаджувати їх по фазі Місяця, оскільки наш супутник сильно впливає на стан рослин та їх ріст.

1, 2, 3, 4, 7, 8, 17, 18, 22, 23, 29, 30 і 31 березня – сприятливі дні для посівів і посадок будь-яких рослин.

 9, 10, 11, 12, 13 і 28 березня краще утриматися від посіву, посадки і пересадки будь-яких рослин.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 375

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 314

Гороскоп

з 8 по 14 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 392

У ці дні Україна, як і багаточисельна українська діаспора у цілому світі, відзначають 150-літній ювілей геніальної поетеси, відомої громадської діячки, полум’яної співачки "досвітніх вогнів" Лесі Українки.

Для волинян це ім'я особливо дороге, адже поліська земля стала колискою її письменницького таланту. Саме цій землі Лесі присвятила поетичні слова:

Як же тут гарно, як же тут тихо.

В таку годину забудеш лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

І  соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!

Про любов наших земляків до Лесі Українки, її блискучого і неперевершеного таланту розповідають матеріали сьогоднішньго номера газети, які пропонуємо вашій увазі на 2-й і 3-й сторінках.

У ці дні Україна, як і багаточисельна українська діаспора у цілому світі, відзначають 150-літній ювілей геніальної поетеси, відомої громадської діячки, полум’яної співачки "досвітніх вогнів" Лесі Українки.

Для волинян це ім'я особливо дороге, адже поліська земля стала колискою її письменницького таланту. Саме цій землі Лесі присвятила поетичні слова:

Про любов наших земляків до Лесі Українки, її блискучого і неперевершеного таланту розповідають матеріали сьогоднішньго номера газети, які пропонуємо вашій увазі на 2-й і 3-й сторінках.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 459

Погода в Ковелі 

25  лютого – 3 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 410

Віталій Кашик   очолює Колодяжненську громаду з 2017 року. Позитивні зміни у ній,  свіжі ідеї та проєкти з нагоди 150-ої річниці від дня народження Лесі Українки – тема сьогоднішньої розмови з ним.   

На початку Віталій Леонтійович наголосив, що Колодяжненська територіальна громада – це туристично привабливий, доброзичливий та гостинний край, який славиться працьовитими, талановитими та відповідальними людьми. Головною  метою на початку об'єднання було згуртувати та забезпечити добробут серед населення,  бо це і є запорука успіху та розвитку громади,  девіз якої: "Єдність. Розвиток. Добробут".

– Чим найбільше славиться колодяжненська громада?

– Наш край добре відомий у країні та за її межами завдяки геніальній поетесі Лесі Українці, яка прожила дитячі та юнацькі роки у Колодяжному. Це святе для кожного українця місце надихає нас працювати з подвоєною енергією. Перспективним напрямком розвитку громади є туризм. Ми створили особливий туристичний маршрут "Шляхами Лесі Українки", до якого увійшли садиба-музей Лесі Українки в Колодяжному, урочище "Нечимне"  в Скулині, ботанічна пам'ятка "Дуби-велетні" у Волошках. 

В Нечимному розташований єдиний в Україні музей одного твору - "Лісової пісні". При навчальних закладах громади діють музеї: Лесі Українки – в Любитові, Андроника Лазарчука, митця, доброго приятеля родини Косачів, –  в Уховецьку. Туристи, які відвідують нашу громаду насолоджуються історико-культурною спадщиною, знайомляться зі звичаями і традиціями мешканців цього мальовничого краю. 

– Що  плануєте здійснити  у цьому напрямку в першу чергу?

– Через популяризацію творів Лесі Українки  маємо намір зробити Колодяжненську громаду туристично привабливим об'єктом. Культурно-літературний, історичний напрями – одні із значущих  напрямків розвитку громади, що відкриває  чудові можливості для співпраці зацікавлених осіб у різних жанрах мистецтва. У своїй діяльності   намагаємось об'єднати людей усіх  вікових категорій, релігійних поглядів та національностей. 

Неможливо уявити життя громади без осередків культури, які розвивають та примножують безцінні духовні традиції та народні скарби рідного краю, дарують людям прекрасне, наповнюють людські душі добром та творять красу мистецтва. В колодяжненській Публічній бібліотеці діє постійна виставка "В Колодяжному я не почуваю себе зайвою на світі…", де експонується  художня, публіцистична література, що висвітлює життя і  творчість Лесі Українки, її роль та місце в світовій культурній спадщині. Темою невіддільності Лесі Українки від простого народу є народознавча кімната у Центрі культури, дозвілля та спорту, де зібрані автентичні речі та предмети побуту тих часів. 

– Яке Ваше ставлення до особистості видатної землячки?

– Я виріс у цій місцевості, і пишаюся тим, що є земляком такої видатної особистості, як Леся Українка. Її слово було і твердою крицею, і мечем для ворогів. 

Будучи сильною, відважною, вона не поступалася ні рідною мовою, ні національним духом, ані моральними принципами.  Вірю, що сила Лесиного Слова, наснажена добрим духом волинської землі, буде й надалі вабити до себе, гуртуватиме українців задля добра і високих ідеалів. 

– Які плани щодо  відзначення  150-річчя від дня народження Лесі Українки?

– У зв'язку із відзначенням в громаді та й у всій Україні 150-річчя від дня народження Лесі Українки, з метою збагачення знань жителів громади та гостей краю про геніальну поетесу, формування цілісного  уявлення про неї як про людину, митця, громадянина,  проводимо  заходи в навчальних закладах, бібліотеках, закладах культури:  різноманітні виставки малюнків, флешмоби, вікторини, конкурси читців, завдяки яким молодь має можливість познайомитись із життєвим та творчим шляхом поетеси, розвивати вміння акторського мистецтва, навички вільного володіння словом.

Скулин, Колодяжне, Уховецьк, Волошки, Любитів… Ці мальовничі села нашої громади подарували юній Лесі незабутні враження. Наша мета – зробити благоустрій об'єктів, що пов'язані з іменем Лесі Українки: впорядкувати парк поблизу садиби-музею Лесі Українки в Колодяжному: встановити фотозони, зробити імітацію героїв творів поетеси, аби місцеві жителі та гості громади могли відпочити та збагатити свої знання про видатну постать. Щоб ландшафтний заказник "Нечимне" був доступнішим для туристів, маємо на меті очистити озеро, яке знаходиться тут, зробити благоустрій дороги до заказника. Є велике бажання, а значить – знайдуться можливості. Завдяки втіленню запланованого така важлива дата, як 150-річчя від дня народження Лесі Українки,  стане помітною подією для гостей та мешканців громади.

В колодяжненському Центрі культури, дозвілля та спорту 25 лютого у день народження Лесі Українки відбудуться урочистості з нагоди 150-річчя. Під назвою "Зорій довіку поміж нас" буде створено мистецький простір, до якого увійдуть локації, де можна буде ознайомитись із виставкою творів Лесі Українки та творами сучасних авторів про неї. Відбудеться демонстрація приватної колекції автентичних речей Катерини Барчук, етновбрання "З бабусиної скрині". Проведення "Поетичного вогника "Донька Прометея" дозволить пройтись в уяві слідами творчості української поетеси, майстрині   Слова. 

Продовжуючи та підтримуючи традиції святкування "Лісової пісні" в Нечимному, ми з вами зберігаємо духовні скарби Волині, звеличуючи та прославляючи ім'я славетної поетеси. Вже протягом двох років  організовуємо у володіннях Мавки й Лукаша в урочищі Нечимному, збагачений народною піснею Полісся, наснажений духом творчості, етнофестиваль "На гостину до Лесі". Цю традицію  будемо продовжувати та підтримувати не тільки на місцевому, а й на обласному та міжнародному рівнях. Народне мистецтво та пам'ять про славетну Лесю Українку житиме до тих пір, доки воно передається з покоління в покоління. 

– Що ж, Віталію Леонтійовичу, щиро дякуємо Вам за цікаве інтерв'ю і бажаємо успіхів в реалізації намічених планів, а мешканцям громади – миру, добра, благополуччя!

Розмову вела 

Надія МАРИНЮК.

Віталій Кашик   очолює Колодяжненську громаду з 2017 року. Позитивні зміни у ній,  свіжі ідеї та проєкти з нагоди 150-ої річниці від дня народження Лесі Українки – тема сьогоднішньої розмови з ним.   

На початку Віталій Леонтійович наголосив, що Колодяжненська територіальна громада – це туристично привабливий, доброзичливий та гостинний край, який славиться працьовитими, талановитими та відповідальними людьми. Головною  метою на початку об'єднання було згуртувати та забезпечити добробут серед населення,  бо це і є запорука успіху та розвитку громади,  девіз якої: "Єдність. Розвиток. Добробут".

– Чим найбільше славиться колодяжненська громада?

– Наш край добре відомий у країні та за її межами завдяки геніальній поетесі Лесі Українці, яка прожила дитячі та юнацькі роки у Колодяжному. Це святе для кожного українця місце надихає нас працювати з подвоєною енергією. Перспективним напрямком розвитку громади є туризм. Ми створили особливий туристичний маршрут "Шляхами Лесі Українки", до якого увійшли садиба-музей Лесі Українки в Колодяжному, урочище "Нечимне"  в Скулині, ботанічна пам'ятка "Дуби-велетні" у Волошках. 

В Нечимному розташований єдиний в Україні музей одного твору - "Лісової пісні". При навчальних закладах громади діють музеї: Лесі Українки – в Любитові, Андроника Лазарчука, митця, доброго приятеля родини Косачів, –  в Уховецьку. Туристи, які відвідують нашу громаду насолоджуються історико-культурною спадщиною, знайомляться зі звичаями і традиціями мешканців цього мальовничого краю. 

– Що  плануєте здійснити  у цьому напрямку в першу чергу?

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 391

Україна стане вільною, коли буде 

розмовляти українською мовою.

Іван  Огієнко.

Відзначаючи 150-літній ювілей Лесі Українки, хочеться відмітити, що впродовж багатьох років  творчість поетеси зачаровує не одне покоління, своєю щирістю, любов'ю до України, народу, патріотизмом, біоенергетикою.

Ще в 1946 році, англійський літературознавець Перснь Канді в своїй монографії "Леся Українка" написав: "Леся Українка поетеса надзвичайної ерудиції, з відмінним знанням поетичної техніки, знайома з мовами та літературами Західної Європи. З необмеженою уявою, психологічною проникливістю й емоційною силою залишилась неперевершеною жодною поетесою, тому що сама собі зробила ім'я. Сприяли цьому  —  виховання в аристократичній, літературній родині, тонкий інтелект, надмірна працелюбність та європейський світогляд.                                                

Будучи високоосвіченою, високодуховною людиною, хотіла бачити свій народ освіченим, культурним. Добре розуміла, що шлях до національної свідомості, до відстоювання національних і соціальних прав лежить саме через освіту: "…дуже тяжко писати книги для людей, позбавлених навіть початкової освіти". З приводу цього у Лесі Українки була ціла програма, яку вона висловила в "Листі до товаришів" (11 січня 1895 р., Софія). До неї входили: "І політична воля, і освіта народу, і потреби нашого краю і оборона прав народності, і конечність здобування волі…".

Великого значення поетеса надавала мовному питанню, на яке, як писала, було "накладено кайдани". Тогочасною владою було запограмовано: щоб український народ якнайшвидше асимілював в Російську імперію, розчинився в ній і в кінцевому результаті перестав існувати, як нація і як держава, потрібно було в першу чергу знищити мову. Тоді спрацювала б відома аксіома: немає мови —  нема держави. Коли гетьман І. Мазепа підписував військовий договір з шведським королем Карлом  XII, то на його запитання, де закінчуються межі його кордону, почув у відповідь, що межі його держави  – це межі її мови. 

Отже, етнічна Україна там, де її мова. Становище української мови було безпрецедентне. Жодна країна в Європі не зазнавала таких утисків і заборон. Показовий приклад. 1876 рік. Заборонялося робити переклади з російської та зарубіжних літератур і цим самим переривався зв'язок із світовою культурою, долучитись до неї можна було через російську мову. Це була далекоглядна політика. Мову робили не функціональною. Розвиток української літератури та освіти були загальмовані. Це в першу чергу турбувало патріотично налаштовану інтелігенцію. Так у 1907 році був написаний лист до міністра народної освіти в Петербурзі під яким, серед інших, стояли підписи Лесі Українки і Олени Пчілки. Автори переконують респондента: "… что поднятый в записке вопрос представляет огромную важность для дела просвещения украинского народа и без скорого удовлетворительного разрешения этого вопроса нет и не может быть у нас действительного образования. 

Интересы двадцатипятимиллионной массы народной достаточно важная вещь для того, чтобы нижеподписавшиеся могли выразить уверенность, что затронутый  здесь вопрос будет внимательно исследован Вашим высокопревосходительством и разрешен в том направлении, которого потребует как педагогия, так и интересы населения".

Як бачимо з цього документа, Леся Українка через громадські справи вирішувала проблеми мови. Але найбільше мовне питання в поневоленій Україні розкривала в прозових та драматичних творах. Ось деякі з них. 

У "Волинських образках" під назвою "Школа", написаних "сливе з натури", після відвідин у1891році луцької подруги Марії Биковської, сільської  вчительки в с. Піддубці , котра показала їй заборонені підручники ("Родное слово" Ушинського, читанки Паульсона, скілька видань "Посредника") була вражена: "Та тут же єсть книжки, одобренные Комитетом грамотности! Мало що! "Комітет грамотности" для нас не указ,  –  вона говорила се не сміючись, а скоріш смутно; прийшлось повірити".

Великий твір поетеси "Оргія" (1913 р.), піднімає проблеми рідної мови у завойованій Римом Греції. Місце дії  –   грецьке місто Корінф, загарбане  римлянами в II ст. до н. е. Головний герой з символічним і безсмертним іменем Антей не може пристосуватися до нової влади, відмовляється бути придворним співаком у Римського намісника, через це заробляє на життя приватними уроками, живе з родиною скромно. Прагматичнішим за свого вчителя, не маючи в собі національної гідності, його учень Хілон переходить навчатися в школу до Мецената на латинській мові. Це дасть йому можливість навчатися в Римі, мати в перспективі хорошу роботу. Не розуміє, чи не хоче розуміти, що цим зневажає любов до рідної мови, Батьківщини Антея. "Як? Я, і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали?", –  говорить Антей. На це Хілон відповів: "Ну, все тепер латинське". 

В іншій драматичній поемі "Вавилонський полон", письменниця звертається до теми національної неволі, що стає причиною втрати своєї мови і ролі митця у її збереженні. Історичним тлом для художнього втілення цієї теми Леся Українка обирає давньоєврейську історію, коли вавилонський цар Навуходоносор у 530 році до н. е. завоював Ізраїль, зруйнував місто Єрусалим, Соломонів храм і багато ізраїльтян забрав в полон до Вавилонії. 

Події твору розгортаються на рівнині перед Вавилоном, де працюють бранці, тут і відбувається суд над головним персонажем, співцем Елеазаром, влаштований духовними наставниками, пророками Ізраїлю. Його звинувачують у зраді своєму народові, бо він за гроші співає ворогам на майдані. На запитання, Елеазара, чому хочуть лише його каменувати (закидати камінням), коли на Вавилон працюють усі поневолені, один з пророків відповідає:     

Бо шнур, лопата, рало та сокира

в руках людських  – людські

раби, а слово

в устах пророчих мусить тільки

Богу

служити – більш нікому.

Пророки розуміють, що поет –  це керманич народу, він говорить від його імені,  він історик, біограф свого народу і духовна основа національного життя. 

Ще одна важлива проблема в цьому творі, яку Леся Українка подає в художньо-філософському спектрі, це  –  втрата своєї мови. Елеазар співає пісню, в якій розповідає, що йому приснився сон, ніби він потрапив у полон до ворогів. Залишилися цілими ноги, руки, очі… Тіло не понівечене. То чого ж найстрашнішого вони йому заподіяли? 

Тільки язик мій, язик –

Здавсь ворогам на поталу!

Хтів я промовити слово,

хтів я хоч голос подати –

кров'ю уста обізвались,

і заридали – мовчанням!

Ще одна пронизлива тема твору  – це механізм денаціоналізації народу, обумовлений переходом на мову завойовника. Люди поступово втрачають історичну пам'ять, почуття прив'язаності до свого краю. Чужа мова дасть потомство чужинців не тільки у іншій країні, але і в своїй рідній. З великою гіркотою Елеазар відповідає Дідові на його репліку про тих, "…що мовою чужою між ворогами звикли розмовляти": "Хіба вже вам нагадувати треба?".

У газетній статті неможливо подати всі факти та твори, в яких поетеса зверталася до проблеми заборони мови. Леся Українка була не єдиною, хто стояв в обороні рідного слова. Її слова "Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє!", співзвучні з Шевченковими "Я на сторожі коло них поставлю Слово!". Ю. Липа вважав, що література  – це ниточка, яка зв'язує народ. І якби ми сягнули до висот Шевченка, Лесі Українки, Франка та інших наших геніїв, ми сьогодні жили б в іншій Україні. Генії дають народові багато, а народ від них бере мало. Так і хочеться процитувати Ліну Костенко, яка з крику душевного болю від імені Великих українців і від себе особисто звернулась в своїй поезії до народу:  

Прости мені, мій змучений

народе,

Що я мовчу. Дозволь мені

мовчать!

Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,

І тільки змії кубляться й сичать.

Душа Лесі Українки передчасно згоріла не лише від невиліковної хвороби, але і від психологічного внутрішнього болю за свою поневолену Україну і свій нещасний народ. Але її Слово завжди стоятиме на сторожі нації!

Марія  Чашук, 

науковий співробітник Колодяжненського музею 

Лесі Українки.

Відзначаючи 150-літній ювілей Лесі Українки, хочеться відмітити, що впродовж багатьох років  творчість поетеси зачаровує не одне покоління, своєю щирістю, любов'ю до України, народу, патріотизмом, біоенергетикою.

Ще в 1946 році, англійський літературознавець Перснь Канді в своїй монографії "Леся Українка" написав: "Леся Українка поетеса надзвичайної ерудиції, з відмінним знанням поетичної техніки, знайома з мовами та літературами Західної Європи. З необмеженою уявою, психологічною проникливістю й емоційною силою залишилась неперевершеною жодною поетесою, тому що сама собі зробила ім'я. Сприяли цьому  —  виховання в аристократичній, літературній родині, тонкий інтелект, надмірна працелюбність та європейський світогляд.                                                

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 498

Леся Українка – славетна і улюблена письменниця нашого народу, феноменальна жінка у світовій культурі, яку образно можна охарактеризувати її ж поетичним образом  –   "світло нагірне". Нагірною  проповіддю було її слово, що будило з летаргічного сну націю й вселяло віру й надію в її духовні сили у боротьбі за волю України.

Народилася Леся Українка в м. Новограді-Волинському. Її дитинство минуло на берегах старовинної річки, яку так поетично оспівала Леся Українка в циклі поезій "Подорож до моря": "Славути красної бори соснові і Случі рідної веселі береги". У чотири роки поетеса уміла читати, у п'ять  —  писати, у шість  –  шити і вишивати. У шість років вперше вишила батькові сорочку.

   У 1879  році родина переїжджає на проживання до міста Луцька, куди на службу був переведений батько. У Луцьку, маючи більше восьми років, Леся Українка написала свою першу поезію "Надія", яку присвятила тітці по батькові Олені Антонівні Косач-Приходько. Юна авторка зуміла в цьому творі передати почуття своєї дорослої тітки, її любов до своєї Вітчизни і тугу за нею на чужині. (Тітку було заслано  до Олонецької губернії): "Ні долі, ні волі у мене нема, зосталася тільки надія одна. Надія   вернутись ще раз на Вкраїну, поглянути ще раз на рідну країну,  поглянути ще раз на синій Дніпро,  –  там  жити чи вмерти, мені все одно…".

Її роки, проведні в Луцьку, проходять в руїнищах старезного замку Любарта. Про це письменниця описала в поезії "Віче" (1901). В Луцьку Леся Українка тяжко і невиліковно захворіла на кістковий туберкульоз. Простудне захворювання отримала на річці Стир, коли з старшим братом Михайлом ходили освячувати воду і побачити процес цього релігійного обряду. За спогадами Лесиної сестри Ольги Косач-Кривинюк, що по тому Леся швидко захворіла. І як писала сама письменниця, що з того часу розпочалася її  "тридцятилітня війна з туберкульозом". Постійна боротьба за своє життя та спадкова сильна косачівська жіноча лінія сформували у поетеси сильний характер, сильний дух, одночасно любов до життя і стоїцизм. У листі до Михайла Старицького Леся Українка писала, що її біль є її силою.

В 1882 році родина з Луцька переїжджає на постійне проживання в Колодяжне до свого родового маєтку.  В Колодяжному,  в оточенні краси природи, Леся Українка складає гімн Волинському краю в поезії "Вечірня година" . В своєму "білому" домику Леся Українка написала понад 80 поезій. Готувала до друку першу поетичну збірку "На крилах пісень", підручник по історії "Стародавня історія східних народів". В Києві в 1893 році вийшла друком збірка "Дитячі ігри, пісні, казки", матеріал до якої зібраний у селах Ковельського, Луцького, Новоград-Волинського повітів Волинської губернії. 

З сестрою Ольгою  в Колодяжному Леся Українка записують народні пісні від селян. Рукописний зошит із записами цих пісень зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею. Хронологія перебування поетеси у Колодяжному охоплює більше двадцяти років. Вона позначена коротшими чи довшими перебуваннями  –  виїздами письменниці до Луцька, Києва, Гадяча, Одеси, Криму, Варшави, Берліна, Риги, Тарту, Мінська, Швейцарії, Італії на Кавказ, Єгипет та інших країв. 

За свій вік (42 роки) Леся Україна видала три прижиттєві поетичні збірки: "На крилах пісень" (1893 р.), Львів; "Думи і мрії" (1899 р.), "Відгуки" (1902 р.), Чернівці. За дванадцять років до смерті написала близько двадцяти драматичних поем. З Лесених працелюбних рук, тонкого інтелекту народжувалися високоякісні твори світового рівня.

В Києві поетеса з  старшим братом Михайлом створюють літературний гурток "Плеяда". Головним завданням якого було — робити переклади кращих творів світової літератури на українську мову. У 1906 році в Києві була створена  "Просвіта". В листі до Ольги Кобилянської Леся Українка писала: "У Києві тепер єдиний ясний пункт на темному тлі українського життя  —  то наша недавно відкрита "Просвіта". Се ж перше легальне українське товариство у Києві, відколи він став "губернським городом російської імперіі". Леся із сестрою Ольгою завідували в ній бібліотечним сектором. Зібрали понад дві тисячі книг. З 1907 року Леся Українка живе в Криму, Грузії. Безпосередньої участі в роботі організації брати не може. Натомість,  сама стає "об'єктом" просвітницької організації. 22 січня 1909 року заходами товариства "Просвіта" в Києві в Народній аудиторії влаштовано літературно-музичний вечір на честь Лесі Українки з нагоди 25-річчя її літературної діяльності.

В 1908 році поетеса разом з своїм чоловіком Климентом Квіткою за власні кошти і кошти меценатів організовують етнографічну експедицію на Полтавщину по запису мелодій українських народних дум. На прохання Лесі Українки її очолив етнограф, фольклорист європейського рівня Філарет Колесса. В 1910 році НТШ у Львові видало перший том Мелодій українських народних дум, а в 1913 році після смерті поетеси — ще два.

Будучи тяжко хворою, залишивши писати своє останнє оповідання з історії арабської жінки "Екбаль ганем", почала надиктовувати тексти українських народних пісень. 225 текстів пісень Климент Квітка записав з голосу Лесі Українки  і видав у Києві збіркою, яку назвав "Народні мелодії з голосу Лесі Українки" (1917 р.). 

Дивуєшся, який великий реєстр потужної літературної, перекладацької, публіцистичної, епістолярної, громадсько-політичної, читацької роботи, який важко перерахувати, а ще важче оцінити, виконала поетеса за свій короткий вік. Вірила у щасливу долю своєї улюбленої України.

Все буде добре… Рідний мій

край

Вкупі зі мною одужав від

злигоднів,

Небо не хворе, не плаче, не

хмуриться, 

Люди веселі і я… не будіть…

Все буде добре…

Ольга БОЙКО, 

директор літературно-меморіального музею Лесі Українки с. Колодяжного.

Леся Українка – славетна і улюблена письменниця нашого народу, феноменальна жінка у світовій культурі, яку образно можна охарактеризувати її ж поетичним образом  –   "світло нагірне". Нагірною  проповіддю було її слово, що будило з летаргічного сну націю й вселяло віру й надію в її духовні сили у боротьбі за волю України.

Народилася Леся Українка в м. Новограді-Волинському. Її дитинство минуло на берегах старовинної річки, яку так поетично оспівала Леся Українка в циклі поезій "Подорож до моря": "Славути красної бори соснові і Случі рідної веселі береги". 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 325

Що не кажіть, а таки існує в просторі людського існування магія  речей та вчинків.

Поміркуймо: якась річ на ринку вартує визначену ціну, а після придбання раптом стає на 30 відсотків дешевшою. З іншого боку, старовинні речі, які особливої ціни не мали, сьогодні стають дорожчими на аукціонах в тисячі разів.

Так сталося з книгою Дмитра Корнелюка, відомого на Волині релігієзнавця, краєзнавця, філософа і письменника, під назвою "Рускім міром нас бомблять і Москва, і Київ. "Нікакой разніци". Видана у 2020 році, вона мала й тоді неабияку цінність, а нині духовна вартість і актуальність цієї книги в  рази вища.

Звичайно, що цьому "сприяла" певна невизначеність верховної влади в культурологічному, духовному, соціальному та політичному аспектах життя країни. Вищесказане не є перебільшенням, про що свідчить назва книги. Її презентація відбулася 11 лютого ц.р. Читальний зал центральної районної бібліотеки був заповнений відповідно до норм, встановлених карантином, і з самого початку дійства був заряджений патріотичним духом книги та автора.

Дмитро Пилипович Корнелюк – вольова, цілеспрямована, енергійна особистість. Це натура, яка несе в своєму єстві гідність українця, гордість громадянина України і неприховану  батьківську доброту. Він не раз декларує (майже Шевченкове): "У мене немає зла й неправди за собою". Дмитро Корнелюк із мудрістю, посрібленою роками і працею, намагається вказувати шлях до нової обітованої країни.

…Якось в засніжені дні лютого я йшов до свого дачного будиночка. Снігу – по коліна. Серед дерев бачу слід, який визначив напрям руху до моєї садиби.

Мимоволі задумався, адже сьогодні теж засипало Україну "снігом"  корупції, "рускім міром", байдужістю та зневірою. І серед цього хаосу і зла йде той, хто вказує путь до єдиної помісної української  Церкви, до відродження рідної мови, а разом з тим відкриває правду нашої історії, долі  і слави. Це не порожні слова заради марнославства, а реальні завдання для кожного з нас і найперше  – для молодого покоління.

Одна жіночка, присутня на презентації, зізналася: "Я йшла в бібліотеку і думала, що буде нудно й нецікаво, але помилилася. Для мене ці дві години пролетіли, як одна мить".

Справді, розумних думок, настанов, роздумів тут було багато, як, зрештою, і поважних авторитетних гостей. Широко було представлено духовенство Православної  Церкви  України на чолі зі старшим деканом Ковельського деканату ПЦУ Іоаном Бонисом. Це – святі отці Анатолій Александрук, Василь Мичко, Михайло Левочко, Станіслав Беспалов, Ростислав Дідух, Іван Оринчак.

З їх вуст лунали не тільки подячні слова автору за його ратний  труд, але й щирі побажання, настанови і пропозиції щодо співпраці в царині духовності. Зворушив душу спогад про о. Петра Левочка, який одним із перших у Ковелі ніс на своїх плечах нелегку ношу відбудови Свято-Благовіщенського храму, а разом з тим доклав немало зусиль для відродження Ковельського благочиння під прапором Київського патріархату. Він не раз промовляв: "Хай там що, але Благовіщенську святиню відбудую!".

Подумалось: за працьовитістю, енергійністю, наполегливістю в русі до поставленої мети він був чимось схожий на Дмитра Корнелюка. Побільше б таких ентузіастів!

Разом з тим, не забули згадати про подвижницьку працю автора, який написав і видав декілька книг на тему християнської моралі і етики та об'їздив майже всю Волинь, щоб запровадити в школах цей предмет. На часі – пожвавлення цієї роботи в Ковельській об'єднаній громаді, на чому наголосив о. Анатолій Александрук. Пропозицію підтримав очільник управління освіти Віктор Бичковський. Тільки й залишається сказати: "Попутнього вітру у співпраці!".

Мудрі слова на підтримку автора у його  безкорисливій праці в ім'я виховання молодого покоління на засадах християнства лунали від Миколи Вельми, редактора "Вістей Ковельщини", Заслуженого журналіста України. Він, до речі, є літературним редактором всіх одинадцяти праць пана Дмитра.

Оцінюючи багаторічний титанічний і важкий творчий шлях, його значимість для країни та ковельської громади,   Микола Вельма запропонував висунути кандидатуру Дмитра Пилиповича на звання Почесного  громадянина  Ковельщини. Пропозиція схвально підтримана присутніми в залі.

Емоційним і політично вмотивованим в унісон думкам книги був виступ Андрія Броїла, депутата Ковельської районної ради (нині – заступника її голови).  Мав слово і автор цих рядків, а також волонтер і учасник громадського руху "Вбережу" Василь Марчук.

Презентаційне дійство скрасили своїми пісенними  виступами  учасники Народного аматорського хору "Вишиванка" (керівник Олег Корнелюк) та Василь Марчук.

З ініціативи Дмитра Корнелюка, котрий одночасно є головою Волинської обласної громадської ради національного і духовного відродження, яку підтримав Митрополит  Луцький і Волинський Михаїл, Благословенними грамотами Православної Церкви України за заслуги перед ПЦУ були нагороджені Андрій Броїло, депутат Ковельської районної ради, Віктор Бичковський, начальник управління освіти міськвиконкому, Микола Вельма, редактор громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини", Олена Місюра, активіст громадсько-політичного життя, Віктор Радчук, депутат обласної ради, Галина Божик, директор Централізованої бібліотечної системи, Заслужений працівник культури України, Микола Заікін, Президент ТзОВ "ВО "Ковельсільмаш", Заслужений машинобудівник України, Юрій Рахлінський, підприємець, благодійник і меценат. Благословенною грамотою відзначений також Дмитро Корнелюк. 

Високі нагороди вручив старший декан Ковельського деканату ПЦУ о. Іоан Бонис.

В свою чергу, Дмитро Корнелюк вручив Подяки Волинської обласної ради національного  і духовного відродження  Маргариті Матвійчук,  Ользі Бичковській,  Олегу Котіку, священнослужителям Ковельського деканату ПЦУ Іоану Бонису, Анатолію Александруку, Ростиславу Дідуху й автору цих рядків.

Творчий вечір-презентація вдався на славу. Він був змістовним, цікавим і корисним. Велика заслуга в цьому по праву належить ведучій Ользі Бичковській, за що їй – душевна і сердечна подяка.

Книгу презентує крилатість на титульній сторінці: "Злу зернину можна посіяти таємно, але не можна приховати врожаю". Іншими словами,  посіяне відкрито зерно добра і  любові, віри і  мови, патріотизму та національної єдності, нехай і в холодну землю,  обов'язково дасть щедрі сходи і віддячить вагомим ужинком на благо українського народу і його майбутніх поколінь. І в цьому – вся суть магії книги Дмитра Корнелюка.

Лишається побажати Дмитру Пилиповичу Корнелюку творчого довголіття, міцного здоров'я, Божого благословення на многії і   благії літа! Віримо, що його одинадцята книга –  не остання.

Анатолій СЕМЕНЮК.

На ЗНІМКАХ: під час презентації книги Дмитра КОРНЕЛЮКА.

Фото з архіву центральної районної бібліотеки.

Що не кажіть, а таки існує в просторі людського існування магія  речей та вчинків.

Поміркуймо: якась річ на ринку вартує визначену ціну, а після придбання раптом стає на 30 відсотків дешевшою. З іншого боку, старовинні речі, які особливої ціни не мали, сьогодні стають дорожчими на аукціонах в тисячі разів.

Так сталося з книгою Дмитра Корнелюка, відомого на Волині релігієзнавця, краєзнавця, філософа і письменника, під назвою "Рускім міром нас бомблять і Москва, і Київ. "Нікакой разніци". Видана у 2020 році, вона мала й тоді неабияку цінність, а нині духовна вартість і актуальність цієї книги в  рази вища.

Звичайно, що цьому "сприяла" певна невизначеність верховної влади в культурологічному, духовному, соціальному та політичному аспектах життя країни. Вищесказане не є перебільшенням, про що свідчить назва книги. Її презентація відбулася 11 лютого ц.р. Читальний зал центральної районної бібліотеки був заповнений відповідно до норм, встановлених карантином, і з самого початку дійства був заряджений патріотичним духом книги та автора.

Дмитро Пилипович Корнелюк – вольова, цілеспрямована, енергійна особистість.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 435

Тривожно нині в Україні. І не тільки тому, що коронавірус, економічні негаразди, малі зарплати і пенсії, високі ціни і тарифи.

Найгірше, що бентежить і тривожить душу, – політична суєта, українофобські настрої, котрі дедалі активніше поширює в суспільстві горезвісна "п'ята колона".  Деколи здається, що іще  трохи – і впаде держава, знову запанує мрак безпам'ятства й агресивного російського великодержавного шовінізму, а спадкоємці горезвісного Януковича повністю захоплять український телепростір, заволодіють беззастережно громадською думкою. 

На щастя,  незадовго до Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні київська влада на чолі з Володимиром  Зеленським ніби відчула "друге дихання" й рішуче виступила на захист української національної ідеї. Верховна Рада України 17 лютого майже трьомастами голосами затвердила Заяву, якою визнала Революцію Гідності одним з ключових  моментів державотворення. 

Відтепер, маємо надію, буде поставлено крапку в недолугих спробах українофобів зображати події 2013-1024 р. р., як "державний переворот", а учасників подій на Майдані робити "ворогами народу" і "карними злочинцями". Ще раніше РНБО прийняла рішення, яке підписав Глава держави, про заборону проросійських телеканалів "112", "ZIK", "Ньюс  Ван", які належать куму Путіна  олігарху В. Медведчуку. Буквально днями на цього одіозного політика, його дружину Оксану Марченко та ряд інших представників великого бізнесу накладено суворі економічні і фінансові санкції. СБУ веде розслідування провокаційних  дій Деркача, Дубінського, Шарія та іже  з ними, котрі довго і настирливо розхитують основи української державності.

Вояки в зоні ООС почали рішучіше відповідати на збройні провокації російських військових та їх посібників, що означає одне: українці вміють відстоювати свій суверенітет, готові зі зброєю в руках захищати рідну землю.   Це зайвий раз підтверджує і відзначення 7-ої річниці Революції Гідності, трагічної загибелі Небесної Сотні і в столиці нашої держави, і в Луцьку, і на Ковельщині.

Зокрема, в суботу, 20 лютого, біля пам'ятника Борцям за волю України в Ковелі, відбулися заходи з нагоди Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні. У них взяли участь представники громадськості, міської  і районної влади, духовенства Православної  Церкви України, учнівської іі студентської молоді.

На початку акції панахиду за Героями, які віддали свої життя на Майдані і в зоні бойових дій на Сході країни, відслужили священники ПЦУ, по закінченню якої до присутніх з хвилюючою промовою звернувся протоієрей о. Анатолій Александрук.

Ведуча заходу Аліна Кубська нагадала його учасникам про події семирічної давності. Пам'ять тих, хто пішов у Вічність, вшанували хвилиною мовчання.

Із закликом берегти світлу пам'ять загиблих Героїв, гідно продовжувати традиції захисників Батьківщини, вчитися на їх прикладі мужності й героїзму виступили Ковельський міський голова Ігор Чайка, голова районної ради В'ячеслав Шворак. Слово мав  і депутат обласної  ради Сергій Кошарук.

На завершення учасники пам'ятної урочистості поклали квіти до підніжжя пам'ятника  борцям за волю України та Стели пам'яті загиблим землякам-учасникам АТО. Із хвилюючими почуттями у душі присутні спостерігали за участю у дійстві учнів навчально-оздоровчого комплексу Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою мені Героїв Небесної  Сотні. Їх військова виправка, вміння чітко карбувати крок з державним прапором України в руках – ще одне свідчення того, що молодь готова в разі потреби стати на захист рідної землі.

Наш кор.

НА СВІТЛИНАХ: під час заходів, приурочених до Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні, у Ковелі.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ та з офіційного сайту міської ради. 

Тривожно нині в Україні. І не тільки тому, що коронавірус, економічні негаразди, малі зарплати і пенсії, високі ціни і тарифи.

Найгірше, що бентежить і тривожить душу, – політична суєта, українофобські настрої, котрі дедалі активніше поширює в суспільстві горезвісна "п'ята колона".  Деколи здається, що іще  трохи – і впаде держава, знову запанує мрак безпам'ятства й агресивного російського великодержавного шовінізму, а спадкоємці горезвісного Януковича повністю захоплять український телепростір, заволодіють беззастережно громадською думкою. 

На щастя,  незадовго до Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні київська влада на чолі з Володимиром  Зеленським ніби відчула "друге дихання" й рішуче виступила на захист української національної ідеї.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 352