04.06.2020

8ZZ_4430---2COVID-19: шанс від Господа Бога  навернутися до духовного життя

SARS-CoV-2, немов мечем, посікає життя та здоров’я роду людського на Землі, незважаючи на раси, мови, народності, національності та релігійні переконання і соціальні розмежування, а також непростий на сьогодні час в суспільному, економічному та соціальному житті кожного. 
Підступний коронавірус вніс свої корективи і в духовне життя роду людського та у звичний уклад церковного життя.
Сам Папа Римський на східцях порожньої площі перед собором Святого Петра у Ватикані виголосив щорічне Великоднє послання до «Града та Світу» («Urbi et Orbi»), де порівняв теперішній коронавірусний вплив на суспільне та економічне життя світу «…з настанням вечора, коли згущується темрява».
Сходження Благодатного вогню в Єрусалимському храмі Гробу Господнього/Воскресіння у Велику суботу відбулося без сотень тисяч вірних Христової Церкви і з обмеженою кількістю учасників. 
Мусульмани у всьому світі відзначають на карантині Рамадан – місяць обов’язкового для мусульман посту, що є одним з п’яти стовпів ісламу, при безпрецедентній забороні на сімейні зібрання і масові молитви.  Вперше в історії через пандемію коронавірусу нового типу Covid-19 закриті головні святині для мусульман – Мечеть Аль-Харам в Мецці та Мечеть Масджид ан-Набаві в Медині.
Великодні Богослужіння і взагалі Богослужіння священики Христової Церкви провели та проводять без присутності парафіян у порожніх церквах, храмах, костелах, монастирях, лаврах, скитах, а без народу і вірних Служба Божа втрачає сенс.
Навіть у Томину неділю  — традиційний післявеликодній поминальний день, були закриті для населення цвинтарі міст і сіл країни, що не дозволило живим традиційно помолитися за рідні душі усопших.
l
Одначе карантинні заходи, встановлені світською владою в умовах пандемії коронавірусу, є загальнодержавними та не спрямовані конкретно на Христову Церкву, а на все суспільне життя людини в Україні і містять абсолютно гуманні передумови  —  збереження головного —  людського Життя та Здоров’я. 
Проте ніхто з державної влади, приймаючи та контролюючи рішення про карантин, не замислилися над тим, що саме побожність віруючої людини та її духовне здоров’я – це той індикатор та рівень імунітету людського організму, якого потребує фізичне здоров’я Людини в протистоянні з будь-якою хворобою, в т. ч. і зі смертельним Соvid-19.  
Сьогодні, не дочекавшись завершення пандемії та не дивлячись на людські втрати, спричинені коронавірусом, при повній відсутності специфічного лікування та вакцини від коронавірусу нового типу Сovid-19, деякі країни окремі штати США, Європи, Азії, в т. ч. Україна, послаблюють умови накладеного карантину і поступово повертають населення до звичайного світського життя в умовах так званого, «адаптивного карантину». Такі дії світської влади країн в усьому світі скеровані лише на фізичне та матеріальне життя людей і аж ніяк не на духовну зрілість суспільства.
Звідси виходить, що карантинні заходи владних структур країн світу у боротьбі зі смертельним SARS-CoV-2, де фізичне та матеріальне домінує над духовним, є глобальними по всьому світу. 
І у цій ситуації владним елітам країн світу, без змови, вдалося панічно через засоби масової інформації викликати у Людини / суспільства значно більший страх від коронавірусу Сovid-19 з його смертельним наслідком при повній відсутності вакцин та ліків, аніж страх перед Господом Богом за невиконання Закону заповідей Божих у повсякденному світському житті.
l
Аналізуючи таку ситуацію, коли в умовах тотальної пандемії нової коронавірусної  інфекції фізичне домінує над духовним, я наштовхнувся на думку: а, може, недопущення вірних різних віросповідань та конфесій до живого спілкування з Богом є не стільки діями світської влади, скільки «промисел і допуст Божий»? Може, Господь через смертельний SARS-CoV-2  і перевіряє кожного з нас на Землі на вірність, міцність духа та достатню віру в Бога?
І у цьому слушним є, по-перше, послатися на морального лідера суспільної думки в Україні світлої пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара: «Бог випробовує нас через різні обставини. Якщо ми поставимо Його на першому місці, житимемо за Його законами і будемо Йому довіряти, то можемо мати оправдану надію на Його поміч».
А по-друге, святкуючи Вербну Неділю, вхід Господній до Єрусалиму, згадуємо опис в Біблії історії про «Вигнання торговців з храму». У великі свята, особливо напередодні свята Пасхи, двір Єрусалимського храму перетворювався на базар, де продавали тварин і голубів для жертвоприношень, міняли гроші для пожертви на храм. Це не було нормальним явищем, однак воно було вигідне для служителів храму, з цього вони мали чималий дохід. 
Ставлення до цього Спасителя показав євангеліст Йоанн Богослов, описуючи початок Його земного служіння, коли Він, «… знайшов…, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники14. І, зробивши бича з мотузків, Він вигнав із храму всіх, — вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи15. І сказав продавцям голубів: „Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торгового!16 (Йо. 2,14-16). І вчив їх, кажучи: «Чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? А ви зробили його вертепом розбійників» (Іс. 56,7; Єр. 7, 11). 
Перенісшись думками до коронавірусного сьогодення, важливо кожному не лаятися, критикувати і засуджувати владу, не шукати винних, не боротися за право ходити до церкви, храму, костелу, монастиря, лаври, скита, мечеті, синагоги, будинку молитви, схиляючи в такий спосіб своїх пастирів до порушення карантинних заходів, а подумати, за що наш Господь вигнав нас з Його храмів, тим більше, в одне з найвеличніших для кожного християнина свят – Світле Воскресіння Христове?
l
Я такий же перед Господом Богом, як і ми усі, проте дозволю акцентувати увагу у цьому на наступному. 
Уже 29 років ми спокійно і впевнено ходимо до храмів, не озираючись на «стукачів», не хвилюємося за побожність рідних, не ламаємо через це своє життя. За цей час відкрили чи збагатили себе зовсім іншим світом – світом, де людина не самотня, але проходить свій життєвий шлях з Богом. 
Як християни, ми вчилися весь цей час жити вільним церковним життям, де храм і служба Божа займають центральне місце, місце зустрічі Людини і Живого Бога. За ці роки ми призвичаїлися до недільних та святкових служб, до постів і свят, особливо до Великодня та Різдва Христового. 
Звиклись до спільних паломницьких подорожей до святих місць, з надією отримати духовне очищення та спокутувати гріхи, отримати душевний спокій, милосердну підтримку від Господа, позбувалися недуг, особливо, коли такий церковний захід спонсорує благодійник.
Стало звичним складали добровільні грошові пожертви на храми Божі та їх шати, інколи робили грошові або речові пожертви нужденним через Церкву або інші релігійні організації та подавали милостиню убогому, сподіваючись у такий спосіб відкупитися за гріхи у Господа Бога.
Проте ці 29 років наші церковні та побожні дії були, напевне, не угодні Господу; не потрібні Йому такі молитви; не хоче Він бачити нас в позолочених і чудових храмах під професійні пісні першокласних співаків, раз за помахом коронавірусу Соvid-19 Господь Бог закрив свої храми для усіх нас. І тут ось таке, від своїх, від Господа Бога – сидіти по домівках!
І саме в такій коронавірусній ситуації сьогодні нам усім необхідно тверезо оцінити власне духовне життя та дати відповідь на просте запитання: а чи було воно у нас? 
А, можливо, храм так і не став для кожного православного християнина другою домівкою, де перебуває наш Небесний Отець, Господь наш Ісус Христос?
Чи маємо ми страх Божий, коли заходимо до церкви і знаходимося перед хрестом Ісуса або престолом Божим, де поміж нас Христос? А чи віднайшли ми в нашому храмі Христа Спасителя? Наскільки вміємо  наживо спілкування в церкві з Богом? Наскільки сприймає усім своїм єством уривки Апостольських послань та святого Євангелія і прагнемо глибоко зрозуміти їх текст під час роздумів, які виголошує в церкві священик? 
А, може, приходимо до храму як до себе додому — розбещеними, розслабленими, що не дозволяє зосередитися в молитві? А чи не базікаємо, оглядаємося, розглядаємо оточуючих, стоячи перед Богом на службі Божій? Може, не ображаємося на священика, коли під час проповіді чи по службі Божій він звернув нашу увагу на неприпустимі наші дії в світському житті? Чи не трактуємо ми на свій лад прописане Господом Богом у Церковному Уставі  духовне життя парохії та владик зокрема? 
l
Можливо, з причини власної гордості та пихи в світському житті, а, може, вседозволеності у церковному житті, в душі кожного з нас стався занепад віри та відбувається масовий відхід християнського народу від справжньої Віри і спілкування з Богом відповідно до Його Законів – суворих правил, даних Богом людям, яких вони повинні триматися в Житті, щоб жити боговгодно, відповідно своєму від Бога призначенню.
А чи не переходимо ми сьогодні до форми, традицій, святково-обрядової культури, сімейних звичаїв, ритуалів, церемоній, забобонів, містицизму, аморальності і проступків розумом/свідомістю в нашому Житті, оправдовуючи себе поза Законами Божими і встановлюючи в такий спосіб для себе власні – правила земного Життя? 
А звідси виходить, що коли усього цього та іншого у наших душах немає, таке церковно-духовне життя не вартує і «ламаного гроша» і, як неплодоносне дерево, вартує спалювання.
Якщо нас вигнали з храму так жорстоко – значить, ми це заслужили, значить, це той необхідний нам стрес від Бога, який тільки й може нас примусити здригнутися і прокинутися від благодушного сну псевдодуховності і самозаспокоєння. 
І ми повинні прокинутися та стати на молитовну розмову з Господом Богом. Зобов’язані це спокійно зробити в себе вдома — встати перед Живим і Люблячим, чуючим і чекаючим нашого серця Богом, поставши перед Ним з оголеною і покаянною душею, смиренно просячи милості та зцілення. 
У наших домівках сьогодні ми повинні почути заклик Божий «Ідіть за Мною» – заклик, який пролунав біля Галилейського моря (Мр.1:16-20), та  маємо почути в наших домівках і те, що Господь кличе нас, вірних, до духовної досконалості та вічного блаженства: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт. 11:28). 
l
Господь звертається до нас через особливу Свою милість у час хвороби Соvid-19: «Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Од. 3:20) і застановляє нас усіх зрозуміти справжню мету власного життя, коли Людина мусить жити заради Бога більше, ніж заради себе і постійно чути голос Спасителя: «Я – дорога, і nравда, і життя» (Йо. 14:6), адже сам Господь і Його Святе Євангеліє – це правдива дорога, по якій ми повинні йти.
Відповіддю на створену Богом для всіх вірян на Землі духовну проблему має служити вчинок преподобної Марії Єгипетської (344-421) (пам’ять про яку Христова Церква звершує 14 квітня), коли незнана сила не дозволила їй за нестримну розпусту переступити поріг церкви. Настрашена цим, Марія Єгипетьська переусвідомила своє життя та стала вірна Господу Богу. 
А чи дослухаємося ми до вчинку преподобної Марії Єгипетської та чи зуміємо переусвідомити власне світське життя в угоду Богу? 
І ще. Святий Петро перед синедріоном сказав первосвященикам: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (Ді. 5:29), адже для Людини «всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як.1:17).
Чи стане це нам повчальним? Чи переосвідомимо ми власне життя під час самоізоляції та соціальної дистанції?  А, може, чекатимо від нашого Господа нового, ще більш грізнішого випробування, аніж коронавірус Соvid-19, щоб всім на Землі, нарешті, почати жити за Законами Божими? 
Василь РУДЕНЬ, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, 
уродженець с. Уховецька. 
SARS-CoV-2, немов мечем, посікає життя та здоров’я роду людського на Землі, незважаючи на раси, мови, народності, національності та релігійні переконання і соціальні розмежування, а також непростий на сьогодні час в суспільному, економічному та соціальному житті кожного. 
Підступний коронавірус вніс свої корективи і в духовне життя роду людського та у звичний уклад церковного життя.
Сам Папа Римський на східцях порожньої площі перед собором Святого Петра у Ватикані виголосив щорічне Великоднє послання до «Града та Світу» («Urbi et Orbi»), де порівняв теперішній коронавірусний вплив на суспільне та економічне життя світу «…з настанням вечора, коли згущується темрява».
Сходження Благодатного вогню в Єрусалимському храмі Гробу Господнього/Воскресіння у Велику суботу відбулося без сотень тисяч вірних Христової Церкви і з обмеженою кількістю учасників. 
Мусульмани у всьому світі відзначають на карантині Рамадан – місяць обов’язкового для мусульман посту, що є одним з п’яти стовпів ісламу, при безпрецедентній забороні на сімейні зібрання і масові молитви.  Вперше в історії через пандемію коронавірусу нового типу Covid-19 закриті головні святині для мусульман – Мечеть Аль-Харам в Мецці та Мечеть Масджид ан-Набаві в Медині.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 309
Читати далі
04.06.2020

IMG_20200513_175656Через санації та пацифікації — до Незалежності

Українці, які жили на землях Західної  України, опинившись у складі Польщі, ще з початку 1920-их років відчували, що існує нерівність, що принижують їхню національну гідність. А саме таку політику у ставленні до 5-мільйонної національної меншини і проводила польська влада того часу.
Перший крок до встановлення в Польщі сильної влади із надзвичайними повноваженнями здійснено у 1926 році. Тоді внаслідок державного перевороту до влади прийшов маршал Пілсудський, який запровадив авторитарний режим, відомий під назвою «Санація» (оздоровлення). Як відомо,  це «оздоровлення» обернулося, зокрема, ополяченням національних меншин. Особливо градус політичного протистояння стрімко зростав день за днем  у Східній Галичині. Утім  ще 21 липня 1924 року польський уряд вилучив з ужитку українську мову в урядових установах, скрізь почали закриватись українські школи та церкви. Для прикладу, на Волині та Холмщині з 540 українських церков залишилось 60.
Піком спротиву насильницькій «зміні етнічності» стали масові саботажі українців. Влада ж, у  свою чергу, запровадила політику «пацифікації» (втихомирення). В результаті сотні українців переслідувались, українські культурні та економічні установи – понищено. Після таких процесів «очищення» та «втихомирення» українці стали на бік протистояння, відстоюючи свої права та борючись проти експансій.  
Щоб ще більше залякати люд, президент Польщі Ігнацій Мосціцькі підписав 17 червня 1934 року Декрет про створення концетраційного табору в Березі Картузькій. Тепер це містечко Береза неможливо знайти ані на українських, ані на польських мапах. Але саме тут розгорнулася одна з найбільших драм українсько-польських стосунків другої половини 1930-х років.
Англійське видання  The Manchester Guardion  за 14.10.1930 р. повідомляло про події на Галичині:
«Пацифікація України силою карних експедицій є, без сумніву, найбільш руйнівним нападом, що був коли-небудь зроблений на яку-небудь національну меншість, та найгіршим порушенням зобов’язання щодо меншостей. Бо ж справді, протягом трьох тижнів нищено цілу культуру,і  то високу культуру: кооперативи, школи, бібліотеки й інституції, що їх побудували українці впродовж довгих років праці, жертв та ентузіазму».
l
Через два роки Ліга  Націй засудила польські дії. Авторитарна  влада не прислухалася до осуду. І ще через два роки, 15 червня 1934 року, бойовик ОУН у центрі Варшави убив міністра внутрішніх  справ Польщі Броніслава Пєрацького,  щоб привернути увагу світової спільноти до того, що коїть влада. Світ знову мовчить, а 17 червня для політичних супротивників (опонентів), насамперед українців, творці «Великої Польщі» відкрили концентраційний  табір. Декрет про його створення в Березі Картузькій підписав президент Польщі. Він проіснував п’ять років, до початку ІІ світової війни  у будівлі старого  монастиря ордену картузіанів на Поліссі, неподалік міста Береза (на території сучасної Білорусі).
Ув’язненим у Березі  було важче, ніж у найсуворіших тюрмах. Потрапити сюди було досить легко – без жодного суду, лише на підставі постанови відділення поліції. Камери невеликі, де перебувало до 40 осіб. Жандарми регулярно вдавались до побоїв. Сюди свідомо добирали таких поліцейських, які вже «відзначилися» в інших тюрмах своїм ставленням (жорстокістю) до в’язнів. 
Українці, що побували в  Березі, завжди відзначали складність перебування. До певної міри це було зумовлено невеликою кількістю в’язнів. Спочатку тут перебувало 220 осіб, що давало нагоду 120 наглядачам знаходити «індивідуальний підхід» до кожного ув’язненого. В’язнів одягали в полотняні роби та круглу шапочку, дерев’яні черевики. Табір навкруг був огороджений парканом з дротами під напругою.
Постійні побиття були звичайною справою, особливо вправним вважався наглядач Босовський, якого за свою любов до різноманітних «театральних постановок» поляки звільнили. Він востаннє захопився роллю «Папи Римського», коли змушував арештантів здійснювати псевдо-релігійні обряди. 
Про нього залишив свій спогад автор книги «Береза Картузька» Володимир Макар: «Найулюбленішою «забавою» Босовського було биття палицею. Впродовж кожного дня ми з 15-20 разів мусили збігати з гори на долину чи з долини на гору, і за кожним разом повторялася макабрична сцена – за висловом Босовського – «керованє рухєм» за допомогою поліцейської палиці в руках того психопата. На вишептаний наказ «На долину бігом марш!» — понад двісті в’язнів висипалися з кімнат і бігли щосили коридором до сходової клітки, а далі стрімголов на долину. При виході з коридору, розставивши широко ноги стояв Босовський і без упину то підносив, то опускав руку з палицею на плечі й голови перебігаючих в’язнів.  
l
Окрім таких випробувань, в’язням було відмовлено у найелементарніших речах, які можна було отримати лише з дому. Українці впродовж  півроку  принципово не писали листи  польською мовою, а також відмовлялися нею спілкуватися. За це доводилося терпіти і побої, і  холод та інші «засоби виховання». Дотепно на заборону писати українською мовою відреагував гумористичний журнал «Зиз», коли надрукував малюнок, де серед оголених дерев стоїть ряснолиста береза, а під нею журяться двоє стареньких батьків: «З усіх дерев уже листя поспадало, а з нашої БЕРЕЗИ ні листочка…».
Курйозів було немало. Швидко в’язні зрозуміли рекомендації наглядачів, щоб у  листах додому писалося лише про здоров’я, та й то в позитивному тоні. І так з’явилися чи не найкоротші листи з Берези: «Кохані, я  є здоровим. Чи ви є здорові? Будьте здорові!». Не одному дотепнику потім доводилось перед комендантом давати пояснення щодо своїх коротких рядків листа, який  аж занадто «відповідав правилам». Були пригоди і з табірною бібліотекою. Й хоча в ній було лише 40 книг, в  неділю в обід вигукувалося: «До читання книжок – виступи!». Збігалося від 150 до 200 в’язнів. Пізніше сюди для перевиховання привезли невелику військову бібліотеку, де було багато книг  про діяльність Польської партії соціалістичної – революційної організації, що воювала з царським режимом за незалежність Польщі. З цих книг українські націоналісти могли дізнатися багато корисного для своєї діяльності.
l
Наприкінці 1934 року до Берези Картузької потрапив відомий  провідний член ОУН Богдан Кравців. На той час він уже мав славу «людини пера», й  не лише в українських колах. Його арешт і ув’язнення у концтаборі викликали незгоду навіть у  поляків.
Саме існування Берези створило погану славу Польській державі як зовні, так і  серед власного громадянства. Один із авторитетних діячів громадськості адвокат Володимир Горбовий, якому за життя довелося, окрім Берези, побувати й у нацистських та радянських тюрмах і таборах, у своїх спогадах відзначав:  «От цю панораму  картузького пекла я  ніяк не міг вкласти в рамки того погляду на польську культуру, якою я захоплювався в шкільні роки. Там мене зачарувала поезія  Міцкевича і Красінського, подвиг Костюшки і Яна Домбровського, полонези Шопена і Огінського та гасло:  «За нашу і Вашу волю».
Тут же і сліду не залишила  ця поезія краси і священних ідеалів. Лише бур’ян дикої пацифікації, картузької ізоляції на грунті тієї декламованої культури».
Найвідоміші українці – в’язні  Берези в перший рік її існування:
Базилевич Роман – інженер, конструктор мостів.
Бжеський Роман – професор, історик, літературознавець та художник.
Боровець Тарас – у майбутньому засновник УПА «Поліська Січ», отаман «Тарас Бульба».
Волошин Ростислав  — у майбутньому член Проводу ОУН та УГВ.
Горбовий Володимир – адвокат (зокрема, Степана Бандери)
Грабець Омелян – у майбутньому командир УПА –«Південь» під псевдонімом  «Батько».
Шухевич Роман  — у майбутньому генерал-хорунжий УПА «Тарас Чупринка».
Янів Володимир – у майбутньому ректор Українського вільного університету.
l
Читачеві буде цікаво, які ж були правила  («Регулямін») перебування в «місці відокремлення»:
“Заарештований є позбавлений своєї волі. Він нічого не може робити без дозволу. Стосовно таборової служби мусиш бути чемний і безоглядно слухняний.  Кожний найменший спротив буде караний…Арештантові  не вільно мати нічого, крім необхідно потрібних речей, отже одягу,  шапки і черевиків.  У кишенях не сміє нічого мати. Сидіти дозволяється лише на долівці. Усі арештанти мають фізично працювати. Вставання відбувалося о 4.00. Праця з 6 до 12 години, а після обіду з 14 до 18 години. О 19.30 год – «Цапстшик» (сигнал труби) і повна тиша.
Усі точки регуляміну треба виконувати радо, весело, скоро, інакше будуть застосовуватися такі кари: нагана; заборона читати книжки; замкнення в окремій келії на 7 днів; відібрання  права отримувати посилки з харчами на два тижні або на весь час перебування; заборона переписки; звичайний арешт від 1 – 7 днів; темниця від 1—7 днів”.
Пройшли через таке «перевиховання» не один десяток і наших земляків. Звинувачень вистачало, особливу увагу приділили політичним (ОУН, «Сельроб», КПЗУ), адже всі вони боролися за майбутнє України та українців, за їх долю  та великі права і свободи.
Береза була місцем, де карали українців. Там біля будівель колишнього табору стоїть пам’ятник, що повідомляє: з 1934 по 1939 роки тут був концтабір. В одній із будівель є й такий собі імпровізований міні-музей, де концтаборові присвячена одна кімната. В ній – роба в’язня, дубці наглядачів та 50-кілограмова шестигранна плита – такими в’язні брукували вулиці міста. 
Складається враження, ніби табір створили спеціально для товаришів КП Західної Білорусі, яка діяла на тих теренах у складі довоєнної Польщі. Але тут значну частину становили ті, хто без суду відбував покарання, були українські націоналісти з Західної України, яка тоді належала іноземній державі. Польська  «Газета Виборча» у свій час надрукувала велику розвідку про табір, нелюдські умови перебування в ньому, а про його в’язнів-українців оговорювалось так: «Даних про українців не маємо».
Своїх супротивників режиму мали утримувати по 3 місяці (з можливістю продовження цього терміну) без суду, аби було рішення адміністрації  поліції  чи місцевої влади. До табору потрапляли всі, кого владі було простіше покарати без суду:  і радикальні польські націоналісти,  і  комуністи , і неплатники податків, і просто кримінальники. З усіх, які пройшли покарання табором, більше  половини  були члени українських організацій, ОУН, «Сельробу», КПЗУ,і  просто свідомі українці. В’язнем табору свого часу був Роман Шухевич. А творець першої УПА, відомої як Волинська Січ, Тарас Боровець («Бульба») заробив тут  епілепсію через те, що йому довелося там пережити.
l
Створення табору — на совісті Пілсудського, якого поляки шанують як свого національного героя. Зрештою, на його сумлінні не лише цей табір, а й  інші гріхи щодо українців. Видно, забував він про поліщуків з Волині, які врятували йому життя у роки  Першої світової.
Дійсно, в  минулому між поляками, євреями, українцями існували «важкі питання», серед яких – і «Береза Картузька».
З цього  табору, любив повторювати його комендант, було два шляхи: в божевільню або на власні похорони.
Так царські казарми у м. Береза Картузька, які були червоними (через мури червоної цегли), стали справді  такими від страждань тих, хто конав тут.
А от однією з найулюбленіших  «розваг» першого коменданта табору була так звана «красная дорожка». П’ятдесят метрів у центрі казарми  були вистелені битою цеглою і склом.  Полонених, які провинилися, під ударами палиць змушували долати цей шлях.
На колінах, на ліктях вони повзли, залишаючи за собою червоний слід. Наглядачі тішилися, коли доповзав в’язень до кінця дороги, то чув: «Вітаю, ти здійснив подорож до Москви». Після трьох місяців в’язнів відпускали, пропонуючи підписати «покаянну розписку». Коли була відмова, направляли знову.
Серед тих, хто пройшов через тюремні ув’язнення, були відомі жителі с. Рокитниці:
Мельник Трохим Вакумович (1908 р. н.), член Ковельського окружкому.
Давидюк Єфрем Іванович (1906 р. н.).
Кислюк Федось Павлович (1909 р. н), кілька разів заарештований був, а у 1937 році відправлений у Березу Картузьку.
Яструб Степан Терентійович – активний керівник підпілля.
Козел Леонтій.
Козел Андронік.
Демчук Степан  (с. Ворона),  брати Мазури Григорій та Юрій (с. Ворона) та багато з інших сіл повіту. 
Напередодні Другої світової війни у таборі перебувало п’ять тисяч українців. За польськими даними, з початком війни й окупації Польщі Німеччиною табір був закритий, усі ув’язнені звільнені.
А дорога до Незалежності для українців, попри все, залишалася, і її потрібно  виборювати як і в попередні часи, так і берегти тепер…   
Микола ЧУЛЬ, 
депутат Ковельської районної ради.
НА ЗНІМКАХ: активні учасники опору владі Польщі с. Рокитниці (фото 30-их років); споруда концтабору і міні-музей.
Фото 
з історичних джерел.
Українці, які жили на землях Західної  України, опинившись у складі Польщі, ще з початку 1920-их років відчували, що існує нерівність, що принижують їхню національну гідність. А саме таку політику у ставленні до 5-мільйонної національної меншини і проводила польська влада того часу.
Перший крок до встановлення в Польщі сильної влади із надзвичайними повноваженнями здійснено у 1926 році. Тоді внаслідок державного перевороту до влади прийшов маршал Пілсудський, який запровадив авторитарний режим, відомий під назвою «Санація» (оздоровлення). Як відомо,  це «оздоровлення» обернулося, зокрема, ополяченням національних меншин. Особливо градус політичного протистояння стрімко зростав день за днем  у Східній Галичині. Утім  ще 21 липня 1924 року польський уряд вилучив з ужитку українську мову в урядових установах, скрізь почали закриватись українські школи та церкви. Для прикладу, на Волині та Холмщині з 540 українських церков залишилось 60.
Піком спротиву насильницькій «зміні етнічності» стали масові саботажі українців. Влада ж, у  свою чергу, запровадила політику «пацифікації» (втихомирення). В результаті сотні українців переслідувались, українські культурні та економічні установи – понищено.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 460
Читати далі

Повідомлення в номер / Потурбуйтесь про майбутню пенсію

04.06.2020

пенсіяПотурбуйтесь про майбутню пенсію

Тим, хто незабаром досягне пенсійного віку, але не має достатньої тривалості страхового стажу для набуття права на пенсійне забезпечення, варто знати як поповнити його нестачу. Це, зокрема, можна зробити таким чином:  
n офіційно працевлаштувавшись на роботу, якщо до настання пенсійного віку достатньо часу для набуття потрібної тривалості стажу (при цьому варто контролювати ситуацію щодо сплати роботодавцем страхових внесків та зарахування стажу на веб-порталі Пенсійного фонду України або підключивши послугу смс-інформування); 
n шляхом укладення в органах державної фіскальної служби договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, здійснивши одноразову сплату за минулі періоди, починаючи з 2004 року, в які особа не підлягала такому виду страхування;  
n підприємці, які в певні періоди сплачували страхові внески меншого за мінімальний розміру та наймані працівники, які працювали з неповним навантаженням та отримували заробітну плату менше мінімальної, можуть здійснити доплату за цей час до встановленої законом суми мінімального страхового внеску (навіть у випадках припинення ними підприємницької діяльності);  
n стаж, набутий під час офіційної трудової діяльності в країнах, з якими Україна уклала договори в галузі соціального забезпечення (Іспанія, Португалія, Чехія, Словаччина, Польща, Болгарія, країни Прибалтики), підтверджується компетентними органами цих країн та зараховується до страхового стажу для реалізації права на пенсійне забезпечення в Україні. 
Пенсійний фонд України постійно пропонує нові, зручні і доступні сервіси для громадян. На сьогодні активізувався і розвивається такий сервіс, як "Електронна трудова книжка", який регламентовано Постановою Кабінету Міністрів України "Про запровадження обліку трудової діяльності працівника,  фізичної особи-підприємця,  фізичної особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, в електронній формі" від 27.11.2019. 
Для отримання цієї послуги громадянам або їх роботодавцям, необхідно надати Пенсійному фонду України скановані копії документу через особистий кабінет веб-порталу Пенсійного фонду України. 
Оцифрування (переведення в електронну форму) трудової книжки потрібно працівнику. По-перше, її неможливо втратити, тому що її дані зберігаються в електронному форматі. По-друге, працівник зможе уникнути різних "маніпуляцій" роботодавця. По-третє, переглянути відомості про свою трудову діяльність і про сплачені страхові внески можна у будь-який час через веб-портал Фонду. 
Для роботодавця трудова книжка у сучасному форматі – це відсутність зайвого кадрового обліку та наявності місця для зберігання паперових документів. А ще – прояв турботи про найманих працівників, про їх соціальний захист і якісне пенсійне обслуговування у майбутньому. 
Крім того, за дорученням Президента України у Пенсійному фонду України розроблений механізм автоматичного (без звернення особи) призначення пенсії за віком після досягнення пенсійного віку. У такий спосіб з 1 липня 2020 року призначатимуть пенсію за віком особам, які мають бажання оформити її дистанційно з використанням кваліфікованого електронного підпису чи за допомогою електронної ідентифікації Banking ID. Для цього на веб-порталі необхідно буде заповнити анкетні дані, додати скановані копії документів, які підтверджують стаж, погодити автоматичне призначення пенсії і надіслати до ПФУ на опрацювання. 
Здійснити ці нескладні кроки можуть як застраховані особи особисто, так і підприємства, установи та організації, які відповідають викликам часу та піклуються про своїх працівників. 
Головне управління  
Пенсійного фонду України 
у  Волинській області.
Тим, хто незабаром досягне пенсійного віку, але не має достатньої тривалості страхового стажу для набуття права на пенсійне забезпечення, варто знати як поповнити його нестачу. Це, зокрема, можна зробити таким чином:  
n офіційно працевлаштувавшись на роботу, якщо до настання пенсійного віку достатньо часу для набуття потрібної тривалості стажу (при цьому варто контролювати ситуацію щодо сплати роботодавцем страхових внесків та зарахування стажу на веб-порталі Пенсійного фонду України або підключивши послугу смс-інформування); 
  •  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 360
Читати далі

Повідомлення в номер / Про що свідчать підсумки конкурсу

04.06.2020

газети1Про що свідчать підсумки конкурсу?

(Закінчення. 
Початок в № від 28 травня 2020 р.)
В попередньому номері "Вістей Ковельщини" ми підсумували результати конкурсу "Передплатіть і виграйте!" серед читачів, які передплатили газету на весь 2020 рік. Сьогодні знайомимо з переможцями, які підписали "міськрайонку" на 6 місяців цього року і виявили бажання взяти участь в акції.
Треба сказати, що їх кількість практично не поступається кількості тих, хто оформив передплату на цілий рік (понад 100 чоловік). Більше листів з копіями квитанцій надійшло від сільських жителів – майже 80, у той час, як ковельчан виявилося менше – 20. Причини цього ми у попередній публікації називали, тому повторюватися не будемо.
Якщо робити аналіз участі людей у конкурсі в розрізі об'єднаних територіальних громад, то мусимо відзначити своєрідне "лідерство" мешканців Колодяжненської ОТГ – 23 чоловіка (15 – Уховецьк, 5 - Колодяжне, 2 – Волошки, 1 – Будище). Це свідчить про досить високу популярність "Вістей Ковельщини" у названих селах.
На другому місці – читачі Голобської ОТГ, про яких наша газета пише багато і часто. Найбільше, звичайно, "конкурсантів" з Голоб - 8. Ось що написала одна з них М. О. Кліпінська у листі, який додала до передплатної квитанції; "Я вашу газету передплачую все життя – з тих пір, як вона ще носила стару назву "Прапор Леніна". Передплачую на 6 місяців, а потім знову продовжую, але перерви в отриманні немає. Читаємо разом з чоловіком. Нам – більш як 80 років кожному, але інтерес до друкованого слова не втрачаємо. Успіхів вам у роботі!".
Дякуємо за добре слово і, забігаючи наперед, повідомляємо, що пані Кліпінська стала однією з переможниць акції.
Активними були жителі Нового та Старого Мосира, Байківець, Погиньок. Не залишилися байдужими до акції наші передплатники з Велицької ОТГ (13 чоловік), Люблинецької ОТГ (6), Поворської ОТГ (7) та ін. Всім дякуємо за участь і любов до "Вістей Ковельщини"!
А тепер повідомляємо прізвища переможців конкурсу "Передплатіть і виграйте!".
Ковельський район  
Колодяжненська ОТГ
1. Лисюк В. Є., с. Колодяжне.
2. Бурачок Л. Т., с. Колодяжне.
3. Кушнірук Я. С., с. Будище.
4. Іванюк О. П., с. Волошки.
5. Рябчук А. М., с. Волошки.
6. Демедюк В. М., с. Уховецьк.
7. Ігнатюк Катерина, с. Уховецьк.
8. Качор М. О., с. Уховецьк.
Голобська ОТГ
9. Кліпінська М. О., смт Голоби, вул. Перемоги, 75-А.
10. Даценко А. І., смт Голоби, вул. Молодіжна, 25.
11. Марценюк О. Є., смт Голоби, вул. Шевченка, 78.
12. Щесюк Н. А., с. Погіньки, вул. Молодіжна, 63.
13. Чабанчук А. М., с. Новий Мосир.
14. Тирсіна Г. С., с. Новий Мосир, вул. Сонячна, 44.
15. Жовнірук Л. М., с. Старий Мосир.
16. Жаб'юк А. М., с. Байківці, вул. Шевченка, 48.
17. Демусь Н. М., с. Радошин, вул. Вишнева, 12.
Велицька ОТГ
18. Онофрійчук З., с. Малий Порськ, вул. Зелена, 26.
19. Шевчик С. А., с. Мирин.
20. Леус О. І., с. Сільце.
21. Петлюн М. А., с. Сільце.
22. Байкалова Л. В., с. Сільце.
23. Ковальчук В. В., с. Підліси.
24. Мельничук В. В., с. Підліси.
25. Шуляк Антон, с. Рудка-Миринська.
Поворська ОТГ
26. Демчук О. А., с. Поворськ, вул. Лесі Українки, 21.
27. Бондарук Є. М., с. Ситовичі, вул. Рокитна, 6.
28. Кобись В. М., с. Пісочне, вул. Ковельська, 27.
29. Романюк Світлана, с. Гулівка.
Люблинецька ОТГ
30. Прадійчук О. Л., смт Люблинець.
31. Сидорук В. І., с. Нові Кошари.
32. Поліщук Валентина, с. Старі Кошари.
33. Вознюк М. С., с. Черкаси, вул. Незалежності, 20.
Дубівська ОТГ
34. Левонюк П. В., с. Дубове.
35. Ємельянова Тамара, с. Дубове, вул. Шевченка, 69.
36. М'якота З. П., с. Дубове.
37. Ілюшик Ніна, с. Гредьки.
Доротищенська сільська рада
38. Кравчик Р. І., с. Доротище, вул. Молодіжна, 13.
39. Денисюк Тетяна, с. Гішин.
Дрозднівська сільська рада
40. Гаврилюк Поліна, с. Дроздні.
Тойкутська сільська рада
41. Йовик Г. В.
42. Шпилюк В. В.
Любитівська сільська рада
43. Сахарчук Т. І., с. Любитів.
м. Ковель
1. Наумлюк О. А., вул. Липинського, 45.
2. Герасименко Н. В., вул. Петра Могили, 37/2.
3. Вальчук В. М., вул. Будищанська, 23-А/1.
4. Степанюк А. Н., вул. Міцкевича, 3/16.
5. Гаврусевич О. О., вул. Володимирська, 82/7.
6. Корнелюк Н. П., вул. Шевченка, 12/1.
7. Хомяк Р. Л., вул. Вербицького, 4/9.
8. Невірко Н., вул. 40 років Перемоги, 6/2.
9. Чайковська Л. В., пр. Кияна (Ватутіна), 1/2.
10. Рижко М. Г., вул. Володимирська, 79/74.
Переможцям конкурсу з міста призи можна забрати в редакції газети "Вісті Ковельщини" (м. Ковель, вул. Грушевського, 2) після закінчення карантину.
Мешканцям сільських населених пунктів призи будуть доставлені у сільські відділення зв'язку.
На закінчення просимо всіх, у кого передплата завершується 1 липня ц. р., продовжити її на серпень і наступні місяці 2020 року. Так ви отримаєте шанс взяти участь у другому турі акції "Передплатіть і виграйте!".
Читайте, передплачуйте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас! Це не лише цікаво й корисно, а й матеріально вигідно. 
Редакція.
(Закінчення.  Початок в № від 28 травня 2020 р.)
В попередньому номері "Вістей Ковельщини" ми підсумували результати конкурсу "Передплатіть і виграйте!" серед читачів, які передплатили газету на весь 2020 рік. Сьогодні знайомимо з переможцями, які підписали "міськрайонку" на 6 місяців цього року і виявили бажання взяти участь в акції.
Треба сказати, що їх кількість практично не поступається кількості тих, хто оформив передплату на цілий рік (понад 100 чоловік). Більше листів з копіями квитанцій надійшло від сільських жителів – майже 80, у той час, як ковельчан виявилося менше – 20. Причини цього ми у попередній публікації називали, тому повторюватися не будемо.
Якщо робити аналіз участі людей у конкурсі в розрізі об'єднаних територіальних громад, то мусимо відзначити своєрідне "лідерство" мешканців Колодяжненської ОТГ – 23 чоловіка (15 – Уховецьк, 5 - Колодяжне, 2 – Волошки, 1 – Будище). Це свідчить про досить високу популярність "Вістей Ковельщини" у названих селах.
На другому місці – читачі Голобської ОТГ, про яких наша газета пише багато і часто. Найбільше, звичайно, "конкурсантів" з Голоб - 8. Ось що написала одна з них М. О. Кліпінська у листі, який додала до передплатної квитанції; "Я вашу газету передплачую все життя – з тих пір, як вона ще носила стару назву "Прапор Леніна". Передплачую на 6 місяців, а потім знову продовжую, але перерви в отриманні немає. Читаємо разом з чоловіком. Нам – більш як 80 років кожному, але інтерес до друкованого слова не втрачаємо. Успіхів вам у роботі!".
Дякуємо за добре слово і, забігаючи наперед, повідомляємо, що пані Кліпінська стала однією з переможниць акції.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 293
Читати далі

Повідомлення в номер / Коли не стало мами

04.06.2020
Коли 
не стало мами

жфнкаКоли  не стало мами

 На старості літ Марина вже вкотре докоряла Сергію:
–  Женись! Скоро тридцять буде. Знай, що до тридцяти ще можна вибрати хорошу дівчину, а потім будеш брати, яку попало. Не дивись на чужих, а женись таки у своєму селі.
 – А кого ж, мамо, брати? – запитує Сергій.
– Хіба що із сусідньої вулиці Галю Поліщук. Вона з роботящого роду, то й бідувати не будемо. А ще спокійна, веселої вдачі дівчина, любить жартувати.
 – Я вже думала про неї, – відповідає мати. – Коли йде, завжди привітається, розпитає про здоров'я, розкаже новини в селі. Цікавиться, коли будеш женитися?
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 315
Читати далі

Повідомлення в номер / Побраталися

04.06.2020

зустріч (1)Побраталися

Коли втомлене літнє Сонце опускалося спочивати за густим очеретом ставка і стишувався гамір на подвір'ях осель, вони домовлялися знову зустрітися, прихилитися один до одного, пошепки мовити ласкаві, хвилюючі слова.
Уже півроку Максим із Мотрею приходили до одинокої старої верби, яка притулилась на кінчику берега річки, нахиливши свої ще пишні віти до води. Вона щось стиха шепотіла закоханим, але це розуміла тільки Горинь.
Познайомилися хлопець із дівчиною на ринку. Максим мешкав із батьками у віддаленому селі, а Мотря – в районному центрі. Хлопця односельці прозвали дженджиком, бо одягався, наче парубок із міста, мав не відомо в кого запозичені шляхетні манери, вживав красномовні слова, вирізнявся гордовитою поставою. Все це разом приваблювало не одну дівчину.
 Та й Мотря виділялася вродою, струнким станом. Так, жарт за жартом, слово за словом, юнак із дівчиною швидко порозумілися. Вечірні побачення, палкі поцілунки, освідчення швидко промайнули. Бо небо не завжди чисте, блакитне, а часом вкривається чорними хмарами. Так сталось і в Мотрі з Максимом.
 В обідню пору на жнивному полі дівчині стало зле, аж потемніло в очах. А тіло мов хтось вивертав із середини, як у діжці тісто. Вдома напоїли її трав'яними чаями – і над ранок полегшало. Згодом повторилося. Досвідчена мати запримітила ознаки вагітності. В хаті кілька днів і ночей не стихали крик, сльози, благання. Мотря розповіла про все Максимові. Хлопець побілів, в очах спалахнув жах. Врешті опанував собою і мовив:
– Нам іще рано одружуватися.  Я домовився з повитухою, вона все зробить. Не бійся, я тебе не покину…
Не пам'ятає Мотря, як виповзла із хати повитухи, повільно переступаючи ногами. Опам'ятавшись, побачила схилених над собою, стурбованих матір і сестер. Кілька днів дівоче тіло відчайдушно боролося з недугою, але життя повільно згасло – серце не витримало.
Ховало дівчину майже все село. Йдучи в похоронній процесії, жінки перешіптувались, згадуючи недобрим словом Максима, скрутно похитуючи головами.
Зболений горем, розгніваний Мотрин батько кілька разів ходив до дядька Максима, адже племінник завжди ночував там після побачень. Пересварившись, погрожував поліцією, але вертався ні з чим. Хлопець не був на похороні. Не бачили його й пізніше. Мов у воду канув…
Стишилися розмови, відправили роковини з дня смерті Мотрі. Жінки пліткували на інші теми, заживали роз'ятрені рани в серцях згорьованих батьків. Тоді вигулькнув, мов Пилип із конопель, Максим. Він, мовби нічого не сталося, як повитиця на городі, вився на Великдень серед гурту дівчат. Із першого вечора запримітив веселу Настю – струнку, з пишною, довгою русявою косою, з білим, наче вмиваним молоком, обличчям.
 Головним і вирішальним для залицяльника було те, що дівчина – з багатого роду. Освічена та хазяйновита. Домігся провести додому, наполіг і отримав обіцянку на друге побачення. І хоч знала Настя про трагічну долю Мотрі, але слова облесливі, блудливі, клятви хлопця затуманили її розум, засліпили її голубі очі. Не відмовилась, коли Максим запропонував одружитися, попросив благословення в батьків Насті. А вони радо прийняли майбутнього зятя, адже, за словами Максимового дядька, сім'я нареченого – господарська.
 …У церкві від великої кількості свічок було тепло, навіть гаряче. Пряний ладановий запах паморочив принишклих людей, котрі, не відводячи очей від пари молодят, слухали слова священика. Раптом за високими церковними вікнами потемніло так, мов на білий день хтось накинув рядно. Почувся спершу тихий, а потім гучніший барабанний стукіт дощу з градом по залізних банях церкви.
 Ударив грім, погасли свічки. Перед вікнами пролетіла рожева блискавка, затремтіла під ногами людей підлога, задзенькали шибки. Люди, зіщулившись, поприсідали і зашепотіли молитву. Грім і блискавка повторилися ще й ще. Здавалося, земля розколеться навпіл – і храм разом з усіма людьми провалиться в безодню.
Не чутно було слів священика, голосів хористів на крилосі, які намагалися відвернути увагу парафіян від стихії. Врешті стихло. Коли весільна процесія вийшла з церкви, всіх вразило побачене: зламане гілля старезних ясенів лежало у всіх закутках церковного подвір'я, молода тополя, не втримавшись корінням у землі, безсило похилилася, дощові води спішно несли за собою на дорогу сміття і багнюку.
Поволі люди заспокоїлися. Весілля тривало на обійсті Настиних батьків. Але недовго забавлялися гості, бо з-за лісу  виповзла грізна хмарна навала, несучи поривчастий вітер, градобій і громовицю. Змовкли музики, стихли вівати. Стихія ще з більшою силою, ніж раніше, зловтішно виливала на весільних гостей усю свою силу, лють і ненависть.
 Не вдалося завершити весілля, як велося в народних обрядах, навіть не відбулася церемонія зав'язування нареченої в хустку. Розчаровані гості передчасно розійшлися по домівках.
Було про що говорити в селі. Й лише мудра, глибоко віруюча вдова Агафія, зводячи до небес вицвілі від важко прожитих літ очі, весь час хрестилася і повторювала: "Наказаніє Господнє…".
…Хоч як намагався господарювати Максим, адже до батьківського наділу приєднався Настин земельний посаг, молодому господареві це не вдавалося. Дійшло до продажу шматка землі, бо треба було якось давати собі раду. Занепокоєний тесть дав зятеві ще й коня. Але не допомогло, бо Максим не мав до господарки ні хисту, ні бажання.
Врешті він, наперекір Насті й родичам, вирішив перейти польсько-радянський кордон, бо брат давно йому обіцяв у східній УРСР роботу з доброю платнею і квартиру. Там Максим скоїв якийсь злочин (подейкували, що шахрайство) – і його з дружиною вислали до Сибіру.
 Багато працьовитих українців, опинившись там, влаштовували своє бодай сяке-таке, але життя, тримали господарку. Максим шукав легкого шляху, тож зв'язався з бандитами. Забув про своє кохання, про обіцянки турбуватися про дружину.
Настя, щоби прогодувати себе, бо дітей їм Господь не дав, пішла працювати в бригаду, де на рівні із чоловіками вантажила вкриті льодом соснові колоди. Одного дня колода вислизнула з тендітних жіночих рук і придушила Настю насмерть.
Сусіди, бо Максим розгулював невідомо де вже пів місяця, поховали жінку по-християнськи на селищному цвинтарі серед дрімучої тайги. Не повідомили про це родичам на її батьківщині, бо не знали адреси. Згодом і Максим загинув при поділі награбованих грошей…
 Так через одну людину з'явилися на світі дві могили: одна – на сільському цвинтарі волинської землі, інша – в сибірській мерзлоті Росії. Їх ніхто не відвідує, бо рід давно перебрався до інших світів. Лише Зрада й Гріх, побратавшись після цього, довго витали довкіл, зловтішаючись і нагадуючи людям, що вони ще існують у цьому шаленому, непередбачуваному світі.
 Григорій ВОЛЯНЮК.
Коли втомлене літнє Сонце опускалося спочивати за густим очеретом ставка і стишувався гамір на подвір'ях осель, вони домовлялися знову зустрітися, прихилитися один до одного, пошепки мовити ласкаві, хвилюючі слова.
Уже півроку Максим із Мотрею приходили до одинокої старої верби, яка притулилась на кінчику берега річки, нахиливши свої ще пишні віти до води. Вона щось стиха шепотіла закоханим, але це розуміла тільки Горинь.
Познайомилися хлопець із дівчиною на ринку. Максим мешкав із батьками у віддаленому селі, а Мотря – в районному центрі. Хлопця односельці прозвали дженджиком, бо одягався, наче парубок із міста, мав не відомо в кого запозичені шляхетні манери, вживав красномовні слова, вирізнявся гордовитою поставою. Все це разом приваблювало не одну дівчину.
 Та й Мотря виділялася вродою, струнким станом. Так, жарт за жартом, слово за словом, юнак із дівчиною швидко порозумілися. Вечірні побачення, палкі поцілунки, освідчення швидко промайнули. Бо небо не завжди чисте, блакитне, а часом вкривається чорними хмарами. Так сталось і в Мотрі з Максимом.
 В обідню пору на жнивному полі дівчині стало зле, аж потемніло в очах. А тіло мов хтось вивертав із середини, як у діжці тісто. Вдома напоїли її трав'яними чаями – і над ранок полегшало. Згодом повторилося. Досвідчена мати запримітила ознаки вагітності. В хаті кілька днів і ночей не стихали крик, сльози, благання. Мотря розповіла про все Максимові. Хлопець побілів, в очах спалахнув жах. Врешті опанував собою і мовив:
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 242
Читати далі

Повідомлення в номер / Листи, в яких оживає кохання

04.06.2020
Листи, в яких оживає кохання

листиЛисти, в яких оживає кохання

Двічі в одну річку не ввійдеш... 
Так співається у відомій пісні. Так часто буває і в житті… Маргарита, котру однокурсники називали просто – Марго, була красунею. Та ще й  якою! Смаглява брюнетка з блакитними, наче прозорими очима, погляду яких ніхто не міг забути. Коли на них падало сонячне проміння, здавалося, що то світять дві зорі. Навіть подруги Марго захоплювались рідкісним кольором її очей. Що вже казати про хлопців.
 Ті навперебій пропонували їй свою дружбу, але дівчина не поспішала з вибором. Їй хотілося пожити спокійним, безтурботним життям: ходити в кіно з подругами, подорожувати і вчитися. Вона хотіла здобути освіту й зробити кар’єру, аби бути самодостатньою. Маргарита навчалася в медичному виші, в майбутньому мріяла стати кардіохірургом. Лікувати хворі серця було її мрією.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 345
Читати далі

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

04.06.2020
Від  четверга 
до  четверга

_DSC6643Від  четверга  до  четверга

5 червня, п'ятниця
Схід Сонця - 05.12;  захід - 21.26.
Місяць - у Стрільці.
День повітряних кульок.
День бігу.
День пам'яті преподобної Єфросинії.
Віддання свята Вознесіння. Прмч. Михаїла.
Іменини: Афанасія, Єфросинії, Леонтія, Марії, Михайла.
6 червня, субота
Схід Сонця - 05.12; захід - 21.27.
Місяць - у  Стрільці/Козерозі.
День журналіста.
Троїцька поминальна субота. Мчч. Стефана Йоана.
Іменини: Григорія, Івана, Ксенії, Микити, Семена, Степана, Федора.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 319
Читати далі

Повідомлення в номер / Гороскоп з 8 по 14 червня

04.06.2020
Гороскоп
з 8 по 14 червня

гороГороскоп з 8 по 14 червня

ОВЕН.  Початок тижня доведеться присвятити виконанню численних обiцянок, якi роздавали. Якщо ще не були у вiдпустцi, саме час вiдпочити.
ТЕЛЕЦЬ. Справи вимагатимуть зосередженостi i швидкостi дiй. Розслабившись, ризикуєте пропустити шанс. У вихiднi легко усунете будь-які негаразди.
БЛИЗНЮКИ. Вiдчуєте гармонiю і  радiсть. Вас оточують друзi й однодумцi. Зiрки обiцяють приємні та щасливі миті. 
РАК. Ви зiбранi й цiлеспрямованi. Настав важливий перiод, який дозволить розкрити здiбностi в професiйному планi. Намагайтесь не витрачати сил на дрiбницi. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 508
Читати далі

Повідомлення в номер /

28.05.2020

таблицяУ травні майже 74% волинян оплатили за доставку газу

Щомісяця до 20 числа волиняни оплачують за доставку газу. Загалом з початку року майже 82% споживачів природного газурозрахувались  за послугу з розподілу газу, іншими словами доставку газу.Вчасна оплата – гарантія того, що в домі буде газ.

 Кошти за доставку газу є єдинимджереломдоходів«Волиньгазу». З них фінансуєтьсядіяльністьаварійно-диспетчерськоїслужби, яка щоденно 24 години на добу, 7 днів на тижденьліквідовуєвитоки газу, а також ремонт газопроводів, обслуговуваннягазорегуляторних та шафовихрегуляторнихпунктів, якіпонижають і підтримуютьнеобхіднийтиск в мережах. Відпостійноговиконанняцихробітзалежитьнаявність газу в помешканняхволинян. Для цьогонеобхіднощоденнозаправляти спецтранспорт, закуповуватинеобхідніматеріали, платити зарплату працівникам компанії, сплачуватиподатки.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 546
Читати далі