«Волиньгаз» дарує споживачам  

20 сигналізаторів газу

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 339

На наших теренах  з давніх часів  поєднались традиції і культура українського та польського народів, що зумовлено історично. В Ковелі мешкає чимало етнічних поляків, зусиллями яких в місті було сформоване Товариство Польської Культури. Першим президентом Товариства став, світлої пам’яті п. Вацлав Герка, який очолював Товариство протягом 20 років. Нині його справу гідно продовжує син п.Анатолій Герка.  

16 вересня 2000 р., за ініціативи п. Вацлава Герки та Тамари Олех  в Ковелі була відкрита Польська суботня школа, фінансування якої здійснювалось завдяки підтримці громадських організацій Варшави та співпраці з Тадеушем Вавжонкєм. Першими викладачами школи стали Тамара Олех, Алла Кісельова та Світлана Вавриш. Згодом долучились Лариса Дятел, Ніна Котік, Світлана Рихлюк. З 2005 р. в школі працюють викладачі з Польщі: Ізабелла Вацевіч, Вєслав Пісарські, Божена Домбровська, Габріела Возняк-Ковалік, Марек Врублевські. Заклад діє за підтримки польських фундацій, співпраці з містами-партнерами та Консульством Польщі в Луцьку. Школа має сучасне дидактичне та технічне оснащення, багато довідкової та художньої літератури, чисельні підручники з історії та географії Польщі.

За 20 років свого існування Польська школа в Ковелі здобула неабияких досягнень. Вона помітно розширила свою діяльність, набувши великої популярності в місті. Щороку зростає кількість учнів різних вікових категорій. Чимало випускників школи продовжили своє навчання у вищих учбових закладах Польщі  (Варшавський Університет, Ягєлонський Університет в Кракові, Університет ім. М.Кюрі-Склодовської в Любліні та ін.).  Учні регулярно беруть  участь в різноманітних конкурсах і олімпіадах, де отримують призові місця. Це олімпіади з польської мови та літератури, конкурси- речитації, музичні фестивалі у Львові, Луцьку, Кракові, Варшаві. В стінах школи був створений музичний гурт «Ковель Бенд», який неодноразово брав  участь в Конкурсах Польської Співаної Поезії, що проходить у Ковелі. Цей щорічний конкурс, заснований у 2011 р. за ініціативи викладача школи п. Вєслава Пісарського, є єдиним  такого роду  конкурсом в Україні. Він набув популярності не тільки в нашій області, а і за її межами, у т. ч. в Польщі.

Польська школа культивує національні та релігійні традиції свого народу, організовує різноманітні імпрези, де учні мають можливість виявити свої артистичні здібності. Особливою популярністю користуються національні свята Незалежності та Конституції 3 травня, Різдвяні Яселка, свято св. Миколая та св. Андрія. Учні   допомагають  в упорядкуванні захоронень на польському цвинтарі. 

Урочистість святкування 20-річча школи, на жаль, відбулась в умовах карантину, з обмеженою кількістю учасників. Серед запрошених гостей були присутнівіце-консул Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку пані Тереза  Хрущ, яка традиційно привезла новорічні  подарунки для дітей, настоятель Костелу св. Анни (м. Ковель)  отець Олександр, члени правління Товариства, викладачі та учні школи, які підготували невеликий святковий концерт.

Тож  побажаємо Польській школі подальшого процвітання та досягнення нових успіхів.

Світлана Вавриш.

На наших теренах  з давніх часів  поєднались традиції і культура українського та польського народів, що зумовлено історично. В Ковелі мешкає чимало етнічних поляків, зусиллями яких в місті було сформоване Товариство Польської Культури. Першим президентом Товариства став, світлої пам’яті п. Вацлав Герка, який очолював Товариство протягом 20 років. Нині його справу гідно продовжує син п.Анатолій Герка.  

16 вересня 2000 р., за ініціативи п. Вацлава Герки та Тамари Олех  в Ковелі була відкрита Польська суботня школа, фінансування якої здійснювалось завдяки підтримці громадських організацій Варшави та співпраці з Тадеушем Вавжонкєм.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 366

на світлинах Велицького сільського голови Віктора Ковальчука

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 4299

Крижана крупа шурхотить по стінах будинків, по ринвах, цокає по склу вікон, ковзає асфальтом… Зима ніби чесно попереджає: «Іду на ви!». І десь серед ночі, а то й на ранок відчиняє головні снігові засіки. Пів години, година – і не впізнати знайомого поля чи вулиці: наче білі полотнища по них розстелили. Немов гуси-лебеді гуляли і пір’їни пороняли. Все навкруги м’яке і пухнасте, чисте і гарно вбране, все дихає морозяною свіжістю, новизною і якоюсь недоторканістю… 

 Проте, як твердить народна мудрість, без трьох зазимків зимі не бувати, біле мовчання ще не раз може повернутися на чорнотроп, а справжньої сили остання пора року набирає лише на 40-у добу після першого снігу… Що ж, подивимося!.. 

 У будь-якому разі, стартом четвертого сезону фенологи вважають той час, коли студений його подих зупиняє біг річок, заковує воду в сліпучі обладунки. Метеорологи ведуть облік від стійкого переходу середньодобової температури через нуль градусів у бік подальшого зниження. Подібне часто спостерігається у нас уже в листопаді, але за останні 127 років третина місяців була досить теплою. Та й грудень не завжди відзначається суворістю, хоч і називають його стужайлом і підкреслюють таку особливість: на всю зиму землю студить. Пригадується 31 грудня 1985 року: тоді у Києві, наприклад, зафіксували найнижчу температуру – 30 градусів морозу. А вже наступного року на 6 день дванадцятого брата ртутний стовпчик термометра підстрибнув до 13,4 градуса тепла. Отака вона, шапка зими, яку лише астрономи обчислюють з незмінного дня – від сонцестояння.

Цікавий звичай існував у Древній Русі. У Спиридонів день (25 грудня) дзвонарний староста головного Кремлівського собору, блюститель «часобиття», доповідав правителеві про поворот Світила із зими на літо. За радісну звістку він одержував винагороду – 24 срібних карбованці (за кількістю годин у добі). Новину благовістили широким масам дзвоном собору Івана Великого. Влаштовувалися народні гуляння. Запалювалося колесо – символ Сонця, яке повертали на літо, а вже зиму – на мороз. Однак у день літнього сонцестояння «за перебіг оного вже на зиму» бідоласі дяку доводилося відсиджувати 24 години у темниці, а одного разу великий князь звелів навіть висікти його за подібну негарну новину. 

Та яким би лагідним не видавався початок правління білої чародійки, а Господар ХІІ однак наведе повсюди свій порядок. Давно підмічено: принаймні з середини володарювання осінь остаточно покладе на лопатки, і сили холоду беруть справжній розбіг, кличуть морози, завірюхи, заметілі, хуги… 

Якщо для мешканця села пороша – благо, захист для озимих («сніг глибокий – хліб буде високий»), то для городянина, особливо жителя великого міста, свята снігу майже не існує. Біла ковдра тут одразу ж закопчується, чорніє від викидів промислових велетів, відступає під натиском прибиральної техніки, двірницьких скребків, коліс автомашин. Розчавлений на вулицях до слизькості, перемішаний із піском, а ще страшніше – із сіллю, або поскиданий в кузови самоскидів, він лише у великих парках чарує око недоторканістю. Шапки його висять на гілках, як у казці. А поміж нього – чудернацькі плоди: довгі бурульки. Як прогляне Сонце – дерева стоять рожеві, мов у травневому цвіті. У присмерках навкруги синьо-синьо, а коли на небі з’явиться Місяць – усе голубе. Дивні картини, мінливі – наче у дитячому калейдоскопі. 

І вдень зимові парк чи ліс прекрасні. Проте то вже особлива, на відміну від осінньої, краса, яка досягається дуже скромними засобами. Чорні стовбури в білих хустках і посріблена земля – графіка природи – активно гармонують одне з одним, хоч за кольором прямо протилежні, немов вогонь і вода. А маленькі украплення в цю гаму – руде листя на молодих дубах, золотава кора сосен, зелені лапи ялин, жовті боки синиць і червоні груди снігурів, рубінові грона калини і горобини, яскраві шапочки на головах підлітків – все це на зимовому тлі виглядає м’якими теплими пляминками. І ще більше підносить настрій у надвечір’ї світлого свята, живить сподівання на прийдешній рік, народжує мрії, відчуття, задуми, яким суджено збутися, коли вони високі, добрі, мирні, праведні!

Крижана крупа шурхотить по стінах будинків, по ринвах, цокає по склу вікон, ковзає асфальтом… Зима ніби чесно попереджає: «Іду на ви!». І десь серед ночі, а то й на ранок відчиняє головні снігові засіки. Пів години, година – і не впізнати знайомого поля чи вулиці: наче білі полотнища по них розстелили. Немов гуси-лебеді гуляли і пір’їни пороняли. Все навкруги м’яке і пухнасте, чисте і гарно вбране, все дихає морозяною свіжістю, новизною і якоюсь недоторканістю… 

 Проте, як твердить народна мудрість, без трьох зазимків зимі не бувати, біле мовчання ще не раз може повернутися на чорнотроп, а справжньої сили остання пора року набирає лише на 40-у добу після першого снігу… Що ж, подивимося!.. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 436

9 грудня 2020 року виповниться 95 років від дня народження Патріарха Київського і всієї Руси-України УПЦ КП митрополита Володимира, в миру Василя Омеляновича Романюка (9.12.1925-14.07.1995), який очолював УПЦ КП з жовтня 1993 р. до липня 1995 р.

Тернистим було життя Патріарха Володимира. В той час, коли Яреми, Кашулі та «іже с німі» співали здравиці московському Патріарху, священик Василь Романюк більше 20-ти років карався в концтаборах Мордовії та Сибіру.

Народився він у Косівському районі Івано-Франківської області в багатодітній селянській сім’ї. 18-річним юнаком був заарештований НКВС за зв’язок з ОУН-УПА. Вирок військового трибуналу: «Піддати висилці на каторжні роботи терміном на 20 років з поразкою в правах на 5 років та конфіскацією усього майна» згодом «пом’якшили» до 10 років. Покарання відбував спочатку в Кустолівській сільськогосподарській колонії №17 управління НКВС на Полтавщині. Але через «антирадянську агітацію», а фактично – правдиві розповіді в’язням про безчинства радянської влади на західноукраїнських землях і, зокрема, стосовно його родини, заклики до опору комуністичному режимові, знову постав перед судом, на якому слідчі вимагали застосувати вищу міру покарання – розстріл. В останньому слові обвинувачені   просили зберегти їм життя, і Романюка засудили до 10 років неволі на Колимі та в Магадані (1944-1956).

Батька, матір і трьох братів Василя у 1945 році депортували в Сибір, де від непосильної праці та голоду помер тато. Одного з менших братів, якому під час етапування на спецпоселення вдалося втекти додому, енкаведисти вбили в ході каральних рейдів у 1947 р. Переживши втрату рідних, витримавши пекло сталінського ГУЛАГу, на волі Романюк присвятив себе служінню Богу. Виконував священицькі обов’язки в селах Івано-Франківської області і одночасно навчався в Московській духовній семінарії, згодом – в академії.

Активна проукраїнська церковна діяльність отця Романюка викликала вороже ставлення місцевих партійних органів. Хвиля переслідування священика піднялася знову в 1970-1971 роках, коли служив у легендарному карпатському селі Космач, що в Косівському районі Івано-Франківської області. Космач славився не тільки особливим культурним колоритом, а й тим, що, як писав історик Валентин Мороз, «тут був епіцентр національно-визвольного руху гуцулів ще від часів опришків під проводом Олекси Довбуша до збройного опору ОУН-УПА в 40-50 роках XX століття». Тут отець Василь розгорнув бурхливу культурно-просвітницьку і релігійну діяльність, яка не могла залишитись непоміченою. До священика приїздили дисиденти Валентин Мороз, В’ячеслав Чорновіл, якого 33-річним хрестив о. Василь, Михайло Осадчий, Іван Світличний, Опанас Заливаха, подружжя Калинців, Алла Горська та інші.

У 1972 році за «антирадянську агітацію і пропаганду» комуністичний режим визнав його «особливо небезпечним рецидивістом» і вдруге засудив до 7 років. Отець Василь звільнився з ув’язнення у вересні 1981 р. і на хвилі національно-демократичних зрушень активно включився у   процес відродження Української автокефальної православної церкви. Був ініціатором об’єднання УАПЦ і частини УПЦ МП, що підтримала митрополита Філарета і створення УПЦ КП.

Після смерті в червні 1993 року першого патріарха УПЦ КП Мстислава (Скрипника) на Всеукраїнському Соборі Василя Романюка, тоді митрополита Чернігівського і Сумського, намісника Київського патріаршого престолу, обрали патріархом УПЦ КП.

Але попереду чекали нові виклики та випробування. Долаючи опір проросійських сил та вже «української» влади, протистоячи внутрішньо церковним інтригам за побудову незалежної Української автокефальної православної церкви, патріарх заплатив найвищу ціну – власне життя. Владика переніс три інфаркти, четвертого не витримав. 18 липня 1995 року спроба поховати його тіло у Софійському соборі наштовхнулася на опір духовенства УПЦ МП та силові дії загонів спецпризначення МВСУ. Патріарха поховали за межами Софійського собору.

Відійшов у вічність Патріарх Володимир. Його трагічні проводи до місця останнього спочинку стали заключною агонією сатанистів. Митрополит Філарет сказав тоді: «Патріарх Володимир не зробив стільки своїм життям, скільки своєю смертю». Мало хто зрозумів ці пророчі слова! Але зрозуміли його ті, хто був на залитім кров’ю Софійському майдані, серед тварин у людській подобі, наділених владою. І навіть рядові владні примітиви зрозуміли, що з цією Святою Церквою – Господь, а хто проти Господа?! Вірні Київського Патріархату перед звіроподібними властителями перед усім світом засвідчили свою глибоку віру і відданість високій ідеї - ідеї Єдності Православної України!

За словами професора Київської богословської академії  доктора Дмитра Степовика, «цей «чорний вівторок» назавжди залишиться незмивною плямою гріха на тодішньому політичному керівництві нібито незалежної на той час України».

Невже на таке ставлення і пам’ять заслужив Патріарх Володимир від українців?

Адже навіть не можна уявити, скільки зусиль доклав Владика Володимир, щоб зберегти керованість ситуацією та вистояти перед знавіснілою антинаціональною навалою.

Не судилося «силам пекельним» знищити нашу святу національну Українську Церкву. Вона вистояла завдяки таким духовним Велетням як Мстислав (Скрипник), Володимир (Романюк), Філарет (Денисенко). Нині ми маємо ПОМІСНУ АВТОКЕФАЛЬНУ ПРАВОСЛАВНУ ЦЕРКВУ УКРАЇНИ.

Дмитро КОРНЕЛЮК,

філософ, релігієзнавець, історик, краєзнавець.

9 грудня 2020 року виповниться 95 років від дня народження Патріарха Київського і всієї Руси-України УПЦ КП митрополита Володимира, в миру Василя Омеляновича Романюка (9.12.1925-14.07.1995), який очолював УПЦ КП з жовтня 1993 р. до липня 1995 р.

Тернистим було життя Патріарха Володимира. В той час, коли Яреми, Кашулі та «іже с німі» співали здравиці московському Патріарху, священик Василь Романюк більше 20-ти років карався в концтаборах Мордовії та Сибіру.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 231

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 261

Гороскоп

з 7 - 13 грудня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 260

ЗЗСО № 8 — заклад милосердя. Тут активно працюють волонтерські загони. Сьогодні дуже нелегкий для країни час –  десятки тисяч патріотів обороняють від терористів свободу та територіальну цілісність України. Наші захисники, як ніколи, потребують уваги і розуміння від своїх співгромадян, в тому числі і від дітей та молоді.

Серед учнівського колективу закладу було організовано благодійну акцію “Повертайтеся  живими!”. Активну участь в акції взяли педагогічний та батьківський колективи. 

І з побажаннями “Нехай Господь єднає Україну в мирі, злагоді і Ангели оберігають Вас від небезпеки та повертають живими додому з перемогою!”, — було передано волонтерами наші підтримку, любов, листи та учнівські малюнки для відправлення на Схід.

Наш кор.

НА СВІТЛИНІ: учні-волонтери 10-го класу школи разом із директором В. Г. ШВОРАКОМ та його заступником з виховної роботи А. І. ЦЕШИНСЬКОЮ.

Фото Мирослава  ДАНИЛЮКА.

ЗЗСО № 8 — заклад милосердя. Тут активно працюють волонтерські загони. Сьогодні дуже нелегкий для країни час –  десятки тисяч патріотів обороняють від терористів свободу та територіальну цілісність України. Наші захисники, як ніколи, потребують уваги і розуміння від своїх співгромадян, в тому числі і від дітей та молоді.

Серед учнівського колективу закладу було організовано благодійну акцію “Повертайтеся  живими!”. Активну участь в акції взяли педагогічний та батьківський колективи. 

І з побажаннями “Нехай Господь єднає Україну в мирі, злагоді і Ангели оберігають Вас від небезпеки та повертають живими додому з перемогою!”, — було передано волонтерами наші підтримку, любов, листи та учнівські малюнки для відправлення на Схід.

НА СВІТЛИНІ: учні-волонтери 10-го класу школи разом із директором В. Г. ШВОРАКОМ та його заступником з виховної роботи А. І. ЦЕШИНСЬКОЮ.

Фото Мирослава  ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 361

Погода в Ковелі 

26 листопада– 2 грудня 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 325

«Вісті Ковельщини» об’єднують людей

Більший район – більше читачів

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 347