Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 19 червня 2025 року №26 (12982)

Повідомлення в номер / Прощання з минулим

17.12.2020

прощання з минулимПрощання з минулим

Надвечір’я… Сонце золотило осінні дерева, виблискувало своїм сяйвом, ніби прощаючись із днем. Ярослава Михайлівна відчинила вікно, залюбувалася красою надвечірнього неба та, зітхнувши, сіла за директорський стіл, взялася за папери. Скільки їх тут! Реформа реформою, а папери залишилися. Писалося легко, можливо, тому, що син Сергій зателефонував з АТО, повідомив, що через тиждень буде вдома.
З відчиненого вікна чувся спів молодого працівника школи Миколи: «…Сподобалась мені, сподобалась мені тая дівчинонька…».
Ярослава Михайлівна замислилась на мить: «Яка ж то дівчинонька тая? Головне, щоб душевною була, не примхлива. Микола хороший, трудолюбивий, навчається заочно в інституті». Якби зараз хтось побачив очі директора школи… Добрі, замріяні очі. Коси вільно спадали на плечі. Таке собі дівчисько, русокосе, із сірими добрими очима.
А за вікном співав Микола, й долітали ці слова: «Сподобалась мені тая дівчинонька…».
У двері кабінету настирливо постукали.
— Можна, заходьте, — сказала директорка.
У кабінет стрімко увійшла жінка й одразу промовила: «Тая я…»
Це було так несподівано, що Ярослава Михайлівна навіть здригнулася від тих слів, що прозвучали замість привітання.
– Ви тая? Тая дівчинонька?
– Яка дівчинонька? Що ви собі дозволяєте? Ображаєте мене! Ось так відразу. Я… я…, знаєте… Знайте, я звернуся до начальства. У мене такі, такі докази, — гнівно проказала незнайомка.
— Які докази? Нічогісінько не розумію, — сказала Ярослава Михайлівна. Уважно глянула на непрохану гостю, ошатно вдягнуту, немов збиралася заміж, та вік не для цього. 
– Ми бачимося вперше. Пробачте, але я не знаю вас.
– Мене не знаєте? Прекрасно знаєте! — голосно, роздратовано та зухвало викрикнула жінка.
– Не кричіть і поясніть, у чому суть?
– Хто я така? Я ж вам сказала, що я — Тая. Тая Бурункевич… Таїсія. Тепер впізнали?
Ще хвилина, і, здавалося, потоки гніву полинуть із уст жінки. В очах зблиснули вогники ненависті та неприхованої люті.
– Ви Таїсія? Я рада. Сідайте, будь ласка.
– Ви раді? З якого дива ви зраділи? – аж захлинулася від здивування.
– Тому що я саме такою вас уявляла, — відповіла директорка.
Ярослава Михайлівна доклала багато зусиль, щоб ніжно, привітно та з посмішкою, як до першокласників, говорити з гостею. Адже вчителі повинні не тільки все знати, а й бути гарними акторами. Посміхнутися навіть тоді, коли хочеться нагрубіянити, закричати або ж заплакати.
– Ви така гарна, така чарівна. А як вишукано ви одягнені, — з посмішкою на обличчі й неприязню в душі сказала Ярослава.
– Я приїхала до вас тому, що нещодавно в піджаку свого чоловіка знайшла лист, у якому він пише, що любить вас, Ярославо, — продовжила в тому ж тоні непрохана гостя.
– Але  я навіть не бачила цього листа…
– А ще він зберігав ваші листи та дві фотографії. Ви писали йому, що любите його… Любите мого чоловіка Романа!
–  Ці листи я писала давно, коли Роман ще не був одружений з вами. Тому я ні в чому не винна. Таїсіє, зробімо так: ходімо до мене додому, разом повечеряємо та й поговоримо. Ви ж з дороги, змучені, напевно.
–  Повечеряти з вами? Ви не розумієте, для чого я приїхала? – голос Таїсії розривався від неприхованого гніву.
– Я все зрозуміла, – спромоглася чемно проказати Ярослава. – Знаєте, а ще я збагнула, що ви інтелігентна та сучасна жінка. Навіть ваша зачіска така, як в американської кінозірки.
Цими словами Ярослава, здається, зовсім обеззброїла цю непрохану, з далекого минулого, гостю… І Таїсія, вже із зовсім іншим настроєм, погодилася завітати до Ярослави. Йшли мовчки… Бо насправді Ярославу душило роздратування, навіть хотілося нагрубіянити цій жінці. Але здоровий глузд узяв верх.
…Роман був першим коханням Ярослави, про таке пишуть у книжках. При згадці про нього у серці жеврів вогник тепла. А посварилася з ним колись через цілковиту дрібницю. А він враз несподівано одружився з оцією… Таєю. Буквально через місяць після весілля з нею Роман приїхав до Ярослави та благав прощення.
— Ярославо, через свою гордість ти пропадеш, — казав тоді Роман. — Я ж знаю, відчуваю, що ти любиш мене.
— Я тебе розлюбила. Сьогодні. Адже ще навіть медовий місяць не закінчився, а ти вже біля моїх ніг.
— Прийду через рік, подивлюся, що ти тоді скажеш. У селі ти помреш духовно, а краса твоя зів’яне. Одумайся, поки не пізно.
– Пізно. Їдь до своєї дружини.
– Ти ж знаєш, я одружився, бо…
– Не хочу ні слухати, ні знати! Вона — твоя дружина. Це все, що я маю знати. У мене немає до тебе ніяких претензій.
Ярослава говорила впевнено, намагаючись не показувати своїх почуттів. І тільки після того, як Роман поїхав, вона впала на своє ліжко й гірко заплакала. І змусила себе забути про коханого.
Через два роки Ярослава вийшла заміж за Андрія, який працював інженером з техніки безпеки. Якось Андрій поїхав у відрядження, а Ярослава, як завше, перевіряла зошити. Як раптом до неї завітав Роман.
— Я прийшов, — сказав тихо. — Знаю, що ти три місяці тому вийшла заміж. Знаю і те, що тобі тяжко, як і мені було тоді. Збирайся, поїдемо! Ти не зможеш з ним, як і я не можу з Таїсією. Дочка народилася, але мені так важко…
— О, ти вже тато?! Вітаю тебе, — промовила Ярослава. — Тож повертайся до дружини. Я ніколи не зруйную твоєї сім’ї, не зроблю так, щоб твоя дочка росла без батька, щоб нещасною була твоя дружина. Їдь звідси й ніколи більше не тривож мене. Я люблю і поважаю свого чоловіка. А ти постарайся зберегти свою сім’ю.
…Думки Ярослави враз сполошилися, немов птахи, над якими пролетів яструб.
— Ще далеко йти? — запитала Таїсія,  жінка, якій Ярослава зберегла сім’ю.
— Уже дійшли, — скупо відповіла. А в той час почуття образи, роздратування, жалю підступали до горла. Але Ярослава змогла вкотре вгамувати емоції.
…Жінки сіли вечеряти.
— Як смачно ви готуєте, Ярославо. Дивно, що ми ось так сидимо. Ніколи б не подумала.
— Таїсіє, ви досі не зрозуміли, що я ні в чому не винна перед вами? — сказала Ярослава. — Я дуже люблю свого чоловіка. А ваш Роман — це юність. Просто перше кохання.
Вони вечеряли, пили запашний чай і багато розмовляли.
— Не повірила б, що ви, Ярославо, така привітна й добра. Що коли-небудь буду ось так у вас гостювати. Давайте дружити сім’ями, — запропонувала Таїсія.
— Ні, краще не треба. У вас своя сім’я, у мене — своя. І нам треба берегти їх.
Так, завдяки жіночій розсудливості, мудрості та розважливості Ярославі вдалося помиритися з Таїсією. А наступного дня вона провела Таю на автобусну зупинку. І разом з гостею поїхали спогади, хвилювання та марево юності.
І ось з автобуса вийшов чоловік Ярослави Андрій. Він хвацько вибіг з автобуса, підбіг до своєї дружини, обняв і промовив: «Ти зустріла мене. Яке ж це щастя!».
Віра ФРЕЙЧАК. 
Надвечір’я… Сонце золотило осінні дерева, виблискувало своїм сяйвом, ніби прощаючись із днем. Ярослава Михайлівна відчинила вікно, залюбувалася красою надвечірнього неба та, зітхнувши, сіла за директорський стіл, взялася за папери. Скільки їх тут! Реформа реформою, а папери залишилися. Писалося легко, можливо, тому, що син Сергій зателефонував з АТО, повідомив, що через тиждень буде вдома.
З відчиненого вікна чувся спів молодого працівника школи Миколи: «…Сподобалась мені, сподобалась мені тая дівчинонька…».
Ярослава Михайлівна замислилась на мить: «Яка ж то дівчинонька тая? Головне, щоб душевною була, не примхлива. Микола хороший, трудолюбивий, навчається заочно в інституті». Якби зараз хтось побачив очі директора школи… Добрі, замріяні очі. Коси вільно спадали на плечі. Таке собі дівчисько, русокосе, із сірими добрими очима.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 264
Читати далі

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

17.12.2020
Від четверга 
до четверга

зимаВід четверга  до четверга

18  грудня, п'ятниця
Схід Сонця - 08.26 ;  захід - 16.09.
Місяць - у Водолії.
Міжнародний день мігранта.
Сави освяченого.
Іменини:  Геннадія, Захара, Іллі, Сави, Сергія.
19  грудня, субота
Схід Сонця - 08.26 ; захід - 16.10.
Місяць - у Водолії/Рибах.
День адвокатури України.
Міжнародний день допомоги бідним.
Святителя Миколая, архієп. Мир Лікійський, чудотв.
Іменини: Максима, Миколи.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 272
Читати далі

Повідомлення в номер / Гороскоп 21 - 27 грудня

17.12.2020
Гороскоп
21 - 27 грудня

гороГороскоп 21 - 27 грудня

ОВЕН. Спокiй вам тiльки сниться. Проте спробуйте все ж таки зайняти вичiкувальну позицiю i накопичити сили. 
ТЕЛЕЦЬ. Основними подiями тижня можуть стати справи, пов`язанi з сiм`єю i будинком. У цiй сферi зiрки передрiкають багато нового.
БЛИЗНЮКИ. Почнуть реалiзовуватися важливi плани. Намагайтеся бути гранично чесними з собою.
РАК. Варто звернути увагу на думку оточуючих. Близькi бажають вам добра i можуть дати цiнну пораду. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 273
Читати далі

Повідомлення в номер / Ковельська міська рада

10.12.2020
Погода в Ковелі 
10–16 грудня 

dsc_0382(1)Депутати Ковельської міської ради підтримали рішення про кількісний та персональний склад виконавчого комітету

Обранці громади на третьому пленарному засіданні першої сесії міської ради підтримали рішення про кількісний та персональний склад виконавчого комітету Ковельської міської ради. У виконкомі працюватимуть 18 осіб.

У Ковелі затвердили кандидатури заступників міського голови та керуючого справами

Сьогодні на третьому пленарному засіданні першої сесії міської ради восьмого скликання депутати затвердили кандидатури заступників міського голови. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 709
Читати далі

Повідомлення в номер /

10.12.2020
Нинішнього року Ковельському міському ліцею № 3 імені Лесі Українки, який раніше був загальноосвітньою, пізніше – спеціалізованою школою, виповнюється 75 літ. Ця дата вікопомна не лише для ковельчан, але й  для багатьох мешканців Волині, всієї України, які тут колись навчалися.
В ліцеї працює дружний, згуртований колектив висококваліфікованих педагогів, які гідно продовжують традиції попередніх поколінь вчителів. Вони не тільки вміло навчають підростаюче покоління основам знань, а й  наполегливо прищеплюють йому почуття патріотизму, любові до рідної України, до чого  завжди  закликала наша геніальна землячка – Леся Українка. 
На світлині: члени педагогічного колективу ліцею № 3 імені Лесі Українки.
Фото з архіву ліцею.
школа3 Нинішнього року Ковельському міському ліцею № 3 імені Лесі Українки, який раніше був загальноосвітньою, пізніше – спеціалізованою школою, виповнюється 75 літ. Ця дата вікопомна не лише для ковельчан, але й  для багатьох мешканців Волині, всієї України, які тут колись навчалися.
В ліцеї працює дружний, згуртований колектив висококваліфікованих педагогів, які гідно продовжують традиції попередніх поколінь вчителів. Вони не тільки вміло навчають підростаюче покоління основам знань, а й  наполегливо прищеплюють йому почуття патріотизму, любові до рідної України, до чого  завжди  закликала наша геніальна землячка – Леся Українка. 
НА СВІТЛИНІ: члени педагогічного колективу ліцею № 3 імені Лесі Українки.
Фото з архіву ліцею.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 358

Повідомлення в номер / Будьмо разом і в новому році!

10.12.2020

images (1)Будьмо разом і в новому році!

В нашій родині завжди любили читати пресу. Пригадую, як в дитинстві з нетерпінням чекала листоношу, а поштова скринька іноді ледь  вміщувала періодику.
Дитячі видання, місцева, обласні та всеукраїнські газети, різні журнали були постійним джерелом інформації та створювали відчуття міцного зв’язку із навколишнім світом. Це особливо важливо і сьогодні, коли всепланетна пандемія вимушено обмежує коло спілкування людей. Ми більше часу проводимо вдома, і хоч інтернет та смартфони   увійшли в повсякденне життя практично кожного, для мене друковане видання має особливе значення.
Я й сьогодні щотижня чекаю четверга, адже в цей день отримую пресу, серед якої – і рідна «Вісті Ковельщини».
Кожен номер нашої газети – це твір мистецтва. Він має свою ідею, яка втілюється на сторінках різними публікаціями, світлинами, корисною інформацією. І на відміну від миготливих новин з екрана, залишається з нами як сумлінний хранитель історії нашого краю, життєвого та трудового шляху земляків. Газета дозволяє повертатися до надрукованого через певний час, перечитувати, переосмислювати написане, по-новому сприймати ту чи іншу думку. Навіть поліграфічний дизайн допомагає вимальовувати певні образи, закладені авторами публікацій. А який неперевершений запах свіжонадрукованої газети!  
А ще за посередництвом «Вістей Ковельщини»  можна привітати найрідніших та близьких людей, знайомих з визначними подіями у їх житті, ознайомитись із актуальними повідомленнями та рекламними оголошеннями.  
Ми крокуємо в ногу з часом. Для зручностей читачів, маємо і власний сайт, і електронну версію газети, і сторінку у соціальній мережі Фейсбук. Але досвід спілкування з читачами свідчить, що паперове видання поки незамінне. 
Нагадуємо, що у ці дні триває передплатна кампанія, тож  не забудьте підписати  «Вісті Ковельщини» на 2021-й рік. Передплатити газету можна не лише собі, а й батькам, родичам, друзям, що стане для них чудовим презентом до Новорічно-Різдвяних свят.
Передплату можна оформити  у будь-якому відділенні поштового зв’язку, у своєї листоноші або на сайті Укрпошти. 
Вартість передплати разом з поштовими послугами:
1 місяць – 32 грн. 70 коп.;
3 місяці – 95 грн. 10 коп.;
6 місяців – 183 грн. 20 коп.;
12 місяців – 361 грн. 20 коп.
Редакція також передбачила передплату на електронну версію газети. В такому разі тижневик надходитиме на вказану Вами електронну скриньку у форматі PDF, і в якому б куточку світу Ви б не перебували, «Вісті Ковельщини» завжди буде з Вами! 
Ціна електронної передплати дуже вигідна – всього 23 грн. на місяць. За довідками звертатись за тел. 095-184-09-09 (вайбер), e-mail: visti.visti@gmail.com.
Читайте і передплачуйте «Вісті Ковельщини» – газету для Вас і про Вас!
Світлана ЛЯШУК.
В нашій родині завжди любили читати пресу. Пригадую, як в дитинстві з нетерпінням чекала листоношу, а поштова скринька іноді ледь  вміщувала періодику.
Дитячі видання, місцева, обласні та всеукраїнські газети, різні журнали були постійним джерелом інформації та створювали відчуття міцного зв’язку із навколишнім світом. Це особливо важливо і сьогодні, коли всепланетна пандемія вимушено обмежує коло спілкування людей. Ми більше часу проводимо вдома, і хоч інтернет та смартфони   увійшли в повсякденне життя практично кожного, для мене друковане видання має особливе значення.
Я й сьогодні щотижня чекаю четверга, адже в цей день отримую пресу, серед якої – і рідна «Вісті Ковельщини».
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 365
Читати далі

Повідомлення в номер / Минуле – основа майбутнього

10.12.2020

imagesМинуле – основа майбутнього

Так, я повністю згідна з автором статті «Геть українську літературу із ЗНО – і кому полегшає?» Олесі Ковальчук в газеті «Волинь» за 19 листопада цього року.  Розумію її тривогу з приводу того, що українську літературу вилучено для вступників на всі спеціальності, окрім гуманітарних. 
Це хтось навмисне поступово шкодить, аби менше учні цікавились українською класикою. Інакше не скажеш. Ще пригадую, як працювала в школі, усний екзамен з літератури замінили письмовим  (твір писали). З одного боку добре, бо без знань рідної мови не напишеш грамотно, хоч і знаєш літературу, а з другого боку, дехто умудряється списувати, і тоді ні з мови, ні з літератури знань не перевіриш в учня.
А як приємно було приймати усний екзамен! Учень дає характеристику герою, читає напам’ять поезії. І ти чуєш живе слово учня, переконуєшся в тому,  що він  читав твори письменників, вивчених за програмою, і навіть більше.
Приходилось по-різному добиватися, щоб учні читали. У мене був такий метод. Сумлінні учні наперед читали  і вже були обізнані з сюжетом. То ж перший урок будувала на перевірці знань: задавала питання, на які  учень, що не читав, не відповість. По суті це вже йшла характеристика вчинків героїв твору від себе, без підручника. Одержували найвищі оцінки такі учні. Хто читав у хрестоматії і всіх деталей сюжету не знав, – на один  бал меншу оцінку отримував. Ніхто не ображався, бо, наприклад, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»  П. Мирного в оригіналі і в хрестоматії прочитати – велика різниця. Таких не було, щоб зовсім не читали. Літературу любили. Це був найлегший і найцікавіший предмет. Були й такі, що думали – пронесе: прочитаю, мовляв, в підручнику і хватить трієчки. Якось один і обпікся. Сказав, що Чіпка з вищеназваного твору оженився  не на Галі,  а на Мотрі (а це ж мати Чіпчина). Сміху  було, і ще й часто згадували, як анекдот.
У зошит виписували  афоризми з творів, які навіть у житті  допомагають. Моя сусідка, хоч як їй буває у житті (і чорно, і біло), любить повторювати слова Лесі Українки: «Я в серці маю те, що не вмирає». Це її  підтримує, додає сил, допомагає   долати труднощі. А крилатий вислів Ліни Костенко виховує мужність і терпіння в складних ситуаціях, бо сьогодні скільки горя в світі! Тож її «Комусь на світі гірше, як тобі», дає додаткову силу.    
Та як би  там не було, а краси таки більше на світі, яка надихає на те, щоб і ти прилучився до її творення і залишив на землі добрий слід. Бо й у калюжах відображається Сонце, як писав  Довженко. Для нього  не було нічого прекраснішого  в світі за людину праці. А клепання  коси – найгарніша музика.  Максим Рильський писав: «Повість О. Довженка «Зачарована  Десна» по  вінця наповнена любов’ю до рідного краю, до трудового  народу, до України  з її великим, але скорботним минулим». А я, коли  щось  саджу навесні, то обов’язково згадую матір Довженка, про яку писав у цій повісті, бо вона любила «саджати що-небудь у землю, щоб проростало». І саджу теж з любов’ю. 
Тільки в  праці — сила  і краса, і задоволення від зробленого, учив Іван Франко. Тож твоя праця, юний, — це навчання. Ось такий висновок виходить. Школа підкаже дорогу в майбутнє.
На все життя учні запам’ятовують і вірші Володимира Сосюри, особливо «Так ніхто не кохав» (через тисячу літ лиш приходить подібне кохання). За програмою треба напам’ять його знати. Я наголошувала: «Хто на яку оцінку вивчить, так і кохатиме». Всі на «п’ять» вчили (за тодішніми нормами оцінювання це — найвищий бал).
Ну, а Шевченко, то, здається, завжди серед нас. Кожне його слово – і біль, і гнів, бо й тепер цього вистачає. Який же він був далекоглядний, коли писав:
А сестри! Сестри! Горе
 вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли
   чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й
  умрете!
У вірші автобіографічному поет звертається не тільки до своїх сестер, а ніби до всіх знедолених жінок, дівчат. Бо хіба не так? Скільки наших  співвітчизників за кордоном, вважайте, в наймах. Вже дійшло до того, що не поодинці, а цілими сім’ями виїжджають  у пошуках роботи, бо тут немає, а раніше ж була. Де поділась?
Та хочеться сказати й про позитивні зрушення. В Україні починається відроджуватись те, що  втратили. Читаю в пресі  про хуторянина Григорія Гаврилюка з Камінь-Каширського району, який утримує пів сотні корів. Помагають п’ятеро дітей і сімнадцять онуків.  «Треба робити щось на своїй землі», — каже він.
А за 13 жовтня «Волинь» надала репортаж із «глибинки». Марія Фінюк із Четвертні Маневицького району  розводить овець на Поліссі. Тільки, на жаль, держава її в цьому не хоче підтримувати. Хоч бери в Італію їдь, але доглядає хвору неньку і не може покинути. 
Є й на Ковельщині добрі господарі землі. Про них часто наша газета  «Вісті Ковельщини» повідомляє. Серед таких  хочеться згадати Івана Євдокимовича Смітюха. Він керує  ТзОВ  «Ковельський хлібокомбінат», постійно  перебуває у творчому пошуку. Його команда з ним на чолі будують Європу в Україні. А ще займається вирощуванням зернових та плодово-овочевих культур  і благодійництвом. Допомагає армії. Це сучасне високотехнологічне  господарство відповідає всім вимогам Євросоюзу. Побільше б таких господарів!
Про таких людей треба учням повідомляти, паралельно порівнювати з героями творів, щоб був зв’язок із життям. Організовувати з ними зустрічі в школі і на їх робочих місцях. Нелегка праця справжнього вчителя за покликанням, але благородна. Він сіє в душі добре, розумне, вічне.
Але треба й учням поспівчувати, бо їм не всім під силу, може, збагнути ті більш як  півтора десятка предметів та ще й додатково, крім хрестоматій, перечитати класику української й зарубіжної  літератури. Я не раз для луцьких онуків йшла в Голобах у бібліотеку, щоб набрати їм книг,   які потрібні  за програмою. А ще ж  не тільки з підручників хочеться знати про Київську Русь, їх князів, гетьманів Запорозької Січі, то й вчителі рекомендують читати авторів – Малика, Скляренка та ін. 
Та, попри все, долають труднощі ті, хто хоче багато знати про минуле наших співвітчизників.
Отже, читайте, юні, черпайте духовне багатство тих поколінь, які не знали сучасних технологій, жили бідніше, але є прикладом справжнього патріотизму.
Валентина ОСТАПЧУК, ветеран педагогічної праці. 
смт Голоби.
Від редакції: 7 грудня ц.р. Валентина Іванівна Остапчук відзначила свій день народження, про що повідомляли «Вісті Ковельщини». До всіх добрих побажань, які звучали на адресу цієї мудрої, глибоко ерудованої й інтелігентної людини, долучаються і   журналісти нашої газети. Вони бажають своєму громадському дописувачу міцного здоров’я, поваги і любові від рідних, друзів, сусідів, активного довголіття, Божого благословення на многії і благії літа!
Так, я повністю згідна з автором статті «Геть українську літературу із ЗНО – і кому полегшає?» Олесі Ковальчук в газеті «Волинь» за 19 листопада цього року.  Розумію її тривогу з приводу того, що українську літературу вилучено для вступників на всі спеціальності, окрім гуманітарних. 
Це хтось навмисне поступово шкодить, аби менше учні цікавились українською класикою. Інакше не скажеш. Ще пригадую, як працювала в школі, усний екзамен з літератури замінили письмовим  (твір писали). З одного боку добре, бо без знань рідної мови не напишеш грамотно, хоч і знаєш літературу, а з другого боку, дехто умудряється списувати, і тоді ні з мови, ні з літератури знань не перевіриш в учня.
А як приємно було приймати усний екзамен! Учень дає характеристику герою, читає напам’ять поезії. І ти чуєш живе слово учня, переконуєшся в тому,  що він  читав твори письменників, вивчених за програмою, і навіть більше.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 407
Читати далі

Повідомлення в номер / Трапилося цими днями

10.12.2020
1 грудня до Ковельського відділу поліції звернулося двоє ковельчан, та повідомили, що їх ошукали під час інтернет-покупок.
Заявниця, домовившись про покупку сукні, а заявник – купівлю мобільного телефону, сплатили кошти  у сумі 2090 та 4000 гривень кожен. Однак після отримання грошового переказу «продавці» на зв’язок більше не виходили.
Працівники Ковельського відділу поліції відкрили кримінальні провадження за фактом шахрайства та встановлюють осіб, причетних до вчинення данного злочину.
Суперечку вирішив владнати… ножем
У п’ятницю, 4 грудня о 22-й годині в хірургічне відділення Ковельської лікарні госпіталізували 52-річного ковельчанина. У нього медики діагностували ножове поранення у живіт. Лікарі одразу ж повідомили про інцидент поліцію.
Слідчо-оперативна група встановила, що пригода трапилася у місті Ковелі за місцем проживання потерпілого.
Увечері, під час спільного вживання алкогольних напоїв, між потерпілим та сином співмешканки виникла сварка. Під час суперечки молодик кухонним ножем вдарив чоловіка в живіт. Його госпіталізували у місцеву лікарню. 
Працівники ковельського відділу поліції оперативно затримали 35-річного зловмисника в порядку статті 208 КПК України. Наразі судом йому обрано міру запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту терміном 60 діб. 
Відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст.121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України. Тривають слідчі дії. Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк до восьми років.
Поліцейські викрили злодія
4 грудня до Ковельського відділу поліції надійшла заява від 68-річного ковельчанина про крадіжку.
Пенсіонер повідомив, що напередодні вночі з його подвір’я зникли два металеві диски до вантажного автомобіля та двигун до трактора “Т-40”. Сума збитків становить 1,5 тисячі гривень.
Працівники кримінальної поліції Ковельського відділу поліції оперативно встановили, що до крадіжки запчастин причетний раніше судимий 32-літній місцевий мешканець. Викрадені речі чоловік здав на металобрухт. 
За фактом крадіжки слідчі розпочали кримінальне провадження за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до шести років. Триває слідство.
Ковельський відділ поліції Волинської області.
 У Ковелі горіло кафе
4 грудня о 14.26 год.до Служби порятунку 101 надійшло повідомлення про пожежу, яка виникла в приміщенні кафе у Ковелі на вул. Брестській.
О 14.30 год. на місце події негайно прибули рятувальники  4-ї Державної пожежно-рятувальної частини. По прибуттю вогнеборці встановили, що горить дах будівлі.
 О  15.13 год. пожежа  локалізована, о 19.05 год.– ліквідована. Причина пожежі встановлюється.
Горів потяг
30 листопада о 9.43 год. до Служби порятунку надійшло повідомлення про пожежу дизель-потяга сполученням «Ковель-Заболоття» на зупиночному пункті Чевель Старовижівського району.
Пожежа виникла в голові поїзда ймовірно через коротке замикання електромережі.
Працівники 16-ї Державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України у Волинській області локалізували пожежу о 10.04 год., а ліквідували її  о 10.33 год.
До ліквідації пожежі залучено також і працівників місцевої пожежної охорони селища Дубечно Старовижівського району.
Пасажирів в потязі не було, ніхто не постраждав.
Управління ДСНС України у Волинській області.

ніжТрапилося цими днями

Суперечку вирішив владнати… ножем

У п’ятницю, 4 грудня о 22-й годині в хірургічне відділення Ковельської лікарні госпіталізували 52-річного ковельчанина. У нього медики діагностували ножове поранення у живіт. Лікарі одразу ж повідомили про інцидент поліцію.
Слідчо-оперативна група встановила, що пригода трапилася у місті Ковелі за місцем проживання потерпілого.
Увечері, під час спільного вживання алкогольних напоїв, між потерпілим та сином співмешканки виникла сварка. Під час суперечки молодик кухонним ножем вдарив чоловіка в живіт. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 319
Читати далі

Повідомлення в номер / Ковельському центру професійно-технічної освіти — 53!

10.12.2020

IMG-ccd2d1cc80eb5b79f2fd28436fd7c06f-V (2)Ковельському центру професійно-технічної освіти — 53!

В далекому 1967 році 12 грудня розпочалася життєва дорога ДНЗ "Ковельський центр професійно-технічної освіти".  Свій черговий день народження Ковельський центр професійно-технічної освіти відзначає в нелегких соціальних, економічних та політичних умовах. Досвід наполегливої і безперервної роботи, набутий десятиліттями всіх, хто працював і працює в стінах колишнього ПТУ №7, вселяє надію на щасливе майбутнє навчального закладу.
Сьогодення ставить нові завдання, виклики перед колективом ДНЗ "Ковельський центр ПТО", але стратегічна мета закладу незмінна — це підготовка висококваліфікованого робітника,  конкурентноздатного на ринку праці,  компетентного, спроможного до ефективної роботи за фахом на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного росту, соціальної та професійної мобільності. 
За останні роки в навчальному закладі були створені навчально-практичні центри "Сучасних санітарно-технічних систем і устаткування", "Обробки металів різанням", "Технічного обслуговування та ремонту колісних транспортних засобів", де створені умови для проведення навчального процесу, набуття та освоєння професійних навичок, завдань, визначених цілями та змістом освіти у відповідності до Державних стандартів професійно-технічної освіти.  Успішно здійснюється підготовка  фахівців за професією "Електрогазозварник" за  дуальною формою навчання. 
Триває навчання учнів за професіями будівельної  та деревообробної галузі:  "Різьбяр по дереву та бересті", "Столяр будівельний, “Верстатник деревообробних верстатів", "Штукатур, лицювальник-плиточник, маляр", "Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування". Також бажаючі здобувають освіту за професіями "Кравець; вишивальник", "Перукар; манікюрник".  Виклики сьогодення виважено  сприймаються колективом та впроваджуються в життя. 
В планах — ліцензувати нові професії, які потребують роботодавці Ковельщини та Волинської області. Заклад освіти враховує потреби ринку праці міста, області, регіону та здійснює навчання за робітничими професіями в інтегрованому форматі так, щоб випускники володіли навиками не лише однієї професії, а й мали більше можливостей реалізуватися в сучасному економічному просторі.
Основні зусилля навчального закладу спрямовані на забезпечення робітничими кадрами  підприємств міста Ковеля та Волинського регіону з метою сталого економічного, соціального і культурного розвитку та стабільної роботи систем забезпечення життєдіяльності міста і регіону.
В різні періоди колектив очолювали різні керівники, які своєю працею, наполегливістю і вірою в успіх сприяли розвитку навчального закладу. Без їхньої віри в майбутнє, наповненою променистим світлом, без віри в свою справу училище не досягло б тих вершин, до яких прагнуло. Стіни навчального закладу пам'ятають голоси попередніх директорів і тверду ходу їх адміністративної команди. 
Першим директором був Мисік Олег Павлович (1967-1971), його справу продовжили Попов Борис Віталійович (1971-1975), Шабанов Михайло Миколайович (1975-1981), Пужицький Мирослав Борисович (1981-1985). В період перебудови і буремні 90-ті  колектив очолював Грушка Георгій Михайлович (1985-1997), який передав естафету Сахарчуку Віталію Панасовичу (1997-2011). 
Кращі традиції закладалися 50 років тому, а сьогодні продовжувачем їх є колектив закладу, що налічує 123 працівники, з них педагогічних — 67 осіб. Станом на 1 грудня в навчальному закладі навчається 592 учні. Колектив закладу дбайливо зберігає та примножує традиції, що закладалися і формувалися працівниками різних поколінь. Сьогодні хочеться висловити  слова вдячності і щирої  поваги усім, хто працював і творив історію професійно-технічної освіти Ковеля. Пам'ять про Вас живе у випускниках, учнях, колегах.
За більш як піввікову історію існування закладу робітничу кваліфікацію здобули понад 16 тисяч молодих людей. "Ковельський центр ПТО"  є учасником міжнародних проєктів, завдяки яким модернізується і поповнюється матеріальна база, створюються і підтримуються комфортні умови в кабінетах та майстернях, гуртожитку, проводиться реконструкція приміщень за участю працівників різних підрозділів.
Життя триває, змінюються дати і ювілеї, змінюються обличчя учнів та працівників. Незмінною залишається потреба у кваліфікованих робітниках, що і є рушійною силою на шляху до процвітання та нових досягнень.
З нагоди чергової річниці навчального закладу щиро бажаю колективу працівників творчого неспокою та наснаги, терпіння, незгасимої енергії, учнівської і батьківської шани та міцного здоров'я, учням — невгамовної жаги до знань, успіхів у навчанні. Завжди пам'ятайте свій заклад, наставників, колег  та підтримуйте авторитет професійно-технічної освіти Ковельщини.
У переддень Різдвяно-Новорічних свят бажаю, щоб дух Нового року приніс усім відчуття казки, а Різдво подарувало віру в чудеса! 
Хай Новий рік буде щедрим і успішним, подарує Вам багато щасливих подій, натхнення і любов!
Міцного Вам здоров'я наснаги, успіхів, душевної гармонії і Господньої благодаті!
Щасливого Нового року і Різдва Христового!
Сергій АНТОНЮК,
директор ДНЗ "Ковельський центр професійно-технічної освіти".  
В далекому 1967 році 12 грудня розпочалася життєва дорога ДНЗ "Ковельський центр професійно-технічної освіти".  Свій черговий день народження Ковельський центр професійно-технічної освіти відзначає в нелегких соціальних, економічних та політичних умовах. Досвід наполегливої і безперервної роботи, набутий десятиліттями всіх, хто працював і працює в стінах колишнього ПТУ №7, вселяє надію на щасливе майбутнє навчального закладу.
Сьогодення ставить нові завдання, виклики перед колективом ДНЗ "Ковельський центр ПТО", але стратегічна мета закладу незмінна — це підготовка висококваліфікованого робітника,  конкурентноздатного на ринку праці,  компетентного, спроможного до ефективної роботи за фахом на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного росту, соціальної та професійної мобільності. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 360
Читати далі

Повідомлення в номер / “Нам є для кого жити”

10.12.2020

мусієнок3“Нам є для кого жити”

Наталія  Мусієнко з Лукова, як і всі жінки,  мріяла мати дітей. Але кожна наступна вагітність завершувалася викиднем. І  лише дякуючи Богу, Віктор Іванович Ярощук з Радивилова зумів жінці дати шанс відчути радість материнства. 
–  У мене не було дітей 9 років, –розповідає Наталія Мусієнко. – Де тільки мене чоловік не возив лікуватися – все безрезультатно, лікарі не могли встановити причину проблеми. Тільки наступить вагітність – через 10-12 тижнів стається викидень. Так було три рази. 
Наталія поїхала в Київ, надіялася, що там допоможуть. Лікарі сказали, що у неї все добре. Назначили лікування, але знову стався викидень. Жінка втратила надію і чотири роки вже нікуди не зверталася. Друзі їй співчували, щось радили. А одного разу добрі знайомі одразу поставили перед фактом, що везуть Наталку у Радивилів до В. І. Ярощука.
– Чесно кажучи,  я не вірила, що мені Віктор Іванович допоможе, але все-таки погодилась поїхати, –  розповідає жіночка. – То було в жовтні місяці, як я поїхала перший раз, другий раз треба було їхати в листопаді, але я не поїхала. А то аж у травні хтось попросив мого чоловіка, щоб завіз до Ярощука лікуватися. І я, просто так - за компанію, поїхала з ним у Радивилів. Віктор Іванович вже й забув про мене, але обстежив. Пожартували, посміялися, і він сказав мені: “Ти приїхала в хороший день,  і тобі треба вагітніти...”  То було 5 травня, а вже 30 травня я поїхала до нього сама, бо не знала, що зі мною коїться. Лягла на кушетку,  і тільки Віктор Іванович поклав руку на живіт, одразу сказав: “ Ти вагітна, Наталко!” Я стала заперечувати, що такого не може бути. Але він твердив своє і сказав, щоб я пішла в аптеку й купила тест на вагітність.
  Я не вірила власним вухам у те, що почула. А ще мій чоловік порадив, щоб  купила тести різних фірм, бо, може, який покаже неправильно і “збреше”.
  Наталія Мусієнко купила тести різних фірм,  і всі вони підтвердили вагітність жінки. Дуже раділа вона з чоловіком цій новині, але й переймав дикий страх – як виносити дитя? З першого червня аж до липня жінка лежала в ліжку, не вставала, бо  кровило. Навіть голову мила лежачи. А Ярощук на той час був у Німеччині. До лікарів Наталія не зверталася, дочекалася 10 липня, коли приїде Віктор Іванович і по телефону розказала про свою ситуацію. Той наказав швидко приїжджати до нього. І вже на другий день о 7-й  ранку Наталія була в Ярощука.
 – Я дуже переживала, що буде далі, як доносити дитятко, – ділитися своїми переживаннями жінка. — Віктор Іванович оглянув мене і сказав, що плід дуже низько, і через день-два може статися викидень. Те ж підтвердилося і на УЗД. Я лягла в лікарню, бо був  сильний токсикоз,  і я стала худюща дуже. Кожен день переживання, кожен день тривоги... 
В листопаді Наталія поїхала знову до Ярощука на консультацію. Він сказав, що плід лежить поперек і тисне на нирки, через що жінці болить спина. Віктор Іванович повернув плід, і ниркові болі припинилися.
А 16 січня народилася Даринка – справжній богатир  вагою 4 кілограми. Зараз дівчині 17 років. А коли Даші було вже два роки, то подружжя Мусієнків запланувало ще одну дитинку. Вагітність наступила сама,  і Наташа поїхала до Ярощука, щоб переконатися,  чи все добре. Віктор Іванович поклав руку на живіт і каже: “Родиш хлопця з товстими ногами...”.  Так і було. Народився син богатир Євгеній (4 кг ).  Багато людей чужих до нас приходило, як взнали, що народилися дітки після поїздки до Віктора Івановича  Ярощука. Просили номер телефона. А потім дзвонила одна сім’я і сказала, що у них не було 16 років дітей, а тепер мають нащадка.
– Ми дуже вдячні Богу і Віктору Івановичу, що допоміг нам відчути радість батьківства, – каже Наталія Мусієнко.  – Тепер нам є для кого жити!
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА СВІТЛИНАХ: Наталія МУСІЄНКО в молоді роки із сім’єю та Віктором ЯРОЩУКОМ; із сім’єю тепер; Наталія з донькою; син і донька Наталії.
Фото з архіву автора.
Наталія  Мусієнко з Лукова, як і всі жінки,  мріяла мати дітей. Але кожна наступна вагітність завершувалася викиднем. І  лише дякуючи Богу, Віктор Іванович Ярощук з Радивилова зумів жінці дати шанс відчути радість материнства. 
–  У мене не було дітей 9 років, –розповідає Наталія Мусієнко. – Де тільки мене чоловік не возив лікуватися – все безрезультатно, лікарі не могли встановити причину проблеми. Тільки наступить вагітність – через 10-12 тижнів стається викидень. Так було три рази. 
Наталія поїхала в Київ, надіялася, що там допоможуть. Лікарі сказали, що у неї все добре. Назначили лікування, але знову стався викидень. Жінка втратила надію і чотири роки вже нікуди не зверталася. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 665
Читати далі
  • 249
  • 250
  • 251
  • 252
  • 253
  • 254
  • 255
  • 256
  • 257
  • 258
  • 259

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025