Шановні працівники електроенергетичної галузі Ковельщини, ветерани праці!

Щирочердно вітаю Вас із професійним святом! День енергетика – це дата, яка об’єднує багато поколінь важливої і надзвичайно відповідальної галузі  господарського комплексу України. Вона однаково близьке і дороге як для витеранів  праці, досвідчених фахівців своєї справи, так і для молодих спеціалістів, які лише починають свій трудовий шлях.

З нагоди свята бажаю стабільної, безаварійної роботи кожному працівнику підприємства, міцного здоров’я, родинного благополуччя, миру, добра і щастя! Ви цього варті, адже саме від Вас залежить світло й тепло в оселях наших земляків, безперебійна діяльність підприємства, установ, організацій краю.

Велика подяка і шана – ветеранам електроенергетики, які багато сил, здоров’я, знань і досвіду віддали важкій, але дуже потрібній людям праці.

Хай Господь дарує Вам свої милосердя  і благословення на многії і благії літа!

З повагою – 

Василь ГОРБАЧУК, 

директор Ковельської філії ПрАТ “Волиньобленерго”.

НА СВІТЛИНІ: члени трудового колективу Ковельської філії ПрАТ “Волиньобленерго”. В центрі – директор Василь ГОРБАЧУК.

Фото з архіву підприємства.

Шановні працівники електроенергетичної галузі Ковельщини, ветерани праці!

Щирочердно вітаю Вас із професійним святом! День енергетика – це дата, яка об’єднує багато поколінь важливої і надзвичайно відповідальної галузі  господарського комплексу України. Вона однаково близьке і дороге як для витеранів  праці, досвідчених фахівців своєї справи, так і для молодих спеціалістів, які лише починають свій трудовий шлях.

З нагоди свята бажаю стабільної, безаварійної роботи кожному працівнику підприємства, міцного здоров’я, родинного благополуччя, миру, добра і щастя! Ви цього варті, адже саме від Вас залежить світло й тепло в оселях наших земляків, безперебійна діяльність підприємства, установ, організацій краю.

Велика подяка і шана – ветеранам електроенергетики, які багато сил, здоров’я, знань і досвіду віддали важкій, але дуже потрібній людям праці.

Хай Господь дарує Вам свої милосердя  і благословення на многії і благії літа!

НА СВІТЛИНІ: члени трудового колективу Ковельської філії ПрАТ “Волиньобленерго”. В центрі – директор Василь ГОРБАЧУК.

Фото з архіву підприємства.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 415

Погода в Ковелі 

17–23 грудня 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 421

Приступаючи до написання цього матеріалу, мимоволі згадав слова дядька Лева із «Лісової пісні» Лесі Українки: «Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти, чи сива голова моя схитнеться?». Згадав не випадково. Свердлить свідомість думка: «Гей, газетонько, наша  рідна, чи не схитнеться мудра голова твоя, чи вистоїш у люту непогоду?».

Питання це не риторичне. Шалений наступ комп’ютерного інформаційного простору, мов цунамі, зносить все більше друкованих ЗМІ на своєму шляху.

Змітає жорстоко,  безжалісно, безкомпромісно. Зупинімося ж на мить і поміркуймо.

1. Душа її 

з народом

Місцеве друковане видання за більше як вісімдесят літ пройшло тернистий шлях. Разом із читачем пережило «перших совєтів», кровопролитну війну, повоєнну відбудову, «розвинутий соціалізм», боротьбу за Незалежність. Сьогодні, крім пандемії коронавірусу, переживає «коронавірус політичний». Але за всіх важких обставин і умов ковельська «міськрайонка» залишається світлим віконцем  у “домі” місцевого життя, особливо для сивочолого літнього покоління як села, так і міста.

На жаль, від політиків нової хвилі, які майже нічого  не читають, не раз почуєш, що сьогодні не треба газет, не потрібно бібліотек, а книговидавництво – даремна трата коштів.  Словом, опановуй, діду й бабцю, смартфон, комп’ютер, черпай новини з інтернету. Ніхто не запитає, а за які пенсійні дивіденди придбаєш комп’ютера, коли на послуги і хліб з молоком  ледве вистачає.

Незримо, але неухильно поглиблюється прірва між минулим та майбутнім, і знову ж таки – між старшим поколінням та молодим, гарячим і часом безрозсудним. Забуваємо, що газета – це часточка душі читача. 

Якось, мене вразили щирі слова американця.Коли затоплювали велику територію для будівництва водойми з метою постачання води до Нью-Йорка, той промовив: «Я переживу втрату власного будинку, місцевого храму. Але як мені бути, коли в мене забирають тисячолітню історію, основу мого життя, джерело духу мого?».

Ставлячи під сумнів існування місцевого друкованого  видання, дехто ставить під сумнів необхідність згаданої вище часточки душі, якою є по праву газета, а з нею – далека  і близька історія, культура, духовність. Хіба не життєво важливо кожному із нас знати діяння місцевої влади, проблеми  економіки, «комуналки», об’єднаної  громади?

Переконаний: газета потрібна багатьом, і її необхідно зберегти.

Маю право звернутись до депутатів та очільників територіальних громад: «Передбачте кошти для підтримки «Вістей Ковельщини»! Кошти невеликі, але важать багато». 

І разом із тим: «Шановні керівники підприємств, організацій та бізнесових структур! Передплатіть газету своїм ветеранам. Пам’ятайте, що «Вісті» — життєдайний промінь світла у Ваші та їхні засмучені душі!».

А зараз – коротка історія газети під назвою (сучасною) «Вісті Ковельщини».

2. З історії газети 

1. Хронологія творчого поступу.

n 4 жовтня 1939 р. – перший номер місцевої газети під назвою  «Прапор Леніна», органу тимчасового управління Ковельського повіту.

n 20 червня 1941 р. – припинено діяльність редакції у зв’язку з початком війни. Вийшло 253 номери.

n Січень 1945 р. – відновлено випуск місцевої газети.

n 1948 р. – редакція відокремлюється від друкарні.

n Серпень 1991 р. – газету перейменовано   на «Вісті Ковельщини». Вона стає громадсько-політичним виданням. Співзасновники – трудовий колектив, районна та міська ради, райдержадміністрація.

n Травень 2017 р. – роздержавлення видання. Засновником і власником газети стає ТзОВ «Редакція  газети «Вісті Ковельщини».

2. Редактори видання (із 1939 року):

— О. Гаврик, О. Муравський, Л. Лісовський, Й. Левченко (перші номери 1945 р.);  М. Стешенко, Є. Шандибін, М.Карпенко, О. Малишев, Г. Ольхович, О. Панчешний, В. Усенко, В. Бородчук. З 1986 року – Микола Вельма.

3. Заслужені журналісти України 

— Вельма Микола Григорович.

— Скоклюк Степан Антонович.

4. Вони злетіли з ковельського  творчого «гнізда» 

Полікарп Шафета, Степан Сачук, Василь Простопчук, Ярослав Гаврилюк, Леонід Панасенко, Григорій Гуртовий, Маргарита Малиновська, Петро Горщарук, Валерій Вихованець, Леонід Павлючик, Віра Омелянчук,  Олег Романчук, Сергій Рудик та інші.

Творці історії — члени редакційного колективу:

Ніна Дробна, Раїса Гунько, Марія Беліс, Марія Буяджі, Паша Шевченко, Євдокія Скулинець, Петро Гончарук, Лариса Філіпчук, Ксенія Ярошевич, Мойсей Аврух, Гнат Ольхович, Ніна Тарасенко, Ніна Нагайчук, Микола Новіков, Валерій Сидорук, Степан Скоклюк, Ігор Павлюк, Катерина Романенко, Раїса Спирихіна, Галина Кнечон, Алла Черній, Володимир Ковальчук, Тетяна Кушнерук, Ольга Стеблевець, Світлана Ляшук, Вадим Степанюк,   Оест Савчук, Петро Соботович, Володимир Трохимчук, Василь Марієвич, Олександр Машков, Марія Фоменко, Володимир Клівак, Сергій Дятел, Володимир Повар, Ярослав Гаврилюк, Мирослав Данилюк, Галина Михайленко, Єлизавета Дорфман, Олександра Міскун, Валентина Лусь, Тамара Шевчук, Олександр Сас, Євгенія Омелянюк,  Алла Малиновська, Галина Цюра, Людмила Стасюк, Людмила Скоклюк, Степан Байдюк, Вікторія Зінчук, Валентина Мацюк, Світлана Мельянчук, Світлана Троцюк, Наталія Романовська, Оксана Мороз, Аліна Романюк.

Редакційні адреси: 

м. Ковель. вул. Олени Пчілки, 2 

(з 1945 р.);

вул. Грушевського,2 (із 1968 р.);

вул. Міцкевича,3 

(з 2020 р.).

l

Багата, насичена важливими подіями історія ковельської «міськрайонки». Вона – свідок і літописець всіх подій, якими жила, живе і  житиме Ковельщина.

Тож  збережімо це унікальне видання, передплатімо його на 2021-й рік!

«Вісті Ковельщини» — газета для Вас і про Вас!

Анатолій СЕМЕНЮК, громадський дописувач «Вістей Ковельщини», заступник голови первинної організації НСЖУ.   

l

Приступаючи до написання цього матеріалу, мимоволі згадав слова дядька Лева із «Лісової пісні» Лесі Українки: «Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти, чи сива голова моя схитнеться?». Згадав не випадково. Свердлить свідомість думка: «Гей, газетонько, наша  рідна, чи не схитнеться мудра голова твоя, чи вистоїш у люту непогоду?».

Питання це не риторичне. Шалений наступ комп’ютерного інформаційного простору, мов цунамі, зносить все більше друкованих ЗМІ на своєму шляху.

Змітає жорстоко,  безжалісно, безкомпромісно. Зупинімося ж на мить і поміркуймо.

Місцеве друковане видання за більше як вісімдесят літ пройшло тернистий шлях. Разом із читачем пережило «перших совєтів», кровопролитну війну, повоєнну відбудову, «розвинутий соціалізм», боротьбу за Незалежність. Сьогодні, крім пандемії коронавірусу, переживає «коронавірус політичний». Але за всіх важких обставин і умов ковельська «міськрайонка» залишається світлим віконцем  у “домі” місцевого життя, особливо для сивочолого літнього покоління як села, так і міста.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 553

Зайшовши якось до редакції газети «Вісті Ковельщини», побачив на одному з робочих столів зошита досить великого обсягу в жовтій палітурці. На ньому – напис чорним: «Пам’яті мого колеги-побратима Володимира Івасюка».

Поцікавився, чий зошит? Мені відповіли:

– Івана Ярошика, нашого постійного дописувача. Колись приніс до редакції і залишив на пам’ять. 

Я став із цікавістю гортати сторінки цієї своєрідної поетичної збірки. В око впав автограф на титульній сторінці: «Івану – на великі творчі здобутки,  на щастя, здоров’я, на художній та людський талант». І підпис: «Володимир Івасюк. 1979 рік». 

Я зрозумів, що Іван Олександрович був особисто знайомий з видатним українським композитором, музикантом і співаком, життя якого трагічно обірвалося   у травні 1979 року. Тіло митця знайшли повішеним в Брюховецькому лісі під Львовом. Офіційна версія смерті – самогубство –  викликала великі сумніви в шанувальників творчості В. Івасюка, як, до речі, викликає й досі.

В народі утвердилася інша версія – вбивство, здійснене органами КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон співака відбувся 22 травня 1979 року у Львові і перетворився на масову акцію протесту проти тогочасної компартійної влади. До речі, архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Володимира Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «Таємно».

Судячи з усього, зустріч Івана Ярошика з митцем відбулась незадовго до трагічної смерті славетного українця. Можливо, колись пан Іван виявить бажання поділитися спогадами про ті події… Але зараз – про сам зошит в жовтій обкладинці. 

Починається він віршем, присвяченим Володимиру Івасюку, який ритмікою нагадує тексти пісень артиста:

Замок високий стрів,

  поєднав,

Роздуми-думи, молитви

 збирав.

Разом на вежі межі

  ділили,

Волю і долю, як пісню  

  любили.

Зорі над лісом не спали-

 кричали,

Крила Орфею «сови» 

 клювали,

Голос душили, серце

  щеміло.

Друже-небоже, «Рута»

  бриніла.

Закінчення теж нагадує  слова популярної пісні:

Квітко-квітко, червона

  квітко,

Барви щастя нагадай.

З водограєм дзвінко-

 дзвінко

Заспівай, розвеселяй.

Заспіваєм, рідна квітко,

Навесні і восени,

Повертай, лебідко-квітко

Дні незабутні, чарівні.

На внутрішніх сторінках – ноти до цієї пісні-вірша. Очевидно, написані великим другом Івана Ярошика ковельчанином Василем Клімашевським (на жаль, покійним). Далі – поезії «Мальви», «Море, о, море», «Куди день іде?», «На Майдан», «Великдень», «Хліб», «Журавлі», «Шалений крок», «І день іде», «Ой, весна, весна», «Квіти», «Зупинись, мить!» та інші. До їх всіх  теж написані ноти.

Один з віршів «Львів» належить іншому автору – В. Климу. Якщо я не помиляюсь, то був творчий псевдонім Василя Клімашевського, відомого у Ковелі музиканта-віртуоза, самодіяльного композитора і фотоаматора. Його пам’яті присвячений вірш «Зупинися, мить!».

Світло в небі в’ється,

Світло Сонця ллється –

Сяйво засіває

  фотомайстер-маг.

Сяйво засіває, в’яже

           кадром час.

Світлина засяє – пам’ять

                кличе  нас.

Мушу зазначити, що рукописна поетична збірка Івана Ярошика багато ілюстрована. І хоч світлини не найкращої якості, на них можна розпізнати і вже згадуваного Володимира Івасюка, і самого пана Івана, і його друзів та рідних. А завершується ця своєрідна книга твором, присвяченим селу Доросині, що на Волині. Називається він «Дороша-Дорошеве». Пропоную його  увазі читачів в повному обсязі:

Луки земна освята,

Де небо синє-синє, –

Оселя зерно-злата –

Прадавні Доросині.

Зустрілись Дорош, Ляна, 

Без двору і без статку.

Здолали все древляни,

Зросили шлях нащадкам.

Шумлять стрункі тополі,

Село зростає, квітне.

Вирують людські долі,

Життя бринить привітне.

Дороше, здрастуй!

Синьооке, здрастуй!

Край, рідний край –

Буде хліб-урожай.

Дороше, здрастуй!

Синьооке, здрастуй!

Грай, сопілко, грай,

Пісне, в вись злітай.

Під віршем – два підписи: Іван та Наталя (Козак) Ярошики. Дата написання: 23 серпня 2003 року. м. Ковель – с. Доросині.

Для читачів поясню, що пані Наталя – це дружина пана Івана. Разом вони ідуть по життю вже не один десяток літ. Тож хай їх подружнє життя і надалі стелиться барвистим рушником, буде багате на щастя, добро і любов, а донечки-красуні, що продовжують батьківське ремесло (зубного лікаря), ніколи не знають ні горя, ні біди, а розквітають, як ті квіти, освячені батьком – мрійливим романтиком, тонким ліриком, який разом із мамою повертають людям найголовніше – здоров’я.

Михайло КУЗЬМУК.

Зайшовши якось до редакції газети «Вісті Ковельщини», побачив на одному з робочих столів зошита досить великого обсягу в жовтій палітурці. На ньому – напис чорним: «Пам’яті мого колеги-побратима Володимира Івасюка».

Поцікавився, чий зошит? Мені відповіли:

– Івана Ярошика, нашого постійного дописувача. Колись приніс до редакції і залишив на пам’ять. 

Я став із цікавістю гортати сторінки цієї своєрідної поетичної збірки. В око впав автограф на титульній сторінці: «Івану – на великі творчі здобутки,  на щастя, здоров’я, на художній та людський талант». І підпис: «Володимир Івасюк. 1979 рік». 

Я зрозумів, що Іван Олександрович був особисто знайомий з видатним українським композитором, музикантом і співаком, життя якого трагічно обірвалося   у травні 1979 року. Тіло митця знайшли повішеним в Брюховецькому лісі під Львовом. Офіційна версія смерті – самогубство –  викликала великі сумніви в шанувальників творчості В. Івасюка, як, до речі, викликає й досі.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 4480

Зустріч зі святим Миколаєм

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 345

Видурили гроші

9 грудня на "гачок" до псевдобанківських працівників потрапила жителька Ковеля. У телефонному режимі спритник представився працівником банку. Під приводом розблокування банківської картки заволодів грошовими коштами жінки в сумі  39 тисяч гривень.

Працівники Ковельського відділу поліції відкрили кримінальне провадження за фактом шахрайства та встановлюють особу, причетну до вчинення даного злочину.

Ковельський відділ поліції 

Волинської області.

Аварія на дорозі

10 грудня  на автодорозі М-19 (Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече), поблизу населеного пункту Воля Любитівська, трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю чотирьох транспортних засобів.

Патрульні встановили, що водій ВАЗ не впевнився в дорожній обстановці та здійснив зіткнення з автомобілем DAF. А після цього здійснив зіткнення з SKODA.

В результаті автопригоди автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. На щастя, ніхто з водіїв не постраждав.

На винуватця ДТП склали протокол за ст.124 (Порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг) КУпАП та вилучили посвідчення водія.

Затримали крадія

Вдень 12 грудня інспектори роти з обслуговування міста Ковеля управління патрульної поліції на вулиці Драгоманова виявили чоловіка, який підходив за орієнтуванням за фактом крадіжки, яка трапилась в одному із магазинів на вулиці Сагайдачного на день раніше.

Під час спілкування з патрульними 44-річний чоловік підтвердив свою причетність до крадіжки.

Останнього доставили до Ковельського відділу поліції для з'ясування всіх обставин.

Наразі слідчими відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 185 (Крадіжка) КК України.

Рибалка провалився під лід

У неділю, 13 грудня, до служби 101 надійшло повідомлення про те, що на річці Турія у Ковелі під час вилову риби провалився під лід і зник 63-річний чоловік.

Тіло потопельника вилучили з водойми працівники 19-ї Державної пожежно-рятувальної частини.

Причина смерті встановлюються.

Патрульна поліція Волинської області.

9 грудня на "гачок" до псевдобанківських працівників потрапила жителька Ковеля. У телефонному режимі спритник представився працівником банку. Під приводом розблокування банківської картки заволодів грошовими коштами жінки в сумі  39 тисяч гривень.

Працівники Ковельського відділу поліції відкрили кримінальне провадження за фактом шахрайства та встановлюють особу, причетну до вчинення даного злочину.

Ковельський відділ поліції 

Волинської області.

10 грудня  на автодорозі М-19 (Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече), поблизу населеного пункту Воля Любитівська, трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю чотирьох транспортних засобів.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 293

Не одне покоління ковельчан у дитинстві із захопленням відвідувало гуртки станції юних натуралістів. Затишне приміщення поблизу ліцею № 7 вабить до себе любителів флори і фауни, адже є справжнім осередком екологічного виховання та любові до природи.

Станцію юних натуралістів нині відвідує понад 400 ковельських школярів. Дівчатка та хлопчики займаються в найрізноманітніших гуртках – «Зелена аптека», «Юні екологи», «Домашні улюбленці», «Природа і фантазія», «Ландшафтний дизайн», «Природа-чарівниця», «Овочеві експерти», «Квіткова планета».

Відвідувати станцію юних натуралістів цікаво, корисно та пізнавально, адже де ще можна роздивитися, як ростуть екзотичні рослини ананас чи кавове дерево, банан чи інжир, гранат, грейпфрукт чи ківі? 

Педагоги разом з вихованцями плекають кожну рослинку, і вони віддячують їм приємними сюрпризами. Зокрема, 8 березня цього року зацвів «станційний» лимон. Юні вихованці позашкільного навчального закладу дбайливо доглядали за деревцем, створюючи йому максимально комфортні умови. І ось у грудні станція натуралістів демонструє успішний результат своєї роботи – величезний, стиглий лимон, який заважив 575 грамів! Діти уважно спостерігали за розвитком фрукта, вели відповідні записи, а дехто з учнів навіть написав дослідницьку роботу.

Світлана ЛЯШУК.

Фото з архіву  станції.

Не одне покоління ковельчан у дитинстві із захопленням відвідувало гуртки станції юних натуралістів. Затишне приміщення поблизу ліцею № 7 вабить до себе любителів флори і фауни, адже є справжнім осередком екологічного виховання та любові до природи.

Станцію юних натуралістів нині відвідує понад 400 ковельських школярів. Дівчатка та хлопчики займаються в найрізноманітніших гуртках – «Зелена аптека», «Юні екологи», «Домашні улюбленці», «Природа і фантазія», «Ландшафтний дизайн», «Природа-чарівниця», «Овочеві експерти», «Квіткова планета».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 371

Каву можна не тільки пити

Британська кавова асоціація стверджує, що кава — найпопулярніший напій у світі. Щодня на планеті споживають близько двох мільярдів чашок кави.

При цьому велика частина відходів з неї викидається у смітник, в той час як залишки кави можуть бути успішно використані повторно.

Кавова гуща є цінною органічною сировиною, яка має безліч корисних властивостей. Ось кілька способів її використання в побуті. 

Добриво для рослин

З кавової гущі виходить відмінне добриво для рослин. Особливо добре воно підходить для плодових дерев і квітів: троянд, азалій, рододендрону, гортензій і камелії. Кава додає ґрунту кислотності і відлякує шкідників. Зокрема, равлики ненавидять каву. Якщо хочете захистити свій урожай, просто посипте суху кавову гущу над грунтом, і можете бути впевнені, що равликів більше не побачите.

Кавову гущу можна використовувати й у боротьбі з мурахами, засипаючи гущею мурашники, які розростаються на ділянці. 

Дезодорант для рук і холодильника

Насичений аромат кави може усувати неприємні запахи. Наприклад, вологою кавовою гущею можна протирати руки після приготування їжі з цибулею або часником. А суха проварена кава відмінно підійде для дезодорування холодильника. Потрібно насипати гущу у скляну банку і поставити її на одну з полиць. Кава усуне всі неприємні запахи всередині камери і замінить собою соду, яка зазвичай використовується у цих цілях.

Антицелюлітна маска

Кофеїн покращує кровообіг і виводить зайву рідину з організму. Завдяки цій властивості він корисний у боротьбі з целюлітом. Для лікувальної маски потрібно змішати кавову гущу з оливковою олією, вином або імбирним маслом. Потім нанести отриману масу на проблемні зони тіла і масажувати їх круговими рухами за допомогою щітки або губки. Процедуру необхідно повторювати один-два рази в тиждень.

Маска проти випадіння волосся

За допомогою кавової гущі можна робити масаж шкіри голови. Це зміцнює коріння волосся і сприяє їх росту. Процедуру потрібно проводити перед миттям голови, взявши трохи перемеленої кави, і акуратно втерти її у зволожену водою шкіру. Через 10-15 хвилин маску можна буде змити. Згодом волосся набереться сил і перестане випадати. Кавову маску не рекомендується робити блондинкам, оскільки кава є натуральним барвником і може надати волоссю темний відтінок.

Скраб для тіла та обличчя

Кавова гуща відмінно підійде для натурального скрабу. У неї потрібно додати трохи оливкової олії, яка добре живить і зволожує шкіру. Крім того, олія зробить консистенцію скрабу більш ніжною та м'якою, що не погіршує його властивості з очищення. Кавовий скраб також рекомендується робити перед походом на пляж або в солярій. Завдяки йому засмага лягає рівномірніше. 

Барвник для яєць, паперу і тканин

Кава відмінно забарвлює не тільки волосся, але і тканини. З її допомогою можна зістарити папір і зробити натуральний барвник для пасхальних яєць. Щоб зробити барвник, необхідно проварити каву, зцідити її і остудити отриманий настій.

Потім в ньому можна варити яйця і тканини. Перші протягом 10 хвилин, другі - півгодини. Текстиль краще попередньо замочувати у воді і в кінці не вичавлювати, щоб він убрався рівномірно. Папір досить потримати в кавовому відварі кілька хвилин, а потім висушити. 

Маскування подряпин на меблях

Фарбувальні властивості кави можуть стати у нагоді ще в одній справі — маскуванні подряпин і потертостей на дерев'яних меблях. Для цього потрібно приготувати насичений кавовий розчин з провареної гущі, занурити в нього ватний диск і втирати натуральний барвник в подряпину, поки вона не зіллється з іншою поверхнею меблів. Цей рецепт працює тільки у випадку з темними меблями.

Підготувала Юлія ЛИТВИНЮК.

Британська кавова асоціація стверджує, що кава — найпопулярніший напій у світі. Щодня на планеті споживають близько двох мільярдів чашок кави.

При цьому велика частина відходів з неї викидається у смітник, в той час як залишки кави можуть бути успішно використані повторно.

Кавова гуща є цінною органічною сировиною, яка має безліч корисних властивостей. Ось кілька способів її використання в побуті. 

З кавової гущі виходить відмінне добриво для рослин. Особливо добре воно підходить для плодових дерев і квітів: троянд, азалій, рододендрону, гортензій і камелії. Кава додає ґрунту кислотності і відлякує шкідників. Зокрема, равлики ненавидять каву. Якщо хочете захистити свій урожай, просто посипте суху кавову гущу над грунтом, і можете бути впевнені, що равликів більше не побачите.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 397

Український народ змушений поневірятися на чужині, заробляючи на життя. Ця гірка доля не оминула і нашу родину.

Коли сім’я не разом, скрутно всім – і тим, хто за кордоном, і тим, хто чекає вдома. Щоразу, коли з мобільного набираю твій номер, допоки почую голос, кожна секунда – вічність.

По той бік екрану я бачу глибоко засмучені чоловічі очі, в яких світиться зболена душа. Вона страждає, мучиться. Здається, пташкою випурхнула б і полетіла з невидимої клітки до рідного краю. 

Ти ніби фізично відчуваєш ті невидимі грати, які мимоволі тримають тебе на чужині. Маєш непереборне бажання розірвати їх, але розумієш: до певного часу ти – заручник обставин, заручник долі:

Усвідомлюючи, що попереду – свято  Святого Миколая. Різдва Христового, Святого Василя, кожна клітинка твого єства з подвоєною силою рветься додому, до наймилішої сторони.

Відчуваєш себе краплинкою могутнього, прадавнього, козацького роду. Ти – українець. В цьому  наша сила, наша міць, наша велич.

В такі моменти особливо цінуєш життя, цінуєш найрідніших, найближчих людей, що по той бік екрану. Ти, як ніколи, цінуєш Україну.

Коли нога заробітчанина ступає на поріг своєї Батьківщини, кожен – хто подумки, а хто й реально – цілує свою рідну землю, що так мила серцю.

Я знаю: ти рахуєш дні, ночі, години, хвилини, які наближають до рідної домівки.

Ніби за завісою часу, але ми знаємо, що на Новорічні свята родина в повному складі збереться за  святковим столом.

В цьому – цінність життя, в цьому – щастя.

Здається, душа до краю добрела, а я все чекаю.

Я знаю: ці очі вже незабаром будуть поруч.

Олена ВОЛЧУК.

Український народ змушений поневірятися на чужині, заробляючи на життя. Ця гірка доля не оминула і нашу родину.

Коли сім’я не разом, скрутно всім – і тим, хто за кордоном, і тим, хто чекає вдома. Щоразу, коли з мобільного набираю твій номер, допоки почую голос, кожна секунда – вічність.

По той бік екрану я бачу глибоко засмучені чоловічі очі, в яких світиться зболена душа. Вона страждає, мучиться. Здається, пташкою випурхнула б і полетіла з невидимої клітки до рідного краю. 

Ти ніби фізично відчуваєш ті невидимі грати, які мимоволі тримають тебе на чужині.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 315

Ольга працювала в школі прибиральницею. Залицяльників мала багато, проте закохалася в директора школи Сергія Івановича. Не зупиняло її навіть те, що він був одруженим. До того ж, дружина Ніна Арсенівна, викладала в цій же школі географію.

Коли Ольга народила дівчинку Лізу, все село знало, хто батько. А з роками дитина все більше й більше ставала схожою на директора. Ніна Арсенівна звільнилася тоді з роботи й виїхала з синами на свою малу батьківщину, звідки родом— не могла пережити ганьби, сорому. Слідом за дружиною поїхав і Сергій Іванович, бо не уявляв свого життя без синочків-близнючків.

Ліза зростала красивою і розумною дівчинкою. Добре вчилася. Вчителі перешіптувалися, що, мовляв, у батька вдалася, тому й розумниця така.

Школу дівчина закінчила із «золотою» медаллю, проте до омріяного педінституту їй вступити не вдалося. Найкращі подруги стали студентками, а Ліза пішла працювати прибиральницею в рідну школу. Ользі серце кров’ю обливалося, що  єдина донька, її розумниця мусить мити підлогу, коли  ровесники, до того ж, не такі розумні, як вона, сиділи на студентських лавах. Понадіялася Ольга на «золоту» медаль, а треба було шукати знайомих, домовлятися, заплатити…

Наступного року до школи приїхав молодий учитель фізики — і з першого погляду закохався в Лізу та незадовго запропонував їй руку й серце. Батьки не хотіли мати за невістку прибиральницю, але син пішов проти їхньої волі.

Молоді люди побралися. Через рік Ліза вступила на заочну форму навчання до педінституту, а після третього курсу вже викладала в рідній школі біологію.

…Минули роки. Нині Єлизавета Сергіївна — мама сина, доньки і директорка школи. Тієї, в якій свого часу навчалася й отримала медаль, у якій розпочинала свій трудовий шлях прибиральницею і в котрій уперше й на все життя закохалася в приїжджого фізика.

Якось випускники 1980 року, організовуючи традиційну зустріч, запросили колишніх учителів, у тому числі й Сергія Івановича з дружиною. Щоправда, він приїхав сам. Вочевидь, Ніна Арсенівна не змогла переступити через образу. Забула дорогу до школи, з якої розпочалася її педагогічна стежка й де її так любили учні та батьки.

Сергій Іванович пам’ятав про свою доньку, проте нічого про неї не знав. Ні де вона мешкає, ні ким працює і як склалася її доля. Та коли побачив директорку школи, його наче окропом обдали. Зрозумів, що перед ним — донька. Відразу побіг до сусідки, котра жила неподалік, попросив зрізати букет троянд і з оберемком квітів повернувся до школи.

— Я радий за тебе, доню, — мовив, простягаючи троянди, Єлизаветі Сергіївні.

Вона знала, хто її батько, адже коли підросла, то мама їй про все розказала.

— Дякую, тату, — відповіла, прийнявши букет, і сльози радості покотилися з очей обох.

Люди ще довго обговорювали зустріч батька з донькою. Бо ж у селі всі все і про всіх знають. Тут доля кожного — як на долоні.

Марія ПОЖАРНЮК. 

Ольга працювала в школі прибиральницею. Залицяльників мала багато, проте закохалася в директора школи Сергія Івановича. Не зупиняло її навіть те, що він був одруженим. До того ж, дружина Ніна Арсенівна, викладала в цій же школі географію.

Коли Ольга народила дівчинку Лізу, все село знало, хто батько. А з роками дитина все більше й більше ставала схожою на директора. Ніна Арсенівна звільнилася тоді з роботи й виїхала з синами на свою малу батьківщину, звідки родом— не могла пережити ганьби, сорому. Слідом за дружиною поїхав і Сергій Іванович, бо не уявляв свого життя без синочків-близнючків.

Ліза зростала красивою і розумною дівчинкою. Добре вчилася. Вчителі перешіптувалися, що, мовляв, у батька вдалася, тому й розумниця така.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 344