Всі ми звикли жити за так званим Григоріанським календарем, а тому вважаємо, що нині на дворі – 2021-й рік.

Але є люди, котрі впевнені, що людству набагато більше літ і що 21 березня настане... 7529 рік! Як бачимо, різниця досить суттєва, хоч про неї тепер рідко згадують як християнські богослови, так і титуловані вчені. Та й пересічні громадяни більше цікавляться Східним (Китайським) календарем, аніж своїм рідним – слов'янським. Вони "точно" знають, що 2021 – це рік білого металевого Бика, хоч насправді ми, українці, своїм символом маємо вважати Голосистого Півня.

Справа в тому, що стародавні слов'яни вели своє літочислення від створення світу в так званому Зоряному Храмі.  До запровадження християнства наші предки боготворили сили  природи й вірили у те, що покровителям кожної людини є його тотемна тварина, здатна  не лише захистити від злих сил, а й наділити  певними рисами характеру.

Коло ровів у  слов'ян становить 16 літ,  і кожен із періодів має свого покровителя з тваринного світу – так званий тотем.  Ось  вони:

1.Лось – 1976, 1992, 2008, 2024 р. р.

2.Шершень – 1977, 1993, 2009, 2025 р. р.

3.Вовк – 1978, 1994, 2010, 2026 р. р.

4.Білка – 1979, 1995, 2011, 2027 р. р.

5.Щука – 1980, 1996, 2012, 2028 р. р.

6. Жаба – 1981, 1997, 2013, 2029 р. р.

7.Кабан – 1982, 1998, 2014, 2030 р. р.

8.Пугач – 1983, 1999, 2015, 2031 р. р.

9. Вуж  – 1984, 2000, 2016, 2032 р. р.

10. Лис – 1985, 2001, 2017, 2033 р. р. 

11. Їжак – 1986, 2002, 2018, 2034 р. р.

12. Орел – 1987, 2003, 2019, 2035 р. р.

13. Павук – 1988, 2004, 2020, 2036 р. р.

14. Півень – 1989, 2005, 2021, 2037 р. р.

15. Бик – 1920, 2006, 2021, 2038 р. р.

16. Кінь – 1991, 2007, 2022, 2039 р. р. 

Цікаво, що слов'янський тиждень мав 9 днів, а не 7, як прийнято сьогодні. Доба тривала до заходу Сонця (16 годин), кожен місяць мав 40 або 41 день (парний або непарний відповідно).

Рік слов'яни називали "літо" (від цього – вирази "літочислення", "многих і благих літ", "повноліття" тощо).   Рік ділився на три сезони (осінь, зима і весна) й складався із 9 місяців. Кожен 16-й рік (літо) був Великим (Святе літо) і відрізнявся від інших тим, що всі його 9 місяців налічували по 41 дню.

Таким чином, 21 березня ц. р., у наступну  неділю  – Новоліття, або старослов'янський Новий рік. Як ви вже зрозуміли, він буде роком Півня, або Голосистого Півня.

Треба зазначити, що за останні  сторіччя людство не один раз змінювало календар. Але, зважаючи на те, що цикли природи не вписуються в десяткову  систему, всі календарі мали неточності. Для їх виправлення доводилося вдаватися до тих чи інших хитрощів, щоб, як кажуть, звести кінці з кінцями. При цьому за тисячоліття стародавній слов'янський, а, отже, український, календар не відстав і не "побіг" вперед ані на один день.  Наші предки могли з неймовірною точністю вирахувати день тижня на багато років наперед.

Можна прогнозувати, що Рік Півня буде неспокійним і для окремої сім'ї, і для суспільства. Можливі серйозні  зміни в різних сферах життя – в кар'єрі, фінансовому становищі, родинних справах. Для багатьох людей, як, зрештою, й країни, цей рік буде переломним, але в який бік поверне доля (до великого успіху чи великих невдач),  багато в чому  залежить від самої людини і від таланту й організаторських здібностей очільників тієї чи іншої країни.

До речі, діти, народжені після 21 березня, будуть позначені якостями тотему Півня. Тобто зростатимуть емоційними, властолюбними, наділеними великим творчим потенціалом і силою волі, що дозволятиме їм досягати поставлених цілей. При цьому вони іноді можуть бути поспішними  у діях і судженнях, різкими у спілкуванні.

Але, як би там не було, бажаючі можуть святкувати прихід нового 7529-го року в ніч з 20  на 21 березня, коли настає весняне рівнодення. Одяг повинен бути яскравим, барвистим, а на столах варто обійтися без м'ясних страв (особливо з птиці) і міцних алкогольних напоїв. Дозволені лише легкі вина, в тому числі – шампанське, але в міру.

Тож із прийдешнім слов'янським Новим роком!

Михайло КУЗЬМУК.

Всі ми звикли жити за так званим Григоріанським календарем, а тому вважаємо, що нині на дворі – 2021-й рік.

Але є люди, котрі впевнені, що людству набагато більше літ і що 21 березня настане... 7529 рік! Як бачимо, різниця досить суттєва, хоч про неї тепер рідко згадують як християнські богослови, так і титуловані вчені. Та й пересічні громадяни більше цікавляться Східним (Китайським) календарем, аніж своїм рідним – слов'янським. Вони "точно" знають, що 2021 – це рік білого металевого Бика, хоч насправді ми, українці, своїм символом маємо вважати Голосистого Півня.

Справа в тому, що стародавні слов'яни вели своє літочислення від створення світу в так званому Зоряному Храмі.  До запровадження християнства наші предки боготворили сили  природи й вірили у те, що покровителям кожної людини є його тотемна тварина, здатна  не лише захистити від злих сил, а й наділити  певними рисами характеру.

 

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 1090

В ці весняні дні на життєвому календарі Федора Дмитровича Родюка засвітилась прекрасна цифра – 95. Така поважна дата зібрала в домі ювіляра багато гостей. Адже Федора Дмитровича знають і поважають в с. Вербці усі.

Першим сюди завітав голова Дубівської громади Роман Троцюк. Очільник місцевої влади разом з щирими словами вітання висловив велику шану і повагу ювіляру, подякував за прожиті роки.

За героїчний подвиг у роки Другої світової війни, активну громадянську позицію дякував фронтовику голова районної ради В'ячеслав Шворак, який передав щирі вітання від заступника голови РДА Романа Кульцмана. В цей день Федір Дмитрович одержав Подяку від обласної ветеранської організації.

Звеселили оселю ювіляра і задушевні пісні, які дарували учасники вокального колективу "Вербський батальйон" разом із звідуючим клубом села Вербки Юрієм Левчуком.

Засвітились очі ветерана, сльози радості  з'явились – недаремно прожив літа. Та й нині, хоч і сивий туман покрив голову та  й здоров'я іноді підводить,  він, помолоділий, приймав радо вітання і хоче ще бути корисним для родини, для односельчан. Бо неспокійної вдачі – все в русі, в роботі. До нього, як і раніше, йдуть за порадою, допомогою. Бо, як і колись, є в нього маленька майстерня, де проводить чимало часу. Не любить сидіти без діла. А ще його захоплення – бджоли.

Але яким життя не було б, скільки б не прожито – тривожать душу спогади про минуле, не стирається з пам'яті пройдений  шлях. В спогадах переплітається все: і неповторне, і звичне, і радісне, і сумне, і солодке, як мед, і гірке, як полин.

Не раз виринають в пам'яті роки дитинства, життя батьків, які з діда-прадіда хлібороби. Хтозна, як би склалось їх життя, якби не війна.

– Той день, коли почалась війна, забути не можна, – згадує нині Федір Дмитрович. – Село Ружин, де проживала родина, німці спалили в перший день окупації. 

l

Тож юнак відразу відчув її криваве обличчя – смерть, горе, біль. При німцях важко було. Скільки днів і ночей мучились, плакали люди! Та що там люди? Плакало все навколо, стогнала, омита слізьми та кров'ю, земля, яка колись родила хліб.

Дякувати Богу, минув грізний час. Фронт пройшов через його село і покотився далі на Захід, "захопивши" із собою сільського хлопчину. І пішов солдат важкими дорогами від рідного Ружина до Німеччини. Саме там застав його переможний салют – правда, у військовому госпіталі м. Магдебурга. Бо  на німецьких землях наш земляк був важко поранений.

– Я мав дуже міцне здоров'я, – згадує ветеран. – В нас такий здоровий Родюків рід. Ми не відчували втоми, хоч як важко не робили. Може, завдячуючи тому, і вижив. Бо як поранило, то ще й ногу придавило. І сьогодні не знаю, як витягнув її з-під завалів, як вижив. Правда, довго лікувався – більше року після війни.

– Таке не забувається, – задумуючись, продовжує спогади Федір Дмитрович. – Ніби вчора, нас покликав польовий військкомат. Завезли в Голоби, а далі – в Горький, де у таборах навчали військової справи, солдатських премудростей і повезли знову в Україну. Знали з повідомлень, що ідуть важкі бої за Ковель. Радості не було меж – додому. 

Вони запізнились: Ковель  уже звільнили. Федору Дмитровичу довелось воювати в складі ІІ-го Білоруського фронту. Ішов ружинський хлібороб дорогами Білорусі, Польщі, Німеччини, хоча часто доводилося не йти, а повзти під свистом куль, тягнучи за собою котушку з дротами – був зв'язковим.

– На війні, як на війні, – мовить колишній солдат. – А чого було більше? Може, ненависті, бо дуже вже ненавиділи ворога за те горе, той біль, які приніс на нашу землю. Думав, що коли ми зазнали такого лиха, то війна на нашій землі не повториться, мир повинен бути завжди, бо ми миролюбиві і ніколи не посягали на чужу землю, чуже добро. А тут бачите, як вийшло? Знову плаче наша Україна, гине молодь, втрачає здоров'я.

Федір Дмитрович і нині пам'ятає, як повертався додому восени 1946 року. Сплюндрованою, спустошеною зустріла його земля в рідному селі та й чи село то було? Гіркота охоплювала не раз зранене серце солдата, але треба було працювати: все чекало чоловічих рук.

– Робив скрізь,  де треба було. Незабаром став слюсарем-наладчиком, – каже Федір Дмитрович. – В мене непогано виходило виточити деталі, зварити якісь конструкції. Я взагалі-то самоук – подивлюсь і зроблю.

І так більше 40 років його трудова діяльність пов'язана, як він каже, із "залізом". Його вміння, талант цінували. Коли в Ковелі будували льонозавод, запросили на роботу як знаючого, висококваліфікованого спеціаліста. Навіть квартиру дали. Пізніше будувався в місті молокозавод, і тут знадобиться знання і вміння спеціаліста.

Ось так у трудових буднях минало його трудове життя, хоча довго у сни приходили фронтові атаки та радість Перемоги. Бо стільки бачив біди, смертей, що довго не вірив, що вижив.

l

Я давно знаю ветерана-фронтовика Федора Дмитровича, не раз слухала спогади його про звитяжні дороги, бойові нагороди, які говорять самі за себе. Тому у день ювілею приємно було зустрітись, бо так мало у нас в живих тих, кого загартовував вогонь війни, хто вистояв, вижив і сьогодні є правдивим, легендарним свідком тих далеких подій, які іноді полюбляють перекручувати на свій лад деякі політики.

А вдома завжди був надійний тил. Вірна дружина, любляча мама – Надія Адамівна. Без неї не було б такого змістовного, насиченого різними кольорами веселки, сімейного життя. Вони обоє з одного села і, як не дивно, мали одне прізвище.

Тож відомі дружині страхіття війни, не раз її дитяче серце здригалось   від вибухів бомб і  снарядів.

– Моє дитинство скінчилось рано – у 8 років. Ішла війна, можливо, не все розуміла в той час, але біди зазнала чимало. Коли сім'я втікала від чергових бомбардувань, мене поранило в ногу. Хтозна, що було б зі мною, якби поблизу не знаходився військовий госпіталь. То й вижила, – згадує Надія Адамівна. – Згодом сім'я одержала похоронку, що загинув батько. Виживали з мамою. Так що труднощі війни добре знаю, не легше було і в повоєнний час.

Ішли роки, які минали в трудових клопотах. Ростили дітей, тішилися онукам, правнуками. І нинішній рік багатий на ювілеї, бо Надії Адамівні цьогоріч – 85, а їх спільному сімейному вінку – 65. І нині Надія Адамівна сама всьому дає лад і в хаті, і на городі. Скрізь порядок, чистота, все зроблено з любов'ю, із знанням справи.

Я спілкувалась з цими чудовими людьми, розмотуючи клубок далеких спогадів, як сюжет захоплюючої книги. Думки наздоганяли одна одну.

– Ми іноді забуваємо, що на землі ростуть терни і троянди, в житті бувають сльози і радість, – роздумує Надія Адамівна. – Але треба все пережити, зуміти із маленьких буднів зробити свято, бути мудрим, вміти уступити, дати пораду, прийти на допомогу. І за все дякувати Господу – за дітей, онуків, правнуків, якими повниться хата, за кожен прожитий день.

Родюки – оптимісти. Вони охоче ділилися спогадами, раділи гостям і не нарікали на свою долю.

– Ми задоволені, що маємо хліб і до хліба. Одержуємо пенсію – нам вистачає, адже не звикли до великих розкошів. Ще й онукам можемо якусь копійку дати, – продовжує ювіляр. – Ми просимо в Бога єдиного – здоров'я і щоб в нашій державі був мир.

Ювілей Федора Дмитровича – це свято не тільки родини. Це свято громади, ветеранської організації, бо життя фронтовика – історія села, краю, України, воно зіткане із щирих вітань, подяк, побажань, зворушливих спогадів, з поваги та любові.

Хай життєва стежина Ваша, Федоре Дмитровичу, продовжується ще довго-довго! Будьте здорові, спокою Вам,  любові, поваги від рідних, друзів і  знайомих! 

Валентина СІЧКАР,

голова районної ветеранської організації.

НА СВІТЛИНАХ: під час вшанування 95-річного ювіляра Федора Родюка із села Вербки.

Фото з архіву 

Юрія ЛЕВЧУКА.

В ці весняні дні на життєвому календарі Федора Дмитровича Родюка засвітилась прекрасна цифра – 95. Така поважна дата зібрала в домі ювіляра багато гостей. Адже Федора Дмитровича знають і поважають в с. Вербці усі.

Першим сюди завітав голова Дубівської громади Роман Троцюк. Очільник місцевої влади разом з щирими словами вітання висловив велику шану і повагу ювіляру, подякував за прожиті роки.

За героїчний подвиг у роки Другої світової війни, активну громадянську позицію дякував фронтовику голова районної ради В'ячеслав Шворак, який передав щирі вітання від заступника голови РДА Романа Кульцмана. В цей день Федір Дмитрович одержав Подяку від обласної ветеранської організації.

Звеселили оселю ювіляра і задушевні пісні, які дарували учасники вокального колективу "Вербський батальйон" разом із звідуючим клубом села Вербки Юрієм Левчуком.

Засвітились очі ветерана, сльози радості  з'явились – недаремно прожив літа. Та й нині, хоч і сивий туман покрив голову та  й здоров'я іноді підводить,  він, помолоділий, приймав радо вітання і хоче ще бути корисним для родини, для односельчан. Бо неспокійної вдачі – все в русі, в роботі. До нього, як і раніше, йдуть за порадою, допомогою. Бо, як і колись, є в нього маленька майстерня, де проводить чимало часу. Не любить сидіти без діла. А ще його захоплення – бджоли.

Але яким життя не було б, скільки б не прожито – тривожать душу спогади про минуле, не стирається з пам'яті пройдений  шлях. В спогадах переплітається все: і неповторне, і звичне, і радісне, і сумне, і солодке, як мед, і гірке, як полин.

Не раз виринають в пам'яті роки дитинства, життя батьків, які з діда-прадіда хлібороби. Хтозна, як би склалось їх життя, якби не війна.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 254

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 247

Гороскоп

з 22 по 28 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 342

9 березня біля пам’ятника Тарасу Шевченку у Ковелі з нагоди 207-ої річниці від дня народження славетного сина України відбулася літературно-музична  композиція « Думи Кобзаря живуть між нами», яку підготували й провели педагоги та учні закладу загальної середньої освіти «Ліцей № 7 м.  Ковеля»  (на світлині). 

Завдяки довершеному декламуванню віршів Шевченка юними читцями  ліцею (А. Собко, Д. Бідун, А. Сидун, А. Цюра, М. Чавус, В. Дмитрук,  М. Рижко) присутні зустрілися із героями його «Кобзаря». Перед глядачами промайнули  роки життя Т. Шевченка – від малого хлоп’яти до дорослого чоловіка, який весь свій талант присвятив служінню народові. 

Зі сцени лунали слова вдячності від сучасників Шевченка, ролі яких майстерно зіграли молоді актори ліцею (Т. Дричик,    Б. Журавлюк, Б. Смаль, І. Град). Пісня «Ой, по горі роман цвіте» у виконанні  К. Самчинської, Є.  Кудласевич та А. Оліферук  не залишила байдужим нікого, а Еліна Ковальчук зачарувала присутніх неперевершено грою на бандурі, виконавши пісню “Над Дніпровою сагою”. Зворушливо та хвилююче звучала пісня «Зоре моя вечірняя» у виконанні Є. Кудласевич.

Ольга ЦЕГЕЛЬНИК.

(Продовження розповіді про відзначення 207-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка читайте на 2-ій  сторінці  сьогоднішнього номера газети).

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

9 березня біля пам’ятника Тарасу Шевченку у Ковелі з нагоди 207-ої річниці від дня народження славетного сина України відбулася літературно-музична  композиція « Думи Кобзаря живуть між нами», яку підготували й провели педагоги та учні закладу загальної середньої освіти «Ліцей № 7 м.  Ковеля»  (на світлині). 

Завдяки довершеному декламуванню віршів Шевченка юними читцями  ліцею (А. Собко, Д. Бідун, А. Сидун, А. Цюра, М. Чавус, В. Дмитрук,  М. Рижко) присутні зустрілися із героями його «Кобзаря». Перед глядачами промайнули  роки життя Т. Шевченка – від малого хлоп’яти до дорослого чоловіка, який весь свій талант присвятив служінню народові. 

Зі сцени лунали слова вдячності від сучасників Шевченка, ролі яких майстерно зіграли молоді актори ліцею (Т. Дричик,    Б. Журавлюк, Б. Смаль, І. Град). Пісня «Ой, по горі роман цвіте» у виконанні  К. Самчинської, Є.  Кудласевич та А. Оліферук  не залишила байдужим нікого, а Еліна Ковальчук зачарувала присутніх неперевершено грою на бандурі, виконавши пісню “Над Дніпровою сагою”. Зворушливо та хвилююче звучала пісня «Зоре моя вечірняя» у виконанні Є. Кудласевич.

Ольга ЦЕГЕЛЬНИК.

(Продовження розповіді про відзначення 207-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка читайте на 2-ій  сторінці  сьогоднішнього номера газети).

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 454

Погода в Ковелі 

11 – 17 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 420

«Хочу звільнитися з роботи, але у зв’язку з переїздом не зможу відпрацювати два тижні. Чи нестиму за це якусь відповідальність?» – запитує Ніна З.

Відпрацьовувати чи ні – ось у чому питання. Адже законодавство (стаття 38-ма Кодексу Законів про працю України – розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника) містить норму про те, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. І тим самим надаючи можливість роботодавцю знайти заміну на своє місце та водночас завершити власні «робочі» справи.

Але водночас стаття 38-ма встановлює випадки, коли власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у цій місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин. До речі, такі поважні підстави мають бути документально підтверджені при звільненні.

Також іще однією причиною для розірвання трудового договору за власним бажанням у строк, про який просить працівник, – є невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного або трудового договору. У такому разі, згідно зі статтею 44-ою Кодексу, працівнику виплачується вихідна допомога – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Крім того, і без наявності поважних причин сторони можуть досягти згоди і домовитися про дату звільнення в межах двотижневого строку після подання працівником заяви про звільнення. Якщо ж працівник не просить звільнити його раніше двотижневого строку, то роботодавець має право звільнити його за статтею 38-ою Кодексу після закінчення цього строку. І навпаки, якщо роботодавець наполягає на відпрацюванні «двох тижнів», то працівник повинен залишатися у трудових відносинах до спливу цього строку, якщо, звісно, у нього немає поважних підстав для звільнення.

Проте протягом двох тижнів із моменту подачі заяви про звільнення працівник повинен ходити на роботу, виконувати покладені на нього трудові обов’язки. Себто працювати у тому ж режимі, як і до наміру звільнитися.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому, відповідно до законодавства, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у встановлені строки (стаття 47-ма Кодексу).

Ліна ПАСЬКО.

«Хочу звільнитися з роботи, але у зв’язку з переїздом не зможу відпрацювати два тижні. Чи нестиму за це якусь відповідальність?» – запитує Ніна З.

Відпрацьовувати чи ні – ось у чому питання. Адже законодавство (стаття 38-ма Кодексу Законів про працю України – розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника) містить норму про те, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. І тим самим надаючи можливість роботодавцю знайти заміну на своє місце та водночас завершити власні «робочі» справи.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 333

Декілька днів тому отримав смс-повідомлення  такого змісту: "Терміново потрібно 5 (п'ять) тисяч гривень. Зможете? Буду дуже вдячний! Якщо можна, зараз зробіть. Буду перед вами  в боргу.  Виручайте!".

Далі – номер картки у "Моно Банку", без прізвища. Ще раніше зателефонували на мій мобільний і сказали, що прохання – від cамого П. (доброго і щирого мого знайомого).

Як  людина доброзичлива і чуйна, був готовий прийти на допомогу людині – навіть, позичивши у когось гроші, бо своїх на той час стільки не мав. Але щось мене зупинило. Набрав "висвічений" номер і запропонував:

– Давайте зустрінемось, і я передам гроші з рук в руки.

– Ні, ні! – категорично заперечив  анонімний співрозмовник. – Ваш знайомий потребує грошей  терміново. Інакше з ним може статися  біда.

Але й це мене не надто переконало. Став шукати телефон П., але, як на біду, його в  архіві не мав. Тоді передзвонив на "висвічений"  раніше номер. Обізвався якийсь чужий захриплий голос (схоже, господар був напідпитку).

– Це ви? – назвавши себе, поцікавився.

– Я, – не вагаючись,  відповів той.

Вже нітрохи не сумніваючись, я різко сказав:

– Ви – аферист, а не мій знайомий. Негайно припиніть свою гру, бо я телефоную в СБУ… 

Зв'язок миттєво обірвався і у слухавці запікало…

Через деякий час я вирішив зустрітися з П.  і повідомити про "акцію" від  його чесного  імені. Дізнавшись про дзвінки,  мовив:

– Ви молодець, що не піймалися на "гачок"  аферистів. Вже не перший раз чую про подібне. Одна моя знайома, повіривши  шахраям, переказала на номер картки в “Моно Банку” тисячу гривень.  При зустрічі ще й вибачалася: "Більше не мала".

Довелося і з нею, і ще з деякими моїми земляками провести "профілактичну" бесіду і пояснити: гроші просив не я, не вірте дурисвітам!

l

Що ж, на цей раз лохотрон зі мною розіграти не вдалося. Але дивує, що багато людей у подібну халепу раз по раз потрапляють. Ось що з цього приводу повідомляє Головне управління ДПС  у Волинській області:

"Просимо платників податків, до яких телефонують нібито  фахівці податкової служби, бути  уважними та не реагувати на прохання шахраїв. У січні такі випадки мали місце на території м. Ковеля та Ковельського району.

Типовим проханням, з яким до платників податків звертаються зловмисники, є пропозиція за винагороду вирішити певні питання в контролюючому органі".

Щоб ці фальшиві  посадовці не скористалися довірою платників податків, в Головному правлінні  ДПС у Волинській області просять громадян та представників підприємств  бути обачними. А у разі дзвінка від невідомих осіб, котрі видаватимуть себе за фахівців податкової служби, негайно звертатися до Національної поліції України" (Волинь-онлайн, 25 січня 2021 р.).

Подібні повідомлення стали, на жаль, майже регулярними. Ось лише декілька з них  на  згаданому вище інтернет-сайті: "Волиняни потерпають  від телефонних шахраїв" (23 січня ц. р.); "Волиняни поважного віку стають жертвами шахраїв під виглядом соцпрацівників" (19 січня ц. р.); "Ваш син у поліції: волинянин потрапив на гачок телефонних шахраїв" (6 січня ц. р.); "Лучани потерпають від шахраїв під виглядом газовиків" (29 грудня 2020 року) і т. д., і т. п.

Видів і форм сучасного шайрайства – сотні, якщо не тисячі. Як свідчить статистика, що "знає" все, за 2020-й рік тільки інтернет-шахраї вкрали 252 мільйони (!) гривень в українців. Це вам не зашквари легендарного Остапа Бендера  з "Дванадцяти стільців"  Ільфа і Петрова, який любив повторювати, що гроші  лежать під ногами – просто їх потрібно вміти взяти. Але навіть він не зміг би додуматися до подібних "жартів".   Сучасні шахраї – на кілька голів вище від пана Бендера. Все-таки – XXІ століття. Ось деякі цифри і факти.

l

Як відомо, покупки через інтернет здійснюють понад 11 мільйонів українців, з них кожний четвертий робить більше  20 замовлень на рік. Через небувалу популярність онлайн-шопінгу збільшилася й активність онлайн-шахраїв. Вони масово створюють  фальшиві сайти та ошукують  людей на гроші. Згідно з останніми дослідження, минулого року 35% опитаних українців стикалися зі зловмисниками під час покупок в інтернеті, а за даними Асоціації ЕМА за допомогою соцінженерії інтернет-шахраї "заробили" 252 млн грн.

Експерти OLX назвали головні методи злочинців:

розміщення неіснуючих товарів на платформах та соцмережах (коли жертва надсилає гроші по передоплаті);

телефонне шахрайство (коли жертва передає особисті платіжні дані злочинцю, який видає себе за представника банку чи поліції),

фішинг – сайти-підробки (коли жертва переходить за посиланням на шахрайський ресурс та вводить там особисті платіжні дані).

"Близько 78% населення України у віці 16 років та старше (приблизно 25 млн. осіб) користується інтернетом. З них майже  500 тисяч щодня стикаються з кіберзлочинцями. Наймасовішою схемою шахраїв у 2020 р. став фішинг – відправлення посилань на сайти-підробки.

Практично у всіх випадках злочинці використовують методи соціальної інженерії: прикидаються продавцями, покупцями та навіть співробітниками банку, а потім застосовують маніпуляції, щоб жертва сама віддала свої платіжні дані", – розповів Віктор Нобіуз, керівник відділу бізнес-аналітики OLX Україна.

За статистикою OLX, частка кіберобманів в онлайн-шопінгу з використанням сайтів-підробок становить близько 0,4% від усіх транзакцій. Загалом кількість людей, які потрапили у 2020 році на фішинг під час купівлі чи продажу товарів за даними платформи складає приблизно 20 тисяч осіб. З них 12 369 – 62% – не втратили гроші завдяки уважності, знанням правил та вчасному зверненню до служби підтримки OLX. 

Кількість тих користувачів, хто віддав особисті дані шахраям та втратив гроші,  – приблизно 7 700 осіб. Від початку березня  2020 р. і до завершення локдауну шахраї швидко відстежували тенденції попиту населення й розширювали свою діяльність від електроніки до товарів власної гігієни, домашнього побуту та спортивного інвентаря. Під удар, в першу чергу, потрапили люди, які купували онлайн або користувалися сервісами вперше. 

l

Найбільша ж кількість таких шахрайських дій була зафіксована у грудні 2020 року, коли українці масово купували товари онлайн напередодні Нового року та січневого локдауну.

Популярною в останні місяці минулого року була схема із шахрайством проти продавців:

n псевдопокупець знаходив продавця на онлайн-майданчику;

n одразу писав у сторонній месенджер, намагався увійти в довіру;

n надсилав стороннє посилання та переконував за ним перейти (насправді на фішинговий сайт);

n ділився фейковими правилами роботи сервісу, квапив та навіть тиснув, щоб жертва самостійно ввела свої платіжні дані;

n отримував від жертви-продавця на фішинговому сайті CVV-код, баланс та термін дії картки, аби в результаті вивести вкрадені гроші на віртуальний рахунок.

"Щоб навчити українців правил безпеки в інтернеті, ми оголосили 2021 рік "Роком безпеки" та запустили освітній проєкт Онлайн[за] хист. За місяць його роботи отримали понад сотню історій користувачів, які зустрілися з онлайн-шахраями – в середньому по три історії щодня. 80% з них стосуються схеми із шахрайством проти продавців. 70% стосуються фішингових посилань та сайтів-підробок. Найбільш зацікавлена темою кібербезпеки аудиторія 25-34 роки", – додав Віктор Нобіуз.

Згідно з міжнародними прогнозами, частка фінансових угод, зроблених онлайн, тільки зростатиме. Кожна четверта покупка у світі відбуватиметься онлайн. Тому для посилення власної кібербезпеки користувачі мають постійно дотримуватися базових правил:

n ознайомитися з правилами роботи сервісу та послуг, де запланована купівля/продаж товару;

n бути уважним до оголошень, онлайн-незнайомців і сторонніх посилань;

n обговорювати деталі угоди тільки в офіційному чаті онлайн-майданчику;

n звертати увагу на адресу сайту;

n не розголошувати платіжні та персональні дані;

n повідомляти про спроби шахрайства у Кіберполіцію.

l

А ось що написала "Волинська газета" (стаття "Як працюють телефонні шахраї", Світлани  Думської):

 "Лучани переважно не скаржаться, що втрапили на гачок до телефонних шахраїв. Чому? Бо просто соромно зізнатися, що їх так легко обвели навколо пальця. Так запевняють психологи.

Тим часом у луцькій прокуратурі запевняють, що все більше мешканців обласного центру вірять телефонним махінаторам, і повідомляють: цього року в міліцію на таких злочинців поскаржилися  2 десятки громадян. Тож будьте уважні: ситуація, котра мала би насторожити. Дзвінок на мобільний із невідомого номера – перший сигнал, що ваш співрозмовник може виявитися шахраєм. Нині, кажуть у прокуратурі, вони активізувалися, дзвонять також і на стаціонарні телефони. На довірливості, за словами старшого прокурора прокуратури Луцька Ірини Ващук, спритники заробляють сотні й тисячі гривень. Як правило, пропонують людині переказати певну суму коштів для вирішення проблемної ситуації, яка нібито сталася з її родичами. Це може бути і ДТП (нібито людина потрапила в  лікарню, її затримали працівники міліції у зв'язку зі скоєнням злочину).  Дзвінок із невідомого номера  часто пояснюють тим, що в близької вам людини  розрядився телефон або вона не може розмовляти, бо перебуває в лікарні. Ще одна версія – телефон вилучили працівники міліції.

Найчастіше зловмисники обирають схему "батьки-діти". І це цілком логічно. 

Силовики звертаються до людей  із проханням, аби не втрачали пильності і в жодному випадку не виконували вимог шантажиста. Найкраще – зателефонувати в міліцію за номером 102.  І перш за все, що треба зробити, – не втрачати здорового глузду. Більше розпитуйте (адже є інформація, якою шахраї не володіють) про місце народження, дату, якісь особливі риси зовнішності так званого потерпілого. Тоді шахрай, не витримавши вашого натиску,  може просто зникнути зі зв'язку. Варто пам'ятати, що телефонні зловмисники – хороші психологи, а їхня винахідливість не має меж. Дурять і з допомогою Інтернету..  

Нагадуємо: дії так званих телефонних шахраїв кваліфікуються згідно з  Кримінальним кодексом  України  як шахрайство. Відповідальність згідно з  санкцією цієї статті полягає у сплаченні штрафу, виконанні громадських, виправних робіт та навіть в обмеженні волі терміном до 3-х років".

l

Отож, як бачимо, масштаби шахрайства набирають в Україні просто-таки космічних масштабів. Дивуватися  цьому, власне, немає чому, адже наша країна - одна з найбільш корумпованих у світі (за 2020  рік вона набрала 3 бали та з 33 балами посіла 117 місце серед 180 країн нарівні  з Єгиптом, Непалом, Сьєра-Леоне  та Замбією. Лідерами індексу так званого сприйняття корупції залишаються Данія та Нова Зеландія – по 88 балів).

Знаючи про ситуацію в державі, махінатори різних мастей не ловлять гав "на периферії". Вони міркують приблизно так:  "Якщо можуть  дурити народ власть імущі, то чому не можна дурити нам?". І дурять так, що мало  не здасться, про що я вище розповів.

– Але як  вберегтися від дурисвітів? – запитає дехто з читачів.

Постараюсь відповісти, спираючись на власний досвід. 

Перше. Будьте пильними, коли вам телефонують невідомі особи або на мобільному  висвічується невідомий номер. Не поспішайте приймати рішення, яке вам нав'язують (перерахувати кудись гроші, допомогти "хворому", виручити родича з поліції тощо). Скажіть, що зараз зайняті і дасте відповідь через деякий час.

По тому оперативно з'ясуйте ситуацію, уточніть, чи відповідає дійсності інформація, яку отримали, а тоді вже приймайте рішення. Якщо справа стосується грошей, то майже стовідсоткова вірогідність того, що на вас "вийшли" шахраї.

Друге. Не ведіться на дзвінки, котрі нібито роблять з того чи іншого банку. Будь-яка банківська установа, як правило, контактує з клієнтами за допомогою відомих вам "фірмових" телефонів. Зрештою, не завадить уточнити зміст повідомлення у знайомого вам працівник того чи іншого банку.

Третє. Із засторогою ставтеся до різного роду інтернет-акцій, коли анонімні і маловідомі  фірми оголошують "шалені" знижки на ті чи інші товари, масові розіграші, в ході яких вам "гарантують" цінні виграші. Користуйтеся послугами лише відомих і популярних в Україні брендів.

Четверте. Коли до вас додому приходять   представники тих чи інших служб (газовики, комунальники, соціальні працівники і т. д.), не соромтеся попросити у них показати посвідчення і уважно його  роздивіться. В разі найменшої підозри зателефонуйте в установу чи підприємство, від імені яких діють незнайомі вам особи, і поцікавтеся, чи такі справді там працюють.

П'яте. Будьте пильними на вулиці, в магазині, на ринку, не довіряйте підозрілим особам, які пропонують вам ті чи інші послуги. Особливо остерігайтеся осіб ромської національності, деякі з яких володіють гіпнозом і можуть у вас вициганити чималі суми грошей або цінні коштовності.

Звичайно, на всі випадки життя готових рецептів нема. Але слід пам'ятати головне: береженого Бог береже. Тож нехай Він завжди оберігає і Вас!

Михайло КУЗЬМУК.

P.S. І ось ще одне повідомлення Ковельського районного управління поліції: "60-річна  жителька Ковеля повідомила, що її ошукали   шахраї. Спритники протягом місяця видурили у жінки майже 77 тисяч гривень під приводом оформлення документів для отримання грошової компенсації за неякісні ліки. Потерпіла самостійно перерахувала кошти на рахунки, які вказували "зловмисники".

Що тут скажеш? Тільки одне: уважно прочитайте написане вище і зробіть належні висновки.

М. К.

Декілька днів тому отримав смс-повідомлення  такого змісту: "Терміново потрібно 5 (п'ять) тисяч гривень. Зможете? Буду дуже вдячний! Якщо можна, зараз зробіть. Буду перед вами  в боргу.  Виручайте!".

Далі – номер картки у "Моно Банку", без прізвища. Ще раніше зателефонували на мій мобільний і сказали, що прохання – від cамого П. (доброго і щирого мого знайомого).

Як  людина доброзичлива і чуйна, був готовий прийти на допомогу людині – навіть, позичивши у когось гроші, бо своїх на той час стільки не мав. Але щось мене зупинило. Набрав "висвічений" номер і запропонував:

– Давайте зустрінемось, і я передам гроші з рук в руки.

– Ні, ні! – категорично заперечив  анонімний співрозмовник. – Ваш знайомий потребує грошей  терміново. Інакше з ним може статися  біда.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 443

Шановний, мій співрозмовнику! Погодься, що в повсякденному житті завжди присутні сірі  та  світлі кольори. Іншими словами, є занепад і є  піднесення, є війна  і  є мир, є русифікація і є українізація. Скільки залишиться світлого в боротьбі із сірим, залежить від нас  самих. А надія на перемогу світлого велика. Ця надія ще більше зміцніла у моїй душі, від подій, що відбувалися останніми днями і в яких довелося взяти участь.

...В молитовному залі греко-католицького храму блаженного Миколая Чарнецького ліворуч на широкоформатному квітчастому полотні в радісно-вишитих рушниках – Леся Українка. З правого боку – відкритий намет, в якому стіл, лава, бібліотечка і живі квіти. Такий собі своєрідний "домик" поетеси. Тут у суботу, 27 лютого ц. р., відбувся тематичний вечір поезії, присвячений 150-річчю від дня народження нашої славетної землячки.

Леся Українка біля святості – це символічно! В серце і в душу вселяється впевненість, що, попри холод та  негоду, сіється зерно українства.  Сонечко зігріє землю,   дощ підживить сходи та змиє гріхи вільні   і  невільні, великі і малі, далекі і близькі. Я вірю: заколоситься українська нива пишним врожаєм, і заквітчаний травень солов'їно сповістить про світло волі, достатку благодаті Божої. 

1. Коли викорчуємо нашу меншовартість?

Не перебільшую, ні на йоту. Мова народу – це його святая праматір. Вона колисає, навчає, застерігає, серденько зігріває, і до Бога  навертає. Тому й називаємо її – рідною. І свято праматері-мови має бути світлим, радісним, квітучим і солов'їно співучим.

На початку дев'яностих років ХХ століття в нашій газеті  я писав: "Хай прийде травень!". Мав на увазі, що перші дні Незалежності – це ще заскорузлий "лід" березня і в  мові, і в нашому прагненні до справжньої волі. Пророкував собі і людям, що прийде через декілька років травень, і все розквітне в нашій Україні, і благодать Божа зійде з небес, і мова  заспіває солов'їно на весь світ. 

Промайнуло 30 літ, і сум огортає серце. Точиться жорстока боротьба за Закон про мову.   На корпоративах, ресторанних вечірках, в  "маршрутках" чуєш, як гупає в ритмах російська попса. Ще й до сьогодні окремі священнослужителі Московського патріархату несуть в люди ахінею про неканонічність нашої мови і Церкви. Знову пропагандисти "руського міра" хочуть загнати наше слово в розряд другорядного "нарєчія", себто мови  домашнього вжитку. 

Ох, мій українцю-читачу! Якби ж то суть проблеми полягала тільки в історичних  царських заборонах української мови та  в сучасному російському світі. 

Настав час заглянути  в своє байдуже, аморфне, рабське єство, і там пошукати витоки наших невдач та  поразок.

Сьогодні несміло вертаємося до правдивої національної історії. А скажіть, будь ласка, чи бачимо дослідницькі матеріали про витоки староукраїнської, отої праматеринської мови? Вона забута!

Княгиня Ольга не хрестики ставила на дипломатичних документах, а виписувала староукраїнські літери. А ми собі спокійно сіли на "коника" старослов'янської церковної мови і їдемо в нікуди, залишаючи простір для "руської весни", при цьому забуваючи про не менш ганебну велику полонізацію нашої свідомості.

Як свідчить професорка, дослідниця нашої історії Надія Яковенко, в кінці ХVI  (після Люблінської  унії) настав "золотий вік" Речі Посполитої і занепад українства Друкованих книг,  документів, актів,  протоколів на долю староукраїнської (руської) мови припадало всього 8,5% (!). Майже  вся друкована продукція виходила у світ на польській, латині і частково старослов'янській мовах. 

Більше того, як пише авторка "Нарису історії України", "підписи руської шляхти на різноманітних протестах, заявах та актах, записують свої прізвища польською або просто не вміють писати кирилицею, або неусвідомлено підкоряються відчуттю меншовартості руського підпису". Такий собі синдром плазування перед сильнішою владою – польською, російською, австрійською чи будь-якою іншою. І це заради своїх інтересів, збагачення та  якогось віртуального статусу при чужому дворі. Хіба Медведчуки, Рабіновичі, Добкіни сьогодні свої підписи ставлять російською не заради власної вигоди і вищого статусу під крилом Росії?

Не зник прислужницький,  рабський ген ще з часів татаро-монголії. Час від часу збурюються хвилі в нашій українській водиці… В  тих збуреннях – надія і віра на Відродження. Таку надію нам подає Олена Пчілка, коли в перші роки ХХ століття своїми відозвами до царя закликала до відміни заборон на українську мову. І тоді це мало успіх (хай і тимчасовий). 

Я не хочу дорікати, винуватити Путіна, Пєскова і всю ту хижу зграю у занепаді нашого українського "Я". Загальна байдужість є причиною наших невдач і поразок. Десь в далекому Пакистані студенти загинули під кулями, відстоюючи і захищаючи свою рідну мову. 

Звідти – Міжнародний день мови. Я не хочу, щоб наше свято було омите кров'ю, але маємо боротися всіма можливими засобами, бо спокій тільки сниться. Я вірю в квітучий сонячний, солов'їний травень наших Слова і Мови.

Вірю, бо маю однодумців. Центральна районна бібліотека (директор Галина Божик) бере цю нелегку ношу боротьби на свої плечі. Свідченням цього є творчий вечір, приурочений до Міжнародного дня мови, що відбувся нещодавно.

Вкотре маємо подякувати ведучій, режисеру та сценаристу  Ользі Бичковській. Вона вміло поєднала свято мови та презентацію поетичної збірки поезій о. Івана Оринчака з Колодяжного "Почерк нащадка угринів". 

Про захід повідомлялось на інтернет-сайті та у "Вістях Ковельщини", тому пропоную тобі, читачу, фрагментарний, чисто суб'єктивний  погляд на книгу.

2. Пісня нащадка угринів

Писати  критичний матеріал про творчість духовної особистості непросто. Тим  більше, що в поетичних рядках поета Івана Оринчака вагомо присутні мотиви молитви. Такий творчий прийом створює неповторну магію слова, робить поезію більше переконливою, привабливою та справді народною.

На підтвердження вищесказаного згадаю слова, сказані в передмові до книги  Наталією Попович, вчителькою, психологи нею із міста Дрогобича: "Ваші думки викладені римовано дуже гарними словами. Вони мають світло, колір, запах, дуже дзвінкі та ніжні, неначе живе джерело. Вони стеляться, як пісня, щирістю, торкаються душі".

Краще не скажеш, бо це – правда!

За цими словами, мов за кулісами театру, відкривається особистість духовна, соціальна, політична. Спробуймо за ту завісу проникнути  і торкнутися душі  поета. Вслухаймося в сутність його щастя:

Ми щасливі тоді, коли 

з нами

Є батьки, бо ми діти тоді.

Коли стежка в батьків

 бур'янами,

То серця в них холодні 

й тверді.

Дуже влучно! Бо і я сам колись писав, що "бур'яни не на могилі рідних, а в душі твоїй".  Глибока моральна філософія роду – діти мають виростати в добрі й любові, на моральному грунті. Мусимо не забувати Христове: "будьмо, як діти", бо:

Дитина – то не вік, 

то почуття.

То пізнання, довіра 

й навіть віра.

Невинне ще її серцебиття

І почуття звучать, неначе

 ліра.

Ці  почуття  переростають в чисте кохання, народжують  сімейний вінок, у якому – мила Соломійка, козак Остап, кохана, вірна дружина Оксана.

Одним ще радію, що

 в мене є ти,

Як втілення Боже

  тепла й доброти.

За те, що родила 

ти діток  мені,

Берегти буду всі

 життя дні.

Без сумніву, з тих батьківських витоків та сімейних почуттів випливають  вищі патріотичні почуття:

Молюся за тебе, моя

 Україно,

Що вкрита рубцями

 кривавими знов,

Схиляюсь в поклоні,

 стаю на коліна

І прошу у неба

 одвічну любов.

О, як отцю Івану Оринчаку (як кожному з нас) болять ті пекучі рани на тілі молодої України. За себе і за нас він промовляє своєрідний реквієм  по Небесній Сотні:

Іду…  І чую голос: місце це

 святе!

Роззуйся, де стоїш, 

в своїм прозрінні,

Хоч влада та,  лиш  злочин

 в ній росте

Й ціна їй – гріш! І в сотні

 поколінь

А ти іди. Пройди 

і помолись

За тих, хто впав  невинний

 через ката.

На владу, сестро, 

не дивись –

За кожен злочин 

не небесах  відплата. 

Поет і священник, він не може бути байдужим до  війни на Сході країни:

Витираю пекучу сльозу,

Хоч не бачив я того шляху.

Лиш молився далеко

 внизу,

Коли ворог прийшов  

в Волноваху. 

Так, він не бачив всього кривавого шляху війни, але робив, що міг – молився. Молився за Піски, Іловайськ, Дебальцево. Молився, "щоб не вкрали в народу свободу". 

Війна на Сході точиться не тільки за територію країни, але й  за територію мови. І ця тема в книзі о. Івана займає особливе місце. Тривають жорсткі змагання за статус мови. Але світлішає простір, коли поет декларує обнадійливе і заспокійливе від наших тривог: 

Хай не буде тобі байдуже,

Щоб не збільшилося 

нам тривог.

Говори українською,

 друже!

Говори! Бо нею говорить

 Бог.

Ось так рухає на колісниці поетики о. Іван Оринчак, яка   запряжена  в гарну пару  коней. Один коник, духовний, рветься до неба,  а іншого, соціально-суспільного, поет підганяє молитовно до духовного рівня, щоб рух був гармонійним, корисним для народу. 

Ведуча Ольга Бичковська на вечорі запитала: 

– Хто спонукав Вас до написання віршів?

Отець Іван відповів:

– Батько. Він сам писав вірші, але соромився  випускати їх на люди. Мені ж сказав: "Пиши, синку, в тебе виходить – це потрібно людям".

На титульній сторінці книги є запис, що прізвище прадіда Івана Оринчака було Угринчак. Звідси – назва збірки.  Що ж, гарне пошанування предків і цінний дарунок нащадкам.

Нам лишається долучитися до слів батька  і теж сказати своє благословенне слово: "Пишіть, шановний отче Іване! Не зупиняйтесь, це потрібно нашим спраглим душам". 

3. І будуть приходити люди

І знову нас Леся збирає на свято. Ідуть, їдуть, спішать до садиби Косачів люди, мов на прощу до святого місця. І цей живий потік не меншає.

– Тут якась особлива аура: легко дихається, багато світла, душа оживає – ділиться своїми почуттями моя давня знайома Світлана. Своєю присутністю вона засвідчує любов до Лесі Українки. Жінка   не могла сюди  не приїхати   у день, коли відзначаємо 150-літній ювілей поетеси.

Я розділяю ці почуття. У Колодяжному, справді, особливо благодатне місце, намолене великими і малими геніями письменництва, особами духовного стану і простого люду. По ньому цілющим творчим кадилом пройшлися літературні критики. Воно молитовно оспіване аматорами народних хорів. Тисячі і тисячі небайдужих осіб різних національностей, вірувань та рангів влади вважають за честь побувати в Колодяжному.

Ось і сьогодні, попри заборонні карантинні заходи, в Музей-садибу прибуло багато гостей з Києва, Луцька, Полтави, Новоград-Волинського, Рівного та інших міст України.

Планку значимості свята піднімають своєю присутністю високопосадовці різних рівнів влади. Тут – перший заступник голови обласної  ради Юрій Поліщук,   заступник голови Ковельської районної ради Андрій Броїло,  начальник управління гуманітарної політики Ковельського району Тетяна Матяшук, очільник Колодяжненської громади Віталій Кашик. В організаційних  клопотах  –  музейники на чолі з Ольгою Бойко.

Щирими вітальними словами розпочинає урочисто-наукове дійство Оксана Вожатко, директорка Волинського краєзнавчого музею. Від неї всі хочуть почути,  чи  буде оновлення і ремонт "білого" та "сірого"  будинків? Відповідь позитивна – і слава Богу! 

Лунають вітальні   слова від представників влади, очільників громадських  організацій, журналістів, краєзнавців, ковельських "союзянок" та інших гостей. Особливо зворушливим було вітання від Віри Михайлівни Комзюк, Заслуженого  працівника культури України. Вона хвилюється, росинки котяться по щоці…  На її  честь –  бурхливі оплески… оплески… оплески… І заслужено! Бо саме  вона доклала найбільше зусиль, щоб музей Лесі Українки став одним з найкращих в Україні. Пані Віра дарує довідник-путівник, який в співпраці із Наталією Пушкар (на жаль, нещодавно відійшла у засвіти) готувала і впорядковувала. А  їй в дарунок – квіти від Ольги Бойко та  колективу музею.

Лишається нам  з тобою, мій читачу, ще і ще раз побажати їй творчого довголіття, миру та  добра!

Мав слово  від осередку ковельських журналістів і краєзнавців автор цих рядків. В подарунок музею – номери останніх трьох випусків "Вістей Ковельщини"  із цікавими матеріалами про життя і творчість поетеси.

Після вступної урочистої частини відбулося погашення поштових марок, яке  провів начальник Волинської дирекції ПАТ "Укрпошта" Іван Люсак. Він   повідомив, що до ювілею Лесі Українки випущено нову марку з її зображенням,  презентував також святковий конверт із зображенням персонажів  з "Лісової пісні", показав листівки із епізодами драми-феєрії, випущених обмеженим тиражем – 2  тисячі примірників. Для дизайну філателістичної продукції було використано ілюстрації Софії Караффи-Корбут, української художниці. Дизайн штемпелів здійснила Ірина Медведовська. Подібне погашення відбулося в Києві, Луцьку та Новограді-Волинському.

Вінцем свята була  Всеукраїнська науково-практична конференція "Леся Українка  і родина Косачів в історії Української та світової культури", а цінним подарунком для науковців, краєзнавців,   музейників та шанувальників минувшини став науковий збірник, до якого ввійшли статті, присвячені дослідженням життя, творчої спадщини й пошануванню пам'яті Лесі Українки, Олени Пчілки і всієї родини Косачів. 

l

...В розмові із власним кореспондентом "Голосу України"  Миколою  Якименком  ми дискутували з приводу того, хто "вищий" в  плеяді геніїв Тарас Шевченко, Іван Франко чи Леся Українка, і дійшли висновку, що в геніальності немає вищості, бо це є сходинка святих постатей  народу, яких ми повинні шанувати, підіймати на щит слави, наслідувати і гордитися, що ми – їх нащадки. 

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Шановний, мій співрозмовнику! Погодься, що в повсякденному житті завжди присутні сірі  та  світлі кольори. Іншими словами, є занепад і є  піднесення, є війна  і  є мир, є русифікація і є українізація. Скільки залишиться світлого в боротьбі із сірим, залежить від нас  самих. А надія на перемогу світлого велика. Ця надія ще більше зміцніла у моїй душі, від подій, що відбувалися останніми днями і в яких довелося взяти участь.

...В молитовному залі греко-католицького храму блаженного Миколая Чарнецького ліворуч на широкоформатному квітчастому полотні в радісно-вишитих рушниках – Леся Українка. З правого боку – відкритий намет, в якому стіл, лава, бібліотечка і живі квіти. Такий собі своєрідний "домик" поетеси. Тут у суботу, 27 лютого ц. р., відбувся тематичний вечір поезії, присвячений 150-річчю від дня народження нашої славетної землячки.

Леся Українка біля святості – це символічно! В серце і в душу вселяється впевненість, що, попри холод та  негоду, сіється зерно українства.  Сонечко зігріє землю,   дощ підживить сходи та змиє гріхи вільні   і  невільні, великі і малі, далекі і близькі. Я вірю: заколоситься українська нива пишним врожаєм, і заквітчаний травень солов'їно сповістить про світло волі, достатку благодаті Божої. 

Не перебільшую, ні на йоту. Мова народу – це його святая праматір. Вона колисає, навчає, застерігає, серденько зігріває, і до Бога  навертає. Тому й називаємо її – рідною. І свято праматері-мови має бути світлим, радісним, квітучим і солов'їно співучим.

На початку дев'яностих років ХХ століття в нашій газеті  я писав: "Хай прийде травень!". Мав на увазі, що перші дні Незалежності – це ще заскорузлий "лід" березня і в  мові, і в нашому прагненні до справжньої волі.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 422

Людмила Кочубей  побувала в Дубаю, їздила в гості, де працювали її діти, і поділилася враженнями про побачене. 

– Найперше вражає краса, створена людськими руками, – розповідає Людмила Володимирівна. – Тут дуже красиві "танцюючі" фонтани, деякі з них сягають у висоту до 150 метрів.  Є також "співаючі" фонтани Бурш Халіфа (вежа Халіфа), під музику яких з підсвічуванням "танцюють" фонтани.

В країні, де суцільний пісок, є все: ростуть екзотичні фрукти, але справжнього смаку у них не відчуваєш, бо все, як штучне. А щоб росло все посаджене,  завозять чорнозем. Кожен емір (губернатор) один поперед одним дбає за свій штат (область): оздоблюють квітами вулиці, скрізь чистота і порядок. А щоб квіти постійно цвіли, то під землею підведена вода, яка  зрошує рослини. 

В Дубаю  80% місцевих жителів  у керівних структурах не працюють (а тільки робочі найманці). Якщо дитина вчиться за кордоном, то держава повністю оплачує навчання, але за умови, що повернуться працювати у свою країну. Держава також дбає про новонароджених дітей (але тільки для корінних). Виділяється солідна сума, щоб вистачило на навчання і виховання.

Є частина кочового населення, яка живе у наметах і веде кочівний спосіб життя: годує овець і верблюдів. З молока цих тварин роблять сир, а з шерсті кожушки і килимки. 

Місцеві жінки носять хіджаб (це залежить від чоловіка), мужчини ходять завжди у білому одязі. Жених і наречена не бачиться до весілля. Батьки самі, без згоди дітей, сватають їх. Люди в основному, вдягаються не модно, а щоб було зручно.

– Мені дуже подобається ставлення до  алкоголю, – розповідає Людмила Кочубей. – В Дубаю   п'яних немає – тут дуже строго, діє карткова  система: на місяць можна купити лише дві пляшки алкогольного напою.  Нема крадіжок. Якщо загубив телефон,  то до кінця дня, навіть за 100 км від того місця,  де загубив чи забув у машині, вам його доставлять. Дуже ввічливі люди, постійно вибачаються за будь-яку штовханину. 

Також дбають про спокій людей: дороги ремонтують вночі, асфальт миють шампунем теж уночі, щоб,  прокинувшись вранці, ти  міг іти чистими вулицями з приємністю. Будують теж уночі. Ще  вдень був пустир, а вранці, дивись, уже готовий майданчик, на якому ростуть пальми у величезних горщиках. Все будують уночі, щоб не заважати людям. А, щоб не було пилюки, ставлять захисну сіточку, зволоженою водою.

В Дубаю  зручне наземне метро  (щоб бачити краєвиди),  і дуже швидко можна потрапити в будь-яку точку країни.

– Магазини – для різних верст населення: дорогі і дешеві, – ділиться своїми враженнями Людмила Кочубей. – Зайшов у туалет – одразу після тебе прибирають. Все комп'ютеризовано,  Людина ні до чого не торкається – все для зручності. Школи в місті охороняються – скрізь відеокамери.

– Мене здивували зоопарки, – продовжує  жінка. – Тварини тут краще живуть, аніж у нас люди. Вони вільно ходять під відкритим небом по великій території, а  не сидять у клітках. 

Людмила Кочубей дуже задоволена поїздкою в Дубай,  бо вона не тільки відвідала дітей, але й побачила багато чого прекрасного і хорошого.  

– Жаль, що наші діти змушені виїжджати за кордон у пошуках кращого життя, – каже наша землячка, мама Максима і Лізи, які, попрацювавши в Дубаю, поступили в Китаї у Сечуанський університет (столиця Ченду), там підпрацьовують вчителями англійської мови, щоб мати чим оплачувати за навчання.

Жаль, що Україна втрачає такі дуже  цінні кадри – адже це наше майбутнє.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

НА СВІТЛИНАХ: фотомиті життя героїні нашої розповіді і членів її сім'ї в Дубаю.

Фото з архіву автора.

Довідково: Дубай – найбільше за площею і кількістю населення місто Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ).  Розташоване на узбережжі Перської затоки,  є великим фінансовим, туристичним і торговельним центром на Близькому Сході.

Людмила Кочубей  побувала в Дубаю, їздила в гості, де працювали її діти, і поділилася враженнями про побачене. 

– Найперше вражає краса, створена людськими руками, – розповідає Людмила Володимирівна. – Тут дуже красиві "танцюючі" фонтани, деякі з них сягають у висоту до 150 метрів.  Є також "співаючі" фонтани Бурш Халіфа (вежа Халіфа), під музику яких з підсвічуванням "танцюють" фонтани.

В країні, де суцільний пісок, є все: ростуть екзотичні фрукти, але справжнього смаку у них не відчуваєш, бо все, як штучне. А щоб росло все посаджене,  завозять чорнозем. Кожен емір (губернатор) один поперед одним дбає за свій штат (область): оздоблюють квітами вулиці, скрізь чистота і порядок. А щоб квіти постійно цвіли, то під землею підведена вода, яка  зрошує рослини. 

В Дубаю  80% місцевих жителів  у керівних структурах не працюють (а тільки робочі найманці). 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 292