Гороскоп

з 25 по 31  травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 448

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 378

У ці важкі для журналістів дні, викликані пандемією коронавірусу, поглибленням економічної і політичної кризи в країні, вірними їх друзями і надійними діловими партнерами залишаються працівники поштового зв'язку, яких на Ковельщині очолює молода й енергійна  Лариса Василівна ФІЛІПЧУК.

Не з медом сьогодні і начальникам поштових відділень міста й району, і листоношам, які, образно кажучи, разом із медиками перебувають на передовій лінії боротьби з підступною недугою. Якщо перші зцілюють тіла хворих, щоденно ризикуючи своїм життям, то зв'язківці підіймають дух своїх клієнтів, будучи часто-густо єдиною ланкою, котра з'єднує наших земляків із суспільством.

І  в  холод, і в спеку, під  дощем і снігом йдуть вони до людей, доставляючи передплачені газети і журнали, товари першої необхідності, пенсії. А найголовніше – з увагою ставляться до потреб і запитів ветеранів війни і праці, багатодітних матерів, одиноких громадян, інвалідів, для яких живе слово листоноші іноді значно вагоміше, аніж матеріальна підтримка з боку держави, котра  нерідко  більше схожа на милостиню, аніж на достойну винагороду за важкі роки сумлінної праці.

Керівна посада вимагає чіткої організації роботи, енергійності, відповідальності та високої кваліфікації. Цими якостями сповна володіє Лариса Філіпчук. А ще вона – чарівна жінка, любляча мама і дружина, турботлива бабуся.

Післязавтра, 16 травня ц. р., в житті нашої колеги – ювілейний день народження. Від щирого серця працівники ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини", читачі "міськрайонки" бажають Ларисі Василівні Філіпчук добра, миру, родинного благополуччя  і міцного здоров'я. Хай сповняться всі Ваші мрії й задуми, а Господь подарує Своє милосердя на многії і благії літа!

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

У ці важкі для журналістів дні, викликані пандемією коронавірусу, поглибленням економічної і політичної кризи в країні, вірними їх друзями і надійними діловими партнерами залишаються працівники поштового зв'язку, яких на Ковельщині очолює молода й енергійна  Лариса Василівна ФІЛІПЧУК.

Не з медом сьогодні і начальникам поштових відділень міста й району, і листоношам, які, образно кажучи, разом із медиками перебувають на передовій лінії боротьби з підступною недугою. Якщо перші зцілюють тіла хворих, щоденно ризикуючи своїм життям, то зв'язківці підіймають дух своїх клієнтів, будучи часто-густо єдиною ланкою, котра з'єднує наших земляків із суспільством.

І  в  холод, і в спеку, під  дощем і снігом йдуть вони до людей, доставляючи передплачені газети і журнали, товари першої необхідності, пенсії. А найголовніше – з увагою ставляться до потреб і запитів ветеранів війни і праці, багатодітних матерів, одиноких громадян, інвалідів, для яких живе слово листоноші іноді значно вагоміше, аніж матеріальна підтримка з боку держави, котра  нерідко  більше схожа на милостиню, аніж на достойну винагороду за важкі роки сумлінної праці.

Керівна посада вимагає чіткої організації роботи, енергійності, відповідальності та високої кваліфікації. Цими якостями сповна володіє Лариса Філіпчук. А ще вона – чарівна жінка, любляча мама і дружина, турботлива бабуся.

Післязавтра, 16 травня ц. р., в житті нашої колеги – ювілейний день народження. Від щирого серця працівники ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини", читачі "міськрайонки" бажають Ларисі Василівні Філіпчук добра, миру, родинного благополуччя  і міцного здоров'я. Хай сповняться всі Ваші мрії й задуми, а Господь подарує Своє милосердя на многії і благії літа!

Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 387

Погода в Ковелі 

14 – 20 травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 371

Багато країн Європи 12 травня ц. р.  засипало снігом – висота снігового покриву місцями там становила до 10 сантиметрів.

На це звернула увагу синоптик Наталія Діденко, опублікувавши в Facebook карту погодних явищ. Зазначимо, що подібну погоду, спровоковану холодним атмосферним фронтом, метеорологи прогнозували  у найближчі дні й в Україні.

"У Варшаві +1, Берліні 0, Вільнюсі -1… Рожевий – сніг", – уточнила вона.

Фото і відео із засніженого поля виклав у Facebook польський фермер. Він зазначив, що сильний снігопад був 12 травня, у наступні ночі обіцяють мороз до -30С. Синоптики попередили поляків ще й про ожеледицю.

Засніжені пейзажі опублікував у своєму Facebook і кандидат географічних наук, синоптик Харківського гідрометцентру Ігор Кибальчич, зауваживши, що нині така погода спостерігається у Латвії, Литві, на північному сході Польщі, а також у Псковській області Росії, Карпатах .

Він підкреслив, що, за даними метеостанцій, висота снігового покриву на рівнинній місцевості становить 4–10 сантиметрів.

"На останніх двох картах фактична температура повітря на ранок у Європі й окремо контрасти по Республіці Білорусь", – додав метеоролог.

У білоруському Гродно випав сніг, а до полудня через пронизливий вітер опади з'явилися у Мінську, повідомляє TUT.by.

"Здається, зима вирішила надолужити все, що прогаяла  свого часу, і повернулася в міста. І якщо весняні заморозки – явище досить часте, то сніг в травні випадає рідко", – йдеться у повідомленні.

Так, мокрий сніг покрив дерева, які вже встигли розцвісти, та весняні квіти. Місцеві жителі навіть змогли зліпити із снігу різноманітні фігурки.

Вл. інф.

Багато країн Європи 12 травня ц. р.  засипало снігом – висота снігового покриву місцями там становила до 10 сантиметрів.

На це звернула увагу синоптик Наталія Діденко, опублікувавши в Facebook карту погодних явищ. Зазначимо, що подібну погоду, спровоковану холодним атмосферним фронтом, метеорологи прогнозували  у найближчі дні й в Україні.

"У Варшаві +1, Берліні 0, Вільнюсі -1… Рожевий – сніг", – уточнила вона.

Фото і відео із засніженого поля виклав у Facebook польський фермер. Він зазначив, що сильний снігопад був 12 травня, у наступні ночі обіцяють мороз до -30С. Синоптики попередили поляків ще й про ожеледицю.

Засніжені пейзажі опублікував у своєму Facebook і кандидат географічних наук, синоптик Харківського гідрометцентру Ігор Кибальчич, зауваживши, що нині така погода спостерігається у Латвії, Литві, на північному сході Польщі, а також у Псковській області Росії, Карпатах .

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 409

Напевно, немає такої людини, яка змогла б у своєму житті обійтися без допомоги медиків. Без перебільшення скажу, що хоч обрала  журналістику, а не медицину,  люди у білих халатах   викликають у мене величезну повагу. Народилася і живу я в місті, та життя людей в сільській місцевості, їхні болі і тривоги не залишають мене байдужою. Особливо хвилює стан справ з медициною на селі.  І не тільки у поліській "глибинці".  

Про те чи змінилась ситуація на краще в охороні здоров'я у зв'язку з її реформуванням, в яких умовах  працюють сьогодні працівники первинної медичної допомоги, до відповідальності яких додався ще й  злощасний  "Covid-19", ми розмовляємо із депутатом Ковельської районної ради, завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту с. Козлинич Поворської ОТГ Василем ОЛЕКСЮКОМ.

Високий професіоналізм, компетентність та енергійність – ось ті риси, які зробили Василя Івановича авторитетною і шанованою людиною не тільки у Козлиничах. Провести прийом у ФАПі,  надати медичну допомогу пацієнтам у рідному селі, поміряти тиск, оглянути  хронічних хворих, ще й оперативно відреагувати на термінові  виклики – далеко не весь перелік обов'язків, які виконує фельдшер, який понад 30 років присвятив себе обраній справі.

Родом  Василь Олексюк із с. Карпилівки Камінь-Каширського району. Тут промайнули дитинство, шкільні  роки, але й  досі частинка його душі належить селу, звідки родом, де все таке рідне і близьке. Після закінчення школи склав іспити в Ковельське медичне училище, яке успішно закінчив. Перше робоче місце було  у Карпилівці, затим - служба в армії, яку проходив у Німеччині (НДР). Працював військовим медиком, згодом  одружився. Первісток в молодій сім'ї народився у Німеччині. Однак обставини склалися так, що Василь Іванович разом з родиною повернувся в Україну.

Тож із жовтня 1990 року до сьогоднішнього дня працює і проживає у Козлиничах. 

– Василю Івановичу, Ви маєте досить солідний стаж роботи в медицині, бачили на своєму шляху чимало.  Однак, що не рік, то відбуваються якісь зміни, ведуться постійні реформи, обіцянки чиновників на міністерських кріслах, що  медицина заживе "по-новому". А як воно насправді? 

– В усі часи працювати в медичній галузі було непросто. Але якщо згадати 90-ті роки, коли на прилавках сільських магазинів були, скажімо, гумові чоботи та гармошки, то слід сказати, що на медицину виділялися значні кошти. На жаль, завжди стояло питання про закриття ФАПів, скорочення молодшого медичного персоналу (таких наприклад,  як опалювачі, санітарки). Справа в тому, що і ціни тоді були значно нижчими. З кожним роком вони підвищуються, в той час, як фінансування медицини зменшується. Це дуже прикро. Тим більше, що нині  триває реформа "первинки". Міністерство охорони здоров'я взагалі  їх не бачить.  Передбачається створення  пункту "Здоров'я", причому в населених пунктах, де проживає більше, ніж 700 чоловік. А нам доводиться працювати без  молодшого медичного персоналу.

 Прийшов вранці на роботу і перш, ніж зробити щеплення, мушу  займатися  прибиранням. Завідувачі ФАПів виконують усю роботу без винятку, щоб мати відповідні санітарні умови. Мені пощастило більше, бо я обслуговую одне село. А дехто із сільських медиків працює на два або навіть три населених пункти.  Особливо гостро стоїть це питання в зимовий період 

Але до всього звикаєш. Я не уявляю життя без своєї роботи, односельчан, до яких прикіпів  серцем і душею. Шкода, коли вони хворіють. Ви правильно сказали, що працюємо в непростих умовах. Уявіть собі ситуацію, Ви приходите до мене на прийом, а я тримаю в руках швабру і мию підлогу...

– Василю Івановичу,  не треба бути великим знавцем медицини, аби побачити очевидне. Боляче і прикро, коли у таких маленьких селах, як, до прикладу, Світле чи Шкурат, старенька бабуся або  дідусь не мають можливості отримати першу невідкладну допомогу. Та й не збагну, як можна лікувати людину, скажімо, "візуально". Є чимало випадків, коли потрібно зробити  відповідні аналізи чи обстеження… А якщо це віддаленний населений пункт? Як же вчасно довезти хворого до лікарні?

– Далеко не в кожного фельдшера є автомобіль, але в кого він є, то стараємось вчасно довезти хворих до амбулаторій чи  до районної лікарні. Якщо є необхідність, то викликаємо бригаду швидкої допомоги. На моє переконання, людина з міста чи великого населеного пункту не відрізняється від мешканця маленького села, який теж потребує належної медичної допомоги. Було б чим доїхати до хворого, а так це є завжди. Тому іноді складається враження, що відбувається свідоме знищення сільської медицини.

– Ви як депутат Ковельської районної ради,  часто порушуєте цю проблему під час сесійних засідань. А як вирішуються такі  питання "на місцях"?

– У нас налагоджена гарна співпраця з головою Ковельської районної ради  Андрієм Броїлом, депутатським корпусом. Уважно розглядаємо звернення громадян,  в міру можливостей виділяємо кошти на лікування хворих. Не можу не згадати депутата обласної ради Віктора Козака, екс- керівника Ковельської райдержадміністрації. Будь-яке питання із ним вирішували і вирішуємо з користю для громади. І це  радує. 

З 1 січня 2020 року сільська медицина ("первинка") фінансується коштом місцевих бюджетів. Якщо територіальна громада має можливість утримувати ФАпи, тоді вони матимуть змогу функціонувати. Дякувати Богу, знаходимо компроміси і порозуміння із сільськими депутати, які не стоять осторонь проблем медицини.

– Повернімося до теми номер один – карантину. Чи забезпечений сільський медик засобами захисту?  Чи побільшало хворих за останніх два місяці?

– Якщо відверто, то хворих не побільшало. В зв'язку з карантинними обмеженнями, проводжу консультації в телефонному режимі. Але не можу не згадати один випадок. Захворіла маленька дитина (до року) з підозрою на пневмонію. Прийшов її оглянути, надати першу невідкладну допомогу. Викликав бригаду швидкої допомоги, аби доставити дитину в центральну району лікарню. Приїхали вчасно,як і належить, в захисних костюмах, масках, рукавичках, захисних екранах. Все – у відповідності із протоколом. А  я прийшов на виклик до хворої  дитини в одній масці і рукавичках. Так чи інакше до хворого  першим поспішає на допомогу сільський фельдшер. За час карантину (2 місяці) отримав п'ять одноразових масок, дві шапочки, дві пари рукавичок та один респіратор. Цього явно недостатньо.

– Василю Івановичу, а як же з медикаментами першої необхідності? Сільські ФАПи забезпечені найнеобхіднішим?

– Так.  Для невідкладної допомоги  отримуємо безкоштовні ліки, якими забезпечує Ковельське МТМО. Зняти гострий біль, запобігти інфаркту міокарда є можливість тут, на місці.  Крім того, в Козлиничах працює аптечний пункт, де можна придбати ліки. 

– МОЗ України звітує про те, що в умовах карантину воно приділяє особливу увагу медичним працівникам, які щодня ризикують своїм життям задля порятунку людей. Обіцяють солідну  доплату у розмірі 300 відсотків окладу. 

– Дякуємо МОЗу, що у нас хоча б збереглася та заробітна плата, яка передбачена тарифною ставкою. Про нас, сільських медиків, держава забула. Поки що надбавки не отримують навіть ті, хто лікує хворих на коронавірсну інфекцію. В жодному режимному наказі  немає такої установи, як ФАП. Як уже згадував у нашій розмові, ФАПи утримують місцеві громади.

– Як же тоді бути з людьми, котрі живуть в невеличких селах, де мешкає кілька десятків людей?

– Щоб бригада швидкої допомоги приїхала з Ковеля, необхідно відповісти на чимало питань. Екстрена медична допомога (прямий зв'язок з нею) знаходиться в  Луцьку. Область передає повідомлення в  Ковель. Тоді скеровується бригада швидкої допомоги, яка на той момент перебуває найближче до потрібного населеного пункту. Дуже добре, що у Поворську (11 кілометрів від Козлинич) є пункт швидкої допомоги. В разі потреби карета "швидкої" приїздить за 15-20  хвилин. Можна сказати, що нам дуже пощастило. Але ж не всім так…

– Василю Івановичу, яка демографічна ситуація у Козлиничах? Чи є молодь, чи народжуються діти, чи багато учнів піде у перший клас.

– Село живе, люди працюють, стараються вижити в непростих умовах. В Козлиничах проживає багато молоді. Моя дружина Ніна Романівна, котра працює вчителем початкових класів Козлиничівської ЗОШ, набирає учнів перших класів на новий навчальний рік. В перший клас піде 18 учнів. Це втішає.

– Наскільки відомо, Ваша дружина Ніна Романівна не тільки чудовий педагог, а й займає чітку громадянську позицію, відстоює інтереси громади, які обрали її депутатом Поворської сільської ради.

– Так. В нас – сім'я депутатів. Не можемо стояти осторонь людських проблем, тим паче наших односельчан. Стараємося в міру можливості почути кожного. З дружиною знаходимо порозуміння, при потребі радимося.  Тож нехай всі будуть здорові, нехай кожного минають негаразди, а якщо і виникають якісь проблеми, то щоб їх було під силу вирішити. Миру всім, добра і благополуччя!

Розмову вела 

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКУ: Василь ОЛЕКСЮК на своєму робочому місці.

P.S. Під час підготовки матеріалу до друку Василь ОЛЕКСЮК повідомив, що Ковельське МТМО виділило на потреби фельдшерсько-акушерського пункту додаткові засоби захисту: 20 пар рукавичок, 10 масок та один захисний костюм. Це засоби індивідуального захисту для сільських медиків, які вони отримуватимуть щотижня.

Напевно, немає такої людини, яка змогла б у своєму житті обійтися без допомоги медиків. Без перебільшення скажу, що хоч обрала  журналістику, а не медицину,  люди у білих халатах   викликають у мене величезну повагу. Народилася і живу я в місті, та життя людей в сільській місцевості, їхні болі і тривоги не залишають мене байдужою. Особливо хвилює стан справ з медициною на селі.  І не тільки у поліській "глибинці".  

Про те чи змінилась ситуація на краще в охороні здоров'я у зв'язку з її реформуванням, в яких умовах  працюють сьогодні працівники первинної медичної допомоги, до відповідальності яких додався ще й  злощасний  "Covid-19", ми розмовляємо із депутатом Ковельської районної ради, завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту с. Козлинич Поворської ОТГ Василем ОЛЕКСЮКОМ.

Високий професіоналізм, компетентність та енергійність – ось ті риси, які зробили Василя Івановича авторитетною і шанованою людиною не тільки у Козлиничах. Провести прийом у ФАПі,  надати медичну допомогу пацієнтам у рідному селі, поміряти тиск, оглянути  хронічних хворих, ще й оперативно відреагувати на термінові  виклики – далеко не весь перелік обов'язків, які виконує фельдшер, який понад 30 років присвятив себе обраній справі.

Родом  Василь Олексюк із с. Карпилівки Камінь-Каширського району. Тут промайнули дитинство, шкільні  роки, але й  досі частинка його душі належить селу, звідки родом, де все таке рідне і близьке. Після закінчення школи склав іспити в Ковельське медичне училище, яке успішно закінчив. Перше робоче місце було  у Карпилівці, затим - служба в армії, яку проходив у Німеччині (НДР). Працював військовим медиком, згодом  одружився. Первісток в молодій сім'ї народився у Німеччині. Однак обставини склалися так, що Василь Іванович разом з родиною повернувся в Україну.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 629

Віра невимовно раділа кожному новому дню, що наближав весілля її єдиного сина. Тішилася, що скоро зможе повернутися в таку далеку за відстанню, але таку близьку її серцю Україну. Хоча в Італії була вже десять років, мала добру роботу і вірних подруг, але вдома залишилося її найбільше багатство  – сім’я.

На жаль, усі наші радощі, добробут і щастя, всі найважчі страждання, вчинки й прагнення — все пов’язане невидимими нитками з високою владою грошей. Їхня сила може за короткий термін підняти людину до небес і так само стрімко скинути її в прірву. Такого життя своїй родині Віра не хотіла, тому вирішила поїхати на заробітки. Син і чоловік дуже раділи її посилкам та великим (за нашими мірками) грошам, які вона справно передавала.

Віра тільки зрідка могла приїздити додому. Тоді її улюблені чоловіки робили все, щоб вона могла добре відпочити і розважитися.

Так минали рік за роком. Іноді Вірі хотілося покинути все й поїхати туди, де Сонце світить яскравіше, птахи співають мелодійніше, квіти дарують незвичайний аромат казкової чарівності й сняться кольорові сни. Там усе їй любе й дороге з дитинства. Та завжди зупиняла думка про майбутнє любого синочка, адже треба допомогти йому влаштуватися в житті. У важкій боротьбі між «хочу» і «треба» завжди чомусь перемагало «треба».

Але тепер, коли в сина є все необхідне для безбідного життя, жінка вирішила, що більше ніколи не залишить свою родину. Досить із неї тих заробітків. Правда, синьйорі Лаурі вона так і не наважилася сказати про своє рішення. Дуже боялася засмутити стару пані, котра за всі ці роки стала їй другою сім’єю.

Повернувшись додому, Віра з головою поринула в передвесільні клопоти. Дні в круговерті турбот минали непомітно — жінка з усіх сил намагалася справити синові весілля на вищому рівні. Як-то кажуть, на радість собі й на заздрість іншим.

І ось настав довгоочікуваний день. Віра була щасливою. Нарешті її Сергійко знайшов свою половинку, а вже зовсім скоро й лелека навідається до їхньої оселі. Віра поринула в мрії про те, як забиратиме з пологового невістку з немовлям, та голос подруги Слави привів жінку до тями.

– Чого всміхаєшся? – іронічно спитала та. – Правду кажуть: раденька, бо дурненька. Ти не бачиш, що в тебе під носом діється.

– Про що ти? – здивувалася Віра.

– Ех ти… – скривилася Слава. – Заробітчанка… Поки ти в своїй Італії спину гнула, твого чоловіка інша жінка звабила.

– Неправда! – з відчаєм крикнула Віра. – Ти заздриш, тому й зводиш наклеп на мого Степана. А він любить мене одну!

– Точно, – засміялася Слава. – Поцілила пальцем у небо. Он, подивись, – і показала на красиву світловолосу жінку, – це його коханка. А онде в кутку двоє близняток – це його доньки.

– Що ти таке кажеш? – спитала Віра, відчуваючи, як усе пливе в неї перед очима.

– Правду кажу. Твій коханий чоловік – самець. А найголовніше, що гроші, які ти так важко заробляєш, він тепер здебільшого витрачає на свою нову сім’ю. А ти й далі заробляй їх і висилай своєму благовірному та його дітям.

Віра розуміла: подруга не обманює. Але ця гірка правда вдарила її в самісіньке серце й за мить зруйнувала все, про що жінка так довго мріяла. Убила і стерла всі почуття. Віра хотіла дізнатися відповідь лише на одне запитання, яке не забарилась поставити Славі:

– Скажи, мій син знав про батькові походеньки?

– Чому ж не знав? – усміхнулася Слава. – Знав і мовчав. Кому ж хочеться втрачати чарівну торбину, з якої постійно сипляться золоті монети.

– Не розумію, – з болем промовила Віра.

– Що ж тут незрозумілого? Боявся твій Сергійко, що якщо ти дізнаєшся правду, то повернешся додому. Й нікому буде заробляти грошенята. Вони ж уже встигли звикнути до безбідного життя.

– Невже я для них тільки рабиня, котра заробляє і висилає гроші? – спитала Віра крізь сльози.

– Не знаю, подруго, хто ти для них тепер. Та не будь останньою дурепою і поклади край цій хитрій та підступній грі, яку ведуть твої син і чоловік. Ну все. Я іду танцювати. А ти добре подумай над тим, що я тобі розповіла.

Віра стомлено сіла в крісло, безпорадно обводячи поглядом гостей. Як же боляче усвідомлювати, що вона чужа на цьому святі! Настільки чужа, що чоловік не посоромився запросити на нього свою коханку з дітьми. А син… Як він міг дозволити все це? Під впливом емоцій і почуттів Віра раптом підвелася з крісла, швидко підійшла до музикантів, котрі заповзято грали польку, й попросила дати їй мікрофон. Музика враз стихла, і Віра голосно сказала:

– Дозвольте щиро подякувати всім присутнім за те, що розділили з нами радість цього свята – весілля нашого єдиного сина. Сьогодні він ступив на стежку самостійного життя і відтепер буде крокувати нею, даруючи радість своїй сім’ї і підтримуючи інших. Тепер я спокійна за тебе, Сергійку… І за тебе, Степане, я теж спокійна, оскільки за час моєї відсутності ти гав не ловив, а справно дітей з іншою плодив. Що ж, тепер виховуй своїх доньок. Думаю, це буде справедливо… Я ж повертаюся до Італії, до людей, котрі мене поважають і чекають. Хотіла залишитися з вами, бо думала, що потрібна вам. Ладна була для вашого щастя небо прихилити, руками хмари розігнати, життя за вас віддати, боротися і страждати… Та ви не оцінили моєї жертви. Що ж, Бог вам суддя…

І Віра, віддавши мікрофон, обернулася та гордо вийшла із зали. За нею бігли син і чоловік, щось доводили, пояснювали, просили вибачення… Та Віра мов не чула й не бачила їх. Жінка, як підбита пташка, котрій щойно довелося впасти й боляче вдаритися об землю, щиро вірила, що час рано чи пізно загоїть її глибоку, болючу рану, і вона знову зможе літати…

Галина ШУЛИМ.

Віра невимовно раділа кожному новому дню, що наближав весілля її єдиного сина. Тішилася, що скоро зможе повернутися в таку далеку за відстанню, але таку близьку її серцю Україну. Хоча в Італії була вже десять років, мала добру роботу і вірних подруг, але вдома залишилося її найбільше багатство  – сім’я.

На жаль, усі наші радощі, добробут і щастя, всі найважчі страждання, вчинки й прагнення — все пов’язане невидимими нитками з високою владою грошей. Їхня сила може за короткий термін підняти людину до небес і так само стрімко скинути її в прірву. Такого життя своїй родині Віра не хотіла, тому вирішила поїхати на заробітки. Син і чоловік дуже раділи її посилкам та великим (за нашими мірками) грошам, які вона справно передавала.

Віра тільки зрідка могла приїздити додому. Тоді її улюблені чоловіки робили все, щоб вона могла добре відпочити і розважитися.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 461

Міжнародний день музеїв – щорічне свято музейництва, яке відзначається 18 травня. Вперше Міжнародний день музеїв відсвяткували в усьому світі 1977 року. Тоді ж запропонували й девіз свята: "Музеї – важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами".

За словами Жака Перо, президента ICOM, "Музеї повинні зайняти місце в серці суспільства і бути відкритими громадськості. Розвиток наших установ залежить у великій мірі від допомоги громадськості, і ми повинні запропонувати їй можливість підтримати наші цілі і взяти участь в нашій роботі. Таким чином, необхідно, щоб музеї та суспільство працювали разом, в дусі творчості та інновацій".

Прийнято вважати, що через музеї суспільство висловлює своє ставлення до історико-культурної спадщини, і з цим важко не погодитися. Збираючи і зберігаючи пам'ятки матеріальної й духовної культури, вони ведуть велику науково-освітню та освітньо-виховну роботу.

Слово "культура" останнім часом на вустах багатьох людей.

Різні люди по-різному підходять до цієї тематики. Більшість тих, хто зацікавлений культурою, розуміє її важливість у житті народу.

Протягом своєї багатовікової історії український народ створив незліченну кількість літературних, художніх та мистецьких шедеврів, які посіли гідне місце в світовій культурі. У наш час українська культура має велике суспільне, пізнавальне та виховне значення, бо саме вона найяскравіше відображає історію нашого народу, його боротьбу проти національного і соціального гніту, за незалежність і вільне життя. У культурній спадщині правдиво відображається соціальна дійсність українців – різні етапи їхнього життя, їх прагнення та надії.

Українська культура – це один із  могутніх засобів пізнання історії, вагомий інструмент впливу на дійсність. Саме культурні пам'ятки розвивають свідомість сучасної людини, її волю, психіку, її почуття, саме вони формують характер людини та створюють її особистість.

Культура повинна служити людям незалежно від становища в суспільстві та стану в державі. Саме так і є, бо завдяки культурній спадщині та культурній діяльності наших сучасників ми дізнаємося про минуле і сучасне, бачимо мрії наших предків та мрії сьогодення. Завдяки культурі в нашій уяві формуються найбільш правильні поняття, а в душах зароджуються незнані до цього часу почуття.  

Національна українська культура з давніх-давен формувалася і ґрунтувалася на принципах гуманізму, на вічних загальнолюдських цінностях. Митці минулого та сучасні діячі культури у своїй творчості відображають різні верстви наших співвітчизників, розкривають їх таланти, любов до праці та боротьбу за незалежність. Своїми роботами вони прищеплюють інтерес молоді до історії власного народу, проблем формування нашої країни, вчать любити рідну землю, поважати та любити батьків, близьких, ставитися з повагою до інших людей та до інших народів. Крім того, культура спроможна підтримати людей у важкі часи їх життя, надихає на подвиги заради держави. 

Українські  музеї ведуть пошук свого місця в багатоманітному культурному просторі. Музеї перетворюються на важливі осередки освіти і навчання, оскільки саме вони забезпечують доступ до національної культурної та природної спадщини людям різного фаху та віку. Вагомість цієї ролі базується на спроможності музеїв надавати громадськості інтерактивну, предметну та ідейну платформи для глибшого пізнання своєї етнічної ідентичності, нації та всього світу. 

Одним із важливих осередків культури на Волині є Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки.

Музей славетної української поетеси Лесі Українки у с. Колодяжному Ковельського району відкритий 10 липня 1949 року в садибі, придбаній її батьком П. А. Косачем у 1868 році. З 1882 по 1907 рік тут з деякими перервами жила Леся Українка. У Колодяжному вона розпочала свою літературну діяльність, написала багато поетичних творів, які увійшли до скарбниці української та світової літератури.

З 1963 року музей став філіалом Волинського краєзнавчого музею. Нині площа музею становить: загальна – 830 кв. м, експозиційна – 471 кв. м, фондосховища – 30 кв. м, прилеглої території – садиба 1,2 га, лісопарку – 6,5 га.

У музеї діє повноцінна, науково-обгрунтована експозиція високого художнього рівня, яка розкриває життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Остання її реекспозиція проведена у 1991 році. Експозиція музею розміщена у трьох приміщеннях. У двох меморіальних будинках ("сірому" і "білому") – пам'ятках історії, відтворено обстановку, яка була при житті поетеси. У літературному музеї, спеціально побудованому під експозицію у 1980 році, зібрані документальні матеріали та експонати, які розповідають про життя і творчість Лесі Українки. За садибою розміщений лісопарк, посаджений на честь 100-річчя від дня народження письменниці.

Колекція музею нараховує понад 7 тис. музейних предметів основного фонду, у тому числі – меморіальні, що є безцінними для історії та культури українського народу. 

Працівники літературно-меморіального музею проводять значну пошукову, науково-дослідницьку, збиральницьку та масову науково-освітню роботу.

У 2004 році відкрито сектор Колождяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки – "Музей "Лісової пісні" в урочищі “Нечимне".

Ольга Бойко,

завідувачка 

Колодяжненського 

літературно-меморіального  музею.

Міжнародний день музеїв – щорічне свято музейництва, яке відзначається 18 травня. Вперше Міжнародний день музеїв відсвяткували в усьому світі 1977 року. Тоді ж запропонували й девіз свята: "Музеї – важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами".

За словами Жака Перо, президента ICOM, "Музеї повинні зайняти місце в серці суспільства і бути відкритими громадськості. Розвиток наших установ залежить у великій мірі від допомоги громадськості, і ми повинні запропонувати їй можливість підтримати наші цілі і взяти участь в нашій роботі. Таким чином, необхідно, щоб музеї та суспільство працювали разом, в дусі творчості та інновацій".

Прийнято вважати, що через музеї суспільство висловлює своє ставлення до історико-культурної спадщини, і з цим важко не погодитися. Збираючи і зберігаючи пам'ятки матеріальної й духовної культури, вони ведуть велику науково-освітню та освітньо-виховну роботу.

Слово "культура" останнім часом на вустах багатьох людей.

Різні люди по-різному підходять до цієї тематики. Більшість тих, хто зацікавлений культурою, розуміє її важливість у житті народу.

Протягом своєї багатовікової історії український народ створив незліченну кількість літературних, художніх та мистецьких шедеврів, які посіли гідне місце в світовій культурі. У наш час українська культура має велике суспільне, пізнавальне та виховне значення, бо саме вона найяскравіше відображає історію нашого народу, його боротьбу проти національного і соціального гніту, за незалежність і вільне життя. У культурній спадщині правдиво відображається соціальна дійсність українців – різні етапи їхнього життя, їх прагнення та надії.

Українська культура – це один із  могутніх засобів пізнання історії, вагомий інструмент впливу на дійсність.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 648

Травень багатий на різноманітні свята. Про них регулярно сповіщає наша газета. Ось і завтра, 15 травня, до нас "завітає" Міжнародний день сім'ї,  а відомо ж бо: міцна сім'я – міцна держава. 

На фотосвітлині ви бачите представників однієї  із славних ковельських родин – членів сім'ї Миколи Григоровича та Людмили В'ячеславівни ДАРЧИКІВ. Тут виховується четверо дітей – троє дівчаток і хлопець Григорій. Батьки  намагаються прищепити їм риси працелюбності, товариськості, любові до рідної землі.

В один із гарних травневих днів  редакційний фотокореспондент Мирослав  Данилюк сфотографував маму з доньками Дариною, Євгенією, Тетяною. Щастя їм і добра в житті, як і всім сім'ям Ковельщини!

Травень багатий на різноманітні свята. Про них регулярно сповіщає наша газета. Ось і завтра, 15 травня, до нас "завітає" Міжнародний день сім'ї,  а відомо ж бо: міцна сім'я – міцна держава. 

На фотосвітлині ви бачите представників однієї  із славних ковельських родин – членів сім'ї Миколи Григоровича та Людмили В'ячеславівни ДАРЧИКІВ. Тут виховується четверо дітей – троє дівчаток і хлопець Григорій. Батьки  намагаються прищепити їм риси працелюбності, товариськості, любові до рідної землі.

В один із гарних травневих днів  редакційний фотокореспондент Мирослав  Данилюк сфотографував маму з доньками Дариною, Євгенією, Тетяною. Щастя їм і добра в житті, як і всім сім'ям Ковельщини!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 304

Автомобіль в'їхав у будинок

8 травня після опівночі по вулиці Ярослава Мудрого у Ковелі автомобіль "Volkswagen Тouran" на швидкості врізався у будинок. Правоохоронці з'ясовують усі обставини події.

За кермом транспортного засобу перебував 20-річний житель Ковельського району. Водій, ймовірно, не впорався з керуванням, протаранив паркан та врізався у стіну житлового будинку.

Внаслідок автопригоди водій та дві пасажирки автомобіля отримали тілесні ушкодження, одну із них госпіталізували. Мешканці будинку у результаті ДТП не постраждали.

Слідчі відомості внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України. Триває досудове слідство, під час якого будуть з'ясовані усі обставини пригоди.

Сектор комунікації поліції Волинської області.

Вилучили спирт

У Ковелі по вулиці Сурикова за порушення Правил дорожнього руху працівники сектора реагування патрульної поліції зупинили автомобіль "Москвич" під керуванням 32-річного місцевого жителя. 

Під час проведення огляду легковика поліцейські виявили у салоні понад 100 літрів рідини з характерним запахом спирту. Транспортний засіб та рідину сумнівного походження вилучили.

Вилучене направлять на проведення експертизи до Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

За цим фактом відомості слідчі  внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 статті 204 Кримінального кодексу України. Йдеться про незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів. Досудове розслідування триває. 

Окрім цього, за порушення Правил дорожнього руху поліцейські склали на водія адмінпротоколи за ч. 1 ст. 126 (Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом), ч.10 ст. 121 (Порушення правил перевезення дітей), ч. 5 ст. 121 (Порушення правил користування ременями безпеки) та ч.1 ст.126 (Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Будьте обережні! Шахраї 

не дрімають

Нещодавно на "гачок" до псевдопрацівника соціальної служби потрапив 76-річний ковельчанин.

У телефонному режимі спритник представився працівником цієї служби та під приводом здійснення зарахування матеріальної допомоги в сумі 1000 гривень заволодів реквізитами банківської картки пенсіонера. Згодом з рахунка було знято 29000 грн.

l

5 травня до Ковельського відділу поліції звернулась 42-річна ковельчанка, та повідомила, що спритник ошукав її під час інтернет-покупки велосипеду. 

Жінка сплатила 2600 гривень за покупку.

З аналогічною заявою до поліції звернувся 64-річний місцевий мешканець. Чоловік сплатив трохи більше 6 тисяч гривень за токарний станок.

У обох випадках товар потерпілі не отримали.

Працівники Ковельського відділу поліції відкрили кримінальні провадження за фактом шахрайств та встановлюють осіб, причетних до вчинення злочинів.

Ковельський відділ поліції Волинської області.

8 травня після опівночі по вулиці Ярослава Мудрого у Ковелі автомобіль "Volkswagen Тouran" на швидкості врізався у будинок. Правоохоронці з'ясовують усі обставини події.

За кермом транспортного засобу перебував 20-річний житель Ковельського району. Водій, ймовірно, не впорався з керуванням, протаранив паркан та врізався у стіну житлового будинку.

Внаслідок автопригоди водій та дві пасажирки автомобіля отримали тілесні ушкодження, одну із них госпіталізували. Мешканці будинку у результаті ДТП не постраждали.

Слідчі відомості внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України. Триває досудове слідство, під час якого будуть з'ясовані усі обставини пригоди.

Сектор комунікації поліції Волинської області.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 336