В народі кажуть: для того, щоб добре пізнати людину, треба з нею пуд солі з’їсти.

Достеменно не знаю, як народилася ця примовка, але підозрюю, що суть її полягає в наступному: тільки той заслуговує твоєї поваги і уваги, з ким ти знайомий не один рік і кого знаєш не за словами, а за конкретними ділами.

З цієї, як-то кажуть, диспозиції Володимира Бойка, котрий 20 квітня відзначатиме ювілейний день народження, знаю досить непогано, хоч, звичайно, не настільки глибоко, як його найближчі друзі. І все ж своїм другом і колегою можу назвати, бо спільно пережили не одну подію – і добру, і не зовсім, не раз бували, як-то кажуть, у «бувальцях». Отож, сідаючи за написання «передювілейних» нотаток, в уяві почав складати характеристику цієї неординарної і непересічної особистості. Образно кажучи, намагався накидати штрихи до портрета героя подальшої розповіді.

Що з того вийшло, виношу на суд читача. Почну з головної риси, яку можна визначити одним словом:

Людяність

Так, саме людяність найбільше приваблює у Володимирові Івановичу. І не лише мене, а й багатьох мешканців нашого краю. Пригадую, як деякий час тому в одного з читачів сталася вдома НП – виникли неполадки з каналізацією. Куди він тільки не звертався, скрізь отримував відмову. «Що робити?» – в розпачі зателефонував до мене.

– Зверніться до Володимира Івановича Бойка. Він не відмовить, – порадив.

І той не відмовив, виручив і слюсарем, і зварником, хоч такі види робіт не повинно виконувати «Ковельтепло».

Про людяність я подумав і в день, коли був запрошений на урочистість, присвячену 30-річчю створення підприємства теплових мереж. Звернув увагу, що в просторій залі, дотримуючись вимог карантину, сиділо багато ветеранів праці, які нині перебувають на заслуженому відпочинку. Виступаючи, Володимир Іванович, говорячи про сьогоднішні успіхи колективу, добрим словом згадав буквально кожного з пенсіонерів, що прийшли на урочисте зібрання.

– Ми щиро вдячні вам за те,  що зробили для підприємства, – наголосив з привітною усмішкою на вустах. – Мені приємно, що традиції, закладені вами, гідно продовжують сьогоднішні теплоенергетики, серед яких є і ваші онуки й діти.

Завершивши виступ, директор особисто вручив цінні подарунки, грамоти і квіти ветеранам, які були розчулені такою увагою до сліз.  

Мені здалося, що й очі Бойка зволожилися сльозами зворушення. Можливо, в цю мить згадав своїх батьків, що на Полтавщині і які вже пішли у Вічність, а, можливо, просто відчував радість у душі від того, що зумів подарувати втіху людям поважного віку…

Мудрість

Володимир Бойко – направду мудра людина. Під словом «мудрість»  я маю на увазі і його діловитість, і наполегливість, і новаторський підхід до справи. Адже зробити стільки доброго і потрібного, як він зробив для рідного підприємства, трудового колективу, а, отже, й для усього міста, мешканці якого не відчувають багато років поспіль особливих проблем ні з опаленням, ні з гарячою водою, не кожен зможе. 

Я не буду завантажувати свої нотатки цифрами і фактами виробничого, так би мовити, характеру. Бажаючі можуть з ними ознайомитися в минулому номері «Вістей Ковельщини», де досить широко розказано і про День депутата міської ради, який успішно пройшов у «Ковельтеплі», і про відзначення 30-річного ювілею підприємства. Тут же скажу про інше – почуття нового, яке властиве і керівнику, і його команді, невтомне прагнення наполегливо йти вперед  і добиватися більшого. Так – в усьому, до чого прикута увага адміністрації, інженерно-технічного персоналу. 

Володимир Бойко – один із тих керівників, які не звикли перекладати відповідальність на інших, пасувати перед труднощами і заспокоюватися досягнутим. Він завжди у пошуку, активній роботі, яка дає результат. На це націлює й підлеглих. А ті, кому не подобаються подібні методи керівництва, як правило, звільняють місця більш ініціативним і креативним. Ось чому  в команді директора – досить багато молодих облич, хоч і від фахівців з досвідом він не відмовляється. 

Порядність

Мені імпонує у Володимирі Івановичу така риса характеру, як порядність. Не про кожного малого чи великого керівника можна так сказати. А от про Бойка – можна.

У свій час йому довелося очолювати міську раду Ковеля та її виконавчий комітет. Непрості то були часи, але мер втримався від спокус, які траплялися на його шляху. Тому ніхто не може дорікнути, що «накрався, нажився, збагатився», як кажуть про декого люди. А Ковель – місто невелике, тут всі про всіх і про все знають.

Сказане, звичайно, не означає, що Володимир Бойко – такий собі схимник, аскет, що ледве зводить кінці з кінцями, за роботою світу Божого не бачить. Ні, він – людина самодостатня, яка досягла належного рівня життя собі і членам сім’ї, але винятково завдяки своїй високій працездатності, енергії і самодисципліні. У нього є коло надійних і вірних друзів, яких єднають не  стільки спільні захоплення, але й відданість ідеалам добра, справедливості, любові до людей і природи.

Порядність ювіляра ще й у тому, що він ніколи не займався «підсиджуванням» інших, не намагався робити кар’єру методами шантажу й інтриганства. Пригадую ту ніч, коли стали відомі попередні підсумки виборів міського голови, на посаду якого він балотувався вдруге. Аналізуючи дані, які надходили з виборчих дільниць, я зрозумів, що Бойко не переможе. Це розуміли й інші члени його виборчого штабу, але ніхто не наважувався першим повідомити цю неприємну інформацію.

Я вирішив попередити Володимира Івановича про можливу поразку, розуміючи: краще гірка правда, аніж солодка брехня… Він надзвичайно спокійно сприйняв сказане мною, хоч у душі, мабуть, вирував вулкан емоцій. Та ні словом, ні порухом не видав своїх почуттів. 

Пізніше він знову повернувся на посаду очільника підприємства, став (і не раз) депутатом міської ради, але ніколи не опускався до того, щоб паплюжити своїх наступників, займатися очорненням їх дій, хоч завжди в оцінці роботи і членів виконкому, і його голів, і різноманітних міських служб був принциповим, відвертим, але справедливим. Завжди був готовим прийти на допомогу тим, хто з мерів або їх заступників цього бажав, бо керувати міським господарством – це не жарти. Тут потрібні не гарні слова й обіцянки, а передовсім – завзята, майже каторжна праця з ранку до вечора, у вихідні і святкові дні, не зважаючи ні на стан здоров’я, ні на настрій. Гасло: «Добробут громадян – передусім!» було і є його життєвим кредо.

Товариськість

Мені довелося бачити Володимира Бойка в різних ситуаціях і в різних, так би мовити, іпостасях. І завжди мене приємно вражала і вражає його товариськість, вміння дорожити дружбою з іншими людьми, переживати за них, приходити на поміч у важку хвилину.

Тут я міг би з цього приводу навести багато фактів із реального життя, але не стану цього робити, бо знаю, що Володимир Іванович не дуже любить лестощі на свою адресу. Але про його становлення до мене як до журналіста і редактора, до всього редакційного колективу змовчати не можу. 

Володимир Бойко – один з тих, хто по-справжньому цінує працю  газетярів, телевізійників, радійників, хто не словом, а ділом підтримував і підтримує їх. Я безмежно вдячний за те, що він впродовж багатьох років поспіль знаходить можливість оформити передплату «Вістей Ковельщини» пенсіонерам, ветеранам війни і праці, інвалідам, роблячи це охоче і залюбки.

На жаль, подібне можу сказати далеко не про всіх. Коли якось звернувся до одного з багатих ковельчан і попросив допомогти в передплаті малозабезпеченим громадянам, він зверхньо відповів:

– У мене грошей немає. Хай їм влада допомагає.

Більше я до тієї особи не звертався, хоч знав: за один вечір він з друзяками може пропити більше грошей, аніж вартувала б річна передплата газети для десяти ветеранів. Та хай Бог буде йому суддею.

l

Звичайно, у своїх «передювілейних» нотатках я згадав тільки невеличку частину рис характеру Володимира Івановича Бойка, які ціную і якими можуть пишатися його рідні, котрих він шанує й дуже любить.

Розумію й те, що не всі сприймуть мої  штрихи до портрета однозначно. Як кажуть, ще той не вродив, хто б усім догодив. Є опоненти і у Володимира Бойка, хоч у кого їх нема? Хіба в того, хто нічого доброго не робить ні собі, ні людям. Герой моєї розповіді, на щастя, під категорію нероб і підлих людей не потрапляє.

Тож, з ювілеєм Вас, Володимире Івановичу! Будьте й надалі таким, як Ви є, примножуйте свої добрі справи, бережіть здоров’я і сім’ю! Нехай Господь благословляє Вас на активне довголіття, дарує свою любов і милосердя на кожен день!

Микола ВЕЛЬМА.

В народі кажуть: для того, щоб добре пізнати людину, треба з нею пуд солі з’їсти.

Достеменно не знаю, як народилася ця примовка, але підозрюю, що суть її полягає в наступному: тільки той заслуговує твоєї поваги і уваги, з ким ти знайомий не один рік і кого знаєш не за словами, а за конкретними ділами.

З цієї, як-то кажуть, диспозиції Володимира Бойка, котрий 20 квітня відзначатиме ювілейний день народження, знаю досить непогано, хоч, звичайно, не настільки глибоко, як його найближчі друзі. І все ж своїм другом і колегою можу назвати, бо спільно пережили не одну подію – і добру, і не зовсім, не раз бували, як-то кажуть, у «бувальцях». Отож, сідаючи за написання «передювілейних» нотаток, в уяві почав складати характеристику цієї неординарної і непересічної особистості. Образно кажучи, намагався накидати штрихи до портрета героя подальшої розповіді.

Що з того вийшло, виношу на суд читача. Почну з головної риси, яку можна визначити одним словом:

Так, саме людяність найбільше приваблює у Володимирові Івановичу. І не лише мене, а й багатьох мешканців нашого краю. Пригадую, як деякий час тому в одного з читачів сталася вдома НП – виникли неполадки з каналізацією. Куди він тільки не звертався, скрізь отримував відмову. «Що робити?» – в розпачі зателефонував до мене.

– Зверніться до Володимира Івановича Бойка. Він не відмовить, – порадив.

І той не відмовив, виручив і слюсарем, і зварником, хоч такі види робіт не повинно виконувати «Ковельтепло».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 335

Садові й городні культури, як і всі живі організми, потребують засобів захисту від різних захворювань і шкідників, а також «вітамінів» у вигляді добрив та стимуляторів росту. То чому б не подбати про це тоді, коли є більше вільного часу?

У період вегетації рослин хтось застосовує сучасні агрохімічні препарати, а хтось обходиться недорогими аптечними медикаментами, які також можуть справляти необхідний ефект.

Насамперед варто зауважити, що готувати розчини на основі медикаментів, про які мова нижче, для подальшого обприскування рослин необхідно безпосередньо перед обробкою, оскільки вони погано зберігають свої властивості.

Сірчано-дігтярне та дігтярне мило

Застосування того або іншого нехитрого засобу дасть змогу позбутися таких поширених шкідників, як попелиці, мурашки та інші дрібні комахи.

Для приготування робочого розчину слід брусок мила (180 г) натерти на тертці, а потім отриману мильну стружку розчинити в 10 л гарячої води. Щоб позбутись попелиць, достатньо ретельно обприскати верхівки заражених пагонів і тильний бік листя, де скупчуються комахи. Мильний розчин забезпечить добре прилипання, а різкий запах дьогтю надовго віднадить шкідників.

Аби протистояти садовим мурахам, у готовий розчин додають 150 г харчової соди. Кілька разів проводять обробку місць скупчення комах.

Мило господарське

Цей засіб допомагає ефективно протистояти багатьом видам грибкових інфекцій. Наприклад, розчин господарського мила перешкоджає розвитку сірої гнилі на садовій суниці.

Подрібнений на крупній тертці брусок мила (72%) треба розчинити в 1 л теплої води. Обробку варто проводити два-три рази.

Не менш дієве мило і в боротьбі з попелицею. Для одержання робочого розчину 300 г мила розчиняють у 10 л води. Обприскування, як і в попереднній рекомендації, повторюють кілька разів.

Борна кислота

Розчин борної кислоти вважається хорошим стимулятором росту для більшості культур. Завдяки цій речовині у рослин підвищується стійкість до стресу (наприклад, в результаті несподіваних приморозків, посухи, після обробки гербіцидами тощо).

Для приготування розчину необхідно 2 г борної кислоти розчинити в 500 мл гарячої води, а потім довести обсяг до 10 л.

Одержаним засобом доцільно обробляти абсолютно всі плодові, овочеві, ягідні й квіткові культури, зокрема кімнатні.

Перекис водню

Ця речовина може бути не лише антисептиком для знезараження посівного матеріалу, а й ефективним стимулятором росту, тому часто застосовується при вирощуванні розсади для швидшого вкорінення і розвитку сходів.

Завдяки обробці перекисом водню рослини ліпше протистоять фітофторозу і чорній ніжці.

Для приготування розчину потрібно столову ложку перекису розчинити в 3 л води.

Бурштинова кислота

Водний розчин бурштинової кислоти вважається ефективним стимулятором росту. В ньому замочують насіння перед сівбою, обробляють живці, а також використовують як кореневе і позакореневе підживлення рослин.

Оскільки бурштинова кислота реалізовується в таблетках або гранулах, 1 г речовини необхідно попередньо подрібнити, а потім розчинити в 1 л теплої води. Обсяг розчину доводять до 5 л, і можна розпочинати обробку.

Аспірин (саліцилова кислота)

Аспірин здатний значно посилювати імунітет рослин, справляючи благотворний уплив на їх розвиток.

Особливо добре на цю речовину відгукуються культури родини пасльонових. Для приготування розчину необхідно одну таблетку аспірину подрібнити і розчинити в 1 л води.

Марганцівка

Вона здавна застосовується городниками як ефективний засіб проти грибкових інфекцій і шкідників. З її допомогою також проводять дезінфекцію ґрунту, садового інструменту та інвентарю.

Для боротьби з інфекціями, зокрема для профілактики борошнистої роси, фітофторозу, фузаріозу і чорної ніжки, необхідно 3 г марганцівки розчинити в 10 л води. Обприскування рослин бажано проводити не менше трьох разів з інтервалом два-три дні.

Крім того, марганець і калій за своєю природою є ефективними стимуляторами росту рослин, підвищуючи їхню опірність несприятливим факторам. Зазвичай із цією метою застосовується 0,5-процентний розчин перманганату калію, який має малинове забарвлення. Ним можна робити передпосівну обробку всіх видів насіння, бульб, а також квіткових цибулин.

Йод

Цей поширений аптечний засіб є прекрасним антисептиком із широким спектром дії. Він допомагає протистояти грибковим, вірусним і бактеріальним захворюванням рослин.

Також ця речовина має властивості інсектициду, пригнічуючи комах-шкідників.

Для приготування робочого розчину 30 крапель йоду розводять у 10 л води.

Розчин брильянтової зелені

Подібні властивості й у звичайної «зеленки». Розчин брильянтової зелені сприяє зникненню борошнистої роси, сірої гнилі, фітофтори, бактеріального раку, парші. Крім того, «зеленка» здатна захистити рослини від шкідників і може стати додатковим добривом.

Для приготування водного розчину необхідно 10 крапель брильянтової зелені розчинити в 10 л води. Цей засіб застосовується і як антисептик для обробки свіжих зрізів і ран на плодових деревах і чагарниках.

Щоб використовувати «зеленку» як добриво, слід три-п’ять крапель рідини розвести в 1 л води.

Трихопол

Діючою речовиною цього лікарського препарату є метронідазол, який справляє антибактеріальний вплив, пригнічуючи найпростіші мікроорганізми.

В саду чи на городі цей препарат має здатність запобігати розвитку фітофторозу і кладоспоріозу у рослин. Крім того, таблетки трихополу дуже гіркі на смак, що відлякує комах-шкідників.

Для приготування робочого розчину необхідно 15-20 таблеток розкалатати в 10 л води. Обприскування рослин бажано проводити щотижня.

Харчова сода

Цей копійчаний засіб із легкістю може стати конкурентом багатьом дорогим фунгіцидам, оскільки допомагає впоратись із зараженням борошнистою росою плодових чагарників (зокрема аґрусу, смородини, малини та ожини).

Для приготування розчину необхідно 4 столові ложки соди розвести в 10 л води.

Обробку рослин проводять у вечірній час раз на тиждень.

(“Сільські вісті”).

Садові й городні культури, як і всі живі організми, потребують засобів захисту від різних захворювань і шкідників, а також «вітамінів» у вигляді добрив та стимуляторів росту. То чому б не подбати про це тоді, коли є більше вільного часу?

У період вегетації рослин хтось застосовує сучасні агрохімічні препарати, а хтось обходиться недорогими аптечними медикаментами, які також можуть справляти необхідний ефект.

Насамперед варто зауважити, що готувати розчини на основі медикаментів, про які мова нижче, для подальшого обприскування рослин необхідно безпосередньо перед обробкою, оскільки вони погано зберігають свої властивості.

Застосування того або іншого нехитрого засобу дасть змогу позбутися таких поширених шкідників, як попелиці, мурашки та інші дрібні комахи.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 380

У нас в гостях – відомий аналітик і провидець пан Потап. Одразу попереджаю: ви можете вірити або не вірити у те, що він каже, але не можете байдуже відмахнутися від його передбачень.

l

– Пане Потапе! Почну з конкретного запитання, яке нині у всіх на слуху: "Війна з Росією буде?".

– Конкретне запитання вимагає конкретної відповіді. Але її знає лише одна людина на світі. І це не я.

– А хто?

– Володимир Путін, який одноосібно керує Росією вже понад 20 літ. Він зосередив у своїх руках таку повноту влади, якої до нього не мав ніхто з попередників. Хіба що Сталін, який, щоправда, жив і керував в інших історичних умовах.

– Але ж велику владу мали й  Хрущов, і  Брєжнєв. Горбачов, яку, правда,  втратив через надмірну наївність і лібералізм.

– Так, Хрущов і Брєжнєв були великою мірою одноосібними лідерами. Але тоді в колишньому СРСР приймати рішення доводилося після детального аналізу ситуації в Політбюро ЦК КПРС, Президії Верховної Ради, ретельного прорахунку можливих наслідків прийнятих рішень в майбутньому. Іншими словами, існувала, хоч і формальна, але засторога на шляху необдуманих дій керівників держави.

Згадайте, чим обернулися для Микити Хрущова його волюнтаризм і непередбачуваність вчинків, які іноді межували з політичним хуліганством. Його просто-напросто змістили з посади першого секретаря ЦК і голови Ради Міністрів, висловивши недовіру на партійному  пленумі у 1963 році. Михайло Горбачов взагалі був під постійним вогнем критики і преси, і членів партії, і опозиції. Ви можете уявити щось подібне  сьогодні в Росії? На  Путіна моляться, як на Бога, його бояться і свої, і  чужі, хоч у той же час ненавидить тверезо мисляча частина населення. На жаль, цієї частини – мізер.

– То невже ніхто не знає справжніх намірів Путіна?

– Можливо, лише дуже наближені до цього особи – наприклад, міністр оборони Шойгу  чи міністр закордонних справ Лавров. Навіть прес-секретар Пєсков чи спікер міністерства закордонних справ Захарова роблять заяви, які їм наказують  робити "згори". Як правило, всі вони брехливі.

Можу сказати одне: стан справ, який склався у стосунках Москви і Києва, нагадує ситуацію, коли в повітрі дедалі відчутніший запах пороху.

– Отже, війна неминуча?

– Я б так не сказав. Все дуже складно, заплутано, але не настільки, щоб замість дипломатів почали "говорити" гармати. Путін та його соратники нагнітають напруженість на Сході України з цілого ряду причин.

– З яких саме?

– По-перше, треба  пам'ятати, що володар Кремля – дуже неврівноважена і непередбачувана людина, до того ж – мстива. Дехто взагалі стверджує, що у нього, як і в Сталіна, параноя. Він усього і всіх боїться, йому здається, що довкола – одні вороги, які хочуть його знищити. Він фанатично вірить у можливість відродити СРСР, а тут якась Україна ("недодержава", як він любить  повторювати) намагається  вставляти палки в колеса.

По-друге, Путін затаїв злобу на українського президента Володимира Зеленського, який наважився "образити" його кума Медведчука, почавши  відкриту боротьбу з олігархом-політиком. Образити Медведчука – це образити самого Путіна, чого колишній кадебіст пробачити не може.

По третє, Путін дуже невдоволений тим, що в США на президентських виборах переміг не його "кореш" Трамп, а ненависний йому Джо Байден, який насмілився на весь світ оголосити, що Путін – вбивця, а тепер погрожує новими санкціями, якщо тиск на Україну триватиме.

По-четверте, Кремль хоче перевірити, наскільки готова Європа в особі Меркель і Макрона та іже з ними протидіяти експансії Москви на Захід, в першу чергу – на Україну, Польщу і країни Балтії.

– А Європа готова?

– Не думаю. Європейські політики, в першу чергу,  Меркель і Макрон, – це прагматики, які не хочуть сваритися з Кремлем. Як кажуть, світом правлять не ідеї, а інтереси, які в німецьких і французьких бізнесових кіл надзвичайно тісно пов'язані з росіянами.

Рішучіше налаштована хіба Америка, котру дратує безцеремонність, з якою Путін хоче перекроїти політичну карту світу на свою користь і на шкоду американцям. США суттєво допомагають Україні озброєнням і будуть допомагати. Про це свідчить і позавчорашня розмова Джо Байдена і Путіна, під час якої  американський президент заявив, що США підтримують суверенітет і територіальну цілісність України.

– Путінські політики і провладні журналісти в один голос заявляють, що воювати з Україною не хочуть, що в загостренні ситуації на лінії розмежування винна Україна і  лише вона. Їм можна вірити?

– Московська політика  й пропаганда завжди були і  завжди  будуть брехливими! І Радянський Союз, і теперішню Росію сміливо можна назвати імперією брехні. Досить подивитися московське телебачення, почитати їх газети, щоб переконатися у цьому.

– А чому Путін, грубо кажучи, "озвірів"? Невже він не розуміє, що війна з Україною, а, отже, з усім цивілізованим світом може для нього погано скінчитися?

– Путін – вихованець петербурзької підворітні. Він з малих років затямив бандитське правило: бити першим, про що не раз згадував у своїх виступах. Першим вдарив він по Криму, потім – по Донбасу. І той, хто стверджує, що Крим можна було не віддати, а Донбас зберегти, лукавлять: бандити не визнають  компромісів, вони готові в будь-яку мить вбивати і нищити все підряд.

Мені часом прикро слухати, як деякі українські політики наввипередки намагаються звинуватити у початку війни з Росією Турчинова, Порошенка, Яценюка та інших. Добалакуються до того, що бачать причиною агресії Москви Харківські угоди 2010 року. Так, вони не були потрібні Україні, але не в них головна причина.

Єдиним винуватцем трагедії, що розігралася у 2014-му році, був Путін. Саме він із своїми поплічниками розробив стратегію і тактику захоплення Криму, "втілення в життя плану "Рускій мір". Не все вдалося реалізувати, але багато чого з його задумів стало доконаним фактом. Адже, як сам згадує, у той грізний час Росія була готовою застосувати навіть ядерну зброю, коли б проти неї виступили регулярні українські війська при допомозі західних союзників! Так що не все так просто, як декому сьогодні уявляється.

– Отже, від Путіна, як ви сказали, можна чекати чого завгодно?

– Безперечно. Але, як мені здається, на широкомасштабні бойові дії він не наважиться. Швидше всього,  постарається повністю захопити Донецьку і Луганську області під виглядом операцій із захисту російськомовного населення, якому масово видавали  і досі видають паспорти громадян РФ, а також  "відрізати" південні області України  і таким чином розв'язати водну проблему Криму. Втім, можуть бути  й інші варіанти. В будь-якому випадку наш Генеральний штаб і Верховний головнокомандуючий мають передбачити будь-який можливий розвиток подій.

– Вони готові до цього?

– Повинні бути готові. Адже ілюзії стосовно того,  що для закінчення  війни достатньо "припинити стріляти" або "зазирнути в очі Путіну", розвіялися у  Зеленського, як вранішній туман. Я не знаю, наскільки він спроможний виконати свій президентський обов'язок із захисту держави, але знаю інше: мусить це зробити задля майбутнього свого народу, якому поклявся служити вірою і правдою.

Важливо у цей складний і тривожний час консолідувати всі політичні сили задля святої справи – захисту державної Незалежності України, перестати шукати  ворогів там, де їх немає, але водночас рішуче боротися з ними там, де вони є. На жаль, факти, які наводять деякі засоби масової інформації, зарубіжні розвідувальні служби засвідчують те, що агенти російського впливу є навіть серед осіб, наближених до офісу Президента. 

Якщо не позбутися їх і не вивести на чисту воду, віддавши під трибунал згідно із законами воєнного часу, наслідки можуть бути трагічними – і для самого Володимира Зеленського, і для всієї країни.

Активніше  повинні працювати українські дипломати, від яких величезною мірою залежить доля України. Її інтереси слід захищати не лише силою зброї, а й силою впливу міжнародної спільноти.

– Що б Ви хотіли побажати читачам нашої газети на закінчення розмови?

– Витримки, мужності, стійкості. Справді, ситуація дуже складна – напевно, найскладніша від історичного  дня проголошення Незалежності України у 1991 році.

Зрештою, вона ніколи не була простою, оскільки наш сусід – Росія – завжди відзначався агресивністю і ненавистю до ідеалів миру, демократії, справедливості.

Але ж майже 30 років ми зуміли зберігати свою Незалежність, утвердитися на міжнародній арені як суверенна держава. Тож я вірю в те, що Україна вистоїть, не дасть ворогу шансів її перемогти.

Будьмо єдині, будьмо з Богом, не падаймо у відчай, а йдімо вперед і перемагаймо!

Розмову вів 

Володимир ПЕТРУК.

У нас в гостях – відомий аналітик і провидець пан Потап. Одразу попереджаю: ви можете вірити або не вірити у те, що він каже, але не можете байдуже відмахнутися від його передбачень.

ххх

– Пане Потапе! Почну з конкретного запитання, яке нині у всіх на слуху: "Війна з Росією буде?".

– Конкретне запитання вимагає конкретної відповіді. Але її знає лише одна людина на світі. І це не я.

– А хто?

– Володимир Путін, який одноосібно керує Росією вже понад 20 літ. Він зосередив у своїх руках таку повноту влади, якої до нього не мав ніхто з попередників.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 317

Сьогоднішній вік коледжу — це 75 років із часу заснування, помножених на долю кожного, кому медична школа стала Alma mater.

З погляду історії — це лише мить, для навчального закладу — це пора розквіту, а з погляду людини — довгий відтинок часу, упродовж якого кілька поколінь викладачів самовіддано торували нелегкий шлях підготовки медичних працівників. Це тисячі і тисячі лекцій, семінарів, екзаменів, це більше 12 тисяч випускників, які разом із дипломами отримали путівку в життя.

Нелегкими були роки його становлення. Далекий 1946-ий. У країні — розруха, голод. Проте мирне життя поступово налагоджується. І ось у місті важлива подія: згідно з наказом Волинського облздороввідділу від 17 квітня 1946 року відкрито школу медичних сестер. Багато зусиль і здібностей  довелось докласти першому директору К. П. Дідковському, щоб організувати навчальний процес.

У 1948 році відбувся перший випуск. Дипломи про здобуття фаху отримали 35 випускниць. В 1952 році школу медсестер було перейменовано у фельдшерську. З 1954-го — вона реорганізована в медичне училище.

За період із 1949 по 1963 роки навчальний заклад очолювали І. М. Андрєєва, А. С. Іванова, В. С. Гуменний, І. М. Ковінєв. Кожен із них доклав чимало зусиль та розуму для становлення і розвитку навчального закладу й медичної освіти на Ковельщині. Серед тих, хто 20 і більше років щедро примножував здобутки училища, були Г. О. Самарина, Г. С. Редькіна, Н. Г. Решетко, Г. Ф. Бондаренко, Г. Г. Вацак,  О. К. Клінгер.

Впродовж 18-ти років працював директором училища Г. С. Макарчук, який свою роботу розпочав із поліпшення матеріально-технічної бази, удосконалення навчального процесу, добору та розстановки кадрів. Він був мудрим наставником для вихованців і незамінним порадником для колег.

Продовжувачем справи Григорія Сельвестровича стала Н. Ф. Петрук, яка постійно дбала про створення і підтримку в колективі доброго, морально-психологічного клімату, його стабільного розвитку.

Протягом 1984-1987 років директором закладу був  Самчук О. М., для якого медичне училище — це школа організаторського досвіду, стартовий майданчик до адміністративної кар'єри  (28  років він працював головним лікарем МТМО, а сьогодні — на заслуженому відпочинку).

З 1987 по 2009 рік очолювала заклад Шнирьова Н. А., котра вбачала залежність створення колективу майстрів педагогічної справи від особистого прикладу керівника, який повинен бути зразком  майстерності для своїх колег у навчанні й вихованні студентів.

З 2010 по 2017 рік  — керівник закладу Холейко І. І. (нині покійний), одержимий своєю роботою, у якого було бажання творити, який думав перспективно, умів зорганізувати людей, і як результат — авторитет й успіх всього колективу.

Я очолюю заклад з лютого 2018 року.

Сьогодні коледж — це 6 навчальних корпусів, на базі яких функціонує 32 кабінети, 16 лабораторій, оснащених сучасним обладнанням, мультимедіа-проєкторами, фантомами, предметами догляду за пацієнтами, що використовуються здобувачами освіти для відпрацювання практичних навичок.

У закладі навчається 355 студентів. Підготовка здійснюється на основі базової загальної середньої освіти (9 кл.) за освітньо-професійними програмами “Сестринська справа”, “Лікувальна справа”, “Фармація” та на основі повної середньої освіти (11 кл.) — за освітньо-професійною програмою “Акушерська справа”. Функціонують і курси підвищення кваліфікації молодших медичних та фармацевтичних спеціалістів. 

Навчально-виховний процес забезпечують 47 викладачів. Серед них — 3 кандидати медичних наук, 20 викладачів вищої кваліфікаційної категорії, 15 викладачів-методистів, поруч з якими працюють і молоді спеціалісти.

Зусилля  колективу спрямовані саме на підготовку фахівця, який володіє знаннями і навичками праці, уміє працювати з людьми, може бути здібним організатором, не байдужим до громадського життя, здатний захистити як власні інтереси, так й інтереси свого колективу.

Завдяки обміркованим діям викладачів на заняттях  створюються різноманітні, наближені до життя, моменти, які спонукають студентів більш вмотивовано вивчати фахові дисципліни, а також дають можливість кожну тему, кожну хворобу вивчити біля ліжка хворого з метою в майбутньому бути конкурентоспроможними на національному ринку праці.

Окраса нашого коледжу — студенти — розумні, талановиті й енергійні молоді люди. Майже 80%  їх навчаються за регіональним замовленням. На заняттях гуртків вони мають можливість поглиблено вивчати дисципліни, займатися творчою роботою, самостійно працювати над певною проблемою та брати участь у студентських конференціях, зокрема: "Молодь України як стратегічний потенціал розбудови економіки" (щоразу здобували дипломи І-ІІ ступенів). Були й учасниками Національного туру Міжнародного конкурсу проєктів з енергоефективності "Енергія і середовище",  обласного заочного конкурсу учасників історико-географічної експедиції студентської молоді "Історія міст і сіл Волині", виборюючи призові місця. 

Славою і гордістю закладу є студенти-переможці обласного та загальнонаціонального етапів Міжнародного конкурсу знавців мови імені П. Яцика. Неодноразово вони отримували перемогу в мовно-літературному конкурсі  ім. Т. Г. Шевченка, обласних олімпіадах з математики, культурології та на Всеукраїнській — з інформатики та української мови.

Про рівень фахової підготовки свідчать щорічні результати ліцензійного незалежного тестування, де студенти підтверджують високий рівень знань; конкурс "Кращий за фахом" — студенти вже двічі ставали переможцями на Всеукраїнському конкурсі "Ескулап".

У 2019 році студентка Береза В. отримала грамоту за високі досягнення з фармакології та стала дипломантом конкурсу професійної майстерності "Панацея-2019" у м. Харкові серед студентів спеціальності "Фармація, промислова фармація". Ми пишаємось, що саме в нас виросли прекрасні фахівці: Заслужені працівники охорони здоров'я, Відмінники охорони здоров'я, кандидати, доктори медичних наук, головні лікарі, завідуючі ФАПами,   медичні сестри, акушери —люди, які чесно та самовіддано виконують свій професійний обов'язок, несучи відповідальність за зміцнення та охорону здоров'я людини. Тільки на рідній Ковельщині — більше тисячі випускників. 

І ось як вони згадують коледж:

Сьогоднішній вік коледжу — це 75 років із часу заснування, помножених на долю кожного, кому медична школа стала Alma mater.

З погляду історії — це лише мить, для навчального закладу — це пора розквіту, а з погляду людини — довгий відтинок часу, упродовж якого кілька поколінь викладачів самовіддано торували нелегкий шлях підготовки медичних працівників. Це тисячі і тисячі лекцій, семінарів, екзаменів, це більше 12 тисяч випускників, які разом із дипломами отримали путівку в життя.

Нелегкими були роки його становлення. Далекий 1946-ий. У країні — розруха, голод. Проте мирне життя поступово налагоджується. І ось у місті важлива подія: згідно з наказом Волинського облздороввідділу від 17 квітня 1946 року відкрито школу медичних сестер. Багато зусиль і здібностей  довелось докласти першому директору К. П. Дідковському, щоб організувати навчальний процес.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 531

До Міжнародного Дня Театру ковельський театр "10 ряд 10 місце" підготував музичну комедію за знаним твором М. Старицького "За двома зайцями". Це була друга наша вистава з повноцінним балетом, можна так сказати, – тобто, коли всі танці та хореографічні композиції створюються і виконуються спеціально для конкретної вистави. 

Адже вже другий рік поспіль з нами співпрацює зразковий ансамбль народного танцю "Дзвіночок" (кер. Інна Темрук). Проте наші актори теж інтенсивно тренуються поряд із танцюристами, тому що виконують усі танці разом з ними. Додаткова складність полягає у тому, що у виставі поєднуються танці різних напрямків – і українські народні, і кан-кан, і сюжетні музичні номери з трюками та кордебалетом, і драматургічні композиції тощо.

Історія створення вистави для нашого театру є досить непроста. Роботу над постановкою колектив почав ще минулого року, репетиції та допрем'єрна підготовка були у самому розпалі, коли всіх застав зненацька карантин. Втім, ми не впали у відчай, а продовжували репетирувати та займатись онлайн, чекаючи на можливість повернутись на сцену до повноцінних занять і репетицій, аби довести справу до кінця та представити свою роботу на суд глядачеві. Проте життя теж внесло певні корективи. Улітку хлопці – основні герої – потрапили під призов та вирушили на відбування строкової служби, змінились обставини і у деяких інших акторів-аматорів – хтось переїхав у інше місто, хтось вирушив на пошуки кращої долі за кордон… Здавалось, що виставу доведеться відкласти на невизначений термін. 

Проте у новому сезоні до театру прийшли нові люди, бажаючи навчатись акторському мистецтву та спробувати себе на сцені. Кілька місяців практичних занять показали гарний результат, і ось уже сценарій постановки можна було дістати з шухляди та з певними правками знову прийняти в роботу. Загалом були введені заміни на чотирьох головних персонажів та кількох – на ролі другого плану. В цілому у виставі задіяно 27 акторів та 17 танцюристів балету. Планувалось ще навіть трохи більше учасників, але людський фактор – ніхто не застрахований від хвороб чи непередбачуваних ситуацій. Добре, що цим остаточним складом ми зіграли допрем'єрний показ та анонсовані три вистави, які пройшли з аншлагами.

Щоб вистава відбулась, потрібна жертовна праця багатьох людей – при тому, що більшість з них глядач ніколи не бачить, а часто і не здогадується про їх величезну роботу. Друзі та шанувальники театру відгукнулись на наші прохання і приносили масу корисних та потрібних речей – одяг, взуття, прикраси, посуд, предмети побуту, навіть меблі та багато чого іншого – деталей, які стали в пригоді. Як завжди, неоціненною допомогою для акторів стали труди костюмера Лілії Літвін, чиї “золоті” руки не раз і не два вже виручали нас та продовжують творити дива з простих речей. Ще одна добра чарівниця та давній друг нашого театру – художник, директор ковельської художньої школи – Олена Цьомик, яка завжди не шкодує часу і сил для створення неповторних декорацій для вистав. Також ми вдячні нашим звукооператору Віталію Дрегелю та світлооператору Володимиру Федоруку, адже звук та світло – це невід'ємні частини постановки, без яких вона просто не може відбутись. Немало зусиль доклали і працівники господарської частини ковельського Народного дому "Просвіта" на чолі з директором Михайлом Пірожиком – Володимир Головницький, Олександр Олексюк, Анатолій Мельник, Ігор Воробей – мали багато напружених днів під час підготовки та монтажу декорацій і реквізиту. З ентузіазмом взялась за перуки та грим Ірина Цехончук. Не сиділи без роботи і наші актори, у яких є й інші таланти – кожен допомагав, чим міг – шили, фарбували, клеїли, лагодили, майстрували, робили декоративні букети, коробки та парасольки, готували страви і т. д. 

За кадром для глядача залишаться і прибиральниці, і гардеробниці, і білетери, але ми вдячні також і за їх працю, бо саме все це разом і складає той єдиний організм, який потім живе одним життям на сцені. Щиро дякуємо і владі – мерії, міській адміністрації, управлінню та відділу культури, бухгалтерії – за підтримку та допомогу. Дякуємо усім, хто поруч, хто словом чи ділом завжди з нами.

Ми невимовно вдячні і нашим дорогим глядачам та гостям, які з дня у день заповнювали залу "Просвіти" – ваші оплески, ваш сміх і сльози, ваша енергія та тепло ваших сердець надихали нас та окриляли! Сподіваємось, що нам вдалось подарувати вам феєричне, яскраве, цікаве, веселе дійство з улюбленими акторами!

P. S.

Серед глядацького загалу були представники – гості з обласного центру. Уповноважена комісія у складі спеціалістів театрального мистецтва із Обласного науково-методичного центру культури та Волинського фахового коледжу культури та мистецтв імені І. Стравінського Волинської обласної ради переглянули спектакль і дали йому високу професійну оцінку на предмет присвоєння колективу почесного звання "народний аматорський".

Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА,

художній керівник  та режисер-постановник  Ковельського аматорського експериментального театру-студії 

"10 ряд 10 місце".

Фото з архіву театру-студії.

До Міжнародного Дня Театру ковельський театр "10 ряд 10 місце" підготував музичну комедію за знаним твором М. Старицького "За двома зайцями". Це була друга наша вистава з повноцінним балетом, можна так сказати, – тобто, коли всі танці та хореографічні композиції створюються і виконуються спеціально для конкретної вистави. 

Адже вже другий рік поспіль з нами співпрацює зразковий ансамбль народного танцю "Дзвіночок" (кер. Інна Темрук). Проте наші актори теж інтенсивно тренуються поряд із танцюристами, тому що виконують усі танці разом з ними.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1022

Вікторія Паращук важко захворіла. Її відлік на життя ішов дуже стрімко. Але чоловік Віктор, який знався ще з дитинства на травах, взявся сам лікувати дружину. І йому це вдалося. 

Ковельчани Віта і Вітя ходили в одну школу. Їй було 13 років, а йому  – 17, як познайомилися. І з того часу скрізь і всюди – обоє разом. Відслуживши в армії, Віктор покликав Віту заміж. І вона, молодесенька 17-річна, прийшла до свекрухи в невістки. 

Жили дружно. Народивши двох дітей, Віта, за порадою чоловіка, пішла вчитися в медучилище, яке закінчила успішно. Віктор забажав, щоб дружина принесла додому "червоний" диплом. І, незважаючи на домашні клопоти, дітей, Віта все-таки зуміла принести чоловікові подарунок – "червоний"  диплом. Навчання давалося їй легко, бо в школі вчилася добре (закінчила зі  срібною медаллю).

...Слабкість у тілі і постійна температура два роки мучили Вікторію Паращук. Через хворобу жінка мусила розрахуватися з роботи (працювала на "швидкій" медсестрою). Хвороба настільки вимучила її, що   не могла з "маршрутки"    дійти додому. Її зустрічав чоловік, бо важко було дихати,  і не мала сили йти.

– Я обстежилась у лікарів і мені сказали, що щитовидка дуже великих розмірів, яка перекриває дихальні шляхи, – розповідає Вікторія Паращук. – Я дихала ніби  через соломинку. А слова лікарів  мене вибили геть з колії – це був для мене вирок: "Стан дуже поганий,  і жити лишилося недовго. Погано. Дуже погано, а у вас ще діти малі...". 

Я не знала, що робити. Нікуди не ходила. Лише один раз на тиждень чоловік возив мене до церкви. Він не втрачав надію, що одужати мені допоможе лише Бог. Вся церква молилася за моє одужання. 

Вікторія відмовилася від медикаментозного лікування. І її чоловік, який ще з дитинства добре знається на травах, зайнявся оздоровленням дружини. Він підібрав правильно суміші трав, які дали гарний  результат. Віта з тими травами навіть їздила в Чернівці до фітотерапевта на консультацію, який підтвердив правильність підбору трав. І   обоє взялися за лікування. У щирих молитвах просили Бога мудрості і допомоги.   Господь не залишив їх у біді.

– Коли мені стало легше дихати,  я пішла на УЗД, – розповідає Вікторія. – Лікарі були здивовані результатом лікування. І коли раніше казали, що це не лікується, то тепер кажуть: "Всяке буває.".

Віта зробила велику помилку, яку роблять всі важкохворі, коли одужують. Вона пішла проситися на роботу фельдшером на "швидку", де раніше працювала  (її б узяли). Та мудрий чоловік не дозволив, бо переживав за здоров'я дружини. Але, як кожна жінка, Віта "завантажилась" щоденною роботою, бо ж у неї п'ятеро дітей – клопоту вистачає. Вона думала, що цілком уже здорова. Але раптом жінці стало гіршати (хоча перед тим робила контрольний аналіз крові і було все добре). Віта, як медик, розуміла чому  організм почав слабнути. Вона знову зробила контрольний аналіз крові, який показав, що кожен день гинули сотні тисяч клітин крові. Жити залишалось тиждень – не більше.

– Мені з кожним днем ставало все гірше і гірше, – каже Віта  Паращук. – Чоловік мені призначив дуже строгу веганську дієту, якою уже треба було лікувати  не щитовидку, а кров. Ми їздили в Чернівці до фітотерапевта Сергія  Часовенка, який обстежив і підтвердив правильність підбору трав. Дав ще деякі свої трави, щоб розширити лікування. Мій покійний батько   як лікар  знав:  смерть неминуча, вона вже близько, і  ніхто вже не зможе допомогти.

Віктор дуже переживав за дружину, тож запропонував звершити єлеєпомазання. Під час єлеєпомазання Віта у Бога не просила здоров'я і життя, а просила лише витримати все, що назначив Господь. І в той момент жінка відчула, як одразу припинилося  погіршення здоров'я. І хоча стан був вкрай тяжким, але стабільним. Бо раніше відлік ішов на секунди.

– Я як медик розуміла, що може настати фатальна мить, – каже Вікторія. – І була до того готова. Але Бог по Своїй милості дарував мені життя і не дав померти.   Я продовжувала лікуватися травами, стала вільно дихати, веду здоровий спосіб життя, регулярно обстежуюся. 

Коли жінка зробила УЗД серця і кардіограму, то лікарі були дуже здивовані, що у 50-річному віці Вітине серце і судини в ідеальному стані. Як таке може бути? 

...Це лікування триває уже 11 років, жінка відмовилася від офіційної медицини і в онколікарню, куди її направляли, не їздила жодного разу.

– Я сама, працюючи медиком на "швидкій", неодноразово була свідком, як люди помирали у мене на очах після онколікарні, – говорить Вікторія Паращук. –Я власноруч хворим колола морфін. Всі, хто після мене захворів і приїжджав в онколікарню, уже повмирали. А я, дякуючи Богу, ще живу. Працюю помірковано і не роблю помилок, які колись робила. Ходжу влітку по  ягоди, на город. Завдяки мудрим порадам чоловіка,  стримуюся від важкої роботи, чим продовжую своє життя і покращую здоров'я. 

Мати-героїня Вікторія Паращук разом із чоловіком тішиться п'ятьма дітьми, шістьма онуками. Троє дітей вже одружені, а двоє ще біля батьків.

– Я дякую Богу, що до цього часу ще ходжу по цій грішній землі, де стільки горя і хвороб, – каже Віта. 

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Вікторія Паращук важко захворіла. Її відлік на життя ішов дуже стрімко. Але чоловік Віктор, який знався ще з дитинства на травах, взявся сам лікувати дружину. І йому це вдалося. 

Ковельчани Віта і Вітя ходили в одну школу. Їй було 13 років, а йому  – 17, як познайомилися. І з того часу скрізь і всюди – обоє разом. Відслуживши в армії, Віктор покликав Віту заміж. І вона, молодесенька 17-річна, прийшла до свекрухи в невістки. 

Жили дружно. Народивши двох дітей, Віта, за порадою чоловіка, пішла вчитися в медучилище, яке закінчила успішно. Віктор забажав, щоб дружина принесла додому "червоний" диплом. І, незважаючи на домашні клопоти, дітей, Віта все-таки зуміла принести чоловікові подарунок – "червоний"  диплом. Навчання давалося їй легко, бо в школі вчилася добре (закінчила зі  срібною медаллю).

...Слабкість у тілі і постійна температура два роки мучили Вікторію Паращук. Через хворобу жінка мусила розрахуватися з роботи (працювала на "швидкій" медсестрою). Хвороба настільки вимучила її, що   не могла з "маршрутки"    дійти додому. Її зустрічав чоловік, бо важко було дихати,  і не мала сили йти.

– Я обстежилась у лікарів і мені сказали, що щитовидка дуже великих розмірів, яка перекриває дихальні шляхи, – розповідає Вікторія Паращук. – Я дихала ніби  через соломинку. А слова лікарів  мене вибили геть з колії – це був для мене вирок: "Стан дуже поганий,  і жити лишилося недовго. Погано. Дуже погано, а у вас ще діти малі...". 

Я не знала, що робити. Нікуди не ходила. Лише один раз на тиждень чоловік возив мене до церкви. Він не втрачав надію, що одужати мені допоможе лише Бог. Вся церква молилася за моє одужання. 

Вікторія відмовилася від медикаментозного лікування. І її чоловік, який ще з дитинства добре знається на травах, зайнявся оздоровленням дружини. Він підібрав правильно суміші трав, які дали гарний  результат. Віта з тими травами навіть їздила в Чернівці до фітотерапевта на консультацію, який підтвердив правильність підбору трав. І   обоє взялися за лікування. У щирих молитвах просили Бога мудрості і допомоги.   Господь не залишив їх у біді.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 310

Без лицемірства і брехні

 – живуть же люди! 

Без суєти і в чистоті –

живуть же люди! 

Дороги рівні всі, як   скло,

 –  живуть же люди! 

То, може, їм так повезло –

живуть же люди!

Працюють на своїй землі

 –  живуть же люди!

Дітей виховують самі –

 живуть же люди!

Природно уникають зла –

 живуть же люди!

То, може їм,  так повезло –

 живуть же люди! 

Висаджують сади й ліси

 –  живуть же люди! 

Вони з природою на Ви –

 живуть же люди! 

То, може, вчитись й треба

 нам, 

А то живемо – просто

 СРАМ?

Цікаво поговорити про сучасну Німеччину, але не тільки про чистоту і порядок. Тут, справді,  акуратно підстрижені газони, охайні, рівненькі дороги, що серпантином пробігають по доглянутих, чистих містах  і селах. Кожен будиночок індивідуально неповторний, як і люди з глибоким внутрішнім світом, високою духовністю і культурою.

І саме про культуру нації хочеться сказати добре слово. Про культуру, що прищеплюється, передається від покоління до покоління і виховує таких самородків духу, які залишили гідну спадщину, як приклад, вартий наслідування. Назвемо хоч окремі імена – Гете, Бетховен, Вагнер.

Ця величність нації відчувається в кожному рухові, погляді, поставі сучасного німця.  

Найперше і найважливіше, чому приділяють увагу німці, – виховання дітей. Сім'я, родина, взаємоповага і взаєморозуміння для них стоять на першому місці. Ще змалечку дітей привчають  до охайності і порядку, щоб кожна річ мала своє місце; дисципліни і чесності; самостійності і самообслуговуванню; відповідальності за свої думки, слова, вчинки.

Батьки і саме батьки проводять з дітьми максимум часу, особливо у вихідні дні, віддаючи перевагу активному спільному відпочинку – прогулянкам, походам з краєзнавчою, історичною, пізнавальною, природознавчою метою на велосипедах (до речі, дуже популярний вид транспорту в країні), пішим, на автівках...

Діти здебільшого зайняті у спортивних секціях. Майже у кожному містечку чи селі, не говорячи вже про великі міста, є цілий ряд доглянутих, сучасних стадіонів, в тому числі й приватних, спортивних майданчиків, басейнів, кінних баз, де вчать спілкуватись і розуміти тварин, їх характер, звички, доглядати за ними.

Німці дуже ощадливі. Бюджет сім'ї планується заздалегідь,  і жодна покупка не здійснюється спонтанно, без попереднього обговорення. Хоч рівень життя у країні досить високий, але дітей оберігають від розбещенності і необдуманих вчинків,  змалку привчають до праці. Якщо, наприклад, хоче чадо нову сучасну куртку чи кросівки, а старі ще в досить пристойному стані, то на них він мусить сам заробити, допомагаючи по господарству старшим людям, вигулюючи собак, розповсюджуючи реклами чи в інтернеті. Точно так само –  і на своє захоплення, якщо воно не “вписується” у прийнятий і обговорений сімейний бюджет.

Індивідуальна  відповідальність за чистоту навколишнього середовища також виховується: заборонено смітити, голосно розмовляти, порушувати встановлений порядок розміреного, самодостатнього життя. Але, крім того, в них популярні пасажирські подорожі  пароплавом для того, щоб допомогти у наведенні порядку в сусідів.   Наприклад, в Амстердамі юні волонтери благодійно очищають місцеву затоку від куп  сміття з метою зробити нашу планету чистішою, щоб дихати стало легше. Про це потім знімають фільми і показують по телевізору, як гарний приклад для наслідування.

Німці дуже скромно і мало їдять. Пропаганда здорового способу життя – на першому плані. Заздалегідь на тиждень складають меню,  і під нього закуповують необхідні продукти. З їжі вони практично нічого не викидають, хоч  час від часу дозволяють собі  купівлю різних смаколиків. Цікаво, що дні народження і свята святкують досить скромно: один чи два тортики і чай  або  кава, кока-кола, фрукти. Або в кафе – тістечко і щось з напоїв.

Ще економлять газ, світло воду. До речі, на стічні, дощові води введено податок в залежності від величини даху. Ця вода збирається в спеціальні ємкості і використовується для поливу квітів, кущів, дерев, які німці просто обожнюють, в їх маленьких, охайних міні-садочках.  

Ще німці – завзяті колекціонери, починаючи з дитинства. До досить похилого віку нагромаджують чимало предметів в колекції, а  потім у своїх приватних оселях (в окремій кімнаті  чи декількох) відкривають музей, доступний для відвідування широкому загалу. Є у них музей кішок, старожитностей,   каміння і т. п.

У дітей виховують велику повагу до людей старшого віку. Онуки постійно провідують своїх дідусів і бабусь, діляться з ними своїми досягненнями, але стараються їх не засмучувати і їм не набридати.

Що ж до сім'ї, то вони довговічні і довготривалі: стосунки        закріплюються і регулюються Законом. Німцям просто не вигідно розривати сімейні "пута", бо розлученого члена сім'ї обкладають додатковими податками. Після цього досить важко влаштуватись на пристойну роботу,  бо за ним закріплюється тавро "неблагонадійний". Тому, якщо і є в сім'ї якісь непорозуміння, стараються їх приховати, владнати і далі жити разом. Часто сімейні узи зміцнюють контракти.

Ще німці – великі патріоти своєї держави, і дуже гордяться цим. Вони з більшим задоволенням купуватимуть німецький національний товар, який сертифікований, більш якісний і коштує значно дорожче, аніж  зарубіжного виробника. Це стосується і продуктів, і товарів широкого вжитку.

Розважливі, зі своїм глибоким внутрішнім світом, німці максимально уникають щонайменших стресів, які провокують різноманітні хвороби, посміхаються і радіють життю. Живуть здоровими і активними до глибокої старості під Богом і з Богом.                      

Світлана ПЕЛИП, 

член товариства 

"Творчий світ".

P.S. Такою побачила німців моя гарна приятелька, якій довелося у них деякий час пожити і попрацювати.  

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 371

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 298

Гороскоп

з 19 по 25  квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 409

Незважаючи на холодну погоду, на Ковельщині тривають весняно-польові роботи.

На світлині ви бачите механізатора СТзОВ імені Лесі Українки Віталія ГРИЦЮКА, який підживлює у ці дні посіви озимих культур.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Незважаючи на холодну погоду, на Ковельщині тривають весняно-польові роботи.

На світлині ви бачите механізатора СТзОВ імені Лесі Українки Віталія ГРИЦЮКА, який підживлює у ці дні посіви озимих культур.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 384