Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 28 січня – 3 лютого

28.01.2021
Погода в Ковелі 
28 січня – 3 лютого

зима Погода в Ковелі  28 січня – 3 лютого

Четвер. Мінлива хмарність, часом сніг. Температура: -2оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю. Хмарно, сніг. Температура: -2оС. Вітер західний помірно сильний.
П’ятниця. Хмарно, невеликий сніг. Температура: -3оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на суботу. Хмарно. Температура: -7оС. Вітер південний слабкий.
Субота. Хмарно, сніг. Температура: -4оС. Вітер східний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: -11оС. Вітер північний слабкий.
Неділя. Хмарно. Температура: -7оС. Вітер північно-східний  помірний.
В ніч на понеділок. Хмарно, сильний сніг. Температура: -7оС. Вітер північно-східний помірно сильний.
Понеділок. Хмарно, сніг. Температура: -7оС. Вітер північно-східний помірно  сильний.
В ніч на вівторок. Хмарно, часом сніг. Температура: -8оС. Вітер північно-західний сильний.
Вівторок. Хмарно, часом сніг. Температура: -6оС. Вітер західний помірний.
В ніч на середу. Хмарно. Температура: -9оС. Вітер західний помірний.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: -9оС. Вітер південно-східний  помірний.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 451
28.01.2021

москвааПереворот у Московії. Частина друга

Не далі, як рівно  два тижні тому у "Вістях Ковельщини" я опублікував памфлет "Переворот у Московії", де написав:   "Було б цікаво дожити до того часу, коли на штурм Кремля піде московський "Майдан" і почути, чи будуть його виправдовувати пропагандони Кисельов, Соловйов, Скабєєва, Попов та іже з ними".
Автор ніби у воду дивився: у суботу, 23 січня, у столиці Московії, як, зрештою, в інших містах ерефії, відбулися багаточисельні акції протесту – своєрідні міні-майданчики.  І хоч формальним приводом їх стало ув'язнення лідера опозиції Олексія Навального, котрого при поверненні після лікування від отруєння в Німеччині, незаконно арештували безпосередньо в аеропорту "Шереметьєво", насправді причиною мітингів стало невдоволення росіянців  своєю верховною владою і особисто діями Владіміра Путіна.
Вибух народного гніву виявився досить вражаючим: подібного давно не бачили ані Москва, ані окраїни імперії. Такого Кремль не чекав, а тому застосував проти мітингувальників сотні, якщо не тисячі поліцейських, росгвардійців, омонівців та інших захисників режиму Путіна, екіпірованих за останнім "зойком" репресивної моди. Вірні служки диктаторського режиму жорстоко били протестувальників, в тому числі ногами, кидали в автозаки всіх підряд –  і жінок, і похилих віком людей, і молодь. Досвід "батька Лукашенка",  видно, став у пригоді. Недаремно у той же вечір відомий тележурналіст Олександр Невзоров в авторській програмі у ютубі заявив: "Сьогодні у Путіна виросли лукашенківські вуса", сказавши на закінчення: "Вперед, Росія! Живе Білорусь! Слава Україні!".
"Вуса" у Путіна і справді виросли: 23 січня у всій Московії, за офіційними даними, затримали майже 4 тисячі учасників акцій протесту. Це своєрідний рекорд за останні роки, що свідчить про великий переляк  путінців перед хвилею народного гніву. А хвиля справді грізна. Як написала опозиційна "Новая газета", люди вийшли на вулицю не тільки ради свободи Олексія Навального, але й тому, що не бачать інших способів добиватися справедливості там, де нема ні суду, ні виборів…  У москвичів і мешканців районних центрів нарешті знайшлися спільні інтереси – це верховенство закону, особиста безпека для всіх і кінець корупції".
Цікаво було спостерігати за реакцією на події 23 січня пропагандонів, яких я згадував вище. Якщо ще кілька днів тому вони горою ставали на захист права американців відстоювати "демократію"  і "свободу слова" у США силою і штурмом Капітолію, всіляко підтримували невдаху  Трампа, то нині їх риторика  змінилася. Вони піддали і піддають з піною на вустах жорсткій критиці учасників всеросійського протесту, замовчуючи причини його виникнення, всіляко виправдовують розбійницькі дії силовиків, галасують,  за усталеною традицією,  про "руку" Вашингтона і Заходу в цілому, які тільки й те роблять, що підбурюють народ проти московської влади, намагаються посіяти ненависть і ворожнечу між людьми, скомпрометувати особисто Владіміра Путіна, який  за 20 років правління разом з однодумцями зробив ерефію "наймогутнішою" й "найдемократичнішою"  державою світу.
А втім цій нахабній і безсоромній брехні після отруєння і арешту Навального та його соратників, демонстрації у соціальних  мережах фільму "Палац для Путіна", ухвалення репресивних законодавчих актів держдуми, вірить все менше росіянців. Особливо тих, хто належить до молодшого і середнього поколінь. Їм остогидли постійні обман і наклепи, що линуть з телевізорів щодня й щогодини, їм хочеться  жити у  вільному суспільстві, а не в імперії незмінного вождя, який фактично є  главою бандитського угрупування, що захопило владу в країні, веде постійні війни в усіх кінцях земної кулі, грабує народ і підтримує диктаторські режими   у Сирії, Венесуелі, Північній Кореї тощо.
Ще раз повторюю: "за поребриком" люди вийшли на вулиці не лише через репресії проти Олексія Навального, до якого може бути багато претензій з боку  і українців, і грузинів,  і прибалтів, як, зрештою, і з боку  тверезо мислячих представників вітчизняного політикуму. Навальний став лише   тією іскрою, яка викликала спалах народного обурення.
Як розвиватимуться події в Москві далі, сказати важко. Принаймні видно, що і  цар всія Русі, і його поплічники, і телепропагандони добряче налякані. Майдан, якого вони так боялися і яким давно лякали довірливих росіянців, все голосніше стукає у ковані ворота Кремля. Цей стукіт   чує у підземеллі, в котрому самоізолювався, як боягузливий тхір, і сам Путін.
Виявляється, що і верховний правитель, і його вірнопіддана обслуга в особі ФСБ, Росгвардії, поліції і ОМОНУ не всесильні і не спроможні стримати гнів мільйонів, якщо він тільки стане справді масовим. Наразі це лише тремтіння землі, яке може перерости у руйнівний землетрус.
Закономірно виникає запитання: кому потрібен той імператорський палац, фільм про який переглянули понад 100 мільйонів глядачів і від причетності до якого всіляко відхрещується нині крихітка Цахес? Для чого старечими і не зовсім твердими ручками чіплятися за царський престол, який  дедалі більше  стає схожим на розпечений електричний стілець, на якому страчують злочинців?
Запитань можна ставити ще багато. Тільки схоже  на те, що відповідей на них не знає ніхто.  В тому числі й Владімір Путін.
Ярема ГОЯН.
P.S. Деякі журналісти і політики в Україні виступають проти підтримки О. Навального за його імперські і навіть шовіністичні погляди, схвалення в минулому анексії Криму і т. д.    Все це так. Але не треба забувати, що сьогодні Навальний – єдиний політик, що відкрито бореться з Путіним, котрий причетний до  важких злочинів проти людства, розпочав загарбання українських земель, мріє про світове панування. Яким може бути політиком лідер опозиції, коли стане державним діячем, говорити рано. Принаймні до того дня, коли його звільнять з-під арешту, у що віриться важко. 
Я. Г. 
Не далі, як рівно  два тижні тому у "Вістях Ковельщини" я опублікував памфлет "Переворот у Московії", де написав:   "Було б цікаво дожити до того часу, коли на штурм Кремля піде московський "Майдан" і почути, чи будуть його виправдовувати пропагандони Кисельов, Соловйов, Скабєєва, Попов та іже з ними".
Автор ніби у воду дивився: у суботу, 23 січня, у столиці Московії, як, зрештою, в інших містах ерефії, відбулися багаточисельні акції протесту – своєрідні міні-майданчики.  І хоч формальним приводом їх стало ув'язнення лідера опозиції Олексія Навального, котрого при поверненні після лікування від отруєння в Німеччині, незаконно арештували безпосередньо в аеропорту "Шереметьєво", насправді причиною мітингів стало невдоволення росіянців  своєю верховною владою і особисто діями Владіміра Путіна.
Вибух народного гніву виявився досить вражаючим: подібного давно не бачили ані Москва, ані окраїни імперії. Такого Кремль не чекав, а тому застосував проти мітингувальників сотні, якщо не тисячі поліцейських, росгвардійців, омонівців та інших захисників режиму Путіна, екіпірованих за останнім "зойком" репресивної моди. Вірні служки диктаторського режиму жорстоко били протестувальників, в тому числі ногами, кидали в автозаки всіх підряд –  і жінок, і похилих віком людей, і молодь. Досвід "батька Лукашенка",  видно, став у пригоді. Недаремно у той же вечір відомий тележурналіст Олександр Невзоров в авторській програмі у ютубі заявив: "Сьогодні у Путіна виросли лукашенківські вуса", сказавши на закінчення: "Вперед, Росія! Живе Білорусь! Слава Україні!".
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 440
Читати далі
28.01.2021

лесяНа Волині готуються до відзначення 150-річного ювілею  Лесі Українки

Засідання організаційного комітету з підготовки та відзначення в області  у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки відбулося під керівництвом голови облдержадміністрації Юрія Погуляйка 20 січня 2021 року. Участь у засіданні також взяла народний депутат України Ірина Констанкевич.
Аби відзначити на належному рівні в області 150-річчя від дня народження Лесі Українки, влітку 2020-го року розпорядженням голови ОДА затверджено склад оргкомітету, до якого увійшли представники облдержадміністрації, обласної ради, Волинського національного університету імені Лесі Українки, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, органів місцевого самоврядування Колодяжненської громади, директори адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку, Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки, Волинської обласної філармонії та народний депутат України Ірина Констанкевич.
До слова, пам'ятну дату цьогоріч відзначатимуть на державному рівні. Зокрема, як повідомив голова облдержадміністрації Юрій Погуляйко, восени минулого року у Києві під головуванням міністра культури та інформаційної політики України відбулося засідання відповідного організаційного комітету, створеного розпорядженням Кабміну. Слід відзначити, що до його складу входить і очільник Волинської області.
"У вересні ми брали участь у засіданні, де обговорили заходи державного рівня. В області також будемо обов'язково відзначати 150-річчя від дня народження Лесі Українки. Тож сьогодні управління культури ОДА представить план основних заходів. Опісля усі разом обговоримо решту пропозицій", – сказав Юрій Погуляйко.
Своєю чергою народний депутат України Ірина Констанкевич відзначила, що найбільшим із досягнень у підготовці до відзначення ювілейного року від дня народження поетеси стало повне видання творів Лесі Українки у 14 томах.
"Це мрія науковців, лесезнавців, і не лише волинських. Тому що з 1981 року видавництво повного видання не здійснювали, адже це складний проєкт не лише в коштах, а і в готовності кадрів філологів у їх професіоналізмі подужати такий амбітний проєкт. З великою радістю і гордістю хочу сказати, що проєкт уже фактично на фінальній стадії. 25-го лютого обіцяють його презентувати у Києві. Тож стартуватиме відзначення з презентації сучасного  видання творів Лесі Українки. І, власне, родовід цього видання – з Волинського національного університету імені Лесі Українки", – поінформувала Ірина Констанкевич.
Щодо відзначення у Волинській області, то начальник управління культури та з питань релігій та національностей облдержадміністрації Ольга Чубара представила присутнім підготовлений керівниками обласних підвідомчих установ культури план заходів, які будуть відбуватися на Волині упродовж 2021 року.
У день народження геніальної поетеси, 25 лютого, урочистості розпочнуться вшануванням пам'яті Лесі Українки на Театральному майдані обласного центру, потому продовжаться мистецьким театралізованим дійством "Під Лесиним небом" за участю художніх колективів районів і міст, об'єднаних громад області на сцені Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.
В цей же день, у фойє театру буде експонуватися виставка образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва (вироби майстрів народної творчості, малюнки), виставка тематичної літератури, виступи художніх колективів.
25 лютого на території Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки пройде театралізована екскурсія  меморіальними будинками Косачів – "Колодяжне, то власне дома…".
Крім того, у лютому Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка представить глядачам виставу-феєрію "Лісова пісня" та виставу для дітей "Біда навчить".
23, 24, 28 лютого відбудеться прем'єра вистави за творами Лесі Українки "Лесина містерія".
З 23 лютого по 4 березня у Волинському академічному обласному театрі ляльок буде проходити театральна декада "Лесина весна", присвячена 150-річчю від дня народження Лесі Українки з показом вистав "Лісова пісня", "Камінний господар", "Як горобець розуму шукав" за творами Лесі Українки  та "Казка зеленого гаю" за п'єсою Олени Пчілки. Вистави проходитимуть за окремою програмою, з дотриманням усіх карантинних норм.
23 лютого заплановано літературно-мистецький вечір за творами Лесі Українки у Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки.
Протягом лютого відбудуться наступні заходи:
– Всеукраїнська науково-практична конференція "Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури" на базі Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки;
– обласні дистанційні огляди-конкурси народної інструментальної музики "Калинова сопілка" та конкурс читців "Мій любий краю", присвячені 150-й річниці від дня народження Лесі Українки;
– квест про біографію і творчість Лесі Українки в рамках проєкту "Гейміфікація: вчимось граючи";
– онлайн-лекції про творчість Лариси Косач на тему: “Леся Українка: повернення до Волині” (з циклу "Ювіляри року"), зустріч з учнівською молоддю "Нехай мої струни лунають…".
Заповідником заплановано проведення щорічної наукової конференції "Любартівські читання", яка у 2021 році буде присвячена ювілею геніальної поетеси.
Волинською обласною філармонією спільно з Волинським національним університетом імені Лесі Українки в рамках меморандуму про співпрацю буде проведено літературно-мистецький вечір "І в серці моїм переможнії співи лунають".
Волинською обласною бібліотекою для дітей заплановано до ювілею Лесі Українки літературне дослідження "Стежками краси і любові", Лесині читання "Хотіла б я піснею стати", буктрейлер за книгою Лесі Українки "Лісова пісня".
Управлінням культури, з питань релігій та національностей облдержадміністрації спільно з Обласним науково-методичним центром культури заплановано провести у липні ІХ Міжнародний фестиваль українського фольклору "Берегиня". Заходи фестивалю будуть розгортатись у Луцьку, Ковелі, Колодяжному.
На серпень 2021 року запланована Міжнародна конференція до 150-річчя з дня народження Лесі Українки (за сприяння Світової федерації українських жіночих організацій та Всеукраїнської Громадської Організації “Союз Українок”).
У жовтні відбудеться ХХV Всеукраїнський конкурс професійних читців імені Лесі Українки "Лесина осінь", присвячений 150-річчю від дня народження Лесі Українки (cпільно з Національною спілкою театральних діячів України), за сприяння Волинського академічного обласного театру ляльок.
У листопаді в обласному центрі заплановано провести VІ Всеукраїнський конкурс хорового мистецтва імені Лесі Українки.
Також упродовж року відбуватимуться літературні читання, виставки, науково-освітні заходи, літературні вечори.
Слід відзначити, що заходи проходитимуть з дотриманням усіх санітарних та протиепідемічних норм. Разом із цим, враховуючи карантинні обмеження, ряд заходів відбудеться в онлайн режимі.
Окрім цього, до Міністерства культури та інформаційної політики України надано пропозиції щодо:
– створення культурно-мистецького простору в селі Колодяжне Ковельського району;
– облаштування Лесиного дворика в місті Луцьку на вулиці Драгоманова, 23, яке є одним серед пам'ятних місць, пов'язаних із життям та творчістю Лесі Українки у Луцьку, у якому розташована "Лесина вітальня". Тут можливе проведення різноманітних культурно-мистецьких заходів, виставок, пленерів, мистецьких вернісажів, наукових конференцій, конкурсів читців Лесі Українки.
Обговоривши усі пропозиції та плани, члени оргкомітету вирішили узагальнити їх та подати управлінню культури для включення до Плану заходів з відзначення ювілею поетеси, який буде затверджений розпорядженням голови облдержадміністрації.
Управління інформаційної політики та цифрової трансформації облдержадміністрації.
Засідання організаційного комітету з підготовки та відзначення в області  у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки відбулося під керівництвом голови облдержадміністрації Юрія Погуляйка 20 січня 2021 року. Участь у засіданні також взяла народний депутат України Ірина Констанкевич.
Аби відзначити на належному рівні в області 150-річчя від дня народження Лесі Українки, влітку 2020-го року розпорядженням голови ОДА затверджено склад оргкомітету, до якого увійшли представники облдержадміністрації, обласної ради, Волинського національного університету імені Лесі Українки, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, органів місцевого самоврядування Колодяжненської громади, директори адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку, Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки, Волинської обласної філармонії та народний депутат України Ірина Констанкевич.
 
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1259
Читати далі

Повідомлення в номер / Баба Ярина

28.01.2021

листиБаба  Ярина

(Продовження. 
Поч. в номері за 14 січня ц. р.).
Одна сусідка, що вийшла раніше сім'ї баби Ярини, була вдовою. Йшла сама з двома малими дітьми, яких треба було нести на руках. Десь через десять кілометрів вона так знесилилась і впала духом, що змушена була кинути одну дитину в снігу, а з другою йти далі, щоб хоч одна вижила. Баба Ярина натрапила на ту дитину, що плакала в снігу, і забрала з собою. Потім віддала матері. 
Коли мати дитини відійшла, то зрозуміла весь жах того, що скоїла. Благала і просила бабу ніколи і нікому про це не розповідати. 
Таємницю тримали близько двадцяти років. Та дитина виросла в гарного кремезного хлопця. Прийшла пора йти йому служити в армію. Коли його проводжали, то він вклонився матері у ноги за те, що виростила та догледіла, а мати несподівано наказала так само вклонитися бабі Ярині. Всіх присутніх це дуже здивувало, а таємниця так і не була розкрита. 
Коли баба розповідала мені про це, то тої жінки вже не було в живих. 
Я: Коли ж Ви повернулися назад до свого хутора?
Б.Я.: Чириз дві ниділі чи може то чириз три. Нам дали знати, шо вже тиї вуєнні з тим штабом пушли далі – ну ми й вирнулися.
 Все було загажено в хаті, як в хливі. Шкрибли-мили, пурядки наводили всею симньою три дні. Ни в хату було ни зайти, ни в двір. Той штаб, шо то в нас був, ззів всеньку картоплю, буряки, моркву, шо в льосі були. 
Якби знаттє, шо то таке буде, то закупали б в земню. Добре, шо ни все пуклали в льох, а трохи батько тримав в кагатах – то те й їли, а то б з голуду пупухли б. 
Баба Ярина розповідає, що того ж року, як повернулися радянські війська, та як потепліло, погнали всіх дівчат з села та хуторів під Ковель окопи копати. Німці в Ковелі добре засіли, то місто брали довго. Напевне тому треба було біля Ковеля копати окопи. 
Копали цілий світловий день, часом їх обстрілювали німці. Як ставала ніч, то всіх заганяли в якусь покинуту стару хату і ставили на дверях вартового з автоматом, щоб не повтікали.
 Додому не пускали. Кормили дуже погано. Дівчата всі швидко схудли і охляли.
 Просилися додому за харчами та одягом, але їм відмовляли.
 Потім хтось із старших казав, що може відпустити, якщо якась з гарніших дівчат прийде до нього на ніч. Ніхто не згодився, але стало всім дуже страшно, що почнуть над ними збиткуватися. 
Одна дівчина вночі "ходила до вітру", то солдати на неї напали та збезчестили. Вона потім гірко плакала, хотіла йти топитися.
Б.Я.: Худили ми гуртом ду кумандєра жалуватися. Тико він нас ни вельми слухати хтів. Сказав, шо рузбереться, али ти сулдати всьо равно всталися при нас, а нашу тую дівчину вутпустили дудоми. 
А ми ше довго були, аж пукуда наступлєнія ни пучалося. Аш тико туді утпустили.
 Вдома вже думали, шо нас і на світи нима. 
Я: А що було після війни?
Б.Я.: Пусля вуйни стало ше хуже. Їсти ни було шо, а вже чириз якісь час заставили нас іти в кулгосп. І з хутора сказали забиратися. Шоб всі в силі жили, на видноті, шоб начальство бачило і командувало. 
Батько хату мусив рузибрати та й пиривизти в сило. Так путребували. Сказали, хто ни буде слухатися, туго в тюрму пусадять. Ми буялися. 
Я: А шо то за начальство таке було?
Б.Я.: То якісь чужеї люди. Пупривозили здалека. Всі партєйні. Вельми були вредни люди. Так вміли сала за шкуру залити, ше й силлю пусипати, шо хоч ґвалт кричи. Стали тут таке рубити, хоч втикай світ за вочі. Али куди втикати? Хату ж ни киниш. 
Мої односельці розповідали, що відразу після війни у волинські села був висаджений десант зі східних областей України. Ці люди багато років прожили вже під радянською владою і повністю розділяли її політику. Всі вони стали начальниками в наших селах. Голова колгоспу, директор школи, уповноважені від району та інші керівники обов'язково були з числа того десанту. Безпосередньо саме вони прищеплювали соціалізм для наших людей і руйнували все, що у нас було встановлено з діда-прадіда. Перш за все – церкву. Прийшлим давали хату і посаду, а за це вимагали жорстоко і безпощадно керувати селом.
Баба Ярина розповідає, що ще за Польщі її віддали заміж за Андрія Ситчукового. Він в дитинстві впав з дерева, тому був трохи "як не свій". Але батько заставив Ярину іти за нього заміж, бо він мав за собою добрий "кавалок грунту", тобто був багатший, ніж бабина сім'я. 
В 1939 році Андрія забрали в радянську армію. Більше його ніхто не бачив. В Ярини народилася дитина, яка відразу ж померла. Після того заміж жінка не виходила, все життя жила вдовою.
Після війни пробувала "дубиватися пенсиї за Гандрія", але їй відмовили, бо ніяких відомостей в військкоматі про нього не було. Чомусь ніде не зафіксували, що взяли його до армії. 
Баба згадує, як після війни в село переселили українців з Польщі. За ними назавжди закріпилася назва – "забужани", бо були вони  з-за Бугу. Перевезли їх, як все робила радянська влада – силою і зброєю. Зігнали з насиджених місць, а нових не підготовили.
В нашому селі частину переселенців розмістили в колишній напівзруйнованій хаті, що використовувалась під збереження зерна. А іншій частині “забужан” місця в тій хаті не знайшлось. Прийшлось декільком сім'ям копати землянку і там жити.
Баба Ярина якось заходила в ту землянку до “забужан” і розповідала, що там бачила. Люди там жили, як кроти. В холоді, голоді, просочені наскрізь димом від димокурні, що стояла посеред землянки.
Купа малих простуджених і "замурзаних" сажею дітей.
“Забужани” з великим переляком в очах дивилися на кожного, хто наближався до їхньої землянки, бо сильно зневірилися в людях і чекали від них тільки наруги. 
Село, на відміну від влади, знайшло в собі сили і людськості та прихистило потім “забужан”, хоча само бідувало. 
Стали вони потроху приживатися в нових умовах. Але ще довго не могли зрозуміти, за що їм таке, в чому вони, прості українські селяни, завинили, чому саме їх вибрали для такого великого знущання?
На Волині ще довго деякі люди дражнили та називали “забужанами” всіх, хто  був бідніший чи чимось невдаліший від інших. 
Баба розповідає про те, що, як німців прогнали, стали совєти воювати з українськими повстанцями. На хутір до баби Ярини часто вночі заскакували радянські енкаведисти, яких називали "стрибками" (від слова "істребітєлі"). Вони ловили та стріляли по лісах місцевих хлопців. 
Б.Я.: Як тико в хату зайдуть, так удразу пістулєта наставлєє на батька або матира.
Кажи їм, де бандєровцев прячиш. 
Ублазять, убшукають все в хаті і надворі. І на гуру залізуть, і в льох, і навітя в кулодязь заглєнуть, бу може тамечка хто сидить. Вузьмуть в хаті, шо лучше є ззісти, і сунуть далі. 
А як наших пустріляють, то звозять ду церкви на упузнаніє. Мине раз заставили йти на те упузнаніє. Людочки добрі, як я те все пубачила, то ледь ни зумліла.
Після війни в селі стало майже втричі менше людей. Повтікали, хто   куди зміг. Хто в ліси подався. Деякі потрапили аж в Канаду та Америку. Інших повбивали на фронтах та в різних сутичках. Когось запроторили  до тюрем та Магадану чи Колими.
Залишились в селі одні вдови. Такі, як баба Ярина. Їм судилося підіймати на ноги та оновлювати село, засівати зі сльозою і потом вже не своє, а колгоспне поле. 
З колгоспами прийшли в село нові порядки.
Одного разу, коли баба Ярина ішла до церкви, її перестріли місцеві активісти з наганами та погрожували їй і до церкви не пустили.
 Але, як виявилось, героями вони були тільки у ставленні до беззахисних жінок.
Олександр Мінович.
(Закінчення буде).
(Продовження.  Поч. в номері за 14 січня ц. р.).
Одна сусідка, що вийшла раніше сім'ї баби Ярини, була вдовою. Йшла сама з двома малими дітьми, яких треба було нести на руках. Десь через десять кілометрів вона так знесилилась і впала духом, що змушена була кинути одну дитину в снігу, а з другою йти далі, щоб хоч одна вижила. Баба Ярина натрапила на ту дитину, що плакала в снігу, і забрала з собою. Потім віддала матері. 
Коли мати дитини відійшла, то зрозуміла весь жах того, що скоїла. Благала і просила бабу ніколи і нікому про це не розповідати. 
Таємницю тримали близько двадцяти років. Та дитина виросла в гарного кремезного хлопця. Прийшла пора йти йому служити в армію. Коли його проводжали, то він вклонився матері у ноги за те, що виростила та догледіла, а мати несподівано наказала так само вклонитися бабі Ярині.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 513
Читати далі

Повідомлення в номер / Пророцтва, ілюзії і реальність

28.01.2021 Семенюк Анатолій Володимирович

країнаПророцтва, ілюзії і реальність

– Пропаде Україна! Погляньте, що навколо діється: війна, корупція, бідність. Все ближче і ближче до хижих лап російського ведмедя скочуємося, – виливає біль з душі Тарас Карась, песиміст від народження.
– Не пропаде! Рано чи пізно відродиться, благополуччям європейським заживе, – подає надію  романтик Петро Білокінь.
– Може, й не пропаде, але  щастя не матиме. Буде животіти в морі негараздів  і проблем  та недолугої  політики влади, – втручається у розмову Маркіян Безродний.
“Ох, ці передбачення, пророцтва! Чого тільки не почуєш? –  розмірковував я  у  дні Новорічних свят. –  Один  просто, як мій песик Бім, гавкає на небо, сповіщає що на нього просвітління зійшло, й точно знає, коли Апокаліпсис настане. Інший перетасовує карти, піковою дамою туман та мряку навіює, але якщо позолотять ручку, то, дивись, і королем  бубновим потішить,  надією на щастя та удачу. Треті за розташуванням зірок пророчать чи то занепад всього  і всіх, чи піднесення і процвітання. Вони знають, що кожен хоче почути своє, надумане”.
В сьогоденні кашпіровські, джуни, глоби, чумаки  відоміші, ніж Шевченків "Заповіт". А слава їм – королівська.  Все їхнє ворожіння процвітає на благодатному грунті, адже ми – унікальний народ у сприйнятті всього таємничого, віртуального,  незбагненного. У човні ілюзій та пророцтв гармонійно вживаються і світочі нації, і прості  смертні. Досить згадати Миколу Гоголя, нашого щирого українця, у  творчості якого – сутність українства. Це ж тільки наш сільський коваль Вакула може приборкати чорта і на ньому летіти до імператриці (!) за царською туфелькою для нареченої. І диво: мрії збуваються! Грізна імператриця дарує українцю туфельку зі своєї ноги. Дарма, що ношена, зате царська…
В морі ілюзій купався геній і пророк Тарас  Шевченко. Він марив вільною, новою Україною,  в якій син Іван – і уродливий, і багатий. Хіба не в ілюзіях уявного щастя виборювалася і творилася у 90-их роках ХХ століття наша Незалежність? Здобудемо волю – і буде син багатий, і золота туфелька на гарних ніжках судженої. За ейфорією  забули, що щаслива доля прихильна  до тих, хто працює, бореться,  з  мудрістю радиться і за розумом живе. Не зчулися, як замість  кисільних райських берегів ріки життя наситились гіркотою бідності  та розрухи. 
А чи усвідомлюємо, що український дім потрібно будувати на твердій основі, а не на піску?
Гірка, закривавлена хвиля Майдану пронеслась, мов цунамі, над Україною, а над нею знову  розцвіли ілюзії гідності, справедливості і благополуччя.
Чим обернулись ці рожеві мрії сьогодні, бачимо наяву. Осягаючи поглядом історію від Наливайка, Богдана і до нашого сьогодення бачимо, що симптоми хворості однакові. Здається, в мізках українців вмонтований  сигналізатор, який вмикається в критичних ситуаціях соціальних збурень, воєн, епідемій, накриваючи туманом ілюзій небезпечну реальність. Такий собі  синдром страуса: при небезпеці – голову в пісок. На жаль, таке відсторонення  має  плачевні наслідки – доля в кінцевому результаті опиняється розіп'ятою на  хресті жорстокої дійсності.
"А який  рецепт оздоровлення нації існує? Психологи, навпаки, при пандемії рекомендують позитивно думати, мріяти про щось світле і радісне", – дорікнете ви.
Не маю права бути оракулом, тим більше навчителем, але вірус під назвою "ілюзіон" надто задавлений, шкодить нашому руху до щастя. З цим нічого не вдієш. І…  не треба.
А ось  політикам поміркованим, журналістам і навіть  владі потрібно створювати в свідомості українців противірусний сигналізатор, який вмикається після спалаху ілюзій, спонукає до праці, поміркованих рішень та виваженого ставлення до реалій життя.
Маємо пам'ятати, що Бог дарував нам родючу землю, багатющі надра, чарівну природу, заповівши  примножувати ці багатства. Злегковажимо – втратимо  цей куточок українського раю земного: в історії таке мало  місце.
Тож не повторюймо помилок минулого і з надією дивімось у майбутнє. 
Анатолій СЕМЕНЮК.
– Пропаде Україна! Погляньте, що навколо діється: війна, корупція, бідність. Все ближче і ближче до хижих лап російського ведмедя скочуємося, – виливає біль з душі Тарас Карась, песиміст від народження.
– Не пропаде! Рано чи пізно відродиться, благополуччям європейським заживе, – подає надію  романтик Петро Білокінь.
– Може, й не пропаде, але  щастя не матиме. Буде животіти в морі негараздів  і проблем  та недолугої  політики влади, – втручається у розмову Маркіян Безродний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 733
Читати далі

Повідомлення в номер / На перехрестях долі

28.01.2021

Янко МНа перехрестях долі

У році, що вже на порозі, виповнюється 95 літ цій, без перебільшення, легендарній і шанованій жінці. Мова піде про Марію Федорівну Янко, яка ось уже майже 30 років очолює Голобську ветеранську організацію.
Думаю, що найперше її тримає на землі праця. 63 роки трудового стажу – це не жарт!
І ось я в гостині у привітної, жвавої, мудрої Марії Федорівни. Слухаю її і думаю, як же треба любити людей, щоб так піклуватися про них, допомагати у малих і великих справах. Мабуть, весь секрет у тому, що вона любить саме життя, стійко долає усілякі негаразди.
А ткалася її життєва нива і чорними нитками.
Народилася моя співрозмовниця в селі Угли (тепер Партизанське), закінчила 7 класів школи в Діброві. Важкі то були часи. І от 1942 року війна добралася і до їхньої домівки. Почали забирати молодь у Німеччину. В управі призначили їхати старшій сестрі Олі, але вночі партизани вивезли її до лісу.
Марійка саме пасла гусей на вигоні. Приїхали до хати і забрали її, меншеньку. Тато як побачив – зомлів.
Молодій дівчині довелося пережити 3,5 роки німецької каторги. І шпали на залізниці боса тягала, і в хазяїна працювала. Довелося важко трудитися в господарстві, варити їжу, доглядати 3 дітей.
Працювала напівголодною, ото які крихти зі столу лишаться, то їй діставалися. А як же хлібчика хотілося!
1945 року звільнили українців  з цього  пекла,  вивезли аж 136 машин  з бранцями. Тільки-но стихли трохи військові дії, запросили її працювати в магазині  рідного села. А далі – Голоби, універмаг, що став її дітищем. Марія Федорівна його  й будувала, і вивела в найкращі, а згодом стала й директором.
Роботі віддавалася сповна, їздила скрізь по країні й закордонах, шукаючи товари. Мало коли й дома бувала, хоч скрізь устигала.
Старання її помітили, і 1971 року нагородили орденом  Трудового Червоного Прапора, а згодом їй було присвоєно високе звання заслуженого працівника торгівлі.
Чоловік ювілярки, Іван Микитович Янко, з дитинства лишившись сиротою, здобув дві вищі освіти і багато років працював директором плодоконсервного заводу. Сім'я виховувала донечку Оленку. Здавалося б, жити й радіти. Аж ні! 1983 року раптова смерть чоловіка вибила жінку з колії. Та мало-помалу життя йшло вперед, і Марія Федорівна знову з головою поринула в роботу з ветеранами.
– За ветеранів, – каже наша ювілярка, – стою горою! Вони заслужили своїм життям і працею.
Де тільки не бував хор ветеранів "Червона калина", організований нею! Об'їздили весь район, область, Україну, були й за кордоном. І тут вона – перша.
Уміла й уміє організувати все до ладу. Саме приміщення, де зараз проводяться репетиції, свята, – теж справи Марії Федорівни, вона вибивала кошти й матеріали. А скільки незабутніх "солодких столів" і свят організувала... Їй завжди йдуть назустріч, допомагали й допомагають місцева й районна влада.
Має підхід до людей, як попросить – мусять виконати! Їй багато в чому завдячують ветерани.
Зараз жінку підтримують найрідніші – донька Олена й онук Юрій. Мама гордиться донею, яка, до слова, закінчила Київський технологічний інститут легкої промисловості і все трудове життя працювала головним інженером відділу маркетингу Луцького картонно-руберойдового заводу.
Радіє онучкові, що живе і працює в Луцьку. Саме вони – її підтримка й опора нині, на схилі літ.
Такою сонячною є наша ювілярка, вона завжди у вирі життя, є частою гостею й школярів нашої гімназії.
Щиро зичу їй ще багато літ відчувати підтримку і тепло надійних рідних рук. Нехай хранить її Господь!
Любов Бай, 
Заслужений учитель України.
НА СВІТЛИНАХ: Марія ЯНКО у різні періоди свого життя.
Фото з архіву Голобської селищної ради.
P.S.: 26 січня, у день свого 95-річного ювілею, голова Голобської ветеранської організації приймала вітання від рідних, друзів, близьких, громадськості, керівників установ, організацій району й громади, представників районної та місцевої влади. 
Бажали Марії Федорівні миру й достатку в домі, здійснення всіх найважливіших планів і задумів,  невичерпної енергії, Божого благословення. 
У році, що вже на порозі, виповнюється 95 літ цій, без перебільшення, легендарній і шанованій жінці. Мова піде про Марію Федорівну Янко, яка ось уже майже 30 років очолює Голобську ветеранську організацію.
Думаю, що найперше її тримає на землі праця. 63 роки трудового стажу – це не жарт!
І ось я в гостині у привітної, жвавої, мудрої Марії Федорівни. Слухаю її і думаю, як же треба любити людей, щоб так піклуватися про них, допомагати у малих і великих справах. Мабуть, весь секрет у тому, що вона любить саме життя, стійко долає усілякі негаразди.
А ткалася її життєва нива і чорними нитками.
Народилася моя співрозмовниця в селі Угли (тепер Партизанське), закінчила 7 класів школи в Діброві. Важкі то були часи. І от 1942 року війна добралася і до їхньої домівки. Почали забирати молодь у Німеччину. В управі призначили їхати старшій сестрі Олі, але вночі партизани вивезли її до лісу.
Марійка саме пасла гусей на вигоні. Приїхали до хати і забрали її, меншеньку. Тато як побачив – зомлів.
Молодій дівчині довелося пережити 3,5 роки німецької каторги. І шпали на залізниці боса тягала, і в хазяїна працювала. Довелося важко трудитися в господарстві, варити їжу, доглядати 3 дітей.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 469
Читати далі

Повідомлення в номер / Хто отримав вісім тисяч

28.01.2021

моніторингХто отримав вісім тисяч?

Новий рік почався із нового локдауну. З 8 січня чимало бізнесів були змушені призупинити роботу. Про карантинні обмеження підприємці знали заздалегідь і мали можливість отримати від держави одноразову грошову допомогу. Для цього ще у грудні потрібно було оформити заявку і чекати на виплату. Скільки українців звернулись по допомогу і які подальші плани щодо підтримки бізнесу цього року, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.  
Допомога під час карантину
Отримати допомогу у 8 тисяч гривень могли наймані працівники та ФОПи, діяльність яких підпадає під заборону у період посиленого карантину у січні. Заявку потрібно було оформити з 14 до 31 грудня включно. За інформацією уряду, всього по допомогу звернулося понад 480 тисяч людей, з них 455 тисяч отримали допомогу до Нового року, решта виплат має відбутись у січні. Всього за державною програмою виплатили 3,6 млрд. грн.
"Близько 25 тисяч людей подались в останні дні старого року, тому враховуючи, що почався новий бюджетний рік, вони отримають по 8 тисяч гривень у цьому році протягом короткого періоду часу", – пояснює Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігор Петрашко.
В Офісі Президента кажуть, що завдяки порталу державних послуг "Дія" вдалось максимально спростити та автоматизувати процес подачі заявок на отримання допомоги. Реєстрація та отримання виплат відбувались дистанційно – без контакту з чиновниками.
"Важливо, що напрацьовано цифрові інструменти, коли не треба стояти в чергах, немає скупчень, коли знищено бюрократичну тяганину, а люди в кілька кліків можуть отримати виплати. Це також зменшує корупційні ризики, адже немає спілкування чиновника та людини. Це яскравий приклад того, якою буде цифрова Україна", – наголосив глава держави Володимир Зеленський.
Ще одна програма підтримки, яку встигли реалізувати до нового року, була розрахована на роботодавців. Відповідно до неї, у грудні виплатили 650 млн грн для близько 170 тисяч працівників. Як розповідають у Державному центрі зайнятості, програмою, зокрема, скористалися: аеропорт "Бориспіль", АТ "Укрзалізниця", Держагенство "Укравтодор", Кондитерська фабрика "Харків'янка" та Харківський завод "Турбоатом".
У Мінекономіки зауважують, що на додаток до програм фінансованої підтримки на час карантину також діє мораторій на перевірки.
Плани подальшої підтримки
У Кабміні кажуть, що у 2021-му продовжуватимуть і розширюватимуть програми підтримки бізнесу, започатковані торік. Зокрема, уряд уже ухвалив зміни у держпрограму "Доступні кредити 5-7-9%". Відтепер на кредитування може розраховувати як малий, так і середній бізнес. Розширюється перелік категорій бізнесу, яким може надаватися кредит за програмою, пом'якшуються умови для рефінансування кредитів.
"Станом на зараз уже більш ніж сім з половиною тисяч різних бізнесів по всій країні отримали понад 17 мільярдів гривень. Впроваджено механізм державних портфельних гарантій для малих і середніх підприємців, коли держава забезпечує до 80% кредиту. Також продовжують діяти податкові канікули для ФОПів першої групи. До червня вони звільняються від сплати єдиного соціального внеску", – зазначив голова уряду Денис Шмигаль.
Експерти прогнозують, що попит на кредитування цього року далі зростатиме. За інформацією уряду, лише за перший тиждень 2021 року за програмою "5-7-9" було видано кредитних позик на суму більш ніж 900 млн. гривень.
В уряді не виключають, що залежно від ситуації цьогоріч будуть відновлювати успішні державні програми. Міністр соціальної політики Марина Лазебна зауважує: "Я вважаю, що ми повинні постійно аналізувати, працює – не працює, допомагає – не допомагає, і, коли бачимо критичну ситуацію, відразу відновлювати і надавати допомогу".
Зокрема, йдеться про програму допомоги для дітей ФОП першої і другої категорій, яку започаткували під час першого локдауну навесні 2020 року, а також відновили на час карантину "вихідного дня" у листопаді. 
Економісти погоджуються, що другий рік пандемії може бути ще складнішим. Українці все гостріше відчуватимуть наслідки локдауну і загального падіння економіки. Щоб бізнес скоріше став на ноги, без державної підтримки не обійтись. 
Оксана КОВАЛЬ.
Новий рік почався із нового локдауну. З 8 січня чимало бізнесів були змушені призупинити роботу. Про карантинні обмеження підприємці знали заздалегідь і мали можливість отримати від держави одноразову грошову допомогу. Для цього ще у грудні потрібно було оформити заявку і чекати на виплату. Скільки українців звернулись по допомогу і які подальші плани щодо підтримки бізнесу цього року, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.  
Допомога під час карантину
Отримати допомогу у 8 тисяч гривень могли наймані працівники та ФОПи, діяльність яких підпадає під заборону у період посиленого карантину у січні. Заявку потрібно було оформити з 14 до 31 грудня включно. За інформацією уряду, всього по допомогу звернулося понад 480 тисяч людей, з них 455 тисяч отримали допомогу до Нового року, решта виплат має відбутись у січні. Всього за державною програмою виплатили 3,6 млрд. грн.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 347
Читати далі

Повідомлення в номер / Коли мороз не страшний

28.01.2021

лідКоли  мороз  не  страшний

Святе Водохреще, яке відзначали 19  січня, – для багатьох наших земляків  є традиційним днем купання. І хоч представники духовенства наголошують, що робити це не обов'язково, бо холодна вода не для всіх корисна, чимало людей, в тому числі жінок і дітей, не могли відмовити собі у задоволенні зануритися у крижану купіль. Окремих із сміливців ви бачите на світлинах Мирослава ДАНИЛЮКА та взятих із інтернет-сайтів.

 

 

 

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 360
Читати далі
28.01.2021
Слов’янський  гороскоп  –  2021: 
кому  прогноз  на  рік  обіцяє  перемоги

гороскопСлов’янський  гороскоп  –  2021:  кому  прогноз  на  рік  обіцяє  перемоги?

2021 рік за слов'янським календарем буде часом правління Голосистого Півня, що кричить. Слов'янський гороскоп обіцяє рік переможний та активний.  
Для початку уточнимо, що слов'янський новий рік починається з 21 березня 2021 року – в день весняного рівнодення. До цього моменту ще будуть актуальні астрологічні прогнози на рік  Павука.
Відповідно і слов'янський гороскоп-2021 актуальний по березень 2022 року.
А тепер – конкретні прогнози на 2021-й.
Слов'янський гороскоп 2021 – загальні тренди
З одного боку,  рік Півня стане роком кардинальних змін, а з іншого – боятися їх не варто: вони будуть у більшості своїй позитивними, світлими. 2021 рік може стати початком нового життєвого етапу,  якщо докласти трохи зусиль.
Слов'янський гороскоп–2021  по місяцях
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 994
Читати далі

Повідомлення в номер / Євгенія Майданець:

28.01.2021

001Євгенія Майданець: "Робіть те, що вам подобається"

Українка Женя Майданець два роки тому жила в Болгарії, де працювала декоратором  – оформляла торти.
Женя за національністю –болгарка. Її тато і вся його родина – теж. Дівчина після закінчення інституту вийшла заміж за Івана Майданця. У сім'ї Івана та Євгенії з'явилось двійко дівчаток: Елізабет та Олівія. Молода мама, будучи в декреті, навчилася шити модний одяг собі і дітям. Але в цьому не бачила перспективи. І стала себе шукати у кулінарії.
– Перший свій торт я пекла до шостої години ранку, – пригадує жіночка. – Але в мене вийшло те, що потрібно. І вже через рік я мала багато клієнтів та замовлень на торти. Хотілося б розвиватися далі, але не було можливості. Тому подала документи на громадянство Болгарії, щоб там розпочати свою справу. А коли папери надійшли, дітей залишила з чоловіком Іваном, а собі купила квиток до міста Софії, сіла в автобус і поїхала.
– У столицю Болгарії я приїхала о п'ятій ранку, –  пригадує Женя Майданець. – Сиділа на вокзалі, доки розвиднілося, купила карточку на телефон і подзвонила знайомому, який живе у Софії. Він запропонував пожити у нього тиждень, доки я не знайду собі роботи і житла. Я не знала міста, ходила і вивчала місцевість. Потім у " Фейсбуці" знайшла оголошення, що здається однокімнатна квартира. Жила разом з іще однією дівчиною. Дуже погано розмовляла болгарською, хоча розуміла її добре. Швидко знайшла роботу у сфері економіки, де більше платять, але мені це не подобалося, бо я творча людина.
Женя Майданець вирішила подати резюме в кондитерську сферу. Ходила в п'ятизірковий ресторан. І через два тижні Євгенія вийшла на роботу. Дуже переживала, плакала і молилась: "Боже, я хочу мати впевненість у завтрашньому дні...". І тут подзвонили з кондитерської, розмовляли російською мовою. Хазяїн був росіянин – йому потрібен був декоратор. Женя дуже зраділа, вона показала фото своїх робіт, і їй одразу запропонували оформляти торти.
Спочатку жінка декорувала по 4 штуки, а згодом стала встигати 7 штук оформляти. Майстрині запропонували два дні працювати, а два вихідних мати. Але працьовита українка, щоб більше заробити грошей, попросилася працювати щодня. Колектив погодився, їй довіряли в усьому, вчили з нею болгарську мову.
– Хазяїн кондитерської побачив, що у мене є талант придумувати нові рецепти і  запропонував створити лінію своїх тортів для ресторанів. Від продажу цієї продукції мені платили 50 процентів, – розповідає Євгенія Майданець. – Наприклад, я карамелізувала грушу з лаймом, поєднувала солону карамель з топленим бананом тощо.  Одна болгарка на знак вдячності зробила грамоту і подарунок тому, хто декорував для неї торт. Нею виявилася я. Я була на сьомому небі від щастя!
l
Українка так захопилася роботою декоратора, що стала брати роботу додому, хоча за це їй ніхто не платив. Всю ніч ліпила фігурки, а на ранок приносила готові вироби.
– Часом і в мене щось не виходило. Але головне – не падати духом і ніколи не зупинятися на досягнутому, – каже Женя Майданець. – Тому   я мрію працювати на себе, відкрити свою солідну фірму. Я колись хотіла написати книжку, і ось мені спало на думку видавати  журнал з кулінарії грецькою мовою. Чому саме грецькою? Бо в Греції живуть мої двоюрідні брати та сестри, які видають свій журнал.
Родичі підтримали таку ідею. Женя писала рецепти російською мовою, тітка перекладала на грецьку (писала від руки друкованими літерами). Женя вивчила складні грецькі "ієрогліфи" і ночами друкувала текст на комп'ютері. А ще там потрібно ставити в кожному слові наголос. Та труднощі  – не біда: за три тижні був готовий журнал, у якому були рідкісні рецепти і красиві фото. Через місяць видали 5000 примірників. Коли жінці прислали один екземпляр, Женя була неймовірно щасливою.
– Я дуже раділа, що мені вдалося втілити свою мрію в життя. Це як дитя народжується – ти радієш, і так само в мене було, – мовить жінка. – У журналі є мої рецепти тортів, тістечок. Зараз  працюю над створенням другого журналу – з декорації тортів.
Успішно відпрацювавши у Болгарії 2 роки, Женя забрала до себе двох донечок – Олівію та Елізабет, влаштувала їх у дитячий садочок. Сама оплачувала за трикімнатну квартиру в Софії. Чоловік Іван працював у Прибалтиці тоді, часто навідувався до дружини і доньок. Він гордиться тим, що його Євгенія така талановита, підтримує її в усьому. Але, на жаль, у Болгарії для нього не було роботи і він не знає мови, тож мусив  шукати роботу в іншій країні.
Хоча з досвіду Женя знає, що українцям найбільше подобаються торти "Наполеон", "Медовий", "Спартак", тістечко "Картопля", проте з читачами газети майстриня хоче поділитися рецептом японського заварного бісквіта для декору тортів. Із нього можна вирізати будь-які фігурки і прикрашати ними торти та тістечка. Окрім того, бісквіт міцний і дуже смачний.
Інгредієнти: 130 г молока, 70 г масла, 85 г борошна, одне яйце, 165 г білка, 120 г  жовтка, 80 г цукру. Ванільний цукор, молоко і масло підігріваємо в каструлі на середньому вогні, поки масло не розтопиться. Знімаємо з вогню і одразу висипаємо борошно. Перемішуємо вінчиком, знову ставимо на вогонь, постійно помішуючи, варимо, доки тісто не буде відставати від каструлі. Коли трохи охолоне, збиваємо міксером, по одному добавляючи яйце і жовтки. Коли маса стане однорідною і гладкою, добавляємо барвник (гелевий або водорозчинний) і ще раз перемішуємо.
Окремо збиваємо білки з цукром до такого стану, щоб вони не випадали з перевернутої миски. Поступово додаємо збиті білки в заварну масу. Силіконовою лопаткою акуратно складальними рухами знизу вверх вимішуємо білки. 
 Після цього бляху застелити якісним пергаментом, змазати олією, вилити рівномірним шаром тісто товщиною 0,5 см та випікати в розігрітій до 170 градусів духовці 15 хвилин. Коли бісквіт схолоне, ним можна обгортати торти і ліпити фігурки.
l
...А рік тому Женя приїхала в Україну у зв'язку з ковідом. Діти теж заскучили за Україною, і як приїхали, то вже не хотілося їхати назад. – Ще рік тому ми з чоловіком мали переїхати в Литву, бо мені запропонували хорошу роботу в кондитерській EIVIOIE, – розповідає Євгенія Майданець. – Але у зв'язку з карантином нам довелось залишитися в Україні. А далі – час покаже. Зараз наші діти відвідують школу і садочок. Оскільки я звикла працювати в колективі, то вирішила попрацювати в грузинській пекарні "Тоне" кондитером. Я дуже задоволена своєю працею і горджуся тим, що в Україні є заклади високого рівня, де використовують продукти найвищого ґатунку. Колектив тут відповідальний і професіональний.
На закінчення нашої розмови Євгенія зазначила: 
– Оскільки я працювала в Софії і Салоніках, маючи неабиякий досвід роботи, можу сміливо заявити, що Україна має європейський рівень в кулінарії: наші українки найталановитіші і дуже успішні у сфері кондитерства. Мені часто задають питання, чому я повернулась в Україну? Я ніколи не прив'язуюсь до одного місця, а завжди прислухаюсь до своїх почуттів. Я надбала великий досвід, працюючи в Болгарії, Греції, пережила багато щасливих моментів, а зроблені мною помилки розцінюю, як безцінний досвід, знайшла нових друзів і навчилася цінувати те, що маю і жити теперішнім часом.
Не бійтеся перемін у своєму житті – робіть те, що вам подобається! 
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА СВІТЛИНАХ: Євгенія МАЙДАНЕЦЬ; деякі її роботи.
Фото з архіву автора.
Українка Женя Майданець два роки тому жила в Болгарії, де працювала декоратором  – оформляла торти.
Женя за національністю –болгарка. Її тато і вся його родина – теж. Дівчина після закінчення інституту вийшла заміж за Івана Майданця. У сім'ї Івана та Євгенії з'явилось двійко дівчаток: Елізабет та Олівія. Молода мама, будучи в декреті, навчилася шити модний одяг собі і дітям. Але в цьому не бачила перспективи. І стала себе шукати у кулінарії.
– Перший свій торт я пекла до шостої години ранку, – пригадує жіночка. – Але в мене вийшло те, що потрібно. І вже через рік я мала багато клієнтів та замовлень на торти. Хотілося б розвиватися далі, але не було можливості. Тому подала документи на громадянство Болгарії, щоб там розпочати свою справу. А коли папери надійшли, дітей залишила з чоловіком Іваном, а собі купила квиток до міста Софії, сіла в автобус і поїхала.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 464
Читати далі