Мій щиросердечний читачу! Хочу достукатись до твого серця. Впевнений, що воно, як і моє, переймається долею нашої рідної неньки-України. Від її успішного поступу вперед і наше благополуччя залежить.

Все більше і більше тривоги віється над нами. Приходить на думку Христова притча про сіяча, який кинув зернину на кам’янистий грунт. Зійшла вона пишно, але тільки-но з’явилось Сонце, висохла земля, і посіяне зело зів’яло… Чи не про Україну це?

Гарні сходи Незалежності зійшли у дев’яностих роках ХХ століття. Та не дало живильного соку наше кам’янисте суспільство і  в’яне квітка-Україна.

Закривавив Майдан, але й він неспроможний оживити країну. Більше того, віття пообламували злі сусіди москалі – Крим і Донбас нагло до своїх рук прибрали. Серце плаче!

Винуватимо, обурюємось, ганьбимо російського Каїна, але ж знову таки: чи не винні самі? Пробачили, довірилися, злякалися – і маємо те, що маємо.

І пані Історія нічому не вчить.

Згадай, мій друже, які слова-заповіти  висловив батько Тарас. І закликав, і застерігав, і заради нашої волі в засланні кращі роки свого життя провів. І що?

Зберемося традиційно 22 травня біля пам’ятника, повіємо словами, як половою, і розійдемося. Колись на Кос-Аралі Кобзар марив Україною. Нехай убогу, нехай збезчещену, нехай кріпацьку, але гартував свій дух заради неї. Він і сьогодні з небес дивиться на нас, безталанних і, мабуть,  не раз гірко  плаче. Бо ж травень квітучий надворі. Такого квітучого дива, як в Україні, ніде більше в світі немає. А зі співочим пташиним царством який хор зрівняється?

Без перебільшення скажу тобі, друже: травень – Шевченків місяць. Попри недавні  свята  Праці, святого Юрія і Перемоги, він по праву для Шевченка і для нас знаковий.

4 травня 1838 року  відбулася важлива подія. 

«Свобода!..Свобода!»  — вигукнув тоді Шевченко і кинувся Сошенкові на шию. «Задушиш…Ти що здурів, Тарасе?»  — відштовхував той Тараса. Та де там! Шевченко, немов вулкан, який тільки-но прокинувся, виплескував до небес свою полум’яну енергію.

Вдумаймося: за участю царської сім’ї, завдяки натхненнику Брюлову та іншим світочам культури того часу (чи не диво?) для України викупляли з неволі майбутнього апостола Правди і Свободи, пророка нації, якому немає рівних у цілому світі.

Чи не Господнє провидіння долі?

Травень… Це хвилюючі дні  повернення праху поета на Батьківщину. То був мученицький шлях. Але і  благородний. Він вартий особливого пошанування. Я не містик, але переконаний: переправляли із Петербурга   не труну з тілом, а палаючий факел, який освітлює шлях до волі і будить, закликає українців до боротьби. В древні, далекі від нас часи  вогонь людям подарував Прометей і постраждав за це. Тарас Шевченко перейняв цей палаючий смолоскип і теж прирік себе на страждання. Не гасне його полум’я. Із покоління в покоління передається, а епіцентр того духу з Канівської височини пульсує.

Мій друже-співрозмовнику! Всі ми сьогодні знаходимося під гнітом коронавірусу. Щоб заповнити безкінечно нудні «вихідні» якоюсь корисною справою, я занурився в стихію Шевченкового «Щоденника».

На перший погляд, написане поетом – монотонне і нудне, себто не для розваги. Але чим більше я занурювався в купіль того читання, тим більше захоплювався, переживав і пізнавав живого та близького Шевченка, незламного, творчого і людяного. Разом із тими переживаннями із кінчиків мого сивого волосся злітали  спомини про дике (не героїчне) совєцьке повоєнне кріпацтво, точніше – рабство. Цареві було далеко до такого витонченого знущання над людським єством.

Я так само викуповувався із колгоспної неволі. Бився, як риба об лід, задихаючись. Бог посилав мені людей, які допомогли визволитися.

Пишу це не для співчутливого слівця. Культурологічна та аристократична еліта середини ХІХ століття, попри заборони царя, була прихильною до таланту Шевченка. К. Брюлов, М. Лазаревський, граф (!) Ф. Толстой, М. Щепкін, П. Куліш, М. Костомаров, М. Максимович та багато інших, незважаючи на революційний антицарський дух, підтримували поета і матеріально, і морально. Багато хто із культурної еліти Росії та України обожнював нашого генія.

Співставте нашу теперішнюю м’якотілу інтелігенцію, хижих олігархів і черству до душі України владу, і ви побачите, що історія наче застигла, і не видно, і не чути «сім’ї вольної, нової» і щасливої.

Хитаються основи державності, яма бідності все глибшає.

«Щоденник» Тараса Шевченка  — живий свідок тієї віддаленої  від нас епохи. А ми є свідками новітньої історії України. Що ми запишемо в наш «Щоденник»?

На жаль, знову спотикаємося об дурість верховної влади. Активісток руху за незалежну Україну Софію  Федину  та Марусю Звіробій притягають до кримінальної відповідальності за критику президента (царя?).

Як кажуть, приїхали. Єдиного не вистачає для обвинувальників – це безмежних сибірських просторів та пустель Кос-Аралу для заслання.

І знову волає дух Шевченка: «Вставай на Майдан!». Втомилися…Може, є інший вихід? Мене заспокоює Шевченко:

«Що б я записав? Правда, протягом цих десяти років я бачив даром те, що не всякому вдається і за гроші  побачити. Як  дивився на це? Як арестант дивиться із загратованого тюремного вікна на святковий весільний поїзд. Один лиш спомин про бачене і пережите приводить мене в трепет. А що було б, коли б я записав цю похмуру декорацію і бездушних грубих лицедіїв, з якими мені довелося розігрувати цю похмуру, монотонну десятилітню драму?

Мимо, пройдемо мимо минуле моє, моя підступна пам’яте. Не розбурхаймо серце люблячого друга недостойним спомином, забудемо і простимо темних мучеників наших, як простив милосердний чоловіколюбець своїх жорстоких розпинателів. Звернемося до світлого тихого, як наш український осінній вечір, запишемо бачене та почуте. І що серце скаже?»

(«Щоденник»:  T. Г. Шевченка, стор. 11).

Ось так, мій щиросердечний читачу, від емоційних роздумів привів наш рідний Шевченко до примирення. Можливо, він передбачав наш критичний стан, хитку основу і пандемію,  коли, справді, не революція важлива, а мир та праця? 

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Мій щиросердечний читачу! Хочу достукатись до твого серця. Впевнений, що воно, як і моє, переймається долею нашої рідної неньки-України. Від її успішного поступу вперед і наше благополуччя залежить.

Все більше і більше тривоги віється над нами. Приходить на думку Христова притча про сіяча, який кинув зернину на кам’янистий грунт. Зійшла вона пишно, але тільки-но з’явилось Сонце, висохла земля, і посіяне зело зів’яло… Чи не про Україну це?

Гарні сходи Незалежності зійшли у дев’яностих роках ХХ століття. Та не дало живильного соку наше кам’янисте суспільство і  в’яне квітка-Україна.

Закривавив Майдан, але й він неспроможний оживити країну. Більше того, віття пообламували злі сусіди москалі – Крим і Донбас нагло до своїх рук прибрали. Серце плаче!

Винуватимо, обурюємось, ганьбимо російського Каїна, але ж знову таки: чи не винні самі? Пробачили, довірилися, злякалися – і маємо те, що маємо.

І пані Історія нічому не вчить.

Згадай, мій друже, які слова-заповіти  висловив батько Тарас. І закликав, і застерігав, і заради нашої волі в засланні кращі роки свого життя провів. І що?

Зберемося традиційно 22 травня біля пам’ятника, повіємо словами, як половою, і розійдемося. Колись на Кос-Аралі Кобзар марив Україною. Нехай убогу, нехай збезчещену, нехай кріпацьку, але гартував свій дух заради неї. Він і сьогодні з небес дивиться на нас, безталанних і, мабуть,  не раз гірко  плаче. Бо ж травень квітучий надворі. Такого квітучого дива, як в Україні, ніде більше в світі немає. А зі співочим пташиним царством який хор зрівняється?

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 535

Це маленьке янголятко, ім’я якій Єва, з’явилася на світ рік тому (7 березня), майже на жіночий день 8 березня. Мама з татом чекали її появи на світ цілих сім років. Спочатку Ангеліна і Дмитро Плотнікови жили у цивільному шлюбі і діток не планували. Але, проживши 7 років, надумали узаконити стосунки і стали думати про дітей. 

Час ішов, але вагітність у Ангеліни не наставала, бо до одруження були проблеми зі здоров’ям. Згодом все ж таки жінка завагітніла, але на малому терміні стався викидень. Потім ще одна вагітність – і знову викидень. Сльози, розпач і розчарування поселилися в душі жінки.

– У мене ще була кіста, – розповідає Ангеліна. – Навіть   назначили, якого числа йти на операцію. Але моїй мамі хтось сказав про Ярощука Віктора з Радивилова, який лікує жінок від безпліддя. І ми вирішили поїхати до нього. Приїжджаємо, але вдома Віктора Івановича не застали, бо він кудись поїхав у термінових сімейних справах. Нам люди сказали, щоб їхали до його дочки Галини Мельник, яка теж живе у Радивилові і лікує все те, що її батько. Зачекавши, коли пройде черга, я нарешті потрапила на прийом до Галини Вікторівни. Вона мене оглянула і сказала, щоб я не давала згоду на операцію по видаленню кісти, бо виріжуть усе, і діток ніколи не буде. Галя зробила масаж живота і сказала, що низько розташовані жіночі органи, через що не можу завагітніти. Певними рухами рук вона “підіймала” органи і запевнила, що дітки будуть. Сказала приїхати ще раз через тиждень.

Звичайно Ангеліна вірила і не вірила, що настане те диво, якого вона так чекає. Але відмовилася від операції і, зробивши УЗД, прийшла на прийом до лікаря. І яким же було його здивування, коли кіста “зникла”! Куди ж вона могла подітися? УЗД кісти не виявило. Була велика – і раптом її не стало!

Ангеліна поїхала до Галини Мельник втретє. Та  зробила знову масаж живота і сказала чекати вагітності.

– А коли ж вона настане? –  спитала Ангеліна.

– Хтось вагітніє через три місяці, хтось через півроку. А коли ти – питання часу, – відповіла Галя.

Але через 4 місяці після візиту до Галі Мельник  Ангеліну “потягло” на солоні бички, тараньку, кислі огірочки. Дівчата на роботі підсміювалися  з Ангеліни: “Ти вагітна!” А вона: “Ні!”, бо ще не знала, що у ній зародилося нове життя. Але одного разу стан жінки змінився, і вона вирішила купити тест, який підтвердив її вагітність.

– Я від радості плакала і не знала, що робити. Поїхала в лікарню на УЗД, мене поклали на збереження, щоб не було потім ніяких проблем на майбутнє. Ви не уявляєте, які ми з чоловіком були щасливі, коли на світ 7 березня 2019 року з’явилася на світ наша довгождана донечка Єва. Ім’я їй дав тато (яке означає життя). Вага у неї була богатирська – 3790 грамів. Зараз їй минув рік. 

Ми дуже щасливі, що за 10 років подружнього життя маємо в хаті таке миле сонечко і безмежно вдячні Богу та Галині Мельник за   подароване щастя у нашу сім’ю! 

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Це маленьке янголятко, ім’я якій Єва, з’явилася на світ рік тому (7 березня), майже на жіночий день 8 березня. Мама з татом чекали її появи на світ цілих сім років. Спочатку Ангеліна і Дмитро Плотнікови жили у цивільному шлюбі і діток не планували. Але, проживши 7 років, надумали узаконити стосунки і стали думати про дітей. 

Час ішов, але вагітність у Ангеліни не наставала, бо до одруження були проблеми зі здоров’ям. Згодом все ж таки жінка завагітніла, але на малому терміні стався викидень. Потім ще одна вагітність – і знову викидень. Сльози, розпач і розчарування поселилися в душі жінки.

– У мене ще була кіста, – розповідає Ангеліна. – Навіть   назначили, якого числа йти на операцію. Але моїй мамі хтось сказав про Ярощука Віктора з Радивилова, який лікує жінок від безпліддя. І ми вирішили поїхати до нього. Приїжджаємо, але вдома Віктора Івановича не застали, бо він кудись поїхав у термінових сімейних справах. Нам люди сказали, щоб їхали до його дочки Галини Мельник, яка теж живе у Радивилові і лікує все те, що її батько. Зачекавши, коли пройде черга, я нарешті потрапила на прийом до Галини Вікторівни. Вона мене оглянула і сказала, щоб я не давала згоду на операцію по видаленню кісти, бо виріжуть усе, і діток ніколи не буде. Галя зробила масаж живота і сказала, що низько розташовані жіночі органи, через що не можу завагітніти. Певними рухами рук вона “підіймала” органи і запевнила, що дітки будуть. Сказала приїхати ще раз через тиждень.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 542

Я вже й не уявляю рідного Ковеля без мережі ресторанів «Classiс». Улюблений для багатьох заклад з’явився на гастрономічній карті міста 20 років тому. 

За цей час «Classiс» із однієї піцерії на вулиці Міцкевича розвинувся у потужну мережу закладів різного формату та концепцій: чотирьох піцерій «Classiс», італійського кафе «Отто», ресторації «М’ясо та фольклор», Лаунж-бару, кав’ярень Cappuccino. А кафе «Еклер» стало відомим на всю Україну, адже у 2016 році отримало відзнаку програми «Ревізор». 

Заклади Сім’ї ресторанів «Classiс» гості цінують за смачні страви, приготовлені за оригінальною рецептурою, стильні, затишні інтер’єри, привітний персонал, теплу, невимушену атмосферу. Тут можна гарно відзначити особисте свято, відвідати пізнавальний гастро-вечір чи розважальну вечірку або просто зустрітися з друзями. Не сумуватимуть і наймолодші відвідувачі, для яких подбали про дозвілля в просторих ігрових кімнатах та на дитячих майданчиках. Посмакувати улюбленими стравами можна вдома, в офісі – автомобілі та скутери з упізнаваними логотипами швидко доставлять ваше замовлення в будь-який куточок міста.

Успішний розвиток мережі відіграє значну економічну та соціальну роль для ковельчан, адже створюються робочі місця, наповнюється бюджет міста. Активною є участь засновників мережі у розбудові інфраструктури та благоустрою Ковеля – упорядковано прилеглі до закладів території, облаштовано кілька паркувальних майданчиків, газони, висаджено дерева. Щороку команда «Classic» долучається до прибирання міста.

Уже кілька років ковельчани милуються пишним рожевим цвітом екзотичних дерев – сакур. А першими реалізували ідею прикрасити вулиці Ковеля деревами японської вишні саме засновники Сім’ї ресторанів «Classic».

Команда «Classiс» небайдужа і до міських соціальних проєктів, проводить благодійні заходи, а діток тішить майстер-класами з приготування піци. Підтримано й екопроєкт «Горнятко своє носи з собою», який у Ковелі започаткував молодіжний центр «Місто ідей». Усім відвідувачам, хто купує каву у власне горнятко, пропонується знижка. 

У 2014 р. Сім’я ресторанів «Classic» зробила приємний сюрприз для закоханих – у Ковелі було встановлено металеву конструкцію у вигляді серця, де можна залишати навісні замочки, які символізують почуття закоханих, виступають запорукою їх міцного кохання. Символічний знак «Серце миру» спочатку було встановлено біля піцерії по вулиці Міцкевича, а нещодавно його перенесли у парк імені Тараса Шевченка, де полюбляють відпочивати та фотографуватися закохані пари, а також молодята в день весілля.  

І на досягнутому колектив не зупиняється. З нагоди 20-річчя, яке Сім’я ресторанів «Classiс» відзначає цього року, місто отримало черговий подарунок від мережі – вздовж вулиці Шевченка висаджено алею сакур, для відвідувачів парку  обладнали зручну стоянку для автомобілів. А в парку імені Тараса Шевченка було облаштовано сучасний, комфортний спортивний майданчик з великою кількістю професійних тренажерів, які дозволяють проводити повноцінні тренування на свіжому повітрі людям усіх вікових категорій. 

Приємно, що ковельчани вже активно користуються можливістю займатися фізичними вправами на професійних тренажерах, підтримують здоровий спосіб життя. Дітворі тут також цікаво – новий дитячий майданчик з безпечним покриттям ніколи не буває порожнім.

«Сім’я ресторанів «Classic» – за здоровий спосіб життя та активний відпочинок, ми – за здорову та сильну націю!», – наголошує  «Сlassic» на своїх сторінках в соцмережах.

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: черговий подарунок місту від Сім’ї ресторанів «Classic» в парку імені Тараса Шевченка.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Я вже й не уявляю рідного Ковеля без мережі ресторанів «Classiс». Улюблений для багатьох заклад з’явився на гастрономічній карті міста 20 років тому. 

За цей час «Classiс» із однієї піцерії на вулиці Міцкевича розвинувся у потужну мережу закладів різного формату та концепцій: чотирьох піцерій «Classiс», італійського кафе «Отто», ресторації «М’ясо та фольклор», Лаунж-бару, кав’ярень Cappuccino. А кафе «Еклер» стало відомим на всю Україну, адже у 2016 році отримало відзнаку програми «Ревізор». 

Заклади Сім’ї ресторанів «Classiс» гості цінують за смачні страви, приготовлені за оригінальною рецептурою, стильні, затишні інтер’єри, привітний персонал, теплу, невимушену атмосферу. Тут можна гарно відзначити особисте свято, відвідати пізнавальний гастро-вечір чи розважальну вечірку або просто зустрітися з друзями. Не сумуватимуть і наймолодші відвідувачі, для яких подбали про дозвілля в просторих ігрових кімнатах та на дитячих майданчиках. Посмакувати улюбленими стравами можна вдома, в офісі – автомобілі та скутери з упізнаваними логотипами швидко доставлять ваше замовлення в будь-який куточок міста.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1151

У народній медицині кульбаба використовується дуже часто. Її рекомендують уживати при атеросклерозі, запальних процесах у нирках і печінці, каменях у жовчному міхурі, холециститі, гастриті зі зниженою кислотністю, низькому рівні калію в організмі, цирозі печінки.

Всім, у кого часто з’являється герпес на губах або біля носа, треба раз на тиждень протягом усього періоду цвітіння кульбаби з’їдати по 7-10 золотистих голівок суцвіть, попередньо очистивши їх від зелені. На смак вони солодкуваті, з медовим запахом. Після такого лікування про висипи забудете надовго.

Для очищення печінки: 200 суцвіть кульбаби промити, залити літром води і варити на повільному вогні 25 хвилин. Остудити, процідити, віджати квіти. Додати 1 кг цукру і варити на повільному вогні, поки не загусне. Приймати двічі на день вранці й увечері, додаючи по 1 ч. л. в склянку води. Якщо печінка сильно забруднена токсинами, можуть виникнути болі в жовчному міхурі.

При ревматизмі: квіти кульбаби подрібнити, додати таку ж кількість цукру, перемішати. Поставити в холодильник на півтора тижні. Процідити рідину. Приймати настій по столовій ложці за годину до їди раз на день.

Навесні дуже корисний сік із листя кульбаби. Він зміцнює організм, знімає запалення в шлунку, при хронічних запорах діє як легке проносне, для печінки і жовчного міхура — як жовчогінний засіб. У матерів, що годують груддю, сприяє збільшенню кількості молока. Також виявляє жарознижувальну і потогінну дію. Для приготування соку листя кульбаби добре промити, витримати в концентрованому розчині солі 20-30 хвилин, знову промити в холодній воді, ошпарити (обов’язково) окропом, пропустити через м’ясорубку, віджати крізь щільну тканину, розбавити водою 1:1 і прокип’ятити 2-3 хвилини. Приймати по чверті склянки за 20 хвилин до їди двічі на день.

При захворюваннях хребта і кісток, а також для зміцнення і поліпшення загального стану зубів рекомендують уживати суміш, приготовлену з соків кульбаби, моркви і листя ріпи. Також цей сік можна змішувати з будь-якими дикорослими лікарськими рослинами. Для того, щоб наситити організм усіма необхідними для здоров’я речовинами, достатньо щодня вживати по 2-3 ложки такого засобу перед їдою.

Якщо є хронічне захворювання печінки, застосовують листя і корінь кульбаби як засіб, що зменшує кількість холестерину в крові. Радять таку мікстуру: сік свіжих коренів кульбаби — 100 г, спирт 900С — 15 г, гліцерин — 15 г, вода — 17 мл. Процідити і приймати по 1-2 столові ложки на день. Рекомендується приймати по 50-100 г соку рослини на день, він справляє кровоочисну властивість, може застосовуватись як тонізуючий, сечогінний засіб, при слабкості шлунка, жовтяниці, при шкірних захворюваннях і подагрі. Вважається, що кульбаба зменшує приплив крові до печінки і розчиняє жовчні камені.

При переохолодженні й грипі віджати сік з усієї рослини кульбаби, законсервувати зі спиртом у пропорції 1:1, або настоювати всю рослину на спирті 21 день у темному місці. Процідити, віджати, приймати по 30-50 г раз-двічі на день.

Свіжозірваний лист кульбаби подрібнити, розтерти до вологості і прив’язати до місця укусу. Поміняти через дві-три години. Невеликі молоді бородавки можна вилікувати соком кульбаби.

Ця рослина як жовчогінний засіб: 5 ст. ложок без верху грубо стовчених коренів кульбаби залити 1 л окропу, кип’ятити під кришкою 20 хв., остудити і процідити. Приймати теплим тричі на день по 1/2 склянки за 1 годину до їди.

За відсутності апетиту: 2 ч. ложки подрібненого коріння залити 1 склянкою холодної кип’яченої води, настоювати 8 годин. Пити по 1/4 склянки чотири рази на день перед їдою.

Коли дошкуляє недокрів’я, авітаміноз: 1 ч. ложка коренів і листя залити 1 склянкою окропу, настояти, закутавши, 1-2 години, процідити. Приймати по 1/4 склянки 3-4 рази на день за 20 хв до їди.

При різних хворобах крові і як засіб, що поліпшує обмін речовин: 1 ст. ложка подрібнених коренів залити 1 склянкою окропу, настояти, вкутавши, 1-2 години, процідити. Приймати по 1/4 склянки 3-4 рази на день за 30 хв до їди.

Як проносне: сухе коріння подрібнити в кавомолці для одержання порошку. Приймати порошок по 1/2 ч. ложки 3 рази на день.

Попри довгий список корисних властивостей кульбаба та продукти на її основі мають також низку протипоказань. Застосування рослини як ліки сильно підвищує кислотність шлунково-кишкового тракту і шкідливе при серцево-судинних захворюваннях. Кульбаба не рекомендується також вагітним, дітям молодше 12 років і тим, хто страждає від закупорювання жовчних шляхів. А ще вона не сумісна з нікотином і алкоголем. Їх спільне вживання може призвести до непередбаченої реакції організму. Загалом навіть у разі відсутності протипоказань перед уживанням продуктів із кульбаби потрібно неодмінно проконсультуватися з лікарем.

Не зайве також нагадати, коли правильно збирати кульбабу: коріння — восени, листя — до цвітіння.

Оксана СКИТАЛІНСЬКА,

дієтолог.

У народній медицині кульбаба використовується дуже часто. Її рекомендують уживати при атеросклерозі, запальних процесах у нирках і печінці, каменях у жовчному міхурі, холециститі, гастриті зі зниженою кислотністю, низькому рівні калію в організмі, цирозі печінки.

Всім, у кого часто з’являється герпес на губах або біля носа, треба раз на тиждень протягом усього періоду цвітіння кульбаби з’їдати по 7-10 золотистих голівок суцвіть, попередньо очистивши їх від зелені. На смак вони солодкуваті, з медовим запахом. Після такого лікування про висипи забудете надовго.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1083

Георгій Павлович Баран — відома у Ковелі особистість. І не тільки як ветеран  громадського харчування, підприємлива  і ділова людина, котра  з дружиною Валентиною Вікторівною (на знімку) зуміла налагодити успішну роботу мережі торговельних закладів (ТзОВ "Любисток", кафе "Українські страви" і "Варенчики", магазин "Укроп"), які, щоправда, в зв'язку з карантином переживають далеко не кращі часи. Він ще й пристрасний любитель "тихого полювання", заповзятливий грибник, який розпочинає сезон заготівлі лісових дарів рано-навесні кожного року.

Ось і нещодавно пан Георгій завітав до редакції (звичайно ж, "екіпірований" в захисну маску і  гумові рукавички) й   продемонстрував свої перші "досягнення" в грибозаготівлі: в руках тримав два симпатичних грибочки, не зовсім звичайних на вигляд.

— Це — зморшки, або сморчки, — пояснив редакційний гість. — Вони завжди з'являються у наших лісах найраніше. Пропоную їх сфотографувати і презентувати читачам на шпальтах газети у всій первозданій красі.

Щодо краси, то, звичайно, боровики, червоноголовці і навіть бабки виглядають симпатичніше, але свій "шарм" є і в сморчків. Тому наш фотокореспондент Мирослав Данилюк охоче сфотографував двох "лісових братиків", створивши відповідну композицію, яку ви бачите на фотосвітлині.

Знахідка Георгія Барана  викликала  у нас бажання дізнатися більше про перші весняні гриби, а тому ми занурилися у всесвітню мережу, як іноді називають Інтернет, де виявили чимало цікавого, чим хочемо поділитися з читачами "Вістей Ковельщини".

l

Сморчок — сумчастий гриб з красивим капелюшком яйцевидно-округлої форми, жовтувато-коричневого забарвлення і невеликими осередками, що зовні нагадують бджолині стільники. Ніжка циліндричної форми, на кілька тонів світліша  капелюшка. У сморчка біла м'якоть, що має приємний аромат і смак.

У природі існують три види зморшків: звичайний або їстівний; конічний; ковпачок або сморчкова шапочка.

Капелюшок у гриба виростає до 10 сантиметрів у діаметрі і до 15 — у висоту. Ніжка може в товщину досягати 5 сантиметрів.

Як відрізнити помилковий сморчок від справжнього?

Справжні сморчки є смачними їстівними грибами, а ось помилкові сморчки отруйні. На щастя, їх можна легко відрізнити один від одного. Робиться це шляхом поздовжнього розрізу уздовж тіла гриба. У помилкового сморчка капелюшок не прив'язаний  до ніжки, а ніжка ватяна і щільна, тоді як у справжніх грибів ніжка порожниста, а капелюшок зливається з нею.

Застосування 

сморчків в кулінарії

Перед вживанням цей гриб обов'язково потрібно відварити, а відвар злити. Тільки після цього можна приступати до приготування зморЧків, гасити їх, смажити або додавати в суп. Особливо смачні сморчки в тушкованому вигляді або в соусах. В якості окремої страви можна подавати сморчки, тушковані зі сметаною, також можна використовувати їх в якості начинки для пирогів. 

Сморчки не солять і не маринують — їх сушать, а в їжу використовують тільки через три місяці після сушки. Слід врахувати, що сушені гриби вбирають вологу, тому зберігати їх необхідно в сухому місці в картонних коробках або паперових пакетах, інакше вони відволожаться і запліснявіють. 

Застосування сморчків в народній медицині

З давніх часів сморчки використовують для лікування короткозорості і далекозорості, а також при ревматизмі і різних захворюваннях суглобів. Вони показані для зміцнення імунітету.

Рецепти 

приготування сморчків

Смажені сморчки в сметані

Підсмажити на вершковому маслі головку ріпчастої цибульки, нарізаної кільцями і викласти порізані на невеликі шматочки зморшки. Посолити, можна додати у сковорідку 1-2 лаврових листочки. Тушити протягом 30 хвилин. За 5 хвилин до закінчення готування додати 2 зубчики дрібно порізаного часнику і 2 ст. ложки сметани, добре перемішати. Подати на стіл, прикрасивши зеленою цибулею.

Соус по-версальськи

- свіжі зморЧки - 10 шт.,

- цибуля - 1 шт.,

- біле сухе вино - 100 г,

- жирні вершки - 200 г,

- сіль.

Гарно промиті гриби кидаємо в окріп і варимо 10 хвилин. Смажимо на олії порізану цибулину, додаємо дрібно порізані, попередньо відварені зморЧки. Після кількох хвилин смаження додаємо біле вино і кип'ятимо, доки не вивітриться запах алкоголю. Тоді доливаємо вершки і варимо, поки соус не зменшиться наполовину. Солити краще вже в самому кінці, поки рідина не википіла, кількість солі розрахувати дуже важко. За бажанням можна додати зелень петрушки.

Підготувала 

Наталія РОМАНОВСЬКА.

Від редакції: коли цей матеріал був готовий до друку, Георгій Павлович похвалився ще одним своїм “трофеєм” — білим грибом чималенького розміру, якого знайшов поблизу Ковеля днями. З нього вийшов смачний суп — самі куштували...

Георгій Павлович Баран — відома у Ковелі особистість. І не тільки як ветеран  громадського харчування, підприємлива  і ділова людина, котра  з дружиною Валентиною Вікторівною (на знімку) зуміла налагодити успішну роботу мережі торговельних закладів (ТзОВ "Любисток", кафе "Українські страви" і "Варенчики", магазин "Укроп"), які, щоправда, в зв'язку з карантином переживають далеко не кращі часи. Він ще й пристрасний любитель "тихого полювання", заповзятливий грибник, який розпочинає сезон заготівлі лісових дарів рано-навесні кожного року.

Ось і нещодавно пан Георгій завітав до редакції (звичайно ж, "екіпірований" в захисну маску і  гумові рукавички) й   продемонстрував свої перші "досягнення" в грибозаготівлі: в руках тримав два симпатичних грибочки, не зовсім звичайних на вигляд.

— Це — зморшки, або сморчки, — пояснив редакційний гість. — Вони завжди з'являються у наших лісах найраніше. Пропоную їх сфотографувати і презентувати читачам на шпальтах газети у всій первозданій красі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 671

Гороскоп

з 25 по 31  травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 614

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 472

У ці важкі для журналістів дні, викликані пандемією коронавірусу, поглибленням економічної і політичної кризи в країні, вірними їх друзями і надійними діловими партнерами залишаються працівники поштового зв'язку, яких на Ковельщині очолює молода й енергійна  Лариса Василівна ФІЛІПЧУК.

Не з медом сьогодні і начальникам поштових відділень міста й району, і листоношам, які, образно кажучи, разом із медиками перебувають на передовій лінії боротьби з підступною недугою. Якщо перші зцілюють тіла хворих, щоденно ризикуючи своїм життям, то зв'язківці підіймають дух своїх клієнтів, будучи часто-густо єдиною ланкою, котра з'єднує наших земляків із суспільством.

І  в  холод, і в спеку, під  дощем і снігом йдуть вони до людей, доставляючи передплачені газети і журнали, товари першої необхідності, пенсії. А найголовніше – з увагою ставляться до потреб і запитів ветеранів війни і праці, багатодітних матерів, одиноких громадян, інвалідів, для яких живе слово листоноші іноді значно вагоміше, аніж матеріальна підтримка з боку держави, котра  нерідко  більше схожа на милостиню, аніж на достойну винагороду за важкі роки сумлінної праці.

Керівна посада вимагає чіткої організації роботи, енергійності, відповідальності та високої кваліфікації. Цими якостями сповна володіє Лариса Філіпчук. А ще вона – чарівна жінка, любляча мама і дружина, турботлива бабуся.

Післязавтра, 16 травня ц. р., в житті нашої колеги – ювілейний день народження. Від щирого серця працівники ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини", читачі "міськрайонки" бажають Ларисі Василівні Філіпчук добра, миру, родинного благополуччя  і міцного здоров'я. Хай сповняться всі Ваші мрії й задуми, а Господь подарує Своє милосердя на многії і благії літа!

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

У ці важкі для журналістів дні, викликані пандемією коронавірусу, поглибленням економічної і політичної кризи в країні, вірними їх друзями і надійними діловими партнерами залишаються працівники поштового зв'язку, яких на Ковельщині очолює молода й енергійна  Лариса Василівна ФІЛІПЧУК.

Не з медом сьогодні і начальникам поштових відділень міста й району, і листоношам, які, образно кажучи, разом із медиками перебувають на передовій лінії боротьби з підступною недугою. Якщо перші зцілюють тіла хворих, щоденно ризикуючи своїм життям, то зв'язківці підіймають дух своїх клієнтів, будучи часто-густо єдиною ланкою, котра з'єднує наших земляків із суспільством.

І  в  холод, і в спеку, під  дощем і снігом йдуть вони до людей, доставляючи передплачені газети і журнали, товари першої необхідності, пенсії. А найголовніше – з увагою ставляться до потреб і запитів ветеранів війни і праці, багатодітних матерів, одиноких громадян, інвалідів, для яких живе слово листоноші іноді значно вагоміше, аніж матеріальна підтримка з боку держави, котра  нерідко  більше схожа на милостиню, аніж на достойну винагороду за важкі роки сумлінної праці.

Керівна посада вимагає чіткої організації роботи, енергійності, відповідальності та високої кваліфікації. Цими якостями сповна володіє Лариса Філіпчук. А ще вона – чарівна жінка, любляча мама і дружина, турботлива бабуся.

Післязавтра, 16 травня ц. р., в житті нашої колеги – ювілейний день народження. Від щирого серця працівники ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини", читачі "міськрайонки" бажають Ларисі Василівні Філіпчук добра, миру, родинного благополуччя  і міцного здоров'я. Хай сповняться всі Ваші мрії й задуми, а Господь подарує Своє милосердя на многії і благії літа!

Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 494

Погода в Ковелі 

14 – 20 травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 481

Багато країн Європи 12 травня ц. р.  засипало снігом – висота снігового покриву місцями там становила до 10 сантиметрів.

На це звернула увагу синоптик Наталія Діденко, опублікувавши в Facebook карту погодних явищ. Зазначимо, що подібну погоду, спровоковану холодним атмосферним фронтом, метеорологи прогнозували  у найближчі дні й в Україні.

"У Варшаві +1, Берліні 0, Вільнюсі -1… Рожевий – сніг", – уточнила вона.

Фото і відео із засніженого поля виклав у Facebook польський фермер. Він зазначив, що сильний снігопад був 12 травня, у наступні ночі обіцяють мороз до -30С. Синоптики попередили поляків ще й про ожеледицю.

Засніжені пейзажі опублікував у своєму Facebook і кандидат географічних наук, синоптик Харківського гідрометцентру Ігор Кибальчич, зауваживши, що нині така погода спостерігається у Латвії, Литві, на північному сході Польщі, а також у Псковській області Росії, Карпатах .

Він підкреслив, що, за даними метеостанцій, висота снігового покриву на рівнинній місцевості становить 4–10 сантиметрів.

"На останніх двох картах фактична температура повітря на ранок у Європі й окремо контрасти по Республіці Білорусь", – додав метеоролог.

У білоруському Гродно випав сніг, а до полудня через пронизливий вітер опади з'явилися у Мінську, повідомляє TUT.by.

"Здається, зима вирішила надолужити все, що прогаяла  свого часу, і повернулася в міста. І якщо весняні заморозки – явище досить часте, то сніг в травні випадає рідко", – йдеться у повідомленні.

Так, мокрий сніг покрив дерева, які вже встигли розцвісти, та весняні квіти. Місцеві жителі навіть змогли зліпити із снігу різноманітні фігурки.

Вл. інф.

Багато країн Європи 12 травня ц. р.  засипало снігом – висота снігового покриву місцями там становила до 10 сантиметрів.

На це звернула увагу синоптик Наталія Діденко, опублікувавши в Facebook карту погодних явищ. Зазначимо, що подібну погоду, спровоковану холодним атмосферним фронтом, метеорологи прогнозували  у найближчі дні й в Україні.

"У Варшаві +1, Берліні 0, Вільнюсі -1… Рожевий – сніг", – уточнила вона.

Фото і відео із засніженого поля виклав у Facebook польський фермер. Він зазначив, що сильний снігопад був 12 травня, у наступні ночі обіцяють мороз до -30С. Синоптики попередили поляків ще й про ожеледицю.

Засніжені пейзажі опублікував у своєму Facebook і кандидат географічних наук, синоптик Харківського гідрометцентру Ігор Кибальчич, зауваживши, що нині така погода спостерігається у Латвії, Литві, на північному сході Польщі, а також у Псковській області Росії, Карпатах .

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 513