Про мужній вчинок М. Огнєва наша газета писала, пам’ятну дошку я бачив на власні очі, а от чи збереглася вона до наших днів, – не знаю. Сам шпиталь теж майже зруйнований. Наскільки мені відомо, споруда – це власність Міністерства оборони, очільники якого не захотіли передавати її у власність міської громади. От і стоїть чудове колись приміщення, руйнується від снігу й дощу. Як тут не згадати приказку: і сам не гам, і другому не дам.

Є серед листів і спогади людей в білих халатах, які не одному бійцю врятували життя. Цікаві факти, зокрема, згадав майор медичної служби у відставці Серафим Георгійович Мельошин, якому після невдалого штурму радянських військ, довелося нести службу у Секуні, Облапах, Несухоїжах (Тойкуті). Важко захворівши, він на собі відчув турботу й чуйність з боку місцевих мешканців:

«Лікували мене в хаті на хуторі кілометрів за два від Несухоїж. Прізвища господарів не пам’ятаю, але знаю, що були це глибоко віруючі люди, які безперестанно молилися Богові. Потім на поправку мене, справжнього «скелета», перевезли в іншу оселю, де жили чудові поліщуки – прізвище їх Зінчук. Може, й зараз хтось із них живий» (нагадаю: спогади писалися у 1984 році – авт.).

А ще Серафим Георгійович добрі слова адресував своїм колегам-медикам, які творили справжні чудеса. В Облапах у квітні 1944 року в палатках розмістили багато поранених солдатів. Одного дня німецька авіація стала їх бомбити. Довелося терміново виносити бійців, але врятувати вдалося не всіх. Величезну мужність і справжній героїзм виявила медсестра Ольга Сергіївна Серпанова (до війни – педагог), яка померла від ран в пекельних муках у вже згадуваному вище домі віруючих. Похоронили у Братській могилі в Несухоїжах.

Про дислокацію в Облапах під час боїв за Ковель розповів і військовий лікар 206-го медично-санітарного батальйону Федір Опанасович Гаразюк, який після війни працював у залізничній лікарні м. Хмельницького. Він теж написав про подвиг медичної сестри Ольги Серпанової, яка могла сховатися у траншеї під час обстрілу, але постійно перебувала біля поранених, через що й загинула. Одна з фашистських бомб влучила в будинок, де знаходилася операційна. Тут перебували лікарі Колкер Г. М., Баркова В. Д., медсестри Громико У. Ф., Соколова В. А. та інші. На щастя, бомба виявилася малого калібру. Втрапивши у дах, вона розірвалася, але всі медики залишилися живими.

Звичайно, неможливо навіть коротко згадати авторів спогадів про бої за визволення Ковеля так званого «першого періоду». Але навіть з того, що ми процитували, стає зрозуміло, в яких жорстоких і небезпечних умовах доводилося діяти радянським воїнам, серед яких було дуже багато українців. Тому безсоромною брехнею можна назвати слова російського президента В. Путіна, який в одному зі своїх виступів зневажливо відгукнувся про внесок України в загальну перемогу над нацизмом у Другій світовій війні, заявивши, що Росія і сама розгромила б ворога. В цьому він повторює слова Сталіна, котрий завжди відзначав  видатну роль у здобутій перемозі «могутнього російського народу», ніби українці, білоруси, грузини, інші нації  і народності  до перемоги ніякого стосунку не мали.

l

Роман Пономаренко у книзі «Битва за Ковель», яка вийшла друком у 2014 році і є, по суті, першим комплексним дослідженням битви за наше місто навесні 1944 року, наголошує:  причин, через які операція не досягла своєї мети  і Ковель радянським військам взяти не вдалося, є декілька: це і поспішна, «на швидку руку» підготовка операції, і незавершеність згрупування військ та їх недостатнє забезпечення,  несприятливі місцеві умови – ліси й болота, весняна спека вперемішку зі сніговими  завірюхами.

Варто додати ще один момент – надмірну самовпевненість радянського командування. Починаючи зі Ставки і штабу фронту й закінчуючи штабами корпусів і дивізій, всі були переконані в тому, що Ковель буде обов’язково взятий, а німці розбиті.

Через це радянське командування закривало очі на погану підготовку й забезпечення операції. У підсумку декілька регулярних радянських стрілецьких дивізій, які, на переконання  командування 47-ої Армії, були повністю готовими до битви, так і не змогли зламати супротив вкрай слабкої групи «Гілле», оточеної в Ковелі. Німецький бойовий дух  в черговий раз приборкав радянський наступальний порив.

Автор також вказує на неоперативне керівництво військами з боку штабу фронту і штабів армій. Факти свідчать про те, що армійські командні пункти в ході наступу знаходилися в 20-60 кілометрах, а командний пункт фронту – у 150 кілометрах від бойових порядків першого ешелону. Тобто фронт і армії перебували у наступі, а генерали сиділи далеко від своїх солдатів. До того ж, зв’язок на лінії фронт-армія підтримувався головним чином по телеграфу, а засоби радіо використовувалися недостатньо. Це не дозволяло командуванню оперативно дізнаватися про реальну ситуацію на полі бою, давати потрібні і добре продумані команди.

Як наслідок, бійці масово гинули у сутичках з ворогом, бо їх життям ніхто не дорожив. Діяло неписане правило, автором якого вважають Г. Жукова: «Людей не шкодувати. Баби ще народять». За архівними даними, які у книзі наводить Роман Пономаренко, за добу 2-й Білоруський фронт і, зокрема, 47-а Армія, якою командував генерал-лейтенант В. С. Полєнов і якого пізніше відсторонили від посади, втрачав понад 500 солдатів і офіцерів!

В загальному, як зазначає автор, 2-й Білоруський фронт втратив в період з 23 лютого по 5 квітня 1944 року 22,2 тисячі чоловік (1,6 тисячі офіцерів, 4,6 тисячі сержантів, більше 16 тисячі рядових), хоч ці офіційні дані не зовсім точні і не відображають всієї повноти радянських втрат.

l

Але повернемося до подій пекельного літа 1944 року, коли розпочався другий етап за оволодіння Ковелем. Як відомо, на початку липня 1944 року становище німецького гарнізону тут серйозно ускладнилося. Радянському командуванню став відомий наказ начальника гарнізону, який  вимагав економити боєприпаси. А вже згодом комендант Бессінг втік з міста на літаку. Згодом командуючий групою армій «Центр» фельдмаршал Модель, не чекаючи удару червоної армії, віддав наказ залишити Ковель, що й було зроблено у ніч з 5 на 6 липня 1944 року.

Про все це, звичайно, рядовим солдатам і молодшим командирам 1-го Білоруського фронту відомо не було. Вони знали одне: Ковель треба взяти, незважаючи на всі труднощі і перешкоди. А пізніше, вже у мирні роки, ті, що залишилися  живими, у своїх мемуарах дотримувалися «офіційної» точки зору, яка полягала у тому, що Ковель було визволено в результаті рішучого наступу радянських військ, про що йшлося у наказі Верховного Головнокомандуючого Маршалу Радянського Союзу К. Рокосовському, переданого по радіо ввечері 6 липня.

Так, Панас Степанович Степаненко (на знімку вгорі ліворуч)  зазначив: «6 липня 1944 року наша дивізія перейшла в наступ. Долаючи запеклий опір супротивника,  прорвали його оборону і у взаємодії з іншими бойовими частинами і підрозділами звільнили Ковель. На цьому другому етапі боїв за місто зв’язок здійснювався тільки по радіо. З найкращого боку себе зарекомендували начальники радіостанцій Хорнін, Андейко, радисти Бабуріна,  Гришина, Шипонова, яка була важко поранена. За належне забезпечення безперервного радіозв’язку в дивізії всі отримали подяку від командира дивізії генерал-майора Заікіна Митрофана Мойсейовича».

У ті гарячі липневі дні важко доводилося не лише військовим, але й мирному населенню. «Місто було оточене нашими військами, – згадував киянин Павло  Тимофійович Бабін, який теж воював у складі 1-го Білоруського фронту. –Пройти і вийти звідти можна було тільки через прохід шириною 400–500 метрів в глибокому болоті, який наскрізь прострілювався німцями. Я бачив, як місцеві жителі вночі йшли через цей прохід по пояс у воді, несучи на собі свої скромні пожитки. Запам’яталося, що навіть малі діти, виходячи із цього смертельного пекла, не плакали, притиснувшись до грудей своїх матерів і бабусь. Багато цивільного населення загинуло, багато було поранено”.

l

Нагадаю, що за роки фашистської окупації в Ковелі загинули тисячі людей. Окупанти влаштували в місті для військовополонених два концентраційних табори, в яких щоденно гинуло 150-200 чоловік. Всього за три роки фашистської окупації німці розстріляли 11 тисяч військовополонених, сотні громадян єврейської  національності. Це був справжній геноцид.

Можна цитувати листи учасників боїв за Ковель, як-то кажуть, до безкінечності. Але і з того, що написано вище, зрозуміло: люди воювали, не шкодуючи ані життя, ані сил, ані здоров’я. За архівними  даними, при визволенні Ковеля від нацистів у липні 1944 року загинули не менше 5 тисяч воїнів червоної армії. Сьогодні дехто каже: «А чи були потрібними ці жертви, коли згодом на зміну фашистській окупації прийшла більшовицька?».

Вважаю, що ставити так питання – значить грішити проти Бога і совісті. Ті, що гинули на полях битв Другої світової війни, вмирали не за Сталіна, не за комуністичний режим. Вони  виконували свій громадянський обов’язок, воювали за   завтрашній мирний день, щасливе майбутнє своїх дітей, онуків і правнуків. Їх приклад  наснажує сучасне молоде покоління мужньо боронити рідну землю від російських окупантів та їх вірних прислужників-сепаратистів на Сході країни.

 І коли дехто  кидає тінь на світлу пам’ять про воїнів, котрі загинули в боях за Батьківщину, в тому числі за Ковель, він применшує і значення  подвигу учасників АТО/ООС. Бо наші хлопці-ровесники учасників бойових дій Другої світової війни, захищають не інтереси «партії війни», як стверджують українофоби, а воюють проти агресії Росії, з благословення правителів якої анексовано Крим, окуповано частину Донеччини і Луганщини.

Нам потрібно пам’ятати: якби не вони, то вже давно окупанти були б у Києві, Харкові і навіть Львові. Агресор пощади не знає. Йому потрібен не мир, який сьогодні легковажно обіцяють недосвідчені політики, а поневолена і русифікована Україна. Агресор розуміє тільки силу – військову, політичну, моральну. 

Наші батьки, діди і прадіди не стали на коліна перед нацистським звіром. Не станьмо перед ворогами української Незалежності й ми, їх діти,  онуки,  правнуки,  шануймо світлу пам’ять полеглих в боях за Україну. 

Михайло КУЗЬМУК.

НА ЗНІМКАХ: вгорі праворуч –  учасники боїв за визволення Ковеля під час зустрічі у 1984 році; в центрі – карта бойових дій німецьких військ 18-30 березня 1944 року.

Фото з архіву редакції.

Про мужній вчинок М. Огнєва наша газета писала, пам’ятну дошку я бачив на власні очі, а от чи збереглася вона до наших днів, – не знаю. Сам шпиталь теж майже зруйнований. Наскільки мені відомо, споруда – це власність Міністерства оборони, очільники якого не захотіли передавати її у власність міської громади. От і стоїть чудове колись приміщення, руйнується від снігу й дощу. Як тут не згадати приказку: і сам не гам, і другому не дам.

Є серед листів і спогади людей в білих халатах, які не одному бійцю врятували життя. Цікаві факти, зокрема, згадав майор медичної служби у відставці Серафим Георгійович Мельошин, якому після невдалого штурму радянських військ, довелося нести службу у Секуні, Облапах, Несухоїжах (Тойкуті). Важко захворівши, він на собі відчув турботу й чуйність з боку місцевих мешканців:

«Лікували мене в хаті на хуторі кілометрів за два від Несухоїж. Прізвища господарів не пам’ятаю, але знаю, що були це глибоко віруючі люди, які безперестанно молилися Богові. Потім на поправку мене, справжнього «скелета», перевезли в іншу оселю, де жили чудові поліщуки – прізвище їх Зінчук. Може, й зараз хтось із них живий» (нагадаю: спогади писалися у 1984 році – авт.).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 461

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 382

20 липня в світі традиційно відзначається “найсолодше” свято — Міжнародний день торта. 

Це “солодке” свято присвячене миру і дружбі між людьми, народами й цілими країнами. Воно й не дивно, адже складно знайти людину від малого до великого, яка б не любила торт. Всі урочистості, дні народження, ювілеї, весілля та інші свята просто немислимі без нарядних, смачних, багатоярусних, листкових, кремових, бісквітних, величезних, солодких, позитивних тортів.

Але, мабуть, головне призначення — це можливість бути з'їденим в урочистій і святковій обстановці за чашкою чаю в колі друзів. Тому саме торт був обраний символом дружби і миру для багатьох країн, які й вирішили відзначати Міжнародний день торта. Це свято проходить під девізом "I CAKE YOU", що означає "Я прийду до тебе з тортом". І правда, важко придумати більш доброзичливий і демократичний символ для спілкування людей, аніж торт.

Вперше на міжнародному рівні День торта був проведений у 2011 році. Ініціатором цього солодкого і демократичного свята став "Міланський Клуб" Королівства Любові — міжнародне некомерційне співтовариство музикантів, кулінарів та інших захоплених творчих людей.

Мета свята була в поширенні по всій Землі ідей миру і дружби через культуру. У цей день було спечено перший у світі спільний багатонаціональний торт, у приготуванні якого взяли участь люди з цих країн.

Міжнародний день торта — свято молоде, але вже досить популярне. Щорічно зростає кількість країн, які беруть участь у цій солодкій традиції. Серед активних учасників святкування –  Україна, Білорусь, Грузія, Молдова, Азербайджан, Вірменія, Ізраїль, США, країни Європи та Близького Сходу.

Щороку Міжнародний день торта присвячений різним темам, наприклад, космічній, любовній, казковій. 

Серед найцікавіших заходів свята — виставки незвичайних і дивних тортів на задану тематику, а також ярмарки, аукціони, змагання кондитерів, музично-кондитерські виступи, паради Тортів, флешмоби та майстер-класи з виготовлення та прикрашання тортів, корпоративи і просто дружні чаювання.

Важко сказати, хто, де і коли вперше додумався до такого кулінарного шедевра, як торт. На сьогоднішній день існує кілька версій. Історія цього десерту налічує приблизно 2000 років. Однак точну дату виготовлення першого торта назвати неможливо, оскільки не вирішено головне спірне питання, які продукти мають входити до складу справжнього торта.

Рецепти перших тортів включали борошно, мед, горіхи, яйця, молоко. Оскільки одним із головних інгредієнтів торта вважалося борошно, то пальму першості можна віддати Греції. Саме тут у неолітичних селах під час розкопок були знайдені торти, що були спечені з пом'ятих зерен.

За іншою версією прийнято вважати, що пра-пра-пра-дідусь першого торта був виготовлений в Італії. Недарма відоме прислів'я "Про смаки не сперечаються" в італійському виконанні звучить, як "Про торти не сперечаються". А саме слово "торт" в перекладі з італійської означає "скрученість, звивистість". Приблизно такими кремовими візерунками і прикрашають цей десерт. Крім того, італійські кондитери називаються "тортайо", тобто виробники тортів.

Ще одна частина істориків припускає, що своєю появою торт зобов'язаний такому знавцю солодощів, як Схід. Стародавні кулінари східних країн виготовляли смачні десерти з суміші меду, молока і горіхів, які за формою нагадують сучасні тортики. А певну подобу торта було виявлено в гробниці фараона Пепіонха, що мешкав у Єгипті в 2200 році до н. е.

Але яким би не було походження торта, його подальше вдосконалення і вишуканий смак зобов'язаний майстрам-кондитерам із Франції. Саме тут, в країні кохання, романтики і десертів, одного разу з'явившись, торт підкорив увесь світ. Французькі кулінари і кондитери протягом століть були законодавцями моди із сервіровки й прикрашання цієї популярної і всіма улюбленої смакоти. Франція стала батьківщиною таких загальновідомих кондитерських назв, як безе, Наполеон, бісквіт, мус, крем, меренга, желе та інших.

Якими б бурхливими не були ці суперечки, важко придумати більш відповідний десерт, який прикрашає святковий і дружній стіл у всіх країнах світу.

Літній торт із ягідним суфле

Для бісквіту: 5 яєць, 200 г цукру, 210 г борошна, 30 г крохмалю (1 ст. ложка), 120 мл води, 80 мл олії, 1 ч. ложка розпушувача, 1 п. ванільного цукру.

Суфле: 2 п. сметани 20% (800 г), 0,5 л полуничного пюре (або будь-якого іншого ягідного: малинового, чорничного тощо), 30 г желатину, цукор до смаку.

Для декору: 1 пачка полуничного желе (70 г), 1 ч. ложка желатину, 200 г води, 300 мл сметани або вершків, 1 ст. ложка цукру.

Бісквіт. Білки збити. Додати поступово цукор збити до стійких піків, додати жовтки збити. Далі тоненькою цівкою влити воду та олію, ще раз збити. Міксер відставити, всипати маленькими порціями сухі складники, вимішувати лопаткою. Пекти 45-50 хв. до готовності. Відразу з духовки не діставати, хай трохи там полежить. Остудити перерізати на два коржі.

Суфле. В полуницю всипати желатин, щоб розбух, сметану збити з цукром. На вогонь поставити полуницю, легенько прогріти щоб розпустився желатин, влити до сметани, вимішати, поставити в холодильник, щоб трішки загусла маса.

Для декору. Желе з желатином залити гарячою водою дати схолонути. Сметану збити з цукром, змішати з ледь теплим желе.

Зібрати торт. На тарілку покласти кільце від форми, в якій пекли бісквіт, у нього покласти корж, залити сметанним суфле, покласти корж, залити желе для декору, викласти ягоди. Поставити в холодильник для повного застигання. 

Вікторія Солов’янчук.

20 липня в світі традиційно відзначається “найсолодше” свято — Міжнародний день торта. 

Це “солодке” свято присвячене миру і дружбі між людьми, народами й цілими країнами. Воно й не дивно, адже складно знайти людину від малого до великого, яка б не любила торт. Всі урочистості, дні народження, ювілеї, весілля та інші свята просто немислимі без нарядних, смачних, багатоярусних, листкових, кремових, бісквітних, величезних, солодких, позитивних тортів.

Але, мабуть, головне призначення — це можливість бути з'їденим в урочистій і святковій обстановці за чашкою чаю в колі друзів. Тому саме торт був обраний символом дружби і миру для багатьох країн, які й вирішили відзначати 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 981

Гороскоп

з 22 по 28 липня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 344

Напередодні професійного свята головний бухгалтер Ковельського МТМО Галина Михальчевська на урочистій академії з нагоди Дня міста, яка відбулася 7 липня ц. р. в Народному домі "Просвіта", нагороджена Почесною грамотою міської ради. Її вручив міський голова Олег Кіндер.

Високої нагороди очільниця бухгалтерської служби провідної медичної установи Ковельщини, яку ви бачите на світлині разом із колегами по роботі Наталією Самчинською, Оленою Романюк, Тамарою Семенюк, Яною Гнатюк, удостоєна за сумлінну працю, бездоганне виконання службових обов'язків, активну участь в житті колективу.

Щиросердно вітаємо їх, а також усіх працівників бухгалтерської служби міста і району, з Днем бухгалтера України, який відзначатимемо 16 липня, зичимо добра, миру, благополуччя!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Напередодні професійного свята головний бухгалтер Ковельського МТМО Галина Михальчевська на урочистій академії з нагоди Дня міста, яка відбулася 7 липня ц. р. в Народному домі "Просвіта", нагороджена Почесною грамотою міської ради. Її вручив міський голова Олег Кіндер.

Високої нагороди очільниця бухгалтерської служби провідної медичної установи Ковельщини, яку ви бачите на світлині разом із колегами по роботі Наталією Самчинською, Оленою Романюк, Тамарою Семенюк, Яною Гнатюк, удостоєна за сумлінну працю, бездоганне виконання службових обов'язків, активну участь в житті колективу.

Щиросердно вітаємо їх, а також усіх працівників бухгалтерської служби міста і району, з Днем бухгалтера України, який відзначатимемо 16 липня, зичимо добра, миру, благополуччя!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 386

Погода в Ковелі  

11–17 липня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 413

6 липня1944 р. для Ковеля пам’ятна дата – в цей день його було звільнено від фашистських загарбників. Цьогоріч минуло уже 75 років з того часу, як біля рідного міста стихли постріли та вибухи Другої світової війни. Але до сьогодні у наших серцях не згасає пам’ять про героїчний подвиг солдатів.

Тож надвечір 6 липня біля Меморіалу Слави зібралися ветерани війни і праці, воїни-інтернаціоналісти, представники міської та районної влади, силових структур, духовенства, підприємств та установ, громадських організацій, гості з міст-партнерів, щоб відзначити пам’ятну дату.  

Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять Героїв та поклали квіти до Вічного вогню та стел пам’яті  на честь загиблих земляків на Сході України та в Афганістані.

У цьому році захід був особливим завдяки зусиллям акторів аматорського експериментального театру-студії «10 ряд 10 місце». Митці на основі реальних життєвих історій підготували театралізовану документально-драматичну постановку «По той бік воєнної хроніки...». 

У виставі майстерно поєдналися глибокий зміст та незвична для ковельчан форма подачі історичних фактів. Хроніка воєнного лихоліття дуже хвилююче сприймалася через призму трагедій окремих конкретних людей – жителів Ковеля. Майстерна акторська гра перенесла глядачів у наше місто часів Другої Світової війни. Присутні перейнялись, зокрема, болем та бідою жінки, яка збирала гнилу картоплю, щоб прогодувати немовля; єврея, який вижив під час розстрілу; юної дівчини, яку вивезли на примусові роботи до Німеччини; солдата-фронтовика.

Усього таких сюжетів у театральній постановці було дев’ять. Подібне режисерське рішення викликало глибокі емоції у глядачів, а постановка дала можливість присутнім отримати справжні уроки мудрості, витримки, мужності. Глядачі її дивилися, затамувавши подих, співпереживали героям, плакали. 

Варто відзначити велику підготовчу роботу колективу театру-студії та особисто його  керівника, режисера Альони Малюги-Мельникової. 

– Ідея цієї постановки народилася у мене з самої теми – 75-ї річниці визволення Ковеля від фашистських загарбників, – зазначила у нашій розмові пані Альона. – У Ковельському історичному музеї ми отримали хроніку подій від початку окупації Ковеля в 1941 році до 6 липня 1944 р. – дня його визволення. Вивчаючи ці матеріали, я зрозуміла, що ми просто не можемо упустити жодного рядка, адже важливим є кожен факт. 

Новим для нашого театру є жанр постановки – «вербатім» (лат. verbatim – «дослівно»), який ґрунтується на документальних матеріалах, де немає нічого вигаданого, жодного художнього домислу.

Я щиро вдячна глядачам за їх емоції, за слова підтримки і вдячності. Головне, щоб цієї трагедії не забували, і щоб ніколи не переступали тонкої межі між війною і миром.

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: під час театралізованої документально-драматичної постановки «По той бік воєнної хроніки...».

Фото із офіційного сайту Ковельської міської ради.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 733

Ковелю!  Ковелю!  Рідний мій Ковелю!..

У тебе – свято радісне, а у мене смуток на душі. Чому? Я заздрю тобі: ти молодієш, гарнішаєш, а мої скроні пан Час сріблом підмальовує.

Та даремні мої  песимістичні нотки. Закон життя не зміниш. А сенс буття якраз і полягає в тому, щоб ти, мій Ковелю, гарнішав щодня, щогодини. Заглядаю у твоє єство і бачу великі зміни на краще: у тебе зелені, пишні одежі і щораз новіші, обличчя усміхнене, яснооке, а душа співуча, танцююча і дух спортивний з козацьким гартом. Ти дружити любиш. Он скільки гостей на твій «день народження» наїхало із Польщі, Німеччини, Литви, Білорусі та ряду міст нашої неньки-України.

Ковельчани   зустріли їх, як рідних. Урочисту академію в «Просвіті» підготували – в  ній і вітання, і музика та танці, і щире слово міського голови.

Олег Кіндер нагадав, що сьогодні у ковельчан два свята: 75-та річниця визволення від нацистів і День міста. У ту страшну війну Ковель зазнав величезних втрат – і матеріальних, і людських. Місто опинилося в руїнах. Титанічними зусиллями ковельчани відбудували його. На жаль, через війну на Сході ми й сьогодні зазнаємо втрат. Кращі сини, в тому числі й із Ковельщини,  поклали свої голови за наш мир і нашу волю. Схилімо голови в пошані!

На пропозицію очільника міста всі хвилиною мовчання вшанували Героїв.

Олег Олексійович наголосив, що місто розбудовується, розвивається і має гарні перспективи. Є здобутки в галузі освіти, медицини, культури та спорту. Не стоїть на місці «комуналка» – вулиці благоустроюють, у подвір’ях будинків вкладають плитку, ритмічно і злагоджено працюють працівники комунальних підприємств. З’являється нове житло, як гриби після дощу,  ростуть приміщення торговельних закладів.

За цим – невтомна праця ковельчан, всіх тих, хто любить своє місто. «Нехай і надалі нас об’єднує ця любов, небайдужість до рідного міста, а наш славний Ковель стане найкращим містом на Землі!» – наголосив  Олег Кіндер.

Цілий ряд шанованих людей міста були нагороджені відзнаками і подарунками міської влади.

Немає сенсу озвучувати усі вітальні виступи кожного із гостей. Тому фрагментарно, без  прикрас, про головне: «Ваше місто молодшає»; «Місто чисте, світле, гарне»; «Ми побачили багато змін»; «Ми цінуємо нашу дружбу»; «У вас є чому повчитися»; «Ваш мер заряджений на майбутнє, і ковельчани відповідають тим же»; «У нас позитивна співпраця  в оздоровленні дітей – Барзінгхаузен  буде продовжувати цю місію. Німецькі родини передають ковельчанам щирі вітання»; «Ми горді, що дружимо з вами». 

Ось такі короткі штрихи до теми співпраці з містами-побратимами Холмом,  Бжегом Дольним, Ленчною, гміною  Бабошево (Республіка Польща), Щучином (Білорусь), Утеною (Республіка Литва), Барзінгхаузеном (Німеччина), Смілою, Бучею, Володимир-Волинським (Україна). 

Перед учасниками академії виступили кращі аматорські колективи, демонструючи свою високу виконавську майстерність. Вирували на сцені танці, лунала академічна музика  і (за що я особливо вдячний та чим  щиро зворушений) відбулася презентація нової «Пісні про Ковель» на слова автора цих рядків  і музику Юрія Заворотинського у виконанні співучого гурту «Промінь»:

Я тишу твою сповиваю

 словами,

Громи заховаю у серці своїм

І запахи квітів барвистих,

 духмяних

Вдихаю душею, і пахне твій

  дим.

Ось так, мій Ковелю, ще одна сторінка перегорнута. Здавалось,  це все відійшло в історію. Але творчі люди не зупиняються. Біля лікарні з’явився філософськи  осмислений  пам’ятник під назвою «Розвиток». Це – заклик до дії.

А у цій вічній праці на благо міста й ковельчан і є сенс життя. Зі святом, дорогий Ковелю, рідне місто моє!

Анатолій СЕМЕНЮК,

Почесний громадянин міста Ковеля.

Ковелю!  Ковелю!  Рідний мій Ковелю!..

У тебе – свято радісне, а у мене смуток на душі. Чому? Я заздрю тобі: ти молодієш, гарнішаєш, а мої скроні пан Час сріблом підмальовує.

Та даремні мої  песимістичні нотки. Закон життя не зміниш. А сенс буття якраз і полягає в тому, щоб ти, мій Ковелю, гарнішав щодня, щогодини. Заглядаю у твоє єство і бачу великі зміни на краще: у тебе зелені, пишні одежі і щораз новіші, обличчя усміхнене, яснооке, а душа співуча, танцююча і дух спортивний з козацьким гартом. Ти дружити любиш. Он скільки гостей на твій «день народження» наїхало із Польщі, Німеччини, Литви, Білорусі та ряду міст нашої неньки-України.

Ковельчани   зустріли їх, як рідних. Урочисту академію в «Просвіті» підготували – в  ній і вітання, і музика та танці, і щире слово міського голови.

Олег Кіндер нагадав, що сьогодні у ковельчан два свята: 75-та річниця визволення від нацистів і День міста. У ту страшну війну Ковель зазнав величезних втрат – і матеріальних, і людських. Місто опинилося в руїнах. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 503

Вечірній Ковель перебував у піднесеному настрої. На площі Героїв Майдану, де розмістилась велика, обладнана за найсучаснішими технологіями сцена, відбулася традиційна церемонія нагородження переможців конкурсу у номінаціях «Кращий».

 Нагадаємо, що у нашому місті проводиться щорічний конкурс  у різних номінаціях, де високими відзнаками нагороджують  ковельчан, котрі дбають про рідне місто, примножують його славу і авторитет своєю невтомною  щоденною працею.

Цьогоріч організаційний комітет виконавчого комітету Ковельської міської ради визначив переможців та лауреатів у номінаціях: «Найкращий благоустрій території підприємства, організації», «Найкраще озеленення балкону», «Юний талант року», «Громадський діяч року», «Меценат року».

Зовнішній благоустрій будь-якої території – це візитна картка кожного населеного пункту. Не має  значення до яких споруд і будівель прилягає територія, але в будь-якому випадку це повинно бути джерело позитивних емоцій, досконалості та краси.

Лауреатом в номінації «Найкращий благоустрій території підприємства, організації» став  підприємець  Ігор Герасімов, який надав вагому фінансову підтримку для втілення архітектурного задуму  талановитих ковельських ковалів Миколи Бідюка та Анатолія Мухи. По вулиці Сагайдачного, поблизу міськрайонного центру зайнятості та привокзальної площі, з’явився ретро-велосипед. Поряд із цим диво-витвором  за кошти мецената обладнано місце для паркування велотранспорту, благоустрій прилеглої території  будинку Сагайдачного, 6 «в» Для безпеки пішоходів виготовлено та встановлено металеву огорожу, що розділяє проїжджу частину і тротуар. Біля магазинів з’явились нові зелені насадження. 

Переможцем цієї  ж номінації по праву визнано директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №11 Надію Шевчик.  З ініціативи батьківського комітету та адміністрації закладу пройшла акція-конкурс «Подаруй дітям казку», метою якої було продовжити облаштування ігрових майданчиків та оновлення тіньових павільйонів. Свою окрасою ваблять  намальовані знайомі герої казок та улюблених мультфільмів, що дає можливість дітям поринути в світ пригод та в спекотний день з комфортом займатися улюбленими справами.  

Беззаперечним переможцем у номінації «Найкраще озеленення балкону» стала Оксана Ризванюк, яка з любов’ю плекає кожну квіточку, вазончик, а , поглянувши на ошатний, що милує око кожного перехожого балкон господині,  затамовуєш подих і усвідомлюєш, що ось таких людей  як пані Оксана потрібно наслідувати, адже краса врятує світ.

Активна громадська позиція, реалізація соціальних ініціатив, самовіддана праця на користь громади це ті завдання, які ставлять перед собою люди, котрі взяли на себе сміливість стати громадськими діячами. Це почесний титул, що потрібно заслужити. Цьогоріч відзначили  переможців  у номінації «Громадський діяч року». Ними стали голова громадської організації «Асоціація осіб з інвалідністю «Добродія в дії» Володимир Кравчук та ковельчанка Марина Громова.

Варто сказати, що Володимир Аврамович   є головою громадської організації з 2016 року. За цей короткий період показав себе як керівник, котрий легко справляться із завданнями, що потребують організаторських здібностей. Уважний до проблем, які турбують людей, по-можливості вирішує їх.

А ось Марина Громова зініціювала у нашому місті благодійний проект «Я – особлива мама» для жінок, які виховують дітей з інвалідністю. Жінка достукалась до небайдужих сердець, залучила меценатів і благодійників, аби сім’ї з особливими дітками відчули, що вони  не самотні. А головне, щоб мами, заклопотані буденністю, проблемами, недоспаними ночами відчули себе жінками – ніжними, безтурботними, особливими. Впродовж двох днів для 16 жінок організували дозвілля та години релаксу.

На кожну маму чекали подарунки, сюрпризи. І це все  завдяки багатьом небайдужим людям, котрих об’єднала пані Марина. До речі, жінка сама мама трьох дітей і є мамою дитини з особливими потребами.

Багато відзнак отримала талановита молодь нашого міста у номінації «Юний талант року». Лауреатами цієї високої відзнаки визнано вихованку  народного художнього колективу студії естрадного співу «Нові таланти» Анну Корж (керівник Світлана Шиманська), ученицю Ковельської школи мистецтв Еліну Ковальчук. 

Високий рівень знань, талантів, творчих здібностей, спортивних здобутків демонструють учениця 10-А класу ЗОШ І-ІІІ ст. №7 Катерина Комісарик, учениця Ковельської дитячої художньої школи ім. Андроника Лазарчука Анна Чирук, учень Ковельської міської гімназії , вихованець КЗ КДЮСШ імені Євгена Кондратовича Тарас Семенюк, котрі стали переможцями номінації «Юний талант року».

Меценати і благодійники – це люди, на вчинках яких тримається наше суспільство. Їхні справи, спрямовані на благодійність, є завжди корисними і потрібними, хоча  вони, власне, ніколи не хизуються цим, а навпаки скромно і без вагань приходять на допомогу тим, хто цього найбільше потребує, сприяють розвитку і процвітанню нашого міста. В номінації «Меценат року» відзначено лауреатів, якими стали Віталій Бойчук – організатор доброчинних акцій для дітей з особливими потребами, сімей, котрі опинилися в складних життєвих обставинах, Олександр Мороз – тренер і спонсор футзальної команди «Шанс-Авто», Віктор Тищук, який забезпечує безкоштовне транспортне перевезення  для вихованців Ковельської школи мистецтв, з власної ініціативи провів ремонтні роботи в 2 навчальних класах; Олександр Шитіков – підприємець, котрий не залишився до проблем матеріального забезпечення лікувальних закладів Ковельського МТМО.

Переможцем у номінації «Меценат року» визнано відомого ковельського підприємця Романа Дідицького. 

Міський голова Олег Кіндер привітав кожного, хто проявляв ініціативу впродовж року, щиро тиснув руку  номінантам і нагородженим. А велика дружна ковельська громада відчула велику радість від того, що наші ковельчани найкращі, найчуйніші, найщиріші і найпрацьовитіші.

(Закінчекння на 9-й стор.).

Вечірній Ковель перебував у піднесеному настрої. На площі Героїв Майдану, де розмістилась велика, обладнана за найсучаснішими технологіями сцена, відбулася традиційна церемонія нагородження переможців конкурсу у номінаціях «Кращий».

 Нагадаємо, що у нашому місті проводиться щорічний конкурс  у різних номінаціях, де високими відзнаками нагороджують  ковельчан, котрі дбають про рідне місто, примножують його славу і авторитет своєю невтомною  щоденною працею.

Цьогоріч організаційний комітет виконавчого комітету Ковельської міської ради визначив переможців та лауреатів у номінаціях: «Найкращий благоустрій території підприємства, організації», «Найкраще озеленення балкону», «Юний талант року», «Громадський діяч року», «Меценат року».

Зовнішній благоустрій будь-якої території – це візитна картка кожного населеного пункту. Не має  значення до яких споруд і будівель прилягає територія, але в будь-якому випадку це повинно бути джерело позитивних емоцій, досконалості та краси.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 661

У четвер 27 червня у читальному залі Ковельської центральної районної бібліотеки відбулася 25-та сесія Ковельської районної ради під головуванням голови районної ради Андрія Броїла.

Засідання розпочалося урочистостями з нагоди Дня Конституції України. 

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять тих, хто загинув, захищаючи територіальну цілісність держави. 

З державним святом присутніх привітали голова Ковельської райдержадміністрації, депутат Волинської обласної ради Віктор Козак та голова районної ради Андрій Броїло.

В ході урочистості депутати районної ради Святослав Волошук, Віктор Сидорчук та Василь Мичко були відзначені Подяками Ковельської райдержадміністрації та Ковельської районної ради. Почесною грамотою відзначено й директора ДП «Ковельське лісове господарство» Володимир Данилюк. Подяку отримав директор Ковельської філії ПрАТ «Волиньобленерго» Денис Бутолін. 

Неймовірні емоції подарували присутнім художні колективи Ковельщини – народний аматорський хор працівників культури району «Вишиванка», молодіжний гурт «Колорит» Ковельського районного будинку культури, солістка Люблинецького Центру культури і дозвілля Анастасія Карпук-Сугак. 

Після завершення урочистості обранці громади району продовжили  роботу сесійного засідання.

Передусім, присутні привітали депутатів, які в міжсесійний період відзначили дні народження. Далі  голова районної ради Андрій Броїло вручив окремим депутатам ради та головам сільських рад Ковельського району сертифікати про підвищення кваліфікації за програмою тематичного постійно діючого семінару «Діяльність депутата у місцевій раді та її органах».

Обравши лічильну та редакційну комісії, народні обранці ухвалили порядок денний сесії із змінами. У питанні «Різне»  депутати погодили розгляд двох Звернень, а питання «Про створення опорного закладу загальної середньої освіти «Любитівський ліцей» Ковельської районної ради Волинської області» за пропозицією начальника відділу освіти Ковельської РДА Ірини Ревейчук вилучили з порядку денного.

Далі депутати протягом тридцяти хвилин мали можливість озвучити свої запити та запитання. Депутат Анатолій Корнійчук передусім подякував колегам-депутатам за підтримку ініціатив, які звучать в залі. Зокрема,  запиту депутата, який він озвучив в березні ц. р. щодо аварійності на ділянці дороги в районі села Гулівка. Анатолій Авакумович повідомив про відповідне реагування Служби автомобільних доріг, адже на вказаній ділянці дороги встановлено обмежувальні знаки, нанесено розмітку.

Анатолій Авакумович у своєму запиті озвучив звернення батьків учнів Озерненської гімназії з приводу  необхідності збереження цього навчального закладу. 

Депутат Валерій Миронюк у своєму запиті озвучив занепокоєння жителів сіл Городище, Гредьки, Красноволя щодо можливого закриття ФАПу в селі Городищі, а Володимир Хомік, в свою чергу, запропонував звернутися від імені районних депутатів до очільників об’єднаних територіальних громад з тим, щоб об’єкти соціальної сфери району (школи, ФАПи) не закривалися, а й надалі функціонували. 

На продовження свого виступу, Валерій Миронюк подякував директору СЛАТ «Тур» Олександру Смалю та  голові районної ради Андрію Броїлу за допомогу у вирішенні питання забезпечення дровами жителів сіл колишньої Городищенської сільської ради.

У «тридцятихвилинці» виступили також В’ячеслав Шворак, Микола Чуль, Олександр Титомир.

В ході розгляду питань порядку денного депутати прийняли рішення з питань «Про внесення змін до рішення районної ради від 13 грудня 2018 року, №23/28 «Про районний бюджет на 2019 рік», «Про надання дозволу на списання майна  спільної власності територіальних громад сіл, селищ району, що перебуває на балансі Ковельського МТМО», «Про надання дозволу на списання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ району, що перебуває на балансі Голобської та Люблинецької селищних рад», «Про затвердження переліку об’єктів спільної власності територіальних громад  сіл, селищ району, що підлягають приватизації у 2019 році».

Депутати взяли до відома інформації про хід виконання районної цільової Програми підтримки індивідуального житлового будівництва на селі «Власний дім», затвердженої рішенням районної ради від 21.02.2007 року, №9/6 у 2018 році; про звіт постійної комісії з питань бюджету, фінансів, контролю за використанням майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ району.

У «Різному» депутати районної ради ухвалили Звернення депутатів Ковельської районної ради Волинської області до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України щодо прирівнення розміру І тарифного розряду Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери до розміру мінімальної заробітної плати. Також підтримано звернення Асоціації міст України до Президента України, Верховної ради України, Кабінету Міністрів України. 

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: під час районних урочистостей з нагоди Дня Конституції України  та 25-ї сесії районної ради в Ковельській центральній районній бібліотеці.

Фото з архіву 

Ковельської РДА. 

У четвер 27 червня у читальному залі Ковельської центральної районної бібліотеки відбулася 25-та сесія Ковельської районної ради під головуванням голови районної ради Андрія Броїла.

Засідання розпочалося урочистостями з нагоди Дня Конституції України. 

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять тих, хто загинув, захищаючи територіальну цілісність держави. 

З державним святом присутніх привітали голова Ковельської райдержадміністрації, депутат Волинської обласної ради Віктор Козак та голова районної ради Андрій Броїло.

В ході урочистості депутати районної ради Святослав Волошук, Віктор Сидорчук та Василь Мичко були відзначені Подяками Ковельської райдержадміністрації та Ковельської районної ради. Почесною грамотою відзначено й директора ДП «Ковельське лісове господарство» Володимир Данилюк. Подяку отримав директор Ковельської філії ПрАТ «Волиньобленерго» Денис Бутолін. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 564