Музикант із Божою іскрою у серці
Чимало музичних творів написано про сенс життя, про благородні мрії. Тим не менше, життя людини часто далеке від високих поривань. Але це доти, доки Ви не почуєте чарівні мелодії акордеону, віртуозною грою на якому майстерно володіє голобчанин Богдан Кисляк.
Це — музикант з Божою іскрою у серці, Лауреат і переможець всеукраїнських та міжнародних конкурсів, викладач акордеону і баяну, диригент та керівник оркестру народних інструментів у Львівській державній музичній школі № 2. Незважаючи на щільний графік, наш земляк приїздить у рідне селище, знаходить час, аби подарувати музичну творчість не лише найріднішим людям, а й поціновувачам його багатогранної музичної творчості. Нещодавно Богдан Кисляк виборов I премію на Міжнародному конкурсі «Музичні інтерпретації», який проходив у м. Перемишль (Республіка Польща).
Сьогодні Богдан Кисляк – гість нашої газети.
— Пане Богдане, давайте познайомимо Вас із нашими читачами. Розкажіть, будь ласка, про себе, чим Ви займаєтесь, як обрали для себе професію музиканта?
— Мої дитячі та юнацькі роки промайнули на Ковельщині в Голобах. Тут проживають мої батьки та рідні. Моя музична творчість тісно пов’язана із красивим і квітучим селищем, адже саме тут розпочалося моє становлення як музиканта.
Кожна людина на Землі мріє обрати професію до душі, але не усім вдається це зробити. Мені, мабуть, в цьому сенсі пощастило, адже вдалося втілити в життя найзаповітніше – стати музикантом.
— Як я почав любити музику і як вона мене підкорювала? Розповім з превеликим задоволенням. Коли ще був малим, юним, то дуже любив ходити на весілля, де звучала «жива» музика, прислухався до кожного акорду. З’явилось усвідомлення того, що одного бажання замало. Щоб оволодіти цим мистецтвом, потрібно працювати.
В нашій родині є ще один музикант Віктор Шиятюк – це мій рідний дядько, який і став моїм першим наставником, мудрим порадником і найкращим викладачем у Голобській музичній школі, де я навчався. Віктор Володимирович змалечку прищеплював любов до музики.
Згодом, бажання вдосконалювати музичну майстерність, спонукало мене продовжити навчання в Луцькому державному музичному училищі. Це були перші сходинки до музичної кар’єри. Грою на акордеоні займався по 5-6 годин щодня. Брав участь у різних фестивалях, конкурсах, концертах. Після закінчення музичного училища моя музична стежечка привела до Львова. П’ять років навчався у Львівській музичній академії, ще три роки — в аспірантурі. За період навчання у місті Лева здобував неодноразові перемоги в різних всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Але настав час, коли виникло бажання організовувати концертні тури. Працюю над тим, аби вразити шанувальників моєї творчості змістовною і цікавою програмою.
— Богдане, відверто кажучи, знайома з Вашою творчістю давно, але не зустрічала жодної людини, яка б, почувши віртуозну гру на акордеоні, не могла не захопитись музичними творами, які Ви виконуєте. Вони і справді заворожують, сприймаються із задоволенням на слух. Звідки черпаєте натхнення?
— Це — насправді велика праця і недоспані ночі. Я щасливий, коли своєю грою на акордеоні можу торкнутися найтонших струн сердець своїх слухачів. З серйозністю і відповідальністю ставлюся до будь-якої справи. Це часом буває непросто, але труднощі мене не лякають. Дякувати Богу, є люди, друзі, які підтримують і допомагають. Велике задоволення отримую від диригентської роботи в музичній школі, до якої прикипів всім серцем. В оркестрі народної музики в нас налічується більше 40 музикантів.
— Як Вам вдається поєднувати роботу в музичній школі, керувати цілим оркестром і в той же час знаходити можливість дарувати свою творчість, настрій, позитивні емоції поціновувачам Вашого таланту?
— Щасливий той, хто в серці має найтонші струни золоті. Намагаюсь, попри щільний графік, знаходити час на виступи. Для мене важливо, як сприймають мою творчість люди. Якщо я бачу їхні посмішки чи неприховані сльози на обличчі, значить моя праця недаремна. Зупинятися на досягнутому не в моїх правилах. Є потреба і бажання вдосконалюватись, переймати досвід у професіоналів.
— Богдане, Ви частий гість у рідних Голобах?
— Раніше мав більше можливості бувати вдома. Однак професія музиканта вимагає багато часу, кожен день планую похвилинно. Наразі йде серйозна підготовка до концертів, святкових заходів.
— Ви – людина неспокійної вдачі, постійно працюєте над собою, рухаєтесь в «ногу з часом», а Ваша творчість набирає все більшої популярності. Неможливо не згадати те, що Ви оволоділи акторською майстерністю, присвятили немало творчої праці для зйомок відеокліпів з Вашою участю…
— Нічого випадкового в житті не буває. На своєму шляху зустрів однодумця і хорошу людину Володимира Голика, який згодом став моїм товаришем. Пан Володимир має справу з організацією концертів, записами компакт-дисків. Він зіграв визначальну роль у моїй музичній творчості і як режисер відеокліпів, і як співавтор ідей для їх реалізації. Все розпочалося із зйомок першого кліпу під назвою «Карусель», знятий вісім років тому.
Тут варто сказати, що кожен акордеоніст має «пройти» через цей музичний твір. Швидка мелодія, темп, техніка виконання.
Проаналізувавши роботу, зрозумів і відчув, що потрібно бути не тільки музикантом, а й актором, працювати над сценічною культурою, образом, випромінювати посмішку, або ж зобразити хвилювання — ті емоції, які хочеш передати слухачеві. Роблю акцент на популяризації української музики, але в моєму музичному багажі є чимало музичних творів видатних класиків.
Моєю гордістю є кліп «Рідна мати моя», який став родинною реліквією. В моєї матусі Світлани Володимирівни, яка є найріднішою людиною у світі, був ювілей. Дуже хотілося зробити для неньки цінний і дорогий серцю дарунок.
У мого товариша і режисера Володимира Голика з’явилась ідея втілити цей задум у життя. Кліп був відзнятий на Волині. Роль юного музиканта зіграв мій племінник Олег Кисляк, але головною героїнею стала моя мама.
Тішуся, що Олежик, моя рідна кровинка, подає великі надії у музиці, мрію, що він піде по моїй стежині, а в майбутньому також стане музикантом. Племінник зіграв мене у дитинстві.
…А ось матуся біля простої української хатини вишиває рушничок – своєрідний оберіг для свого сина, благословляє і проводжає його у далеку дорогу.
Повернувшись із здобутками до рідного краю, музикант грає найріднішій на роялі, цілує її натруджені руки. Нам дуже хотілося, щоб цей величний інструмент був білого кольору, що є великою рідкістю.
Найскладнішими були зйомки до кліпу на музику видатного класика Антоніо Вівальді «Пори року. Зима.». Музиканта запросили на концерт у Львівську філармонію. За ним приїздить авто, але склалось так, що воно загрузло у снігу. Витягнути машину із снігового «полону» не вдається. А тим часом на музиканта чекає повна зала глядачів.
Головному герою доводиться долати різні перешкоди, аби встигнути на концерт. Він намагається дістатися у філармонію потягом, але й тут спіткає невдача – запізнився.
Однак любов до музики зігріває, незважаючи на снігову заметіль. Музикант сміливо пробирається лісом, де зустрічаються вовки та інші перешкоди. Мандрівнику-музиканту вдається встигнути на концерт, подарувати глядачам хвилини приємного спілкування з музикою, за що отримує шквал вдячних аплодисментів.
Не можу не згадати в нашій розмові кліп на музику Луїса Ферарі «Доміно». Це—французька композиція в дуже красивій обробці, яку зробив талановитий музикант Валерій Ковтун. Він написаний саме для акордеона. Протягом перегляду ви бачите три пари різного віку, але це уособлення однієї пари закоханих, які пронесли найніжніші почуття впродовж багатьох років, але й досі разом. Тут і романтизм, і цінність стосунків, і любов, і дружба, і спільні інтереси.
Цікавим є те, що за їхніми зустрічами в різні періоди спостерігає художник, який зображає на полотні їхні емоції, справжні почуття – спочатку несміливі, а згодом більш впевнені і не менш прекрасні. Юного джентльмена зіграв мій племінник Олег Кисляк, а художника – Володимир Голик.
Пара зустрічається в одному й тому ж ресторані. Кавалер щоразу дарує свій дамі квіти, слухають улюблену мелодію на акордеоні, яку незмінно грає для них знайомий музикант, прогулюються, діляться враженнями.
Життя змінюється… Посивіли скроні у музиканта, змінилися зовні музикант і сама пара, але їхні почуття, як зернина – вічні. Завершальним акордом кліпу є картина, яку художник дарує цій парі.
n Запрошую бажаючих познайомитись із моєю творчістю та відео-роботами на моїй офіційній сторінці у Фейсбуці, інстаграмі, у ютубі – підписуйтесь на мій канал.
— Пане Богдане, щиро вдячна Вам за розмову. Бажаю подальших творчих успіхів і вдячних шанувальників Вашого багатогранного таланту!
Розмову вела
Світлана ТРОЦЮК.
НА ЗНІМКАХ: акордеоніст-віртуоз Богдан КИСЛЯК; музикант разом із своїм племінником Олегом КИСЛЯКОМ.
Фото з архіву автора.
Чимало музичних творів написано про сенс життя, про благородні мрії. Тим не менше, життя людини часто далеке від високих поривань. Але це доти, доки Ви не почуєте чарівні мелодії акордеону, віртуозною грою на якому майстерно володіє голобчанин Богдан Кисляк.
Це — музикант з Божою іскрою у серці, Лауреат і переможець всеукраїнських та міжнародних конкурсів, викладач акордеону і баяну, диригент та керівник оркестру народних інструментів у Львівській державній музичній школі № 2. Незважаючи на щільний графік, наш земляк приїздить у рідне селище, знаходить час, аби подарувати музичну творчість не лише найріднішим людям, а й поціновувачам його багатогранної музичної творчості. Нещодавно Богдан Кисляк виборов I премію на Міжнародному конкурсі «Музичні інтерпретації», який проходив у м. Перемишль (Республіка Польща).
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1052
Ранні овочі: користь чи шкода?
Від четверга до четверга
Гороскоп з 15 по 21 квітня
Незважаючи на примхи цьогорічної погоди, весняно-польові роботи в Україні розпочалися на місяць раніше, аніж зазвичай. На початок квітня посіяно більше мільйона гектарів ярини.
Погода в Ковелі 4 – 10 квітня
Виборці Ковельщини голосували за Президента України
Сесія міської ради
Томос: не маємо права зупинятися!
Музикант із Божою іскрою у серці
Як здобували автокефалію Помісні Церкви?