(Продовження.
Початок в номері
від 8 і 15 серпня ц. р.).
За те, що був у повстанцях Кузьма Климук, постраждала уся його сім’я (по-вуличному Зуї): вивезли батьків – Кіндрата Микитовича і Теклю Іларіонівну, їхніх дітей.
Зі спогадів Єви Іванівни ОЛЕКСЮК, 1932 р. н.:
— Як їхати з Бахова в Ковель, то з правого боку жили Столярчуки: Меркурій (Менкур на нього в селі казали), його жінка Ксеня. Мали синів Івана і Павла, дочку Зіньку. Ніхто з них ніде не був, але начебто щось десь на владу сказали, і «за язик» поплатилися. Менкура забрали в тюрму, звідти він вже не вернувся, але жінці написав, щоб Хаврощиним дітям (сестриним) дала корову. Вони тримали дві корови, то Ксеня так і зробила: нам дала одну.
Вивезли потім і Ксеню з дітьми. Зінька кілька разів приїжджала в Бахів, Іван приїжджав, а Павло – ні. Вивезли Колодюків, по-вуличному Скопів, батька, матір, невістку з дітьми. Здається, у Брянській області вони жили, І Любка там. Баба їздила провідувати свою матір. Вона була дуже робочою: і перші огірки в неї, і всяка городина. Подружилася з мельником, баба йому помагала по господарству, а він за те муку давав. Так і вижили...
Знаю, що Климуків вивезли, по-вуличному їх звали Зуями. Хазяїна забрали, дочку Ганну в тюрму посадили, вони з братом були в бульбашах. Ганна вже не вернулася – в тюрмі вмерла.
Зі спогадів Лідії Семенівни СТОЛЯРЧУК (Ризванюк),1940 р. н.: – Вивезли сім’ю мого дядька Пилипа Колодюка, хоча Пилип був на фронті, воював. Дід Феодосій Артемович і баба Харитина Власівна постраждали за сина Василя, який був у бульбашах, а невістку їхню Ксеню Дмитрівну, дружину Пилипа, забрали з дітьми за чоловіка. А чому? Начебто за те, що не було від нього листів, поки воював. Голова сільради ховав листи. Так тітка казала. Потім дядько Пилип вернувся з фронту, їздив, питав, добивався, казали, що і в Москву звертався, але звідти приходили папери. Плюнув та й поїхав до своєї сім’ї у Брянську область. Там, у Росії, вони й жили, додому вже не вернулися. Приїжджали тільки в гості Маруся і Сергій, діти Пилипа, писали, слали свої фотокартки.
Я невеликою була, але в пам’яті засіло, як діда Федося й бабу Харитину забирали. Жили ми всі після війни в маленькій хатиночці, яку дід збудував: чотири сім’ї під одним дахом. Три його дочки під час війни зосталися вдовицями – загинули їхні чоловіки на фронті: Дмитро Кіптик, Юхим Столярчук, Семен Ризванюк. У Пистимки було двоє дітей, у Вляни – четверо і нас двоє в матері.
Як зараз бачу: у грубці горить вогонь, дід стоїть у кожухові і просить нас, малих: «Вступітеся, дітки, дайте, хай я хоч нагріюся перед дорогою...». І повезли їх підводами... Олександр Власович Столярчук після того, як Ковельщину визволили від німецько-фашистських загарбників, пішов на фронт воювати. Бахівчанину судилося вижити і повернутися додому, однак його бойових заслуг радянська влада не врахувала: приписала вчорашньому фронтовику зв’язки з УПА і запроторила на 25 літ «виправлятися» у холодні табори Сибіру. Правда, після смерті Сталіна термін чоловікові скоротили.
Трьох бахівських парубків – Юхима Бондаря, Олександра Столярчука і Олексія Музичука – забрали в один день, а ще разом з ними Петра Черняка з Дубової. Вони служили у воєнізованій охороні поблизу залізничного вокзалу в Ковелі. За однією версію, причиною арешту стало те, що хлопці співали українські патріотичні пісні, зокрема, «Знову хмари потемніли», за іншою – читали листівки, які хтось їм підкинув вночі. І засудили всіх на десять років виправно-трудових таборів.
l
З інформації Миколи Івановича МОРОЗА, 1964 р.н. (с. Дубова):
– Мій тесть Юхим Іванович Бондар не любив згадувати, як йому там, на засланні, жилося, а от Олексій Музичук розповів якось епізод, який добре мені запам’ятався. Везли їх довго поїздом, автомашинами, а потім ще кілька діб арештанти йшли пішки.
Йшли лісом, товстелезні дерева навколо, і на одному з них побачили дошку прибиту, а на ній напис: селище Цимерманівка. Питають у конвоїра, де ж те селище, де воно починається. А той їм відповів: «Оце і є селище Цимерманівка, і ви його побудуєте». Цілу ніч, розповідав дядько Олексій, багаття палили, щоб зігрітися, бо спати, звісно, ніхто не міг – мороз стояв до 50 градусів. То найперше збудували барак, щоб було де спати і від вітру сховатися, а потім почали потроху розбудовуватися. Батько відбув сім з половиною років, бо перевиконував норми, і термін заслання йому скоротили. А відбував він свою каторгу десь під китайським кордоном, у Хабаровському краї. У грудні 1991 року батько одержав лист, в якому повідомлялося, що справа Бондаря Юхима Івановича переглянута, і він реабілітований.
Відбував заслання і Федот Никандрович Семенюк, котрий у 30-х роках і під час війни старостував у селі Бахові. Якщо був старостою, вважала тодішня влада, то ти – злочинець, а злочинцям місце в тюрмі, хоча добросовісний і мудрий чоловік вірою і правдою служив людям, а не ворогам, проте ніхто не став розбиратися, винен чи не винен.
На початку 50-х років мешканцями Вербки стали Шадури, котрі перевезли сюди свою хату з села Личини Камінь-Каширського району. На нове місце перебралися колишній фронтовик Карпо Олексійович з сином Степаном та донькою Галиною, а господиня дому на той час відбувала незаслужене покарання у далекій Воркуті. Молоду жінку енкаведисти арештували 6 вересня 1949 року, виявивши на горищі їхнього дому «хлопців з лісу». І хоча запевняла, що не знала – не відала про посторонніх, ніхто до уваги її слів не взяв.
l
НА СВІТЛИНІ: один з епізодів терору проти мирного населення.
Фото з архіву.
(Продовження. Початок в номері від 8 і 15 серпня ц. р.).
За те, що був у повстанцях Кузьма Климук, постраждала уся його сім’я (по-вуличному Зуї): вивезли батьків – Кіндрата Микитовича і Теклю Іларіонівну, їхніх дітей.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 115
ОВЕН. Ви не повиннi упускати шансiв, якi подарує доля. Все вдаватиметься. У першiй половинi тижня задоволення принесе навiть рутинна робота. 
Четвер. Ясно. Температура 300С. Вітер північно-східний помірний.
Що не кажіть, а ми змінюємося. Зникає первоздана краса з душі нашої. І не тільки війна деформує цілісне сприйняття цього світу, а й наш буденний побут.
Уперше в Ковелі сучасний синьо-жовтий прапор публічно з'явився 30 грудня 1989 року. Його привезли з Луцька члени Волинської організації Народного Руху України. 
21 грудня 2023 року в ексклюзивному інтерв'ю для газети "Вісті Ковельщини" один із провідних керівників групи компаній "Ковельсільмаш" Ілля Кошкін детально розповів про поточний стан та перспективи розвитку колишнього заводу "Ковельсільмаш". 
Четвер. Мінлива хмарність. Температура 230С. Вітер західний помірно сильний.
"Історія – це паспорт країни. Неповага до старовини, до свого минулого, до історії рідного народу є ознакою нікчемності", – так писав О. П. Довженко.
(Продовження. Початок в номері від 8 і 15 серпня ц. р.).