У Ковелі, мабуть, неможливо віднайти людину, для якої близькі і дорогі майже всі професійні свята. Або, якщо не всі, то принаймні більшість.
Але така людина є. Це – Геннадій Архипович Безека, який 1 квітня відзначить свій вікопомний ювілей. Він може з повним правом претендувати на звання кваліфікованого фахівця-професіонала у багатьох важливих для економіки України галузях, а, отже, святкувати, наприклад, День працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення, День пожежної охорони, День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, День місцевого самоврядування та День державного службовця, День підприємця і навіть… День фізкультурника.
Серед усіх перелічених свят, список яких можна було б при бажанні продовжити, варто, напевно, виділити головне – як для пана Геннадія, так і для його колег, знайомих, товаришів – Міжнародний день друзів, який цьогоріч відзначимо 9 червня у понеділок. З повним правом справжнім другом ювіляра можуть назвати десятки, якщо не сотні людей, з якими доля звела цю людину, кому він допоміг у скрутну хвилину, кому дав добру пораду, кому прийшов на поміч у, здавалося б, безвихідних ситуаціях.
Дехто може запитати: «А яке відношення має Геннадій Безека до свят, перелічених вище? Чи це просто журналістський «прикол», яким автор хоче заінтригувати читача?”.
Відповідаю: це ніякий не «прикол», а своєрідні віхи біографії героя моєї розповіді. Справа в тому, що впродовж свого життя йому довелося скуштувати «хліба» багатьох складних і відповідальних посад, згаданих вище. І не тому, що Геннадій Архипович такий собі пошуковець «золота Маккени», любитель кар’єрних злетів. Найважливіше полягає в тому, що він – людина слова і діла, відповідальний і сумлінний в роботі, вмілий організатор і вихователь людей. А таких завжди цінували, до думки їх прислухались, шанували за чесність, відкритість і принциповість, тому охоче запрошували на роботу.
l
Геннадія Архиповича я знаю давно. Щоправда, за віком він молодший від мене, але наші життєві шляхи не раз «пересікалися». З мого боку – в якості журналіста, з його – в якості керівника спочатку пожежної служби, пізніше – банно-прального комбінату та комбінату побутового обслуговування населення (був колись такий, про що представники молодшого покоління ковельчан не особливо й знають).
Мені як порівняно молодому на той час кореспонденту місцевої газети доводилося не раз писати про службу побуту на Ковельщині, яка була досить обширною і різноманітною. Вона включала у себе діяльність таких підприємств, як фабрика індивідуального пошиття і ремонту одягу, фабрика взуття, майстерні з ремонту побутових приладів, перукарні, ательє мод, фотосалонів у місті. Окрім того, в районі діяли комплексні пункти побутового обслуговування населення, де надавали цілий спектр послуг, про який тепер залишилися лише приємні згадки.
Звичайно, в роботі такого складного «механізму», в якому було задіяно 1200 чоловік, не все функціонувало бездоганно, траплялися і негаразди, упущення. До редакції не раз надходили скарги і нарікання громадян, які чекали допомоги журналістів. Доводилося вникати в суть звернень, виїжджати на місце, щоб розібратися у конфліктних ситуаціях. Пам’ятаю свої відрядження і в Дубове, і в Мощену, і в Тойкут тощо. В результаті таких поїздок з’являлися іноді у газеті й критичні кореспонденції.
До честі Геннадія Архиповича, він ніколи не ображався на критику, намагався оперативно відреагувати на публікації, хоча в разі потреби аргументовано захищав честь і гідність підлеглих йому працівників, інженерно-технічного персоналу. Звичайно, писала газета й про добрі справи побутовиків, адже Ковельський комбінат побутового обслуговування був одним з кращих на Волині. І в цьому – велика заслуга Геннадія Безеки, який обійняв посаду директора в досить молодому віці, змінивши на посту Григорія Олійника і продовжуючи кращі традиції попередників – Богдана Криштофа, Петра Приходька.
З приходом у міськпобуткомбінат молодого, амбітного, креативного керівника діяльність підприємства, як-то кажуть, отримала «друге дихання». Зміцніла трудова дисципліна, зросла відповідальність кадрів середньої ланки за доручену ділянку роботи, поліпшилася якість надання послуг, розширився їх асортимент. Директор глибоко вникав у виробничі процеси, вимагав цього ж від підлеглих. Турбот додавало й запровадження нових технологій, передових досягнень науки і техніки.
Пан Геннадій постійно був в курсі всіх новинок у побутовому обслуговуванні населення, сміливо запроваджував їх у життя, спираючись при цьому на дружну команду однодумців. З його позицією рахувалися в обласному управлінні, на нього рівнялися колеги з міст і районів Волині.
Згадую такий випадок. Одного разу в Геннадія Архиповича виник задум провести у Ковелі демонстрацію моделей одягу, які виготовляв комбінат. Дехто засумнівався доцільності такого заходу, адже часи були суворі, «партійні», новації не всіма сприймалися на «ура». Та директор наполіг на своєму, молодь підприємства його підтримала, а тому фестиваль мод, як його дехто назвав, вдався на «відмінно».
Хочу зауважити, що пан Геннадій – чоловік, образно кажучи, європейського стилю, цінує в людях не лише вміння працювати, а й культуру поведінки, вбрання, спілкування, тобто все те, що робить їх сучасними і привабливими. Сам завжди ошатно одягнутий, взутий, бо любить акуратність й естетичну привабливість в інших.
l
Ще одна важлива сторінка в біографії нашого героя – робота в Ковельській міській раді. Прийшов він туди у складні часи – буремні 1990-ті роки, коли на зміну командно-адміністративній системі прийшли ринкові відносини.
– Геннадія Безеку сесія міської ради затвердила моїм заступником, – згадує тодішній міський голова Анатолій Семенюк. – В його обов’язки входило вирішення питань соціальної сфери, які стояли дуже гостро. По-новому слід було організовувати роботу закладів торгівлі, побутового обслуговування, охорони здоров’я та ін. Труднощі його не лякали, він сміливо брався за розв’язання найскладніших проблем. Люди розуміли його, а він людей, яких поважав, але з яких і вимагав в разі потреби. Досвід, набутий попередньо, дуже йому допомагав.
Мить помовчавши, сказав:
– Я дуже вдячний за підтримку і розуміння з боку Геннадія Архиповича, його щире прагнення змінити стан справ у місті на краще. Нехай Господь дарує йому міцне здоров’я, активне довголіття на многі і благі літа!
Впевнений, що думку пана Анатолія розділяють багато ковельчан, які шанують ювіляра за всі добрі справи, які він звершив. В свій час допоміг і мені, коли довелося звернутися за допомогою. Взагалі пан Геннадій ніколи не був байдужим до газети, про що я вище згадував, постійно її читає і передплачує, жваво реагує на публікації, пам’ятаючи навіть ті, які були кільканадцять років тому – чи то критичні, чи то «позитивні». Так тому, що має справді феноменальну пам’ять на людей, події, дати.
Іноді при зустрічах ми згадуємо те, що пережили, чому раділи, з приводу чого сумували. Адже і я, і він добре знаємо повоєнну історію Ковеля та й району. Мушу віддати належне пану Геннадію – в дечому він перевершує мене своїми знаннями минувшини краю, його особистостей, їх гарних справ, як, зрештою, й поганих…
l
Не намагаючись детальніше заглиблюватись в біографію Геннадія Безеки, скажу лишень, що чимало років свого молодого життя він віддав організації сучасної пожежної охорони на Ковельщині, зміцненню її матеріально-технічної бази, роботі в компанії «Газ України». Майже 10 років працював у «Ковельводоканалі», нині – помічник директора «Ковельтепла». Помітний слід залишив у сфері місцевого підприємництва, створивши разом із дружиною Тамарою Іванівною фірму «Айстра», послугами якої охоче користувалися наші земляки. Коротше кажучи, за яку б справу не брався, досягає успіху, бо єдність слова і діла завжди давала й дає позитивний результат.
Мені імпонує в ювілярові така риса характеру, як відвертість, вміння відстояти свою позицію і неприязнь до тих, хто нещирий і підступний. Водночас приваблює його вірність чоловічій дружбі, відданість тим, кого шанує і любить.
До таких друзів, в першу чергу, належить ковельський підприємець, меценат і благодійник Юрій Миколайович Рахлінський. Вони дружать практично з юних літ, ніколи не підводили один одного, а навпаки – у випадку потреби підставляли плече підтримки. Так і крокують життєвим шляхом, ділячи навпіл радощі і прикрощі. Ніколи не забувають ще одного свого приятеля – Володимира Мамітова, який передчасно пішов у Вічність. Збираючись разом, завжди згадують спочилого у Бозі.
Міцна багатолітня дружба єднає їх з братами Микуличами – Василем і Володимиром, їх рідними. Чимало друзів серед ветеранів ковельського спорту, адже в молоді роки, навчаючись у середній школі № 8, захоплювався вільною боротьбою, відвідував спортшколу. Тренував його відомий в Україні Петро Стус, ім’я якого носить нині дитячо-юнацька спортивна школа.
Зрештою, хіба перелічити всіх, хто дорогий і незабутній? Знаю, що для Геннадія Безеки болісною була втрата В’ячеслава Шишука, з яким теж, як кажуть, не один пуд солі з’їли…
В Геннадія Безеки – гарна сім’я, вірна дружина пані Тамара, про яку я вище згадав. Вміло господарюють у будиночку по вулиці Модеста Левицького, спільно клопочуться по господарству, раді гостям, які їх відвідують. В свій час Тамара Іванівна працювала в Ковельській дистанції сигналізації і зв’язку, користувалася високим авторитетом у колег по роботі, адміністрації підприємства. Мають двох синів, трьох онуків.
l
Закінчуючи свої нотатки, подумав: а що побажати Геннадію Безеці з нагоди ювілею? Вирішив від себе особисто, друзів і знайомих привітати поетичними рядками:
Хай кожен день ясніє
небом чистим,
Світанки сяють, скупані в
росі,
У серці радість розцвіта
іскриста
І мрії хай збуваються усі!
Нехай цвітуть під небом
синьооким
Ще довго-довго дні й літа,
А тиха радість, чиста і
висока,
Щоденно хай до дому
заверта!
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ: Юрій РАХЛІНСЬКИЙ, Василь МИКУЛИЧ, Геннадій БЕЗЕКА.
Фото автора.
У Ковелі, мабуть, неможливо віднайти людину, для якої близькі і дорогі майже всі професійні свята. Або, якщо не всі, то принаймні більшість.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 193
Сповідь – ключ до прозріння
Дотримуймось вимог Закону!
Мирний бій – до перемоги!
ГОРОСКОП з 7 по 13 квітня
Після прем'єри вистави "За двома зайцями" в актовому залі міської ради ветеранів я вирішила поставити її вперше в своєму рідному колись професійно-технічному училищі № 7, (тепер Ковельський центр професійно-технічної освіти).
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер північний помірний.
Згідно з чинними правилами, ми переходимо на літній час останньої неділі першого весняного місяця. Цього року – 30 березня о 3.00 год. У цей момент годинники потрібно перевести на одну годину вперед – на 04.00 год.
У час великої війни жіноцтво села Грабове Сереховичівської громади, що на Ковельщині, стало як одна родина: спільно розділяють радість, тривоги і горе. Бо біда нині у всіх одна, тому і дівчата, і молодиці, і жіночки поважного віку об’єдналися задля допомоги українським захисникам.
У Ковелі, мабуть, неможливо віднайти людину, для якої близькі і дорогі майже всі професійні свята. Або, якщо не всі, то принаймні більшість.
Надвечір’я з Лесею Українкою