«Час рікою пливе», — такі слова є в одній із українських народних пісень. Дійсно, роки пливуть, і не тільки пливуть,  а ще й летять, неможливо їх зупинити, а  найгірше – повернути назад.

Кожна мить нашого життя цінніша золота. Тож шануймо і цінуймо її!  Вже в минулому залишився старий 2024 рік,  і в свої права вступив новий 2025-й.

Торік життя  аматорського ветеранського театру «Осіннє золото» не  було насичене особливими подіями, тобто гастролями по селах нашої Ковельської громади, виступами в міських організаціях. Ми обмежувались своїми виставами перед головними нашими глядачами – слухачами Університету ІІІ віку. 

Досить багато довелося попрацювати над новим сценарієм сьомої вистави «За двома зайцями» (за мотивами однойменної п’єси Михайла Старицького – засновника  українського театру).

Кожна наша вистава триває на сцені не більше однієї години, бо глядачі – люди поважного віку, й швидко втомлюються. Це потрібно враховувати. П’єса М. Старицького досить об’ємна, тож  потрібно було її скорочувати. Тому, коли починаю писати сценарій, то вибираю в тексті  найголовніше: найцікавіші, найкумедніші епізоди, які б становили інтерес для наших шанувальників.

Коли сценарій готовий, роздаю ролі абсолютно всім артистам театру (як і було заплановано). Слід мати на увазі, що навіть найменші епізодичні ролі дуже важливо гарно зіграти, адже вони тісно пов’язані із головними ролями. 

Репетиції тривали  протягом декількох місяців, а в п’ятницю 20 грудня 2024 року, нарешті,  відбулася прем’єра вистави «За двома зайцями» в актовому залі ради ветеранів. Прем’єра стала свого роду святковим вітанням для слухачів Університету  у зв’язку із закриттям І-го  семестру навчального академічного року, а також настанням нового 2025 року, який вже  «стукав в двері».

Виставу прийшли подивитися дуже багато людей: і слухачі,   і запрошені, і бажаючі із міста. 

Мої артисти – люди серйозні, відповідальні, але вони – живі люди і, звичайно, перед прем’єрою сильно хвилювалися. Незважаючи на всі перипетії, прем’єра вистави «За двома зайцями» пройшла на високому рівні.  Пишу вам, шановні читачі, як відбувалося  дійство. 

Як  тільки на нашій імпровізованій сцені з’явилися батьки Проні Прокопівни – Прокіп Свиридович Сірко і Явдокія Пилипівна, ролі яких виконували артисти Сергій Данилюк і Олександра Балюк, відразу прозвучали бурхливі оплески. А своєю піснею «Вже пройшли роки» пані Олександра просто зачарувала глядачів.

А ось  на сцені пропливла, мов пава, Проня Прокопівна у надзвичайно  чудернацькому костюмі, який описати словами важко, бо треба це побачити. Вся зала завмерла, шокована і захоплена.

Роль Проні Прокопівни талановито і дуже яскраво зіграла артистка театру – прима Людмила Лойко. Вона  настільки вжилась в свою роль, настільки реально відтворила характер героїні, що викликала у всіх захоплення. 

Яскраві і надзвичайно цікаві підібрали собі костюми артисти театру Тамара Літвінчук і Галина Шадура, які виконували ролі двох подруг Проні: Насті і Наталки. «О, який брансолет», — говорили зі сміхом деякі глядачі, повторюючи фразу Галини Шадури після закінчення вистави.

Бурхливими  оплесками зустріли глядачі головного героя вистави Свирида Петровича Голохвостого, роль якого зіграв ветеран нашого театру Михайло Вольський.

Протягом всієї вистави неможливо було відірвати погляд  від цього артиста —  майже професіонала, який своєю грою перевершив  самого себе: він безупинно говорив, він співав, він  танцював, всіх глядачів зачарував!

Роль Ореста, друга Голохвостого, дуже  гарно зіграв артист театру Віктор Оксенюк, котрий,  як і Михайло Вольський, давно в театрі, ніколи не відмовляється від ролей, якими  б вони не були:  чи головні, чи епізодичні.

Непогано зіграв свою невелику роль Кирила (другого друга Голохвостого) артист Степан Гаврилюк, який нещодавно влився в нашу театральну сім’ю.

Вразили глядачів не тільки гра, а ще й костюми даних артистів. Пісня, виконана веселим  тріо парубків, пішла на «біс» під  бурхливі оплески, які довго не вщухали.

Неповторна Секлита Лимариха, роль якої дуже талановито зіграла артистка театру Ніна Колісниченко:  з усіма героями сварилася, всіх обзивала негарними словами,  з’являлася там, де її не чекали.  В кінці-кінців розвеселилася, подобрішала і подарувала глядачам веселу пісню «Ой, хмариться, дощ буде». Із гордо піднятою головою Секлита Лимариха (Ніна Колісниченко) пішла зі сцени під бурхливі оплески глядачів, під вигуки «біс», підкоривши серця глядачів своєю грою. 

Артистами театру Павлом Рабком і Вірою Семеній чудово  зіграна сценка справжнього романтичного кохання Степана Глейтюка і Галини Лимарихи. 

Крім гри, артисти подарували глядачам ще й дві гарні українські пісні про кохання.

Невелику роль прислуги Химки виконала артистка театру Віра Савлук, яка теж недавно, як і Степан Гаврилюк, влилась в нашу артистичну сім’ю. Її емоційна розповідь про те, як вона відкривала шампанське, надовго залишиться в пам’яті глядачів.

Для артиста театру Романа Мороза вистава «За двома зайцями» була взагалі першим виходом на сцену в ролі парубка-міщанина.

В кінці вистави на сцені з’являється артист театру Микола Кремлінський в ролі  Жида. Він бігає по сцені, ловить Голохвостого, кричить своїм гучним голосом: «Шарлатан, шахрай!..», і разом  із усіма артистами завмирає  на якусь мить в німій сцені.

Завершилась вистава «За двома зайцями» піснею «Ой, не люби козак, дві дівчини» у виконанні артистів театру, вокальної групи «Срібне сяйво».

Задоволені глядачі, задоволені артисти театру.

Ми – ветеранський театр, і для нас важливіше грошей, призів, нагород те, що ми своїми виставами даруємо   людям радість, насолоду, переносимо їх із нашої сьогоднішньої важкої реальності в далеке минуле України, відволікаючи від сумних проблем, прищеплюючи любов до театру.

Для нас, артистів театру, – це оздоровлення, омолодження, постійний оптимізм, частина нашого цікавого пенсійного життя.

Марія БАТРАЧЕНКО,

керівник Ковельського аматорського ветеранського театру «Осіннє золото».    

«Час рікою пливе», — такі слова є в одній із українських народних пісень. Дійсно, роки пливуть, і не тільки пливуть,  а ще й летять, неможливо їх зупинити, а  найгірше – повернути назад.

Кожна мить нашого життя цінніша золота. Тож шануймо і цінуймо її!  Вже в минулому залишився старий 2024 рік,  і в свої права вступив новий 2025-й.

Торік життя  аматорського ветеранського театру «Осіннє золото» не  було насичене особливими подіями, тобто гастролями по селах нашої Ковельської громади, виступами в міських організаціях. Ми обмежувались своїми виставами перед головними нашими глядачами – слухачами Університету ІІІ віку. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 156

“Дякуємо, дякуємо!” – щиро лунали дитячі голоси у Голобському ліцеї. Так діти висловлювали свої почуття від зустрічі з членами громадської організації «Шлях до життя» з м. Луцька. 

Хоч новий рік  давно увійшов в свої права, але так склались обставини, що новорічна казка ще продовжувалась і щирі усмішки дітей радували гостей, котрі подивувались красою школи,  її чистотою та гарним естетичним оформленням.

На свято-зустріч були запрошені школярі молодших класів, батьки яких захищають наше мирне життя, діти з багатодітних сімей, а також ті, котрі з батьками переїхали до нас, втікаючи від вибухів війни.

Турботливі гості привезли все необхідне для проведення чудового майстер-класу з виготовлення Різдвяно-Новорічних композицій. 

Треба було бачити, з яким захопленням, відповідальністю, ентузіазмом взялися до роботи дітки, яким охоче допомагали волонтери з Луцька.

Щасливий дитячий гомін, їх радісні усмішки – здавалось, що в цьому залі світ болю відійшов, поселилось добро і любов, діти відчули тепло  і увагу, їх полонили приємні емоції. Маленькі рученята творили казкові вироби, які їм дозволили забрати додому і подарувати рідним.

Швидко промайнув час (а працювали більше двох годин), казка скінчилась, хоча продовження її було в подарунках від «Шляху до життя». Мимоволі подумала, що справжня любов – це вчинки, а не прості слова. Як мало треба, щоб засяяли дитячі очі і були щасливими їх усмішки!

І педагогічний колектив, і діти щиро вдячні волонтерам громадської організації «Шлях до життя» за подароване свято. 

А я вкотре подумала, що є добрі, співчутливі люди, які в такий важкий час знайшли можливість подарувати дітям радість. Чомусь згадались слова: “Роби добро, Господь сказав: так треба! Я здалека добро розпізнаю».

Валентина СІЧКАР. 

Фото з архіву 

Голобського ліцею.

“Дякуємо, дякуємо!” – щиро лунали дитячі голоси у Голобському ліцеї. Так діти висловлювали свої почуття від зустрічі з членами громадської організації «Шлях до життя» з м. Луцька. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 150

28 лютого, п’ятниця

Схід Сонця – 07.08; захід – 18.00. 

Місяць – у Рибах. 

День штурманської служби авіації ЗСУ.

День працівників патрульно-постової служби України.

Всесвітній день кравців.

Свт. Арсенія Мацієвича. Прпп. Василія, Марини.

1 березня, субота

Схід Сонця – 07.06; захід – 18. 02.

Місяць – в Овні. 

Всесвітній день цивільної оборони.

Прмц. Євдокії, Мч. Антоніни.

2 березня, неділя

Схід Сонця – 07.04; захід – 18. 04.

Місяць – в Овні. 

Всесвітній день дитячого телебачення і радіомовлення. 

Неділя сиропусна, прощена. Спомин Адамового вигнання з раю. Свт. Іова (Борецького). Заговини (запусти) на Вел. піст.

3 березня, понеділок

Схід Сонця – 07.01; захід – 18. 05.

Місяць – у Тельці.

Всесвітній день письменника.

Всесвітній день дикої природи.

Початок Великого посту. Мчч. Євтропія, Клеоника.

4 березня, вівторок

Схід Сонця – 06.59; захід – 18. 07.

Місяць – у Тельці.

Мчч. Павла і Юліанії.

5 березня, середа

Схід Сонця – 06.57; захід – 18. 09.

Місяць – у Близнюках.

Мц. Іраїди. Прп. Марка.

6 березня, четвер

Схід Сонця – 06.55; захід – 18. 11.

Місяць – у Близнюках.

Белзької (Ченстоховської) ікони Божої Матері. 

Місячні фази у лютому-березні

Новий  Місяць – 28 лютого.

Зростаючий Місяць – 1-13 березня.

Повний Місяць – 14 березня.

Спадаючий  Місяць –15-28 березня. 

Новий  Місяць – 29 березня.

Зростаючий Місяць – 30, 31 березня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 07.08; захід – 18.00. 

Місяць – у Рибах. 

День штурманської служби авіації ЗСУ.

День працівників патрульно-постової служби України.

Всесвітній день кравців.

Свт. Арсенія Мацієвича. Прпп. Василія, Марини.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 123

ОВЕН.  У п’ятницю якась приємна новина змiнить вашi плани до ліпшого. Вас чекає духовне зростання i самоудосконалення. Бажано бiльше часу присвятити наведенню ладу. Позбудьтеся непотребу i старих речей.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень роздiлиться на двi практично протилежнi половини: початок пiдiйде для завершення давніх справ, кiнець же принесе успiх в нових починаннях. Понедiлок може виявитися одним з найвдалiших днiв. У середу дiловi зустрiчi   принесуть бажані результати. 

БЛИЗНЮКИ. Дайте свободу своєму творчому “я”, не заважайте прекрасним поривам. I навiть вдасться на цьому мати користь. Отримаєте вигiдну пропозицiю.  

РАК. Вiд вас потрiбні здатнiсть ухвалювати рiшення i йти вперед, а не тупцювати на мiсцi. Варто скористатися допомогою друзiв або колег, що прискорить роботу. Тиждень обiцяє успiх практично у всiх починаннях. 

ЛЕВ. Трапиться нагода виправити помилки ще до того, як їх помiтять. Будьте уважнiшими, перевiряйте себе. Постарайтеся не захоплюватися фантазiями, реальним  планам нiчого не загрожує. 

ДIВА. Не демонструйте емоції перед колегами, спокійно реагуйте на найближчі події. На роботi все стабiльно, але постарайтеся не занудьгувати. У вихiднi бажано менше контактувати з людьми, не перенавантажувати  себе домашнiми клопотами.

ТЕРЕЗИ. Ситуацiя, що склалася, сприятиме усуненню непорозумiнь i змiцненню авторитету в колективi. Пропозицiї, що надійдуть у вiвторок, приймiть i постарайтеся використовувати з вигодою для себе. 

СКОРПIОН. Варто орiєнтуватися на власнi сили i можливостi, а девiзом узяти вислiв: “Хочеш, щоб було зроблено добре, зроби сам”. Можливi поїздки i вiдрядження. Можуть запропонувати вигiдну роботу в iншому мiстi. 

СТРIЛЕЦЬ. Проявіть дипломатичнiсть i терпiння. Обдумайте ситуацiю, перш нiж її публiчно обговорювати. Бажання мати все і відразу зрозуміле, але доведеться все-таки стримати апетити. Не забувайте про свiй дім.

КОЗЕРIГ. Легко розберетеся з чужими проблемами, а свої можуть поставити у безвихiдь. Не зашкодить порада близького друга. Будьте уважнiшими до нових iдей. У суботу можлива несподiвана, але приємна поїздка або вiзит людини, з якою давно не бачилися.

ВОДОЛIЙ. Не зважаючи на труднощi i перешкоди справи йдуть добре. Схоже, неприємностi тiльки для того i є, щоб успiх виявився бажанішим. В середу варто витратити час на аналiз виконаної роботи. Прислухайтеся до чужої думки. Поганий настрiй не варто нiкому демонструвати.

РИБИ. Вас супроводжуватиме успіх завдяки вашим витримці i терпiнню. Постарайтеся не витрачати багато грошей i передбачати наслiдки своїх слiв i дiй. Будьте впевненими у своїх силах. 

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН.  У п’ятницю якась приємна новина змiнить вашi плани до ліпшого. Вас чекає духовне зростання i самоудосконалення. Бажано бiльше часу присвятити наведенню ладу. Позбудьтеся непотребу i старих речей.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень роздiлиться на двi практично протилежнi половини: початок пiдiйде для завершення давніх справ, кiнець же принесе успiх в нових починаннях. Понедiлок може виявитися одним з найвдалiших днiв. У середу дiловi зустрiчi   принесуть бажані результати. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 247

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: -1оС. Вітер північний слабкий.

В ніч на п’ятницю: Ясно. Температура: -10оС. Вітер південно-східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура:  -2оС. Вітер південно-східний помірно  сильний.

В ніч на суботу. Хмарно. Температура: -6оС. Вітер південний  помірний.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 1оС. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: -6оС. Вітер південний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 30С. Вітер південний  помірний.

В ніч на понеділок. Хмарно.  Температура: -2оС. Вітер  південно-західний слабкий.

Понеділок. Хмарно. Температура: 5оС. Вітер південно-західний помірний.

В ніч на вівторок. Хмарно. Температура: 1оС. Вітер південно-західний слабкий.

Вівторок. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 6оС. Вітер південний помірний.

В ніч на середу. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 2оС. Вітер південний  помірний.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: 6оС. Вітер південно-західний сильний.

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: -1^оС. Вітер північний слабкий.

В ніч на п’ятницю: Ясно. Температура: -10^оС. Вітер південно-східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура:  -2^оС. Вітер південно-східний помірно  сильний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 151

Три роки тому 24 лютого розпочався широкомасштабний наступ путінської росії на Україну. Із самого ранку рашисти обстріляли ракетами територію країни, народ якої  ще недавно називали «братнім».

Ворог планував захопити нашу державу за три – максимум сім днів. Дехто з окупантів віз із собою парадну форму, яку мріяв  одягнути під час параду «перемоги» на київському Хрещатику.

Рашисти прорахувалися. В перший же день  агресії  їх зустрів не натовп  прихильників «руського міра» з квітами в руках, як обіцяли замполіти, а мужність і стійкість українських воїнів, вогонь у відповідь, запеклий  опір бійців територіальної оборони, які йшли в атаку під гаслом: «Батьківщина або смерть!».

Їх подвиг надихнув усю Україну на боротьбу проти московитів. Під дверима військових комісаріатів вже зранку 24 лютого 2022 року вишикувалися величезні черги бажаючих поповнити лави Збройних Сил України. На воєнний лад перебудували свою роботу органи влади, підприємства, установи, які розуміли: щоб не впасти перед навалою орків, потрібні міцна дисципліна,  організованість, самопожертва.

Події трирічної давнини підтверджують істину: ми сильні, коли єдині. Впродовж часу, який минув від дня початку агресії, було по-різному. Були і блискучі перемоги ЗСУ, були і прикрі поразки. Непросто на фронті й нині, де ворог посилює наступ, мріє під впливом рашистської пропаганди про міфічну «перемогу» над українським народом, вигадане путіним та його бандою «побєдобєсіє», яке задурманює голови окупантів і штовхає їх на важкі злочини.

Так, за ці три роки Україна не перемогла путінську орду. Але вона й не програла війну. Найголовніше полягає у тому, що наша держава є, армія є, український народ є. Нам пекельно важко, але ми зберегли свою ідентичність. У важких умовах воєнного стану економіка не «впала», енергетика вистояла, комунальні і соціальні сфери зберегли свою життєздатність.

Сьогодні все більше і частіше говорять про мир. Він Україні потрібен, як повітря, як вода. Але мир – справедливий, з гарантіями безпеки, які неодмінно мусять надати США, країни Заходу. Мусять, бо українці заслужили право на це своїми мужністю і героїзмом. Недооцінити такий найважливіший результат триріччя – значить поставити під сумнів майбутнє всього людства.

Дай, Боже, щоб цього не сталось!   

Три роки тому 24 лютого розпочався широкомасштабний наступ путінської росії на Україну. Із самого ранку рашисти обстріляли ракетами територію країни, народ якої  ще недавно називали «братнім».

Ворог планував захопити нашу державу за три – максимум сім днів. Дехто з окупантів віз із собою парадну форму, яку мріяв  одягнути під час параду «перемоги» на київському Хрещатику.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 135

Лук’янович Олександр Володимирович народився 20 лютого 1989 року в с. Поступель Ратнівського району. У 2004 році закінчив 9 класів ЗОШ №11 м. Ковеля. Навчався в Київському електромеханічному технікумі.

У 2008 році розпочав трудову діяльність у відокремленому структурному підрозділі “Рівненська дистанція електропостачання”. Працював електромонтером з ремонту повітряних ліній  Ковельського району електропостачання, згодом — на посаді електромеханіка.

З квітня 2009 р. по квітень 2010 р. проходив строкову службу у в/ч А0284 (80-й окремий аеромобільний полк України, м. Львів). У 2013 році закінчив Луцький національний технічний університет та отримав кваліфікацію   інженера-електрика.

У вересні 2021 року уклав контракт зі Збройними Силами України. Ніс військову службу в 14-ій окремій механізованій бригаді. У перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну підрозділ брав участь у бойових діях на Київщині.

Під час бою біля села Термахівка Київської області старший механік-водій танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини А1008 Олександр Лук’янович знешкодив до тридцяти одиниць техніки противника. 25 лютого 2022 року в результаті ворожого авіаційного удару отримав смертельне поранення.

У відважного захисника України залишились донька та син.

2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдату Лук’яновичу Олександру Володимировичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Похований у місті Володимирі.

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Лук’яновичу Олександру Володимировичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ковеля» (посмертно)  рішенням Ковельської міської ради від 28 липня 2022 року, №24/38.

l

Пропонуємо увазі читачів газети  розповідь про Героя. 

У свої 33 Олександр Лук’янович   мав чудову дружину, придбав житло, зробив ремонт і вдруге став батьком.  Здавалося б, настали заслужений комфорт, спокій та сімейний затишок. Живи і радій!

Та саме тоді чоловік рішуче заявив: «Звільняюсь! Іду до війська!». Рішення, м’яко кажучи, усіх шокувало… Дружина була не в захваті, плакала та намагалась відмовляти.

«Що ти? Броня мене захистить! Та й  взагалі   я фартовий», — переконував Олександр. Батьків і брата взагалі поставив перед фактом. Просто прийшов у гості у військовій формі…

«Пишаюсь, синку!» — сказав батько, потиснувши руку, доки мати втирала сльози.

Тоді ніхто й подумати не міг, що електрик, який усе життя працював на залізниці, стане танкістом «від Бога».

— Це було не так давно, а здається, що пройшла ціла вічність, — згадував в інтрев’ю журналістам  Володимир Лук’янович,  брат загиблого. — Я сто разів обдумав, чого ж він так вчинив? Але тепер точно знаю: Сашко був занадто справедливим й говорив  усе часто «в лоб». За сміливість і справедливість його й  поважали. Мабуть, на війні він міг реалізувати всі ці якості…

Побратими кажуть, що на посаді старшого механіка-водія у роті танкістів Сашко був на сто відсотків на своєму місці.

— В Олександра відразу все виходило, за що не візьметься, — розповідають побратими. — Він дуже любив свій «танчик». І не просто любив, а ще й добре знав його й вмів експлуатувати! Та й спільну мову з колективом знайшов із перших днів. 

Після початку служби Олександр бував вдома нечасто, все ротація за ротацією… Обіцяв, що скоро настане такий довгоочікуваний мир, і тоді вже вдосталь набавиться з дітками і обов’язково поїде з дружиною відпочивати. Востаннє чоловік був вдома на Новорічні свята.

Після повномасштабного вторгнення окупантів в лютому 2022 року родина   взагалі не знала, де саме воює Сашко. Лиш зрідка телефонував дружині, щоб сказати «Усе буде добре!», а вона вірила йому, як  ніколи. Та  вперше за понад десять років чоловік не  дотримав обіцянки…

25 лютого 2022 року на Київщині Олександр разом із  екіпажем знищив до  тридцяти одиниць ворожої техніки! Бій тривав більше, ніж дві години. Ворожі сили переважали, та  до  такого опору, схоже, вони готовими не  були. Коли ворог вже відступав під натиском наших військ, налетіла ворожа авіація. Від прямого влучання в танк Олександр загинув…

— Сашко змалечку був активним… Немов поспішав жити. Він завжди говорив про мир в Україні. Шкода, що його так і не дочекався, — згадують рідні і друзі загиблого Героя.  — Та  завдяки Олександру й іншим українським Героям Київ стоїть і стоятиме завжди!

l

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України від 2 березня 2022 року, № 94/2022 солдату Олександру Володимировичу Лук’яновичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Сьогодні йому виповнилося б 36  років...

Вічна пам’ять! 

АрміяInform. 

Лук’янович Олександр Володимирович народився 20 лютого 1989 року в с. Поступель Ратнівського району. У 2004 році закінчив 9 класів ЗОШ №11 м. Ковеля. Навчався в Київському електромеханічному технікумі.

У 2008 році розпочав трудову діяльність у відокремленому структурному підрозділі “Рівненська дистанція електропостачання”. Працював електромонтером з ремонту повітряних ліній  Ковельського району електропостачання, згодом — на посаді електромеханіка.

З квітня 2009 р. по квітень 2010 р. проходив строкову службу у в/ч А0284 (80-й окремий аеромобільний полк України, м. Львів). У 2013 році закінчив Луцький національний технічний університет та отримав кваліфікацію   інженера-електрика.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 175

XXI століття... Чи міг хтось із українців уявити, що розпочнеться війна? Мабуть, ні! 24 лютого 2022 року – день, коли життя кожного з нас розділилося на «до» та «після», дата, яка назавжди ввійшлав у трагічну історію моєї Батьківщини.

Війна... Донедавна ми, діти, знали значення цього слова лише з сюжетів кінофільмів, сторінок книг або розповідей прадідусів. Тепер воно стало реальністю для нас.  Це кривавий грім посеред нормального людського життя, коли ти плануєш свій завтрашній день, вчиш уроки, мрієш про прогулянки з друзями, сидиш за комп’ютером, і раптом – планів немає, світло погасло. 

Страшний гул сирени змушує серце битися сильніше, страх переповнює душу, розпач і невідомість спонукають шукати хоч якийсь вихід із становища. Мама й тато, не розгубившись, швидко вирішують, як діяти: укриття, евакуація, допомога іншим – реальність, яка стає звичною на довгий час. І отак уся Україна.

Комусь пощастить,  і тривога закінчиться швидко, а хтось сидітиме в укритті тижнями там, де немає ігор, розваг, веселощів, де одна думка: «За що?», «Чому ми?», «У чому наша провина?», «У чому винна дитина, що загинула під завалами?», «Чим завинила ота бабуся, в якої зруйнували будинок?». У такі моменти радієш усьому: дому, погляду мами, світлу в лампочці, воді в крані, хлібу на столі… На щастя, усі живі!  А скільки людей залишилося без домівок?

У наших дворах багатоповерхівок вдень гамірно: малюки з мамами граються на майданчиках, бабусі спілкуються на лавочках, а в цей час десь на Сході підступні ракети влучають у дитячі садочки, школи, торгівельні центри, вокзали, повністю знищуючи міста і села. Всесвіт кожної людини розбивається від ударів ракети, як порцеляновий посуд, на дрібні шматочки. Для багатьох  життя  зруйновано на- завжди…

Деякі діти, такі ж, як і я, після обстрілів залишаються жити у зруйнованих будинках без батьків та їжі. Замість звичного руху транспорту, розмов перехожих на вулицях, вони чують безкінечні черги пострілів, звуки від ударів ракет, пересування важкої військової техніки і гул сирен, який не вмовкає. 

Ненаситна «потвора Війна» в чорній пелені, як  смерть з косою, «гучно» крокує моєю Україною і зносить все на своєму шляху. Війна, неначе голодна істота, пожирає  людей і спрагло п’є їхню кров, спустошує  душу. 

Таку дорогу ціну платимо ми за можливість жити у вільній країні, розмовляти своєю солов’їною, будувати плани на майбутнє... Це — війна за НАШ шлях! За СВОЮ свободу, за СВОЮ землю, заради щасливого майбуття!

 І відразу зрозуміло, що несе війна: ненависть до ворога і бажання помсти. Хто ж її переможе? Безперечно, українці! Сьогодні весь світ вірить в Україну, надихається сміливістю наших Героїв. Ми знищуємо цю непрохану орду вже 3 роки   і битимемо до Перемоги, допоки не виженемо з рідної землі останнього окупанта. У єдності, у прагненні до свободи ми – найсильніші. Вірю, що Україна переможе,  і жодна дитина ніколи не знатиме страшного слова «ВІЙНА»!

СЛАВА  УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Станіслав 

ШОСТАЦЬКИЙ,

учень 6-А класу 

Ліцею №1 м. Ковеля.

ВІД РЕДАКЦІЇ: автор цього есе  Станіслав Шостацький в першому етапі обласного конкурсу есе «Війна за Свій шлях» виборов  призове ІІІ місце, з чим його і керівника Любов Мовчан   щиросердечно вітаємо! 

XXI століття... Чи міг хтось із українців уявити, що розпочнеться війна? Мабуть, ні! 24 лютого 2022 року – день, коли життя кожного з нас розділилося на «до» та «після», дата, яка назавжди ввійшлав у трагічну історію моєї Батьківщини.

Війна... Донедавна ми, діти, знали значення цього слова лише з сюжетів кінофільмів, сторінок книг або розповідей прадідусів. Тепер воно стало реальністю для нас.  Це кривавий грім посеред нормального людського життя, коли ти плануєш свій завтрашній день, вчиш уроки, мрієш про прогулянки з друзями, сидиш за комп’ютером, і раптом – планів немає, світло погасло. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 157

О, мій читачу! Скільки підступних гріхів, випробувань  і горя чатує на нас у цьому неадекватному світі!

Еволюція виживання спричинила економічний, національний, політичний і воєнний егоїзм, не мир і розвиток, а смертоносне  озброєння, мілітаризацію  всього  земного простору. На арену виходять диктатори, переможці і тріумфатори, які над тими, хто «недо».

Скажімо, Україна  в цій боротьбі для путіна «недодержава». Трамп і Америка – це «над» для Колумбії  та Мексики.

Верховодить в цьому протистоянні, як згадано вище,  егоїзм сильних світу цього. Христове вчення наголошує, що егоїзм – це гріх, з якого випливають  гординя, зверхність, поділ людської спільноти на расову приналежність, вищу і нижчу цивілізації. Через це виникають суперечки, конфлікти, війни і разом із тим різноманітні  недуги суспільства й людського тіла. 

Із щоденних роздумів про сьогоднішнє буття згадалась кимось розказана притча.

Паломнику, який мандрував в пустелі по святих слідах Ісуса Христа, явилось видіння пекла і раю. Він бачив великий  вселенський котел, у  якому  варилась смачна їжа.  «Пекельники» сиділи з одного боку, а ті, що потрапили в рай, — з іншого. При цьому у кожного з них до  руки була прив’язана ложка з довгим держаком.

Пахло смакотою! Пекельники, як не намагалися донести їжу до рота, — не могли цього зробити. Тому вони сварилися, влаштовували  бійки між собою, створювали ворожнечу, злились і були голодні. 

Натомість “райські” поселенці сповідували Любов до ближнього. Кожен свою ложку подавав іншому, щоб той наситився. Мир і благодать панували серед них. Над воротами раю кожного, хто сюди входив, зустрічало гасло: «Поспішай  робити добро».

Згадав притчу і втішився. Адже  старенька Європа має ознаки раю! Судіть самі. Коли на наші голови впала грізна хвиля повномасштабного вторгнення, європейці простягнули руку допомоги. Цей доброчинний жест ми відчуваємо і тепер.

І слава Богу! Але реальне буття вчить, що егоїзм – це інструментарій сатани для втілення в наше існування  лихих задумів – винищення людства. гітлер  і сталін були найлихішими  сатаністами ХХ століття.

50 мільйонів невинних жертв Другої світової, репресії, геноцид, голодомори – така  ціна егоїзму цих диктаторів.

На жаль, історія нічому не вчить. ХХІ століття народило кривавого чахлика – диктатора путіна, який вперто намагається переписати історію України і змінити силою встановлений світовий порядок.  Заради власних егоїстичних амбіцій він  кинув у котел  війни свій народ і мільйони українців. Війни, якої світ ще не бачив. Війни  жорстокої, загарбницької, цинічної. Війни, яка нищить все українське культурологічне надбання народу.

Українці стіною стали і призупинили агресора. Показали світові істинний патріотизм та героїзм і незламність. Це – велика Перемога незалежного народу. Разом із тим, нам відкрились ознаки “райської” конституції – волонтерство, благочинність, самопожертва. Вся неокупована країна подала руку допомоги тим, хто опинився у біді.

Як бачиш, мій читачу, егоїзм – це не філософська категорія для полеміки, а безкомпромісна боротьба зла і добра.

Господь уже не раз ставав на прю  із сатаною на горі спокус, і переміг. Та лихий не зупиняється і шукає, купує собі поплічників в Євросоюзі та Азії.  І орбани, і фіци,  і їх однодумці  стають під його прапор і розхитують стовпи світового демократичного порядку. Це – велика небезпека для України та Європи.

Не менш тривожна ситуація випливає із   позиції 47-го президента США Дональда Трампа з його гаслом: «Америка – понад усе!». Призупинення фінансової і воєнної допомоги українцям може стати катастрофічним і поставити під сумнів установлені життям демократичні цінності. Дай, Боже, щоб подібного не сталося.

…Бентежиться душа. Сумніви, відчай і горе висять дамокловим  мечем над людьми. Шукаємо свого Мойсея, що виведе нас на дорогу Правди і Волі. 

У книзі «Вихід» ми читаємо, як Мойсей, побачивши палаючий і незламний кущ тернини, хотів наблизитись до нього, та йому почувся голос Господа з небес:  «Не наближайся сюди! Зніми взуття твоє з ніг своїх, бо місце, на якому стоїш ти, — земля ця свята» (Вих. 3.5).

Палає українська незгасима Купина, надихає на перемогу воїнів, Героїв наших. Тож прислухаймося до слів Господа і пам’ятаймо, що земля наша – свята. Не повинен по ній ступати загарбник ні взутою, ні босою ногою. І разом із тим наслідуймо подвиг Мойсея, який вивів свій народ із єгипетського рабства, віддавши цьому 40 літ свого життя.

Мусимо вистояти і перемогти!

Анатолій СЕМЕНЮК.

О, мій читачу! Скільки підступних гріхів, випробувань  і горя чатує на нас у цьому неадекватному світі!

Еволюція виживання спричинила економічний, національний, політичний і воєнний егоїзм, не мир і розвиток, а смертоносне  озброєння, мілітаризацію  всього  земного простору. На арену виходять диктатори, переможці і тріумфатори, які над тими, хто «недо».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 143

В житті іноді трапляються події, які тісно пов’язані між собою, хоча на перший погляд  вони більше схожі на випадковість, аніж на закономірність.

Що маю на увазі?

В  лютому особисто для мене важливі декілька дат, які «органічно» випливають одна з одної і, по-народному кажучи, тісно «переплетені» поміж собою.  Так,  11 лютого 1990 року в Ковелі відбувся захід, який колись у публікації в газеті «Вісті Ковельщини» 20 лютого 2020 року я назвав  «Так починалася Незалежність».  20 лютого 1955 року народився мій друг і товариш, побратим за переконанням і діями Володимир Осіюк. 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні.

Дехто із читачів запитає: «А в чому полягає їх суть і який між ними існує взаємозв’язок?».

Спробую пояснити. А почати хочу саме із дня народження  Володимира Осіюка, який з’явився на Божий світ у далекій Колимі, де відбували покарання його батьки Марія Ільківна  і Костянтин Володимирович Осіюки. Обоє були засуджені кривавим сталінським режимом за любов до України на 10 років тюрми кожен. Син, як кажуть, із молоком матері ввібрав  у себе почуття патріотизму і великої любові до рідного народу.

Сім’я отримала право переїхати до Ковеля аж у 1970-их роках. Володимир закінчив тут середню школу, відслужив армію і  почав працювати на заводі «Ковельсільмаш», одночасно з «відзнакою» закінчивши машинобудівний технікум, а пізніше – Луцький індустріальний інститут.

З початком процесу демократизації в колишньому срср на заводі і у Ковелі В. Осіюк створює осередки Товариства української мови ім.  Тараса Шевченка, Української Гельсінської спілки, Української Республіканської партії.

Він єдиний з Ковеля був делегатом установчого з’їзду «Народного Руху України за перебудову» у Києві (1989 р.). Видавав газету «Криця».

Наполегливими зусиллями Володимира Осіюка  проводилися багатолюдні мітинги у Ковелі та навколишніх селах – Білині, Колодниці, Скулині, Люблинці, Буцині. Відновлювалися знищені комуністичною владою братські могили вояків УПА та споруджувалися нові пам’ятники на місцях звитяги українців. Володимир Осіюк особисто очолював поїздку ковельчан до с. Капулівки  на  могилу кошового Івана Сірка та до м. Хуста Закарпатської області у дні пошанування героїв Карпатської України.

Знаковою подією 1990 року став мітинг-віче  за участю влади м. Ковеля і Народного руху України. 11 лютого на стадіоні «Локомотив» при 10 тисячах ковельчан відбувалася дискусія влади і громади «Про демократію в Україні». Від громади виступили В. Осіюк, А. Мостиський, І. Сидорук, М. Хотинська, О. Гудима з Луцька.

19 серпня 1990 року Володимир Осіюк очолив представництво Ковельщини (10 делегатів) на установчих зборах Волинської обласної організації НРУ «За перебудову».

Володимир Осіюк став очільником правозахисної Української Гельсінської Спілки на Ковельщині. Членами УГС поруч з ним були Ігор Лучко, Алім Цвелькін, Роман Давидович.

Яскравим виявом патріотизму є колекція «Шевченкіана», зібрана родиною Осіюків. Батько Костянтин Володимирович на поселенні в Колимі купував книги Тараса Шевченка. У Ковелі колекція нараховує 200 примірників наукових і художніх видань.

2007 р.,  у день народження Тараса Шевченка, Володимир Осіюк передав колекцію місту. На сьогодні «Шевченкіана»  перебуває в Ковельському історичному музеї. Це найдостойніший подарунок рідному місту і державі від родини, де кожен член сім’ї – батько, мати, син – сповідували святий обов’язок самопожертви в ім’я українського народу 

У листопаді 2019 року в результаті бандитського нападу Володимир Осіюк зазнав несумісних із життям важких травм,  і згодом помер у лікарні. На знак поваги і пам’яті про побратима я замовив меморіальну дошку з метою встановлення її на будинку, де мешкав патріот. 

У тексті я згадав батька його Володимира і матір Марію, а також назвав  однодумцями Володимира Осіюка   видатних українських політв’язів – державних діячів Левка Лук’яненка, Степана Хмару, Михайла і Богдана Горинів, членів УРП. У серпні 2022 року  дошка   встановлена у Ковелі за адресою: вул. Відродження, 4. На жаль, підготовлений мною текст було змінено. В рамках процесу декомунізації вулицю імені   генерала Черняховського було перейменовано на вулицю Володимира Осіюка, а йому присвоєно звання Почесного громадянина міста.

Роль  і значення сім’ї Осіюків в історії Ковеля та Волині, як, зрештою,   їх однодумців, важко переоцінити. Їх жертовність і мужність в часи боротьби за незалежність України в 40-50-их роках, а згодом у 90-их була і є прикладом для наслідування молодим поколінням наших земляків, що згодом  продемонстрували події Помаранчевої революції, Майдану Гідності, а нині – героїчної боротьби українського народу проти російської агресії. 

Можна сміливо стверджувати, що без подвигу учасників визвольних змагань, революційно-демократичного і дисидентського руху в Україні були  б неможливими ті революційні зміни, які відбулися і відбуваються на теренах незалежної держави. Нині вона переживає чи не найважчий  період своєї історії. На полях кривавої битви з одвічним ворогом українців – московією – вирішується наша доля, наше майбутнє.

Хочеться вірити, що та ціна, яку ми платимо, а раніше платили  наші батьки, діди і прадіди, не буде даремною, а увінчається перемогою над ворогом.

«Україна – понад усе!» — ось  гасло, яке сповідували старші покоління наших Героїв, а нині зі зброєю в руках відстоюють їх спадкоємці.

Тож слава Україні! Героям слава!

Іван СИДОРУК,

культуролог, Заслужений працівник культури України.  

В житті іноді трапляються події, які тісно пов’язані між собою, хоча на перший погляд  вони більше схожі на випадковість, аніж на закономірність.

Що маю на увазі?

В  лютому особисто для мене важливі декілька дат, які «органічно» випливають одна з одної і, по-народному кажучи, тісно «переплетені» поміж собою.  Так,  11 лютого 1990 року в Ковелі відбувся захід, який колись у публікації в газеті «Вісті Ковельщини» 20 лютого 2020 року я назвав  «Так починалася Незалежність».  20 лютого 1955 року народився мій друг і товариш, побратим за переконанням і діями Володимир Осіюк. 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 136