У день пам’яті Героїв Небесної Сотні у Старій Вижівці освятили меморіальну фотографію Василя Солодухи, загиблого воїна з села Смоляри Старовижівської громади. 

Про похорон, коли полеглого українського захисника відспівували на дорозі перед зачиненими воротами сільської церкви, досі не перестають говорити. Проблему шанобливого ставлення до полеглих оборонців України та їхніх родичів укотре порушують і депутати місцевих рад, і навіть українські парламентарі.

Василю Солодусі було 45 років, коли його життя обірвалося під час виконання бойового завдання на Харківщині. У мирний час хлопець працював на будовах. Нікому не відмовляв у допомозі. Мав доброзичливу спокійну вдачу, любив рибалити. На війну пішов у 2022-му, як і його старший брат Олександр. Служив у Прикордонних військах. 

Коли чорна звістка прилетіла в рідний дім, батьки та брат Героя, теж військовослужбовець, висловили бажання, щоб чин похорону здійснили капелани і священники Православної Церкви України. У Смолярах лише одна церква, де служить священник УПЦ (мп) Леонід Бірук, який спершу пообіцяв відчинити храм для відспівування полеглого воїна. 

Однак згодом цей батюшка разом із головою Старовижівської селищної ради Василем Камінським ходили до вбитих горем батьків і наполягали, аби чин похорону здійснив саме священник УПЦ (мп). Рідні Василя Солодухи не погодилися, не пішли на такі поступки. 

– Ми не хочемо, щоб та церква, яка благословляє цю війну, хоронила нашого сина, – сказали тоді батьки Героя.

У день похорон, 16 грудня, не тільки церква, а й ворота на її територію були замкнені на замок. Полеглого воїна відспівували просто на дорозі перед воротами храму.

– Ми поставили дві лавки, на них – труну, коровай, коливо і так під відкритим небом здійснили відспівування, – пояснив старовижівський декан ПЦУ, настоятель храму Святого Василія Великого Іван Зеленко. –  На жаль, завдяки промосковському настоятелю місцевої церкви чин похорону звершували перед зачиненою брамою.

Похорон Героя був багатолюдний: кілька сотень людей заповнили сільську вулицю. Багато хто знімав жалобний ритуал на відео. Завдяки соцмережам інформація про резонансну подію швидко рознеслася у різних засобах масової інформації – не тільки українських. На неї відреагували навіть пропагандистські канали окупантів. Щоправда, зі своїм підтекстом: мовляв, «убітого нацика не пустілі в православний храм». 

Буквально за кілька днів потому на сесії Старовижівської селищної ради депутати підтримали запит Василя Пецентія та звернення Андрія Солуяна до правоохоронних органів області та Ковельського району, аби ті дали правову оцінку діям священника Леоніда Бірука та селищного голови Василя Камінського, який згідно зі службовими обов’язками мав би забезпечити гідне поховання воїна та доступ до громадського приміщення – сільського храму, який не є власністю промосковського священника. 

– Я хочу, аби в жодному селі нашої громади не повторилася така ганьба, як у Смолярах, – зазначив Андрій Солуян. – Адже у селі Буцині колишнього Старовижівського району священники ПЦУ відспівували загиблого Героя у церкві, яка належать громаді УПЦ, бо так на прохання рідних наполіг міський голова Ковеля Ігор Чайка.

На звернення Андрія Солуяна надійшла відповідь від Олександра Синюка, начальника управління нагляду за дотриманням законів Нацполіцією Волинської обласної прокуратури, про те, що лист депутата скеровано керівнику Ковельської окружної прокуратори Юрію Новосаду.   

Тим часом мешканці громади звернулися до тимчасової комісії облради з контролю за виконанням рішень Волиньради щодо заборони діяльності УПЦ (мп). У ньому йдеться, що «така поведінка священника УПЦ (мп) Леоніда  Бірука свідчить про його глибоку зневагу до полеглого воїна, який, захищаючи Українську державу, нашу незалежність, віддав найдорожче – своє життя, про розпалювання ворожнечі між вірянами різних конфесій. А голова селищної ради Василь Камінський грубо знехтував своїми обов’язками, що передбачають однакове ставлення до всіх виборців, та не забезпечив доступ до громадської споруди під час похорону, відсторонився від справедливого вирішення цієї ситуації, цим самим став на бік священника УПЦ (мп)». Під цим зверненням поставили підписи майже 60 мешканців громади.

Як повідомив голова тимчасової комісії, депутат облради Володимир Бондар, звернення відразу розглянули на засіданні комісії і скерували представникам правоохоронних органів. За його словами, на наступному засіданні комісії, що відбудеться невдовзі, планують заслухати їхні висновки. 

Понад те, у Верховній Раді з трибуни народний депутат України Ігор Гузь звернувся до голови Служби безпеки України Василя Малюка. Парламентар озвучив низку фактів, що свідчать про приниження українських громадян служителями промосковських церков на Волині, як-от під час похорону Василя Солодухи у Смолярах Старовижівської громади, побиття сестри загиблого військовослужбовця священником УПЦ (мп) у селі Волошки, побиття священника ПЦУ прихильниками моспатріархату у селі Ветли Камінь-Каширського району, а в селі Воєгоща цього ж району в храмі УПЦ (мп) донедавна навіть висіла ікона російського царя. На думку Ігоря Гузя, правоохоронці повинні нарешті ретельно розслідувати такі випадки, навести порядок, аби п’ята промосковська колона не принижувала українських громадян.   

Громада Старовижівщини теж чекає на висновки правоохоронців, бо люди вважають: ганебні факти зневаги гідності батьків загиблих Героїв, військовослужбовців, які з честю виконують свій патріотичний обов’язок, їхніх рідних, українських патріотів не повинні більше ніде повторитися.

Валентина БЛІНОВА.

У день пам’яті Героїв Небесної Сотні у Старій Вижівці освятили меморіальну фотографію Василя Солодухи, загиблого воїна з села Смоляри Старовижівської громади. 

Про похорон, коли полеглого українського захисника відспівували на дорозі перед зачиненими воротами сільської церкви, досі не перестають говорити. Проблему шанобливого ставлення до полеглих оборонців України та їхніх родичів укотре порушують і депутати місцевих рад, і навіть українські парламентарі.

Василю Солодусі було 45 років, коли його життя обірвалося під час виконання бойового завдання на Харківщині. У мирний час хлопець працював на будовах. Нікому не відмовляв у допомозі. Мав доброзичливу спокійну вдачу, любив рибалити. На війну пішов у 2022-му, як і його старший брат Олександр. Служив у Прикордонних військах. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1346

Весілля у Залухові споконвіку розгорталось як своєрідне аристократичне дійство з ушануванням молодят у ролі Князя і Княгині. Власне, дійство творили дуже винахідливо і зворушливо самі  гості, яких на весілля запрошували небагато. Вони самі уособлювали князівський почт – бояри, свати і свашки, дружки. 

Весілля розпочиналось у п’ятницю. Зранку наречений приїжджав до молодої. Молоду саджали на діжку,  і брат розчісував їй косу. Одночасно співали дружки:

Дай, мати, масла,

Бо я корову пасла.

Дай хоч трошечку

Помазати косойку.

Якщо у нареченої не було брата, його заміняв хтось із родичів. Тоді дружки вже співали іншу пісню:

Не брат косу чеше,

Не брат косу чеше.

Чужа чужаниця

За брата садовиться.

На діжці молодій одягали на голову вінок, під ним зав’язували стрічку. Молодята і гості сідали за стіл. Пообідавши, молоду пару обводили навколо стола три рази, посипаючи зерном.

Після цього дружки і наречені сідали на добре вимощені сіном і прикрашені підводи та їхали до вінчання в церкву. На підводі дружки співали:

Нема попа вдома,

Поїхав до Львова,

Ключі купувати,

Церкву відкривати.

Надвечір, повертаючись із церкви, дружки співали:

Свячона калина, свячона,

Вже наша молода звін

 чона.

В цей час батьки нареченої виходили із хати і вітали  молодих з подружнім життям. Всі сідали за святковий стіл, на якому були такі страви: холодець, варене м’ясо, риба, сметана, масло, кисле молоко та  огірки. Салатів не було, бо не вміли готувати. Горілки стояло трішки, і пили маленькими наперстками. Цього ж дня приїжджали бояри (родичі молодого). А прийшовши до нареченої, бояри на подвір’ї співали:

Ой видно, видно,

Що сват багатий,

Щось не виходить

Гостей вітати.

Вийшовши, батько і мати  нареченої вітали  гостей і запрошували  до столу. Бояри у сватів мали перевагу над іншими гостями і могли в будь-який час сідати за святково накритий стіл.

Короваєм на весіллі був сир, який  ділили між учасниками  торжества у  суботу в обідню  пору. У цей час дружки співали:

Ой, добрий вечір, добрії

  люди.

Що ми хочемо, чи теє

  буде.

Чи є сир білесенький?

Чи є хліб м’якесенький?

Чи є кварта горілки

Для нашої дівки?

Видавали сир гостям свахи. Ті, вийшовши на вулицю, роздавали  «запоріжцям»  і частину брали  собі. Гості гуляли, танцювали, а надвечір молоду забирали до нареченого. Вже співали свахи:

Вбирайся з нами, Маріє.

Кидай дівоцтво між

  дівоньками.

Кидай дівоцтво ще й

  дівування.

Дякуй матьонці за

  годування.

Що годувала, що колихала,

Темної ночки не досипала,

З ноги вусьолки та й не

 спускала.

Весілля у Залухові споконвіку розгорталось як своєрідне аристократичне дійство з ушануванням молодят у ролі Князя і Княгині. Власне, дійство творили дуже винахідливо і зворушливо самі  гості, яких на весілля запрошували небагато. Вони самі уособлювали князівський почт – бояри, свати і свашки, дружки. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 209

«Час рікою пливе», — такі слова є в одній із українських народних пісень. Дійсно, роки пливуть, і не тільки пливуть,  а ще й летять, неможливо їх зупинити, а  найгірше – повернути назад.

Кожна мить нашого життя цінніша золота. Тож шануймо і цінуймо її!  Вже в минулому залишився старий 2024 рік,  і в свої права вступив новий 2025-й.

Торік життя  аматорського ветеранського театру «Осіннє золото» не  було насичене особливими подіями, тобто гастролями по селах нашої Ковельської громади, виступами в міських організаціях. Ми обмежувались своїми виставами перед головними нашими глядачами – слухачами Університету ІІІ віку. 

Досить багато довелося попрацювати над новим сценарієм сьомої вистави «За двома зайцями» (за мотивами однойменної п’єси Михайла Старицького – засновника  українського театру).

Кожна наша вистава триває на сцені не більше однієї години, бо глядачі – люди поважного віку, й швидко втомлюються. Це потрібно враховувати. П’єса М. Старицького досить об’ємна, тож  потрібно було її скорочувати. Тому, коли починаю писати сценарій, то вибираю в тексті  найголовніше: найцікавіші, найкумедніші епізоди, які б становили інтерес для наших шанувальників.

Коли сценарій готовий, роздаю ролі абсолютно всім артистам театру (як і було заплановано). Слід мати на увазі, що навіть найменші епізодичні ролі дуже важливо гарно зіграти, адже вони тісно пов’язані із головними ролями. 

Репетиції тривали  протягом декількох місяців, а в п’ятницю 20 грудня 2024 року, нарешті,  відбулася прем’єра вистави «За двома зайцями» в актовому залі ради ветеранів. Прем’єра стала свого роду святковим вітанням для слухачів Університету  у зв’язку із закриттям І-го  семестру навчального академічного року, а також настанням нового 2025 року, який вже  «стукав в двері».

Виставу прийшли подивитися дуже багато людей: і слухачі,   і запрошені, і бажаючі із міста. 

Мої артисти – люди серйозні, відповідальні, але вони – живі люди і, звичайно, перед прем’єрою сильно хвилювалися. Незважаючи на всі перипетії, прем’єра вистави «За двома зайцями» пройшла на високому рівні.  Пишу вам, шановні читачі, як відбувалося  дійство. 

Як  тільки на нашій імпровізованій сцені з’явилися батьки Проні Прокопівни – Прокіп Свиридович Сірко і Явдокія Пилипівна, ролі яких виконували артисти Сергій Данилюк і Олександра Балюк, відразу прозвучали бурхливі оплески. А своєю піснею «Вже пройшли роки» пані Олександра просто зачарувала глядачів.

А ось  на сцені пропливла, мов пава, Проня Прокопівна у надзвичайно  чудернацькому костюмі, який описати словами важко, бо треба це побачити. Вся зала завмерла, шокована і захоплена.

Роль Проні Прокопівни талановито і дуже яскраво зіграла артистка театру – прима Людмила Лойко. Вона  настільки вжилась в свою роль, настільки реально відтворила характер героїні, що викликала у всіх захоплення. 

Яскраві і надзвичайно цікаві підібрали собі костюми артисти театру Тамара Літвінчук і Галина Шадура, які виконували ролі двох подруг Проні: Насті і Наталки. «О, який брансолет», — говорили зі сміхом деякі глядачі, повторюючи фразу Галини Шадури після закінчення вистави.

Бурхливими  оплесками зустріли глядачі головного героя вистави Свирида Петровича Голохвостого, роль якого зіграв ветеран нашого театру Михайло Вольський.

Протягом всієї вистави неможливо було відірвати погляд  від цього артиста —  майже професіонала, який своєю грою перевершив  самого себе: він безупинно говорив, він співав, він  танцював, всіх глядачів зачарував!

Роль Ореста, друга Голохвостого, дуже  гарно зіграв артист театру Віктор Оксенюк, котрий,  як і Михайло Вольський, давно в театрі, ніколи не відмовляється від ролей, якими  б вони не були:  чи головні, чи епізодичні.

Непогано зіграв свою невелику роль Кирила (другого друга Голохвостого) артист Степан Гаврилюк, який нещодавно влився в нашу театральну сім’ю.

Вразили глядачів не тільки гра, а ще й костюми даних артистів. Пісня, виконана веселим  тріо парубків, пішла на «біс» під  бурхливі оплески, які довго не вщухали.

Неповторна Секлита Лимариха, роль якої дуже талановито зіграла артистка театру Ніна Колісниченко:  з усіма героями сварилася, всіх обзивала негарними словами,  з’являлася там, де її не чекали.  В кінці-кінців розвеселилася, подобрішала і подарувала глядачам веселу пісню «Ой, хмариться, дощ буде». Із гордо піднятою головою Секлита Лимариха (Ніна Колісниченко) пішла зі сцени під бурхливі оплески глядачів, під вигуки «біс», підкоривши серця глядачів своєю грою. 

Артистами театру Павлом Рабком і Вірою Семеній чудово  зіграна сценка справжнього романтичного кохання Степана Глейтюка і Галини Лимарихи. 

Крім гри, артисти подарували глядачам ще й дві гарні українські пісні про кохання.

Невелику роль прислуги Химки виконала артистка театру Віра Савлук, яка теж недавно, як і Степан Гаврилюк, влилась в нашу артистичну сім’ю. Її емоційна розповідь про те, як вона відкривала шампанське, надовго залишиться в пам’яті глядачів.

Для артиста театру Романа Мороза вистава «За двома зайцями» була взагалі першим виходом на сцену в ролі парубка-міщанина.

В кінці вистави на сцені з’являється артист театру Микола Кремлінський в ролі  Жида. Він бігає по сцені, ловить Голохвостого, кричить своїм гучним голосом: «Шарлатан, шахрай!..», і разом  із усіма артистами завмирає  на якусь мить в німій сцені.

Завершилась вистава «За двома зайцями» піснею «Ой, не люби козак, дві дівчини» у виконанні артистів театру, вокальної групи «Срібне сяйво».

Задоволені глядачі, задоволені артисти театру.

Ми – ветеранський театр, і для нас важливіше грошей, призів, нагород те, що ми своїми виставами даруємо   людям радість, насолоду, переносимо їх із нашої сьогоднішньої важкої реальності в далеке минуле України, відволікаючи від сумних проблем, прищеплюючи любов до театру.

Для нас, артистів театру, – це оздоровлення, омолодження, постійний оптимізм, частина нашого цікавого пенсійного життя.

Марія БАТРАЧЕНКО,

керівник Ковельського аматорського ветеранського театру «Осіннє золото».    

«Час рікою пливе», — такі слова є в одній із українських народних пісень. Дійсно, роки пливуть, і не тільки пливуть,  а ще й летять, неможливо їх зупинити, а  найгірше – повернути назад.

Кожна мить нашого життя цінніша золота. Тож шануймо і цінуймо її!  Вже в минулому залишився старий 2024 рік,  і в свої права вступив новий 2025-й.

Торік життя  аматорського ветеранського театру «Осіннє золото» не  було насичене особливими подіями, тобто гастролями по селах нашої Ковельської громади, виступами в міських організаціях. Ми обмежувались своїми виставами перед головними нашими глядачами – слухачами Університету ІІІ віку. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 160

“Дякуємо, дякуємо!” – щиро лунали дитячі голоси у Голобському ліцеї. Так діти висловлювали свої почуття від зустрічі з членами громадської організації «Шлях до життя» з м. Луцька. 

Хоч новий рік  давно увійшов в свої права, але так склались обставини, що новорічна казка ще продовжувалась і щирі усмішки дітей радували гостей, котрі подивувались красою школи,  її чистотою та гарним естетичним оформленням.

На свято-зустріч були запрошені школярі молодших класів, батьки яких захищають наше мирне життя, діти з багатодітних сімей, а також ті, котрі з батьками переїхали до нас, втікаючи від вибухів війни.

Турботливі гості привезли все необхідне для проведення чудового майстер-класу з виготовлення Різдвяно-Новорічних композицій. 

Треба було бачити, з яким захопленням, відповідальністю, ентузіазмом взялися до роботи дітки, яким охоче допомагали волонтери з Луцька.

Щасливий дитячий гомін, їх радісні усмішки – здавалось, що в цьому залі світ болю відійшов, поселилось добро і любов, діти відчули тепло  і увагу, їх полонили приємні емоції. Маленькі рученята творили казкові вироби, які їм дозволили забрати додому і подарувати рідним.

Швидко промайнув час (а працювали більше двох годин), казка скінчилась, хоча продовження її було в подарунках від «Шляху до життя». Мимоволі подумала, що справжня любов – це вчинки, а не прості слова. Як мало треба, щоб засяяли дитячі очі і були щасливими їх усмішки!

І педагогічний колектив, і діти щиро вдячні волонтерам громадської організації «Шлях до життя» за подароване свято. 

А я вкотре подумала, що є добрі, співчутливі люди, які в такий важкий час знайшли можливість подарувати дітям радість. Чомусь згадались слова: “Роби добро, Господь сказав: так треба! Я здалека добро розпізнаю».

Валентина СІЧКАР. 

Фото з архіву 

Голобського ліцею.

“Дякуємо, дякуємо!” – щиро лунали дитячі голоси у Голобському ліцеї. Так діти висловлювали свої почуття від зустрічі з членами громадської організації «Шлях до життя» з м. Луцька. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 154

28 лютого, п’ятниця

Схід Сонця – 07.08; захід – 18.00. 

Місяць – у Рибах. 

День штурманської служби авіації ЗСУ.

День працівників патрульно-постової служби України.

Всесвітній день кравців.

Свт. Арсенія Мацієвича. Прпп. Василія, Марини.

1 березня, субота

Схід Сонця – 07.06; захід – 18. 02.

Місяць – в Овні. 

Всесвітній день цивільної оборони.

Прмц. Євдокії, Мч. Антоніни.

2 березня, неділя

Схід Сонця – 07.04; захід – 18. 04.

Місяць – в Овні. 

Всесвітній день дитячого телебачення і радіомовлення. 

Неділя сиропусна, прощена. Спомин Адамового вигнання з раю. Свт. Іова (Борецького). Заговини (запусти) на Вел. піст.

3 березня, понеділок

Схід Сонця – 07.01; захід – 18. 05.

Місяць – у Тельці.

Всесвітній день письменника.

Всесвітній день дикої природи.

Початок Великого посту. Мчч. Євтропія, Клеоника.

4 березня, вівторок

Схід Сонця – 06.59; захід – 18. 07.

Місяць – у Тельці.

Мчч. Павла і Юліанії.

5 березня, середа

Схід Сонця – 06.57; захід – 18. 09.

Місяць – у Близнюках.

Мц. Іраїди. Прп. Марка.

6 березня, четвер

Схід Сонця – 06.55; захід – 18. 11.

Місяць – у Близнюках.

Белзької (Ченстоховської) ікони Божої Матері. 

Місячні фази у лютому-березні

Новий  Місяць – 28 лютого.

Зростаючий Місяць – 1-13 березня.

Повний Місяць – 14 березня.

Спадаючий  Місяць –15-28 березня. 

Новий  Місяць – 29 березня.

Зростаючий Місяць – 30, 31 березня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 07.08; захід – 18.00. 

Місяць – у Рибах. 

День штурманської служби авіації ЗСУ.

День працівників патрульно-постової служби України.

Всесвітній день кравців.

Свт. Арсенія Мацієвича. Прпп. Василія, Марини.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 132

ОВЕН.  У п’ятницю якась приємна новина змiнить вашi плани до ліпшого. Вас чекає духовне зростання i самоудосконалення. Бажано бiльше часу присвятити наведенню ладу. Позбудьтеся непотребу i старих речей.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень роздiлиться на двi практично протилежнi половини: початок пiдiйде для завершення давніх справ, кiнець же принесе успiх в нових починаннях. Понедiлок може виявитися одним з найвдалiших днiв. У середу дiловi зустрiчi   принесуть бажані результати. 

БЛИЗНЮКИ. Дайте свободу своєму творчому “я”, не заважайте прекрасним поривам. I навiть вдасться на цьому мати користь. Отримаєте вигiдну пропозицiю.  

РАК. Вiд вас потрiбні здатнiсть ухвалювати рiшення i йти вперед, а не тупцювати на мiсцi. Варто скористатися допомогою друзiв або колег, що прискорить роботу. Тиждень обiцяє успiх практично у всiх починаннях. 

ЛЕВ. Трапиться нагода виправити помилки ще до того, як їх помiтять. Будьте уважнiшими, перевiряйте себе. Постарайтеся не захоплюватися фантазiями, реальним  планам нiчого не загрожує. 

ДIВА. Не демонструйте емоції перед колегами, спокійно реагуйте на найближчі події. На роботi все стабiльно, але постарайтеся не занудьгувати. У вихiднi бажано менше контактувати з людьми, не перенавантажувати  себе домашнiми клопотами.

ТЕРЕЗИ. Ситуацiя, що склалася, сприятиме усуненню непорозумiнь i змiцненню авторитету в колективi. Пропозицiї, що надійдуть у вiвторок, приймiть i постарайтеся використовувати з вигодою для себе. 

СКОРПIОН. Варто орiєнтуватися на власнi сили i можливостi, а девiзом узяти вислiв: “Хочеш, щоб було зроблено добре, зроби сам”. Можливi поїздки i вiдрядження. Можуть запропонувати вигiдну роботу в iншому мiстi. 

СТРIЛЕЦЬ. Проявіть дипломатичнiсть i терпiння. Обдумайте ситуацiю, перш нiж її публiчно обговорювати. Бажання мати все і відразу зрозуміле, але доведеться все-таки стримати апетити. Не забувайте про свiй дім.

КОЗЕРIГ. Легко розберетеся з чужими проблемами, а свої можуть поставити у безвихiдь. Не зашкодить порада близького друга. Будьте уважнiшими до нових iдей. У суботу можлива несподiвана, але приємна поїздка або вiзит людини, з якою давно не бачилися.

ВОДОЛIЙ. Не зважаючи на труднощi i перешкоди справи йдуть добре. Схоже, неприємностi тiльки для того i є, щоб успiх виявився бажанішим. В середу варто витратити час на аналiз виконаної роботи. Прислухайтеся до чужої думки. Поганий настрiй не варто нiкому демонструвати.

РИБИ. Вас супроводжуватиме успіх завдяки вашим витримці i терпiнню. Постарайтеся не витрачати багато грошей i передбачати наслiдки своїх слiв i дiй. Будьте впевненими у своїх силах. 

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН.  У п’ятницю якась приємна новина змiнить вашi плани до ліпшого. Вас чекає духовне зростання i самоудосконалення. Бажано бiльше часу присвятити наведенню ладу. Позбудьтеся непотребу i старих речей.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень роздiлиться на двi практично протилежнi половини: початок пiдiйде для завершення давніх справ, кiнець же принесе успiх в нових починаннях. Понедiлок може виявитися одним з найвдалiших днiв. У середу дiловi зустрiчi   принесуть бажані результати. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 249

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: -1оС. Вітер північний слабкий.

В ніч на п’ятницю: Ясно. Температура: -10оС. Вітер південно-східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура:  -2оС. Вітер південно-східний помірно  сильний.

В ніч на суботу. Хмарно. Температура: -6оС. Вітер південний  помірний.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 1оС. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: -6оС. Вітер південний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 30С. Вітер південний  помірний.

В ніч на понеділок. Хмарно.  Температура: -2оС. Вітер  південно-західний слабкий.

Понеділок. Хмарно. Температура: 5оС. Вітер південно-західний помірний.

В ніч на вівторок. Хмарно. Температура: 1оС. Вітер південно-західний слабкий.

Вівторок. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 6оС. Вітер південний помірний.

В ніч на середу. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 2оС. Вітер південний  помірний.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: 6оС. Вітер південно-західний сильний.

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: -1^оС. Вітер північний слабкий.

В ніч на п’ятницю: Ясно. Температура: -10^оС. Вітер південно-східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура:  -2^оС. Вітер південно-східний помірно  сильний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 156

Три роки тому 24 лютого розпочався широкомасштабний наступ путінської росії на Україну. Із самого ранку рашисти обстріляли ракетами територію країни, народ якої  ще недавно називали «братнім».

Ворог планував захопити нашу державу за три – максимум сім днів. Дехто з окупантів віз із собою парадну форму, яку мріяв  одягнути під час параду «перемоги» на київському Хрещатику.

Рашисти прорахувалися. В перший же день  агресії  їх зустрів не натовп  прихильників «руського міра» з квітами в руках, як обіцяли замполіти, а мужність і стійкість українських воїнів, вогонь у відповідь, запеклий  опір бійців територіальної оборони, які йшли в атаку під гаслом: «Батьківщина або смерть!».

Їх подвиг надихнув усю Україну на боротьбу проти московитів. Під дверима військових комісаріатів вже зранку 24 лютого 2022 року вишикувалися величезні черги бажаючих поповнити лави Збройних Сил України. На воєнний лад перебудували свою роботу органи влади, підприємства, установи, які розуміли: щоб не впасти перед навалою орків, потрібні міцна дисципліна,  організованість, самопожертва.

Події трирічної давнини підтверджують істину: ми сильні, коли єдині. Впродовж часу, який минув від дня початку агресії, було по-різному. Були і блискучі перемоги ЗСУ, були і прикрі поразки. Непросто на фронті й нині, де ворог посилює наступ, мріє під впливом рашистської пропаганди про міфічну «перемогу» над українським народом, вигадане путіним та його бандою «побєдобєсіє», яке задурманює голови окупантів і штовхає їх на важкі злочини.

Так, за ці три роки Україна не перемогла путінську орду. Але вона й не програла війну. Найголовніше полягає у тому, що наша держава є, армія є, український народ є. Нам пекельно важко, але ми зберегли свою ідентичність. У важких умовах воєнного стану економіка не «впала», енергетика вистояла, комунальні і соціальні сфери зберегли свою життєздатність.

Сьогодні все більше і частіше говорять про мир. Він Україні потрібен, як повітря, як вода. Але мир – справедливий, з гарантіями безпеки, які неодмінно мусять надати США, країни Заходу. Мусять, бо українці заслужили право на це своїми мужністю і героїзмом. Недооцінити такий найважливіший результат триріччя – значить поставити під сумнів майбутнє всього людства.

Дай, Боже, щоб цього не сталось!   

Три роки тому 24 лютого розпочався широкомасштабний наступ путінської росії на Україну. Із самого ранку рашисти обстріляли ракетами територію країни, народ якої  ще недавно називали «братнім».

Ворог планував захопити нашу державу за три – максимум сім днів. Дехто з окупантів віз із собою парадну форму, яку мріяв  одягнути під час параду «перемоги» на київському Хрещатику.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 138

Лук’янович Олександр Володимирович народився 20 лютого 1989 року в с. Поступель Ратнівського району. У 2004 році закінчив 9 класів ЗОШ №11 м. Ковеля. Навчався в Київському електромеханічному технікумі.

У 2008 році розпочав трудову діяльність у відокремленому структурному підрозділі “Рівненська дистанція електропостачання”. Працював електромонтером з ремонту повітряних ліній  Ковельського району електропостачання, згодом — на посаді електромеханіка.

З квітня 2009 р. по квітень 2010 р. проходив строкову службу у в/ч А0284 (80-й окремий аеромобільний полк України, м. Львів). У 2013 році закінчив Луцький національний технічний університет та отримав кваліфікацію   інженера-електрика.

У вересні 2021 року уклав контракт зі Збройними Силами України. Ніс військову службу в 14-ій окремій механізованій бригаді. У перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну підрозділ брав участь у бойових діях на Київщині.

Під час бою біля села Термахівка Київської області старший механік-водій танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини А1008 Олександр Лук’янович знешкодив до тридцяти одиниць техніки противника. 25 лютого 2022 року в результаті ворожого авіаційного удару отримав смертельне поранення.

У відважного захисника України залишились донька та син.

2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдату Лук’яновичу Олександру Володимировичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Похований у місті Володимирі.

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Лук’яновичу Олександру Володимировичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ковеля» (посмертно)  рішенням Ковельської міської ради від 28 липня 2022 року, №24/38.

l

Пропонуємо увазі читачів газети  розповідь про Героя. 

У свої 33 Олександр Лук’янович   мав чудову дружину, придбав житло, зробив ремонт і вдруге став батьком.  Здавалося б, настали заслужений комфорт, спокій та сімейний затишок. Живи і радій!

Та саме тоді чоловік рішуче заявив: «Звільняюсь! Іду до війська!». Рішення, м’яко кажучи, усіх шокувало… Дружина була не в захваті, плакала та намагалась відмовляти.

«Що ти? Броня мене захистить! Та й  взагалі   я фартовий», — переконував Олександр. Батьків і брата взагалі поставив перед фактом. Просто прийшов у гості у військовій формі…

«Пишаюсь, синку!» — сказав батько, потиснувши руку, доки мати втирала сльози.

Тоді ніхто й подумати не міг, що електрик, який усе життя працював на залізниці, стане танкістом «від Бога».

— Це було не так давно, а здається, що пройшла ціла вічність, — згадував в інтрев’ю журналістам  Володимир Лук’янович,  брат загиблого. — Я сто разів обдумав, чого ж він так вчинив? Але тепер точно знаю: Сашко був занадто справедливим й говорив  усе часто «в лоб». За сміливість і справедливість його й  поважали. Мабуть, на війні він міг реалізувати всі ці якості…

Побратими кажуть, що на посаді старшого механіка-водія у роті танкістів Сашко був на сто відсотків на своєму місці.

— В Олександра відразу все виходило, за що не візьметься, — розповідають побратими. — Він дуже любив свій «танчик». І не просто любив, а ще й добре знав його й вмів експлуатувати! Та й спільну мову з колективом знайшов із перших днів. 

Після початку служби Олександр бував вдома нечасто, все ротація за ротацією… Обіцяв, що скоро настане такий довгоочікуваний мир, і тоді вже вдосталь набавиться з дітками і обов’язково поїде з дружиною відпочивати. Востаннє чоловік був вдома на Новорічні свята.

Після повномасштабного вторгнення окупантів в лютому 2022 року родина   взагалі не знала, де саме воює Сашко. Лиш зрідка телефонував дружині, щоб сказати «Усе буде добре!», а вона вірила йому, як  ніколи. Та  вперше за понад десять років чоловік не  дотримав обіцянки…

25 лютого 2022 року на Київщині Олександр разом із  екіпажем знищив до  тридцяти одиниць ворожої техніки! Бій тривав більше, ніж дві години. Ворожі сили переважали, та  до  такого опору, схоже, вони готовими не  були. Коли ворог вже відступав під натиском наших військ, налетіла ворожа авіація. Від прямого влучання в танк Олександр загинув…

— Сашко змалечку був активним… Немов поспішав жити. Він завжди говорив про мир в Україні. Шкода, що його так і не дочекався, — згадують рідні і друзі загиблого Героя.  — Та  завдяки Олександру й іншим українським Героям Київ стоїть і стоятиме завжди!

l

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України від 2 березня 2022 року, № 94/2022 солдату Олександру Володимировичу Лук’яновичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Сьогодні йому виповнилося б 36  років...

Вічна пам’ять! 

АрміяInform. 

Лук’янович Олександр Володимирович народився 20 лютого 1989 року в с. Поступель Ратнівського району. У 2004 році закінчив 9 класів ЗОШ №11 м. Ковеля. Навчався в Київському електромеханічному технікумі.

У 2008 році розпочав трудову діяльність у відокремленому структурному підрозділі “Рівненська дистанція електропостачання”. Працював електромонтером з ремонту повітряних ліній  Ковельського району електропостачання, згодом — на посаді електромеханіка.

З квітня 2009 р. по квітень 2010 р. проходив строкову службу у в/ч А0284 (80-й окремий аеромобільний полк України, м. Львів). У 2013 році закінчив Луцький національний технічний університет та отримав кваліфікацію   інженера-електрика.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 177

XXI століття... Чи міг хтось із українців уявити, що розпочнеться війна? Мабуть, ні! 24 лютого 2022 року – день, коли життя кожного з нас розділилося на «до» та «після», дата, яка назавжди ввійшлав у трагічну історію моєї Батьківщини.

Війна... Донедавна ми, діти, знали значення цього слова лише з сюжетів кінофільмів, сторінок книг або розповідей прадідусів. Тепер воно стало реальністю для нас.  Це кривавий грім посеред нормального людського життя, коли ти плануєш свій завтрашній день, вчиш уроки, мрієш про прогулянки з друзями, сидиш за комп’ютером, і раптом – планів немає, світло погасло. 

Страшний гул сирени змушує серце битися сильніше, страх переповнює душу, розпач і невідомість спонукають шукати хоч якийсь вихід із становища. Мама й тато, не розгубившись, швидко вирішують, як діяти: укриття, евакуація, допомога іншим – реальність, яка стає звичною на довгий час. І отак уся Україна.

Комусь пощастить,  і тривога закінчиться швидко, а хтось сидітиме в укритті тижнями там, де немає ігор, розваг, веселощів, де одна думка: «За що?», «Чому ми?», «У чому наша провина?», «У чому винна дитина, що загинула під завалами?», «Чим завинила ота бабуся, в якої зруйнували будинок?». У такі моменти радієш усьому: дому, погляду мами, світлу в лампочці, воді в крані, хлібу на столі… На щастя, усі живі!  А скільки людей залишилося без домівок?

У наших дворах багатоповерхівок вдень гамірно: малюки з мамами граються на майданчиках, бабусі спілкуються на лавочках, а в цей час десь на Сході підступні ракети влучають у дитячі садочки, школи, торгівельні центри, вокзали, повністю знищуючи міста і села. Всесвіт кожної людини розбивається від ударів ракети, як порцеляновий посуд, на дрібні шматочки. Для багатьох  життя  зруйновано на- завжди…

Деякі діти, такі ж, як і я, після обстрілів залишаються жити у зруйнованих будинках без батьків та їжі. Замість звичного руху транспорту, розмов перехожих на вулицях, вони чують безкінечні черги пострілів, звуки від ударів ракет, пересування важкої військової техніки і гул сирен, який не вмовкає. 

Ненаситна «потвора Війна» в чорній пелені, як  смерть з косою, «гучно» крокує моєю Україною і зносить все на своєму шляху. Війна, неначе голодна істота, пожирає  людей і спрагло п’є їхню кров, спустошує  душу. 

Таку дорогу ціну платимо ми за можливість жити у вільній країні, розмовляти своєю солов’їною, будувати плани на майбутнє... Це — війна за НАШ шлях! За СВОЮ свободу, за СВОЮ землю, заради щасливого майбуття!

 І відразу зрозуміло, що несе війна: ненависть до ворога і бажання помсти. Хто ж її переможе? Безперечно, українці! Сьогодні весь світ вірить в Україну, надихається сміливістю наших Героїв. Ми знищуємо цю непрохану орду вже 3 роки   і битимемо до Перемоги, допоки не виженемо з рідної землі останнього окупанта. У єдності, у прагненні до свободи ми – найсильніші. Вірю, що Україна переможе,  і жодна дитина ніколи не знатиме страшного слова «ВІЙНА»!

СЛАВА  УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Станіслав 

ШОСТАЦЬКИЙ,

учень 6-А класу 

Ліцею №1 м. Ковеля.

ВІД РЕДАКЦІЇ: автор цього есе  Станіслав Шостацький в першому етапі обласного конкурсу есе «Війна за Свій шлях» виборов  призове ІІІ місце, з чим його і керівника Любов Мовчан   щиросердечно вітаємо! 

XXI століття... Чи міг хтось із українців уявити, що розпочнеться війна? Мабуть, ні! 24 лютого 2022 року – день, коли життя кожного з нас розділилося на «до» та «після», дата, яка назавжди ввійшлав у трагічну історію моєї Батьківщини.

Війна... Донедавна ми, діти, знали значення цього слова лише з сюжетів кінофільмів, сторінок книг або розповідей прадідусів. Тепер воно стало реальністю для нас.  Це кривавий грім посеред нормального людського життя, коли ти плануєш свій завтрашній день, вчиш уроки, мрієш про прогулянки з друзями, сидиш за комп’ютером, і раптом – планів немає, світло погасло. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 162