Особливим цьогоріч стало 1 жовтня для жителів Колодяжненської територіальної громади. У День захисників і захисниць України та свята Покрови Пресвятої Богородиці, у центрі Колодяжного  поряд із адміністративним приміщенням сільської ради відбулося відкриття Алеї пам’яті Героїв, які загинули у боротьбі з російським агресором у період 2014-2024 років. 

Увіковічнення пам’яті полеглих – святий обов’язок суспільства. Тож місцева влада спільно з представниками громадськості прийняли рішення про створення меморіального комплексу. Із великих світлин на металевих конструкціях на нас дивляться 37 облич Героїв – мешканців та вихідців цієї громади, що поповнили Небесний легіон  борців за волю і незалежність України.

На відкритті меморіального комплексу, окрім найрідніших, були присутні голова Ковельської районної ради В’ячеслав  Шворак, заступник голови районної державної адміністрації Сергій Самойленко, Колодяжненський сільський голова Віталій Кашик. У своїх виступах вони зі словами скорботи і вдячності зверталися до родин загиблих воїнів, дякували за їх подвиг, говорили про обов’язок кожного з нас піклуватися про родини цих Героїв. 

Непересічна подія зібрала чимало людей. Були тут працівники органу місцевого самоврядування, військовослужбовці, представники духовенства, місцеві жителі, учнівська молодь.

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять усіх, хто віддав своє життя за світле майбутнє України: Героїв Майдану, АТО, воїнів, мирних жителів, невинно вбитих дітей, які загинули у російсько-українській війні. На заході у спільному виконанні з присутніми прозвучали Державний Гімн, молитва за Україну «Боже великий, єдиний». 

Також разом з духовенством Православної церкви України на чолі з протоієреєм Анатолієм Александруком помолилися за упокій душ полеглих земляків, після чого було освячено Алею пам’яті Героїв.

Вели захід Юлія Михайлова та учні Колодяжненського ліцею: Соломія Могичук, Євангеліна Могичук, Сергій Абрамчук, Кароліна Ківшина. Зворушливими рядками присутніх вразили Максим Гладищук та Інна Ткачук, які декламували вірші про болюче сьогодення. 

Віримо, що минуть лихі часи, а Україна відродиться. Віримо, що подвиг Героїв не був даремним та гідно цінуватиметься прийдешніми поколіннями. Про це у своєму зверненні зазначив  сільський голова Віталій Кашик: «Це місце має стати символічним нагадуванням про велику жертовність наших земляків та про те, якою ціною дається свобода, наші відносно мирні ранки та спокійні ночі, звичне життя кожного з нас. Найвищу ціну заплатили ті, хто нині дивиться на нас із цих світлин. Вони любили свою країну понад усе та віддали життя за неї, тому достойні найвищого пошанування». 

На завершення учасники заходу поклали квіти до пам’ятних стендів. Але навіть жовтогарячі кольори квітів не змогли зігріти душу в цей похмурий і сумний день. 

Неможливо було стримати сліз, серце рвалось на шматки, коли бачили, як маленькі рученята дітей, натруджені руки матерів і вдів ніжно торкались обличчя Героїв на світлинах…

Війна в Україні – це біль кожного з нас, а загибель мужніх та хоробрих воїнів – назавжди відкрита рана для рідних і близьких. І, певно, що для них це місце стане дещо скорботним, але, водночас – місцем слави, шани, та вдячності тим, хто у боротьбі за вільне і світле майбутнє віддав життя.

Низький уклін всім захисникам України.  Вічна слава і пам’ять борцям за волю та незалежність!

«Тримайся, моя рідна

  Україно!

Хоч зболена, хоч зранена –

  живи!

Ми віримо – піднімешся з

  руїни! 

Якщо ми з Богом, що нам

  вороги?».

Аліна РОМАНЮК.

НА СВІТЛИНАХ: під час відкриття Алеї пам’яті Героїв  у Колодяжному.

Фото автора. 

Особливим цьогоріч стало 1 жовтня для жителів Колодяжненської територіальної громади. У День захисників і захисниць України та свята Покрови Пресвятої Богородиці, у центрі Колодяжного  поряд із адміністративним приміщенням сільської ради відбулося відкриття Алеї пам’яті Героїв, які загинули у боротьбі з російським агресором у період 2014-2024 років. 

Увіковічнення пам’яті полеглих – святий обов’язок суспільства. Тож місцева влада спільно з представниками громадськості прийняли рішення про створення меморіального комплексу. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 135

Салат з червоної капусти

Інгредієнти:

Червонокачанна капуста.

Болгарський перець.

Фіолетова цибуля.

Кисле яблуко.

Майонез або соняшникова олія.

Спеції — часник, кмин, петрушка, лимонний сік. 

Пропорції не вказані, оскільки диктуються тільки власним смаком та кількістю капусти.

Приготування: 

Капусту дрібно нашаткувати, болгарський перець нарізати тонкими смужками, яблуко також нарізати соломкою і побризкати лимонним соком, щоб не потемніло. 

Підготовлені інгредієнти змішати, посолити і "пом'яти" руками. 

Після чого слід додати тонко порізану цибулю (півкільцями або чвертями), часник, спеції і зелень. 

Салат однаково вдалий як з майонезною заправкою, так і з соняшниковою олією, хоча другий, звичайно, корисніше.

Гарбузово-морквяні котлети на пару

Інгредієнти:

Середній гарбуз.

Морква – 3 шт.

1 яйце.

Манка – 2 ст. ложки.

Пів склянки молока.

Цукор – 1 ст. ложка.

Сіль, оливкова олія за смаком.

Приготування:

Гарбуз і моркву натріть на крупній тертці. Припустіть терту моркву в молоці, доведіть до готовності, додайте гарбуз і манку, перемішайте і варіть протягом ще 10 хвилин.

Дайте масі охолонути і вбийте туди яйце. Додайте цукор і сіль. Вимішайте отриману масу в тісто.

Зробіть з тіста котлети, збризніть їх оливковою олією і відправляйте в пароварку на 20 хвилин. У вас вийдуть смачні й дієтичні котлети.

Грибний пиріг з опеньками і сиром

Інгредієнти:

Опеньки - 800 г.

Борошно - 650 г.

Вода - 1 склянка.

Сир Гауда - 150 г.

Вершкове масло - 50 г.

Олія - 50 мл.

Яйце - 2 шт.

Цукор - 1 ст. л. 

Дріжджі сухі - 1 ст. л. 

Сіль, перець

Приготування:

Змішуємо 3 ст. л. борошна,  1/3 склянки  теплої води, 1 ст. л. цукру, 1 ст. л. сухих дріжджів; відставляємо в тепле місце.

600 г просіяного борошна насипаємо гіркою, робимо в центрі ямку і розбиваємо в неї яйце. Повільно додаємо 2/3  склянки води і попередньо приготовану суміш (пункт 1) з дрібкою солі. Замішуємо тісто і залишаємо його рости.

В кип'яток кидаємо опеньки, доводимо їх до кипіння, виловлюємо шумівкою і підсушуємо. Потім обсмажуємо гриби на олії до готовності.

Коли тісто збільшиться в 2-3 рази, з'єднуємо його з розтопленим вершковим маслом, вимішуємо знову, кладемо в миску і накриваємо, залишаємо в теплому місці, щоби воно підійшло.

Коли тісто збільшиться в об'ємі, ділимо його на дві нерівні частини. Ту, що більша, розкатуємо в товстий пласт і укладаємо в форму для запікання. Зверху кладемо гриби, посипаємо сиром, накриваємо другою частиною тіста і закріплюємо краї.

Змащуємо пиріг яйцем і ставимо його в розігріту до 180°C духовку на 40 хвилин. З таким чудовим пирогом сімейні посиденьки стануть ще приємнішими.

Сливовий пиріг 

з корицею

Інгредієнти:

Для тіста:

Борошно - 1,5 склянки.

Розпушувач - 2 ч.л.

Цукор - 3/4 склянки.

Олія - 1/4 склянки

Яйце - 1 шт.

Молоко - 1/2 склянки

Сіль дрібка

Для начинки і присипки:

Сливи - 500 г.

Цукор - 1 ст.л.

Кориця -1 ч.л.

Вершкове масло - 2 ст.л.

Цукрова пудра.

Приготування:

Змішати в мисці борошно, розпушувач і сіль. Окремо збити цукор, яйце, олію і молоко. З'єднати і перемішати інгредієнти.

Викласти тісто діаметром 20-23 см на змащене олією і присипане борошном деко.

Викласти зверху сливи, розрізані навпіл, злегка вдавлюючи їх в тісто.

Посипати цукром і корицею, розкласти зверху маленькі шматочки вершкового масла.

Випікати при 180°С 40-45 хвилин. Готовий пиріг охолодити і прикрасити цукровою пудрою.

Кекси з гарбузом

Інгредієнти:

90 г вершкового масла

280 г борошна

1 ст. л меленої кориці

Три яйця

1 ст. л цукру

180 мл молока

350 г м'якоті гарбуза

1 ст. л розпушувача

Приготування:

Просійте борошно в миску і змішайте з розпушувачем, корицею і дрібкою солі.

В окремому посуді змішайте яйця, молоко і м'яке масло. Додайте цукор і гарненько збийте.

Поступово всипаючи борошняну суміш, замісіть тісто і змішайте з тертим гарбузом.

Розмістіть формочки для кексів на деко і заповніть їх сумішшю на 3/4 об'єму. Випікайте при температурі 200 градусів протягом 20-25 хвилин.

Інгредієнти:

Червонокачанна капуста.

Болгарський перець.

Фіолетова цибуля.

Кисле яблуко.

Майонез або соняшникова олія.

Спеції — часник, кмин, петрушка, лимонний сік. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 100

11 жовтня, п’ятниця

Схід Сонця – 07.38; захід – 18.36. 

Місяць – у Водолії. 

Прп. Феофана. Мц. Зінаїди.

12 жовтня, субота

Схід Сонця – 07.40; захід – 18 .34.

Місяць – у Водолії. 

Всесвітній день боротьби з артритом.

Всесвітній день хоспісів та паліативної допомоги.

Свт. Мартина Милостивого.

13 жовтня, неділя

Схід Сонця – 07.42; захід – 18.32.

Місяць – у Рибах. 

День художника України. 

День професійних спілок України. 

Неділя 16 після П’ятд. Мц. Хриси (Злати).

14 жовтня, понеділок

Схід Сонця – 07.43; захід – 18.30.

Місяць – у Рибах. 

Міжнародний день стандартизації.

Мч. Назарія. Прпп. Параскеви Сербської, Миколи Святоші, кн. Луцького.

15 жовтня, вівторок

Схід Сонця – 07.45; захід – 18.28.

Місяць – в Овні. 

Всесвітній день боротьби з раком грудей.

Міжнародний день сільських жінок.

Сщмч. Лукіяна Києво-Печер.

16 жовтня, середа

Схід Сонця – 07.47; захід – 18.26.

Місяць – в Овні. 

Всесвітній день здорового харчування.

Всесвітній день анестезіолога. 

День Шефа (День Боса). 

Прп. Лонгина Києво-Печер.

17 жовтня, четвер

Схід Сонця – 07.49; захід – 18.24.

Місяць – у Тельці. 

Міжнародний день студентів.

Всесвітній день донорства та трансплантації органів. 

Міжнародний день боротьби з бідністю. 

Прмч. Андрія Критського.

Місячні фази у жовтні

Зростаючий Місяць – до 16 жовтня.

Повний Місяць – 17 жовтня.

Спадаючий  Місяць – 18-31 жовтня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 07.38; захід – 18.36. 

Місяць – у Водолії. 

Прп. Феофана. Мц. Зінаїди.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 91

ОВЕН. Основну частину часу поглине робота. У понедiлок бажано поставити перед собою чiтку мету i йти до неї. Початок тижня може виявитися насиченим подiями, важливо правильно розподiлити сили i енергiю.

ТЕЛЕЦЬ.  Не варто мiняти коло спiлкування. В середу можливі важливi переговори i несподiванi новини. Четвер потребуватиме рiшучості, упевненості у силах. Дiловi стосунки залежатимуть вiд дипломатичностi. Продумайте все до дрiбниць перш, нiж вiдповiдати на питання, що цiкавлять партнерiв. 

БЛИЗНЮКИ. Якщо не лінуватися, то вас чекає успiх i прибуток. Навантаження на роботi буде посильним, навiть залишиться час для творчостi. Займiться саморозвитком, визнайте помилки, але не зациклюйтеся на них, а, виправивши, просувайтеся далi. 

РАК. Одноманiтнiсть тижня може набриднути. Постарайтеся не засмучуватися, iнакше можете не помiтити усмiшки фортуни. Стабiльнiсть – це не так i погано. 

ЛЕВ. Приділіть особливу увагу спiлкуванню з друзями, вони можуть допомогти у кар’єрi або дати пораду щодо особистого життя. В середу порадує несподiване визнання професiйних заслуг. 

ДIВА. Приведіть емоцiйний фон в порядок i не кидайтеся в крайнощi. Слiд уважно поставитися до друзiв i партнерiв, оскiльки вступаєте в складну для стосунків фазу. У вiвторок вiдкладіть особистi справи i присвятіть себе роботi. Постарайтеся засвоїти життєвi уроки. 

ТЕРЕЗИ. У понедiлок будьте обережнi з новою iнформацiєю, вiрогiднi спотворення. Тим, хто протягом тижня виявиться оддалiк будинку, необхiдно уникати малознайомих компанiй. Завершити давні справи допоможуть  однодумцi. 

СКОРПIОН. Тиждень принесе новi життєвi установки. Прагнiть не витрачати час дарма. Все задумане зможе виконатися, якщо спокiйно i чiтко робитимете свою справу. Час зайнятися добродiйнiстю, допомогти ближньому. Це принесе радiсть i задоволення. 

СТРIЛЕЦЬ. Фортуна вам усмiхається. Утiлюйте в життя давнi проєкти, вони можуть принести успiх. Але бажано не звалювати на плечi багато роботи i не вiдповiдати за помилки iнших. Не приховуйте радостi або смутку вiд близьких.

КОЗЕРIГ. Якщо намагаєтеся робити як краще, а виходить як завжди, це знак того, що не зовсiм розумiєте що робите. Поставте конкретну мету і йдiть до неї, попри перешкоди. У першiй половинi тижня добре подорожувати або приймати гостей. 

ВОДОЛIЙ. Тиждень може виявитися активним i напруженим. Вас можуть поставити перед вибором. Проявiть терпiння i такт. Необхiдно спіймати важливу iдею у серединi тижня. П’ятниця може виявитися найсприятливiшим днем для початку нових справ. 

РИБИ. Пора зменшити темп. Заспокойтеся i вiдпочиньте вiд напруженої роботи. Якщо можливо, вiзьмiть вiдпустку або вiдгули. У четвер зможете з легкiстю провести переговори. Надійде багато корисної iнформацiї.

Підготував 

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Основну частину часу поглине робота. У понедiлок бажано поставити перед собою чiтку мету i йти до неї. Початок тижня може виявитися насиченим подiями, важливо правильно розподiлити сили i енергiю.

ТЕЛЕЦЬ.  Не варто мiняти коло спiлкування. В середу можливі важливi переговори i несподiванi новини. Четвер потребуватиме рiшучості, упевненості у силах. Дiловi стосунки залежатимуть вiд дипломатичностi. Продумайте все до дрiбниць перш, нiж вiдповiдати на питання, що цiкавлять партнерiв. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 188

Четвер.  Хмарно, дощ. Температура 130С. Вітер північно-східний помірний.

В ніч на п'ятницю. Хмарно, дощ. Температура 110С. Вітер північно-східний слабкий.

П'ятниця. Хмарно. Температура 130С. Вітер північно-західний помірний. 

В ніч на суботу. Хмарно. Температура 110С.  Вітер північний слабкий.

Субота. Хмарно. Температура 120С. Вітер північний помірний.

В ніч на неділю. Хмарно. Температура 80С. Вітер північно-східний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура 140С. Вітер східний помірний. 

В ніч на понеділок. Хмарно. Температура 120С. Вітер південно-східний слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура 180С. Вітер західний помірний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура 100С. Вітер східний слабкий.

Вівторок. Мінлива хмарність. Температура 190С. Вітер східний помірний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 140С. Вітер південно-східний слабкий.

Середа. Мінлива хмарність. Температура 220С. Вітер південний помірний. 

Четвер.  Хмарно, дощ. Температура 13⁰С. Вітер північно-східний помірний.

В ніч на п'ятницю. Хмарно, дощ. Температура 11⁰С. Вітер північно-східний слабкий.

П'ятниця. Хмарно. Температура 13⁰С. Вітер північно-західний помірний. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 112

Завтра, 4 жовтня, ковельська газета, яка нині має назву "Вісті Ковельщини", відзначатиме своє 85-ліття. З погляду Вічності – це мить, з погляду конкретної людини – це майже ціле життя, яке не кожному вдається прожити.

"Вістям Ковельщини" вдалося. Незважаючи на всі історичні катаклізми, політичні і соціальні потрясіння, економічні і фінансові кризи. Вдумайтеся тільки: за час свого існування україномовне видання пережило декілька епох: сталінщину, хрущовську відлигу, брежнєвський застій, горбачовську перебудову, проголошення української Незалежності, а нині переживає криваву російсько-українську війну, розв'язану путінською росією.

В редакції змінилося  декілька поколінь журналістів. Багато з них відійшли у Вічність. Вічна їм пам'ять! На заслуженому відпочинку перебувають окремі ветерани праці. Їх справу продовжують молодші колеги. Їм надзвичайно важко, адже сьогодні друкована преса перебуває на межі зникнення. І це не перебільшення, а гірка правда сучасних реалій.

Причин на те багато, але сьогодні не будемо говорити про них. Найголовніше полягає у тому, що "міськрайонка" вистояла, здолавши неймовірні труднощі і негаразди. Ми щиро вдячні за вірність газеті багаточисельним читачам, спонсорам, які її підтримують, працівникам поштового зв'язку, поліграфістам Тернополя, спільними зусиллями яких забезпечуємо випуск видання навіть в умовах війни.

Наша вдячність – депутатам Ковельської міської ради, їх очільнику Ігорю Чайці, які з року в рік знаходять можливість укладати угоди про висвітлення діяльності місцевого "парламенту", завдяки чому виборці  громади мають змогу отримувати інформацію, як-то кажуть, з "перших вуст". Взаємовигідна співпраця налагоджена з рядом об'єднаних територіальних громад – Голобською, Колодяжненською, Велицькою, Поворською, окремими установами й підприємствами, серед яких – промислово-економічний і медичний коледжі, ПТМ "Ковельтепло", Ковельське МТМО, СЛАТ "Тур", РЖКП-1, "Ковельсільмаш", ТОВ "Волинь-Кальвіс", ТзОВ "Ідея", сільгосптовариства "Дружба", "Зоря", "Вежа", ПП “Компанія Юкон” та ін.

"Вісті Ковельщини" роблять цікавішими, змістовнішими, популярнішими дописи наших громадських кореспондентів, прізвища яких важко й перелічити. Доземний уклін Вам!

Чи вдасться газеті вистояти надалі? Чесно кажучи, не знаємо. Надто все в Україні складно і непередбачувано. Але живе у серці надія на краще. Тож підтримуймо цю надію, активно передплачуймо "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!     

Завтра, 4 жовтня, ковельська газета, яка нині має назву "Вісті Ковельщини", відзначатиме своє 85-ліття. З погляду Вічності – це мить, з погляду конкретної людини – це майже ціле життя, яке не кожному вдається прожити.

"Вістям Ковельщини" вдалося. Незважаючи на всі історичні катаклізми, політичні і соціальні потрясіння, економічні і фінансові кризи. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 121

Багато десятків років поспіль редакцію газети "Вісті Ковельщини" тісно єднає співпраця з колективом ковельських працівників поштового зв'язку. Без усякого перебільшення можна сказати, що вони – наша "права рука" в справах передплати, розповсюдження і доставки "міськрайонки", за що журналісти їм щиро вдячні.

Великий спектр послуг надають ковельчанам працівники поштового відділення № 6, що розташоване на вулиці Володимирській. На світлині в центрі ви бачите начальницю відділення Руслану Філюк, яка 32 роки віддала роботі в поштовій галузі. Свою роботу дуже любить, як і її мама, котра все своє життя теж працювала на пошті.

Праворуч – заступник начальниці Тетяна Демчук з чотирирічним досвідом роботи, а також ліворуч – листоноші Інна Семеняк та  Сергій Адамчук, який у серпні поповнив дружний жіночий колектив відділення. До речі,  Інна Миколаївна виховує п'ятеро дітей. Влітку Указом Президента України Володимира Зеленського жінці присвоєно звання "Мати-героїня".

Текст і фото Аліни Романюк.

Багато десятків років поспіль редакцію газети "Вісті Ковельщини" тісно єднає співпраця з колективом ковельських працівників поштового зв'язку. Без усякого перебільшення можна сказати, що вони – наша "права рука" в справах передплати, розповсюдження і доставки "міськрайонки", за що журналісти їм щиро вдячні.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 203

(Закінчення. 

Початок у № від 26 вересня ц. р.).

– У таборі повстанців Надія пробула три місяці і повернулася додому восени 1943-го. Коли почалося визволення Волині від фашистських загарбників, окупанти спалили наше село Мизове, тому родина Жолинських оселилася на хуторі в лісі у бік села Секунь, – продовжує розповідь Микола Олександрович. – Тут уже розташувалися підрозділи радянської армії, а гітлерівці стояли вздовж залізничної колії Ковель – Брест. 

Першого травня Надія разом із батьком пішла шукати закопане колись сало саме у тій місцині, де радянські солдати ставили гармату. Там і побачив її старший лейтенант Олександр Давиденко. Вродлива вісімнадцятирічна дівчина так сподобалося йому, що він навіть зізнався батькові Надії, що не може без неї жити. Як пише вона у своєму щоденнику, батькові набридло слухати Олександра, і він наказав доньці йти додому. Проте Давиденко не відставав і зрештою умовив дозволити Надії провести його до батареї. Вона погодилася, але тільки разом із місцевим хлопцем Степаном Москалюком, – переказує щоденникові записи землячки Микола Шаясюк.

Про те, що трапилося далі, сама вона описала так: "Коли ми стали його проводити, то Давиденко відіпхнув Степана, а сам закинув руку мені на плечі і став силою обіймати. Я ривком звільнилася від нього і з розмаху вдарила його в обличчя. У той момент нікого не боялася. З його голови злетів кашкет, він зі злістю дістав пістолет, говорячи про любов. Я боялася бігти, бо подумала, що він може вбити мене, хоча була не з лякливих. 

Стоячи на місці, повернулася вліво – і в цей момент пролунав постріл. Куля пройшла через мою ліву грудину. Я при повній свідомості побігла до батькового шалаша, кров текла із грудей. Голова раптом запаморочилася, я впала і подумала, що помираю".

Батько доправив поранену доньку до польового медсанбату, де лікарі встановили, що куля пройшла навиліт біля лівого ребра. Надія пробула тут кілька тижнів, поки рана не зажила. Обурливий вчинок затятого Ромео не минув для нього безкарно: військовий трибунал розжалував Давиденка, і його відправили у штрафний батальйон. 

Невдовзі у житті волинянки з'явився ще один хлопець, який викликав у неї щиру симпатію. Капітан Сергій Непомнящих вродою нагадував її перше кохання – Міхала Поляка, який загинув на Спаса 1943-го року. Їхні короткі зустрічі народили теплі почуття. У липні 1944-го фронт покотився далі на захід, туди ж мав вирушати і Сергій. Перед розлукою Надія подарувала йому вишиту хустинку, а він обіцяв писати їй листи. Напевне, його любов і справді була сильною і чистою, бо через кілька днів уже аж з Любомля повернувся, щоб ще раз побачити кохану. 

– Вони листувалися майже рік. У травні 1945-го Надія отримала лист із іншим почерком. Василь, товариш Сергія, повідомив, що  той загинув 7 травня 1945 року під Берліном. Так сумно закінчилася історія ще одних стосунків, які Надія описала у своєму щоденнику, – додає краєзнавець. 

Мріям  не судилося здійснитись

Про повстанську сторінку своєї біографії Надія Жолинська ніколи нікому не розповідала. Цю таємницю берегла і її сім'я, яку енкаведисти тримали під постійним наглядом. Не раз навідувалися до рідних, випитували, вивідували хоч якісь факти, що свідчили б про причетність дівчини до УПА. Та й сама Надія увесь час була під постійним контролем спецслужб, хоча, на перший погляд, їй нібито відчинили дорогу до знань. Можна припустити, що тут спрацювало листування із закоханим у неї радянським офіцером, про який не могли не знати всюдисущі специ із НКВД. 

– У жовтні 1944-го Жолинську скерували на вчительські курси до Луцька. І коли тут 18 січня 1945 року їй довелося бути присутньою на привселюдній страті двох бійців УПА – Антона Мельничука та В'ячеслава Новосада, вона ще раз переконалася, під яким лезом небезпеки їй доведеться жити, – продовжує розповідь Микола Олександрович. – До речі, цей епізод описав відомий письменник Анатолій Дімаров у книзі "Прожити і розповісти". Надію і ще п'ятьох дівчат із Мизового, які були разом із нею на курсах, примусово послали дивитися, як вішатимуть повстанців. Важко навіть уявити, що коїлося тоді в душі дівчини, адже приречені на страту могли бути її побратимами чи пораненими, яким вона рятувала життя.

А в щоденнику Надя так описала жахіття, яке довелося їй пережити: "Коли вішали на базарній площі бандерівців, також якийсь тип спостерігав за нами, студентами, чи не плачемо ми, бо картина була жахлива. Не буду тепер описувати, бо як згадаю все те, то мурашки по спині".

По закінченню курсів Надія Жолинська учителювала у Замшанах, Синовому, Соколищі, а з листопада 1947-го працювала вчителькою у рідному селі. Заочно закінчила Володимир-Волинське педагогічне училище. На початку 50-х років тяжко занедужала. З хворобою боролася десять літ. З першим чоловіком життя не склалося. У 1960-му вдруге вийшла заміж і виїхала в Ригу до чоловіка. Там працювала на заводі VEF. Померла на чужині 21 вересня 2007 року – якраз на Різдво Пресвятої Богородиці (за старим літочисленням), коли в її рідному селі відзначали престольне свято.

– У характері Надії Жолинської ніби акумулювалися всі найкращі риси її родини: цілеспрямованість, стійкість, патріотизм. Вона була дуже обдарованою: не тільки вела щоденник, а й писала вірші, мріяла написати роман про своє життя, долю рідного краю, – підсумовує старовижівський краєзнавець Микола Шаясюк. – На жаль, ці мрії не збулися. Але її щоденник – це безцінний рукописний скарб, який залишила нащадкам, документальне свідчення яскравої боротьби українських повстанців проти фашистських загарбників і червоних партизанів на Волині. Переконаний: племінники, яким вона передала щоденник, віддали його в один зі столичних музеїв. Бо тільки там йому гідне місце. 

Валентина БЛІНОВА. 

На світлині: Надія Жолинська (крайня справа) із колегами-вчителями Ольгою Дацун та Анастасією Дубік (серпень 1959 року). 

– У таборі повстанців Надія пробула три місяці і повернулася додому восени 1943-го. Коли почалося визволення Волині від фашистських загарбників, окупанти спалили наше село Мизове, тому родина Жолинських оселилася на хуторі в лісі у бік села Секунь, – продовжує розповідь Микола Олександрович. – Тут уже розташувалися підрозділи радянської армії, а гітлерівці стояли вздовж залізничної колії Ковель – Брест. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 105

Вона прилетіла

І пташкою сіла.

Два слова сказала

І причарувала.

Тепер я гадаю:

То дочка чи внука,

Чи друга «дружина»

Рятують від скуки?

«Господи, – звертаюся я молитовно до Всевишнього, – повідай, коли із моєї думки зникне оте прадавнє Шекспірівське: «Бути чи не бути?». Ти, Всезнаючий, відкрий таємницю, точніше пророцтва: чи бути нашій мирній Україні, чи втримається на терезах долі українська ідентичність і нація, чи буде нас тішити цілюще слово «Вістей Ковельщини»?

Понад 30 років газета несе світлу інформацію у мою домівку, є повноправним членом сім’ї. Буває, коли вона не приходить вчасно, здається, що хтось із рідних не повернувся з роботи. Тоді бентежиться душа і рояться думки: «А що там сталось?».

У головній молитві до Господа «Отче наш» промовляємо: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». І я вільно чи не вільно за Господом промовляю: «Хліб наш духовний дай нам назавжди», щоб я міг глибше пізнавати цей непередбачуваний, неспокійний світ. І прозріваю, адже рідні «Вісті» я люблю не лише заради пізнання чи розваги, а насамперед за те, що вона змінює мій світогляд. 

Ще з кінця вісімдесятих років газета навертала мене до вільної демократичної думки, а коли в дев’яності мені довелося очолювати Ковельську громаду (1991-1998 рр.), вона стала вірним помічником у вирішенні нагальних соціально-економічних проблем міста. З погляду сьогоднішнього незалежного просвітлення на складні виклики нашого буття я бачу, що і раніше, і тепер видання по праву носить звання народного. Йдуть мешканці міста сюди за порадою і допомогою у вирішенні побутових негараздів як до останньої інстанції, міркуючи: якщо газета не допоможе, то вже й ніхто.

В Україні третій рік поспіль — кривава війна. Газета є своєрідним реабілітологом для тих, хто знесилився духом і втратив віру в нашу Перемогу. «Вісті Ковельщини» всі роки Незалежності займали активну громадянську позицію: і в питаннях декомунізації, і пропаганди української національної ідеї і становлення незалежної Православної Церкви.

У всіх цих процесах газета була на боці громади. Такою вона є і сьогодні. Мораль, честь, справедливість – це її кредо.

Не секрет, що окремі українські журналісти заради популізму вдаються до методів «жовтої преси», тобто до створення брехливої інформації, використовують ненормативну лексику, намагаються привабити малоосвічений лекторат різного роду “сенсаціями”. Цим завдають величезної шкоди духовному розвитку людей.

Наша «птаха» цим жовтим вірусом не хворіє, а завжди одягнена у вінок солов’їного українського слова. Саме вона в комірки мого мислення вселяла світлячки українського мислення, спонукала до вдосконалення мови і стилю.

Тішуся і тривожуся!

Тішуся, що депутатська спільнота, виконавча влада і міський голова Ігор Чайка, в рамках можливого, допомагають виживати виданню, підтримуючи фінансово на договірній основі. Руку допомоги постійно подають такі шановані особистості, як Валерія Яромчук, Тетяна Зінчук, Володимир Потапчук, Володимир Бойко, Микола Заїкін, Анатолій Понікарчук, Олександр Смаль, Олександр Стречен, Віктор Козак, Віктор Солов’янчук, Тетяна Селівончик, Олена Григола, Юрій Рахлінський, Юрій Семенюк, Богдан Конопацький та багато інших.

Щиросердечна подяка і пошанування їм, а разом із тим – довіра.

Тривожуся, бо поруч із величальними одами дійсність вимальовує сумні реалії: друкована преса в Україні – під великою загрозою. Про це сказано і написано багато, тому повторюватися не буду.

Наша газета – це воїн демократичного українського слова. Надихає, просвітлює нас і бореться. Тож і ми маємо боротися за неї. Не раз почуєш: «Війна – не до газети!». 

Згадується мудрий Вінстон Черчиль, коли постало таке  питання у Великобританії  у Другу світову, то він твердо відповів: «Тоді за що ми воюємо, як не за культуру і духовність?». І доповню: за нашу народно-демократичну і суспільно-політичну газету «Вісті Ковельщини»!

Дослухаймося до мудрих.

Анатолій Семенюк,

Почесний громадянин міста Ковеля, заступник голови первинної 

організації НСЖУ.

«Господи, – звертаюся я молитовно до Всевишнього, – повідай, коли із моєї думки зникне оте прадавнє Шекспірівське: «Бути чи не бути?». Ти, Всезнаючий, відкрий таємницю, точніше пророцтва: чи бути нашій мирній Україні, чи втримається на терезах долі українська ідентичність і нація, чи буде нас тішити цілюще слово «Вістей Ковельщини»?

Понад 30 років газета несе світлу інформацію у мою домівку, є повноправним членом сім’ї. Буває, коли вона не приходить вчасно, здається, що хтось із рідних не повернувся з роботи. Тоді бентежиться душа і рояться думки: «А що там сталось?».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 124

Шановний Миколо Григоровичу!

Нещодавно мені на очі натрапила Ваша книга "Життя безкінечне", видана  2018 року. З інтересом її ще  раз перечитала. Особливу цікавість викликав заключний роздум під назвою "Інтерв'ю з самим собою".

Чи не могли б ви його передрукувати у "Вістях Ковельщини"? Мені здається, що там Ви висловили багато цікавих думок, які  не втратили актуальності й сьогодні, коли Україна переживає один із найдраматичніших періодів своєї історії.

Думаю, це було б цікаво і для інших читачів газети, якій 4 жовтня виповниться 85 літ.

Ольга ЛІЩУК,

бібліотекар с. Мощеної.

l

Шановна пані Ольго!

Щиро втішений, що знайшли час прочитати  "Життя безкінечне". Розумію, що далеко не всі мої земляки знайомі із книгою. Справді, "Інтерв'ю з самим собою" не зовсім звичайне, бо у ньому я зробив спробу передбачити наше українське майбутнє.

На жаль, цілий ряд моїх прогнозів збулися або збуваються. Зрештою, судіть самі, шановні читачі.

Інтерв'ю 

з самим собою

Закінчити свою невеличку книгу хочу інтерв'ю із самим собою.

– Твоє життя – на фінішній прямій. Тобі не страшно?

– Не страшно. Мені прикро, що воно так швидко минає. Коли подумки озиралася назад, то зримо бачу події, які відбувалися і свідком яких був. Їх дуже багато. Погано, що промайнули майже блискавично.

Та що вдієш? Слава Богу, Який дав мені можливість все те пережити, і вижити у, здавалось би, безнадійних ситуаціях, дожити до цих "сивих" літ.

– Що ти вважаєш найголовнішим у земному житті не тільки для себе, а й для кожної людини?

– Любити все, що тебе оточує: людей, природу, рідних, знайомих,  прощати і бажати добра. Водночас не миритися з підлістю, боротися з нею, хоч це не завжди вдячна справа.

– За чим і ким ти шкодуєш?

– За милим і безтурботним дитинством, яке хоч було і бідним, але духовно багатим завдяки моїм батькам, бабусі, вчителям, друзям.

Шкодую за людьми, яких уже немає в живих. Коли заходжу на кладовище і бачу могили тих, кого добре знав, відчуваю розпач і жаль, що їх більше ніколи не побачу. А ще хочеться про кожного написати бодай коротко, бо прикро, коли йдуть в небуття особистості, завдяки яким живемо ми і житимуть наші нащадки.

– Коли в тебе гарно на душі?

– Коли в країні і світі мир, спокій, лад. Коли все нормально в сім'ях (і у своїй, і в інших). Коли не підводить здоров'я і є велика жага до праці – чи то фізичної, чи то інтелектуальної.

– Ти віриш у потойбічне життя?

– Я вірю в те, що душа людини безсмертна. А такою вона буде тоді, коли на Землі людина творитиме добро, залишить після себе гарну пам'ять.

Про рай і пекло не знаю. Але не думаю, що вони виглядають так, як їх описують письменники, поети, богослови. Ніхто нічого не знає і знати не може – надто складно влаштований видимий і невидимий світ.

Але я вірю, що є Вища сила, яка визначає наш життєвий шлях, дає право вибору чи то окремій людині, чи то окремій країні та її керівникам. А яким буде той вибір, залежить від кожного з нас.

Бог – це Всесвіт, суть якого ми ніколи не зможемо осягнути. Ми – ніщо проти Всесвіту. В тому числі і президенти, і політики, і мільярдери, і церковнослужителі. Всі рівні перед Богом. Той, хто про це забуває, ніколи не буде щасливим.

– Що чекає нас попереду?

– Дуже важкі часи. XXI століття, на жаль, не зробило людство мудрішим. Ненависть, ворожнеча, неприязнь один до одного залишаються, деякі люди знову перетворюються у “первісні” особи, для яких найважливіше – зробити зло іншому, продемонструвати свою зверхність.

На телебаченні, в кіно, літературі, політиці панує культ сили, кровопролиття, війни замість культу миру, благодаті, милосердя. Схоже на те, що диявол править світом.

Чи можна його перемогти? Можна. Для цього багато не потрібно – просто жити за заповідями Божими і християнину, й іудею, й мусульманину, й буддисту, й усім іншим.

Але вони цього не хочуть – принаймні ті, у кого в руках влада. Власть імущі зомбують людей настільки вправно, що ті радіють масовим убивствам собі подібних, випробуванням нових видів зброї, безперервним війнам.

XX століття, здавалося, покладе край братовбивству, але уроки Першої і Другої світових воєн швидко забулися, бо відійшли у засвіти майже всі, хто пережив їх. Теперішні правителі та їх підлеглі перетворюються у звірів, котрим потрібно все більше й більше крові. І не лише на міжнародній арені, але й всередині держав (усіх без винятку!), де гору беруть авантюристи, популісти й демагоги.

– А що буде в Україні?

– Те, що в усьому світі. Наші правителі абсолютно відірвані від життя народу, який довірив їм владу, ведуть аморальний спосіб життя, що в кінцевому підсумку згубить їх самих.

Держава, незалежність яку українцям милостиво подарував Бог, силами зовнішніх і внутрішніх ворогів нищиться. На арену виходять потворні персонажі, які самі не відають, що творять. Старші покоління вимирають через відсутність турботи про себе, молоді виїжджають за кордон, де їх зустрічають з широко розкритими обіймами.

Поступово Україна криміналізується, люмпенізується, знелюднюється, заростає чагарниками і бур'янами. Країна перетворюється на територію, на яку ласим оком позирають і зі Сходу, і з Заходу, і з Півночі, і з Півдня.

– Чи є надія?

– Надія завжди вмирає останньою, але, по-моєму, вона вже вмерла в багатьох. Її могли б "відродити" молоді українські інтелектуали – політики, науковці, економісти, підприємці, та біда в тому, що їх ніхто не допускає до реальної влади. Більшість населення такий стан справ не надто турбує. Ця більшість розбещена тотальною корупцією, підкупами на виборах, небажанням стати на захист своїх інтересів.

Війна на Сході, де загинула еліта української молоді, вигідна владі і морально, і матеріально, тому вона не збирається її закінчувати. Щоправда, влада це забуває, що душі тисяч загублених душ можуть страшно їй помститися. 

– Можливо, порятунок – в Європі, США?

– Короткочасний – так, довгостроковий – ні. Ті, що туди виїжджають, почуваються там краще, затишніше, комфортніше. Але завжди так не буде: Євросоюз приречений в силу різних причин – і політичних, й економічних, й соціальних. Хто б і що не говорив – унія нагадує мертвонароджену дитину. Кризу поглиблюють навала вихідців із мусульманських країн і дедалі більше наростання екстремістських настроїв. В підсумку утворилася вибухова суміш, яка може рвонути в будь-який момент.

У США – свої проблеми. їм не до України, хоч на словах вони дуже "турбуються" про неї. Але цей інтерес доти, доки ми є щитом на шляху російської експансії на Захід. Ми їм не потрібні, як не потрібні й Європі, адже світом правлять не ідеї, а інтереси.

– Невже все так похмуро і страшно?

– Не все, але багато чого. Однак, аналізуючи події минулого, в тому числі і особисто мого, і минулого нашої родини, можу сказати впевнено і без пафосу: українська нація, її дух, культура невмирущі.

Згадаймо, як нищили наших прадідів, дідів, батьків вороги українства. Але вони вистояли, захистили українську національну ідею, зберегли мову, пісню, звичаї і обряди, релігію. Я переконаний, що українці вистоять і цього разу.

Так, буде дуже важко, неймовірно важко, але перемога все одно буде за нами. Бо, як життя безкінечне, так і Україна, її народ вічні й невмирущі.

Вірмо в Україну. Вірмо в себе. І все буде добре!

l

Нагадаю, що книга видана 2018 року. До початку бандитського нападу путінської росії залишалося чотири роки…

Микола ВЕЛЬМА.

Шановний Миколо Григоровичу!

Нещодавно мені на очі натрапила Ваша книга "Життя безкінечне", видана  2018 року. З інтересом її ще  раз перечитала. Особливу цікавість викликав заключний роздум під назвою "Інтерв'ю з самим собою".

Чи не могли б ви його передрукувати у "Вістях Ковельщини"? Мені здається, що там Ви висловили багато цікавих думок, які  не втратили актуальності й сьогодні, коли Україна переживає один із найдраматичніших періодів своєї історії.

Думаю, це було б цікаво і для інших читачів газети, якій 4 жовтня виповниться 85 літ.

 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 153