Ходить доля по широкому життєвому полю. Колоситься надіями і мріями. Зліва за руку її веде удача і радість, справа – благодать Господня, а позаду горе і біда смикають за поли. Як з цим жити? Кожному – своє. Один впевнено прямує тією нивою, а сонце і зорі осявають його шлях.
Інший постійно бореться з негараздами і проблемами, спокою ні на мить не має. Кажуть, що все – у руках Божих. Схибив, відступив на крок – і біда життям верховодить. Повірив, що удачу можна гріховними вчинками здобути – горе тут, як тут.
У цій круговерті постає перед очима світлий образ жінки-матері. Вона дає життя і як янгол-охоронець веде людину через колючі терни від початку і до кінця.
l
Таня народилася і виховувалася в доброчесній сім’ї. Батько Степан Іванович та мама Раїса Андріївна, маючи відповідну освіту, працювали інспекторами митниці на польсько-українському кордоні, суворо дотримуючись норм закону і моралі.
Передбачаю, що у тебе, мій шановний читачу, виникають асоціації з теперішніми порядками на митниці, де окремі працівники за час роботи казково збагатилися. Але маємо розуміти, що в ті часи такої практики майже не існувало. Діяв тотальний жорсткий контроль буквально на кожному кроці. Невсипуще око КДБ не дрімало ані вдень, ані вночі. Припустився помилки – щонайменше звільнення з роботи. Ступив крок до незаконного збагачення – тебе чекало загратоване віконце у виховній колонії на довгий термін.
Тож доньку Таню батьки старались виховувати теж на засадах доброчинності, чесності, християнської любові.
Як і всі, дівчина навчалася в середній школі, а по закінченню вступила до Львівського медичного інституту, обравши фах лікаря-педіатра. Кажуть, що студентські роки – найщасливіші у житті. Не знаю. Можливо. Але у студентки Тетяни головним щастям було прагнення успішно вивчати інститутські дисципліни. Однокурсники не раз запрошували її на веселі вечірки, корпоративчики та інші розважальні заходи, але марно – дівчина дотримувалась своїх моральних принципів і відмовлялась. Вона була переконана, що найперше – це освіта та спеціальність, а потім буде час для веселощів.
Так минули роки, і вже диплом прилетів золотою пташкою на поріг. Та, незважаючи на серйозність характеру, дівчина час від часу думала про потаємне – кохання, шлюб, не розмінюючись при цьому на короткочасні зустрічі, випадкові знайомства.
Якось подруга Ірина запросила в гості до батьків у Київ. Погодилась. Цікаво ж бо побувати у столиці. Прийняли доброзичливо, як рідну.
– Таню, сьогодні в мого брата день народження, нас запросили. – сказала одного дня Ірина. – Підеш? Годі вже аскеткою бути. Познайомлю. Хлопець хороший і розумний. Працює в університеті. Викладає математику. Дивись, ще й закохаєшся.
– Іринко, не люблю тих сватань, коли тебе до когось на мотузці ведуть. Але хай вже буде так. Підемо.
Але щось невидиме кольнуло в серце. Олександр справді виявився привабливим, толерантним і уважним хлопцем. Старався вгодити юній гості. Запропонував спільне дозвілля: театр, музеї, за тим кафе з морозивом. Словом, гостина наповнилась прекрасним і цікавим, залишила печать закоханості у юній душі Тетяни. І як буває, хтось невидимий повів за руку до зближення.
Так непередбачено і вийшло. Ірина й Олександр приїхали до знайомих у Львів на весілля. О, знак долі! Там дружкою була Таня. Зустрілись. Радості не було меж. Серце виспівувало пісню кохання.
І це сталося. Метеликом затріпотів на губах перший найсолодший в світі поцілунок. Незбагненні, таємничі відчуття заполонили душу.
– Будь моєю! – шепотів Олександр.
– Навік твоя, – злетіло з вуст Тетяни.
І пролунало весільне «Гірко!». Тетяна відкрила браму щастя до подружнього життя.
l
Летить небесний пілігрим, показує закоханим їх шлях: «Ти, Олександре, ставай господарем сім’ї, а ти, Тетяно, будеш роду берегинею. Не поруште споконвічний цей закон. Живіть у мирі, любові та добрі!».
І попливли спокійною рікою сімейні дні. Лелеки на крилах доньку Марійку й синочка Олега принесли. Стараннями Тетяни з’явилося житло. Вона ж бо спокою не мала. Працювала та ще й підробляла – послуги медичні платні надавала. А час летів…
Незчулася Таня, як її коханий змінився. Став частіше з друзями бувати, випивати, пізніше додому приходити. А причин для застіль багато. Вони щодня є. І Олександр сім’ю став забувати. Ох, Олександре, схаменись! Спіткнувся – піднімись. Та ба! Не відчув, що біля щастя змією звивається велике горе.
Якось поїхав у батьківський дім, що пустував у ближньому селі. Від Бога і батьків мав для відпочинку дачу. Тож наглянути потрібно. Із собою випивку і закуску прихопив. Під вечір вирішив розвіяти самотність. Запросив хлопців. Випите на сон потягнуло. Сигарету закурив. Сон в руки брав свої. Цигарка випала із рота і впала на постіль. Задиміло в хаті.
Він ніби очманів й приліг. Приснилася його маленька Таня. Він з нею грається: «Таню, Танечко не плач. Я куплю тобі калач…». Вже й постіль палає, а він не чує і співає: «…медом помажу, тобі покажу…». Не з’їсть Саша калач – дім догорає…
Ох, Тетяно Степанівно, горе ввірвалось в твою долю, залишило тебе сам на сам із дітьми і проблемами жорстокого буття.
Поплакала. Для заспокоєння до своїх батьків поїхала. Не полегшало. Стиснула зуби. Взяла себе в руки і поклялась: «Дітей виведу в люди! Дасть Бог, все інше налагодиться». Закон для сильних духом гласить: «Шлях подолає і переможе труднощі той, хто йде».
Вона йшла твердою ходою. Не звернула вбік – все для дітей. А час летів. Марійка закінчила університет, а потім курси менеджерів і влаштувалась на роботу у престижній польській фірмі. Вийшла заміж за британця (з елітної англійської сім’ї), обоє працюють у Вроцлаві. Ще й маму порадували – народили онука.
Олег закінчив школу. В Словаччині вивчив місцеву мову у спеціальному закладі для емігрантів. Працює в словацькій технічній фірмі. Тепер Тетяна заробила стаж за віком, вийшла на пенсію і переїхала до Вроцлава, де няньчить онука, а це і є частиночкою щастя, про яке Тетяна так мріяла.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Ходить доля по широкому життєвому полю. Колоситься надіями і мріями. Зліва за руку її веде удача і радість, справа – благодать Господня, а позаду горе і біда смикають за поли. Як з цим жити? Кожному – своє. Один впевнено прямує тією нивою, а сонце і зорі осявають його шлях.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 107
Четвер. Мінлива хмарність. Температура 260С. Вітер південно-західний помірний.
Дорога редакціє газети “Вісті Ковельщини”!
Цими днями ковельчанка, колишня працівниця редакції газети «Вісті Ковельщини» Світлана Троцюк отримала листа такого змісту:
У щастя людського два рівні є крила:
Ходить доля по широкому життєвому полю. Колоситься надіями і мріями. Зліва за руку її веде удача і радість, справа – благодать Господня, а позаду горе і біда смикають за поли. Як з цим жити? Кожному – своє. Один впевнено прямує тією нивою, а сонце і зорі осявають його шлях.
Війна. Таке коротке слово, а скільки в ньому болю, горя, сліз. Чому саме на нашій прекрасній землі гримлять вибухи? Чому ми, такі миролюбиві, плачемо на могилах воїнів, мирних жителів?
Нещодавно мені довелося спілкуватися із жінкою, молодшою від мене. Говорили на різні теми. Зайшла мова і про минувшину. Я з гіркотою відзначив той факт, що комуністична репресивна система зламала долі сотень і тисяч українців.
ОВЕН. Зараз не час для демонстрацiї амбiцiй. Самовпевненiсть теж може виявитися зайвою. Постарайтеся зрозумiти близьких i їх запити. Нині не варто нічого обiцяти.
Четвер. Мінлива хмарність. Температура 270С. Вітер південно-західний помірний.
Непомітно спекотне літо повернуло на осінь. Вже котрий рік для українців воно не є безтурботним. Постійні тривоги та обстріли мирного населення, загострення ситуації на фронті, перебої з електропостачанням – все це змушує з острахом думати: "А що ж далі?". Якщо жити зі світлом "за графіком" ми звикаємо, то зиму без тепла в домівках уявити важко. 