Повідомлення в номер / Кремлівські “герострати”

10.08.2017

путінКремлівські  “герострати”

Як оповідає легенда, в 356 році до нашої ери жив такий собі грек на ім'я Герострат. Він дуже хотів себе увіковічнити в історії будь-якою ціною. А оскільки нічим особливим не міг відзначитися, то пішов злочинним шляхом: взяв і спалив храм Артеміди  в Ефесі.
З тих пір "геростратами" називають людей без особливих здібностей, але з хворобливим потягом до сумнівної слави. Скільки їх знала історія людства! Одні пішли в небуття, другі залишилися в пам'яті землян, як криваві злочинці, треті живуть і творять свої чорні діла у наші дні.
З-посеред останніх особливе місце займають кремлівські "герострати", роль яких сьогодні переважна більшість населення планети оцінює дуже негативно. Вони, подібно до свого давнього попередника-грека, прагнуть уславити і возвеличити себе, творячи діла, котрі інакше, як чорні, не назвеш. Очолює цю компанію чорних сил, звичайно ж, Владімір Путін, який оточив себе не менш нахабними, брехливими і підлими особами, що не  зупиняться перед найстрашнішими злочинами.
Їх "подвиги" самовіддано оспівує телевізійно-пропагандистська зондер-команда  на чолі з кисельовими і соловйовими, благословляє РПЦ під орудою українофоба Кіріла, а майже стовідсотково підтримує біомаса, яка самовпевнено називає себе "найдуховнішою" нацією світу.
Та от біда: чим далі розкручується спіраль подій, тим більше ми починаємо розуміти суть новочасних "геростратів". За їх гарними словами і солодкоголосими   обіцянками приховуються злочинні наміри і не менш злочинні дії. Це збагнули у більшості держав світу, котрі  все наполегливіше блокують спроби московських правителів побудувати  ілюзорний "руський мір" на руїнах світової цивілізації. Недарма ж бо американські конгресмени і сенатори у нещодавно прийнятому законі прирівняли путінську Росію до тоталітарних і агресивних Ірану й Північної Кореї. "Чудова" компанія, чи не так?
Все більше стискується "обруч" санкцій і з боку Європейського Союзу. Хоч деякі тамтешні політики і бізнесмени обурюються надто, на їх погляд, суворими контрзаходами проти Москви з боку США, однак далі слів їх невдоволення не йде: днями перелік фірм і осіб, які потрапили під санкції, значно збільшився.
Скидається на те, що "храм" Путіна, Медведєва, Шойгу, Лаврова та іже з ними горить синім полум'ям: провалився широко розрекламований проект "Новоросія", Крим і Донбас стають дедалі непосильнішим тягарем для Кремля, Трамп уже не "наш", а Макрон і Меркель – тим більше.  Даремно викинутими грошима на вітер стали "гонорари" для агентів впливу і слабо замаскованих шпигунів на Заході. Видно, стара кадебістська машина, яка виховала Путіна і  його друзяк, заржавіла і все частіше працює з перебоями.
Деякі політологи висловлюють думку, що Владімір Путін виявився слабеньким гравцем на світовій шаховій дошці: він програє партію за партією. І замість того, щоб утверджуватися як наддержава, про що мріяли і мріють росіянці та їх поводирі, РФ стає оплотом сил агресії, символом економічної і політичної відсталості, гальмом на шляху прогресу людської цивілізації.
А найстрашніше для них, мабуть,  полягає у тому, що своїми діями путінці викликали активну протидію з боку  народів, для яких вони хотіли стати вчителями і наставниками, лицемірно граючи роль вовка в овечій шкурі. Українці, зрозумівши справжню мету північно-східних сусідів, об'єдналися і стали майже єдиною нацією, що яскраво демонструють події на Сході країни – фашизм і сепаратизм там завдяки мужності і героїзму наших героїв не пройшли.
Навдивовиж монолітними, попри окремі суперечки і нерозв'язані проблеми, є європейці та їх лідери. Вони зрозуміли, що Москва сльозам не вірить і в один "прекрасний" момент може порушити їхні кордони, як порушила кордони українські. І найбільш активну антиросійську позицію тут займають поляки і прибалтійці, які не з книг і кінофільмів, а з власного досвіду знають, що таке російська агресія і які наслідки вона може мати.
Як мені здається, це розуміють і молдавани, і румуни, які просто-напросто не впустили днями літак з віце-прем'єром Росії Дмітрієм Рогозіним у свій повітряний простір, як, зрештою, це зробили деякі інші сусідні країни. Довелося пану Рогозіну розвертатися і сідати на аеродром аж у Мінську і, безсило помахуючи кулаком, написати у Twitter "Тримайтеся, гади!" (про культуру і етику висловлювань пана віце промовчимо).
Не вдалася, як я уже згадував, і операція "Трамп наш" у США. Передчасно тріумфуючи і розпиваючи шампанське з приводу перемоги пана Дональда, у Москві, як тепер дедалі частіше трапляється, серйозно прорахувалися: проти незграбних дій московського "слона" у крамниці з крихким посудом  усталеної десятиліттями американської демократії проти московітів об'єдналися і республіканці, і демократи. Замість конфронтації, про яку мріяли росіянці, у США  сталася теж консолідація  нації. Знову запалав ще один "храм" нездійсненних мрій кадебістів.
Схоже, однак, що прорахунки у зовнішній політиці (та й у внутрішній теж) не надто лякають путінську камарилью. Вона переконана у цілковитій перемозі свого вождя на президентських виборах у 2018 році, а свої ганебні прорахунки  на міжнародній арені пояснює хвилею безпідставної "русофобії" і ненависті іновірців до "форпосту  істинного православ'я". Воістину "совковий" підхід до оцінки подій сучасного політичного життя!
А щоб продемонструвати те, який він молодий і дужий, впевнений і цілеспрямований, як йому байдужа думка зарубіжних колег, 63-річний Владімір Путін не вигадав нічого кращого, як днями продемонструвати своє оголене і не надто сексуально привабливе тіло на всіх  каналах російського телебачення. В час, коли різко загострилося міжнародне становище, вступили у дію  антиросійські санкції, які рано чи пізно "ударять" по всіх росіянцях, коли  половина країни  потерпає від посухи, а половина – від повеней, цар всія Русі   дві (!) години ганявся за щукою під водою, безтурботно купався, а потім запускав мальки омуля в озеро Байкал. Воістину – неперевершений "державник"!
Достеменно не знаємо, у яку суму вилилася дводенна відпустка російського гаранта, враховуючи затрати на переїзди,  охорону і т. д., і т. п., але знаємо інше: піар-акція не надто вдала з точки зору тверезомислячих людей, яких, на жаль, у наших сусідів не так і багато. Ці тверезомислячі пам'ятають і знають, чим закінчилися подібні циркові номери в далекому і не дуже далекому минулому для декого із сильних світу цього (Каддафі, Чаушеску, Хусейн та ін.). Вони теж грали роль таких собі крутих, як тепер кажуть, мачо. Але виявилося, що на будь-якого мачо є своя "онуча" у вигляді  петлі на шиї.
Будемо, однак, сподіватися, що новочасні московські "герострати" рано чи пізно зрозуміють: краще жити в мирі й добрі зі своїм і чужими  народами, аніж безславно згоріти у полум'ї, яке може спалахнути в будь-яку мить від їх безрозсудної гри з вогнем.
Хоч сподіватися на це, чесно кажучи, дедалі важче…
Ярема ГОЯН.
Як оповідає легенда, в 356 році до нашої ери жив такий собі грек на ім'я Герострат. Він дуже хотів себе увіковічнити в історії будь-якою ціною. А оскільки нічим особливим не міг відзначитися, то пішов злочинним шляхом: взяв і спалив храм Артеміди  в Ефесі.
З тих пір "геростратами" називають людей без особливих здібностей, але з хворобливим потягом до сумнівної слави. Скільки їх знала історія людства! Одні пішли в небуття, другі залишилися в пам'яті землян, як криваві злочинці, треті живуть і творять свої чорні діла у наші дні.
З-посеред останніх особливе місце займають кремлівські "герострати", роль яких сьогодні переважна більшість населення планети оцінює дуже негативно. Вони, подібно до свого давнього попередника-грека, прагнуть уславити і возвеличити себе, творячи діла, котрі інакше, як чорні, не назвеш. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 550
Читати далі

Повідомлення в номер / Г Р І Х

10.08.2017

закоханіГ Р І Х

У місті Віктора знав чи не кожен другий. Батько займав престижну посаду в торгівлі, до нього ставилися з повагою. Бо вмів кожного вислухати, кожному поспівчувати, порадити, а в разі потреби – й допомогти. Кому – дефіцитними тоді коробкою шоколаду чи пляшкою коньяку, кому – «живими» грошима, кому – заступництвом перед начальством.
При цьому ніколи не хизувався своєю доброчесністю, не вимагав «могоричів», а просто робив добро людям, як навчали мама і тато.
У Віктора характер був схожий, хоч належав уже до іншої, повоєнної генерації молодого покоління. Найголовніше, що нікого не ображав, не принижував і намагався у ставленні до інших бути максимально ввічливим й уважним. Можливо, саме через це батько взяв його до себе на роботу і посприяв у призначенні начальником одного з відділів.
Хлопець був статний, гарний, а тому дівчата крутились біля нього, як оси біля меду. Неабияке значення мало й те, що у Віктора завжди водилися гроші, він був щедрим і гостинним, вмів у будь-який момент накрити «поляну» і гарно всіх пригостити. 
Окрім того, любив і цінував дівочу красу. Всі його приятельки мали гарні фігури, витончені манери і неабиякий досвід в інтимних розвагах. А чого іще треба юнаку, коли грає кров в тілі і серце прагне любові і ласки? Батько особливо не перечив розвагам сина, бо й сам у молодості вмів «відірватися», але якось зауважив:
– Знаєш, Вікторе, пора подумати й про одруження, адже тобі вже не шістнадцять.
– На все свій час, тату, — казав у таких випадках син. – Я ще не знайшов дівчини своєї мрії.
І ось такий час настав. На одній з вечірок Віктор познайомився із симпатичною білявкою Ніною. Вона, як виявилося, працює вчителем в школі, цікавиться літературою й мистецтвом, добре орієнтується в течіях і стилях сучасної музики.
«О, це якраз те, що мені потрібно, — подумав про себе Віктор. – Майбутня дружина вчитиме мене культури, етики й естетики, з чим у мене, м’яко кажучи, не все гаразд».
Десь через півроку зіграли весілля. Банкет відбувся в найкращому ресторані міста за участю великої кількості поважних гостей. Батько нареченого «перепив» декілька тисяч доларів, котрих вистачило, щоб придбати однокімнатну квартиру – тоді ціни на житло не були надто високими. 
Згодом в молодої сім’ї народився первісток. І тато, і мама були щасливі безмежно. Однак згодом на сімейному обрії з’явилися хмари. Дружині, педагогу за освітою, не подобалося, як Віктор спить, їсть, що читає і які телепередачі дивиться. Вона постійно повчала правилам етики і естетики, про що мріяв її коханий перед весіллям, дорікала, що у нього немає вищої освіти. Одного разу навіть заявила:
– Мені з тобою соромно бувати в компаніях колег. Ти поводишся, наче мужлан неотесаний.
Оскільки Віктор був людиною не злою, а навіть доброю, не встрявав у суперечку, клято тягнув лямку домашнього «воза», справно поповнював домашню скарбничку заробітною платою, яка останнім часом значно зросла. 
Але дружині цього було мало. Вона постійно дорікала чоловікові то з одного, то з другого, то з третього приводів. А привід завжди знайдеться – була б людина…
Одного дня, прийшовши з роботи, жінка категорично заявила:
— Їду із подругою на заробітки в Португалію.
Звістка ошелешила Віктора.
— Як це – їдеш? А сім’я, дитина? – тільки й спромігся запитати. 
– У тебе є батьки, робота. От і викручуйтеся. А я хочу пожити сама для себе в Європі, трохи євриків заробити.
– Та ми ж ніби не бідуємо.
– Не твого розуму діло. Вирішила – значить поїду. 
Отак Віктор в самому розквіті чоловічих сил і можливостей опинився в ролі не то вдівця, не то холостяка. Від’їзд дружини став для нього справжнім шоком. І хоч намагався погані думки гнати від себе подалі, посилену увагу приділяти сину-першокласнику, на душі було важко й боляче.
Друзі намагалися його заспокоїти, запрошували на вечірки, в ліс на природу, але чоловік відмовлявся. Іноді йому не хотілося нікого не бачити і не чути. Трохи втішала робота, але виконував її не так активно, як раніше. Навіть батько якось зауважив:
– Візьми себе в руки, будь мужчиною! У тебе ж дитина росте.
Та легко радити комусь, а спробуй сам себе в руки взяти, коли вони із розпачу опускаються.
Так ішли дні за днями. Минув один рік, другий, але дружина додому не поверталася. Вона посилала гроші, дещо із одягу, взуття для сина, але приїжджати не поспішала. Злі язики почали Віктору нашіптувати, що його кохана завела шури-мури із якимсь багатим португальським бізнесменом і навіть переїхала жити в його розкішний будинок.
Зрозуміло, що подібні розмови ані настрою, ані здоров’ю чоловікові не додавали. Він став погано спати ночами, втратив апетит й інтерес до життя. Його ніщо не тішило: ані успіхи в навчанні сина, ані перспективи кар’єрного зростання, які з’явилися за місцем роботи. Згодом відчув, що стає важко ходити і навіть сидіти.
Батько і друзі, бачачи, як людина тане на очах, змусили його пройти обстеження в обласній лікарні. Висновок був невтішний: злоякісна пухлина. Запропонували операцію, але Віктор категорично відмовився. Не допомогли умовляння з боку рідних і знайомих, лікарів. «Хай буде так, як Бог дасть», — твердо сказав у відповідь.
Помер герой нашої сумної розповіді холодної зимової пори. На похорон зійшлося багато людей. Примчала з далекої Португалії і Ніна. Вона палко виціловувала обличчя чоловіка, котрий лежав у труні, наче живий, рясно вмивалася слізьми. Час від часу, ніби забувши на мить, чому вона тут, командним голосом віддавала накази близьким і рідним стосовно часу і місця поховання, поминальної служби, жалобного обіду.
Траурна церемонія пройшла традиційно: священик проголосив проникливу проповідь, яка викликала сльози в багатьох присутніх, біля могили найближчі друзі сказали по кілька прощальних слів. Один з них, не стримавшись, заявив:
– Наш друг ще міг би жити й жити, якби не зустрів колись на своєму шляху зрадницю і брехуху. Я не маю права її судити, бо суддею всім нам є Господь Бог. Але хай запам’ятає: такий гріх, який скоїла вона, Всевишній не прощає!
Всі на мить завмерли, зрозумівши, про кого йдеться. Лише Ніна, зробивши вигляд, що не почула слів на свою адресу, повернулася до батька Віктора і діловито розпорядилася: «Не забудьте запросити усіх на поминальний обід».
На обід, який відбувся в тому ж ресторані, що колись весілля, друзі Віктора не прийшли: вони вшанували пам’ять покійного в іншому місці, де не було лицемірства, пустослів’я і нещирості…
Олекса ДОСВІТНІЙ.   
У місті Віктора знав чи не кожен другий. Батько займав престижну посаду в торгівлі, до нього ставилися з повагою. Бо вмів кожного вислухати, кожному поспівчувати, порадити, а в разі потреби – й допомогти. Кому – дефіцитними тоді коробкою шоколаду чи пляшкою коньяку, кому – «живими» грошима, кому – заступництвом перед начальством.
При цьому ніколи не хизувався своєю доброчесністю, не вимагав «могоричів», а просто робив добро людям, як навчали мама і тато.
У Віктора характер був схожий, хоч належав уже до іншої, повоєнної генерації молодого покоління. Найголовніше, що нікого не ображав, не принижував і намагався у ставленні до інших бути максимально ввічливим й уважним. Можливо, саме через це батько взяв його до себе на роботу і посприяв у призначенні начальником одного з відділів.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 525
Читати далі
10.08.2017 Зінчук Вікторія Петрівна

images (2)І борщ не смачний, і хата не підметена...

Чоловіки і жінки – абсолютно різні. І з цим фактом важко не погодитись. Але, водночас, вони схожі так само, як і різняться. Хоча усі відмінності, несумісності, суперечності часто-густо у представників протилежних статей, на жаль, найяскравіше проявляються… в шлюбі.
…Заплакана жінка, перелякані діти, шоковані сусіди. Вкотре «розійшовся» глава сімейства, який і сам не знає, чого хоче. То йому обід погано смакує, то вечеря не так приготована, то вдома не «як треба» прибрано, то жінка «скоса» на нього глянула…
«І знову в неї холодильник порожній, й чомусь малому нові кросівки потрібні. А нащо вони йому взагалі? Щоб, як минулого разу, тиняючись з м’ячем по вулиці, вгатив ним в сусідське вікно? І дочка вечорами невідомо, де вештається. І як же так вдатися?..», — схожі «промови» чи не щодня доводиться вислуховувати багатьом нашим жінкам, котрі зазвичай, навпаки, є чудовими дружинами, турботливими матусями, гарними господинями, які встигають геть усе й, так би мовити, є генератором всіх домашніх справ.
«Жінчині докори й сльози вже в печінках сидять: допікає й допікає, а що їй бракує? Одягнена, як пава, виглядає, наче писанка. Бачите, їй «вгору ніколи глянути». Хоча б вже мовчала… З подругами ніби не бачиться. А у своїй «конторі» цілими днями з ким теревені розводить? Он, дітьми краще хай більше займається – чемнішими будуть», — не раз чула скарги деяких знайомих горе-мужчин (бо інакше ніяк їх назвати не можу), котрі не задоволені своїм подружнім життям і, як на мене, цілком заслуженими і справедливими «претензіями» їхніх других половинок, котрі від своїх чоловіків хочуть лише трішечки тепла, підтримки, вдячності й уваги. А натомість – безконечні приниження, п’яні вибрики, сліпа байдужість, недоречні повчання й докори, докори, докори… Але це ще у кращому разі.
– Не розумію, чим не догодила, — жаліється одна моя знайома. – Чоловіка наче підмінили. Де подівся він – колись ласкавий, люблячий – не знаю. Побив, забрав з кишені останні сто гривень і пішов собі геть. Додому з’явився п’яним десь під ранок. Певно, знову втішався «на стороні».  Добре, хоч напився так, що вже на ногах не стояв. Бо знову була б бита…
Скільки безнадійності, безвиході, сліз і болю! І все – в одній фразі: чоловік б’є жінку. Що робити? Сумно, але таких випадків дуже багато у повсякденному житті. Навіть більше, ніж звичайного щастя. Це не може не засмутити.
Важко щось порадити тій моїй знайомій. Чужа сім’я – темний ліс. Знаю її давно, як мудру жінку. Добре, що не влаштовує вдома «концертів» з приводу чоловікових коханок, аби, як каже, не травмувати зайвий раз дітей. А вони в цій сім’ї теж частенько отримують «на горіхи», бо татусеві, виявляється, все одно, на кого замахнутися. Щойно «запахне» сваркою, дітлахи нишкнуть, як мишенята.
Ось в цьому найбільша трагедія. Оту батьківську незрозумілу жорстокість бачать діти. І добре, якщо це не спотворить їхнього майбутнього світогляду, не зробить їх агресивними і небезпечними для суспільства. Адже скільки знаємо прикладів бійок підлітків, які інколи закінчуються бідою, скільки їх в юному віці опиняється на лаві підсудних й через це ламають своє життя. 
Так, насилля над дітьми – це болюче питання, яке викликає серйозну стурбованість суспільства. А от насилля між чоловіком та жінкою інколи «табу», мовляв, раз б’є – значить любить. Чесно кажучи, оця народна мудрість на мені, наприклад, свого часу не спрацювала.
Яка ж була безглузда, коли вийшла заміж і думала, як мені поталанило: такий «діамант» відітнула. А зараз, набравшись досвіду, зрозуміла, що просто, намалювавши у своїй уяві ідеал, думала, що він правий у всьому. Тож у всьому винна я – така «неідеальна», така «не варта» цього «принца».
Та казка закінчилась дуже швидко: «принц» обернувся в чудовисько, яке й зараз тривожить у снах…
Не хочу ворушити минулого, але з часом зрозуміла, що жити потрібно для себе, своїх дітей, батьків, тому що інші можуть не оцінити ні почуттів, ні старань. 
Подібний до мого сценарій сімейного життя, на жаль, мав і має місце й у деяких моїх знайомих молодих жінок. 
– Живемо вже шостий рік, у нас двійко маленьких дітей. І ось мій чоловік почав «розпускати» руки, — розповідає Лариса (з етичних міркувань не називаю справжніх імен моїх співрозмовниць). – Раніше, наче не було все так погано, а після новорічних свят, ніби з цепу зірвався. Я раптом усвідомила, що усі ці роки я для нього ніхто, просто непотрібна річ. Коли хотіла вперше подати на розлучення, наші батьки наполягали примиритись, мовляв, він «так кається», казали, ми обоє винні.
Але це не в нашому випадку. Бо коли б’є лише за те, що тримісячна дитина заплакала і не дала спокійно додивитись футбол, треба втікати від нього на край світу…
А ось ще одна історія. Марині 31 рік, має п’ятирічного синочка. Зі своїм обранцем в шлюбі вісім років.
– Сьогодні знову отримала стусана, — якось поскаржилась мені. – Ударив перший раз приблизно через рік після весілля. Шкодував, вибачався… Через півроку це знов повторилося, а тепер в нього руки «сверблять» майже щотижня. І вже не кається, бо для нього дати ляпас, потягати за волосся, штовхнути – це не означає вдарити, а так – пострахати. Ще трохи потерплю, а там — сина за руку і геть від нього.
Багато жінок потерпають від знущань у сім’ї, але не кожна признається, не всі розуміють, що це страшне лихо. Це злочин, який потребує покарання. 
В поліції розповідають, що реагують на всі сигнали. Але буває так, що жінка поскаржиться, а потім сама прийде і просить не карати чоловіка, бо вже помирилися. А через деякий час все повторюється знову. «Стражі» порядку називають найбільш поширені причини насилля. Це, перш за все, низький рівень особистої культури, зловживання алкоголем, психічна неврівноваженість особи. 
Як повідомили в Ковельському відділі поліції, нині на обліку перебуває 589 сімейних дебоширів, з яких 67 – дебоширок (!). З початку року складено 488 адмінпротоколів про вчинення насильства у сім’ї (стаття 173-2), які направлено в суд для прийняття рішення.         
До слова, згідно із законодавством до відповідальності притягуються не лише за вчинення будь-яких дій фізичного характеру в сім’ї, але й психологічного, економічного.
Наші жінки зазвичай не роблять надбанням громадськості випадки насилля в сім’ї. І, може, саме це заважає шукати в повній мірі шляхів вирішення цієї проблеми. Буває, що і сусіди знають, як погано живе та чи інша сім’я, як страждають там діти, але не втручаються. Дружина також намагається все тримати у таємниці. А закони про попередження насильства у сім’ї, як це зазвичай буває, знають ті, хто й не думає їх порушувати. 
Ця суспільна проблема потребує вирішення на рівні держави, адже багато конфліктів виникає через нестатки, бідність, неспроможність просто прогодувати сім’ю. І це питання вимагає комплексного вирішення. 
Але наостанок моя порада: не потрібно розраховувати на державу, сусідів чи рідних. Тільки на себе. 
Розповідь про цю молоденьку дівчину нехай стане повчальною для тих, хто потрапив в «лапи» домашнього тирана.
Вона «нажилася» з ним за рік… 
А перед тим, як стати на рушничок щастя, думала, що вона для нього найвродливіша, найбажаніша, найкоханіша… Виявилась, що найгірша у світі. 
Коли востаннє підняв на неї руку, навіть речі не збирала й так, як є, пішла від нього. Він її довго шукав, але знайти не зміг. 
Довго від нього ховалась. Вона не простить його нізащо…
Вирішила почати життя з чистого листка. Але, як би там не склалося, заміж більше не вийде. 
Вона любила його до безтями. Як їй боляче було подати заяву на розлучення! Сльози лилися струмком…
Шлюборозлучний процес триває і зараз, але вона нічого міняти не збирається. Перед очима весь час стоїть жахлива картина того, як він вдарив її вперше… 
Вона так хотіла, щоб це виявилося сном. Але ж це – реальність. І вона зробила свій вибір. І вибір правильний.
Якщо чоловік підняв руку, він повторить це. І ніякі його умовляння і клятви не повинні переконувати жінку у тому, що це ніколи не повториться. З таким чоловіком треба розлучатися, а не давати йому «другий» шанс. Пошкодувати вкотре – означає підписати собі вирок. Воно того варте?  
Вікторія ЗІНЧУК.   
Чоловіки і жінки – абсолютно різні. І з цим фактом важко не погодитись. Але, водночас, вони схожі так само, як і різняться. Хоча усі відмінності, несумісності, суперечності часто-густо у представників протилежних статей, на жаль, найяскравіше проявляються… в шлюбі.
…Заплакана жінка, перелякані діти, шоковані сусіди. Вкотре «розійшовся» глава сімейства, який і сам не знає, чого хоче. То йому обід погано смакує, то вечеря не так приготована, то вдома не «як треба» прибрано, то жінка «скоса» на нього глянула…
«І знову в неї холодильник порожній, й чомусь малому нові кросівки потрібні. А нащо вони йому взагалі? Щоб, як минулого разу, тиняючись з м’ячем по вулиці, вгатив ним в сусідське вікно? 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 436
Читати далі
10.08.2017
Спіннер:  диво-іграшка 
чи  небезпечний  гаджет?

спінСпіннер:  диво-іграшка  чи  небезпечний  гаджет?

Головний бестселер 2017 року – іграшка-спіннер!  За  цей рік він став чи не найпопулярнішою забавкою серед сучасних дітей.   Якщо для дітей – це просто весела і модна іграшка (вони навіть не підозрюють, що спіннер розвиває дрібну моторику),    то для дорослих – це антистрес.  Сам по собі пристрій дуже нехитрий: три лопасті і підшипник посередині. Є музичний варіанти і ті, які світяться. Спіннери можуть бути металевими, дерев'яними і пластиковими – найпопулярніший варіант, зроблений найчастіше в Китаї. Вартість іграшки починається із 65 гривень  і тянеться до 215 грн. 
Тепер діти можуть ненадовго "закинути" комп'ютерну гру, щоб покрутити, хто вміє крутити не тільки в руках, але й на лобі і кінчику носа – вищий пілотаж.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 542
Читати далі

Повідомлення в номер / В Ковелі стартує програма “My Voice”

10.08.2017

Дизайн без назви 1В Ковелі стартує програма “My Voice”

Запрошуємо активних та мотивованих людей, готових і гідних бути творцями змін  до участі в проекті навчання журналістів «My Voice» (“Мій голос”).
Проект відкриє ази професії новачкам та допоможе впорядкувати свої знання тим, хто вже має  досвід  роботи в сфері журналістики. Талант і потенціал таких особистостей у поєднанні зі знаннями, навичками та духом спільноти дадуть унікальний для України результат – журналістів, свідомих своєї місії та готових працювати за світовими стандартами.
В процесі навчання обговорюватимуться особливості роботи з матеріалами, джерела інформації, форма подачі матеріалу, уникнення мови ворожнечі, гендерний баланс, професійні та етичні аспекти роботи журналістів. Також професійний фотограф John Capelli, що має більше 20 років досвіду роботи в США,  навчатиме  учасників мистецтву фотографії.
Програма відкрита для всіх, хто хоче стати журналістом, та не має вікових обмежень. Учасниками можуть стати бакалаври, спеціалісти або магістри журналістики з досвідом роботи чи без такого, об’єднані прагненням працювати у медіа. 
Вимоги до кандидатів:
 - мотивація, ініціативність;
- розуміння місії журналіста у сучасному світі, викликів та перспектив професії;
- бажання отримати новий професійний досвід;
- готовність взяти участь у всіх заходах програми.
Перевага в конкурсі буде надаватись штатним співробітникам або постійним дописувачам регіональних медіа, студентам журналістських факультетів, які забезпечать сталість використання отриманих знань.
Курс навчання складається з 5 тренінгів, спрямованих на підвищення рівня знань та навичок журналіста: 
26 серпня – «Основні жанри журналістики». 
Тренерка-експертка – Наталка Пахайчук, головна редакторка газети «Сім’я і дім».
27 серпня – «Професійні та етичні стандарти журналістики. Гендерний баланс у роботі журналістів». 
Тренерка-експертка – Богдана Стельмах, координаторка Волинського прес-клубу.
9 вересня – «Права та обов’язки журналістів». 
Тренерка-експертка – Валентина Куць, журналістка інформаційно-аналітичного порталу «4 влада».
10 вересня – «Основи журналістських розслідувань». 
Тренер-експерт – Юрій Горбач, журналіст інформаційно-аналітичного порталу «4 влада».
23 вересня – «Advanced Photography Techniques (Lighting, Posing and Composition)». 
Тренер-експерт – John Capelli, професійний фотограф, більше 20 років досвіду роботи в США. 
Також за результатами навчань учасники напишуть  статтю про розвиток громади.
Місце проведення: м. Ковель, Культурно-просвітницький центр, вул. Незалежності, 89.
Навчання безкоштовне. Іногороднім відшкодовуються витрати за проїзд. 
Учасникам потрібно подати зразок написання власного авторського матеріалу та мотиваційний лист на участь у проекті.
Щоб подати заявку на участь в конкурсі, заповніть реєстраційну форму за посиланням на сайті нашої організації: http://ccg.org.ua.
Поспішайте! Кількість місць обмежена. Дедлайн подачі заявок – 22 серпня 2017 року, 18.00 год.
Високий фаховий рівень тренерів, наснага та потенціал учасників зроблять програму «My Voice» тим унікальним місцем, де зустрінуться досвід, сміливі творчі ідеї, налагодження спільних контактів та неповторне середовище.
Приєднуйся та навчайся з нами! Країна потребує змін! 
Проведення навчання стало можливим завдяки фінансовій підтримці Фонду підтримки малих програм Корпусу Миру США через Агентство США з міжнародного розвитку USAID. Проект реалізовується  ГО «Центр зростання громад» у співпраці з добровольцем Корпусу Миру США в Україні.
Контактна особа – Неля Чеханюк, проектний менеджер  ГО “Центр зростання громад”. Якщо виникнуть додаткові питання, будь ласка, звертайтеся! Контактний номер телефону: 050-595 36 40 або пишіть повідомлення у фейсбуці: https://www.facebook. com/nelchikche. Радо відповім усім.
Запрошуємо активних та мотивованих людей, готових і гідних бути творцями змін  до участі в проекті навчання журналістів «My Voice» (“Мій голос”).
Проект відкриє ази професії новачкам та допоможе впорядкувати свої знання тим, хто вже має  досвід  роботи в сфері журналістики. Талант і потенціал таких особистостей у поєднанні зі знаннями, навичками та духом спільноти дадуть унікальний для України результат – журналістів, свідомих своєї місії та готових працювати за світовими стандартами.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 565
Читати далі
03.08.2017
Два роки пошуків і праці 
на благо громади

1048abd2e0f8f9b8ecfcf100580518b0Два роки пошуків і праці  на благо громади

З часу створення Голобської ОТГ 2 роки тому, рахуючи гостей з інших селищних та сільських рад, районів, областей, Сергій Гарбарук збився з ліку. А ще ж семінари, тренінги, «круглі столи», на яких теж треба ділитися досвідом. І це все – на фоні великого об’єму прямих обов’язків селищного голови. Тож поспілкуватися з паном Сергієм нам вдалося лише в період його перебування у відпустці, яку він назвав умовною.
– Отож, Сергію Володимировичу, чи не шкодуєте про рішення, яке прийняла рада два роки тому?
– Коли у 2015 році був прийнятий Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», яким передбачалося об’єднання громад, більшість селищних, сільських голів, жителів громад сприйняли цей процес скептично. Аналізуючи діючу модель взаємовідносин з органами влади різних рівнів, фінансову складову, реальний стан справ на місцях, ми прийшли до висновку, що так далі сільським радам неможливо існувати. Об’єднання сільських громад в одну потужну адміністративну одиницю – це шанс для стабільного та поступального соціально-економічного і культурного розвитку. Ми цим шансом скористалися і не жалкуємо. Позитивні зміни в громаді підтверджують правильність нашого, на той час непростого, рішення.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1882
Читати далі

Повідомлення в номер / Хай Бог нам допомагає!

03.08.2017
Хай Бог нам допомагає!

19894904_1200446810084994_408957590102095870_nХай Бог нам допомагає!

Незалежна  Україна дала можливість розкритися патріотичним почуттям. Завдяки цьому у Голобах народилася церква Св. Петра і Павла УПЦ КП. Здавалося, з чого починати? Але праця возвеличує людину.
І це довів за короткий час наш священик Андрій Сех. Він уміє працювати сам, не покладаючи рук, і заохотити, організувати людей. І хоча наш отець молодий, але уже за його плечима багато хороших справ. А ідеям немає кінця. І хоча все впирається в нестачу коштів, наш священик не опускає рук.
Хіба не прикро, що зібраних коштів вистачило лише на перекриття половини даху церкви? 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 607
Читати далі
03.08.2017

Ремонт фасаду в ДНЗ №9До зими завершать тепломодернізацію ковельських дитсадків

Понад 2 млн. 269 тисяч гривень субвенції з Державного бюджету  на   соціально-економічний розвиток отримає бюджет Ковеля завдяки скоординованій роботі офісу народного депутата України Степана Івахіва та міської влади. Це дасть змогу завершити тепломодернізацію (заміну вікон на енергоощадні) в ДНЗ № 1, 4, 8 та 9. 
А в ДНЗ №5 “Сонечко”, окрім тепломодернізації,  також  капітально відремонтують і фасад дитсадка. Підрядник – ТОВ “Волбуд” з обласного центру вже розпочав роботи на даному об’єкті.
“У мене онук ходить в цей дитсадок, – розповідає ковельчанка Надія Макарусь, яку ми зустріли на подвір’ї дошкільного навчального закладу. – Група, яку він відвідує, була трішки холодною. Тому ми дуже чекали на цей ремонт. Особливо тішить, що нам не тільки замінять вікна, а й утеплять стіни скловатою. Тож взимку діткам буде значно тепліше...”.
Ще на початку 2000-х цей відомчий дитсадок Львівської залізниці передали в комунальну власність міста. З того часу ДНЗ “Сонечко” перебуває у віданні міського управління освіти.
“Цього року завдяки співпраці міської влади та народного депутата України Степана Івахіва ми фактично повністю “закриємо” проблему заміни старих вікон на енергоощадні, – зауважує начальник міського управління освіти Віктор Бичковський. – Постановою Кабінету Міністрів України визначено перелік об’єктів для такого виду робіт. Це ДНЗ №1, 4, 8 та 9. І, чим швидше надійдуть кошти даної субвенції, тим скоріше ми завершимо тепломоденізацію цих дитсадків. До речі, підрядник (ТОВ “Атлант плюс”) уже вивчає документацію по об’єктах, готуються проекти договорів. І як тільки з’являться кошти, ми розпочнемо роботи, аби не затягувати процес...”.
Управління освіти та дошкільні навчальні заклади Ковеля, зокрема, не перший рік плідно співпрацюють з благодійним фондом Степана Івахіва “Патріоти Волині”. В ДНЗ №1, наприклад, за фінансової підтримки фонду (568 тис. грн.) проведено капітальний ремонт  4-х груп дитсадка.
“В 2014 році ми фактично відновили приміщення, яке пустувало. І в такий спосіб ще 100  наших діток отримали змогу відвідувати ясла та садок, –  пригадує завідувач ДНЗ №1 Ольга Чепак. – Заміну старих вікон на енергоощадні у дитсадку ми також в свій час розпочали завдяки благодійному фонду Степана Петровича. Потім до цього доєдналися і батьки. За кошти державної субвенції цьогоріч ми замінимо ще 39 старих вікон, які залишилися – в коридорах, кабінетах, екологічній студії та у  роздягальнях.  Далі в планах — заміна дверей та благоустрій території нашого дитсадка. Так, крок за кроком, рухаємося вперед. З допомогою міської влади та наших надійних друзів з благодійного фонду “Патріоти Волині”.
У ДНЗ №8 “Казка”  співпраця з благодійниками дала змогу не лише покращити температурний режим у групах, а й лікувальну базу закладу.
“У нашому садочку функціонує 12 груп. З них – дві групи для дітей з порушеннями мовлення та ще дві групи для дітей з вадами опорно-рухового апарату, – зауважує завідувач ДНЗ №8 Ірина Леус. –  За кошти фонду Степана Івахіва “Патріоти Волині” ми поміняли багато старих вікон, а також придбали необхідне обладнання для фізіотерапевтичного кабінету”. 
Найбільший обсяг робіт із заміни старих вікон на енергоощадні виконають в ДНЗ №9, що у мікрорайоні Ковеля-2 (обсяг субвенції — 296, 99 тис. грн.).
“У нас мають замінити 44 вікна, – ділиться планами завідувач закладу Ганна Лагасюк. –  Якщо врахувати, що у нинішньому році дитсадку виповниться 27 років, то стане зрозуміло, наскільки це потрібно. Хоча і до цього ми не сиділи, склавши руки: у найбільш холодних приміщеннях тепломодернізацію розпочали за кошти батьків. Потім до цього активно долучився і Степан Івахів зі своїм фондом. За ці роки ми побачили, що це дійсно людина, яка не просто  обіцяє, а й завжди дотримується свого слова. Думаю, я маю право говорити і про людські якості нашого депутата. Адже в 2014 році, коли мій син добровольцем пішов в АТО, де пробув 2 роки і отримав поранення, саме Степан Петрович  допоміг йому з бронежилетом та додатковим спорядженням, підтримував нас у важкі хвилини. За це йому щира вдячність не тільки від мене, а й від усіх солдатських матерів! Дай Бог, щоб швидше закінчилася війна, а всі свої зусилля ми спрямовували лише на розбудову країни”.
ДНЗ №9 у Ковелі — єдиний на Волині, де є справжній дитячий театр. Після ремонту, який завершили цьогоріч, артисти мають змогу грати на новій сцені з декораціями, а глядачі спостерігають за виставами у  білосніжній  залі з античними колонами та оригінальною підсвіткою. А кожна середа навчального року в дитсадку — день театру. Ганна Мар’янівна та її однодумці переконані: діти змалечку повинні бачити і розуміти світ прекрасного. А дорослі — робити таким навколишній простір. Щодня. В міру своїх можливостей. Без поправок на час та фінансову скруту...   
Олексій Тіщенко.
НА ЗНІМКУ: ремонт фасаду в ДНЗ № 9.
Фото
 з архіву автора.
Понад 2 млн. 269 тисяч гривень субвенції з Державного бюджету  на   соціально-економічний розвиток отримає бюджет Ковеля завдяки скоординованій роботі офісу народного депутата України Степана Івахіва та міської влади. Це дасть змогу завершити тепломодернізацію (заміну вікон на енергоощадні) в ДНЗ № 1, 4, 8 та 9. 
А в ДНЗ №5 “Сонечко”, окрім тепломодернізації,  також  капітально відремонтують і фасад дитсадка. Підрядник – ТОВ “Волбуд” з обласного центру вже розпочав роботи на даному об’єкті.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 629
Читати далі

Повідомлення в номер / Залежність від корупції

03.08.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

грошиЗалежність від корупції

Чи задумувався ти, шановний читачу, над проблемою залежності людського єства від різноманітних чинників та впливів? Є, наприклад, залежність від алкоголю, паління, наркотиків, комп'ютера, телевізора і… корупції. Мій добрий друг Євген, який все життя намагається жити чесно, сьогодні заявляє: "В "старі" часи соромно було давати і брати хабарі, сьогодні соромно їх не давати і не брати".
"Боротьба" з корупцією, яку  ми спостерігаємо на телеекранах, – це звичайнісінькі шоу, піар-акції, які мають відволікти нас від проблем насущних. Ці шоу і на піввідсотка не наближають нас до перебудови суспільних стосунків з моральними чеснотами, справедливістю та гідністю. 
Спробуємо поглянути на анатомію "тіла" корупції. Мій співрозмовник – Іван Павлович, колишній працівник правоохоронних органів. 
l
– Іване Павловичу, що робити?  Гине наша незалежна держава. Потопає в болоті корупції. Чому можновладці свідомо "вирощують квіти" на могилу молодої країни? Пропадемо ж!
– Воно-то так, але  питання не просте. На мою думку, корупція – явище у нас всенародне. Воно проростало на полях бюрократичної радянської системи, а  свого розквіту досягло при нашій демократичній вольності.  Буття формує свідомість.
– Ви такі речі промовляєте, що страх огортає душу.
– Який там страх! Це спосіб виживання. Посудіть самі: лікар з вищою освітою отримує 2-3 тисячі гривень зарплати. За такі гроші сім'ю не утримаєш, автівки до смерті не будеш мати. А він же вважає себе інтелігентом-європейцем. Ото ж, покладені в кишеню халата 100-200 гривень, а деколи й "зелених", з одного боку, – це винагорода за надану послугу (така собі "премія" за хорошу роботу), з іншого – компенсація за недооплату державою його професійної діяльності. Скажіть, як оцю мікрокорупцію можна відносити до злочину?
А подібні речі, мов метастази  раку, проникли у всі сфери життєдіяльності: до чиновництва у владі, вчителів, правоохоронців, митників, прикордонників та інших.
– Побійтесь Бога! Ви вважаєте, що корупція – це запорука виживання? Але ж погляньте: одні жирують, гасають на небачених досі позашляховиках, будують розкішні палаци і ніжаться на найкращих курортах світу, а інші бідують. На хліб та молоко власних статків ледве вистачає.
– Кожному своє – такий світ. Умови виживання спонукають до пошуку. При бурях в океані виживає сильніший. Там не діє моральний Закон, християнські чесноти та справедливість.
– Але ж коли не діє Закон, немає держави. Суспільство, народ по похилій скочуються не просто до моральної і матеріальної бідності, а в безодню, звідки повернення немає. Хіба може існувати система, у якій маленькі гвинтики та шестерні не змащені, а великі – тиснуть на них силою і нищать загальний рух? Бог і природа у всьому створили гармонію, а хтось її руйнує.
А погляньте на вибірковість Закону.  Бідняк взяв мішок зерна і по "справедливості" отримав п'ять років в'язниці. Той, що привласнив мільйон, не тільки не буває покараним, а стає для декого своєрідним прикладом для наслідування в сірих хмарах теперішнього буття.
Що не кажіть, а при "совєтах" такого не було.
– Було, ще й як! Можливо, не такі масштаби, а суть та ж сама. Хіба забули, що генсек компартії Брежнєв мав автопарк “іномарок”? Таксисти своєю виручкою ділилися з начальством, а те підкріпляло "збіднілих" вищестоящих.
Мікрокорупція існувала і у вищих навчальних закладах.
– Не переконаєте – ладу в тій системі було більше. Та й  стражі порядку були чеснішими, відповідальнішими і честь мали.
– І сьогодні,  і вчора, і позавчора в суспільстві уживалися і злочинні елементи, і зразки беззавітного служіння народу та державі. Немає сенсу захищати ту чи іншу систему. Існує закономірність: бідність, рабство, лібералізм у законодавстві народжують великі та малі зловживання.
Як зароджується вірус корупції, знаю із власного житейського досвіду. У 80-их роках ХХ століття я вступив до інституту на заочну форму навчання. Відомо, що ця форма навчання не передбачає глибоких знань, але дає можливість здобути диплом про вищу освіту.
Вже на перших курсах на окремих предметах я спіткнувся і нахватався "хвостиків". Мрія про диплом поступово здавалася нездійсненною. В голові крутилася "думка": я не здатен осилити технічні предмети. "Не журись", – заспокоювали мене досвідчені заочники. – Все буде добре – прорвемося".
В системі навчання  є завжди слабкі місця, пов'язані з людським фактором. Тобто, були викладачі, які за матеріальне заохочення готові в залікову книжку поставити таке необхідне "задовільно". З допомогою новоявлених "наставників" мої спроби виявилися вдалими – я подолав заборгованість.
Не подумайте, що схилити викладача до отих незаконних "преміальних" легко. Потрібно знати його психологію, мати уявлення, що любить: гроші, коньяк чи відпочинок в ресторані. Обов'язково познайомитись із посередниками, яким він довіряє.
Мій друг Михайло, львів'янин, студент-вечірник, в тих справах був віртуозом. У мутній водичці хабарів плавав, як риба. Я поплив за ним і… потрапив на "гачок".
На одному з технічних предметів ми спіткнулися - викладач був чесним і вимагав чесних знань від студентів. Більше того, Михайло необачно пішов напролом – тобто в квартиру викладача із своїми "дарунками" і був видворений  звідти, а разом з тим на довгий час з інституту.
"Ми підемо іншим шляхом", – вирішив я. – Глибока розвідка показала, що викладач Аркадій Петрович (до речі, ковельчанин), ветеран війни, добропорядна людина, відпочиває влітку в Ковелі і там має старих друзів-побратимів.
Прорахувавши все – і психологію, і тактику, і стратегію, я, мов новоявлений Остап Бендер, навантажений наливками та закусками, в супроводі двох сивочолих ветеранів переможно крокував "в гості" до мого викладача.
Нас зустріли привітно і радісно. Розмова точилася мирна і довірлива, але ні про що – так собі: спомини та розповіді про життя-буття.
І раптом, коли всі "розігрілися", Аркадій Петрович по-батьківському звернувся до мене: "Вийдемо, юначе, на свіже повітря". Серце моє затріпотіло, як у пташки, що потрапила до рук птахолова. Я чекав суворого вердикту не на свою користь.
Аркадій Петрович, усміхаючись, сказав: "Я знаю, чому ти тут. Хочеш, щоб я поставив без перевірки знань позитивну оцінку. Не вийде! Невже ти такий дурний, що не можеш вивчити предмет хоч "на трійку"? У вересні чекаю на перездачу".
Оте "невже ти такий дурний" раптом перевернуло мій внутрішній світ. Воно запало у свідомість і поселилося там. Подіяло, як чарівний, гіпнотичний наказ екстрасенса.
З того часу я ні один предмет не "викуповував", а осягав знання, які здобував студіюванням тих чи інших дисциплін. Страх, викликаний невпевненістю і думкою, що "я не вмію, я не можу, я не осягну" – вивітрився назавжди. Залікову книжку перед захистом дипломної в секретаріат факультету я здавав другим! Це була перемога.
Так, завдяки випадку я вилікувався від вірусу корупції. На жаль, багато хто впевнений, що по кривій швидше дійдеш до заповітної мети.
– Ось бачите, Іване Павловичу, щоб краще жити, потрібно змінювати систему взаємостосунків у суспільстві.  І це можливо. Майдан Гідності стукає у наші серця.
– Майдан – це революція. А всі революції на своїй хвилі на берег нових формувань приносили більше сміття, ніж блага.
До влади подекуди прийшли не чесність, гідність і справедливість, а нахабство, брехня, корупція. Сьогодні модно у всьому звинувачувати Президента, Верховну Раду, Кабмін, місцеву владу. Але ж це – наш вибір. Їздимо до Європи, бачимо їхні порядки і разом з тим платимо на митницях хабарі. Тому не Майдан вирішує наші проблеми, а сумлінна праця, сувора дисципліна, які, піднімаючи на своїх плечах соціально-економічний та культурно-моральний рівень, покажуть не тільки убогість корупції, а головне – змінять нашу свідомість.
Ми ж "не дурніші" Європи, а де в чому і кращі. Надія живе, і світло близько…  
Анатолій  Семенюк.
Чи задумувався ти, шановний читачу, над проблемою залежності людського єства від різноманітних чинників та впливів? Є, наприклад, залежність від алкоголю, паління, наркотиків, комп'ютера, телевізора і… корупції. Мій добрий друг Євген, який все життя намагається жити чесно, сьогодні заявляє: "В "старі" часи соромно було давати і брати хабарі, сьогодні соромно їх не давати і не брати".
"Боротьба" з корупцією, яку  ми спостерігаємо на телеекранах, – це звичайнісінькі шоу, піар-акції, які мають відволікти нас від проблем насущних. Ці шоу і на піввідсотка не наближають нас до перебудови суспільних стосунків з моральними чеснотами, справедливістю та гідністю. 
Спробуємо поглянути на анатомію "тіла" корупції. 
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 587
Читати далі
03.08.2017

 ukraine Дід Потап: "Часи тепер складні,  а будуть ще складніші"

Наш співрозмовник - відомий багатьом дід Потап, котрий ділиться своїми думками з приводу майбутнього  держави, а, отже, кожного з нас. Ці  думки можуть не співпадати з позицією редакції газети і органів влади. Їм можна вірити, а можна не сприймати всерйоз, хоча раціональне зерно у них є.

Зрештою, читайте і робіть висновки самі.

ххх

– Шановний пане Потапе! Ми з Вами не спілкувалися давненько. Як Ваше здоров'я, настрій і взагалі самопочуття?

 

Наш співрозмовник - відомий багатьом дід Потап, котрий ділиться своїми думками з приводу майбутнього  держави, а, отже, кожного з нас. Ці  думки можуть не співпадати з позицією редакції газети і органів влади. Їм можна вірити, а можна не сприймати всерйоз, хоча раціональне зерно у них є.
Зрештою, читайте і робіть висновки самі.
l
– Шановний пане Потапе! Ми з Вами не спілкувалися давненько. Як Ваше здоров'я, настрій і взагалі самопочуття?
– Могли бути кращі, але маємо те, що маємо, як казав незабутній Леонід Кравчук. Сьогодні гірше, як вчора, але краще, як буде завтра.
– Що ж, приймається Ваша філософська теза. Але, все-таки, як Ви вважаєте: світло в кінці тунелю для українців є?
– Все залежить від того, куди наші керманичі-будівничі той тунель ведуть. Якщо вгору, то світло неодмінно буде. Якщо вниз – самі знаєте…
– Знаю, але далеко не все. Ще вчора Україну підтримував фактично весь світ, а Росію категорично засуджував за розв'язану нею війну на Сході країни, анексований  Крим. Сьогодні Росію й надалі засуджують, що підтверджують нові санкції проти неї з боку і США, і Євросоюзу. Але водночас дедалі більше критики лунає на адресу України, її керівництва. Як це розуміти?
– Дуже просто: в нашого керівництва практично відсутня продумана міжнародна політика на близьку і далеку перспективу. Всі питання інтуїтивно, як мені здається, вирішує особисто пан Президент. Але  не чути голосу фахівців – з Міністерства внутрішніх справ, тверезо мислячих політиків і дипломатів. 
– Що правда, то не гріх. Ось у США дедалі більшого розмаху набирає антиукраїнська пропагандистська кампанія, яку очолює сам Дональд Трамп. Він відкрито звинуватив Київ у втручанні в передвиборну кампанію у США, як до цього звинувачували винятково Росію. Це випадково?
– Випадкового у світовій політиці не було, нема і ніколи не буде. Трампу треба якось відволікти увагу виборців, конгресу і сенату від зв'язків з Росією. Тому й намагається "перемкнути" цю увагу на Україну. Не виключаю, що не обійшлося тут і без підказки спецслужб РФ. Але диму без вогню не буває. Якби українські політики і дипломати так явно не "грали" на користь Гілларі Клінтон (а це було видно навіть неозброєним оком), то скандал не спалахнув би.
– Наскільки це небезпечно для України?
– Небезпечно не так для України, як для її керівництва, в тому числі Петра Порошенка. Деякі політики і політологи, аналізуючи критику Дональда Трампа, роблять висновок, що він вважає нашого президента трохи не своїм особистим ворогом. Можливо, це й перебільшення, але становищу Петра Олексійовича не позаздриш. Він опинився, образно кажучи, між двома вогнями: між Москвою і Вашингтоном. А коли до цього додати   менші вогні на українських кордонах і вогонь, який все більше розгоряється всередині країни (в силу об'єктивних і суб'єктивних причин), то підстав для радості мало.
– То що ж нас чекає?
– Я не Нострадамус  і навіть не Ванга. Але гадаю, що попереду – нові серйозні виклики. І Європі, і США потрібно "заморозити" конфлікт на Сході України, а для цього домогтися безумовного виконання Мінських угод, що таїть у собі небезпеку продовження процесу  розчленування України, який розпочався захопленням Росією Криму.
Боюсь, що частина західних військових радників (особливо американських) не проти подальшого поглиблення російсько-українського протистояння. 
Чому я так кажу? На мою думку, нові санкції проти Росії  заганяють Путіна та його камарилью в глухий кут. Знаючи непередбачуваність і агресивність політики Кремля, не виключено, що це викличе прагнення "відомстити" Вашингтону і його союзникам й перейти до радикальних дій на  Сході країни. Це – найгірше, що нас може чекати.
– А не найгірше?
– Дочасні вибори.
– І Президента, і парламенту?
– Точно не скажу, бо не знаю. Але знаю інше: і європейцям, і американцям набридло нагадувати керівникам нашої держави про необхідність боротьби з корупцією. Вони роблять вигляд, що борються, а тим часом корупція  квітне пишним цвітом.
Тому, мені здається, Захід змусить Київ проводити вибори. Принаймні, наскільки я знаю, окремі партії вже відкликають з відпусток народних депутатів, створюють передвиборні штаби. Ті, хто ще вчора були на словах "соратниками", сьогодні змінюють політичну орієнтацію, ведуть підкилимні ігри. Про це свідчить і позбавлення українського громадянства М. Сакаашвілі.
Так,  Михеїл не подарунок, але для чого його так відкрито робити ворогом теперішнього режиму? Тим більше, що його позиції у США досить міцні – і серед республіканців, і серед демократів. Колись він навіть сам заявляв, що має давні партнерські зв'язки з Дональдом Трампом. 
– То нас чекає тривожний місяць серпень?
– Не виключаю цього, бо завершення літа традиційно і в Україні, і в Росії завжди "гаряче". Не хотілося б, звичайно, щоб традиція продовжувалася, але все – в руках Божих.
– Я Вам дякую за розмову, і нагадаю читачам газети, що у січні ц. р. в своєму інтерв'ю журналістам "Вісті Ковельщини" Ви пророчо сказали: "Рік Півня і Лиса нудним не буде". Звідки Ви знали?
– Це мій "професійний" секрет. А Ваша справа, як і читачів, – вірити мені чи ні.
Розмову вів
Михайло КУЗЬМУК.Наш співрозмовник - відомий багатьом дід Потап, котрий ділиться своїми думками з приводу майбутнього  держави, а, отже, кожного з нас. Ці  думки можуть не співпадати з позицією редакції газети і органів влади. Їм можна вірити, а можна не сприймати всерйоз, хоча раціональне зерно у них є.
Зрештою, читайте і робіть висновки самі.
l
– Шановний пане Потапе! Ми з Вами не спілкувалися давненько. Як Ваше здоров'я, настрій і взагалі самопочуття?
– Могли бути кращі, але маємо те, що маємо, як казав незабутній Леонід Кравчук. Сьогодні гірше, як вчора, але краще, як буде завтра.
– Що ж, приймається Ваша філософська теза. Але, все-таки, як Ви вважаєте: світло в кінці тунелю для українців є?
– Все залежить від того, куди наші керманичі-будівничі той тунель ведуть. Якщо вгору, то світло неодмінно буде. Якщо вниз – самі знаєте…
– Знаю, але далеко не все. Ще вчора Україну підтримував фактично весь світ, а Росію категорично засуджував за розв'язану нею війну на Сході країни, анексований  Крим. Сьогодні Росію й надалі засуджують, що підтверджують нові санкції проти неї з боку і США, і Євросоюзу. Але водночас дедалі більше критики лунає на адресу України, її керівництва. Як це розуміти?
– Дуже просто: в нашого керівництва практично відсутня продумана міжнародна політика на близьку і далеку перспективу. Всі питання інтуїтивно, як мені здається, вирішує особисто пан Президент. Але  не чути голосу фахівців – з Міністерства внутрішніх справ, тверезо мислячих політиків і дипломатів. 
– Що правда, то не гріх. Ось у США дедалі більшого розмаху набирає антиукраїнська пропагандистська кампанія, яку очолює сам Дональд Трамп. Він відкрито звинуватив Київ у втручанні в передвиборну кампанію у США, як до цього звинувачували винятково Росію. Це випадково?
– Випадкового у світовій політиці не було, нема і ніколи не буде. Трампу треба якось відволікти увагу виборців, конгресу і сенату від зв'язків з Росією. Тому й намагається "перемкнути" цю увагу на Україну. Не виключаю, що не обійшлося тут і без підказки спецслужб РФ. Але диму без вогню не буває. Якби українські політики і дипломати так явно не "грали" на користь Гілларі Клінтон (а це було видно навіть неозброєним оком), то скандал не спалахнув би.
– Наскільки це небезпечно для України?
– Небезпечно не так для України, як для її керівництва, в тому числі Петра Порошенка. Деякі політики і політологи, аналізуючи критику Дональда Трампа, роблять висновок, що він вважає нашого президента трохи не своїм особистим ворогом. Можливо, це й перебільшення, але становищу Петра Олексійовича не позаздриш. Він опинився, образно кажучи, між двома вогнями: між Москвою і Вашингтоном. А коли до цього додати   менші вогні на українських кордонах і вогонь, який все більше розгоряється всередині країни (в силу об'єктивних і суб'єктивних причин), то підстав для радості мало.
– То що ж нас чекає?
– Я не Нострадамус  і навіть не Ванга. Але гадаю, що попереду – нові серйозні виклики. І Європі, і США потрібно "заморозити" конфлікт на Сході України, а для цього домогтися безумовного виконання Мінських угод, що таїть у собі небезпеку продовження процесу  розчленування України, який розпочався захопленням Росією Криму.
Боюсь, що частина західних військових радників (особливо американських) не проти подальшого поглиблення російсько-українського протистояння. 
Чому я так кажу? На мою думку, нові санкції проти Росії  заганяють Путіна та його камарилью в глухий кут. Знаючи непередбачуваність і агресивність політики Кремля, не виключено, що це викличе прагнення "відомстити" Вашингтону і його союзникам й перейти до радикальних дій на  Сході країни. Це – найгірше, що нас може чекати.
– А не найгірше?
– Дочасні вибори.
– І Президента, і парламенту?
– Точно не скажу, бо не знаю. Але знаю інше: і європейцям, і американцям набридло нагадувати керівникам нашої держави про необхідність боротьби з корупцією. Вони роблять вигляд, що борються, а тим часом корупція  квітне пишним цвітом.
Тому, мені здається, Захід змусить Київ проводити вибори. Принаймні, наскільки я знаю, окремі партії вже відкликають з відпусток народних депутатів, створюють передвиборні штаби. Ті, хто ще вчора були на словах "соратниками", сьогодні змінюють політичну орієнтацію, ведуть підкилимні ігри. Про це свідчить і позбавлення українського громадянства М. Сакаашвілі.
Так,  Михеїл не подарунок, але для чого його так відкрито робити ворогом теперішнього режиму? Тим більше, що його позиції у США досить міцні – і серед республіканців, і серед демократів. Колись він навіть сам заявляв, що має давні партнерські зв'язки з Дональдом Трампом. 
– То нас чекає тривожний місяць серпень?
– Не виключаю цього, бо завершення літа традиційно і в Україні, і в Росії завжди "гаряче". Не хотілося б, звичайно, щоб традиція продовжувалася, але все – в руках Божих.
– Я Вам дякую за розмову, і нагадаю читачам газети, що у січні ц. р. в своєму інтерв'ю журналістам "Вісті Ковельщини" Ви пророчо сказали: "Рік Півня і Лиса нудним не буде". Звідки Ви знали?
– Це мій "професійний" секрет. А Ваша справа, як і читачів, – вірити мені чи ні.
Розмову вів
Михайло КУЗЬМУК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 365
Читати далі