Повідомлення в номер / "Союзу Українок" Ковеля – 90

01.02.2018

"Союзу Українок" Ковеля – 90

(Продовження.

Поч. в номері

"Вістей Ковельщини"

за 25 січня ц. р.).

"Служба для нації була і є одною з провідних ідей українського жіночого руху, з якої він черпає свій етнос і своє остаточне оправдання".

Мілена Рудницька,

голова Всесвітнього "Союзу Українок" 1937-1939 р. р.

Чоловік Лесі знаний адвокат Самійло Підгірський, котрий в 1917 р. був членом Центральної ради, у 1923-1927 роках – послом до польського сейму, в 1917 р. – редактором першої української газети на Волині "Громадянин". В 1944 р. був заарештований в Ковелі і, ймовірно, в 1945 році розстріляний в Лук'янівській в'язниці Києва.

При перших "совєтах" Леся Підгірська жила в Ковелі, працювала в комісії з ліквідації неписьменності. При німцях Леся стала головою Допомогового комітету, який надавав допомогу у звільненні полонених українців, а також працювала перекладачем в гебітскомісаріаті. Відновилась тоді діяльність "Союзу Українок".

Леся постійно підтримувала зв'язок із загонами УПА, надавала їм допомогу медикаментами, інформацією. Влітку 1943 року Лесю видали. Ось що розповіла сім'ї Слабушевських служниця Підгірських: "Вдень 3 липня 1943 року до їх дому під'їхала легкова машина. В хату зайшов німецький офіцер і звелів пані Лесі збиратись. Вона була дуже схвильована, одягла чорну сукню і пішла до машини, а на другий день довідались, що Лесю розстріляли".

Це сталося 4 липня 1943 року. Яму викопали на краю польського цвинтаря по теперішній вулиці Степана Бандери (де зараз управління газового господарства). Очевидцем розстрілу став Іван Малиновський (його хата була поруч з цвинтарем). Стріляв сам гебітскомісар Каснер. Після першого пострілу Леся залишилась стояти і щось почала говорити Каснеру (що саме – не чув), тоді пролунав другий постріл, і Леся Підгірська впала…

Дочка Лесі Підгірської Нана (Юліана) в 1942 році вийшла заміж за Гурія Вітрика, а в січні 1944 року вони йшли містом. На розі теперішніх вулиць Грушевського і Міцкевича німці Гурія вбили, а Нану заарештували. Через кілька днів її вивели в одній білизні і розстріляли там же, де й матір.

Після відродження "Союзу Українок" Ковеля (в 2000 році) ми щороку 4 липня приходимо до пам'ятного знака на території управління газового господарства, щоб вклонитись світлій пам'яті Лесі Підгірської і помолитися за спокій душ спочилих Олександри Підгірської, її дочки Юліани, зятя Гурія, чоловіка Самійла Підгірського і за всіх тих, хто віддав своє життя за незалежність нашої держави.

4 липня 2003 року з нагоди 60-их роковин від дня розстрілу голови "Союзу Українок" Ковельщини Лесі Підгірської біля пам'ятного знака було проведено мітинг-реквієм. Настоятель церкви Св. Дмитра Солунського о. Анатолій Александрук відправив панахиду. Співав церковний хор під орудою паніматінки Оксани. Слово пам'яті й скорботи виголосила заступник голови "Союзу Українок" Ковеля Ганна Гнатюк.

Виступили представники КУНу, братства вояків ОУН-УПА. На мітингу-реквіємі були присутні представники газового господарства, преси, радіо, партій і громадських організацій.

Тепле слово подяки за вшанування пам'яті її рідних виголосила сестра Самійла Підгірського пані Ганна Сидорська-Підгірська. На завершення церковний хор виконав "Молитву за Україну", кілька патріотичних пісень.

Через 10 років до 70-их роковин з дня розстрілу Лесі Підгірської "Союз Українок" запросив ковельчан до культурно-просвітницького центру на вечір пам'яті, присвячений першій голові "Союзу Українок" Ковеля. Оксана Мулярчук підготувала до цього заходу виставу про життя і подвиг Лесі Підгірської "Вона була першою". Вистава перенесла нас у ті далекі, непрості часи, створила ілюзію присутності.

Серед виступаючих після перегляду вистави була викладач Волинського Східноєвропейського університету пані Тамара Раєвич, котра при написанні дисертації ретельно опрацювала архівні матеріали про діяльність "Союзу Українок" Ковельщини в 30-их-40-их роках минулого століття, що зберігаються в Рівненському обласному архіві. Пані Тамара нам їх люб'язно надала, за що ми їй дуже вдячні.

Велику пошукову роботу серед ковельчан провела заступник голови "Союзу Українок" Ковеля 2000-2010 років, нині покійна Ганна Михайлівна Гнатюк. В перші роки відновлення діяльності організації їй вдалось отримати інформацію, що у Львові мешкає рідна сестра Самійла Підгірського пані Ганна Сидорська-Підгірська, яка щоліта приїжджає у Ковель на відпочинок.

Зустріч відбулась. Ганні Максимівні на той час було більше 80 років. Але вона вражала інтелігентністю, активною життєвою позицією, ясним розумом, щирістю і добротою. Пані Ганна подарувала для організації книги із своєї бібліотеки, ксерокопії сторінок з "Канадської української енциклопедії", де були надруковані відомості про Самійла і Олександру Підгірських, портрет Т. Шевченка роботи її (на жаль, покійного) сина Володимира із старовинним рушником родини Підгірських. Після смерті мами вона виховувалась в сім'ї Самійла і Лесі.

Пані Ганна ділилась спогадами про Лесю з повагою і любов'ю. Перебуваючи в Ковелі, пані Ганна радо відвідувала збори організації, заходи, які відбувались за нашою участю.

Почесна "союзянка" Ковельської філії "Союзу Українок" Ганна Максимівна Сидорська-Підгірська відійшла у вічність на 93 році життя 21 вересня 2014 року. Похована у Львові.

На родинній світлині Підгірських юна Ганнуся стоїть крайня зліва, а її тато Максим Підгірський – в центрі групи.

Алла ПОЛЯКОВА.

Р. S. Користуючись нагодою, прошу вибачення за помилку, допущену в попередній публікації у газеті про 90-річний ювілей "Союзу Українок" Ковеля. В останньому абзаці статті правильно слід читати так: "Нам пощастило отримати світлину цього вечора від Алли Перепелиці (її мама Євдокія Дятел – в першому ряду друга ліворуч)".

А. П.

НА ЗНІМКАХ: 1 – Юліана Підгірська; 2 – родина Підгірських; 3 – панахида і мітинг-реквієм біля каменя Пам’яті з нагоди 60-річчя розстрілу Лесі Підгірської 4 липня 2003 року; 4 – на мітингу-реквієму виступає голова «Союзу Українок» Ковеля Алла Полякова; 5 – учасники вечора пам’яті у міському культурно-просвітницькому центрі під час вистави «Вона була першою»; 6 – ковельські «союзянки» під час традиційного вшанування пам’яті родини Підгірських на території управління газового господарства.

Фото з архіву «Союзу Українок» Ковеля.

(Продовження. Поч. в номері "Вістей Ковельщини" за 25 січня ц. р.).

Мілена Рудницька, голова Всесвітнього "Союзу Українок" 1937-1939 р. р.

ххх

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1175

Повідомлення в номер / Сестра милосердя

01.02.2018

Сестра милосердя

У селі секретів немає. Щодень якась новина. Хтось одружується, і чуєш: «Бог у поміч, хай живуть щасливо». Народилося дитя – хай росте здорове і духом, і тілом. Відійшла людина у Вічність – Царство Небесне і земля пухом.

І соціальний працівник все повинен знати. Бо спочатку, коли заходить у хату, старенькі хочуть почути лагідне слово, а також знати про те, що робиться в Голобах, бо хто ж їм, одиноким, розкаже? Це, крім ліків і продуктів, – духовний світ кожної людини, цим вона живе.

З цього й починається робочий день і відведений час для кожної із 6 жіночок у Тетяни Кочубей, яка ось уже 25 років на цій службі, а раніше була перукарем (це також часто стає в пригоді). Весною допомагає посадити город, восени – зібрати врожай, зробити на зиму заготовки. А взимку прибирає в хаті, їсти зварить, продукти, ліки закупить. А напече дома пирогів – занесе гостинця.

Слідкує, щоб тепленько було і не мерзли її підопічні, бо в кого немає газу – й грубку затопити, води принести. Переважно всі – це інваліди І і ІІ груп. Марія Сліщук, наприклад, уже весною відзначатиме 90-річний ювілей. Під час аварії втратила руку. Таня (так лагідно жінка називає Тетяну Сергіївну) для неї – друга рука. Без неї вона не знала б, як і жити. Чоловік вже давно помер, дітей немає, племінники далеко. Навідуються, але рідше, як соцпрацівниця. Від Тані в жінки секретів немає, вона – як член сім’ї.

Онисія Ількевич – інвалід по зору. Тож тут – як другі очі. Вона теж одинока, як і Марія Сліщук, соцпрацівниця їй – найближча людина. Зіна Пахолюк не може без допомоги її, бо милиці – мала підпора. Всі її чекають з нетерпінням. А дома виглядає її ще й матуся старенька.

А сама Тетяна Сергіївна весною нажне копу літ. Отож, за плечима теж великий досвід життя – і сумний, і веселий. Бо доля жіноча не завжди складається так, як хочеш.

Доводиться по-різному. В 45 літ стала вдовою. Тож тепер біль і радість 15 років несе на могилу чоловіка – і вже ніби полегшає на душі, що відвідала і все йому розказала. А розказувати є що. Доглянула батьків його. Спочатку свекруху поховала – не витримало серце смерті сина. А нещодавно – і свекра. Уже сама на ноги ставила двох дітей.

Старший син Сергій ще за життя батька закінчив виш, одружився. Але онука дідусеві не довелось побачити, бо народився вже після його смерті. Донька Юлія, як батько і старший брат, здобула професію ветеринара. Вийшла заміж, і мешкають з чоловіком і синочком у Луцьку. Часто приїжджають й допомагають обом матерям, які живуть на одній вулиці і ділять разом радість і горе, бо та теж недавно стала вдовою.

Тішиться Тетяна Сергіївна онуками. Найменший син Микола ще неодружений, живе і працює в Голобах. Любить господарювати. Мають коника й іншу живність.

Родом із села Дрозднів, але голобчанкою вважала себе ще до заміжжя, бо тут закінчувала школу. Разом з чоловіком і його батьками побудували будинок.

Щодня за графіком поспішає жінка у кожну домівку, де її чекають, ніби до родичів. Допомагає, підтримує, радить, а вони звіряють їй усе, що турбує. І вже наперед хвилюються, бо коли Тетяна Сергіївна піде на заслужений відпочинок, хто ж замінить її? Хочеться, щоб такою була б й інша соцпрацівниця, аби прихистити біля неї свою старість.

А своїй рятівниці, як дехто її так називає, вдячні за все і бажають материнського щастя, здоров’я і довгих років життя.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКУ: Тетяна КОЧУБЕЙ серед колег і друзів (вона з квітами).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 611

Повідомлення в номер / Кінотеатр "Прем'єра": позитивний настрій, гарний відпочинок

01.02.2018 Ляшук Світлана Олександрівна

Кінотеатр "Прем'єра":

позитивний настрій, гарний відпочинок

Кінотеатр "Прем'єра": позитивний настрій, гарний відпочинок

З 2004 року у Ковелі під керівництвом подружжя Юрія та Руслани Цюп'яшуків почав працювати кінотеатр "Прем'єра". Без перебільшення можна сказати, що заклад став дуже популярним місцем відпочинку для дітей та дорослих.

Сьогодні Юрій та Руслана ЦЮП'ЯШУКИ (на знімку) – гості нашої газети.

– Пане Юрію і пані Руслано, кінотеатр "Прем'єра" у Ковелі вже має свою історію, імідж та репутацію. А якими були перші кроки ковельського кінотеатру?

Юрій: Створити власний кінотеатр я мріяв, ще працюючи ведучим на радіо "Світязь". Дружина підтримала мою ідею, разом вивчали особливості роботи кінотеатрів, різні пропозиції, адже для нас це була абсолютно нова сфера діяльності.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 3009

Повідомлення в номер / В житті знадобиться...

01.02.2018

В житті знадобиться...

Добре тому, хто вже у своєму домі!

Однією з найбільш радісних і хвилюючих подій в житті кожної людини є переїзд у власну нову квартиру або будинок. З давніх-давен із новосіллям пов'язано чимало традицій та звичаїв. Ось деякі з них.

Найпопулярніша традиція – переступити поріг нового будинку першим повинен кіт. Його не можна підганяти. Він повинен йти сам. Бажано, щоб вихованець був з хорошим характером. А вже після кота в будинок можуть зайти й інші мешканці оселі.

Зі старого будинку треба обов'язково забрати з собою домовика – хранителя вашого персонального домашнього вогнища і благополуччя. Для цього достатньо взяти з собою старого віника. Крім цього, залишати совок, швабру або віник чужим людям не можна – вони можуть відібрати благополуччя і достаток.

Заїжджати у новий будинок ліпше вранці, з 9-ї до 11-ї години, найкраще у суботу. Якщо переїхати в цей день, все буде благополучно в родині, а заселення буде легким. Ще кажуть, що переїзд у четвер принесе благополуччя, у п'ятницю – спокій у родині, в неділю – удачу. Не переселяйтеся в середу. Цього дня не можна починати нову справу. Бо, можливо, скоро зміните цю оселю, або ж прижитися з сусідами буде непросто.

У новому будинку за вхідними дверима треба поставити віник. Це допоможе захистити будинок від поганих людей. А якщо віник буде стояти на ручці, то ще й гроші в новій оселі будуть завжди.

Бажано також повісити підкову в будинку, важливо, щоб кінцями вгору, так вона буде накопичувати позитивну енергію. Якщо ж її розмістити кінцями донизу, то все добро "спливатиме" з дому.

І обов'язково переїзд повинен закінчитися новосіллям, на якому в жодному разі не можна економити. Після того, як будуть перевезені і розставлені по своїх місцях речі, треба накрити стіл. І чим щедрішим буде застілля, тим багатшим очікується життя в новій оселі.

Гроші на новосілля дарувати не прийнято. В якості подарунка можна піднести те, що допоможе господарям скоріше обжитися на новому місці (посуд, предмети декору, постільну білизну, господарські дрібниці).

Насправді, прикмет, звичаїв та традицій, пов'язаних з переїздом на нове місце, дуже багато. А от вірити у них чи ні, а, тим більше, чи дотримуватися – особиста справа кожного. Головне – увійти в новий етап життя з чистими, світлими думками та добром у серці. Тоді й у домі буде панувати щастя, радість і благополуччя.

Зоряна ВОЛИНЕЦЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 352

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

01.02.2018

Від четверга

до четверга

Від четверга до четверга

(Астрономічні відомості наведено за місцевим часом).

2 лютого, п'ятниця

Схід Сонця - 07.56; захід - 17.08.

Місяць - у Діві.

День бабака. Всесвітній день водно-болотних угідь.

Прп. Євфимія Великого.

Іменини: Євтихія, Юхима, Захара, Інни, Лаврентія, Лева, Ганни.

3 лютого, субота

Схід Сонця - 07.54; захід - 17.10.

Місяць - у Діві.

Прп. Максима Сповідника, прп. Максима Грека. Мч. Неофіта. Ікони Божої Матері "Утішення".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 428

Повідомлення в номер / Не родись красивою...

01.02.2018

Не родись красивою...

Дана була такою вродливою, що, як мовиться, ні в казці сказати, ні пером описати. Усім Господь наділив дівчину: і личком — хоч води з нього напийся, і косою густою, і станом струнким, і розумом, і вдачею райдужною. Ще зі школи хлопці не давали дівчині проходу. Але ніхто так і не знав, чи подобався їй хтось із сільських залицяльників. Бо батьки дуже пильнували дочку, відганяли від неї хлопців. Усі, на їхню думку, були недостойні красивої і розумної Данусі. Тож ні з ким вона не зустрічалася.

Після школи вступила до інституту далеко від дому. Приїжджала рідко. З часом батьки вже й заговорили про заміжжя, але донька не поспішала радувати їх. Закінчивши інститут, влаштувалася на роботу в тому ж місті, де вчилася. Про своє особисте життя нічого батькам не розповідала, хоч вони й допитувалися. Уже й тридцять Дані стукнуло, вже й сорок… Сивина прокралася в густі русі коси, зморшки почали з’являтися.

Старіли батьки, хворіли. Все частіше вона була змушена навідувати їх. Приїде, поприбирає, город посапає і — гайда додому. Якщо, звісно, можна було назвати домом невеличку кімнатку в гуртожитку. А як їй там жилося — ніхто не знав. Згодом Дана купила квартиру. Однокімнатну, але затишну, майже в центрі міста. Батько з матір’ю їздили на новосілля. Плекали надію, що аж тепер у Дани з’явиться чоловік. Та де там…

Не думали-не гадали батьки, що їхня єдина, виплекана красуня-донечка не заслужить у Бога простого жіночого щастя. Смутку їхньому не було кінця-краю. Виплакали давно всі сльози за нею. Молитися не переставали, вклякаючи зболеними колінами перед образами.

…Першим відійшов у засвіти батько. Помер раптово, від інфаркту. Коли ж Данина матір була вже при смерті, підкликала до себе дочку й попросила пробачення. Може, мовляв, винна в тому, що не склалося в Дани життя. Бо перебирала її кавалерами. Думала, що не народився ще достойний казкової вроди дочки-одиначки. Хотіла, аби було якнайкраще. Але тепер, коли доні п’ятдесят минуло, знайшла б собі бодай якогось чоловіка, щоби самій у чотирьох стінах не старітися.

— Пам’ятаєте, мамо, як колись, у десятому класі, мене провів одного вечора із танців Ігор, — замріяно пригадала Дана, погладжуючи мамину руку. — Ви тоді стояли за криницею, вистежували, з ким я прийду…

— Але я тоді дала йому перцю, — силувано всміхнувшись, згадала мати. — З усіх твоїх проводирів йому найбільше перепало. Такий бахур був… Десь далеко тепер живе. Рідко приїжджає. Але жінку має, дітей великих…

— Мамусю, ви тільки не переживайте дуже, — стиснула мамину кволу руку Дана, — але я мушу вам щось сказати. Бо не прощу собі, як затаю. Ви маєте це знати…

І Дана розповіла, що вже майже тридцять років вони з Ігорем зустрічаються. Таємно. Зрідка. Адже мешкають за чотириста кілометрів одне від одного. Побачилися випадково, коли в нього вже була сім’я, діти. Зізнався, що завжди любив і досі любить її, Дану. Не боровся за неї, бо вважав, що вони не пара. Даночка — красуня, розумниця. А хто він? Простий хлопець.

Саме Ігор купив і подарував Дані квартиру. До речі, його донечка, теж Дана, вже внучку йому подарувала…

— І я, мамо, все життя любила і люблю його одного, — зізналася жінка, ковтаючи непрохані сльози. — Але не хотіла розбивати сім’ю, відбирати від дітей батька. Бо так ви з татом виховали мене…

— Так треба ж було хоч дитинку народити, доню, — з розпачем видихнула мати такі нехарактерні для неї і такі важливі слова. І чому вона не вимовила їх років на двадцять раніше?!

— Якби ж я знала, мамо, що ви не зречетеся мене, не проклянете, — вже майже ридала, ще дужче стискаючи мамину руку, Дана. — А коли це перестало мене хвилювати, було вже пізно думати про дітей…

Матір, схвильована одкровенням доньки, заридала вголос. Звідкіля взялися в жінки сили, невідомо. Лише глибоке й благальне «Прости, доню» зрідка переривало ці відчайдушні ридання.

— Я прощаю вам, мамо! — кричала Дана. — Я ніколи не тримала зла на вас, чуєте?! Це ви простіть мені, що не змогла продовжити наш рід… Чуєте мене, мамо? Мамо!

Але мама вже не чула. Її втомлена душа покидала розбите хворобою і старістю тіло, над яким билася, мов голубка об шибку, її Богом дана Дана…

Лілія КОСТИШИН.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 921

Повідомлення в номер / Ковельчанка зіграла роль у серіалі "Школа"

01.02.2018

Ковельчанка зіграла роль

у серіалі "Школа"

Ковельчанка зіграла роль у серіалі "Школа"

Марія Сента (Повх), яка у фільмі "Школа" зіграла Христину (на знімку), народилась і виросла у Ковелі. Закінчила загальноосвітню школу №10. Була активною учасницею шкільних та міських культурно-мистецьких конкурсів та різних заходів. Вона однаково вдало декламувала драматичні твори відомих українських авторів та вживалася в роль Баби Яги на дитячих новорічних ранках.

Зараз Марійка навчається на третьому курсі Київського Національного університету культури і мистецтв.

"Школа" — це український телесеріал про життя сучасної школи, підлітків, про їхні стосунки з учителями та батьками. Прем'єра першого сезону відбулася на телеканалі "1+1" 15 січня 2018 року. У серіалі багато уваги приділено актуальним проблемам школярів, з якими вони стикаються під час підліткового періоду: цькування однолітків, нерозуміння в родині, хабарі вчителям та інтриги. Тож всі історії максимально реалістичні.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 692

Повідомлення в номер / Гороскоп з 5 по 11 лютого

01.02.2018

Гороскоп

з 5 по 11 лютого

Гороскоп з 5 по 11 лютого

ОВЕН. Зверніть увагу на свої манери та зовнішній вигляд, і вас обов'язково помітять й оцінять.

ТЕЛЕЦЬ. Візьміть на озброєння всю вашу рішучість й частіше прислухайтесь до інтуїції.

БЛИЗНЮКИ. Вдалий тиждень, відчуєте приплив сил і неабиякий трудовий ентузіазм.

РАК. У вас з'явиться бажання змінити свої цілі й бути попереду всіх.

ЛЕВ. Ваші трудові подвиги не пройдуть непоміченими і сприятимуть вашому кар'єрному просуванню.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 593

Повідомлення в номер /

31.01.2018

Сьогодні — День студентів, або, як його ще називають, "Тетянин день". Адже 25 січня Православна Церква вшановує пам'ять мучениці Тетяни, яка ввійшла в історію як палка поборниця християнства, а також покровителька студентства.

На знімку ви бачите директора Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ Тетяну Василівну СЕЛІВОНЧИК із кращими студентами навчального закладу Тетяною ГАРЧУК, Тетяною ПІВНИЦЬКОЮ, Тетяною ШВОРАК, Тетяною ВОЛОШИН. Тож найкращі вітання їм у цей святковий день, а заодно — і всім Тетянам й студентам Ковельщини!

Фото

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Фото

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 396

Повідомлення в номер / "Це не просто ненормально – це аморально"

31.01.2018

"Це не просто ненормально – це аморально"

Газета "Волинь-нова" вже декілька років поспіль веде рубрику "А як Ви думаєте?". Під нею журналісти друкують відгуки своїх земляків на найбільш резонансні події в житті країни. Досить часто колеги з проханням про бліц-інтерв'ю звертаються до мене. Хоч іноді буваю й зайнятим, ніколи не відмовляюся від наданої мені можливості висловити власну точку зору.

Точка ця у мене не завжди приємна для влади. Але я її оприлюдню, наївно сподіваючись, що мій голос, як і голос інших людей, представники цієї влади почують і зроблять певні висновки. Щоправда, у мене такого сподівання тепер істотно поменшало, бо переконався, що влада й народ живуть ніби у двох паралельних площинах, які не перетинаються…

Декілька днів тому мені зателефонувала одна з найталановитіших і, як тепер кажуть, найкреативніших журналісток "Волині-нової", яку я дуже поважаю і матеріали якої читаю з величезним інтересом, Катерина Зубчук. Вона попросила висловити свою думку про утаємничену відпустку президента України Петра Порошенка і його подорож на екзотичні Мальдіви за власний кошт.

Щоб не переповідати свою відповідь, яку я дав пані Катерині, відсилаю охочих її прочитати до номера згаданої газети за четвер, 18 січня 2018 року. Заодно рекомендую всім, хто цікавиться політикою і кого хвилює доля держави, ознайомитися з точкою зору й інших відомих волинян, об'єднаною у величезну добірку під промовистим заголовком "Коли на Сході хлопці мерзнуть в окопах, то главі держави не дуже випадає грітися на Мальдівах…". (До речі, у тій добірці свої думки висловили так би мовити, й "іногородні" – Ірина Фаріон зі Львова, Дмитро Тарасюк з Рівного, Богдан Буткевич з Києва).

Знайомлячись із їх відповідями, бачиш: чим ближче до влади опитані особи, тим "м'якші" і "дипломатичнші" їх оцінки поведінки нашого гаранта. Однак особисто мені найбільше впали в око два інтерв'ю. Одне з тих дав голова Волинської обласної ради і облвиконкому у 1990-1994 роках, добре знайомий ковельчанам, Володимир Блаженчук. Він сказав наступне: "Хай би що казали про комуністичне минуле, але важко навіть уявити, щоб керівник більш-менш високого рангу міг зробити щось подібне. Реакція була б миттєвою – звільнити з посади".

Ще різкіше висловився молодий сержант, учасник бойових дій у складі 28-ої окремої механізованої бригади Роман Семенюк з Маневич: "На фронті хлопці в окопах мерзнуть, щодня хтось віддає життя на Сході, матерям привозять загиблих синів, а президент країни, яка воює вже четвертий рік, дозволяє собі закордонні вояжі, щоб погрітися на курорті. Це не просто ненормально – це аморально".

Як на мене, справедливіше не скажеш. Хоч від себе я ще додав би: у діях глави держави прослідковується нахабство, яке межує із злочином. Хай мені пан Порошенко і його прибічники вибачать за ці, можливо, образливі слова, але я їх кажу, бо душа розривається від болю і обурення. Особливо від усвідомлення того, що президент витратив на свій "заслужений" відпочинок 14 мільйонів гривень, або в перерахунку приблизно 500 тисяч американських доларів (!!!), орендуючи для цього якийсь екзотичний острів.

Подумалося: а чому б Петру Олексійовичу не пожертвувати хоча б частину цієї астрономічної (для більшості із нас) суми грошей на допомогу воїнам АТО або оздоровлення їх діток, чимало з яких вже ніколи не побачать своїх батьків живими? Зробити такий крок – його громадянський обов'язок, адже війна, яку президент обіцяв завершити в короткий строк, триває вже четвертий рік. Хіба глава держави не відчуває своєї вини за смерть чоловіків і батьків, дітей, онуків перед їх рідними? Хіба не мучить його совість за майже щодня вбитих солдатів? Чи подібні почуття взагалі не притаманні українським посадовцям найвищого рангу?

Якщо так, то мені часто по-людськи шкода Петра Олексійовича і його прихильників та прислужників, котрі, очевидно, самі не відають, що творять. Не відали цього і "орли" Януковича, котрі думали, що прийшли до влади навічно. Що з ними сталося і де вони тепер, думаю, всі знають. То невже уроки не такого вже й далекого минулого не вчать теперішніх можновладців?

Соромно, зрештою, пану Порошенку мало б бути і перед тисячами, якщо не мільйонами, нужденних і знедолених громадян України, котрі ледве зводять кінці з кінцями, рахуючи кожну гривню. Гривню, яка "легшає" буквально на очах: сьогодні долар вартує уже майже 29 українських "дерев'яних". Навіть російський рубль, який ще вчора був слабким і немічним, різко пішов угору - його співвідношення практично 2 до 1 (проти 3 до 1 нещодавно). Це означає, що так зване підвищення заробітних плат і пенсій летить в "трубу" – його з'їдає інфляція. Зате стабільно підвищуються в країні ціни й тарифи буквально на все.

Мені, людині, яка практично жодного року, як і покійний мій друг – головний редактор "Волині-нової" Степан Сачук, не була за все своє життя у повноцінній відпустці, важко уявити суму в 14 мільйонів гривень. Але я не заздрю ані президенту, ані його друзям-олігархам. Вони мають величезні гроші, але сумніваюсь, що почуваються щасливими. Не думаю, що сплять спокійно і не бояться за своє життя й багатство. Не дали і не дадуть їм мільйони і мільярди поваги в суспільстві. Швидше навпаки: принесуть зневагу і неславу.

Щасливими є ті, хто робить добро людям: волонтери, меценати, благодійники, військові капелани. Вони допомагають українській армії, бідним і знедоленим, дітям-сиротам, інвалідам і хворим. Вони не їдуть на Мальдіви і Канари, а регулярно, піддаючи ризику своє життя, з благодійною місією відвідують хлопців у зоні АТО, зустрічаються з місцевим населенням, несуть слово правди і молитву до Бога тим, хто перебуває у відчаї і розпачі, на межі життя і смерті.

Таких яскравих особистостей багато в Україні, на Волині і Ковельщині. Про них постійно пише і буде писати наша газета, інші засоби масової інформації, бо за такими людьми – майбутнє. Гарне, красиве, заможне, якого гідна наша багатостраждальна українська земля, її народ.

А олігархи, мільярдери, злодії в законі – це порох, пилинка, нікчемність у Всесвіті, який створив Бог. І той же всемогутній Бог воздасть їм по заслугах. Принаймні я у це вірю.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 629