Олег Романчук, наш земляк, добре відомий ковельчанам, які цікавляться політикою, політологією, проблемами державотворення. Він неодноразово бував у нашому місті, де зростав, ходив до школи, де жили його батьки (на жаль, покійні). 

Тут зустрічався в читальному залі центральної районної бібліотеки завдяки сприянню її директора, Заслуженого працівника культури України Галини Божик із шанувальниками свого письменницького і журналістського таланту, спілкувався з ними на найбільш болючі теми сьогоднішнього життя.

Пан Олег відомий як автор цілого ряду книг, статей у періодичній пресі, засновник унікального і за змістом, і за тематикою журналу політології, футурології, економіки, науки і культури під назвою "Універсум". Кожен його випуск – це подія в інтелектуальному житті України. Олегу Романчуку вдалося згуртувати довкола свого видання справжніх представників сучасної  національної еліти, які друкують захоплюючі аналітичні  статті, вірою і правдою відстоюють інтереси держави.

В одному з останніх номерів "Універсуму" мою увагу привернула публікація, автором якої є Олег Романчук, під заголовком "Україна: культура державотворення". На мою думку, нотатки пана Олега б'ють, як-то кажуть, не в брову, а в око – настільки його точка зору об'єктивна і актуальна. Шкода лишень, що наші можновладці не читають не тільки "Універсуму", а й навіть газет.

Пропонуємо увазі читачів уривок із згаданої статті.

Микола ВЕЛЬМА.

l

Український філософ Богдан Кримський писав: "Культурна політика держави залежить від національної повновартості того чи іншого державного утворення, від національної самовизначеності його керівних кіл... У нашій державі "мультикультурністю" прикривається відсутність чіткої державної культурної політики, чітких національних пріоритетів у цій політиці... Якщо особа визнає і переживає українську культуру, як свою, рідну, вона є українцем, українкою, навіть маючи неукраїнське прізвище і неукраїнських предків. Навпаки, якщо людина українського походження ототожнює себе з російською культурою, то, напевно, вона вже втрачена для української нації...

Ось чому Російська Федерація докладає надзусиль для культурної експансії в Україні, адже культурне панування то є ментальна основа для всіх інших видів панування і тому засилля російського шоу-бізнесу, російської книжки, російських радіостанцій і т. д. в Україні – це не прояв некорисливої любові до чистого мистецтва, а спланована, цілеспрямована, свідома і добре організована політика Росії проти України, що має за мету повернення України до статусу, що існував до 24 серпня 1991 року, або принаймні вилучення зі складу України низки територій, що становлять інтерес для Росії".

Головна проблема катастрофічного стану української культури – брак національної владної еліти, котра б мислила категоріями української культури, як органічної та рідної.

Українці повинні мати власну культурну програму, і як чехи, котрі свого часу відкинули теорію поглинання чеської культури німецькою, повинні все зробити, аби перемогти "русскій мір" в Україні. Бо коли "нема культури – нема держави" (Іван Марчук, український художник).

Культура невіддільна від моралі. Чи є моральною наша так звана політична еліта? Так отож. "Коли першими людьми в країні стають останні, все робиться криво, фальшиво і жахливо" (Фрідріх Ніцше). Мав рацію знаменитий філософ. Бо навіть обличчя багатьох українських комерсантів від політики позначені тавром ломброзіанської дегенеративності. 

Серед політиканів, які гордо іменують себе народними обранцями, можна зустріти й таких, чий зовнішній вигляд дивовижним чином нагадує сумнозвісного Євно Фішелевича Азефа, одного з лідерів партії есерів й водночас секретного агента-провокатора царської охранки, про якого Алєксандр Спиридович, генерал-майор Окремого корпусу жандармів, у своїх мемуарах писав: "Азеф – це безпринципний і корисливий егоїст, який працював на користь іноді уряду, а іноді революції, зраджуючи то одній, то іншій стороні, залежно від моменту та особистої користі".

До Верховної Ради потрапляють не найкращі. Треба визнати, що таке стало можливим і завдяки безвідповідальності виборців, які не усвідомлюють причинно-наслідкового зв'язку між власними вчинками (приміром, голосуванням) і тим, до чого це може призвести.

Корупція – це брак соціальної та політичної культури. На це звернув увагу в ефірі програми "Vох рорuli. Голос народу" на телеканалі ZІК Степан Хмара, політв'язень совєтських концтаборів, правозахисник, український політик, Герой України: "Президент Порошенко – джерело корупції. Ніхто ніколи не прибере корупцію, якщо не захоче це робити Порошенко. Порошенко та його оточення цього не хоче".

Для успішної боротьби з цієї недугою в державі кричуще бракує патріотичної еліти, моральних авторитетів...  Хто на вершечку корупційної піраміди? "Порошенко і його поплічники-корупціонери консервують свій режим, ховають награбоване в офшорах. Тому й перелякані!", – переконаний Валентин Наливайченко.

Напевно, не з добра-дива російський опозиціонер і політичний експерт Костянтин Боровой у коментарі виданню "ГОРДОН" зрезюмував: "Найбільше мене засмучують ознаки кремлівського сценарію в діях Порошенка. Якщо йому це зійде з рук, далі Україна вступить в альянс з Росією".

Альфред Кох, екс-віце-прем'єр Росії, один із найяскравіших противників Владіміра Путіна, відомий політолог, який зараз вимушений мешкати в Німеччині, вважає, що теперішній режим розтоптав усі ідеали Майдану. Відомий український журналіст Дмитро Гордон запитував вельми критичного листа, отриманого від Альфреда Коха (подаємо переклад українською. – О. Р.), на телеканалі "NEWS ONE":

"За рік останні ілюзії щодо України у мене розвіялись... Я в Європі живу, куди ви так довго і шумно збираєтесь. І можу сказати, якби ви знали, як усіх дістали. Своїм скиглінням вічним, проблемами невилі-ковними, своїм неугавним "дай" на реформи, яких немає, на армію, яка завдяки волонтерам як і раніше виживає; на підтримування економіки, в якій нічого не змінюється, також: "дай". Всі співчувати вам повинні. Мало того, всі лише про вас повинні думати, а самі ви де і що? Адже ви нічого самі за ці три з половиною роки не робите. Все, що від Америки і Європи отримали, – це великий аванс, кредит довіри, котру благополучно прос…єте. За звичкою, як Крим прос…ли, який могли захищати, але навіть не спробували поворухнутись в цьому напрямку. Так, його у вас вкрали, але де в цей час ви були, на що чекали? На американський десант, щоби американські парубки з Оклахоми замість вас під російські кулі лізли? Грошей набрали, а де реформи? Чому у вас економічне законодавство гірше, ніж навіть у Росії? Де іноземні інвестиції?..

Ви і Майдан на клоунаду, на атракціон для туристів уже перетворили. Всі його пресловуті ідеали, якими досі чванитесь, розтоптали, на-плювавши на них. Адже досі справжні вбивці Небесної сотні не знайдені. Ви навіщо на Майдан виходили? Щоби до влади замість старих злодіїв і дебілів прийшли нові? Чим, скажіть, вони ліпші за Януковича? Тим, що англійською вільно розмовляють?...

Показати вам справжній прапор свободи? Це – Естонія, і аж ніяк не Україна. Там демократичні інститути працюють, економіка розвивається, багаті є, а олігархів, тобто змички влади і грошей, немає. І люди живуть, як люди, а у вас, даруйте, як крали у власного народу, так і крадуть. Як дозволяв народ це робити, так і дозволяє...

Вам ці потвори потрібні (донецькі бандити – О. Р.)? Ви справді з ними в одній державі хочете бути? Забудьте про них і заспокойтесь. Нехай у своєму лайні самі сидять...

Ця війна тільки вашій владі вигідна, котра збагачуватись прийшла. І навіть Путіну вже не потрібна. Все, чого він хотів, уже від неї отримав і тепер йому якось її згорнути треба, аби стосунки із Заходом налагодити. У нього, врешті-решт, вибори незабаром...

Чому у вас нічого з місця не зрушилось? Війна, мовляв. А закінчиться війна і владу почнуть запитувати.

Той же Захід ввічливо поцікавиться, де наші гроші і що ви на них зробили? "Євробачення" провели? Та кому воно, "Євробачення", цікаве. У вас корупція, жахлива неефективність держави. У вас військо, крім бюджету, волонтери утримують. Медицина на нулі і пенсія – 50 доларів. "Безвіз" підписали? Ну, вітаю. Тільки це не ви підписали, а вам. Це Європа вам ще один аванс надала. До речі, як у Європу підете? Пішки? Своїми чудесними дорогами?..

Я не зловтішаюсь. Ні, я просто злюся. У вас був шанс, і ви його втратили. Що далі? А далі до вас Путін прийде і йому будуть радіти. Коли ви осточортієте Європі і США настільки, що у них для вас аванси закінчаться, тоді Україна під крильце Путіну і пірне...

Отже парадокс: 46 мільйонів в Україні, вільні вибори є, свобода політичної діяльності, вільна преса, на відміну від Росії, а президентом вибрати нема кого...".

Дуже сумно чути таке. Висновок однозначний: українцям бракує культури державотворення – соціальної, побутової, політичної, економічної, наукової. Конче треба зробити щеплення проти цих хвороб. Але насамперед мають вилікуватись "лікарі" – державний і політичний провід. Самостійно вони цього не зроблять. Бо неспроможні. За визначенням. Треба кликати на допомогу кваліфікованих, високопрофесійних "варягів". Проукраїнськи налаштованих. НЕ ЗАРОБІТЧАН! І на те нема ради...

Олег К. РОМАНЧУК.

Олег Романчук, наш земляк, добре відомий ковельчанам, які цікавляться політикою, політологією, проблемами державотворення. Він неодноразово бував у нашому місті, де зростав, ходив до школи, де жили його батьки (на жаль, покійні). 

Тут зустрічався в читальному залі центральної районної бібліотеки завдяки сприянню її директора, Заслуженого працівника культури України Галини Божик із шанувальниками свого письменницького і журналістського таланту, спілкувався з ними на найбільш болючі теми сьогоднішнього життя.

Пан Олег відомий як автор цілого ряду книг, статей у періодичній пресі, засновник унікального і за змістом, і за тематикою журналу політології, футурології, економіки, науки і культури під назвою "Універсум". Кожен його випуск – це подія в інтелектуальному житті України. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 827

"Все можуть королі…".

(З популярної пісні).

Епіграф до цього нарису невипадковий. Королева Бона відіграла  помітну сольну партію в бурхливій історичній симфонії міста Ковеля. Так само ці мелодійні звуки залишили слід на теренах Волині, Польщі та Литви.

У зв'язку з тим, що нещодавно минуло 460 років із дня смерті королеви, а також з нагоди 500-ліття Магдебурзького права, яке  наступного року відзначатимуть ковельчани, очевидно, варто проаналізувати життєвий шлях цієї непересічної особи, довкола якої до цих пір точаться спори і дискусії. Спробуємо розібратися, де правда, а де брехня. Перегорнемо ж сторінки історії.

Італія. Епоха  Відродження

Кінець ХV – початок ХVІ століття – це "золотий час" творчого, культурного, духовного та економічного піднесення країни. Бог посилає людству таких неперевершених геніїв, як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буанаротті, Рембрант, Рафаель та інших.

Саме в такому мистецькому просторі 2 лютого 1494 року в Італії у родині міланського аристократа, герцога Сфорца, народилася майбутня королева Польщі.

Звідки витоки королівської "блакитної" крові, такого неймовірного успіху в майбутньому? Відповідь одна: у  вихованні та освіті. Вчителями і наставниками юної принцеси були такі відомі  корифеї науки, як Крістомо Колонна,  член Академії Понтана та Антоніо Галатео, великий італійський  гуманіст того часу.

Дівчина  штудіювала  праці Вергілія, Цицерона, отців Церкви Августина, Амвросія  Медіоланського та інших. Досконало оволоділа знаннями у галузі історії, права, геології, риторики, мистецтва управління. І, як кожна  принцеса, була цікавою в розмові, у витончених правилах поведінки, моди, танцю та верхової  їзди тощо.

Казкарі нам переповідають, як простий Іван, скупавшись в молоці, ставав згодом царевичем. Принцеса Бона купалась у такому  чудотворному "молоці" всі роки дитинства та юності.

Тільки один цікавий штрих до цієї теми. В той час знаменитий Леонардо да Вінчі переїжджає із Флоренції до Мілана. Тут він творить свої відомі шедеври: "Тайна вечеря", "Мадонна серед скель", "Поклоніння волхвів". Родина Сфорців запрошує Леонардо до себе, і він творить фамільний пам'ятник "Колос", "щоб увічнити пам'ять славного і знаменитого роду Сфорца" (А. М. Ефрос. "Майстри різних Епох").

Історики стверджують, що завдяки підтримці відомих і впливових у Європі Габсбургів вдалося укласти вигідний шлюб доньки Сфорців Бони із польським королем (вдівцем) Сигізмундом І. Так 24-літня принцеса опинилася на королівському троні і на вістрі європейської політики.

Віват, місто Ковель!

1518 рік для аристократки Бони і міста Ковеля став доленосним: юна принцеса стає королевою, а селище Ковлє отримує статус міста.

Про це свідчать відповідні історичні джерела і легенди, які дійшли до нашого часу. Спробуємо давню легенду максимально наблизити до реальної дійсності.

Ощасливлений король Сигізмунд І дарує своїй ненаглядній дружині в Литві та Польщі маєтки і землі, які мали давати неабиякий дохід королеві. Так, у володінні Бони опинився маєток і місто Кременець. Зацікавлена володарка мала побувати на тих закріплених за нею землях, оцінити методи правління і форми господарювання, взяти під свій особистий контроль сплату податків. Цілком ймовірно, що саме з цих мотивів королева вирушила невідомими і небезпечними шляхами-дорогами до Кременця. Цю подорож неможливо розповісти без ліричного відступу.

l

Отож, божественно-чарівний, в красу одягнений, багатством обдарований Волинський край. Он – поле золотим колоссям шелестить пісню про Полісся. Поряд - луг квітучий бджолиними струнами, мов на бандурі, срібні ноти розсипає. А там, за лугами та полями – ліс на спочинок зупинився і вслухається в звучні "ораторії" птахів співучих.

Посеред цієї панорами вічної краси і музики природи звивистим, нерівним трактом кортеж королівський рухається. Вишколені баскі коні то риссю витанцьовують  копитами стокатто об   землю, а то повільно, мов хвилею, пропливають.

Колишеться на вибоїнах королівська карета, а в ній – пані поважна, італійська аристократка і польська королева Бона де Сфорца.

Шлях далекий – в сотні кілометрів, то є час помріяти, поміркувати і природою дивною помилуватися. В Італії теж гарні краєвиди, а тут своя, первозданна, мов із раю, краса. І що не верства, то дивина. Там річка блакитною стрічкою землю оперізує. А он ліс березовий, в білосніжні  одежі вбраний, листям вітання королеві  шелестить.

Мрії і думки королеви раптом розбурхали якісь дивні звуки. Невідомо звідки, на королівський кортеж із голосним  ґвалтом  грабіжники, мов шуліки, напали. Накинулися на "здобич" – на шматки готові розірвати. Коней розпрягають, карету трощать, гроші від королеви вимагають. Відбивається, як тільки може, від нападників охорона, та сили нерівні…

Жах охопив юну аристократку. Але знаходилася королева під захистом ангелів-охоронців. Помолилася – і Бог почув. Неподалік на полях місцеві жителі працювали. Почувши передзвін шабель, зойки і крики, поспішили на допомогу. Хто з вилами, хто з косою, кинулися на розбійників і відбили їх напад.

Вийшла королева із карети й жахнулася: збруя кінська шаблями порубана, а карета на трьох колесах ледь купи тримається.

Та добрі люди в біді подорожніх не залишили. Доправили транспорт до кузні, а поважну гостю – до старости, князя Василя Сангушка. Доки високоповажна гостя із князем Сангушком розмовляли і місцевими смаколиками та напоями пригощалися, ковалі карету відремонтували – як новенька стала. Очам своїм не повірила Бона, за роботу гречно подякувала, ще й дукатами майстрам заплатила.

По приїзді до Варшави про свої пригоди королю розповіла і попросила особисто надати ковельчанам Магдебурзьке право, а селищу – статус міста. Король Сигізмунд, який  до нестями кохав свою ненаглядну італійку, негайно наказав писарю готувати відповідну королівську грамоту.

Так 24 грудня 1518 року, із легкої руки королеви Бони князь Василь Сангушко в Бересті отримав королівську грамоту, в якій значилося, що Ковлє стало містом. Віват, славне місто, квітка Волині, України!

Не будемо аналізувати, де історична правда у цій легенді, а де реальна дійсність, яка підтверджена архівними документами. Просто зазначимо: це було доленосне рішення, і  роль  королеви у ньому беззаперечна.

Анатолій СЕМЕНЮК,

голова міськрайорганізації Національної спілки краєзнавців України.

(Закінчення буде).

"Все можуть королі…".

(З популярної пісні).

Епіграф до цього нарису невипадковий. Королева Бона відіграла  помітну сольну партію в бурхливій історичній симфонії міста Ковеля. Так само ці мелодійні звуки залишили слід на теренах Волині, Польщі та Литви.

У зв'язку з тим, що нещодавно минуло 460 років із дня смерті королеви, а також з нагоди 500-ліття Магдебурзького права, яке  наступного року відзначатимуть ковельчани, очевидно, варто проаналізувати життєвий шлях цієї непересічної особи, довкола якої до цих пір точаться спори і дискусії. Спробуємо розібратися, де правда, а де брехня. Перегорнемо ж сторінки історії.

Кінець ХV – початок ХVІ століття – це "золотий час" творчого, культурного, духовного та економічного піднесення країни. Бог посилає людству таких неперевершених геніїв, як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буанаротті, Рембрант, Рафаель та інших.

Саме в такому мистецькому просторі 2 лютого 1494 року в Італії у родині міланського аристократа, герцога Сфорца, народилася майбутня королева Польщі.

Звідки витоки королівської "блакитної" крові, такого неймовірного успіху в майбутньому? 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1627

В Україні за підсумками попереднього місяця ціни на продукти харчування зросли в середньому на 16,4%.  Експерти називають головним чинником різкого зростання продовольчої інфляції  накручування експортерами цін.  Підвищувати внутрішні ціни дозволяє виробникам і  зростання купівельної спроможності населення.  Ріст середньої зарплати по Україні у гривнях  в цьому році становить 37%, а серед низькооплачуваних працівників  –  набагато вище. 

У той же час більше коштів з'явилося і у пенсіонерів: до кінця року на виплати для них буде витрачено близько 12 мільярдів гривень.

Зростання цін на продовольство для споживачів з невисокими доходами  спричинило й скасування держрегулювання цін на соціально значимі товари, оскільки тепер продавцям нічого не заважає робити високу накрутку на найбільш ходовий товар.

Серед інших причин аналітики називають збільшення виробничих витрат сільгоспвиробників. Підвищення мінімальної заробітної плати в два рази змусило підприємства збільшити витрати на фонд оплати праці, а подорожчання палива та послуг ЖКГ автоматично збільшило витрати на перевезення і зберігання продукції.

Негативно впливає на ціни й курс  гривні, яка, за  прогнозами, до кінця року сягне показника 28 гривень за долар.

На думку експертів, до кінця року можуть подорожчати продукти з "борщового" набору.  Це аргументують тим,  що серед причин подорожчання овочів та фруктів – неврожай.

“Усі види м'яса стали дорожчими  більше,  ніж на третину. Так, яловичина – на 31%, курятина – на 34%, свинина – на 44%. 

Молочні продукти подорожчали від 31 до 37%, цукор – на 20%", – написав у Facebook директор асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко.

Загалом від початку року подорожчали 22 із 23 соціальних продуктів харчування. 

У цьому переліку – й цукор, якого стали більше експортувати за кордон. Ще одна причина збільшення ціни солодкого піску – зменшення площі посівів. 

Вартість бензину та дизпалива в Україні залишається стабільно високою.  Щоправда, останнім часом ціна на цукор дещо впала.

Сьогодні середньостатистична українська родина витрачає від 50 до 55% доходу на продукти харчування. Малозабезпечені сім'ї "проїдають" 80% місячного заробітку. Європейцям вистачає на харчування 12-18% доходу. 

"Це означає, що українці фактично не живуть, а  виживають. Лише на хліб з початку року ціна зросла на 15%.

При цьому уже зараз можна спостерігати подорожчання перцю, баклажанів та помідорів. На найбільших оптових ринках країни вартість баклажанів останнім часом зросла майже на 75%, а солодкого перцю – на 55%.

У грудні ціни на продукти в Україні злетять на 20%", – коментує Олександр Соколов, директор аналітичного департаменту "Вісті".

Цибуля і картопля стануть дорожчими через поганий врожай, молочні продукти – через отели  корів. Грудень традиційно буде не надто "дружелюбним"  до гаманців українців. 

По-перше, з'їдаються запаси українського врожаю (огірків, перцю, винограду, груш), і ми переходимо на більш дорогі імпортні овочі та фрукти.  По-друге, грядуть морози, які псують значну частину продуктів, і ці втрати закладають в підсумкову ціну перекупники. 

І, по-третє, з другої половини місяця всі починають активно готуватися до Нового року і Різдва. На святковий стіл грошей звичайно не шкодують, на чому заробляють посередники. 

Ціни на більшість продуктів, без яких українці не уявляють свята, збільшаться на 10-20%.

А от гречкою цьогоріч запасатися не варто,  бо, як показав нинішній врожай, ціна на цю крупу буде помірною.

l

"Останнім часом  подорожчали овочі (перець, помідори, баклажани), на які вже пройшов сезон.  Так що не кожен із нас зможе собі дозволити тепер салати  із томатів, як це було ще зовсім недавно. Тепер  популярними у покупців стали екзотичні фрукти, серед яких – апельсини та мандарини. Правда, зараз вони ще дещо кислуваті. А вже ближче до Новорічно-Різдвяних свят їх смак прийде в норму. Купують охоче городяни  й інші фрукти.  Це, зокрема, банани, виноград тощо", – зазначає продавчиня одного із місцевих  магазинів, де завжди серед бажаючих придбати  товар  шикувалися черги, чого не скажеш про нинішню ситуацію. 

"Для нашої сім'ї  (четверо чоловік) стандартний продуктовий набір на тиждень обходиться приблизно в 700-800 гривень. Буває, що ця сума може добігати й  до тисячі гривень.  

Так, продуктовий кошик традиційно складається з овочів, фруктів, м'яса, риби і молока. Делікатесами "балуємо"  себе рідко, бо це, як кажуть, влітає в "копієчку". Якщо ж врахувати те, що  моя заробітна плата становить трохи більше п'яти тисяч гривень на місяць, то, виходить, що на харчі  йде її більша частина", – ділиться сімейними  "секретами"  ковельчанка Ірина.

Про  "делікатеси" вже давно забула  місцева жителька  Марія, якій держава  збільшила пенсію аж на … 61 гривню!  Виходить, тепер вона має повне право жити трішечки "дорожче" – на  декілька купюр?

За словами жінки, м'ясо буває на її святковому столі дуже рідко. А так, зазвичай, доводиться перебиватися тим, що є, аби не витрачати зайві  кошти на їжу.

"Мені одній  багато не треба. Добре, що родичі з  села картоплею чи якоюсь городиною час від часу допомагають.  Інколи можу потішити  себе котлетами (напівфабрикатами), якоюсь цукеркою. Та це не так часто буває (коли пенсію отримаю). Правда, тоді зі мною "шикує" навіть Сірко (кіт)", – не дуже весело  жартує ветеран праці.

І таких, як пані Марія, немало… 

l

"Я в 2018 рік, якщо стосується цін, дивлюся оптимістичніше, ніж це було у 2017 році", - заявив в інтерв'ю одному із телеканалів  Прем'єр-міністр  Володимир Гройсман, зазначивши, що для цього потрібно відновлювати промислове виробництво у країні. А зростання цін на продукти харчування в нинішньому році Прем'єр пов'язує зі збільшенням продовольчого експорту, а також з поганим  урожаєм фруктів і овочів.

"У нас було зростання  цін на овочі, фрукти, тому що в країні не було достатньо врожаю. Чому ще ціни піднялися? Тому що  ми стали країною-експортером, почали наше продовольство продавати за кордон за валюту", – додав Гройсман.

На думку Глави уряду, ціни на м'ясо підвищилися, зокрема через африканську чуму свиней, внаслідок чого скоротилося поголів'я тварин.

"Але зараз ми бачимо зменшення ціни на свинину, це сезон жовтень-листопад. А наше завдання у 2018 році – створити механізми накопичення м'яса в країні, і ми можемо це зробити", – зазначив він.

Нагадаємо, що  у вересні, за інформацією Державної служби статистики,  споживчі ціни на продукти харчування в Україні підвищилися на 2,0%, на одяг і взуття – на 8,9%, на житлово-комунальні послуги – на 0,4%, на послуги, пов'язані з охороною здоров'я, – на 0, 5%, на освіту – на 12,0%.

Тож побачимо, чи справдяться слова   очільника уряду, у що хотілося б дуже вірити…

Підготувала 

Оксана МОРОЗ.

В Україні за підсумками попереднього місяця ціни на продукти харчування зросли в середньому на 16,4%.  Експерти називають головним чинником різкого зростання продовольчої інфляції  накручування експортерами цін.  Підвищувати внутрішні ціни дозволяє виробникам і  зростання купівельної спроможності населення.  Ріст середньої зарплати по Україні у гривнях  в цьому році становить 37%, а серед низькооплачуваних працівників  –  набагато вище. 

У той же час більше коштів з'явилося і у пенсіонерів: до кінця року на виплати для них буде витрачено близько 12 мільярдів гривень.

Зростання цін на продовольство для споживачів з невисокими доходами  спричинило й скасування держрегулювання цін на соціально значимі товари, оскільки тепер продавцям нічого не заважає робити високу накрутку на найбільш ходовий товар.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 789

Нещодавно в спортивній залі Ковельського професійного ліцею відбулися змагання з настільного тенісу серед учнів навчальних закладів.

Перемогу в запеклій та чесній боротьбі здобула команда Ковельського професійного ліцею (керівник фізвиховання Севастьянов В. А.). Друге та третє місця завоювали Ковельський промислово-економічний коледж (тренер Ющук Р. В.) та Ковельський медичний коледж (тренер Гочачко М. М.).

Щиро вітаємо учасників, котрі захищали честь рідного ліцею. Це – Роман Мацюк  (гр. № 16), Вадим Кашик (гр.  № 38), Ірина Степанюк  (гр. № 32) та Вікторія Бондар  (гр. № 23). Бажаємо їм нових спортивних успіхів та перемог!

Ольга ВАЦЬ,

викладач Ковельського 

професійного ліцею.

Нещодавно в спортивній залі Ковельського професійного ліцею відбулися змагання з настільного тенісу серед учнів навчальних закладів.

Перемогу в запеклій та чесній боротьбі здобула команда Ковельського професійного ліцею (керівник фізвиховання Севастьянов В. А.). Друге та третє місця завоювали Ковельський промислово-економічний коледж (тренер Ющук Р. В.) та Ковельський медичний коледж (тренер Гочачко М. М.).

Щиро вітаємо учасників, котрі захищали честь рідного ліцею. Це – Роман Мацюк  (гр. № 16), Вадим Кашик (гр.  № 38), Ірина Степанюк  (гр. № 32) та Вікторія Бондар  (гр. № 23). Бажаємо їм нових спортивних успіхів та перемог!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 396

А  серце  плаче 

і  болить...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 377

Шановні жителі Ковельщини! 

Для кожного з нас найбільшим  скарбом є край, де ти народився і виріс.  

Світова поезія дарує неперевершені зразки поетичних рядків, присвячених Батьківщині. Пропонуємо й Вам віршованим словом передати свої почуття до рідного краю.

Сьогодні для дорослих і дітей редакція газети "Вісті Ковельщини"  оголошує конкурс міні-поезій "Люблю тебе, мій рідний краю!". 

Умови конкурсу:

– написати власний короткий вірш (не більше  8 рядків) про місто Ковель або Ваше рідне село чи селище Ковельського району;

– поезію занести або надіслати поштою до редакції за адресою: м. Ковель, вул. Грушевського, 2 (з позначкою "На конкурс"). E-mail: visti.visti@gmail.com

Вірші прийматимуться й у формі SMS-повідомлень або у viber за тел. 095-184-09-09. 

У тексті обов'язково вказати прізвище, ім'я, вік учасника, телефон для зворотного зв'язку.

Роботи можна подавати до 8 грудня 2017 року. 

Кращі вірші, за рішенням редакційного журі, друкуватимуться в газеті "Вісті Ковельщини", а їх автори будуть відзначені призами. 

P.S. Роботи, які не відповідають умовам конкурсу, розглядатися не будуть.

Оргкомітет.

Шановні жителі Ковельщини! 

Для кожного з нас найбільшим  скарбом є край, де ти народився і виріс.  

Світова поезія дарує неперевершені зразки поетичних рядків, присвячених Батьківщині. Пропонуємо й Вам віршованим словом передати свої почуття до рідного краю.

Сьогодні для дорослих і дітей редакція газети "Вісті Ковельщини"  оголошує конкурс міні-поезій "Люблю тебе, мій рідний краю!". 

Умови конкурсу:

– написати власний короткий вірш (не більше  8 рядків) про місто Ковель або Ваше рідне село чи селище Ковельського району;

– поезію занести або надіслати поштою до редакції за адресою: м. Ковель, вул. Грушевського, 2 (з позначкою "На конкурс"). E-mail: visti.visti@gmail.com

Вірші прийматимуться й у формі SMS-повідомлень або у viber за тел. 095-184-09-09. 

У тексті обов'язково вказати прізвище, ім'я, вік учасника, телефон для зворотного зв'язку.

Роботи можна подавати до 8 грудня 2017 року. 

Кращі вірші, за рішенням редакційного журі, друкуватимуться в газеті "Вісті Ковельщини", а їх автори будуть відзначені призами. 

P.S. Роботи, які не відповідають умовам конкурсу, розглядатися не будуть.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 343

Започатковуємо нову  рубрику, яка, сподіваємось, буде цікавою для усіх  мешканців краю, під назвою: "Чим живуть територіальні громади Ковельського району". Адже чимало змін відбулось  в рамках децентралізації влади у населених пунктах району, створено та успішно функціонує ряд об'єднаних територіальних громад.   Звісно,  є  й  такі сільські ради, що  мають невизначену позицією в цих питаннях.  

То ж будемо говорити та розповідати  про  усе: чим живуть громади, які перспективи їх розвитку, плани на майбутнє, а головне,  як живеться жителям великих і маленьких, близьких і віддалених населених пунктів району, звичайних сільських людей  і таких же звичайних професій.

"Стартуємо" із Радошинської сільської ради, до складу якої входять  села Байківці, Битень, Мар'янівка і Радошин, де проживає 1077 жителів. Центром сільської ради є мальовниче село Радошин, що розташоване за 25 кілометрів від  Ковеля. У населеному пункті –  238  господарських дворів, в яких мешкають 446 щирих душею, гостинних селян.  

Про те, чим нині живе Радошинська сільська рада, як вдається вирішувати насущні проблеми, спілкуємось з сільським головою Дмитром КОВГАНОМ, котрий обіймає цю посаду третє скликання поспіль. Проблеми чотирьох сіл добре йому знайомі, бо народився і виріс у селі  Битні, тут і живе разом із сім'єю. Він знає людей, шанобливо ставиться до старших, його хвилює доля сіл і кожної родини. 

А проблем у сільського голови вистачає.  Не- дарма кажуть, що кожен день має свої турботи, лишень встигай їх вирішувати. Дмитро Дмитрович, на момент нашого візиту,  в своєму робочому кабінеті  спілкувався з місцевими жителями,  які щодня ідуть до нього розповісти про свої проблеми та заручитися його підтримкою у їх вирішенні. 

Започатковуємо нову  рубрику, яка, сподіваємось, буде цікавою для усіх  мешканців краю, під назвою: "Чим живуть територіальні громади Ковельського району". Адже чимало змін відбулось  в рамках децентралізації влади у населених пунктах району, створено та успішно функціонує ряд об'єднаних територіальних громад.   Звісно,  є  й  такі сільські ради, що  мають невизначену позицією в цих питаннях.  

То ж будемо говорити та розповідати  про  усе: чим живуть громади, які перспективи їх розвитку, плани на майбутнє, а головне,  як живеться жителям великих і маленьких, близьких і віддалених населених пунктів району, звичайних сільських людей  і таких же звичайних професій.

"Стартуємо" із Радошинської сільської ради, до складу якої входять  села Байківці, Битень, Мар'янівка і Радошин, де проживає 1077 жителів. Центром сільської ради є мальовниче село Радошин, що розташоване за 25 кілометрів від  Ковеля. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1485

– Андрію Володимировичу, житлово-комунальне господарство, яким Ви в силу службових обов’язків сьогодні опікуєтеся, — один з найпроблемніших напрямків роботи органів місцевої влади. Чи можете дати оцінку ЖКГ нашого міста на сьогодні? Які у нас слабкі моменти, на котрі необхідно звернути особливу увагу?

– Слабких моментів є багато, але все залежить від реальних можливостей міського бюджету. Звісно, питань, швидше виробничих, аніж проблемних виникає багато, але в усіх напрямках житлово-комунальної сфери сьогодні помітний прогрес.

– Як триває процес ліквідації наслідків екологічного лиха, спричиненого діяльністю Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод»? На якій стадії будівництво водогонів, які забезпечать централізоване водопостачання мікрорайону Ковель-ІІ, прилеглого до його  території?

– На сьогодні з обласного бюджету надійшли кошти в сумі 1 млн. 300 тис. гривень, призначення яких – капітальний ремонт залізобетонних споруд для ізоляції відходів. Ці роботи нині на стадії завершення. 

Відповідно до Постанови Кабміну 17 мільйонів гривень з Державного бюджету уже також у розпорядженні міста (надійшли двома траншами: 12.09.2017 р. – 5,1 млн. грн. та 6.10.2017 р. – 11,9 млн. грн.). 

Збудовані вуличні водогони на семи вулицях з дев’яти, які відповідно до рішення виконкому визначені як такі, що входять до санітарно-захисної зони довкола Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод». Майже завершені такі роботи на вулицях Північній, Крилова, Зелінського, які профінансовано з міського бюджету. 

Однак лишаються ще проекти, які реалізуються за рахунок співфінансування з Державного та міського бюджетів. Зокрема, реконструкція свердловин по вул. Кияна. Аби виконати ці роботи стовідсотково, на жовтневій сесії внесено відповідні зміни у міський бюджет. 

А в наступному році місто бере на себе зобов’язання добудувати магістральні мережі з вул. Кияна до вулиць, прилеглих до території Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод», на що необхідно  майже 9 мільйонів гривень. Окрім цього, будемо продовжувати будувати мережі водопостачання на вулицях, що входять до санітарно-захисної зони ветсанзаводу.

– Проблема утилізації сміття у Ковелі з кожним роком дедалі більше загострюється. Як міська влада бачить шляхи її розв’язання?

– Це, справді, досить наболіле питання, вирішення якого залежить не лише від міської влади, а, в першу чергу, від нас, ковельчан. Адже чомусь біля окремих будинків стихійні сміттєзвалища не утворюються, бо люди адаптуються до встановленого графіка, за яким курсують сміттєвози. 

Але, на жаль, у нашому місті є мікрорайони, мешканці яких викидають відходи, коли і де їм заманеться. Скажімо, на вул. Кияна, де був проведений капітальний ремонт прибудинкової території. Однак, попри це, можна бачити гори сміття, які там час від часу «виростають». Тому, якщо не вдасться «достукатися» до свідомості жителів  методом попереджень, то будемо притягувати таких порушників до адміністративної відповідальності. 

Питання санітарного стану міста на цей час дуже актуальне і є пріоритетним для міської влади. Свого часу у Ковелі  була можливість будівництва сміттєпереробного заводу. Однак тоді завдяки «активістам» цього не вдалося реалізувати, не зважаючи на те, що мали інвестора. 

Зараз багато розмов ведеться навколо запровадження роздільного збору побутових відходів. Звичайно, ідея хороша. Аби підійти до її реалізації професійно, фахівцями Українського науково-дослідного інституту з розробки та впровадження комунальних програм та проектів розроблена санітарна схема очистки міста Ковеля, яка сьогодні знаходиться у нас на погодженні. Плануємо її презентувати, в першу чергу, депутатам міської ради.

У схемі визначено кількість транспортних засобів (сміттєвозів), норми утворення сміття. Можливо, проаналізувавши окремі моменти, буде потрібно щось змінити в кількості оборотних рейсів сміттєвозів. Якщо виникне необхідність у визначенні місць для встановлення контейнерів, це також буде передбачено у схемі.

Але не слід вважати, що немає нічого складного і проблематичного у встановленні контейнерів. Адже під них потрібно підготувати площадку (асфальтовану чи бетоновану, захищену накриттям від опадів), а головне – мати відповідну техніку з єврохватом під контейнер (сьогодні місто має таких чотири сміттєвози). Тож, щоб це втілити в життя, спочатку потрібно передбачити кошти у міському бюджеті для закупівлі техніки.

На мою думку, спершу варто запустити пілотний проект, випробувавши цей варіант в якомусь одному мікрорайоні, де на основі схеми санітарної очистки міста підготуємо площадки, встановимо контейнери, залучимо транспортні засоби, що є у наявності. Протягом року попрацюємо у цьому напрямку й оцінимо результат. 

Якщо ж підемо ще далі, запровадивши роздільний збір побутового сміття, матимемо дещо складнішу ситуацію. Адже в такому разі застосовуються інші контейнери й відповідно спецтехніка іншого призначення. Вважаю, що цей варіант для нас недоцільний. Бо який сенс у роздільному збиранні сміття, коли воно згодом скидається в один сміттєвоз, як це практикують у деяких інших містах? 

Так, як вже раніше казав, це питання серйозне, але не стільки на етапі впровадження, як на етапі фінансування. Інша річ, якби у Ковелі за всіма іншими напрямками житлово-комунального сектора не було особливих проблем: мали ідеальні дороги, благоустроєні двори, мережі вуличного освітлення, то тоді можна було б спрямувати всі зусилля винятково на впорядкування питання з побутовими відходами.

До того ж, є нарікання щодо стихійних сміттєзвалищ. Згідний з цим. Зробили перший крок, аби подолати це явище: закупили антивандальні урни, які використовують у Європі. Часто люди пишуть у фейсбуці: «Краще було б придбати їх більше, але дешевших». Можливо, й так. Але це доречно лише за умови, коли серед ковельчан було б більше свідомих мешканців. Можу показати вам оті «дешевші» урни – поламані, погнуті і побиті (прикладом, на жаль, є набережна). 

Але маємо те, що маємо. Адаптуємось, намагаємось щось змінити в цьому плані. Питання відкрите, отож, прислухаємося до всіх пропозицій.

– Впродовж кількох років міська рада надавала учасникам АТО землю. Однак нерідко доводиться чути закиди щодо «неповноцінності» наданих АТОвцям земельних ділянок. Чи справді це так?

– Дійсно, окремі «громадські активісти» звинувачують у цьому міську владу. Мовляв, беріть приклад з Європи: на наданій земельній ділянці вже підведені всі комунікації, прокладена дорога. Але ж не треба забувати, що у Європі безкоштовного надання земельних ділянок немає. Орган місцевого самоврядування, який продає земельну ділянку, тим самим компенсує пов’язані з її впорядкуванням фінансові видатки. 

Маємо розуміти й те, що фактично весь Ковель стоїть на болоті. Однак і над цим працюємо. Для прикладу – район вулиці Зерова (у цьому плані це складна ділянка), де ми завершили проект щодо водовідведення. Завдяки проведеним роботам в цьому житловому мікрорайоні більш, ніж на метр знизили рівень води. 

Так, сьогодні нам висувають претензії власники окремих земельних ділянок: мовляв, немає доріг, освітлення тощо. Але потрібно зважати й на потреби жителів інших мікрорайонів міста, які там проживають 40 – 50 років і чекають того ж. 

Якщо ж говорити про освітлення, то електрифікація вул. Зерова буде коштувати місту не менше трьох мільйонів гривень, а це питання стосується не тільки цієї вулиці, а й  Лісової, де теж учасникам АТО надавали земельні ділянки. А звідки сьогодні «знімати» ці кошти, зважаючи на те, що у нас, окрім сміття й доріг, є ще ветсанзавод?

Тож спрямувати всі фінансові ресурси на якийсь один житловий масив, м’яко кажучи, буде некоректно. Навряд, чи такий крок з розумінням сприймуть інші ковельчани.

А ще не слід забувати, що наступного року місту можуть підкинути «подарунок» у вигляді пільг і субсидій (а це для міського бюджету — «мінус» 20 — 25 мільйонів гривень) та новацій від впровадження медичної реформи, що нам додатково обійдеться в 27 млн. грн. 

– Впродовж тривалого часу жителі мікрорайону вулиці Холмської скаржаться на підтоплення восени і навесні. На всі їх скарги Ваші попередники надсилали фактично відписки. У телефонних дзвінках люди сигналізують, що справи й зараз у цьому плані не надто просуваються. Отож, городи ковельчан затоплюватиме й далі? Чи можуть люди сподіватись, що ситуація зміниться в кращий бік?

– Стосовно цього звітувати можу лише за той період, відколи займаю посаду заступника міського голови (а це трохи більше двох років). Ми знаємо про цю проблему. Зокрема, мешканці мікрорайону, про який згадуєте, через неї потерпають чи не найбільше. 

У минулому році по вулиці Холмській (у бік вул. Володимирської) проведено роботи з водовідведення: від АЗС «ОККО» були влаштовані всі мережі. Щодо лівого боку цієї вулиці (поблизу Держлісгоспу), то проблема підтоплень там частково пов’язана з хаотичною забудовою в попередні роки та самозахватом землі, де мали бути прокладені мережі водовідведення.

На сьогодні є проектно-кошторисна документація із влаштування мережі водовідведення від вул. Черняховського (вздовж вул. Холмської) до вул. Данила Галицького. Вона пройшла експертизу, ми отримали дозвіл на виконання відповідних робіт. 

Тож в цьому році, зважаючи на погодні умови, розпочнемо роботу, на що передбачено півмільйона гривень бюджетних призначень. У 2018 році ці роботи будуть завершені.

– До редакції газети надходить багато скарг на поганий стан доріг. Багато з них у сприятливий літній період так і не благоустроєно, ями і вибоїни не замощені і не заасфальтовані. Дехто прямо каже: коли начальником житлово-комунального відділу був Олександр Балак, то діло спорилося, а зараз – як мокре горить. Як Ви можете прокоментувати цю ситуацію?

– Не буду нікого критикувати і порівнювати. Натомість дещо проаналізую зроблене, з чого кожен зробить власні висновки. 

Сьогодні розбудовується набережна, замінено на сучасне вуличне освітлення майже на всіх магістралях, серйозно взялися за благоустрій прибудинкових територій, ремонтуємо дороги, хоч маємо проблему у вигляді ветсанзаводу, який за цей рік «з’їв» більше двох мільйонів гривень. Тому, на мій погляд, неправильно акцентувати увагу на якомусь одному напрямку, наприклад, на ремонті доріг. 

Адже окрім автомобілістів, є ковельчани, які не володіють автотранспортними засобами, але теж сплачують податки і хочуть мати благоустроєні двори, вуличне освітлення, жити в будинках, де не протікає дах і т. д, і т. п. Тому міська влада намагається поетапно задовольнити інтереси всіх мешканців міста. 

Цьогоріч чимало коштів було виділено на ремонт вул. Ярослава Мудрого, на що відповідно до проектно-кошторисної документації загалом необхідно 5 млн. 800 тис. грн. Ці роботи мали виконувати за рахунок співфінансування (порівну з обласного та міського бюджетів). Але  на сьогодні отримали  з обласного бюджету лише 690 тисяч гривень. Отже, фінансовий ресурс, що мав би бути спрямований на інші потреби, довелося перекинути, аби закрити зобов’язання перед підрядником, який виграв тендер на право виконувати роботи на цій вулиці.

– Розпочався осінньо-зимовий період, який для комунальників завжди важкий і складний. Чи буде тепло в домівках ковельчан і чи готове місто до зими? 

– Щодо початку опалювального сезону, то нам є чим похвалитися. Адже у цьому плані Ковель – місто, завдяки якому Волинь демонструє високі показники на рівні держави. Ми першими запустили опалення в школах і дитячих садочках, закладах охорони здоров’я. З 15 жовтня почали подавати тепло в оселі ковельчан. Звичайно, враховуючи погодні умови, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, призупиняли подачу теплоенергії. Середньодобова температура знизилась – теплопостачання відновили.     

А загалом, всі комунальні підприємства підготовлені. Всі заплановані заходи виконані. Місто готове до зими.

– Що ж, дякуємо за відверту розмову, яка, сподіваюся, допоможе читачам газети краще зрозуміти суть проблем, над розв’язанням яких працює нині міська влада. 

Розмову вела

Вікторія ЗІНЧУК.

НА ЗНІМКАХ: заступник міського голови Андрій ТОВСТИГА; один з робочих моментів; в оновленому дворі по вул. Грушевського, 5; відремонтована дорога по вул. Ярослава Мудрого; один із сміттєвозів, який щодня здійснює регулярні рейси по місту; пересвідчитись у перевагах нових антивандальних урн, встановлених у місті, можна, пройшовшись бульваром Лесі Українки.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

– Андрію Володимировичу, житлово-комунальне господарство, яким Ви в силу службових обов’язків сьогодні опікуєтеся, — один з найпроблемніших напрямків роботи органів місцевої влади. Чи можете дати оцінку ЖКГ нашого міста на сьогодні? Які у нас слабкі моменти, на котрі необхідно звернути особливу увагу?

– Слабких моментів є багато, але все залежить від реальних можливостей міського бюджету. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 963

Ще перед моєю відпусткою  до редакції  зателефонував постійний читач нашої газети із проханням порушити на шпальтах міськрайонки досить актуальну проблему, яка стосується того, як ми розмовляємо.

Пан Роман в телефонній розмові обурювався тим, чому наші деякі політики  ніяк не можуть вивчити рідної української мови? Правда, це стосується не всіх…

Чоловік  на завершення бесіди додав, що окремим  нашим високопосадовцям корисно було б ознайомитися з лекцією кандидата філологічних наук Юрія Шевчука, яка детально  торкається питань мовної сфери. 

Не буду кривити душею: вийшовши із відпуски, не відразу взялася  виконувати  прохання ковельчанина (в силу тих чи інших причин).  Але тут таки й привід знайшовся.

Отож, саме в  День  української писемності та мови   варто  поговорити про мовну культуру, про що йдеться в   лекції Юрія Шевчука  під назвою: "Політика мовної шизофренії в Україні. Джерела, форми, наслідки". До речі,  Юрій Шевчук – кандидат філологічних наук, викладач української мови у Колумбійському та Єльському університетах.  Пропоную головні тези його праці.

l

"Мовна шизофренія” – постійне поєднання української і російської мов. Я пропоную розрізняти дві основні форми мовної шизофренії:

1. Окремі мовці спілкуються  окремою мовою, але розуміють один одного.

2. Коли окремі мовці користуються одночасно, без розбору і правил, двома мовами.

Це може бути формат телевізійної програми, випуску новин, аналітичної передачі, популярних передач на кшталт "Україна має талант", "Голос країни" тощо. 

Так само це поєднання може бути в радіопередачах, у мережевих публікаціях. Дедалі більше я бачу елементи цього поєднання у друкованих виданнях. 

Якщо ж  дивитися на структуру лінгвошизофренічного посилання, – те, що в Україні модно називати месидж, – в ній присутні такі елементи:

1. Гегемонною мовою є російська, декоративно-символічною – українська. Подивіться на "Вечірній квартал", "Розсміши коміка"  і т. д. Для ведучого такої програми знання російської на екрані і поза ним є обов'язковим, а української – факультативним або декоративним, що вживається про людське око.

2. Російський мовець – монолінгв, тобто володіє однією російською, він думає і бачить світ через російську мову як рідну. Слухач, глядач одразу відчуває фальш, якщо людина говорить не рідною мовою. Російськомовець завжди говорить російською в таких передачах як рідною і звучить природно.

3. Україномовець у таких передачах, як правило, білінгв, тобто говорить і українською, і російською. Йому часто відводиться роль говорити українською. Він  переважно  думає  й бачить світ російською мовою, і в цьому відчувається елемент фальші. Користується українською, що перекладена з російської мови.  

4. Російська звучить привабливою, повнокровною, часто з престижним московським акцентом. Зараз є практика на українському телебаченні запрошувати з Москви ведучих, дикторів, надавати їм високооплачувану працю, давати їм навіть українське громадянство.

5. Натомість українська штучна, збіднена, подібна на бліду копію російської. Її неприємно та нецікаво слухати, вона не викликає бажання наслідувати її як зразок. Заіснувала в Україні, за моїми спостереженнями, мова з таким ґламурним акцентом, який культивують в колах столичної київської журналістики.  

6. Російська мова, зазвичай  лунає довше у такому продукті. Часто програма має українською лише назву – наприклад, "Вечірній квартал".

7. Українська завжди маргіналізована, вживається декоративно, про людське око.

8. Мовна шизофренія передбачає певну густину наповнення ефіру і всюдисущність.

Ми з вами в цій країні не можемо сховатися від мовної шизофренії – скрізь і всюди, ви не можете відгородити від неї своїх дітей. Ваша дитина може ходити до найкращої україномовної школи, і в якийсь момент ви починаєте чути, що вона говорить "тоже".

Першим наслідком політики мовної шизофренії є параліч механізмів мовної творчості. Наприклад, нам треба сказати, що дана послуга існує в міжнародній мережі. Замість того, щоб сказати, що це є мережева послуга, ми чомусь кажемо – вона існує он-лайн. 

Мовна шизофренія нав'язує україномовним російську мовну картину світу, психологічну потребу дивитися на світ крізь призму і образність російської. Мільйони українців відчувають глибоку трагедію власного існування через те, що окремих слів, які є в російській мові, не існує в українській мові.

Наслідком цього є підрив самого інституту мовної норми. Навіть в совєцький час існував чітко окреслений, нехай зрусифікований, літературний стандарт української мови. Тепер цього стандарту практично  не існує – у пресі, ТБ, в мережі, для  більшості журналістів. 

Мовна шизофренія означає загальну деінтелектуалізацію культури колонізованого, її примітивізацію, зведення всієї різноманітності функцій мови до передачі простих і примітивних смислів. Принцип – "і так понятно".

l

Перший раз я потрапив до Польщі у 1988 році і говорив доброю польською мовою з хорошим  акцентом. В таксі розговорився з водієм і сказав йому, що я – з України. Він відповів, що це неможливо.  

Ця мовна солідарність, коли ви чуєте чужинця, який добре розмовляє вашою рідною мовою, підкуповує людину будь-де. Вас люблять за це, тільки не в нашій країні. Мої студенти приїжджають сюди, з радістю звертаються у Києві до когось, а у відповідь чують російську.

Українська мова потрібна для усіх цих русифікаторських програм, яких тут повно, для того, щоб маскуватися за нею. Якби забрати українське, а залишити російське, то всім би було зрозуміло, що нас піддають русифікації, а як трошки посипати українське, то ми маємо те, що дуже подібне до гібридної війни у культурі, коли незрозуміло, хто ворог, а хто друг.

Мовна шизофренія унеможливлює для україномовного культурного продукту конкуренцію з російськомовним культурним продуктом. Не плекається споживач, який орієнтований на національний продукт. 

Я не знайшов аналогів мовної шизофренії ні в США, ні Канаді. Для них змішування мов – це табу, ознака безкультур'я. А в Україні це подається як норма.

Отже, мовна шизофренія, за своєю логікою, – це нова, надзвичайно потужна, ефективна форма русифікації. 

Українське суспільство у величезній своїй масі капітулювало перед нею, здалося, продовжує споживати її так, наче нічого не відбувається.

Я ніколи не чув такого від бійців, яких так використовують. Нам кажуть, що тепер все нормально, – коли для 67% населення в Україні рідна мова є українська, а 10 найпопулярніших радіостанцій України передають 4,6% пісень українською мовою…".

l

Виходить, маємо те, що маємо. А чому? Тому, що не  завжди дбаємо   про мову  із самого початку, із колиски, коли мати повинна прищеплювати любов до рідної солов'їної  своїй кровиночці із першою колисковою співанкою, першою казкою і першим віршиком.

Як розповіла пані Людмила (вчитель української мови та літератури  в одному із навчальних закладів міста),  розмовляти українською тепер дійсно стає модно й престижно, як ніколи раніше. 

"Я викладаю предмет в середніх класах вже більше двох років. Добре, що учнів у  такому віці можна ще перевиховати, спрямувати, так би мовити, в правильне русло.  Слід зауважити, що дітей, які виховуються в справжній україномовній сім'ї, – немало,  переважна більшість.

Приємно радує й те, що їх однолітки, які володіють українською не дуже, дивлячись на своїх ровесників, беруться наслідувати їх у плані мовного перевиховання", – додала педагог.

Буває, на жаль, й  по-іншому.  Ми, грубо кажучи,  іноді не плекаємо мову, а втоптуємо в землю щоднини, щогодини, щосекунди.  Бо хіба це правильно, коли  дехто із наших земляків, перебуваючи на відпочинку (правда,  раніше) на Чорному морі спілкуватись із тамтешніми воліє так, як говорять вони, – тобто  російською?  

А чому  ми повинні підлаштовуватись під них? Невже ми не маємо права розмовляти своєю   рідною? Та це, мабуть, питання менталітету кожного українця,  окремо  взятого. 

Або візьмемо іншу ситуацію, перевірену на практиці.  На співбесіді із потенційним роботодавцем більшість із нас також розмовлятиме російською, якщо співрозмовник (в даному випадку керівник) – російськомовний.  А чому? Невже ми не маємо власної думки?

Про що можна говорити, коли молода жіночка, їдучи в маршрутному таксі,  мобільним телефоном спілкується із донькою так: "А ти "покушала"?".  Далі в  розмові суржик поступово  зникає, мама говорить гарною українською мовою.  

Візьмімо ту ситуацію,  коли   батьки все ж таки  навчили своє дитя розмовляти більш-менш правильно та грамотно.  Далі – справа за школою.  Але й тут є деякі "казуси", які перешкоджають навчально-виховному процесу, не дають  закріпитись знанням належним чином. 

Чому  може навчити  школярів  вчителька української мови, яка наголос в словах ставить на приголосні? (цілком реальна історія із життя).  А ще ця Олена Володимирівна, яка працює в невеличкій школі одного із сіл сусідньої із нашою областю, часто "забуває",  скільки літер в українському алфавіті. Тут на поміч їй  приходять вихованці...  

Не кривлячи душею, можемо без усілякого перебільшення сказати, що таких  педагогів із вищою освітою в  нашій українській державі  немало. Тоді  чому ж ми дивуємось, коли до нас  із трибун "штокають" так, що аж вуха в'януть, відомі посадовці, політики і т. д?   

 А на вулиці ми повсякчас бачимо різноманітні вивіски із назвами магазинів чи торговельних закладів, які мають   іншомовне походження.  І  причому дуже часто – з грубими помилками. 

В місті увагу до себе нерідко привертають   авто  із написами "женіх" і  "нєвєста", "свадьба" тощо.  Дітей називають, без усіляких вагань, не Карина, Давид, Архип, а, як тепер це  модно, – Каріна, Давід та Архіп.  До того ж, так їх записують навіть у свідоцтві про народження, в паспорті батьків. 

Пам'ятаю, як в студентські роки на пару курсів від  мене менша дівчина із Закарпаття на парах  ледь не плакала (в прямому значенні цього слова) через те, що її тамтешній діалект заважав  повноцінно засвоювати ази філологічної науки.  Проте  на останньому курсі чорнявенька Леся   навчилась говорити так, як її одногрупники (звичайно,  не на всі сто відсотків, бо "кривенькі" незрозумілі словечка все-таки час від часу проскакували), нагадуючи всім, що вона – не місцева.  

Знаю лише одне: там де працює колишня студентка тепер, знання української їй таки знадобилося.  Виходить, що вчилась 5 років недаремно!

l

Отож,  щоб чогось досягти, треба  цього сильно  прагнути.  І тоді обов'язково все вийде. Та головне – починати слід  із себе.

Пам'ятаймо, що наш обов'язок – будувати патріотично налаштовану українську націю, яка свято цінує свій головний скарб, яким для неї  є рідна мова.

Правда, слід відзначити,  що останнім часом все помітніші зміни на краще.  Адже нині  в радіоефірі  практично вже до  90 % української мови.  Шкода, що цього  дотримуються не всі телеканали.  Це, зокрема,   стосується "Інтера", якому, очевидно, Закон не писаний…

Оксана МОРОЗ. 

Ще перед моєю відпусткою  до редакції  зателефонував постійний читач нашої газети із проханням порушити на шпальтах міськрайонки досить актуальну проблему, яка стосується того, як ми розмовляємо.

Пан Роман в телефонній розмові обурювався тим, чому наші деякі політики  ніяк не можуть вивчити рідної української мови? Правда, це стосується не всіх…

Чоловік  на завершення бесіди додав, що окремим  нашим високопосадовцям корисно було б ознайомитися з лекцією кандидата філологічних наук Юрія Шевчука, яка детально  торкається питань мовної сфери. 

Не буду кривити душею: вийшовши із відпуски, не відразу взялася  виконувати  прохання ковельчанина (в силу тих чи інших причин).  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1234

Статтю під рубрикою "Трибуна депутата" одного з найактивніших дописувачів "Вістей Ковельщини" серед депутатського корпусу районної ради Анатолія Корнійчука можна було б опублікувати без коментаря, якби не одне "але": у публікації він "зачепив" і мою скромну особу, назвавши її, що відповідає дійсності, але абсолютно не зрозуміло для більшості читачів. Тому одважусь пояснити суть справи.

На останній сесії районної ради, як писала наша газета, а також  інші ЗМІ (в тому числі інтернет-видання), пан Корнійчук на знак протесту проти результатів голосування, які його не задовольнили, заклеїв собі рота стрічкою з лейкопластиру і заявив: "Тепер я буду мовчати". І хоч стрічка невдовзі відклеїлась, депутат обіцянку мовчати не порушив до завершення сесії.

І ось саме в момент протестної акції я не втримався і голосно сказав, що такого в історії районної ради ще не було. Саме це, очевидно, змусило Анатолія Авакумовича розпочати свою статтю із згадки про мене.

Я розумію тонку іронію в словах пана Корнійчука і усвідомлюю, що він, може, роздратований моєю реплікою, або навпаки – задоволений безкоштовною рекламою його безкомпромісної позиції. Щоправда, пізніше при зустрічі з ним в редакції я напівжартома – напівсерйозно зауважив, що стрічка трималася б довше, якби вона була ширшою і краще прикріпленою. Але сталося так, як сталося, і змінити вже нічого не можна…

Однак, на мій погляд як депутата в минулому і районної, і міської, і обласної рад декількох скликань (здається, дев'яти), голови міської ради в 1990 році, а тепер ще й голови громадської ради при райдержадміністрації,  проблема не лише в стрічці і демонстративному мовчанні Анатолія Авакумовича. Написане ним, чесно кажучи, викликало бажання висловити декілька принагідних думок на тему місцевого "парламентаризму". 

Оскільки із названим вище депутатом ми знайомі не один рік, гадаю, що він не образиться на мої зауваження, бо завжди виступав і виступає за відвертість, принциповість, щирість у стосунках, що я й хочу продемонструвати далі.

Одразу скажу: я не маю наміру оцінювати виступ на газетній "Трибуні депутата" пана Корнійчука, який ми друкуємо без найменших скорочень і правок. Право на власну точку зору йому гарантує Конституція України і Закон про статус депутата. Однак чомусь здається, що подекуди він занадто категоричний і  "гарячий" у своїх судженнях і висновках. Одразу пригадується класичне: "Юпітер, ти сердишся? Значить, ти неправий".

Що маю на увазі? Дещо зверхнє і безцеремонне ставлення до колег-депутатів. Чого, наприклад, варте безапеляційне твердження про те, що "остання сесія Ковельської районної ради від 20 жовтня, мабуть, увійде в історію місцевого самоврядування як найбезтурботніша і найбезвідповідальніша" (!). Мені, наприклад, так не здалося. Бо хід сесії, запити і звернення депутатів загалом відзначалися і діловитістю, і конструктивністю, і турботою про соціально-економічний розвиток району.

На місці колег пана Корнійчука я б образився за фразу: "Я глибоко стурбований, як  Степанюки, Вишневські, Олексюки та інші депутати, навіть попри моє переконливе застереження і бажання послужити громаді,  ізолювавши мене, ділили майно Ковельського району".

Знаю і Аркадія Михайловича Степанюка, і Федора Олексійовича Вишневського, і Василя Івановича Олексюка, і багатьох "інших депутатів" як порядних, ділових людей, котрі, маючи  великий професійний і життєвий досвід, вболівають про інтереси своїх виборців, а тому зневажливо ставити їх в один ряд як трохи не ворогів Ковельського району щонайменше не коректно. Зрештою, розібратися в питанні, хто кого ізолював і чому, теж не завадило б спокійно і без емоцій.

Що стосується запитання пану Пасенковському та деяких інших проблем, порушених Анатолієм Авакумовичем, то я утримаюся від коментарів, щоб мене не звинуватили у втручанні в роботу районної ради. А от свою думку про її подальшу діяльність, гадаю, маю повне право висловити.

Не є секретом, що, як громадянин України, можу мати власну точку зору на події, що відбуваються в державі. Так от, на моє глибоке переконання, децентралізація влади в умовах, коли триває неоголошена, але реальна війна на Сході країни, загрожує територіальній цілісності її і національній безпеці, не кажучи вже про інші "нюанси", пов'язані із життєдіяльністю територіальних громад. Але Закон є Закон: він прийнятий, і його потрібно виконувати. У зв'язку з цим суттєво змінюються функції  органів місцевого самоврядування районного рівня. Судячи з усього, у районних рад в такому вигляді, якими вони є сьогодні, майбутнього нема. В тому числі – і Ковельської.

Ось чому виступи пана Корнійчука та деяких інших народних обранців як на сесії, так і в пресі – це своєрідне відлуння минулих часів. Поміркуймо: на Ковельщині в даний час створено і діє 6 ОТГ – Голобська, Велицька, Дубівська, Люблинецька, Поворська, Колодяжненська. Їх територія займає приблизно 2/3 території району з усіма наслідками, що звідси витікають – фінансовими, організаційними, кадровими. І як би декому не хотілося "керувати" ними, Закон цього не дозволяє, як, зрештою, не дозволяв і раніше.

Тому окремі депутатські запити, які того дня звучали в залі сесійного засідання, образно кажучи, зависали в повітрі. Адресувати їх потрібно керівникам територіальних громад, а також депутатам відповідних рад, які тепер безпосередньо відповідають за стан справ на місцях. Це стосується і  автобусного сполучення, і роботи культосвітніх установ, і боротьби з пияцтвом й алкоголізмом, і т. д., і т. п. Саме для того там створені і функціонують виконавчі органи, які мають досить широкі права й повноваження. 

Депутати ж районної ради не вправі диктувати їм свої накази, а лише рекомендувати і просити. Це ж саме стосується і районної державної адміністрації, майбутнє якої не зовсім зрозуміле.

Це, так би мовити, один бік медалі. Другий – зміни в законодавстві як результат реформування і судочинства, і діяльності правоохоронних органів тощо. Ці зміни потрібно знати депутатам, щоб не виглядати непрофесіоналами. Принаймні мені було дивно  чути запитання на адресу прокуратури з приводу того, що вона не  контролює роботу поліції в боротьбі з самогоноварінням чи торгівлею фальсифікованими  спиртними напоями, як і читати в статті шановного Анатолія Авакумовича пасаж про те, "як проходили аналогічні питання в минулих каденціях: депутати Козуля, Повар, Пархонюк та ін. підіймали гостро проблеми збереження майна, руху підакцизних товарів, роботи дільничних та ін., то тепер "тихо і гладко".

Був і я свідком виступів Лідії Іванівни, Сергія Даниловича, Володимира Федоровича, знаю їх принципову позицію з багатьох аспектів життя району. Але ж сьогодні на календарі  – 2017: змінився час, змінилися повноваження прокуратури,  як й інших державних інституцій. Добре це чи погано, але є так, як є, і про це потрібно знати всім, хто причетний до влади – чи то виконавчої, чи то представницької.

Ось такі в мене вийшли сьогодні нотатки. Ще раз повторюся: я б їх, може, й не писав, коли б Анатолій Корнійчук не згадав мене у своїй публікації. Він висловив свою думку, а я свою. Як казали древні, Платон мені друг, та істина дорожча.

І ще один "нюанс". Наскільки мені відомо, дехто з депутатів районної ради (правда, їх небагато) не задоволений висвітленням її діяльності на шпальтах "Вістей Ковельщини", стверджує, що така позиція журналістів спричинена тим, що голова РДА Віктор Козак "не дозволяє" писати про гострі питання, які порушують народні обранці на сесіях.

З цього приводу скажу наступне. Висвітлення роботи ради відбувається в межах ліміту коштів, які передбачені на 2017 рік районним бюджетом і які, на жаль, уже практично вичерпані. Ніяких обмежень тут не було, нема і не буде. Це можуть підтвердити ті народні обранці, котрі друкувалися цьогоріч, і навіть не один раз.

Про те, що пан Козак не дозволяє собі втручатися у  творчі процеси редакції газети засвідчує і той факт, що ми сьогодні публікуємо статтю пана Корнійчука, а також мої нотатки, ні з ким їх не погоджуючи і не просячи якихось "дозволів".

От і все, що я хотів сказати про подію, "якої ще не було в історії Ковельської районної ради". Своїми нотатками я жодною мірою не хотів образити Анатолія Авакумовича. У присвяті мені він, презентуючи колись книгу "10 років для громади", написав: "Батькові" преси Ковельщини" з надією на перспективну співпрацю". Оскільки на батьків зла не тримають, а наша співпраця триває, то, як мені здається, все нормально.

Єдине, що хотів би порадити Анатолію Авакумовичу: бути самокритичнішим у ставленні до себе, доброзичливішим – до людей і не забувати слова нашого земляка Анатолія Семенюка, який колись мудро написав:

Як вгамувати душевний

 біль,

Де сили взяти у знемозі?

Шукай, копай криницю 

у собі,

Щоб напоїти спраглих 

у дорозі…

Микола ВЕЛЬМА.

Від редакції: за домовленістю з керівництвом районної ради редакція газети "Вісті Ковельщини" має намір в кінці листопада ц. р. провести засідання "круглого столу", де буде можливість обговорити питання, порушені вище, а також подумати над тим, як забезпечити розвиток місцевого самоврядування на Ковельщині в світлі  викликів сьогодення.

Статтю під рубрикою "Трибуна депутата" одного з найактивніших дописувачів "Вістей Ковельщини" серед депутатського корпусу районної ради Анатолія Корнійчука можна було б опублікувати без коментаря, якби не одне "але": у публікації він "зачепив" і мою скромну особу, назвавши її, що відповідає дійсності, але абсолютно не зрозуміло для більшості читачів. Тому одважусь пояснити суть справи.

На останній сесії районної ради, як писала наша газета, а також  інші ЗМІ (в тому числі інтернет-видання), пан Корнійчук на знак протесту проти результатів голосування, які його не задовольнили, заклеїв собі рота стрічкою з лейкопластиру і заявив: "Тепер я буду мовчати". І хоч стрічка невдовзі відклеїлась, депутат обіцянку мовчати не порушив до завершення сесії.

І ось саме в момент протестної акції я не втримався і голосно сказав, що такого в історії районної ради ще не було. Саме це, очевидно, змусило Анатолія Авакумовича розпочати свою статтю із згадки про мене.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 683