Повідомлення в номер / Куди прямує Україна

18.01.2018

Куди прямує Україна?

Шановна редакціє!

Вітаю Вас із Різдвяними та Новорічними святами і прошу надрукувати мій лист з думками про наболіле.

Невдовзі виповниться 27 літ, як проголошена державна Незалежність України. Але чи стала наша країна справді незалежною і самодостатньою, чи став народ краще жити?

На мою думку, ні. Бо керують нами не висококваліфіковані професіонали, патріоти-державники, а часто-густо дармоїди і злодії. Україна – в числі лідерів у світі за рівнем корупції, злочинності і бюрократизму. Балакаючи про євроінтеграцію і європейський вибір, наші урядовці зводять всю «європейськість» до височезних комунальних тарифів, захмарних цін і безладу в економіці.

Так і хочеться запитати можновладців: «У вас совість є? Коли ви, нарешті, по-справжньому боротиметеся з корупцією і займетеся державотворенням, перестанете прикро вражати міжнародне співтовариство своїми, м’яко кажучи, негарними справами?».

Як свідчить статистика, Україна – одна з найбідніших, якщо не найбідніша, країна Європи. Більше того: її за рівнем життя обігнали навіть деякі африканські держави. Про Європу я вже навіть не говорю, хоч наш український народ хоче там жити, але жебраки їм не потрібні. Наші ж урядовці замість того, щоб піднімати економіку, випрошують кредити в Міжнародного валютного фонду і заганяють нас у глибоку боргову яму.

Можливо, вже настав час провести міжнародний незалежний аудит, розібратися, куди пішли і йдуть позичені гроші і притягти до відповідальності тих, хто ці гроші використав для власного збагачення? І почати слід з Президента і Прем’єр-Міністра як головних дійових осіб сучасної української драми, яка розігрується на наших очах. Та й Верховній Раді варто прокинутися від тривалого «летаргічного сну» і дати своїм виборцям відповідь на одне-єдине питання: «Куди прямує Україна?».

Хотілося б знати й про те, хто і коли відповість за неподобства, що мають місце у нашому житті, чому з корупцією борються тільки на словах , а різного роду ділки-мафіозі типу екс-глави Нацбанку Гонтарєвої та іже з нею живуть приспівуючи, і, як кажуть, у вус не дують?

Подібних запитань можна ставити багато, але хто на них відповість? Доки громада не змусить чинуш-бюрократів повернутися обличчям до потреб і запитів народу, справи на краще не зміняться.

Тому пропоную на шпальтах громадсько-політичної газети «Вісті Ковельщини», яка є найтиражнішою в нашому краї, провести публічну дискусію на тему: «Що Ви думаєте про ситуацію в сучасній Україні і якими бачите шляхи до її поліпшення?». Закликаю всіх свідомих громадян до участі в цій дискусії. Хай наш голос почує влада!

Пишіть, критикуйте і разом з тим – пропонуйте. Бо одна голова добре, а багато – краще.

Роман КІНАШ,

ветеран праці.

м. Ковель.

Шановна редакціє!

Вітаю Вас із Різдвяними та Новорічними святами і прошу надрукувати мій лист з думками про наболіле.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 867

Повідомлення в номер / Роздуми на межі неповернення

18.01.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

Роздуми на межі неповернення

Точка неповернення… У ній спресоване усе твоє життя. Це – межа перед Вічністю. Все! За нею немає світла.

Ставши на цей поріг, ти все більше повертаєш погляд у вир минулого. Вдивляєшся у суть своїх вчинків. Зважуєш на терезах мудрості світлі і сірі тіні. Переживаєш, чого там більше – любові і добра чи ненависті та зла?

З'являється розуміння того, що любов – це бажання віддати себе ближньому. Ти доходиш висновку, що у цій філософській тезі – ключ до спасіння світу. Мимоволі запитуєш себе: "А що ти зробив своїм життям для його порятунку?". Краплі сумніву дощем падають на твою свідомість.

Можливо, ти народився недосконалим і нездатним наслідувати Христа у цій важливій місії. І раптом, мов обухом по голові, – голос зі "сторони": "Та він виховувався без батька. Не дивуйтеся, що характер у нього не такий". Тобто неповноцінний… Теорія дика – але…

Чудотворна формула

Я і Бог – ми удвох, долаємо перепони, переборюємо негаразди, терпимо образи і не піддаємося спокусам. Ця теза в свідомості з'явилася у зрілому віці не випадково. Її формувало тернисте життя.

Я народився, не знаючи, як і звідки. Мама не розказувала ні про батька, ні про кохання. Ось так, "непорочно" зачата війною, охрещена літургією гармат і благословенна "батьком усіх народів" Сталіним, впала маленька, незахищена істота у цей жорстокий світ.

Яку місію покладав не мене Господь? А хто із нас земних це знає? Не знав я і про жертовний подвиг Отця Небесного, який заради нашого спасіння послав на Землю Сина, щоб кров'ю та розп'яттям на Голгофі Він відкупив гріхи людства.

Отак народжена, у нерозгаданій тайні, мізерна смітинка на стежині буття мала бути потоптана, принижена чи зранена, щоб щоразу відроджуватися і, попри все, вчинками доказувати право на існування у просторі Господньої любові з Богом у серці.

Коли ступаєш по гострому лезу ножа, потрібна велетенська сила волі, концентрація уваги, щоб не поранитися. У мене цього було мало і я міг потрапити в злочинний світ, стати алкоголіком або пропащим безхатченком. У ті далекі несформовані роки мама не була для мене лідером-наставником. Поводирем моєї сліпої юності стала вулиця, але на сторожі стояв Господь. З того далека, немов човен у безмежнім хвилюючім морі, виринають із підсвідомості спогади.

Господь

Був поруч

Це було у ті фестивальні роки, коли душа звеселялася празником села на Петра і Павла. Я вештався поза танцюючою публікою і в закутку між клубом та кінобудкою побачив, як двоє молодиків відбирають годинник у якогось хлопця. Тоді це була неабияка цінна річ. Зупинився, щоб розгледіти, що там коїться. У цю мить з'явився дільничний міліціонер. Грабіжники не розгубилися і вказали на мене, а самі зникли.

У ближній від танців хаті відбувся допит і складався протокол про скоєння злочину, за яким – недалеко до місць виправних і віддалених, звідки повернення у нормальне життя немає. На моє щастя, у хату зайшов незнайомець. Він засвідчив, що я не причетний до грабунку. Мене відпустили. Хто був цей ангел-спаситель, не знаю до цих пір. Бог залишав мене у просторі Свого існування.

Сільська юність мріяла про щастя жити і працювати у місті. Таку філософію породило жорстоке, бідне і безпросвітне колгоспне життя.

Але для того, щоб працювати і жити у місті, необхідна прописка із відповідною нормою житлової площі. А прописка можлива, коли ти маєш постійну роботу. Цей замкнутий порочний круг, народжений системою, подолати було майже неможливо.

Я настирливо стукав у двері – чиновники їх не відчиняли. Півроку (можливо, більше) митарств результату не приносили. Руки опускалися, і хотілося отой надуманий та омріяний рай міського життя послати під три чорти. Та раптом зажевріла надія. Власниця сірої, запущеної квартири і з таким же сірим та запущеним обличчям, віддала мені будинкову книгу для прописки. На цю зовнішність я не зважав і тріумфально зайшов до кабінету начальника паспортного стола.

"Хлопче, ти що, здурів? Та же притон", – обірвав тонку нитку надії чиновник.

Я не знав, що таке притон. В селі такого не було. Але настрій зів'яв, мов не підлитий у літню спеку вазон.

На диво начальник у міліцейських погонах підняв слухавку і комусь зателефонував: "Від мене приїде хлопчина. Бідовий. Ти прийми його на роботу і посели в гуртожиток, а я пропишу". Світлим променем сяйнула цариця щастя – удача.

За якусь мить, мов манна з небес, на мене впала і робота, і прописка, і житло. Я летів на крилах казкової жар-птиці до своєї мрії.

Боже провидіння відвертало мене від "притонів", розпусти, брало за руку і повертало на стежину, якою ступав Господь.

Залежність від алкоголю – це трагедія особистості і, зрештою, суспільства. Сатана затягує у свої сіті слабкодухих, і не відпускає.

Так сталося, що я опинився на межі, за якою – провалля. Морального наставника – хоч би батька, який відвертав би від погубних звичок, у мене не було. Я стрімко скочувався по похилій вниз. Барабанний стукіт пальців об склянку з оковитою нагадував про безвихідь. Розхристана алкогольна братія створювала навколо себе і мене ілюзію щастя у химерному сивушному тумані, і… забутті.

Зрідка з'являлося прояснення: "Що я роблю і куди прямую?". Але ці мерехтливі свічечки гаснули у новому опохмелінні". І раптом, не знаю звідки, у просторі мого хмільного існування з'явилися дві милі дівчини.

Невидимим магнітом вони витягли мене із алкогольної трясовини, у яку я потрапив. Солов'їну весну, калинове літо і золотаву осінь я провів із цими янголами спасіння.

Це був перелом.

Досвідчені лікарі-психіатри запевняють, що від згубної звички може врятувати страх смерті або кохана жінка та зміна середовища.

Переконаний, що цих чарівниць поклав до мене сам Господь. Він давав ще один шанс жити в ім'я матері, добра і любові.

Пишу про ці чудесні навернення, а із підсвідомості являються спогади про десятки інших випадків, коли смерть забирала фатальну косу в останню мить, коли кар'єрна удача падала з неба. Я знаходився під покровом Господа, Пресвятої Богородиці, своєї найріднішої, жертовної неньки.

Теоретикам безбатьківського комплексу неповноцінності нагадаю, що у цім світі ніхто не залишається без батька, бо завжди біля таких дітей є вищий вихователь і наставник – Отець Небесний, а з ним і Матір.

Пісня для мами

Господь поклав на жінку величну місію – народжувати дітей для продовження роду людського. Коли мати з якихось причин залишається сам на сам із дитиною, Бог терпеливо навертає її миле Творіння на шлях істини. Так ставалося зі мною протягом всього життя.

На 92-му році, вичерпавши весь ресурс страждань, терпінь і любові, моя мама тихо покинула цей світ. Проводи були багатолюдні і позначені світлою поминальною службою у Божому храмі. Найбільше вразило, що після слякотної холодної погоди, у той день засвітило Сонце і заголубіло небо. У Бога ці нагороди вона заслужила своїм життям.

Так сталося, що через кілька днів після похорон я вимушено брав участь у багатолюдному застіллі. "Ти не розсердишся, мамо? Життя живим, а померлим – Царство Небесне", – заспокоював я себе. Коли розвеселіла публіка зашуміла через край і готова була до співу, я встав і промовив: "Шановні мої друзі, нещодавно відійшла у засвіти моя мама. В честь її та всіх матерів заспіваймо "Рідна мати моя".

Сталося диво. Зал принишк. Всі чекали. І ось із цієї тиші сизокрилою чайкою злетів тужливий і світлий голос. Він махнув крильми, піднявся до стелі і повернувся до присутніх, проникаючи у потаємні куточки душі. До сольних звуків співака стали долучатися інші. За якусь хвилю, мов у казці, на полотні вишитого рушника мережилася доля всіх присутніх.

Перед очима оживало "дитинство, розлука і вірна любов", розквітала "материнська ласкава усмішка" і відлунням, до болю, з'являлися "засмучені очі твої".

Співали стоячи. Це був багатоголосий у різних октавах гімн Матері. Я відчував, що мамина душа присіла біля вишитих гладдю рушників і слухала пісню, раділа і тривожилася, бо як провидиця знала, що на нас чекає непросте і дуже складне майбуття, вплинути на яке була не в силах. Та мама помилялася – мами не вмирають! Вони живуть і впливають на нас до тих пір, доки живі ми.

Я повертався додому із світлими спогадами. Калейдоскоп прокручував миті нашого життя, а хтось невидимий ніби заплітав у цей вінок із думок душевні ліричні рядки: "Мамо… Ангел мій небесний, у думках цілую твої руки, згадую щасливі наші весни, голосу твого я чую звуки".

Знову лунала після. А поміж тих звуків чувся рідний голос: "У тебе є вороги і суперники та недоброзичливці, синку. Хай там що – не чини їм ніякого зла".

Вона знову повчала, застерігала і далека від знання Біблії навертала до христових істин. Я тихо відповідав: "О, мамо, високий мій світе, коли я край прірви стою, ти й з темені шлях мені світиш і долю торуєш мою".

Пізньовечірнє небо мерехтіло мільйонами зір. Десь там – зірка мами. Де вона? Вона має бути найяснішою! Я не знаходив…

Але тут, на цій земній стежині, якою повертався в осиротілу домівку, я був переконаний, що "є різні в душі п'єдестали, та мамин найвищий за всі".

Зоряне небо погоджувалося із цією земною істиною.

Післямова, і… не без моралі

Боюсь согрішити словом.

Та разом з тим, за те, що дає доля, маємо славити Творця. Навіть тоді, коли щось іде не так, коли день захмарений та невдачі, мов примари, обступили тебе, і зло боляче кусає.

"Ти не такий…", – простирікує недоброзичливець.

Схаменися і прозрій, друже мій.

Поміркуй над тим, для чого Бог мені обрав стражденну, із забутого сільського закутка, маму. Він обрав її та благословив моє народження. Дав характер і життя не таке, як в інших? Але це – Його задум!

Було, каюсь, що у моїй грішній голові роїлися думки: я молодий та сильний, візьму за руку свою долю і поведу на високий Еверест. Юність безрозсудна.

Всевишній спостерігав терпеливо за моїм зухвальством, із жалем усміхався. Я спотикався, падав, метався у стихіях життя, доки, нарешті, прозрівши, промовив: "Без тебе, мамо, я ніщо. Ти дала мені життя. Тож твоє буду доглядати, підтримувати і йтиму цим шляхом, доки живий”.

Мама сторицею повернула за цей крок прозріння. Більше того, вона стала моїм ангелом-охоронцем, ангелом-спасителем. Разом з ангелами Господніми біля мене була моя Мама.

Існує свята трійця: Бог Отець, Богородиця Марія та Ісус Христос. Це Божественна Небесна трійця легко, матрицею накладається на земне життя, де так само ( по обазу й подобі): є Бог Отець, Матір земна і син (дочка). Без цієї життєдайної схеми світ мертвий. Тобто всі ми беремо початок від Отця Небесного, у Якого немає "не таких".

Возславмо Всевишнього нашого Батька, а з ним Богородицю Матір та Сина Божого Ісуса Христа. Шануймо і молімось за нашу рідну земну Матір, намагаймося наслідувати Христа, щоб біля точки неповернення ти мав право сказати: "Я і Бог – ми удвох…".

Анатолій СЕМЕНЮК.

Точка неповернення… У ній спресоване усе твоє життя. Це – межа перед Вічністю. Все! За нею немає світла.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 778

Повідомлення в номер / Третій зимовий фестиваль з футболу “Kovel Cup Time 2005 р. н.

18.01.2018

Третій зимовий фестиваль з футболу “Kovel Cup Time 2005 р. н.

З 11 по 14 січня ц. р. у Ковелі проходив третій міжнародний фестиваль з футболу “Kovel Cup Time” (2005 р. н.), участь в якому взяли10 футбольних команд. Вперше до Ковеля завітала команда з Білорусі - ”Селесао”.

Чемпіонство виборола ФК “Патріот” ДЮСШ Тульчин (Вінницька область), срібло завоювали столичні гості ФК “Вишневе”, а бронзу здобула ДЮФК “Волинь” (Нововолинськ). За перемогу боролись і львів’яни (ФК “Львів”) та ще одна команда з Вінницької області - ”Колос”. Також серед учасників — команда організатора турніру Юрія Мазура - ДЮФК “Тайм”.

У рамках фестивалю було проведено шість футбольних конкурсів. У набиванні м’яча перемогу отримав Михайлик Величко з ФК “Вишневе” Київ. (117 разів набив м’яч). В ударах на точність кращим став футболіст з Нововолинська - Данилко Ховрін. В ударах на дальність відзначився Артем Каленюк з ФК “Вишневе”.

Денис Московчук (“Колос Піщанка”/Вінницька обл.) переміг у конкурсі “битва воротарів”, Максим Гупало (ФК “Львів”) виграв “битву капітанів”, а в “битву тренерів” – Ігор Бєлік (тренер команди чемпіонів).

Кожна команда отримала грамоту та кубок, а також фото на пам’ять про турнір. Кращих гравців нагороджено спеціальними призами від спонсорів ТМ”Gera”, ТМ “Дбайливий тато”. Жоден юний футболіст не залишився без солодкого приза та медалі. Але найголовніше – це чесна гра та радісні усміхнені дитячі обличчя!

Інформаційним спонсомом чемпіонату є “Volуnsport”.

Галина ТКАЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 564

Повідомлення в номер / Кір – небезпечна хвороба

18.01.2018

Кір – небезпечна хвороба

Станом на 16 січня ц. р. у місті Ковелі зареєстровані 3 випадки захворювання на кір, в т. ч. захворіла 1 дитина. Всі – з одного сімейного вогнища.

Вірус кору — надзвичайно заразний, він швидко передається від хворої людини до здорової повітряно-крапельним шляхом, тобто під час вдихання найдрібніших крапель слизу, які потрапили в повітря при чханні, кашлі або розмові хворого. Вірус кору може жити в повітрі та на поверхнях до двох годин після того, як хвора людина залишила приміщення.

Інкубаційний період кору (тобто період, коли симптоми ще не проявляються) становить 6—21 днів. Далі починається період захворювання з такими симптомами: висока температура, головний біль, нежить, сухий кашель, збільшення лімфовузлів, запалення слизової оболонки очей (сльозотеча, світлобоязнь, гнійні виділення), пронос та блювота. На 4—5 день хвороби з’являється червоний висип, який починається зі шкіри голови й обличчя, а згодом розповсюджується на все тіло. Хвороба із симптомами триває до 4 тижнів і більше.

Захворювання може ускладнитись пневмонією (запаленням легень), вушною інфекцією, запаленням мозку — енцефалітом та іншими серйозними ускладненнями, а також призвести до інвалідності та смерті.

На сьогодні існує високий ризик захворювання на кір серед дітей, які не отримали щеплення. Підлітки та дорослі, які раніше не хворіли на кір і не робили щеплення, також залишаються вразливими до захворювання. У дорослих кір зазвичай має набагато тяжчий перебіг. Специфічного лікування від кору немає. Проте захворюванню можна запобігти, прищепивши дитину. Вакцинація має великий вплив на попередження цього захворювання. Навіть ті, хто отримав вакцину лише раз (без ревакцинації), перенесуть захворювання у значно легшій формі. Імунізація захищає дитину в першу чергу від ускладнень, які може викликати вірус кору.

Згідно з календарем в Україні, в 12 місяців проводять перше щеплення від кору, а в 6 років — планову ревакцинацію. Ці дві дози вакцини забезпечують захист організму від кору. Віруси не знають кордонів.

У разі контакту з хворим на кір, негайно зверніться до лікаря. Якщо невакцинована дитина контактувала з хворим на кір, вона має отримати вакцинацію проти кору протягом перших 72 годин.

Якщо невакцинована дитина заразиться і перехворіє на кір, у неї, певна річ, сформується природний імунітет проти цього захворювання. Однак, в таких випадках, кір має тяжкий перебіг і часто потребує госпіталізації.

Вакцина КПК (корі, паротиту та краснухи-багряниці), як і будь-які медичні препарати, може мати побічні дії, проте ризик ускладнень після кору набагато вищий, аніж ризик проявів після щеплення.

Варто пам’ятати, що вакцинація є законним правом кожного з нас на захист від кору — захворювання, яке може призвести до важких ускладнень.

Ольга КОЗАЧУК,

заступник головного лікаря

МТМО з дитинства

та пологової допомоги.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 532

Повідомлення в номер / Новації пенсійного законодавства

18.01.2018

Новації пенсійного законодавства

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій " з 1 січня 2018 року запроваджуються зміни, про які інформуємо нижче.

На перехідний період 2018-2019 рр. застосовуються такі правила призначення пенсії за віком:

у 2018 році: із застосуванням середньої зарплати за 2016 і 2017 роки та вартості одного року стажу - 1%;

починаючи з 2019 року: із застосуванням середньої зарплати за останні три роки та вартості одного року стажу - 1 %.

На перехідний період 2018-2019 рр. застосовуються такі правила призначення пенсії за віком:

у 2018 році: із застосуванням середньої зарплати за 2016 і 2017 роки та вартості одного року стажу - 1%;

У разі, якщо при однакових показниках індивідуального коефіцієнту заробітної плати та тривалості страхового стажу розмір пенсії у 2018 році, обчислений відповідно до аналогічних показників, буде меншим, ніж пенсія, призначена у 2017 році, Уряд приймає рішення про збільшення показника середньої заробітної плати в Україні, який використовується при призначенні пенсій з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року таким чином, щоб пенсії призначені у вказаний період не були меншими, ніж ті пенсії, що призначалися з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється:

на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян при стажі 30/35 років (для пенсій, призначених до 01.10.2011 р. – за наявності стажу, відповідно, 20/25 років);

з 1 січня 2018 року, на рівні 40 відсотків від мінімальної заробітної плати, але не менше, ніж розмір прожиткового мінімуму, при стажі 30/35 років, після досягнення 65 років;

у разі відсутності повного стажу – мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється пропорційно до наявного страхового стажу;

для шахтарів: у розмірі 80 % зарплати для обчислення пенсії, але не менше, як три розміри прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян.

З 1 січня 2018 року пенсія за віком призначатиметься:

за наявності стажу на 01.01.2018 року 25 років – у 60 років. Діапазон необхідного стажу щороку збільшувати на 12 місяців до досягнення 35 років в 2028 році;

за наявності стажу на 01.01.2018 року від 15 до 25 років – у 63 роки. Діапазон необхідного стажу щороку збільшувати на 12 місяців до досягнення діапазону від 25 років до 35 років у 2028 році;

за наявності стажу на 01.01.2019 року – 15 років, але менше, ніж 16 років, що давали б право виходу на пенсію в 63 роки, – призначати пенсію у 65 років. Діапазон необхідного стажу щорічно збільшувати на 12 місяців. Тобто, з 2028 року пенсії у 65 років призначатимуться особам, які матимуть 15-25 років стажу.

Зберігається право на достроковий вихід на пенсію для: матерів, які виховали 5 дітей або інвалідів з дитинства (у 50 років); військових – учасників бойових дій (55 років); ліліпутів та диспропорційних карликів (40/45 років); артистів (за наявності вислуги від 20 до 35 років); журналістів, у разі поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у місцях надзвичайних подій; чорнобильців (із зниженням пенсійного віку).

Для визначення права на пенсію за віком до страхового стажу з 01.01.2018 р. будуть зараховуватися:

ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків незалежно від сплаченого розміру;

проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно;

перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно;

перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Індексація пенсій:

щорічна індексація пенсій з 2021 року відбуватиметься шляхом збільшення (перерахунку) середньої зарплати, з якої обчислено пенсію, на 50% зростання середньої зарплати за 3 попередні роки та на 50% зростання індексу споживчих цін за попередній рік.

У 2019-2020 роках показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для перерахунку пенсій, збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за рік, що передує року, в якому проводиться збільшення, порівняно з роком, що передує року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Максимальний розмір пенсії:

максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. З 01.01.2018 року – 13730 грн.

Світлана Киричук,

заступник начальника Ковельського об'єднаного управління

пенсійного фонду України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 520

Повідомлення в номер / Як підготуватися до купання

18.01.2018

Як підготуватися до купання?

19 січня – одне з найбільш значущих християнських свят, і багато хто не мислить його без занурення у крижану водохресну воду в спеціальних ополонках.

Для цього в льоду вирубується хрестоподібна ополонка – Йордан. Раніше в ополонку занурювалися насамперед ті, хто брав участь у святках, щоб змити гріхи. Освячена на Хрещення вода вважається цілющою, приносить духовне і тілесне здоров'я.

У всіх церквах здійснюється велике освячення води. Згідно з церковними канонами у Водохресний святвечір віруюча людина повинна прийти до церкви, відстояти службу, поставити свічку, набрати освяченої води. Але занурюватися в крижану воду ніхто не вимагає, особливо, якщо людина до цього не готова.

Жорстких правил, як треба купатися на Водохреще, немає. Але, за звичаєм, купання передбачає триразове занурення у воду з головою. При цьому віруючий хреститься і вимовляє "В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!".

Занурення у крижану воду – сильний стрес. Саме цей стрес і "вмикає" захисні реакції організму, які не дозволяють нам захворіти від купання у крижаній воді.

У багатьох склалося помилкове уявлення про цей процес, тому ми спробуємо розібратися, де ж правда і де міфи про купання в ополонці взимку.

Міф 1. Під час купання хвороби виліковуються.

Абсолютно необгрунтованим є твердження про те, що температура тіла, зануреного в крижану воду, сягає сорока градусів, і при такому стані активізується боротьба з захворюваннями. Щоб температура підвищилася до такої позначки, тілу людини необхідні не зовнішній вплив, а запальний або інфекційний процес зсередини.

Багато людей думають про купання в ополонці, як про лікувальну процедуру, але насправді це тільки профілактичний захід.

Міф 2. До крижаної воді можна звикнути.

Цей міф стосується того, що до крижаної води людина звикає і не відчуває холоду. Насправді, організм ніяк не може звикнути і відчути себе комфортно в холоді. Якщо тіло перестає гостро реагувати на крижану воду, значить його температура падає, починається переохолодження, а це дуже небезпечно і для здоров'я, і для життя в цілому.

Правда 1.

Купання в холодній воді має відбуватися впродовж усього року. Хоча про купання в ополонці і ходять легенди, все ж одного занурення в рік недостатньо, щоб привчити організм до холоду і достатньою мірою його загартувати. Справжні "моржі" купаються у холодній воді весь рік.

Правда 2.

До пірнання і занурення в ополонку потрібно готуватися. Якщо ви ніколи не виходили взимку на вулицю навіть без шарфа, то роздягнутися на морозі і пірнути в ополонку буде не так просто. Підготовка до пірнання повинна бути в будь-якому випадку, в іншому разі з ополонки можна взагалі не винирнути.

Одноразове короткочасне пірнання здорова людина витримає без жодної для себе шкоди. Але якщо організм хоча б трохи ослаблений, через три-чотири дні за сміливість доведеться розплачуватися.

Слід купатися в спеціально обладнаних ополонках біля берега, бажано поблизу рятувальних станцій, під наглядом рятувальників.

Також перед зануренням не рекомендується нічого їсти, хіба що шматочок чогось жирного - сала чи риб'ячого жиру. Алкоголь допустимо вживати тільки після повернення додому, причому краще у вигляді глінтвейну. А от вживання "для хоробрості" тільки посилить переохолодження і дасть зайве навантаження на серце.

Не всяка погода підходить для купання. Ідеальна температура для новачків - від 2 до 5 градусів нижче нуля. Можна ризикнути пірнути і в мороз сильніший, але -10 ° С – небезпечний поріг для людини, яка вперше пробує занурення в ополонку.

Можна змастити шкіру гусячим жиром, щоб вона не пересихала. Входити у воду потрібно не поспішаючи, в середньому темпі: якщо повільно, можна встигнути замерзнути, а якщо швидко, то через різке і швидке зниження температури може різко зрости частота пульсу, а також артеріальний тиск.

Ті, хто ризикнув пірнути разом з головою, можуть зіштовхнутися зі спазмами судин головного мозку. Щоб звести до мінімуму такий ризик, варто надіти гумову шапочку.

Крім того, слід взяти килимок. На ньому можна стояти, витираючись і переодягаючись. Шапку потрібно одягнути відразу після виходу з води.

Відразу після обмивання потрібно розтертися махровим рушником і поспішити в тепле приміщення. Розтирати до сильного почервоніння тіло не рекомендується. Лікарі стверджують, що так стрес тільки посилиться.

Але треба зазначити, що пірнати в ополонку на Водохреще не обов'язково: змиває гріхи і вважається цілющою будь-яка освячена священиком вода. Хрещенська вода не псується і зберігає свої цілющі властивості цілий рік.

Підготувала Орися ФІЛІПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 614

Повідомлення в номер / У КРОСВОРДИСТА ІЗ 30-РІЧНИМ СТАЖЕМ НА РАХУНКУ ДО 250 КРОСВОРДІВ

18.01.2018

У КРОСВОРДИСТА ІЗ 30-РІЧНИМ СТАЖЕМ

НА РАХУНКУ ДО 250 КРОСВОРДІВ

У КРОСВОРДИСТА ІЗ 30-РІЧНИМ СТАЖЕМ НА РАХУНКУ ДО 250 КРОСВОРДІВ

Давнім другом газетярів Волині є Микола Степанович Денисюк з Щитинської Волі, який із 63-х життєвих років майже сорок є активним громадським дописувачем. З-під його пера вийшли десятки цікавих статей про історію села, життя односельчан та округи, дивовижну природу і незвичайні її сюрпризи. А декілька років тому він у співавторстві з нині уже покійним Тодосем Філюком видав історико-краєзнавчу книгу «За болотом Луховим», яка була визнана кращою в номінації «Історико-краєзнавча література: добра ініціатива» за підсумками другого етапу обласного конкурсу «Світ Волинської книги – 2011».

Час іде, й Микола Степанович мріє книгу доповнити і перевидати. А ще серед захоплень Миколи Денисюка – кросворди. Він їх складає ось уже тридцять років. Останнім часом пожвавив цю роботу, і його кросворди друкують не лише у районній газеті «Ратнівщина», а й інших виданнях області, в тому числі – “Вістях Ковельщини”.

У черговий раз до редакції “районки” Микола Степанович завітав якраз напередодні Дня народження кросворду, який відзначають у світі 21 грудня. Тож наш кореспондент і запросила гостя до розмови. До речі, перший кросворд в світі був надрукований саме 21 грудня 104 роки тому, у 1913 році.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1105

Повідомлення в номер / Трагічна доля Леся Курбаса

18.01.2018

Трагічна доля Леся Курбаса

"Втеча у прірву" – так назвав Роман Горак книгу про Леся Курбаса, українського актора, режисера, педагога і теоретика театру, народного артиста. Минуло 130 років від його дня народження у Самборі. Він був талановитим, але доля його трагічна.

Всупереч матері, яка не хотіла, щоб син, як його батько, був артистом, він не міг нічим іншим захоплюватися, крім театру. Це було покликання. Ще будучи студентом у Львівському університеті, організував драматичний гурток. Без театру уже не міг жити.

Професійну діяльність розпочав у 1912 р. в Гуцульському театрі, заснованому Гнатом Хоткевичем. Згодом і сам став засновником і режисером трупи "Тернопільські театральні вечори". Зіграв у той час такі ролі: Гурман ("Украдене щастя" І. Франка), Іван ("Суєта" Карпенка-Карого), Астрав ("Дядя Ваня" А. Чехова), Гірей, Темрій ("Маруся Богуславка", "Циганка Аза" Старицького) та ін.

У 1916 р. вступив до театру Миколи Садовського. Там зіграв Гната в "Безталанному" Карпенка-Карого, Хлестакова в "Ревізорі" Гоголя. Гастролі, гастролі… А в Києві заснував драматичну студію і поставив спектаклі "У пущі" Лесі Українки, "Іван Гус", "Великий льох" Тараса Шевченка, "Цар Едіп" Софокла. Скрізь грав головні ролі. А в 1920 р. заснував "Кийдрамте", де здійснив постановки вистав "Невольник" Кропивницького, "Ревізор" Гоголя, "Макбет" Шекспіра. У 1925 р. одержав звання Народного артиста. Коли з кількох театрів утворили мистецьке об'єднання "Березіль" у Харкові, був у ньому до 1933 р. художнім керівником. Тут він проводив експериментальну і навчальну роботи.

Серед учнів Курбаса були А. Бучма, М. Крушельницький, Д. Мілютенко, О. Середюк, Наталя Ужвій (наша землячка), Л. Криницька, В. Чистякова (його дружина) – згодом стали Народними і Заслуженими. Поставив фільми "Швецький сірник", "Арсенальці", "Вендетта".

Згодом мати змирилась з долею сина і ділила з ним його злети, радощі і падіння. У Тернополі, хоч які тяжкі були умови праці, поставив 79 вистав, серед них – невмирущу "Наталку Полтавку". Було й так, що часто голод заглядав у вічі. Любили його артисти за невсипущу працю, був для них, як Сонце, чуйним і добрим другом, вимогливим. Бо написана п'єса, – казав, – мертва, а на сцені оживає. Великий успіх серед глядачів мали вистави "Сватання на Гончарівці", "Ой не ходи, Грицю".

Та радянська влада переслідувала прогресивних діячів культури, і Курбаса арештовують за "національне збочення" в 1933 р. 5 років заслання на Соловках не зламали його. Він і там влаштовує самодіяльний театр. 9 жовтня 1937 р. його засуджують до страти. 3 листопада цього ж року Леся Курбаса розстріляли в урочищі Сандармох.

1957 р. за відсутністю складу злочину реабілітовано. Мати не дочекалась світлого дня, але дечекалась дружина Валентина Чистякова. А 1961 року їй прийшло повідомлення, що він помер на Соловках в 1942 р. Так вона і не дізналась правди.

Довгий час замовчували ім’я і творчість Леся Курбаса, бо ж був серед репресованих.

Нині скрізь, де він працював, на будинках встановлено меморіальні дошки. А в Харкові до 125-річчя від дня народження Леся Курбаса його могила була сплюндрована. Бо вандали зірвали бронзу з барельєфа пам'ятника і букви. "Ніби його дорога, що пролягла на Соловки, у прірву, ще не закінчилась".., – останнє речення в книзі навіює думку, що пам'ять про видатних людей залишається в серцях, звідки ніхто її не зітре.

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1719

Повідомлення в номер / “Диво Різдва” у Дубовому

18.01.2018

“Диво Різдва” у Дубовому

Вже вдруге, з благословення митрополита Луцького і Волинського Михаїла, вірян УПЦ Київського Патріархату Ковельського районного деканату збирає Різдвяний благодійний концерт на свято колядок та віншувань. Відбувся цей урочисто-піднесений захід у будинку Центру культури та дозвілля Дубівської об'єднаної територіальної громади на другий день Різдва.

"Ми зібралися в цьому залі, щоб найперше прославити Новонародженого Спасителя, насолодити свої душі слуханням колядок, а також принести маленьку частку підтримки тим, хто її на сьогодні найбільше потребує", – наголосив у своєму вітальному слові декан Ковельського району митрофорний протоієрей Іоан Бонис.

Священик побажав всім миру, світлої віри, любові й милосердя! Чудові сценки-вертепи представили недільні школи парафій Великомученика Юрія Переможця (с. Дубове), Різдва Пресвятої Богородиці (с. Білин). Піднесено лунали колядки Дмитрика та Ані Удуд, діток священика парафії Архистратига Михаїла (с. Воля-Ковельська); молодіжних хорів парафій апп. Петра і Павла (смт Голоби), святої Трійці (с. Уховецьк).

Душевно-радісні різдвяні привітання лунали від народних аматорських фольклорних колективів "Лелія" (керівник Оксана Бондарук), "Намисто" (керівник Наталія Гончар), церковних хорів парафій Великомученика Юрія Переможця (с. Дубове), Покрови Пресвятої Богородиці (с. Любитів).

До них приєднались з піснеспівами хористи Різдва Пресвятої Богородиці (с. Білашів), преп. Симеона Стовпника (с. Облапи), Різдва Пресвятої Богородиці (с. Мощена), Вмч. Варвари (с. Черкаси), Архистратига Михаїла (с. Кругель) та Успіння Пресвятої Богородиці (с. Городище).

"Ой радуйся, земле, Син Божий народився!". "Щасливого Різдва! Щасливого Різдва! Щасливого Нового Року!!!" – звучало на сцені. Варто зазначити, що від зібраних пожертв надали допомогу таким людям: недужому ієрею Олександру Доброскоку – священику парафії апп. Петра і Павла м. Ковеля, важкохворим Віталію Семенюку, Назарію Бондаруку, Андрію Чаюку та для підтримки будівництва храму святителя Миколая Чудотворця м. Волновахи (Донеччина) в пам'ять полеглим волинським воїнам за визволення міста від окупації у 2014 році.

Привітав всіх з великим християнським святом голова Дубівської об'єднаної територіальної громади Роман Троцюк. А протоієрей Іоан Бонис вручив парафіяльним хорам, які брали участь в Різдвяному концерті, Подячні грамоти "За церковні заслуги в розбудові Української Православної Церкви Київського Патріархату".

На завершення всі разом виконали колядку "Нова Радість стала!". Свято минуло, а радість залишилася! Всім – Божих ласк і благословення!

Христос народився! Славімо Його!

Протоієрей Іван ОРИНЧАК.

НА ЗНІМКАХ: під час благодійного свята "Диво Різдва".

Фото з архіву автора.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 709

Повідомлення в номер / Різдво у Косачів

18.01.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

Різдво у Косачів

Різдво у Косачів. Погодьтеся: це так піднесено і таємничо. Дивна машина часу на своїх крилах перенесла присутніх у актовому залі Колодяжненського музею-садиби Лесі Українки на 130 років у минуле, щоб нагадати, як проходило Різдвяно-Новорічне свято. Це не були звичайні посиденьки за столом.

Олена Пчілка "у спілці" з Іриною Вілінською, дитячою письменницею написали одноактну п'єсу "Марусина ялинка", а юні аматори сцени із дорослими душевно та емоційно передали реалії того часу.

Добре знаємо, що тогочасна сільська громада, у якій особливе елітне місце займали Косачі, переважно була бідною. Олена Пчілка всім своїм єством відчувала і бачила ту бідність, де маленька Маруся з мамою мріють про ялинку, ляльку і Діда Мороза біля неї й пишний святковий стіл із кутею.

Режисер і організатор-постановник цієї вистави Марія Чашук, старший співробітник музею, постаралася на совість. Від побаченого та почутого у багатьох присутніх скочувалися сльозинки по щоці. Признаюсь, що і мої очі були зволожені.

Після вистави і колядок чую: "Таку виставу потрібно показувати тим людям, які сьогодні не задоволені життям, хоч мають і щедро накриті столи, і вишукані плаття, і ялинку, і мобільні телефони і т. д., і т. п. Тим діткам подібне навіть не снилося. Краще дякуймо Богу за те, що маємо". Що ж, частка правди у цих словах є.

Звичайно, що не все у наш час просто. У вітальних словах гостей і завідуючої музеєм Лесі Українки Ольги Бойко звучала надія на мир, на стабільність і на розквіт України.

А гості на свято завітали поважні: це – Андрій Броїло, голова районної ради, а з ним його заступник Олександр Пасинковський, Роман Кульцман, перший заступник голови РДА, начальник відділу культури РДА Тетяна Матяшук, настоятель місцевого Свято-Миколаївського храму о. Іван Оринчак, голова благодійного фонду Івана Омелянюка "Майбутнє Волині-України" Галина Голубович та інші.

У програму різдвяного вечора гарно впліталися вірші Олени Пчілки, колядки. Зворушила всіх юна акторка Ангеліна Кулик, яка читала вірші свого батька Олександра Кулика, директора будинку культури с. Колодяжного.

Дітям Героїв війни на Сході Петра Басанського та Романа Мартинюка Ольга Бойко вручила новорічні подарунки. Зворушливо, що не забули, але, на жаль, це – сумна прикмета сьогодення. Накрили солодкий стіл у фойє музею – радуйтесь, дорослі і малі, адже Христос рождається. У відповідь чуємо: "Славімо Його".

Тож хай Ісус рождається у наших душах не тільки у святвечір, але й щохвилини, щодня, щоб ми відчували Його всепереможну любов і, як було сказано у вітальних словах: "Миру в кожній хаті і в усій Україні!".

Залишається тільки щиросердечно подякувати співробітникам музею за зворушливе різдвяне дійство, яке чарівним духовним крилом торкнулося пам'яті знаменитих Косачів.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 652