Повідомлення в номер / Ковельчанам є чим пишатися

06.07.2017 Ляшук Світлана Олександрівна

DSC08378Ковельчанам  є  чим пишатися

День міста – своєрідний підсумок роботи, досягнень та здобутків у різних галузях, визначення пріоритетів на майбутнє. У минулому випуску газети відомі ковельчани у короткому інтерв’ю розповіли журналісту «Вістей Ковельщини» про свою діяльність та перспективи розвитку. Сьогодні продовжуємо таку розмову.
Юрій СЕМЕНЮК, 
директор ТОВ «Юкон-Продтрейд», 
член виконавчого комітету Ковельської міської ради.
– Одним із найбільших підприємств Ковеля є ТОВ «Юкон-Продтрейд». Наша компанія уже майже два десятки років є офіційним дистриб’ютором з продажу продуктів харчування провідних торгових марок, які відомі в Україні та за її межами. Партнерами товариства є знані вітчизняні виробники, що постачають мінеральні та фруктові води і напої, соки, кондитерські вироби, консерви тощо. Прямі постачання із заводів-виробників дозволяють забезпечувати ринок продукцією високої якості за прийнятними цінами.  
ТОВ «Юкон-Продтрейд» має розвинуту систему складських приміщень загальною площею більше 7000 квадратних метрів, а також власний автопарк із півсотні одиниць автотранспорту, що дає можливість швидко доставляти продукти у магазини області протягом однієї доби. 
На сьогоднішній день ТОВ «Юкон-Продтрейд» – стабільна і сильна компанія, яка об’єднує понад три сотні людей різного віку, статусу і професій. Підприємство успішно розвивається, створюючи щороку нові робочі місця. 
Дружний колектив товариства не стоїть осторонь громадського життя міста: у складний для держави час працівники фірми допомагали і допомагають воїнам АТО, як морально, так і матеріально. Крім цього, колектив ТОВ «Юкон-Продтрейд» щороку бере участь у проведенні масштабного спортивного дійства – Ковельського міжнародного легкоатлетичного пробігу вулицями міста, організатором якого традиційно виступає ГО СК «Ковель» (Президент Ю. В. Семенюк – авт.). 
Варто зазначити і те, що колектив ТОВ «Юкон-Продтрейд» активно долучається до акцій розширення та збагачення лісового фонду Волині. Щороку за участю наших працівників висаджується від 5 до 7 гектарів лісу, а це приблизно 40000 саджанців.
Тож нехай і надалі нас усіх пов’язують добрі та щирі справи! Чистого і мирного неба нам усім над головою, впевненості у завтрашньому дні, стабільного і безтурботного майбутнього!
День міста – своєрідний підсумок роботи, досягнень та здобутків у різних галузях, визначення пріоритетів на майбутнє. У минулому випуску газети відомі ковельчани у короткому інтерв’ю розповіли журналісту «Вістей Ковельщини» про свою діяльність та перспективи розвитку. Сьогодні продовжуємо таку розмову.
Юрій СЕМЕНЮК,  директор ТОВ «Юкон-Продтрейд»,  член виконавчого комітету Ковельської міської ради.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1347
Читати далі

Повідомлення в номер / Щаслива нумерологія

06.07.2017 Семенюк Анатолій Володимирович
Щаслива
нумерологія

колір1Щаслива нумерологія

Будучи, відповідно до Закону причетним до категорії «дітей війни», я якось по-особливому ставлюся до їхньої долі. Справді: ця доля «замішана» на осколках жорстокої війни, на напівголодному існуванні, на пошуку можливостей виживання, у відчутті щастя в скибці чорного хліба.
Усвідомлена свобода в дитячій голові знаходила свої цінності, свої радісні миті і щасливий вихід в інше життя.
Чи можна вважати вихід Мойсея із Єгипту (довжиною 40 літ) свободою і щастям?
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 848
Читати далі

Повідомлення в номер / Щедрий дарунок долі

06.07.2017

фот оЩедрий  дарунок  долі

Найдорожча та земля,
Де зійшла твоя зоря життя…
Цю милу, привітну, добру жінку в Радошині, та й не тільки, знають усі. Валентина Петрівна Міщук – вчителька. Майже 40 років  працювала в школі, навчаючи дітей літературі, любові  до поезії, пісні. Роки шкільні пролетіли, як мить, нині Валентина Петрівна пенсіонерка. 
Можна було б і відпочити, так ні – вона не може бути без роботи, завжди між людей. Ділова, тактовна, чуйна до чужої біди, завжди порадить, поспівчуває, допоможе. І не знаєш,   чого в цієї  жінки більше:   професійних знань, організаторських здібностей чи любові до пісні, поезії. Бо й нині, як і колись, за яку роботу не візьметься, все вона знає, вміє, все в неї виходить. Чи сценарії до свята, чи концертну програму допомогти скласти, — одним словом, перша помічниця в роботі працівникам культури.
Тече річка життя сільської вчительки, швидко відносить свої води, осипається  цвіт... А вона не знає спокою і нині,   її серце сповнене повсякденними домашніми турботами, громадським життям села. Бо так її вчили змалку. 
Виросла вона у простій, трудовій сім’ї в с. Сокиричах  Ківерцівського району, де  і навчили її любові до праці, поваги до людей, а вчителі дали міцні знання. Її дитяча мрія – бути  вчителькою – здійснилась. Спочатку було навчання в Луцькому медучилищі. Але вона хотіла досягти більшого. Любила літературу, особливо поезію, змалку добре декламувала, то ж вступити до Луцького   педінституту тоді було легко.  
В розмові з Валентиною Петрівною ми опинились в полоні спогадів її юності і цікавої вчительської   роботи. Студентське життя було насичене цікавими, незабутніми подіями. Саме будучи студенткою, зустріла своє кохання. Її Василь навчався на географічному факультеті, і після його закінчення одержав направлення в Радошинську школу.  Радошин став другою домівкою. Тож Валентині Петрівні вибору не  було.  Сьогодні   подружжя  згадує той час схвильовано, з теплотою і любов’ю, пам’ятає все до дрібниць. Правда, то був той час, коли в сільських школах навчалось багато дітей, класи  були переповнені.
«Звичайно, спочатку було важко», — згадує вчителька ті далекі роки своєї юності. Але любов до дітей, улюбленої роботи  швидко допомогли налагодити взаєморозуміння з учнями, батьками. Добре розуміла проблеми школи, дітей, батьків. 
Набуті знання в педучилищі допомогли в позакласній роботі. Знала багато пісень, танців, ігор. Тож довелось паралельно працювати вожатою, вести гуртки художньої самодіяльності.          
Але головне – уроки літератури. Щоб навчити дітей мудрості, багато читала.
«Книжка,  — стверджує і нині  Валентина Петрівна, — завжди була поруч. Вона — і знання, і порадник, і  основа мого життя. Цього навчала й дітей». 
Розповідаючи про цікаві моменти роботи, Валентина Петрівна і нині відчуває ніби борг перед школою:  десь не встигла, десь не допрацювала.
«Особливо  важко, —  говорить вчителька, — коли в двері «постукає» вересень, чути шкільний дзвоник, до болю рідний, незабутній, коли повз хату біжать з букетами осінніх квітів діти до школи. Сум огортає серце». 
Школа для  вчительки  назавжди залишиться в її душі священним храмом, адже роки в школі —   найкращий спогад. Сьогодні радує вчительку те, що учні не забувають, кличуть на зустрічі. Приємно, що серед  вихованців багато вчителів. В їхній школі працюють її перші випускниці Світлана Морозюк, Людмила Литвинюк.   
Гордиться вчителька своїми учнями, гордиться сьогоднішньою молоддю, із лав якої  вийшли Герої Майдану.  Адже молодь повинна бути озброєна  знаннями, бути ерудованою, мужньою, сильною, щоб вивести країну з кризи, щоб відстояти мирне сьогодення на нашій землі, – такі роздуми сьогодні вчителя-ветерана, бо щастя саме не приходить, його треба здобувати, вистраждати. 
Звичайно, кожна робота, а особливо   вчительська,  вимагає взаєморозуміння і підтримки рідних. Тому саме сім’я була і є її   надійною опорою.
«Сім’я, — стверджує Валентина Петрівна, — то велике щастя, подароване Богом. Такі, на перший погляд, буденні слова «діти», «сім’я», «онуки»,  стали близькими, стали для мене дорогими, святими. Хоча в житті, як на широкій ниві, було всього – радощі, труднощі, тривоги». 
Більше 40 років  в  сімейному гніздечку – мир, повага, любов. Троє дітей  прилітають до батьківського порога, аби порадувати бабусю і дідуся онуками, яких уже семеро. Це і є їхнє найбільше багатство й  щастя.
Валентина Петрівна – берегиня сімейного  вогнища, своєї родини, оселі. Вона повсякчас — за  домашніми клопотами, бо ж в господарстві і корова, і кінь, і птиці повен двір, і город потрібно вчасно сполоти,  обробити  (звичайно, тут і Василь Миколайович не стоїть осторонь). Вчителька має час, аби в домі була вишивка, аби квітами була заквітчана її оселя. Слід встигнути на репетиції до клубу і, звичайно,  в церковний хор. Та й онучат повести до лісу, почитати цікаву книжку, сходити до Божого храму, як колись водила її мама.
«Хочеться, щоб пісня материнська, українська, завжди звучала в нашому житті. Люблю співати з дитинства. Співала в школі, інституті  і нині співаю в церковному хорі, встигаю до клубу на репетиції, — говорить ветеран і продовжує:  – Бо  праця, яка  до душі, яка приносить користь людям, особливо духовна,  для мене ніколи не була обтяжливою  і ніколи я не шкодувала свого часу, аби допомогти людям. Богу дякую і усім людям, з якими ішла по життю, які нині оточують мене, розуміють та підтримують.
В цей нелегкий для нашої країни час мрію, щоб був мир, бо й  материнські почуття переплітаються з тривогою за дітей, онуків, за завтрашній день країни. Бо ми все життя долаємо  перешкоди  та,  коли оглянемось на мить:
Всього прожитого стає 
нам  шкода,
Бо вдруге вже його не 
повторить».
Валентина Петрівна – вчитель за покликанням, знає ціну слова, несе доброту в серці, з розумінням і повагою іде до людей, допомагає голові місцевої ветеранської організації Галині  Степанюк, турбується про  ветеранів. Тож нехай Господь дарує їй міцне здоров’я на довгії і благії літа!
Валентина СІЧКАР.
НА ЗНІМКАХ: Валентина МІЩУК в різні періоди свого життя.
Фото з   архіву автора. 
Найдорожча та земля,
Де зійшла твоя зоря життя…
Цю милу, привітну, добру жінку в Радошині, та й не тільки, знають усі. Валентина Петрівна Міщук – вчителька. Майже 40 років  працювала в школі, навчаючи дітей літературі, любові  до поезії, пісні. Роки шкільні пролетіли, як мить, нині Валентина Петрівна пенсіонерка. 
Можна було б і відпочити, так ні – вона не може бути без роботи, завжди між людей. Ділова, тактовна, чуйна до чужої біди, завжди порадить, поспівчуває, допоможе. І не знаєш,   чого в цієї  жінки більше:   професійних знань, організаторських здібностей чи любові до пісні, поезії. Бо й нині, як і колись, за яку роботу не візьметься, все вона знає, вміє, все в неї виходить. Чи сценарії до свята, чи концертну програму допомогти скласти, — одним словом, перша помічниця в роботі працівникам культури.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 641
Читати далі

Повідомлення в номер / Україна не матиме майбутнього

06.07.2017
Україна 
не матиме майбутнього?

паспортУкраїна  не матиме майбутнього?

Я не є великим симпатиком колишнього народного депутата України, екс-прем'єр-міністра Миколи  Томенка. Ба, більше: я його "розлюбив" (м'яко кажучи) з тих пір, коли він, як розповідав  покійний голова НСЖУ Ігор Лубченко, надіслав в місцеві державні адміністрації в якості члена Кабміну листи з  рекомендацією не підтримувати районні і міськрайонні газети бюджетними коштами, бо це, мовляв, – "пережиток комуністичного минулого".
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 691
Читати далі

Повідомлення в номер / Поєднали корисне з приємним

06.07.2017

P1250279 (1)Поєднали корисне з приємним

Нещодавно група українських студентів, які навчаються на кафедрі міжнародних стосунків Холмської державної вищої професійної школи взяла участь у регіональному  симпозіумі. Його метою було познайомити молодь з найважливішими установами, які функціонують в  прикордонні, їх структурою, можливістю працевлаштування та проходження виробничої практики.
Захід відбувся під патронатом Станіслава Адамяка – Почесного консула України в Холмі і в його особі – фонду "Партнерство і співпраця", а також керівництва Школи.
З цікавістю, зокрема, учасники симпозіуму ознайомилися із установою відбуття покарань у Влодаві, як правило, недоступною для сторонніх осіб. Завдяки гостинності керівництва закладу, щирості обслуговуючого персоналу вдалося довідатися багато цікавого і повчального про життя ув'язнених.
Наступне місце відвідин – міська адміністрація Влодави, де відбулися практичні заняття – уявна "сесія" міської ради. Тут студенти виступали в ролі депутатів. На їх запитання відповідав бурмістр Вєслав Мужинський. Відповідну інформацію підготували працівники мерії Агата Закжевська і Йоанна Погоновська.
На прохання молоді було відчинено шлюбну залу місцевого центру реєстрації актів цивільного стану. На завершальному етапі перебування в адміністрації студенти помилувалися панорамою Влодави з башти ратуші.
Цікаве й змістовне заняття відбулося в управлінні прикордонної служби у Славатичах. Тут юнаків і дівчат ознайомили з історією служби, основними напрямами діяльності, матеріально-технічною базою. Особливе враження у студентів і викладачів залишилося від демонстрації міні-тренування службової собаки.
Далі в супроводі прикордонників група відвідала контрольно-пропускний пункт на трасі Славатиче (Польща) – Домачево (Білорусь), де була можливість детально ознайомитися із роботою прикордонників, а також побувати на так званій "червоній лінії" на мосту через Західний Буг, яка визначає кордон між обома країнами.
З увагою студенти слухали розповідь о. Франциска, перебуваючи в базилиці Святої Анни в Кодню, про історію і цілющу силу ікони Матері Божої, яка знаходиться тут. Оглянули учасники симпозіуму місцевий костел Святого духа, збудований в 1513 році, а також реконструйований замок (1515 р.). Незабутнє враження залишили відвідини кляштору Святого Онуфрія в Яблучній.
Наступним місцем відвідин стала Ганна, де знаходиться чудовий з точки зору архітектури, костел Святих Петра і Павла, відомий теж чудотворною іконою Матері Божої та прекрасними живописними картинками на стінах святині. Увагу тут привернули також написи, зроблені, ймовірно, у 1905 році, які розповідають про  утиски з боку царської Росії.
В Ганні студентів і викладачів гостинно прийняла господиня осередку "зеленого туризму" Аліція Квітнєвська, котра пригостила смачними стравами, які, до речі,  подавали на стіл без будь-яких обмежень. Помітивши наше здивування, пані Аліція пояснила, що метою її господарства є створення такої атмосфери, як у доброї матусі, від якої не можна вийти голодним…
На зворотному шляху до Холма група на короткий час зупинилася в Ружанці, колишній садибі Замойських, а також на озері Біле.
У заняттях взяли участь Ігор Колісниченко, Валерій Дружок, Аліна Шевчук, Захар Вольський, Василина Кінах і Ольга Верещук.
День цей виявився по-справжньому вдалим і пам'ятним як для української молоді, так і для викладачів-професорів кафедри міжнародних стосунків ДВПШ в Холмі Анджея Гіля і автора цих рядків, котрі є одночасно членами правління фонду "Партнерство і співпраця".
Анджей ВАВРИНЮК,
влас. кор. газети 
"Вісті Ковельщини" в Холмі (Республіка Польща).
НА ЗНІМКАХ: під час  теоретичних і практичних занять українських студентів – учасників симпозіуму.
Фото з архіву автора.
Нещодавно група українських студентів, які навчаються на кафедрі міжнародних стосунків Холмської державної вищої професійної школи взяла участь у регіональному  симпозіумі. Його метою було познайомити молодь з найважливішими установами, які функціонують в  прикордонні, їх структурою, можливістю працевлаштування та проходження виробничої практики.
Захід відбувся під патронатом Станіслава Адамяка – Почесного консула України в Холмі і в його особі – фонду "Партнерство і співпраця", а також керівництва Школи.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 639
Читати далі

Повідомлення в номер / Хай здійсняться всі мрії і плани!

06.07.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

_DSC2195Хай здійсняться всі мрії і плани!

Чи задумувався ти, шановний читачу, яке свято в місті є найзворушливішим? День міста? День молоді? “Зелені” свята? Аж ніяк!
Можемо посперечатися, але скажу чесно: це – загальноміський випускний вечір. У такий день все місто немов у квіти вбралося. Погляньте на ковельських красунь-випускниць, які вони чарівні, гарні! Хто в них не закоханий? Навіть мої сиві скроні оживають біля тієї краси. А хлопці! Підтягнуті, стрункі, спортивні, мужні.
Цей квітучий сад наповнений глибоким змістом,  емоціями, переживаннями. Бо ж у кожній квітці, у її пелюстках радість і смуток тепляться і… надія. Куди доля за руку поведе? Все не так просто. За місце під Сонцем потрібно боротися. Іти до світла, долаючи перешкоди. Підніматись до вершини, ранячи пальці рук і ніг. Без перепочинку по вінця наповнювати себе знаннями.
«Найкращі підуть у Європу», – шепоче песиміст.
«Ви найкращі! – виголошую я. –Ідіть до Європи, Америки, набирайтесь досвіду, навчайтесь європейського порядку і демократії.
Ідіть, та не забувайте, звідки ви. Повертайтеся, наші журавлики, із вирію і піднімайте Українську державу. Розбудовуйте найкращий в світі свій рідний Ковель!
Будьте мудрими і розсудливими. Вам проводити реформи і будувати нове життя. Не вдавайтеся до піар-акцій. Наприклад, сьогодні нам і вам пропонують замість загальношкільної лінійки проводити пікніки, квести тощо.
Але ж це не пережитки старої системи, а всеукраїнська традиція: всім містом, школами, з батьками і вчителями, владою віншувати чемпіонів знань. Як би виглядало, коли б олімпійського чемпіона славили на пікніку, не піднімали його на п’єдестал переможця?».
Цьогоріч я брав участь у загальноміській випускній лінійці. Як гарно, що на неї прийшли представники міської влади, духовенства УПЦ КП, громадськості. Все було просто чудово.
Разом з тим, особливе слово подяки слід сказати Віктору Бичковському, очільнику міської освіти. Зранку він був весь у переживаннях, адже сіявся густий дощ, і хмари клубочилися над містом.
«Все буде добре!» – намагався заспокоїти його. Та й на святі він поглядав на небо, готовий роздмухувати хмари, аби небо стало спокійним.
Попри переживання, урочистості прийшли виважено, чітко і, як кажуть, на одному диханні. Команда методистів теж була на висоті, їм – «спасибі».
Словом, Вам, шановний Вікторе Васильовичу, – 12 балів і золота медаль організатора.
…Злітають до неба синьо-жовті кульки. Хвилюється легенький вітерець – він несе ті кульки, немов душі юних, понад будинками, на Схід і Захід.
Куди він їх донесе? Де приземлить?
Я пропоную у дорогу взяти із собою чарівну формулу: «Я і Бог – ми удвох!».
Тільки так, мої юні друзі, переборете невдачі і зло й зможете почути: ви – добра, гідна своїх батьків і країни людина.
То ж з Богом!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Чи задумувався ти, шановний читачу, яке свято в місті є найзворушливішим? День міста? День молоді? “Зелені” свята? Аж ніяк!
Можемо посперечатися, але скажу чесно: це – загальноміський випускний вечір. У такий день все місто немов у квіти вбралося. Погляньте на ковельських красунь-випускниць, які вони чарівні, гарні! Хто в них не закоханий? Навіть мої сиві скроні оживають біля тієї краси. А хлопці! Підтягнуті, стрункі, спортивні, мужні.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 573
Читати далі

Повідомлення в номер / Сенсації нашого часу

06.07.2017

вірусСенсації нашого часу

Сенсаціями сьогодні нікого не здивуєш. Який  телевізійний канал не увімкнеш, тільки й чуєш і бачиш, як когось убили, згвалтували, заарештували. Пожежі, автомобільні і авіаційні катастрофи, повені і землетруси – це ніби обов'язкова перша "страва" до меню щоденних сніданків і обідів з телевізором.
Однак те, що сталося в позаминулого вівторка, 27 червня, коли інтернет-мережу вразив лиховісний вірус "Petja" (назва ж яка!), мабуть, можна назвати сенсацією №1. Уявіть собі: без зв'язку залишилися "найкрутіші" вітчизняні кампанії, фінансові і банківські установи, аеропорти, торговельні заклади і навіть органи влади та деякі засоби масової інформації.
Сьогодні фахівці називають багато причин надзвичайної, якщо не сказати, катастрофічної ситуації. Одні в цьому, як завжди, вбачають "руку Москви", інші – підступного Заходу або донецько-луганських терористів. Про це судити не нам,  дилетантам.
Але хочеться запитати: як так може бути, що  надавачі інтернет-послуг не змогли забезпечити безпеку своїх серверів, допустити проникнення в них капосного "Petja"? Де їх антивірусні  програми, служби безпеки і т. д. і т. п.? І чи випадково, що така прикра подія сталася якраз напередодні одного з найбільших державних свят – Дня Конституції України?
А ще  думаєш, чи "застраховані" від подібних провокацій наші Збройні Сили, атомні електростанції та інші об'єкти стратегічного значення? Чи не станеться так, що в один далеко не прекрасний момент десь вибухне ядерний реактор, не в "той" бік полетить ракета, прорве дамбу на Київському водосховищі?..
Словом, запитань більше, аніж відповідей. Не знаю, чи на них готові відповісти люди, котрі опікуються за національною безпекою й обороною, хоч такий орган – РНБО у нас є, як і його очільники. До цих посад ще б посилене почуття відповідальності за доручену справу, яке нині в умовах війни на Сході має бути особливо гострим,– ціни б тим очільникам не було.
l
Ще одна сенсація останнього часу, яку, власне, й сенсацією  важко назвати, – це оприлюднення в Росії результатів так званого громадського опитування, згідно з яким росіянці найпопулярнішою особою всіх часів і народів назвали кривавого диктатора Сталіна. Навіть улюбленець жителів московської імперії Владімір Путін поступився місцем вусатому вурдалаку. 
Новину цю важко коментувати, бо неможливо зрозуміти логіку народу, історію котрого глибоко переорали плугом  репресій Сталін та його поплічники. Відповідаючи на запитання соціологів, люди неначе забули про примусові колективізацію й індустріалізацію, розстріли й арешти інтелігенції, партійних кадрів, генералітету, ганебний  пакт Молотова й Ріббентропа, який призвів до Другої світової війни, жорстоке придушення національно-визвольних рухів в республіках колишнього СРСР.
Висновок один: путінська пропаганда, кисильовсько-соловйовське ТБ-зомбування не минулося безслідно: у декого з північно-східних сусідів "дах поїхав" безповоротно. Це підтвердила й недавня зустріч Путіна з перестарілим і замшілим вождем росіянських комуністів Зюгановим, на якій вони на повному серйозі обговорювали, як краще зустріти 100-річчя  "Вєлікой октябрьськой соціалістіческой революції" . Моя порада була б така: на честь жовтневого перевороту 1917 року організуйте переворот у 2017 році і продемонструйте світові, як "гарно" ви вмієте відзначати ювілейні дати кривавого терору.
l
Ну, а ця сенсація – теж московського "розливу". На міжнародному кінофестивалі, який завершився в білокам'яній, глядачі стоячи слухали пісню на слова речниці міністерства закордонних справ Марії Захарової у виконанні популярної естрадної співачки.
Сама пані Захарова, яка з цієї нагоди вимила шампунем голову, котру вона, як правило, не дуже доглядає, одягла зелену сукню з глибоким вирізом, виглядала такою щасливою, ніби її поцілував сам Дональд Трамп, повідомивши попередньо про зняття санкцій.
Марія Захарова – то, звичайно, неперевершений талант "народної" дипломатії. Вона не тільки пише вірші, а ще й вміє танцювати  "Калінку", що недавно привселюдно продемонструвала.
Пригадується, танцював на своєму ювілеї й Віктор Янукович. Любив він і співати, особливо  "Спят кургани тьомниє". Однак його гіркий досвід підказує, що не завжди танці і пісні допомагають у кар'єрі. Буває й навпаки, що засвідчує суд, який у ці дні триває в Києві, де розглядають справу президента-втікача.
Не опинитися б пані Захаровій зі своїми "начальниками" на лаві підсудних в Гаазі. Життя – штука непередбачувана, тому все може бути.
l
До міжнародних сенсацій я відніс би скандальну відставку президента Парламентської асамблеї Ради  Європи (ПАРЄ) пана Аграмунта, якому депутати виявили недовіру через його надмірну зацікавленість «російським питанням»і відверте загравання з Москвою. Парламентарі  порахували його вчинки не зовсім правильними і не надто етичними: все-таки очільник такої поважної інституції має бути політично незаангажованим і морально чистим.
Цікаво, що обов’язки президента ПАРЄ доручили виконувати представнику України пану Логвинському. Щоправда, тимчасово, але все одно приємно – Європа, виявляється, більше довіряє українцям, аніж росіянцям. Завжди б так!
І ще одна новина – тепер уже з американського континенту. Цими днями президент США Дональд Трамп, який постійно дивує і співвітчизників, і світову громадськість «оригінальними» висловами і не менш «оригінальними» практичними діями, виклав у Twitter   відеоролик, в якому зобразив себе силачем-боксером, котрий у поєдинку добряче відлупцював журналіста ненависного йому телеканалу CNN. Канал цей, як відомо, постійно критикує главу Білого дому за великі і малі прорахунки у політиці, а особливо – за ймовірні зв’язки з Владіміром Путіним.
Сюжет відеоролика, звичайно, це артистичний розіграш і знятий не сьогодні й не вчора, а декілька років тому. Однак, пану Трампу надокучливі журналюги так  остогидли, що він вирішив їм нагадати, хто в американському домі хазяїн. 
Однак, який не «крутий» і «хвацький» Трамп, навряд чи йому вдасться приборкати вільні ЗМІ – в країні, де свобода слова утвердилася давно і надовго, подібні  «номери» не проходять. Вони хіба що смішать і викликають нову хвилю критики з боку журналістів.
Охрім СВИТКА.
Куряча відданість
У літній день, вмостившись 
на травиці,
Жалілась Курочка сестриці:
– Ще є неправильне  уявлення 
про спів.
Гарненько тьохка Соловейко 
в вітті,
Але чому любить я мушу 
тільки солов’їв?
Адже отой, що кращий за 
усіх на світі,
Що мре від нього серце й 
тьмиться голова,
За ким готова я в огонь і в 
воду,
По-іншому співа –
Він кукуріка так, як Соловей 
не зможе зроду.
 l
Не знаю, як оте усе здається
 вам,
А я лише до баєчки додам:
«В репертуарі зберігаючи
 свободу,
Не забувай пісень свого
 народу».
Лавки чи прапор?
Невже погоджували в главку,
Як фарбувати в сквері лавку?
Невже не видно їм згори,
Що з лавок стали прапори?
Про це говорять навіть діти,
Що гріх на прапорах сидіти.
Хто діткам пояснить правдиво,
Чи прапор це, чи – лава-диво?
Віталій  ЛИХОБИЦЬКИЙ.
P. S.: при вході в міський парк культури і відпочинку лавки напередодні Дня міста пофарбували в синьо-жовтий колір. На мою думку, це неправильно, бо, як кажуть поляки, «co za bardzo, to nie  zdrowo » («що занадто, то не розумно»). Не думаю, що у країнах Європи, куди ми йдемо, роблять подібним чином.
В. Л.
Сенсаціями сьогодні нікого не здивуєш. Який  телевізійний канал не увімкнеш, тільки й чуєш і бачиш, як когось убили, згвалтували, заарештували. Пожежі, автомобільні і авіаційні катастрофи, повені і землетруси – це ніби обов'язкова перша "страва" до меню щоденних сніданків і обідів з телевізором.
Однак те, що сталося в позаминулого вівторка, 27 червня, коли інтернет-мережу вразив лиховісний вірус "Petja" (назва ж яка!), мабуть, можна назвати сенсацією №1. Уявіть собі: без зв'язку залишилися "найкрутіші" вітчизняні кампанії, фінансові і банківські установи, аеропорти, торговельні заклади і навіть органи влади та деякі засоби масової інформації.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 473
Читати далі

Повідомлення в номер / Як працює безвізовий режим з ЄС

30.06.2017

bezviz_ukr (1)Як працює безвізовий режим з ЄС?

11 червня набув чинності безвізовий режим між Україною та Європейським союзом. Перші українці вже змогли скористатись перевагами відкритих кордонів та в'їхати до ЄС, маючи з собою лише біометричні паспорти. Центр громадського моніторингу та контролю дослідив перші результати візової лібералізації для України.
Ласкаво просимо 
до Європи 
Напередодні старту безвізового режиму Президент України Петро Порошенко і керівник представництва ЄС в Україні Хьюг Мінгареллі запустили таймер зворотного відліку. З цього моменту в аеропортах та на вокзалах країни панувала святкова атмосфера. "Безвізові" туристи робили фото, прикордонники старанно готувались до роботи, а українські та європейські чиновники вітали громадян. 
Вранці 11 червня з Києва до Перемишля вирушив перший "безвізовий поїзд". За словами пасажирів, у поїзді до Польщі процес контролю був оперативним. Перед кордоном паспорти перевірили українські прикордонники, на першій же станції після –зайшли польські прикордонники,  які поставили декілька питань, зокрема, про мету поїздки. 
У європейських країнах уже були готові зустрічати українців, які прибули на територію ЄС після початку роботи безвізового режиму. Зокрема, в аеропорту Вільнюса до зустрічі першого рейсу з України встановили банер з написом: "Youdidit! Welcome (Ви це зробили! Ласкаво просимо)". Як відзначають українські журналісти, які на власному прикладі вирішили протестувати безвізовий перетин кордону, паспортний контроль у Вільнюсі в середньому займав не більше двох хвилин.
До речі, в Іспанії, Австрії та Польщі українців в аеропорту зустрічали консули, аби в нових умовах у громадян не виникало жодних проблем на пунктах пропуску. За словами посла України в Австрії Олександра Щерби, паспортний контроль громадян, які прибували з Києва до Відня, тривав не більше десяти хвилин, і ніяких додаткових даних в українців не вимагали.
"І що характерно: довідку про несудимість не просять. Гроші в гаманці не перераховують. У зуби не заглядають. Українець? – Проходь!", – жартує дипломат. 
Разом з українськими туристами в перший день безвізовий режим також протестували урядовці. Міністр економічного розвитку України Степан Кубів скористався біометричним паспортом під час реєстрації на рейс до Вільнюса, а міністр закордонних справ України Павло Клімкін перетнув українсько-угорський кордон на КПП Чоп-Захонь.
Досвід перших "безвізових" українців
За інформацією Державної прикордонної служби, за чотири дні безвізовим режимом  скористались близько 6,4 тисячі українців. Згідно зі статистикою, 76%  тих, хто вирушив у подорож, перетнули кордон через автомобільні та залізничні контрольно-пропускні пункти, 24% полетіли авіарейсами. Щодо географії подорожей, то, за даними МЗС, найбільшу кількість "безвізових" українців прийняла Польща, також популярними напрямами стали Румунія, Угорщина, Чехія та Італія.
На інтерактивній карті прикордонної служби можна подивитись, що наразі на західному напрямку біля кордонів з країнами-членами ЄС мають місце невеликі скупчення машин. Однак прикордонники відзначають, що,попри застереження скептиків, буму виїзду українців не сталося. 
За словами речника прикордонної служби Олега Слободяна, зафіксовано дев'ять випадків відмов на в'їзд до шенгенської зони. Переважно ці громадяни або раніше порушували міграційне законодавство та були депортовані з ЄС, або не змогли підтвердити мету перебування за кордоном, не мали зворотного квитка та достатньої кількості грошей.  Проте експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Мар'яна Кузьо запевняє, що загалом тенденція позитивна, здебільшого українці без проблем перетинають кордон, і якихось великих порушень не було.
Варто зазначити, що завдяки запровадженню безвізового режиму, український паспорт зайняв 30 місце у рейтингу паспортів світу GlobalPassportPowerRank 2017. Україна випередила всі пострадянські країни (крім балтійських). Для порівняння: паспорт РФ посідає 41 сходинку. Відтепер українці можуть відвідувати 119 країн світу, і це не межа. 
"У безвізу є початок, а кінця – не буде. І ми всі в цьому впевнені, тому що я вірю у велике майбутнє сильної, об'єднаної Європи, яка солідарна з нами, українцями. І безвіз має не тільки символічне, а й практичне значення: влада виконала реформаторський план щодо візової лібералізації. І тепер ми працюємо над тим, щоб безвіз став доступним для більшої кількості українців", – підсумував Президент України Петро Порошенко.
Матеріали Центру громадського моніторингу та контролю.
11 червня набув чинності безвізовий режим між Україною та Європейським союзом. Перші українці вже змогли скористатись перевагами відкритих кордонів та в'їхати до ЄС, маючи з собою лише біометричні паспорти. Центр громадського моніторингу та контролю дослідив перші результати візової лібералізації для України.
Ласкаво просимо  до Європи...
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 777
Читати далі

Повідомлення в номер / З Днем міста, дорогі ковельчани!

29.06.2017

 _DSC2382 З Днем міста, дорогі ковельчани!

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 512

Повідомлення в номер / Золоті медалі – до Дня міста

29.06.2017

DSC08385Золоті медалі – до Дня міста

Дні з 22 по 25 червня ц. р. для Ковеля були "позначені" змаганнями спортсменів-веслувальників на байдарках і каное. Чемпіонат України – це справді змагання вищого рівня.

Свої сили у цьому престижному виді спорту випробовував і учень міської гімназії Тарас Семенюк (тренер Світлана Проніна).

Четвірка каноїстів, де поруч з Тарасом виступали ковельчанин Саша Ксюк та 2 спортсмени із Шацька, стали чемпіонами України на дистанціях 1000 і 500 метрів. Дві золоті медалі для Ковеля та волинської команди – це справді "круто"!

Мені пощастило бачити ціну цих змагань. Тарас гріб на дистанції 2-ох кілометрів в категорії каноїстів-одиночок. Фінал! Це – боротьба з повною віддачею сил і енергії. Це боротьба, коли "дихалку" перекриває, а ти не маєш права зупинитися.

Фінал – це боротьба до переможного кінця! П'яте місце на Чемпіонаті України, що не кажіть, – теж гарний результат. Я перед собою бачив спортсмена-борця, у якого може бути переможне спортивне (і не тільки) майбутнє.

Коли віддихався і трохи відпочив, Тарас розповів:

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 601
Читати далі