Міський голова Олег Кіндер відповів на поставлені йому запитання. 

– Коли будуть здійснені роботи з водовідведення по вул. Купріна, на що чекають вже не один десяток років її мешканці? Чи передбачені у 2018 році кошти на ремонт дороги на цій вулиці?

– Сьогодні від підтоплень потерпають не тільки жителі вулиці Купріна, а й багатьох інших. У бюджеті -2018 заплановані кошти на виготовлення проектно-кошторисної документації. Адже для того, щоб  відвести воду з тієї чи іншої вулиці, нам необхідно знати, скільки коштів потрібно для цього виділити. Допоки не будуть підготовлені проектні матеріали, ми не зможемо в бюджеті 2018 року при перерозподілі вільних залишків визначитися у цьому.

До 12 січня підприємство "Ковелькомунпроект" має підготувати проектно-кошторисну документацію на водовідведення вулиці Лугової. Виконані тут роботи мають зняти проблему підтоплень на вулицях Федьковича, Червоного Хреста, Зеленої, Жуковського. До 1 лютого має бути проектно-кошторисна документація для  вулиць Лермонтова, Назарія Яремчука та провулку Лермонтова. 

Разом з тим продовжимо розпочаті в 2017 році роботи з водовідведення на вулиці Холмській, в районі "Держлісгоспу", на що нам потрібно понад мільйон гривень.    

– У 2017 році чимало було зроблено, та що із запланованого не вдалося реалізувати?

– Хто був на минулорічному моєму звіті, мав би чути про те, що 2017 рік буде в основному роком облаштування доріг. Але ситуація, що склалася з Ковельським ветсанзаводом, не дала можливості втілити в життя проекти, на фінансування яких були передбачені кошти, що були змушені перекинути на здійснення заходів з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, яка склалася внаслідок діяльності Ковельської філії ДП "Укрветсанзавод". Значні витрати на це будуть спрямовані і в 2018 році. 

Так, для водопостачання мікрорайону Ковеля-ІІ в бюджеті міста передбачено 8,5 млн. грн. на будівництво магістральних водопроводів, а також 1,5 млн. грн. – на будівництво вуличної мережі водопостачання на вулицях, що входять до санітарно-захисної зони.  

– Коли плануєте провести ремонтні роботи по вул. Черняховського?

– На прохання жителів ще в 2016 році розроблено проектно-кошторисну документацію на влаштування тут тротуару з однієї сторони на відрізку від вул. Холмської до вул. Відродження, укріплення узбіч, проведення водовідведення на цій ділянці та встановлення двох автобусних павільйонів.

Вже підготовлені відповідні проектні матеріали. Тож все залежатиме від надходжень у бюджет. Це питання розглядатиметься на сесії міської ради, на якій і буде прийняте рішення. 

– Де кошти, які свого часу були виділені на ремонт вулиць Відродження та Черняховського? Чому не заплановані відповідні кошти на 2018 рік?

– На вулицю Черняховського кошти поки  не виділялись. А ті, що передбачалися на вул. Відродження (понад 1,5 млн. грн.), змушені були забрати на дофінансування ремонтних робіт на вул. Ярослава Мудрого. Це пов'язано з тим,  що, як вже зазначав у звіті, своїх зобов'язань щодо співфінансування не виконала обласна державна адміністрація. Тому ми змушені були розраховуватись з підрядниками самотужки.

Стосовно згаданих півтора мільйонів гривень, які були виділені на реконструкцію вул. Відродження, то, як відомо, за новими нормативними актами по всіх об'єктах мали провести повторну роботу з виготовлення проектно-кошторисної документації. Цей проект не пройшов державної експертизи: нам відмовлено в позитивному висновку. Була поставлена вимога стосовно виготовлення проектно-кошторисної документації на ремонт дороги на відрізку від вул. Варшавської до вул. Черняховського, на що закладені кошти в бюджеті міста на 2018 рік. 

Звичайно, у 2018 році ми не матимемо можливості профінансувати весь обсяг робіт, тому що лише відрізок від вул. Варшавської до вул. Боровця, за попередніми підрахунками, вартуватиме близько 26 млн. грн. Тож після розробки проектних матеріалів за результатами перевиконання міського бюджету буде виділено частину коштів на реконструкцію дороги, починаючи від вул. Варшавської. На подальший ремонт  кошти, в міру можливості, виділятимуться щороку.

– Яка доля Палацу культури імені Тараса  Шевченка?

– Цей об'єкт перебуває не в комунальній, а у приватній власності, тому громада Ковеля не вправі ним розпоряджатися. Про майбутнє цієї будівлі потрібно цікавитись у її власників, в яких, до слова, кілька років тому про це запитував, як і про долю веслувальної бази "Ніка-Сільмаш". Відповідь виявилася простою: якщо місто має кошти, нехай купує.

У свою чергу, хочу звернути увагу на об'єкти, що знаходяться у комунальній власності міста. Адже, приміром, маємо приміщення будівлі колишнього РАЦСу, другий поверх якого Ковельська районна рада вже передала у власність міста. Окрім того, у міській власності – колишнє поліклінічне відділення  по вул. Незалежності, 122 та інші споруди, які сьогодні руйнуються. В бюджеті 2018 року закладені кошти на обстеження цих об'єктів, буде виготовлена технічна документація, після чого прийматимуться рішення щодо подальшої їх долі. 

З приводу Палацу культури ім. Т. Шевченка важко щось сказати, тому повторюся: тим, кому збираються продати цей об'єкт, варто поцікавитися у теперішніх його власників. 

Щодо ідеї місту викупити Палац, то з економічної точки зору це буде абсолютно неправильно, адже це дороговартісний об’єкт не тільки для придбання, а й утримання його. Він може працювати тільки у форматі бізнесу.

– У центрі міста поблизу магазину "Фокстрот" вже близько п'яти років не впорядковано бруківку. Коли це буде здійснено?

– Стосовно вулиці Незалежності, 83, то реконструкція її дворової території зроблена три роки тому згідно з розробленим планом.

Власне, сьогодні мені було прикро чути від ковельчан закиди з приводу того, що, мовляв, в центрі міста вже втретє за рік перекладається бруківка. Якщо говорити про відстань від  перехрестя по вул. Театральній до будівлі торговельного закладу "Вопак", то востаннє тротуарну плитку там перекладали близько 15 років тому (хоча гарантія на бруківку в Україні, як загалом у Європі, дається не більше, ніж на п'ять років).

Знята бруківка складалася на піддони, фактично кожна заактована й відправлена в КП "Добробут", де буде перебрана і відібрана для подальшого використання. З настанням тепла нею плануємо  перекласти частину тротуару біля магазину "Фокстрот", адже там бруківка таких же розмірів та форми, яка виготовлялась на початку 90-их років і сьогодні майже не має аналогів.

Були зауваження й щодо реконструкції освітлення по вулиці Незалежності. Практично від перехрестя  вул. Володимирська-Незалежності до мосту  замінено ліхтарі на нові сучасні з енергозберігаючими світильниками. Це стало необхідним тому, що знос опор, які були встановлені по вул. Незалежності, сягав сімдесяти, а то й ста відсотків.

Окрім того, потрібно врахувати ще один момент, пов'язаний з новими нормативними актами Кабміну:  якщо раніше ми користувались пільговими тарифами на вуличне освітлення, то сьогодні маємо за це стовідсотково платити. Таким чином, замінивши ліхтарі на сучасні, можемо економити кошти на оплаті за електроенергію навіть у більшому обсязі, аніж  це було на пільгових умовах.

(Закінчення на 5-й стор.).

– Коли будуть здійснені роботи з водовідведення по вул. Купріна, на що чекають вже не один десяток років її мешканці? Чи передбачені у 2018 році кошти на ремонт дороги на цій вулиці?

– Сьогодні від підтоплень потерпають не тільки жителі вулиці Купріна, а й багатьох інших. У бюджеті -2018 заплановані кошти на виготовлення проектно-кошторисної документації. Адже для того, щоб  відвести воду з тієї чи іншої вулиці, нам необхідно знати, скільки коштів потрібно для цього виділити. Допоки не будуть підготовлені проектні матеріали, ми не зможемо в бюджеті 2018 року при перерозподілі вільних залишків визначитися у цьому.

До 12 січня підприємство "Ковелькомунпроект" має підготувати проектно-кошторисну документацію на водовідведення вулиці Лугової. Виконані тут роботи мають зняти проблему підтоплень на вулицях Федьковича, Червоного Хреста, Зеленої, Жуковського. До 1 лютого має бути проектно-кошторисна документація для  вулиць Лермонтова, Назарія Яремчука та провулку Лермонтова. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 606

Ісюк Марія Павлівна нещодавно відсвяткувала свій день народження. Їй виповнилося 93 роки. Народилась вона в с. Сереховичах Старовижівського району. Доля не була прихильною до неї. Рано залишилась сиротою – помер батько. Тож мати сама годувала двох дочок. Марія Павлівна, хоч і була малою, та добре пам’ятає похорон свого батька Павла. 

– Чого ж то так люди плачуть? – питала в сльозах вона у людей.

Як сказали, що батько помер, покотилась на стіл і гірко плакала –  усвідомила, що залишилась сиротою. 

Тяжко в сім’ї було без батька-годувальника. Згодом мати Марії Агафія вийшла заміж удруге. Дівчина годувалась при вітчимі. Ходила в постолах, що дід сплів. Школу не відвідувала зовсім – тож грамоти не навчилась ніякої. Тяжко працювала в селі, як і усі люди. Дуже рано вийшла заміж – у 15 років. 

Жених теж був дуже молодий – всього 18 років. Іван Корнилович Ісюк дуже любив Марію, тож пристав до неї у прийми, щоб була сім’ї поміч, бо вітчим дівчини потрапив у тюрму "за політику", там він і помер. Марія з Іваном дуже любили одне одного: хоч бідні були обоє, та чоловік шанував дружину – дуже добрий був. У 17 років Марія народила первістка – синочка Володю. 

Почалась війна. Івана забрали на фронт. Зосталася сама Марія з малим синочком Володею в колисці – добре, що з батьками. Німці зайшли до хати і побачили дитину Марії, стали питати, чиї ж вони. А баба Гапка (мати Марії) каже: "То мій онучок". – Гарний у вас "кляйнер", – відповів німецький солдат. Певне, у самого були вдома маленькі діти. 

– Щоб зостатися живими, стали втікати у ліс, що неподалік Грабово, – пригадує Марія Павлівна. – Запрягли свої коні, взяли з собою постіль, їжу, корову – і гайда до лісу. Кінчаться харчі – вночі їдемо до хати, щоб взяти їсти. Видоїмо корову, наваримо бульби – і так рятувалися від голоду. Цілий місяць були в лісі, добре, що то літо було.

Німці не раз навідувались до їхньої хати, щоб набрати харчів, тож брали, що хотіли. Пройшов фронт – повернулися додому. Стали відкопувати те, що закопали у себе на городі. Зерно і одяг не знайшли люди, то й не забрали, а рушники хтось відкопав і забрав. Згодом Марія впізнала своє в людей, але боялась казати, щоб не забили. Закінчилася війна, додому повернувся Іван – живий, здоровий – коханий чоловік Марії. 

Народилась дочка Віра, а ще через 15 років – Рита. Троє дітей годували Ісюки. Важко було, жили бідно. Добре, що мати Марії Павлівни була – то допомагала глядіти онуків. Після війни Марія з чоловіком материну хату з села перевезли у Ковель і зліпили "врем'янку". Іван мав “золоті” руки – все сам робив. За що не візьметься – все до кінця доведе. Згодом побудували хату. 

Марія Павлівна працювала на різних роботах, а чоловік – шофером в центральній райлікарні. Батьки хотіли, щоб діти були грамотні, тож приклали всі зусилля, аби вони вийшли в люди. Син Ісюк Володимир Іванович (нині покійний) став лікарем, працював у Ковелі. Згодом очолив центральну райлікарню. Його всі добре знають і пам'ятають, як хорошу людину. Дочки Віра і Рита закінчили медучилище.

Ісюки – династія лікарів. Бабуся Марія гордиться онуком і правнуком, які теж працюють лікарями. Онук Володя – лікар-гінеколог живе і працює в Москві. Правнук Іван закінчує медінститут в Запоріжжі. А взагалі-то у неї – 4 онуки і 3 правнуки. Всі вдячні Марії Павлівні за те, що вона у них є – проста сільська неграмотна жінка, яка зуміла дати життя і освіту своїм дітям, якими вона завжди гордиться.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

НА ЗНІМКАХ: Марія Павлівна Ісюк та члени її сім'ї у різні роки життя.

Фото з домашнього архіву.

Ісюк Марія Павлівна нещодавно відсвяткувала свій день народження. Їй виповнилося 93 роки. Народилась вона в с. Сереховичах Старовижівського району. Доля не була прихильною до неї. Рано залишилась сиротою – помер батько. Тож мати сама годувала двох дочок. Марія Павлівна, хоч і була малою, та добре пам’ятає похорон свого батька Павла. 

– Чого ж то так люди плачуть? – питала в сльозах вона у людей.

Як сказали, що батько помер, покотилась на стіл і гірко плакала –  усвідомила, що залишилась сиротою. 

Тяжко в сім’ї було без батька-годувальника. Згодом мати Марії Агафія вийшла заміж удруге. Дівчина годувалась при вітчимі. Ходила в постолах, що дід сплів. Школу не відвідувала зовсім – тож грамоти не навчилась ніякої. Тяжко працювала в селі, як і усі люди. Дуже рано вийшла заміж – у 15 років. 

Жених теж був дуже молодий – всього 18 років. Іван Корнилович Ісюк дуже любив Марію, тож пристав до неї у прийми, щоб була сім’ї поміч, бо вітчим дівчини потрапив у тюрму "за політику", там він і помер. Марія з Іваном дуже любили одне одного: хоч бідні були обоє, та чоловік шанував дружину – дуже добрий був. У 17 років Марія народила первістка – синочка Володю. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 646

Є такі стежки, дороги і стежинки, по яких  ходимо, їздимо і  не завжди звертаємо увагу на деталі.

Так сталося і цього разу. Був літній сонячний день. Ішла дорогою понад церквою святих Петра і Павла жіночка Ольга Біліч.  Її увагу привернуло дерево, на зрізі якого вона побачила зображення Богородиці з  Ісусиком на руках. Стояла, як заворожена.

Стежинкою від дому до церкви ходить саме понад цим деревом отець Андрій. Тому завагалася. Невже священик не бачив? А, можливо, це марення? Але благодатне диво побачила і її мама-свекруха, секретар селищної ради Ангеліна Петрівна Біліч, й повідомила священику. Отець Андрій пригадав, що минулого року на свято Василя Великого біля церкви між деревами з'явилося сяйво, яке зафіксувала Тетяна Невірко. Це і було попередження про те, що станеться  щось несподіване і хороше. І це диво настало. Образ Богородиці на старенькому похилому дереві засвідчує те, що Богородиця не там, де золото і багатство, а там, де накопичення правди, любові, чесної праці, молитви на рідній мові.

Священик дерево освятив, провів молебень. Матінка Ірина почепила фотознімки, рушники, люди приходять, прикрашають стрічками, моляться.

Отець Андрій  повернувся зі Сходу із благочинною місією. Схвильовано розповідав, як їх, капеланів, рятувала Богородиця. Їхали і раптом пропустили потрібний поворот і мало не потрапили до рук сепаратистів. Врятувало те, що отець Андрій помітив не той прапор, і вчасно рвонули назад. 

А другого разу планували заїхати у військову комендатуру, а потім – у частину. А отцю Андрію ніби хтось підказав, щоб їхати раніше до солдатів. І за кілька хвилин була обстріляна комендатура,  де загинув воїн.

За те, що він, батько трьох дітей, добровільно зголосився їхати туди, де на кожному кроці чекає смерть, а матінка Ірина його відпустила, її, Ірину, нагороджено за вірність медаллю, а священика – Грамотою.  Підпис – "Генерал козацтва В. М. Ткаченко".

Нехай надалі Богородиця, яка красується біля храму святих Петра і Павла УПЦ КП на ближньому дереві, захистить нашу зболену і закривавлену Україну від ворожих зазіхань,   скерує на мирне і щасливе життя кожного, додасть натхнення і віри!

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

Від редакції: про цей випадок справжнього дива розповіла в листі до газети і голобчанка Ольга Яблонська. Вона зазначила, що до цього святого місця тепер приходять і приїжджають не лише  жителі Голоб, а й інших сіл району.

31 грудня громада відслужила молебень до Пресвятої Богородиці перед її образом, який з кожним днем стає щораз виразнішим. Кожен бажаючий може прийти сюди зі своїми проханнями і молитвами.

Пані Ольга наголосила, що члени селищної громади радіють явленню Матінки Божої в Голобах. Кожної неділі після Божественної літургії тут служать молебень до Пресвятої Богородиці.

НА ЗНІМКАХ: біля дерева, на зрізі якого являється образ Матері Божої у Голобах.

Фото з архіву громади голобського храму святих апостолів Петра і Павла.

Є такі стежки, дороги і стежинки, по яких  ходимо, їздимо і  не завжди звертаємо увагу на деталі.

Так сталося і цього разу. Був літній сонячний день. Ішла дорогою понад церквою святих Петра і Павла жіночка Ольга Біліч.  Її увагу привернуло дерево, на зрізі якого вона побачила зображення Богородиці з  Ісусиком на руках. Стояла, як заворожена.

Стежинкою від дому до церкви ходить саме понад цим деревом отець Андрій. Тому завагалася. Невже священик не бачив? А, можливо, це марення? Але благодатне диво побачила і її мама-свекруха, секретар селищної ради Ангеліна Петрівна Біліч, й повідомила священику. Отець Андрій пригадав, що минулого року на свято Василя Великого біля церкви між деревами з'явилося сяйво, яке зафіксувала Тетяна Невірко. Це і було попередження про те, що станеться  щось несподіване і хороше. І це диво настало. Образ Богородиці на старенькому похилому дереві засвідчує те, що Богородиця не там, де золото і багатство, а там, де накопичення правди, любові, чесної праці, молитви на рідній мові.

Священик дерево освятив, провів молебень. Матінка Ірина почепила фотознімки, рушники, люди приходять, прикрашають стрічками, моляться.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1042

Сьогодні, у час комп’ютерної залежності та політичного шизофренічного  сюрреалізму, поетичне слово, немов травинка з-під асфальту, намагається пробитися до світла, бо і саме є світлом, яке вказує шлях людству.

Це особливо важливо, коли влада всіх рівнів, олігархічні клани та й немала частина зазомбованого пропагандою суспільства не чують ні віщого слова поетів, ні волхвів, ні священиків. Глуха стіна!

І ось у переддень Різдвяних свят запалали свічки «Літературної кав’ярні» у загальноосвітній школі-ліцеї № 11 (на знімках). Натхненником та організатором зустрічі стала Галина Сидорук, директор закладу.

…Музичний кабінет переповнений. Вчителі та учні старших класів прийшли «зарядитися» від промінчика поетичного слова.

На гостину запросили відомого журналіста, краєзнавця та поета Анатолія Семенюка і співучий родинний дует в складі Ірини Терещук, вчителя образотворчого мистецтва, та її доньки Анастасії.

Галина Олексіївна озвучила своєрідний заспів, який має  допомогти зрозуміти присутнім, а що ж воно таке, поезія та сам поет? Доречно звучать тут слова Ліни Костенко: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

У кожного своє і бачення, і розуміння суті поетичного слова. Учителі та учні, мов на творчому уроці, відповідали на це непросте запитання. Цікаво, мудро, із глибинним розумінням. А як думає про це Анатолій Семенюк?

Він переконаний, що: «Поезія – це сконцентрована філософська думка про сутність всеосяжного людського буття. Саме поетичним словом об’єднуються минуле, сучасне та майбутнє, космічне та земне, людське і природне. Тільки в поезії оголеними протуберанцями виплескують людські емоції та почуття. Зрештою, неперевершеним поетичним духовним твором  є «Біблія». Молитовні вірші Святого письма єднають нас земних із Творцем».

«Тоді хто є сам поет: медіум чи унікальна особистість?» – запитують учні.

«Поет – це талант, праця і Бог, де частка таланту 5 відсотків. Якось відома поетеса Марина Цвєтаєва сказала, що ми «щастя будуємо на піску». Це стосується і поезії. Без наполегливої творчої праці і віри в Бога немає ні поета, ні поезії».

«А як з’являються поетичні рядки і звідки приходять метафоричні образи?». «Це – таїна, на яку ще ніхто не знайшов відповіді. Можливо, з ноосфери  Розуму (за Вернадським)».

Зазвичай присутні хочуть почути вірші у виконанні самого автора. В доробку Анатолія Семенюка – вірші про маму, війну на Сході та мир, кохання і філософський погляд на сьогодення та історію. Окремі твори він озвучує уважним слухачам.

Проте головним лейтмотивом зустрічі є поезія класиків кінця ХІХ–початку ХХ століття. Іспанець Гарсія Лорка вважав, що поет – це мандрівник, який знає шлях у вічність. Багато з цих визначних особистостей світового значення пізнали цю вічність, залишаючи і нам, теперішнім, можливість торкатися її. Перед слухачами постали образи поетів так званої «срібної доби». 

Озвучені поетичні рядки ніби переносять присутніх в інший паралельний світ буття, де Людина – з великої літери, де щастя – це окраєць хліба, краплина молока та синє небо. Легко лягають на душу ліричні задушевні рядки Сергія Єсеніна та інших поетів.

Окрасою літературного вечора стали пісенні замальовки (наживо) у виконанні Ірини Терещук та її доньки Анастасії. Пливуть романси, мов синій туман над лугом, і душа оживає. Заслужені бурхливі оплески! Мерехтять свічі, ніби нагадують, що вечір доходить до свого фіналу.

Галина Олексіївна щиросердечно подякувала всім за участь у творчій «Літературній кав’ярні», завершуючи виступ словами Ліни Костенко:

«І не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі,

Не проміняйте неповторне

На сто ерзаців у собі».

Любомир ФІАЛКО.

Фото з архіву НВК № 11.

Сьогодні, у час комп’ютерної залежності та політичного шизофренічного  сюрреалізму, поетичне слово, немов травинка з-під асфальту, намагається пробитися до світла, бо і саме є світлом, яке вказує шлях людству.

Це особливо важливо, коли влада всіх рівнів, олігархічні клани та й немала частина зазомбованого пропагандою суспільства не чують ні віщого слова поетів, ні волхвів, ні священиків. Глуха стіна!

І ось у переддень Різдвяних свят запалали свічки «Літературної кав’ярні» у загальноосвітній школі-ліцеї № 11 (на знімках). Натхненником та організатором зустрічі стала Галина Сидорук, директор закладу.

…Музичний кабінет переповнений. Вчителі та учні старших класів прийшли «зарядитися» від промінчика поетичного слова.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2371

n У кожної господині є свій секрет приготування будь-якої страви, але є й загальні поради, які будуть корисними на кожній кухні.

n Щоб обсмажити чи запекти м’ясо із золотистою скоринкою, його потрібно змастити медом.

n Зів’ялі кріп і петрушка знову отримають гарний вигляд, якщо помістити їх у воду, розведену оцтом.

n Печінка буде м’якою, якщо попередньо посипати її цукром.

n Цибуля втратить гіркоту і буде смачнішою, якщо після нарізання її покласти в друшляк і обшпарити кип’ятком.

n Яєчні білки швидше зіб’ються в пишну піну, якщо їх попередньо охолодити і додати декілька крапель лимонного соку або лимонної кислоти. З жовтком роблять навпаки – жовтки люблять тепло і цукор.

n Щоб яйця під час варіння не тріскали, попередньо їх треба промити у холодній воді.

n Щоб морква мала приємний смак, її потрібно проварити 5-10 хвилин і солити в кінці варіння.

n Щоб рис був розсипчастий, його перед варінням слід замочити в холодній воді на 30 хвилин.

n Щоб сіль в сільничці не набирала вологи, туди потрібно додати декілька зерняток рису.

n Щоб рис і макарони не злипались, під час варіння у воду можна додати декілька крапель олії.

n Якщо хочете отримати смачні овочі при варінні, у воду їх потрібно опускати після того, як вода закипить.

n Якщо ж хочете, щоб смачним був овочевий бульйон, а не овочі, то овочі слід починати варити в холодній воді.

Підготувала Юлія ЛИТВИНЮК.

• У кожної господині є свій секрет приготування будь-якої страви, але є й загальні поради, які будуть корисними на кожній кухні.
• Щоб обсмажити чи запекти м’ясо із золотистою скоринкою, його потрібно змастити медом.
• Зів’ялі кріп і петрушка знову отримають гарний вигляд, якщо помістити їх у воду, розведену оцтом.
•  Печінка буде м’якою, якщо попередньо посипати її цукром.
• Цибуля втратить гіркоту і буде смачнішою, якщо після нарізання її покласти в друшляк і обшпарити кип’ятком.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 613

Уховчани 

не   підвели

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 518

Без усякого перебільшення можна сказати, що передплатна кампанія на 2018 рік проходила надзвичайно важко. Причин на те багато.

Одна з них – жорстка, а часом і жорстока боротьба між видавцями друкованих ЗМІ на вітчизняному ринку преси. В той час, як власники приватних газет, котрі мають "грубі" гроші, безкоштовно роздають витвори своїх придворних писарчуків направо й наліво, редакції  роздержавлених ЗМІ ледве  зводять кінці з кінцями.

Великих збитків вони зазнали у зв'язку з необгрунтованим підвищенням тарифів на послуги зв'язку "Укрпоштою", керівництво якої замість того, щоб розвивати і вдосконалювати важливу галузь, стратегічного значення, зайнялося бізнесом, перетворюючи  поштові підприємства в супер- і  мінімаркети (залежно від місцезнаходження).

Різко скоротився ринок реклами, на що вплинула економічна і фінансова нестабільність в країні. Поменшало й політичної реклами, бо переважна більшість партій теж ледве животіє, притримуючи кошти до чергових виборів, які, щоправда, невідомо, коли відбудуться. Позицію стороннього спостерігача зайняли державні інституції, котрим, грубо кажучи, наплювати на проблеми журналістської спільноти. Вони у період військових дій на Сході свідомо  нищать друковане Слово, яке їм не потрібне – без нього легше грабувати народ. А те, що в інформаційній війні перемагають наші вороги, їх, на жаль, теж не хвилює.

Звичайно, негативно впливає на стан справ із друкованими виданнями бурхливий розвиток  сучасних інформаційних технологій, зокрема, інтернету. Він дає змогу, як-то кажуть, не встаючи з дивана бути у будь-яку пору доби в курсі подій, що відбуваються в Україні, містах і селах та ще й при бажанні взяти участь в обговоренні питань, які хвилюють громадськість. При тому – анонімно, не називаючи  ані свого прізвища, ані адреси, бо Закон про відповідальність про сказане і написане на інтернетний простір не  поширюється. Отож, поширюй будь-яку недостовірну інформацію, ображай і паплюж всіх підряд, бо все одно тобі за це нічого не буде.

В таких надзвичайно складних або майже екстремальних умовах редакції цілого ряду газет вдалися до непопулярних заходів: підвищили передплатну ціну на шкоду своїм тиражам, зменшили періодичність виходу, скоротили кількість творчих працівників і т. д., і т. п. І це – лише початок, бо курс американського долара росте не по днях, а по годинах, уряд займається  популізмом, підвищуючи невідомо з яких джерел зарплати і пенсії, а економіка переходить в "піке". Ніяких обмежень не мають олігархи – власники енергетичних, газодобувних і нафтопереробних підприємств, через що все вищими й вищими стають ціни на пальне, комунальні послуги.

Скрутно доводиться й невеликому колективу редакції "Вістей Ковельщини". У грудні вони були змушені брати відпустки за свій рахунок, як кажуть у народі, щоб хоч трохи зекономити кошти. Січень же почнуть з того, що очевидно, перейдуть на  чотириденний робочий тиждень, як це давно вже практикують в деяких інших організаціях та установах. Не видно на горизонті й щедрого інвестора, який би хотів вкладати гроші у підтримку преси, хоч не відомо, чи це добре, чи погано. Бо цілком очевидно: хто платить, той замовляє музику, що яскраво підтверджує "українське" телебачення, на якому всі канали куплені й перекуплені і показують та говорять лише те, що вигідне їх власникам.

Але є й трохи   "Сонця у холодній воді", як колись образно назвала свій роман французька письменниця Франсуаза Саган. Не зважаючи на всі труднощі, про частину яких я розповів вище, читацька аудиторія "Вістей Ковельщини" проти грудня минулого року практично не зменшилася. І хоч хотілося б, аби вона була ширшою, мусимо визнати: не все залежить тільки від журналістів. Зрештою, й підвищення передплатної ціни на 2018 рік далося взнаки – не всі могли собі дозволити розкіш в умовах інфляції викласти більше 200 гривень за річний комплект "міськрайонки".

Тому щиро дякуємо усім читачам, які залишилися з нами в новому році! Постараємося Вас не підвести, адже "Вісті Ковельщини" – газета для Вас і про Вас.

Велике "спасибі" – нашим славним поштовим працівникам, які, незважаючи на мізерні зарплати і цілий "віз" додаткових обов'язків, не забули про своє головне завдання – нести українське друковане Слово до людей. З багатьма із них ми разом працювали в період передплатної кампанії і добре знаємо, як їм важко доводиться. Тож нехай Господь сторицею віддячить Вам за клопоти, подарує міцне здоров'я і хороший настрій на весь 2018-й рік! А ще –підвищення заробітних плат, на яке Ви маєте повне право, бо заслужили його сумлінною працею.

Дякуємо ми й діловим партнерам і друзям газети, які допомогли оформити  безкоштовну передплату "Вістей Ковельщини"  ветеранам війни і праці, учасникам АТО, "дітям війни", воїнам-"афганцям", сім'ям ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, громадським активістам тощо. Це, зокрема, добре відомі на Волині і Ковельщині Іван Потапчук, Микола Заікін, Володимир Бойко, Іван Смітюх, Олександр Смаль, Тетяна Зінчук, Віталій Фіщук, Юрій Рахлінський, Володимир Данилюк, Юрій Рибачок, Ігор Присада, Олег Щесюк, Галина Голубович, Олена Місюра, Володимир Андросюк, Раїса Дарчик та багато інших.

Великий загін друзів нашої газети є у Ковельському промислово-економічному коледжі ЛНТУ (директор Тетяна Селівончик), Центрі професійно-технічної освіти (директор Сергій Антонюк), медичному коледжі (заступник директора Вікторія Каленікова), окремих школах міста і району. Тісна співпраця єднає журналістів з духовенством Ковельщини –деканами міського і районного деканатів УПЦ КП о. Анатолієм Александруком і о. Іоаном Бонисом, настоятелем храмів о. Віталієм Лехкобитом, о. Василем Мичком, о. Іваном Оринчаком, о. Матвієм Олійником, о. Олександром Кобенком, які і дописують до нашого видання, і активно пропагують його серед вірян.

Тож з нагоди Новорічно-Різдвяних свят шлемо найщиріші вітання усім читачам, друзям, діловим партнерам "Вістей Ковельщини", бажаємо здійснення найсміливіших планів і задумів, міцного здоров'я, а найголовніше – миру в Україні!

Микола ВЕЛЬМА.

НА ЗНІМКАХ: під час проведення днів передплатника у сільських відділеннях зв'язку Ковельщини.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Без усякого перебільшення можна сказати, що передплатна кампанія на 2018 рік проходила надзвичайно важко. Причин на те багато.

Одна з них – жорстка, а часом і жорстока боротьба між видавцями друкованих ЗМІ на вітчизняному ринку преси. В той час, як власники приватних газет, котрі мають "грубі" гроші, безкоштовно роздають витвори своїх придворних писарчуків направо й наліво, редакції  роздержавлених ЗМІ ледве  зводять кінці з кінцями.

Великих збитків вони зазнали у зв'язку з необгрунтованим підвищенням тарифів на послуги зв'язку "Укрпоштою", керівництво якої замість того, щоб розвивати і вдосконалювати важливу галузь, стратегічного значення, зайнялося бізнесом, перетворюючи  поштові підприємства в супер- і  мінімаркети (залежно від місцезнаходження).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 526

Страшна хвороба застала Надію зненацька. Спочатку жінка навіть не йняла віри в те, що все це жахливе коїться саме з нею. Мовляв, хворіти можуть інші, але тільки  не вона.  Та щоденна правдива реальність  через пару тижнів таки повернула її до дійсності, в яку до цього не хотіла вірити…

Раніше  красива, енергійна і бадьора жінка стала такою, що її не могли впізнати навіть  далекі знайомі. Ще б пак!  Вона схудла майже на 20 кілограмів, змарніла на обличчі, а головне, втратила  вогник молодечого запалу, який ще нещодавно світився в її очах.

Сім'ю  найбільше лякало те, що кохана дружина, мама й бабуся не хотіла жити і боротися  із недугою.  Їх найрідніша в світі людина просто опустила руки, стала пливти за течією. 

Що ще може бути гіршим? А гіршим було те, що неприхильна доля послала Надії нові страждання, на які і до цього змучена жінка зовсім не очікувала.  Через декілька днів після того, як їй зробили операцію, помер батько,  а через місяць всіх ошелешила нова звістка – наклав на себе руки рідний брат.

Все це зламало Надію остаточно.   Вона замкнулась в собі, не хотіла нікого бачити і чути.  Навіть в магазин не наважувалась вийти, бо, як їй тоді здавалось, люди будуть "не так"  дивитись. Її все дратувало, навіть рідний чоловік і син, які з тих чи інших причин час від часу  мусили зоставатись вдома.

Найбільше жінці було комфортно після опівночі, коли скрізь було темно й тихо, ніхто не чув зойків від її фізичних та душевних мук, які "атакували" без кінця.

Тож, не впоравшись із своїми емоціями та переживаннями, вона потрапила в психіатричну лікарню.  Варто додати, що жінка була у вкрай депресивному стані, тому навіть не пам'ятає деякий час свого перебування там.

Як розповідає тепер, тих два місяці були для неї  суцільним "чорним" сном,  від якого, думала, ніколи не прокинеться. 

Про те, як навідували рідні, жінка не пригадує.  Пам'ятає лише, як  потайки були змушені  красти  один в одного   їжу, якої так не вистачало там. "Мабуть, на підсвідомому рівні так хотілось всього домашнього", – розмірковує тепер та, якій довелось багато чого побачити і пережити.

Останні дні, проведені в лікарні, найбільш виразні серед тих сірих страхітливих днів. "Тоді я, нарешті, почала розуміти,  де я і чому саме тут", – ділиться своїми переживаннями героїня не дуже приємної розповіді про одну із людських доль.  

"Зі мною в одній палаті знаходилась молоденька мама, яка потрапила в той злощасний заклад у жахливому стані –  з діагнозом післяпологової  депресії. Ми з нею особливо потоваришували. До Ірини я ставилась, як до  дитини. А серце водночас боліло й щеміло за своїх", – не приховуючи емоцій, пригадує Надія.

Пам'ятає вона, як ночами до неї  приходила  бабуся і просила хоч трішки поговорити з нею. Мабуть,  старенькій так хотілося відчути душевне тепло і ласку, людську увагу, якими, на жаль, була обділена.  

Повернення додому стало для кволої тілом, але вже не душею жінки найбільшим щастям за останній час.  Вона стала відчувати в собі силу,  наснагу до життя. Їй хотілось з гарним настроєм  щось робити (навіть елементарну хатню роботу),  цікавитись  родинними справами, чепуритись перед дзеркалом, як і раніше, слухати улюблену музику, яку так любила.

Та найбільш переломною на той період стала ситуація, коли до бабусі за довгий час вперше зателефонувала онучка Марійка. Батьки говорили дитині перед цим  лише одне: "Бабуся хвора", а їй так хотілося приїхати в гості, скуштувати улюблених пиріжків. 

"Ну,  коли ти вже будеш здорова і я приїду до тебе?", – прощебетала по той бік слухавки маленька білявка. Бабуся говорила з онучкою і раз за разом витирала терпкі солоні сльози. 

Тільки після цього Надія твердо зрозуміла, що мусить йти вперед, не зупиняючись ні перед  чим,  задля блага своїх рідних і заради себе.

Тож тепер онуки навідують бабусю щовихідних, а та сповна тішиться життям, де завжди поруч найрідніші, без підтримки яких вона б не змогла бути такою сильною, аби протистояти хворобі, котра мало не затьмарила їх сімейне щастя. 

Орися ФІЛІПЧУК.

Страшна хвороба застала Надію зненацька. Спочатку жінка навіть не йняла віри в те, що все це жахливе коїться саме з нею. Мовляв, хворіти можуть інші, але тільки  не вона.  Та щоденна правдива реальність  через пару тижнів таки повернула її до дійсності, в яку до цього не хотіла вірити…

Раніше  красива, енергійна і бадьора жінка стала такою, що її не могли впізнати навіть  далекі знайомі. Ще б пак!  Вона схудла майже на 20 кілограмів, змарніла на обличчі, а головне, втратила  вогник молодечого запалу, який ще нещодавно світився в її очах.

Сім'ю  найбільше лякало те, що кохана дружина, мама й бабуся не хотіла жити і боротися  із недугою.  Їх найрідніша в світі людина просто опустила руки, стала пливти за течією. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 768

Січень і лютий зазвичай найбільш холодні місяці року. Допомогти саду благополучно перенести зимові негаразди – головне завдання садівника.

Яку роботу слід провести в саду

Особливої турботи потребують коріння дерев і чагарників. Краще переносять навіть малосніжну зиму дерева, які отримали восени вологозарядний полив, якщо грунт навколо них зустрів зиму в пухкому стані і під надійним шаром мульчі.

Деревам на ущільненому і недостатньо вологому грунті загрожує висушування під дією вітрів і морозів.

Від зимового висушування страждають частіше пошкоджені хворобами і молоді пагони ягідних чагарників, особливо малини та аґрусу. Підмерзлий зверху грунт навколо ягідників, а також посаджених восени здерев'янілих живців замульчуйте перегноєм, компостом або торфом.

Найкращий захист коренів від морозів – сніг. Якщо його мало, згрібайте з доріжок, канавок і сипте під кущі, молоді дерева.

Після снігопаду корисно підгорнути снігом не тільки пристовбурне коло, але і штамб дерева.

Але велика кількість важкого мокрого снігу або крижана кірка на гілках можуть зашкодити рослинам. Щоб не було розломів, струшуйте сніг з гілок або підіпріть старі і слабкі гілки дерев чаталами (підпірки для дерев). А колоновидні дерева обв'яжіть нещільно в декількох місцях.

Якщо буде можливість, втоптуйте сніг кілька разів протягом зими: рослинам буде тепліше, а миші не зможуть пробратися до стовбурів молодих дерев. Обгорніть снігом кущики суниці, затримуйте сніг хмизом, щитами, рослинними залишками.

Якщо не зробили цього раніше, то в січні пройдіться по саду, огляньте уважно оголені крони. Помітивши на гілках хворі (муміфіковані) плоди, які поширюють хвороби, зріжте їх і спаліть у вогнищі. Туди ж відправте зрізані гнізда бояришниці, золотогузки та інших шкідників.

У січні вже варто зайнятися стовбурами плодових дерев. При різких коливаннях денних і нічних температур може потріскати кора, з'явитися морозобоїни. Їх можна виявити, постукавши по стовбуру деревинкою: в тих місцях, де кора відійшла, звук буде глухим.

У теплий сонячний день потрібно обережно зачистити морозобоїни, накласти щільну обв'язку з марлі і все це місце покрити розтопленим садовим варом. Коли підсохне, оберніть стовбур мішковиною, зверху закрийте плівкою і залиште до весни.

Перевірте осінню побілку. Якщо вона відшарувалася, у відлигу відновіть її.

Розгрібіть сніг, побіліть і знову окучте дерева. У лютому може бути вже пізно.

роботи 

в овочесховищі

У сховищі, де зберігаються  плоди, слідкуйте за температурою і вологістю повітря. Своєчасно вживайте заходи: при похолоданні (коли прогнозується сильний мороз) закривайте люк і віддушини, при потеплінні – відкривайте. Замерзають плоди вже при мінус 1,4-1,8 градуса С.

При підвищенні температури плоди перестигають, при надмірній сухості вони в'януть. Надмірна вологість веде до загнивання плодів, появи неприємного присмаку.

Для більшості сортів яблук оптимальна температура від 0 до 2-3 градусів і відносна вологість повітря 85-90 відсотків. При необхідності переберіть яблука і груші, закладені на зберігання. Помітили на плодах мишачі погризи – ставте мишоловки, розкладіть отруєні приманки.

Стратифікація насіння

В кінці січня – на початку лютого насіння вишні і сливи, закладені на стратифікацію, починають проростати. Щоб зупинити проростання, помістіть пакет з насінням у сніговий бурт, укрийте його зверху тирсою шаром 8-10 см  і зберігайте до квітня-травня.

Можна провести стратифікацію насіння плодових культур для прискорення їх проростання.

Перешаровують насіння вологим піском, тирсою або торф'яною крихтою і витримують при температурі 1-5 градусів і вільному доступі повітря.

В кінці січня закінчується період природного спокою у рослин. Тому стежте, щоб не набрякли бруньки на черешках, заготовлених для щеплення.  Якщо вони почали набухати, перенесіть їх у більш прохолодне місце.

Зимове щеплення

У січні можна починати зимове щеплення заготовлених восени підщеп. Після закінчення роботи укладіть щеплені підщепи в ящик, дно якого вистеліть всередині плівкою з розрізами для стоку води. Насипте на дно шар тирси, на них покладіть щеплення, присипте їх тирсою і так до верху скриньки. Закрийте ящик плівкою.

10 днів тримайте ящик з щепленнями при температурі плюс 20 градусів. Через кілька днів розв'яжіть 1-2 щеплення, перевірте, чи не зрослися. Зав'яжіть, покладіть в ящик і поставте його в підвал до висадки в грунт.

Деякі садівники умудряються в кінці січня прищеплювати живці в крону дерев просто в саду. Виходить непогано. Спробуйте. Виберіть гілку, розщепіть її на 3-4 см. Візьміть однорічну гілку в якості прищепи. Зробіть зріз спочатку з одного боку, потім з іншою. Держак може бути з 6-7 або 3-4 бруньками.

Вставте держак в розщіп, обв'яжіть тканиною, складеною у 4 шари (можна з прокладками вати). Зверху закрийте плівкою і чекайте до весни.

Підготовка 

до майбутнього дачного сезону

По можливості, заготовляйте взимку деревну золу, пташиний послід, гній. Укладаючи гній в штабель, пересипайте його суперфосфатом (2-2,5 кг на 100 кг гною). Заздалегідь придбайте мінеральні добрива, засоби захисту рослин. Дотримуйтесь заходів безпеки при їх зберіганні.

При кожному відвідуванні дачі в січні-лютому підгодовуйте пташок, робіть додаткові годівниці.

Запасайтеся добривами, ремонтуйте садово-городній інвентар, обробіть його міцним розчином марганцівки. Купіть відсутній у вас.

Можна взимку приготувати добрива в будинку. Підсушіть на папері біля батареї картопляні очистки. Складіть їх у поліетиленові пакети, а навесні відвезіть на дачу. Можна покласти все в компост, а можна спалити і збагатити золу мінеральними речовинами.

Січневі турботи городника

Січень не дуже напружений місяць для городників. Ще є час спокійно посидіти і подумати, що і де будете садити, перевірити наявність насіння й при необхідності докупити відсутнє. Не забувайте про грунт для розсади. Його треба не тільки купити, але і встигнути як слід проморозити, і таким чином позбавитися від шкідників та інфекцій, які могли там бути.

Багато овочеводів вже починають вирощувати розсаду овочів з тривалим періодом вегетації. До таких рослини, насамперед, належать:

n Капуста білокачанна і цвітна.

n Гіркий перець і ранні сорти перцю для вирощування у закритому грунті.

n Ранні сорти томатів, призначені для вирощування в теплицях.

n Цибуля порей та чорнушка, якщо збираєтеся виростити ріпку за одне літо.

n Коренева селера.

n Петрушка і кріп.

   Якщо зібралися вирощувати картоплю з насіння – пора приступати до посівів.

  При посіві в січні насіння садової суниці, урожай можна отримати вже в кінці літа.

Квіти, які починають вирощувати в січні

У січні посіви квітів починають, як правило, в двох випадках:

n розсада квітів вирощується на розсаду, і в травні вона повинна цвісти.

n квітникарю дуже хочеться, не рахуючись ні з якими,   скоріше побачити квітучими своїх улюбленців.

У січні можна посіяти на розсаду такі квіти:

n Турецьку гвоздику і гвоздику Шабо,

n Лобелію,

n Петунію,

n Садову примулу,

n Братки,

n Фуксію,

n Родендрон,

n Кобею,

n Цикломен,

n Цибулинні (на вигонку до 8 березня).

Всі ці квіти при посадці в січні зацвітуть в травні-червні.

Проте для всієї цієї розсади обов'язково знадобиться гарна підсвітка. Подумайте, чи зможете ви таку підсвітку організувати і чи готові до таких клопотів. Може, варто відкласти час посадки на більш пізні терміни?

Підготувала 

Ірина ГОЛЄНКОВА.

Січень і лютий зазвичай найбільш холодні місяці року. Допомогти саду благополучно перенести зимові негаразди – головне завдання садівника.

Особливої турботи потребують коріння дерев і чагарників. Краще переносять навіть малосніжну зиму дерева, які отримали восени вологозарядний полив, якщо грунт навколо них зустрів зиму в пухкому стані і під надійним шаром мульчі.

Деревам на ущільненому і недостатньо вологому грунті загрожує висушування під дією вітрів і морозів.

Від зимового висушування страждають частіше пошкоджені хворобами і молоді пагони ягідних чагарників, особливо малини та аґрусу. Підмерзлий зверху грунт навколо ягідників, а також посаджених восени здерев'янілих живців замульчуйте перегноєм, компостом або торфом.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 671

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 459