Є люди,  що втоми не 

знають –

Їх серце пульсаром горить.

Біду й перешкоди долають,

Непізнане в далі манить.

Хочете чи ні, але саме такий Сергій Платонович Данилюк із Люблинця. Здається, відпрацював своє, проявив себе на посаді селищного голови і спочивай на "лаврах".

Е, ні! Це не для нього. Він – активіст громадсько-політичного життя, краєзнавець і пошуковець.

l

Історія рідного краю, села, селища – скільки цікавого заховалося за туманом минувшини… Донедавна дослідження історії, особливо тих подій і фактів, які йшли врозріз офіційною ідеологією, не тільки не заохочувалося, але й заборонялося.

Сьогодні – свобода! Досліджуй, пиши, видавай, аби твої таланти, можливості і гроші.

І з'являються ентузіасти, які відкривають нові обрії української справи і православ'я, маловідомих подій і фактів.

Вслухаймося в поезію слів із офіційного документа Адама Кисіля, яким він дарував острів, ліс, луки, поля і село Свято-Благовіщенському монастиреві:

"…Світ цей швидкоплинний, яко сон і тінь слава його, відквітне він як цвіт і пов'януть всі оздоби, розкіш, достатки і титули, і почесті, і скарби, і надбання. Те є єдиним і вічним, що не підлягає руйнації, що заповідав нам сам Господь Ізбавитель й що міститься у богомислії та побожних вчинках…".

Якби ж можна поставити цей заповіт зранку, після пробудження, перед отими хижими олігархами-можновладцями, щоб нагадувати, що суть життя на цій землі не гроші, а духовні і моральні вчинки й цінності.

Цей історичний запис віднайшов Сергій Данилюк, досліджуючи історію свого села, своєї батьківської землі, яка розкинулась на Турійщині в селі  Туропині. Він за свій  кошт поїхав в обласний державний архів, єпархію, по селах і розшукав цікаві знахідки й факти із життя минулого. В нього з'явилися сподвижники, які допомагають йому.  По крупинці, по зернинці, мов у казці, вони відтворюють картину давньої історії краю.

У минулому році виповнилося 370 літ з дня заснування Могилинського Свято-Благовіщенського жіночого монастиря. В далекому 1646 році Адам Кисіль, будучи глибоко віруючою людиною, збудував неподалік Туропина православну обитель для рідної матері Федори, в чернецтві – Єфросинії.

І місце вибрав казкове – на березі тихоплинної Турії, де луки квітучі і поля родючі, а поряд – діброва віковічна під назвою "Чорний ліс" (пізніше – "Монастирський"). Він часто відвідував святу обитель, цікавився її життям і опікувався своєю матір'ю ігуменею.

У 1670 році монастир переходить під крило уніатської церкви. У 1745 році обитель втрачає свою самостійність і приписується до Низкіничівського монастиря, що неподалік сучасного Нововолинська (до речі, збудованого теж Адамом Кисілем), в якому він знайшов свій вічний спочинок. На початку ХХ століття дерев'яну церкву монастиря переносять до села Турії. На пагорбі біля сільського кладовища святиня простояла до Другої світової війни і згоріла у 1944 році.

Не одну стежку довелося протоптати Сергію Платоновичу, щоб віднайти свідків історії. Йому допомагали туропинці, старожили  навколишніх сіл, місцевий священик о. Віктор та інші. Так, в заростях, неподалік історичного місця, було віднайдено 48 могильних надгробків, ймовірно – черниць.

Краєзнавці дослідили, що у 60-их роках ХХ століття на території, де був монастир, стояли колгоспні кошари для корів. У ті ж роки, позначені атеїзмом, під час чищення русла Турії було розкопано це святе місце. Там знаходили старовинні монети, залишки череп'яного посуду, але ці речі зникли – лишились перекази.

Хто шукає – той знаходить!

Сергій Данилюк таки був винагороджений за свій пошук – він віднайшов меч-косу, свідка боротьби за волю України та старовинну козацьку люльку.

Віднайшли краєзнавці в тих місцях і козацьку могилу із старим дубовим хрестом. Розповідають, що довгий час за цією могилою доглядала якась жінка – це ще один прояв народного патріотизму.

Старожили, такі, як Юхим Дячук, повідали краєзнавцям, де була прокладена з дубових колод дорога із селища Овадного та міст через Турію. А ще стверджують, що від монастиря був прокладений підземний хід, який під час весняної повені був затоплений. 

Словом, що крок, то нові відкриття, які спонукають до подальших досліджень історії: боротьби і праці, віри і любові до рідної землі.

l

Сергій Платонович не тільки досліджує: він втілює в життя практичне краєзнавство. Вже впорядковано місце поховання насельниць монастиря, завезено землю під майбутній пам'ятний знак. Впорядковано  і козацьку могилу –  там буде пагорб 2-метрової висоти в діаметрі 12-13 метрів (за козацьким звичаєм).

І не менш цінним є те, що в Турійській газеті "Народне слово" С. Данилюк оприлюднює свої пошуки і розбуджує цікавість до історії інтелігенції, священиків і тих, хто любить свій край.

Кожен пошук благословенний, коли він позначений любов'ю, творчістю і тим згадуваним вище "богомислієм” та "побожними вчинками".

Ось як описує цей пошук і працю із впорядкування знакових, історичних місць Сергій Платонович: "Ми усвідомлювали, що робимо добру, благородну справу… Інакше й не могло бути серед краси рідного краю, чистого лісового повітря, тихого гомону осінніх дум старого дуба  та поодинокого вільшаника. А над тим, не дуже вже зеленим лісом, з безодні блакитного неба доносилось курликання журавлиного клину, вчувалася в  пташиних голосах жалоба прощання з рідною землею. На цьому тлі особливо зворушливими були спогади про босоноге дитинство…”.

І невеликий, і гіркий штрих: "Ідучи дорогою до святого місця, ми натикалися на сміття та  господарський непотріб…".

Чому вживається з вірою, культурою, славною історією цей непотріб – це окрема розмова. Але оті конкретні кроки практичного краєзнавства є прикладом для наслідування. Хтось скаже, що ці потуги марні – така наша        загальна суспільна біда.

Сергій Платонович вважає, що це не так і наводить слова ігумені Зимненського Свято-Горського монастиря: "Ви робіть. Що можете, а далі Господь Вас управить”.

Справді, Господь допомагає тим, хто працює в ім'я добра  і любові для рідного краю. Впевнений, що історико-краєзнавчий пошук Сергія Платоновича продовжиться, а йому і нам відкриються нові сторінки історії, слави і долі рідного краю. Хай щастить!

Анатолій СЕМЕНЮК,

лауреат обласної премії імені Олександра Цинкаловського, голова міськрайонної організації Національної спілки краєзнавців України.

НА ЗНІМКУ: активіст громадсько-політичного життя, краєзнавець, пошуковець Сергій Данилюк.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Хочете чи ні, але саме такий Сергій Платонович Данилюк із Люблинця. Здається, відпрацював своє, проявив себе на посаді селищного голови і спочивай на "лаврах".

Е, ні! Це не для нього. Він – активіст громадсько-політичного життя, краєзнавець і пошуковець.

ххх

Історія рідного краю, села, селища – скільки цікавого заховалося за туманом минувшини… Донедавна дослідження історії, особливо тих подій і фактів, які йшли врозріз офіційною ідеологією, не тільки не заохочувалося, але й заборонялося.

Сьогодні – свобода! Досліджуй, пиши, видавай, аби твої таланти, можливості і гроші.

І з'являються ентузіасти, які відкривають нові обрії української справи і православ'я, маловідомих подій і фактів.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1494

Майже 78 років налічує історія ковельської газети, яка нині має назву "Вісті Ковельщини". За цей час  школу журналістської майстерності у ній пройшли десятки творців друкованого слова.

На жаль, багато з них відійшли у Вічність. В останні роки перестало битися серце Степана Байдюка, Володимира Ковальчука, Гната Ольховича, трудова біографія яких складає не один десяток літ.

Для того, щоб вшанувати пам'ять про колег, помолитися за упокій їх душ, представники редакції прийшли минулого четверга у Свято-Благовіщенський собор, де настоятель храму отець Василь Мичко звершив поминальну службу. Він же проголосив промову, в якій віддав данину шани померлим журналістам, відзначив їх жертовну працю  на благо України.

Редактор газети Микола Вельма згадав тих, хто віддав кращі роки свого життя журналістиці, запевнив, що колектив і надалі гідно продовжуватиме традиції своїх попередників, подякував отцю Василю Мичку за увагу до нелегкої праці газетярів, розуміння їх духовних потреб, дієву співпрацю.

Наш кор.

НА ЗНІМКУ: під час  поминальної служби у Свято-Благовіщенському соборі.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Майже 78 років налічує історія ковельської газети, яка нині має назву "Вісті Ковельщини". За цей час  школу журналістської майстерності у ній пройшли десятки творців друкованого слова.

На жаль, багато з них відійшли у Вічність. В останні роки перестало битися серце Степана Байдюка, Володимира Ковальчука, Гната Ольховича, трудова біографія яких складає не один десяток літ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 637

Росіянцям, як закінченим наркоманам, щодень потрібні все  нові й нові "дози", які б їх переконували, що вони – найкращі в світі, а їх лідер – вождь і вчитель всього прогресивного людства.

Власне, такою дозою мала служити пряма лінія з Владіміром Путіним, яку транслювали головні телеканали Московії. Як не дивно, вона розпочалася рівно о 12-й годині у четвер, 15 червня ц. р., що на кремлівського вождя не схоже: він, як правило, запізнюється на всі  зустрічі найвищого рівня. Закралась підозра, що пряма лінія готувалася заздалегідь, а глядачам її показали в запису.

Ця підозра у розумних людей посилилася ще більше, коли вишколені  і вихолені телеведучі  почали знайомити главу держави із запитаннями, що нібито  надійшли і надходять від мешканців різних регіонів імперії. Та от біда: всі ці запитання були досить дріб'язковими, які мала б вирішувати місцева влада, а не пан Путін. Але ж ні: треба  було челяді продемонструвати, що він і тільки він  – одноосібний володар всія Русі, без якого і дороги не асфальтують, і літаки не літають, і хворих не лікують, і будинки не ремонтують.

Одним словом, нудно і нецікаво. І в той же час – жодного запитання політичного спрямування, ніби не було в країні 12 червня потужних акцій протесту, сотень затриманих і заарештованих, нема корупції, про які переконливо розповів лідер опозиції Олексій  Навальний у документальному фільмі "Він вам не  Дімон", не триває військове втручання Росії у справи сусідніх країн, не живе народ за межею бідності і т. д., і т. п.

Режисери цього примітивного дійства постаралися, аби сюжети з місцевостей, віддалених від Москви, не надто дратували Владіміра Владіміровича, а дійові особи робили вигляд, що висловлюють критику на адресу влади, яка б не ображала, а звучала як похвальба. Бо чого, скажімо, варте було запитання одного вгодованого і гарно  одягнутого дядька, котрий трохи не дякував президенту за міжнародні санкції, що дозволили бурхливими темпами розвивати вітчизняні овочівництво і садівництво, і в той же час цікавився, чи держава й надалі дотуватиме аграріїв, якщо санкції не відмінять?

Блискуче розіграв Владімір Путін (чи його двійник) сценку, де з обуренням говорив про нечуваний розмах русофобії  на Заході, підступи буржуазних ідеологів проти "чесно" і "прозорої"  політики РФ, використання опозиції в боротьбі з "найдемократичнішим" у світі режимом.

І вже геть неперевершеним був московський цар, коли вів мову про Україну, яка йому – наче колька в боці. Відповідаючи на фразу Петра Порошенка, який нещодавно процитував слова російського поета Михайла Лермонтова: "Прощай, немытая Россия", пан Путін розродився майже енциклопедичним спічем про історію написання цього вірша, а також у відповідь не забув згадати Шевченкове: "Доборолась Україна до самого краю". Звичайно, зробив він все це "експромтом", бо у вільний від роботи час почитує "Кобзар" мовою оригіналу…

Не міг господар прямої  лінії не згадати свого кума Віктора Медведчука, якого назвав трохи не найголовнішим "націоналістом" і "патріотом" України. При тому ні слова не сказавши про те,  чому російські війська продовжують окупувати Донбас і коли припинять криваву бойню на Сході нашої країни.

Не знаємо, хто писав сценарій тієї трагікомедії, названого "прямою лінією", яку  користь вона дасть пересічним росіянцям, але знаємо інше: нічого в політиці Москви не зміниться. Тому й невипадково сенат США днями ввів нові санкції проти Росії, котрі, як заявляють місцеві "політики" й "економісти", дуже корисні для них. Що ж, Бог вам у поміч.

Пряма лінія –  не єдине шоу, яким тішать кремлівські бояри своїх холопів: з 19 червня перший канал тамтешнього ТБ розпочав демонстрацію 4-серійного фільму про Владіміра Путіна, якого  створив всесвітньовідомий кінорежисер Олівер Стоун.

Шкода мені того Стоуна, який, можливо, заробивши гарні гроші, втратить в кінцевому підсумку свої гідність і честь, як колись втратили ті, хто у фільмах, нарисах й інтерв'ю вихваляли Сталіна, Гітлера, Муссоліні та інших  диктаторів.

Шкода й російських телеглядачів, яких годуватимуть пропагандистською локшиною, діючи за принципом: "піпл схаває". А, може, й не схаває, бо чомусь іноді здається, що не всі у Московії з'їхали з глузду.

Чи, можливо, тільки здається?..

Ярема ГОЯН.

Р. S. А те, що не всі в Росії з'їхали з глузду, свідчать смс-повідомлення, які надсилали люди В. Путіну і які висвічувалися на телеекранах. Ці повідомлення, очевидно, цензура не змогла видалити або хтось спеціально провів таку "диверсію".

Ось деякі СМС-ок: 

"Вся Росія вважає, що Ви засиділися на "троні".

"Коли Ви перестанете порушувати положення Конституції про максимальне президентство у 2 строки?".

"Ваші слова "своїх не здаємо" стосуються казнокрадів і корупціонерів?".

"Може Ви втомилися, і Вам час відпочити?".

"Путін, ти насправді вважаєш, що народ вірить у цей цирк з поставними запитаннями?".

"Чому Ви до цих пір не перемогли терористів? Адже ми дуже сильна держава".

"Чому Європу обігріваємо сибірським газом, а Сибір – дровами?".

Я. Г.

Росіянцям, як закінченим наркоманам, щодень потрібні все  нові й нові "дози", які б їх переконували, що вони – найкращі в світі, а їх лідер – вождь і вчитель всього прогресивного людства.

Власне, такою дозою мала служити пряма лінія з Владіміром Путіним, яку транслювали головні телеканали Московії. Як не дивно, вона розпочалася рівно о 12-й годині у четвер, 15 червня ц. р., що на кремлівського вождя не схоже: він, як правило, запізнюється на всі  зустрічі найвищого рівня. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 590

З ініціативи міської організації політичної партії "ВО "Батьківщина" у Ковелі проходить довготривала акція "Впізнай свого улюбленця на клумбах міста". Її мета — спільними зусиллями громади зробити наше довкілля  квітучим та гарним.

Впродовж  літа усі бажаючі можуть подарувати цибулини тюльпанів, які згодом будуть висаджені на квітниках рідного Ковеля. Не стільки важлива кількість Вашого внеску, як небайдужість і щире вболівання за загальну справу.

Збір посадкового матеріалу проводиться в приміщеннях:

n Ковельської міської ради (вул. Незалежності, 73, І поверх);

n міського осередку партії "ВО "Батьківщина" (вул. С. Бандери, 9, ІІ поверх, тел. 5-24-20);

n в наметах політичної партії  "ВО "Батьківщина".

Акцію підтримав виконавчий комітет міської ради. 

Сподіваємось, що це зробите і Ви, дорогі ковельчани. І наступної весни ваші улюблені квіти стануть окрасою міста. 

Оргкомітет.

З ініціативи міської організації політичної партії "ВО "Батьківщина" у Ковелі проходить довготривала акція "Впізнай свого улюбленця на клумбах міста". Її мета — спільними зусиллями громади зробити наше довкілля  квітучим та гарним.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 528

15-17 червня ц. р. у м. Львові відбувся традиційний міжнародний турнір з вільної боротьби серед юнаків та дівчат 2000-2001 років народження, присвячений пам’яті Заслуженого тренера України О. Созонова. 

У турнірі брали участь збірні команди Грузії, Латвії, Естонії, Литви, Білорусі, Польщі та українські борці.

Вдало виступили вихованки ДЮСШ управління освіти (на знімку). У категорії 46 кг Анастасія Падошик у боротьбі за золоту нагороду поступилась спортсменці з Польщі і здобула “срібло”. А Анастасія Лебедєва у боротьбі за бронзову нагороду перемогла спортсменку з Естонії.

Щиро вітаємо наших дівчат із вдалими виступами!

Готували спортсменок до змагань тренери Олег Стус та Ігор Падошик.

Володимир ОЛЕКСЮК.

15-17 червня ц. р. у м. Львові відбувся традиційний міжнародний турнір з вільної боротьби серед юнаків та дівчат 2000-2001 років народження, присвячений пам’яті Заслуженого тренера України О. Созонова. 

У турнірі брали участь збірні команди Грузії, Латвії, Естонії, Литви, Білорусі, Польщі та українські борці.

Вдало виступили вихованки ДЮСШ управління освіти (на знімку). У категорії 46 кг Анастасія Падошик у боротьбі за золоту нагороду поступилась спортсменці з Польщі і здобула “срібло”. А Анастасія Лебедєва у боротьбі за бронзову нагороду перемогла спортсменку з Естонії.

Щиро вітаємо наших дівчат із вдалими виступами!

Готували спортсменок до змагань тренери Олег Стус та Ігор Падошик.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 531

Кожному із нас не раз у житті доводиться звертатися до лікарів. Медична справа –  важка й відповідальна, але водночас найгуманніша і вкрай необхідна. Адже що може бути важливішим, ніж життя людини і її здоров'я? Медичні працівники поліклініки та Центру ПМСД Ковельського МТМО, котрих ви бачите на знімку, щодня й щохвилини стоять на сторожі цих найдорожчих цінностей. Милосердя і гуманність стали для них покликанням, а самопожертва і вірність обраному шляху – невід'ємною складовою професії. 

Незважаючи на існуючі труднощі, колективи працюють злагоджено і дружно, забезпечуючи надання вчасної та якісної медичної допомоги тим, хто її потребує.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Кожному із нас не раз у житті доводиться звертатися до лікарів. Медична справа –  важка й відповідальна, але водночас найгуманніша і вкрай необхідна. Адже що може бути важливішим, ніж життя людини і її здоров'я? Медичні працівники поліклініки та Центру ПМСД Ковельського МТМО, котрих ви бачите на знімку, щодня й щохвилини стоять на сторожі цих найдорожчих цінностей. Милосердя і гуманність стали для них покликанням, а самопожертва і вірність обраному шляху – невід'ємною складовою професії. 

Незважаючи на існуючі труднощі, колективи працюють злагоджено і дружно, забезпечуючи надання вчасної та якісної медичної допомоги тим, хто її потребує.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 702

З великою радістю вітаємо новоспечених батьків —  Аліну та Михайла Романюків з народженням крихітки-донечки Анічки! 

Довгі дев’ять місяців Ви готувалися і чекали появи на світ маленького дива, а для Вас — найбільшого щастя. Тож бажаємо Вам радіти кожному дню, спостерігаючи, як Ваша донечка пізнає світ і розвивається. Нехай дівчинка росте Вам на радість слухняною, здоровою, розумною і красивою. Нехай Ангел-хранитель її береже, а Господь дарує щасливу долю! 

Зичимо Вам запастися терпінням, і нехай вимогливий поклик маляти з колисочки звучить для Вас урочистим гімном. Щастя Вам і благополуччя! 

З великою радістю вітаємо новоспечених батьків —  Аліну та Михайла Романюків з народженням крихітки-донечки Анічки! 

Довгі дев’ять місяців Ви готувалися і чекали появи на світ маленького дива, а для Вас — найбільшого щастя...

З повагою - колектив ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 498

Ці молоді симпатичні дівчата, яких ви бачите на знімку, – швачки цеху № 3 виробничо-комерційної фірми "Ковель": Марія Прокопенко, Аліна Федорук, Оксана Дерев'янчук, Тетяна Іванчук, Алла Ковч.

Наступної неділі вони разом із колегами по роботі відзначатимуть своє професійне свято – День працівників легкої промисловості. І хоч часи нині непрості, трудовий колектив підприємства, його керівництво (Федір Жунке) духом не падають, намагаються привести в дію приховані резерви і невикористані можливості з тим, щоб втриматися "на плаву", забезпечувати випуск якісної продукції,  виготовляти її на рівні європейських стандартів.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Ці молоді симпатичні дівчата, яких ви бачите на знімку, – швачки цеху № 3 виробничо-комерційної фірми "Ковель": Марія Прокопенко, Аліна Федорук, Оксана Дерев'янчук, Тетяна Іванчук, Алла Ковч.

Наступної неділі вони разом із колегами по роботі відзначатимуть своє професійне свято – День працівників легкої промисловості. І хоч часи нині непрості, трудовий колектив підприємства, його керівництво (Федір Жунке) духом не падають, намагаються привести в дію приховані резерви і невикористані можливості з тим, щоб втриматися "на плаву", забезпечувати випуск якісної продукції,  виготовляти її на рівні європейських стандартів.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 663

"Вісті Ковельщини" – газета для нас і про нас! І це дійсно так. Зрештою, і кожен дописувач чи просто читач – то всі добрі, щирі й вірні друзі.

"Вісті Ковельщини"   постійно  друкують  обширну інформацію із життя  міста та району, матеріали про болючі проблеми сучасності.  Але не всі можуть передплатити газету, бо у кожного свої матеріальні можливості, погляди, інтереси. Та й періодичних видань дуже багато, є з чого вибирати і читати. 

А от Надія Мартинюк із села Мощеної (на знімку), незважаючи на всі негаразди і поважний вік, передплачує і читає кожну сторінку "Вістей Ковельщини" ще з 1959 року.  В ті роки газета мала різні назви. 

Вона й досі зберігає  газети, журнали  ще 70-90 р.р. минулого століття, та не всі примірники залишилися. Часто перечитує і згадує минулі роки,  статті про успішне  господарство – племрадгосп "Ковельський", який  займав передові місця  в  районі  у виробництві сільськогосподарської продукції, а особливо молока.

На  шпальтах газет залишилися фотографії, розповіді про кращих людей села, яких уже давно немає серед живих.  Вдивляється у кожну  пожовклу сторінку, відчуваючи щем і тепло у душі.

Працювала Надія Федорівна на фермі, в рільничій ланці. В своєму домашньому господарстві мали корову, город, різну живність. У вільний від роботи час читала улюблену газету та товаришувала  із книгою.

Багато років була активним книголюбом сільської бібліотеки. За станом  здоров'я книгу читати їй уже важко, хіба що тоненьку. А от пресу залюбки гортає. 

Крім "міськрайонки",  має й інші видання: "Волинь-нову", "Волинські новини", "Вісник", "Добрий господар" та інші.  З такою жінкою легко спілкуватися, є про що поговорити, можна подискутувати  на ту чи іншу тему. 

І хоч їй уже 80 років, та з місцевою газетою не розлучається й передплатила її на  весь 2017 рік.  Надія Федорівна була, є і залишається добрим і вірним другом газети "Вістей Ковельщини".

Тож хочу подякувати Надії Федорівні за працю, любов до друкованого слова, книги, з якої черпала все добре, духовне й прекрасне. Доброго їй здоров'я,  щасливого і мирного довголіття!

Ольга ЛІЩУК, 

бібліотекар с. Мощеної.

Від редакції: щирі слова вдячності за багаторічну довіру до улюбленої газети висловлюємо нашій відданій читачці і ми, журналісти "Вістей Ковельщини".  А ще  вітаємо з Днем журналіста, адже наше свято – це й свято всієї читацької родини, котра налічує декілька тисяч чоловік. Серед них є й Галина Григорівна Стасюк із села Попович, якій уже 92-й рік. Але кожен номер "міськрайонки" чекає з нетерпінням, уважно перечитує. Її донька Лілія Щесюк від імені мами написала у листі: "Дякуємо, що даруєте людям радість! Бажаємо процвітання Вашому виданню, а Вам – миру, добра, злагоди, любові і спокою у родинах. Нехай допомагає Вам Бог у всіх добрих справах!".

Не один десяток літ передплачують "Вісті Ковельщини" й  В. В. Фалюш, вул. Сурикова, 3 та  В. О. Грибовська з вул. Смирнова, 2, кв. 23 з Ковеля. На знак поваги до ветеранів-читачів напередодні Дня журналіста нагороджуємо їх пакетами з борошном від нашого спонсора Івана Смітюха.

"Вісті Ковельщини" – газета для нас і про нас! І це дійсно так. Зрештою, і кожен дописувач чи просто читач – то всі добрі, щирі й вірні друзі.

"Вісті Ковельщини"   постійно  друкують  обширну інформацію із життя  міста та району, матеріали про болючі проблеми сучасності.  Але не всі можуть передплатити газету, бо у кожного свої матеріальні можливості, погляди, інтереси. Та й періодичних видань дуже багато, є з чого вибирати і читати. 

А от Надія Мартинюк із села Мощеної (на знімку), незважаючи на всі негаразди і поважний вік, передплачує і читає кожну сторінку "Вістей Ковельщини" ще з 1959 року.  В ті роки газета мала різні назви. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 799

У своїй майже вісімдесятирічній біографії ковельська газета мала, образно кажучи, три "віки". Перший – радянський, який тривав до серпня 1991 року. Другий – український, коли співзасновниками видання став трудовий колектив редакції разом із міською і районною радами та райдержадміністрацією.

Нині,  незадовго до традиційного Дня журналіста, "Вісті Ковельщини" вступили у третій, чи не найбільш відповідальний – і складний "вік" – самостійний: 25 травня ц. р. ми отримали Державне свідоцтво про реєстрацію газети, засновником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Вісті Ковельщини". Цьому передувала велика підготовча робота з реформування нашого підприємства відповідно до чинного українського законодавства.

Що це означатиме на практиці? По-перше, органи місцевої влади не є тепер співзасновниками одного з найавторитетніших місцевих видань Волині. Співпрацю із ними ми організовуємо винятково на договірних засадах. Тобто міська і районна ради, райдержадміністрація замовляють необхідні для публікації матеріали, а редакція їх друкує в межах передбачених угодами коштів.

Дехто із любителів дешевих сенсацій в різного роду виданнях (переважно – інтернетних) вбачає у цих коштах гроші для "піару" перших осіб міста і району. Порадив би цим особам перш, ніж писати всілякі дурниці, ознайомитися із вітчизняним законодавством,  яке передбачає саме таку процедуру висвітлення діяльності органів державної і представницької влади. Ця процедура включає у себе  оприлюднення на шпальтах друкованих ЗМІ прийнятих міською і районною радами рішень, звернень та інших важливих для життя громад документів.

Окрім того, угодами передбачені виступи депутатів рад, звіти про сесії і наради, які розглядають актуальні соціально-економічні питання, публікацію регуляторних актів, оголошень, повідомлень, інформацій, підготовлених управліннями та відділами міськвиконкому і райдержадміністрації тощо. В чому тут деякі критики вбачають "піар", особисто мені не зрозуміло.

А те, що так звані офіційні матеріали друкують саме "Вісті Ковельщини", теж невипадково. Адже в Законі України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" сказано чітко й недвозначно: реформованим редакціям надано пріоритетне право "на укладання договорів про висвітлення діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування".

Друге, про що хотілося б сказати, – це про вплив реформування на зміни і тематичну спрямованість газети. Можу з усією відповідальністю заявити: як і передбачено  згадуваним вище Законом, "Вісті Ковельщини" і надалі залишаються громадсько-політичним виданням із збереженням назви, цільового призначення і тематичної спрямованості. У своїй роботі ми примножуватимемо кращі традиції ковельської журналістики, намагатимемося об'єктивно висвітлювати події в Україні, на Волині і Ковельщині, порушувати проблеми, які хвилюють наших читачів, пропагуватимемо і відстоюватимемо українську національну ідею.

У зв'язку з тим наголошу на третій особливості реформованої "міськрайонки": необхідності посилення  зв'язків з передплатниками, опори на багаточисельний  актив громадських дописувачів, широке використання їх листів, забезпечення дієвого реагування керівних  осіб на критичні сигнали і ділові пропозиції людей.

Звичайно, найголовнішою проблемою, як і раніше, залишається чітка організація  передплатних кампаній, збереження читацької аудиторії, якщо не нарощування, то хоча б не зменшення тиражу. Враховуючи досить сильну конкуренцію на ринку волинської преси, розуміємо, що це не зовсім просте завдання, але цілком посильне. Якщо журналістів підтримуватимуть читачі, то місцева газета й надалі житиме.

На жаль, мають місце  факти, які засвідчують: дехто у "Вістях Ковельщини" друкуватися хоче, а передплатити – не дуже. Особливо прикро, коли найближчу до них газету не читають окремі державні службовці, педагоги, правоохоронці і т. д. Зокрема, нещодавно мав місце випадок, коли на запитання, чи передплачує він "міськрайонку", один чиновник, котрий полюбляє, щоб його прізвище з'являлося на газетних шпальтах, відповів заперечливо. Журналісти поцікавилися, а чому так? Без тіні сумніву і докорів совісті той сказав: "А нам керівництво не передплатило".

У зв'язку з цим наші вірні і щирі друзі радять: "Ви друкуйте листи тільки тих, хто вас передплачує і читає". Мабуть, доведеться саме так і робити, бо повага один до одного має бути взаємною. Тому правилом має стати: хочете публікуватися на шпальтах "Вістей Ковельщини" – обов'язково передплатіть газету!

Цілком зрозуміло, що третій "вік", в який вступило наше видання, не обіцяє надто райдужних перспектив. Журналістам було б легше, якби київські можновладці цінували їх працю, з повагою ставилися до працівників як друкованих, так і електронних ЗМІ, принципово реагували на критичні виступи, створювали умови для справді демократичного утвердження цивілізованого ринку преси. А про яку  повагу з боку чиновників можна говорити, коли їх скромна обіцянка виділити на підтримку редакцій газет, котрі стали на шлях реформування, по 50 тисяч гривень для придбання паперу, так і залишилася обіцянкою?

Не кажу вже про інші можливі шляхи підтримки національної преси, як це практикують в багатьох країнах Європи, бо ні наші прем'єр, ні його заступники, по-моєму, навіть не знають, як це робиться. А після того дивуються, як так сталося, що Україна в багатьох випадках програє в інформаційній війні Росії. А як не програвати, коли Слово – теж зброя і про його силу та ефективність треба дбати так же, як про силу військову? Відомо ж бо: коли держава не вміє або не хоче  годувати свою армію, може так статися, що годувати доведеться чужу.  

Але не буду завершувати свої нотатки на сумній ноті. Все-таки попереду – журналістське свято, з яким вітаю від імені колективу всіх колег і Ковельщини, і Волині, бажаю подальших успіхів у нелегкій, але потрібній людям праці, мирного неба над головою, Божого благословення!

Найщиріші поздоровлення – ветеранам преси, громадським дописувачам, зв'язківцям, поліграфістам, усім, хто допомагав, допомагає і, сподіваюсь, ще довго допомагатиме нашій редакції бути вірним гаслу: "Вісті Ковельщини" – газета для Вас і  про Вас!".

Микола ВЕЛЬМА.

У своїй майже вісімдесятирічній біографії ковельська газета мала, образно кажучи, три "віки". Перший – радянський, який тривав до серпня 1991 року. Другий – український, коли співзасновниками видання став трудовий колектив редакції разом із міською і районною радами та райдержадміністрацією.

Нині,  незадовго до традиційного Дня журналіста, "Вісті Ковельщини" вступили у третій, чи не найбільш відповідальний – і складний "вік" – самостійний: 25 травня ц. р. ми отримали Державне свідоцтво про реєстрацію газети, засновником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Вісті Ковельщини". Цьому передувала велика підготовча робота з реформування нашого підприємства відповідно до чинного українського законодавства.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 890