Повідомлення в номер / Родинного благополуччя, щастя та здоров'я!

02.08.2016

Родинного благополуччя, щастя та здоров'я!

У прекрасну літню пору шість десятиліть тому засвітилась зірка долі Самчука Олега Максимовича – Заслуженого лікаря України, колишнього головного лікаря Ковельського міськрайонного територіального медичного об'єднання, який за 28 років керівника охорони здоров'я Ковельщини завдяки наполегливій, послідовній праці та високому професіоналізму забезпечив належну матеріально-технічну базу лікувально-профілактичних закладів об'єднання, доступність отримання громадянами кваліфікованої медичної допомоги, впровадження нових сучасних передових технологій в діагностиці та лікуванні.

Після закінчення в 1979 році Чернівецького державного медичного інституту та в 1980 році – інтернатури за спеціальністю лікаря-хірурга, до 1984 року Олег Максимович працював хірургом в Ковельській центральній райлікарні.

Протягом трьох років (1984-1987р.р.) він – директор Ковельського медичного училища, в якому завдяки його активним і цілеспрямованим діям та наполегливій роботі, воістину вулканічній енергії зумів здобути авторитет та успіх в колективі.

У жовтні 1987 року його було призначено головним лікарем Ковельської центральної районної лікарні.

В січні 1993 року з ініціативи головного лікаря на базі всіх лікувально-профілактичних закладів міста та району створене Ковельське міськрайонне територіальне медичне об'єднання, що дало можливість ефективно керувати лікувальним процесом, економно та цілеспрямовано використовувати кошти, поліпшити якість надання медичної допомоги населенню.

З цього ж року Самчук О. М. очолив міськрайонне територіальне медичне об'єднання, а в березні 2015 року, в зв'язку зі станом здоров'я, своє кермо він передав представнику молодого покоління медиків.

Як ініціативний і по-справжньому талановитий керівник, він був і залишається взірцем самовідданого та чесного служіння інтересам своїх земляків. Життєвим кредо його стали праця, добро, щоденна турбота про кращий завтрашній день працівників колективу. "Не можна зупинятись і тішитись досягнутим, оскільки завтра тебе обійдуть активніші", – стверджував головний лікар.

Самчук Олег Максимович постійно, з перших днів організації медичного об'єднання, працював над зміцненням матеріально-технічної бази лікувальних закладів.

Під його керівництвом і за його безпосередньої участі реконструйовано патологоанатомічне відділення, діагностичне відділення, відкрита бактеріологічна лабораторія, регіональне відділення інтенсивної терапії новонароджених при пологовому будинку, цілодобовий травматологічний пункт центральної райлікарні, оснащено сучасною апаратурою ряд лікувально-профілактичних закладів району. В умовах фінансової скрути побудовано та здано в експлуатацію приміщення харчоблоку центральної райлікарні.

В 2007 році він організував відкриття власними силами відділення амбулаторного діалізу центральної райлікарні, оснащеного новим і сучасним обладнанням та системою водоочищення.

Проведено також реконструкцію частини приміщення пологового будинку під стаціонарне відділення дитячої лікарні, а приміщення дитячої лікарні реконструйоване під поліклініку центральної райлікарні.

З ініціативи та за активної участі Самчука О.М. в травні 2009 року введено в дію кабінет магніто-резонансної томографії, що дало можливість своєчасно проводити діагностику багатьох захворювань мешканцям не лише Ковельщини, але й прилеглих регіонів області.

З листопада 2010 року в центральній районній лікарні діє центр мікрохірургії ока, де проводяться операції по видаленню катаракти з імплантацією штучних кришталиків та антиглаукомматозні операції. В травматологічному відділенні центральної районної лікарні проводять операції по ендопротезуванню кульшових суглобів. В хірургічному відділенні центральної районної лікарні проводяться лапароскопічні операції.

У відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії успішно функціонує центр тромболізисної терапії для хворих з інфарктом міокарда. В урологічному відділенні центральної райлікарні встановлено сучасний дистанційний ударно-хвильовий літотриптор. Для лікування дерматовенерологічних хворих введена нова методика лікування шкірних хвороб шляхом опромінення ультрафіолетовими променями.

Завдяки принциповій позиції і високим організаторським здібностям Самчука О. М., в складний для держави і медицини період наприкінці 90-х років в Ковельському районі не лише було збережено сільську мережу закладів охорони здоров'я та кадровий потенціал, а й з 1999 року відкриті нові лікарські амбулаторії, зміцнена матеріальна база сільських закладів охорони здоров'я.

За його безпосередньою участю досягнуто стабілізації та поліпшення основних показників роботи лікувальних закладів медичного об'єднання, яке акредитовано на вищу кваліфікаційну категорію та сертифіковано Міжнародним органом сертифікації систем управління ТОМ "Глобал Сертифікат".

За вагомий внесок у розвиток охорони здоров'я нашої країни медичне об'єднання нагороджене Дипломом лауреата загальнонаціонального проекту "Флагмани сучасної медицини України".

Надихаючи усіх своєю неймовірною працездатністю, новаторським підходом до вирішення сьогоденних проблем, здатністю продукувати нові ідеї, Олег Максимович вміло та успішно їх реалізував. Завжди був відповідальний у слові і ділі, чутливий до людських проблем і бід.

Як висококваліфікований фахівець та організатор охорони здоров'я, очолював асоціацію головних лікарів лікувально-профілактичних закладів області, також був головою Волинської обласної організації роботодавців галузі охорони здоров'я, а в 2005 році – обраний членом ради Всеукраїнського об'єднання організацій роботодавців галузі охорони здоров'я.

Самчук Олег Максимович спрямовував свою роботу також на організацію та підтримку міжнародних зв'язків. Окремі лікарі центральної районної лікарні проходили стажування в клініках Федеративної Республіки Німеччини, а німецькі спеціалісти проводили показові операції в травматологічному відділенні центральної райлікарні. Започаткована Олегом Максимовичем співпраця з Мальтійською Службою Допомоги м. Шверте і надалі залишається плідною з питань надання допомоги медичним закладам Ковельщини та організації стажування фахівців центральної районної лікарні в лікувальних закладах Федеративної Республіки Німеччини.

Згідно з українсько – американською програмою "Здоров'я матері і дитини" працює Ковельський пологовий будинок.

Сумлінною і плідною працею, високим професіоналізмом Олег Максимович давно завоював повагу та вдячність колег, друзів, керівництва і громадськості нашого міста та району.

Займаючи активну позицію в громадському житті, неодноразово обирався депутатом міської, районної та обласної рад, в 2010 році був обраний членом виконкому Ковельської міської ради.

За активне впровадження нових методів діагностики та лікування, вагомий особистий внесок у розвиток охорони здоров'я, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм Олег Максимович нагороджений Почесними грамотами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров'я України, грамотами управління охорони здоров'я облдержадміністрації.

В 1994 році йому присвоєно Почесне звання "Заслужений лікар України".

Впевнені, що Ви, Олеже Максимовичу, здобули і щастя, й успіх у праці керівника, в яку Ви щоденно вкладали скарби серця й душі, завдяки тому, що в думках мали добрі наміри, а в справах – вмілі руки.

У Вашій особі ми мали не просто вимогливого керівника, але й чуйного і мудрого порадника з багатим життєвим досвідом. І цим Ви ділились з нами щиро і щедро.

Спасибі Вам за це!

Шановний Олеже Максимовичу!

Вітаючи Вас з ювілеєм, ми, Ваші колишні підлеглі та однодумці, від душі зичимо Вам міцного здоров'я, родинного затишку, благополуччя, радісних і щасливих років життя, любові, підтримки і поваги від найдорожчих людей!

Хай усе хороше, зроблене з душею та натхненням, повертається до Вас сторицею, а тепло і затишок родинної оселі надійно захищають Вас від негараздів!

Нехай кожна мить життя радує Вас своєю неповторністю!

Щастя Вам і добра!

З повагою –

колеги – медичні працівники.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1102

Повідомлення в номер / Модест Левицький – яскрава постать в історії України і Волині

02.08.2016

Модест Левицький – яскрава постать в історії України і Волині

25 липня 2016 р. минуло 150 років від дня народження лікаря, письменника, педагога, просвітянина, музиканта Модеста Пилиповича Левицького (на знімку він – разом із дружиною Зінаїдою), діяльність якого тісно пов’язана з Ковелем, Ковельщиною, Луцьком.

Любов Мержвинська.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1696

Повідомлення в номер / Вітаємо з Днем працівника торгівлі

28.07.2016

Вітаємо з Днем працівника торгівлі

Наполегливість, майстерність, професіоналізм кожного працівника торгівлі – від продавця, менеджера до генерального директора – є невід'ємною складовою успішного розвитку не тільки приватного бізнесу, але й держави в цілому.

3 нагоди професійного свята прийміть найщиріші вітання усі, хто причетний до торговельних відносин: від виробників і тих людей, хто стоїть за прилавком, до покупців, бо саме ми, всі разом, створюємо необхідний ринок попиту та пропозицій.

У цей святковий день дозвольте Вам побажати впевненості у кращому майбутньому, здоров'я і життєвої наснаги, благополуччя і достатку, родинного тепла і щирих посмішок.

Партнерам бажаємо подальшого розвитку Вашого бізнесу, стабільності, вдячних покупців. Нехай досягнення Вас окрилюють, невдачі змінюють нові перемоги, всі угоди будуть мегаприбутковими, а клієнти завжди в гарному настрої! Хай людська повага й пошана щодня супроводжують Вас у професійній діяльності.

Щастя Вам і Вашим родинам і, найголовніше – мирного неба над головою!

З найкращими побажаннями –

група компаній «Юкон».

НА ЗНІМКУ: працівники компанії “Юкон” Людмила МАТВІЙЧУК, Михайло ЗІНЧУК, Олена СТОЛЯРЧУК, Людмила ВЕГЕРИЧ, Вікторія Шевчук, Анатолій Ковальчук, Сергій Вдов’як, Наталія Вдов’як.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Торговельна справа – одна з найдревніших в історії людства. З давніх часів її величність Торгівля стала сполучною ланкою у взаємодії різних країн і куточків всього світу, яка допомагає здійснювати не тільки купівлю-продаж товарів, але, перш за все, є засобом спілкування людей один з одним. Наполегливість, майстерність, професіоналізм кожного працівника торгівлі – від продавця, менеджера до генерального директора – є невід'ємною складовою успішного розвитку не тільки приватного бізнесу, але й держави в цілому.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1704

Повідомлення в номер / Протистояння: як це було

28.07.2016

Протистояння: як це було?

Нове загострення польсько-українських стосунків, викликане різними оцінками протистояння у 1942-1943 р.р., пробуджує у душах людей неспокій і тривогу. Коли в Україні точиться братовбивча війна на Сході, ортодоксальні політики за Бугом підіймають на щит питання "геноциду" поляків.

Так, парламентарі сусідньої країни офіційно встановили 11 липня “Національним днем пам'яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої”. За резолюцію проголосували 442 депутати, 10 – утрималися.

Напрошується суб'єктивна думка: чи не провокує цю ворожнечу хтось із войовничих імперських кабінетів у Москві? З історії знаємо, як Сталін і Гітлер ділили Польщу і чим це закінчилося. Сьогодні російські імперіалісти сплять і бачать незалежну Україну "своєю". З іншого боку, шовіністично налаштовані польські політики мріють про відновлення Речі Посполитої, де Ковель і Волинь будуть у їхньому складі.

Українці ж хочуть миру!

Але, попри все, уроків історії забувати не можна, і слова правди мають знімати штучно створену напругу і проростати взаєморозумінням. Простий люд помсти не бажає, однак повинен знати, як це було.

У своїх писемних особистих архівах я натрапив на розповіді бабці Маньки (на жаль, уже покійної). Її розповіді – це світло і тіні трагічного протистояння в розумінні простої української селянки.

– Ти ж не знаєш своєї історії, – дорікнула якось мені бабця Манька. – Хата ваша стояла в селі на малому кутку між Галієм і Чорним Іваном. Потім її розібрали і перевезли на хутір в урочище "Збище". Там – земля твоїх предків. Хутірська хата була гарна, як лялька – бляхою зеленою покрита, вікна різьблені і сад яблуневий пишний. Ту хату спалили поляки у 1943 році, як і церкву Петра і Павла, що на кладовищі стояла.

– А за що поляки з нас познущалися? Ворогували між собою чи сварилися? – запитую.

– Та ні. Навпаки, до війни мирно уживалися і допомагали один одному. Було, в село поляк Кац приїхав – бідний, босий і голий. То йому кузню допомогли облаштувати. Корови їхні на нашому пасовиську паслися. І він відповідав добром. З бідного навіть плати не брав. Старався. Як облаштує воза, то всі задивлялися. Помічником у нього була дружина. Та пані брала молота і кувала вправно розпечене залізо. Працювали багато і швидко розжилися. Землі прикупили на "Марасінах" біля Ружина. Людяні були і доброзичливі.

Коли стали воювати поляки з українцями, то вони нас попереджали про біду, тим і спасали. Та поляки, як і всі, – не однакові. Один такий войовничий довгий, як глист, і худий, погрожував: "Всіх поб'ємо. Око за око. Лоб за лоб". Таких боялися.

– А стріляти один в одного з якої причини розпочали?

– А хто його знає? Кажуть, наші в Ружині закрили поляка у підвалі, де той помер. Так і розгорілося полум'я ненависті і помсти.

З колонії "Троскоти" люті осадники польські прийшли і клевечан Василя й Петра спіймали, підвели до клуні й вистрелили в потилиці. Кулі розривні були, то аж мізки на стіну полетіли. Страшно!

– А жінок теж вбивали?

– А то ти не знаєш? Вашу бабцю Любку поляк, сусід з "Троскіт" Адолєк Лєсніцький, стріляв під вухо. Все потрощив. Як лишилася жива, знає хіба що Бог. Її в Довгоноси відвезли, і якось виходили. Ваша бабця казала: "Адолєку, невже ти у мене будеш стріляти? Ми ж сусіди, жили з вами добре". Але той тільки вилаявся і вистрелив. Помста засліпила розум. Люди ховалися, де могли.

– А ви як залишилися живі?

– В Адама нашого кінь був. То ми швиденько запрягли, сіли на віз і до Старих Кошар втекли. Туди поляки не потикалися, бо там самооборона повстанців стояла, а в Миляновичах штаб їхній був. Так вийшло, що наше село було не захищене, то й постраждали невинні.

А за п'ять верстов від Милянович у селі Торговищах партизани хазяйнували. Вони вночі напали на село з усіх боків. Ішли до центру, а повстанці відійшли. То партизани зброю у місцевих позабирали і пішли. А ми, налякані, з Кошар поїхали на хутір до знайомих, що біля Торговищ. Нас шість душ голодних. А господарі теж не ситі. Не встигли поселитись, як раптом партизани йдуть. Хліб і самогонку в снопи заховали.

Один шістнадцятилітній молодик з автоматом до нас: "Свиню давай, а то постріляю всіх".

Ми в плач. Командира просимо. А той в шкіряній куртці, із червоною стрічкою на шапці, з пістолетом таки вислухав нас. І наказав: "Отстань от них. Видишь, последнее отбираем, что с этих женщин возьмешь? Поехали".

А їм що? Не взяли у нас – відберуть в інших. Це ж війна. Так було: приходять червоні – беруть, за ними повстанці – теж давай.

Через деякий час, коли все більш-менш стихло, до села повернулися, а у нашій хаті снаряд на печі, як підсвинок, лежить. Не розірвався. Наступ на Ковель розпочався. Тоді людей було побито багато, і в Турії скільки втопилося. Стріляють. Вимушені були втікати. Опинилися в Теремному за Луцьком. Ой, які ж то добрі люди приютили нас! Там і тебе, малого доглядали, і молочком парним поїли. Шкода, прізвища забулися. Все одно подяка їм. Може, через Бога передасться.

Повернулися назад – війна пішла, а жити немає де. Поселились в бункерах у лісі. Потім з хліва, що лишився, хату зліпили. А страху набачилися! На полях вбиті, як снопи, лежали. Наказали трупи звозити. То ми на вози тіла, як дрова, клали. Окремих, які почали розкладатися, вилками вантажили. Всіх у братську могилу штабелювали. Та могила була біля клубу. Пізніше останки (а там і німці, і росіяни, і поляки) перезахоронили в Турійську.

Спогади стікають у одну ріку пізнання. Свідчить краєзнавець і дослідник історії села Арсен Матвіюк: "Влітку 1943 року під час жнив на полі був убитий Василь Давидюк - староста села Клевецька (ймовірно, поляками).

Перед Покровою 1943 року група вояків УПА підійшла зі сторони урочища "Горбаха" до польської колонії "Троскоти" і почала стріляти по польських хатах. Було вбито А. Мусялка. Через декілька днів поляки напали на село і почали вбивати, кого тільки бачили.

Під час набігів поляки убили: Федоруків – Миколу, Олександра, Мартошку, Василя; Галіїв – Степаниду, Панікарку; Давидюків – Олександра, Гапку, Анну; Баран Олександру; Юхимуків – Тита та Євтуха; Клімука Кіндрата. (Арсен Матвіюк. "Клевецьк – моє село").

Свідчення з близьких душі місць моторошні і лещатами стискають серце. Але це – тільки краплина в морі жорстокості.

В Ковельському районі під час тих трагічних подій було вбито

українців:

– поляками з пляцувок – 346 осіб;

– поляками-шуцманами – 43;

– гітлерівцями – 265;

– упівцями за зраду – 13;

– червоними партизанами – 19.

Поляків:

– упівцями і кущовими загонами самооборони – 265;

– гітлерівцями – 18;

– червоними партизанами – 7.

Загалом, за даними Івана Пущука, наведеними в книзі "Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 р.р. Ковельський район", на території Волині загинуло: українців – 8724 чол., поляків – 6484 осіб.

Звичайно, ці цифри не співпадають із польськими даними, особливо з тими, які наведені у працях відомих українофобів Семашків. Але вони побудовані на свідченнях очевидців.

…Ляскають голосним посвистом, мов кулі, слова зверхності і помсти, брязкають затвори автоматів. ХХІ століття шукає нової війни. Господи, зглянься, і примири грішні душі поляків, українців, німців і росіян! Наверни до покаяння і всепрощення!

Анатолій СЕМЕНЮК,

голова міськрайорганізації Національної

спілки краєзнавців України.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 749

Повідомлення в номер / Про що свідчать факти

28.07.2016

Про що свідчать факти

Тема протистояння на Волині 1943-1944 років, попри значні зусилля попередньої влади України та Польщі у питаннях примирення, залишається однією з найбільш чутливих та дискусійних в історії двосторонніх стосунків. Значна частина небайдужих до цієї теми громадян, неурядових організацій по обидва боки кордону залишається при своїй оцінці причин та перебігу тих подій.

У польській історіографії волинські події досить часто трактують лише як антипольську акцію Української повстанської армії, в українській – наголошують на мотивах, що спонукали УПА до проведення такої акції, а також приділяють значну увагу "діям у відповідь", у тому числі й проти цивільного українського населення, загонів Армії Крайової (АК). А про що свідчать факти?

На момент початку Другої світової війни й нападу гітлерівської Німеччини на Польщу українське населення перебувало в пригнобленому стані. Шовіністична політика міжвоєнної Другої Речі Посполитої була спрямована на культурну, соціальну, економічну та релігійну дискримінацію українців і нагадувала апартеїд у Південній Африці. Тому під час німецько-польської війни українці не виявляли великої лояльності до Польської держави.

Попри те, що в лавах Війська Польського проти нацистів сумлінно воювало близько 120 тис. мобілізованих українських солдатів, Західну Україну охопили повстанські виступи, організовані ОУН. Майже 8 тис. членів ОУН за підтримки тисяч селян-симпатиків взяли участь у виступах у 183 населених пунктах. Тоді вперше в Другій світовій війні було проведено каральні акції проти українських сіл польськими військовими.

Після того, як Німеччина окупувала Україну, нацистська адміністрація проводила політику "поділяй і пануй". На жаль, це їй дуже часто вдавалося. У кожній окупаційній зоні загарбники по-своєму ставилися до різних етносів, які населяли ті землі. Так, на Волині, яка увійшла до складу райхскомісаріату "Україна", німці протегували полякам. Усе це лише сприяло взаємним підозрам і звинуваченням у "зраді" та "праці на ворогів".

Конфлікт почав набирати обертів на теренах Надсяння й Підляшшя (Генеральне губернаторство) восени 1942 року. У листопаді 1942 – лютому 1943 років нацисти виселили поляків із низки сіл, заселивши на їхні місця українців. Загони Армії Крайової розцінили це як "співпрацю українців з німцями проти поляків" і в березні 1943 року розпочали акції помсти, які вилилися масовим убивством українців.

Внаслідок кривавих розправ тисячі українців змушені були рятуватися втечею на Волинь. Так відомості про знищення поляками українців дісталися до райхскомісаріату "Україна".

Керівник місцевої окупаційної адміністрації Еріх Кох був відомий своєю українофобією і здійснював надзвичайно жорстоку окупаційну політику. "Нам треба домогтися, щоб поляк при зустрічі з українцем хотів його вбити, і щоб українець, побачивши поляка теж горів бажанням його вбити", – так висловив формулу своєї політики райхскомісар.

У райхскомісаріаті "Україна" на Волині чимало поляків служило в окупаційній адміністрації. Поряд із цим нацисти перекинули з Генерального губернаторства близько 6 тис. бійців поліцейських батальйонів, укомплектованих поляками. Саме на Волині навесні 1943 року відбулася ескалація міжетнічного конфлікту.

Польська поліція брала участь у німецьких каральних акціях проти українців (наприклад село Дермань, 30 травня 1943 року), польське підпілля АК готувало плани відновлення довоєнної польської влади в Західній Україні, а щойно створена Українська повстанська армія розпочала антинацистське повстання. Роз'ятрені чутками про антиукраїнські погроми на Холмщині й Підляшші, українські повстанці ліквідовували найактивніших колабораціоністів з числа поляків. Часто при цьому страждали їхні родини.

У квітні–травні 1943 року поляки стали створювати укріплені "самооборонні" бази (Пшебраже, Малинське, Верба, Купичів, Порицьк тощо), яким постачали зброю і матеріально підтримували німці. Ці загони (наприклад Людвіка Малиновського) дуже часто займалися не самообороною, а нападами на довколишні українські села. Крім того, частина польської меншини співпрацювала з радянськими партизанами, проти яких УПА також вела боротьбу.

Провід ОУН декілька разів ініціював перемовини з польським підпіллям про припинення боротьби, але кожного разу на заваді ставало небажання поляків зректися українських земель.

Багато українських істориків вважають, що значною мірою саме така позиція поляків, а не радикальний націоналізм ОУН(б) та керованої нею УПА, стала головною причиною проведення повстанцями збройних акцій проти польських колоній та сіл у 1943-1944 роках. Адже етнічні чистки поляків раніше не планувалися оунівцями, а стали прямим наслідком розвитку подій уже під час німецько-радянської війни.

Таке припущення підтверджує, зокрема, відсутність фактів масового знищення поляків у Кам'янець-Подільській, Вінницькій, Житомирській областях, де у 1943-1944 роках загони УПА були доволі активними. Однак, як стверджується, у цьому регіоні поляки не становили загрози державницьким прагненням українців, оскільки не претендували на включення зазначених земель до складу повоєнної Польщі.

Поступово акції українських повстанців на Волині поширилися на польських селян, причому як на колоністів міжвоєнного періоду, так і на давніше польське населення. Із лютого 1943 року антипольські акції охопили східні повіти Волині (за тогочасним адміністративно-теріторіальним поділом) – Сарненський, Костопільський, Рівненський та Здолбунівський. В червні вбивства поляків поширилися на Дубнівський, Кременецький та Луцький повіти, в липні – на Горохівський, Володимир-Волинський та Ковельський, а наприкінці серпня – на останній волинський повіт – Любомльський.

11-13 липня 1943 року відбувся генеральний виступ проти місцевих поляків. Загони УПА майже одночасно атакували понад 100 польських поселень.

Після цього командування АК Волинського обшару (округу), щоб протидіяти загонам УПА, направило офіцерів і рядових бійців кадрового складу АК організовувати в польських поселеннях бази самооборони.

Переважна більшість осередків польського опору не витримали натиску загонів УПА й були знищені. Вистояти у боях проти українських збройних формувань вдалося тим польським базам самооборони, які були чисельними (по кілька тисяч осіб) та отримали солідну матеріальну підтримку з боку командування АК у вигляді зброї, амуніції й добре вишколених військових, а також тим, яким допомагали радянські партизани (переважно у лісистих східних та північних районах Волині).

Від середини літа й особливо восени 1943 року польські бази самооборони організовували напади на осередки й боївки УПА, а також походи на українські села задля поповнення свого продовольчого забезпечення. Зрозуміло, що від подібних дій страждало українське цивільне населення.

З початку 1944 року польсько-український конфлікт поширюється спершу у прикордонні з Волинню райони Галичини, а згодом і далі на південь. З наближенням німецько-радянського фронту підпілля АК активно готувалося до повстання з метою відновлення контролю над українськими землями, що входили до складу Польщі до війни (акція "Буря").

Це суперечило планам командування УПА, тому взаємна боротьба продовжилася з новою силою. Припинив польсько-українське протистояння в Західній Україні лише прихід радянських військ. Однак конфлікт продовжувався на т.зв. Закерзонні – Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині, українських етнічних землях у складі соціалістичної Польщі. За домовленостями між Польщею і УРСР з вересня 1944 року відбувався обмін населенням. Поляків із Західної України переселяли в Польщу, а українців із Польщі – в Україну. Щоб прискорити репатріацію українців, які робили це неохоче, з кінця 1945 року польський комуністичний уряд вдався до примусової депортації із застосуванням війська. Тепер загони УПА стали в обороні українських сіл від виселення.

28 квітня – 28 липня 1947 року польська комуністична влада провела операцію "Вісла". Було виселено вглиб Польщі понад 140 тис. українців, які ще залишалися на своїх корінних землях. Оскільки тепер українська територія Закерзоння була знелюднена, то подальша боротьба УПА втрачала сенс.

Акція "Вісла" поставила крапку в українсько-польському збройному протистоянні 1942–1947 роках. Крім депортованих в ході акції "Вісла", у 1945-1947 років польські комуністи примусово переселили в УРСР півмільйона українців, ще 10-12 тис. цивільних загинуло. У боях із польськими військами і їхніми чехословацькими союзниками полягло 2-3 тис. українських повстанців і членів ОУН.

За матеріалами

офіційних джерел підготував

Ярема Гоян.

За матеріалами офіційних джерел підготував

Ярема Гоян.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 775

Повідомлення в номер / Забуттю не підлягає

28.07.2016

Забуттю не підлягає

Ще Друга світова війна не дає про себе забути, а вже АТО забирає мужніх молодих захисників країни. А як же прикро, що колись проти фашистських загарбників росіяни і українці, а також представники інших національностей стояли разом і завдяки цьому перемогли. А тепер ворогами стали побратими і покликали найманців, щоб нажилися на чужому горі. Знову смерть, сльози, каліцтво, сироти, вдови, згорьовані матері і батьки.

…Лев Кириченко народився в Богульші (біля Самари, Росія), за національністю – росіянин. 18-річним призвали в армію. Рік був воєнний, бої вже йшли в Україні. Ворога гнали назад, тому він був не менш жорстокий, адже бачив свою близьку поразку. Захищав Україну і росіянин Лев Кириченко, воював мужньо. В липні 1943 року здійснив подвиг, про що свідчать документ і медаль "За відвагу". Він був сержант і командир обслуги бойової гармати із 4 солдатів.

Селу Ялцівка Малинського району Житомирської області найбільше довелося зазнати горя. Фашисти ніяк не хотіли поступатися ні на крок. Деякі села по сусідству і не бачили ворога. А тут, як у пеклі, йшли жорстокі бої. І село те переходило кілька разів з рук у руки. У тій запеклій боротьбі за кожну грудочку землі 9 грудня 1943 року і загинув Лев Кириченко, а разом з ним і його побратими склали тут голови. Добрий чоловік захоронив у тимчасовій могилі, бо земля була мерзла. А як фронт пішов далі на Захід, перезахоронили всім селом у Братській могилі.

Коли рідні одержали похоронку, сестра Олена, (а вони були близнюки), пішла добровольцем на війну, закінчивши курси радисток, щоб відомстити ворогові за брата. Їх було шестеро сміливих дівчат. Йшли слідом за фронтом. Дорога була важка, спали на ходу та ще й рацію на собі несли.

До Берліна залишилось 70 кілометрів, як скінчилась для неї війна. Олену послали на курси підвищення кваліфікації. І це її врятувало, бо коли їхали через міст, а в ньому була закладена міна, всі загинули, підірвавшись. Ось така була доля дівчат і Олени.

Після Перемоги, закінчивши навчання, потрапили за розподілом на Волинь в Камінь-Каширський. Там і познайомилась із своїм майбутнім чоловіком Миколою Лук'янчуком. Згодом переїхали в Голоби, де працювала начальником радіовузла. Народились в них дві доньки. Дівчата після школи і вузів роз'їхалися. Валентина працювала і вийшла заміж аж в Сибіру, Антоніна лишилась у Голобах. Доглядала батьків. Мати рано пішла із життя – напевно, війна дала про себе знати, а батько прожив до 90 з лишком літ.

Ще як була жива Олена Федорівна, кілька разів прагнула через військкомат дізнатись, де загинув брат, щоб поїхати відвідати могилу. У відповідь повідомляли, що загинув смертю хоробрих і все. Мабуть, багатьом приходили такі повідомлення, бо героїв було мільйони, то хто там кого шукав і повідомляв рідним? І, помираючи, сестра просила дітей, щоб знайшли могилу брата.

Тож Антоніна не могла заспокоїтись. Коли комп'ютер став служити людині, вирішила виконати пошукову роботу за його допомогою. В інтернеті вона "знайшла" місце, де похований її дядько Лев Федорович.

Таким же шляхом зв'язалися з тамтешньою владою. Звідти прийшло запрошення відвідати Братську могилу.

Антоніна Миколаївна Байда з сином, невісткою і внучкою вирушили в дорогу. З собою взяли живі квіти із корінням і землею, щоб посадити на могилі. Зустріч була зворушлива. Віктор Григорович Мельник, сільський голова Любович, куди входить і Ялцівка, Алла Михайлівна Музика – завідуюча клубом села Ялцівка, Ольга Сергіївна Андрійчук і Олександр Сергійович Гончаренко – очевидці (були дітьми у воєнний час) та з іншими жителями хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустріли гостей.

Волиняни зразу знайшли на Братській могилі прізвище "Лев Федорович Кириченко" і вклонились всім, хто загинув за село в Україні. Посадили квіти з волинською землею, а звідти житомирську привезли і вдома поклали на мамину могилу.

Так “обмінялись” брат із сестрою землею, ніби завітали одне до одного в гості, тільки вже в іншому світі.

Теплий прийом і спілкування з жителями Ялцівки назавжди збережуться в пам'яті рідних. Бо хіба можна таке забути? А з Сибіру збирається друга племінниця в подорож до дорогої могили.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час відвідин вічного місця спочинку своїх рідних.

Фото з домашнього архіву.

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1209

Повідомлення в номер / Все життя – в парі

28.07.2016

Все життя – в парі

У чарівну літню пору, коли все навколо буяє красою, від легенького подиху вітру погойдуються золотисті хліба, здіймається у небо ранкова жайворонкова пісня, зустрічає свій поважний ювілей люблячий чоловік, татусь, дідусь і прадідусь МУЗИКА Віктор Миколайович, житель с. Волошок.

20 липня, у 90-ий день народження, його прийшли привітати рідні, а їх у нього чимало – три доньки, зяті, семеро онуків з сім'ями, 12 правнуків, а також сусіди.

Нелегкою була життєва дорога В. М. Музики. Виріс ювіляр у багатодітній сім'ї, щоб вижити у ті часи, тяжко працював з малих років, а як підріс – то забрали в армію, де прослужив сім років, а як повернувся, то пішов на роботу в "Радошинський кар'єр" від Львівської залізниці. Майже щодня (працював позмінно) десь до 10 км потрібно було доїжджати на велосипеді на роботу.

Не раз згадує: "Було всяко", але найтяжче – зимою, коли повністю заметені снігом дороги, а попереду тільки "сліди зайчика". Він знав кожне деревце, кущик. Неодноразово бачив і лосів, і козуль, але страшнувато було, тільки коли чув виття вовків.

Але не нарікав на долю. Разом з дружиною виховували дітей, побудували будинок, посадили садочок – все, як і годиться у господаря. Однак час не стоїть на місці, діти здобули освіту, створили власні сім'ї. Але й досі той чарівний батьківський куточок манить всіх – хочеться отримати мудрі поради й настанови, але найбільше – то ще і ще раз почути голос рідних, відчути дотик теплих батьківських рук.

В Різдвяні свята наші батьки Віктор Миколайович і Євгенія Омелянівна відсвяткували 60 років спільного життя. Хочеться їм обом побажати міцного здоров'я, сил, наснаги, жити в парі стільки, скільки їм відміряв Господь, бо вони для нас все: і тиха мамина молитва, і добра батьківська порада, гарний приклад для наслідування нам, їхнім нащадкам.

Так хочеться, щоб щоразу, коли ми заходимо на подвір'я, нас радо зустрічали і проводжали наші батьки разом, і за це ми щиро дякуємо і дякуватимемо Всевишньому і Пречистій Матінці.

Низький уклін Вам, рідненькі, Божого Вам благословення!

Ми вклоняємось до ніг Вам

низенько,

За все те, що зробили для нас.

Ми Вас любим, цінуєм, рідненькі,

З нами будьте щодень,

повсякчас!

Діти, онуки і правнуки.

НА ЗНІМКАХ: Віктор Миколайович та Євгенія Омелянівна МУЗИКИ в колі родини.

Фото з домашнього архіву.

Діти, онуки і правнуки.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 831

Повідомлення в номер / Волинь для неї стала рідною

28.07.2016

Волинь для неї стала рідною

В народі кажуть: "Життя прожити – не поле перейти". В тому, що це так, кожен із нас переконується на власному прикладі. Але якщо в молоді роки над цією істиною ми замислюємось не надто часто, то чим більше нам літ, тим частіше згадуємо цю народну мудрість.

Згадує її, мабуть, і Ольга Петрівна Шалига, якій сьогодні виповнюється 90 років.

– І коли вони тільки пролетіли? – іноді каже в розмові. І тут же додає:

– Час біжить швидко, але пережитого і побаченого, коли згадаєш, вистачить на цілу книгу.

Справді. Народившись на Житомирщині, Ольга Петрівна змалечку була привчена до праці. Старалася, допомагала батькам, мріяла про гарне і щасливе майбутнє. Але всі мрії і плани обірвалися, коли на українську землю в 1941 році ступив кований фашистський чобіт. Ворог лютував, знущався над людьми, а молодь примусово вивозив до Німеччини.

Потрапила туди у шістнадцятирічному віці і юна Ольга. Багато випробувань випало на її долю. Але все витримала, все пережила і після закінчення війни повернулася у рідні краї. Тут згодом одружилася, вийшовши заміж за коханого Миколу.

– Дуже гарний чоловік був, – мовить Ольга Петрівна, а на очах виступають сльози. Бо недовгим було їх сімейне щастя – чоловік невдовзі помер. Залишилася жінка вдовою. І знову – важкі випробування, біди й негаразди. Але духом не падала. Слава Богу, що поруч була сестра Галина, то якось собі раду давали.

У 1986 році – нова біда: катастрофа на Чорнобильській АЕС. Село, в якому мешкали сестри, потрапило в зону радіаційного забруднення. Необхідно було виїжджати. Але куди? Племінник Володимир Ковальчук і його дружина Лідія, які мешкали у Ковелі, запросили сестер на Волинь.

Довго вагалися, зважували всі "за" і "проти", але врешті-таки поїхали. Придбали хату в селі Городищі, обзавелися таким-сяким хазяйством, познайомилися і подружилися із сусідами. Доки був живим племінник Володимир Трохимович, який, на жаль, передчасно пішов із життя, то частенько навідувався в село, допомагав, чим міг. Після його смерті доводиться важче, але рідні все одно не забувають.

Ольгу Петрівну в селі знають як гарну, щиру і привітну жінку. Можливо, ці риси характеру від того, що все життя працювала на ниві охорони здоров'я, де якраз і потрібні доброта, милосердя. Щоправда, фізично працювати вже не може, бо вік дається взнаки, але дуже любить спілкуватися з сусідами, родичами, знайомими. Адже є що згадати, є про що розповісти і є над чим поміркувати, аналізуючи теперішні події в країні.

З нагоди поважного ювілею Ольгу Петрівну Шалигу щиросердечно вітають родина Ковальчуків, друзі, знайомі, бажають в добрі і благополуччі зустріти 100-літній ювілей, бути завжди здоровою, оптимістично налаштованою. Пам'ятайте: Вас люблять, шанують, а чого іще людині треба для щастя?

Тож нехай Господь подарує Вам многії і благії літа!

Михайло КУЗЬМУК.

НА ЗНІМКУ: Ольга Шалига (третя ліворуч) в родинному колі у молоді роки.

Фото з сімейного архіву.

Михайло КУЗЬМУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 499

Повідомлення в номер / Рецепти на всі смаки

28.07.2016 Романюк Аліна Петрівна

Рецепти на всі смаки

Капуста "по-мексиканськи"

Інгредієнти:

капуста - 1,5 - 2 кг;

морква - 1,5 - 2 штуки;

часник - 2 головки;

кінза - 1,5 - 2 пучка;

перець гіркий - 1 штука;

цукор-пісок - 0,5 склянки;

соняшникова олія - 0,5 склянки;

оцет 6-9% - 0,5 склянки;

сіль - 1- 1,5 столових ложки;

вода - 750 мл;

лавровий лист - 1 - 2 штуки.

Капусту нарізати великими пластинами. Моркву порізати тонкими кільцями або натерти на крупній тертці. Покласти все в каструлю. Дві головки часнику очистити і порізати кожен зубчик пластинами. Кінзу дрібно нарізати.

В 750 мл води висипати півсклянки цукру і 1 столову ложку солі, вилити півсклянки соняшникової олії, покласти порізаний гострий перець (разом з кісточками) і два лаврові листки. Поставити на вогонь і прокип'ятити. Киплячий розсіл зняти з вогню і влити в нього півсклянки оцту. Гарячим розсолом залити капусту з морквою і перемішати.

Коли вміст каструлі трохи охолоне, слід висипати туди кінзу з часником і добре перемішати.

Накрийте каструлю марлею. Через 10-12 годин перемішайте, переконайтеся, що вона повністю в розсолі. Через три дні готову капусту розкладіть в зручні ємності і зберігайте в холодильнику.

Овочева ікра

Інгредієнти:

зелені помідори - 3 кг;

перець болгарський - 500 г;

перець гострий - 50 г;

цибуля ріпчаста - 1 кг;

морква - 1 кг;

часник - 5 головок;

сіль - 3 ст. ложки;

олія соняшникова - 1 стакан.

Очищені овочі пропускаємо через м'ясорубку і обсмажуємо на рослинному маслі, солимо. Помідори і перець – соковиті овочі, тому тушкуємо всю цю перемелену масу 50-60 хвилин, не закриваючи кришкою, щоб зайва волога випарувалася.

Часник перемелюємо через м'ясорубку і додаємо до ікри разом з обсмаженою цибулею. Тушкуємо ще хвилин 20-25.

Банки стерилізуємо в духовці. Готову гарячу ікру розкладаємо в гарячі банки і закатуємо. Виходить 6 півлітрових баночок. Вкрити банки ковдрою і залишаємо до ранку.

Зберігати таку овочеву ікру можна як звичайну заготовку – в темному прохолодному місці. Ікра виходить гостренька, підходить до будь-якої страви або на бутерброд.

Огірки

по-корейськи

Інгредієнти:

5 кг огірків;

1 скл. цукру;

1 скл. 9% оцту;

1 скл. рослинного масла;

3 ст.л. солі;

1 ст.л. чорного меленого перцю;

2 ст.л. сухої гірчиці;

2 ст.л. товченого часнику.

Наріжте огірки-переростки поперек кружечками завтовшки 5 мм. Викладіть в миску, додайте всі спеції і дайте настоятися 2 години. Приготуйте маринад з оцту, рослинного масла, цукру, солі та гірчиці, закип'ятіть. Огірки розкладіть по стерилізованих банках, залийте киплячим маринадом і поставте стерилізуватися на 30 хвилин. Закатайте.

Огірки

в яблучному соці з сосновими гілочками

Інгредієнти на 3-літрову банку:

1 л свіжовичавленого яблучного соку;

1 ст.л. солі;

3 гілочки сосни по 10 см.

Бланшуйте огірки протягом декількох секунд в киплячій воді. Додайте сіль в яблучний сік і закип'ятіть. Покладіть соснові гілочки на дно банок, покладіть огірки і залийте киплячою заливкою. Залиште на 2-3 хвилини, злийте, закип'ятіть, знову залийте і повторіть ще раз. Закатати, переверніть, закутайте.

Огірки з гострим кетчупом

Інгредієнти на 4 літрові банки:

1,5 л води;

100 г 70% оцту;

1 скл. цукру;

2 ст.л. солі;

250 г гострого кетчупу "Чилі”;

8 зубчиків часнику;

4 кг корнішонів;

зелень, перець горошком – за смаком.

Щільно вкладіть огірки в банки разом із зеленню, часником, перцем горошком. Розмішайте у воді цукор і сіль, доведіть до кипіння, влийте гострий кетчуп і прокип'ятіть 1 хвилину. Залийте заливкою огірки, прикрийте кришками і поставте стерилізуватися на 10 хвилин. Витягніть банки з води і налийте в кожну по 25 г оцту. Закатайте, переверніть, вкутайте.

Салат "Літній"

на зиму

1 кг помідорів, 700 г болгарського перцю, 500 г моркви, 500 г цибулі, 2-3 зубки часнику, 100 г соняшникової олії, 50 мл 9%-го оцту, 5 лаврових листів, 5 горошинок духмяного перцю, 2 ст. ложки цукру, 1 ст. ложка солі.

Із зазначених продуктів вийде 5 півлітрових баночок овочевого салату на зиму.

Всі овочі ретельно помийте. Помідори поріжте часточками. Якщо не любите в салаті помідори зі шкіркою, можете попередньо їх бланшувати 2 хвилини в окропі, а потім зняти шкірку.

Перець – соломкою. Цибулю – півкільцями. Моркву – терти на крупну тертку. Часник поріжте невеликими шматочками.

Овочі з'єднайте у великій каструлі, добре перемішайте, додайте сіль, цукор, оцет і соняшникову олію. Поставте каструлю на невеликий вогонь і прогрійте майже до кипіння овочів. Потім розкладіть в підготовлені стерилізовані банки. Також у кожну банку покладіть спеції: лавровий лист і духмяний перець.

Банки накрийте кришками і стерилізуйте 20 хвилин. Потім закатайте, переверніть, закутайте ковдрою і залиште до повного охолодження.

Гарбузове варення

Інгредієнти:

гарбуз - 0,5 гарбуза;

лимон - 1 шт.;

цукор в пропорції до нарізаного гарбуза 1/1;

вода - 0,5 ст.

Очищуємо гарбуз від шкірки та подрібнюємо на шматочки-кубики.

Лимон використовуємо разом з шкіркою, виймаємо тільки насіння, якщо вони є, та ріжемо на дрібні кубики.

Нарізаний гарбуз і лимон поміщаємо в посудину, в якій будемо варити варення. Засипаємо цукром у пропорції 1/1 (кільки чашок гарбуза подрібненого – стільки ж цукру). Додаємо півсклянки питної води. Як тільки варення закипить, вогонь зменшуємо. Варити 45 хвилин. Періодично помішуємо.

Варення дуже смачне, навіть чимось нагадує за смаком мед.

Заправка

для борщу

Інгредієнти:

1,5 кг буряків;

1 кг болгарського перцю;

1 кг моркви;

1 кг цибулі;

1,5 кг томатів;

1 гострий перець - чилі;

350 мл соняшникової олії;

100 г оцту;

0,5 склянки солі;

0,5 склянки цукру;

300 г квасолі;

1 л води;

1 ст. л. чорного меленого перцю;

свіжа зелень (кріп, петрушка).

Починаємо з завчасного замочування квасолі у воді на ніч. Вранці квасолю промиваємо й варимо у воді без солі до напівготовності. Очищаємо цибулю і промиваємо її.

Нарізаємо цибулю невеликими кубиками. У великій сковороді смажимо цибулю на рослинній олії (350 мл олії на всю цибулю). Моркву тремо на крупній тертці. У велику каструлю, миску або казанок закидаємо цибулю і моркву. Буряк натираємо на крупній тертці.

Болгарський перець очищаємо від плодоніжки і серединки, перекручуємо на м'ясорубці з дрібною сіткою. Томати і гострий перець промиваємо, томати нарізаємо на 2-4 частини і теж пропускаємо через м'ясорубку з дрібною сіткою.

Томатне пюре з гострим і болгарським перцем відправляємо в каструлю з овочами. Додаємо наполовину готову квасолю, сіль, цукор, чорний мелений перець і воду. Після закипання готуємо заправку 15 хвилин, після чого заливаємо оцет, додаємо рубану зелень і готуємо ще 1 годину.

Аджика з помідорів і хріну

Інгредієнти:

помідори 3 кг;

хрін 300 г;

перець болгарський 1 кг;

перець пекучий в стручках 150 г;

часник 300 г;

оцет 300 г;

цукор 1 ст. ложка;

сіль 3 ст. ложки.

Овочі пропустіть через м'ясорубку з дрібною решіткою. Спочатку додайте гострий перець та хрін, потім сіль, цукор, перець і оцет. Залиште на ніч. Вранці утвориться рідина поверх овочевої маси, її потрібно злити.

Аджику розлийте по банках, закрий пластиковою кришкою і тримайте у холодильнику, інакше скисне.

Підготувала Аліна Романюк.

Капуста "по-мексиканськи"

Овочева ікра

Огірки по-корейськи

Огірки в яблучному соці з сосновими гілочками

Огірки з гострим кетчупом

Салат "Літній" на зиму

Гарбузове варення

Заправка для борщу

Аджика з помідорів і хріну

Підготувала Аліна Романюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 693

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП (з 1 по 7 серпня)

28.07.2016

ГОРОСКОП

(з 1 по 7 серпня)

ГОРОСКОП (з 1 по 7 серпня)

ОВЕН. На Вас чекає сприятливий період, події будуть розвиватися вдало для Вас. Намагайтеся правильно розподіляти сили: турбот буде достатньо і на роботі, і вдома. Бажано скоротити витрати, у жодному разі не слід брати гроші в борг.

ТЕЛЕЦЬ. Вам властива завищена самооцінка, що може стати причиною серйозних проблем у роботі й ділових відносинах. Якщо Ви не виявите поступливість, то ризикуєте залишитися без підтримки в найважливіший і складний момент.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 627