Повідомлення в номер / Ювілей відродження

24.05.2016

Ювілей відродження

11 травня у Ковелі відбулися урочисті заходи, до котрих ретельно і заздалегідь готувалися одні жителі нашого міста і про котрі з подивом дізналися у самий день проведення інші. Мова йде про вшанування 20-ліття відродження Володимир-Волинської єпархії Української Православної Церкви.

Позаштатний кореспондент газети, автор цих рядків зустрівся зі старшим благочинним Ковельської округи протоієреєм Володимиром Ровінським, аби дізнатися з перших вуст про подробиці цієї події.

– Цими днями на Волині вшанували знакову подію – 20-ліття відродження Володимир-Волинської єпархії. З якої пори є перші свідчення про цю єпархію?

– Відомо, що на Волині християнство існувало задовго до офіційного Хрещення Київської Русі. Не випадково в числі перших волинських святих є рівноапостольні Кирило і Мефодій – просвітителі словянських народів.

Однак адміністративна організація церковного життя на Волині розпочалася за князювання Володимира Великого. У 992 році в місті Володимирі була заснована одна з перших на Русі православних єпископських кафедр, що стала центром великої єпархії. Адже у її склад увійшли землі нинішньої Волинської, Рівненської, Житомирської, Тернопільської, Хмельницької областей України, а також прилеглі частини Білорусі та Польщі.

Отож, наступного року будемо відзначати 1025 річницю заснування православної єпархії у Володимирі-Волинському.

– Шановний отче, Ви згадали про ще один визначний ювілей, котрий святкуватимемо наступного року. Яку роль відіграла Володимир-Волинська єпархія в утвердженні Православ'я на теренах Великої Волині?

– Завдяки заснуванню єпархіального центру та належній організації місіонерської, просвітницької і душпастирської роботи кількість християн і, відповідно, храмів та монастирів в короткий термін зросла до таких розмірів, що для духовної опіки та адміністративного впорядкування з великої Володимирської єпархії вже з ХІІ по ХІІІ століття були виділені самостійні Перемишльська, Галицька, Угрівська і Луцька єпархії.

Проте наступні політичні потрясіння та намагання втягнути в міжвладні розбірки потенціал церковного устрою ослабили вплив Володимирської єпархії на духовне життя та розвиток Православія на Волині і, врешті-решт, призвели до занепаду та ліквідації єпархіального центру.

Минали століття, було чимало спроб відродити єпархіальний центр у Володимирі-Волинському, але реально це вдалося тільки у 1996 році. Тоді, 3 травня, рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви було виділено зі складу Волинської єпархії парафії семи західних районів і на їх основі створено самостійну єпархію з центром у давньому Володимирі-Волинському.

– 20-ліття відродження єпархії, – це дійсно знакова подія для всієї Волині. У якому форматі відбувалися святкування?

– Власне, святкування тільки розпочалися. І розпочалися на досить високому церковному рівні. Предстоятель Української Православної Церкви блаженіший митрополит Онуфрій 9 травня прибув у Володимир-Волинський, аби разом з гостями – архієреями та священиками з України, Греції, Польщі й Білорусі молитовно розпочати заходи із відзначення 20-ліття відродження єпархії.

З єпархіального центру ці урочистості перенесуться у міста та села єпархії-ювіляра. Адже головним підсумком цього двадцятилітнього періоду з моменту відродження єпархіального життя стало заснування сотень релігійних громад, будівництво нових храмів і монастирів, поява духовно-просвітницьких центрів і недільних шкіл, молодіжних братств і церковних ЗМІ, а, головне, воцерковлення і навернення до життя згідно із Святим Євангелієм тисяч і тисяч волинян.

– Єпископська кафедра керуючого єпархією розташована у Володимирі-Волинському. Як пов'язаний наш Ковель з адміністративним центром єпархії?

– Дозвольте спочатку невелику довідку. Для зручності управління великими за територією єпархіями правлячий архієрей, крім кафедрального міста, міг мати резиденцію в іншому населеному пункті своєї єпархії. Там облаштовувався ще один кафедральний собор, а титул архієрея вміщав назви двох міст, де були його єпископські кафедри.

Так от, під час призначення та висвяти у єпископський сан у 1996 році преосвященішого Симеона (Шостацького) його було наіменовано єпископом Володимир-Волинським і Ковельським. З тих пір і його наступники, преосвященні Никодим (Горенко) та Володимир (Мельник) успадковували цей титул разом з межами єпархії, котру очолювали. Таким чином, у Ковелі керуючі Володимир-Волинською єпархією мають свою другу резиденцію, або кафедру. Саме тому продовження урочистостей з нагоди 20-ліття відродження єпархії відбулося у Ковелі.

– Як пройшло свято у нашому місті?

– Якщо коротко – надзвичайно урочисто і духовно піднесено. Якщо ж детальніше, то варто сказати, що три архієреї – митрополит Вінницький та Барський Симеон, архієпископ Житомирський та Новоград-Волинський Никодим, архієпископ Володимир-Волинський та Ковельський Володимир, котрі протягом минулих двадцяти років обіймали Володимир-Волинську кафедру, отці-благочинні з усієї єпархії та намісники монастирів прибули на урочистості у Ковель.

Божественна Літургія відбулася у храмовому комплексі Почаївської ікони Божої Матері. А далі три архіпастирі, більше шестидесяти священиків і сотні та сотні православних ковельчан багатолюдною Хресною Ходою пройшли з пасхальними піснеспівами вулицями міста до Воскресенського кафедрального собору.

По дорозі учасники Хресної Ходи зупинялися для заупокійної молитви та покладання квітів біля стели пам'яті Героїв Небесної Сотні, полеглих у зоні АТО ковельчан та Меморіалу Слави (на знімках).

У центрі міста Хресна Хода зупинилася, і митрополит Симеон іконою Христа Воскреслого та мощами рівноапостольного князя Володимира благословив на чотири боки місто та його жителів.

Свято завершилося у Свято-Воскресенському соборі подячним молебнем та взаємними вітаннями.

Розмову вів

Дмитро Корнелюк.

Фото з архіву храмового комплексу Почаївської ікони Божої Матері.

Розмову вів Дмитро Корнелюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1287

Повідомлення в номер / Перевесла

19.05.2016

Великою популярністю у шанувальників музичного і пісенного мистецтва Ковельщини та Волині користується фольклорний квартет "Перевесло" Білинського будинку культури. У його виконанні задушевно звучать українські народні пісні.

НА ЗНІМКУ: учасники "Перевесла" Наталія ШУЛЯК, Петро ЖУРАВЕЛЬ, Світлана РЯБЧУК, Віталій КОВАЛЬ.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Великою популярністю у шанувальників музичного і пісенного мистецтва Ковельщини та Волині користується фольклорний квартет "Перевесло" Білинського будинку культури.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 793

Повідомлення в номер / Сесії Ковельської районної ради

19.05.2016

Голова райради Андрій Броїло видав розпорядження скликати п'яту позачергову сесію Ковельської районної ради сьомого скликання 20 травня 2016 року о 10.00 годині, на розгляд якої внести питання:

Про внесення змін до рішення районної ради від 19 лютого 2016 року, № 3/12 "Про районний бюджет на 2016 рік".

Різне.

На сесію запросити депутатів обласної ради, обраних від району, голову, першого заступника голови районної державної адміністрації, начальників управлінь, відділів, секторів та служб районної державної адміністрації, керівників територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади, правоохоронних органів, селищних, сільських голів, лідерів партійних та громадських організацій, представників місцевих засобів масової інформації.

Сесію провести в читальному залі центральної районної бібліотеки.

Голова райради Андрій Броїло видав розпорядження скликати шосту сесію Ковельської районної ради сьомого скликання 3 червня 2016 року о 10.00 годині, на розгляд якої внести питання:

Про внесення змін до рішення районної ради від 19 лютого 2016 року, № 3/12 "Про районний бюджет на 2016 рік".

Про встановлення вартості харчування в НВК "Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І ст." с. Воля- Любитівська.

Про звіт про виконання Програми економічного і соціального розвитку району у 2015 році.

Про затвердження Положення про здійснення інвестиційної діяльності в Ковельській районній раді.

Про внесення змін до рішення районної ради від 25.12.2015 року, № 2/13 "Про Президію Ковельської районної ради сьомого скликання".

Про внесення змін до Регламенту Ковельської районної ради сьомого скликання, затвердженого рішенням районної ради від 25.12.2015 року, № 2/10.

Про внесення змін до Положення про постійні комісії Ковельської районної ради сьомого скликання, затвердженого рішенням районної ради від 25.12.2015 року, № 2/14.

Про роботу сектора превенції Ковельського відділу поліції Головного управління національної поліції у Волинській області щодо профілактики протиправних діянь в населених пунктах району.

Про стан і перспективи розвитку лісового господарства та лісопереробної галузі району.

Про роботу Держпродспоживслужби в Ковельському районі.

Різне.

Сесію провести в читальному залі центральної районної бібліотеки.

Сесії Ковельської районної ради

1 червня – телемарафон "Поспішаймо робити добро"

Щороку в області в рамках тематичних заходів до Міжнародного дня захисту дітей проводиться благодійний телерадіомарафон "Поспішаймо робити добро"...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 756

Повідомлення в номер / 22 травня – 155-річчя перепоховання Т. Г. Шевченка на Чернечій горі

19.05.2016

22 травня –

155-річчя перепоховання

Т. Г. Шевченка

на Чернечій горі

22 травня –
155-річчя перепоховання

Т. Г. Шевченка

на Чернечій горі

Запрошуємо до участі!

22 травня о 12.00 год. біля пам'ятника Тарасу Шевченку в ковелі відбудеться мітинг-реквієм з нагоди 155-х роковин перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі.

22 травня 2016 року о 14.30 год. в с. Колодниці на символічній могилі Тараса Шевченка відбудуться заходи з нагоди 155-ї річниці перепоховання праху Великого Кобзаря на Чернечій горі у Каневі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 785

Повідомлення в номер / В їх серцях живе Україна

19.05.2016

В їх серцях живе Україна

“Наша українськість не підпадає під жодні вітри, не йде на жодні компроміси...” – ці слова видатної української жінки початку ХХ століття яскраво характеризують діяльність Ковельської філії ВГО “Союз Українок”. Саме про жінку –християнку, її подвиг як дружини й матері, котрій самою долею покладено бути на віку щасливою, засівати свою ниву і колисати своїх дітей, зазнавати втоми і втіхи, продовжувати рід і берегти правічні традиції рідного народу йшлось у день вшанування жінок-мироносиць, що відзначалось у третю неділю після Великодня.

Завжди на різних життєвих шляхах і перехрестях українська жінка стояла на боці милосердя, несла велику любов і сімейне тепло. Вона завжди свято шанувала і виконувала обов'язки берегині сімейного вогнища.

Але українські жінки ще й сильні і мають активну громадянську позицію, поєднують в собі пристрасті з нотами ніжності, з жіночого героїзму й жертовності. Багато з них у культурно-освітній, політичній, і навіть військовій діяльності не поступаються перед чоловіками. Так було протягом усієї історії України – так є й нині.

Ковельська філія ВГО “Союз Українок” налічує сьогодні 50 активних жінок різного віку, професій та соціального статусу. Це – прості доньки народу нашого, які не роблять великих подвигів. За прикладом жінок-мироносиць, вірно й почасти непомітно служать українській ідеї кожна на своєму місці.

В нелегкі для країни часи наші жінки знаходять в собі сили не лише зберігати прагнення до волі, нести людям найвитонченіше духовне світло, почуття гідності й відповідальності, а й прищеплювати ці почуття молодшим поколінням.

При “Союзі Українок” вже багато років функціонує школа гармонійного розвитку, де займаються діти шкіл міста й району (директор Руслана Козачук).

От і цьогоріч третього дня Великодня по-святковому гамірно було в культурно-просвітницькому центрі м. Ковеля. То вже гарна традиція Ковельської філії ВГО “Союз Українок” – збиратись в такий день разом, аби прославити світле Воскресіння Христове. Головною прикрасою залу була виставка писанок –символа Великодня. Учні школи гармонійного розвитку писали самі – хто вперше, хто вже маючи певний досвід: і звичайні курячі, й велике страусине, й маленькі перепелині писанки неймовірно красиві. Поряд – колекція писанок ковельської майстрині Ольги Бичковської. Ольга Василівна із захопленням розповідала про свої давні й зовсім нові роботи.

Захоплено слухали присутні про новий вид розпису: білим по білому – вишукані, елегантні, вони особливо привертали увагу. Враженнями від виготовлення писанок поділились мами й бабусі учнів школи, які працювали разом з дітками. Лідія Козуля розповіла про давні українські традиції, пов'язані з писанками та іншими великодніми символами.

Діти підготували також гарний святковий захід, до якого долучились 25 діток в супроводі трьох дорослих з Донеччини, що провели маленькі великодні канікули у Ковелі в родинах ковельчан, аби познайомитись із звичаями й традиціями Західної України. В спілкуванні діти ділились приємними враженнями про перебування у Ковелі зокрема.

Люди на Сході країни повинні отримувати більше інформації про Україну – її звичаї, традиції, а ми –більше знати про Схід. Це можливо тоді, коли у нас зав'яжуться дружні стосунки й живе конструктивне спілкування.

І такі заходи цьому сприяють.

Наше громадське об'єднання ініціює й підтримує багато проектів щодо подолання русифікації, нав’язаної впродовж десятиліть радянською владою. Зокрема, щодо піднесення авторитету української мови як в суспільному, так і побутовому контексті. Зокрема, викоренення російськомовних текстів із ЗМІ, вивісок на вулицях, приміщеннях і установах. За сприяння СУ було позитивно вирішено питання щодо заборони російськомовного "шансону" в громадському транспорті.

Організовуємо вечори пам'яті, екскурсії до визначних місць, зустрічі з письменниками та видатними особистостями, інші культурно-освітні заходи із вшанування пам'яті світочів української культури минулого й сучасних.

Цьогоріч до річниці від дня народження Тараса Шевченка “союзянки” висадили біля пам'ятника Кобзарю в міському парку обабіч центральної алеї 15 кущів калини.

І скільки б чоловіче суспільство не стверджувало, що жінка – слабка істота, що вона не здатна мислити суспільно і державно, та жінка завжди порушувала ці "канони". Бо саме в співпраці з чоловіками громадська діяльність жінок найбільш ефективна.

Пліч-о-пліч з чоловіками стояли “союзянки” на Майдані Гідності, в 2014 р. Коли ж було створено ГО “Ковельський Майдан Гідності”, ми також налагодили плідну співпрацю, що триває й нині, як і з Волонтерським центром при Ковельській районній раді, створеним з ініціативи Ігоря Верчука, голови райради попереднього скликання. Не злічити, скільки поїздок на Схід під керівництвом очільника “Майдану Гідності” Ігоря Верчука допомагали споряджати наші жінки: плели теплі шкарпетки, маскувальні сітки, заготовляли трав'яні чаї, продукти харчування – все, що потрібно (а потрібно все!) нині на передовій нашим захисникам.

Одну з останніх поїздок в АТО було здійснено напередодні Великодня. “Союзянки” передали воїнам великодні кошики з пасочками й крашанками та іншими смаколиками.

“Союзянки” також підтримують і усіляко допомагають учасникам національно-визвольних змагань, родинам учасників АТО та родинам загиблих. Зокрема, вже другий рік наші “союзянки” беруть участь в благодійному проекті волонтера Катерини Кухаренко "Родини Героїв".

Один із отців Церкви сказав, що в останні часи слава жінок-мироносиць буде більшою від тих, хто раніше прославився. Хоча, як продовжує цей отець, вони не будуть творити численні чудеса, але вони вистоять у вірі.

Коли мироносиці йшли звістити учням, зустрів їх Господь і сказав: "Радуйтесь!".

Сучасні жінки – мироносиці свято вірять, що заповітне "Радуйтесь!" почують колись і ті славні жінки, що відійшли у Вічність, як от перша голова “Союзу Українок” в Ковелі Леся Підгірська, Марія Хотинська, Ганна Гнатюк, Михайлина Рабко-Кордонська, Марія Юзефович, Олена Юрчикович, Марія Дригуля й багато інших. І ті, що нині щодня творять славну історію української нації малими й великими справами. І ті, що робитимуть це згодом. Ми завжди раді поповнити ряди нашої громадської організації новими активними членами!

Нині, втомлені війною й політикою, люди дедалі більше звертають погляди до вищих духовних цінностей – любов, доброта, віра у власні сили й можливості.

Тож щиро зичу всім жінкам України бути активними, сміливо висловлювати й доводити справами власну громадянську позицію, бо під лежачий камінь вода не тече. Йти "до свого по своє", куди душа веде, де Ви найбільше потрібні й корисні, де зможете себе зреалізувати й відчути самодостатність і щастя. Щоби, зберігши віру й вірність, почули колись оте: "Радуйтесь!".

Олена Місюра, голова Ковельської

філії ВГО “Союз Українок”.

(напередодні Великодня голову “Союзу Українок” Олену Місюру було нагороджено орденом "За службу державі" від імені Міжнародної організації “Об'єднана рада українського та закордонного козацтва "Академія козацтва").

Олена Місюра.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 719

Повідомлення в номер / Хай Матір Божа нам допомагає

19.05.2016

Хай Матір Божа нам допомагає!

І настала темрява, і гора розкололася, коли римські легіонери розпинали Христа. Темінь, розпач і горе огорнули душі тих, хто був поруч з Учителем. З важким тягарем через декілька днів потому йшли згорьовані жінки з миром і пахощами до гробниці. І побачили вони диво: відкритий гріб, а там – янгол Божий у сяйві світла сповіщає про Воскресіння Христове. Враз просвітліли душі і серця їхні.

Те світло пломенить і для нас, сьогоднішніх. Хіба не Бог відвернув імперський камінь поневолення та дарував українцям світло Незалежності? Хіба не Божа Матінка від сходу Сонця і до пізньої ночі посилає світло молитви Всевишньому заради нашого навернення до Бога спасіння? Хіба не Вона дає силу і натхнення боронити рідну землю від ворога воїнам АТО?

Нещодавно газета писала про оновлення ікони Божої Матері "Неустанної помочі" у парафіянки Свято-Володимирського храму пані Валентини, котра мешкає у селищі машинобудівників.

"Чому явився нам цей знак благодатний і що він віщує?" – запитують вірні. Коротко і вичерпно відповіла сама пані Валентина: для підняття нашого духу, укріплення і возвеличення Церкви Української, для єдності нашої.

І тішить, що настоятель храму о. Віталій Лехкобит своїми діями і вчинками єднає церковну громаду, вселяє в їхні душі любов, добро і патріотизм.

У День святих жінок-мироносиць у храмі після мирування кожній юній і дорослій парафіянці було даровано букетик конвалій. Це виглядало зворушливо та мило. Здавалося, що в храмі світліше стало від радості в очах прихожан.

Потому всі дружною церковною родиною рушили хресним ходом, щоб оновлену ікону принести для поклоніння в храм. Від самого дому, де перебувала святиня, вірні прикладалися до неї, цілували лик Пресвятої Богородиці.

Чинно прямувала процесія з хоругвами та священиками церков УПЦ Київського Патріархату Ковельщини. І в цій ході – ще одна знакова подія. Біля одного із під'їздів багатоповерхового будинку процесія зупинила свій рух. Тут мешкає сім'я парафіян Оксани та Іллі Невірків, яка вирішила подарувати храму ікону святої великомучениці Варвари. Ікона старовинна, і датується ХVІІ століттям. Писана на дерев'яних дощечках. Ці ікони підносять святість храму і наповнюють його ще більшою благодаттю.

"Вісті Ковельщини" повідомляли про активних жертводавців храму. Ось і до цієї знакової події долучилися сільмашівці. Ними було виготовлено гарний кіот, у який помістили оновлену ікону та образ Ісуса Христа. Особливо слід відзначити тут велику роль і активну позицію Миколи Заікіна – Президента ТОВ "ВО "Ковельсільмаш", який вірний Українській церкві і всіляко допомагає релігійним громадам.

Прислухаюся до розмов:

– Сьогодні велике свято для нас. Знак оновлення – це пророцтво, яке вказує, що наш храм швидко побудують.

– Дай-то, Боже! Я мрію про той день, коли світлий молитовний зал відкриє двері. Стану на коліна і буду молитися й від радості плакати. А чи доживу?

– Доживемо! Лише тісніше згуртуватися і більше зосередитися на будові потрібно.

Попри все, до зими дах змайструвати необхідно та й інші роботи виконати. Є надія. Є віра. І є розуміння того, яким шляхом іти. Впевнений: буде світло перемоги.

Нарешті, святиня зайняла своє почесне місце в храмі. Людей – ніде яблуку впасти. Всі хочуть бути ближче до святості та благодаті.

Молебень і молитву в ім'я ікони Божої Матері "Неустанної помочі" очолює благочинний Ковельського деканату УПЦ КП о. Анатолій Александрук.

Патріотично і змістовно виголошує свою проповідь о. Ростислав. Він наголосив, що існує багато непорозумінь через роз'єднаність народу, а часом і байдужість у повсякденному житті й у ставленні до віри. І Божа Матінка щоразу протягом віків приходить до нас і нагадує, що ми живемо на найродючішій у світі землі, п'ємо найсолодшу воду, маємо безмежні багатства, але весь час потрапляємо у бідність і під вплив інших народів зі Сходу і Заходу.

"Я, як і колись, мій український народе, з тобою. Моє світле оновлення – то знак великого воскресіння", – промовляє до нас Божа Мати. Ісус Христос після свого воскресіння виголосив вічні слова: "Мир Вам!". Тож дай нам, Боже, просвітління, миру та Божої благодаті", – наголошує священик.

Сьогодні з вуст окремих священнослужителів, які не належать до Київського Патріархату, чути образи і зневажливі слова на адресу інших конфесій, в тому числі – УПЦ КП. Бог їм суддя. Не знають, що творять. Скажу єдине: майбутнє не за ними, а за єдиною помісною Українською церквою.

А наразі о. Віталій, настоятель Свято-Володимирського храму, дякує всім парафіянам та жертводавцям за вагомий внесок у розбудову церкви і запрошує всіх ковельчан приходити на поклоніння до чудотворної ікони Божої Матері "Неустанної помочі", а також допомогти новоспоруджуваному храму, хто чим може.

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час хресного ходу.

Фото з архіву Свято-Володимирського храму.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1064

Повідомлення в номер / Розмай травневих свят

19.05.2016

Розмай травневих свят

Напередодні Дня пам'яті та примирення і 71-ої річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні учні та вчителі НВК "ЗОШ №11-ліцей" м. Ковеля відвідали військову частину, що знаходиться у нашому місті.

Про це написала в листі до редакції учениця 9-А класу Світлана Котищук.

Учні 7-В та 9-А класів разом зі своїми класними керівниками А. П. Куліковською та О. М. Філіпчук побачили досвідчених, професійних воїнів, поставили їм цікаві запитання.

Командир частини Роман Якимчук нагадав дітям про події, що відбувалися під час Другої світової війни, розповів про героїв, які захищали Ковельщину від ворогів.

На завершення пізнавальної екскурсії бійці пригостили школярів смачним узваром та пиріжками.

"Літературно-тематична година з нагоди пам'ятної дати відбулася 9 травня і в клубі с. Волошок", – так розповіла в написаному листі до редакції газети "Вісті Ковельщини" його завідуюча Валентина Приходько.

На свято запросили ветеранів Другої світової війни та воїнів АТО. Це – Павло Абрамчук, Павло Тарасюк, Андрій Рудін та Віктор Потеруха.

Шкода, що за станом здоров'я на захід не прибув ветеран Степан Приходько, який годинами може розповідати про ті нелегкі часи.

Хвилиною мовчання учасники урочистості вшанували світлу пам'ять тих, хто віддав своє життя десятки літ тому і нині за рідну землю.

З нагоди свята присутніх привітала сільський голова О. Філіпчук. В подарунок учасникам АТО та інваліду С. Приходьку вручили грошові винагороди.

Із словами подяки до всіх тих, хто наближав і наближає мирне сьогодення звернувся протоієрей о. Віталій.

Як повідомила авторка допису, під час свята також була представлена викладка літератури, яку підготувала бібліотекар Оксана Боярчук. Учні школи Дарія Єрьомінко, Марія Абрамчук, Анна Філонюк, Вікторія Копанько, Анна Супрунюк та Ольга Приходько з натхненням і щирістю продекламували вірші.

По закінченню дійства школярі ще раз привітали сивочолих ветеранів і подарували їм квіти.

За допомогу в організації "солодкого столу" щира вдячність – підприємцям Надії Мороз та Олександру Єрьомінку.

Напередодні Дня матері в Ковельському медичному коледжі відбувся святковий захід "В світі все починається з мами…", який підготували куратор групи Антоніна Біднюк (автор замітки) разом із студентами І курсу спеціальності "Фармація".

З безмежною ніжністю та любов'ю Богдана Дичка, Мар'яна Ковальчук, Вікторія Булик та Іванна Нестерук розпочали свято з молитви до Матері Божої. На грудях усіх учасників дійства майоріла рожева квітка, адже вона здавна стала символом пам'яті в цей день і означала шану живій матері, біла – померлій.

Ведучі заходу Олег Бесонов, Ліка Старченко, Ольга Проскура та Микола Остапчук розповіли про традиції святкування цього свята.

Із сцени лунали мелодійні пісні про маму у виконанні студентів Анастасії Кавас, Ольги Проскури й Анастасії Семеренко. Вірші читали Анна П’ясецька та Мар’яна Ковальчук. Легенду про материнську любов розповіла Іванна Нестерук. Запрошеним на свято мамам, бабусям та іншим Вікторія Дейнека подарувала "Пісню про матір".

Позитивного настрою присутнім додала вистава із життя простої української родини, зіграна студентами Анастасією Кавас та Олегом Вітенком.

Бабуся студентки Анастасії Семеренко Надія Василівна виконала пісню "Мамині яблуні", разом із онучком презентували глядачам ще одну музичну композицію.

На завершення усі учасники свята та присутні в залі під акомпанемент гітари Володимира Маргеса заспівали твір Андрія Кузьменка "Мам".

Підготувала

Орися ФІЛІПЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час літературно-тематичної години "Не згасне пам'ять у віках" в клубі Волошок.

Фото з архіву

закладу культури.

Підготувала Орися ФІЛІПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 910

Повідомлення в номер / Той, що наближав ПеремогУ

19.05.2016

Той, що наближав Перемогу…

В селі Вербці добре знають й поважають учасника бойових дій Федора Дмитровича Рудюка, якому долею велілось пройти грізними фронтовими дорогами.

Я – автор цих рядків – відвідала його вдома. Колишній солдат про далеке пережите розповідав так, наче все це було тільки вчора. Та усього довелось пізнати йому на своєму віку: і радісного, і сумного.

– Той день, коли почалась війна, забути не можна, – згадує ветеран. – Я народився в селі Ружині Турійського району, яке фашисти спалили вже в перший день війни. Тож відразу люди побачили її криваве обличчя – смерть, горе та біль. Було важко при німцях, ніби чорна пелена накрила землю. Посіріли поля, де завжди трудились батьки-хлібороби. Фашисти знущалися з людей.

Навесні 44-го, коли фронт підійшов зовсім близько, і земля здригалась від вибухів снарядів, німці особливо лютували. Молодь вивозили до Німеччини, палили, грабували села. Федору довелось переховуватися. А коли звільнили село і смерч війни покотився на Захід, його покликав польовий військкомат.

Задумався солдат війни на мить. Федору Дмитровичу пригадалось, як їх відвезли в Голоби, як товарними вагонами везли у Горький, де у таборах навчали солдатських премудростей. Йому, сільському 18-річному хлопчині, вручили гвинтівку і вже через місяць везли назад в Україну.

Хтось повідомив: "Їдемо на Ковель, бо там німці міцно тримаються". Зрадів Федір – це ж додому! Вони спізнились: Ковель уже звільнили. Дорога простяглась на Білорусь. В складі другого Білоруського фронту ішов ружинський хлібороб дорогами Білорусі, Польщі, Німеччини, був зв'язківцем. Тож часто доводилось йому не йти, а десятки кілометрів повзти під свистом куль, тягнучи за собою котушку з дротами.

– На війні, як на війні – люди мучились, боролись, любили та помирали, – мовить, роздумуючи, Федір Дмитрович. – А чого було більше? Може, ненависті, бо дуже ненавиділи ворога, що приніс горе й сльози на нашу землю, яку ми любили понад усе, любили так, що готові за неї були померти?

Чоловік розповідає, що важкою була осінь 44-го. Дороги Польщі розвезло так, що ніякий транспорт не міг пройти. Солдати мало не на руках тягнули машини й техніку. А зв'язківці мусили іти.

– Молодий був, – згадує Федір Дмитрович – здоровий, а важко, важко було. Болото засмоктувало ноги. А на плечах – важкий речовий мішок. Не раз, здається, просто "викручувало" ноги, нестерпно боліла спина, піт заливав очі, хоч надворі холодно було.

І все-таки вистояв. Переможний салют застав його у м. Магдебурзі, правда, в госпіталі. Бо на землях Німеччини його поранило вдруге.

На фронті, у хвилини відпочинку, в госпіталі завжди згадував та відчував душею до болю рідне – матір, простеньку батьківську хату під стріхою й колодязь-журавель. Саме заради цього всього він ішов фронтовими дорогами, падав, потім знову піднімався.

До рідної Батьківщини, в пограбоване ворогами село Федір Дмитрович повернувся осінню 1946 року. Збагнув, як людям тут було важко. Вони дивилися на нього, як на рятівника-годувальника. А за вікном була спустошена війною земля, що чекала чоловічих рук. Федір Рудюк відразу став до мирної праці.

– Робив скрізь, де треба було. Невдовзі став слюсарем-наладником, бо дуже любив залізо, – каже ветеран. – В мене непогано виходило виточити якусь деталь. А взагалі, я – самоучка, подивлюсь – і зроблю.

І так вже більше 40 років його трудова діяльність пов'язана, як він каже, із "залізом". Коли почався будуватись льонзавод, запросили Федора Дмитровича на роботу, ще й квартиру дали.

Він добре знав техніку. Не цурався ніякої роботи. Чоловікові доводилось працювати вночі, у вихідні (коли були неполадки). Це для нього висока честь – бути потрібним. Вже пізніше, коли в Ковелі побудували молокозавод, знаного слюсаря запросили туди.

Нещодавно героєві нашої розповіді виповнилося 90 років. Та неспокійної вдачі ветеран все – в русі і в роботі.

В нього – своя маленька майстерня, де й нині працює. То деталь якусь виточить, то пораду людям дасть, які завше йдуть до нього за поміччю.

Федір Дмитрович – гарний співрозмовник, обізнаний із життям країни. Найбільше хвилюють його події на Сході.

– Після такої довгої, важкої війни, котра принесла світові стільки лиха, страждань, горя, яку пережив народ, людство повинно навчитись жити в мирі, – схвильовано мовить він.

Розповідь про добру людину не була б зовсім повною і саме життя мого героя не таким змістовним, якби поруч із ним не було вірної подруги – люблячої дружини Надії Адамівни. Ось уже майже 60 років вони торують свою життєву дорогу. Сплітають в прекрасний вінок спільно прожиті роки, в якому – різні кольори.

А зблизив і повінчав їх танець в 1956 році. Вони – з одного села, і прізвища навіть в них однакові.

Дитинство малої Надії закінчилось, коли їй виповнилось 8 років. Йшла війна, сім'я втікала від бомбардування – дівчинку поранило в ногу. На щастя, недалеко стояв військовий госпіталь. Згодом із війни не повернувся батько, тож вона, чим могла, допомагала матері.

– Коли Федір повернувся з фронту, я була малою, дивилась на гарного, високого із нагородами хлопця зовсім несміливо, – говорить вона.

Час ішов. Закінчивши школу, працювала обліковцем в колгоспі.

– Пам'ятаю, нас запросили на свято Спаса в с. Городилець. Це було 19 серпня 1956 року. Мене до танцю покликав Федір. Так цілий вечір ми танцювали разом (ще й нині йому в танці рівних немає). Після цієї зустрічі 2 вересня ми зустрілися вже у сільській раді (правда, про це ніхто не знав), – розповідає Надія Адамівна.

Надії Адамівні в цьому році – 80. Рухлива та енергійна жіночка і тепер дає всьому лад. А ще дуже полюбляє господиня дому квіти.

Життя подарувало їм двох синів. Правда, на превеликий жаль, Сергій вже пішов у Вічність. Та розрадою і втіхою для дідуся із бабусею є 4 онуків, 6 правнуків, яких Надія Адамівна завше пригощає своїми "фірмовими" пиріжками.

Я відвідала цю гарну сім'ю саме тоді, коли Федора Дмитровича вітали із ювілеєм. Приємно, що не забули про ветерана і районна та місцева влада, приєднавшись до низки щирих віншувань.

Тож хай щастить Вам, шановні Федоре Дмитровичу і Надіє Адамівно, й надалі в житті, а доля дарує лиш радісні події!

Здоров'я, благополуччя і мирного неба над головою!

Валентина СІЧКАР.

НА ЗНІМКАХ: герой нашої розповіді Федір РУДЮК у різні періоди свого життя.

Фото автора

та з домашнього архіву.

В селі Вербці добре знають й поважають учасника бойових дій Федора Дмитровича Рудюка, якому долею велілось пройти грізними фронтовими дорогами. Я – автор цих рядків – відвідала його вдома. Колишній солдат про далеке пережите розповідав так, наче все це було тільки вчора. Та усього довелось пізнати йому на своєму віку: і радісного, і сумного.

Валентина СІЧКАР.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 997

Повідомлення в номер / Не вмре, не загине

19.05.2016

Не вмре,

не загине

Не вмре, не загине

Театр – це щось надзвичайне і чарівне, це світ у якому нереальне стає реальним, де кожен може повірити в казку або задуматись над тим, що тривожить душу. Тож нещодавно ц. р. пройшов обласний огляд-конкурс театральних колективів, присвячений 25-ій річниці Незалежності України.

Ірина Терещук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 713

Повідомлення в номер / Якби я був директором

19.05.2016

Якби я був директором…

Вже декілька років поспіль у НВК "ЗОШ №11-ліцей" існує хороша шкільна традиція проводити засідання “круглого столу” на тему: "Якби я був директором...". Не став винятком і цей навчальний рік.

Зустріч відбулася за участю директора школи, “Президента” учнівської республіки та представників 8-10-х класів. Це – Дмитро Максимчук, Анна Шевчук, Тетяна Шейка, Інна Свистун, Назарій Онопчук, Юлія Соловенюк та Тетяна Жолоб.

Кожен підійшов до поставленого перед ним завдання з ентузіазмом, використав фантазію та звернув увагу не тільки на проблеми сьогодення, а й на потенційні перспективи розвитку нашого закладу в майбутньому.

Зокрема, одними із запропонованих ідей були реконструкція спортивного майданчика й санвузла, орієнтація на закордонні навчальні заклади, створення кіностудії для юних журналістів і кореспондентів.

Рішучістю відзначилася програма Юлії Соловенюк, яка вважала за потрібне виключати зі школи прогульників, хуліганів і взагалі тих, хто може заважати навчальному процесу, псувати рейтинг закладу. У цьому напрямку мислив і Назарій Онопчук, який запропонував встановити відеокамери для нагляду за учнями.

Не можна не згадати й про захоплюючу ідею Дмитра Максимчука – ввести у школі, хоча б в одному кабінеті, систему 3D, аби учні відчули себе у вирі подій історії чи побачили екзотичні пейзажі казкової Африки на уроці географії.

Сподіватимемося, що з часом нам вдасться досягти поставлених цілей.

Анастасія Оласюк,

учениця 10-го класу НВК "ЗОШ №11-ліцей".

Анастасія Оласюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1169