Повідомлення в номер / Програма відзначення в місті Ковелі Дня пам'яті та примирення і 71-ї річниці Перемоги над нацизмом

05.05.2016

Програма відзначення в місті Ковелі Дня пам'яті

та примирення і 71-ї річниці Перемоги над нацизмом

Програма відзначення в місті Ковелі Дня пам'яті та примирення і 71-ї річниці Перемоги над нацизмом

7 травня

8 травня

9 травня:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 744

Повідомлення в номер / Дорогою до миру і щастя

05.05.2016

Дорогою до миру і щастя

Овіяний найщирішими людськими почуттями, травень кладе нам на плечі гарячі долоні Сонця і наказує: "Слухайте, дивіться, запам'ятайте! Уважні будьте! Пам'ятайте рятівників людства!".

Україна започаткувала нову традицію відзначення 8 та 9 травня в європейському дусі пам'яті та примирення. Це сприяє консолідації суспільства, налагодженню громадянського взаєморозуміння і примирення у питаннях національної історії, об'єднує країну та покоління.

В ці дні ми згадуємо всіх, бо Перемога зіткана з мільйонів доль, з яких одним було дано вижити, іншим – скотитися сльозою по щоці ближнього, постати обеліском, гранітним Солдатом. Дорогою ціною нам дістався мир, бо втрачено мільйони синів і дочок.

Одразу по війні у визволених селах вогонь обережно несли від хати до хати, щоб зігрітися самим і зігріти інших, щоб ним освітити хату. А радістю – душі. Отак і вогонь життя іде від покоління до покоління, в майбутнє.

Згадую події більш як тридцятилітньої давності, коли ми з татом повернулися із зустрічі ветеранів, які визволяли місто Даугавпілс (Латвія). Вдалося побувати на місцях боїв, відвідати могили полеглих воїнів-однополчан та брата покійної матері. Після поїздки в нашім домі за святковим столом зібралися фронтовики-земляки і довго згадували важке минуле фронтове життя. Майже 80 чоловік з села у квітні 1944 року було призвано до лав армії. Пішли всі – і ті, хто пережив полон, і вояки самооборони села, і хворі та придатні за віком, й інваліди. Збір проводився у с. Дрозднях.

Всі жителі Ворони вкрай були втомлені свавіллям та переслідуваннями з боку Армії Крайової та місцевих її формувань.

Ешелон новобранців потягнувся залізницею на Київ. Серед мобілізованих був і мій тато – Чуль Яків Потапович. Лунали з вагонів українські пісні, але картина побаченого засмучувала поступово всіх: навкруги була суцільна руїна.

У Київ новобранці прибули на свято Великодня. В багатьох закінчувалися домашні харчі, а в тата вже їх не було. З дому не міг взяти нічого, бо вояки АК знищили хутір, спалили і пограбували все. Молодий новобранець, коли потяг поставили на запасну колію, бо перед цим було розбомблено попередній ешелон, на свій страх і ризик побіг до невеличкого базарчика, де помітив людей, що продавали хліб.

Грошей не мав. Скинув із себе костюм, запропонував продавцеві за буханець хліба. Але той вимагав грошей. Перемовини тривали довго, але домовленості досягти не вдавалося. Жінка, що поруч продавала пиріжки, помітила цю картину. Підійшла і запропонувала безкоштовно випічку юнаку. Але той відмовився брати, мотивуючим тим, що не має грошей. Враз патрулі почали оточувати базарчик, і довелося бігти до вагона з пиріжками, які силоміць вкинула у кишеню совісна жінка.

В Курську до ешелона підійшли діти, які зі сльозами на очах просили хліба. Хлопці віддавали все голодуючим.

Після Курська до самого Саратова на Волзі в ешелоні панувала глибока мовчанка. У Татіщево новобранців "пересіяли": одних направили на заводи і шахти, інших засудили, декого направили в рудники чи на лісоповал, а хворих й інвалідів відпустили. Решту визначили у 73-ій запасний стрілецький полк.

І потяглася важка муштра у дуже складних умовах та при неприязному ставленні до "западенців". Харчування було вкрай мізерним, умови проживання теж.

Курс навчання підходив до кінця. Новобранців готували до маршевих рот на фронт. У відповідь на знущання над земляками, вони під час залікового стройового проходження кілька разів перетворювали його у фарс. Гімнастерки командирів ставали мокрими враз, коли роти "збивали ногу"...

З вітром світлим, з піснями крилатими, з небом чистим, з радістю свята Перемоги прийшов травень. Весь у блакиті, зелені та квітах, у сяйві усмішок, у хвилях пташиної музики. Зі святими солдатськими спогадами, із роздумами про долю миру, завойованою кров'ю. Овіяний найщирішими людськими почуттями, травень кладе нам на плечі гарячі долоні Сонця і наказує: "Слухайте, дивіться, запам'ятайте! Уважні будьте! Пам'ятайте рятівників людства!".

Микола ЧУЛЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 851

Повідомлення в номер / 8 травня в Україні – День Матері

05.05.2016

8 травня в Україні – День Матері

Шановні Матері міста!

Від щирого серця вітаю Вас із Днем Матері – святом, що народилося з безмежної любові і вдячності до тих, хто дав нам життя і виводить на самостійну дорогу, хто дбає про духовний і національний розвиток української родини.

Для кожного з нас немає нічого святішого, ніж образ Матері. І немає любові вищої і жертовнішої за Материнську. Упродовж усього життя вона зігріває і оберігає, дає наснагу і допомагає вистояти у найскрутніші часи.

Споконвіку Мама – це берегиня роду, домашнього затишку. Мама – це найдорожча людина для кожного з нас. Низький уклін Вам за підтримку і розуміння, за безкорисливу любов, виховання, за уроки добра і милосердя!

Дорогі наші Матері! Нехай мудрими і вдячними будуть Ваші сини і дочки. Здоров'я Вам, кохання, поваги, здійснення найсміливіших життєвих планів і найзаповітніших мрій. Нехай Ваші домівки повняться щастям, благополуччям, теплом. Ваша любов є основою та джерелом життя кожного із нас.

Ми повинні пам'ятати про це, якщо хочемо, щоб наш рід не перевівся, щоб діти виросли милосердними, чуйними.

З глибокою повагою і вдячністю –

Олег Кіндер,

міський голова.

Дорогі наші Матері!

У другу неділю травня українські родини на загальнодержавному рівні відзначають День Матері. Це свято Божої Матері, матері–України і нашої земної Матері, яка дала нам життя. Адже кожен з дитинства і до своїх останніх днів несе в душі образ своєї Мами, яка все зрозуміє, пробачить, і завжди любитиме, не дивлячись ні на що.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1007

Повідомлення в номер / Жіноча доля

05.05.2016

Жіноча доля

Закіптюжена гасова лампа, блимаючи тьмяним вогником, освітлювала убогу "шевченківську" хатину, де от-от мало народитися дитя.

Січневий лютий мороз замурував малесенькі шибки вікон, а холодний вітрисько гугонів у порожньому димарі, лякаючи своїм свистом породілю, яка приїхала на зимові свята у гості до батьків.

Нелегкою була доля жінки: виховувалась у багатодітній сім’ї, де вона була п’ятою дитиною. З раннього дитинства заробляла собі на хліб: поки йти до школи – треба було напасти худобу. За коровами і вчила уроки.

А ще, коли веретено танцювало у вправних пальцях дівчини, скоса поглядала у книжку, що лежала на лавці, яка вночі слугувала їй за ліжко. Цілу весну і літо ходила босоніж, лише взимку у постолах. А щоб не мокли ноги, то замість підошви підкладала кору. В школі закінчила лише 4 класи, бо не було змоги вчитися далі: треба було заробляти собі на хліб.

Дівчина разом з дорослими пішки ходила на заробітки за 40 кілометрів, копати картоплю. Нелегко їй було.

Згодом вийшла заміж в Одеську область. Там лісу нема, топити нічим. Тож доводилось збирати сухе бадилля по полях, щоб хоч як-небудь розтопити в плиті і на ледь теплих хвалюрках (круги на плиті) лягти і погрітися разом з дитиною.

Нелегка жіноча доля. Разом з чоловіком виховали 5 дітей, має багато онуків і 7 правнуків. Отже, звання Матері-героїні присвоєно заслужено. Хочеться низенько вклонитися їй і подякувати за недоспані ночі, за колискову пісню.

…Холодний зимовий досвіток сколихнув дитячий крик – на світ з’явилося немовля. Баба-повитуха благословила на світ. Змучена важкими пологами, і водночас щаслива, Марфа Вакулівна Солодуха тримає на руках свого первістка. І, мабуть, ви б не читали б оцих рядків, якби не ця жінка, яка дала життя цій дитині. А цією дитиною була я. Героїня моєї розповіді достойна найвищої нагороди, бо вона – моя мама (на знімку – в колі сім’ї).

Низький уклін Вам, мамо, за подароване життя, за мудру науку, за материнську любов. Многая літа!

З вдячним серцем дочка – Галина Оліферчук.

смт Люблинець.

З поетичного зошита

Історія життя

Вишивала мати хрестиком сорочку

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 619

Повідомлення в номер / Щирі вітання ветеранам і “дітям” війни

05.05.2016

Щирі вітання ветеранам і “дітям” війни

Шановні колеги, ветерани,

учасники та “діти” війни!

Адміністрація, профком та рада ветеранів медичного об'єднання щиро вітають Вас зі світлим та радісним святом – Днем Перемоги!

Низький уклін, вічна пам'ять і слава визволителям, котрі зі зброєю в руках захистили свободу і незалежність нашої країни, також трудівникам тилу, які самовіддано працювали задля Перемоги.

Напередодні цього світлого дня бажаю Вам, дорогі наші ветерани, щоб з роками міцнішало Ваше здоров'я, оптимізму Вам та активного довголіття! Нехай у Ваших родинах панують злагода і спокій, а оселі повняться достатком!

Хай успіхи дітей та онуків вселяють гордість і віру у світле майбутнє нашої України!

За дорученням колективу, з глибокою повагою –

Олег Самчук,

головний лікар

Ковельського МТМО.

Шановні колеги, ветерани, учасники та “діти” війни!

Дорогі ветерани і всі, хто своєю участю наближали День Перемоги над нацизмом у Європі!

Війна не має строку давності, а переможці завжди заслуговують шани, поваги, любові, бо вони захистили мир на нашій Землі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2163

Повідомлення в номер / Повідомлення в номер

05.05.2016

Повідомлення в номер

Сесія міської ради

У Ковелі стартував новий проект

Про скликання п'ятої позачергової сесії райради

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 909

Повідомлення в номер / Найсвятіша Перемога – материнська

05.05.2016

Найсвятіша Перемога – материнська

"І сниться їй той син Іван, і уродливий, і багатий…". Оте Шевченкове, сказане у ХІХ столітті, таке нам сучасне, близьке і… гірке, бо скільки матерів і сьогодні бачать щастя своїх дітей лише у снах.

Жорстока дійсність століттями вплітає у вінок долі колючі, тернові шипи і змушує замислитися над запитанням: чому постійно в материнському серці збурюються переживання, бідність, горе, репресії, війни і знову – бідність та нові війни?

Проходить Мати через тортури чистилища, а часом якогось пекла і залишається для нас святинею: найдуховнішою, найтеплішою, наймилішою, наймудрішою, найкрасивішою на Землі.

Старше покоління пам'ятає агітплакат, народжений війною: "Батьківщина-мати кличе!". Ідеологи комунізму знали, що цей заклик для бійців в сотні разів дієвіший від командирських наказів і тисяч пропагандистських слів.

Адже, коли кличе Мати, то не ослухаєшся, а підеш на смерть захищати і рідний край, і землю батьківську, і країну.

А матері, як колись Пресвятая Богородиця, ідуть на Голгофу за своїми синами і дочками й лишаються не завжди поціновані і пошановані.

Ось доля матері Людмили мого найближчого друга Миколи. Інтелігентна, патріотична, доброзичлива, віддана справі вчительства і просвітництва, за випадково зронене необережне слово за "перших совєтів" була репресована і відправлена в далекий Казахстан.

Народжувала свого первістка у тамбурі холодного вагона. Як то витерпіти перенести і вижити? Не зламалась – перемогла! Бог дав потому ще гідних двох України синів, яких випестила і виховала. А скільки гірких сліз упало на землю, коли чоловіка у Ковельській в'язниці розстріляли?

Така прелюдія Перемоги, де людська і сльози матері в одну ріку злились.

Як відомо, за традицією готується на телеканалах великий концерт до 9 травня, де почуємо: "День перемоги, порохом пропах…".

Згіркла перемога! Чи можливою вона була б, якби жінки-матері день і ніч не трудилися на полях і фермах, на заводах і фабриках, на оту мільйонно раз прокляту війну? Засівалася в тилу нива добірним зерном, а в той час маршали жукови безжально встеляли поля війни тілами синів тих самих матерів. "Баби ще народять!" – пихато заявляли.

Затуманені комуно-совєцькою пропагандою, люди раділи і думали, що 9 травня – всенародне свято. Рано чи пізно, однак, приходить прозріння. І мені після побаченого прийшло просвітління:

Я бачив матір

Скорботну матір біля

обеліска

У чорній хустці.

І сльози падали на

мармур

З її очей.

А понад містом – крик

німий

У вітах голосив…

Це не поетичний образ. Це було насправді. Як і інше, бачене в дитинстві, що й сьогодні стоїть перед очима:

Моя мама із в'язкою дров

іде з лісу,

Немов згорблений

привид, у колючу заметіль,

У мороз – віч-на-віч.

В пічці хмиз тріскотів –

Біля нього ми грілись.

Цілувала вікно темна,

змучена ніч.

Скільки можна донести дров важких заради спасіння свого сина?

Скільки-то вміщає материнське серце тепла й доброти, щоб його зігріти?

Скільки самопожертви і любові в ім'я роду і України у тому серці?

Згадаймо нашу Косачівну – Олену Пчілку, яка в думку і душу своїх шести дітей, із полум'яного материнського серця в їхні серця переливала українство і тим вихованням дала Україні світову зірку – Лесю Українку.

Я не ставлю ту чи іншу матір на вищу чи нижчу сходинку любові, моралі і самопожертви. Бо "є різні в житті п'єдестали, та мамин – найвищий за всі". Той п'єдестал закладений і освячений Пресвятою Матір'ю Божою.

Перед очима – мила, тендітна і молода дружина Володимира Кияна. Загинув геройськи за неї і за матір-Україну в зоні АТО. Коли смертельний зойк хороброго воїна злетів в небо на полі бою, в Ковелі пролунало "Агу!" новонародженого Данилка. Перегукнулися смерть і життя. Хрестини без батька – це горе, сльози і розпач, але це водночас – материнська Перемога над безумством війни.

Хай мене пробачать ветерани і учасники Другої світової війни, але як "дитина" цієї війни скажу: нині маємо не стільки помпезно святкувати, влаштовувати паради і масові гуляння, як вшановувати живих і полеглих на полях боїв ветеранів армії, національно-визвольного руху, вдів колишніх солдатів.

З огляду на це, на мою думку, правильно зробив Президент України, коли відповідним Указом передбачив відзначення 8 травня Дня пам'яті і примирення, а 9 травня – Дня перемоги над нацизмом у Європі, у що величезний внесок зробило жіноцтво й України, й інших країн.

Споконвіку відродження людського життя було і є в непорочному серці Матері. Саме воно – найсвятіша наша Перемога над смертю.

Пізнання патріотичної суті материнства і любові до Батьківщини, а разом з тим оцінка Перемоги приходить, коли ти опиняєшся над глибокою прірвою.

Ще раз повернімося до теперішньої війни, яка роз'єднує і ламає душі синів та матерів.

Перед Великоднем я випадково зустрівся з уродженцем Луганська, який мешкає у Ковелі, любить Україну і свою Маму.

– Як боляче було, коли брат не сповістив про смерть матері, – сповідається мені. – І все через те, що я живу тут і голосую за європейський вибір, а він прихильник "ЛНР". Гірко на душі!

Це – ще один бік "медалі", коли заради химерного раю деякі сини забувають про Ту, яка їх народила, не для "ДНР" чи "ЛНР", а заради єдності й життя, заради творення, а не руйнування.

…День Матері і День Перемоги, точніше – День Пам'яті, переплітаються, немов пальці однієї руки. Самі собою народжуються слова:

Мамо…Мамо… Ангел наш

небесний!

Берегиня вічного, святого

джерела.

Мир і пам'ять – два крила

чудесні.

Ти любов'ю зло й війну

перемогла!

Хай у серці розквітають

весни,

Й материнське щастя

Вам приходить наяву, а не

у снах!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 770

Повідомлення в номер / Другий бік "медалі"

05.05.2016

Другий бік "медалі"

Трагічна дата – 30-річчя Чорнобильської катастрофи запала в душу кожної людини. Наша газета, яку ми поважаємо і передплачуємо, напевно, напише про мітинг-реквієм, присвячений трагічному дню, в "рожевих фарбах". На перший погляд, дійсно пройшло все бездоганно: ведучі, гарні виконавці, вдало підібраний репертуар.

Але є друга сторона “медалі”. Коли ти обізнаний з людьми, які знають про Чорнобиль більше, ти бачиш все інакше.

Насамперед про осередок "Союз Чорнобиль" нашого міста. Все, що там робиться, знає тільки певне коло осіб. І не дивно, що грамоти від облдержадміністрації "чорнобильцям" вручали поспіхом, без оголошення прізвищ, як звичайний папірець. Коли роздавали подарунки від народного депутата України Степана Івахіва, жодного прізвища не було названо правильно. Це – "дрібниці", але за кожною з них стоїть людина, повага до неї.

Не згадали ліквідаторів, яких вже немає з нами, які відійшли у Вічність. Не важливо, коли це сталося – один рік, два, десять чи більше – їх треба пам'ятати поіменно. В житті вони не були ідеальними людьми, але це вони віддали за нас своє здоров'я і життя, вони першими гасили пожежу, були на даху реактора, складали по цеглині саркофаг, скидали реактивний графіт, не ховались за чужими спинами.

А як зрозуміти організаторів мітингу-реквієму, які в кінці зробили оголошення: "Ліквідатори І категорії зайдіть й отримайте по 200 гривень"? Не за грішми прийшли сюди ці люди – вони хотіли поваги, шани, а отримали бездушність. Складається враження, що все робилось для "галочки". А про переселенців взагалі не згадали. Їх немає?…

Біль і гіркота закралися в душі цих людей.

"Союз Чорнобиль" Ковеля – це спілка, керівництво якої є великою мірою черствим і бездушним. Навіть на відкриття кабінету "чорнобильців" були запрошені тільки ті люди, які "угодні" йому.

Невже для цього потрібні якісь матеріальні затрати? Потрібна турбота, людяність, якої немає в організаторів масового заходу, керівництва "Союзу Чорнобиль". Пробудіться, люди добрі, не будьте черствими, спілкуйтеся!

"Чорнобильці" – не вічні, відходять з життя, і сьогодні їм важливі турбота й відчуття, що їх подвиг пам'ятатимуть, що життя прожили недаремно.

Коли ми забуваємо про минуле, то не буде у нас майбутнього. Пам'ятаймо про це!

Одна з нас – вдова ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС, знає про ці проблеми не один десяток літ. Чоловік Олександр Сітаров завжди переймався, як відзначать цей трагічний день, і в нього боліло серце від безпорадності та байдужості організаторів.

Напевно, і нам передався той стан. Пам'ятаємо, як створювалася Спілка Чорнобильців Ковеля, її перших організаторів. Це – покійний ліквідатор Олександр Мезенцев, евакуйований Володимир Гулай, сім’я Васяків, Олена Лещенко. Це була зовсім інша атмосфера, тоді панували чуйність і дружба, взаємопідтримка. На заходах охоплювали всі категорії "чорнобильців", не ховали їх в приміщеннях, які важко знайти і куди добратись хворим і похилим віком людям нелегко.

Наталія Сітарова.

Олена Лещенко.

Від редакції: друкуючи цей лист, ми готові надати слово також тим, кого автори згадали у публікації.

Наталія Сітарова.

Олена Лещенко.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1155

Повідомлення в номер / Приклад Олександра Майданського

05.05.2016

Приклад Олександра Майданського

Нещодавно до Радошинської школи І-ІІІ ст. завітав на зустріч з учнівським і педагогічним колективами, ветеранами праці Олександр Майданський.

Це дуже цікава й неординарна особистість. Людина поважного віку (йому 74 роки), але він сповнений оптимізму, енергії, завзяття і позитивного погляду на життя. Цими якостями завдячує насамперед тому, що веде здоровий спосіб життя.

"Спорт для мене – це здоров'я. Я багато читав про біг. Кажуть, що то найдоступніший вид спорту, а люди, які займаються бігом, – найздоровіші у світі. І я в це вірю! Якось 9 травня в Ковелі проводили міжнародний забіг на 5 і на 10 км. Вирішив спробувати. І не тільки пробіг, а й здобув Кубок" – розповідає Олександр Іванович.

Крім цього, пан Олександр – член багатьох громадських організацій, які допомагають йому у повсякденній діяльності (СК "Ковель", ГО "Спарта", ФК "Ковель-Фок"). Ну, звичайно, має дуже багато (близько 70) престижних нагород за досягнення у спорті і художній самодіяльності міста та району.

Він є лауреатом першого Всесоюзного фестивалю самодіяльної творчості трудящих у м. Миколаєві та ін. А ще був учасником славнозвісного чоловічого вокального ансамблю "Промінь", тривалий час входив до складу Любитівської хорової народної капели, співав у хорі заводу "Ковельсільмаш", також виступав у складі чоловічого вокального ансамблю ПТУ-7.

Родом О. Майданський із с. Майдана. Серед членів його великої родини є ряд знаменитих предків. Середню школу закінчив у Голобах, а у Володимирі-Волинському – технікум механізації з “відзнакою”.

Працював вчителем в Радошинській школі, потім на різних посадах в "Сільгосптехніці", на "Ковельсільмаші", у ПТУ-7. Закінчив курси іноземних мов (французьку) у Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка. У 1980-1984 р.р. перебував у Гвінеї (Західна Африка) працював викладачем автомобільної справи в політехнічному інституті.

Після повернення з Африки викладав у Ковелі в машинобудівному технікумі. І от з таким багажем знань і життєвого досвіду пан Олександр завітав до нашої школи, щоб поділитися всім цим духовним багатством з учнями, вчителями та зустрітися з тими педагогами, з якими працювали в 1965-1968 р. р. в Радошині.

Із захопленням і непідробною цікавістю присутні в залі сприймали розповідь Олександра Івановича про свій життєвий шлях, яка супроводжувалася відеопрезентацією.

На численних світлинах було представлено дитячі, юнацькі і дорослі роки, спортивні змагання, виступи художніх колективів, в яких він брав участь, а також документи, посвідчення, грамоти і т. д. Неабияку зацікавленість викликали відео з Африки – фауна, флора, світлини мешканців Гвінеї, їх одяг, зачіски, побут.

Ну, а тему спорту, яка домінувала протягом всього виступу, важко переоцінити, особливо для молоді. В час технічного прогресу здоровий спосіб життя – це завдання №1. О. Майданський своїм способом життя, своїми цінностями, власними справами доводить істинність цього твердження.

Він наголосив, що щасливий, бо його вислухали з таким великим задоволенням, а весь колектив школи дуже вдячний йому за пізнавальний і виховний урок.

Антоніна ГЛАДУН,

педагог-ветеран.

с. Радошин.

НА ЗНІМКУ: Олександр Майданський під час виступу в актовій залі Радошинської ЗОШ І-ІІІ ст.

Фото з архіву автора.

Нещодавно до Радошинської школи І-ІІІ ст. завітав на зустріч з учнівським і педагогічним колективами, ветеранами праці Олександр Майданський. Це дуже цікава й неординарна особистість. Людина поважного віку (йому 74 роки), але він сповнений оптимізму, енергії, завзяття і позитивного погляду на життя. Цими якостями завдячує насамперед тому, що веде здоровий спосіб життя.

Антоніна ГЛАДУН.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 765

Повідомлення в номер / "Чорнобильці" справили новосілля

05.05.2016

"Чорнобильці" справили новосілля

Днями міський осередок ГО "Союз Чорнобиль України" справив новосілля. Організація відтепер для своєї роботи матиме власне приміщення на вулиці Олени Пчілки, 17.

Символічну стрічку під час урочистого відкриття офісу перерізали міський голова Олег Кіндер та помічник народного депутата Степана Івахіва Наталія Маленицька.

Олег Олексійович привітав новоселів та побажав їм плідної роботи, хороших здобутків і пообіцяв, що влада і надалі прислухатиметься до проблем чорнобильців і по можливості вирішуватиме їх.

Вітання від народного депутата Степана Івахіва передала його помічник.

В свою чергу керівник громадської організації Олена Чеханюк подякувала міській владі за підтримку, розуміння, надане приміщення, а благодійному фонду "Патріоти Волині" – за фінансову та матеріальну допомогу в його облаштуванні. Тепер “чорнобильці” матимуть можливість частіше зустрічатися, спілкуватися, приходити сюди зі своїми проблемами та радощами.

Освятив приміщення благочинний Ковельського міського деканату УПЦ КП, протоієрей Анатолій Александрук.

Відділ внутрішньої політики,

організаційної роботи та зв'язків

з громадськістю міськвиконкому.

НА ЗНІМКУ: у "чорнобильців" – новосілля.

Фото з архіву відділу.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 899