Повідомлення в номер / Дещо про лайфхак

11.11.2016

Дещо про лайфхак

Поговоримо про розповсюджений нині термін "лайфхак". В 2004 році британський журналіст Денні О'Браєн поєднав слова life ("життя") та hack ("злам"). В 2006 році Американська спілка з вивчення діалектів назвала lifehack одним із найбільш корисних слів.

То що ж собою являє це слово? Лайфхак (від лайфгакінґ) — маленька хитрість або корисна порада, яка допомагає вирішувати побутові проблеми, тим самим заощаджуючи час та гроші.

Це методи, які спрощують процес досягнення поставлених цілей за допомогою різних корисних порад і хитрих трюків. Зазвичай лайфхакер не створює нових методик, а просто використовує вже наявні. Українські синоніми цього слова — "кмітливість", "рецепт", "знахідка".

Тобто, це не створення нового (не винахід колеса), а оригінальне застосування існуючого (як з колеса зробити декор тощо).

Відповідно можна виділити ознаки лайфхака:

- нестандартний, оригінальний погляд на проблему;

- економія часу та грошей;

- спрощення різних сфер життя;

- легкість застосування;

- користь.

Оскільки мова йде про застосування звичних нам речей, доречним буде навести кілька прикладів хитрощів.

n Якщо на виробах з дерева потрібно замаскувати подряпини, то це можна зробити, натираючи їх почищеним грецьким горіхом.

n Якщо не хочете загубити гудзики на одязі, намажте нитки прозорим лаком для нігтів.

n Для того, щоб швидше охолодити чай чи каву, покладіть у чашку кілька чайних чи столових ложок.

n Для термінового охолодження рідини в морозильній камері заверніть пляшку з рідиною у мокрий паперовий рушник.

n Якщо вам не дає спокою постійний запах всередині взуття, то цю проблему можна усунути за допомогою перекису водню: достатньо лише змочити в ньому ватку та ретельно протерти взуття, дати висохнути.

n Порада для чоловіків: жіночі станки для гоління гостріші та слугують довше.

n Якщо не знаєте, що подарувати дівчині, скажіть їй, наче вже купили подарунок, і запропонуйте відгадати, який саме. Скоріше за все, вона вам перерахує саме те, що хоче.

n В якості трісок для розпалювання вогнища підійдуть звичайні чіпси: вони дуже добре горять.

n Щоб люди не моргали очима на груповому знімку, скажіть всім, щоб закрили очі і відкрили їх на рахунок три.

n Щоб нарізаний сир не засихав у холодильнику, просто намастіть його маслом.

n Якщо розігріти сковороду разом із сіллю, при приготуванні їжа не буде липнути.

n Щоб швидше, зручно та без брудного посуду приготувати млинці, всі інградієнти для тіста слід по черзі помістити в пляшку, збовтати та наливати в пательню одразу ж з пляшки.

n Якщо жуйка прилипла до одягу, то спершу річ слід покласти у морозильну камеру. Тоді можна її видалити без надмірних зусиль.

n Щоб швидко прокинутися зранку, заплющте очі зі всієї сили секунд на 20, а потім відкрийте. Після цього спати уже не захочеться.

n Дзеркало можна до блиску відмити “Спрайтом”.

n Для того, щоб не плакати, чистячи цибулю, варто просто жувати жуйку.

n Відбиваючи м'ясо на відбивні, слід на шматок покласти мішечок, аби м'ясо не плискало довкола.

Також існує безліч інших лайфхаків. Впевнена, що й у кожного з вас є свої маленькі хитрощі, які застосовуєте в повсякденному житті. Отож, використовуйте це, економте час та гроші!

Анет.

На сьогоднішній день винайдено багато речей, які полегшують нам життя, щодня допомагають у побуті. Але іноді стають у пригоді й старі речі, про спосіб використання яких ми і не замислюємось. Поговоримо про розповсюджений нині термін "лайфхак". В 2004 році британський журналіст Денні О'Браєн поєднав слова life ("життя") та hack ("злам"). В 2006 році Американська спілка з вивчення діалектів назвала lifehack одним із найбільш корисних слів.

Анет.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 735

Повідомлення в номер / 4 листопада в Україні – День залізничника

04.11.2016

4 листопада в Україні – День залізничника

З хорошим настроєм зустрічають своє професійне свято провідники пасажирського вагонного депо Ковель (начальник Олександр Стречен) Андрій ЗІНЧУК, Любов КОРОЛІК, Наталія МІЛІНЧУК. За сумлінне виконання службових обов’язків, увагу і чуйне ставлення до людей їм вдячні пасажири.

Фото

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Шановні працівники залізничного транспорту, ветерани галузі!

З нагоди професійного свята – Дня залізничника, прийміть найщиріші вітання!

Ковель здавна здобув славу міста залізничників. І сьогодні у місті працює багато справжніх майстрів галузі, які у свята й будні, вдень і вночі забезпечують чітке функціонування залізничних артерій, докладають чимало зусиль для розбудови транспортної галузі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1085

Повідомлення в номер / Новий поїзд-експрес

04.11.2016

Новий поїзд-експрес

Для забезпечення швидкого і надійного перевезення пасажирів призначено новий поїзд категорії "Регіональний експрес" №704/703 сполученням "Львів-Ковель-Львів" відправленням зі Львова та Ковеля з 31.10. 16 р. по 10.12. 16 р. до введення в дію нового графіка руху поїздів на 2016-2017 р. р. по 1, 5, 6, 7 днях тижня.

П. №703 "Львів-Ковель":

Відпр. зі ст. Львів - об 11 год. 31 хв.

Приб. на ст. Ковель - о 14 год. 37 хв.

П. №704 "Ковель-Львів":

Відпр. зі ст. Ковель - о 15 год. 10 хв.

Приб. на ст. Львів - о 18 год. 26 хв.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 760

Повідомлення в номер / 6 листопада — День працівника соціальної сфери

04.11.2016

6 листопада — День працівника соціальної сфери

Серйозна і відповідальна робота у працівників Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України. І вони намагаються виконувати свої професійні обов'язки чесно й сумлінно, бо знають: за кожним зверненням до них стоять люди, які заслуговують і на увагу, і на шану.

НА ЗНІМКУ: головний спеціаліст бюджетно-фінансового відділу Олена ЛІСЬ, головний спеціаліст бюджетно-фінансового відділу Юлія ВАВРУК, головний спеціаліст Оксана ОКСЕНЧУК, начальник управління Інна САМОЛЮК, начальник-головний бухгалтер бюджетно-фінансового відділу Тетяна РОМАХ, начальник відділу Наталія ВОЙТЮК, завідувач сектора Лариса ФЕДЧИШИНА.

Фото

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Шановні працівники соціальної сфери!

На Ваші плечі покладена дуже відповідальна робота — соціальна підтримка жителів Ковельщини. Турбуючись про людей, які потрапили у нелегкі життєві ситуації, забезпечуючи їм надання соціальних гарантій, Ви робите вагомий внесок у розбудову демократичного, громадянського суспільства.ії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 925

Повідомлення в номер / Депутати працювали злагоджено, по-діловому

04.11.2016

Депутати

працювали злагоджено,

по-діловому

Депутати працювали злагоджено, по-діловому

Традиційними півгодинами оголошень депутатських запитів та звернень розпочалася п'ятнадцята сесія Ковельської міської ради, яку вів міський голова Олег Кіндер. Так, Андрій Мілінчук у своєму запиті попросив, аби при будівництві пішохідних доріг, заміні світлофорів, встановленні інших комунікацій у місті були враховані засоби і технічні можливості, які полегшуватимуть життя людям з обмеженими фізичними можливостями.

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 751

Повідомлення в номер / Щаслива доля Євгенії Рибак

04.11.2016

Щаслива доля Євгенії Рибак

Мій шановний читачу! Чи задумувався ти над тим, що таке доля й чи щаслива вона? Життя ж бо – це безкінечний ланцюг удач, випробувань, тривог і радощів, а, буває, і горя.

Хто б і що не казав, але доля Євгенії Рибак із села Ситович щаслива і легендарна. У ній – християнське терпіння і Боже провидіння, жорстокі випробування і сімейний баланс радості.

Біографія – «класична» для сільської трудівниці.

Рідне село, дитинство, навчання в школі та медичному училищі і безкінечна невтомна праця, як самопожертва в ім’я людини.

Тому заглянемо за «куліси», щоб побачити внутрішню суть людського єства.

…Чорні хмари над дитинством – це війна. Не вбереглися, не встигли заховатися в лісі, і опинилася сім’я Никитюків у фашистському полоні. Поїхала одинадцятилітня дівчинка Женя з дорослими до Німеччини. Мама з сестрами опинилися на заводах рейху, а діти (всі семеро) – у таборі дитячому.

Замість цукерки – шматочок буряка. Картоплина – це вже майже шоколадка. «Праця облагороджує» – це закон екзекутора, при невиконанні якого життя опиняється на лезі ножа. Але з ними було Боже провидіння – вижили.

Сім’ю роз’єднали, і мамину сестру відправили в Голландію окопи рити. Так сталося, що німець, у якого вона раніше працювала, побачив її і організував побачення з рідними. А там – уже й фронт. Так і поверталися всі разом додому. Агітатори пропонували райське життя на Заході – відмовилися…

Це той щирий, непоказний патріотизм, якого декому так бракує сьогодні.

Тоді багато хто лишився на європейських хлібах, а Никитюки приїхали на попелище – хату спалили фашисти.

В повоєнні часи, щоб вижити, потрібно було важко працювати всім – від малого до дорослого. Для Жені сімейний “вердикт” гласив: вчитися. Вчилася добре в школі. Пройшла співбесіду, була прийнята в Ковельське медучилище, яке успішно закінчила.

Маю дуже позитивну особисту оцінку роботи медичного коледжу. Це – один із кращих освітянських закладів на Волині. Та десь у буденній суєті забули про Заслуженого працівника охорони здоров’я України – студентку другого випуску. До того ж, Євгенія Рибак–Никитюк «Відмінник охорони здоров’я». Це так – нагадування, яке буде корисне у виховному процесі коледжу.

Євгенія Севастьянівна після закінчення училища – незмінний багатолітній охоронець та лікувальник своїх односельчан. Правда, деякий час працювала акушеркою, а ще – в селі Грив’ятках.

Але життя розпорядилося по-своєму: в кінцевому підсумку стала лікарем-фельдшером на всі хворості і для всіх людей в окрузі. Це сьогодні «швидка» із Поворська доїжджає до хворого за 15–20 хвилин, а тоді доріг не було, і найшвидшою невідкладною допомогою була Євгенія Рибак.

–Про що Ви, пані Євгеніє, мріяли тоді? – запитую.

–Ой, Анатолію Володимировичу, не повірите! Про тверду, без вибоїн дорогу, якою можна було б пройтися в туфлях. Згадую, як їздила на семінари до Ковеля і Колодяжного – всі взуті в туфлі, а я – в гумові чоботи. В тих гумових чоботах, як би хтось порахував кілометри, то, мабуть, кругосвітня стежка склалася б.

–А сімейне життя як складалося?

–Що гріха таїти – славно жили. Чоловік турботливий, добрий був. Хату побудували. Дітям освіту дали. Працювали й не бідували. Був і кінь, і корова, і свині. Коли мій рідний у 2000 році відійшов в інший світ, господарство «зменшилося» до кількох курей та кроля. Сьогодні 15 чи 20 сотих городу мені вистачає і для картоплі, і для городини.

– Які найцікавіші випадки із лікарської багаторічної праці згадуються?

– Вночі не раз стукали у двері: «Рятуйте!». Я швиденько одягаюся: чоловік відчиняє двері, і я прямую в непроглядну темінь по вибоїнах і багнюці або по снігу до хворого йдемо. Таких випадків було тисячі.

– А найщасливіша мить?

– Зустріч з сином, який повернувся з Афганістану живим. Знаєте, яке чутливе материнське серце? Вдень тривожиться, вночі не спить і мучиться.

Був випадок. Стукає хтось у двері. Відчиняю, а там офіцер-військовик. Я так і обімліла: «Все, похоронка!». Впала і не пам’ятаю нічого. А той офіцер приблудив і дорогу шукав до своїх колег, які тоді навчання військові у наших краях проводили.

– Ваш брат в Росії – відома людина. Знаю, що внесений в енциклопедію «Кращі люди Росії». На ювілей приїде?

–Де там! Російська пропаганда робить своє. Не знаю, наскільки він вірить у те все, але в Україну не приїде. Пропонує зустрітися в Бресті. Його дружина, росіянка, взагалі категорична і вірить у ту брехню, що про нас говорять.

–Скажіть, на Вашу думку, війна довго буде на Сході тривати?

–Хто вам скаже? Зрозуміло одне: Путін не відмовиться від цієї війни і намагатиметься руйнувати Україну до кінця. Але я вірю в Україну.

Так склалося життя, що я мріяла, щоб закінчилася ота страшна війна світова, потім – афганська. Хто міг подумати, що вона буде так близько біля нашого порогу, в Україні?

–Ви так гарно виглядаєте, що, побачивши Вас, подумав, що Вам – 60.

–Побійтесь Бога. Зараз молода, красива? А в 20 чи 30 я була старіша? (Сміється). В селі немає коли старіти. Коли якась хворість прийде до тіла, то я таблетку кину до рота і поздоровшаю. Нащо про ті хвороби згадувати.

–Ситовичі змінилися?

–Так. Мешкало 850 осіб і учнів у школі було 250. Сьогодні, за статистикою, трохи більше 300. Є й інші симптоми занепаду. Там, де я живу, хутір був. Тепер вулиця із щебеневим покриттям. Може, й повторюся, але я вірю, що буде краще. Я люблю свій край і село.

А що фіксує погляд навколо ювілярки? В хаті – ідеальний лад. Як і годиться, Божа матінка в квітчастих рушниках. Домоткані доріжки на підлозі і подушки пишні, ніби запрошують до відпочинку. Сама хата невелика, але як лялечка – вимальована, випещена і довкола виметена.

А в очах господині – тепло і доброта. Десь промайне хмаринка зажури, і знову животворні іскринки проміняться до співбесідника. Вона у селі однією з перших «Вісті Ковельщини» на 2017 рік передплатила – це значить, що є інтерес до новин місцевих.

Домівка, родина – це основа її непростої, але щасливої долі. Бо як глянеш на сімейну світлину, то тішишся: родина велика, складається з маленьких і старших людей, всі теж добротою проміняться та усміхнені. А ще у неї є правнучки – милі, тендітні, гарні.

І краплини лірики впали на душу:

Життя прожити – то не поле перейти,

І ще, на тім шляху знайти щасливу днину.

Звивається дорога, хитаються мости.

Проходить той, хто йде в ім’я людини.

Шановна ювілярко, наша славна, мила

Севастьянівна Євгеніє! Ми любим Вас,

Невтомні, лікувальні Ваші крила.

Вже правнуки несуть у новий час –

Заради цього треба жити і творити.

Ви так і йшли у будень, і у свято.

Сьогодні Вам – осінні найгарніші квіти,

А від Бога – пригорщі святої благодаті.

Здоров’я, радості та щастя на многії літа!

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: ювілярка у молоді роки і тепер; з улюбленими правнуками.

Фото з сімейного архіву і

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Мій шановний читачу! Чи задумувався ти над тим, що таке доля й чи щаслива вона? Життя ж бо – це безкінечний ланцюг удач, випробувань, тривог і радощів, а, буває, і горя. Хто б і що не казав, але доля Євгенії Рибак із села Ситович щаслива і легендарна. У ній – християнське терпіння і Боже провидіння, жорстокі випробування і сімейний баланс радості.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 853

Повідомлення в номер / Василь Клюнда: "Корупцію зможемо перемогти всі разом

04.11.2016 Зінчук Вікторія Петрівна

Василь Клюнда: "Корупцію зможемо перемогти всі разом!"

Чесність, прозорість, порядність – запорука успішного розвитку кожної держави, а для нас, українців, ще й єдина можливість нарешті "стати на ноги". В першу чергу, це мають усвідомити держчиновники і припинити запускати руку в державну казну, кишеню громадян та в мішок "донорських" грошей… А прискорити цей процес можемо тільки ми з вами, аби лишень бути небайдужими і власними вчинками не спонукати до процвітання цього ганебного та, на жаль, звичного для України явища.

– Подолання корупції слід починати з "низів", – впевнений голова Ковельського комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Василь КЛЮНДА. – Хоча вважається, що у нас найбільші прояви корупції спостерігаються "вгорі", але я думаю, що це не зовсім правильне твердження. Корупції вистачає і на місцевому рівні.

Наш комітет створений для того, щоб згуртувати суспільство в боротьбі з проявами корупції, заручившись підтримкою національної поліції, громадських організацій, з якими вже є домовленості щодо підписання угод про співпрацю.

До речі, наш комітет посідає чільне місце в структурі ВГО "СТОУ "Народна рада", заснованій 2003 року. На Волині він лише набирає обертів, тому всі свої дії координуємо з Києвом (у нашому місті комітет розпочав свою діяльність з початку нинішнього року).

Одне з наших завдань – активна інформаційна робота серед мешканців Ковельщини. Люди, які стали жертвами корупційних дій з боку державних чиновників чи посадових осіб або володіють інформацією щодо таких дій, можуть звертатися до членів комітету аби повідомити про це. У Ковелі ми чекаємо на вас за адресою: вулиця Грушевського, 12.

– З якими питаннями найчастіше звертаються люди? І чи задоволені вони результатами Вашої роботи?

– З різними. Сьогодні, на жаль, у громадян немає довіри ні до правоохоронних органів, ні до органів самоврядування. Чимало питань виникає й до закладів освіти, медицини. От, наприклад, звернулася до нас зі скаргою жінка, в якої нібито вимагали кошти для того, аби влаштувати у дитсадок дитину. Зважаючи на це, ми запропонували їй написати заяву, на підставі якої змогли б звернутись у відповідні служби. Однак скаржниця відмовилась від цього, мовляв: "Краще заплачу, ніж матиму потім якісь проблеми". От і висновок: ми самі привчили "оббирати" себе з будь-якого приводу.

Схожа ситуація й з деякими навчальними закладами. Кілька років тому трапився випадок: для вступу в один з навчальних закладів у громадянки "попросили" понад тисячу доларів США. Вона заплатила цю суму, але її дитина так і не пройшла відбору. Жінка звернулась до правоохоронних органів. Було проведене слідство. Відбувся суд. Звинувачена зізналась у скоєному, однак кошти не повернула. На жаль, такі факти непоодинокі.

Образливо також за наших земляків-учасників АТО, яких окремі місцеві чиновники замість того, щоб сприяти у вирішенні їхніх питань, "ганяють" по різних кабінетах.

Ось, до слова, випадок: колишній боєць 51-ї бригади півроку не міг скористатися своїм правом на отримання земельної ділянки, дозвіл на яку, врешті-решт, сільська рада надала завдяки нашому втручанню. Та, зрештою, нічого дивного немає в такому зволіканні, адже, кому ж ті рішення приймати, коли на сесійні засідання депутати сільради з'являються далеко не в повному складі? І особливо прикро те, що ні сільський голова, ні секретар сільської ради на цей факт ніяк не реагують.

Люди звертаються зі своїми начебто дріб'язковими питаннями на тлі державних. Але ми розуміємо, що для кожної людини її проблема є важливою. Тільки не треба боятись про це говорити.

Хоча були випадки, коли люди до кінця відстоювали свою правоту. Один місцевий підприємець звернувся із заявою про те, що у нього з невідомих причин вимагають повернення коштів за проданий ним товар, який покупці придбали аж місяць тому. Коли ж наш заявник відмовився повертати гроші, до нього задля "профілактики" зателефонували зі служби захисту прав споживачів.

Тоді із відповідною заявою від підприємця ми звернулися у відділ економічного розвитку та торгівлі міськвиконкому і, зрештою, нам вдалося розібратися у ситуації. Запитаєте, де ж тут корупція? Дуже просто. А що, коли незадоволений покупець, аби повернути гроші за товар, яким уже скористався, ладен був поділитися ними з тим, хто допоможе "натиснути" на підприємця?

Великою проблемою є й те, що люди не знають своїх прав, їх "розводять" на кожному кроці. Адже більшість "платних" послуг у нас є безкоштовними! Зважайте навіть на дрібниці: добровільні внески в лікарнях, за які чомусь не видають чеків; банківські картки, за оформлення яких буцімто треба платити, а, виявляється, їх можна отримати безплатно. І подібних випадків чимало.

– Чи може зарадити в подоланні корупції пересічний громадянин?

– Головне – не замовчувати фактів корупційних дій, не боятись говорити про це. Зрозумійте, корупція завжди має прізвище. Не буває корупції абстрактної. Це завжди чиясь свідома дія, чийсь підпис під документом, це обличчя конкретного чиновника чи посадової особи. Прізвища цих людей мають бути відомі, має бути персональна відповідальність – чи то кримінальна, чи то адміністративна, чи то дисциплінарна, чи просто людська в соціумі. Інакше нам не змінити цю систему. І тут дуже важливою є роль громадськості, ЗМІ, щоб усе таємне ставало явним.

З цією метою члени комітету боротьби з корупцією увійшли до складу громадської ради при міській раді, на розгляд якої вносимо питання, з якими звертаються до нас люди.

– Чи кожен може стати членом комітету?

– Нині до нього входить десять наших земляків – громадські активісти, учасники АТО, правоохоронці. Зрештою, до комітету можуть увійти ті люди, які бажають зламати існуючу систему, змінити на краще життя українців. Лише за умови, якщо особа притягалася до кримінальної відповідальності, вона не може займати наші ряди.

– А Ви не боїтесь робити свою справу, адже це небезпечно?

– Є така народна мудрість: "Вовків боятися – в ліс не ходити". Ось цим все і сказано. Завжди існує якась загроза, проте ми знаємо, як правильно з нею розібратися. Це навіть не питання фізичного ризику, це просто питання гри в медійному і суспільному боях.

Якщо вже про це говорити, то мій заступник Сергій Котищук побував у Іловайському котлі. Так чого ж йому після цього боятися?

– Люди виходили на Майдан, аби зламати систему. Сьогодні, на жаль, система майже не змінилася. Чи помітно, що Революція Гідності перемогла?

– Ви самі щойно відповіли на це запитання. Наша нова влада не справилася із завданнями, які взяла на себе. Не хотіла чи не змогла – питання дискусійне, але в принципі не змінилося нічого. Тож далі мають застосовуватись інші інструменти. Потрібні чесні медіа, нормальні депутати, держслужбовці та закони. І для цього нам з вами доведеться багато попрацювати. А мовчки, сидячи вдома, цього досягти навряд чи вдасться.

Війна на Сході країни, смерті й каліцтва наших бійців, принизливе становище українців, які опинилися за межею бідності, суцільне беззаконня та ігнорування прав людини – це все, на що спромоглися наші можновладці, які при цьому не соромляться називатись демократами і патріотами. Більше їм вірити не можна. Інакше ми й далі будемо вводити себе в оману.

Тож гуртуймося в боротьбі за правду і справедливість!

Розмову вела

Вікторія ЗІНЧУК.

Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1233

Повідомлення в номер / Щедроти осіннього поля

04.11.2016

Щедроти осіннього поля

Велику популярність здобули серед ковельчан традиційні ярмарки сільськогосподарської продукції, які з настанням осені все частіше відбуваються в місті. Їх організовують з ініціативи міської і районної влади, а участь у торгах беруть і колективні, й індивідуальні виробники сільгосппродукції.

Відбувся такий ярмарок у Ковелі і минулої суботи. 29 жовтня вулиця Незалежності навпроти Будинку рад була, як-то кажуть, по вінця виповнена вантажними і легковими автомашинами, спеціально обладнаними прилавками, з яких жваво велася торгівля усім, чим порадувала цьогорічна осінь дбайливих і турботливих господарів.

Очі розбігалися від розмаїття дарів поля і саду. Найширше, звичайно, були "представлені" овочі — капуста, цибуля, морква, буряк, картопля, квасоля, а також фрукти — яблука, груші, сливи, виноград.

М'ясо пропонували фермери й власники індивідуальних господарств, серед яких бачимо й сім'ю депутата районної ради Валерія Миронюка. Подружжя пропонувало покупцям свинину за порівняно невеликою ціною, а також м'ясо птиці.

На ярмарку можна було придбати продукцію бджільництва в широкому асортименті. Цілком очевидно, що з кожним роком "сім'я" пасічників на Ковельщині зростає. Найвибагливіші смаки садоводів-любителів могли задовільнити саджанці плодових дерев і ягідних кущів, які пропонували у той день. Охоче купували люди ковбаси і молочні вироби тощо.

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ : під час сільськогосподарського ярмарку у Ковелі.

Фото

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 593

Повідомлення в номер / Хай лине пісня над селом

04.11.2016

Хай лине пісня над селом!

14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, жителі Тойкутської сільської ради відзначали потрійне свято — престольний празник, День Захисника України та День села.

Отож, мешканці та гості мали змогу не лише зустрітися, поспілкуватися за святковими столами, але й взяти участь у різноманітних культурно-масових заходах, приурочених до цих свят (на знімках).

Розпочався день, як і годиться, із святкового богослужіння в Покровській православній церкві.

Потому святкування продовжилось урочистим відкриттям музею-філіалу ветеранів Афганістану та воїнів АТО, у якому взяли участь голова Ковельської районної ради А. П. Броїло, перший заступник голови РДА Р. Я. Кульцман, депутат обласної ради Г. В. Йовик, ветерани Афганістану та АТО, місцеві жителі.

Здавна Тойкутська сільська рада славиться своїми односельчанами-футболістами, тож і цього дня на стадіоні пройшла товариська зустріч між командами "Наше місто" та "Тойкут". А оскільки зустріч, як було сказано вище, була товариською, то й перемогла дружба.

В цей же час в парку біля річки проходила спортивно-туристична естафета під керівництвом начальника служби у справах дітей райдержадміністрації С. Л. Ілюшика.

Весело протягом того дня було і на шкільному подвір'ї. Тут дітвора мала змогу продемонструвати свої художні здібності, малюючи "Дитячі мрії" на асфальті.

Продовжилось святкування в будинку культури, де на присутніх чекало святкове дійство, підготовлене аматорськими колективами.

На гарно прикрашеній сцені — ведучі концерту Тетяна Бархаба та Валентина Ілюшик розпочинають святкову програму. Урочисто й піднесено звучить Гімн України, який підхоплюють всі присутні в залі (а в залі ніде яблуку було впасти).

Хвилиною мовчання було вшановано пам'ять про тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави.

З вітальним словом до односельчан та гостей свята звернувся сільський голова Віталій Грицюк, котрий вручив місцевим мешканцям грамоти за активну участь в громадському та культурному житті села, за вагомий внесок у патріотичному вихованні молоді та з нагоди Дня Захисника України.

З подарунками від благодійного фонду народного депутата України Степана Івахіва "Патріоти Волині" завітав представник фонду Павло Самолюк. Він зачитав та вручив сільському голові вітальний лист, привітав усіх з потрійним святом, побажав миру, добра, достатку в кожну домівку та гарного святкового настрою.

А концертну програму продовжив дитячий гурт "Козачата". У його виконанні пролунали пісні "Добрий день, матусю Україно", "Українка я маленька", "Будем козаками".

Під гучні аплодисменти звучали імена односельчан, які пройшли бойовими шляхами на Сході нашої країни, та солдат, які нині несуть строкову службу в лавах Української армії. А в якості музичного вітання для них пролунала пісня "Присягу двічі не дають" у виконанні Олексія Жалая.

Також прозвучали пісні "Над землею тумани", "Не твоя війна", "Україна — мати", "Ми — за мир", "Не сумуй, моя Вкраїно" у виконанні Павла Лися, Наталії Ілюшик, Олексія Жалая, Софії Ілюшик, Юлії Мартинюк, Ангеліни Шадріної, дитячої вокальної групи.

Друга частина святкового дійства була присвячена Дню села.

Перша письмова згадка про містечко Несухоїжі датується 11 серпня 1502 року. Багато літ минуло з тої пори. Всього довелося побачити на своєму віку — і Речі Посполитої, і царської Росії, і панської Польщі, і Радянського Союзу, і фашистської Німеччини, пережити польську пацифікацію, радянську колективізацію.

Перетерпіли з горем-бідою Першу і Другу світові війни, страшну трагедію 1942 року, коли містечко було спалено до тла…

В цьому році одружилися чотири молоді пари. З нагоди Дня села "наймолодша" пара Іванни та Івана Денисюків отримала подарунок від фонду "Патріоти Волині".

Сільська родина поповнилася в цьому році аж вісімнадцятьма немовлятками, а це означає, що село живе і молодіє. Наймолодший житель села Назар Котік також отримав подарунок.

Крім цього, у номінаціях були відзначені: багатодітна сім'я Ольги та Юрія Грицюків, які виховують десятеро діток, сімейна пара Єфросинії Андріївни та Якова Максимовича Зінчуків, котрі відсвяткували 60-річчя подружнього життя, найстарша жителька села Любов Сачук.

Святкового веселого настрою додали присутнім пісні "Червона рута", "Рідний край", "Сопілка", "За столом збирається родина" у виконанні Василя Марчука, Олексія Жалая, Наталії Ілюшик.

На завершення святкового концерту прозвучав гімн Несухоїж "Мій отчий край" у виконанні автора — талановитого, творчого, співучого, завжди молодого душею Василя Марчука.

Після концерту всі бажаючі мали змогу потанцювати на дискотеці.

Хай лине пісня над селом, хай

колосяться ниви,

Комори повняться добром і

будьте всі щасливі!

Любов Марчук,

вчитель Тойкутської ЗОШ.

Фото автора.

14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, жителі Тойкутської сільської ради відзначали потрійне свято — престольний празник, День Захисника України та День села. Отож, мешканці та гості мали змогу не лише зустрітися, поспілкуватися за святковими столами, але й взяти участь у різноманітних культурно-масових заходах, приурочених до цих свят (на знімках).

Любов Марчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1164

Повідомлення в номер / 3200: благо чи зло

04.11.2016

3200: благо чи зло?

З дитинства я не любив цифр. Математику засвоював важко. В хімії і фізиці знав лише теорію. Коли прийшов час вступати до вузу, обрав гуманітарний факультет. Почавши працювати, втікав від цифр, розрахунків, як чорт від ладану.

Час, однак, змінив і мене. Тепер, коли на кожному кроці мусиш мати справи із цифрами, тарифами, які зростають в геометричній прогресії, мимоволі стаєш затятим нумерологом, який вірить у магію цифр.

Доживши до вчорашнього дня, думав, що в моєму житті настала відносна стабільність: до розрахунків і підрахунків звик, з думкою про те, що ніколи не стану багатим, змирився, а ціни й тарифи вже не лякають, бо за ними все одно не встигаю.

Та ось сьогодні а моєму житті – черговий стрес: я почув від влади, що з 1 січня 2017-го року мінімальна зарплата в Україні зросте вдвічі і становитиме 3 тисячі 200 гривень. Ця новина перевернула душу і нагадала про мій юначий і дитячий страх перед цифрами.

Справді-бо: 3200 – це благо чи зло?

Влада і багато політиків-популістів, які ще вчора були непримиренними опонентами, в один голос стверджують, що благо.

Обережно-помірковані політологи, економісти, підприємці й керівники установ – в розгубленості. Вони не можуть сказати ні "за", ні "проти", бо не знають, де уряд візьме гроші, щоб так різко збільшити платню. Адже економіка "лежить", фінанси співають романси, а закони політекономії вчать, що в нормальному суспільстві продуктивність праці повинна випереджати розмір її оплати, інакше гроші перетворяться у звичайнісінькі папірці.

Ще критичніше налаштовані затяті песимісти. Вони не можуть зрозуміти, як при збільшенні грошової маси можновладці збираються уникнути інфляції. Їм не збагнути, як в такій ситуації вдасться запобігти черговому зростанню тарифів, однією з причин якої неодмінно стане збільшення заробітних плат і у їх працівників, і у споживачів послуг, а відтак "підскочить" і собівартість комунальних послуг. Посилиться, цілком очевидно, й тінізація діяльності господарюючих суб'єктів, які вже й сьогодні приховують від оподаткування більше 50 відсотків прибутків.

І ще песимістів хвилює багато інших запитань, на які вони не мають відповідей. То як можу мати на них відповіді я, людина, котра з дитинства не любить цифр?

Щоправда, мій вже далеко не дитячий розум підказує: задум київської влади "геніальний": за рахунок так званого підвищення "мінімалки" зрівняти доходи і тих, хто працює ефективно, і тих, хто не перенапружується, під одну лінійку "підстригти" заробітки професіоналів і дилетантів, фахівців з вищою освітою і практиків з неповною середньою. Щоб, так би мовити, утвердилася "соціальна справедливість", яка вже тривалий час існує в пенсійній системі.

На подібних новаціях, як мені здається, урядовці планують зменшити соціальні допомоги й виплати, скоротити розмір і величину субсидій, наростити податок на прибуток фізичних осіб, а також єдиний соціальний внесок від юридичних осіб, відрахування в пенсійний фонд і т. д., і т. п.

В кінцевому підсумку багаті стануть ще багатшими, а бідні – біднішими. Як кажуть, хотіли, як краще, а вийде – як завжди.

А, можливо, я, пані і панове, жорстоко помиляюсь, бо що, зрештою, візьмеш з дилетанта?..

Охрім СВИТКА.

Охрім СВИТКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 565