Покликання журналіста
Як ніколи раніше, у цьому році журналісти з тривогою у серці зустрічають своє професійне свято. Закон про роздержавлення преси викликав неоднозначну реакцію, а навіть почуття розгубленості й невизначеності. Ця так звана "реформа" відбувається у час, коли ми на фронтах ідеологічної боротьби в багатьох випадках програємо війну інформаційному терористу Путіну та його поплічникам.
"Ура-демократи” на чолі з екс-нардепом паном Томенком плескають в долоні, не замислюючись над тим, яку небезпечну вибухову міну підклали під основи Незалежності. Всім відома істина, що преса, журналістика нічиєю не буває. Нива без господаря заростає бур'яном.
Наступ на друковані засоби масової інформації здійснюється не тільки непродуманими і недолугими, прийнятими поспіхом законами, але й за посередництвом "телеящика" і комп'ютера. У вир низькопробної інформації, яка проплачується далеко не патріотичними олігархами, занурюють маси людей. В інформаційний простір випускають лихого "джина" вседозволеності і навіть антиукраїнства, який вбиває будь-який потяг до мислення.
В особливо небезпечній зоні опинилася "мала" преса – по суті, єдине віконце у світ місцевого життя. Тут проблеми фінансування, нестабільності гривні та інфляція і жорстока бідність передплатника.
"Не потрібна місцева газета, – вигукують руйнатор районних газет пан Томенко та іже з ним. – Менше хвалитимуть начальство, а то й взагалі зникнуть з ринку преси. Вольному – воля!".
О, ні, шановний читачу, не піддавайся на глупі провокації. Друковані засоби масової інформації, загальноукраїнські і місцеві, ой як потрібні! Поглянь на навколишній світ. В розвинутих країнах шанують пресу, розвивають мережу комунальних ЗМІ. Наприклад, у Японії в окремих містах є газети, які виходять 2 рази на день й фінансуються з місцевих бюджетів (!). Так, так – я не помиляюсь. Там люди розуміють, що вилікуватись від телекомп'ютерної залежності можливо тільки читанням змістовної преси. Державну підтримку вітчизняні ЗМІ отримують у Франції, інших європейських країнах.
Маєш знати, шановний читачу: коли ти годинами висиджуєш біля жахів-теленовин, низькопробних, примітивних серіалів, то мимоволі перетворюєшся в пасивного лінивого споживача. А пасивне споживацтво, як висловився хтось із відомих, – виключає процес мислення.
І це не забава, а трагедія нації. Ти часом не задумувався, чому обираємо депутатів або голів міст, які крім особистої наживи, нічого більше не бачать? А все через пасивне споживання дешевих популістських гасел, байдужість.
Пишу ці рядки, сподіваючись знайти в твоїй особі, шановний читачу, однодумця і захисника місцевої газети.
l
Беззаперечною істиною є те, що обличчя газети, її єство – це віддзеркалення таланту редактора і журналістів. Десь проростає химерна думка, що журналістика – то констатація сухих фактів, аполітичність, висвітлення офіційних подій без аналітичної думки чи критики.
Насправді журналіст є архітектором формування людської свідомості.
Пустивши на самоплив журналістське слово, ми засіваємо в лінивих головах дике зілля та чортополох. А це, без перебільшення, розхитує основи Незалежності держави більше, ніж путінська армія.
Слово лікує, приносить на крилах радість, але воно також руйнує і вбиває. Тому газетна інформація має бути правдивою, глибоко змістовною та яскраво-образною. Журналіст повинен бути обізнаним з історією краю, філософією буття народу, його традиціями і культурою. Він мусить виробити вміння залучити знання із багатьох сфер діяльності для викладу того чи іншого матеріалу.
Немаловажним є й те, що газетяр зобов'язаний бачити ті чи інші події і факти широкопанорамно, з висоти стратегічного мислення. Словом, мусить вчитись, думати, бути в постійному пошуку і не забувати, що він - головний носій ідей українства, пропагандист любові та добра, патріот свого народу.
Ковельська журналістика має чим гордитися. У ній працювали або працюють справжні корифеї слова, висококваліфіковані професіонали. В першу чергу, це патріарх волинської журналістики Гнат Ольхович, Заслужені журналісти України Степан Скоклюк і Микола Вельма, літописці своєї епохи Ігор Павлюк, Світлана Мельянчук, Людмила Скоклюк, Людмила Стасюк, а також, на жаль, уже покійні Володимир Ковальчук, Алла Черній та інші.
Традиції попередніх поколінь гідно продовжують Світлана Ляшук, Вікторія Зінчук, Аліна Романюк, Мирослав Данилюк, Галина Цюра, Оксана Мороз, Світлана Троцюк, Наталія Романовська. Гідно несли або несуть трудову редакційну вахту Алла Малиновська, Валентина Мацюк, Тамара Шевчук, Ольга Стеблевець, Ірина Голєнкова, Людмила Семенович, Алла Рибчинська.
Щиро вітаючи усіх названих і не названих ковельських журналістів з професійним святом, кажу: "Попри всі бурі, грози, є впевненість, що все буде добре. Сонце перемоги засяє над нашою рідною газетою! При цьому не маємо права забувати, що покликання журналіста – бути вірним другом і порадником кожного, хто довіряє газеті, передплачує і читає її”.
Анатолій СЕМЕНЮК,
заступник голови первинної організації Національної спілки журналістів України редакції газети “Вісті Ковельщини”.
Як ніколи раніше, у цьому році журналісти з тривогою у серці зустрічають своє професійне свято. Закон про роздержавлення преси викликав неоднозначну реакцію, а навіть почуття розгубленості й невизначеності. Ця так звана "реформа" відбувається у час, коли ми на фронтах ідеологічної боротьби в багатьох випадках програємо війну інформаційному терористу Путіну та його поплічникам.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 904
Полковник Євген Коновалець і пекельна машина більшовизму
Шановні користувачі інтернет-сайту газети «Вісті Ковельщини»!
Сила будь-якого періодичного видання – в опорі на громадських дописувачів, яких багато є й у редакції "Вістей Ковельщини". Вони постійно друкуються у газеті, оперативно інформують читачів про події, які відбуваються в житті підприємств, установ, організацій міста і району, порушують важливі питання місцевого життя.
Ковельщина в облозі стихії
Погода в Ковелі 2 – 8 червня
Запрошуємо до участі в конкурсі "Кращий"!
Вітаємо з Днем працівників водного господарства!
Покликання журналіста
Свіжа газета у люди виходить…
Стандарти європейські, якість – українська