В дитинстві та й у юні літа я щиро вірив у те, що в світі все відбувається згідно із волею Всевишнього і відповідно до законів Божих, на основі яких написані закони людські.
Чому я так думав? Бо знав, що є 10 заповідей Господніх, яких має неухильно дотримуватися кожна людина. А якщо не дотримуватимемося, то кара Божа неминуча.
Вірив я і в те, що за законами Божими живуть усі люди, а найперше – правителі світу сього, починаючи від президентів країн і закінчуючи пересічними громадянами цих країн. А слідкує за світовим порядком духовенство найвищого рівня – Папа римський, ієрархи Православної, Католицької і Греко-католицької церков, як зрештою, поводирі інших релігійних течій.
Однак в міру того, як я дорослішав (фізично, морально, духовно), все більше переконувався у тому, що мої уявлення про людську спільноту – ілюзія, яка далека від реальності, як сузір'я Кассіпеї від Землі. На словах проголошуючи хвалу Богові (точніше – богам), клянучись у вірності їх заповідям, лідери світу живуть за своїми "законами" і "понятіями".
Виявляється, світовий устрій, його основоположні принципи – це всього-на-всього міраж, фата моргана, за яким нічого не стоїть. І сила й правда не у того, хто шанує Закон, верховенство права, а у того, хто їх нахабно порушує. А порушує через те, що знає: за це ніякого покарання не матиме.
l
Не буду надто заглиблюватись в історію, а оперуватиму фактами новітньої історії: 1945 року, по завершенню Другої світової війни, створена Організація Об'єднаних Націй, членами-засновниками якої була 51 держава, в тому числі Україна. Мета її діяльності – підтримка миру й міжнародної безпеки, розвиток співробітництва між державами світу. Свою діяльність ООН здійснює на основі Статуту, підтриманого і визнаного всіма країнами-членами.
Якщо постаратися коротко сформулювати суть і головний зміст роботи цієї поважної міжурядової організації, то можна помітити, що принципи її роботи мало чим відрізняються від проголошених Божих заповідей: не вкради, не вбий, не забажай чужого і т.д., і т. п.
І що? А майже нічого. Бо не було такого року, коли б у світі не спалахували криваві військові конфлікти. Ними обурювались, їх засуджували, приймали різного роду рішення і документи, але кров людська, яка лилася рікою, практично не зупинялася ні на мить.
Не хочу перевантажувати свої нотатки, але деякі військові конфлікти згадаю. 1945-1954 р. р. – перша індокитайська війна, 1947-1949 р. р. – перша арабо-ізраїльська війна, 1950-1953 р. р. – корейська війна, 1954-1962 р. р. – Алжирська війна; 1956 р. – Суецька криза; 1957- 1975 р. р. – війна у В'єтнамі; 1956 р. – придушення радянськими військами угорської революції; 1968 р. – вторгнення військ Варшавського договору в Чехословаччину; 1979-1989 р. р. – афганська війна за участю СРСР; 1991-2001 р. р. – югославська війна; 1994-1996 р. р. та 1999-2009 р. р. – перша і друга Чеченські війни за участю росії.
l
Чесно кажучи, ці війни не завжди торкалися українців (крім хіба афганської війни). Тому близько до серця ми не брали ті події, хоча іноді задумувалися над запитанням: для чого існує ООН, коли вона не спроможна запобігти кровопролиттю і захистити право своїх членів на свободу, незалежність і територіальну цілісність? Яка її роль – конструктивна чи деструктивна у періоди воєнного протистояння?
Ці питання з особливою гостротою постали на порядку денному у 2014-2015 роках, коли росія анексувала Крим і розпочала терористичну операцію на Донбасі й Луганщині. Адже жодній людині, котра вміє думати й аналізувати, не був зрозумілим той факт, що визнані світовим співтовариством кордони України, її Незалежність можуть бути легко й безкарно порушені російським зухвалим агресором. А хочу нагадати, що нашу державу як незалежну і суверенну визнали понад 200 країн світу. Непорушність її кордонів гарантують десятки міжнародних угод, в основі яких – Гельсінкські угоди 1975 року.
Однак події тих років не стали приводом для тривоги ані для ООН, ані для ОБСЄ, ані для інших, здавалось би, впливових міжнародних інституцій.
Зрозумівши це, путін 24 лютого 2022 року розпочав широкомасштабне вторгнення в незалежну, суверенну, демократичну державу Україну. І хоча так звана "спеціальна операція" пішла не за планом, бо на герць із ворогом повстали мужні українські Герої, кровопролиття не зупинено до цих пір. Міжнародна спільнота хоч і надає допомогу Збройним Силам України, але далеко не всю і далеко не в повному обсязі. Яскраво простежується тенденція, про яку я написав вище: говорити одне, робити друге, а думати третє.
Незважаючи на те, що путінська московія не приховує свого злочинного наміру – знищити Україну та її народ, тобто вчинити акт геноциду української нації, чиновники з ООН не бачать у цьому нічого страшного. Її Міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні, не знайшла “достатньо наявних доказів” того, що в країні відбувається геноцид. Про це сказав голова комісії на пресконференції у Києві 4 вересня ц. р. Його твердження інакше, як блюзнірством, не назвеш, адже раніше ООН підтвердила: з початку російського вторгнення в Україні загинуло майже 10 тисяч цивільних осіб! Страшна цифра, але не для всіх.
З цього приводу радник глави офісу Президента Михайло Подоляк заявив, що "ООН демонструє безперервний майстер-клас політичної беззубості та непрямого заохочення злочинця. За логікою комісії, повномасштабна війна та знищені українські міста й села – це в межах допустимого "не геноциду".
l
Які ж причини такої поведінки деяких світових лідерів? Абсолютне ігнорування інтересів людства, яке стоїть на порозі цілковитого знищення, страх перед путіним та буквально тваринний переляк, який паралізує їх волю, викликає бажання будь-що знайти "компроміс" із посланцем диявола, аби врятуватися самому. Це ті самі причини, які призвели до війн, які ми згадували вище, адже практично в кожній із них бачимо "руку кремля".
Що ця "рука" залізна і кривава, знаємо всі. Але рано чи пізно її слід обрубати, доки вона, наче жорстока кобра, не задушила не тільки демократію, а й саме життя на планеті. Але бажано, як вважає дехто на Заході, щоб це робили самі українці, що вже зазнали страхіть геноциду, а не ми – білі і пухнасті, що живуть за принципом "моя хата скраю".
Лякані-перелякані європейці дедалі більше демонструють свої боягузливість, і запроданство. Свідчення цього знаходимо в країнах, які знаходяться неподалік нас. Ось деякі приклади. Цими днями українські ЗМІ повідомили, що на території Румунії впали російські безпілотники, спричинивши вибухи. Влада Румунії, до кінця не з'ясувавши ситуацію, поспішно заявили, що ніякі безпілотники там не падали і вибухів не було.
Подібний випадок мав місце у Польщі, де впала московитська ракета. Польські чиновники в один голос заявили, що нічого подібного не трапилося. Дехто навіть стверджував, що то була українська ракета. Наслідки такого твердження стали не дуже приємними для наших земляків, які в той час заробляли на прожиття у сусідів за Бугом. Знайома пані розповідала, що фермер, у якого вони були на заробітках, вголос називав українців "вбивцями".
Найцікавіше ж полягає у тому, що згодом польські журналісти виявили, що впали таки уламки російської ракети. Таке ж визнання зробив і президент Румунії, який буквально кілька днів перед тим заявляв, що в них "нічого не падало і не вибухало".
Загальновідомо, що у Східній Європі одним з найбільш "вірнопідданих" служок путіна є угорський прем'єр Орбан, котрий аж із шкіри пнеться, щоб догодити кремлівському карлику і будь що образити Україну, її патріотів, котрі зі зброєю в руках стали на захист своєї держави. Виявляється, однак, що підлабузників і боягузів не надто шанують і московити.
Підтвердженням цього стала презентація нового російського підручника з історії, написаного відомим українофобом, помічником президента РФ мединським та вірнопідданим "істориком" торкуновим.
Незважаючи на те, що в підручнику історії Угорщини трактуються в дусі радянської пропаганди і події 1956-го року охарактеризовані "як добре сплановані дії західних спецслужб", а повстанці названі "радикалами", угорська влада мовчки "проковтнула" образу.
І лише після того, як галас здійняли преса і опозиційні політики, звинувачуючи московитів у перекручуванні історії, угорська влада спромоглася невиразно прокоментувати цю подію, боячись образити кремль. Однак сам Орбан сором'язливо промовчав, бо, як написала нещодавно "Європейська правда", "для нього, схоже, неприпустимість сварки з путіним зараз є куди вагомішою, ніж захистити честь Угорщини", не кажучи вже про честь України.
l
Загальновідомо, що поганий мир кращий від хорошої війни. Але й мир буває різний. Саме до "поганого миру" шляхом поступок росії закликають Україну деякі західні політики, при цьому ганебно принижуючись перед путіним, про що ми вище частково згадали. Вони забувають чи просто не хочуть зрозуміти, що путінська банда – це зграя світових терористів, які готові знищити все живе на Землі заради своїх імперських амбіцій.
Постає запитання: невже людство приречене?
Так, якщо і далі не наважиться говорити правду про ситуацію, яка склалася у світі, не виявлятиме твердості у ставленні до військових злочинців типу правителів московії, Північної Кореї, Ірану та деяких інших країн – спільників путіна. І якщо так не відбудеться, то ніякі моральні принципи, загальнолюдські цінності, Божі заповіді не стануть на перешкоді вбивцям міжнародного масштабу. Бо вони служать не силам світла, а силам люцифера. І правило про ліву щоку, яку слід підставити, коли тебе вдарять у праву, тут ніяк не підходить. На превелике розчарування віруючих християн.
Маркіян ІВАЩИК.
P.S. Якщо до політичних катаклізмів, які руйнують світ, додати природні (катастрофи, повені, землетруси, посухи та ін.), що останнім часом стали повсякденною реальністю, то запитання, винесене у заголовок цих нотаток, не здасться таким вже й наївним.
М. І.
В дитинстві та й у юні літа я щиро вірив у те, що в світі все відбувається згідно із волею Всевишнього і відповідно до законів Божих, на основі яких написані закони людські.
Чому я так думав? Бо знав, що є 10 заповідей Господніх, яких має неухильно дотримуватися кожна людина. А якщо не дотримуватимемося, то кара Божа неминуча.
Вірив я і в те, що за законами Божими живуть усі люди, а найперше – правителі світу сього, починаючи від президентів країн і закінчуючи пересічними громадянами цих країн. А слідкує за світовим порядком духовенство найвищого рівня – Папа римський, ієрархи Православної, Католицької і Греко-католицької церков, як зрештою, поводирі інших релігійних течій.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 295
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення України у серпні цього року перепризначила деяких регіональних представників. У нинішніх умовах це відбувалося без традиційного конкурсного відбору. На Волині функції регулятора медійної галузі продовжує виконувати Лілія Бойко, яка змінила на цій посаді відомого журналіста і громадського діяча Степана Родича. 
Проведення Дня туризму у Відокремленому структурному підрозділі "Ковельський промислово-економічний фаховий коледж ЛНТУ" стало доброю традицією, котра вирізняє нас з-поміж інших закладів освіти.
15-17 вересня 2023 року відбувся командний чемпіонат з легкої атлетики серед ДЮСШ та СДЮШОР, юнаків та дівчат 2008 р. н. та молодших в м. Івано-Франківську.
Уже рік на варті здоров’я та життя пацієнтів Ковельського МТМО сучасний реанімобіль, який ми отримали в подарунок від німецьких благодійників. 
29 вересня, п’ятниця
ОВЕН. Потрiбні витримка i чiткiсть в словах, справах i планах. Якщо у вас в головi сумбур i сумнiви, на успiх розраховувати не доводиться.
Четвер. Ясно. Температура: 27оС. Вітер південний помірний.
Національний банк України ініціював початок нової хвилі благодійної акції "Смілива гривня". Протягом наступних трьох місяців – з 4 вересня до 30 листопада 2023 року – по всій Україні триватиме збір монет номіналами 10, 50 копійок та 1, 2, 5 і 10 гривень. Сума зібраних коштів буде перерахована на потреби Збройних Сил України. 
На першій сторінці сьогоднішнього номера "Вістей Ковельщини" опубліковано вітання голови Наглядової ради ТОВ "Волинь-Кальвіс", Голови роботодавців міста Ковеля, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки Анатолія Мироновича Понікарчука з нагоди Дня машинобудівника, яке, за традицією, в нашій країні відзначають у четверту неділю вересня.