Ледь видихнули після Covid, а вже потрібно готуватися до нової вірусної загрози. У світі  обговорюють ризики майбутньої пандемії, яку може принести загадкова “хвороба Х”. Що це таке і чи готова Україна до викликів, з’ясовував Центр громадського моніторингу та контролю. 

Що таке “хвороба Х”?

За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, “хвороба Х” — це гіпотетичне захворювання, яке з 2018 року внесли окремим пунктом до переліку захворювань — як умовне позначення для недуги, що може призвести до пандемії. Наразі відомо про близько 150 вірусів, які здатні потенційно спровокувати “хворобу Х”. Вчені вважають загрозу настільки реальною, що нову можливу пандемію навіть обговорювали на Всесвітньому економічному форумі в швейцарському Давосі.

Як пояснив під час зустрічі в Давосі доктор Амеш Адальджа з Центру безпеки здоров’я Джонса Хопкінса, “хвороба Х” може бути спричинена респіраторним вірусом, який уже циркулює серед тварин, але ще не має здатності передаватися людям. “Це можуть бути кажани, як це було з COVID-19, він може циркулювати і серед птахів, як пташиний грип, або це може бути який-небудь інший вид тварин, наприклад, свині. Є штами вірусів з високими рівнями смертності, які можуть набути здатності до ефективної передачі від людини до людини”, — розповів Адальджа. 

Може бути у 20 разів смертельнішою 

за COVID-19

За офіційними даними, пандемія СOVID-19 стала причиною смерті близько 7 мільйонів людей, забрала 20 мільйонів життів, якщо рахувати всі смерті, пов’язані з інфекцією. В Україні перехворіло майже 5 мільйонів людей, понад 105 тисяч померли.

Проте, на думку експертів, нова “хвороба Х” може бути у 20 разів смертельнішою за COVID-19. Тому нині медики з усього світу працюють над планом протидії недузі та новій пандемії. 

Чи готова Україна?

Готуються і в Україні. Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко під час брифінгу в Медіацентрі Україна — Укрінформ розповів, що за  останні три роки наша країна перезапустила мережу Центрів контролю та профілактики хвороб, збільшила її фінансування і нині в цій системі працюють майже 15 тисяч фахівців. Ці Центри повністю відповідальні за власний регіон — від рутинного моніторингу показників, до прогнозування та виявлення спалахів захворювань та реагування на них.

Також, за словами Ляшка, Всесвітня організація охорони здоров’я допомогла нашій країні модернізувати лабораторії для епідеміологічного моніторингу. В Україні є національна референс-лабораторія, включена до глобальної мережі лабораторій ВООЗ, яка виявляє збудники, розкладає їхню ДНК чи РНК і передає цю інформацію в глобальну мережу. 

Окремо держава фінансує готовність до реагування закладів охорони здоров’я. Так, у 2023 році 193 заклади отримали окремий пакет від НСЗУ “Готовність до реагування на епідемії або спалахи інфекційних хвороб” на понад 2 мільярди гривень. Ці кошти йдуть, зокрема, на тренінги для спеціалістів, закупівлю необхідного обладнання та облаштування реанімаційних відділень.

“Але також на базі цих закладів формується запас, так званий медичний кошик — перелік відповідних лікарських засобів, який повинен бути в кожному з цих 193 закладів з незнижувальним запасом щонайменше 3 місяці. Це дозволяє під час появи спалаху епідемії бути готовим моментально реагувати до того моменту, поки не включаться інші механізми національного та глобального рівнів”, — пояснив Віктор Ляшко. 

Оксана КОВАЛЬ.

Ледь видихнули після Covid, а вже потрібно готуватися до нової вірусної загрози. У світі  обговорюють ризики майбутньої пандемії, яку може принести загадкова “хвороба Х”. Що це таке і чи готова Україна до викликів, з’ясовував Центр громадського моніторингу та контролю. 

За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, “хвороба Х” — це гіпотетичне захворювання, яке з 2018 року внесли окремим пунктом до переліку захворювань — як умовне позначення для недуги, що може призвести до пандемії. Наразі відомо про близько 150 вірусів, які здатні потенційно спровокувати “хворобу Х”.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 199

Напередодні свята Нового року вперше у Ковелі запрацювала льодова ковзанка. 

Майданчик для катання на ковзанах, який розмістили в центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки, швидко став улюбленим місцем для багатьох ковельчан та гостей міста. 

У цьому чарівному куточку кожен охочий може насолодитися гарно проведеним часом та подарувати собі приємні емоції. А ще льодова арена стала новою локацією для зйомок, адже під сяйвом яскравих вогнів виходять чудові світлини. 

Вартість дитячого квитка – 100 грн., дорослого – 200 грн. Тим, хто лише навчається, за додаткову оплату пропонують «помічника», а учасникам бойових дій надають п’ятдесятивідсоткову знижку. 

За словами міського голови Ігоря Чайки, бюджетні кошти на побудову ковзанки не витрачались, адже київська приватна компанія облаштувала її повністю за власні ресурси. Ця тема в соціальних мережах викликала чимало суперечок та обговорень. Думки людей різняться: одні вважають це недоречним під час війни в країні, бо кошти краще було б віддати на потреби ЗСУ. Інші, навпаки, радіють і дякують за чудову ідею та можливість подарувати діткам незабутні емоції. 

У коментарях пишуть, що важливо у цей непростий час, аби діти мали повноцінне життя, адже за ними – майбутнє. Мовляв, їм і так вистачає горя та тривог. Тож, навіть під час війни, потрібно відволікатися від сумних новин, радіти дитинству, яке не поставиш «на паузу». 

Проходячи повз каток, розумієш ці слова. Адже щасливі обличчя, радісний сміх дітвори – найкраще підтвердження того, що, попри біль і втрати, життя триває. 

Олександра ШАЙТАН, 

студентка І курсу 

факультету журналістики 

Львівського національного університету імені 

Івана Франка.

Фото з архіву автора.

Напередодні свята Нового року вперше у Ковелі запрацювала льодова ковзанка. 

Майданчик для катання на ковзанах, який розмістили в центральному парку культури і відпочинку імені Лесі Українки, швидко став улюбленим місцем для багатьох ковельчан та гостей міста. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 236

9 лютого, п’ятниця

Схід Сонця – 07.47; захід – 17.25. 

Місяць – у Водолії. 

Міжнародний день стоматолога. 

Прп. Панкратія Києво-Печер.

10 лютого, субота

Схід Сонця – 07.45; захід – 17.27.

Місяць – у Близнюках. 

Китайський Новий рік (рік Дракона). 

Блгв. кн. Анни Новгородської. Мц. Валентини.

11 лютого, неділя

Схід Сонця – 07.43; захід – 17.29.

Місяць – у Рибах.

Всесвітній день хворого. 

Міжнародний день жінок і дівчаток в науці.

Неділя 36 після П’ятд. Блгв. кн. Всеволода. Прав. Феодори. 

12 лютого, понеділок

Схід Сонця – 07.41; захід – 17.31.

Місяць – в Овні.

Свт. Олексія Київського.

13 лютого, вівторок

Схід Сонця – 07.40; захід – 17.32.

Місяць – в Овні.

Всесвітній День радіо. 

Прпп. Зої та Фотинії (Світлани). Блгв. кн. Константина Острозького.

14 лютого, середа

Схід Сонця – 07.38; захід – 17.34.

Місяць – у Тельці. 

День усіх закоханих. 

День комп’ютерника. 

Рівноап. Кирила, учителя слов’янського.

15 лютого, четвер

Схід Сонця – 07.36; захід – 17.36.

Місяць – у Тельці.

День вшановування учасників бойових дій на території інших держав. 

Прп. Пафнутія Києво-Печер.

Місячні фази у лютому

Спадаючий  Місяць –  9 лютого.

Новий  Місяць – 10 лютого. 

Зростаючий Місяць – 11-23 лютого.

Повний Місяць – 24 лютого.

Спадаючий  Місяць – 25-29 лютого.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 07.47; захід – 17.25. 

Місяць – у Водолії. 

Міжнародний день стоматолога. 

Прп. Панкратія Києво-Печер.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 214

ОВЕН. Початок тижня обiцяє бути досить напруженим, проте до вихiдних всі питання вирішаться. Будьте обачнi у висловах, оточуючi можуть виявитися надмiрно образливi. 

ТЕЛЕЦЬ. У понедiлок бажано не починати новi справи i не заводити нових знайомств. Добре б із своїми проблемами справлятися власними силами – друзi i близькi навряд зможуть вам допомогти. 

БЛИЗНЮКИ. На цьому тижнi вас чекають приємнi подiї, визнання i дружнє спiлкування. Ви вiдчуєте радiсть життя i гармонiєю з собою i  свiтом. 

РАК. На початку тижня вас особливо часто вiдвiдуватимуть новi iдеї i бажання щось змiнити. Не забувайте, що вiд добра добра не шукають. 

ЛЕВ. Зараз не варто вдаватися до фiлософських роздумів, вам потрiбен реалiстичний погляд на свiт. У четвер ви зможете знайти в буквальному розумiннi слова “золоту iдею”. 

ДIВА. Бажано створити в будинку порядок i затишок, все повинне виглядати бездоганно, iнакше ви можете вiдчувати дискомфорт. Постарайтеся не потрапити пiд вплив оточуючих, також не варто свої здiбностi i можливостi витрачати на дрібниці. 

ТЕРЕЗИ. На цьому тижнi вас чекають приємнi новини i зустрiчi, не виключенi романтичнi побачення. Ваше особисте життя змiниться до кращого. 

СКОРПIОН. На цьому тижнi використовуйте свою комунiкабельнiсть на сто вiдсоткiв, це допоможе в реалiзацiї планiв i задумiв. Вас чекає успiх в бiзнесі.

СТРIЛЕЦЬ. Максимально використовуйте цi днi для наведення ладу у вашому життi. Хороший час для вiдряджень, подорожей i переїзду в iнше мiсто. 

КОЗЕРIГ. Вас може чекати успiх в професiйнiй сферi i в бiзнесi. Обсяг роботи на тиждень не здивує вас i не налякає. 

ВОДОЛIЙ. Перш, нiж прийняти пропозицiю, вам необхiдно все продумати. Це торкається i професiйної, i особистої сфер. Зараз бажано не робити нiяких рiзких дiй. 

РИБИ. На цьому тижнi вам потрiбно швидко мiняти плани i ухвалювати рiшення, не бiйтеся ризикувати. Потрiбно тiльки вiрити в краще i не боятися йти за своєю мрiєю. 

Підготував

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Початок тижня обiцяє бути досить напруженим, проте до вихiдних всі питання вирішаться. Будьте обачнi у висловах, оточуючi можуть виявитися надмiрно образливi. 

ТЕЛЕЦЬ. У понедiлок бажано не починати новi справи i не заводити нових знайомств. Добре б із своїми проблемами справлятися власними силами – друзi i близькi навряд зможуть вам допомогти. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 237

Четвер.  Мінлива хмарність, часом сніг з дощем. Температура: 1оС.  Вітер західний помірний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 2оС.   Вітер західний  помірно сильний.

П'ятниця. Хмарно, дощ. Температура:  3оС.  Вітер західний помірний.

В ніч на суботу. Хмарно, дощ. Температура: 3оС. Вітер західний сильний.

Субота. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура:  7оС. Вітер західний дуже сильний.

В ніч на неділю. Хмарно, часом дощ. Температура:  4оС.  Вітер  західний помірний. 

Неділя. Хмарно, дощ.  Температура: 6оС.  Вітер  західний помірно сильний.

В ніч на понеділок. Хмарно, сніг з дощем. Температура:  3оС.  Вітер західний сильний.

Понеділок. Хмарно, часом дощ. Температура:  7оС.  Вітер  західний  дуже сильний.

В ніч на вівторок. Хмарно, дощ.   Температура: 70С.  Вітер західний сильний.

Вівторок. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 4оС.  Вітер   західний сильний.

В ніч на середу. Хмарно, часом сніг з дощем.  Температура: 2оС.  Вітер західний помірно сильний.

Середа. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура:  2оС.  Вітер західний сильний.

Четвер.  Мінлива хмарність, часом сніг з дощем. Температура: 1^оС.  Вітер західний помірний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 2^оС.   Вітер західний  помірно сильний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 258

У серце своє загляніть!

Пильним поглядом гляньте у душу,

Й простеньку задачу для 

себе рішіть:

Хочу, бажаю чи мушу?

Про тих подумайте, хто вже 

не встане,

Хто кров і життя віддав за Вітчизну.

Диванна війна – диванна омана –

У інших степах війна має тризну!

Із серця нехай до вас заклик волає!

У генах проснеться хай 

ваше козацтво!

Вставайте з продавлених тілом

 диванів!

До війська, хай й лячно, але все 

ж рушайте!

Не встанете ви – не стануть і інші!

Біда на фронті – ніхто не вічний.

Пішли в небеса найсміливіші,

А бій все іде з московитом

 одвічний.

Не встанете ви – домівки впадуть! 

Бомби й ракети ще  ціль обирають.

Вставайте! Ставайте на праведний

 путь.

А двічі (давно прорекли) 

не вмирають...

Сергій ЯРОВЕНКО,

військовослужбовець ЗСУ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 273

У лютому виповниться друга річниця з початку повномасштабного вторгнення московії в Україну. За цей час кожним із нас багато вистраждано і пережито.

Особливо важко тим, у кого на війні загинули рідні і близькі. На жаль, їх кількість щоденно збільшується. Щоб зайвий раз у цьому переконатися, достатньо  зайти на кладовище будь-якого міста чи села. І хоч ми кажемо, що Герої не вмирають, насправді їх уже ніколи не буде з нами.

У цих складних умовах, в яких нині перебуває Україна, що переживає чи не найтрагічніший період у своїй історії, кожному з нас слід усвідомити: країна у смертельній небезпеці, над нею нависла реальна загроза окупації ворогом. Що таке російська окупація, можуть розповісти переселенці із тих населених пунктів, які дивом врятувалися від смерті, катувань, ґвалтувань і грабежів.

"Руський мір"   – це жах, якого потрібно не допустити за будь-яку ціну. Сьогодні це ще можливо, завтра може бути пізно. Для цього потрібно усвідомити масштаби катастрофи, яка нависла над нами, зрозуміти, що врятувати державу може тільки монолітна єдність і згуртованість народу.

Сьогодні не повинно бути поділу на фронт і тил. Ми всі  – єдиний фронт прорвавши який ворог піде далі – аж до західних кордонів України. Скрізь буде те, що сталося в Бучі, на Миколаївщині, Херсонщині, Дніпропетровщині, не кажучи вже про Донбас і Луганщину.

Зброю до рук мають взяти всі, хто готовий і вміє з нею обходитися, кому дорогі його сім'я, родина, хто не хоче решту свого життя провести у рабстві. Мобілізація не тільки назріла, але й перезріла. Як її ефективно провести, мають добре подумати  воєнні й державні чини. Так, ухилянтів  слід жорстоко карати і, в разі потреби, затримувати, але не менш важливо – мотивувати захисників країни, створити їм належні умови для боротьби проти рашистів. Головне – дати зброю, якої катастрофічно не вистачає на фронті.

Не може бути сьогодні в Україні колаборанства, зрадництва, корупції, поділу на "нашу" і "не нашу” Церкву чи Мову. Все має бути українське. Неприємно дивитися, коли у дні суворих випробувань і смертей Героїв дехто дозволяє собі жити за мірками безтурботності, байдужості, брехні та лицемірства, влаштовувати, образно кажучи, банкет під час чуми.

Єднаймося, українці! Разом ми – сила!

У лютому виповниться друга річниця з початку повномасштабного вторгнення московії в Україну. За цей час кожним із нас багато вистраждано і пережито.

Особливо важко тим, у кого на війні загинули рідні і близькі. На жаль, їх кількість щоденно збільшується. Щоб зайвий раз у цьому переконатися, достатньо  зайти на кладовище будь-якого міста чи села. І хоч ми кажемо, що Герої не вмирають, насправді їх уже ніколи не буде з нами.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 272

Із гнівом й обуренням сприйняв звістку про те, що нашу археологічну пам'ятку – Семенову гору байдужі чиновники Державної служби геології і надр разом із фірмою "Сандекс" додумалися на аукціоні (думаю, не безкоштовно) продати і перетворити на пісок, знести з лиця землі цей красивий і неповторний куточок Старовижівщини теперішнього Ковельського району. 

У час війни треба було тим чиновникам і ділкам піти на Донбас  разом із нашими захисниками, серед яких багато волинян, а дехто вже там і загинув, щоб відвойовувати терикони, там шукати запаси піску.

Насамперед у своєму листі до редакції газети "Вісті Ковельщини" хочу подякувати журналістці Валентині Бліновій та редактору газети Миколі Вельмі за своєчасно підняту тему на захист нашого довкілля, нашої рідної природи. Вони у своїх статтях донесли до широкого загалу населення Старовижівщини і всього Ковельського району ті наслідки, які, користуючись змінами у законодавстві, можуть творити не тільки в нашому районі, а й по всій Україні.

Я – корінний житель Старовижівщини. Тут народився, виріс, а після закінчення вузу та служби в армії трудився все своє життя. За майже сорок років трудової діяльності об'їхав та обійшов пішки весь колишній Старовижівський район. Мабуть, немає тут жодної дороги не тільки між селами, а й польових чи лісових, якими б не довелося їздити. На власні очі переконався, яким красивим є наше Полісся.

Де поля обіймають ліси,

Споконвіку у нас і понині

Дивовижної море краси.

Приїжджайте до нашого краю,

Відведете тут душу сповна.

Хлібом-сіллю гостей зустрічає

Рідна нам Старовижівщина.

Коли на початку 90-х років приїхав сюди на розкопки відомий на Волині археолог Григорій Охріменко, я був дуже радий. З ним був знайомий ще з 1968 року, коли я закінчував навчання на історичному факультеті Луцького педінституту, а він був студентом другого курсу. Я мав змогу щодень відвозити його на Семенову гору на розкопки, а ввечері забирати на ночівлю в готель. Їздили з ним і на озеро Луки, що між селами Дубечно і Лютка, де він також проводив дослідження. Про результати роботи експедиції Григорій Охріменко розповів членам тодішнього райвиконкому, зокрема про те, що на Семеновій горі знайшли залишки поселення часів неоліту (приблизно V тис. років до нашої ери). 

Там жили люди, обробляли землю. А нині в XXI столітті знайшлися "хазяї", яким потрібен пісок. Це сором і ганьба тим, хто первісну перлину природи й історії цинічно хоче стерти з лиця землі. 

Старожили розповідають, що Семенова гора завжди приваблювала жителів навколишніх сіл багатствами лісу, місцевими краєвидами, в 20-30 роках її навіть оточувала річечка, а в середині було озерце.

У 60-70-х роках узимку сюди на лижах приїжджала молодь і школярі Старовижівської, Галиновільської і Смолярівської шкіл. Навколо гори на лісових дорогах були лижні маршрути, тут проходили змагання з орієнтування на місцевості. У 70-80-х роках молоді родини з дітьми каталися на лижах і санках, зокрема й ми з доньками. Радості дітвори не було меж. Та й досі це улюблене місце відпочинку.

Звертаючись до громадськості й жителів Ковельського району, хочу сказати, що таких Семенових гір на Старовижівщині, Ратнівщині, Любомльщині, Турійщині набереться до сотні. Ці красиві місця природи треба зберегти від будь-яких посягань. Це повинні пам'ятати керівники та депутати всіх територіальних громад і всіма силами захищати їх.

Також звертаюся до депутатів Ковельської районної ради, щоб на сесії ухвалили звернення до Верховної Ради із вимогою скасувати ті положення, якими позбавили місцеве самоврядування права погоджувати продаж земель. Адже не так давно і парламент, й уряд обіцяли, що місцева влада матиме змогу розпоряджатися і землею, і надрами, і всіма багатствами на своїй території, що на місцях люди самі контролюватимуть використання природних ресурсів і матимуть із цього вигоду та додаткові фінанси. А тут у час війни – у грудні 2022 року – народні депутати скасували ці обіцянки. 

Нині жителі Старої Вижівки, Галиної Волі, Смолярів, уся громада висловлюють обурення такими діями і обіцяють, що до Семенової гори не допустять ніякої техніки для добування піску: ні машин, ні механізмів. Я закликаю всіх об'єднатися і зробити все, щоб скасували рейдерський аукціон і відповідно до законодавства повернули людям право розпоряджатися  місцевими ресурсами. 

Я на власні очі бачив, як зникають 80-100-річні сосни, 100-200-річні дуби, нищаться березові гаї, грабові ділянки. Досі перед очима стоять величні дуби в урочищах Сологубовка, Циганка, між селами Лісняки, Сьомаки, Рудня, Нова Вижва. Колись учотирьох не могли обійняти одного дуба. Тепер таких немає.

Тож ви перестаньте рубати ліси,

Ну хоч би до ста вони років росли.

А то їм хіба набереться копа,

Коли вже пускаєте сосну із пенька?

Який ви оставите слід на землі –

Хіба тільки лози та ліс-коноплі?

Микола Шаясюк.

Смт. Стара Вижівка.

Із гнівом й обуренням сприйняв звістку про те, що нашу археологічну пам'ятку – Семенову гору байдужі чиновники Державної служби геології і надр разом із фірмою "Сандекс" додумалися на аукціоні (думаю, не безкоштовно) продати і перетворити на пісок, знести з лиця землі цей красивий і неповторний куточок Старовижівщини теперішнього Ковельського району. 

У час війни треба було тим чиновникам і ділкам піти на Донбас  разом із нашими захисниками, серед яких багато волинян, а дехто вже там і загинув, щоб відвойовувати терикони, там шукати запаси піску.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 277

На життєвому календарі Петра Гнатовича Барановського, жителя м. Любомля, засвітилася прекрасна цифра – 102. Така поважна дата зібрала в його домі багато гостей.

Дата хвилююча не тільки для ветерана – це свято міста, району, ветеранської організації, бо життя фронтовика, ветерана праці – історія України. Тож домівка Барановського наповнилася гостями, була зіткана зі щирих вітань, подяк, побажань, задушевних спогадів, поваги, любові, шани.

Було за що дякувати Петру Гнатовичу, адже його життєвий шлях увібрав стільки незабутніх подій, переживань, героїчних і трудових буднів, що вистачило б на багатьох. А ветеран вистояв, вижив, хоч пройшов пекло війни. Він  не  зрадив собі, своїй землі, яку захищав, відбудовував, ростив дітей. Як би там не було, ніколи не нарікав на свою долю, яка йому випала – навпаки, радий, що живе, може тішитись успіхам дітей, онуків, правнуків, живе в незалежній Україні. Адже десь у тому є і його частинка праці.

Гортає Петро Гнатович спогади свого життя. Звичайно, його життєва стежина могла б стати цікавим телевізійним серіалом. Роки війни в спогадах ветерана (колишнього солдата) не мають строку давності. Хоч пройшло уже багато літ, а пам'ять зберегла все.

Коли  смертельні громи війни впали на нашу землю, Петро Гнатович боронив її від ворога. Коли закінчилася війна, а життя вимагало мирних професій, колишньому військовому командиру довелося пройти усі щаблі повоєнної мирної відбудови. Але завжди, де б не працював, віддавався роботі сповна. В 1946 році працював завідуючим фінвідділом головної кланової комісії Шацького району. Довгий час очолював колгосп в с. Піща, з 1957 р. – голова сільської ради с. Затурці. Пізніше, майже 20 років очолював колгосп. Уже на пенсії довелось працювати директором контори по заготівлі худоби в м. Любомлі, а ще – директором Любомльського ринку, навчаючись заочно в Житомирському сільськогосподарському інституті.

Ось такі життєві сходинки працелюба, які він пройшов з честю. І нині при світлій пам'яті Петро Гнатович згадує все чітко, називаючи прізвища людей, керівників, з ким довелося разом жити і працювати, на диво присутнім.

На запитання, як вдалося прожити таке нелегке, наповнене багатими подіями довге життя, відповів: "Багато працював, старався бути добрим до людей, ніколи не підвищував голос на них, нікого не карав. Підходив до справи так, щоб люди мене зрозуміли. Не пив, не курив. А вдома був добрий, розуміючий тил. З дружиною прожили майже 60 років, добре прожили, виховали гарних дітей, діждалися онуків, правнуків."

Пішла вірна подруга в засвіти, тож нині рідні поспішають до батьківської хати, аби порадувати успіхами, подякувати за батьківську любов, мудрість, вклонитися натрудженим рукам, допомогти. Проте Петро Гнатович ще сам багато робить. Він вирощує виноград. Дбайливо за ним доглядає, виготовляє смачне вино. Неодмінно цікавиться новинами району, області, країни.

"Часом думаю: колись наша українська земля зазнала жахливих руйнувань, багато втрачено. Пройшли роки, відродили, відновили, відбудували, прийшла незалежність до нас. Думалось, що ось заживуть наші діти по-новому. А що вийшло, що в світі сталося? Чому війна? Ми ж працьовиті, миролюбиві. Серце болить – руйнується країна, гине молодь. Шкода", – веде роздуми Петро Гнатович, і в старечих очах блищить сльоза.

Теплі, щирі слова вітань і вдячності висловили ветерану в той день Андрій Броїло, заступник голови районної ради, Світлана Ювченко – начальник управління соціального захисту районної військової адміністрації, Ігор Торба, керуючий справами виконавчого комітету міської ради Любомля, Антон Форманюк, секретар міської ради, заступник голови ради.

Зворушило вітання голови місцевої ветеранської організації Петра Мохнюка. Бо обоє ветеранів спільно працювали. До речі, Петро Ульянович 35 років був головою міста. Тож ветеранам було що згадати.

Вийшовши на пенсію, Петро Гнатович довгий час очолював ветеранську організацію, разом з П. Мохнюком створили хор ветеранів, були і є активними його учасниками. Нині Петро Ульянович очолює ветеранську організацію Любомльської громади. 

Нагадали Петру Гнатовичу про себе члени хору ветеранів "Осіннє золото", подарувавши йому низку улюблених пісень і колядок. Ветеран співав разом з хористами, адже ще є і членом  хору 35 років.

Мені доводилось і раніше зустрічатися з цією прекрасною людиною, яка є прикладом  у житті, роботі, побуті.

Спасибі Вам, Петре Гнатовичу, за життєві дороги, за життя, за вміння його робити прекрасним.

Здоров'я Вам, уваги, любові від рідних, турботи, піклування від влади, щасливих, спокійних років життя! 

Дай, Боже, нам з Вами дочекатися омріяної Перемоги над ворогом!

Валентина СІЧКАР,

голова Ковельської районної ветеранської організації.

На життєвому календарі Петра Гнатовича Барановського, жителя м. Любомля, засвітилася прекрасна цифра – 102. Така поважна дата зібрала в його домі багато гостей.

Дата хвилююча не тільки для ветерана – це свято міста, району, ветеранської організації, бо життя фронтовика, ветерана праці – історія України. Тож домівка Барановського наповнилася гостями, була зіткана зі щирих вітань, подяк, побажань, задушевних спогадів, поваги, любові, шани.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 285

У перші дні збройного нападу російського агресора ковельчани Іванна та Роман Котелюки записалися добровольцями у 100-ту бригаду територіальної оборони. А своїх діток – п'ятирічного Олежика і чотирирічну Олесю залишили на бабусю. 

Через переслідування 

і голодомори

Найголовнішим аргументом піти до війська для сімейної лікарки Ковельського центру первинної медико-санітарної допомоги Іванни Котелюк була родинна історія, яка могла б стати сюжетом драматичної повісті чи захоплюючого фільму. Бо упродовж багатьох десятиліть її предки через свої переконання зазнавали переслідувань радянської влади: їх висилали у Сибір, кидали за грати, морили голодом, знищували фізично – за те, що читали історію Грушевського чи носили зброю повстанцям.

Молодше покоління продовжило патріотичні традиції. З перших днів Революції Гідності Іванна з мамою Ольгою на столичному Майдані  готувала коктейлі Молотова. Брат Роман, лікар за фахом, надавав медичну допомогу пораненим, а сестра Богдана, ще школярка, виступала на мітингах і не злякалася, коли відповідні служби погрожували поставити її "на облік".

Опанувала 

РПГ та АК

…24 лютого 2022 року Іванна Ярославівна, як завжди прийшла на роботу в поліклініку. У колективі тільки й розмов було про війну. Дехто плакав, хтось був у розпачі або збирався виїжджати за кордон. 

– Для себе я відразу вирішила, що більше потрібна в армії, аніж тут, – пригадує жінка. – Тим паче, що до тероборони пішов мій брат, теж лікар, і чоловік, який мені сказав: "Хіба можна сидіти і чекати, поки прийде москаль до нашої хати?".

Подружжя Котелюків записалося добровольцями до 100-ї Волинської бригади Сил територіальної оборони.  

– Начальником медчастини став мій брат Роман Буско. До медичної команди, крім мене, увійшли мої колеги ковельські лікарі Тарас Римарчук й Олександр Ліпич, а також мій чоловік як водій,  – розповідає пані Іванна про початок бойової служби. – Ми почали налагоджувати медичну допомогу за натівськими стандартами, самі навчалися і вчили бійців, як зберегти життя на полі бою: правильно накладати турнікети, формувати аптечку тактичної медицини. 

У Львівському медичному університеті, який закінчила Іванна Котелюк, військової кафедри не було. Тому в бригаді їй присвоїли звання сержанта. Під її опікою опинилося майже стільки ж бійців, як і пацієнтів, які уклали з нею декларацію як із сімейним лікарем. Доводилося і лікувати бійців, і щеплення робити, і тренінги проводити, і самій здобувати знання, вкрай необхідні в бойових умовах. Медикиня у прямому сенсі взяла до рук зброю, оволоділа нею так, що навіть подумувала стати снайпером. Їй легко підкорилися РТГ та АК – стрільби по мішенях були майже щодня, адже волинські тероборонівці стояли впритул до кордону із державою, звідки щохвилини могла рушити ворожа навала.

"Тепер наша черга боронити рідну землю"

Досвід військової служби згодився Іванні Ярославівні й після того, як через хворобу мами звільнилася з війська. На своє робоче місце у поліклініці повернулася з трьома відзнаками відмінної служби – від командира військової частини та бригадного генерала. 

– Нині мені легше порозумітися з військовослужбовцями, які звертаються за допомогою як до сімейного лікаря, бо послужила, знаю армійську систему, як подаються рапорти та готуються документи, – ділиться Іванна Ярославівна. – Серед моїх пацієнтів чимало поранених, які спішать залікувати рани, щоб знову повернутися до побратимів. Стараюся допомогти кожному якнайшвидше пройти обстеження, отримати направлення в госпіталь чи порекомендувати курс лікування.

…Їй і досі іноді сниться військова служба, бо фактично живе новинами з передової, де рятують бійців її брат і чоловік. Якщо вдень у круговерті робота-школа-дитсадок-дім не завжди знаходить час дізнатися, як там у них справи, то вже пізно ввечері обов'язково поспілкується. 

– У мене немає тривоги, немає часу на плачі, – упевнено каже пані Іванна. – Знаю: треба зберігати спокій і впевненість. Адже недарма наші предки століттями проходили крізь криваві випробування. Тепер настала наша черга відстоювати Українську державу.

Валентина БЛІНОВА.

У перші дні збройного нападу російського агресора ковельчани Іванна та Роман Котелюки записалися добровольцями у 100-ту бригаду територіальної оборони. А своїх діток – п'ятирічного Олежика і чотирирічну Олесю залишили на бабусю. 

Найголовнішим аргументом піти до війська для сімейної лікарки Ковельського центру первинної медико-санітарної допомоги Іванни Котелюк була родинна історія, яка могла б стати сюжетом драматичної повісті чи захоплюючого фільму.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 220