Зійде нова зоря, замовкне гул війни
Майже дві години читачі Голобської бібліотеки мали можливість помандрувати разом з Олексієм Можаровським, поетом, композитором, музикантом, бардом у світ прекрасного, світ мистецтва, створеного ним самим.
Цю творчу зустріч організували бібліотекарі сіпльно з Голобським будинком мистецтв із жителями селища. Автора представила директор бібліотеки Валентина Мельничук.
І полилась лірика і музика у виконанні автора (на гітарі):
Як хочеться усім приносить радість,
І плачучим утерти всім сльозу.
В лихі часи щоб вистоять, не зрадить,
Ще й пісню заспівати у грозу…
Таким акордом розпочалась цікава і щира сповідь автора про любов до рідного краю, до традицій народу, до культури, до її історичного героїчного минулого. А до сучасних проблем, які хвилюють кожного, з тривогою в душі про події на війні звучало болем кожне слово, і струна на гітарі також зачіпала найтонші струни серця.
Родом із Овруча, що на Житомирщині, а прикипів до Волині, бо тут живе його половинка, яка, мабуть, і надихнула на розвиток таланту. А з поезії, які читав напам'ять, стало зрозуміло, що закоханий він не тільки в Ларису, а й у Волинь, яку з великою любов'ю описує і оспівує, передаючи почуття грою на гітарі.
Присутні вслухались в кожне слово, бо автор зумів заволодіти аудиторією настільки, що чути було тільки його і аплодисменти, якими нагороджували щоразу митця. Відчувалось, що в цій людині рушійною силою є якийсь двигун енергії. Перед нами дні його життя, присвячені важливим подіям, промчали галопом. Пісні переплітались поезіями і навпаки. Й розповідав, згадуючи, і радив, і вчив. Всі з ним цілком згідні, що треба в першу чергу
Хоча б три книги прочитати –
Це "Боже Слово", "Кобзаря",
А третя – про страшний терор.
"Історія – Голодомор",
Аби краще цінувать життя.
Ця поезія писалась ще в 1998 році, тому поет в інших рядочках згадав про сьогоднішній геноцид на війні. Без сліз не обійшлося. Та життя не заперечиш, воно переможе зло, і засвітить Сонце над вистраждалою землею:
Зійде нова зоря,
Замовкне гул війни.
Багато було присвят своєму роду. Бо хоч живеш на віддалі, але де б не був, в думках ти поруч, де народився, де пройшло дитинство, звідки вирушив у світи, де живуть чи жили твої батьки, які були і будуть завжди на першому місці. А батькові – вже 83 роки:
Я думкою батьку потисну правицю.
Хай буде рука в нього, дужа, як криця.
Не забув і річку Грезлю поет, болить йому, що мілкою стала і заросла лозою й дикими грушами. А вона і літом, і зимою приваблювала дітвору. Та змінюються і люди, і природа. Якби ж в позитивну сторону. А то, знаючи про користь лісу, не бережемо його. А нас вчили змалку:
Зрубав одне – посади три,
То лісу нам навіки буде.
Коли ж у ліс з бензопилою,
То лісу вже не знать покою.
І він ще здалеку тремтить.
Він не благає, він кричить.
Звір покида своїх малят,
Пташки – маленьких пташенят…
Кожен з нас із дитинства мріє про майбутнє і хоче, щоб воно було і світлим, і чистим. А залежить це в першу чергу від тебе самого:
Я сам собі збудую храм
І чисто там прибрать зумію.
Любов і віра, і надія
Хай вселяться і живуть там.
Не обійшлося без гумору. Бо такий народ український. Він і над лихом сміється. В той час і засуджує погані звички таким методом. Ось один приклад. На зупинці молодик з насолодою закурив і пустив дим, яким дихали всі навколо.
Дідусь не витримав і дав зауваження:
– Аж до горла достає,
А чи в тебе совість є?
– Чую, діду мій хороший,
Я дим нюхаю за гроші,
А ви даром, просто так,
Як-то кажуть, на дурняк.
Вийшов майже анекдот. Але в іншому вірші просить автор схаменутись і дбати про чисте повітря і здоров'я без диму й оковитої. Пересипав своє спілкування автор і справжніми анекдотами, коли бачив, що засмутив присутніх. Бо про Чорнобиль і перші удари війни, які зазнали містяни Овруча, не можна було без співчуття слухати.
Ось одна із усмішок: "Їде на возі фурман п'яненький, ледь тримається. Стражі порядку дали зауваження і налякали штрафом, на що той відповів, щоб штрафували кобилу – вона везе, а він лише пасажир".
Приємно було чути про головний вид транспорту в Голобах – велосипед, його переваги над іншими, більш цивілізованими. Бо не треба палива для нього, а коли їдеш, насолоджуєшся співом пташок, милуєшся природою. Цього в машині б не відчув.
За все болить душа поета – за дороги, за причини хвороб наших, за долю молоді, що покидає рідний край і шукає рай за морями, за океанами. І це головне, бо хто ж буде будувати нову Україну, після війни, хто гордо скаже: "Україна – це я"?
А цей вірш без коментарів зрозуміє кожен з нас і зробить висновок.
Мурашник
У великому лісі є маленькі комахи.
Їх знають усі, величають – мурахи.
І хата-горбок їм дорожча на світі,
В них дивне життя, як в казковій орбіті.
Не лізь в їхній дім, бо негайно ужалять.
Шанують їх звірі і люди теж хвалять.
Ніхто там у них не сидить без роботи,
Росте їхній дім, бо усі – патріоти.
Єдине життя в них, вони про це знають.
Живуть в колективі, все в дім вони дбають.
Їм єдність не треба в когось позичати.
Це, мабуть, вже нам треба приклад з них брати.
Спасибі за зустріч!
Валентина ОСТАПЧУК.
Майже дві години читачі Голобської бібліотеки мали можливість помандрувати разом з Олексієм Можаровським, поетом, композитором, музикантом, бардом у світ прекрасного, світ мистецтва, створеного ним самим.
Цю творчу зустріч організували бібліотекарі сіпльно з Голобським будинком мистецтв із жителями селища. Автора представила директор бібліотеки Валентина Мельничук.
І полилась лірика і музика у виконанні автора (на гітарі):
Як хочеться усім приносить радість,
І плачучим утерти всім сльозу.
В лихі часи щоб вистоять, не зрадить,
Ще й пісню заспівати у грозу…
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 135
Ковельському медичному коледжу – 77!
Диво української писанки
На підтримку українських воїнів
Всесвітній день здоров'я
Село моє, печаль моя…
Зійде нова зоря, замовкне гул війни
На рибалку… з 84-річною тещею
Харківська писанка – найбільша в Україні
Від четверга до четверга
ГОРОСКОП з 24 по 30 квітня