Прийшла весна. Ми знаємо, що її початок завжди мінливий і непередбачуваний. Такої пори ризик підхопити вірус значно вищий, аніж в зимовий холод. “Хворобливий” період календаря триватиме до кінця квітня.   

Початок весни ще дуже нестабільний з точки зору температурного режиму. І на зміну теплу може прийти різкий зимовий холод. Крім того, в теплі віруси розмножуються активніше, а людський організм, втомлений від снігу, вітрів і коротких світлових днів, вже не може повноцінно захищатися від них. Тому необхідно заздалегідь продумати план захисту від простудних захворювань і починати його втілювати в життя.

Світ вірусів постійно у русі, постійно змінюється. Особливо підступний в цьому сенсі вірус грипу, чим і поснюється висока частота виникнення епідемій. Хвороботворні мікроорганізми проникають в слизові оболонки носа, носових пазух, мигдалин і бронхів. Найчастіше  схильні до хвороб люди похилого віку і маленькі діти, у яких імунітет ще недосконалий. Захистити свій імунітет ми можемо.

Важливий принцип захисту від грипу та ГРВІ – комплексне використання засобів і методів профілактики. Важливо для всіх, але особливо для дітей, зменшити кількість контактів із джерелами інфекції, тому походи в гості при підвищеній захворюваності краще скасувати, але варто частіше гуляти на свіжому повітрі.

Частіше мийте руки: віруси поширюються не тільки повітряно-крапельним шляхом, вони можуть осідати на поверхнях, де тривалий час зберігають свою активність. Після зими така рекомендація не втрачає своєї актуальності, адже з потеплінням вірусів стає більше. Руки слід мити після вулиці, після туалету, перед їжею.

Загартовування значно знижує чутливість до застуди. Навіть більше – воно допоможе повністю уникнути застуди. Можна спробувати контрастний душ. Правда, варто робити це дуже акуратно, починаючи з невеликих перепадів температур, щоб не викликати спазм судин. Не забувайте регулярно провітрювати помешкання, офісні приміщення і т. д.

Незамінні в якості профілактики вітаміни. Йдеться про вітаміни А, Е, С. Приймати їх потрібно курсами по 10-14 днів кожного місяця осінньо-зимово-весняного сезону.

Важливо приділити увагу харчуванню. Організм виходить із зимової сплячки, і йому потрібні сили. Підвищити їх дозволить щоденне вживання овочів і фруктів – імунітет за допомогою такого заходу буде підтриманий по максимуму. Відомо, що найбільша кількість вітаміну С міститься в соку квашеної капусти, цитрусових (помело, грейпфрут, апельсин, лимон), ківі, журавлині. Дуже корисний салат зі свіжої капусти. Не забувайте давати дітям риб’ячий жир і пийте його самі.

Позитивну дію на організм справляє  щоденне вживання цибулі та часнику. Досить кілька хвилин пожувати зубчик часнику, щоб повністю очистити ротову порожнину від бактерій.

У шипшині найбільше  аскорбінової кислоти, причому, в сушеній шипшині її навіть вдвічі більше, ніж у свіжій.  

Полоскання горла і туалетні процедури для носа двічі на день допомагають механічно видалити віруси і бактерії, які потрапили разом з повітрям. Промивати можна сольовим розчином (1 чайна ложка солі на 250 мл води), відваром ромашки. Для захисту слизової оболонки носа візьміть на замітку такий рецепт: 3-4 зубчики часнику і 1/4 цибулі дрібно нарізають і заливають охолодженою прокип’яченою олією. Суміш настоюють 2 години і проціджують.

Для інгаляцій можна використовувати ефірні олії ялиці, сосни, ялівцю, полину. У цій справі може прислужитися аромолампа. Нехай вона починає насичувати квартиру фітонцидами, щойно дитина прийшла зі школи чи дитсадка. Дуже помічна річ – сольова лампа. Вона підвищує захист слизових оболонок дихальної системи. 

Марія ІВАНЮК.

Прийшла весна. Ми знаємо, що її початок завжди мінливий і непередбачуваний. Такої пори ризик підхопити вірус значно вищий, аніж в зимовий холод. “Хворобливий” період календаря триватиме до кінця квітня.   

Початок весни ще дуже нестабільний з точки зору температурного режиму. І на зміну теплу може прийти різкий зимовий холод. Крім того, в теплі віруси розмножуються активніше, а людський організм, втомлений від снігу, вітрів і коротких світлових днів, вже не може повноцінно захищатися від них.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 281

Ця книга – спогади очевидців, свідків про воєнні злочини росії проти України, про геноцид українського народу. І хочеться вірити в те, що пекло, яке пережили люди окупованих територій, закінчиться рано чи пізно на всій українській землі, просякнутій болем та втратами, і життя відродиться. Про це свідчить перше враження від книги, бо на фоні зруйнованих будинків у гнізді поселилась сім’я лелек. Навіть  птахи  вірять у перемогу добра над злом. 

Згадує Наталя Дєдова із Маріуполя. “Це місто –фортпост, який не давав змоги організувати сухопутний коридор від окупованих територій Донецької та Луганської областей до Криму. Стріляли зусібіч із землі, повітря та з моря. У будинках пропало опалення, світло, газ. За вікном – мінусова температура. Нікого з міста рашисти не випускали і не впускали. Їжу доводилось готувати у дворах на вогнищі. Жили в підвалах. Воду дощову збирали, сніг топили, щоб чаю зігріти. 

У наш будинок влучив снаряд. Від нього загинув мій чоловік, зруйнована повністю квартира. Здається, що в мене майбутнього нема. Я була шокована. Місто стало пеклом і могилою для тих, що опинялись під завалами.  А скільки лежало цивільних мертвих по вулицях, бо вороги за розвагу просто розстрілювали… 

Боляче пригадувати, але світ має знати, що у перші тижні війни у місті ще й відбувалися самогубства. Чимало людей літнього віку викидалися з вікон. Це ті, які були хворими, залежні від ліків, і ті, в яких не було запасів їжі. У місті не працювали аптеки і магазини. Це біль, глибока і болюча рана. Мені ніби серце вирвали, а назад не поставили. Загинуло щонайменше 22 тисячі людей цивільних. Врятував виїзд”. 

l

Херсонщина. Згадує Світлана Ігнатюк, бабуся 4 онучат. Іванкові 7 рочків, а він по-дорослому згадує тремтячим голосом: «Я подивився у вікно, як нас зупинили орки на посту (блокпості), а там величезне дуло танка наведено прямо на мене». Очки залилися сльозами,  і він прошепотів: « Так страшно…».  Бабуся Світлана, плачучи, доповнила: «Сиджу поруч і відчуваю, як його почало трясти. Я злякалась за дитину…». А 5-річний Платончик про перебування в підвалі розказував, як там було голодно і холодно: «Я там дуже хотів їсти». Майже 2 місяці бабуся у нервовому виснаженні за онуків. Десятирічній Варварі і 14-річній Даніелі довелося відрізати волосся й носити  шапки, щоб орки не зрозуміли, що то дівчатка, бо таких, як вони, в сусідніх селах ґвалтували. Діти були настільки перелякані, що Даніела на тиждень замкнулася й не розмовляла. Варвара почала  заїкатися.

l

Миколаївщина. Згадує Людмила Гавучак. “Кожне село в Україні  — то велика родина, де кожен вболіває за всіх і всі за долю одного. Наше село Мирне знаходиться за 30 км від Миколаєва, де розташований недалеко аеродром  «Авіабаза Кульбакине».  Можете собі уявити, що відбувалося в нашому селі 24 лютого ранком, коли на всі ці важливі інфраструктури посипали авіаударами путінські загарбники. Здавалось, що земля здригалась та йшла з-під ніг від усіх потужних вибухів,  а навколишній світ летить у прірву. 

Загинув молодий хлопчина. Все село вийшло на похорон і підтримати матір. До самого кладовища обстрілювали скупчення людей. Загинула жінка. Чоловік поховав біля хати, бо кладовище від нього було далеко. За селом укріпились хоробрі хлопці ЗСУ.  А біля опівночі вони відкрили вогонь по ворогах. На них пустили авіабомбу. Пролунали 2 потужні вибухи.  Хлопці замовкли. Це важко,  коли тебе роздирає біль душі зсередини, коли хочеться волати, впасти і ридати на колінах… 

Вони захищали свою землю, а їх по-звірячому вбила орда авіабомбами. «Боляче – сказало серце, забудеш —   заспокоїв час, але я буду постійно повертатися – прошепотіла пам’ять». Болем та втратами просякнута земля.

Односельці змушені були тікати із свого села, окупованого ворогами.  Залишали все добро, нажите роками, брали лише документи і дещо необхідне.  Корови, свині, собаки, коти, кури, гуси, качки випускали, щоб бігали, шукали собі їсти. А сам втікаєш від свого господарства. Коли вибралися, підійшли до тих виродків і питають: «Для чого нищите село, там уже нікого  немає й навіть ЗСУ». Відповідь шокує: «Нам дан пріказ унічтожать всьо, штоб нічто не осталось…».

l

Село Халимонове Бахмуцького району. Заїхало 120 танків. Мешканці села уже прощалися з життям, з родичами, друзями, бо дула танків розвернули на житлові будинки. На повний зріст боялися люди ходити в хатах, тому повзали по підлозі. 

Виявилось, що орки заблудили, а коли зрозуміли, помчали на Київ. А в селі В’язове окупанти знищили величезний зерновий елеватор.  Поламали там всі двигуни і потрощили обладнання. Дещо забрали з собою. Збитки на 1,5 млн. гривень. 

У селі  на Сумщині створили штаб. Нахабно грабували селян. Забирали харчі. В погребах розстрілювали консервацію. Забирали крупи, висипали на землю і топтали ногами. Так штучно створювали голод. Корів та свиней витягали з хлівів та різали на шашлики. «Як дикі варвари, — згадує Валентина Шевко, — розстрілювали будинки з гранатометів, танків, кулеметів, іншої зброї. У Тростянці спалили 5-поверховий будинок, зруйнувавши лікарню».

Харківщина. Згадує Наталка Шевченко. “Не було ніяких нормальних умов для життя. Голод, холод, але найгірше, що не було з білим світом зв’язку. А ворожа інформація була брехлива. Залякували людей, що вже всі міста їхні. В Ізюмі помирали не тільки від ворожих куль та вибухів багатотонних бомб, а й від холоду і голоду самотні, старі, хворі без ліків. А ховали їх прямо у дворі, в садку, в парку… Прикро, що як тільки вороги зайшли в місто, мали на руках списки атовців та поліції. Хтось злив, звичайно. Бо й такі були. Чоловіків забирали з собою і кудись вивозили. Місто знищили на 80 відсотків. Тіла вбитих лежали на вулицях. Згодом їх закопували в загальні захоронення”.

l

Рубіжне. Згадує керівник Луганської ОВА. У липні вороги влаштували пекло. Цілу ніч обстріли не стихали. Палали 27 будинків. Містянам не дають безпечно виїхати. Хто встиг виїхати, їх квартири мародерили, вибиваючи двері, забираючи все, що хотіли. «Промислове місто Рубіжне зруйноване вщент, вцілілих будівель немає. У дворах кладовища», — згадує Сергій Гайдай. Дехто таки вирвався на підконтрольну Україну аж через країни Балтії.

Черкащина. Згадує Михайло Підопригора. “Всі спроби країни-агресора поставити Україну на коліна є марними. Це щоденно підтверджують відважні захисники ЗСУ з незламною силою духу і цивільне населення, яке паралельно відкрило другий — всеукраїнський волонтерський фронт, що з початку війни надавав армії безмежну допомогу”. 

Черкаську землю називають нащадком і хранителем духовної спадщини Тараса Шевченка. Це  земля славетних козаків, і серед них – мешканці села Княжа Криниця. Це село сміливо можна помножити на тисячі українських сіл, які в тилу допомагають, роблячи свій безцінний вклад до наближення перемоги. 

Староста села — наймолодший серед всіх, в 21 рік йому громада довірила керівництво,  і не програла, бо допомагає не тільки з своїми людьми ЗСУ, а й навколишніми селами Уманівщини, налагоджує зв’язки із друзями-поляками, аби в перспективі створити для мешканців нові робочі місця. 4 роки він був на заробітках в Чехії. Бачив порядки та благоустрій за кордоном. Тож хоче, щоб не гірше було і в нас, маючи такі багаті землі і гарну природу. Волонтери доказали, що разом —  велика сила. 

Із початку війни для ЗСУ односельчани заготовили багато продукції:  пекли, варили, тушкували. 19 кабанчиків закололи, використали 22 мішки борошна, 1,4 тонни риби, 8 мішків цукру, 145 л олії… 

Такий гастрономічний «батальйон»  із 40 осіб щодня трудився для Перемоги. А вдома в’язали шкарпетки з любов’ю та молитвою, по-материнськи піклуючись про своїх захисників. А поляки, мало того, що приймали і обігрівали своєю турботою українців, вони привозили гуманітарку, їхня допомога безцінна. Польща чудово розуміє, що Україна не має права на програш, бо наступною буде вона.

l

Згадує Софія Розуменко:

“Залізничний вокзал у Києві. Тут і вдень,  і вночі не зупинявся потік біженців. За 15 днів війни Укрзалізниця евакуювала понад 2 млн. осіб. З них 226 тис. — за кордон. Найбільше з Києва та Харкова. Щодня з вокзалу виїжджали 80-90 тисяч біженців. Вокзал був переповнений. Волонтери цілодобово чергували і намагались допомагати. Всі налякані війною. Треба було всіх напоїти чаєм, кавою, нагодувати і психологічно підтримати. А ще ж посадити в потяги, в яких не було де стояти, навіть в тамбурах їхали. Туди – переповнені людьми, а назад гуманітаркою. 

Найбільше запам’яталися вареники із міста Луцька, упаковані у відерцях. Ними були забиті декілька купе. Більше 100 відерець. І це щоденно передавали. Ось які згуртовані та працьовиті в нас люди і милосердні, відгукуються на біду. Тут люди знаходили спокій і затишок, а також безпеку. Чим могли, допомагали. Дехто навіть напівроздягнутий був. І всіх треба було обігріти, нагодувати, одягнути. 

У наших складах було всього. Запам’ятався один тато з двомісячною дитинкою. Їхню маму вбили, а він не знав, що з немовлям робити. Дитя плаче, а він, розчавлений втратою дружини, не міг взяти себе в руки. Волонтери вчили, як міняти памперси, годувати сумішами і перемотувати немовля.

Нервові стреси доводили підлітків до такого стану, що на них нападав енурез,  мами просили і для них памперси. А якась бабуся тиждень не їла, її треба було обережно нагодувати, щоб не нашкодити. Все треба було врахувати, а волонтери розуміли, що це  — на їх плечах, і ніхто не буде отримувати за це зарплати. Все  робиться для допомоги людям, постраждалим в окупації. І волонтери вислуховували різні історії, а найбільша їм нагорода за це  — іскорки вдячності в очах людей. Оці взаємна любов і повага розтоплює серця, втілює віру і надію. А мертвому зізнання в любові вже не потрібні.

 Їздили волонтери і зараз їздять і на передову, ризикуючи життям, коли в роті пересихає, долоні мокрі, руки й коліна дрижать. Але зустріч з воїнами завжди — вершина задоволення при виконанні своєї місії. Один з героїв книги сказав: «Якщо ви робите щось прекрасне і велике, а цього ніхто не помічає,  – не турбуйтеся,  і Схід сонця – це взагалі найпрекрасніше видовище на світі, але більшість людей у цей час ще спить».

Валентина ОСТАПЧУК.

Ця книга – спогади очевидців, свідків про воєнні злочини росії проти України, про геноцид українського народу. І хочеться вірити в те, що пекло, яке пережили люди окупованих територій, закінчиться рано чи пізно на всій українській землі, просякнутій болем та втратами, і життя відродиться. Про це свідчить перше враження від книги, бо на фоні зруйнованих будинків у гнізді поселилась сім’я лелек. Навіть  птахи  вірять у перемогу добра над злом. 

Згадує Наталя Дєдова із Маріуполя. “Це місто –фортпост, який не давав змоги організувати сухопутний коридор від окупованих територій Донецької та Луганської областей до Криму. Стріляли зусібіч із землі, повітря та з моря. У будинках пропало опалення, світло, газ. За вікном – мінусова температура. Нікого з міста рашисти не випускали і не впускали. Їжу доводилось готувати у дворах на вогнищі. Жили в підвалах. Воду дощову збирали, сніг топили, щоб чаю зігріти. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 443

Конструктор LEGO сьогодні, без перебільшення, відомий усім дітям. 

Багато з них охоче проводять своє дозвілля, конструюючи із деталей будиночки, автомобілі, різноманітних персонажів. За результатами досліджень і спостережень вчені зробили висновок, що збирання конструктора позитивно впливає на дитину – більше, ніж малювання та ліплення з пластиліну. А світові методики початкової освіти доводять, що робота з ігровими наборами LEGO дозволяє молодшим школярам у формі пізнавальної гри отримати багато важливих знань, розвинути необхідні життєві навички ХХІ століття.

Саме тому LEGO-технології активно застосовуються у Новій українській школі. В рамках реформування освіти початкова школа отримала набори LEGO «Шість цеглинок» для кожного учня та набори «LEGO Play Box» на кожен клас. 

Учителі початкових класів ЗЗСО І-ІІІ ст. № 12 м. Ковеля використовують ігрові конструктори на уроках математики, української мови та читання, мистецтва, інтегрованого курсу «Я досліджую світ», за допомогою ігрових конструкторів наочно і доступно пояснюючи дітям навчальний матеріал, розвивають навички критичного мислення, пам’ять, увагу, вміння працювати в групі. 

Продовжується робота щодо  розвитку творчої особистості молодших школярів і в позаурочний час. Нещодавно у вестибюлі закладу була проведена виставка-конкурс «Планета LEGO», на якій були представлені LEGO-конструкції – індивідуальні та колективні роботи учнів початкової школи. Значну роботу щодо організації конкурсу здійснили усі класоводи 1-4-х класів, педагог-організатор Ірина Шворак.

Демонстрація талантів у галузі конструювання привабила багатьох відвідувачів, які із задоволенням розглядали LEGO-експонати, ділилися враженнями із друзями. Учні початкових класів продемонстрували майстерність, фантазію, уміння втілювати творчі ідеї у конструкторах. На виставці були представлені моделі транспорту (автомобілі, літаки, гелікоптери, кораблі тощо), казкові будиночки, декоративні панно.

Молодші школярі представили моделі рослин, птахів, тварин, державні та народні символи України із цеглинок  LEGO, а сюжетні композиції захоплювали оригінальним творчим задумом та майстерністю виконання.

Члени журі, головою якого був директор школи Ігор Щур, визнали переможцями виставки-конкурсу у колективному заліку такі класні колективи: 2-В (класовод Оксана Галайко), 3-А (класовод Наталія Ягодинець), 3-Б (класовод Олена Рибачук), 4-А (класовод Ірина Антончик), 4-В (класовод Ольга Яневич). 

У індивідуальному заліку найкращими визнано 36 робіт, зокрема, переможцями стали Уляна Павлюк (1-А клас), Жан Кубський (1-В клас), Уляна Ковальчук та Вероніка Лябук (1-Г клас), Тимофій Малюк (2-А клас), Марія Большакова (3-Г клас),  Марія Лагасюк (4-Б клас), Марко Головій та Макар Лов’ян (4-Г клас). Усі переможці та учасники заходу були нагороджені грамотами школи.

Виставка «Планета LEGO» принесла багато позитивних емоцій її учасникам та відвідувачам, тож бажаємо шанувальникам LEGO натхнення та нових творчих ідей.

Людмила ЛЯШУК,

заступник директора з навчально-виховної роботи  ЗЗСО І-ІІІ ст. № 12.

Фото з архіву школи.

Конструктор LEGO сьогодні, без перебільшення, відомий усім дітям. 

Багато з них охоче проводять своє дозвілля, конструюючи із деталей будиночки, автомобілі, різноманітних персонажів. За результатами досліджень і спостережень вчені зробили висновок, що збирання конструктора позитивно впливає на дитину – більше, ніж малювання та ліплення з пластиліну. А світові методики початкової освіти доводять, що робота з ігровими наборами LEGO дозволяє молодшим школярам у формі пізнавальної гри отримати багато важливих знань, розвинути необхідні життєві навички ХХІ століття.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 426

29 березня, п’ятниця

Схід Сонця – 06.03; захід – 18.50. 

Місяць – у Стрільці. 

Мчч. Марка Арефусійського, Кирила.

30 березня, субота

Схід Сонця – 06.01; захід – 18.51.

Місяць – у Стрільці.

Година Землі.

Поминання померлих. Прп. Йоана Ліствичника.

31 березня, неділя

Схід Сонця – 06.58; захід – 19.53.

Місяць – у Стрільці. 

Перехід на літній час.

Неділя 2 Вел. посту. Свт. Григорія Палами. Прмц. Марії Паризької.

1 квітня, понеділок

Схід Сонця – 06.56; захід – 19.55.

Місяць – у Козерозі.

Міжнародний день сміху.

Міжнародний день птахів.

Прп. Марії Єгипетської.

2 квітня, вівторок

Схід Сонця – 06.54; захід – 19.56.

Місяць – у Козерозі.

Міжнародний день дитячої книги. 

Всесвітній день поширення інформації пpо проблему аутизму.

Мч. Полікарпа Олександрійського.

3 квітня, середа

Схід Сонця – 06.52; захід – 19. 58.

Місяць – у Водолії. 

Прп. Микити. Мц. Феодосії.

4 квітня, четвер

Схід Сонця – 06.50; захід – 20.00.

Місяць – у Водолії. 

Міжнародний день освіти з питань мінної небезпеки.

Міжнародний день інтернету.

День веб-мастера.

Прп. Йосифа Багатохворобливого.

Місячні фази у березні-квітні

Спадаючий  Місяць – до 31 березня, 1-7 квітня. 

Новий  Місяць – 8 квітня. 

Зростаючий Місяць – 9-23 квітня.

Повний Місяць – 24 квітня.

Спадаючий  Місяць – 25-30 квітня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 06.03; захід – 18.50. 

Місяць – у Стрільці. 

Мчч. Марка Арефусійського, Кирила.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 212

ОВЕН. Не намагайтеся переконати інших зрозумiти вас i увiйти у вашу ситуацію.  Краще не афiшувати плани i бажання змiн. 

ТЕЛЕЦЬ. Вас буде легко образити, але не варто надто перейматися тим, що скажуть інші. Партнери пiдтримають. 

БЛИЗНЮКИ. Сприятливий час для втiлення в життя планiв i iдей.  Зрозумiєте, що зробили правильний вибiр i не упустили можливостей. 

РАК. Успiх в професiйних справах переслiдуватиме весь тиждень. Відкриваються перспективи для кар’єри.  Добре менше говорити, бiльше робити.

ЛЕВ. Займiться збором iнформацiї, не соромтеся консультуватися у фахiвцiв. Не хвилюйтеся, якщо плани утiлюються з точнiстю до навпаки.  

ДIВА. Вирiшальну роль виконуватимуть зв’язки i знайомства. Прагнiть бути в курсi подiй, що вiдбуваються, вiд того залежить багато. 

ТЕРЕЗИ. На початку тижня зануритеся у роботу. Не провокуйте дiями i висловами довколишніх. Доведеться вiдповiдати за свої помилки. 

СКОРПIОН. Самовладання i лiдерськi якостi дозволять без особливих зусиль управляти людьми i досягти успiху. За можливостi зменшіть обсяг роботи. 

СТРIЛЕЦЬ. Доведеться ухвалювати серйознi рiшення, вислухайте поради колег, але залиште за собою останнє слово. 

КОЗЕРIГ. У життi настають моменти, коли слід зупинитися i подумати. У вiвторок можете дізнатися важливi новини i подивитися на ситуацiю пiд iншим кутом. 

ВОДОЛIЙ. Не виключенi суєта i завантаженість, остерiгайтеся конкурентiв. Четвер сприятливий для вiдпочинку в компанiї друзiв. 

РИБИ. У вас накопичилося багато справ i проблем, пора зайнятися цим. Але не намагайтеся зробити все вiдразу, починайте з найголовнiшого. 

Підготував

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Не намагайтеся переконати інших зрозумiти вас i увiйти у вашу ситуацію.  Краще не афiшувати плани i бажання змiн. 

ТЕЛЕЦЬ. Вас буде легко образити, але не варто надто перейматися тим, що скажуть інші. Партнери пiдтримають. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 328

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер північний помірний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура:  4оС. Вітер південний слабкий.

П’ятниця. Хмарно. Температура: 10оС. Вітер  помірно сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 5оС. Вітер південний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність. Температура: 13оС. Вітер південний помірно сильний.

В ніч на неділю. Хмарно, часом дощ. Температура: 7оС. Вітер південно-західний слабкий.

Неділя. Хмарно, дощ.  Температура: 10оС. Вітер північний помірно сильний.

В ніч на понеділок. Хмарно,  дощ. Температура: 6оС. Вітер південно-східний помірно сильний.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 9оС. Вітер  змінний  помірно сильний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 5оС. Вітер північний слабкий.

Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 9оС. Вітер північний помірний.

В ніч на середу. Ясно. Температура: 2оС. Вітер західний  слабкий.

Середа. Хмарно.   Температура: 12оС. Вітер південний  помірний.

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 10^оС. Вітер північний помірний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура:  4^оС. Вітер південний слабкий.

П’ятниця. Хмарно. Температура: 10^оС. Вітер  помірно сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 5^оС. Вітер південний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 210

Лютий і березень – місяці, багаті  на  знаменні події і пам’ятні дати. День Єдності, День Героїв Небесної Сотні, Шевченківські дні, День українського добровольця, День національної гвардії…

Саме 24 лютого 2022 року розпочалася широкомасштабна агресія на Україну, яка триває й досі і в якій гинуть кращі сини і дочки Батьківщини. Все це змушує нас ще й ще  раз згадати Героїв, які віддали і віддають життя за волю, честь і гідність країни, демонструють чудеса мужності й відваги.

Біснуватий путін  планував  захопити Київ за три дні. Він не очікував, що  на перешкоді його кривавим планам  стане народ,  якого сила  нічим звойована ще не була. Сила цього  народу – в єдності, любові до рідної землі, готовності її захищати, ненависті до ворогів.

Ми сильні, бо єдині. Ми єдині, бо сильні. Саме це додає стійкості і оптимізму патріотам, віри в неминучу Перемогу над ворогом, забезпечує органічний зв’язок наших Збройних Сил і народу, волонтерів і формувань територіальної оборони.

Нещодавно у мене народилися поетичні рядки, якими хочу поділитися з читачами «Вістей Ковельщини». Їх написав я, але авторство по праву належить українському Cолдату, якого образно можна назвати  Степаном Безсмертним. 

Ігор ПІНІС, 

депутат Ковельської міської ради 

(фракція «Сила і Честь»), 

учасник волонтерського руху.   

Лютий і березень – місяці, багаті  на  знаменні події і пам’ятні дати. День Єдності, День Героїв Небесної Сотні, Шевченківські дні, День українського добровольця, День національної гвардії…

Саме 24 лютого 2022 року розпочалася широкомасштабна агресія на Україну, яка триває й досі і в якій гинуть кращі сини і дочки Батьківщини. Все це змушує нас ще й ще  раз згадати Героїв, які віддали і віддають життя за волю, честь і гідність країни, демонструють чудеса мужності й відваги.

Біснуватий путін  планував  захопити Київ за три дні. Він не очікував, що  на перешкоді його кривавим планам  стане народ,  якого сила  нічим звойована ще не була. Сила цього  народу – в єдності, любові до рідної землі, готовності її захищати, ненависті до ворогів.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 203

26 березня свій день народження відзначатиме настоятель собору Благовіщення Пресвятої Богородиці у місті Ковелі, декан Свято-Благовіщенського округу ПЦУ, протоієрей  о. Василь Мичко.

Глибоко символічно, що особисте свято отець Василь зустрічатиме на другий день після великого православного празника – Благовіщення, на  честь якого названо храм, де Господь довірив йому нести службу Божу. І ось уже багато років поспіль душпастир сумлінно і ревно виконує свій обов’язок на ниві духівництва  і просвітництва, зміцнення й розвитку Православної Церкви України.

Шановний отче Василю! 

Прийміть від нас з цієї нагоди найщиріші вітання і найсердечніші  побажання! Дякуємо Вам за самовіддану працю в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, матері-України, всього українського народу. Ви – яскравий приклад щирого, непідробного патріотизму, невтомного сівача розумного, доброго, вічного, активного організатора і учасника волонтерського руху на підтримку Збройних Сил України.  

Бажаємо Вам многих і благих літ життя, Божого благословення на кожен прийдешній день, родинного благополуччя, а найголовніше – омріяної Перемоги над рашистськими окупантами, які зазіхнули на нашу волю!  Будьте здорові і шановані людьми й надалі!

                                           З повагою – 

 парафіяни Свято-Благовіщенського храму ПЦУ. 

26 березня свій день народження відзначатиме настоятель собору Благовіщення Пресвятої Богородиці у місті Ковелі, декан Свято-Благовіщенського округу ПЦУ, протоієрей  о. Василь Мичко.

Глибоко символічно, що особисте свято отець Василь зустрічатиме на другий день після великого православного празника – Благовіщення, на  честь якого названо храм, де Господь довірив йому нести службу Божу. І ось уже багато років поспіль душпастир сумлінно і ревно виконує свій обов’язок на ниві духівництва  і просвітництва, зміцнення й розвитку Православної Церкви України.

Шановний отче Василю! 

Прийміть від нас з цієї нагоди найщиріші вітання і найсердечніші  побажання! Дякуємо Вам за самовіддану працю в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, матері-України, всього українського народу. Ви – яскравий приклад щирого, непідробного патріотизму, невтомного сівача розумного, доброго, вічного, активного організатора і учасника волонтерського руху на підтримку Збройних Сил України.  

Бажаємо Вам многих і благих літ життя, Божого благословення на кожен прийдешній день, родинного благополуччя, а найголовніше – омріяної Перемоги над рашистськими окупантами, які зазіхнули на нашу волю!  Будьте здорові і шановані людьми й надалі!

З повагою –   парафіяни Свято-Благовіщенського храму ПЦУ. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 223

Декілька днів тому в мережі фейсбук прочитав інформацію під заголовком «Волинська м’ясна: 30 років тому селекціонери області вивели унікальну породу великої   рогатої худоби».

Повідомлення зацікавило, адже в нашій газеті не раз писали про зоотехніків-ентузіастів, які в далекі 90-ті роки минулого століття звершили справжній прорив у тваринницькій галузі. Ось як про це поінформувала Волинська обласна військова інформація та її Департамент агропромислової політики: 

«Волинські господарства утримують четверту частину від кількості поголів’я великої рогатої худоби усієї України.

В області атестовано 6 племінних заводів та 6 племрепродукторів з розведення поголів’я сертифікованих м’ясних порід: волинської м’ясної, абердино-ангуської, симентальської, поліської м’ясної, лімузин, герефорд та шароле.

Цьогоріч виповнюється 30 років з часу виведення нової породи ВРХ – волинської м’ясної. Займались цим волинські фахівці-селекціонери, одним з яких є Володимир Потапчук з села Велицька Ковельського району, багаторічний очільник ТзОВ «Зоря».

До виведення унікальної худоби були залучені декілька м’ясних порід – абердино-ангуська, герефордська та лімузинська, а з місцевих - червона польська і чорно-ряба. Отримане в результаті поголів’я волинської м’ясної породи невибагливе, пристосоване до спеки, морозів та   годування на випасах, має ніжне та якісне м’ясо, наче створене для стейків (на світлині – праворуч).

Порода була офіційно визнана і затверджена на державному рівні у 1994 році. Відзначимо, що волинська м’ясна є другою м’ясною породою великої рогатої худоби, виведеною в Україні.

Виводять породу не лише господарники Волині, а й інші області країни. Сьогодні в області найбільшими господарствами з відгодівлі худоби м’ясних порід є ТзОВ «Баффало», ТзОВ «Ратнівський аграрій» та ТзОВ «Зоря», де загалом утримується понад 8 тисяч голів ВРХ, з них – 3,4 тисячі корів”.

l

Зустрівши у дописі прізвище Володимира Потапчука, якого знав ще з молодих років, Заслуженого працівника України, авторитетну  і шановану на Волині людину, я не стримався, щоб не зателефонувати йому.

Володимир Юхимович відгукнувся на дзвінок швидко й охоче. Привітавши його із своєрідним  ювілеєм, поцікавився, як життя-буття, як  ідуть  справи в господарстві?

— Працюємо і тримаємось, незважаючи на усі труднощі й негаразди, яких, на жаль, вистачає. Багато на те причин, але прикро, що деякі очільники владних структур забувають про село.  А, проте, міць держави великою мірою тримається на аграріях. Без них, як і без армії, держави не буде.

Непокоїть, що доводиться в багатьох галузях працювати собі на збиток. Через те скоротили поголів’я м’ясної худоби, якої маємо десь 400 голів. Щоправда, всього утримуємо до тисячі голів ВРХ. Різко впали в ціні м’ясо, та й пшениця не дає належного прибутку.

Сьогодні можна по-різному ставитися до подій у сусідній Польщі. Є там і  політика, але є й цілком  обґрунтовані претензії фермерів, які вимагають від уряду у ставленні до себе не красивих слів, а реального діла, захисту вітчизняного товаровиробництва. Нам про таке не доводиться й говорити, бо, як кажуть, «не на часі».

«Не на часі» було й належно підготувати армію до війни, налагодити ефективну роботу військово-промислового комплексу. От і маємо те, що маємо. Болить душа, коли бачиш, як на селі закривають школи, заклади медицини, поштові відділення тощо. У декого вмирає надія на краще. А тут ще й війна,  на якій гине майбутнє України.

Однак ми рук не опускаємо.  Зиму пережили  нормально, адже кормів для худоби припасли  достатньо. Незважаючи на труднощі в рослинницькій  галузі, сподіваємося, що попит  на зернові культури, зокрема пшеницю, зросте. Адже світові загрожує голод, тож праця селянина має бути затребувана та економічно вигідна. 

Будемо засівати поля й надалі. Озимина перезимувала непогано. Тижнів через два, коли трохи підсохне, сіятимемо овес. А там   черга  й на інші культури, в тому числі кукурудзу, підоспіє.  Відомо ж бо: весняний день  рік  годує. Найголовніше – перемогти  у війні із ворогом, домогтися справедливого миру для України.

— Що ж, Володимире Юхимовичу, дякую за розмову. Хоч вона не дуже весела, але будемо сподіватися, що вистоїмо всі разом. 

А Вам, усім  трудівникам товариства бажаємо успішного засіву, щедрого врожаю у майбутньому, гарної погоди! Дай, Боже, щоб цьогоріч ситуація на селі поліпшилася, а чиновники у владі зрозуміли: Перемога без хліба не буває.

l

Для читачів газети хочу нагадати ще деякі факти із життя Володимира Потапчука. 1971 року він після закінчення Львівського зооветеринарного інституту прийшов працювати головним зоотехніком у рідне село Велицьк на Ковельщині, де пізніше став директором СТзОВ «Зоря».

Згідно з наказом міністра сільського господарства України згодом почав роботу з виведення м’ясної породи  худоби (до того  тут займалися молочним скотарством).

В інтерв’ю  журналістам Володимир Юхимович  згадував той час: «Серед авторів породи був не тільки я, але й Тимофій Янко та ще десять спеціалістів. До виведення волинської породи «залучили» декілька порід – абердино-ангуську, герефордську, лімузинську,  місцеві червону польську, чорно-рябу.  

На чотиропородне стадо ми «вийшли» 1994 року. Саме тоді відбулася апробація волинської м’ясної худоби. Від міністерства ми отримали авторське Свідоцтво за селекційне досягнення».

Микола ВЕЛЬМА. 

НА СВІТЛИНІ: Володимир  ПОТАПЧУК.

Фото з архіву редакції.  

Декілька днів тому в мережі фейсбук прочитав інформацію під заголовком «Волинська м’ясна: 30 років тому селекціонери області вивели унікальну породу великої   рогатої худоби».

Повідомлення зацікавило, адже в нашій газеті не раз писали про зоотехніків-ентузіастів, які в далекі 90-ті роки минулого століття звершили справжній прорив у тваринницькій галузі. Ось як про це поінформувала Волинська обласна військова інформація та її Департамент агропромислової політики: 

«Волинські господарства утримують четверту частину від кількості поголів’я великої рогатої худоби усієї України.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 330

Багато видатних, талановитих людей  в різних сферах людської діяльності жило і живе на Ратнівщині, Ковельщині, у всій Волинській області та Україні.

Про одну з таких непересічних особистостей з мальовничого села Гута й хочу розповісти.

Людина ця і на теренах Ратнівщини, і в області у середовищі культпрацівників відома й шанована. Адже  Народний аматорський ансамбль народної музики «Льонок» (в минулому – агіткультбригада) Гутнянського сільського будинку культури був учасником чи не кожного мистецького заходу у Ратно та Луцьку, інших населених пунктів Волині.

Незмінним керівником цього талановитого колективу була і є Заслужений працівник культури України, кавалер ордена Знак Пошани, володарка  багатьох дипломів, грамот,  працьовита, талановита, відповідальна, з чуйним і добрим серцем Марія Євгенівна Луцик. Так сказати маю повне право, адже сам особисто  довгий час, починаючи з 1979 року, був учасником цього колективу. Отож, нічого вигадувати мені не потрібно, а лише постаратися правдиво розповісти про мою землячку, яка крізь все своє життя пронесла святе почуття любові до рідної землі, сім’ї і родини, обраної в юності професії.

l

А починалася творча біографія пані Марії у 70-ті роки минулого століття. Помітивши у доньки потяг до музики і пісні, батьки «пожертвували»… коровою, щоб продати її і купити баяна. А що означає для селянина корова (і тоді, і зараз), думаю, пояснювати не потрібно. Надалі юна Марія своєю старанністю, сумлінням і працьовитістю довела, що «жертва» була недаремною, виправдавши сподівання тата і мами. 

Почавши свій трудовий шлях у 1965 році завідуючою клубом в рідній Гуті, вона у зрілому віці закінчувала його на «великій сцені» вже в якості  ветерана праці: у вересні 2021 року на березі озера Пісочного, поблизу санаторію «Лісова пісня», взяла  участь у транскордонному фестивалі «Озерна містерія» в рамках проєкту «Українсько-польське поозер’я – край легенд: відкрий та насолоджуйся незвіданим».

Між цими двома віхами життя – десятки років важкої і напруженої праці. Можливо, хтось подумає, що пісні співати – то не вугілля добувати, не сіяти-орати  чи  сталь виплавляти. Можливо, якщо працювати абияк. Але Марія Євгенівна так не вміла. В роботі вона, як-то кажуть, «горіла». Щоб розповісти про всі перипетії  її біографії, газетної сторінки не вистачить. Було всього: і доброго, і поганого, але жінка ніколи не падала духом, вміла кожного учасника і підбадьорити, і  заспокоїти, і  втішити для того, щоб виступи на сцені пройшли якнайкраще. Як результат, колектив ніколи, як кажуть у  народі, не зганьбився, завжди демонстрував справжній мистецький  професіоналізм.

Йшли роки, змінювався склад ансамблю, але не змінювалося ставлення і керівника, і його «команди» до творчого процесу. Домінували почуття колективізму, взаємовиручки, бо об’єднувала спільна мета – любов до музики і пісні. Адже  як інакше пояснити той факт, що у 70-90-их роках немісцеві учасники колективу добиралися до Гути  на репетиції або концерти, незважаючи  ні на відстань, ні на проблеми з доїздом.

Так, вихователька Лідія Книшук із Заболоття долала 10 кілометрів, вчителька Галина Бідзюра із Здомишля — 22 кілометри, вчитель Степан Головій  з Кортеліс – 65 кілометрів, ветлікар Надія Головій із Забріддя – 45  кілометрів, викладач  музичної школи Василь Рощинець  із Заболоття – 10 кілометрів, викладач музичної школи Марко Кучапський з Ратного – 32 кілометри. А будівельник Микола Гайдучик приїжджав навіть з білоруського Хотислава – 17 кілометрів. І це – в різні пори року, в різний час.

Географія виступів гурту «Льонок» — надзвичайно широка. Найчастіше, звичайно, — в рідній Гуті, колишньому районному центрі Ратному, довколишніх селах. Гостювали у «кращі часи» в білорусів, і  в столиці України місті Києві. А в 1979 році «Льонок» у складі Марії Луцик, Марії Оніщук, Надії Головій, Миколи Жука, Степана Леваха, Степана Головія, автора цих рядків удостоївся честі подорожувати туристичним потягом далекою-близькою Прибалтикою. Тож  залізничні перони Вільнюса, Риги, Каунаса, Калінінграда «чули» веселі, щирі, бадьорі пісні й музику від українців. У відповідь – подяки й овації.

Звичайно, основу «Льонка» складали і складають місцеві мешканці Гути. Тут – і листоноша, і кіномеханік, і агроном, і  вчителі та механізатори, і  бібліотекарі, і  домогосподарки. Є аптекар, доярки, бухгалтер, студенти, техпрацівники, водій, працівники будинку культури та ін. Зайве говорити, як непросто було їх об’єднати в одну мистецьку «сім’ю», зацікавити, переконати, заохотити, навчити і т. д., і т.п. От що значить, коли за справу взялася людина, котра в роботу вкладає всю свою душу!

l

Дехто може дорікнути: а чи потрібно в час жорстокої кровопролитної війни з рашистами писати про аматорів сцени? Чи не краще розповісти про щось патріотично-героїчне? Думаю, що про це краще напишуть професіонали-журналісти, військові, волонтери. Однак вважаю, що мистецтво і культура – теж фронт, тільки духовний. Фронт, де утверджується національний дух, українська самобутність. Недаремно ж бо кажуть: «Наша мова, наша пісня не вмруть, не загинуть!».

Мабуть, саме тому любов до пісні й музики передалися і сину, а  пізніше – онукам. Син Борис  закінчив Луцьке державне музичне училище, а згодом і Луцький інститут мистецтв імені Лесі Українки. Нині викладає в музичній школі. Онуки, хоча й обрали професії, не пов’язані з культурою, але на сцені виступали з чотирьох років. Бо і мама, художній керівник Гутянського будинку культури, як і тато, і бабуся, любить пісню. Як кажуть, вдатися є в кого.

До речі, онуки брали участь у різних дитячих фестивалях, займаючи призові місця, концертах, а згодом стали виступати на сцені як родинний, сімейний колектив (на світлині), даруючи радість й насолоду собі, батькам, рідним, а найбільше, мабуть, – бабусі, яка ними пишається і гордиться. 

Багато видатних, талановитих людей  в різних сферах людської діяльності жило і живе на Ратнівщині, Ковельщині, у всій Волинській області та Україні.

Про одну з таких непересічних особистостей з мальовничого села Гута й хочу розповісти.

Людина ця і на теренах Ратнівщини, і в області у середовищі культпрацівників відома й шанована. Адже  Народний аматорський ансамбль народної музики «Льонок» (в минулому – агіткультбригада) Гутнянського сільського будинку культури був учасником чи не кожного мистецького заходу у Ратно та Луцьку, інших населених пунктів Волині.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 247