Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 11 грудня 2025 року № 51 (13007)

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

15.02.2024 Романюк Аліна Петрівна
16 лютого, п’ятниця
Схід Сонця – 07.34; захід – 17.38. 
Місяць – у Близнюках.  
День військового журналіста.
День єднання.
Мчч. Павла, Іллі. 
17 лютого, субота
Схід Сонця – 07.32; захід – 17.40.
Місяць – у Близнюках.
День спонтанного прояву доброти.
Прп. Феодора Києво-Печер.
18 лютого, неділя
Схід Сонця – 07.30; захід – 17.41.
Місяць – у Близнюках.
Неділя 37 після П’ятд.  Свт. Льва Римського. 
19 лютого, понеділок
Схід Сонця – 07.28; захід – 17.43.
Місяць – у Раці.
День Державного Герба України.
Мчч. Максима, Феодота (Богдана).
                                                                                                                                         
20 лютого, вівторок
Схід Сонця – 07.26; захід – 17.45.
Місяць – у Раці. 
День Героїв Небесної Сотні.
Всесвітній день соціальної справедливості.
Блгв. кн. Ярослава Мудрого.
21 лютого, середа
Схід Сонця – 07.24; захід – 17.47.
Місяць – у Леві. 
Міжнародний день рідної мови.
Прп. Тимофія, що в Символах.
22 лютого, четвер
Схід Сонця – 07.22; захід – 17.49.
Місяць – у Леві.
Міжнародний день підтримки жертв злочинів.
Прп. Афанасія, спов. 
Місячні фази у лютому
Зростаючий Місяць – до 23 лютого.
Повний Місяць – 24 лютого.
Спадаючий  Місяць – 25-29 лютого.
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
u Багато зірок на нічному небі – до хорошого врожаю в цьому році. 
u Білі світлові кола навколо Сонця чи Місяця – збережеться тиха і ясна погода.
u Подальшав обрій – на поліпшення погоди.
Підготувала Аліна РОМАНЮК.
котик16 лютого, п’ятниця
Схід Сонця – 07.34; захід – 17.38. 
Місяць – у Близнюках.  
День військового журналіста.
День єднання.
Мчч. Павла, Іллі. 
 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 219
Читати далі

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП з 19 по 25 лютого

15.02.2024
ОВЕН. Гарний настрiй початку тижня зумiєте зберегти до кiнця. В середу слiд  обережно ставитися до комплiментiв вiд людей, з якими зводять загальнi справи. 
ТЕЛЕЦЬ. Поталанить у справах, де слід проявити iнiцiативу, наполегливість i смiливiсть, а не дiяти за шаблоном. Реальний шанс перетворити супротивникiв на союзникiв. 
БЛИЗНЮКИ. Справи пiдуть успiшно, виникне вiдчуття радостi i гармонiї. Настає час для рiшучих дiй, геть сумнiви, зiрки вкажуть правильний шлях. 
РАК. Зможете розiбратися у багатьох заплутаних проблемах. У вiвторок або середу вiрогiднi грошовi надходження. Буде чимало дрібних справ.
ЛЕВ. Понедiлок – сприятливий день для пошуку нової роботи. Будьте неквапливi i уважнi, не намагайтеся всi проблеми  розв’язувати самостiйно, просiть допомоги у колег. 
ДIВА. Використовуйте будь-яку можливiсть, щоб вiдпочити вiд перевантажень на роботi. У вихiднi приділіть увагу рідним, проведіть час  з друзями.
ТЕРЕЗИ. Поступово зростає ваш авторитет i заробiток. Вiвторок може принести зустрiчi з корисними i цiкавими людьми. Прагнiть бути у центрi подiй.
СКОРПIОН. Підходящий тиждень для демонстрацiї творчого i професiйного потенцiалу широкiй публiцi. Людей, чия сфера дiяльностi передбачає креативність, супроводитиме успiх у справах. 
СТРIЛЕЦЬ. Найвищу цiннiсть матимуть безкорисливiсть i щирість помислiв. Вам  мало що вдасться зробити для себе, проте дiї альтруїстичного характеру матимуть успiх. 
КОЗЕРIГ. Усе похмуре i песимiстичне слід відкинути геть. Сумнiви також недопустимi. Тиждень обіцяє бути яскравим та насиченим. 
ВОДОЛIЙ. Важливу iнформацiю необхiдно перевiряти ще раз. А ось п’ятниця сприятлива для початку справ. У вихiдні  вирушайте хоча б в короткочасну подорож.
РИБИ. Будете сповнені всiляких iдей, але з їх реалiзацiєю поспiшати не варто. У суботу добре навести лад, як вдома, так i в думках.
Підготував 
Степан ЗОРЕПАД.
гороОВЕН. Гарний настрiй початку тижня зумiєте зберегти до кiнця. В середу слiд  обережно ставитися до комплiментiв вiд людей, з якими зводять загальнi справи. 
ТЕЛЕЦЬ. Поталанить у справах, де слід проявити iнiцiативу, наполегливість i смiливiсть, а не дiяти за шаблоном. Реальний шанс перетворити супротивникiв на союзникiв. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 238
Читати далі

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 8–14 лютого

08.02.2024
Четвер.  Хмарно, часом сніг з дощем. Температура: 2оС.  Вітер західний помірний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно, сніг з дощем. Температура: 1оС.   Вітер південно-східний  помірний.
П'ятниця. Хмарно, невеликий дощ. Температура:  6оС.  Вітер  південний  помірно сильний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність.   Температура: 6оС. Вітер південно-західний помірний.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 9оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура:  6оС.  Вітер  південно-західний помірний. 
Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 12оС.  Вітер південний помірно сильний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, часом  дощ. Температура:  8оС.  Вітер південний помірний, часом сильний.
Понеділок. Мінлива хмарність. Температура:  13оС.  Вітер  південний помірний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 60С.  Вітер південно-східний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 12оС.  Вітер   східний помірний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 6оС.  Вітер північно-східний помірний.
Середа. Хмарно, часом дощ.  Температура:  9оС.  Вітер північний помірно сильний.
зимаЧетвер.  Хмарно, часом сніг з дощем. Температура: 2оС.  Вітер західний помірний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно, сніг з дощем. Температура: 1оС.   Вітер південно-східний  помірний.
П'ятниця. Хмарно, невеликий дощ. Температура:  6оС.  Вітер  південний  помірно сильний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 233
Читати далі

Повідомлення в номер / Герої не вмирають

08.02.2024
В степу, розривами  роздертім,
Де грунт, мов маки, кривавів,
Воскресли воїни від смерті
І знову рушили у бій.
І не було вже їм зупину –
Нещадно рвали ворогів,
Вогнем змітали з України
Гадюче плем’я до  ноги.
Ятрився в грізному пориві
Біль поневолених віків,
Горів у праведному гніві
Безсмертних цих чоловіків.
В містах, з лиця землі зітертих,
В щоденних згарищах нових,
Їх не шукайте серед мертвих –
Вони боронять нас, живих.
Салюти б’ють, оркестри грають,
Остання шана знов комусь.
Герої, дійсно, не вмирають,
Та слізно й жалісно чомусь…
Федір САВЛУК.
до вірша на 1 ст В степу, розривами  роздертім,
Де грунт, мов маки, кривавів,
Воскресли воїни від смерті
І знову рушили у бій.
І не було вже їм зупину –
Нещадно рвали ворогів,
Вогнем змітали з України
Гадюче плем’я до  ноги.
Ятрився в грізному пориві
Біль поневолених віків,
Горів у праведному гніві
Безсмертних цих чоловіків.
В містах, з лиця землі зітертих,
В щоденних згарищах нових,
Їх не шукайте серед мертвих –
Вони боронять нас, живих.
Салюти б’ють, оркестри грають,
Остання шана знов комусь.
Герої, дійсно, не вмирають,
Та слізно й жалісно чомусь…
Федір САВЛУК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 269

Повідомлення в номер / Янголи добра наближають Перемогу

08.02.2024 Троцюк Світлана Дмитрівна
Роль волонтерів в Україні у наш час, коли триває повномасштабна війна, важко переоцінити. Волонтери – одні з тих, хто стоїть за спиною військових, допомагають українцям на деокупованих територіях, внутрішньо переміщеним особам, пораненим бійцям у шпиталях. Їхня діяльність цінна і безкорислива.  
Нещодавно журналістам нашого видання  пощастило поспілкуватися з «янголами добра», котрі  живуть і працюють у нашій місцевості. Мова йде про волонтерів  ГО «Діємо вже» (керівник Олена Головій), які об’єднались навколо ідеї, що спонукає до боротьби за свободу і незалежність України, об’єднує   села, міста, громади, соціальні групи, партнерів і волонтерів з-за кордону. Ідея ця – об’єднатися і діяти заради Перемоги над ворогом.
Нас цікавило, як  на початку «великої війни» декілька активістів змогли згуртувати навколо себе силу-силенну людей різного віку, професій, релігійних переконань, створити потужну команду бійців невидимого фронту?  Громадська організація «Діємо вже» відома не тільки в Україні, а й у багатьох куточках  світу як одна з найпотужніших частин громадянського суспільства України.
…І ось переступаємо поріг волонтерського центру. Нас привітно зустрічає Наталія Тхоржевська, координатор волонтерського центру ГО «Діємо вже». Відчувається, що пані Наталія, як-то кажуть,  на своєму місці. Її енергетика потужна, засвідчує  колосальну силу волі,  бажання творити добро  і тісно переплітається з гаслом: «Разом ми – потужна сила у  боротьбі з ворогом!». Кожен зайнятий важливою справою: хтось шиє одяг, хтось готує страви, хтось плете сітки. Переповнює відчуття, що ми  прийшли до «своїх»,  таких  близьких за духом людей.
на першуРоль волонтерів в Україні у наш час, коли триває повномасштабна війна, важко переоцінити. Волонтери – одні з тих, хто стоїть за спиною військових, допомагають українцям на деокупованих територіях, внутрішньо переміщеним особам, пораненим бійцям у шпиталях. Їхня діяльність цінна і безкорислива.  
Нещодавно журналістам нашого видання  пощастило поспілкуватися з «янголами добра», котрі  живуть і працюють у нашій місцевості. Мова йде про волонтерів  ГО «Діємо вже» (керівник Олена Головій), які об’єднались навколо ідеї, що спонукає до боротьби за свободу і незалежність України, об’єднує   села, міста, громади, соціальні групи, партнерів і волонтерів з-за кордону. Ідея ця – об’єднатися і діяти заради Перемоги над ворогом.
Нас цікавило, як  на початку «великої війни» декілька активістів змогли згуртувати навколо себе силу-силенну людей різного віку, професій, релігійних переконань, створити потужну команду бійців невидимого фронту?  Громадська організація «Діємо вже» відома не тільки в Україні, а й у багатьох куточках  світу як одна з найпотужніших частин громадянського суспільства України.
…І ось переступаємо поріг волонтерського центру. Нас привітно зустрічає Наталія Тхоржевська, координатор волонтерського центру ГО «Діємо вже». Відчувається, що пані Наталія, як-то кажуть,  на своєму місці. Її енергетика потужна, засвідчує  колосальну силу волі,  бажання творити добро  і тісно переплітається з гаслом: «Разом ми – потужна сила у  боротьбі з ворогом!». Кожен зайнятий важливою справою: хтось шиє одяг, хтось готує страви, хтось плете сітки. Переповнює відчуття, що ми  прийшли до «своїх»,  таких  близьких за духом людей.
 
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 350
Читати далі

Повідомлення в номер / Сплата податків – обов’язок кожного

08.02.2024
Ковельські податківці пропонують просвітницькі заходи для майбутніх платників податків. 
Незабаром учні загальноосвітніх навчальних закладів м. Ковеля стануть учасниками тематичних екскурсій та уроків податкової грамотності на базі Центру обслуговування платників Ковельської ДПІ. 
 Про проведення просвітницьких заходів для майбутніх платників податків у місцевому Центрі обслуговування платників  йшлося під час зустрічі начальника Ковельської ДПІ Сергія Ткачука з директорами шкіл Ковельщини. 
«Стрімка цифровізація економіки передбачає певний рівень знань і навичок, якими повинні володіти платники податків. Державна податкова служба теж активно впроваджує у процес податкового супроводу новітні інформаційні рішення. Податківці активно пропагують можливості електронного кабінету та мобільного застосунку «Моя податкова». Разом з тим, ми переконуємо молоде покоління мати активну громадянську позицію сумлінного платника податків. Наприклад, вимагати фіскальний чек при купівлі товарів і цим допомогти державі детінізувати сферу обігу готівки», – розповів учасникам зустрічі Сергій Ткачук. 
Посадовець наголосив, що дистанційна взаємодія платників податків із контролюючими органами економить кошти та  запобігає корупційним ризикам.
До речі, кожен платник податків, який потребує практичної допомоги щодо роботи в електронному кабінеті чи має намір спілкуватися з ДПС через застосунок «Моя податкова», може звернутися до державної податкової інспекції за місцем податкової адреси.
 Сектор інформаційної взаємодії ГУ ДПС 
у Волинській області.
податковаКовельські податківці пропонують просвітницькі заходи для майбутніх платників податків. 
Незабаром учні загальноосвітніх навчальних закладів м. Ковеля стануть учасниками тематичних екскурсій та уроків податкової грамотності на базі Центру обслуговування платників Ковельської ДПІ. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 233
Читати далі

Повідомлення в номер / Країна неляканих ідіотів

08.02.2024
Країни бувають різні. Наприклад, країна мрій, де люди живуть в мирі і злагоді, достатку і комфорті. Є ще країни святості і духовності. У них панує атмосфера глибокої віри в Бога, постійного прагнення до самовдосконалення.
Але є й країни неляканих ідіотів. Їх порівняно небагато, але не так вже й мало. Живуть у них ідіоти, які себе такими не вважають, але твердо переконані, що вони – найкращі, найвеличніші, наймудріші. Бо в цьому їх переконали правителі країни – такі ж самі ідіоти, а, можливо, ще й страшніші.  
Безперечно, ви здогадалися про кого мова. Звичайно, про московію, котрою ось вже більше 20 років править одна людина – тупа, обмежена, злостива, з яскраво вираженими ознаками олігофренії. Вона чомусь уявила себе володарем світу, і робить можливе й неможливе для того, щоб у це повірили всі земляни. Ім’я цієї людини звучить, як лайка, – путін або ху...ло. На вигляд миршавий, лисий, низькорослий, але повний пихи і ненависті до людей. В першу чергу – українців, яких називає «братами», але яких готовий убивати, як Каїн убив Авеля. Нещадно, жорстоко, холоднокровно.
Найжахливіше у тому, що тирану і вбивці сліпо вірять росіянці. Тривале зомбування рашистськими ЗМІ зробили їх такими самими ідіотами, як кремлівський маніяк. Вони переконані у тому, що Україна ніяка не держава, а штучне «образованіє», що при владі там «нацисти» і «бандерівці», що так звана «спеціальна військова операція» вчасна й необхідна, що московитські вояки захищають від «фашистів» світ, що вони борються за «свободу» і «незалежність» ерефії. Всіх, хто з цим не згоден, вимагають жорстоко карати і навіть безжально розстрілювати або вішати.
l
Нам, вихованим на інших цінностях та ідеалах, навіть важко уявити, як можна дійти до такого маразму, справжнього божевілля і непідробного фанатизму. Подібне, щоправда, в історії людства вже було – у XX столітті, коли мільйони німців уявили себе богообраним народом, увірували у своє право вбивати «нечестивих» (в першу чергу – євреїв, українців, тих же росіянців), бо фюрер адольф гітлер – це другий Месія на землі, якому треба поклонятися і за яким сміливо йти. Чим закінчилася масова ідіотизація німецького народу, ми знаємо. Але, виявляється, уроки минулого не є засторогою для «глибинного» народу московії.
У тому, що нині коїться за «поребриком», в першу чергу, винен путін та його прихвосні. Вони збудували державу, яка живе і діє за принципом бандитського угрупування: хто не з нами, той проти нас,  хто б’є першим, той перемагає; слово пацана – закон для бидла; крок вправо, крок вліво – розстріл на місці і т. д. і т. п. 
Московитський режим – це аналог північнокорейського, іранського та інших диктаторських режимів, котрі, як гриби після дощу, все більше поширюються світом у XXI, «освіченому» й «інтелектуальному», столітті.
Постає закономірне запитання: «А як взагалі може подібне дикунство існувати на планеті?». Відповідь проста: ідіоти народжуються і набирають сили тому, що вони НЕЛЯКАНІ. Визнаючи лише право сили, вони повністю заперечують силу права. Демократичні країни світу дали волю ідіотам, міркуючи, що рано чи пізно вони заспокояться і стануть жити за нормами цивілізованого людства.
Даремні надії! Як кажуть в народі, горбатого могила виправить. А відправити вбивць і ґвалтівників у «могилу»  ані НАТО, ані Європейський Союз, ані інші демократичні інституції не поспішають. Навіть тоді, коли путін напав на Грузію, анексував Крим, вчинив провокацію на Донбасі. 
Та й нині, в розпал кровопролитної російсько-української війни, Захід не може зрозуміти: путін ніколи не піде на перемир’я, йому потрібна вся Україна, вся Європа, весь світ. Як вовк, почувши запах крові, не зупиняється і продовжує нищити своїх жертв, так і володар кремля із поплічниками буде йти до кінця. Бо він – слуга диявола, мета якого полягає у здобутті повної і остаточної перемоги над людською спільнотою, перетворення її на безвольних рабів. Багато чого тут путіну вже вдалося. То чому ж не йти далі?
l
Вдумаймося у деякі твердження, проаналізуймо дії рашистів останнього часу, які зайвий раз підтверджують їх діагноз – олігофренія.
Так, нещодавно путін під час зустрічі з керівниками муніципальних утворень суб’єктів російської федерації раптом почав скаржитися, що Україна “відмовилася від переговорного процесу з росією”. І тут же, говорячи про переговори, визнав, що метою нападу військ на Україну є банальне захоплення чужої території. Він наголосив: «неможливо змусити нас відмовитись від тих завоювань, яких ми досягли за півтора роки».
Але це ще не все: російський диктатор   пішов далі і назвав українців «дурнями». За його словами, якби всі переговори відбулися (звичайно, на умовах кремля), то «все давно закінчилося б». Мовляв, ідіть до них у рабство, і все буде чудово.
Ще далі у своїх маразматичних міркуваннях пішов заступник голови ради безпеки медведєв. Нещодавно він заявив: «Існування України смертельно небезпечне для українців. І я маю на увазі не лише державу, бандерівський (?!) політичний режим. Я говорю про будь-яку, абсолютно будь-яку Україну.  Наявність самостійної держави на історичних російських територіях тепер буде постійним приводом для відновлення військових дій».
Тобто, коли українці не стануть на коліна, не сприймуть «руській мір», до складу якого зобов’язані ввійти з піднятими догори руками, то їх чекає війна на цілковите винищення.
Якщо врахувати попередні заяви цього ідіота-алкоголіка, де він погрожує ядерною зброєю усьому світові, то стає страшно від того, хто сьогодні при владі в московії. А ще ж там  є «коняка» лавров, котрий нещодавно на засіданні ради безпеки ООН, позичивши очі в Сірка, нахабно брехав про «мирні наміри кремля», «кривавий київський режим», і т. д., і т. п. При цьому, не моргнувши оком, заявив, що Захід і США винні у відсутності переговорів, а росія їх дуже «хоче». Щоправда, підкресливши, що московія зацікавлена лише в перемовинах, які призведуть до усунення теперішньої української влади, тобто зміни політичного режиму в Україні.
l
Навіть згаданого вище достатньо для того, щоб зрозуміти: росія шантажує Київ, весь Захід загрозою війни «до безкінечності», можливістю застосування ядерної зброї, претензією на одноосібний диктат  у міжнародному співтоваристві. Така собі заявка на панування  «на землі, в повітрі, і на морі», про що колись мріяли бабуся із казки про рибалку і рибку. Чим все це закінчилося, ми знаємо. Але, очевидно,  не пам’ятають  за «поребриком».
Звичайно, ідіотизму московської влади дивуватися не варто. Та біда в тому, що «країною неляканих ідіотів» виглядає вся росія (за невеликим винятком). Ось один із фактів останнього часу на підтвердження цієї думки. В російському місті нєфтєюганську відкрили виставку-музей… крадених речей з України(!!!), яку обіцяють постійно поповнювати. Як писав у соціальній мережі Фейсбук відомий громадський активіст з Ковеля  Геннадій Сарапін: «Повний ідіотизм! Сволота-мародери: окупували, пограбували і виставили на огляд, створивши «музей». Організатор – «союз морських піхотинців нєфтєюганська». Що ж, які організатори, такі й «музеї».
Подібних прикладів – сила-силенна. Іноді здається, що московія всуціль втратила здоровий глузд. Мало того, що бандитський напад на сусідню суверенну державу Україну називають «священною війною», «боротьбою за вільну і незалежну рассєю», ще й діла такі творять, що в голові не вкладається. То піонерські і жовтенятські загони відновлюють, то жіночі дружини «Ми – за путіна!» створюють, то організовують «паради перемоги» у дитячих садках.
Немає міри підлості і нахабству в окупантів на тимчасово захоплених українських територіях. Тут палять і нищать твори наших письменників і поетів, грабують музеї, спеціально створеними пропагандистськими «агіткультбригадами» популяризують ідеологію «руського міра», активно залучаючи до новостворених «органів влади» колаборантів, які так  палко закликали: «путін, пріді!». І він прийшов з убивствами, розстрілами, попелищами, щоденними бомбардуваннями українських міст і сіл.
Безперечно, коли ідіот один або навіть їх декілька, погано, але не смертельно. На жаль, кретинів на білому світі вистачає навіть серед відомих політиків. Не буду називати їх прізвищ, щоб не викликати міжнародний скандал, але процитую деякі «крилаті фрази», а ви вже самі здогадайтесь, хто їх автор: «Коли я стану президентом, то за 24 години зупиню війну між Україною і росією. Я дуже добре знаю путіна й Зеленського,  і ми дуже швидко домовимося про мир»; «Я в Київ для зустрічі із Зеленським не поїду, але знаю, що там спокійно і тихо, а люди живуть без тривог і турбот»; «Україна сама винна у тому, що ллється кров українців» тощо.
Ви запитаєте: «А в чому суть фрази «нелякані ідіоти»? Повторю те, що сказав вище: «Вони нелякані ідіоти тому, що їх ніхто по-справжньому не налякав і вони   почуваються, як риба у воді. Коли ж бомби почнуть падати на їх голови, а Господь нашле на них кару, то зрозуміють: не завжди ідіотизм корисний. Щоправда, тоді може бути запізно…».
Маркіян ІВАЩИК.
P. S. Виявляється, що для того, аби  налякати путінців, не обов’язково потрібні бомби. Про це свідчить переляк, який охопив кремлівських посіпак, коли вони дізналися, що передвиборний рейтинг кандидата в президенти рф  Надєждіна, котрий виступає за припинення війни з Україною, може перевищити рейтинг  путіна. 
Звичайно, перемоги “ліберала” там не допустять, але сьогодні всі пропагандони пішли в атаку на Надєждіна, називаючи його «зрадником» і «посібником нацистів»,  вимагаючи незручного кандидата зняти з перегонів. Отака ціна їх «сміливості». Як кажуть, серед овець молодець, а для молодця – і сам вівця.
М. І.
На світлині: членкині “бойового”  загону «Ми – за путіна!».
 
фотоКраїни бувають різні. Наприклад, країна мрій, де люди живуть в мирі і злагоді, достатку і комфорті. Є ще країни святості і духовності. У них панує атмосфера глибокої віри в Бога, постійного прагнення до самовдосконалення.
Але є й країни неляканих ідіотів. Їх порівняно небагато, але не так вже й мало. Живуть у них ідіоти, які себе такими не вважають, але твердо переконані, що вони – найкращі, найвеличніші, наймудріші. Бо в цьому їх переконали правителі країни – такі ж самі ідіоти, а, можливо, ще й страшніші.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 297
Читати далі

Повідомлення в номер / Наталія Маковецька із Щедрогорастала на захист України замість загиблого сина Івана

08.02.2024
Усі ми добре пам’ятаємо, як почалася війна. І в кожного була своя реакція, свій шок і своє розуміння того, що відбувалося. Але у всіх нас було бажання вберегти своє життя і найдорожчих людей. Усі добре пам’ятаємо, як проводили поглядом у невідомість автобуси з добровольцями, які стали щитом за незалежність рідної землі. Серце у грудях стискається й досі, коли повертаються хлопці додому «на щиті», так і не побачивши омріяної Перемоги. 
Так у березні 2022 року проводжала на війну свого єдиного сина Івана зі Щедрогора на Ратнівщині й мати Наталія Маковецька та молода вагітна дружина Інна Маковецька. А вже у травні їх приголомшила звістка про те, що їхній дорогий Іван героїчно загинув. 
Проте ніхто не очікував, що історія цієї згорьованої війною родини матиме таке неочікуване продовження: Наталія Маковецька, мати загиблого Героя, нещодавно пішла до лав ЗСУ, щоб «вигризти»  Перемогу, про яку так мріяв її син! 
Про цю неймовірну жінку ми дізналися від односельчан Наталії Максимівни. З перших днів війни їй була небайдужа доля України і всіх хлопців, котрі стоять на її захисті. На той момент єдиний син Іван з дружиною Інною після закінчення Переяслав-Хмельницького університету і проходження строкової служби жив та працював у столиці. Донька Ольга з сім’єю живе у Щедрогорі. Коли до сина зателефонували з військкомату, він, не роздумуючи, сказав, що мусить їхати. 
Дружина Інна пригадує, як йому повідомили, що він може бути вдома, аж доки виповниться рік з моменту його демобілізації зі строкової служби. У рідному селі він записався в терооборону, але коли зі Щедрогора мав від’їжджати автобус з добровольцями, швидко зібрав речі, сказав, що в нього немає часу чекати, що мусить їхати просто зараз, і чи не останнім забіг у автобус, що відправлявся. 
Дружина просила дочекатися дзвінка з військкомату, але всі вмовляння були марними. Картини звірств рашистів у Бучі, Бородянці не давали йому спокою. Він постійно повторював, що не хоче, аби  ця біда спіткала і його сім’ю. 
А далі була щемлива картина прощання, яку пам’ятають усі, хто в той день проводжав своїх рідних на війну. Інна забігла в автобус і вмовляла чоловіка: «Вань, будь ласка, тобі ж подзвонять! Тоді підеш. Не їдь зараз! Ти нам потрібен». А він міцно обійняв дружину і відрізав: «Кохана, я мушу їхати зараз! Я вас люблю! Я повернуся з Перемогою», – поцілував, пригорнув її до грудей, а потім автобус рушив. 
l
Іван Маковецький був стрільцем 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Брав участь у боях в Житомирській, Київській, Миколаївській та Запорізькій областях. І весь час був на зв’язку з коханою. Інна пригадує, що дзвонив додому, як тільки з’являлася така нагода. Побратими розповідали, що не раз вилазив то на дах будинку, то на дерево, щоб зателефонувати додому. Він був прикладом того, як треба любити рідних. За тиждень до своєї загибелі сказав дружині, що хоче, аби донечку звали Улянкою. За татовими словами її й назвали, от тільки народилася вона через п’ять місяців після того, як він загинув, – 11 жовтня 2022 року. 
– Де б він не був, його скрізь любили, –  пригадує з трепетом у душі Інна. – Він заповнював собою, своїми жартами та сміхом весь простір.  Ваня був найдобрішою людиною, яку я знала, це підтвердить кожен, хто був із ним знайомий. Завжди з позитивом і піснею. А поки Іван воював «на нулі», у Щедрогорі, як могла, допомагала армії його мама. 
Односельчани згуртувалися навколо збору гуманітарної продукції для військових. Наталія Максимівна двічі на тиждень приносила випечений власними руками хліб, і щоразу – по 20-24 буханки. 
Вона казала: 
– Когось накормлю я, а, може, хтось нагодує мою дитину. 
Пекучим болем увірвалася в серце матері звістка про те, що її Іванка вже немає. 18 травня 2022 року стало днем, який змінив усе її життя. Плакала, тужила, мужньо зносила все, що їй приготувала доля. І щодня по кілька разів топтала стежку до могили сина, бо тільки там у щирій молитві відчувала полегшення. Із сил вибилася зовсім. Смерть сина підкосила її здоров’я. Близькі люди пригадують, що вона насилу піднімала відро з водою на другий поверх у школі, щоб помити підлогу (працювала прибиральницею у місцевому ліцеї), але жила. І людям своїх слабких сторін не показувала. Була «залізною», «сталевою», «бетонною» – якою завгодно, тільки не слабкою. 
Боліло в грудях, коли стикалася з людською байдужістю, намагалася гнати від себе чутки тих, хто ніколи її не зрозуміє, і нікому не бажала зла. Знала, що відчуває те ж саме тільки той, хто втратив в цій війні свою дитину. І чим більше чула про загиблих на війні земляків, тим більше терзала душу несправедливість: так не має бути! Мирні, ні в чому не винні українці не повинні гинути! Усім серцем прикипіла до внучечки Улянки, бо вона – все, що залишилося в неї від її Іванка. А коли через пів року після смерті сина пішла у засвіти й мама, яку доглянула до смерті, зважилася на важливе рішення – вона піде в армію. 
Рідні її порив не сприйняли. У 50 років, переживши таке потрясіння, не маючи будь-якого військового досвіду, – це ризиковано. Невістка Інна розповідає: 
– Якщо вже мама щось надумала, то переконувати в протилежному її марно. Вона така, як був Іван. Чи то Іван був такий, як вона. Вже після його смерті я зрозуміла, наскільки він на неї схожий – і зовні, і характером, і навіть у побуті.  Вона навесні (2023 р. – авт.) сказала нам, що піде в армію, а восени повідомила, коли її вже мають відправити. 
l
Вдалося нам поспілкуватися у короткій телефонній розмові і з самою Наталією. На питання, чому вона так вчинила, жінка коротко і чітко відповіла: 
– Я пішла, щоб здійснилася мрія Івана, щоб продовжити справу сина. Він хотів повернутися з Перемогою. Якби могла, пішла би з ним з перших днів, але мусила доглянути маму. 
Рішення про участь у війні не прийшло до Наталії Максимівни спонтанно. Перш,  ніж стати до лав ЗСУ, мусила підготуватися фізично. Тренувалася вдома, як могла, бо розуміла, що не дорівняється  до 20-30-річних чоловіків, – бігала, підтягувалася, робила присідання. 
– Уже перед відправкою в навчальний центр Наталія  зайшла до мене, – пригадує Щедрогірська староста Раїса Панасюк. – Всі біди і радощі я переживала разом з нею, бо мені небайдуже за долю її родини. Я запитала, чи впевнена вона, що робить правильно? Зараз багато чоловіків уникає служби в армії. А вона відповіла: «Хай уникають, а я піду. Я там потрібна. Може, це й мало, але 120 разів присісти я вже можу. Я тренуюся…», – таких мужніх жінок я у своєму житті не зустрічала. 
Наприкінці   грудня 2023 року Наталія Маковецька поїхала у місце призначення. У місцевому храмі святої праведної Анни відслужили молебень, священик Сергій Шамайло благословив жінку на успішну службу і благополучне повернення додому. Зараз вона перебуває на навчанні у навчальному центрі, після чого нестиме службу в 100-ій  бригаді Сил територіальної оборони. Твердо і впевнено Наталія Максимівна розповідає, що має величезні фізичні навантаження, але це її зовсім не лякає. Каже, що в пригоді стала фізична підготовка вдома. 
Зізнається, що бачить гірше, ніж 20-річні товариші по службі, але бігає нарівні з ними. Вона з позитивом дивиться у майбутнє, чітко бачить свою роль у цій війні, знає, що хтось повинен її зупинити. Готова до будь-яких потрясінь, бо гірше, ніж вона вже пережила, – не може бути. А рідні молять Бога, щоб повернув її живою додому з тією Перемогою, якої так і не побачив її Іван. 
Тож нехай Бог береже Вас, Наталіє Максимівно, бо на таких мужніх, витривалих, загартованих горем, щирих душею людях і тримається наша Україна.
ДОВІДКА: Солдат Іван Маковецький, позивний «Мак», загинув 18 травня 2022 року у бою з окупантами поблизу села Успенівка Запорізької області. Воїну було 24 роки. Він народився 12 вересня 1997 року в селі Котуш Камінь-Каширського району. Дитинство та шкільні роки провів у Щедрогорі. 
Закінчив Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди за спеціальністю «Політологія». Дуже любив футбол. Захоплювався історією. У перервах між навчанням працював за кордоном. Коли був удома, проводив час з друзями та рідними, дуже любив своїх племінників. Після отримання диплому в 2019 році був призваний на строкову службу до лав ЗСУ. 
У 2021 році після демобілізації Іван освідчився однокласниці Інні, яка його проводжала і чекала з армії. Восени того ж року одружилися. Мешкали в Києві. На початку березня 2022-го року він став бійцем 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Служив на посаді стрільця. Брав участь у боях в Житомирській, Київській, Миколаївській та Запорізькій областях. 
Посмертно солдат Іван Маковецький нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. З 2023 року одна із вулиць Щедрогора перейменована на його честь.
Марія ЛЯХ.
Ратнівщина.
IMG_1721Усі ми добре пам’ятаємо, як почалася війна. І в кожного була своя реакція, свій шок і своє розуміння того, що відбувалося. Але у всіх нас було бажання вберегти своє життя і найдорожчих людей. Усі добре пам’ятаємо, як проводили поглядом у невідомість автобуси з добровольцями, які стали щитом за незалежність рідної землі. Серце у грудях стискається й досі, коли повертаються хлопці додому «на щиті», так і не побачивши омріяної Перемоги. 
 
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 295
Читати далі

Повідомлення в номер / Долі людські

08.02.2024

2024-02-05_113241Перша поїздка. До сестри

То був 1990 рік. Поїхав тоді мій батько в місто Павлодар, що у Казахстані. Там самотою жила його сестра Марія. Хотів на старість її забрати із чужини на Батьківщину (про Марію можна прочитати у книзі   “На берегах Вижівки” (2008 р.).
Жила вона колись у місті Павлодарі  по вул. Свердлова, 146, кв. 30. Але коли потрапила у психіатричну лікарню (десь в кінці 80-их років), квартиру забрали. І батько знайшов сестру в цій лікарні.
Зустрілися. Худа. Сива. Біла, як молоко. Кинулася до батька. Обнялися — не відірвати.
— Поїдеш додому в  Україну?
– Поїду, — вона гірко плакала, мабуть, вже і не думала, що зустрінуться.
Оформили потрібні документи. Віддали батькові її паспорт.
Кирило дав розписку. Пішли з нею шукати одяг. Бо піжама лікарняна. А плаття нема.
– Піду до подруги. Попрошу.
Подруга була нижчого росту, тому і плаття було на Марію коротким. Але ж немає більш ніякого. Одягнула (було літо). Батько глянув. Не зумів стримати серця: соромно так їхати. Але що поробиш? Ще й кептарик якийсь на голову начепила. Якось оволодів собою. Подумав: «Як є, так є. Де подінешся?»
Машина з лікарні (дав із супроводом головний лікар) завезла Марію з Кирилом на вокзал.
Батько купив два квитки додому. Машина поїхала. А брат із сестрою стали чекати на пероні поїзда.
Марія зразу ж, як тільки супроводжуючі поїхали, сказала:
–  Віддай мені документи. Я нікуди не поїду.
– Ти казала, що поїдеш.  Я ж тебе забрав. Я поручився.
– Ні, не поїду.
– А де ж ти будеш жити?
– Проживу...
Підходив поїзд. Кирило заметався, заметушився. До міліціонера:
– Допоможіть мені. Не хоче їхати. Швидше. З психлікарні везу.
– А довга дорога?
— 5 діб.
— Ні, дядьку, не беріть, як не хоче, бо вийде з поїзда за 5 суток невідомо де, то не знатимете, де й шукати. А так хоч знаєте, у якому місті.
Кирило віддав поспіхом Марії паспорт (поїзд не чекатиме).
І дав гроші. Тремтячими руками вона порахувала:
– Багато не візьму.
Взяла тільки 80 карбованців. Решту повернула.
– Прощай.
Кирило сів у поїзд...  Сам....
То був 1990 рік. Поїхав тоді мій батько в місто Павлодар, що у Казахстані. Там самотою жила його сестра Марія. Хотів на старість її забрати із чужини на Батьківщину (про Марію можна прочитати у книзі   “На берегах Вижівки” (2008 р.).
Жила вона колись у місті Павлодарі  по вул. Свердлова, 146, кв. 30. Але коли потрапила у психіатричну лікарню (десь в кінці 80-их років), квартиру забрали. І батько знайшов сестру в цій лікарні.
Зустрілися. Худа. Сива. Біла, як молоко. Кинулася до батька. Обнялися — не відірвати.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 361
Читати далі

Повідомлення в номер / Цифрова телемережа МХ-7: що це та як підключитися

08.02.2024
У Волинській області віднедавна почалося тестове мовлення телемережі МХ-7. Це безоплатний додатковий пакет каналів цифрового ефірного телебачення.
На відміну від наявного цифрового телебачення ця мережа:
n транслюється на хвилях метрового діапазону, які краще оминають перешкоди;
n спеціально спроєктована, щоб покрити території, де були проблеми з прийомом телесигналу, особливо в прикордонні.
Для кого потрібна телемережа МХ-7? Перш за все, для тих, хто хоче користуватися цифровим наземним ТБ, але зараз має проблеми з прийомом сигналу наявної мережі.
Щоб прийняти сигнал телемережі, потрібні:
n телевізор;
n тюнер DVB-T2 (вбудовані у більшість сучасних телеприймачів; для телевізора старої моделі може знадобитися окремий тюнер-приставка);
n телеантена (зовнішня чи внутрішня).
Якщо ви зараз користуєтеся цифровим ефірним телебаченням, але сигнал слабкий та/чи часто пропадає — спробуйте підключитися до телемережі МХ-7. 
Для цього просто запустіть режим автопошуку каналів у меню тюнера (якщо він окремий) чи телевізора. Як саме це зробити — вказано в інструкції до вашої моделі обладнання.
Якщо все вийде, у вас на телевізорі додатково з’являться канали мережі МХ-7. Наразі їх 7. Оскільки мережа працює у тестовому режимі, їхній перелік та кількість з часом можуть змінюватися. 
Найкраще для прийому телесигналу МХ-7 підійде антена метрового діапазону. Наприклад, старі антени для прийому аналогового ТБ, які багато в кого збереглися.
Також підходять вседіапазонні антени, які багато хто використовував для прийому цифрового ТБ раніше. Наприклад, так звані «польські», дуже поширені у домогосподарствах.
На практиці, на невеликій відстані від передавача  сигнал можна прийняти і на дециметрові антени, а також на примітивні штирьові.
Чим далі ви від телевежі і чим більше перешкод на шляху до неї, тим гірший буде прийом на внутрішню антену, незалежно від її типу. У віддалених населених пунктах краще використовувати антени зовнішні. І монтувати їх якнайвище.
Тюнер має бути стандарту DVB-T2. Якщо купуєте тюнер — переконайтеся, що його вихідні роз’єми підходять до вхідних роз’ємів вашого телевізора. В іншому  конкретна модель тюнера та його ціна не мають значення — вони можуть впливати лише на додаткові функції, а не на прийом телесигналу.
Лілія Бойко, 
представник Національної ради у Волинській області.
IMG-f00e17cbe1f3b79d336a12657f484cd8-VУ Волинській області віднедавна почалося тестове мовлення телемережі МХ-7. Це безоплатний додатковий пакет каналів цифрового ефірного телебачення.
На відміну від наявного цифрового телебачення ця мережа:
  •  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 195
Читати далі
  • 75
  • 76
  • 77
  • 78
  • 79
  • 80
  • 81
  • 82
  • 83
  • 84
  • 85

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025