29.06.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

библияКапеланство – це Богом дароване покликання

Ми хочемо бачити священика високодуховною, високоморальною та поважною людиною. У нього мають бути присутніми мудрість порадника, доброта душі та енергія цілителя.
Саме таким в очах парафіян є ієромонах Петро Мірчук. У недалекому минулому о. Петро був настоятелем храму Миколая Чарнецького. Сьогодні він несе хрест нелегкої місії капеланства на передовій воєнних дій на Сході України.
Випала нещодавно вільна хвилина, і о. Петро поспішив до "свого" храму і "своїх" парафіян. У церкві людно, хоч і робочий день. Це вірні прийшли на зустріч із духівником і огорнули його душевною аурою любові.
Спілкуються, як з рідним, просять благословення, дарують щось символічне і діляться, як на сповіді, своїм сокровенним. У вірян – радість, що побачили свого духовного наставника, мають змогу з ним спілкуватися. Отець Петро не менш розчулений такою увагою. У цьому зворушливому дійстві беруть участь о. Михайло і о. Євген. В гармонії і природа – вона Сонечком ясним і теплим усміхається.
Спостерігаю, аналізую і переконуюсь: заради таких хвилин треба жити, творити, працювати і молитись. Наповнювати душу і серце людини християнськими істинами любові й добра – це і є найвищий сенс життя та його мотивація.
Знаходжу "щілинку" серед цих зустрічей і я, щоб порозмовляти із о. Петром Мірчуком про сокровенне і донести його до ковельчан.
– Отче Петре, як Схід сприймає слово Боже? Чи багато важить місія капеланства на передовій для бійців, які там з різних куточків України і які належать до різних конфесій?
– Що тут нового повідаєш? Сприйняття віри скрізь різне, і буває непростим. Трапляється, сталася біда, горе і людина в розпачі звинувачує не себе, а Бога. Непросто розрадити її біль Божим словом, але це і є місія капеланства: заспокоїти, провести реабілітацію занепалого духу воїна. Молебні, служби    доводиться проводити в бліндажах. Побуваєш на одній бойовій позиції і переходиш до іншої.
Є й позитив. Після часів правління Януковича, коли Донбас русифікували, сталося багато змін на краще. Люди більш толерантно і лояльно ставляться до священиків.
– Ви проводите службу. Хлопці сприймають Вашу молитву, а через якісь хвилини після обстрілу хтось гине або отримує поранення. Як з цим бути і чим пояснити?
– Ці трагічні випадки трапляються з різних причин: через необережність, недосконалість захисних укріплень, а іноді просто через халатність. Посудіть самі: боєць взяв розривну кулю і став її шліфувати і напилком щось надрізати. В результаті  набій розірвався і смертельно поранив і грудну клітку, і руки. До госпіталю його не довезли.
Це – війна, і легковажити з нею не можна. Потрібно враховувати, що супротивник чатує на свою жертву. Тут, навпаки, молитва стимулює вояка бути напоготові і захищає його.
– Донбас споконвіку вважався проросійським. Чи є там греко-католицькі громади?
– Ми тільки-но починаємо відроджуватися. Слід враховувати протидію, яка мала місце в минулому і від влади, і від окремих священослужителів московського патріархату.  Ще й сьогодні вірян переконують у тому, що це Рим відокремився від Константинополя і Москви. Мало хто задумується, що Рим –  це батько, а все інше народилося від нього. Саме Рим – засновник Християнської Церкви, і від нього виокремлювалися гілки христової віри, хоч слід зазначити, що і серед священиків УПЦ (МП) є ті, що з Україною у серці.
– Ви капелан на передовій. А постійне місце дислокації, як кажуть військові, де розташоване?
– В Бердянську функціонує греко-католицький монастир. Громада парафіян відносно  небагаточисельна, але відчувається прихильність місцевого населення. Слід відзначити, що й місцева влада з розумінням ставиться до нас.
Ось і сьогодні в Бердянську з майданчика, де має стояти храм, вивозять сміття. Ми викупили добротну хату, і з цих матеріалів будемо будувати храм.
– На Сході і на Заході найактуальнішим є запитання: коли настане мир? Це буде скоро?
– Не знаю. Біда в тому, що війна комусь вигідна. Одні гинуть за Україну, інші наживаються на ній. Вийти із неї не так просто.
Але я знаю, що дух наш, який ґрунтується на міцній вірі, обов'язково переможе. Я бачу, що бійці, які стоять на смерть, готові захищати нашу землю до переможного кінця. Там справжні патріоти!
– Армія у порівнянні з минулим виглядає краще?
– Набагато краще. Є відповідний вишкіл. Вояки забезпечені одягом, продуктами харчування. Тривожить хіба що стан  озброєння. Наші автомати, гранотомети та інше – часів Афганістану. Тут ми серйозно відстаємо від супротивника.
– Можливо, питання недоречне,  але все-таки. Відбулися переговори нашого Президента Петра Порошенка із Дональдом Трампом. Вони внесуть якийсь позитив і дадуть надію на припинення війни?
– Я не політик. Але щоб настав мир, потрібно вести дипломатичні переговори, а нам молитися і набиратися мудрості та не втрачати віри й стійкості. Мир, в першу чергу, залежить від нас самих.
– Капеланство на передовій фронту прижилося?
– Так! Воїни і багато місцевого населення хочуть чути Боже слово. Місія капелана – це ще й духовно-психологічна реабілітація воїна, який щодня під кулями, від депресій. Це –  причастя від розпачу і розчарування, це – щит від панічних настроїв в час небезпеки. Сьогодні в армії капелани служать за контрактом. І це ще більше зміцнює основу віри.
l
Розмова ллється животворним і світлим струмком. Отець Петро розглядає все навколо: що змінилось, що добудовано на території монастиря.
– А ось дерева підросли, стали вищими, – каже ніби сам до себе.
Можливо. Я тут часто,  і різниця у висоті дерев мені не бачиться. Але я твердо переконаний, що віра Христова у парафіян, ще більше зміцніла. А любов до ієромонаха Петра Мірчука не згасає. І сьогодні вона від них виплеснулася теплими сонячними протуберанцями.  Ще й ще раз я переконуюсь: якщо навколишній світ з Богом, –  він прекрасний!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Ми хочемо бачити священика високодуховною, високоморальною та поважною людиною. У нього мають бути присутніми мудрість порадника, доброта душі та енергія цілителя.
Саме таким в очах парафіян є ієромонах Петро Мірчук. У недалекому минулому о. Петро був настоятелем храму Миколая Чарнецького. Сьогодні він несе хрест нелегкої місії капеланства на передовій воєнних дій на Сході України.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 574
Читати далі
25.05.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

unnamedКиїв-Париж: маршрут духовного єднання

"Молитися треба ногами, – відкривають для мене дещо суперечливу істину паломники, члени громадської організації "Світами".  – Через рани і мозолі на ногах ти по-іншому осмислюєш Україну, відчуваєш гармонію чарівної природи, глибше  пізнаєш душу українську".
Що ж, шановний читачу, посперечайся з цими відчайдухами, які пішки долають "маршрут" Київ-Париж. Та чи візьмеш гору?
l
Декілька днів тому в молитовному залі Свято-Благовіщенської святині у Ковелі зібралися небайдужі ковельчани і паломники з громадської організації "Світами". Тут –  представники Києва, Одеси, Умані, Рівного та інших міст. Злітає до неба  церковний молебень за цілісність України. Легко й гарно лягає на душу піснеспів у виконанні тріо священиків: о. Василя Мичка – настоятеля храму, о. Ігоря Циба та о. Михаїла Левочка.
Молитовні мелодії слова Акафісту "Радуйся" зворушують серце кожного. Особливо це зворушення бачимо на обличчях гостей Ковеля. Деякий час тому вони вирушили з Києва, так званою "варшавською" трасою дійшли до нашого міста. Відпочивали і ночували в Олевську, Сарнах та інших населених пунктах.
Ці молоді люди навперебій переконують, що потрібно обійти весь світ заради об'єднання громад українців в Європі, Америці та інших країнах.
Вони вже протоптали духовно-патріотичну стежину понад кордоном України. Автівками легко подолати такий шлях, але що побачиш і почуєш? А ось, коли йдеш пішки, то вся гармонія природи перед тобою, вся любов, милосердя і доброчинність не на словах, а в щиросердечних діях. Та що казати – потрібно йти, бачити і відчувати.
З Києва члени "Світами" вирушали від Софійського собору. Їх супроводжує ікона  Святої Софії – "Оранта".
Щоб зрозуміти мотивацію паломників, мусимо торкнутися сторінок давньої історії. Храм Святої Софії побудував Ярослав Мудрий в першій половині ХІ століття на честь перемоги над печенігами. В світі є кілька храмів в ім'я Святої Софії. Старіший за київський – в Константинополі, а ще зовсім "юні" – це в Римі, збудований Йосипом Сліпим, та в Україні Софії Карпатської. Київський не тільки дорогий нам своєю архітектурною красою, але й чудотворенням.
Древні літописці нагадують нам, що коли вирушали посли на переговори в заморські краї – молились в храмі. Перед походом на ворога прикладались до ікони козаки та воїни українські і здобували перемогу. Тоді, в ХІ столітті, дочка Ярослава Мудрого Анна стала королевою Франції.
Варто, напевно, нагадати одну цікаву деталь, яка може служити предметом гордості для всіх нас. Готьє де Совейр, єпископ, який просив руки Анни для Короля Генріха І, писав, що Україна більш об'єднана, могутніша, культурніша, значніша за Францію.  На язик так і проситься запитання: "Чому б нам, теперішнім, не об'єднатися, стати  могутнішими, щоб та ж Франція до нас з миром їхала, а не ми до неї з простягнутою рукою?".  Але це так – до слова.
Зазначимо, що королева Анна залишила яскравий слід в історії Франції своєю толерантністю і мудрістю в управлінні державою, стосунках між країнами.
Французи відповідальні перед історією. Коли комуно-совєти хотіли зруйнувати Софію Київську, уряд Франції виступив на захист історичної пам'ятки світового значення, і атеїстична безбожна влада відступила.
Ось вам і мотивація паломницького ходу, маршрут якого пролягає через Україну, Польщу, Німеччину, Бельгію та Францію.
Скажу, що пройти шлях королеви Анна для українців дуже важливо.
Звертаючись до історичних коренів дружби з Францією, ми нагадуємо всім, що українці – рівні серед рівних, бо вони європейці!
І ще один факт історії: сини Ярослава Мудрого Вячеслав та Святослав були одружені з німецькими княгинями. Це ще один штрих до розуміння того, що Україна споконвіків європейська, а не окраїна "руського міра", як її дехто називає.
Ковельчани  гостей приймали щиро і душевно. Добре слово варто сказати про церковну громаду Свято-Благовіщенського храму. Зігріли духовно, рушник вишиваний для ікони "Оранта" подарували. Справді, яка ікона без українського рушника? Щоб не було нудно в дорозі, книжками місцевих авторів спорядили і пирогами смачними почастували.
Отець Ігор благословенне слово виголосив.
Найактивніше зі мною спілкується чарівна, рухлива і допитлива Оксана Зальоток. На запитання, коли настане мир, вона впевнено відповідає: тоді, як кожен з нас об'єднається навколо України.
Сьогодні небезпека не тільки над Донбасом. Хижий двоголовий орел ширяє над всією Україною. І кожен має докласти максимум зусиль для того, щоб її захистити.
Аналізую, слухаю, спостерігаю і переконуюсь, що члени ГО "Світами" не просто паломники, а свого роду поводирі нашого збайдужілого, розчарованого, а часом інертного суспільства.
Ходить доля – шлях
 широкий.
"Куди мандри?" – хтось
 питає.
Ідуть "Світи" до Європи,
"Ще не вмерли…" до неба
 злітає.
Не вмре воля, не загине,
У єдності на весь світ засяє.
Ідуть "Світи" – світла днина,
Париж з квітами вітає.
Паломництво – це випробування на стійкість духу, на силу віри, на Христову любов. То ж, щасливої і безпечної ходи   в ім'я України, дорогі посланці Української церкви!
Анатолій  СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: під час служби в Свято-Благовіщенському соборі УПЦ КП за участю паломників з громадської організації "Світами".
Фото Оксани ЗАЛЬОТОК.
"Молитися треба ногами, – відкривають для мене дещо суперечливу істину паломники, члени громадської організації "Світами".  – Через рани і мозолі на ногах ти по-іншому осмислюєш Україну, відчуваєш гармонію чарівної природи, глибше  пізнаєш душу українську".
Що ж, шановний читачу, посперечайся з цими відчайдухами, які пішки долають "маршрут" Київ-Париж. Та чи візьмеш гору?
ххх
Декілька днів тому в молитовному залі Свято-Благовіщенської святині у Ковелі зібралися небайдужі ковельчани і паломники з громадської організації "Світами"...
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 523
Читати далі
11.05.2017

20170506_085652Торжество українського духу в Дубовому

Він вже настав, цей світлий 
добрий день –
Розбила ВІРА чашу безнадії,
І повертає лик свій до людей
Роками виплекана заповітна
 мрія…
Воістину знаменнна подія не лише для нинішнього, але й прийдешніх поколінь відбулась  6 травня  в Дубовому. Дубівчани в товаристві друзів (адже чимало гостей приїхало й з міста та довколишніх сіл!)   воскресили в пам'яті одну із славних  сторінок своєї крайової історії – освятили Пам'ятний  Хрест, встановлений на місці храму, освяченого в честь Великомученика Юрія Переможця, збудованого в 1924-1928 р.р. і зруйнованого в 1944 році, в якому служив визначний церковний та громадський діяч, учасник визвольних змагань архієпископ Ігор (в миру Іван Губа).
Хрест встановлено з ініціативи настоятеля Свято-Юріївського храму УПЦ КП с. Дубового прот. Іоана Бониса. 
Релігійна громада Свято-Юріївського храму УПЦ КП с. Дубового   встановила  й облаштувала пам'ятний хрест власними силами й коштом церковної громади.
Особлива Божа благодать огортала теплою хвилею кожного з присутніх. Молитовно вшановували дубівчани свого небесного покровителя святого вмч. Юрія Переможця, всіх живих і спочилих будівничих і прихожан зруйнованого в роки війни дубівського Свято-Юріївського храму, і з особливою теплотою і вдячністю – світлої пам'яті настоятеля парафії архієпископа Ігоря (в миру Івана) Губу, визначного церковного та громадського діяча, учасника національних визвольних змагань, вчителя парафіяльної школи в Дубовому. Його ім'я давно й назавжди викарбуване на серцях дубівчан старшого покоління ( котрі ще пам'ятають архієпископа Ігоря Губу) й нинішнього – бо ж дбаємо, аби знали, шанували й передали пам'ять про нього і в спадок прийдешнім поколінням. 
Високо в небо (а погоду ж дарував Бог гарну яку – Божа благодать!) здіймалась щира молитва у співслужінні духовенства Ковельського районного деканату УПЦ КП на чолі з деканом прот. Іоаном Бонисом, деканами Ковельського міського деканату УПЦ КП прот. Анатолієм Александруком, Ратнівського деканату УПЦ УКП прот. Романом Бодаком, деканом Старовижівського деканату прот. Іваном Зеленком.
Добре пам'ятають старожили той храм, освячений в честь вмч. Юрія Переможця. Він розділив усі радощі і перетерпів скорботи минулого разом зі своїми прихожанами і настоятелем. Цей скромний храм (В "Нарисах Української Православноi Церкви на Волинi"  В. Рожка читаємо:   "У деяких храмах проглядаються елементи старовинного архітектурного волинського стилю, як от в с. Дубова Ковельського повіту….") був острівцем умиротворення серед бурхливого людського океану. Тут жила вічна молитва, яка зближувала і об'єднувала людей, очищала душу і тіло.
Спогадами про це поділились дубівчани –старожили Ганна Яківна Кузик (ветеран педагогічної праці, була головою сільської ради в Дубовому), 90-річний  Андрій Панасович Безека, староста новозбудованого Свято-Юріївського храму,  Олександра Онопчук  – живі свідки історії, котрі добре пам'ятають свого настоятеля парафії архієпископа Ігоря (в миру Івана) Губу.
Щирим словом привітали присутніх учні Парафіяльної недільної школи при Свято-Юріївському храмі УПЦ КП с. Дубового – діти щиро запевнили, що будуть й надалі поборниками й хранителями  українського духу! 
З нагоди освячення нововстановленого Пам'ятного Хреста як вияву гідності та високості духу дубівчан  очільник волонтерського  підрозділу  "ВБЕРЕЖУ" (в складі котрого й відомі дубівчани –   Народна артистка України Світлана Мирвода  та волинський бард Микола Більшевич)  Ігор Верчук  вручив церковній громаді  в особі настоятеля храму прот. Іоана Бониса "Подяку" за духовну опіку та зміцнення обороноздатності держави! Адже кожна поїздка волонтерів   в зону АТО  починається з молитовного благословіння в дорогу о. Іоаном Бонисом в Свято-Юріївському храмі УПЦ КП с. Дубового.
До вітань долучились Ковельська філія ВГО "Союз українок" та ГО "Майдан гідності"  і ГО "Капелани Волині"  (прот. Матвій Олійник, настоятель Свято-Пантелеймонівського храму УПЦ КП смт  Люблинця) та о. Олександр Добровольський, настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці, що вже двічі побував на Сході з капеланською місією.
Далі  величним хресним ходом, що вкотре засвідчив торжество українського духу в Дубовому, пішли на святкове Богослужіння з нагоди престольного празника до Свято-Юріївського храму.
Ми ще раз довели всім, що ГРОМАДА –  ВЕЛИКА СИЛА, хоч дуже шкода, що  наша сільська влада відмовилась  допомогти й долучитись до встановлення святині, а тому   ніякої допомоги  громаді сільською владою надано, на жаль, не було.
Дубівчани безмежно вдячні настоятелю Свято-Юріївського храму УПЦ КП с. Дубового о. Іоану Бонису за великі труди у відродженні святинь рідного краю й ось цього Пам'ятного Хреста на місці зруйнованого храму зокрема. 
Великий внесок у важливу для громади справу зробив депутат сільської ради від політичної партії "УКРОП"  Юрій Тищук із сім'єю – будівельними матеріалами, транспортом, власноруч встановлював і облаштовував святиню разом з односельчанами Петром Левонюком, церковним старостою, Миколою Головієм та Валерієм Тхоржевським.
Дітки Парафіяльної недільної школи разом з викладачами Лілією Гореліковою та Наталією Майсак, керівником Наталією Тхоржевською  і член церковної ради Алла Гурська озеленили прилеглу територію та прикрасили нововстановленй Хрест.
Тепер кожен, хто буде проходити біля Хреста, може з чистим серцем поклониться йому, благаючи Божого благословення. 
Нехай же рукотворні святині допоможуть рятувати нерукотворні храми наших душ і сердець і будуть зв'язком з небом, який ніколи не припиняється!
Наталія Тхоржевська, жителька с. Дубового,
       член Церковної ради Свято-Юріївського храму УПЦ КП.Він вже настав, цей світлий 
добрий день –
Розбила ВІРА чашу безнадії,
І повертає лик свій до людей
Роками виплекана заповітна
 мрія…
Воістину знаменнна подія не лише для нинішнього, але й прийдешніх поколінь відбулась  6 травня  в Дубовому. Дубівчани в товаристві друзів (адже чимало гостей приїхало й з міста та довколишніх сіл!)   воскресили в пам'яті одну із славних  сторінок своєї крайової історії – освятили Пам'ятний  Хрест, встановлений на місці храму, освяченого в честь Великомученика Юрія Переможця, збудованого в 1924-1928 р.р. і зруйнованого в 1944 році, в якому служив визначний церковний та громадський діяч, учасник визвольних змагань архієпископ Ігор (в миру Іван Губа).
Хрест встановлено з ініціативи настоятеля Свято-Юріївського храму УПЦ КП с. Дубового прот. Іоана Бониса. 
Релігійна громада Свято-Юріївського храму УПЦ КП с. Дубового   встановила  й облаштувала пам'ятний хрест власними силами й коштом церковної громади.
Особлива Божа благодать огортала теплою хвилею кожного з присутніх. Молитовно вшановували дубівчани свого небесного покровителя святого вмч. Юрія Переможця, всіх живих і спочилих будівничих і прихожан зруйнованого в роки війни дубівського Свято-Юріївського храму, і з особливою теплотою і вдячністю – світлої пам'яті настоятеля парафії архієпископа Ігоря (в миру Івана) Губу, визначного церковного та громадського діяча, учасника національних визвольних змагань, вчителя парафіяльної школи в Дубовому. Його ім'я давно й назавжди викарбуване на серцях дубівчан старшого покоління ( котрі ще пам'ятають архієпископа Ігоря Губу) й нинішнього – бо ж дбаємо, аби знали, шанували й передали пам'ять про нього і в спадок прийдешнім поколінням. 
Високо в небо (а погоду ж дарував Бог гарну яку – Божа благодать!) здіймалась щира молитва у співслужінні духовенства Ковельського районного деканату УПЦ КП на чолі з деканом прот. Іоаном Бонисом, деканами Ковельського міського деканату УПЦ КП прот. Анатолієм Александруком, Ратнівського деканату УПЦ УКП прот. Романом Бодаком, деканом Старовижівського деканату прот. Іваном Зеленком.
Добре пам'ятають старожили той храм, освячений в честь вмч. Юрія Переможця. Він розділив усі радощі і перетерпів скорботи минулого разом зі своїми прихожанами і настоятелем. Цей скромний храм (В "Нарисах Української Православноi Церкви на Волинi"  В. Рожка читаємо:   "У деяких храмах проглядаються елементи старовинного архітектурного волинського стилю, як от в с. Дубова Ковельського повіту….") був острівцем умиротворення серед бурхливого людського океану. Тут жила вічна молитва, яка зближувала і об'єднувала людей, очищала душу і тіло.
Спогадами про це поділились дубівчани –старожили Ганна Яківна Кузик (ветеран педагогічної праці, була головою сільської ради в Дубовому), 90-річний  Андрій Панасович Безека, староста новозбудованого Свято-Юріївського храму,  Олександра Онопчук  – живі свідки історії, котрі добре пам'ятають свого настоятеля парафії архієпископа Ігоря (в миру Івана) Губу.
Щирим словом привітали присутніх учні Парафіяльної недільної школи при Свято-Юріївському храмі УПЦ КП с. Дубового – діти щиро запевнили, що будуть й надалі поборниками й хранителями  українського духу! 
З нагоди освячення нововстановленого Пам'ятного Хреста як вияву гідності та високості духу дубівчан  очільник волонтерського  підрозділу  "ВБЕРЕЖУ" (в складі котрого й відомі дубівчани –   Народна артистка України Світлана Мирвода  та волинський бард Микола Більшевич)  Ігор Верчук  вручив церковній громаді  в особі настоятеля храму прот. Іоана Бониса "Подяку" за духовну опіку та зміцнення обороноздатності держави! Адже кожна поїздка волонтерів   в зону АТО  починається з молитовного благословіння в дорогу о. Іоаном Бонисом в Свято-Юріївському храмі УПЦ КП с. Дубового.
До вітань долучились Ковельська філія ВГО "Союз українок" та ГО "Майдан гідності"  і ГО "Капелани Волині"  (прот. Матвій Олійник, настоятель Свято-Пантелеймонівського храму УПЦ КП смт  Люблинця) та о. Олександр Добровольський, настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці, що вже двічі побував на Сході з капеланською місією.
Далі  величним хресним ходом, що вкотре засвідчив торжество українського духу в Дубовому, пішли на святкове Богослужіння з нагоди престольного празника до Свято-Юріївського храму.
Ми ще раз довели всім, що ГРОМАДА –  ВЕЛИКА СИЛА, хоч дуже шкода, що  наша сільська влада відмовилась  допомогти й долучитись до встановлення святині, а тому   ніякої допомоги  громаді сільською владою надано, на жаль, не було.
Дубівчани безмежно вдячні настоятелю Свято-Юріївського храму УПЦ КП с. Дубового о. Іоану Бонису за великі труди у відродженні святинь рідного краю й ось цього Пам'ятного Хреста на місці зруйнованого храму зокрема. 
Великий внесок у важливу для громади справу зробив депутат сільської ради від політичної партії "УКРОП"  Юрій Тищук із сім'єю – будівельними матеріалами, транспортом, власноруч встановлював і облаштовував святиню разом з односельчанами Петром Левонюком, церковним старостою, Миколою Головієм та Валерієм Тхоржевським.
Дітки Парафіяльної недільної школи разом з викладачами Лілією Гореліковою та Наталією Майсак, керівником Наталією Тхоржевською  і член церковної ради Алла Гурська озеленили прилеглу територію та прикрасили нововстановленй Хрест.
Тепер кожен, хто буде проходити біля Хреста, може з чистим серцем поклониться йому, благаючи Божого благословення. 
Нехай же рукотворні святині допоможуть рятувати нерукотворні храми наших душ і сердець і будуть зв'язком з небом, який ніколи не припиняється!
Наталія Тхоржевська, жителька с. Дубового,
       член Церковної ради Свято-Юріївського храму УПЦ КП.
Він вже настав, цей світлий 
добрий день –
Розбила ВІРА чашу безнадії,
І повертає лик свій до людей
Роками виплекана заповітна
 мрія…
Воістину знаменнна подія не лише для нинішнього, але й прийдешніх поколінь відбулась  6 травня  в Дубовому. Дубівчани в товаристві друзів (адже чимало гостей приїхало й з міста та довколишніх сіл!)   воскресили в пам'яті одну із славних  сторінок своєї крайової історії – освятили Пам'ятний  Хрест, встановлений на місці храму, освяченого в честь Великомученика Юрія Переможця, збудованого в 1924-1928 р.р. і зруйнованого в 1944 році, в якому служив визначний церковний та громадський діяч, учасник визвольних змагань архієпископ Ігор (в миру Іван Губа).
Хрест вст ановлено з ініціативи настоятеля Свято-Юріївського храму УПЦ КП с. Дубового прот. Іоана Бониса. 
Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 634
Читати далі
11.05.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

Весна, музика, мама...
Звітного концерту Ковельської школи мистецтв щороку всі чекають, як визначного свята. Учні та викладачі готуються до нього, як-то кажуть, не покладаючи рук.
Посудіть самі: в школі навчається понад 600 учнів. Кожен з них хоче продемонструвати своє вміння грати на тому чи іншому інструменті. Батьки чекають від своїх дітей майстерності на рівні віртуозів. Шанувальники музики хочуть насолодитися грою юних талантів.
Так чи інакше, а звітний концерт – це головний  іспит не тільки для школи, але й для багатьох зацікавлених ковельчан.
Ми звикли до "класичного" варіанту у проведенні головного   концерту, коли на сцені Народного дому "Просвіта" виступають найкращі. При цьому багато юних музикантів із високою виконавською майстерністю залишаються ніби "в тіні".  Відомо ж бо, що юні творчі таланти мають вразливі і тонкі душі. Скільки ж то  додаткових переживань та емоцій!
Тому в цьому році звіт відбувався за новою схемою. Відповідно до неї кожен відділ готував свій окремий концерт. Завдяки цій новації у кожному звіті змогли взяти участь до 30 юних виконавців. Як наслідок, коли в минулому році у звітному концерті програмою було передбачено 40 номерів, то у цьому, узагальнюючи всі звіти, – 180(!).
Шість відділів – шість концертів. Перед батьками та шанувальниками музики звітували відділи: фортепіанний, духових та ударних інструментів, струнно-смичковий, струнно-народний. Відбувся день хорової та вокальної музики. Зацікавили глядачів учні та викладачі другого корпусу школи, який знаходиться  в мікрорайоні  "Ковельсільмашу".
Слід відзначити, що кожен відділ до "свого" концерту старався залучити виконавців учнів та викладачів з інших відділів. Скажемо, номери камерного оркестру "Квінта" скрашувалися грою піаністів, "духовиків", хором хлопчиків і т. д., і т. п.
На одному з таких виступів варто зупинитися докладніше.
…Грає знаменитий камерний оркестр "Квінта". Переливається кольорами акордів дивна мелодія. Мила, тендітна красуня Галина Оксіюк молитовно співає "Боже, Україну збережи!". Андрій Мигуля (директор школи) в фіналі номера читає "Отче наш". Зал встає, завмирає і з трепетом у серці вслухається у кожну нотку, у кожне святе слово. По праву номер гідний найпрестижнішої сцени.
Також добрим словом слід згадати хористів. Ковельчанам буде приємно знати, що на обласному конкурсі, який відбувся нещодавно, хор старших учнів школи виборов перше місце, а хор  молодших учнів та хор хлопчиків зайняли почесні другі місця (читай: срібні "медалі"). Словом, молодці!..
Звітні концерти вкотре підтвердили давно відому істину: Ковель має таланти!
Анатолій СЕМЕНЮК.
l
Р.S. До речі, най-найталановитіші виступлять у заключному гала-концерті, який відбудеться 12 травня 2017 року о 16.00 год. в Палаці учнівської молоді. Цей благодійний концерт присвячується Дню матері.
Ось так, холодна весна-2017 р. зігрілась музикою і освятиться ім'ям Матері.
А. С.

IMG_1700Весна, музика, мама...

Звітного концерту Ковельської школи мистецтв щороку всі чекають, як визначного свята. Учні та викладачі готуються до нього, як-то кажуть, не покладаючи рук.
Посудіть самі: в школі навчається понад 600 учнів. Кожен з них хоче продемонструвати своє вміння грати на тому чи іншому інструменті. Батьки чекають від своїх дітей майстерності на рівні віртуозів. Шанувальники музики хочуть насолодитися грою юних талантів.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 522
Читати далі
20.04.2017 Зінчук Вікторія Петрівна

памятникиЖити  важко,  вмерти  –  дорого

У житті кожного стається день, коли покидають рідні люди. Покидають назавжди. Коли вже в когось трапилося горе, то вони знають, скільки часу, нервів, сліз це коштує. І скільки грошей – теж….
Так вже у нас повелося, що літні люди цілком спокійно ставляться до смерті і готуються до неминучого заздалегідь: купують різні покривальця і хустинки, свічечки, одяг для поховання, навіть місце на кладовищі замовляють. Що ж, у цьому плані наші бабусі й дідусі разюче відрізняються від європейців чи  американців, у яких в старшому віці життя, можна сказати, тільки починається: вони активно подорожують, доглядають  котиків-собачок, не думають про те, за що купити собі хліба, а чим би то таким цікавим ще себе зайняти. Але, стоп: трішечки відволіклися… 
Пам'ятаю, моя покійна бабуся теж завчасно  собі в останню путь усі потрібні згортки готувала. Часто про це заводила мову й інструктувала мою маму (її невістку), як цим "добром" розпорядитись. Я завжди уникала таких  розмов і навіть трохи сердилась, а бабуся не розуміла,  що в цьому такого поганого. "Всі там будемо", – казала не раз.
Але не доведи, Боже, якщо біда прийшла неждано-негадано. Аварія, війна на Сході… Горе рідних не передати, але нічого не вдієш – треба змиритись з неминучим. І добре, якщо поряд є людина, яка не розгубиться та зможе взяти на себе всі похоронні клопоти. А що як ні?
Тоді усе підкажуть і покажуть у ритуальних службах, спеціалізованих магазинчиках, салонах. Їх нині у нас вистачає. Тож обійшла кілька таких у нашому місті, аби дізнатись, скільки вартуватимуть сьогодні проводи на той світ? Варто віддати належне працівникам-ритуальникам. Привітні, уважні, допоможуть підібрати необхідне за доступною ціною. 
Тож  від запропонованого в салонах асортименту розбігаються очі. Тут товари різні, на всі фінансові можливості. Ціни, в основному, майже однакові (для, так би мовити, VIP-клієнтів вони можуть бути значно дорожчі). Ось, для прикладу, найдешевші труни – в межах 750 – 950 гривень, хрести – 220 гривень, атрибутика (тюль, церковні набори тощо) – в середньому в 200 гривень можна вкластися, вінки – від 85 гривень, корзини – від 35 гривень. Навіть ритуальний одяг є (одягти покійника, як то кажуть, "з голки" можна в межах тисячі гривень).
А якщо врахувати транспортні послуги (катафалк, автобус), то це, зважаючи на обставини, може обійтися  майже в тисячу гривень. 
Їдальня  чи кафе для поминального обіду щонайменше коштує 80 – 90 грн. на людину, хоч нині багато родин обідів не влаштовує – обходяться врученням пакетиків з печивом і цукерками тим, хто взяв участь у похоронній процесії. Потрібно також  заплатити за послуги священика, придбати ритуальний набір…
l
Але й це ще не все. Як роз'яснили у КП "Добробут", яким і надаються в Ковелі ритуальні послуги, у разі смерті рідним необхідно викликати швидку допомогу і поліцію (без їхнього огляду не можна буде отримати у РАЦСі свідоцтво про смерть). При раптовій смерті померлу людину необхідно доставити в морг. До слова, в Ковелі один морг – поблизу  Ковельської центральної районної  лікарні. Його послуги безкоштовні (розтин, підготовка тіла до поховання). Якщо ж померлий хворів, знаходився під наглядом лікаря і у похилому віці, огляд покійного може зробити лікар. 
Наступний крок – звернення  в РАЦС для отримання свідоцтва про смерть. І тільки після цього родичі можуть скористатися послугами ритуальної служби.
Для поховання померлих встановлені тарифи на надання відповідних послуг (копання могили, встановлення хреста і т. д.). Вони затверджені міськвиконкомом й  узгоджені із антимонопольним комітетом. 
До речі, держава теж не завжди у таких випадках лишається осторонь: Пенсійний фонд надає допомогу в розмірі двох пенсій померлим пенсіонерам.  
Тож якщо усе підсумувати, то  виходить: щоб поховати людину, як кажуть, за "економ-класом", можна вкластися в дві з половиною тисячі гривень. Однак люди, котрі нещодавно поховали рідних, кажуть, що найскромніша церемонія прощання вартуватиме не менше, ніж 5 - 6 тисяч гривень.
l
На території Ковеля – 3 кладовища, і два з них "закриті". Діючий цвинтар лише один – центральне кладовище по  Варшавській трасі поблизу Люблинця. 
Щороку в місті помирає 500 – 600 осіб, і всіх їх треба десь поховати. Як поінформували в КП "Добробут", місце на діючому кладовищі ще поки є, але щоб з цим вже через рік не виникло проблем, ведеться робота щодо його розширення. До речі, громадяни, котрі досягли шістдесяти років, там мають право безкоштовно замовити місце біля могили близьких родичів.
l
Тож, хоч як про це не гірко говорити, та, мабуть, таки мають рацію люди похилого віку, які думають про свій "відхід", як кажуть, наперед і просто відкладають з кожної пенсії по копійчині, аби не застав зненацька той "найчорніший" день…
Вікторія ЗІНЧУК. 
У житті кожного стається день, коли покидають рідні люди. Покидають назавжди. Коли вже в когось трапилося горе, то вони знають, скільки часу, нервів, сліз це коштує. І скільки грошей – теж….
Так вже у нас повелося, що літні люди цілком спокійно ставляться до смерті і готуються до неминучого заздалегідь: купують різні покривальця і хустинки, свічечки, одяг для поховання, навіть місце на кладовищі замовляють. 
Вікторія ЗІНЧУК. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 599
Читати далі
20.04.2017

духовністьНа межі вічності і прозріння

"Немає людини – немає проблеми" – це цинічне сталінське (і не тільки) живе й  донині.  Винищують масово за національну ідею, ліквідовують політично неугодних,  вбивають за гроші.

І везуть у мирний час  тіла небіжчиків на кладовища. Здавалося б, цвинтар має бути не тільки пам'яттю, але й пересторогою й нагадуванням, що вмирає грішне тіло, а дух бореться. Піднімає маси на боротьбу дух Шевченка, Стуса, Шухевича. Він окрилює українців і веде за собою, попри страх і залякування.

Анатолій СЕМЕНЮК.

"Немає людини – немає проблеми" – це цинічне сталінське (і не тільки) живе й  донині.  Винищують масово за національну ідею, ліквідовують політично неугодних,  вбивають за гроші.
І везуть у мирний час  тіла небіжчиків на кладовища. Здавалося б, цвинтар має бути не тільки пам'яттю, але й пересторогою й нагадуванням, що вмирає грішне тіло, а дух бореться. Піднімає маси на боротьбу дух Шевченка, Стуса, Шухевича. Він окрилює українців і веде за собою, попри страх і залякування.
Розіп'ятий  Ісус Христос більше двох тисяч років тому казав: "Не відають, що творять" і наставляв : "Пізнайте любов між собою". Та як достукатись до людської свідомості?
l
Постіймо біля хрестів та надгробків подумаймо і, може, прозріємо. Бо в минулому багато злочинних помилок наші попередники наробили. Комуно-атеїстична влада не раз і не два вдавалась до нищення цвинтарів.
 Із цією дикою реальністю я вперше зустрівся, коли очолив Ковельський район електромереж. На території, прилеглій до деревообробного комбінату, в охоронній зоні лінії електропередач розпочались розкопки. Як і годиться, я звернувся до високопоставленого чиновника міськвиконкому із застереженням, що може бути пошкоджена високовольтна мережа.
Відповідь мене ошелешила: "На тому місці було якесь захоронення. Німці мають приїхати сюди і розслідувати, чи немає там їхніх рідних. Тому  надійшла вказівка  "згори" терміново  вивезти землю з кістками за межі цієї території".
Розмова відбувалася у 1985 році. Пізніше я переконався, що компартійна настанова не випадкова: це – один із сатанинських заходів нищення свідомості, пам'яті, звичаїв, віри та духовності народу.
На вищевказаній території від колишнього ДОКу до військової частини і тієї, що за "куполом", існувало 5 (!) захоронень так званих "ОРБ" ("отдельных рабочих батальонов”). Це були полонені німці, чехи, угорці, австрійці, які перебували в концтаборі по вул. Брестській.
Всі ці цвинтарі  з надгробками зрівняли із землею. Пізніше там підживились "чорні археологи", адже віднайдений медальйон, в якому були дані про  вояка, оцінювався у 2-3 тисячі євро.
Як свідчать архівні дані,  полонені у 1945-1947 р. р. залучалися до різних "чорнових" робіт (а після визволення міста роботи вистачало), і в більшості від голоду і холоду та різних хвороб просто помирали. Їх ховали на "вільній" території.
Неподалік цих місць, а точніше, за кількасот метрів від колишньої військової частини (на північ), що  по вул. Ватутіна, існувало масове  захоронення євреїв. Там залишилися котловани і побудовані приватні гаражі. Де останки загиблих – невідомо.
l
Відомо ж бо, що душі померлих не мовчать. У 1999 році, коли я став працювати в житлово-експлуатаційній конторі №2, мене знову торкнулася тема захоронень. 
Виявляється, що вся виробнича і технічно-адміністративна база комунального підприємства побудована на кістках євреїв. Це захоронення сягає ХVІ-ХVІІ століть і зазначене на карті Ковеля, яке датується 1798 роком. Віднайдені рештки і надгробки ми перенесли у вільне від виробничого процесу місце, а всі приміщення  та встановлений знак освятили за християнським звичаєм.
Аналіз смертності в колективі показав, що вона набагато вища, аніж по інших підприємствах. Більше того, двох керівників забрала смерть у віці до 50 років. Я вже не говорю про те, що там  мали місце багато психологічних збурень і нестабільності у виробничому процесі.
До ганебних вчинків, що стосуються поховань, слід віднести і знесення історичного єврейського кладовища по вулиці Володимирській. Прикро, що на тому місці зведено Палац під іменем Тараса Шевченка. Але ще більшим дикунством виглядає те, що надгробки і плити використані під "благоустрій" для військової частини, що була розташована теж по вулиці Володимирській (нещодавно про це писала газета "Експрес" від 23-30 березня ц. р. під досить дивною, як для мене, назвою "Несподівана знахідка").
"Несподіваною" знахідкою те, що бетонні плити і надгробки знаходяться на території колишньої військової частини, назвати аж ніяк не можна. Про це знають старожили. Знали командири частини. Знали тодішні керівники, які у 70-х роках ХХ століття санкціонували цей вандалізм.
l
Нещодавно, наче відлуння від знищеного кладовища, на центральних телеканалах України пролунала інформація, що у тому місці, де  фашисти розстрілювали євреїв, теперішня  влада дозволяє для розваг ковельчан гастролювати пересувному цирку. До того ж, на місці злочину до цих пір не встановлено пам'ятний знак.
Ця інформація, до якої долучилися деякі ковельські  дослідники історії, вималювалася сірою плямою на моральній і політичній сучасній  мапі Ковеля (читай-слухай між рядків): мовляв, в цьому є прояви антисемітизму. Прикро було чути і бачити все це. Не виключено, що комусь вигідно сіяти розбрат між євреями та українцями в умовах війни з Росією.
Всім, у тому числі тим, хто долучився до цієї пропагандистської кампанії, добре відомо, що в споконвічній історії  між ковельчанами та євреями протистоянь не було. Навпаки (а я це можу підтвердити) завжди була співпраця, взаємовиручка, дружба.
Постає питання: чому б не порозумітися на місці та  не вирішити цю проблему в робочому порядку і обійтися без галасу на всю країну та закордон? Ковель має славну і разом з тим трагічну історію. І в цьому сенсі є позитивні приклади. Без  високих заяв на подвір'ї управління газового господарства встановлений пам'ятний знак, облаштовано невеликий сквер  на честь розстріляних у ковельській в'язниці в 1941-1942 роках. Там була розстріляна фашистами патріотка українського народу Олександра Підгірська. На тому місці гарно і впорядковано. Спасибі Юрію Рибачку (тодішньому керівнику), всьому колективу – за пам'ять вічну і чисто людську.
І ще один приклад. На центральному кладовищі (на південний захід від Свято-Андріївської церкви) існувало захоронення загиблих німецьких солдатів. Після війни воно було знищене, і те місце заповнилося тілами померлих у мирний час українців.
З утвердженням державою Незалежності України, як-то кажуть, по краплинці, по міліметру приходило прозріння. І коли постав символічний знак цим загиблим солдатам – жертвам фашистського варварства, стало легше на душі, і не тільки німцям. Це був знак примирення і порозуміння. Він став символом народної дипломатії.
l
Коли готувався цей матеріал до друку,   пролунала нова звістка про страхітливі злочини фашистів. В піщаному кар'єрі, який знаходиться на північ за Вербським кладовищем, будівельники натрапили на масове захоронення жертв  Другої світової війни.
З редактором "Вістей Ковельщини" Миколою Вельмою ми побували на цьому місці.
Картина не для слабкодухих. Оскільки кар'єр глибокий, то все бачиться ніби у розрізі земельної товщі по вертикалі в деталях. Тіла складені в 4 ряди. Заповнивши перший ряд довжиною 50-100 метрів, карателі клали другий, затим – третій, а за 80 см від поверхні – четвертий.
Оглядаючи черепи жертв, бачимо дірки від куль. Стріляли в потилицю. Серед дорослих черепів є й дитячі, менші розміром. На місці страхітливого злочину виявлено, як стверджують знавці, атрибути дитячої єврейської гри, ґудзики, залишки взуття.
За підрахунками спеціальної комісії, за час війни в Ковелі знищено 35 тисяч чоловік. Ця цифра, очевидно, зросте на кількість убієнних на цьому "кладовищі". Пошуки, розкопки і дослідницька робота тривають. Істина має бути встановлена.
Побачене викликає біль у серці. Кожен невинно убієнний ніби волає в розпачі: "За що нас знищили?. Врятуйте наші душі". І приречено, в безвиході заповідають: "Бережіть пам'ять!.. Бережіть мир!.. Бережіть, цінуйте життя, щоб ці жахіття не повторились!".
Це вони звертаються до нинішніх очільників  влади: "Проявіть ініціативу, візьміть на себе моральний, загальнолюдський  святий обов'язок: виділіть земельну ділянку і для вшанування пам'яті про невинно убієнних поставте поминальний знак, на якому викарбуйте слова шани й поваги  в ім'я нащадків, щоб так більше не повторилось. Бог почує!".
На цей заклик, наскільки нам відомо, уже відгукнувся депутат обласної ради, голова Ковельської РДА Віктор Козак, який заявив про готовність взяти участь у справі вшанування жерть Другої світової сійни.
l
Ох, доле, доле! Жаліємось на тебе, а чим звеселимо, коли не можемо відділити полови від святого? Бо справді: кожен цвинтар – це святиня, яка служить для просвітіння нашого і є нагадуванням, що сенс життя на Землі – в творенні добра, а не зла.
Поминальний день – то символ примирення пам'яті і навернення свідомості до Божих істин. Перед лицем Вічності  таки маємо прозрівати!
Опонент дорікне: "А ти завжди був праведний? Ти – такий же "залишок" тієї системи, догми якої кліщем сидять у підсвідомості багатьох!".
Каюсь і сповідаюся перед тобою, читачу. Було, що і я легковажив, і не раз. І виправдання шукав (мов мешкаю далеко від батьківської землі, зайнятість  велика, то коли міг відвідувати отой цвинтар, де історія твого роду упокоїлась?). 
Прозріння настало на початку  дев'яностих. О, як я жахнувся, коли побачив похилений хрест і бур'яни на могилах рідних! Стрілою в самісіньке серце впилася думка про свій моральний і духовний занепад.
І я тоді
Зривав бур'ян, немов би рани
Із серця свого виривав.
Я знаю: ти простила, мамо.
А я, мов лист, пожух, зів'яв.
Бо як і чим себе пробачиш,
Повіриш як брехні своїй?
В дубових вітах вітер плаче,
А я молюсь на образ твій.
Не допускайте любі, милі,
Щоб хтось посіяв бур'яни.
Вони ростуть не на могилі –
В душі глухій ростуть вони.
Поминальний день  – а ми таки, попри все, на ньому прозріваємо і міняємося. Приходимо до розуміння, що тіло  тлінне, дух, мов орел літає, а душа, як тихоплинна ріка, і лунає: "Вічная пам'ять", але коли гряде вічний спокій?!.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 505
Читати далі
13.04.2017

бібліяЙого видіння збуваються

Кожного з нас зацікавлюють передбачення Нострадамуса, видіння сліпої Ванги, спроби осягнути майбутнє України Глобою та інші незбагненні факти і явища. Як правило, до пророцтв знайомих і близьких нам людей ми ставимося з пересторогою: мовляв, хто знає, що в тій голові коїться? До одного з таких "віщунів" належить ковельчанин Дмитро Паламарук. Нещодавно довелося з ним спілкуватися й почути багато такого,  що виходить за рамки нашого звичного буденного сприйняття. Але людина має право на власну думку, як  має її і пан Дмитро, який вірить у Бога, ходить до храму й часто бачить віщі сни. Про все це він нам і розповів.
Читаючи його розповідь, майте на увазі, що її ми публікуємо під рубрикою - "Хочете вірте, хочете – ні". Отож, висновки – за Вами.
l
…Це було давно. Тоді стався землетрус у Вірменії. Я вирішив надати посильну грошову  допомогу людям, які опинилися в біді, і перерахував свою місячну зарплату у відповідний благодійний фонд. Мій колега по роботі дивувався: "Навіщо це робиш? Яка з того буде користь? Краще випили б горілки за ті гроші".
Мене це дуже обурило і зачепило, як-то кажуть, за "живе". Згодом той колега явився мені уві сні. Він тримав у руках поминальний листок, складений вчетверо. Я зрозумів, що то  віщий знак і він може означати смерть людини. І справді: через два тижні колега відійшов в інші світи, хоч на здоров'я ніколи не скаржився.
Через деякий час після цього випадку мені подарували "Біблію". Я дуже зацікавився Святим письмом і перечитував Його декілька разів, коли мав вільний час. Почерпнуті знання із Священної книги змінили мій світогляд, як-то кажуть, на всі 180 градусів і навернули до глибокої віри в Бога. Я переконався, що Бог всесильний, особливо після власного щасливого зцілення.
Так сталося,  що у моєму тілі, невідомо звідки і чому, раптом почала розростатися смертельна пухлина. До лікарів я не пішов, а із ще більшим завзяттям став читати "Біблію" і ревно молився. Молився з глибокою вірою у те, що все – у руках Божих, і Він може мене зцілити. І диво сталося!
Вночі, уві сні я відчув, як до мене наблизилася Божа Матінка. Вона приступила до операції. Її ніжні материнські пальці ніби витіснювали злоякісну пухлину.
Я тихенько сказав дружині Марії про все, що зі мною робиться. "Ти що, здурів?" – злякалася дружина. А я був при ясному розумі і відчував чудодійну зцілюючу благодать.
За якийсь час пухлина зникла! Я не знаю, як відійшла від мене Божа Матір, бо ревно молився і дякував Богу та Пресвятій Богородиці. Саме тоді я прозрів і глибоко усвідомив, наскільки не правий, що не повінчаний. Щиро каявся перед Господом.
Тримати в таємниці своє чудотворне зцілення я не міг, тому розказав про нього настоятелю Свято-Воскресенського собору о. Йосипу Жаборецькому. Після чистосердечного одкровення мене запросили до храму, і я чотири  роки читав "Біблію".
Саме тоді у мене виникли деякі сумніви щодо розуміння та сприйняття Господніх істин нами, сучасними вірними. Перечитуючи рядки Святого письма, я ніде не знаходив настанови про те, що ми маємо обов'язково поклонятися іконам святих. Я знав (а так вчить апостол Павло), що ми повинні поклонятися одному і єдиному  Всемогутньому Богу.
Коли я поділився своїми сумнівами з одним ковельським православним  священиком і попросив у нього роз'яснення, то замість задушевної розмови мені було сказано категорично: "Відмовся від єресі і підкоряйся встановленим канонам, бо інакше тебе ніхто не буде причащати".
Не відчувши розуміння і співчуття у православному храмі, я став відвідувати римо-католицький костел Святої Анни у Ковелі. Через деякий час мені знову  було видіння, яке передвіщало, що  через 2 роки священика, який не захотів бути моїм душпастиром, не стане і в ім'я його пам'яті відбудуться великі гуляння. Передбачення збулося:  через два роки той священик загинув в автокатастрофі, а похорони були багатолюдні і пишні. 
Покійний відлучив мене від церкви, а я його кончину передбачив. Я не вбачаю у цьому якихось взаємозв'язків - але сталося те, що сталося. Роздумую, переживаю і переконуюсь, що то все неспроста.
Про мої передбачення можна цілу книгу писати. Задовго до виборів я вже знав, що президентом України стане Віктор Ющенко. Якась невидима сила мене супроводжувала й надихала, підказавши наперед результати виборів.
Через декілька років я передбачив, що новим президентом країни буде обрано Віктора Януковича, хоч переважно люди не хотіли його і не вірили,  що станеться саме так.
Теперішнє моє видіння тривожне. Я іноді бачу уві сні величезну колону червоних комбайнів, які приготувалися до косовиці. Їх керманичі тільки чекають наказу. Не дай, Боже, щоб хтось видав такий наказ – це будуть криваві жнива, людська погибель  (справді, Росія зосередила на кордонах з Україною величезну кількість військової техніки і особового складу –  авт). Маємо всі навертатися до Бога і віри Христової, безперервно молитися і просити порятунку. 
Преподобний Йов хотів втекти від наказу Господнього. На кораблі, в розбурханому морі, він прозрів і покаявся, сказавши, щоб його викинули в море. І справді: буря стихла. Але Бог врятував його в череві велетенського кита. І пішов Йов у  Ніневію, і проповідував, і навертав заблудлих овець  до покаяння, чим спас місто та його мешканців від погибелі. Господь готовий чути всіх нас.
Я – звичайна віруюча людина, живий свідок всього, що відбувається. Намагаюся дотримуватись скромності  і посту. 31 рік не споживаю м'яса. Давно відмовився від радіо та телевізора. Правда, маю гріх – користуюся мобільним телефоном, витвором далеко не Божим. Однак вимушений мати "мобілку" для спілкування з рідними.
У повсякденному житті  все більше переконуюся у  силі молитви, незбагненній могутності Господа нашого Ісуса Христа. Ця Його сила може проявлятися і у великих, і в малих справах.
Якось на полі я вантажив мішок з картоплею на велосипед. Десятки разів пробував, але нічого не виходило. Заспокоївся і помолився: "Господи мій, Ісусе Христе, допоможи!". І, о диво:  важкий лантух, мов пір'їнка, раптом опинився на рамі велосипеда!
Іншим разом на мене напав великий злий пес. Він готовий був розірвати мене на шматки. "Ісусе Христе, змилуйся наді мною! Спаси!", – промовив я і підняв руки до неба. Пес в одну мить заспокоївся, повернувся і покірно пішов до своєї будки.
Ксьондз о. Роджер тоді мені  сказав: "Це справді диво".
Я хочу  віддячити Господу за те, що Він послав мені таке життя. Тому я свою хату заповів під церкву. Вже й план виготовив. Щиро молюся, щосуботи йду на службу до храму Миколая Чарнецького. А свідчення мої – для прозріння інших: я хочу, щоб більше людей їх чуло і приймало у душу Ісуса Христа та Його віру.
l
Ось така вийшла у нас розмова. Ще раз скажу: не всі повірять розповідям пана Дмитра. Однак найголовніше полягає в тому, що він на власному досвіді переконався у могутній силі Господа нашого Ісуса Христа, молитви на славу Божу, вірі у ангельське провидіння, яке, можливо, й дозволяє людині бачити віщі сни.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Кожного з нас зацікавлюють передбачення Нострадамуса, видіння сліпої Ванги, спроби осягнути майбутнє України Глобою та інші незбагненні факти і явища. Як правило, до пророцтв знайомих і близьких нам людей ми ставимося з пересторогою: мовляв, хто знає, що в тій голові коїться?
Анатолій СЕМЕНЮК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1056
Читати далі

Духовність / Вербиця

13.04.2017
Світлому святу Воскресіння Христового передує празник Входу Господнього у Єрусалим, або Вербниця. Його урочисто і піднесено відзначили у всіх храмах Ковельщини. 
Багатолюдно у той день було в церкві Святого Анатолія Ковельського, де настоятелем   о. Олександр Кобенко (на знімках). І священик, і прихожани щиро вшанували  у молитвах Господа нашого Ісуса Христа, просили у Нього миру й добра для рідної України.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 
_DSC0569 Світлому святу Воскресіння Христового передує празник Входу Господнього у Єрусалим, або Вербниця. Його урочисто і піднесено відзначили у всіх храмах Ковельщини. 
Багатолюдно у той день було в церкві Святого Анатолія Ковельського, де настоятелем   о. Олександр Кобенко (на знімках). І священик, і прихожани щиро вшанували  у молитвах Господа нашого Ісуса Христа, просили у Нього миру й добра для рідної України.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 654
17.03.2017

3hSR5t0h3nkПрощаймо  і  будемо  прощені

26 лютого, у храмі священомученика Анатолія Ковельського, після ранкової літургії відбувся святковий концерт недільної школи з нагоди Прощеної неділі. 
Усіх присутніх в храмі діти щиро вітали піснями та віршами, в яких від душі старалися розкрити зміст і важливість цього особливого недільного дня. Щирі слова зворушили серце кожного присутнього, не залишивши нікого байдужим. 
Також до святкових привітань долучились батьки вихованців – вони приготували смачні вареники та млинці, якими частували на території храму усіх прихожан та гостей. 
Гарного настрою додав розіграш символічних призів. Тим, кому пощастило, понесли із собою додому, окрім позитивних емоцій, ще й чашку або блокнот із зображенням храму на згадку. 
Маленьке свято, організоване дітьми, подарувало людям не тільки позитивні моменти, але й приклад доброти, відкритості та щирості.
Катерина Балик,  
керівник недільної школи.

26 лютого, у храмі священомученика Анатолія Ковельського, після ранкової літургії відбувся святковий концерт недільної школи з нагоди Прощеної неділі. 

Катерина Балик.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 534
Читати далі
10.02.2017

DSC_1328Престольне свято у храмі Анатолія Ковельського

Нещодавно храм священномученика Анатолія Ковельського, що знаходиться в Ковелі,  відзначив своє престольне свято. 
Гарно прикрашений храм у цей святковий день урочисто зустрічав гостей, яких було чимало. Божественну Літургію у співслужінні з духовенством міста та району  очолив архієпископ Володимир–Волинський та Ковельський Владика Володимир. Перед початком богослужіння Владику тепло зустріли вихованці недільної школи, які вручили  архієпископу  коровай,  потішили гарними віршами та співом.
Богослужіння в цей день особливим співом доповнював супровід церковного хору. Після читання Євангелія Владика виголосив проповідь, а під час Літургії прочитав молитву за мир та спокій у нашій державі. По завершенню відбувся хресний хід навколо  храму. 
Далі архієпископ Володимир знову звернувся до присутніх з мудрим повчальним словом та привітав настоятеля і парафіян з днем їхнього престольного свята. 
Душевністю, радістю і щирістю була наповнена атмосфера свята. Мабуть, усі присутні молитвенно відчули благословіння священномученика Анатолія,  який перебуває з усіма, хто любить його і вшановує його пам’ять.
Наш кор.
НА ЗНІМКАХ:  під час престольного свята у храмі священномученика Анатолія Ковельського.
Фото з архіву храму.

Нещодавно храм священномученика Анатолія Ковельського, що знаходиться в Ковелі,  відзначив своє престольне свято.  Гарно прикрашений храм у цей святковий день урочисто зустрічав гостей, яких було чимало. Божественну Літургію у співслужінні з духовенством міста та району  очолив архієпископ Володимир–Волинський та Ковельський Владика Володимир. Перед початком богослужіння Владику тепло зустріли вихованці недільної школи, які вручили архієпископу  коровай,  потішили гарними віршами та співом.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 810
Читати далі