Благовіщенська святиня – центр духовності
"Збудували мене діти
Своїми руками.
Ніби матір, уквітчали
Гарно рушниками".
Вдумайся, шановний читачу, у ці душевні поетичні рядки парафіянки Тетяни Аврахової. Відчуй ту бездонну і всеперемагаючу криницю віри Христової.
510 літ несе на своїх "плечах" Свято-Благовіщенський храм УПЦ Київського патріархату у Ковелі місію духовності і патріотизму, добра і любові. Не мулиться і не міліє цілюще джерело!
l
Згадай, мій славний українцю, історію початку 20-их років ХХ століття. Морок національного гніту тиснув на людей.
І раптом храм, названий на честь Святого Благовіщення, вбрався в жовто-блакитні українські кольори і без страху заговорив та заспівав українською мовою. Це Іван Губа, майбутній архієпископ, підняв прапор національного відродження у душах ковельчан.
Не мирилась тодішня польська влада з таким викликом – у в'язницю запроторила. Той акт насилля над священнослужителями мав стати уроком покори для усіх патріотично налаштованих вірних. Чиста і вірна душа християнина, позбавлена страху, не стала на коліна.
Коли повертався о. Іван до свого храму з казематів, парафіяни встелили стежку живими квітами і килимовими доріжками. А згодом і невеличкий будиночок для священика збудували.
Гордіться, ковельчани! Благовіщенська святиня (єдина, до речі, в Україні) удостоїлась почесної назви "Українська церква". Цю назву вона гордо пронесла і через антиукраїнські тридцяті, і жахливі фашистсько-окупаційні, і жорстокі комуно-атеїстичні часи.
Тому з чистим серцем і світлою душею повернімося обличчям до храму, вклонімося Спасителю нашому Ісусу Христу і возславмо Господа.
l
Кажуть: якщо хтось частинку своїх статків пожертвує на храм, в ім'я духовності і укріплення віри Христової, того освітлюють промені світла самого Всевишнього. І ганьба тим, хто посягає на святе.
У 1961-1962 роках совєцька атеїстична влада зруйнувала будівлю церкви. Та не загасло полум'я віри.
Ходив по тих руїнах Максим Мартинюк. Душа кров'ю обливалася. Скільки ікон було понищено! Скільки історичних реліквій пропало! Правда, дещо передали до Свято-Воскресенського собору на зберігання. Тим не менше, горе і розпач стискали лещатами серце.
І раптом зрадів: перед ним, серед уламків лежав хрест із бані. Вночі забрав його додому, зберігав у таємниці. Коли помер, то хрест церковний на могилу поставили – такий заповіт був Максима.
У 2005 році сини хрест повернули до церкви. Беззаперечно, цей хрест – історична пам'ятка ХVІ століття. Є чим гордитися прихожанам церкви. Не менш цікавою і значимою знахідкою є фундамент вівтаря старої церкви, який сягає своєю історією ХІХ століття.
Відшукали його випадково. Для облаштування підлоги виносили пісок, сміття, цеглу. При розкопках наштовхнулись на історичні рештки старої споруди. Постало питання: а що з цим робити? Настоятель церкви Василь Мичко прийняв виважене і мудре рішення – залишити рештки фундаменту під товстим склом.
Попрацювали завзято, чимало коштів затратили, але яке то диво тепер зустрічає кожного, хто входить у молитовний зал храму!
Тим, хто працює, творить і шукає, Бог обов'язково посилає свої дарунки. При ремонті підсобного приміщення будівельники віднайшли ікони старої церкви. На металевій основі діаметром 1,5 метра – писані лики святих євангелістів Луки, Марка та Івана. Звичайно, час поруйнував матеріальне тіло ікон, але святість апостолів залишилася. Ікони писані рукою іконописця А. Леванди у 1912 році.
Сьогодні історичні реліквії зайняли почесне місце на стінах при вході до молитовного залу.
l
Справжнім витвором мистецтва є іконостас. Виготовлений і вирізьблений з темного дуба (священного дерева українців), прихорошений позолотою, він зачаровує і дивує.
Конструкція іконостасу теж унікальна. Верхня частина, на якій розміщена спускна ікона, виступає на крок вперед до віруючих. Нижня із гарно оздобленими царськими вратами, "відступаючи" вглиб вівтаря, створює додатковий простір для дій священика та прикладання вірних до ікони Божої Матері. Вражає величина конструкції – 65 квадратних метрів (!). На іконостасі розміщено 56 ікон святих й апостолів.
Виготовили диво-іконостас майстри із Червонограда Роман Яблонський та Ігор Кузеляк. Освячений іконостас митрополитом Волинським та Луцьким Михаїлом у 2014 році.
До тієї неповторної краси гарно вписалися великі ікони Божої Матері та Ісуса Христа із старої церкви і зображення Голгофи.
На іконі Богородиці є дорогоцінна обручка – це дарунок за зцілення від якоїсь хвороби. На жаль, прізвище оздоровлена не залишила.
Хворі не раз відчувають полегшення, коли прикладаються до чудотворної ікони. Це ще раз підтверджує істину: зцілення і святість бувають там, де є глибока віра, ота маленька зернинка, про яку говорив Ісус.
l
За Мойсеєм (так само, як і за Ісусом Христом) йшли ті, що вірили, бо знали, що є один Господь, з яким – правда, перемога і життя.
Коли у 1992 році війнув свіжий вітер відродження святині, Бог послав на парафію Петра Левочка. З церковною громадою будував, майстрував, молився. День і ніч вів вірних за собою із простим заповітом: "Нехай там що, а церкву відбудуємо".
Засяяли срібні бані із хрестами над храмом. Задзвонили дзвони. І раптом – фатальна випадковість: загинув священик. Полетіла душа о. Петра на небеса. Сумував весь Ковель.
З Божого благословення естафету становлення храму перейняв о. Василь Мичко. Ми вже згадували, скільки зроблено за останнє десятиліття для розбудови собору. Та є ще інший бік "медалі" – це волонтерська діяльність. Він – один із перших священиків, який "полетів" на Київський Майдан на підтримку студентів. Був у вирі трагічних подій лютого 2014 року. Організовує гуманітарну допомогу воїнам АТО та "майданівцям".
Священик ревно ставиться до історії храму. Сам особисто не один день працював в архівах.
З його ініціативи і сприяння вийшла історико-краєзнавча книга "Благовіщенська святиня: історична пам'ятка архітектури та духовності".
Всім би таке розуміння важливості нашої історії!
А ще отець Василь – член штабу Національного спротиву Ковельщини, депутат районної ради. Він несе в собі не тільки духовний хрест, але й не менш відповідальний – національно-патріотичний.
Храм розправив свої орлині крила. Ідуть вірні до святині: моляться до Бога і за Україну, збирають кошти, продукти, одяг, плетуть маскувальну сітку воїнам АТО.
l
І славно, що в цім строю впевнено крокують сподвижники о. Василя і церковної громади священики о. Ігор Циб та о. Михайло Левочко, син о. Петра.
Тільки один штрих до портрета о. Ігоря. Він 19-20 лютого 2014 року з-під снайперських куль виносив поранених і вбитих. Одних відспівував, інших благословляв на здоров'я. Гідна громадянська позиція священнослужителя! А духовна естафета від батька до сина о. Михайла! Ось чим сильна Україна!
Мав би згадати старост, хористів, будівничих та парафіян- активістів, але місця в газеті мало. Знаємо, що Бог бачить людські діяння в ім'я добра, миру і духовності, віддячує сторицею всім.
...510 історичних літ. На свято Благовіщення помоляться вірні за мертвих і живих, заспівають духовний Гімн України і тим підтвердять, що віра Христова й Україна вічні.
НА ЗНІМКАХ: вгорі – Свято-Благовіщенський храм сьогодні (ліворуч) і на початку ХХ століття (праворуч); священнослужителі храму у різні часи (зліва направо) – архієпископ Ігор (Губа); о. Петро ЛЕВОЧКО; о. Василь МИЧКО; о. Ігор ЦИБ; о. Михайло Левочко; в центрі – останній настоятель храму до його зройнування прот. Євгеній ГРИЗЕНТОВИЧ з прихожанами; внизу ліворуч – духовенство церкви на архієрейському Богослужінні разом із Митрополитом УПЦ КП Михаїлом; внизу праворуч – хрест з купола старої церкви.
Фото з архіву Свято-Благовіщенського храму.
"Збудували мене діти
Своїми руками.
Ніби матір, уквітчали
Гарно рушниками".
Анатолій СЕМЕНЮК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1015
Благовіщенська святиня – центр духовності
"Наші таланти тобі, Україно!"
Виставка в історичному музеї
Благодійний концерт юних артистів
І постав храм…
Молитва за мир
21 березня — Всесвітній день поезії
Дещо про Великий піст
9 березня 1814 року народився Тарас Шевченко
Поетеса дивилася у майбуття