Назва цього вокального аматорського колективу із Люблинця – "Спалах". Той, хто хоч раз дивився його виступ, підтвердить: ця назва повністю відповідає і змісту, і формі співу гурту. В його репертуарі – сучасні пісні, яким властиві креатив, ритміка, досконале звучання. Недаремно "Спалаху", в якому художнім керівником є Ольга Грицюк, так гаряче і щиро завжди аплодують глядачі.

Побажаємо ж юним аматорам сцени  не зупинятися на досягнутому, наполегливо шліфувати свою майстерність, дарувати радість і насолоду землякам кожним виступом!

НА ЗНІМКУ: члени вокального аматорського колективу "Спалах"  Анастасія Карпук-Сугак, Вероніка Лесик, Вікторія Чуль, Анастасія Колотюк, Діана Шудрук, Ангеліна Киричук, Ольга Супрунюк.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Назва цього вокального аматорського колективу із Люблинця – "Спалах". Той, хто хоч раз дивився його виступ, підтвердить: ця назва повністю відповідає і змісту, і формі співу гурту. В його репертуарі – сучасні пісні, яким властиві креатив, ритміка, досконале звучання. Недаремно "Спалаху", в якому художнім керівником є Ольга Грицюк, так гаряче і щиро завжди аплодують глядачі.

Побажаємо ж юним аматорам сцени  не зупинятися на досягнутому, наполегливо шліфувати свою майстерність, дарувати радість і насолоду землякам кожним виступом!

НА ЗНІМКУ: члени вокального аматорського колективу "Спалах"  Анастасія Карпук-Сугак, Вероніка Лесик, Вікторія Чуль, Анастасія Колотюк, Діана Шудрук, Ангеліна Киричук, Ольга Супрунюк.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 493

Погода  в  Ковелі 

у  найближчі  дні

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 381

В ці дні ми згадуємо видатного українського письменника, поета, драматурга, вільнодумця, що гаряче любив свій народ, його історію, рідну землю, – Івана Петровича Котляревського, адже 10 листопада минуло 200 років від дня його смерті.

Біографія Івана Котляревського, як і життя Тараса Шевченка, – це частина історії українського народу, його боротьби за своє утвердження. Саме про нього Михайло Коцюбинський сказав:

"Сто літ минуло, як те занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов Фенікс з попелу, воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно зазвучало по широких світах".

Батьком називав І. Котляревського й Т. Г. Шевченко в поезії "На вічну пам'ять Котляревському":

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки Сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть.

Так, не забули майстра слова і через століття. Бо його твори і нині вивчають, читають, вони живуть серед людей. Його "Енеїда" запалила для народу Прометеїв вогонь – рідне слово. В творі постають широкі картини народного життя, побуту такого простого, звичайного і близького. Бо це наша історія. Саме тут ми знайомимось із звичаями наших предків, їх національним характером і, звичайно, неперевершеним гумором.

Славне майбутнє судилось п'єсі Івана Котляревського "Наталка Полтавка". Цей твір називали праматір'ю українського народного театру. Майже 200 років з часу її написання вона не сходить зі  сцен різних театрів, любительських драматичних гуртків. В своїй довговічності, п'єса може позмагатися з будь-яким драматичним твором. В чому секрет її всенародного визнання? Мабуть, насамперед, – у високій майстерності і реалістичному відтворенні народного життя.

Чарівні  та глибоко ліричні пісні,  давно стали народними.  І, звичайно, хвилює всіх нескладна споконвічна історія простої селянської дівчини.

І колись, і нині  п'єса заворожує. Проста селянська доля людей, проста їх мова, близький нам побут. І не так важливо, чи читаєш п'єсу, чи дивишся в театрі. Вона завжди близька, герої всі викликають симпатію, доброзичливий сміх. І кожен раз ми переживаємо  всі перипетії разом з Наталкою, живемо спогадами її дитинства, хвилюємося за зустріч з коханим Петром. А які прекрасні образи Горпини  Терпелихи, Миколи! Навіть Возний викликає симпатію.

Мені довелось побувати на запрошення  у ковельських ветеранів на їх черговому засіданні університету третього віку, у дні пам'яті Івана Котляревського. Учасники драматичного гуртка приготували "Наталку Полтавку". Проста сцена (на перший погляд) – пліт з глечиками, оповитий старовинними рушниками. Але коли вийшли актори, все стало близьким, рідним. В уяві вимальовувалися  далекі події в селі, простій сільській хатині. 

Актори зачарували своєю грою, ніби вони все життя були на сцені. А спів, гра Наталки Полтавки, роль якої виконувала Валентина Ваврисюк, заворожила своєю чистотою, чарівністю. Глядачі симпатизували, співчували Петру (Віктор Оксенюк). Добродушний сміх викликала Терпелиха – Олександра Балюк. А як вдало зіграв свою роль Павло Рабко (Микола). Добрий сміх викликав Возний (Роман Шведа), який сам про себе каже: "Я – возний…". Майстерно зіграв роль виборного Михайло Вольський. Він з теплотою й щирістю говорив про Наталку:

"Золото – не дівка! Крім того, що хороша, розумна, моторна і до всякого діла дотепна,  яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця, і себе і матір свою на світі держить".

І звідси видно, яка мораль самої  п'єси, яке велике виховне значення  має твір. Кожен глядач знаходить щось спільне, співзвучне із своїми почуттями, переживаннями.

В п'єсі багато пісень – простих, народних, які ще й нині співають. Їх виконували дівчата Г. Шадура, Т. Балецька, Р. Вальчук, В. Фаловська, В. Чосік, Н. Оласюк, Н. Тарасюк, В. Протас.

Музичний супровід вели: Юрій Мержвинський та Людмила Массалига.

А глядачі-ветерани сміялися, переживали, зачаровані грою своїх колег, які так невимушено, просто, емоційно грали ролі, наче професійні актори. Зал не шкодував оплесків.

 "Наталка Полтавка" не перша п'єса ковельських драмгуртківців. Є у них інші. Приємно те, що актори в чудових старовинних костюмах, які вони самі виготовляють. Своїми силами роблять і декорації. І все це – під умілим керівництвом режисера-постановника Марії Павлівни Батраченко. Тож хай їм і надалі щастить, цим прекрасним берегиням української культурної спадщини.

Валентина СІЧКАР.

НА ЗНІМКАХ: сцени з вистави "Наталка Полтавка".

Фото з архіву автора.

В ці дні ми згадуємо видатного українського письменника, поета, драматурга, вільнодумця, що гаряче любив свій народ, його історію, рідну землю, – Івана Петровича Котляревського, адже 10 листопада минуло 200 років від дня його смерті.

Біографія Івана Котляревського, як і життя Тараса Шевченка, – це частина історії українського народу, його боротьби за своє утвердження. Саме про нього Михайло Коцюбинський сказав:

"Сто літ минуло, як те занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов Фенікс з попелу, воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно зазвучало по широких світах".

Батьком називав І. Котляревського й Т. Г. Шевченко в поезії "На вічну пам'ять Котляревському":

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 4917

Проблема онкології актуальна у всьому світі і в будь-якому віці, ніхто не знає, кого це лихо обере наступним. Саме тому кожному важливо знати, як правильно підтримати близьку людину у важкий для неї період.

Період лікування може затягнутись від кількох місяців до декількох років, справа абсолютно індивідуальна,  і жоден лікар не зможе дати точний прогноз. Коли людина проходить лікування, вона сильно змінюється, у неї може бути поганий настрій чи погіршуватись характер. 

У такій ситуації подібна реакція абсолютно нормальна, адже пережити це морально та знайти в собі фізичні сили боротись з недугою – важке завдання навіть для найсильнішої людини. 

Підтримувати хворого потрібно постійно, радувати подарунками, робити маленькі  сюрпризи. Психологічний стан – важлива складова одужання, тож хворому потрібно розповідати історії про людей, які змогли перебороти рак навіть на останніх стадіях.

Рак сильно погіршує фізичний стан, тому хворому знадобиться будь-яка допомога по дому. Також психологи не рекомендують запитувати про те,  чи потрібна фінансова допомога? Відповідь на це питання очевидна.

Звичайно, головним борцем з раком є своєчасне лікування, проте турбота близьких неодмінно прискорить процес одужання та дасть хворому сили боротись з цією страшною недугою.

l

…Про свій страшний діагноз  військовослужбовець із майже 5-річним стажем   Іван Медінцев дізнався  вже опісля того, коли мав за плечима гіркий  життєвий досвід, адже хлопцю довелось побувати, здається, в самому пеклі – пройти в 2014 році Іловайський котел і  не зламатися, вистояти, вижити. 

Та вже згодом того, хто самовіддано боронив кордони рідної Батьківщини від ненависного ворога, підкосила страшна хвороба, яка стала перепоною на шляху до багатьох мрій та сподівань молодого чоловіка. 

А все, що спочатку "маскувалось" під звичайну хворобу, розпочалось в січні 2016 року.  А вже в березні  Івана  госпіталізували до військово-медичного центру західного регіону, що в місті Львові.  

Там в медичному заключенні винесли вирок: підозра на лімфому Ходжкіна початкової стадії (рак лімфатичної системи).  Та вірити в це хворий вперто  не хотів, надіявся почути щось хороше. Мовляв, це всього лиш помилка, і все. 

 Та, на превеликий жаль, цього почути не вдалось. Бо через місяць столичні медики підтвердили діагноз своїх колег. Після цього "переломного" етапу в житті Івана все, так би мовити, пішло шкереберть.  

До кінця року він отримав шість курсів хіміотерапії та курс променевої терапії.  На деякий час рак ніби “притих”. Та тривало це зовсім недовго – трохи більше двадцяти місяців, які видались для ковельчанина цілою вічністю. 

В жовтні цього року Іван потрапив знову до лікарні. В обласному військовому госпіталі міста Луцька в нього діагностували новоутворення  у селезінці.  А згодом, з метою подальшого обстеження, направили до столиці.

Тут варіантів лікування не пропонували, а лише наполягали на  негайному звільненні із Збройних Сил України і подальшій госпіталізації. Хворий вагався, боячись щось вчинити неправильно, адже пережите ятрило душу й  тіло і вдень, і вночі. Хоча хлопець душевний та фізичний біль  приховував, як тільки міг.

За рекомендаціями знайомих, які не залишили в нелегкий час, Іван Медінцев  прийняв рішення пройти обстеження в Мінську, де після ряду обстежень було підтверджено діагноз: рецидив лімфоми, змішано-клітинний варіант ІV S ст. з ураженням лімфовузлів вище і нижче діафрагми, селезінки, печінки, кісткового мозку. 

Після цього консультацію отримав у  Мінському науково-практичному центрі хірургії, трансплантології і гематології.  Як виявилось,   тепер нашого земляка зможе врятувати одне: високодозна  хіміотерапія з пересадкою кісткового мозку в сусідній Білорусі. 

Таке лікування потребує дороговартісних затрат – 50 тисяч  доларів. До того ж, перед її проведенням необхідно провести  ще поліохіміотерапію. Орієнтовна ціна препаратів для двох курсів вартуватиме приблизно 24-40 тисяч доларів. 

І як би банально це не звучало, та це факт: вартість життя ковельчанина – в межах 70-90 тисяч доларів! Для родини – це непідйомна сума, адже за роки боротьби із  страшною недугою вони витратили всі свої заощадження. 

Тож тепер лише надія – на добрих людей, які мають в своєму серці хоч краплинку доброти, та на милість Божу. А, як відомо, спільні зусилля задля  хорошого блага можуть бути цілим океаном  милосердя. 

l

Зараз чоловік готує  документи на звільнення із лав  Збройних Сил України, тому що фізичний стан заважає йому  нести службу далі.  Але  коли б не ця перепона – військову  службу не полишив би. Адже про те, що піде в АТО, не вагався жодного дня. Вважав це для себе священним обов'язком, який повинен з гідністю і честю виконати.

До того ж, закінчив військову кафедру під час навчання у Львівській державній фінансовій академії. Та про своє рішення мовчав до останнього, аби не хвилювати зайвий раз вагітну тоді дружину і  ту, яка дала життя, – матір. Жінки змирились з цим, бо знали, що їх Іван інакше вчинити не зміг би. 

"Достойного сина виховали", – говорили знайомі батькам. Та не могли згодом ті, що народили й виростили,  повірити звістці, що блискавкою спалахнула серед щасливих буднів сімейства. 

Не відступати в жодному разі, а боротись до того часу, аж поки одужає, таткові й коханому допомагають маленький син Артемко й дружина Юлія, які завжди для найріднішої людини є справжньою надійною підтримкою, міцним тилом. 

А їх мужчина, натомість, повністю присвячує себе сім'ї, в колі яких пізнав солодкі хвилини радості й приємних хвилювань. Заради цього варто йти далі, не зупинятися ні перед чим. Навіть коли твій запеклий ворог – така хвороба, як рак.

Змиритись із важкою ношею, яка впала на плечі дитини,  не можуть і батьки. Лідія Михайлівна, жінка надзвичайно сильної вольової натури,  та Іван Іванович роблять все для того, аби син якнайшвидше одужав, вирвався з пазурів страшної хвороби, яка затьмарила звичайні  і святкові дні для усієї родини.  

Материнське зболене серце, виплакані очі багато пережили і витерпіли, вимолили в Бога  за цей час. 

Доброго, цілеспрямованого та відповідального чоловіка підтримують і порадою, і вчинками  молодший брат Андрій, батьки дружини, які  по праву вважають  його своїм рідним сином, друзі, сусіди, знайомі та просто небайдужі люди.

Зробити добру справу для Івана Медінцева можемо і ми, шановні краяни, приєднавшись до так званого благодійного марафону, переказавши кошти на лікування того, хто так хоче жити і вірить в те, що Всевишній обов'язково зробить диво – зцілить зболене тіло.

Ось реквізити, на які слід перераховувати гроші: Приватбанк, МФО 305299, КОД ЄДРПОУ 14360570, рахунок отримувача 29244825509100.  Поповнення поточного рахунку  – 4731219105567642,  Медінцев Іван Іванович, 3240518635.  Тел.: 068-0568366, 093-647-0114. 

Тож не будьмо осторонь чужої біди, подаруймо надію на одужання Івану. Пам'ятаймо, що добро, зроблене нами, обов'язково повернеться сторицею!

Щиро вірю в те, що ковельчанин, в якого попереду багато хорошого і світлого на життєвому горизонті,  з  нашою із вами  допомогою зможе успішно подолати страшну недугу. 

І ми неодмінно напишемо нову історію з його життя – справжню й невигадану, яка нарешті, завершиться щасливо!

Підготувала 

Оксана МОРОЗ. 

P. S.  Подібного роду статті  мені особисто не надто легко даються  в моральному плані, адже все, про що пишеш, мусиш пропусти крізь себе і призму своєї душі.  Думаю, зі мною погодяться більшість моїх колег. 

Можливо, тому, що десь в підсвідомості закрадається боязнь того, аби все передати "влучними" словами, які б не образили, не принизили того, кому відведена головна роль. Та як не старайся – через себе не перескочиш. Бо до найменшої дрібниці  детальні почуття і переживання тої чи іншої людини можна передати лише в одному  випадку: коли сам побував в тій чи іншій ситуації…

Тож нехай нас всіх Господь оберігає від подібних негараздів, а доля не посилає всілякі  "сюрпризи".  А тим, хто сповна пізнав прикрий та гіркий досвід, хочеться побажати щиро від душі: непохитної віри в себе і свої можливості, сили й впевненості в тому, що все буде обов'язково добре!

О. М. 

Проблема онкології актуальна у всьому світі і в будь-якому віці, ніхто не знає, кого це лихо обере наступним. Саме тому кожному важливо знати, як правильно підтримати близьку людину у важкий для неї період.

Період лікування може затягнутись від кількох місяців до декількох років, справа абсолютно індивідуальна,  і жоден лікар не зможе дати точний прогноз. Коли людина проходить лікування, вона сильно змінюється, у неї може бути поганий настрій чи погіршуватись характер. 

У такій ситуації подібна реакція абсолютно нормальна, адже пережити це морально та знайти в собі фізичні сили боротись з недугою – важке завдання навіть для найсильнішої людини. 

Підтримувати хворого потрібно постійно, радувати подарунками, робити маленькі  сюрпризи. Психологічний стан – важлива складова одужання, тож хворому потрібно розповідати історії про людей, які змогли перебороти рак навіть на останніх стадіях.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 747

Чисто там, де прибирають, 

чи там, де не смітять?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1260

Відійшли у минуле часи, коли День працівників сільського господарства  відзначали на Ковельщині з величезним розмахом, збираючи у Палаці культури імені Тараса Шевченка багатосотенну аудиторію. Нині й  економічна, й політична ситуації в Україні не налаштовують на надто мажорний лад та й децентралізація, коли в районі створені і діють шість об'єднаних територіальних громад, дається взнаки.

Але, незважаючи на це, традицію вшанування трудівників полів і ферм в районі зберегли. Це засвідчила урочистість, яка відбулася минулого четверга, 15 листопада ц. р., на території Колодяжненської ОТГ – в нещодавно відремонтованому будинку культури. Сюди прибули представники сільськогосподарських підприємств, їх  керівники, фермери, одноосібники, щоб у щирій, товариській атмосфері підбити підсумки зробленого у році, що наближається до фінішу, обмінятися думками з приводу назрілих проблем і просто відпочити.

На свято прибули: заступник голови облдержадміністрації Сергій Кошарук, голова районної державної адміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло, Колодяжненський сільський голова Віталій Кашик, начальник  Ковельського міжрайонного відділу служби безпеки України в області Ігор Мовшук, начальник Ковельської об'єднаної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби України в області Оксана Левчук. Серед почесних гостей – ветерани праці, які десятиліттями працювали задля розвитку галузі.

Надзвичайно приємний аромат короваю, випеченого із зерна нового врожаю, щирі посмішки, позитивний настрій  додали гарних вражень  присутнім у залі, зробили захід по-домашньому затишним. Доречно вписалася у його сценарій відеопрезентація про досягнення Ковельщини, економічний потенціал якої в агропромисловому комплексі досить високий. За обсягами виробництва сільськогосподарської продукції район займає гідні  позиції у Волинській області, про що докладно розповідалося в попередньому номері "Вістей Ковельщини".

Добірку віншувань розпочав Сергій Кошарук, котрий передав щирі вітання від голови обласної державної адміністрації Олександра Савченка і звернувся до присутніх із теплими словами: "Ви – люди землі, а ваша натхненна праця – основа добробуту наших жителів. Перш за все, велика дяка ветеранам галузі, їх наступникам, які примножують добрі традиції. Сьогодні держава підтримує усіх, а особливо – дрібних товаровиробників, фермерів, селянські господарства. Хочу побажати вам гарної  погоди, хороших врожаїв, щоби ви отримували не лише добрий прибуток, а й насолоду від  праці".

Вітаючи аграріїв краю, Віктор Козак наголосив, що День працівників  сільського господарства  у районі є чи не найголовнішим професійним святом. "Славетна Ковельщина багата на людей хліборобського таланту. Тішимося з того, що, попри численні випробування, які випадають на долю українського народу і  примхи матінки-природи, аграрна галузь краю розвивається і примножується. Саме тому, ми усі сьогодні разом, однією великою родиною дякуємо за гарний врожай хліба аграріям краю    і Господу Богу", – зазначив Віктор Теодосійович.

Керівник виконавчої гілки влади району  поіменно відзначив вправних керівників-аграріїв, котрі стояли біля витоків ведення сільського господарства у незалежній  Україні, представив і жіночі "обличчя" галузі, назвав успішні сільськогосподарські товариства, завдяки роботі яких наш край  – серед лідерів регіону за аграрним напрямком. А відтак  подякував усім за невтомну працю, побажав здоров'я,  злагоди, миру, добра та успіхів у роботі. Окрім того, відзначив тих, хто долучився до організації свята.

Андрій Броїло у своєму виступі висловив щиру вдячність хліборобам, механізаторам, тваринникам, спеціалістам, керівникам господарств та всім тим, хто щоденно своєю сумлінною працею забезпечує населення продуктами харчування, привітав ветеранів сільськогосподарського виробництва. Він побажав присутнім у залі, а в їх особі – селянству Ковельщини міцного здоров'я, нових успіхів у праці, миру й благополуччя у кожній родині.

З вітанням виступив і Колодяжненський сільський голова Василь Кашик.

Продовженням офіційної частини    стала церемонія  нагородження відзнаками обласного та районного рівнів представників аграрної галузі за вагомий особистий внесок  у розвиток сільськогосподарського виробництва в районі. Справжнім подарунком для учасників зібрання стала  мистецька програма, подарована аматорами  сцени та  колективами художньої самодіяльності  Ковельщини. Проникливі ліричні композиції, веселі пісні, гуморески, танці – яскрава палітра мистецьких номерів не полишила нікого байдужим, а тому зал цього дня був щедрим на оплески. У переліку учасників – колектив районного будинку культури  "Колорит", гурт "Барви" Ковельського Народного дому "Просвіта", зразковий аматорський ансамбль народного танцю "Дзвіночок" Ковельського НД " Просвіта", ансамбль духової музики Ковельської школи мистецтв, солісти будинку культури с. Колодяжного  Олександр Кулик і Вікторія Ільїна, народний аматорський хор працівників культури району "Вишиванка", молодіжний гурт "Спалах" Центру культури і дозвілля з Люблинця, директор будинку культури с. Доротища Олена Місюра, дует вокалістів Андрія Мигулі та Оксани Мизовець, Раїса Рибчук і Тетяна Масловська – учасники драматичного гуртка з Білашева тощо. 

Окрім того, радо вітаючи гостей свята на землі Лесі Українки, усіх частували смачним кулешем. 

Розмовляючи із учасниками урочистого зібрання, ми з приємністю відзначили їх оптимістичний настрій, хоч співрозмовники не приховували й тих складних проблем, які нині є на селі.

Колишнього керівника СТзОВ "Заповіт", кавалера ордена Княгині Ольги Поліну Клімчук помітили в компанії теперішнього очільника місцевого підприємства "Моноліт Агро" Андрія Кур'яна. Він відзначив, що практично завершили збирання цьогорічного врожаю, досягли непоганих результатів у господарюванні.

– Молодці хлопці, які прийшли  на наші землі з інвестиціями, – відзначила Поліна Іванівна. – І хоч не завжди все у них виходить на "відмінно", головне, що йдуть вперед і не зупиняються на досягнутому.

– А я вдячний і Поліні Іванівні, й іншим людям за взаєморозуміння і підтримку, – додав, усміхаючись, Андрій Сергійович.

Бадьорий настрій у Заслуженого працівника сільського господарства, директора СТзОВ "Зоря" Володимира Потапчука, якому із колективом вдалося зберегти господарство. Тут цьогоріч  добре вродили зернові, мають чисельне поголів'я великої рогатої худоби м'ясного напрямку, виробили значну кількість яловичини – майже 1230 центнерів.  

Завжди приємно спілкуватися з  Тетяною Зінчук, директором СТзОВ "Вежа", депутатом районної ради. Очолюване нею господарство – одне з основних виробників молока у районі. І хоч нині тут діє Велицька об'єднана територіальна громада, керівник якої Віктор Ковальчук теж був присутній на святі, Тетяна Василівна переживає, як і раніше, за справи всього району, сподівається, що ситуація в аграрному секторі району зміниться на краще.

Добре зробила районна влада, що запросила на урочистість ветеранів праці. Серед них бачимо Андрія Хомича,  Людмилу Паровенко, Ярославу Боць. На жаль, багато їх колег, з якими довелося у свій час працювати, пішли у Вічність. Честь їх пам'яті!

Не оминув увагою свято Іван Смітюх, який  нещодавно у складі української делегації побував у Китаї, де побачив і почув багато цікавого, "загорівся" новими ідеями та планами.

Підсумовуючи репортаж про урочистість в Колодяжному, можемо сказати: є ще порох у порохівницях в наших аграрників, а, отже, можна сподіватися на поступ вперед. 

Помагай Вам, Боже, дорогі майстри хліборобської справи!

Наш кор.

НА  ЗНІМКАХ: під час урочистого відзначення Дня працівників сільського господарства в  Колодяжному.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Відійшли у минуле часи, коли День працівників сільського господарства  відзначали на Ковельщині з величезним розмахом, збираючи у Палаці культури імені Тараса Шевченка багатосотенну аудиторію. Нині й  економічна, й політична ситуації в Україні не налаштовують на надто мажорний лад та й децентралізація, коли в районі створені і діють шість об'єднаних територіальних громад, дається взнаки.

Але, незважаючи на це, традицію вшанування трудівників полів і ферм в районі зберегли. Це засвідчила урочистість, яка відбулася минулого четверга, 15 листопада ц. р., на території Колодяжненської ОТГ – в нещодавно відремонтованому будинку культури. Сюди прибули представники сільськогосподарських підприємств, їх  керівники, фермери, одноосібники, щоб у щирій, товариській атмосфері підбити підсумки зробленого у році, що наближається до фінішу, обмінятися думками з приводу назрілих проблем і просто відпочити.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 854

Берегом річки чоловік іде в задумі. Весь смутком оповитий. За ним інший хмурістю стежку топче. У кожного якийсь тягар на душі – хрест долі…

А навколо природа ковшем радість розливає.  Плесо ковельського "моря"  світлий блюз виграє. Легкий бриз воду сріблить. Промінчики Сонця, немов дітки маленькі, граються,  витанцьовують, іскряться на тих міні-хвильках веселкою під мелодії осені. 

Раптом у цей простір незбагненної краси гострими списами влітають байдарки і каное. Летять крилато, впевнено.  Змах весел і зорі-бризки розсипаються веселкою.

Веслувальники не бачать божественного дива. Напружені м'язи рук, виважені рухи, одне коліно льодорізом вперед – все, щоб найшвидше здолати твердь води. 

Видовище – дух захоплює! Пролетіли, і… стихло.

Неподалік рибалка знаком питання у човні вмостився.  Спить поплавок, а у нього думка одна: "Де ти, рибонько, велика і мала?".

  А та насміхається: "А я не дурна плавати біля човна. Я мамкою навчена не кидатись на приманку гачка. Це ви люди дурненькі, на виборах приманку з гречки й п’ятака отримаєте й раденькі. Потім каєтесь, що у вашому човні то бандит,  то брехун-обіцяльник веслує.  Ех, люди, люди...".

А рибалка не чує тих монологів. У нього інша "політика". Він природолюб і раціоналізатор.  До бортів човна коліщата примайстрував. Це такий собі стабілізатор, щоб хвиля човен не хитала. І ще якісь хитромудрі  конструкції для   вудочок.

Що ж, ковельське "море" – незабутня казка. Гордість малих і дорослих ковельчан. Он верби до води схилилися, як  в тій пісні: "мов журяться вони".  Переживають недаремно. Бо ж хто дасть гарантію, що оті реформи у них воду не заберуть, а право стояти на березі законом дозволять тільки в центрі, біля Дніпра?

Лиш очерет, що вигнався до триметрової висоти, безжурно шелестів сучасну попсу. Він переконаний, що лінивий люд   його не викосить, а олігархи й поготів. 

А в ту первозданність природи Європа вривається.  Гудуть, гуркотять через міст "варшавки" вантажівки. Все з Європи – сюди! 

Думка блудна блискавкою майнула: "Навіщо в Україні спину в праці  гнути?  Заробимо єврики в Італії, Польщі, Ізраїлі. Шовки, одяг, автівки з Німеччини завезем".

Таким чином і красу природи збережено. Вона  некуплена, Богом створена. 

Лийся, радосте, через край…

Любомир ФІАЛКО.

Берегом річки чоловік іде в задумі. Весь смутком оповитий. За ним інший хмурістю стежку топче. У кожного якийсь тягар на душі – хрест долі…

А навколо природа ковшем радість розливає.  Плесо ковельського "моря"  світлий блюз виграє. Легкий бриз воду сріблить. Промінчики Сонця, немов дітки маленькі, граються,  витанцьовують, іскряться на тих міні-хвильках веселкою під мелодії осені. 

Раптом у цей простір незбагненної краси гострими списами влітають байдарки і каное. Летять крилато, впевнено.  Змах весел і зорі-бризки розсипаються веселкою.

Веслувальники не бачать божественного дива. Напружені м'язи рук, виважені рухи, одне коліно льодорізом вперед – все, щоб найшвидше здолати твердь води. 

Видовище – дух захоплює! Пролетіли, і… стихло.

Неподалік рибалка знаком питання у човні вмостився.  Спить поплавок, а у нього думка одна: "Де ти, рибонько, велика і мала?".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 705

Женя Максимук любила одного, вийшла заміж за другого, а прожила життя з третім. Видно,  така її доля. Любов оминула  її стороною.

У 1965 р. в с. Кашівці Ковельського району підірвалися на міні учні. Після тієї трагедії в село прислали солдат-мінерів, які протягом півроку розміновували поля, шукали вибухонебезпечні предмети.

– Тоді я познайомилась із солдатом Василем, – пригадує Євгенія. – Ми з ним зустрічалися півроку (весь час, коли вони були на розміновуванні). Жили хлопці в палатках, на вихідні у суботу та неділю солдати приходили у сусіднє село на танці, а з ними і Василь. Там Женя зустрічалася з коханим. Груша-дулька була свідком їхніх побачень. Хлопець долав пішки туди і назад 10 кілометрів: з клубу проведе дівчину додому і повертається знову до своїх солдат. Навіть бульбу помагав копати в селі батькам Євгенії, бо вважав себе за майбутнього зятя. Згодом Василь поїхав у  частину дослужувати ще один рік. Почалося листування, писав дуже часто, бо дуже любив дівчину.

– Служба йшла до завершення, і він запитав, куди їхати йому: додому чи до мене? – розповідає Євгенія Максимук. – Ну, я, звісно, написала йому, щоб їхав до матері  (батько помер). Тоді соромно було, щоб просто так кавалер приїхав у село. Що ж то люди скажуть? Хоча  дуже хотілося його побачити.

Та не судилося їм більше ніколи ні зустрітись, ні побачитись. Доля розпорядилась по-своєму. Василь поїхав додому на Львівщину, влаштувався працювати на телевізійний завод. Декілька разів  намагався приїхати до Жені, але обставини складалися проти їхньої волі. А одного разу Женя приїхала у Львів, щоб зустрітися з Василем, та вийшла чомусь у Підзамче, а він чекав її на  головному вокзалі (телефонів тоді не було). І знову їхні дороги розійшлися.

– Та раптом чомусь перестали надходити листи. Я, звісно, подумала, що мій Василько зустрів іншу дівчину, – каже Женя. – Промайнуло літо, ніяких листів від нього не було. І ось на жовтневі свята (7 листопада) я підписала йому вітальну листівку. Відповіді, звичайно, не було. А десь у кінці листопада, коли  прийшла з роботи (тоді  працювала на фабриці у Нововолинську),  дівчата з гуртожитку сказали, що мене розшукував якийсь чоловік, показував моє фото. Він залишив свою адресу і попросив прийти до нього наступного дня.

Женя, звісно, сама не ризикнула піти за вказаною адресою – взяла з собою подружку провсяк випадок (мало що могло бути).  Той мужчина був працівником Нововолинської  газети. До нього звернулась тьотя Василя з проханням розшукати Євгенію, бо дівчина на конверті ніколи не писала своєї адреси, а ставила лише підпис. Родина була шокована, коли отримала вітальну листівку для Василя. Мама хлопця зрозуміла, що Женя нічого не знає про їхню біду, через що вирішили розшукати дівчину.

Виявляється, ще навесні, Василь їхав з села на  роботу у Львів автобусом. Шофер заснув за кермом, і сталася аварія, у якій було багато травмованих людей, а Василь і ще одна дівчина, яка  їздила кликати родичів на весілля, загинули.

…Родичі посилали фото Жені і листа на Львівське телебачення, аби таким чином розшукати її. А потім поштарка на конверті побачила штамп  Нововолинська і вирішила звернутися  за допомогою в місцеву редакцію. Працівник редакції записав адресу Жені і передав  її тьоті Василя. Через декілька днів від неї надійшов лист, у якому вона просила дівчину приїхати до неї в м.Роздол  або до мами Василя в село.

– Я приїхала додому, порадилась з мамою, сестрами і братом, що мені робити, – згадує жінка. – Всі вирішили, що буде по-свинськи з мого боку, коли   я не поїду. Раз вони мене розшукували стільки часу,  значить, я їм не байдужа. Спочатку я заїхала в Роздол, а потім з тіткою Василя поїхали в село до його мами. 

Женю зустріли,  як свою дочку, хоча раніше ніколи вони не бачились. Поплакали-пожурились, що так сталося і ще більше "поріднились". Коли виходила Василева сестра заміж, то Женя зі своєю сестрою їздила до них на весілля.

Його мама при зустрічі і в листах завжди наголошувала, що у неї є ще один син і вона хоче, щоб Женя була за невістку.

Богдан був на чотири роки молодший за Євгенію, ще мав служити в армії, бо йому дали відстрочку (мама була вдовою і не було годувальника). Він з матір'ю, а часом і сам  приїжджав у Кашівку до Жені, пропонував  розписатися ще до армії. Дівчина  не квапилась, щось у душі стримувало її. І от навесні прийшла телеграма: "Богдан іде в армію, приїдь на випровадини". Женя на той час уже працювала в Ковелі на автостанції касиром. Відпросилась з роботи і поїхала.

– Приїхала. Через день Богданові іти в армію. І за цей час мене вмовили розписатись з ним, – зітхаючи, розповідає жінка. – Що мені стрілило в голову – сама не знаю. Голова сільради був їхній добрий знайомий, тож без проблем засвідчив наш шлюб. Вдень розписалися, ввечері випровадини, а вранці він поїхав на пункт збору у Миколаїв. Навіть шлюбної ночі не було. От таке було в мене заміжжя: не дівка не заміжня, ні вдова – сама не знаю хто.

– Ти здуріла! – кричала  сестра Жені, коли побачила у паспорті штамп.

Знову листи, знову чекання. Через рік прийшов у відпустку, а після закінчення служби у Жениному селі зіграли весілля. Це був липень, а вже на початку жовтня Богдан чомусь сам поїхав додому. Поїхав і не повернувся. Виявляється, там у нього була дівчина, яку (з його слів) він  дуже любив.

– Я потім їздила до нього додому, щоб поговорити, – каже жінка. – Але він навіть не захотів зі мною бачитись. То всі раніше були за мною, а то я вже чомусь стала їм чужою. Через півроку ми розлучились.

Якось Женя зустріла в Луцьку знайомих Богдана. Вони розповіли, що Богдан одружився на тій дівчині, що колись любив, але згодом і з нею розлучився. Одружився втретє, але трапилося так, що його поносили  коні і він помер, померла і його мати. Довгий час Євгенія листувалася з тіткою Богдана, що розшукала її, але згодом зв'язок перервався і спілкування припинилось.

Пізніше Женя вийшла заміж за Леоніда Максимука, народила двох синів, має чотири онучки і одного онука. На старість залишилась вдовою. Довгими вечорами перебирає в пам'яті своє життя, яке має присмак гіркого полину.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Женя Максимук любила одного, вийшла заміж за другого, а прожила життя з третім. Видно,  така її доля. Любов оминула  її стороною.

У 1965 р. в с. Кашівці Ковельського району підірвалися на міні учні. Після тієї трагедії в село прислали солдат-мінерів, які протягом півроку розміновували поля, шукали вибухонебезпечні предмети.

– Тоді я познайомилась із солдатом Василем, – пригадує Євгенія. – Ми з ним зустрічалися півроку (весь час, коли вони були на розміновуванні). Жили хлопці в палатках, на вихідні у суботу та неділю солдати приходили у сусіднє село на танці, а з ними і Василь. Там Женя зустрічалася з коханим. Груша-дулька була свідком їхніх побачень. Хлопець долав пішки туди і назад 10 кілометрів: з клубу проведе дівчину додому і повертається знову до своїх солдат. Навіть бульбу помагав копати в селі батькам Євгенії, бо вважав себе за майбутнього зятя. Згодом Василь поїхав у  частину дослужувати ще один рік. Почалося листування, писав дуже часто, бо дуже любив дівчину.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 661

28 листопада (15 листопада за старим стилем) розпочинається Різдвяний піст, який ще називають "Пилипів", бо він починається на наступний день після святкування пам'яті святого апостола Пилипа. 

Мета посту – приготувати віруючих до зустрічі одного з головних свят Церкви  –  Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Різдвяний піст триває сорок днів.

Головна ідея посту полягає у поєднанні фізичного посту з духовним. 

Після закінчення його православні святкують Різдво Христове. Звідси і назва – Різдвяний піст. 

Під час цього посту забороняється вживати м'ясні, молочні страви, а також яйця. Дозволено споживати в середу і п'ятницю рослинну їжу без олії, а у вівторок, четвер – рослинну їжу з олією. 

В суботу, неділю до 2 січня, а також на великі свята дозволяється вживати рибу. Допускається полегшення посту. 

Піст полегшується для тих, хто хворіє або працює на важких роботах, вагітних, годує грудних дітей. Під час посту заборонено звершувати лише вінчання. 

Щодо інших треб, наприклад,  хрещення, – то вони проводяться незалежно від того, є піст чи його немає. 

1 січня – Новий Рік. Звільнення від посту. 

6 січня – Строгий піст.

З приводу цього ми підготували декілька рецептів  пісних страв, які знадобляться  тим, хто планує постувати. До того ж, слід зауважити, що такі страви – не менш смачні, ніж звичайні, приготовлені на щодень. 

Неймовірний рецепт часникової картоплі по-італійськи

Якщо ви думаєте, що в Італії їдять тільки пасту і піцу, то глибоко помиляєтеся. Італійці обожнюють смажену картоплю, особливо приготовану таким способом.

Інгредієнти:

3-4 середні картоплини, 

1 пучок петрушки, 

2 середніх зубчики часнику, 

оливкова олія, 

сіль, мелений перець. 

Спосіб приготування:

1. Картоплю відварити в мундирі в підсоленій воді до готовності, хвилин 25-30. Готову картоплю трохи остудити, зняти шкірку. Розім'яти виделкою в окремій мисочці.

2. Можна використовувати велику сковороду (26 см) і приготувати відразу всю картоплю, але можна і розділити на 2 порції. Отже, на вибраній вами сковороді нагріти оливкову олію і обсмажити подрібнений  часник до золотистого кольору. Він дасть неймовірний аромат. Часник дістати з олії.

3. На сковороду викласти картоплю, додати подрібнену петрушку, посолити і поперчити. Виделкою  ще трохи прим'яти картоплю, формуючи один плоский млинець.

4. Обсмажувати на сильному вогні хвилин 5 до золотистого кольору. Тепер треба його перевернути. Можна зробити це за допомогою обробної дошки: перевернути на неї млинець і акуратно перенести назад в сковороду. Можна додати ще трохи олії.

5. Готову картоплю потрібно подавати відразу, поки скоринка не розм'якшилася і приємно похрускує.  Подавати до столу слід зі сметанним або іншим соусом.

Медово-грушевий пісний пиріг

Ароматний медово-грушевий пиріг підходить не лише в піст. Цей рецепт випічки ми радимо  запам'ятати і готувати якомога частіше.

Знадобиться:

1 склянка цукру,

1 склянка води,

2 ст. ложки меду,

1 ч.  ложка соди,

1 чайна ложка лимонної кислоти,

1/4 склянки подрібнених горіхів,

0,5 склянки олії,

1,5-2 склянки борошна,

щіпка кориці або коріандру,

приблизно 3-4 груші.

Як приготувати:

Змішати  цукор з водою і додати  трохи олії, підігріти  рідину і додати  мед.

Розмішати, щоб цукор і мед розчинилися. Додати соду, лимонну кислоту, корицю, горіхи, подрібнені до стану борошна, і борошно.

Борошна потрібно стільки, щоб тісто нагадувало густу сметану. Груші почисти, нарізати кубиками і додати  у тісто. Вилити  тісто у форму.

Випікати треба  30-35 хвилин при 200 градусах.

Хек (Мерлуза) 

по-галісійськи

Інгредієнти:

2 порції

500 г  хека, 

6-8 картоплин, 

1 цибулина, 

2 зубчики часнику, 

1 ч. л. паприки,

1 лавровий лист, 

пара гілочок петрушки, 

оливкова олія, 

сіль, 

чорний перець.

Зніміть з хека філе – ця риба не кістлява, тому зробити  це буде неважко; втім, можна зробити готування ще простішим, нарізавши тушку поперечними стейками – по одному на порцію. 

Приправте рибу сіллю, при бажанні збризніть лимонним соком, і відкладіть в сторону. Розігрійте на сковороді або в жароміцній формі пару ложок оливкової олії і обсмажте до золотистого кольору подрібнені цибулину і зубчик часнику. 

Наріжте картоплю "шайбами" товщиною 1,5-2 сантиметрів  і додайте їх на сковороду, давши трохи обсмажитись з обох сторін. Залийте водою настільки, щоб вона покривала картоплю, додайте лавровий лист, посоліть і варіть на невеликому вогні протягом 15-20 хвилин, до розм'якшення картоплі.

Злийте воду (або перекладіть овочі в іншу форму), приправте картоплю чорним перцем, зверху розмістіть хека і поставте в духовку, розігріту до 180 градусів, на 12-15 хвилин. 

Тим часом візьміть сковорідку, додайте пару ложок оливкової олії і тонко нарізаний зубчик часнику і грійте на найменшому вогні, щоб часник не смажився, а томився, повільно віддаючи олії свої аромати. 

Коли риба буде готова, зніміть сковорідку з вогню, додайте паприку і розмішайте.

Розкладіть по тарілках картоплю, зверху – рибу і полийте гарячою олією  з паприкою. Прикрасьте дрібно нарізаною петрушкою і  подавайте до столу.

Смачного!

Підготувала  

Орися ФІЛІПЧУК. 

28 листопада (15 листопада за старим стилем) розпочинається Різдвяний піст, який ще називають "Пилипів", бо він починається на наступний день після святкування пам'яті святого апостола Пилипа. 

Мета посту – приготувати віруючих до зустрічі одного з головних свят Церкви  –  Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Різдвяний піст триває сорок днів.

Головна ідея посту полягає у поєднанні фізичного посту з духовним. 

Після закінчення його православні святкують Різдво Христове. Звідси і назва – Різдвяний піст. 

Під час цього посту забороняється вживати м'ясні, молочні страви, а також яйця. Дозволено споживати в середу і п'ятницю рослинну їжу без олії, а у вівторок, четвер – рослинну їжу з олією. 

В суботу, неділю до 2 січня, а також на великі свята дозволяється вживати рибу. Допускається полегшення посту. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 669

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 443