– Наш тато – найрідніший, найкращий, найсильніший, найдобріший, найтерплячіший і наймогутніший, – немов пташенята, навперебій щебечуть, розповідаючи про свого батька Руслана Янчара, син Олександр, красуні-донечки Богданка та Оксанка.

Справді, для кожної дитини, тато є завжди героєм. Він – герой, коли ремонтує зламану іграшку, готує смачну вечерю, рятує від різних прикрощів чи навіть від падіння з велосипеда. А для дітей, батько яких служить у Збройних Силах України, тато – подвійний герой.

Руслан Янчар – старшина Ковельського об'єднаного міського військового комісаріату. Його поважають колеги по службі за чесність, порядність, відповідальність, силу волі і бойовий дух.

В 2017 році Руслан Федорович боронив Батьківщину на Сході нашої країни у м. Торецьку під Горлівкою, а нині сумлінно несе військову службу у військкоматі.

Діти Руслана та Галини Янчарів ходять до ліцею № 7 м. Ковеля: старший син Олександр – у десятий клас, середня дочка Богдана – у сьомий, а наймолодша Оксанка – у третій.  Сестрички змалечку займаються народними танцями в ансамблі "Барвінок". Дружина Галина – турботлива і любляча, постійно турбується про них, і про коханого чоловіка. Вся сім'я Янчарів наступної неділі, 15 вересня, щиро вітатиме Руслана Федоровича із святом – Всенародним днем батька. 

Впевнені, що і в інших родинах Ковельщини гідно, вшанують батьків, які для кожної  з них є опорою, підтримкою, захисником.

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКУ: Руслан ЯНЧАР разом з дітьми і дружиною.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

– Наш тато – найрідніший, найкращий, найсильніший, найдобріший, найтерплячіший і наймогутніший, – немов пташенята, навперебій щебечуть, розповідаючи про свого батька Руслана Янчара, син Олександр, красуні-донечки Богданка та Оксанка.

Справді, для кожної дитини, тато є завжди героєм. Він – герой, коли ремонтує зламану іграшку, готує смачну вечерю, рятує від різних прикрощів чи навіть від падіння з велосипеда. А для дітей, батько яких служить у Збройних Силах України, тато – подвійний герой.

Руслан Янчар – старшина Ковельського об'єднаного міського військового комісаріату. Його поважають колеги по службі за чесність, порядність, відповідальність, силу волі і бойовий дух.

В 2017 році Руслан Федорович боронив Батьківщину на Сході нашої країни у м. Торецьку під Горлівкою, а нині сумлінно несе військову службу у військкоматі.

Діти Руслана та Галини Янчарів ходять до ліцею № 7 м. Ковеля: старший син Олександр – у десятий клас, середня дочка Богдана – у сьомий, а наймолодша Оксанка – у третій.  Сестрички змалечку займаються народними танцями в ансамблі "Барвінок". Дружина Галина – турботлива і любляча, постійно турбується про них, і про коханого чоловіка. Вся сім'я Янчарів наступної неділі, 15 вересня, щиро вітатиме Руслана Федоровича із святом – Всенародним днем батька. 

Впевнені, що і в інших родинах Ковельщини гідно, вшанують батьків, які для кожної  з них є опорою, підтримкою, захисником.

НА ЗНІМКУ: Руслан ЯНЧАР разом з дітьми і дружиною.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 359

  Погода в Ковелі 

12-18 вересня 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 410

Ліс – доброта, любов 

і свято,

Скарбниця дивная

 природи –

Краси й поживи тут

 багато,

Тут ключ розгадки світа 

і буття.

Якщо розмалювати ландшафтну карту Ковельщини за природними ознаками, то на ній переважатимуть жовті та зелені кольори. Жовтий – це поля, засіяні житами й пшеницями, в пору дозрівання, а зелене, куди не кинь оком, – ліси, ліси і луки.

Ліс – неоціненне багатство. Це легені наші. Він годує грибами, ягодами, лікує цілющими травами, а ще дає матеріали на будівництво житла. Відпочинок у лісі та оздоровлення неперевершені.

Словом, частина раю на Землі, Богом  даного.

l

Сьогодні ми насичені інформацією про розкрадання масового багатства, несанкціоновані  та надмірні вирубки, порушення екологічного  природного балансу.

Напередодні свята Дня працівників лісу я розмовляю з директором СЛАТ "Тур" Олександром Смалем.

– Олександре Петровичу, в кількох словах розкажіть, як працює Ваше лісове підприємство?

– В умовах всеукраїнської економічної кризи всім нелегко. Виживаємо. Були місяці вкрай важкі. Сьогодні вийшли на позитивний баланс господарювання.

– А що гальмує ритмічну роботу?

– Неврегульований ринок збуту продукції.

– Географія поставок ваших виробів широка?

– Італія, Німеччина, Литва, Польща, Ірландія, Волинь, і, звичайно, Ковельщина.

– А який основний вид продукції відправляєте замовникам?

– Європалєтна дошка, точені вироби, тирсобрикети, дрова та інше.

– Я так розумію: дрова тільки в нас, а європалєти – за кордон.

– Чому? Дрова ми поставляли до Польщі на їхні теплостанції. Круглий точений ліс замовляють ірландські фірми   для огорожі. Такий окультурений "стовпчик" у них слугує щонайменше 30 років.

– У вік використання газу та енергії Сонця, хто є найбільшим замовником дров?

– Значні обсяги  замовлень на дрова (приблизно 40 %) маємо від "Ковельтепла", "Ковельсільмашу" Ковельського хлібокомбінату, шкіл району та інших підприємств і організацій.

– У минулому році я брав на пробу до свого твердопаливного котла тирсобрикети. Чудово! О 23.00  год. завантажив відро у котел, а батареї  були теплі  до 8.00 год.  ранку. Виробляєте цю продукцію в достатній кількості?

– Влітку попит незначний, тому запускаємо виробництво у вересні.

– Нагальне питання, яке цікавить людей, – це баланс вирубки і відновлення лісу. Баланс позитивний?

– Звичайно. У нас за цим суворий контроль. За вісім місяців цього року посадили майже 180 гектарів лісу. Санітарно-оздоровчі заходи провели на площі 828 гектарів. А ліквідної деревини заготовили всього 32 тисячі кубічних метрів.

– З виробничої діяльності хто має дивіденди?

– Держава від податків отримує в загальному 10 мільйонів гривень, ОТГ і сільські ради – один відсоток від лісової площі, єдиний соціальний внесок 2,9 млн. грн.

Працівники лісового господарства отримують зарплатню в середньому 7-8 тисяч гривень. Те, що залишається, спрямовуємо на внутрішні потреби: реконструкцію котельні, облаштування сушарок, оплату енергоносіїв тощо.

– Ліс – не тільки сосна, вільха і дуб, а й неповторна фауна – лось, кізка, кабан. Як з цим?

– Для любителів полювання функціонує мисливське господарство. Водночас воно опікується тваринним світом, підгодовує братів наших менших. Якщо кабан дає собі раду в харчах, то кізки потребують допомоги. Корм вирощуємо  на вільних землях самі – сіємо пшеницю, овес, топінамбур. Заготовляємо віники з кропиви (теж для корму). Ця дільниця у нас збиткова, але ми розуміємо, що збереження фауни є завданням пріоритетним і відповідальним.

– Індивідуальні замовлення приймаєте?

– Аякже. Можемо виготовити двері, ліжка, дошку-вагонку, плінтуси, рейки, стругану просту дошку і багато чого іншого.

Нещодавно отримали замовлення від харків'ян на виготовлення дерев'яних бочок-купель для купання на 5-6 осіб. Такий собі  банний оздоровчий чан-ванна.

– Така забава вельми вартівна?

– Це як для кого. 20 тисяч гривень за один виріб для заможних людей цілком прийнятна сума.

– Реформи не лякають? Окремі спроби таких змін в минулому колектив переживав.

– Реформи "згори" ніколи не були ефективними. Працівники лісу знають свої проблеми і в збиток собі працювати не будуть. Ми ж у постійному пошуку ефективного господарювання.

– Справді, за усім стоїть людина, її розум, її любов до дорученої справи. Напередодні професійного свята назвіть кращих?

– Це надважке завдання. На підприємстві працює майже 200  трудівників. Кожен намагається працювати добре. Серед кращих – Федір Проступчук, лісничий Підрізького лісництва; Станіслав Гуловський, лісничий Голобського лісництва; Віктор Воробей, головний лісничий; Володимир Антонюк, начальник мисливської дільниці; Віктор Гурін, єгер та багато інших.

Я щиросердечно дякую за плідну і корисну працю всім членам колективу. Вони заслуговують на це.

– А що б Ви побажали з нагоди свята?

– Міцного здоров'я, безхмарного мирного неба та любові до лісу, родини і України.

– Що ж, і Вам, Олександре Петровичу, – благословення Господнього на всі Ваші плани і звершення. Хай щастить!

Розмову  вів 

Анатолій СЕМЕНЮК.

Фото Ольги Стеблевець.

Якщо розмалювати ландшафтну карту Ковельщини за природними ознаками, то на ній переважатимуть жовті та зелені кольори. Жовтий – це поля, засіяні житами й пшеницями, в пору дозрівання, а зелене, куди не кинь оком, – ліси, ліси і луки.

Ліс – неоціненне багатство. Це легені наші. Він годує грибами, ягодами, лікує цілющими травами, а ще дає матеріали на будівництво житла. Відпочинок у лісі та оздоровлення неперевершені.

Словом, частина раю на Землі, Богом  даного.

ххх

Сьогодні ми насичені інформацією про розкрадання масового багатства, несанкціоновані  та надмірні вирубки, порушення екологічного  природного балансу.

Напередодні свята Дня працівників лісу я розмовляю з директором СЛАТ "Тур" Олександром Смалем.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1474

В Україні діє близько 45 тисяч фермерських господарств, які розводять худобу і птицю, вирощують зерно,  овочі, ягоди і фрукти. Більшість із цих ферм є невеликими, і саме їхній розвиток є одним із ключових пріоритетів держави. Цього року, колишнє Міністерство аграрної політики та продовольства збільшило видатки для фермерів. Чи отримали селяни обіцяні кошти і як розподіляється допомога, дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Понад мільярд на розвиток

На підтримку фермерських господарств у цьогорічному Держбюджеті, як і торік, закладено 1 млрд 44,5 млн. гривень. З-поміж цих коштів 244,5 млн. грн. передбачено на кредитну програму для фермерів.

Державна допомога включає субсидії, дотації та різного роду грошові компенсації. Наприклад, фермерам можуть відшкодувати частину витрат на сільськогосподарську техніку або ж на дорадчі послуги з агрономії, ветеринарії, бухгалтерського обліку, юридичних питань тощо. 

Новинкою цього року є те, що один член господарства може скористатися субсидією 12 тис. грн на 1 га угідь (загалом до 40 тис. грн на ферму). Якщо власнику ферми до 35 років, господарству  можуть автоматично нарахувати максимальну субсидію. 

Також цього року Уряд ухвалив постанову, за якою члени сімейних ферм як застраховані особи зможуть отримати додатковий фінансовий ресурс. Йдеться про сімейні господарства, які не мають статусу юридичної особи та належать до 4-ої групи платників податків. Вони отримуватимуть доплату до єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Крім того, зросла сума компенсації вартості придбаного насіння вітчизняного виробництва. Якщо торік за цією програмою фермеру могли максимально повернути 60 тис. грн, то цьогоріч – уже 80 тисяч.

«Попит на нішеву фермерську продукцію з кожним роком зростає. Для забезпечення цього попиту, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках Уряд продовжує розглядати розвиток малого та середнього агробізнесу як один із пріоритетів і надавати державну підтримку для фермерів за багатьма напрямами», – наголосив екс-заступник міністра агрополітики Віктор Шеремета.

Перші отримувачі 

За даними Мінагрополітики, за перше півріччя фермерським господарствам загалом нараховано 81,4 млн. грн. компенсацій. Із цих коштів фермери вже отримали 18,6 млн. грн. А решта 62,8 млн грн – підготовлені до виплат.

Зокрема, фермерам нараховано 46,1 млн. грн. компенсації за придбану агротехніку та обладнання українського виробництва. У рамках здешевлення кредитів вже виділено 22,3 млн. грн. держдопомоги. Ще 46,7 млн. грн. компенсації нараховано фермерам за програмою «Надання кредитів фермерським господарствам»  від Укрдержфонду.

Крім того, Уряд частково компенсує 16 фермерам витрати на сільськогосподарські дорадчі послуги (142 тисячі грн.). Субсидію на одиницю оброблюваних угідь призначено 386 фермерським господарствам. Разом їм нараховано 12,8 млн. грн., серед яких 2,3 млн. грн. отримає 41 новостворена ферма.  

Найактивнішими учасниками програм держпідтримки є виробники Волинської області – вони подали 250 заявок. Найменше зацікавились державними коштами фермери Дніпропетровщини (4 заявки), Чернігівщини (5 заявок) та Київщини (12 заявок).

Чому фермери не поспішають?

Торік лише близько 13% фермерів подали заявки на державну допомогу, цьогоріч ситуація видається не набагато кращою. У профільному відомстві таку поведінку аграріїв пояснюють тим, що чимало господарств працюють у “тіні”, а держава надає гроші лише легально зареєстрованим підприємствам. 

«Коли ми говоримо про держпідтримку, то право на неї мають ті підприємства, які працюють абсолютно легально. Фермер повинен збувати свою продукцію не за готівку. Він повинен декларувати всі свої доходи і витрати, вести елементарну бухгалтерію», – пояснив директор Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Тарас Висоцький.

Низька активність фермерів, на думку фахівців, викликана також браком знань про доступні програми компенсацій. Тому цього року у кожному регіоні Мінагрополітики започаткувало інформаційну кампанію на  підтримку розвитку фермерства. Місцева влада і фахівці зустрічались із аграріями та відповідали на питання фермерів. 

Водночас самі сільгоспвиробники вважають, що умови державних програм для них є занадто складними. 

«Річ у тому, що для мене видалася доволі складною сама система отримання допомоги. Є багато умов, яким новоствореному підприємству потрібно відповідати. З одного боку, все логічно і потрібно, аби уникнути зловживань, з іншого ж – занадто важко їм відповідати. Не можу сказати, наскільки цей баланс оптимальний», – розповів фермер із Харківщини Євген Твердохлібов, який торік подав документи на компенсацію від держави.

Крім того, за словами аграріїв,суми компенсацій для фермерів-початківців є недостатніми. Найсерйознішим викликом для них є придбання власної сільськогосподарської техніки. Але державної субсидії вистачає лише на поточні витрати – купівлю насіння, пального, добрив тощо. Крім того, кошти від держави більшість фермерів отримує   восени, коли основні аграрні роботи, на які вони потрібні, вже минули. 

Втім, попри недосконалість механізму держпідтримки, і фермери, і урядовці не стримують оптимізму. Адже детінізація агроринку і розвиток нішового фермерства – справа не одного року. І початок для неї уже закладено. 

Оксана КОВАЛЬ.

В Україні діє близько 45 тисяч фермерських господарств, які розводять худобу і птицю, вирощують зерно,  овочі, ягоди і фрукти. Більшість із цих ферм є невеликими, і саме їхній розвиток є одним із ключових пріоритетів держави. Цього року, колишнє Міністерство аграрної політики та продовольства збільшило видатки для фермерів. Чи отримали селяни обіцяні кошти і як розподіляється допомога, дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

На підтримку фермерських господарств у цьогорічному Держбюджеті, як і торік, закладено 1 млрд 44,5 млн. гривень. З-поміж цих коштів 244,5 млн. грн. передбачено на кредитну програму для фермерів.

Державна допомога включає субсидії, дотації та різного роду грошові компенсації. Наприклад, фермерам можуть відшкодувати частину витрат на сільськогосподарську техніку або ж на дорадчі послуги з агрономії, ветеринарії, бухгалтерського обліку, юридичних питань тощо. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 501

Сергій  Ус мешкає в селі Стобихва, що на Камінь-Каширщині. Село далеке від «цивілізації», але благодатне для творчості.

Хто знає, що діється в надрах людського єства? В якусь мить настає прозріння, і ти бачиш сенс життя в іншому вимірі. Тоді всі сили, розум, невгамовний дух  – генеруються у новий вмотивований сенс діяльності.

Так сталося, що Сергій Ус захопився краєзнавством. «Протоптав доріжку» до таємних архівів  СБУ і вирішив їх оприлюднювати для широкого загалу.

Кого не зацікавить тема  боротьби українців за волю і незалежність на основі реальних документів?

28 серпня ц. р. автор  завітав у читальний зал центральної районної бібліотеки з презентацією книги «Хроніка Волинського Полісся» (на знімках).

Приходить час, і пам’ять знову й знову випробовує нас на терезах долі – воля чи смерть? До нас, сучасних, ХХІ століттям просвітлених, мов із темної печери  виходять привиди минулого. Вони проникають в наші душі. Асоціації різні: в одних жевріє виправдання, в інших бурхає енергія звинувачень у злочинах проти  людини і нації.

Краєзнавця-дослідника  представила  присутнім ведуча Ольга Бичковська. Це не заспів зустрічі, а реквієм по братовбивству і жахіттях повоєнної пори. Застерігаю – читати для дітей до 16 років не бажано.

Послухаймо:

– Не вчимось на уроках історії, тому все повертається на круги своя – знову маємо війну на Сході. Забуваємо, що над нами двоголовий російський орел кружляє, який не прощає байдужості. Він не відпускає.

В ті далекі часи були герої та антигерої. Ось   сповідь колишнього чекіста, який разом з іншими, під виглядом бандерівців, вбивав мирних селян і дітей тільки заради дискредитації  вояків УПА та членів руху ОУН:

«Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совіцької влади. І ось нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти правду, хто насправді проводив ті криваві акції. Мені привиджуються ті нещасні, які просили у нас пощади, але пощади не було…

Часто у снах я чую крик чотирирічного хлопчика: «Не бий мого тата!!!». Він вирвався із рук нашого старшини, притім укусив його за палець. Тоді старшина вхопив хлопчика за ніжки і з усього маху вдарив  об стіну головою. Мозок із розбитої голівки дитини бризнув по хаті  і на нас, на наші руки, на обличчя. Я за той час розстріляв двох сестричок 10-ти та 12-ти років. Вони зацепеніли від жаху, і навіть не розуміли, що відбувається. Батько, мати на колінах благали нас пощадити хоч би дітей, і теж не розуміли, за що їм така кара. Вони думали, що ми бандерівці. Голос того хлопчика, зойки нещасних сестричок переслідують мене вдень і вночі…

Старенький священик зблідлими вустами (на сповіді) прошептав: «Сину, великі твої гріхи, але оскільки ти каєшся і тебе змушували твої командири, я можу дати тобі розгрішення, але тільки тоді, коли ти напишеш у ті села, де ви проливали кров невинну, лист-покаяння…».

Повну розповідь про ці жахіття можна прочитати у часописі «Прикарпаття» від 30 квітня 2005 року. Так рано чи пізно правда виходить на люди.

Сьогодні в залі присутня людина, яка була свідком тих далеких подій  – це Іван Шевко. Дякуємо Вам. Відчувайте нашу любов».

Звичайно, присутніх не менше цікавило, що розповість дослідник Сергій Ус.

Вдивляюсь в обличчя автора книги і бачу перед собою справжнього вояка УПА. Потужна статура, цілеспрямований погляд, впевнені рухи, розважлива мова. До цього не вистачає хіба що уніформи та стрілецької зброї.

Він розказує, що його дослідження стосується північних районів Волині – тобто Камінь-Каширського, Ратнівського, Маневицького, Любешівського. На  ковельчан чекає другий том, де вже зібрано багато матеріалів, які проливають світло на діяльність ОУН, УПА і так само НКВС.

Документи, які публікуються в книзі, –це зведення про операції з ліквідації бойових загонів УПА та їх командирів. Тут  доповідні записки і рапорти про арешти, розстріли, допити і зради. Вони не редаговані – все мовою оригіналу. Автор наголошує.

– Взагалі, історія – суб’єктивна наука. Ця книга  розкриває точку зору каральних органів. На сьогодні про УПА написано багато, тому є можливість для аналізу та порівняння.

Берія повторював: «Кожен злочин має прізвище, ім’я та по батькові. Сьогодні ми бачимо на основі реальних документа, які злочини робила злочинна система. Тих злочинів відкривається все більше і більше. НКВС для знищення вояків УПА використовувала спеціальні   препарати. Їх добавляли в їжу. Там, де доза була перевищена, вояки помирали, інші ставали неспроможні до логічного мислення і потрапляли в пазурі карателів.

В архівах немало свідчень про виселення українців до Сибіру за найменші провини. Мої дослідження мають охопити події 1845–1956 років. Єдина проблема – це кошти. Пенсії у 2 тисячі гривень вистачає хіба що на поїздки до Києва. Надіюсь на свідомих українців, які розуміють, що ці книги і дослідження потрібні.

Були запитання і відповіді. Присутні викупляли книгу ( з автографом) і карту Волині   з позначенням місць розташування бойових загонів УПА та групи НКВС.

Зустріч була цікавою та змістовною.

І справді, як сказано вище, дай нам, Боже, сили, щоб такі криваві події не повторилися, і Україна в мирі та єдності розквітала. У цьому контексті – подячне слово слід сказати  центральній районній бібліотеці (директор Галина Божик) і милій, чарівній Ользі Бичковській, які весь час невтомно – на вістрі становлення Незалежності. Це свята місія.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Сергій  Ус мешкає в селі Стобихва, що на Камінь-Каширщині. Село далеке від «цивілізації», але благодатне для творчості.

Хто знає, що діється в надрах людського єства? В якусь мить настає прозріння, і ти бачиш сенс життя в іншому вимірі. Тоді всі сили, розум, невгамовний дух  – генеруються у новий вмотивований сенс діяльності.

Так сталося, що Сергій Ус захопився краєзнавством. «Протоптав доріжку» до таємних архівів  СБУ і вирішив їх оприлюднювати для широкого загалу.

Кого не зацікавить тема  боротьби українців за волю і незалежність на основі реальних документів?

28 серпня ц. р. автор  завітав у читальний зал центральної районної бібліотеки з презентацією книги «Хроніка Волинського Полісся» (на знімках).

Приходить час, і пам’ять знову й знову випробовує нас на терезах долі – воля чи смерть? До нас, сучасних, ХХІ століттям просвітлених, мов із темної печери  виходять привиди минулого. Вони проникають в наші душі. Асоціації різні: в одних жевріє виправдання, в інших бурхає енергія звинувачень у злочинах проти  людини і нації.

Краєзнавця-дослідника  представила  присутнім ведуча Ольга Бичковська. Це не заспів зустрічі, а реквієм по братовбивству і жахіттях повоєнної пори. Застерігаю – читати для дітей до 16 років не бажано.

Послухаймо:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 594

«Коли пишу, про вік свій забуваю…».

Ці поетичні рядки Якова Лавренка стосуються багатьох літніх людей. В умовах існування, коли Людина відсторонена від активного суспільного життя, коли потрапляє в тенета негараздів побутового (часто сімейного) характеру, вона шукає мотивованості до тієї чи іншої діяльності. 

З боку свого шляху залишає негативні емоції, плакання на свою «гірку» долю, переступає через слабкодухість і поринає в інший, часто-густо творчий світ. Саме в такій когорті невтомних знаходиться автор наведених вище рядків Яків Якович Лавренко.

«Коли пишу, про вік свій забуваю…».

Ці поетичні рядки Якова Лавренка стосуються багатьох літніх людей. В умовах існування, коли Людина відсторонена від активного суспільного життя, коли потрапляє в тенета негараздів побутового (часто сімейного) характеру, вона шукає мотивованості до тієї чи іншої діяльності. 

З боку свого шляху залишає негативні емоції, плакання на свою «гірку» долю, переступає через слабкодухість і поринає в інший, часто-густо творчий світ. Саме в такій когорті невтомних знаходиться автор наведених вище рядків Яків Якович Лавренко.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 841

Творчий туристичний клуб "Ми" у древньому Лучеську організовує вже  VI туристичний фестиваль авторської пісні, фото і кіноаматорів "Вітрила пригод", який відбудеться 28-29 вересня 2019 року. Фестиваль присвячений Дню туризму та Дню кіно. Проводиться задля підтримки духу українських бійців.

Якщо Ви співаєте пісні під гітару, робите світлини подорожей та створюєте цікаві фільми про свої мандрівки, надсилайте свої творчі роботи на фестиваль! Заявки приймаються  до 15 вересня 2019 року.

У Вас є  можливість випробувати себе у трьох  конкурсах:

1. Авторської пісні та співаної поезії. Індивідуальні виконавці та гурти від 2-ох осіб та більше;

2. Фотоконкурсі  –  Пейзаж, Репортаж, Портрет туриста;

3. Конкурсі кіноаматорів – Фільм-мандрівка, краєзнавче дослідження. Хронометраж: до 15-ти хв;

Фільм про особистість.  Хронометраж: до 10-ти хв;

Відеокліп на туристичну тематику. Хронометраж: до 5-ти хв.

Отож, пакуйте у валізи свої творчі надбання, гарний настрій  і гайда до Луцька.

l

Цьогоріч одним з гостей фестивалю буде Маркіян Прохасько зі Львова, який побував в Антарктиді. Він ділиться своїми враженнями від цієї цікавої подорожі: "Антарктида неймовірна, прекрасна, велична і розширює кругозір.  Щодня зі мною траплялися несподівані речі. Я знав про морську хворобу, але не думав, що це настільки паскудне відчуття. Коли потрапляєш на станцію, вражає ефект цивілізації. Здивувався, бо думав, що поїду туди і буду працювати 24 години на добу. Але, як і вдома, хотілося відпочити, піти погуляти, випити кави. Звучатиме смішно, але несподіваним є те, що ти залишаєшся собою, куди б  не поїхав. А з іншого боку, ти змінюєшся, відкриваєш у собі нові риси, які не мали можливості проявитися у звичайному житті".

Експедиція Маркіяна проходила на станції "Академік Вернадський". Її підтримали  "Видавництво Старого Лева", а також інституції, медіа, приватні особи. Він стояв   за стерном яхти "Selma", яка ходить до Антарктиди вже 15 років і стала легендарною. "Вирізняється вона тим, що кожен мандрівник є, водночас, членом команди, тож кожен має різні форми чергування. У "той бік" випало раз на чотири доби куховарити із напарницею, а інші три доби – по 8 годин на добу чергувати із кимось з учасників плавання на палубі: по черзі стояти за стерном практично у будь-яку погоду, у будь-яку пору доби, при будь-якому самопочутті. Лише у сильний шторм стернували тільки найдосвіченіші. Коли стояли на якорі – була ще якірна вахта: пильнувати яхту від айсбергів вночі. І так по колу 2 тижні", – каже Маркіян. 

За  його словами, тему Антарктиди він почав досліджувати ще п'ять років тому. Почалося все з романтичного зачарування природою континенту і переросло у справжнє захоплення геополітичним потенціалом материка. Про "цікавинки" своєї подорожі він поділиться з усіма охочими 28 вересня об 11.00  год. у Палаці культури м.Луцька. 

P.S.Маркіян Прохасько – письменник, журналіст, колумніст. Народився в Івано-Франківську, з дитинства живе у Львові. Вивчав історію та журналістику в Українському католицькому університеті. Працював у львівському виданні "Твоє місто". Публікувався у виданнях "Zbruc", "The Ukrainians", "Українська Правда", "День", "Галицький кореспондент", "Курс", "Медіакритика", "Український журнал" та інші. 2018 року написав книжку "Нестримна сила води", що побачила світ у "Видавництві Старого Лева". 

Чекаємо нових творчих робіт від постійних учасників фестивалю та новачків до 15 вересня 2019 року  винятково на електронну адресу: prigodvitrila@gmail.com. Довідки  на Фейсбук-сторінці ВІТРИЛА ПРИГОД та  Вайбер +380993212115 Руслана Мельник.

Вл. інф.

НА ЗНІМКУ: Маркіян Прохасько в Антарктиді.

Фото з архіву 

туристичного клубу "Ми".

Творчий туристичний клуб "Ми" у древньому Лучеську організовує вже  VI туристичний фестиваль авторської пісні, фото і кіноаматорів "Вітрила пригод", який відбудеться 28-29 вересня 2019 року. Фестиваль присвячений Дню туризму та Дню кіно. Проводиться задля підтримки духу українських бійців.

Якщо Ви співаєте пісні під гітару, робите світлини подорожей та створюєте цікаві фільми про свої мандрівки, надсилайте свої творчі роботи на фестиваль! Заявки приймаються  до 15 вересня 2019 року.

У Вас є  можливість випробувати себе у трьох  конкурсах:

1. Авторської пісні та співаної поезії. Індивідуальні виконавці та гурти від 2-ох осіб та більше;

2. Фотоконкурсі  –  Пейзаж, Репортаж, Портрет туриста;

3. Конкурсі кіноаматорів – Фільм-мандрівка, краєзнавче дослідження. Хронометраж: до 15-ти хв;

Фільм про особистість.  Хронометраж: до 10-ти хв;

Відеокліп на туристичну тематику. Хронометраж: до 5-ти хв.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 416

В процесі життя людина долає терни колючі і райські кущі, бачить сірі і світлі кольори. Як кажуть, кожному своє.

Галина Василівна Вереніч бачить цей світ в інших вимірах.  Вона переконана, що найголовніше в житті – зберегти людську гідність. Впали на твоє єство біль і горе, захмарилася радість – ти мусиш пережити їх, йти далі з високо піднятою головою. А ще – не зраджувати своїх моральних принципів.

Пишу і себе звіряю із цією особливою жінкою із великої літери  й роблю висновок: не дорівняюсь.

Вона – вчитель, педагог та душевний наставник. Це її земний шлях, доля і сенс життя.

Розумна, мудра і приваблива, у свої 85 виглядає на 20 літ молодше. З першого погляду можна подумати, що її оминули життєві катаклізми і, птаха радості несла на своїх крилах.

На жаль, так не буває. За фасадом світлих днів чорні хмари клубочаться.

Ех, доле, доле! Розкажи нам притчу про широке поле. Порадь, як квіти пахучі від будяків колючих та кропиви пекучої відділити.

Юність не віщувала тривог і суму. Галя плюс Вова. Це означало, що молода пара подружилася, пригорнулася і розцвіла сімейним коханням. Галина дітей в школі навчає, а її  Богом суджений Володя керівні посади осягає. Авторитет у чоловіка серед колег і друзів неабиякий. І висока влада цінує й поважає.

Дружині непросто, але вона має бути на висоті: толерантною, виваженою і усміхненою.

Скільки-то зустрічей дружніх було вдома і поза домом. Вона скрізь і завжди – берегиня родини, господиня і королева серед гостей найвищого рангу.

В тій життєвій круговерті син Ігорьок на світ  Божий з'явився. Ріс – виростав. Тішилися, адже розуму на трьох. Дивись, вченим стане і рід прославить.

Коли пригортається щастя, розкрилюй руки, впускай в серце. В ті розкрилені обійми Галини Василівни ластівкою влетіла донечка-красуня. Тендітне, миле. А ім'я яке – Світлана! Світло від світла!

Квіткою розквітала в родинній купелі. Від неї ангельська чарівність випромінювалася, душевна доброта розсіювалася і благодать повінню розливалася.

Це радісно-трагічне полотно життя я виписую з висоти тривалого відрізка часу. Хоч що таке час? Проходить рік, як мить, а мить перетворюється на Вічність. Радісні хвилини птахом пролітають, а горе й сум черепахою повільно повзуть.

Не зчулася Галина Василівна, як скарбниця щастя і радості спорожніла, а натомість сатана зерен, позначених горем, понасипав. І не просто так, а в потрійній мірі.

Захворів  її суджений Володимир Іванович невиліковно. Кілька років хворості і нерухомості. Ті тривоги через її душу проходили, а всі сімейні клопоти на своїх жіночих плечах несла. Так  і пішов у засвіти.

Переплакалась, перемучилась, пересумувала.

Вистояла!

Ще не встигли висохнути сльози, як нове горе: її надія, її кровинка, її опора –  синочок Ігор пішов від мами у Вічність.

О, материнське серце! Скільки там ран незагоєних! Скільки рубців від мук душевних!

Та виявилося, що чаша горя ще не випита сповна. Її сонце – Світлана неждано-негадано сизокрилою чайкою в Царство Небесне відлетіла. Повернулася, немов із вирію, у батьківській дім світлиною усміхненою, чорною стрічкою окаймованою.  Присіла на покуті, щоб з мамою на самоті порозмовляти.

Кажуть, сльози вимивають гіркі спомини, а молитва зцілює. І плакала, і молилася, але чи є на світі ліки від горя непомірного?

l

Проминуло кілька років. Попри все, тендітне жіноче стебло не зламалося. Як і колись, іде Галина Василівна життєвою дорогою із високо піднятою головою. Витримує грози, буревії, тривоги та негаразди неспокійного й злого сьогодення.

І ось я у неї в гостях. В хаті – гарно, чисто і затишно. Чомусь переживаю. Можливо, більше за себе. В яке русло ріка розмови повернеться?

– Галино Василівно. Як поживаєте? – запитую для початку.

– Анатолію! Ти ж знаєш, яке життя може бути, коли смерть за плечима?

– Не грішіть. Ви молодо виглядаєте і про ту, з косою, говорити рано. Думаю, що  ангел-охоронець Вас береже.

– Не знаю, що береже, але рятує доброта. Вона попереду мене. Це мій щит і опора. Так і живу.

– А самотність важко на плечах нести?

– А я не самотня. Ось ти приїхав. Тішусь, що хтось далеко мене не забуває. Сусіди і рідні не оминають хати. Нещодавно мої учні провідували, подарунків навезли. Думаю, що я таки варта чогось у цьому житті.

– Гості – радість, але ж вони довго не засиджуються?

– Коли залишаюсь на самоті, то читаю. Люблю класику – там криниця мудрості бездонна. А ще різних видань понавиписувала. Знаєш, люблю читати про долі людські. Для мене газета – це не листок з картинками, а добрий порадник, цілитель і стимулятор душі. Бува, прочитаю у "Волині" про когось із рідних чи знайомих – радію.

Оце нещодавно перечитувала твою книгу нарисів "Згадати все…" і розхвилювалася. Співпереживала з Ковальськими. Які-то люди – істинні патріоти!

– Час невблаганний – Ковальського-лікаря вже немає. Як думаєте, газети виживуть?

– Допоки ми живемо, то і друковані видання будуть жити. Я тривожусь, коли бачу, як молодь живе в смартфонах та комп'ютерах, Божого світу не бачить і не чує.

– А матеріальна сторона "тисне"? Пенсії вистачає?

– Грошей завжди не вистачає. Мій дідусь, як була ще дитиною, навчав: "Ніколи не позичай грошей. Скільки б у тебе їх не було, частинку відклади. Перетерпиш, що не все придбала, зате в скрутну годину вони тебе виручать". Я й іншого правила дотримуюсь:  іноді недоїж, але май завжди в запасі чай та до чаю для гостей.

– Цікаво, яке Ваше життєве кредо?

– Працювати, молитися, надіятися і вірити. Це стимулює. Допомагає жити.

– Побував у Вашій аурі і ніби омився благодатним дощем. Йти від Вас не хочеться. Якась магія?

– Звичайно, магія. Ви приїхали і радість принесли до хати. Я розчулилася. Згадали сумні і радісні хвилини. Я щасливію  цим.

Виходимо. Вздовж доріжки – кущі калини. Пишні червоні грона звисають – милується око. До нових роздумів про долю людську спонукають. Це наш неопалимий кущ, Богом дарований.

– Немає для мене милішого дерева, аніж це. Як зацвіте –здається, моя Світланочка нареченою з небес з'являється. А ці червоні грона – це життя… Любов!

Я розповідаю давню легенду, як наші українки татар в непрохідне болото завели. Порубали вороги злії наших красунь і самі загинули безславно, але там, де капала кров дівчат,  калина виростала – наше священне дерево. Скільки не ламають, не гнуть наші вороженьки калину-Україну, вона залишається незламною.

...Калина і Галина – сьогодні, як сестри. Попри холодні вітри і грози, ідуть по життю незламно й гідно з високо піднятою головою. Це і є сенс життя!

 Анатолій СЕМЕНЮК.

В процесі життя людина долає терни колючі і райські кущі, бачить сірі і світлі кольори. Як кажуть, кожному своє.

Галина Василівна Вереніч бачить цей світ в інших вимірах.  Вона переконана, що найголовніше в житті – зберегти людську гідність. Впали на твоє єство біль і горе, захмарилася радість – ти мусиш пережити їх, йти далі з високо піднятою головою. А ще – не зраджувати своїх моральних принципів.

Пишу і себе звіряю із цією особливою жінкою із великої літери  й роблю висновок: не дорівняюсь.

Вона – вчитель, педагог та душевний наставник. Це її земний шлях, доля і сенс життя.

Розумна, мудра і приваблива, у свої 85 виглядає на 20 літ молодше. З першого погляду можна подумати, що її оминули життєві катаклізми і, птаха радості несла на своїх крилах.

На жаль, так не буває. За фасадом світлих днів чорні хмари клубочаться.

Ех, доле, доле! Розкажи нам притчу про широке поле. Порадь, як квіти пахучі від будяків колючих та кропиви пекучої відділити.

Юність не віщувала тривог і суму. Галя плюс Вова. Це означало, що молода пара подружилася, пригорнулася і розцвіла сімейним коханням. Галина дітей в школі навчає, а її  Богом суджений Володя керівні посади осягає. Авторитет у чоловіка серед колег і друзів неабиякий. І висока влада цінує й поважає.

Дружині непросто, але вона має бути на висоті: толерантною, виваженою і усміхненою.

Скільки-то зустрічей дружніх було вдома і поза домом. Вона скрізь і завжди – берегиня родини, господиня і королева серед гостей найвищого рангу.

В тій життєвій круговерті син Ігорьок на світ  Божий з'явився. Ріс – виростав. Тішилися, адже розуму на трьох. Дивись, вченим стане і рід прославить.

Коли пригортається щастя, розкрилюй руки, впускай в серце. В ті розкрилені обійми Галини Василівни ластівкою влетіла донечка-красуня. Тендітне, миле. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 612

Розпочався навчальний рік. По всій країні у 16 176 школах за парти сіли 3,9 мільйона учнів, яких повели у Країну знань 441 тисяча вчителів. Тим часом на школярів та їхніх батьків очікує чимало новацій. Про них розповідають “Сільські вісті”.

Домашня освіта стала реальністю

Суттєвих змін зазнало положення про індивідуальну освіту: її здобуття спрощено. Як відомо, у державі передбачені три форми такого навчання — сімейно-домашня, екстернат і педагогічний патронаж.

Зокрема, запевняють у МОН, буде легше організувати домашнє навчання. Це коли батьки беруться самотужки організовувати для сина чи доньки заняття, а в разі потреби з певних предметів підшукують репетиторів. Як відомо, раніше звільнити дитину від загальнообов’язкового щоденного відвідування уроків було надзвичайно складною справою. Якщо й дозволялось навчатись дитині вдома, то лише з дуже поважних причин. 

Нині ж батькам достатньо звернутися до адміністрації загальноосвітнього закладу із заявою. Якщо вони підписують документ, що відповідальність беруть на себе, то відмовити їм у школі не мають права. Такого учня зараховують і у подальшому періодично відстежують його прогрес у навчанні. Чотири рази на рік у своїй школі «домашній» учень здаватиме відповідний підсумковий іспит або тест. У разі відсутності прогресу батьків можуть зобов’язати повернути дитину до відвідування шкільних уроків.

Хтось, можливо, задасться питанням, а чи потрібна така форма навчання взагалі? Як свідчить досвід інших країн, так, дуже. Трапляються різні життєві ситуації, які спонукають батьків до такого кроку. Зокрема, це може бути гострий конфлікт у шкільному колективі або й із педагогом, пережите перед цим дитиною велике душевне потрясіння чи просто і психологічна особливість.

Оцінка — особиста інформація

«Петренко — десять, Руденко — сім, Созоненко — чотири…» Зазвичай саме так на уроках учителі оголошують результати контрольних чи домашніх завдань. Хтось із дітей радіє, що одержав хорошу оцінку, а хтось засмутиться через погану, яка,  до того ж, може стати предметом кепкувань ровесників…

Відтепер оцінка учня є його особистою інформацією, яку вчитель не має права розголошувати публічно, в тому числі повідомляючи на весь клас результати контрольної роботи. А якщо учень відповідає біля дошки безпосередньо на уроці, то педагог може лише загальними фразами оцінити його відповідь, а оцінку в балах має поставити у щоденнику, причому на перерві або ж після уроку в індивідуальному порядку.

Скасовуються й будь-які «дошки пошани» відмінників, як і «дошки ганьби». І це також правильно, адже у багатьох невдачах дитини в шкільному навчанні часто винні невдатні педагоги, які недопрацювали з учнем, недооцінили його, а може, не знайшли особливого індивідуального підходу… Діти різні, і здібності у них теж різні. 

Що вже казати про заборону педагогам картати та висміювати учня публічно. Зокрема, й на батьківських зборах.

Iнклюзія в дії

Віднині тільки так: жодний загальноосвітній навчальний заклад не має права відмовити батькам дитини з особливими освітніми потребами у зарахуванні на навчання, якщо родина зареєстрована у цьому територіальному окрузі. Певна річ, звернутись із заявою до закладу слід було заздалегідь, напередодні навчального року. До неї треба долучити документи, що підтверджують наявність особливих освітніх потреб — висновок інклюзивно-ресурсного центру, індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю.

Про організацію інклюзивного класу і навчальних програм мають подбати як адміністрація школи, так і місцеве управління освіти.

Право дитини з інвалідністю на соціалізацію, а, значить, і на навчання у загальноосвітній школі разом із ровесниками докладно виписане у пакеті освітніх законів і підзаконних актів. Там лише йдеться, що навчання для школярів з особливими освітніми потребами можна буде продовжити тільки на рік у початковій школі й на рік — у базовій. Це стосується учнів інклюзивних класів. На кожному з цих рівнів, наголошуємо, навчання може бути продовжене лише на один рік. Якщо ж дитина все ж не зможе опанувати свою індивідуальну програму, тільки тоді школа може відмовитись далі організовувати для неї процес навчання.

Мережева форма

Мережева форма загальноосвітнього навчання зовсім нова для України. Вона означає, що до викладання предмета, себто проведення уроків, віднині дозволяється залучати професіоналів у різних сферах життя — виробничників, керівників спортивних і наукових гуртків і секцій, діячів культури, правознавців, економістів і т. п. Це має навчити дітей різних важливих життєвих компетентностей. А водночас, як зазначають експерти, завдяки такому підходу, імовірно, вдасться розв’язати й іншу супутню нагальну проблему шкільної освіти — гострої нестачі у регіонах профільних шкільних викладачів.

І це ще не все. Так, віднині учень і навіть цілий клас можуть проходити певні заняття на базі іншої школи або в наукових установах, на виробництвах або організованих для них курсах у професійних середніх і вищих навчальних закладах. При цьому одна школа виступатиме як базова, а з іншою вона буде укладати партнерські угоди. 

Життєві компетентності 

у пріоритеті

Українська  школа продовжує впевнено торувати курс на надбання учнями не тільки теоретичних предметних знань, а, передовсім, життєвих компетентностей. Вийшовши з її стін, випускники мають бути готовими до дорослого життя щодо різних найнеобхідніших навичок і знань.

Так, із нинішнього навчального року в школах країни запроваджено новий предмет — фінансова грамотність. Учні 9-х та 10-х класів отримали нові навчальні матеріали, які допоможуть їм опанувати цей предмет. Як повідомили на Урядовому порталі, програму, навчальний посібник та робочий зошит «Фінансова грамотність. Фінанси. Що? Чому? Як?» було розроблено 2019 року. Вони повністю враховують зміни у фінансовій галузі за останні 5 років. У програмі є блоки про основні права споживачів фінансових послуг, правила безпечної роботи з платіжними картками, електронними грошима, платіжними терміналами. За підсумками курсу «школярі зможуть навчитись ефективно управляти власними фінансами та відповідально користуватись фінансовими послугами».

На черзі — оновлення програми з правознавства, яка має стати практичнішою, тобто життєво компетентною. 

Хочеш — вдягай форму, а хочеш — ні

Офіційно, згідно з червневим розпорядженням Президента Володимира Зеленського, від нинішнього навчального року скасовується обов’язкова шкільна форма. Тож, треба думати, кожний зможе ходити до школи, у чому душа забажає. Щоправда, це не стосується тих шкіл та гімназій, де для учнів запроваджено унікальну шкільну форму і де це зазначено у Статуті закладу. Носіння такої форми вважається престижним.

Втім, як засвідчили шкільні ярмарки, багато родин все ж віддали перевагу бюджетній шкільній формі: світлим сорочкам та костюмам класичних шкільних фасонів.  

Світловідбивний жилет

Набуло чинності нове правило, яке стосується учнів виключно початкової школи — перших-четвертих класів. Якщо діти повертаються із занять або ж ідуть на них сутінкової пори, то вони зобов’язані вдягати поверх одягу ще й жилет зі спеціальними світловідбивними смугами. Згідно з Урядовою програмою, такими жилетами мають бути безкоштовно забезпечені всі учні початкової школи. Насамперед це стосується тих дітей, яким доводиться долати шлях до шкіл, перетинаючи автодороги. 

Батьки мають роз’яснити дитині, як важливо для її безпеки носити цей спеціальний одяг.

Електронний учнівський квиток

Усі школярі (у селах і містах) замість звичайних учнівських квитків мають отримати новий електронний учнівський квиток. Батьки, які мають доступ до мережі Інтернет, завдяки цій новації зможуть відслідковувати пересування дитини містом чи селищем з допомогою спеціального додатка, завантаживши його у сучасний мобільний телефон. Хтось скаже: «Фантастика». Втім, як свідчать повідомлення з місць, у школах вже шикуються черги з охочих оформити електронний учнівський квиток.

Олена КОЩЕНКО.

Розпочався навчальний рік. По всій країні у 16 176 школах за парти сіли 3,9 мільйона учнів, яких повели у Країну знань 441 тисяча вчителів. Тим часом на школярів та їхніх батьків очікує чимало новацій. Про них розповідають “Сільські вісті”.

Суттєвих змін зазнало положення про індивідуальну освіту: її здобуття спрощено. Як відомо, у державі передбачені три форми такого навчання — сімейно-домашня, екстернат і педагогічний патронаж.

Зокрема, запевняють у МОН, буде легше організувати домашнє навчання. Це коли батьки беруться самотужки організовувати для сина чи доньки заняття, а в разі потреби з певних предметів підшукують репетиторів. Як відомо, раніше звільнити дитину від загальнообов’язкового щоденного відвідування уроків було надзвичайно складною справою. Якщо й дозволялось навчатись дитині вдома, то лише з дуже поважних причин. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 610

Наукові досягнення цього вченого високо оцінили сучасники. Його було обрано членом Академії наук у Нью-Йорку, Туринської Академії, Національної Академії деї Лінчеї в Римі, членом-кореспондентом Паризької Академії наук. Він був почесним членом багатьох наукових товариств і університетів. Для   інтелігенції Остроградський став таким авторитетом, наслідувати який радили кожному, хто ступав на шлях науки. Проводжаючи своїх синів до вищої школи, батьки одне бажали: «Ставай Остроградським!». Хто ж це такий?

Михайло Васильович Остроградський народився 24 вересня 1801 р. в селі Пашенній на Полтавщині в сім’ї відставного колезького асесора. Дитинство проходило серед селянських дітей. Він говорив їхньою мовою, знав, як і вони, багато українських пісень і легенд. Любов до творчості народу, як і до рідних місць, вчений збереже на все життя. 

І все ж юний Остроградський вирізнявся з-поміж своїх ровесників. Його не полишала дивовижна пристрасть до вимірювання. Вози, дерева, все, що тільки траплялося на очі, обов’язково мало бути виміряним. Для цього він завжди носив у кишені довгу мотузку. Особливо захоплювався вимірюванням глибин ярів та всіляких ям. Ця пристрасть завдавала багато клопотів батькам, які часто, шукаючи сина, мусили обстежити майже всі криниці села. 

Навчання Михайло Остроградський почав у Полтавському будинку виховання для дітей бідних дворян, а потім – у гімназії. Але батьки забрали сина з гімназії і влаштували в один із гвардійських полків (він мав гаряче бажання стати військовим). Його двометровий зріст, велика фізична сила і гучний голос були неабиякими достоїнствами в майбутній кар’єрі військового. Проте завдяки впливові дядька восени 1816 р. М. Остроградський стає вільним слухачем, а згодом і повноправним студентом відділення фізичних та математичних наук Харківського університету. Та й тут не залишав мрії про військову кар’єру.

Перелом у ставленні до навчання настав через два роки, коли Михайло почав слухати лекції з вищої математики у професора А. Ф. Павловського та ректора університету – професора Т. Ф. Осиповського. Вони розбудили в Остроградського сили, які з небаченою швидкістю повели його вперед. Успіхи просто вражали. 1818 р. він блискуче складає іспити за трирічний курс університету і одержує атестат. 1819 р. вийшло положення, за яким дозволялося присуджувати вчений ступінь кандидата наук тим, хто успішно закінчує університет. Щоб претендувати на ступінь кандидата наук, Остроградський ще раз складає іспити за університетський курс.

Він ще не знав, що реакційно налаштована професура саме в цей час розгорнула кампанію доносів на Осиповського. А Остроградському довелося ще раз – втретє! – виходити на екзамени. І він витримує їх. Проте міністр духовних справ і народної освіти наказав не тільки не присуджувати Остроградському вченого ступеня, а й анулювати виданий йому атестат. А щоб отримати новий, йому пропонують вчетверте складати екзамени. Обурений таким свавіллям, Остроградський ще шукав правди. Але вже не знаходив її. Його наукового та ідейного натхненника Осиповського було   звільнено з посади ректора й професора університету.

Так були перекреслені і успіхи в навчанні, і тричі складені екзамени за університетський курс. Реакціонери зробили свою чорну справу. Після чотирьох років навчання Остроградський повертається в Пашенну без будь-якого документа про освіту. 

Після харківських ходінь по муках юнак просить у батьків допомоги у продовженні навчання в Парижі. А там він дав собі волю. Щоб оволодіти новими теоріями природознавства, виробити навички самостійної математичної творчості, він не прив’язував себе до якогось одного навчального закладу, щоб потім одержати диплом чи вчений ступінь. Його можна було бачити в аудиторіях факультету наук Всефранцузького університету, Паризького коледжу, в залі щотижневих відкритих засідань Паризької Академії наук. Тут він слухав Лапласа, Коші, Пуассона, Лежандра, Ампера, Пуансо… 

На Остроградського звернув увагу сам Лаплас, який зацікавився велетнем і запросив його додому. Так хлопець познайомився і подружився зі славетним математиком, фізиком і астрономом, став близькою людиною в його сім’ї. Математична обдарованість юнака з України привернула увагу й Коші та Пуассона, з якими він невдовзі також зав’язує тісні наукові стосунки.

Саме в Парижі Остроградський остаточно формується як учений, одержує свої перші наукові результати, близько сходиться і на все життя здружується з багатьма видатними вченими, зокрема, й із Фур’є, Пуансо, Штурмом та ін. Авторитет Остроградського набуває такої ваги, що  за рекомендацією Коші  він не тільки викладає математику, а й очолює математичну кафедру в популярному тоді коледжі Генріха ІV. І роботу цю він залишає з наміром повернутися додому. 

Повернувшись у Петербург, до Академії наук Остроградський представляє свої праці, і 17 грудня 1828 р. його обирають ад’юнктом Академії з прикладної математики. З цього ж року він починає викладати математику в Морському кадетському корпусі – одному з найстаріших навчальних закладів країни. 

За два роки Остроградський робить десять доповідей, присвячуючи їх актуальним питанням теорії хвиль, теорії теплоти, пружним коливанням, віковим нерівностям у русі планет, рівновазі і русі твердих тіл. Водночас учений з великим успіхом читає перший публічний курс лекцій з небесної механіки, активно виконує інші доручення: рецензує праці, що надходили в Академію, працює в комісіях із введення Григоріанського календаря, астрономічного визначення кордонів країни.

Окрилений успіхами, Остроградський задумує фундаментальний трактат з математичної фізики, де хоче узагальнити, підсумувати й викласти з єдиної точки зору найголовніші результати в різних галузях математичного природознавства. З цією метою він просить дозволу виїхати на півроку до Парижа, аби особисто зустрітися з французькими вченими та ознайомитися з рукописами д’Аламбера, Клеро і Лагранжа. Вчений невдовзі одержує такий дозвіл, і всередині 1830 р. прибуває до столиці Франції.

Важко сказати, що із задуманого він встиг тут зробити. Франція жила передчуттям великих соціальних подій, і Остроградський одержує наказ негайно повернутися в Росію. Тим часом тут його обирають екстра-ординарним академіком і призначають професором аналітичної механіки та астрономії Інституту шляхів сполучення. А всього за півроку – він уже ординарний академік. Праці його друкуються майже в кожному томі наукових повідомлень, що їх видавала Академія наук. А одна з них ще за його життя перекладена і видана німецькою та англійською мовами.

Багато сил учений віддавав викладацькій роботі. Він читав лекції з різних фізико-математичних дисциплін у головному педагогічному інституті, інституті шляхів сполучення, морському кадетському корпусі, інженерній академії і училищі, артилерійській академії та училищі. Такого навантаження не мав жоден його колега ні в Росії, ні за кордоном. А це було нелегко, бо доводилося читати багато різних курсів, викладати їх різним аудиторіям. Але він ніс студентам все нові й нові результати своїх досліджень, а головне – справжній ентузіазм, високий пафос творення.

Особливо захоплював ученого розвиток тогочасної педагогічної думки. Безпосереднім виявом глибокого інтересу до неї стала брошура «Роздуми про викладання», написана у співавторстві з французьким математиком і педагогом Блумом. Роздуми авторів, спрямовані на підвищення ефективності навчання, не втратили своєї злободенності та практичного значення й сьогодні.

Працюючи в абстрактній галузі знань, Остроградський любив і добре знав літературу й мистецтво. Улюбленим письменником ученого був Тарас Шевченко. Цих двох геніїв українського народу єднала багаторічна щира дружба. Шевченко згадує про Остроградського в повісті «Художник» і в «Журналі» 1857 року. Семен Степанович Гулак-Артемовський – видатний оперний співак, автор безсмертного «Запорожця за Дунаєм» – був щирим приятелем геніїв поезії та математики. Михайло Васильович часто гостював у Є. І. Голіциної. В її салоні зустрічалися і обмінювалися новинками науки, літератури та мистецтва відомі вчені, літератори, діячі культури. Частими гостями були тут Пушкін, Жуковський, Батюшков, В’яземський, Одоєвський.

Майже щоліта Остроградський виїздив на Полтавщину, аби відпочити в рідних місцях, наслухатися українських пісень. Тут він черпав нові сили для своєї роботи.  

У серпні 1861 р. після купання в Остроградського утворився нарив. Вченому зробили операцію. Відчувши себе майже здоровим, він зібрався до Петербурга. Та хвороба знову ускладнилася, і він їде до Харкова для консультацій із тамтешніми лікарями. В дорозі здоров’я зовсім погіршало, і вчений зупиняється в Полтаві. Ускладнення хвороби швидко спричинило трагічний кінець. 1 січня 1862 р. Михайла Васильовича Остроградського не стало.

І хоч в умовах кріпосницько-монархічного режиму Остроградський так і не зміг розкрити на повну силу потенціал свого генія, смерть його була величезною втратою для   науки та культури. Зроблене ним вражає глибиною проникнення в потаємні закономірності природи, широчінню охоплених галузей знань, у кожній з яких учений сказав своє безсмертне слово генія.

Ігор ВИЖОВЕЦЬ.

Наукові досягнення цього вченого високо оцінили сучасники. Його було обрано членом Академії наук у Нью-Йорку, Туринської Академії, Національної Академії деї Лінчеї в Римі, членом-кореспондентом Паризької Академії наук. Він був почесним членом багатьох наукових товариств і університетів. Для   інтелігенції Остроградський став таким авторитетом, наслідувати який радили кожному, хто ступав на шлях науки. Проводжаючи своїх синів до вищої школи, батьки одне бажали: «Ставай Остроградським!». Хто ж це такий?

Михайло Васильович Остроградський народився 24 вересня 1801 р. в селі Пашенній на Полтавщині в сім’ї відставного колезького асесора. Дитинство проходило серед селянських дітей. Він говорив їхньою мовою, знав, як і вони, багато українських пісень і легенд. Любов до творчості народу, як і до рідних місць, вчений збереже на все життя. 

І все ж юний Остроградський вирізнявся з-поміж своїх ровесників. Його не полишала дивовижна пристрасть до вимірювання. Вози, дерева, все, що тільки траплялося на очі, обов’язково мало бути виміряним. Для цього він завжди носив у кишені довгу мотузку. Особливо захоплювався вимірюванням глибин ярів та всіляких ям. Ця пристрасть завдавала багато клопотів батькам, які часто, шукаючи сина, мусили обстежити майже всі криниці села. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 453