Погода в Ковелі 22 – 28 вересня

22.09.2022

Погода в Ковелі

22 – 28 вересня

Погода в Ковелі 22 – 28 вересня

Четвер. Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 14^оС. Вітер північний помірний.

В ніч на п'ятницю. Хмарно. Температура: 9^оС. Вітер північний помірний.

П'ятниця. Хмарно, дощ. Температура: 13^оС. Вітер північний помірно сильний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 5^оС. Вітер північно-західний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 173

Четвер, 22 вересня 2022 року №38 (12836) / Повідомлення в номер / Ефект бумеранга

22.09.2022

Ефект бумеранга

Бумеранг як різновид дерев'яної метальної палиці, поширений у Давньому Єгипті, Південній Індії, Південно-Східній Азії в якості бойової і мисливської зброї, широко відомий своєю властивістю повертатися назад до того місця, з якого був кинутий.

(За матеріалами Вікіпедії).

Люди, виховані на християнських цінностях, впевнені, що будь-який злочин буде покараний Господом. Щоправда, після смерті злочинця, якому на Страшному Суді доведеться відповідати за скоєне. Але не тільки йому. Кара чекає нащадків до сьомого коліна.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 225

Четвер, 22 вересня 2022 року №38 (12836) / Повідомлення в номер / За велінням серця

22.09.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

За велінням серця

Український прапор, який на розміщених нижче світлинах тримає у руках мешканка с. Поворська Вероніка СЕМЕНЮК, має для неї особливе значення. На ньому підписи Героїв-захисників – наших земляків і не тільки. Дівчина придбала цей синьо-жовтий стяг на благодійному ярмарку в Ковелі і попросила місцевих волонтерів, щоб завезли його на передову, аби наші хлопці підписалися…

Вероніці – п'ятнадцять років, та вона не сидить, склавши руки: дівчина – волонтерка. Про волонтерство знає, як кажуть, не з розповідей, адже мама дівчини Олена Мерзлякова на волонтерській ниві вже вісім років. А донька завжди з нею поруч.

– Спочатку віддавала свій одяг, іграшки іншим діткам, потім стала допомагати мамі пакувати посилки для малозабезпечених сімей, яким вона допомагала і намагається в межах можливостей допомагати зараз, – пригадує про початки своєї громадської діяльності юна волонтерка. – Мама мені пояснювала, що допомагає людям, які цього потребують. Питала: "Давай допоможемо?", а я їй: "Давай". Це було й моє особисте бажання – щось робити, аби допомагати тим, кому потрібна допомога.

– Сьогодні допомагаю мамі не тільки складати пакунки, їх розвозити, – продовжує дівчина. – Не менш важлива моральна підтримка: разом з мамою і молодшою сестричкою Ярославою відвідуємо одиноких бабусь, які живуть у селах нашої громади. Скажеш їм добре слово, а вони тобі так тепло усміхаються, що аж у грудях защемить. Вислухаєш їх, то наче розрадиш. Для них навіть не так важливо, що ми їм привезли, як наша увага й небайдужість.

Так само й дітки. Вони до тебе хиляться, горнуться, всміхаються. Їхні усмішки "заряджають". Ми з мамою часто буваємо у Ковельському реабілітаційному центрі, вихованці якого радіють подарункам, а ще більше – нам. Пам'ятаю, як зі своїм однокурсником переодяглися в костюми казкових героїв і весело проводили з ними час. Я знаю, що їм потрібна, що вони мене чекають, але й я завжди з нетерпінням чекаю на зустріч із ними.

24 лютого... Війна вплинула на думки і світогляд дівчини. Зараз рідну землю зі зброєю в руках боронять її друзі-односельчани, з якими весь час підтримує зв'язок. Пришвидшити Перемогу і дочекатися їхнього повернення хоче вона зараз понад усе.

– Ніка наче відразу подорослішала, – розповідає Олена, мама Вероніки. – Вона дуже перейнялася усім. Буквально на другий день війни почала думати, чим можна допомогти нашим бійцям. Почали збирати продукти, відправляли їх у Червоний Хрест. Натомість звідти брали все необхідне для Поворської тероборони та ТРО інших громад. А ще пекли випічку, великодні паски хлопцям на передову. Сьогодні активно взялася за реалізацію проєкту "Кікімора", весь час поза навчанням проводить у нашій майстерні.

Ще з початку війни юна волонтерка навідріз відмовлялася їхати за кордон. Категоричне "ні!" почули рідні з Грузії, які запрошували до себе. Не захотіла їхати й згодом, коли була можливість відпочити в дитячому таборі у Польщі. Її відповідь була незмінна: "Я потрібна тут".

– Я не хочу ховатися у підвалах і боятися звуку сирен. Хочу жити у мирній та вільній країні, – говорить Вероніка. – Я звичайна дівчина, тому не можу боротися проти ворога зі зброєю в руках. Але можу допомогти у цій боротьбі нашим воїнам. Тому з перших днів з нашими хлопцями, що відправилися на передову, на зв'язку. Ми весь час зідзвонюємося, переписуємося. Добре знаю, що їм потрібно. Спільними силами тут на місці намагаємося діставати і доставляти їм все, що потрібно.

Нині Вероніка разом з мамою, іншими жінками-волонтерками плетуть "кікімори", маскувальні костюми для українських військових. Спочатку було важко їх робити, зізнається вона, а тепер призвичаїлася, влилася в процес.

– Головне, щоб наші Герої додому живими й неушкодженими повернулися. Тому працюємо, не покладаючи рук. Бо розуміємо, що таким чином захистимо їх від ворожої кулі, що швидше наші хлопці закінчать цю війну, – каже натхненно дівчина.

До і після початку війни… Життя Ніки, як і усіх нас, змінилось докорінно. Хоча дівчина цього не дуже помічає. Немає на це часу.

– Зараз поєдную навчання в Ковельському промислово-економічному фаховому коледжі Луцького НТУ і волонтерство. Просто до війни воно мало інший напрямок. Хоча робота з дітками, малозабезпеченими сім’ями, одинокими літніми людьми не припиняється й сьогодні. Тому моє життя особливо не змінилося. Змінилося ставлення до нього...

– Вероніко, мабуть, не просто поєднувати навчання і волонтерство. Що тебе надихає, де зараз черпаєш сили, аби допомагати іншим? – цікавлюся у дівчини.

– Мені не важко. Навпаки – отримую задоволення від своєї роботи. Не падати духом допомагають емоції земляків. Найбільше мотивують посмішки і вдячність людей, яким хоча би чимось буваєш корисною. Коли ти відчуваєш, що те, що робиш, допомагає, хочеться працювати і працювати. А ще спонукає прагнення до Перемоги. Військові надсилають подяки, фото та відео. Так само, як і друзі, котрі знають, що я цим займаюся, підтримують мене у всіх починаннях.

– А що за ці пів року тебе здивувало, вразило найбільше?

– Не що, а хто. Наші хлопці, наші захисники. Здається, знала людей все життя, але от зараз дивлюся на них іншими очима. Вражає їхня стійкість і непохитність. Вражає те, що вони знаходяться в найгарячіших точках, і, хай як їм зараз важко на передовій, роблять для нас нереальні речі. Вони завжди кажуть мені: "Не хвилюйся! Сюди ми їх не пустимо". Попри складні і часто дуже небезпечні обставини, в них бойовий дух, і їх не подолати.

– Якою бачиш себе, свої ініціативи, скажімо, через… п'ять років?

– Хочу надавати першу медичну допомогу. Цим зацікавилась, навчаючись на першому курсі в Ковельському промислово-економічному коледжі, де викладали медицину. А загалом бачу себе в благодійництві. У мирній незалежній Україні.

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 331

Четвер, 22 вересня 2022 року №38 (12836) / Повідомлення в номер / "Волинь-Кальвіс" працює на Перемогу

22.09.2022 Троцюк Світлана Дмитрівна

"Волинь-Кальвіс" працює на Перемогу

В зв'язку з війною в Україні прогнозують непростий опалювальний сезон, адже температура в оселях буде нижчою, аніж зазвичай. Збереження тепла в будинках хвилює багатьох українців, зокрема, волинян, і змушує задаватися питанням: як не замерзнути взимку, як правильно обрати альтернативний вид опалення і при цьому зекономити?

Ми неодноразово чули вислів: "Є тепло душі, а є тепло у власній хаті”. Зігріти душу можна теплим словом, увагою. Однак для будинку потрібен "генератор" тепла, а особливо у час, коли країна-агресор загрожує життю українців, намагається залякати голодом, холодом і розрухою.

Попри усі ці злободенні реалії, можемо вас трішки заспокоїти – завдяки ефективній роботі машинобудівної галузі, серед яких провідні позиції на сходинках технічних здобутків займає ТОВ "Волинь-Кальвіс", наш регіон має надію й можливість пережити ці нелегкі для країни часи, залишитися з теплом у своїх домівках, а головне – позбутися газової залежності від країни-агресора.

У Анатолія Понікарчука, голови наглядової ради ТОВ "Волинь-Кальвіс", лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, голови організації роботодавців м. Ковеля, є власні погляди і бачення щодо цієї актуальної і водночас складної теми. Але про це – трохи згодом у розмові з Анатолієм Мироновичем.

Хоча "Волинь-Кальвіс" уже давно завоювало авторитет серед волинських споживачів, декілька слів про підприємство сказати варто. Товариство виготовляє теплові котли, які обігрівають невеликі будинки і цілі мікрорайони, 24/7 дбає про благополуччя кожного українця, наближаючи нашу Перемогу.

Котли, які виробляють фахівці "Волинь-Кальвісу", створюються для задоволення найважливішої потреби потенційних покупців – забезпечення домашнього комфорту і затишку, опалення промислових підприємств та генерація технологічного тепла. Підприємство активно застосовує енергозберігаючі та інноваційні розробки.

ТОВ "Волинь-Кальвіс" – підприємство, яке професійно займається проблемою енергозбереження, засноване шістнадцять років тому як спільне литовсько-українське підприємство. З литовської сторони інвестором виступає ЗАТ "Кальвіс" з м. Шяуляй (Литва). Це підприємство не один десяток років виготовляє твердопаливні котли для європейського ринку. Воно й запровадило виробництво твердопаливних котлів малої та середньої потужності на "Волинь-Кальвісі".

Підібравши необхідну модель, можна успішно вирішити питання опалення як окремого сільського будинку, дачі або котеджу, так і багатоквартирного будинку, школи, виробничих приміщень і навіть невеликого мікрорайону. Котли зручні в обслуговуванні, мають сучасний дизайн, виготовлені за європейськими стандартами. Вони добре працюють на торфобрикеті, кам'яному вугіллі, дровах, відходах деревини та іншій біомасі.

Про все це у розмові з кореспондентом нашої газети розповідає Анатолій Понікарчук.

– Анатолію Мироновичу, ТОВ "Волинь-Кальвіс" – одне з найуспішніших в Україні. Яка головна причина ефективної роботи, адже в умовах війни залишатися "на плаву" неймовірно важко?

– Насамперед, у свій час стратегічно важливо було обрано напрямок розвитку твердопаливної галузі, яка стає все більш перспективною. Коли заходить мова про ту стратегію, яка була закладена в період заснування і становлення підприємства, ніколи не втомлюсь повторювати, що велику роль у його становленні відіграв наш земляк, авторитетний політик і голова Волинської ОДА Борис Клімчук.

Перебуваючи на посаді Надзвичайного і Повноважного посла України в Литві, Борис Петрович запросив делегацію з Волині вивчити досвід литовських друзів. Саме тоді було закладено основи енергозберігаючих технологій. Звичайно. 15-16 років тому ніхто не міг передбачити, що це все стане настільки актуальним сьогодні.

Розуміємо, що на наше розмірене, стабільне життя вплинула повномасштабна війна. Ми сьогодні знаходимося абсолютно в іншому стані, аніж раніше, розуміємо, як усе непросто.

Моя позиція і позиція роботодавців Волині була та є однозначною – в міру можливостей працювати. Дякувати Богу, ситуація в нашому місті більш-менш спокійна, тому підприємство жодного дня не простоювало, люди трудяться без додаткових відпусток чи державних вихідних.

Ми розуміємо можливі наслідки війни, бачимо, як нахабно поводиться агресор останні 5-10 років, маніпулюючи темою енергоносіїв, намагається загнати нашу державу в "рамки", змусити коритися його забаганкам, позбавити свободи. Це стосується не тільки України. Це – шантаж усієї Європи, що триває і, на жаль, буде тривати

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 419

Четвер, 22 вересня 2022 року №38 (12836) / Повідомлення в номер / Кохання переможе війну!

22.09.2022

Кохання переможе війну!

Як зберегти стосунки на відстані?

Війна розділила багато сімей, внесла корективи у плани на майбутнє не однієї закоханої пари. Жінки, рятуючись від небезпеки, виїхали за кордон чи в інші міста України. Чоловіки вирушили захищати Батьківщину або лишилися вдома, наближаючи Перемогу тут. Через це стосунки в парах суттєво змінилися.

Однак, справжня любов здатна творити дива. Війна коханню не перешкода. А почуття, які зародились на передовій та пройшли випробування війною, — особливо цінні та чисті. Про це свідчать тисячі нових шлюбів, зареєстрованих в Україні за час війни. Частенько замість весільних нарядів — військовий однострій та бронежилети, а з присутніх — лише бойові побратими.

Дехто з пар замість золотих обручок малює їх ручкою чи маркером, а вже після війни одягне справжні. Хтось освідчується по телефону і обіцяє, що обов’язково повернеться живим та разом з коханою стануть на весільний рушничок. Дехто з пар разом готує бандерівське смузі, плете маскувальні сітки, вступає в лави територіальної оборони чи воює на інформаційному фронті. Та усіх точно об’єднує щире кохання, любов до України і незламна віра у Перемогу.

Чи можливо не втратити кохання, перебуваючи на відстані? Як підтримувати такі стосунки?

Універсальних порад для всіх не існує. Те, що підійде одним, абсолютно не влаштує інших. Але є загальні моменти, на які варто звернути увагу.

Порада №1 – підтримуйте зв’язок

Насамперед, треба прийняти той факт, що зараз ви не можете бути разом. Це від вас не залежить. Тому потрібно спрямувати зусилля на те, що від вас залежить. Наприклад, намагатися підтримувати зв’язок настільки, наскільки це можливо: дзвінки, смс, фотографії. Розповідайте про своє життя, діліться емоціями, переживаннями. Робіть те, що зазвичай робили в мирний час.

Порада №2 –

не порівнюйте страхи і небезпеки одне одного

Що маємо на увазі? Уявімо ситуацію: чоловік відправив кохану за кордон, щоб та була в безпеці. Вона йому звідти телефонує, жаліється, що їй погано, сумно, і вона хоче додому. Чоловік каже: «Не плач, ти взагалі-то в безпечному місці, їси морозиво, а я щосекунди ризикую своїм життям. Тому не засмучуй мене, в тебе все гаразд».

Навряд чи такі слова її заспокоять і підтримають. Хоча можна зрозуміти обох. Адже, за фактом, чоловік у небезпеці, але жінці від цього легше не стає. Навпаки, такі слова викликають почуття провини.

Варто зрозуміти, що кожному складно по-своєму. Жінці важко на новому місці: інший побут, труднощі, потреба влаштувати і себе, і дітей. Це складно. Тому знецінювати і применшувати переживання іншого категорично не можна. Ділитися – будь-ласка, порівнювати – навряд чи це буде корисно для вашої пари.

Порада №3 – враховуйте ваші відмінності

Деякі чоловіки у кризовій ситуації можуть дистанціюватися. Вони це роблять не тому, що черстві й не поділяють ваших емоцій, а тому, що їм потрібен час, аби подумати, сконцентруватися, розробити план дій.

Водночас жінки потребують більшої підтримки, уваги, більше розмов і контакту. Якщо в парі по-різному реагують на кризові ситуації, то в ній можуть виникати конфлікти. Оскільки ви краще знаєте свого партнера, або довіртеся йому, або дайте спокій. Ви можете запитати: «Чи можу я тобі чимось зараз допомогти? Не хочу заважати, але й не знаю, як у цій ситуації краще вчинити».

Водночас багатьом жінкам важливо проживати свої почуття вголос. Тому чоловікам було б корисно розпитувати свою кохану, як пройшов її день, чим вона займалася, з якими труднощами стикалася, як облаштовує свій новий побут, справляється з дітьми.

Порада №4 – говоріть та чуйте одне одного

Це — ключове, наголошують психологи. Ті партнери, які давно навчились обговорювати, що їх влаштовує, що ні, навчилися підтримувати одне одного і співпереживати, мають шанси зберегти стосунки в будь-якій кризовій ситуації.

Порада №5 –

не сприймайте все

на свій рахунок

Будь-яка реакція чи погляд вашого партнера не завжди спрямовані і стосуються вас. Наприклад, візьмемо чоловіка. Він може бути злим і дратівливим. Жінка думає, що це через неї. А йому в цей момент, наприклад, страшно. Тому варто відокремлювати емоції партнера від почуттів до вас.

Порада № 6 –

хваліть одне одного

Тому що нам всім зараз потрібна підтримка. Лише від нас залежать зусилля, які ми можемо докласти, щоб зберегти стосунки. Через те щиро зичимо усім парам, щоб ці зусилля дали чудовий результат, щоб ви могли кохати одне одного ще багато-багато років!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 629

Четвер, 22 вересня 2022 року №38 (12836) / Повідомлення в номер / Шануй предків своїх!

22.09.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

Шануй предків своїх!

Мій добрий і мудрий друг Микола філософствує: "Якби ми колись не зреклися своєї рідної віри, то теперішніх бід, горя негараздів і бездуховності було б набагато менше".

Я йому опоную: мовляв, світ побудований таким чином, що старе відживає, помирає, щоб звільнити місце новому, молодому, творчому. Наша дискусія не передбачає переможця, але і в першому, і в другому твердженнях є зерно істини.

На жаль, в цій історико-філософській теорії присутня й інша думка. Дехто вважає, що віруючі язичницької пори – це дикуни, погани, неосвічене відстале плем'я. Мене це до глибини душі обурює і бентежить. Це – соло, як правило, з антиморальної опери під назвою: "Я не люблю і зневажаю своїх давніх предків" (читай: прадавніх родичів своїх, від тих, що народилися). Намагаюся переконати, але все марно – лише наживаю духовних ворогів.

Мимоволі закрадається думка: чи не звідти – колаборанство, зрадництво, хохляцтво? Чи не звідти – зневага до матері-України, своїх рідних. Чи не звідти –псевдолюбов до рашистської імперії з ворожим гаслом: "Путін, прийди!"?

Вищесказане моїм другом зачепило, як кажуть, за живе, і я поринаю в сюжети дохристиянської духовної історії, самобутньої, з високоморальною традиційністю, звичаями і повір'ями.

Ці "погани" сіяли, орали і врожай збирали. Любили природу, її оберігали, а рослин та тварин священними називали. Саме про це – мої поетичні рядки.

Вони зійшли з олімпу мого краю,

Немов не було віри рідної

й богів.

На небокраї свічка долі

догоряє –

То позивні від

пра-пра-прабатьків

Подумай, брате, яка історія

багата.

У ній немає покровителів війни,

У ній – боги добра, життя та миру

свято.

Там Білобог – творець Землі

та світла і води.

Сам Сварог дарував Даждьбогу

плуга.

Пшеницю сіяли – лунала пісня

аріїв,

І милий Лель, і Лада – весняних

днів подруга,

І Прадуб, що виростав на землях

Вирію.

Ех, друже-брате, скільки нами

втрачено

Того, що зветься сутністю твого

й мого буття.

Рослина і тварина, закони

Родової матері

Були священними. Та віра

знищена дотла!

Під знаком святості текла ріка

життя.

Сьогодні не в пошані Лада

і Даждьбог.

Іде війна… Боги виходять

з забуття

До нас. А над усім – єдиний і Всюдисущий Бог.

Зацікавленому читачу подаю фрагментарний опис персонажів, назв, запозичених із "Словника давньо-української міфології", складеної Сергієм Плачиндою.

Рідна Віра. РУНВіра (рідна українська національна віра), відроджена давня українська конфесія, яка реставрована на історичному матеріалі українським філософом і істориком Левом Силенком (США). Мета – прищепити віруючим національну гідність, шану і любов до України, її природи історичної культури, мови. РУНВіра базується на основі відповідних моральних заповідей. За Силенком, рай і пекло – це поняття, які живуть в душі людини.

Білобог. Один з найдавніших та найголовніших язичницьких богів, батько Перуна, захищає людей від зла, творець Землі, води та світла, повелитель інших богів, господар Вирію.

Сварог – бог неба, ковальства, шлюбу. За повір'ям, навчав людей варити і кувати мідь та залізо. Винахідник домашніх печей. Викував першого плуга та першу шлюбну обручку.

Даждьбог – бог Сонця, світла і добра. Винайшов пшеницю і привчив людей її сіяти та вирощувати хліб. Батько Сварог викував першого плуга і подарував йому. Рятував людей від голоду. За Силенком, Даждьбог – свідомість світу.

Арії – найстародавніші українці. Першоорачі. Винайшли плуг та колесо, культивували жито, пшеницю, просо. Арії – основа всіх індоєвропейських народів.

Лель – бог кохання, бджолярства. Вічний юнак, який приносить найвищу радість кохання та квіти. Опікун дітей.

Лада – богиня весни. Свято Лади віщувало початок весняних польових робіт. Зображувалася у вишивці верхи на коні з пучечком калини і своєю донечкою Лялею.

Прадуб – першодерево світу, яке росло у Вирії, плодоносило молодильні яблука, які давали богам безсмертя.

Вирій – острів у Всесвіті, першоземля богів і світу. Тут ріс Прадуб – першодерево світу з яблуками безсмертя. Вирій (Буян-острів) – сонмище богів і померлих душ та вічне пристанище першобога Сокола (Рода), який завжди перебуває на вершку Прадуба.

Родова Мати – дополітеїстичний образ тотем часів матріархату. Найстарша і наймудріша жінка, яка очолювала рід і чинила справедливий суд.

Прискіпливий читач дорікне: навіщо в розпал російсько-української війни порушувати тему древніх богів та вірувань? Скажу так: сьогодні тема єдності – чи не найголовніше. Від неї багато в чому залежить доля нашої Перемоги. І в цій темі яскраво вимальовується проблема єдності між поколіннями. Не менш важлива єдність та ідентичність всередині самих поколінь.

Ідеологи "руського міра" вміло фальсифікують історію, намагаються донести світові тезу про нашу відсталість, недолугість. Вони без тіні сумління розривають ланцюг історичної єдності. Переконують, що українська хата "скраю", а не в центрі Європи.

А нерозривність поколінь на видноті. Саме предки, немов естафету, передали нам добру душу, мудрість і пошану до матері, звитяжний дух і готовність до самопожертви в ім'я Батьківщини, роду історичного свого.

Слід зауважити, що сьогодні невипадково вбивається клин між християнськими конфесіями, нав'язується міф про російську православну церкву як "найголовнішу" в світі.

Вищесказане – це лише маленький штрих, свічечка, яка прояснює, що стародавня віра не шкодить сучасній релігії, а лише доповнює священною Любов'ю наше сьогодення у всіх аспектах існування. А наших давніх прародичів можна сміло називати побратимами. Адже загальновідомо, що Православ'я багато звичаїв, традицій почерпнуло із дохристиянських вірувань, що може бути темою окремої розмови.

"Шануй духовність предків своїх", – гласить одна із заповідей. Дослухаймося...

Анатолій СЕМЕНЮК,

голова міськрайонної

організації НСКУ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 200

Четвер, 22 вересня 2022 року №38 (12836) / Повідомлення в номер / “Курчат” восени рахують...

22.09.2022

“Курчат” восени рахують...

Вересень — місяць, який дає змогу старанно попрацювати на полі, в городі і в саду тим, хто турбується про запаси продовольства на зиму. Адже, як кажуть, “курчат” восени рахують.

Водночас — це пора, коли у вільну хвилину ми насолоджуємося чарами “золотої” осені. І хоч вона не завжди нині радує теплом, проте тішить овочами, фруктами, щедрим урожаєм картоплі, яку на Поліссі здавна називають “другим хлібом”.

Світлини, які пропонуємо вашій увазі, зроблені у селі Головно на Любомльщині, яка тепер є частиною реформованого Ковельського району, в обійсті одного з тамтешніх господарів. Минулої суботи тут відбулася своєрідна толока, в якій взяли участь рідні, сусіди, друзі. Приїхали навіть з Ковеля і Луцька. Гуртом успішно впорали 15 сотих картоплі, яка порадувала гарною врожайністю.

Після роботи запалала ватра “дружби”, зять Геннадій спіймав у ставку хазяїна декілька щук. Юшка вдалася на славу, як, зрештою, смачна вечеря, адже, яка толока в Україні не завершується щедрим частуванням? Гостинність і взаємовиручка — наша національна традиція.

Фото

Ганни ЯВОРСЬКОЇ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 140