За сильним лідером хочеться йти, адже він вміє надихати. А знаєте, що надихає найбільше? Коли людина вірить у свою справу, відчуває відповідальність перед людьми, а головне — незважаючи на гіркі реалії війни, залишається чесним, справедливим і порядним.
Це все можна сказати без пафосу і зайвих «прикрас» про В’ячеслава Шворака, голову Ковельської районної ради. 30 листопада ц. р. минає рівно три роки відтоді, як молодого, енергійного, ініціативного керівника обрали на відповідальну посаду.
Сьогодні В’ячеслав Шворак – наш співрозмовник.
— В’ячеславе Петровичу, відразу про головне: Ви задоволені зробленим Вами особисто, депутатським корпусом ради за цей період? Що вважаєте головним досягненням?
— Підсумки роботи такі, за які мені не соромно. Люди, які очолюють органи місцевого самоврядування, працюють таким чином, аби якнайменше оскаржувалось те чи інше рішення, відчувається ріст правової культури, відчувається, що кожен на своєму місці робить усе можливе, аби щоденної працею якнайшвидше наблизити нашу Перемогу.
Три роки минули, як один день. Про зроблене найкраще скажуть люди. Я особисто вимогливий і самокритичний, передусім, до себе. Вважаю, що можна зробити більше. Однак не завжди на усі плани вистачає часу і ресурсів.
Про депутатів Ковельської районної ради можу сказати, що вони є активними і небайдужими. Точку зору народних обранців, до якої політичної сили вони б не належали, потрібно поважати і чути, адже депутати відстоюють інтереси виборців, це свого роду «голос народу». Ми живемо в надскладні, проте демократичні часи, коли кожен обранець громади може висловити свою думку, подискутувати з колегою і, зрештою, прийти до правильного рішення.
Депутатський корпус райради об’єднав різних людей з різних куточків Ковельщини. Загалом, радою дуже задоволений. Навіть із «скромним» бюджетом передусім спрямовуємо кошти для підтримки Збройних Сил України. В перший рік повномасштабного російського вторгнення на захист і безпеку наших кордонів виділили 2 мільйони гривень. Це значні кошти. Адже надходжень, як таких, немає. Доводиться шукати фінансування з різних джерел.
В міру можливостей, народні обранці виділяють кошти на лікування важко хворих громадян. Тобто ніхто не стоїть осторонь проблем, з якими до депутатів звертаються виборці. Не все завжди гладко, але рада й депутатський корпус працюють.
— Судячи з повідомлень у соціальних мережах, Ви — надзвичайно «мобільний» посадовець. От і нещодавно повернулися з відрядження у «гарячу точку», побувавши з діловою поїздкою у наших захисників на Сході. Розкажіть про це детальніше, адже буваєте там систематично.
— Зазвичай мені кажуть: «Ви займаєтесь волонтерством». Мені це слово не подобається. Я – не волонтер, а людина, яка прагне допомогти. Щоб займатися волонтерською діяльністю, цим потрібно «жити» 24/7. Людина має себе цілком і повністю віддати почесній справі. Тому тут існує межа між небайдужістю і цілковитою самовіддачею.
Для мене допомога військовим – досить відповідальна і серйозна справа. Ми підтримуємо наших земляків, жителів Ковельщини, які перебувають на фронті. З’явилися нові знайомі, з якими звели життєві дороги під час війни. Кожна поїздка чи підготовка до неї – важлива подія. Під час перших поїздок чомусь не відчував особливого страху, мабуть, переповнював адреналін. Але чим далі, тим складніше, тим більше переосмислюєш сенс життя, цінності. Так, є певні хвилювання, невідомість, не знаєш, що тебе чекає, чим закінчиться поїздка. А вдома чекають рідні…
До кожної поїздки готуємося ретельно. Їдемо. Допомагаємо. Робимо усе, що від нас залежить. Продуктів ми не возимо, хоч це і є перша потреба. Військовим на фронті вкрай необхідні більш дороговартісні речі, аби мати, чим воювати, бачити, чути, мати зв’язок. Сьогодні ЗСУ забезпечені харчуванням, одягом, бронежилетами, касками. Не можу стовідсотково сказати, що все ідеально, але великою мірою багато залежить від командира, логістики. Якщо добросовісний командир, то він переживає за своїх бійців. Відповідно тоді із першочерговим забезпеченням все гаразд.
Моя мета – зайти якнайближче до лінії розмежування, до тих хлопців, котрі перебувають в окопах, боронять нас від російського зла, на власні очі побачити як вони живуть, чого найбільше потребують.. Розумію, що то ризик і відповідальність, але вважаю це своїм громадянським обов’язком.
Українські бійці дуже відважні і винахідливі. З кожною поїздкою переконуюся, що побут військових поліпшується. Наші хлопці облаштовують бліндажі, створюють кращі умови побуту і відпочинку. Уявіть:це при тому, що позиції орків за метрів 500 від них. Не перестаю дякувати їм за відвагу і героїзм.
— В’ячеславе Петровичу, як Вам вдається ефективно організовувати допомогу фронту і хто найбільше в цьому допомагає?
— Один в полі – не воїн. На Ковельщині сформувалася потужна команда однодумців. Якщо сказати коротко, то щодо вирішення того чи іншого питання, всі шляхи ведуть у Ковель. Вже склався своєрідний «стереотип», що тут вам усе знайдуть, придбають, допоможуть. Багато бригад укомплектовується з перших днів війни. Якщо є якась нагальні потреби для допомоги війську, то буквально за декілька днів або й навіть годин питання вирішуємо. Завжди готові простягнути руку допомоги небайдужі люди, серед них — друзі, підприємці, представники бізнес-структур. Вони намагаються бути максимально корисними, а головне в цій справі – довіра. Ми їздимо на фронт, на власні очі бачимо існуючі проблеми. Тих людей, хто допомагає, беремо з собою у ці робочі поїздки. Тоді все очевидно, а потреби бійців беремо не тільки до уваги, а й вирішуємо. Всі зусилля об’єднуємо на допомогу Збройних Сил України.
— Останнім часом апарат районної ради скорочено, як-то кажуть, до мінімуму. Чим це викликано і як в таких умовах працює представницька гілка влади району? Які питання вдається вирішити, а які залишаються поза увагою?
— Насамперед, ми фінансово обмежені, виходимо з того, що маємо. Я – за ефективну роботу, а не за кількість людей. Це марна трата коштів. Наш штат налічує 5 працівників. На сьогоднішній день з тими представницькими функціями, які є, повністю забезпечуємо співпрацю з депутатським корпусом, комуні куємо з людьми. Повноважень у нас ніхто не забирав. Ковельська районна рада – одна з небагатьох в Україні, яка не має боргів, проблемних питань з майном чи землею. По суті, усі свої повноваження делегуємо Ковельській районній військовій адміністрації, з якою налагоджена тісна співпраця, взаєморозуміння. Ковельщина в нас одна, люди одні. Звісно, з початку децентралізації повноваження щодо управління об’єктами освіти, культури, медицини перейшли на рівень територіальних громад. Однак відповідно до чинного законодавства самі повноваження райрад не зменшились, а навпаки доповнились.
Зокрема, такими важливими повноваженнями, як територіальна оборона та національний спротив.
Комунікуємо з територіальними громадами. Їх в Ковельському районі 23. Спілкуємося просто, конкретно. Стараємося щотижня бувати з робочим візитом в тій, чи іншій громаді, проводимо координаційні наради.
— Воєнний стан, безперечно, позначився на роботі депутатського корпусу ради. Чи відчуваєте його підтримку і в чому? Кого б із депутатських фракцій та їх очільників хотіли відзначити особливо?
— Депутатський корпус Ковельської районної ради працює злагоджено і ефективно, незважаючи на серйозні виклики воєнного часу. Не можу не згадати депутата Миколу Шлапая із Старої Вижівки. Цей чоловік, сповнений енергією і завзятістю. Щодня, а то й декілька разів у день телефонує й запитує: «Чим можу бути корисним?». Коли триває війна, це неабияк спрацьовує. Завдяки таким людям і підтримці, не маєш права опускати руки. Знання, досвід, життєва мудрість, терплячість — усе для майбутньої Перемоги.
Таких принципів дотримується чи не кожен обранець Ковельської районної ради. Депутати приїжджають, як-то кажуть, не з порожніми руками, а із пропозиціями і ініціативами. Ніхто не чекає запрошення, приїздять, цікавляться проблемами виборців. Але найкраща оцінка депутатської діяльності – відгуки людей.
Всі депутати райради в тій чи іншій мірі, в межах своїх можливостей, сприяють забезпеченню належної та дієвої роботи представницького органу Ковельщини, наданню допомоги тим, хто її потребує, в першу чергу – ЗСУ.
До речі, третина депутатів Ковельської районної ради VІІІ скликання перебувають у складі добровольчих формувань територіальних громад
— Ви – один з ініціаторів проведення в районі «молитовних сніданків». Яка їх мета? Чи взагалі вдається районній владі забезпечити громадянське порозуміння та міжконфесійну стабільність на Ковельщині?
— Люди по-різному до цього ставляться. Знаходяться скептики. Хтось каже, що потрібно молитися в церквах. Так, погоджуюся в деякій мірі. А ви запитайте у тих людей (не маю наміру когось образити): хто і коли останній раз ходив в церкву? Але насправді справа в іншому. Людей потрібно об’єднувати, незалежно від релігійних переконань, різних професій, з різними поглядами, усіх міжконфесійних діячів. Ми знаємо, що сьогодні є протистояння між церквами. Я це розумію. Ми запрошуємо до спільної молитви усіх. Мене можна за це критикувати: мовляв, навіщо запрошувати тих чи інших? Наша мета, аби усі були єдині. Навіщо «воювати»? Але, якщо не буде діалогу, то й перехід у ПЦУ, напевно, ускладнюватиметься. Я усвідомлюю, що деякі релігійні громади «під москвою». Моя позиція — об’єднати людей. А є інша сторона: як вони себе ведуть? Як на ділі підтримують ЗСУ, служать інтересам держави? Ви зауважте: частина людей підтримує одну церкву, а другі – іншу. Здається, про що говорити? Але говорити і єднатися треба.
Для того й проводяться «молитовні сніданки». Іноді буває складно, адже це викликає різні дискусії.
Такі захоли мають й патріотичне підґрунтя, адже проводиться збір на підтримку ЗСУ. Перший «молитовний сніданок» проводився, коли «лютувала» пандемія коронавірсу. Відповідно зібрані кошти були передані на закупівлю ШВЛ. Торік під час благодійного збору вдалося зібрати кошти на шини для потреб військових. Цьогоріч збір відбувся для придбання дронів. Але є й інший бік «медалі». Такі зустрічі змушують замислитися: Куди ж ми поспішаємо? Які цінності для нас найважливіші?».
Сьогодні велика рідкість, коли люди, які, можливо, мають між собою певні непорозуміння, можуть зібратися в одній залі. Можливо, це дасть поштовх до єднання і досягнення консенсусу. Принаймні мені дуже цього хотілося б.
– Як Ви можете оцінити роботу правоохоронних органів у цей складний час. Наскільки вона ефективна? Які тут існують невирішені питання?
— Відверто кажучи, важко давати оцінку. Вважаю,що наші правоохоронні органи з початку повномасштабного російського вторгнення показали себе з найкращого боку. Не з чуток знаємо випадки, коли деякі правоохоронці, які мали стати на захист населення, в багатьох українських містах, залишили все і повиїжджали невідомо куди. Ковель був одним із найзагрозливіших напрямків можливого наступу окупантів, адже поруч – українсько-білоруський кордон. Але питання на кшталт «виїхати», «залишити усе» навіть не обговорювалося В нас була єдина з правоохоронними органами позиція, незважаючи на тривожні повідомлення, що надходили.
Ніколи не забуду той день (24 лютого 2022 р.), коли ми усі разом зібралися в голови Ковельської районної військової адміністрації Ольги Черен. Одностайно прийняли рішення об’єднати зусилля, робити усе можливе, аби належно забезпечити оборону нашого краю. Всі як один дотрималися, слова. Така взаємодія і співпраця додають сили і впевненості, що ми – команда, потужна, дієва,яка працює злагоджено і ефективно. Це – правоохоронні органи, прикордонна і митна служби, прокуратура і т.д. Всі злагоджено працюють над тим, щоб було людям спокійніше і краще жити. Особливо у перші пів року ми відчували колосальну силу духу і патріотизму, всі працювали 24/7, не шкодуючи ні сил, ні часу. Моя думка про роботу правоохоронних органів позитивна.
— Пане В’ячеславе, а Ви не боялися за власну безпеку у той страшний час?
— Ні. Ми з перших днів прийшли до наших захисників на кордон, аби забезпечити їм максимальну підтримку і допомогу. Тікати, ховатися, бігти – навіть і думки такої не було. Ми сподівалися, що ворог сюди не дійде, хоча все могло бути.
— Над розв’язанням яких головних проблем маєте намір працювати разом із депутатами райради найближчим часом?
— Життя триває. Є багато проблем, які потрібно вирішувати. Сьогодні залишається актуальним соціальне забезпечення внутрішньо переселених осіб. Працюємо над цим. Через пункт пропуску «Доманово» їдуть люди з Херсонської, Миколаївської областей. Вони всіма можливими способами добираються на підконтрольну територію України з росії через білорусь. В нас вони перебувають добу або дві, а далі добираються до рідних. Забезпечуємо їх доїзд потягами на деокуповані території. Продовжуємо здійснювати гуманітарну місію в Херсонську область, допомагаємо із забезпеченням дров.
Головна й найболючіша проблема сьогодні – війна. Всі працюємо, віддаємо сили і знання, аби наблизити довгоочікувану Перемогу.
Бажаю Вам, рідні земляки, не втрачати віри й оптимізму, не пасувати перед труднощами, вірити в неминучість нашої спільної Перемоги!
— Приєднуюсь до Ваших слів і дякую за щиру, відверту розмову! Користуючись нагодою, хочу привітати з майбутнім днем місцевого самоврядування, яке в Україні відзначатимемо 7 грудня, побажати Вам, депутатам усіх рівнів нових успіхів у праці на благо України, її народу, Господнього благословення на добрі справи для своїх виборців!
Розмову вела
Світлана ТРОЦЮК.
За сильним лідером хочеться йти, адже він вміє надихати. А знаєте, що надихає найбільше? Коли людина вірить у свою справу, відчуває відповідальність перед людьми, а головне — незважаючи на гіркі реалії війни, залишається чесним, справедливим і порядним.
Це все можна сказати без пафосу і зайвих «прикрас» про В’ячеслава Шворака, голову Ковельської районної ради. 30 листопада ц. р. минає рівно три роки відтоді, як молодого, енергійного, ініціативного керівника обрали на відповідальну посаду.
Сьогодні В’ячеслав Шворак – наш співрозмовник.
— В’ячеславе Петровичу, відразу про головне: Ви задоволені зробленим Вами особисто, депутатським корпусом ради за цей період? Що вважаєте головним досягненням?
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 459
Народна мудрість ще з часів драматурга Марка Кропивницького гласить: «Дай серцю волю — заведе в неволю». Людина не повинна давати собі розгнузданої волі, не йти напролом, а включати голову, щоб не наробити непоправних помилок. Щоб не спіткнутися і не впасти. Таке випробування не оминуло і тих людей, про яких я буду писати.
Час летить швидко, і зовсім скоро всі ми будемо зустрічати Новий рік. Тож доведеться попрощатися з 2023-м роком, роком Чорного Водяного Кролика (а ще Кота) та привітатися з новим покровителем. Хто він та як саме його зустрічати? 
В експозиції Ковельського історичного музею представлений цікавий експонат – старовинний грамофон початку XX ст. всесвітньовідомої марки His Masters Voice («Голос його господаря»), основою для якої стала одна з найстаріших звукозаписних компаній Англії «Gramophone Company». 
Взимку так хочеться спекти щось смачне й “атмосферне”. Приготуйте неймовірні «Зимові шишки» без випічки у духовці, проте з холодильником.
У сейсмічному відношенні найбільш небезпечними областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим.
1 грудня, п’ятниця
ОВЕН. Всi принциповi питання вам вирiшити, швидше за все, не вдасться, але все таки варто спробувати, а не сидiти, склавши руки. В середу вiрогiдне надходження важливої iнформацiї. 
Четвер. Хмарно, сніг з дощем. Температура: 10С. Вітер південно-західний помірно сильний.
21 листопада український народ урочисто відзначив День гідності та свободи. Як відомо, це свято встановлено на честь початку двох революцій – Помаранчевої (2004 р.) і Революції Гідності (2013 р.).
За сильним лідером хочеться йти, адже він вміє надихати. А знаєте, що надихає найбільше? Коли людина вірить у свою справу, відчуває відповідальність перед людьми, а головне — незважаючи на гіркі реалії війни, залишається чесним, справедливим і порядним. 