Рік за роком, день за днем,  і вже наближається до жителів села Уховецька відзначення поважного ювілею — 200-річчя храму Святої Трійці. 

Головна духовна святиня, яка переживши лихоліття власної долі, сьогодні велично виблискує своїми куполами в самісінькому центрі села, а на той час, то була лише його окраїна… Розросталось село Уховецьк, яке за історичними джерелами (М. І. Теодоровича «Волинь в описании городов, местечек и сел»), цього ж 2023 року має подвійний ювілей, адже виповнюється 550 років з дня першої згадки про село. 

Гортаючи сторінки історії села, маємо переконливі докази багатого духовного минулого уховчан. Гордимося нашими пращурами! 

Бажання розвитку села – будівництва нової церкви, яке було вирішено розпочати  біля старої дерев’яної церкви, про що свідчить запис в Каталозі церков Кашогродського деканату у 1793 році: «Церква Пресвятої Тройці, стара дерев’яна з трьома куполами, дзвіниця над бабинцем, нова незавершена мурована…». 

Будівництво для наших селян було тяжким і тривало довгих 30 років, але по завершенню у 1823 році всі раділи, бо то була перша кам’яна красуня, покрита бляхою, яка мала в висоту і в довжину  по 7 сажнів 2 аршини (близько 16,5 метра) завширшки – 4 сажні (близько 4,5 метра), ще й з кам’яною підлогою та аркоподібними вікнами. А ще  мала й окремо збудовану дзвіницю, яка нараховувала 5 дзвонів. На великому був напис:  «Сей колоколъ отлитъ 1816г.,», «Волынской губеріи Дубенскаго уєзда жтель с. Мирогощи мастерь В. А. Лехъ», на другому: «1849», на третьому «Року Божія (1715)», на четвертому: «In te, Domine, speravi» (На Господа сподіваюсь), і на п’ятому: «Року Божія(1738)». 

Побудована на гроші прихожан і   сприяння поміщика Каєтана Бобровицького,  під наглядом священника Іоана Чеховського. З книги Миколи Теодоровича «Волинь в описі міст і сіл..» дізнаємося, що збудована вона була на прямокутній ділянці, яка зі сходу межувала з великим поміщицьким фруктовим садом, з заходу – будинком псаломщика та колишнього волосного управління, з півночі – будинком священника, а з півдня – будинком навчального училища. 

Священнослужителі Свято-Троїцького храму: Іоан Чеховський (помер 23 квітня 1830 року); Стефан Іванович Колядинський, квітень 1830р — помер 3 липня 1862 року. Діонисій Коссаковський (липень 1862 р. – 6 лютого 1863 р.); Йосиф Стефанович Колядинський, 1 березня 1864 року – 1881 р.); Петро Антонович (1881 р. – 16 липня 1882 р.); Филип Васильович Волошинський, 1882 р.); – 1885 р.,  Стефан Ржепецький (1885 р. – помер 13 грудня 1893 року); Іоан Михалевич (1893 р. – 1895 р.);   Олександр Йосифович Неводський (15 серпня 1895 року, служив до 1903 р.); Йосип Іванович Селецький – вів церковний хор, малював ікони для церкви, був першим сільським вчителем. Трагічно загинув 1918 року в с. Уховецьку.

До складу парафії входять (1898р.): с. Уховецьк, 1285 жителів, хутори Мар’янівка, 131 житель, та Кайтанівка, 103 жителі. Всього – 188 дворів та 1519 жителів (764 жін). Джерело: М. І. Теодорович «Волинь в описі міст і сіл...».

4 січня 1870 року в Уховецькій церкві був охрещений Андроник Лазарчук, відомий український художник, педагог, культурний діяч.

Складною виявилась доля храму.  У 1940 році відбулось останнє богослужіння. В роки Другої світової війни ракетою з бронепоїзда була пошкоджена дзвіниця храму. Після війни церкву перетворили на колгоспний склад міндобрив. У 50-х роках було зруйновано 5 куполів храму, тросами за допомогою потужних тракторів їх скинули додолу. Замість куполів зробили звичайний двосхилий дах.   

З 1959 року у храмі діяв шкільний інтернат. У 1970 році з ініціативи тодішнього директора школи  храм передали під сільський музей, який згодом отримав статус Уховецького народного краєзнавчого музею. У 1982 році було добудовано дві кімнати, де розмістилась галерея картин Андроника Лазарчука. 

В листопаді 1993 року в Уховецьку патріотами України була утворена релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату. Першочерговим завданням її було відновлення храму та звершення богослужінь.19 вересня 1994 року рішенням Уховецької сільської ради, згідно із розпорядженням представника президента України у Ковельському районі від 29 квітня 1994 року   релігійній громаді   повернуто у власність Уховецьку церкву. Наприкінці року у храмі знову залунала молитва. Першим настоятелем був священник Любомир Чехович. Парафіяни власними силами облаштовували храм, розібрали перегородки, добудували вівтарну частину.    

Відновлення храму відбувалося у важкі часи становлення держави. Приходили священники, одні вкладали частинку душі, інші просто йшли далі.  

З липня 2013 року настоятелем  храму стає ієрей Миколай Качмар – молодий, освічений, священник-історик. Надихнув усіх уховчан до роботи з відновлення храму.  За час його служіння завершено фасаднi роботи дзвiницi, було розiбрано двi прибудови, замінено у храмі старі вікна на нові енергозберігаючі, зроблено дах храму, змуровано купольну частину, встановлено куполи, постелено  теплу підлогу. Як історик, отець Миколай виконав важливу роботу по відновленню історичного минулого храму. Багато було планів та ідей, але отець був переведений на службу до міста Берестечка.

Та не залишив Господь уховчан без доброго керівника. В березні 2019 року та донині настоятель храму – отець Іван Ніколюк. Мудрий, людяний, відповідальний, сумлінно виконує своє покликання. Щоденно в храмі лине молитва за Україну та наших захисників. Зроблено багато для  приведення  до належного вигляду інтер’єру храму. 

І одягла наша церква святкову сорочку, усміхнулася новим вбранням,  радіє, що по новій доріжці їдуть до храму малі та дорослі уховчани.

У день Святої Трійці молитовно дякуємо всім волинянам, до кого заходили колядники з Уховецька!

Громада висловлює щиру подяку за неодноразову допомогу: керівнику СТзОВ «Васюти» Гадзовському Г.Л. та всім його працівникам, керівнику Колодяжненської громади Кашику В.Л., директору ТОВ «Сав Агро Партнер» Сопронюку В.М., кожному підприємцю, уховчанам, усім, хто долучився до доброї справи відбудови храму Божого. 

Особливі слова подяки линуть до Титомира Олександра Михайловича, який є не тільки меценатом храму, а ще й джерелом ідей та натхненням до роботи.   Нещодавно він зустрів свій ювілейний день народження. Нехай усі життєві дороги ведуть до успіхів та перемог!

Шановні жертводавці, благодійники та віряни! Бажаємо Вам міцного здоров’я, добробуту, успіхів та процвітання,  Божого благословення на многії літа!

Віримо, що з Божою ласкою і Вашою допомогою ми відновимо наш храм, частину раю на землі! 

Парафіяни храму 

Святої Трійці. 

Рік за роком, день за днем,  і вже наближається до жителів села Уховецька відзначення поважного ювілею — 200-річчя храму Святої Трійці. 

Головна духовна святиня, яка переживши лихоліття власної долі, сьогодні велично виблискує своїми куполами в самісінькому центрі села, а на той час, то була лише його окраїна… Розросталось село Уховецьк, яке за історичними джерелами (М. І. Теодоровича «Волинь в описании городов, местечек и сел»), цього ж 2023 року має подвійний ювілей, адже виповнюється 550 років з дня першої згадки про село. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1264

Однак у реальному житті все зовсім не так. Влада над життям знаходиться далеко не у самої людини, її думка практично ніколи не враховується, а часом висловити свою точку зору – надто ризиковано.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 292

Історія людини – це історія тієї чи іншої епохи. В ній сконцентрована свідомість, яка визначає сутність і сенс життя. В  молоді роки мені довелося брати активну участь в електрифікації Волині. Як інженер електролабораторії, я проводив випробування побутових, промислових та сільськогосподарських  електроустановок на предмет справності і готовності до роботи. Територія моєї діяльності була обширною – північно-західні райони області.

Мене вражав  технічний, технологічний, естетичний стан державних господарств. Відчувався безповоротний занепад, який  впливав на рівень добробуту і загалом життя в СРСР. Це була ознака тієї епохи.

Пройшли роки. І ось, сивочола свідомість аналізує, порівнює, оцінює перспективи нашого руху до Євросоюзу. Моя аналітика базується на власному досвіді. У зв’язку з цьогорічною  інтенсивністю грунтових вод та дощів я вимушений був шукати будівельників  для влаштування протиповеневої системи  власного будинку.

Вибір впав на приватну фірму «Інвестбуд», власник і  директор якої — Василь Волинчук. Сьогодні ця фірма, виборовши тендер, проводить облаштування підвальних приміщень під тимчасові укриття в закладах міської освіти. В умовах війни такий захід,  ініційований  владою, вимагає не тільки якості, але й виконання робіт в стислі   терміни. Адже життя дітей — понад усе. Бригади успішно справляються з поставленим завданням і разом з тим поповнюють бюджет міста, справно сплачуючи податки.

Ми звикли чути критику на адресу вітчизняного виробника: мовляв,   у німців і поляків все на  «голову»  краще, якісніше. Але дозволю собі, шановний читачу, намалювати світлину одного робочого процесу цієї фірми.

О восьмій годині на об’єкт прибувають директор із головним  виконробом. Складають технологічну карту робіт. Через годину на об’єкті — будівельно-ремонтна бригада. Спільно вирішують  всі нюанси специфіки робіт і погоджують  із замовником. Із самого старту задається інтенсивний темп роботи. Вражає тісна співпраця  із іншими фірмами. Скажімо,  щебінь, пісок та інші матеріали доставляють  оперативно і у визначеному обсязі. Хто займається якоюсь роботою, знає, як в процесі  виникають ті чи інші негаразди – наприклад, з’явилась потреба в  саморізові або інструменті. На цей випадок передбачено менеджера із автівкою, який в «аварійному режимі» доставляє необхідне на об’єкт. 

Ця схема нагадує організацію робіт на підприємствах  Японії. Життя не стоїть на місці, вимагає різноманітних підходів для досягнення позитивного результату.

В бригадах фірми практикують широкопрофільний підхід, а не вузьку  спеціалізацію. Це  як у футболі —   нападник мусить вміти захищатися, організовувати атаку. Старший бригади Сергій вміє майтерно класти бруківку, штукатурити, заливати бетон, зварювати металеві конструкції, вправно володіти інструментами та агрегатами і таке інше.

— Чому ви не в Польщі? Адже тепер вигідно  заробляти гроші за кордоном, — запитую в хлопців.

— Пробували того меду не раз. Гіркий він – через важкі  умови праці приходилось розривати угоди із замовниками.  Не хочу грішити, були і позитивні моменти, але працювати там складно. Скажу чесно, якщо добре працювати, то і в нас можна заробити. А ще маємо враховувати, що  недозароблене  там  компенсується домашнім затишком тут. Та й сім’я зберігається,  – «просвітлює»  мене Віталій.

Сергій мислить більш масштабно (у нього вища освіта)  і розуміє,  від чого залежить його прибуток – тож контроль і втручання у процес роботи мінімальний. 

Розумію,  як важко втримати працівників від спокуси великих заробітків за кордоном, тому й цікавлюсь у господаря:

— Василю Васильовичу, як вдається втримати високопрофесійних робітників в  «орбіті»  вашої фірми?

— Все просто. Належна організація  праці і зарплата.  Минулого місяця  окремі працівники отримали більше  30 тисяч  гривень. Це стимулює. Високий рівень оплати праці пропорційно впливає і на дохід фірми. Але там,  де немає розуміння, від чого залежить їхній добробут, там і рівень зарплати набагато нижчий.

— А що гальмує розвиток будівельної індустрії?

— Звичайно ж,   відтік високопрофесійних кадрів за кордон, а ще недосконала система тендерів. Від підрядника вимагають високої  якості  робіт і найнижчої вартості. Ці речі несумісні. Щоб досягти низької вартості,  в кошториси закладають дешеві та неякісні матеріали. Скажіть, як в таких умовах   досягти  високої якості?   «Свіжий» приклад. 

На одному з об’єктів освіти, при влаштуванні підлоги, було передбачено бетоноване покриття, а не якісна плитка. Це викликало нарікання, бо коли діти бігають, то  ця  підлога пилить. І таких прикладів немало. За кордоном  подібних  проблем не виникає. 

— Кажуть, що та країна,  в якій багато будують,  має високий добробут населення і перспективи щасливого життя.

— То правда. Хіба не щаслива людина, яка вселяється в нове помешкання?  На жаль, це не про теперішню Україну. Війна забирає всі ресурси, а збудоване руйнує… 

— Людина живе надіями і мріями. Що нас чекає в близькому майбутньому?

— Історія незалежної України показує усьому світу, що ми —  інтелектуальна, високосвідома європейська нація.  У вражаючій єдності, патріотизмі, незламності ми боремося і перемагаємо рашистів. Вдумайтесь: наші вояки в короткі терміни освоїли майже всі види сучасної надскладної зброї та техніки країн НАТО і США. Так само по війні   відбудуємо країну.

l

Ми вище згадували про історію  епохи, а в ній — людини. Наша епоха перевіряє нас на міцність. Заглядаючи в омріяне майбутнє, я переконуюсь, що з такими людьми,  як Сергій, Віталій, Олександр, виконроб Петро Петрович, їх «командир»  Василь Волинчук ми відбудуємо країну і закладемо міцну основу для нащадків.

Настане світла днина, коли будуть повертатися до свого дому не тільки «втікачі», шукачі щасливого життя, а й представники країн Європи, щоб переймати наш досвід будівництва та оборони. Розумію, що все не так просто. 

Господь визначив для нас цей тернистий шлях, і ми, попри все,  мусимо подолати його, як колись Мойсей вивів своїх земляків з єгипетської неволі. Розступиться море, стихнуть шторми і возсіяє над світом   обітована Україна. А потому зійдуться хвилі, і накриють наших ворогів, щоб вони не посягали на чуже щастя. 

Хай збудеться пророцтво! 

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА СВІТЛИНІ: міський голова Ігор  Чайка вручає Почесну грамоту Василю Волинчуку за успіхи в роботі з нагоди Дня будівельника.

Фото з архіву редакції.

Історія людини – це історія тієї чи іншої епохи. В ній сконцентрована свідомість, яка визначає сутність і сенс життя. В  молоді роки мені довелося брати активну участь в електрифікації Волині. Як інженер електролабораторії, я проводив випробування побутових, промислових та сільськогосподарських  електроустановок на предмет справності і готовності до роботи. Територія моєї діяльності була обширною – північно-західні райони області.

Мене вражав  технічний, технологічний, естетичний стан державних господарств. Відчувався безповоротний занепад, який  впливав на рівень добробуту і загалом життя в СРСР. Це була ознака тієї епохи.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 340

В  м. Львові відбувся відбірковий чемпіонат  України з вільної греко-римської та жіночої боротьби, в якому визначались претенденти на участь у чемпіонаті світу, на якому будуть розігруватись путівки на олімпійські ігри.

В складі збірної Волинської області виступала борчиня ДЮСШ №1 ім. П. Стуса наша сімнадцятирічна спортсменка Рисьова  Діана в  категорії 50 кг, перемігши  у попередніх сутичках. Вона  за вихід у «золотий» фінал з рахунком 1:1 по останній дії поступилась досвідченій призерці Європи борчині з Рівного, а в боротьбі за бронзову медаль  не  залишила шансів спортсменці з Донецької області, перемігши достроково з рахунком 10:0. Юна борчиня в складі збірної команди  України  вирушила на навчально-тренувальний збір по підготовці  до чемпіонату світу, який відбудеться на Олімпійській базі у Конче-Заспі. 

Вперше наша жіноча збірна Волинської області в командному заліку  посіла  ІІ місце.  Побажаємо нашій спортсменці подальших успіхів на міжнародній арені. Також Діана підтвердила норматив майстра спорту України. Готував спортсменку  до змагань тренер Олег Стус.

l

Нещодавно у Рівному відбувся чемпіонат України з пляжної боротьби серед юніорів (2003 – 2005 р. н.) та кадетів (2006—2008 р. н.). В складі збірної команди Волинської області виступали вихованці ДЮСШ № 1 ім. П. Стуса.

Серед кадетів вдалим виявився виступ нашої юної спортсменки Рижко Дарини, яка в категорії  50 кг завоювала «срібну» медаль. Трішки не вистачило до медалей нашим Шарахю Івану (4 місце) та Чернишову Захару (5 місце).

Серед юніорів в досить високій конкуренції 5 місце посіли Лисиця Каріна та Калінчик Юрій.

Дякуємо управлінню молоді, спорту та туризму м. Ковеля, особисто начальнику управління А.Д. Мигулі за надану допомогу.  Готував спортсменів до змагань тренер Олег Стус.

Віталій ВОЛОСЮК, директор ДЮСШ № 1

ім. П. Стуса.

НА ЗНІМКАХ:  спортсменка  Діана РИСЬОВА з Олегом СТУСОМ;  РИЖКО Дарина, срібна призерка чемпіонату України з пляжної боротьби  серед дівчат 2006-2008 р. н.

Фото з архіву ДЮСШ. 

В  м. Львові відбувся відбірковий чемпіонат  України з вільної греко-римської та жіночої боротьби, в якому визначались претенденти на участь у чемпіонаті світу, на якому будуть розігруватись путівки на олімпійські ігри.

В складі збірної Волинської області виступала борчиня ДЮСШ №1 ім. П. Стуса наша сімнадцятирічна спортсменка Рисьова  Діана в  категорії 50 кг, перемігши  у попередніх сутичках. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 226

– Доброго дня, діду Сашо! Я, як і багато читачів, з нетерпінням чекав на чекав на чергову зустріч з Вами. Уважно слідкував, чи справдиться ваш прогноз погоди на зиму та весну, і мушу константувати: майже все, що ви прогнозували, збулось. Отож, яке літо нас чекає?

– Відразу ж скажу: «Зимою не замерз, літом не нагрієшся». А якщо серйозно, то літо буде більш привітним, ніж весна. Різких температурних стрибків та значних опадів не очікується, – зима і весна вже вилили всю воду. 

Якщо порівнювати з попередніми «спекотними» роками, то середня температура літа буде на 3 градуси нижчою, – тобто близько 20 градусів. Сильної спеки понад 30 градусів, я не прогнозую, щоправда серпень виявиться значно теплішим за своїх братів – червень та липень. 

Червень на Ковельщині видасться хмарним, інколи будуть проходити невеликі дощі. Сонячних днів буде не так багато, а повітря прогріється до +25 градусів за Цельсієм. Вночі стовпчик термометра опускатиметься до позначок +10 +12 градусів.

У липні нас більше порадує сонце. Щоправда опадів значно поменшає, – вони будуть іти декілька днів на  початку місяця та близько 20 липня. Решта місяця без опадів, або ж із незначними опадами в нічні години. Максимальні температури вдень будуть в межах +28, мінімальні вночі близько 15 градусів вище нуля. А ось серпень в нашому краї видасться  справді «літнім». Опадів майже не буде. Буде декілька хмарних днів. Вдень температура підніматиметься до +25, +30 градусів за Цельсієм. В останню декаду серпня вдень стане «свіжішою» і термометр показуватиме 20-30 градуси з плюсом. 

– Давайте трішки поговоримо про події на фронті, про допомогу Україні антипутінської коаліції. Ваші слова про масовий потік танків, артилерій та іншої зброї для України в березні–квітні справді збулись на 100%, ви говорили, що в травні буде мова йти про літаки, і справді перші десятки літальних апаратів, хоч і радянського  зразка, вже передали нам Польща і Словаччина, чекаємо поставки більш сучасного західного літального озброєння на зразок F–16. Про переляк в Росії ви говорили: і справді, – щось незрозуміле діється з Лукашенком, гризуться між собою Пригожин, Шойгу і Герасімов. ЗСУ «мінусують» вищий офіцерський склад «орків»,– все як ви і казали. А що нас чекає влітку?

– «Процес пішов»,  – лукаво усміхається дід. – Поставки зброї Україні тільки збільшуватимуться, під кінець літа ми ще отримаємо американські танки, багато німецьких «Леопардів», легких танків з Італії та Франції, сучасні танки з Великобританії. Західні союзники поставлять Україні кілька систем «Патріот», іншої сучасної зброї ППО, новітні зразки артилерії та багато боєприпасів до них. 

Вже ми відчуваємо приємні звістки, як я і казав, зі сходу, – контрнаступ під Бахмутом. Цей контрнаступ дуже швидко переросте в широкомасштабний, і до кінця літа ЗСУ звільнить значну частину України. Під кінець літа ми почнемо отримувати західні (не радянські) літаки.

– Дякую за цікаву бесіду і оптимістичні прогнози. До нових зустрічей.

Бесіду вів 

Ігор Вижовець.

– Доброго дня, діду Сашо! Я, як і багато читачів, з нетерпінням чекав на чекав на чергову зустріч з Вами. Уважно слідкував, чи справдиться ваш прогноз погоди на зиму та весну, і мушу константувати: майже все, що ви прогнозували, збулось. Отож, яке літо нас чекає?

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 262

День вишиванки — свято, що покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. 

В третій четвер травня, у центральній частині нашого міста, відбулися благодійні концерт і ярмарок, що об’єднали ковельчан, переселенців, творчих особистостей задля спільної мети – зібрати кошти для потреб Збройних Сил України, зокрема, для 100-ої  окремої  бригади територіальної оборони Волині.

Хоч цей прохолодний день не зовсім сприяв  проведенню заходу, маленькі, юні та дорослі мешканці міста зібрались біля пам’ятника  Лесі Українці, аби виступити з колоритними пісенними номерами. 

Навіть випадкові перехожі зупинялись, аби послухати  неперевершені сольні виступи  талановитих учасників студій естрадного співу:  Star School Zorepad  (керівник Руслана Шацька), «Нові таланти» (Світлана Шиманська), «Надія» (Ірина Новожилова) та ін.  Талановиті діти виступали як справжні артисти, їхній спів створював незабутню атмосферу любові і добра до свого роду, коріння, землі, де ти народився і живеш.

Зокрема, когорта місцевої талановитої молоді представила вироби декоративно-прикладного мистецтва (обереги, «ляльки-мотанки»), реалізовувала  різноманітні «смаколики», печиво, пастилу, випічку, солодощі. 

До благородної справи  долучилися   завідувач сектора туризму управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради Ірина Зінчук, її колега Інга Бурда (випічка власного виробництва), талановитий кондитер  Тетяна Корогод (виготовлення корисної і смачної пастили), ресторан «Прем’єр О» (французька випічка) , ресторан  «Classic» («кенді-бар») та ін.

Позитивно сприймалися творчі роботи дітей-переселенців. Відвідувачів ярмарку зацікавила дитяча іграшка, яку змайструвала юна україночка з Ізюма Харківської області. 

Талановита   молодь – цвіт нашої нації, маємо ким гордитися! Загалом  силами учасників місцевих студій естрадного співу вдалося зібрати 10500 гривень, які волонтери передадуть на фронт.

l

На цьому добрі справи для підтримки  воїнів ЗСУ не закінчилися. Минулої неділі  відбулися  благодійні заходи, в яких взяли участь творчі колективи міста.     Про цю подію    читайте в наступному номері газети. 

Світлана ТРОЦЮК.

НА СВІТЛИНАХ: під час проведення благодійних заходів  у нашому місті з нагоди Дня вишиванки.

Фото автора.

День вишиванки — свято, що покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. 

В третій четвер травня, у центральній частині нашого міста, відбулися благодійні концерт і ярмарок, що об’єднали ковельчан, переселенців, творчих особистостей задля спільної мети – зібрати кошти для потреб Збройних Сил України, зокрема, для 100-ої  окремої  бригади територіальної оборони Волині.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 260

Ті далекі тривожні події в селі й досі не можуть забути. П’яний тракторист не справився з керуванням, виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з легковим автомобілем. Молода сім’я – чоловік та дружина загинули, не дочекавшись «швидкої допомоги».

Коли вже всі роз’їхались і розійшлись, аж тоді жителька села, чия хата навпроти місця аварії, почула плач дитини. В рові край дороги сиділо налякане хлопча. Дитина так сплакалась і була така налякана, що ні на що не реагувала. Зранку повезли до лікарні. Довго виходжували, а коли стало краще  і Юрасик (так назвався) почав  говорити, їсти, реагувати на іграшки, його віддали до дитячого будинку. 

А тим часом в селі Ольга Іванівна, котра знайшла хлопча і першою обігріла його, вирішила всиновити дитину. Чоловіка  довго не треба було вмовляти: сім’я жила добре, от тільки Бог дітей не послав. Їм пішли назустріч. Швидко оформили всі документи, і Юрасик став жити в родині добрих людей. Дитину оточили увагою, любов’ю, достатком. Але траплялося, що вийде на дорогу і кличе маму, тата. Сподівався, що,  можливо, їх вилікували і вони прийдуть за ним. Не міг забути   надзвичайно дорогих людей, здригався у снах, відчував їх руки, погляд, подих.

Звичайно, названі батьки, робили все для того, щоб дитині було добре і затишно, щоб пам’ятала своїх батьків, хто вони, де жили. В сім’ї все найкраще було Юрі, щоб не відчував, що сирота. Пройшли роки, хлопчина змирився зі своєю долею, дякував їй, що після втрати свої рідних,  Бог подарував чужих, але таких добрих, люблячих  «батьків».

Швидко промайнули шкільні роки навчання, які увінчались «золотою» медаллю.

На випускному вечорі він, схвильований увагою усіх присутніх, ту медаль передав мамі Олі, як подяку за любов, турботу і надзвичайно добре серце. Не було проблеми з тим, куди далі. Медінститут – це його мрія, його  бажання після тієї давньої  трагедії.

Роки навчання пролітали швидко. Юрію предмети, практичні заняття давались легко. Його любили, поважали. Гарний на вроду, вихований, мав добре серце  і мякий, сором’язливий характер. Казали, що якби в Юрія було більше впевненості в собі, твердості у характері, то був би «зіркою» інституту.

Хто зна, як би подальша доля склалася в хлопця, якби на його шляху не зустрілась Кіра. Красива, елегантна, вона ніби зійшла із сторінок глянцевого журналу. Дічина  полонила одразу серце юнака. Йому б придивитись, розпізнати намальовану ляльку (радили друзі),  а Юрій нічого й нікого не чув і не бачив. Невдовзі одружились. І щастя закінчилось…

l

Як виявилось, Кіра – єдина донька високопоставленого бізнесмена. Вона жила безтурботно, як кажуть, для себе, а всі навколо виконували її забаганки, гроші тратила, не задумуючись. Юрій не звик до безкінечних  вечірок, танців, подорожей в різні країни. Жив скромно, знаючи можливості батьків. Після закінчення навчання в Юрія постало питання квартири, роботи. З думкою молодого чоловіка ніхто не рахувався. 

Купили квартиру в новобудові – велику, обставлену меблями з-за кордону. Рахунки виставляли зятю та його батькам. Щоб не залізти в борги,  названий  батько Юрія змушений був їхати за кордон.  На жаль, благополучне життя молодят швидко закінчувалось. Довелося, щоб якось уладнати домашні чвари, Юрію залишити улюблену лікарську роботу, піти на будівництво. Чверть ставки дали на «швидкій» за роботу в нічні  зміни. Доля ніби насміхалась над ним, а нічого зробити не міг. Кохав  Кіру, але взаємності не відчував. Раніше думав, що у житті для щастя потрібні любов, повага,  розуміння, а тут все починалось і закінчувалось грошима.

А що дружина?   Спочатку – нічні клуби, розваги,  друзі, гулянки.  Часто, приходячи додому, заставав в квартирі п’яні компанії. Не міг такого  терпіти, а  дружині    це,  – як «добрий день». А Юрі, далеко ховаючи в потаємні куточки своєї душі невдале кохання, хотілось просто сімейного щастя, затишку, а воно уламками розліталось. 

l

Отак тривало його сімейне життя, доки доля посміхнулась, подарувавши  родині синочка Тарасика. Радості для молодого тата не було меж. На жаль, дружині недодало материнство любові, відповідальності. Не любила домашнього побуту, дитина викликала нервові зриви, часто по декілька днів  не з’являлась вдома. Тож швидко знайшла Юрію заміну.

Так, життя – не тире між двома датами. Це кожні прожиті людиною хвилина, день, це відповідальність. Життя – це все, що ми маємо, що зробили, аби мати більше. А що лишилось Юрію? Людина, яку понад усе любив, залишила його наодинці з болючими проблемами. Тарасика, як   не  було шкода, віддав бабусі, коли дружина без його відома подала на розлучення і вийшла вдруге заміж. Розумів: їх сімейне життя закінчилось, а чи воно було, так і не зрозумів. 

Розлучилися тихо, без скандалів і погроз. Тільки рана залишилась в Юрія на серці від підлої зради. Лише  думка про синочка тішила душу молодого батька.

Проте на крутих життєвих поворотах часто бувають несподівані трагедії. Раптово помер  у Кіри батько. Не склалось щось у бізнесі, ось і не витримало серце. Для Кіри це була велика втрата. Ні, шкода не батька, а грошей, адже працювати не звикла, та й не хотіла  і нічого не вміла. От  тоді і згадала мама-зозулька, що десь є син, його батько, від якого   можна отримувати  гроші – аліменти. 

Новий удар долі вразив Юрія – дружина забрала сина. Серце рвалось на шматки, бо знав: не стане Кіра люблячою матір’ю для Тарасика, а що зробиш? Вона все-таки мати, а  він – просто матеріальне забезпечення, гаманець з грошима. Звичайно, допомогли колишній дружині батькові юристи. Його, Юрія  не було в її  планах на майбутнє. 

А життя ішло – доля сама розставила фігури  на  «шаховій дошці» його долі. Десь чув, що на жіночій любові та  вірності  Земля тримається, а тут сім’я розпалась, ще й сина відібрали. Не переставав у вільні хвилини думати про втрату медичного диплома. Знання, набуті в роки навчання, з роками притупились, але коли дивився на свої руки, бачив у них скальпель. Розумів: мости спалені, а що далі? 

l

Коли рашисти ступили  на нашу мирну землю в числі перших Юрій поїхав на Схід.  Не думав, що буде робити, які проблеми чекають його (був 2014 рік). Уже там зрозумів: треба лікарів  і він чи не в перші дні став за операційний стіл. Боліло серце за своє життя, за тих, хто чекає його допомоги. Знаходив себе в роботі, не слідкував за часом: ніч – день, день – ніч, рятував чужі життя. Скільки горя побачив, скільки операцій провів, скільки врятував життя, не рахував. Втоми не відчував, радів, що видряпався з прірви болю, що  потрібний людям.  Своє не так боліло. 

Нині Юрій – знаний талановитий військовий хірург в одному із київських госпіталів. Його цінують, люблять, поважають. Кажуть:  має “золоті” руки і добре серце. Він – професіонал високого класу. Радіє, що і син, котрий мешкає  з ним, мріє стати також лікарем. 

І часто думає про ту, яку кохав  понад усе. Кожен спогад ятрить його серце. Не раз бачив на собі захоплені жіночі погляди, але його серце мовчить. Хоч багато років пройшло, а пам’ять хвилює, зберігає все, ятрить душу. Розуміє: не завжди любляче розбите серце можна вилікувати. Знає, що не можна заставити себе кохати. Ще азбуку кохання ніхто не склав, нема правил для людських почуттів. Тому люблячі серця то в безодню падають, то до хмар злітають...

Валентина СІЧКАР.

Ті далекі тривожні події в селі й досі не можуть забути. П’яний тракторист не справився з керуванням, виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з легковим автомобілем. Молода сім’я – чоловік та дружина загинули, не дочекавшись «швидкої допомоги».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 125

У Ковелі, напевно, не знайдеться людини, яка б не знала цю непосидючу, завжди активну і позитивно налаштовану жінку. Це – Марія Павлівна Батраченко, якій 7 червня виповниться досить «кругленька» дата. Називати цю дату не будемо, хоча, чесно кажучи, кожному з нас стільки літ, на скільки виглядаємо і як почуваємося.

Виходячи з цього, пані Марії сміливо можна дати лишень половину того віку, який офіційно зазначено у її життєписі. Вона ніколи не падає духом, не скаржиться на труднощі, вміє згуртувати і повести за собою людей. Недарма чимало років поспіль очолює міську ветеранську раду, є ініціатором багатьох корисних справ, прикладом для наслідування молодшим колегам і друзям. 

Втім, її життєвий шлях був не завжди встелений трояндами. Народилася 1943 року у Відні, що в Австрії. Мама – остарбайтер, в роки Другої світової війни була вивезена на каторжні роботи до   рейху. Батько – офіцер, до війни служив у Луцькій танковій дивізії. Пропав безвісти.

Лише диво врятувало її і маму від смерті. Перебуваючи в концтаборі, мали йти на розстріл. Врятував наліт американської авіації. Під час сум’яття заховалися в житі, а опісля допомогла втекти від нацистів незнайома австрійська жінка, яка й прихистила обох у себе. Лише після закінчення війни повернулися в Україну. 

Ось як пише про той період життя журналістка Вікторія Зінчук: «Оскільки в родині не було годувальника, то жили не надто заможно. Саме в той момент Марія вирішила, що раз немає на кого сподіватися, потрібно розраховувати на власні сили. Тому гарно навчалася у Голобській школі, а пізніше вступила до педагогічного інституту в Ростові-на-Дону, де здобула спеціальність вчителя».

Як згадує Марія Батраченко, «серед донських козаків було багато українців. Вони розмовляли на мішаному, особливому козацькому «говорі». Мене  дуже й дуже цікавили побут, мова, звичаї, взаємостосунки хуторян – ростовських українців». 

Звідси, мабуть, у пані Марії особлива любов і повага до української культури. І хоч вона викладала мову й літературу, які тепер називають «іноземними», приїхавши в Ковель в 1974 році, у виховно-трудовій колонії, СПТУ № 7 (тепер – Центр профтехосвіти), в душі  завжди  відчувала себе українкою.

Ось як написала про це у вірші «Я – українка»:

«Я народилася в Австрії, 

Та моя Батьківщина

Не Австрія,

А моя рідна ненька –

  Україна.

Я є українка,

І цим надзвичайно

  горджуся.

Люблю свій народ

Й правду говорити не

  боюся».

Ці рядки написані 2019 року, а з початком російської агресії в лютому 2022-го Марія Павлівна ділом підтвердила правдивість своїх поетичних слів: вона однією з перших у нашому краї заявила про свою патріотичну позицію, ненависть до ворогів на шпальтах громадсько-політичної газети «Вісті Ковельщини», куди постійно дописує, на ветеранських зборах, інших масових заходах.

31 березня 2022 року у «міськрайонці» з’являється її гостра і безкомпромісна стаття «Вперед – до нашої Перемоги!». У ній Марія Батраченко з усією відвертістю й принциповістю пише, звертаючись до біснуватого путіна: «Проклятий Іудо, братовбивцю Каїне! Твій кривавий бумеранг, який ти кинув на нас, повернеться до тебе з такою ж силою, а, можливо, й більшою, трахне по голові тебе так, що ти відразу опинишся в пеклі і будеш там горіти у вогні, як сьогодні горять наші прекрасні міста, села, що  не підкорилися твоєму дикому бажанню перетворити нас, українців, в твоїх рабів.

Вперед – до Перемоги! Слава Україні! Героям слава!

Мужнє, сміливе, відверте, правдиве слово голови ветеранської ради пізніше не раз звучатиме в газеті (та звучить і досі), бо Марія Батраченко знає ціну миру, всіма фібрами душі ненавидить паліїв війни, вбивць і гвалтівників мирного цивільного населення. Такі почуття вистраждані, виболені, і вони з роками не минають.

Про ювілярку можна розповідати і писати багато. Адже вона цього заслуговує, і читачі газети про її справи добре знають з публікацій у «Вістях Ковельщини», сторінок написаних і виданих нею книг, розповідей друзів  і колег-побратимів. Не сумніваємося, що про  все це розкажуть ті, хто вітатиме незабаром Марію Павлівну  з ювілеєм.

Ми ж, зі свого боку, бажаємо пані Марії найголовнішого: Перемоги українського народу над ворогом, миру на квітучій українській землі, а їй особисто – міцного здоров’я, активного довголіття, Господньої ласки на довгі і благі літа!

Михайло КУЗЬМУК. 

У Ковелі, напевно, не знайдеться людини, яка б не знала цю непосидючу, завжди активну і позитивно налаштовану жінку. Це – Марія Павлівна Батраченко, якій 7 червня виповниться досить «кругленька» дата. Називати цю дату не будемо, хоча, чесно кажучи, кожному з нас стільки літ, на скільки виглядаємо і як почуваємося.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 177

В групі 11   ДНЗ «Ковельського центру професійно-технічної освіти» відбулася виховна  година  “Герої нашого часу”, на якій  учні виконали  Гімн України та створили  малюнки з побажаннями миру та добра.

День Героїв — це день пам’яті всіх українців, що присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність України. Усі вони не шкодують ні власних сил, ні свого здоров’я у боях  за  незалежність і територіальну цілісність  нашої держави.  Це люди,  які заслуговують найвищої вдячності.

Чимало з них навчалися у нашому навчальному закладі. Так,  з перших днів війни Дмитро  Пантелійчук пішов добровольцем. 6 березня 2022 р. прийняв присягу, а 8 березня перенаправлений в навчальний центр Черкаської області, де проходив вогневу підготовку. Бої,  в яких брав участь,  відбувалися в Сєвєродонецьку, на Сумщині, Дніпропетровщині. Нині захищає Україну від російської агресії в 115-тій окремій механізованій бригаді.

Нехай кожен з нас пам’ятає тих, хто віддав своє життя за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ.

Шануймо тих, хто нині стоїть на Східних рубежах і оберігає наш спокій. Слава Героям!

Олена Дарчик, 

класний керівник гр. 11 Державного навчального закладу «Ковельський центр професійно-технічної освіти».

 

В групі 11   ДНЗ «Ковельського центру професійно-технічної освіти» відбулася виховна  година  “Герої нашого часу”, на якій  учні виконали  Гімн України та створили  малюнки з побажаннями миру та добра.

День Героїв — це день пам’яті всіх українців, що присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність України. Усі вони не шкодують ні власних сил, ні свого здоров’я у боях  за  незалежність і територіальну цілісність  нашої держави.  Це люди,  які заслуговують найвищої вдячності.

Чимало з них навчалися у нашому навчальному закладі. Так,  з перших днів війни Дмитро  Пантелійчук пішов добровольцем. 6 березня 2022 р. прийняв присягу, а 8 березня перенаправлений в навчальний центр Черкаської області, де проходив вогневу підготовку. Бої,  в яких брав участь,  відбувалися в Сєвєродонецьку, на Сумщині, Дніпропетровщині. Нині захищає Україну від російської агресії в 115-тій окремій механізованій бригаді.

Нехай кожен з нас пам’ятає тих, хто віддав своє життя за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ.

Шануймо тих, хто нині стоїть на Східних рубежах і оберігає наш спокій. Слава Героям!

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 183

До «срібних»  нагород чемпіонату України з футзалу вихованки тренерів  Ковельського ДЮСШ №1 ім. Петра Стуса Сергія Логінова та Володимира Олексюка додали золоті нагороди і кубок ДЮФЛ України з футболу в групі UM-13.

Це – Влада Корінчук,  Вікторія Прокопчук, Анна Дячук, Валентина Масловська, Євгенія Мартинюк. Спочатку вони у зональних змаганнях, що проходили у місті Ужгороді, перемогли своїх суперниць  із Закарпаття (7:0 і 8:0) та пізніше – команду з Івано-Франківська (1:0). Як результат, завоювали путівку до фінальної частини, яка проходила в місті Тернополі. У пів фіналі нашими суперниками була команда міста Києва. Перемога – 2:0! У фіналі команді «Ладомир» протистояла збірна Вінницької області. І тут переконлива перемога – 3:1. Наш капітан Валентина Масловська визнана кращим півзахисником змагань.

Також хочеться привітати наших вихованок Христину Мигулю та Вікторію Воробей, які стали  чемпіонами всесвітньої гімназіади України в складі збірної команди Волинської області і в липні будуть захищати честь України в Марокко.

Вітаємо всіх! Ви – наші гордість і надія!

Володимир ОЛЕКСЮК,

тренер-викладач.

До «срібних»  нагород чемпіонату України з футзалу вихованки тренерів  Ковельського ДЮСШ №1 ім. Петра Стуса Сергія Логінова та Володимира Олексюка додали золоті нагороди і кубок ДЮФЛ України з футболу в групі UM-13.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 156