ОВЕН. Почнете наполегливо йти до чергової кар’єрної вершини, звiдки усмiхається панi Фортуна. Проте не забувайте про вiдпочинок, варто узяти тиждень вiдпустки. 

ТЕЛЕЦЬ. У понедiлок будьте обережнi, стежте за словами, iнакше може виникнути конфлiкт з начальством. В середу бажано не робити рiшучих дiй i не виступати з програмними заявами. 

БЛИЗНЮКИ. Немає сенсу чинити опiр будь-яким обставинам i намагатися що-небудь змiнити. Краще пливти за течiєю, так заощадите сили i час.

РАК. Остерiгайтеся необдуманих вчинкiв i рiзких слiв. У вихiднi варто подумати про сенс життя: може вiдкритися нове значення звичних речей.

ЛЕВ. Найправильнiший пiдход – бiльше працювати, а менше розмовляти. Це вiдповiдатиме вашому настрою. 

ДIВА. Тиждень може виявитися метушливим. займайтеся обов’язковими справами, iншi поки вiдкладiть.  У четвер не iгноруйте дружнiх порад. 

ТЕРЕЗИ. Ваша добросовiсна робота має всi шанси бути відзначена похвалою або пiдвищенням. У вiвторок багато цiкавого i приємного обiцяють знайомства з новими людьми i їхнiми оригiнальними iдеями. 

СКОРПIОН. Зможете  легко обеззброїти критично налаштованих до вас людей увагою i доброзичливiстю. Результативнiсть дiй, як обiцяють зiрки, помiтно зросте, зарплата пiдвищиться. 

СТРIЛЕЦЬ. Понедiлок може виявитися одним з найвдалiших днiв. В середу не варто призначати дiловi зустрiчi, краще попрацювати наодинцi. Вихiднi проведiть на дачi.

КОЗЕРIГ. Тиждень може принести визначенiсть з подальшими планами у кар’єрi. Можливо, одержите iнформацiю для ухвалення остаточного рiшення. 

ВОДОЛIЙ. На початку тижня спробуйте не виступати з iдеями i пропозицiями. Якщо вирiшите видiлитися таким чином, вас можуть неправильно зрозумiти. 

РИБИ. Варто пустити в хiд всю дипломатичнiсть, щоб уникнути серйозної сварки з начальством або з членами сiм‘ї. Небажано пропадати на роботi днями i ночамi, прагнiть працювати розмiрено.

Підготував 

Степан зорепад.

ОВЕН. Почнете наполегливо йти до чергової кар’єрної вершини, звiдки усмiхається панi Фортуна. Проте не забувайте про вiдпочинок, варто узяти тиждень вiдпустки. 

ТЕЛЕЦЬ. У понедiлок будьте обережнi, стежте за словами, iнакше може виникнути конфлiкт з начальством. В середу бажано не робити рiшучих дiй i не виступати з програмними заявами. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 471

Погода в Ковелі  

18–24 травня

Четвер.  Хмарно, невеликий дощ. Температура: 20^оС.  Вітер змінний слабкий.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 10^оС.  Вітер західний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 330

День вишиванки щорічно відзначають у третій  четвер травня. Це свято бере свій початок  2006 року, однак швидко набуло популярності не лише в Україні, а  й далеко за її межами. 

Споконвіку сорочка, вишита ніжними і дбайливими руками жінки-матері, вважалася оберегом від лиха та нещасть.  І хоча кожному регіону України притаманні свої традиції вишивання і символізм орнаментів, проте незмінним є одне: вишиванка – справжній генетичний код нації. У час, коли українці як народ виборюють своє право на існування у запеклій боротьбі з російською  імперією зла, вишиванка зігріває наші душі і серця, вселяє надію і віру у  Перемогу. 

Сьогоднішній номер нашої газети відкриває талановита  ковельчанка Ольга Руднік – майстриня народної творчості, жінка-трудівниця, людина щира й  добра, з Божою іскрою  у серці, котра й дня не може прожити без ремесла, яким займається стільки, скільки себе пам’ятає. І  коли все це вишите власними руками, з любов’ю і добром, то в оселі панує затишок, мир, гармонія і благодатна аура. 

Розповідь про життя і творчість талановитої землячки  — на 4-й сторінці сьогоднішнього номера нашої газети.

Фото Олега СЛЮСАРЯ.

День вишиванки щорічно відзначають у третій  четвер травня. Це свято бере свій початок  2006 року, однак швидко набуло популярності не лише в Україні, а  й далеко за її межами. 

Споконвіку сорочка, вишита ніжними і дбайливими руками жінки-матері, вважалася оберегом від лиха та нещасть.  І хоча кожному регіону України притаманні свої традиції вишивання і символізм орнаментів, проте незмінним є одне: вишиванка – справжній генетичний код нації. У час, коли українці як народ виборюють своє право на існування у запеклій боротьбі з російською  імперією зла, вишиванка зігріває наші душі і серця, вселяє надію і віру у  Перемогу. 

Сьогоднішній номер нашої газети відкриває талановита  ковельчанка Ольга Руднік – майстриня народної творчості, жінка-трудівниця, людина щира й  добра, з Божою іскрою  у серці, котра й дня не може прожити без ремесла, яким займається стільки, скільки себе пам’ятає. І  коли все це вишите власними руками, з любов’ю і добром, то в оселі панує затишок, мир, гармонія і благодатна аура. 

Розповідь про життя і творчість талановитої землячки  — на 4-й сторінці сьогоднішнього номера нашої газети.

Фото Олега СЛЮСАРЯ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 305

Мамі та дівчині вдалося передати фото Максима до Національного архівного фонду України.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 268

Під головуванням начальника Ковельської районної військової адміністрації Ольги Черен  12 травня 2023 року  на території Колодяжненської сільської ради відбулось виїзне засідання колегії районної державної адміністрації. 

Заслухавши доповідачів та обговоривши виступи, із врахуванням зауважень, пропозицій та доповнень, члени колегії прийняли відповідні рішення з кожного питання порядку денного засідання колегії.

Перебуваючи в громаді, у якій знаходиться географічний центр Волинської області  неподалік села Дроздні,  керівники районної влади, органів місцевого самоврядування та окремих установ, служб Ковельського району  висадили алею кущів калини на честь наших Захисників України.

Як відомо, географічний центр Волині розташований поблизу села Дроздні Колодяжненської територіальної громади Ковельського району. Віднайшли його у 2017 році за допомогою сучасних комп’ютерних програм науковці географічного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Ідея належить краєзнавцю, члену Національної спілки журналістів України лучанину Валентину Люпі.  До цього часу про своєрідність цього місця  нагадував лише невеличкий прапорець Волинської області, але сьогодні вже встановлено кам’яний знак географічного центру Волині, аби туристи не оминали пам’ятне місце.

Вл. інф.

Під головуванням начальника Ковельської районної військової адміністрації Ольги Черен  12 травня 2023 року  на території Колодяжненської сільської ради відбулось виїзне засідання колегії районної державної адміністрації. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 228

Кожен день чекаю на втішні новини. А вони немов сказилися – відвернулися від мене. Окупанти сунуть, як саранча. Їх нескінченно багато. ЗСУ  тримають позиції. Водночас раз за разом приходять  «похоронки». Здається, до них звикли. Рідні сумують, виливають гіркі сльози, а сторонні  співчувають, заспокоюють, намагаються розділити біль втрати…

Про мир не йдеться. На часі – лише Перемога. Ніхто не знає, як вона прийде  і що буде після неї. Кажуть, що людство розвивається по спіралі. І ми в своїх надіях емоційно й на хвилях ейфорії  віримо, що на вищому витку спіралі нам усміхнеться щастя. На жаль, я бачу рух по колу, в центрі якого – агресивна рашистська вісь. Наша буйна козацька сила хвилею потужною падає на неї, вдаряє, розсипається, щоб знову, об’єднавшись, дотиснути і перемогти.

Європа, США та інші країни Заходу – на нашому боці, та що з того: гине цвіт нації. Запитую себе, чи зав’яжеться плід на нашому дереві українські долі по війні? Думки…Думки… Думки. Абстрагуюсь на мить від реальності війни і мрію про те, що Донецьк, Луганськ, Крим  та інші території наші – вільні. Та чи втихомириться звір, який скуштував людської крові? Чи нищитиме далі  інфраструктуру, як робить це нині?

Вище згадував про похоронки. Такі ж повідомлення приходять і  в сім’ї рашистів. Як їх переконати, що загиблі – це не «герої», а злочинці, вбивці, ґвалтівники? Ось такий цей світ непередбачуваний, крихкий, немов скло. «Торкнеться зло, і сипляться уламки», — пишу я.  А земля, рідна земля вся в шрамах та незагоєних ранах війни. Вона чекає господаря, який любить її. А поле заміноване, замість трактора біля оселі – танк  розбитий.  Або вирубаний для потреб фронту і спалений фугасними бомбами ліс. Гідроспоруди зруйновані, а ріки безжально забруднюються.

Це – тільки штрих, але він схожий на картини із романів фентезі. Немає тут місця для щасливого майбутнього. Натомість – ознаки кінця світу в окремо взятій країні. Боремось із цим злом, але чи вистачить сил?

Щоденно молитовно звертаюся до Бога. А мій  єдиний духівник і порадник Господь мовчить. А диявол – путін не вгаває, ще більше біситься його воїнство на нашій благодатній землі.

О, Боже, великий, єдиний, дай мені крила, щоб піднятись високо над світом, побачити і сповістити тебе, Україно, про радість нашої вистражданої, вимоленої  Перемоги над хижим змієм, рашистською ордою!

Блаженний той, хто захищає Землю і перемагає!

l

Благословенний той, хто

    Землю любить,

Хто оре, сіє, доглядає і дар

   Божий збирає.

І проклянеться той, хто все

  живе і суще губить,

Хто серце доброчинне з її

    тіла вириває.

Не кається рашист.

  Задурений брехнею

                Пропагандистів

злочинного осиного кубла,

Він сіє смерть і врожаї

        збирає з неї –

Вони вертаються до його

        рідного гнізда

Там мати рідна, діти і

  дружина

Чекають на «героя», а

  похоронка промовля:

«Покараний за вбивство і

  насилля в Україні»…

Та не здригнеться зграя

  путінська з кремля.

Скажені пси –

  кривавиться дорога:

Ви розгубили все

  людське і гідність,

Христову віру продали і

       Бога –

Грабуєте, руйнуєте наш

  дім, душею бідні.

Ох, земле, земле! Навіщо

     їх родила?

Надіялась, що будуть

   леліяти, любити,

А тебе чорною  хустиною

    війни  накрили?

О, Боже милий, поверни їй

                       мир і світло.

І запанує мир

Сучасний світ – крихкий,

      як скло:

Торкнеться зло, і

  сипляться уламки,

Та так вже споконвіку

  повелось,

Що людство  не шанує

      мирні ранки.

І йде безкарне нищення

 життя:

Ракети, дрони, танки,

  міномети.

Немов нависло над

  Землею прокляття,

Здригається від вибухів

  планета.

9 травня – рашистське

       свято горя,

Безжальна повінь крові

  виходить з берегів.

Від сліз людських –

  солоний океан і  море,

Рашизм – диктатора

  злочинного засів

О, це русня, ця  путінська

  примара!

Вона,  як смерч, як хвиль

      дев’ятий вал.

Та невідворотна для

  злочинців кара — 

Чекає орків  міжнародний

  трибунал.

І вірю я: настане світла

  днина,

І запанує  мир, і

   усміхнеться мати.

Господь благословить –

  все буде Україна,

І нашу Перемогу весь світ

       буде вітати.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Кожен день чекаю на втішні новини. А вони немов сказилися – відвернулися від мене. Окупанти сунуть, як саранча. Їх нескінченно багато. ЗСУ  тримають позиції. Водночас раз за разом приходять  «похоронки». Здається, до них звикли. Рідні сумують, виливають гіркі сльози, а сторонні  співчувають, заспокоюють, намагаються розділити біль втрати…

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 265

Як відомо з історії,  22 травня  1861 року відбулося перепоховання праху Тараса  Шевченка на Чернечій горі у Каневі. З цієї нагоди в Україні традиційно відбуваються пам’ятні заходи.

Проводять їх, зокрема, на Ковельщині. В нашому місті вшановують Великого Кобзаря біля підніжжя пам’ятника поету, у парку його імені, а також  у Колодниці, біля символічного Хреста, встановленого на честь Тараса Шевченка.

На мою думку, цього недостатньо. І ось  чому. Як пише відома волинська журналістка і письменниця, уродженка села Дубового Лідія Синенко у щойно виданій книзі «Від Бахова до Вербки  вздовж Турії-ріки», спираючись на інформацію активіста громадсько-політичного життя нашого краю Володимира Кравчука, 20 травня 1942 року по всіх місцинах, які підпорядковувалися  УПА –Поліська Січ Тараса Бульби-Боровця, дали команду, щоб у кожному селі насипали символічну могилу Тараса Шевченка.

Це потрібно було зробити для того, аби підняти національний дух наших людей, щоб не тільки хлопці в лісі відстоювали свою українськість, а  й у селі не забули, що вони – діти волелюбного українського народу. У більшості сіл це зробили, і в Бахові також. У день перепоховання труни з тілом Кобзаря з Петербурга у Каневі, 22 травня, відбулися в Бахові урочистості. Символічну могилу насипали поблизу школи. Одні старожили кажуть, що її освятили, інші того не пам’ятають. До речі, пагорб, але вже без хреста, зберігався до тих пір, доки не побудували нову школу.

Далі авторка «шевченківську»  тему  продовжує у розділі «Тарас Шевченко і Вербка». Тут вже мова йде про Свято-Троїцьку церкву, де,  за твердженням багатьох істориків і краєзнавців, побував   Тарас Шевченко. Він же увіковічнив її на власноруч виготовленому малюнку, який широко відомий громадськості за книгою  Миколи  Іванішева про життя князя Андрія Курбського в Литві і на Волині, виданій 1849 року (на світлині).

Тарас Шевченко зробив не лише рисунок церкви, розміщеної на так званому «острові», а й накреслив  план  храму. Тут він також відновив руки на іконі Святого Миколая, на якому стерлася фарба. Під час боїв за Ковель, які тривали декілька місяців 1944 року, через Вербку проходила лінія фронту. У самому селі знаходилися  німецькі  солдати, а на «острові»  перебували червоні війська.

В результаті запеклих боїв церква згоріла, і, як пише Лідія Синенко, острів залишився пусткою. Завмерло на ньому і духовне життя, хоча  людей не покидала надія, що настане таки час, і вони відродять  свій храм.

Після утвердження  Незалежності  України – 22 травня 1993 року – мешканці Вербки Петро Черняк, Петро Максимук, Сергій Кіпенко і Сергій Родюк поставили на цвинтарі на місці Свято-Троїцького храму, що згорів у 1944 році, хрест. На мою думку, це була знакова подія, що засвідчила любов і шану місцевих мешканців до Тараса Шевченка, їх відданість українській національній ідеї.

З огляду на це, пропоную 22 травня кожного року на відзнаку  пам’ятної події, згаданої вище, а також вшанування генія нашого народу, його безсмертної творчості проводити  на так званому «острові» патріотичний культурно-мистецький захід.  Організатором  його могли б виступити відповідний відділ виконавчого комітету Дубівської сільської ради, громадськість, сільська інтелігенція, а також особисто голова пан Роман Троцюк, якому автор цікавої та пізнавальної книги «Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки» Лідія  Синенко щиро вдячна за сприяння у виданні своєї праці. Будуть вдячні люди і в разі підтримки моєї (і не тільки моєї) пропозиції.

   З повагою – 

Іван СИДОРУК, Заслужений працівник культури України.

Як відомо з історії,  22 травня  1861 року відбулося перепоховання праху Тараса  Шевченка на Чернечій горі у Каневі. З цієї нагоди в Україні традиційно відбуваються пам’ятні заходи.

Проводять їх, зокрема, на Ковельщині. В нашому місті вшановують Великого Кобзаря біля підніжжя пам’ятника поету, у парку його імені, а також  у Колодниці, біля символічного Хреста, встановленого на честь Тараса Шевченка.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 194

Нещодавно у    Кам’янець- Подільському (Хмельницької обл.) відбувся відбірковий командний чемпіонат України з вільної та жіночої боротьби серед юнаків та дівчат вікової групи до 16 років. 

В складі  збірної команди Волинської області брали участь і вихованці ДЮСШ № 1 ім. П. Стуса, а загалом учасників було більше, як 650 зі всіх регіонів України.

У вазі 42 кг вдало виступила Олександра  Малашевська, яка дійшла до півфіналу. В боротьбі за    «золото» поступилась чемпіонці Європи минулого року  борчині з Одеси. Однак у боротьбі за «бронзову» нагороду впевнено перемогла борчиню з Дніпропетровської області. Як результат,   в складі збірної команди України наприкінці травня братиме участь у  Всесвітній гімназіаді  в м. Бєлграді (Сербія). Побажаємо успіхів нашій юній борчині!  

Також вдалим можна назвати  й успіх   Дарини Онишкевич, яка у  вазі 36 кг посіла  5 місце. Загалом збірна команда Волинської області серед дівчат здобула ІІІ загальнокомандне місце. Не вистачило всього  другого  очка до ІІ місця, яке посіла Івано-Франківська область.

Нашим юним спортсменам – подальших успіхів та великих перемог! Готував команду до змагань  досвідчений тренер Олег Стус.

Віталій  ВОЛОСЮК, директор ДЮСШ № 1 ім. П. Стуса.

НА ЗНІМКУ: Олександра МАЛАШЕВСЬКА разом з тренером Олегом СТУСОМ під час змагань.

Фото з архіву ДЮСШ № 1.

Нещодавно у    Кам’янець- Подільському (Хмельницької обл.) відбувся відбірковий командний чемпіонат України з вільної та жіночої боротьби серед юнаків та дівчат вікової групи до 16 років. 

В складі  збірної команди Волинської області брали участь і вихованці ДЮСШ № 1 ім. П. Стуса, а загалом учасників було більше, як 650 зі всіх регіонів України.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 201

Так, зараз війна.... Вся спільнота нашої країни мріє про мир та перемогу. Кожен українець допомагає   нашим захисникам, як може і чим може.  Кожен вносить краплинку своєї праці в  майбутню спільну Перемогу...  

І дуже добре, що є люди, які організовують дитячі фестивалі в цей нелегкий час та частину грошей донатять на ЗСУ. 

Колектив зразкової студії естрадного співу "Star School ZOREPAD"   старанно працює  і прагне здобувати новий досвід у різних містах України на міжнародних фестивалях.  Діти вчать нові твори, старанно займаються, адже саме українські діти є продовженням нашої культури, її майбутнього.

У квітні   вихованці студії побували у Львові на фестивалі "Весняні візерунки", де отримали три  перших місця – Ніколь Узналі, Маргарита Узналі та Анастасія Мусагітова. Друге отримала Вікторія Бруча.

А вже за місяць  5-7 травня ми відстоювали звання талановитих дітей у Буковелі на фестивалі "Panorama Challenge". Діти проявили себе, як справжні артисти, хоча багато з учасників були вперше на сцені. І все ж отримали гарні результати.    Анна Петрушкова,  Варвара Хавіна та  Христина  Ткачук отримали ІІ місця за дебют. Першими стали   Анна  Шевчик та Вікторія Бруча  отримали перші місця!

А наймолодша учасниця –  дебютантка та ще й іменинниця Еля Іллюк отримала два перших місця та особисті теплі привітання від членів журі та вихованців студії. 

Хочеться щиро подякувати організаторам, батькам, а головне – діткам, які не опускають руки в цей нелегкий час і прагнуть здобути найкращих успіхів. 

Пишаюсь вами, горжуся і бажаю нових звершень!!!

З любов'ю – 

ваша Руслана Шацька.

Так, зараз війна.... Вся спільнота нашої країни мріє про мир та перемогу. Кожен українець допомагає   нашим захисникам, як може і чим може.  Кожен вносить краплинку своєї праці в  майбутню спільну Перемогу...  

І дуже добре, що є люди, які організовують дитячі фестивалі в цей нелегкий час та частину грошей донатять на ЗСУ. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 303

Здавалося б, звідки у нашої землячки і майстрині Ольги Руднік таке глибоке відчуття життя і любові до всього прекрасного? З роси чи від шуму верби, з милозвучної течії річки   чи з материнської колискової, яку наспівувала найрідніша, беручи до рук полотно для вишивання? 

…Заходимо до затишної зали культурно-просвітницького центру, де нещодавно  відкрито персональну виставку майстрині Ольги Руднік. Милуємося  красою і неповторністю творчих робіт талановитої вишивальниці, спілкуємося з  нею  особисто. 

Під час розмови  дізнаємося про те, як звичайна сільська дівчинка опанувала старовинне мистецтво, невтомно трудилася і вдень, і вночі, аби на білому полотні «оживали» ікони, натюрморти, затишні і спокійні пейзажі, портрети. Вишиває Ольга Василівна сорочки, сукні, рушники, серветки. Роботи майстрині акуратні і дуже красиві.  

– Любов до улюбленого ремесла  у мене ще з дитинства, — ділиться щемливими спогадами Ольга Руднік. – Пригадую ті часи, коли вишивала моя люба матуся, котра вже  давно відійшла у засвіти. Здобуті завдяки їй  вміння і майстерність я пронесла крізь  десятки літ. І сьогодні вишивання – це стан моєї душі, розрада у  скромному, самотньому житті, моя втіха і надія на краще. 

А далі наша співрозмовниця продовжує оповідати про свою долю і життєвий шлях:  

— Народилася я у Тупалах, що на Турійщині. Була найстаршою дитиною в простій сільській родині. Мешкали у  невеличкій старенькій хатинці, працювали тяжко на землі, тримали худобу. Доводилося трудитися  нарівні з дорослими ще й  глядіти молодших брата і сестру. Як тільки малеча щось накоїть, то відповідала за їхні витівки я, бо не вгледіла. 

Пасла худобу, полола грядки, а тихими зимовими вечорами, при  тьмяному  вогнику  свічечки ми з матусею вишивали, тихо наспівуючи  задушевні пісні. Мама вишивала рушники на ікони, подушки, ткала доріжки, щоб хоч якось прикрасити скромну сільську оселю. Мені діставався лише маленький клаптик полотна, щоб навчитися вишивати, адже жили бідно і  не могли собі дозволити більше.

— Як же далі склалася ваша доля?

— Закінчила сільську школу, продовжила навчатися  у Червоноградському училищі № 13 за спеціальністю «в’язальниця». Деякий  час працювала за професією. Свою долю – чоловіка Миколу, родом із сусіднього села Паридуби, зустріла на сільському весіллі:  моя хрещена  віддавала заміж доньку. 

Життя вирувало, отож ми, як і всі молоді люди у  той час, поїхали у місто. Тоді з роботою не було проблем. Закінчила курси провідників й пішла працювати на залізницю. Чоловік знайшов роботу в будуправлінні. Згодом отримали кооперативну квартиру, про яку так мріяли. Однак не судилося…

 На 31-ому році життя пішов у царство вічного спочинку  єдиний син. Тяжка недуга забрала нашу дитину, назавжди вирвавши моє серце з грудей. Це невимовні  біль і втрата. Нікому не бажаю втрачати своїх дітей.  А скільки було мрій,  планів!  Син планував одружуватися, ми уже збиралися йти свататися до його нареченої – аж тут страшний вирок від лікарів, поневіряння по медичних закладах. 

Проте й  в останні миті свого життя син просив мене вишити йому картину, бо завжди захоплювався моїми  роботами.  В скорому часі  поховала чоловіка, батьків. І хоч минуло уже дев’ять років, досі не можу знайти душевний спокій.   

Як би важко не було, молю Бога,  аби дав усім нам миру, здоров’я, терпіння.  Залюбки беруся за  кожну нову вишивку, маю плани і  задуми для наступних творчих робіт. Я вдячна кожному, хто завітає на мою виставку. Дякую за підтримку і теплі слова під час її відкриття директору історичного музею Маргариті Матвійчук, поетесі Вірі Семеній, талановитій майстрині Ніні Габрилевич,  вірній і надійній подрузі Тетяні Балецькій. Щиросердечне спасибі за підтримку моєї творчості — Ковельському міському голові Ігорю Чайці, а за організацію персональної виставки – начальнику управління культури, молоді, спорту та туризму Андрію Мигулі. Ціную кожного з вас –  ви вселяєте мені надію, віру, руки прагнуть творити ще й ще! Нехай береже вас Господь і дарує усі ласки й щедроти! 

х  х  х

Праця Ольги Руднік – продовження народних традицій, що  дарують  кожному з нас  позитивні емоції.  Загалом на виставці представлено понад п’ятдесят картин різних  формату і  тематики. Це вже друга персональна експозиція майстрині. Першу презентувала п’ять років тому, а до того  брала активну участь у місцевих колективних вернісажах. 

До речі, Ольга Руднік разом із знаною і шанованою майстринею Ніною Габрилевич стали головними вишивальницями гігантської сорочки для Тараса Шевченка, що була створена в рамках проєкту «З Батьківщиною в серці».

Світлана ТРОЦЮК.

Фото Олега СЛЮСАРЯ.

Здавалося б, звідки у нашої землячки і майстрині Ольги Руднік таке глибоке відчуття життя і любові до всього прекрасного? З роси чи від шуму верби, з милозвучної течії річки   чи з материнської колискової, яку наспівувала найрідніша, беручи до рук полотно для вишивання? 

…Заходимо до затишної зали культурно-просвітницького центру, де нещодавно  відкрито персональну виставку майстрині Ольги Руднік. Милуємося  красою і неповторністю творчих робіт талановитої вишивальниці, спілкуємося з  нею  особисто. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 313